Розділ 35. Складнощі координації, ч.3

Вони прийшли до кабінету професора Квірела. Той щільно зачинив двері, сперся на спинку стільця й заговорив. Його голос лунав напрочуд спокійно, і Гаррі це розхвилювало куди більше, ніж якби той кричав.

 — Я намагаюся зважати на те, що ви ще юні, — тихо почав професор Квірел. — Що у вашому віці я сам був надзвичайним дурнем. Ви розмовляєте по-дорослому й пхаєте носа в дорослі ігри, і подеколи я забуваю, що ви просто надокучливе дитя. Сподіваюся, містере Поттер, що через ці вибрики ви не прирекли себе щойно на смерть, не знищили свою країну й не програли наступну війну.

Гаррі ледве вирівняв дихання.

 — Професоре Квірел, я і так сказав набагато менше, ніж хотів, а просто промовчати не міг. Ваші заклики звучать украй тривожно для будь-кого, хто бодай краєм вуха чув, що творилося в маґлівському світі протягом останнього сторіччя. Італійські фашисти — дуже огидні люди — дістали свою назву від слова fasces. Воно означає вʼязку різок, а символізує ідею того, що сила полягає в єдності…​

 — Отже, огидні італійські фашисти вірили, що єдність сильніша за розділення, — у голос професора Квірела пробиралися гострі нотки. — Може, вони також вірили, що небо блакитне, а ще переконували всіх не кидатися камінням у голови.

«Обернена дурість — це не інтелект; навіть найдурніша людина може заявити, що сонце світить, і воно через це не згасне…​».

 — Гаразд, ваша правда, це був аргумент ad hominem, ця ідея неправильна не тому, що її висловлювали фашисти. Але, професоре Квірел, не можна всій країні приймати мітку одного диктатора! Це ж єдина точка відмови! Дайте я сформулюю це так. Припустімо, що ворог просто накладе «Імперіус» на того, хто керує міткою…​

 — Могутнього чарівника підкорити «Імперіусом» непросто, — сухо заперечив професор Квірел. — А якщо гідного лідера знайти не вдасться, то це вже означатиме кінець. Але гідні лідери існують. Чи підуть за ними люди — ось у чому питання.

Гаррі розпачливо скуйовдив волосся. Йому захотілося взяти перерву, дати професорові Квірелу прочитати «Злет і падіння Третього Рейху», а потім почати цю розмову спочатку.

 — Припускаю, що якщо замість диктатури я запропоную демократію як кращу форму правління…​

 — Зрозуміло, — професор Квірел коротко заплющив і розплющив очі. — Містере Поттер, ви усвідомлюєте всю дурість квідичу, тому що вас не виховували з пошаною до цієї гри. Якби ви ніколи не чули про вибори й просто побачили, що́ відбувається насправді, вам би це не сподобалося. Погляньте на нашого обраного міністра магії. Хіба він наймудріший, найсильніший, найвеличніший представник нашого народу? Ні, він блазень, якого Луціус Мелфой купив з усім потрухом. Коли настав день голосування, чарівники вибирали між Корнеліусом Фаджем і Танею Ліч; ось таким став фінал їхнього грандіозного й видовищного протистояння, що відбулося після того, як у підконтрольному Луціусові Мелфою «Щоденному віщуні» їх проголосили єдиними серйозними кандидатами. Ніхто не заявить щиро й без сміху, що Корнеліуса Фаджа обрали як найкращого лідера, якого тільки могла запропонувати наша країна. У маґлівському світі все те ж саме, наскільки мені відомо. В останній прочитаній мною маґлівській газеті згадувалося, що попередній президент Сполучених Штатів був колишнім актором. Якби ви виросли у світі без виборів, містере Поттер, то усвідомлювали б їхню дурість так само чітко, як і в разі з квідичем.

Гаррі сидів там із роззявленим ротом, намагаючись дібрати слова:

 — Мета виборів не знайти найкращого лідера, а вселяти в політиків удосталь страху перед виборцями, щоб утримувати їх від перетворення на цілковите зло, як це зазвичай трапляється з диктаторами…​

 — Остання війна, містере Поттер, відбувалася між Темним Лордом і Дамблдором. І нехай як лідер Дамблдор мав купу вад і програвав війну, вважати, що хоч хтось із обраних тоді міністрів магії міг би його замінити, просто сміховинно! Сила походить від могутніх чарівників і їхніх послідовників, а не від виборів і дурнів, за яких голосують. Таким є нещодавній історичний урок магічної Британії, і я сумніваюся, що наступна війна навчить чогось іншого. Якщо ви її переживете, містере Поттер, чого не станеться, якщо ви не позбудетеся своїх захопливих дитячих ілюзій!

 — Якщо ви вважаєте, що запропонований вами напрям не таїть у собі небезпек, — незважаючи на все, Гаррін голос лунав дедалі різкіше, — то це також дитяча ілюзія.

Він похмуро схрестився поглядами з професором Квірелом. Той і оком не змигнув.

 — Такі небезпеки варто обговорювати в кабінетах на кшталт цього, а не виголошуючи промови, — холодно порадив професор Квірел. — Дурнів, що вибрали Корнеліуса Фаджа, не цікавлять складнощі й обережність. Дайте їм щось хитромудріше за гучні аплодисменти — і воювати будете самотужки. Це, містере Поттер, і було вашою дитячою помилкою, якої Драко Мелфой не припустився б навіть у вісім років. Навіть ви мали б розуміти, що краще стулити рота й порадитися спершу зі мною, а не ділитися своїми сумнівами з натовпом!

 — Я не друг Албусові Дамблдору, — Гаррі звучав не менш холодно, ніж професор Квірел. — Проте він не дитина й не вважав мої тривоги дитячими, як і не вважав, що мені варто притримати їх при собі.

 — О, то ви тепер дослуха́єтеся до директора, чи не так? — запитав професор Квірел, підвівшись з-за стола.


Дорогою до кабінету Блез завернув за ріг і побачив професора Квірела, що вже стояв там, спершись об стіну.

 — Блез Забіні, — привітався він, випрямляючись. Його очі скидалися на темні камені, а голос наганяв дрижаків.

«Він нічого не може мені зробити, просто не забувай про це…​».

 — Думаю, — чітко й холодно промовив професор Квірел, — що я вже здогадався імʼя вашого роботодавця. Але волію почути його від вас, а також ціну, за яку вас купили.

Блез відчував, як пітніє під мантією, а на лобі проступають краплини вологи.

 — Мені дали нагоду показати, що я кращий за всіх трьох генералів, і я скористався нею. Багато людей тепер мене ненавидить, та зʼявилося й чимало прихильних через це слизеринців. З чого ви взяли, що я…​

 — Не ви розробили план сьогоднішньої битви, містере Забіні. Скажіть мені хто.

 — Ну…​ — Блез важко ковтнув слину, — тобто в такому разі…​ ви ж уже знаєте, хто це, так? Єдина настільки схиблена людина — це Дамблдор. І він захистить мене, якщо ви спробуєте щось зробити.

 — Аякже. Назвіть ціну, — погляд професора захисту не помʼякшав.

 — Моя двоюрідна сестра, Кімберлі, — Блез знову ковтнув слину, намагаючись опанувати свій голос. — Вона справжня, і її справді цькують; Поттер це перевірив, він не дурень. Тільки Дамблдор сказав, що це він нацькував хуліганів, спеціально заради цього плану, і якщо я працюватиму на нього, то з нею все буде гаразд, та якщо на Поттера — Кімберлі матиме ще більше проблем!

Професор Квірел довго мовчав.

 — Зрозуміло, — він звучав куди приязніше. — Містере Забіні, якщо таке трапиться знову, можете звертатися безпосередньо до мене, я вмію захищати друзів. І останнє питання: навіть з усією прибраною до ваших рук владою домогтися нічиєї було складно. Дамблдор давав якісь вказівки, хто має виграти в разі невдачі?

 — Сонечко.

 — Як я й гадав, — кивнув професор захисту, зітхнувши. — Містере Забіні, у майбутньому раджу вам уникати настільки заплутаних планів. Вони мають тенденцію провалюватися.

 — Ем, я, власне, попереджав про це директора, але той відповів, що саме тому й важливо мати більш як один план водночас.

Професор Квірел стомлено потер чоло:

 — Дивовижно, що Темний Лорд не збожеволів, борючись із ним. Можете йти на свою зустріч із директором, містере Забіні. Я нічого не розповідатиму, але якщо той якось дізнається про нашу розмову, то моя пропозиція надати вам весь можливий захист залишається дійсною, памʼятайте про це. Ви вільні.

Двічі повторювати не довелося — Блез миттю розвернувся й накивав пʼятами.


Трохи зачекавши, професор Квірел сказав:

 — Виходьте, містере Поттер.

Гаррі зірвав із себе Плащ невидимости й запхав його до капшучка. Він так розлютився, що весь тремтів і ледве міг розмовляти.

 — Він що? Він зробив що?

 — Ви мали б самі зрозуміти, містере Поттер, — спокійно промовив професор Квірел. — Ви мусите навчитися ігнорувати деталі, щоб роздивитися ліс за деревами. Якби будь-хто почув історії про вас, не знаючи, що йдеться про загадкового Хлопчика-Що-Вижив, то легко збагнув би, що у вас є плащ-невидимка. Зробіть крок назад, забудьте деталі цих подій, і що ми побачимо? Між учнями тривало напружене протистояння, яке завершилося ідеальною нічиєю. Таке трапляється лише в казках, містере Поттер, а в цій школі казками мислить тільки одна людина. Було втілено химерний і заплутаний план, і ви мали б збагнути, що він нехарактерний для цього юного слизеринця. Однак є в цій школі людина, що плете такі складні інтриги, і це не Забіні. До того ж я попереджав був, що існує четверний агент, а ви знали, що Забіні принаймні потрійний агент, і мали здогадатися, що це, найімовірніше, він. Ні, я не проголошуватиму битву недійсною. Ви втрьох провалили випробування, програли спільному ворогові.

Гаррі вже було начхати на випробування.

 — Дамблдор шантажував Забіні, погрожуючи його двоюрідній сестрі? Просто щоб завершити нашу битву нічиєю? Чому?

Професор Квірел безрадісно розсміявся:

 — Можливо, директор вважає, що його хатньому герою трохи суперництва не завадить, і бажав, щоб воно тривало. Для загального блага, знаєте. А може, він просто божевільний. Розумієте, містере Поттер, усі знають, що Дамблдор ховається за маскою божевілля, що він нормальний, який вдає схибнутого. Вони пишаються, що додумалися до цього геніального відкриття, і, втішившись таким таємничим поясненням, припиняють копати далі. Їм не спадає на думку, що за маскою може приховуватися інша маска: що він божевільний, який вдає нормального, який вдає божевільного. Боюся, містере Поттер, я мушу йти: маю невідкладні справи деінде. Але щиро раджу вам не дослуха́тися до Албуса Дамблдора під час війни. До зустрічі, містере Поттер.

Він дещо іронічно схилив голову й швидко рушив у тому ж напрямку, що й Забіні, доки Гаррі стояв, приголомшено роззявивши рота.


Наслідки: Гаррі Поттер.

Гаррі плентався до вежі Рейвенклову, не помічаючи ані стін, ані картин, ані інших учнів. Він підіймався сходами й спускався пандусами — і не сповільнювався, не пришвидшувався й не зважав, куди йде.

Коли професор Квірел пішов, минула більш як хвилина, перш ніж Гаррі усвідомив, що єдиним джерелом інформації про причетність Дамблдора були: (а) Блез Забіні, знову довіритися якому міг тільки цілковитий бовдур; і (б) професор Квірел, який цілком був здатним сфабрикувати змову в стилі Дамблдора і який також міг вважати, що невеличке суперництво учням не завадить; а якщо зробити крок назад і забути деталі, то ще й зовсім недавно запропонував встановити в країні магічну диктатуру.

Також існувала ймовірність, що за Забіні й справді стояв Дамблдор, а професор Квірел щиро намагався обернути силу Чорної мітки проти неї ж самої і запобігти повторенню жалюгідної, на його думку, ситуації. Намагався докласти всіх зусиль, щоб Гаррі не боровся з Темним Лордом самотужки, доки решта перелякано ховатиметься й триматиметься подалі від боротьби, чекаючи, що Гаррі всіх порятує.

Та якщо по-правді…​

Ну…​

Гаррі, взагалі-то, не мав нічого проти.

Він знав, що такі речі мають обурювати героїв, наповнювати їхні душі жовчю.

До дідька це. Гаррі куди більше влаштовувало, щоб усі інші трималися подалі від небезпеки, доки Хлопчик-Що-Вижив скине Темного Лорда сам — плюс-мінус кілька супутників. Якщо наступний конфлікт із Темним Лордом перетвориться на Другу Чаклунську Війну, що вбʼє безліч людей і охопить усю країну, це означатиме, що Гаррі вже програв.

А якщо після цього розпочнеться війна між чарівниками й маґлами, то начхати, хто виграє: Гаррі зазна́є поразки, допустивши це. Крім того, чому б цим двом суспільствам не інтегруватися мирно, коли таємниця неминуче розкриється? (Хоча в Гарріному розумі вже лунав сухий голос професора Квірела, що запитував, чи не дурень він, надаючи всі очевидні аргументи…​) А якщо мирне співжиття не вдасться, то Гаррі обʼєднає сили магії і науки й вигадає, як евакуювати всіх чарівників на Марс чи кудись деінде, але не дасть війні розпочатися.

Бо якщо дійде до війни на знищення…​

Цього професор Квірел не усвідомлював, він забув поставити своєму молодому генералові одне найважливіше питання. Про справжню причину, чому Гаррі ніколи не погодиться на Світлу мітку, хай наскільки та допоможе йому боротися з Темним Лордом.

Один Темний Лорд і його пʼятдесят обʼєднаних міткою послідовників неабияк загрожували всій магічній Британії. Якщо вся Британія обʼєднається під міткою сильного лідера, то стане страшною загрозою для всього магічного світу, а якщо весь чаклунський світ — у небезпеці опиниться решта людства.

Точна кількість чарівників була невідомою. Він і Герміона намагалися приблизно підрахувати й зʼясували, що в усьому світі їх є десь мільйон.

Та існувало шість мільярдів маґлів.

І якщо дійде до вирішальної війни…​

Професор Квірел забув поцікавитися, кого захищатиме Гаррі.

Наукову цивілізацію, що досліджує світ і дивиться вгору, знаючи, що їй судилося досягти зірок.

Чи магічну цивілізацію, що повільно згасає, втрачаючи знання, що досі перебуває під владою вельмож і вважає маґлів не зовсім людьми.

Страшенно сумно, але жодного сумніву тут бути не могло.


Наслідки: Блез Забіні.

Блез обережно й нарочито повільно крався коридорами. Йому ніяк не вдавалося заспокоїтися, і серце шалено калатало в грудях…​

 — Кгем, — почувся сухий шепіт із затіненої ніші, яку він саме оминав.

Блез аж підстрибнув, проте не закричав.

Повільно обернувся.

У невеличкому затіненому кутку виднівся чорний плащ, такий великий і мінливий, що неможливо було визначити, кого він приховував: чоловіка чи жінку. Над плащем стримів капелюх, і чорний туман згущувався під його широкими крисами, затьмарюючи обличчя носія, хай ким чи чим він там був.

 — Доповідай, — прошелестів містер Капелюхоплащ.

 — Я сказав саме те, що ви звеліли, — дещо спокійніше повідомив Блез, адже тепер він не брехав. — А професор Квірел зреагував саме так, як ви очікували.

Чорний крислатий капелюх нахилився й вирівнявся, ніби голова під ним кивнула:

 — Чудово. Сова вже несе обіцяну винагороду вашій матері.

Блез вагався, але аж згорав від цікавости:

 — Дозвольте запитати, чому ви хочете розсварити професора Квірела й Дамблдора?

Директор не мав жодного стосунку до ґрифіндорських хуліганів, наскільки знав Блез, і запропонував — крім допомоги Кімберлі, — що професор Бінс ставитиме йому відмінні оцінки з історії магії, навіть якщо він здаватиме порожні пергаменти замість домашньої роботи. Втім, відвідувати заняття й вдавати, ніби він щось здає, йому однаково доведеться. Насправді Блез зрадив би всіх трьох генералів задарма й чхати хотів на двоюрідну сестру, але не бачив причин це оголошувати.

Чорний крислатий капелюх нахилився набік, ніби намагався зобразити питальний погляд:

 — Скажи мені, друже Блез, чи спадало тобі на думку, що на зрадників, які зраджують так багато разів, частенько чигає доволі сумна доля?

 — Ні, — відповів Забіні, дивлячись прямо в чорний туман під капелюхом. — Усім відомо, що з учнями в Гоґвортсі не трапляється нічого по-справжньому поганого.

Із містера Капелюхоплаща вирвався тихий смішок:

 — Аякже. А вбивство однієї учениці пʼятдесят років тому — це просто виняток, що підтверджує правило, адже Салазар Слизерин надав би радше своєму монстрові більше контролю над давніми захисними чарами, ніж самому директорові.

Блез витріщався в чорний туман, і в душі його наростав неспокій. Однак лише професор Гоґвортсу може заподіяти йому щось серйозне, не здійнявши тривоги. Квірел і Снейп були єдиними професорами, здатними на таке, але Квірел не став би обдурювати самого себе, а Снейп не нашкодить нікому зі слизеринців…​ правда ж?

 — Ні, друже Блез, — прошепотів чорний туман, — я лише хотів дати тобі пораду: ніколи не роби нічого схожого в дорослому житті. Стільки зрад майже напевно призведуть до бодай однієї помсти.

 — Моїй матері ніколи не мстилися, — пихато заявив Блез. — Хоча в неї було сім чоловіків, і після весілля вони щоразу загадково помирали, залишаючи їй купу грошей.

 — Он як? І яким дивом вона переконала сьомого одружитися з нею після того, як той почув, що́ спіткало шістьох попередників?

 — Я якось запитався, і матір сказала, що мені не можна цього знати, доки не стану достатньо дорослим. Тоді я спитав, наскільки дорослим, а вона відповіла, що старшим за неї.

Знову тихе хихотіння.

 — Що ж, друже Блез, мої вітання: ти впевнено ступаєш материною стежкою. Іди, і якщо нікому про це не патякатимеш, то ми більше не зустрінемося.

Блез тривожно позадкував, не бажаючи чомусь повертатися спиною.

 — Ох, — капелюх хитнувся, — ну ж бо, маленький слизеринцю. Якби ти справді міг дорівнятися до Гаррі Поттера чи Драко Мелфоя, то вже збагнув би, що всі ці погрозливі натяки потрібні тільки для того, щоб ти нічого не розповів Албусові. Якби я хотів зашкодити тобі, то не натякав би. От якби я нічого не сказав, тоді варто було б хвилюватися.

Блез обурено випрямився. Він кивнув містерові Капелюхоплащу, рішуче розвернувся й пішов на зустріч із директором.

Він до останньої миті сподівався, що зʼявиться ще хтось, кому можна буде продати містера Капелюхоплаща.

Але матір не зраджувала сімох різних чоловіків одночасно. Якщо подивитися з цього боку, то він її випереджав.

І Блез Забіні усміхнено йшов до кабінету директора, пишаючись тим, що став пʼятірним агентом…​

На мить хлопець похитнувся, відтак випрямився, струшуючи дивне відчуття дезорієнтації.

І Блез Забіні усміхнено йшов до кабінету директора, пишаючись тим, що став четверним агентом.


Наслідки: Герміона Ґрейнджер.

Посланець не наблизився, доки вона не опинилася на самоті.

Герміона саме виходила з дівочого туалету, де вона подеколи ховалася, щоб подумати, коли яскрава промениста кішка вистрибнула нізвідки й звернулася до неї:

 — Міс Ґрейнджер?

Вона тихенько скрикнула, а потім збагнула, що кішка розмовляє голосом професорки Макґонеґел. Не те щоб Герміона злякалася, просто здивувалася. Кішка була яскрава, блискуча, гарна й променилася сріблясто-білим місячним сяйвом (якби місяць світився так само сильно, як сонце), і вона й уявити не могла, як її можна боятися.

 — Що́ ти таке? — запитала Герміона.

 — Це повідомлення від професорки Макґонеґел, — пояснила кішка голосом професорки. — Підійдіть, будь ласка, до мого кабінету й нікому про це не кажіть.

 — Зараз буду, — відповіла досі здивована Герміона.

Кішка стрибнула й зникла. Тільки не зникла, а немов перемістилася якось кудись. Принаймні в цьому переконував її розум, хоча очі щойно бачили, як та щезла.

Діставшись кабінету своєї улюбленої професорки, Герміона подумки кидалася від одного здогаду до іншого. Може, щось було не так з її оцінками з трансфігурації? Але чому тоді професорка Макґонеґел звеліла нікому про це не розповідати? Мабуть, це про Гарріні вправляння в частковій трансфігурації…​

Професорка Макґонеґел дивилася на неї стривожено, а не суворо, коли Герміона сіла навпроти її стола, намагаючись відірвати очі від гнізда комірок-заглиблень із домашніми завданнями. Її завжди цікавило, як саме дорослі підтримують роботу школи й чи можна їм чимось допомогти…​

 — Міс Ґрейнджер, дозвольте насамперед сказати: я вже знаю, що це директор попросив вас загадати саме таке бажання…​

 — Він розповів вам? — вихопилося у враженої Герміони. Директор говорив був, що ніхто більше не має знати!

Професорка Макґонеґел зробила павзу, поглянула на Герміону, відтак сумно пирхнула:

 — Приємно бачити, що містер Поттер не надто вас зіпсував. Міс Ґрейнджер, ви не мусите нічого визнавати тільки тому, що я стверджую, буцімто знаю. Насправді директор не розповідав мені, я просто надто добре його знаю.

Герміона залилася румʼянцем.

 — Усе гаразд, міс Ґрейнджер! — квапливо вигукнула професорка Макґонеґел. — Ви першокласниця з Рейвенклову, ніхто не вимагає від вас бути слизеринкою.

Це її справді зачепило.

 — Чудово, — дещо різко промовила Герміона, — я попрошу Гаррі Поттера дати мені кілька уроків слизеринства.

 — Я не це хотіла…​ — професорка Макґонеґел затихла. — Міс Ґрейнджер, саме тому я й хвилююся: юні рейвенкловки не мають бути слизеринками! Якщо директор просить вас взяти участь у чомусь, що вам не до вподоби, цілком правильно просто відмовити. А якщо ви відчуваєте тиск, будь ласка, скажіть директорові, що хочете моєї присутности чи порадитися спершу зі мною.

Очі Герміони розширилися від подиву:

 — Директор може зробити щось неправильне?

Професорка Макґонеґел дещо посумнішала:

 — Не навмисно, міс Ґрейнджер, але гадаю…​ ну, мабуть, це правда, що подеколи директорові важко пригадати, як це — бути дитиною. Я впевнена, що навіть дитиною він уже був сильним духом і розумом генієм, а його сміливости вистачило б на трьох ґрифіндорців. Іноді директор занадто вимогливий до своїх юних учнів, міс Ґрейнджер, чи не зважає достатньо на обережність, щоб не зашкодити їм. Він добра людина, але інколи його інтриги перетинають межу.

 — Але ж це добре, якщо учні сильні й сміливі. Саме тому ви пропонували мені Ґрифіндор, чи не так?

Професорка Макґонеґел криво посміхнулася:

 — Можливо, я просто егоїстично хотіла, щоб ви були в моєму гуртожитку. Чи пропонував вам Сортувальний Капелюх…​ ні, я не мала питати.

 — Він сказав, що я можу піти куди завгодно, крім Слизерину, — відповіла Герміона. Вона ледь не спитала була, чому вона не заслуговує на Слизерин, але вчасно зупинилася. — Тобто я смілива, професорко!

Професорка Макґонеґел схилилася над столом, на її обличчі проступала неприхована тривога:

 — Міс Ґрейнджер, річ не в сміливості, а в тому, що личить юним дівчатам! Директор затягує вас у свої змови, Гаррі Поттер довіряє вам свої таємниці, а тепер ви ще й обʼєднуєтеся з Драко Мелфоєм! А я обіцяла вашій матері, що в Гоґвортсі ви будете в безпеці!

Герміона просто не знала, що́ на це відповісти. Але їй спало на думку, що професорка Макґонеґел навряд чи застерігала б її, якби вона була хлопцем із Ґрифіндору, а не дівчиною з Рейвенклову, а це вже було, ну…​

 — Я старатимуся поводитися добре, — запевнила вона, — і нікому не дозволю переконати мене у зворотному.

Професорка Макґонеґел затулила очі руками. Коли вона забрала їх, її зморшкувате обличчя здавалося дуже старим.

 — Так, — прошепотіла вона, — ви б добре показали себе в моєму гуртожитку. Не наражайтеся на небезпеку, міс Ґрейнджер, і будьте обережні. А якщо щось завдаватиме вам тривог чи незручностей, будь ласка, зверніться відразу до мене. Я більше не відбиратиму ваш час.


Наслідки: Драко Мелфой.

Тієї суботи жоден із них не хотів робити нічого складного, не після нещодавно завершеної битви. Тому Драко просто сидів у закинутому класі й намагався читати книжку «Думай як фізик». Нічого настільки цікавого він раніше не читав, принаймні зрозумілі йому частини, принаймні коли цей клятий йолоп, що відмовлявся випускати свої книжки з поля зору, замовкав і дозволяв Драко зосередитися…​

 — Герміона Ґрейнджер — бру-у-уднокро-о-овка, — виспівував Гаррі Поттер, сидячи за сусіднім столом і читаючи куди складнішу книжку.

 — Я знаю, що́ ти намагаєшся зробити, — спокійно відрізав Драко, не відриваючи погляду від сторінок. — Це не спрацює. Ми однаково обʼєднаємося й розтрощимо тебе.

 — Ме-е-е-елфой працюватиме разом із бру-у-уднокро-о-овкою, що́ подумають усі дру-у-у-узі твого батька…​

 — Вони подумають, що Мелфоями не так легко маніпулювати, як ти, видається, вважаєш, Поттере!

Професор захисту був божевільнішим за Дамблдора. Жоден майбутній рятівник світу не міг поводитися настільки по-дитячому й негідно — байдуже, в якому віці.

 — Гей, Драко, а знаєш що особливо паскудно? Ти знаєш, що Герміона Ґрейнджер має дві магічні алелі, так само як ти і я, але твої однокласники-слизеринці — ні, і то-о-о-обі не можна про це розповіда-а-ати…​

Драко стиснув книжку так, що аж пальці побіліли. Йому, мабуть, і близько не знадобилося б стільки самоконтролю, щоб витерпіти побиття й плювання, і якщо невдовзі він не зможе відплатити Гаррі, то скоїть щось жахливе…​

 — То яким було твоє перше бажання? — поцікавився Драко.

Гаррі нічого не відповів. Драко відірвав погляд від книжки й не без зловтіхи побачив його засмучене обличчя.

 — Ем, — сказав Гаррі. — Багато хто запитував, але професор Квірел навряд чи хоче, щоб я про це розповідав.

Драко прибрав серйозного вигляду:

 — Зі мною можеш поділитися. Не думаю, що це важливіше за інші таємниці, які ти мені довірив, та й хіба не для цього існують друзі? — «Саме так, я твій друг! Почувайся винним!».

 — Та насправді нічого цікавого, — з явно вдаваною байдужістю відмахнувся Гаррі. — «Я хочу, щоб наступного року професор Квірел знову викладав бойову магію», от і все, — він зітхнув і вернувся до своєї книжки.

А за кілька секунд знову заговорив:

 — Твій батько, напевно, буде дуже незадоволений тобою цього Різдва, та якщо ти пообіцяєш йому, що зрадиш бруднокровку й розтрощиш її військо, то все буде гаразд, ще й отримаєш свої різдвяні подарунки.

Можливо, якщо вони з Ґрейнджер попросять професора Квірела надзвичайно ввічливо й витратять частину своїх балів Квірела, то їм дозволять утнути з генералом Хаосу щось цікавіше, ніж просто приспати.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0