Розділ 37. Інтерлюдія: перетин межі

Майже настала північ.

Гаррі міг легко не стуляти очей допізна — просто не користувався часоворотом. Це була його традиція: відстежувати свій цикл сну, щоб точно не заснути тієї ночі, коли Святвечір перетворюється на Різдво. Нехай для віри в Санта Клауса він ніколи не був достатньо малим, колись він був достатньо малим для сумнівів.

От якби й справді існувала якась загадкова істота, що заходить до твого дому вночі й лишає подарунки…​ Як гарно б це було.

Спина взялася си́ротами.

Передвісники наближення чогось жахливого.

Гнітюче заціпеніння.

Лиховісне передчуття.

Гаррі рвучко випрямився в ліжку.

Виглянув у вікно.

 — Професоре Квірел? — дуже тихо пропищав він.

Професор Квірел злегка махнув рукою знизу вверх, і Гарріне вікно немов склалося в раму. Крізь цей отвір на тлі чорного зоряного неба, поплямованого подекуди сірими хмарами, до кімнати відразу увірвався холодний зимовий дух із кількома сніжинками.

 — Не бійтеся, містере Поттер, — сказав професор Квірел нормальним тоном. — Я наклав на ваших батьків чари сну. Доки я тут, вони не прокинуться.

 — Ніхто не мав знати, що я тут! — все одно тихо пискнув Гаррі. — Навіть сови мають доставляти пошту до Гоґвортсу, а не сюди!

Гаррі залюбки на це погодився. Було б дурістю подарувати якомусь смертежерові нагоду будь-якої миті перемогти у війні, просто надіславши йому совою ручну гранату з магічним пусковим механізмом.

Професор Квірел широко посміхався, стоячи на подвірʼї за вікном.

 — О, не варто хвилюватися, містере Поттер. Вас справді добре захищено від пошукових чарів, та й навряд чи якомусь поборнику чистоти крови спаде на думку зазирнути до телефонної книги, — його усмішка поширшала. — І мені довелося докласти чималих зусиль, щоб пробратися крізь захисні чари, встановлені директором навколо вашого будинку. Хоча, звісно, будь-хто, кому відома ваша адреса, міг би просто почекати зовні й напасти після наступного вашого виходу з дому.

Гаррі деякий час витріщався на професора Квірела.

 — Що ви тут робите? — нарешті поцікавився він.

Усмішка зівʼяла на обличчі професора захисту.

 — Я прийшов вибачитися, містере Поттер, — тихо пояснив він. — Я не мав розмовляти з вами так різко, як…​

 — Не треба, — Гаррі втупився в ковдру, яку тримав над піжамою. — Просто не треба.

 — Невже я так сильно вас образив? — тихо запитав професор Квірел.

 — Ні. Але образите, якщо вибачитеся.

 — Зрозуміло, — промовив професор Квірел. За мить його голос посуворішав: — Що ж, якщо ставитися до вас нарівні, містере Поттер, то маю сказати, що ви неабияк зневажили етикет дружніх слизеринців. Коли ви не граєте проти когось, то вам не варто втручатися в плани цієї людини ось так, не спитавши заздалегідь. Бо ви не знаєте ані її справжнього задуму, ані ставок, які вона може втратити. Через такі дії вас сприйматимуть за ворога, містере Поттер.

 — Вибачте, — відповів Гаррі. Його голос лунав так само тихо, як щойно в професора Квірела.

 — Вибачення прийнято.

 — Але, — Гаррі досі говорив тихо, — нам із вами справді якось треба обговорити політику.

Професор Квірел зітхнув:

 — Я знаю, що вам не до вподоби зверхнє ставлення…​

Це ще мʼяко кажучи.

 — Але не висловити цього прямо було б навіть більш зверхньо. Вам бракує життєвого досвіду, містере Поттер.

 — І що, усі, кому вистачає життєвого досвіду, погоджуються з вами?

 — Чого вартий життєвий досвід якогось фаната квідичу? — професор Квірел стенув плечима. — Гадаю, ви зміните свою думку з часом, коли розчаруєтеся в усіх своїх ідеалах і станете циніком.

Професор захисту кинув це наче якесь найзвичайнісіньке твердження у світі, стоячи там на тлі зоряної чорноти й поплямованого хмарами неба. Одна чи дві крихітні сніжинки пролетіли повз нього в пронизливому зимовому повітрі.

 — До речі, — озвався Гаррі. — Щасливого Різдва.

 — Либонь, — сказав професор Квірел. — Зрештою, якщо я прийшов не з вибаченням, значить, із різдвяним подарунком. Найпершим у моєму житті, власне.

Гаррі ще навіть не взявся вивчати латину, щоб прочитати щоденник дослідів Роджера Бе́кона. Він не наважувався розтулити рота, щоб спитати.

 — Накиньте зимове пальто, — звелів професор Квірел, — чи випийте зігрівальне зілля, якщо маєте таке, і чекайте на мене зовні, під зірками. Я спробую підтримати закляття трохи довше цього разу.

Гаррі хвильку обмізковував ці слова, відтак прожогом кинувся до шафи.

Професор Квірел підтримував зоряне закляття більш як годину, хоча на обличчі професора захисту виднілася втома, а згодом йому довелося сісти. Гаррі запротестував було, але його зацитьнули.

Вони перетнули межу між Святвечором і Різдвом посеред тієї позачасової порожнечі, де оберти Землі втрачали будь-який сенс, посеред справжньої вічної тихої ночі.

І, як і було обіцяно, батьки спокійно собі спали весь цей час, доки Гаррі не повернувся до своєї кімнати, а професор захисту не пішов.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0