Мінерва й Дамблдор обʼєднали були свої таланти, щоб вичаклувати грандіозну сцену, до якої саме плентався Квірел. Усередині вона складалася з міцної деревини́, однак зовні блискотіла мармуровими поверхнями, інкрустованими платиною та всипаними коштовними каменями кольорів усіх гуртожитків. Ані вона, ані директор не мали сил засновників Гоґвортсу, але й підтримувати чаклунство треба було всього кілька годин. Зазвичай Мінерва раділа рідкісним нагодам вдатися до виснажливої трансфігурації чогось великого. Вона мала б тішитися цим багатьом маленьким можливостям повправлятися в мистецтві й створенні ілюзії пишноти, та цього разу під час роботи її не покидало лячне відчуття, ніби вона сама собі риє могилу.

Утім, наразі Мінерва почувалася трохи краще. Була одна коротка мить, коли здавалося, що от-от трапиться вибух, однак Дамблдор уже стояв і тепло аплодував, і всім вистачило клепки не бунтувати перед директором.

Вибуховий настрій швидко змінився загальним піднесенням. Це відчуття можна було б описати фразою: «Та ну вас!».

Блез Забіні застрелився в імʼя Сонечка, і фінальний рахунок став 254:254:254.

За сценою троє дітей чекали на свою чергу піднятися, зиркаючи одне на одного із сумішшю люті й розчарування. Вони досі не висохли після того, як їх вивудили з озера, та й не схоже було, щоб зігрівальні чари повністю справлялися з морозним грудневим повітрям, і ситуації це аж нія́к не поліпшувало. А може, винен був тільки їхній настрій.

 — Усе, — заявила Ґрейнджер. — З мене годі! Більше ніяких зрадників!

 — Повністю погоджуюся з вами, міс Ґрейнджер, — холодно відгукнувся Драко. — Побавилися й вистачить.

 — І що ви двоє збираєтеся з цим робити? — різко кинув Гаррі Поттер. — Професор Квірел уже сказав, що не стане забороняти шпигунів!

 — Ми заборонимо їх замість нього, — похмуро промовив Драко, не розуміючи навіть, що́ він має на увазі під цими словами, але сама відповідь немов складалася в план…​

Сцену було зроблено й справді майстерно, принаймні як для тимчасової споруди. Її творці уникли поширеної пастки й не піддалися власним переконанням про розкіш, а таки знали дещо про архітектуру й візуальний стиль. Драко стояв на очевидному для себе місці, де глядачі могли бачити його в оточенні слабкого сяйва смарагдів. Ґрейнджер він непомітно вказав зупинитися під ореолом сапфірів Рейвенклову. А щодо Гаррі Поттера, то на нього Драко не дивився.

Професор Квірел…​ прокинувся чи щось таке. Він спирався на платиновий поміст без будь-якого коштовного каміння й підкреслено награно перекладав і вирівнював у руках три конверти з пергаментами, що на них три генерали написали свої бажання. Усі учні Гоґвортсу спостерігали й чекали.

Нарешті професор Квірел відірвав погляд від конвертів:

 — Що ж. Оце так халепа.

Натовпом промайнуло легке й дещо напружене хихотіння.

 — Гадаю, усіх вас цікавить, що я зроблю? Нічого тут не вдієш, я маю бути справедливим. Спершу я хотів би виголосити невеличку промову, однак містер Мелфой і міс Ґрейнджер, здається, бажають дечим поділитися.

Драко кліпнув, відтак обмінявся з Ґрейнджер швидкими поглядами: «Можна?», «Так, давай». Він набрав повітря.

 — Ми з генералкою Ґрейнджер хочемо повідомити, — заговорив він якомога офіційніше, знаючи, що всі почують його підсилений голос, — що більше не приймаємо допомоги від зрадників. І якщо ми дізнаємося, що в будь-якій битві Поттер прийняв зрадників із будь-якого з наших військ, то обʼєднаємося, щоб знищити його.

Драко кинув сповнений злоби погляд на Хлопчика-Що-Вижив. «Як тобі таке, генерале Хаосу!».

 — Повністю погоджуюся з генералом Мелфоєм, — приєдналася Ґрейнджер, що стояла біля нього, її високий голос лунав дзвінко й сильно. — Жоден із нас не використовуватиме зрадників, а якщо генерал Поттер учинить інакше, ми зітремо його з поля бою.

Глядачі здивовано зашепотіли.

 — Дуже добре, — професор захисту посміхнувся. — Багато ж часу вам знадобилося, та ви однаково заслуговуєте на вітання, бо додумалися до цього раніше за інших генералів.

Кілька секунд на усвідомлення…​

 — У майбутньому, містере Мелфой, міс Ґрейнджер, перш ніж прийти до мого кабінету з будь-яким проханням, обміркуйте, чи є спосіб втілити його без мого втручання. Цього разу балів Квірела я не зніматиму, однак надалі можете очікувати на втрату пів сотні, — професор Квірел задоволено посміхався. — А що скажете ви, містере Поттер?

Гаррі зиркнув на Ґрейнджер, потім на Драко. Його обличчя здавалося спокійним, хоча Драко був певен, що доцільніше вжити слово «контрольованим».

 — Легіон Хаосу залюбки прийматиме зрадників, — зрештою рівно промовив Гаррі Поттер. — Побачимося на полі бою.

Драко знав, що на його лиці проступало приголомшення; глядачі шоковано гомоніли. Глянувши на передній ряд, він помітив, що навіть Гарріних хаоситів це заскочило зненацька.

Ґрейнджер розізлилася й ставала дедалі лютішою.

 — Містере Поттер, — звернулася вона різко, наче прикидаючись учителькою, — ви що, намагаєтеся бути нестерпним?

 — У жодному разі, — спокійно заперечив Гаррі Поттер. — Вам не доведеться робити це постійно: побийте мене раз — і ви досягнете мети. Але самих погроз не завжди достатньо, генералко Сонечка. Ви не запропонували мені приєднатися до вас, а спробували навʼязати свою волю. А іноді ворога треба перемогти, перш ніж навʼязувати йому свою волю. Розумієте, не йму я щось віри, що Герміона Ґрейнджер, найяскравіша академічна зіронька Гоґвортсу, і Драко, син Луціуса, нащадок шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв, зможуть працювати разом, щоб знищити свого спільного ворога — Гаррі Поттера.

На його обличчі заграла задоволена посмішка:

 — Можливо, я просто вчиню так, як Драко намагався із Забіні: напишу Луціусові Мелфою листа й подивлюся, що́ він про це думає.

 — Гаррі! — нажахано скрикнула Ґрейнджер під зойкання публіки.

Драко тримав себе в руках, хоч всередині аж кипів від злости. Гаррі втнув таку дурість, заявивши про це публічно; якби він просто це зробив, то міг би й чогось добитися. Драко навіть не подумав був про батька, але якщо той втрутиться тепер, то складатиметься враження, наче він грає Гаррі на руку…​

 — Якщо ти вважаєш, що зможеш так легко маніпулювати моїм батьком, лордом Мелфоєм, — холодно відповів Драко, — то дуже сильно здивуєшся, Гаррі Поттере.

Щойно останні слова зринули з його вуст, Драко збагнув, що загнав власного батька в безвихідь, навіть не маючи такого наміру. Йому це навряд чи сподобається, анітрохи, однак виказати цього він більше не зможе…​ Драко доведеться просити пробачення. Це справді сталося випадково, та якою химерною здавалася думка, що він узагалі таке скоїв.

 — Тоді вперед. Розбийте злого генерала Хаосу, — підбурив досі задоволений Гаррі. — Я не зможу перемогти обидва ваші війська, якщо ви насправді працюватимете разом. Цікаво, чи вдасться мені розділити вас до того.

 — Не вдасться, і ми тебе розчавимо! — пригрозив Драко Мелфой, а Герміона Ґрейнджер поруч рішуче кивнула.

Ненадовго запала здивована тиша.

 — Що ж, — заінтриговано озвався професор Квірел. — Не такого завершення я очікував від цієї конкретної розмови. Чесно кажучи, містере Поттер, я думав, що ви негайно поступитеся й усміхнено проголосите, що давно вже розкусили суть мого уроку, але вирішили не псувати його для інших. Власне, з огляду на це я й складав свою промову, містере Поттер.

Той лише знизав плечима:

 — Мені шкода, — і ні слова більше.

 — О, не хвилюйтеся. Це також згодиться, — запевнив його професор Квірел і відвернувся від трьох учнів.

Він виструнчився біля помосту, щоб звернутися до всього натовпу. Звичний вираз втішеного стороннього спостерігача враз злетів із його обличчя немов зірвана маска. Він заговорив знову — гучніше, ніж до того.

 — Якби не Гаррі Поттер, — його голос пронизував холодом не згірш від самого грудня, — Відомо-Хто переміг би.

Миттєво запала тиша. Цілковита.

 — Не сумнівайтеся, Темний Лорд вигравав. Аврорів, що наважувалися битися з ним, дедалі меншало, поодиноких борців за справедливість, що протистояли йому, зацьковували. Один Темний Лорд і пʼятдесят смертежерів перемагали цілу країну, перемагали тисячі чарівників. Це навіть не смішно! Не існує такої низької оцінки, якої заслуговувала б ця некомпетентність!

Директор Дамблдор спохмурнів, а глядачі — збентежилися. Тиша тривала.

 — Чи розумієте ви тепер, як таке могло трапитися? Ви побачили це сьогодні. Я дозволив зрадників і не надав генералам засобів, щоб їх угамувати. Результат ви бачили. Кмітливі змови й кмітливі зради — і завершилося все тим, що останній уцілілий на полі бою солдат застрелився! Немає жодного сумніву, що будь-який згуртований зовнішній ворог розбив би ці три війська.

Професор Квірел обперся об поміст і простягнув праву руку, розчепіривши пальці.

 — Розділення — це слабкість, — похмуро й напружено заявив він. Долоня стиснулася в кулак: — Єдність — це сила. Попри всі свої недоліки Темний Лорд добре це розумів. І використав для створення того простого винаходу, що зробив його найжахливішим темним лордом в історії. Ваші батьки протистояли одному Темному Лордові. І пʼятдесяти бездоганно згуртованим смертежерам, які знали, що будь-який сумнів у їхній відданності обернеться для них смертю, що будь-який вияв слабкости чи невігластва обернеться для них болем. Щойно хтось приймав мітку Темного Лорда, то не міг більше вирватися з його лещат. І смертежери погоджувалися на цю жахливу мітку, бо знали: прийнявши її, вони згуртуються для протистояння розділеним землям. Темний Лорд і пʼятдесят смертежерів могли знищити цілу країну могутністю однієї Чорної мітки.

Професор Квірел говорив безрадісно й непохитно.

 — Ваші батьки могли дати схожу відсіч. Але не стали. Був один чоловік, на імʼя Єрмі Вібл, що заклика́в націю впровадити військову повинність, хоча йому й забракло бачення, щоб запропонувати мітку Британії. Єрмі Вібл знав, що́ його спіткає, і сподівався, що його смерть надихне інших. А тому Темний Лорд забрав заразом і його сімʼю. Їхні порожні шкіри не вселяли нічого, окрім страху, і ніхто більше не наважувався кидатися словами. І ваші батьки певно зіткнулися б з наслідками свого мерзенного боягузтва, якби їх не врятувало однорічне дитя, — його обличчя виказувало цілковиту зневагу. — Драматург назвав би це dei ex machina, бо вони не зробили нічого для свого спасіння. Нехай Той-Кого-Не-Можна-Називати не заслуговував перемогти, але не сумнівайтеся: ваші батьки заслуговували програти.

У його голосі бриніло залізо.

 — І знайте: вони так нічого й не навчилися! Нація досі роздроблена й слабка! Скільки десятиріч розділяє Ґріндельвальда й Відомо-Кого? Гадаєте, ви не побачите наступної загрози за свого життя? Чи повторите тоді ви дурість своїх батьків, коли наслідки їхніх дій так чітко постали перед вами сьогодні? Бо я знаю, що робитимуть ваші батьки того дня, коли запанує темрява! Я знаю, яку науку засвоїли вони! Скласти руки й боягузливо ховатися, чекаючи, доки їх врятує Гаррі Поттер!

Директор Дамблдор розглядав професора захисту із задумою в очах, а інші учні — з подивом, злістю й захватом.

 — Запамʼятайте це, запамʼятайте добре, — погляд професора Квірела став не менш холодним, ніж його голос. — Той-Кого-Не-Можна-Називати жадав керувати цією країною, навічно стиснути її у своїх жорстоких лещатах. Та принаймні він жадав керувати живою країною, а не купкою попелу! Існували божевільні темні лорди, що прагнули єдиного: перетворити світ на величезне погребальне вогнище! Траплялися війни, в яких цілі країни боролися одна проти одної. Ваші батьки майже програли пів сотні, що збиралася взяти цю країну живцем! Як швидко їх розтрощив би куди чисельніший за них ворог, якого цікавило б тільки їхнє знищення? Ось що я пророкую: коли постане наступна загроза, Луціус Мелфой проголосить, що ви маєте послідувати за ним або загинути, що довіритися його жорстокості й силі — це ваша єдина надія. І це буде брехнею, нехай навіть сам Луціус Мелфой повірить у неї. Адже він не обʼєднав смертежерів після зникнення Темного Лорда — їх розбили негайно ж, вони розбіглися, підібгавши хвости, і зрадили одне одного! Луціус Мелфой недостатньо сильний, щоб стати істинним лордом — ані темним, ані світлим.

Драко Мелфой стискав побілілі кулаки, у його очах стояли сльози, і лють, і пекучий сором.

 — Ні, — не вгавав професор Квірел, — не вірю я, що Луціус Мелфой стане вашим рятівником. Якщо ви думаєте, що я говорю це задля власної вигоди, то зовсім скоро час покаже, що це не так. Я нічого вам не раджу, учні мої. Однак запевняю: якби вся країна знайшла такого ж сильного лідера, як Темний Лорд, але гідного й праведного, і прийняла його мітку, то змогла б розчавити будь-якого темного лорда, наче комаху, і решта нашого розділеного магічного світу не загрожувала б їй. А якщо війну затіє ще більший ворог, намірившись знищити нас усіх, то вижити зможе тільки згуртований магічний світ.

Пролунали зойки, здебільшого від учнів маґлівського роду, діти в мантіях із зеленими облямівками просто спантеличилися. Тепер уже Гаррі Поттер стискав кулаки й тремтів, а Герміона Ґрейнджер стояла поруч із ним розлючена й збентежена.

Директор підвівся зі свого місця із суворим обличчям. Жодного слова ще не злетіло з його вуст, але сигнал був очевидним.

 — Я не розкрию, яка загроза насувається, — провадив далі професор Квірел. — Та якщо історія хоч чогось вчить нас про світ і його майбутнє, то ви не проживете все своє життя в мирі. І якщо в майбутньому ви вчините так, як ці три війська сьогодні, якщо не зможете відкинути вбік свої дрібʼязкові суперечки й прийняти мітку єдиного лідера, то ви ще захочете, щоб Темний Лорд був живим і правив вами, і проклинатимете день, коли народився Гаррі Поттер…​

 — Годі! — заволав Албус Дамблдор.

Запанувала тиша.

Професор Квірел повільно повернув голову й подивився туди, де стояв Албус Дамблдор, охоплений своєю чарівницькою люттю. Вони зустрілися поглядами, і безсловесна напруга придавила учнів, що слухали, не сміючи ворухнутися.

 — Ви також підвели цю країну, — сказав професор Квірел. — І знаєте про небезпеку не менше за мене.

 — Такі промови не для вух учнів, — Албус Дамблдор гримів загрозливо гучно. — І не для ротів професорів!

 — Коли Темний Лорд набирався сил, лунало багато промов, призначених для вух дорослих, — сухо відповів професор Квірел. — І вони плескали й раділи, відтак втішено верталися додому після такого веселого дня. Але я підкорюся вам, директоре, і не виголошуватиму більше небажаних для вас промов. Мій урок простий. Я й надалі нічого не робитиму зі зрадниками — побачимо, що́ учні зможуть вдіяти самотужки, не очікуючи на порятунок від професорів.

Він повернувся назад до учнів, скрививши рота в посмішці, чим, здавалося, розсіяв ту жахливу напругу — наче бог, що своїм подихом розігнав хмари.

 — Але, будь ласка, будьте добрішими до сьогоднішніх зрадників. Вони просто розважалися.

Залунав сміх. Спершу знервований, відтак сміливіший, поки професор Квірел так і стояв, криво посміхаючись, і напруга частково спала.

Драко все ще пробирався подумки крізь вихор із тисяч запитань і заціпенілого жаху, поки професор Квірел готувався відкрити конверти з бажаннями трійки генералів.

Раніше йому й на гадку не спадало, що маґли з їхніми подорожами на Місяць є куди більшою загрозою, ніж повільний занепад чаклунства, чи що батько не зможе їх зупинити. І в цьому таївся ще химерніший, проте очевидний підтекст: професор Квірел вірив, що Гаррі зможе. Нехай він і запевнив, що нічого не радить, однак знову й знову згадував Гаррі Поттера у своїй промові. Інші, мабуть, також уже про це думали.

Просто сміховинно. Хлопчик, що обси́пав мʼяке крісло блискітками й назвав його троном…​

«Хлопчик, що зіткнувся зі Снейпом і переміг, — зашепотів зрадницький голосок. — Цей хлопчик може вирости й стати лордом, якому вистачить сил, щоб правити, щоб порятувати нас усіх…​».

Але Гаррі виховали маґли! Він сам практично бруднокровець, він не боротиметься проти своєї назва́ної сімʼї…​

«Він знає їхні мистецтва, їхні таємниці й методи. Він може взяти всю маґлівську науку й застосувати її проти них, обʼєднавши з нашою власною силою — силою чарівників».

А якщо він відмовиться? Якщо йому забракне сили?

«Тоді, — підказав внутрішній голос, — це доведеться зробити тобі, чи не так, Драко Мелфою?».

Натовп знову затих. Професор Квірел відкрив перший конверт:

 — Містере Мелфой, ви бажаєте…​ щоб Слизерин виграв кубок гуртожитків.

Публіка здивовано мовчала.

 — Так, професоре, — чітко відгукнувся Драко, знаючи, що його голос, знову ж таки, підсилюється. — Якщо це вам не до снаги, тоді щось інше для Слизерину.

 — Я не роздаватиму очок просто так, — професор Квірел задумливо постукав себе по щоці. — Це робить ваше бажання достатньо складним, щоб зацікавити мене. Не поясните, чому саме воно, містере Мелфой?

Драко відвернувся від нього, повернувшись спиною до платино-смарагдового тла, і подивився на натовп. Не всі слизеринці вболівали за Армію Драконів, існували невдоволені антимелфоївські фракції, що демонстративно підтримували Хлопчика-Що-Вижив чи навіть Ґрейнджер, і вчинок Забіні міг добряче посилити такі настрої. Він мав нагадати їм, що Слизерин означає Мелфой, а Мелфой — Слизерин…​

 — Ні, — відмовився Драко. — Вони слизеринці, вони зрозуміють.

З боку глядачів почувся деякий сміх, особливо від слизеринців, навіть тих, що лише мить тому назвали б себе антимелфоївцями. Лестощі — це чудова річ.

Драко знову повернувся до професора Квірела й здивовано побачив, як зніяковіла Ґрейнджер.

 — Щодо міс Ґрейнджер, — звук розірваного конверта, — ви бажаєте…​ щоб Рейвенклов виграв кубок гуртожитків?

Реготу було чимало, навіть із Драко вирвався смішок. Він не знав, що Ґрейнджер також грає в цю гру.

 — Що ж, гм, — затнулася Ґрейнджер, немов пригадуючи завчену напамʼять промову, — я мала на увазі, що…​

Вона глибоко вдихнула.

 — У моєму війську є солдати з кожного гуртожитку, і я аж нія́к не хочу виказати неповаги до жодного з них. Але гуртожитки також мають братися до уваги. Було дуже сумно дивитися, як учні з однакових гуртожитків кидалися одне в одного прокльонами, тому що належали до різних військ. Людям потрібно мати можливість покластися на будь-кого зі свого гуртожитку, саме тому чотири їх і створили для Гоґвортсу Ґодрик Ґрифіндор, Салазар Слизерин, Ровіна Рейвенклов і Гельґа Гафелпаф. Я генералка Сонечка, але насамперед я Герміона Ґрейнджер із Рейвенклову. І я пишаюся тим, що є частиною цього вісімсотрічного гуртожитку.

 — Чудово сказано, міс Ґрейнджер! — похвалив Дамблдор.

Гаррі Поттер стояв насуплений, і Драко не міг збагнути, що́ йому це нагадує.

 — Цікава позиція, міс Ґрейнджер, — зазначив професор Квірел. — Та є часи, коли слизеринцям корисно мати друзів у Рейвенклові, а ґрифіндорцям — у Гафелпафі. Звісно, найкраще було б мати змогу покладатися на друзів і зі свого гуртожитку, і зі свого війська?

Ґрейнджер швидко огледіла інших учнів і вчителів, але нічого не відповіла.

Професор Квірел кивнув немов сам до себе, відтак розкрив останній конверт. Гаррі Поттер поруч із Драко помітно напружився, поки той витягав пергамент.

 — А містер Поттер бажає, щоб…​ — професор захисту замовк, вдивляючись у пергамент.

Аркуш спалахнув і швидко згорів у яскравому полумʼї, лишивши по собі тільки чорний попіл, що плавно посипався з пальців професора Квірела. Його обличчя анітрохи не змінилося.

 — Обмежтеся, будь ласка, здійсненними бажаннями, містере Поттер, — сухо попрохав він.

Павза затягнулася. Гаррі, що стояв біля Драко, видавався трохи приголомшеним.

«Що́, заради Мерліна, він там захотів?».

 — Сподіваюся, ви підготували інше бажання на випадок, якщо я не зможу виконати цього?

Ще одна павза.

Гаррі глибоко вдихнув:

 — Ні, але заміну я вже придумав, — він повернувся до глядачів. З кожним словом його голос лунав дедалі впевненіше: — Люди бояться зрадників через їхню безпосередню шкоду — підстрелених солдатів і розкритих секретів. Але це лише частина небезпеки. Страх перед зрадниками штовхає людей на вчинки, що також мають свою ціну. Цим я і скористався сьогодні проти Сонечка й Драконів: я велів своїм зрадникам не завдавати якнайбільше безпосередньої шкоди, а поводитися так, щоб посіяти якнайбільше недовіри й плутанини. Це змусило генералів вдаватися до найскладніших заходів, щоб спробувати взяти ситуацію під контроль. Коли ціла країна протистоїть кільком зрадникам, цілком очевидно, що кілька зрадників нароблять меншої біди, ніж країна, намагаючись їх зупинити. Ліки можуть виявитися гіршими за хворобу…​

 — Містере Поттер, — різко обірвав його професор захисту, — уроки історії свідчать про те, що ви помиляєтеся. Заради обʼєднання покоління ваших батьків зробило замало, не забагато! Уся ця країна майже пала, хоч ви й не могли цього бачити. Можете розпитати своїх однокласників-рейвенкловців, як багато з них втратили сі́мʼї через Темного Лорда. Або будьте мудрішими й не питайте! Чи маєте ви якесь бажання, містере Поттер?

 — Якщо не заперечуєте, — мʼяко втрутився Албус Дамблдор, — мені хотілося б дізнатися думку Хлопчика-Що-Вижив. Що стосується припинення війн, він має більше досвіду, ніж будь-хто з нас.

Кілька людей засміялося.

Гаррі Поттер перевів погляд на Дамблдора, замислившись на хвильку.

 — Я не стверджую, що ви помиляєтеся, професоре Квірел. Під час останньої війни люди не діяли спільно, ціла країна майже пала перед кількома десятками нападників — і я погоджуюся, що це було жалюгідно. І якщо наступного разу ми скоїмо таку саму помилку, це буде ще жалюгідніше. Але в одній війні двічі не бʼються. Проблема в тому, що ворогові також дозволено бути розумним. Розділення має свої недоліки, та намагання обʼєднатися наражають людей на геть інші ризики, мають іншу ціну, і ворог спробує цим скористатися. Не варто припиняти думати, досягнувши лише одного рівня гри.

 — Простота також має свої переваги, містере Поттер, — сухо кинув професор Квірел. — Сподіваюся, сьогодні ви затямили дещо про небезпеку стратегій, складніших за обʼєднання сил і напад на ворога. І якщо все це якось не підводить до вашого бажання, то я дуже роздратуюся.

 — Так, було доволі важко вигадати бажання, що символізувало б ціну єдности. Але проблема спільних дій стосується не лише війн, ми стикаємося з нею все своє життя, щодня. Якщо всі координуються згідно з однаковими, але дурними правилами, то одна людина, що вирішить вчинити якось інакше, порушить ці правила. Однак якщо вчинити інакше вирішать усі, то ніщо їх не зупинить. Саме така виникає проблема, коли всім потрібно діяти разом, адже перший, хто виступить із пропозицією, муситиме піти проти цілого натовпу. І якщо ви гадаєте, що люди завжди мають гуртуватися і важить тільки це, то вам ніколи не вдасться змінити правила гри, хай які вони дурні. А тому моє бажання символізуватиме те, що трапляється, коли люди обʼєднуються в неправильному напрямі: я хочу, щоб у квідич у Гоґвортсі грали без снича.

 — ЩО? — стоголосо заволав натовп, а в Драко відвисла щелепа.

 — Снич руйнує всю гру. У підсумку дії інших гравців не мають жодного значення. Набагато доцільніше буде просто купити годинника. Це одна з тих неймовірно тупих речей, які ви не помічаєте тільки тому, що виросли з ними. Одна з тих речей, які люди роблять тільки тому, що так роблять усі інші…​

Здійнявся ґвалт, і Гаррі Поттера більше не було чутно.

Гармидер протривав усього пʼятнадцять секунд, а потім гігантський спалах полумʼя, що зірвався з найвищої вежі Гоґвортсу під рокотання сотні громів, поклав йому край. Драко й не здогадувався, що Дамблдор здатен на таке.

Учні обережно й тихо розсілися по місцях.

Професор Квірел нестримно реготав.

 — Нехай буде так, містере Поттер. Вашу волю буде виконано, — він театрально замовк. — Звісно, я обіцяв тільки один хитрий план. І це все, що ви троє отримаєте.

Драко щось таке й очікував був почути, та ці слова однаково його вразили. Він швидко перезирнувся з Ґрейнджер: вони були очевидними союзниками, але бажання мали цілковито протилежні…​

 — Маєте на увазі, що нам треба вибрати спільне бажання? — уточнив Гаррі.

 — О, це було б занадто. Ви ж троє не маєте жодного спільного ворога, чи не так? — професор Квірел на якусь коротку мить (таку стрімку, що Драко засумнівався, чи не здалося йому це) глипнув у бік Дамблдора. — Ні, я мав на увазі, що виконаю три бажання за допомогою одного плану.

Запала розгублена тиша.

 — Це неможливо, — рішуче заявив Гаррі поруч із Драко. — Навіть я такого не можу. Двоє з цих бажань взаємно несумісні. Це логічно неможливо…​ — він затнувся.

 — Ви ще замолоді, щоб вказувати мені, чого я не можу зробити, містере Поттер, — професор Квірел коротко й сухо посміхнувся.

Він обернувся до глядачів:

 — Чесно кажучи, я не певен, чи здатні ви засвоїти сьогоднішню науку. Рушайте додому, проведіть приємно час зі своїми сімʼями — чи з тим, що від них залишилося, — доки вони ще живі. Моя родина давно вже загинула від руки Темного Лорда. Побачимося на заняттях.

Запала безмовна тиша. Коли професор Квірел відвернувся, щоб зійти зі сцени, Драко почув його тихий і нічим не підсилений голос:

 — А з вами, містере Поттер, я хотів би ще зараз поговорити.