Розділ 34. Складнощі координації, ч.2

Мінерва й Дамблдор обʼєднали були свої таланти, щоб вичаклувати грандіозну сцену, до якої саме плентався Квірел. Всередині вона складалася з міцної деревини, однак зовні блискотіла мармуровими поверхнями, інкрустованими платиною та всипаними коштовними каменями кольорів усіх гуртожитків. Ані вона, ані директор не мали сил засновників Гоґвортсу, але й підтримувати чаклунство треба було всього кілька годин. Зазвичай Мінерва раділа рідкісним нагодам вдатися до виснажливої трансфігурації чогось великого. Вона мала б тішитися цим багатьом маленьким можливостям повправлятися в мистецтві й створенні ілюзії пишноти, та цього разу під час роботи її не покидало лячне віддчуття, ніби вона сама собі риє могилу.

Втім, наразі Мінерва почувалася трохи краще. Була одна коротка мить, коли здавалося, що от-от трапиться вибух, однак Дамблдор уже стояв і тепло аплодував, і всім вистачило клепки не бунтувати перед директором.

Вибуховий настрій швидко змінився загальним піднесенням. Це відчуття можна було б описати фразою: «Та ну вас!».

Блез Забіні застрелився в імʼя Сонечка, і фінальний рахунок був 254:254:254.


За сценою троє дітей чекали на свою чергу піднятися, зиркаючи одне на одного із сумішшю люті й розчарування. Вони досі не висохли після того, як їх вивудили з озера, та й не схоже було, щоб зігрівальні чари повністю справлялися з морозним грудневим повітрям, і ситуації це аж ніяк не поліпшувало. А може, винен був тільки їхній настрій.

 — Усе, — заявила Ґрейнджер. — З мене годі! Більше ніяких зрадників!

 — Повністю погоджуюся з вами, міс Ґрейнджер, — холодно відгукнувся Драко. — Побавилися й вистачить.

 — І що ви двоє збираєтеся з цим робити? — різко кинув Гаррі Поттер. — Професор Квірел уже сказав, що не стане забороняти шпигунів!

 — Ми заборонимо їх замість нього, — похмуро промовив Драко, не розуміючи навіть, що́ він має на увазі під цими словами, але сама відповідь немов складалася в план…​


Сцену було зроблено й справді майстерно, принаймні як для тимчасової споруди. Її творці уникли поширеної пастки й не піддалися власним переконанням про розкіш, а таки знали дещо про архітектуру й візуальний стиль. Драко стояв на очевидному для себе місці, де глядачі могли бачити його в оточенні слабкого сяйва смарагдів. Ґрейнджер він непомітно вказав зупинитися під ореолом сапфірів Рейвенклову. А щодо Гаррі Поттера, то на нього Драко не дивився.

Професор Квірел…​ прокинувся чи щось таке. Він спирався на платиновий поміст без будь-якого коштовного каміння й підкреслено награно перекладав і вирівнював у руках три конверти з пергаментами, що на них три генерали написали свої бажання. Усі учні Гоґвортсу спостерігали й чекали.

Нарешті професор Квірел відірвав погляд від конвертів:

 — Що ж. Оце так халепа.

Натовпом промайнуло легке й дещо напружене хихотіння.

 — Гадаю, усіх вас цікавить, що я зроблю? Нічого тут не вдієш, я маю бути справедливим. Спершу я хотів би виголосити невеличку промову, однак містер Мелфой і міс Ґрейнджер, здається, бажають дечим поділитися.

Драко кліпнув, відтак обмінявся з Ґрейнджер швидкими поглядами: «Можна?», «Так, давай». Він набрав повітря.

 — Ми з генералкою Ґрейнджер хочемо повідомити, — заговорив він якомога офіційніше, знаючи, що всі почують його підсилений голос, — що більше не приймаємо допомоги від зрадників. І якщо ми дізнаємося, що в будь-якій битві Поттер прийняв зрадників із будь-якого з наших військ, то обʼєднаємося, щоб знищити його.

Драко кинув сповнений злоби погляд на Хлопчика-Що-Вижив. «Як тобі таке, генерале Хаосу!».

 — Повністю погоджуюся з генералом Мелфоєм, — приєдналася Ґрейнджер, що стояла біля нього, її високий голос лунав чисто й сильно. — Жоден із нас не використовуватиме зрадників, і якщо генерал Поттер учинить інакше, ми зітремо його з поля бою.

Глядачі здивовано зашепотіли.

 — Дуже добре, — професор захисту посміхнувся. — Багато ж часу вам знадобилося, та ви однаково заслуговуєте на вітання, бо додумалися до цього раніше за інших генералів.

Кілька секунд на усвідомлення…​

 — У майбутньому, містере Мелфой, міс Ґрейнджер, перш ніж прийти до мого кабінету з будь-яким проханням, обміркуйте, чи є спосіб втілити його без мого втручання. Цього разу балів Квірела я не зніматиму, однак надалі можете очікувати на втрату пів сотні, — професор Квірел задоволено посміхався. — А що скажете ви,