Я просто повторюю собі знову й знову, доки не зможу вирішити поспати: усе призводить до Дж. К. Ролінґ.

Використана в цьому розділі версія теорії ухвалення рішень не домінує в академічних колах. Вона засновується на такій собі безчасовій теорії ухвалення рішень, що її розвивають (зокрема) Ґері Дешер, Вей Дай, Владімір Нєсов і, ну…​ (кахи-кахи) я.

Найжахливішим було те, як швидко все вирвалося з-під контролю.

 — Албусе, — сказала Мінерва, не намагаючись приховати тривогу в голосі, коли вони вдвох зайшли до Великої зали, — треба щось зробити.

Зазвичай напередодні зимових свят у Гоґвортсі панувала чудова й радісна атмосфера. Велику залу вже оздобили були зеленими й червоними кольорами на честь слизеринсько-ґрифіндорської пари, що побралася саме на святки. Їхнє весілля стало символом дружби, що долає належність до різних імен і знамен, і ця традиція, майже настільки ж давня, як і сам Гоґвортс, поширилася навіть у маґлівських країнах.

Тепер же під час вечері учні нервово роззиралися навколо чи обмінювалися погрозливими поглядами, а за деякими столами ще й запекло сперечалися. Ситуацію можна було б описати як напружену, та Мінерві радше думалося про пʼятий ступінь обережности.

Візьміть розділену на чотири гуртожитки школу…​

І додайте до кожного року три війська в стані війни.

До того ж за Драконів, Сонечко й Хаос вболівали не тільки першокласники: групи підтримки стали військами для тих, хто до них не належав. Учні носили повʼязки на руках із символами вогню, усміхненого обличчя або здійнятої руки й кидалися одне в одного прокльонами в коридорах. Усі три генерали з першого класу просили були їх припинити — навіть Драко Мелфой вислухав її і похмуро кивнув, — та вболівальники не зважали.

Дамблдор неуважно оглянув учнівські столи.

 — У кожному місті, — тихо процитував старий чарівник, — населення давно вже розділилося на фракції синіх і зелених…​ І борються вони зі своїми противниками, не знаючи, яку долю наклика́ють на себе…​ І зростає в містах безпідставна ворожнеча, і ніколи вона не припиняється й не зникає, адже не залишає місця ані для шлюбу, ані для стосунків, ані для дружби, і навіть якщо брати́ чи інші кревні родичі поважають різні кольори, їх чекає те ж саме. Я, зі свого боку, не можу назвати це нічим іншим, крім як хворобою душі…​

 — Перепрошую, — обірвала його Мінерва, — я не…​

 — Прокопій, — пояснив Дамблдор. — У Римській імперії дуже серйозно ставилися до бігу колісниць. Так, Мінерво, я погоджуюся: треба щось зробити.

 — І швидко, — додала Мінерва ще тихіше. — Албусе, гадаю, заходів треба вжити ще до суботи.

У неділю більшість учнів покине Гоґвортс, щоб зустрічати свята зі своїми родинами. А в суботу три війська першокласників зійдуться у фінальній битві, що визначить переможця триклятого різдвяного бажання професора Квірела.

Дамблдор похмуро глянув на неї:

 — Ти боїшся, що все вибухне й хтось постраждає.

Мінерва кивнула.

 — І всі звинуватять професора Квірела.

Мінерва знову напружено кивнула. Вона давно вже вивчила всі мотиви звільнення професорів захисту.

 — Албусе, ми не можемо зараз втратити професора Квірела, не можемо! Якщо він дотягне до кінця січня, то пʼятикласники складуть СОВи, а якщо до кінця березня — семикласники складуть НОЧІ. Роки недбалого викладання він виправляє протягом місяців, виросте ціле покоління, що попри прокляття Темного Лорда вмітиме себе захистити, — ти мусиш зупинити битву, Албусе! Заборони війська, негайно!

 — Не думаю, що професор захисту сприйме це легко, — Дамблдор поглянув на місце Квірела за вчительським столом, де той пускав слину в суп. — Схоже, що він дуже привʼязався до своїх військ, хоча коли я погоджувався на все це, то гадав, що їх буде чотири для кожного року, — старий чарівник зітхнув. — Розумний чоловік, та й наміри, мабуть, мав якнайкращі. Втім, можливо, що не такий уже й розумний, боюся. А заборона військ також може призвести до вибуху.

 — Албусе, що́ ж ти тоді робитимеш?

Старий чарівник обдарував її лагідною усмішкою:

 — Плестиму інтриги, звісно ж. Це останній писк гоґвортської моди.

Вони підійшли вже заблизько до вчительського стола, щоб Мінерва сказала щось іще.

Найжахливішим було те, як швидко все вирвалося з-під контролю.

Перша груднева битва була…​ безладною. Принаймні Драко таке чув.

Друга битва пішла шкереберть.

А наступна буде ще гіршою, хіба що їхня остання відчайдушна спроба зазна́є успіху: якщо разом їм трьом вдасться це зупинити.

 — Професоре Квірел, це божевілля, — сухо промовив Драко. — Це вже не Слизерин, це просто…​ — він не зміг дібрати слів і безпорадно змахнув руками. — Неможливо щось планувати, коли коїться стільки всього. Під час останньої битви один мій солдат вдав власне самогубство. Гафелпафці намагаються змовлятися, вони думають, що їм це вдається, але це не так. Речі тепер просто трапляються без жодної причини, це вже геть не про те, хто найкмітливіший чи яке військо найсильніше, це…​ — він навіть не міг цього описати.

 — Погоджуюся з містером Мелфоєм, — втрутилася Ґрейнджер тоном людини, яка ніколи не очікувала, що вимовить ці слова. — Дозвіл на зрадників не працює, професоре Квірел.

Драко намагався був заборонити всім зі свого війська плести інтриги, крім нього самого, однак це лише загнало змови в підпілля: ніхто не хотів лишатися осторонь, коли солдати інших військ будували підступні плани. Після жалюгідної поразки в останній битві він нарешті здався й скасував цей указ, та до того часу його бійці вже взялися втілювати в життя власні задуми без будь-якої централізованої координації.

Вислухавши всі плани — принаймні його солдати стверджували, що це були їхні плани, — Драко спробував скласти схему переможної фінальної битви. Вона потребувала правильного виконання значно більше, ніж трьох різних умов, і Драко наклав на папір «Інсендіо», а на попіл — «Еверто», адже батько зрікся б його, якби це побачив.

Професор Квірел спирався на стіл, напівзаплющивши очі й поклавши підборіддя на руки:

 — А як щодо вас, містере Поттер? Ви також погоджуєтеся?

 — Залишилося лише пристрелити Франца Фердинанда й можемо починати Першу світову війну, — відповів Гаррі. — Усе скотилося в повний хаос. Мені подобається.

 — Гаррі! — приголомшено вигукнув Драко.

Минула секунда, перш ніж він збагнув, що зробив це водночас із Ґрейнджер, ще й таким самим обуреним тоном. Та кинула на нього здивований погляд, і Драко старанно прибрав безвиразного вигляду. Йой.

 — Саме так! — виголосив Гаррі. — Я зраджую вас! Обох! Знову! Ха-ха!

Професор Квірел легенько посміхався, хоча його очі так і залишилися напівзаплющеними:

 — І чому ж це, містере Поттер?

 — Тому що я вважаю, що можу впоратися з хаосом краще, ніж міс Ґрейнджер чи містер Мелфой, — заявив цей зрадник. — Наша війна — це гра з нульовою сумою, і неважливо, легка вона загалом чи складна, важливо лише, хто грає краще, а хто — гірше.

Гаррі Поттер вчився надто швидко.

Професор Квірел глипнув з-під повік на Драко, відтак на Ґрейнджер:

 — Щиро кажучи, містере Мелфой, міс Ґрейнджер, я просто ніколи в житті собі не вибачу, якщо відверну цю грандіозну катастрофу до того, як усе полетить під три чорти. Один із ваших солдатів уже навіть став четверним агентом.

 — Четверним? — здивувалася Ґрейнджер. — Але ж є лише три ворожі сторони!

 — Так, — зауважив професор Квірел, — ви так вважаєте, правда? Не впевнений, чи хоч колись історія бачила четверного агента чи військо з такою високою часткою справжніх і вдаваних зрадників. Ми ступаємо на незвідані землі, міс Ґрейнджер, і вороття нам більше немає.

Зціпивши зуби, Драко покинув кабінет професора захисту. Ґрейнджер біля нього видавалася навіть ще роздратованішою.

 — Не можу повірити, що ти так учинив, Гаррі! — сказала вона.

 — Вибач, — Гаррі не завдав собі клопоту, щоб додати в голос бодай часточку розкаяння, скрививши губи в посмішці щирого й самовдоволеного зла. — Памʼятай, Герміоно: це лише гра. Чому лише генералам можна змовлятися? Крім того: а що ви зробите? Обʼєднаєтеся проти мене?

Драко перезирнувся з Ґрейнджер, знаючи, що він має такий самий, як і в неї, напружений вираз обличчя. Гаррі дедалі відвертіше покладався на Дракову відмову співпрацювати з бруднокровкою, зловтішаючись усе більше й більше. Драко вже починало нудити, що це використовують проти нього. Ще трохи, і він справді стане союзником Ґрейнджер і зітре Гаррі Поттера на порох — побачимо, як цьому бруднокровчому синові сподобається таке.

Найжахливішим було те, як швидко все вирвалося з-під контролю.

Герміона витріщалася на отриманий від Забіні пергамент, відчуваючи повну й цілковиту безпорадність. Там значилися імена, від яких вели лінії, що зʼєднували їх з іншими іменами, і деякі лінії були різнокольорові, і…​

 — Скажи, — попросила генералка Ґрейнджер, — чи є в моєму війську бодай один не шпигун?

Вони сиділи удвох не в кабінеті, а в іншому закинутому класі, де, крім них, нікого не було. Бо, як стверджував полковник Забіні, принаймні один із капітанів майже точно був зрадником. Можливо, капітан Ґольдштейн, але напевне Забіні не знав.

Її питання ви́кликало іронічну усмішку на лиці юного слизеринця. Блез Забіні завжди ставився до неї дещо зверхньо, та навряд чи відверто її зневажав — нічого схожого на його нескінченне глузування з Драко Мелфоя чи злобу на Гаррі Поттера. Спершу вона хвилювалася, чи не зрадить її Забіні, але той, видавалося, відчайдушно хотів показати іншим двом генералам, що вони нічим не ліпші за нього. І Герміона гадала, що нехай Забіні з радістю й видав би її будь-кому іншому, він ніколи не дасть виграти Мелфою чи Гаррі.

 — Більшість твоїх солдатів залишається вірною тобі, я майже впевнений. Просто ніхто не хоче пропускати веселощів, — сповнене зневаги обличчя не залишило сумнівів стосовно його думки про людей, що легковажно ставилися до плетіння інтриг. — Тому вони вважають, що можуть бути подвійними агентами й таємно працювати на нашому боці, прикидаючись, ніби зраджують нас.

 — І те ж саме стосується будь-кого з інших військ, хто переконує, що хоче бути нашим шпигуном, — обережно уточнила Герміона.

Юний слизеринець знизав плечима:

 — Думаю, я досить добре натренувався визначати, хто по-справжньому готовий здати нам Мелфоя, і сумніваюся, що бодай хтось справді хоче продати тобі Поттера. Але Нот майже гарантовано зрадить Поттера заради Мелфоя, і я наказав Ентвістлові розпочати з ним перемовини нібито від імені Мелфоя — Ентвістл насправді звітує нам, тож це майже настільки добре…​

Герміона на хвильку заплющила очі:

 — Ми програ́ємо, чи не так?

 — Слухай, — терпляче промовив Забіні. — За балами Квірела ти всіх обігнала. Нам потрібно лише не програти останню битву вщент, і цього вистачить, щоб ти виграла різдвяне бажання.

Професор Квірел оголосив був, що фінальна битва — як його й просили зробити — матиме формальну систему нарахування балів задля уникнення взаємних обвинувачень. Щоразу, як солдат у когось влучатиме, його генерал здобуватиме два бали Квірела. Над полем бою прогуде гонг (вони ще не знали, де саме битимуться, але Герміона сподівалася, що в лісі, де Сонечко чудово себе показало), тональність якого позначатиме, котрому саме військові нараховано бали. Якщо ж хтось прикинеться підстреленим, то гонг однаково пролунає, а пізніше (без точно визначеного періоду часу) подвійний удар сповістить про скасування винагороди. Якщо солдат вигукне назву війська («За Сонечко!», «За Хаос!» чи «За Драконів!»), то після цього вважатиметься його частиною.

Навіть Герміона бачила вади тут, та це ще було не все. Професор Квірел повідомив, що в первинно призначеного, скажімо, Сонечку солдата ніхто не міг вистрелити в імʼя Сонечка — тобто міг, однак тоді Сонечко втрачало один бал Квірела, що позначалося потрійним гонгом. Це запобігало розстрілу власних солдатів заради балів і робило самогубство в разі оточення ворогами менш привабливим виходом. І залишало можливість стріляти в шпигунів, якщо виникне така потреба.

Наразі Герміона мала двісті сорок чотири бали Квірела, Мелфой — двісті девʼятнадцять, а Гаррі — двісті двадцять один. І в кожному війську було двадцять чотири солдати.

 — Отже, ми битимемося обережно, — запропонувала Герміона, — і просто постараємося не програти з надто великим розривом.

 — Ні, — заперечив Забіні. Його обличчя посерйознішало: — Проблема в тому, що Мелфой і Поттер знають, що їхній єдиний шанс на перемогу — це обʼєднати сили й розтрощити нас, а потім боротися між собою. Тому я пропоную зробити ось що́…​

Герміона вийшла з класу із затуманеною головою. План Забіні не був очевидним, він був дивним, заплутаним, багатошаровим — такий вона очікувала радше від Гаррі, а не Забіні. Здавалося неправильним, що вона взагалі спромоглася збагнути цей план. Маленькі дівчатка не мають розуміти таких планів. Капелюх відправив би її до Слизерину, якби побачив був у ній здатність розуміти такі плани…​

Найчудовішим було те, як швидко йому вдалося посіяти хаос, щойно він почав робити це навмисно.

Гаррі сидів у своєму кабінеті. Йому дозволили були замовляти меблі в ельфів-домовиків, і від них він дістав собі трон і гардини з чорно-малиновим візерунком, крізь які на підлогу лилося багряно-криваве світло, змішане з тінню.

Щось усередині Гаррі відчуло себе нарешті вдома.

Перед ним стояли чотири лейтенанти Хаосу, його найвірніші посіпаки, один із яких був зрадником.

Ось. Оце життя.

 — Ми зібралися, — почав Гаррі.

 — Хай запанує Хаос, — хором відповіли чотири лейтенанти.

 — Моє судно на повітряній подушці наповнене вуграми, — сказав Гаррі.

 — Я не куплю цієї платівки, вона подряпана, — хором підхопили чотири лейтенанти.

 — Жасмунові́лі худоки́.

 — Гриві́ли зехряки́ в чузі́.

На цьому з формальностями було покінчено.

 — Як шириться сумʼяття? — запитав Гаррі таким сухим шепотінням, як у імператора Палпатіна.

 — Добре, генерале Хаосу, — доповів Невіл. До цього напрочуд глибокого голосу, від якого хлопець подеколи затинався й кашляв, він вдавався тільки для військових справ. Лейтенант Хаосу був одягнений у охайну шкільну мантію, облямовану жовтим гафелпафським кольором, а розчесане з проділом волосся робило його схожим на звичайного чемного хлопчика. Така суперечливість Гаррі сподобалася була більше, ніж будь-яка мантія з тих, що вони приміряли. — Відучора наші легіонери розпочали пʼять нових змов.

Гаррі злорадно посміхнувся:

 — Чи є шанс, що хоч одна з них спрацює?

 — Не думаю, — промовив Невіл із Хаосу. — Ось звіт.

 — Чудово, — Гаррі перейняв від нього пергамент і моторошно зареготав, щосили намагаючись звучати так, ніби він давився порохом.

Число змов уже добігло шістдесяти. Хай Драко спробує впоратися з цим. Хай спробує.

Що стосується Блеза Забіні…​

Гаррі знову засміявся й цього разу навіть не мав докладати зусиль, щоб звучати лиховісно. Йому справді треба позичити в когось кнізла, щоб під час штабних нарад гладити кота.

 — Чи може тепер Легіон припинити плести інтриги? — запитав Фініґан із Хаосу. — Тобто їх уже достатньо, чи не…​

 — Ні, — сухо обірвав його Гаррі. — Змов ніколи не буває достатньо.

Професор Квірел бездоганно це сформулював. Напевно, так далеко межі ще ніхто не розширював. І Гаррі ніколи собі не вибачить, якщо зараз відступить.

У двері постукали.

 — А ось і генерал Драконів, — із лиховісною посмішкою передбачив Гаррі. — Саме так, як я й очікував. Впустіть його й облиште нас.

Чотири лейтенанти Хаосу повагом вийшли, кидаючи погрозливі погляди на Драко, доки ворожий генерал заходив у Гарріне таємне лігво.

Якщо в дорослому віці йому такого не дозволятимуть, то Гаррі просто назавжди залишиться одинадцятирічним.

Сонце просочувалося крізь червоні гардини, відкидаючи з-за спини Гаррі Поттера криваві промені, що витанцьовували на підлозі. Той сидів у мʼякому й завеликому для нього кріслі, вкритому золотистими й сріблястими блискітками, яке він наполегливо вимагав називати троном.

(Драко охоплювала дедалі більша впевненість у правильності свого рішення: скинути Гаррі Поттера до того, як той захопить світ. Він навіть уявити собі не міг, яким було б життя під його правлінням.)

 — Добрий вечір, генерале Драконів, — моторошно прошепотів Гаррі Поттер. — Ви прибули, як я й очікував.

Нічого дивного, якщо взяти до уваги, що вони домовилися про цю зустріч заздалегідь. А ще був не вечір, однак Драко вже встиг затямити, що реагувати на таке не варто.

 — Генерале Поттер, — звернувся Драко, вклавши в ці слова усю свою гідність, — ви ж розумієте, що нашим двом військам потрібно співпрацювати, щоб хоч хтось із нас виграв бажання професора Квірела, так?

 — С-с-с-саме так, — просичав хлопець, наче вважав себе парселмовцем. — Ми маємо разом знищити Сонечко й лише потім битися між собою. Але якщо один із нас зрадить другого раніше, то може здобути перевагу в дальшій боротьбі. І сонячна генералка, яка знає це все, спробує переконати кожного з нас, буцімто другий стане зрадником. А оскільки нам це відомо, виникне спокуса зрадити одне одного й вдати, ніби це підступи Ґрейнджер. Це вона також знає.

Драко кивнув. Це було очевидно.

 — І…​ понад усе ми обидва хочемо виграти, і ніхто не покарає нас за зраду.

 — Точнісінько, — серйозно відповів Гаррі Поттер. — Перед нами справжня дилема вʼязня.

Згідно з Гарріним ученням, дилема вʼязня полягала в наступному. Є два вʼязні, замкнуті в окремих камерах, і проти них є докази, але слабкі: вистачить тільки на два роки увʼязнення для кожного. І вони мають зробити вибір. Або зрадити свого спільника: свідчити проти нього в суді, зменшивши власний термін увʼязнення на рік, але це додасть два роки другому; або співпрацювати з ним: мовчати. Отже. Якщо обидва вʼязні зрадять, тобто кожен свідчитиме проти другого, то обох увʼязнять на три роки; якщо обидва співпрацюватимуть — мовчатимуть, — то їх увʼязнять на два роки. Та якщо один зрадить, а другий співпрацюватиме, то зрадник дістане лише один рік, а його вірний спільник — аж чотири.

І обидва вʼязні мають вирішити, не знаючи, яке рішення ухвалить другий, і жоден не матиме змоги змінити думку пізніше.

Драко зазначив був, що якби ці двоє були смертежерами під час Чаклунської війни, то Темний Лорд убив би зрадників.

На що Гаррі кивнув і зауважив, що це один із методів розвʼязання дилеми вʼязня: обидва смертежери насправді хотіли б існування Темного Лорда саме з цієї причини.

(На цих словах Драко попросив Гаррі зупинитися й дати йому час усе обміркувати, перш ніж вони продовжать. Так ставало куди зрозуміліше, чому батько і його друзі погодилися були служити Темному Лордові, хоча той часто ставився до них не надто добре…​)

Власне, як стверджував був Гаррі, це була чи не головна причина існування урядів: окрема людина може виграти щось від крадіжки, як і окремий вʼязень-зрадник із цієї дилеми. Та якщо так почнуть поводитися всі, то в країні запанує хаос, від чого погано буде всім — як і в ситуації з двома вʼязнями, коли зрадить кожен із них. А тому люди дозволяють урядам керувати ними — як смертежери дозволяли це Темному Лордові.

(Драко знову попросив Гаррі зупинитися. Він завжди сприймав за належне, що честолюбні чарівники добивалися влади, бо хотіли правити, а інші дозволяли керувати собою, бо були заляканими маленькими гафелпафцями. Якщо подумати, це однаково здавалося правдою. Однак Гаррін погляд на речі був захопливим, навіть якщо хибним.)

Але, як зауважив Гаррі після павзи, страх покарання від третьої сторони був не єдиним можливим стимулом вибирати в дилемі вʼязня співпрацю. І змалював ситуацію: припустімо, що це гра проти своєї магічно створеної ідентичної копії.

Драко заявив був, що якби існували дві версії його, то, звісно, жоден Драко не хотів би завдати шкоди другому, не кажучи вже про те, що жоден Мелфой не допустив би, щоб усі знали його як зрадника.

Гаррі знову кивнув і пояснив, що це ще одне рішення дилеми вʼязня: люди співпрацюють, бо дбають одне про одного, чи так підказує їхня гідність, чи хочуть зберегти репутацію. Взагалі, створити справжню дилему вʼязня доволі складно, адже в реальності людям зазвичай не начхати на інших, а ще їх може хвилювати власна гідність, репутація, покарання Темного Лорда чи щось іще, крім терміну увʼязнення. Але припустімо, що йдеться про копію когось цілковито егоїстичного…​

(За приклад вони взяли Пенсі Паркінсон.)

Отже, кожна Пенсі переймається тільки своєю долею, а на іншу Пенсі їй байдуже.

З огляду на те, що Пенсі хвилює тільки це…​ і Темного Лорда немає…​ і Пенсі не зважає на свою репутацію…​ і не має почуття гідности чи не почувається зобовʼязаною щодо іншої увʼязненої…​ яке рішення буде для неї раціональним: співпраця чи зрада?

Згідно з Гаррі, деякі люди вважали, що раціональним виходом для Пенсі буде зрадити свою копію, але він і ще якийсь Дуґлас Гофстедтер із цим не погоджувалися. Адже якщо вона зрадить — не випадково, а з раціональних, на її думку, причин, — то й інша Пенсі міркуватиме так само. Дві ідентичні копії не дійдуть різних висновків. Отже, Пенсі муситиме вибирати між світом, у якому обидві вони співпрацюють, і світом, у якому обидві вони зраджують, а їй вигідніша співпраця обох її копій. І якби Гаррі думав, що «раціональні» люди зраджують у дилемі вʼязня, то він би не поширював таку «раціональність», бо країну чи спільноту, що складається з таких «раціональних» людей, поглине хаос. Про таку «раціональність» краще розповідати своїм ворогам.

Тоді все це звучало досить переконливо, проте зараз Драко спало на думку, що…​

 — Ти казав, що раціональним рішенням у дилемі вʼязня є співпраця. Але, звісно, ти хотів би, щоб я в це вірив, чи не так?

І якщо він обманом схилить Драко до співпраці, то потім просто посміється з нього: «Ха-ха, знову тебе зрадив!».

 — Я б не став обманювати тебе під час наших занять, — серйозно запевнив Гаррі. — Але маю нагадати, Драко: я не радив тобі просто завжди вибирати співпрацю. Не в справжній дилемі вʼязня, як-от оцій. Я казав: коли ти ухвалюєш рішення, не варто думати так, наче ти робиш вибір тільки за себе чи наче ти робиш вибір за всіх. Потрібно думати так, наче ти робиш вибір за всіх людей, схожих на тебе достатньо, щоб зробити такий самий вибір із тих самих причин. А також припускати, які передбачення зроблять ті, хто знає тебе добре достатньо, щоб точно передбачити твої дії. Тоді правильні прогнози інших людей щодо те́бе ніколи не змусять тебе́ шкодувати про свою раціональність; нагадай мені якось пояснити парадокс Ньюкомба. Отже, Драко, питання нам потрібно поставити таке: чи схожі ми достатньо, щоб із високою ймовірністю ухвалити однакове рішення — хай яким воно буде — і додуматися до нього в схожий спосіб? Або чи знаємо ми один одного добре достатньо, щоб передбачити дії іншого: щоб я міг передбачити, вибереш ти співпрацю чи зраду, і ти міг передбачити, чи зроблю я те ж саме, спираючись на своє передбачення твоїх дій, тому що я знаю, що ти можеш передбачити моє рішення?

…​Драко не міг не подумати, що якщо йому довелося докласти всіх зусиль, лише щоб зрозуміти половину цього, то відповідь, очевидно, «ні».

 — Так, — сказав Драко.

Запала тиша.

 — Зрозуміло, — розчаровано протягнув Гаррі. — Що ж, тоді, гадаю, доведеться нам вигадати щось інше.

Драко сумнівався, що це спрацює.

Драко й Гаррі обговорювали це з усіх боків. Ще раніше вони домовилися, що будь-які вчинки на полі битви не вважатимуться порушенням обіцянки в справжньому житті, хоча Драко трохи злився на Гаррін вибрик у кабінеті професора Квірела, про що йому й розповів.

Та якщо вони не могли покладатися на гідність і дружбу, то питання співпраці заради знищення Сонечка, незважаючи на всі можливі намагання Ґрейнджер їх розсварити, залишалося відкритим. Дозволити Сонечку вибивати солдатів іншого війська — правила професора Квірела не робили це привабливим виходом, адже так вищала планка, яку мало здолати власне військо. Однак спокушало хаоси́тів і драконів діяти не єдиною силою, а намагатися натомість самостійно знешкодити якомога більше сонечок. Або, користаючись колотнечею під час битви, стріляти в солдатів другого війська…​

Герміона поверталася до вежі Рейвенклову, не усвідомлюючи, куди її несуть ноги, — розум заполонили військові операції, віроломство й інші неналежні для її віку концепції. Завернувши за ріг, вона влетіла прямо в якогось дорослого.

 — Вибачте, — автоматично сказала вона. А тоді взагалі не подумавши: — Я-а-а-ай!

 — Не хвилюйтеся, міс Ґрейнджер, — звернулася до неї радісна усмішка, розміщена під мерехтливими очима й над срібною бородою ДИРЕКТОРА ГОҐВОРТСУ. — Я вас цілковито пробачаю.

Вона безпорадно втупилася в добре обличчя наймогутнішого у світі чарівника, а також головного мага, а також верховного речника, що багато років тому не витримав напруженої боротьби з Темним Лордом і зʼїхав з ґлузду, і ще численні факти один за одним зринали в її голові, поки з горла невпинно виривалося ніякове скімлення.

 — Власне, міс Ґрейнджер, — сказав Албус Персіваль Вулфрик Браян Дамблдор, — це чудово, що ми ось так вдало одне на одного наткнулися. Це ж треба, я саме цікавився, які бажання ви троє хотіли б загадати…​

Суботній світанок був яскравим і ясним. Учні перемовлялися пошепки, ніби перший вигук міг призвести до вибуху.

Драко сподівався був, що вони знову битимуться на верхніх поверхах Гоґвортсу. Професор Квірел стверджував, що в справжньому житті бої радше відбуваються в містах, ніж у лісах; саме це й мала симулювати битва в класах і коридорах, дозволена територія в яких позначалася стрічками. Дракони чудово себе тоді проявили.

Натомість, як Драко й боявся, професор Квірел вигадав був щось особливе.

Цього разу полем битви слугуватиме гоґвортське озеро.

І не на човнах, ні.

Вони боротимуться під водою.

Велетенського кальмара тимчасово паралізували; активовані повсюди закляття тримали ґринділів на відстані; професор Квірел провів перемовини з русалками; усі солдати отримали зілля підводної дії, що давало змогу дихати, чітко бачити й розмовляти одне з одним, а ще плавати майже так само швидко, як бігати, розмахуючи ногами.

У центрі поля сяяла гігантська срібна куля, схожа на невеличкий підводний місяць. Вона допомагатиме орієнтуватися під водою — спершу. Упродовж битви місяць повільно старішатиме, а коли його повністю поглине темрява, то битва завершиться, якщо цього не відбудеться ще раніше.

Війна у воді. Неможливо захищати периметр — нападники можуть наблизитися звідусіль, і навіть зілля не давало широкого поля огляду в темному озері.

Якщо солдат запливе задалеко від активних дій, то невдовзі почне світитися й стане легкою здобиччю. Зазвичай коли замість битися військо розпорошувалося й тікало, то професор Квірел просто оголошував його поразку. Однак сьогодні діяла система балів. Звісно, деякий час перед підсвічуванням був, якщо хтось хотів погратися в зарізяку.

Стартові позиції Армії Драконів були на самій глибині; ген угорі світив далекий підводний місяць. У цих імлистих водах чари «Лумос» були чи не єдиним джерелом світла, хоча солдати загасять палички, щойно почнуть маневрувати. Не варто, щоб вороги помітили вас першими.

Драко кілька разів махнув ногами й піднісся трохи вище, звідки міг бачити своє військо, що погойдувалося нижче у воді. Усі розмови вщухли, щойно солдати відчули на собі його холодний погляд. Вони підвели до нього улесливі обличчя, на яких змішалися страх і занепокоєння.

 — Слухайте дуже уважно, — голос генерала Мелфоя лунав трохи нижче й дещо скидався на бурмотіння бульбашками, «свухайте дуве увавно», але чути було чітко. — Є тільки один спосіб перемогти. Ми маємо обʼєднатися з Хаосом і знищити Сонечко. Потім розберемося з Поттером і виграємо. Це мусить статися, зрозуміло? Неважливо, що́ ще відбуватиметься, ця частина мусить залишитися незмінною…​

І Драко розтлумачив придуманий разом із Гаррі план.

Солдати обмінялися враженими поглядами.

 — …​А якщо котрийсь із ваших планів перешкодить цьому, — завершив Драко, — то щойно ми виберемося з води, я вас підсмажу.

Залунав знервований хор слухаюсів.

 — Всі, хто має таємні накази, виконуйте їх до останньої літери, — звелів Драко.

Приблизно половина солдатів відкрито кивнула, і він постановив собі вбити їх, коли прийде до влади.

Звісно, усі особисті накази були липою: одному драконові сказали прикинутися зрадником і запропонувати схилити до зради іншого дракона, а тому другому таємно довірили звітувати про все, що розповість йому перший. Кожного солдата Драко переконував, що ця єдина справа може виявитися вирішальною для всієї війни, і сподівався, що ті збагнуть: це набагато важливіше, ніж будь-які їхні власні плани. Якщо пощастить, то всі телепні залишаться щасливими, та ще й вдасться позбутися кількох шпигунів, якщо звіти не збігатимуться з наказами.

Справжній план перемоги над Хаосом…​ ну, він був простішим за той, що Драко спопелив, але батькові однаково не сподобався б. Хай як Драко старався, нічого ліпшого йому не вигадувалося. Цей план навіть теоретично не міг спрацювати проти будь-кого, крім Гаррі Поттера. Власне, первинно цей план належав Гаррі, якщо вірити зраднику, та Драко й сам здогадався був. Драко й зрадник лише трохи його змінили…​

Гаррі глибоко вдихнув, відчуваючи, як вода без жодної шкоди дзюркотить у легенях.

Вони боролися в лісі, і він не мав нагоди це сказати.

Вони боролися в гоґвортських коридорах, і він не мав нагоди це сказати.

Вони боролися в повітрі, коли всім солдатам роздали мітли, а в цих словах однаково не було сенсу.

Гаррі вже втратив був надію промовити їх, доки він ще достатньо малий, щоб це звучало по-справжньому…​

Легіонери Хаосу здивовано дивилися на свого генерала, чиї ноги вказували на далеке світло на поверхні, а голова спрямовувалася вниз, до каламутних глибин.

 — Чому ви стоїте догори ногами? — прокричав юний командир своєму війську.

І взявся пояснювати принципи боротьби за відсутности привілейованого напрямку гравітації.

Воду пронизало глухе гудіння гонга, і Забіні з Ентоні й ще пʼятьма солдатами відразу ж пірнули в мутні озерні глибини. Парваті Патіл — єдина ґрифіндорка з цієї групи — на мить озирнулася й радісно помахала їм рукою. За мить Скот і Мет зробили те ж саме. Решта просто занурилася й зникла.

Генералка Ґрейнджер проковтнула клубок у горлі, дивлячись їм услід. Вона ризикувала всім, розділяючи своє військо замість того, щоб спробувати просто знешкодити якнайбільше ворогів.

Як пояснював був їй Забіні, жодне військо не зрушить із місця без потенційно переможного плану. Сонечко не може просто планувати, як перемогти самостійно, треба змусити обидві ворожі сили вважати, що вони виграють, доки не стане запізно.

Ерні й Рон досі мали ошелешений вигляд. Сьюзен задумливо дивилася в напрямку зниклих солдатів. Її військо — його залишки — здавалося просто спантеличеним. Вони дрейфували прямо під залитою світлом поверхнею озера, сонячні промені розцятковували їхні уніформи.

 — Що́ тепер? — запитав Рон.

 — Тепер ми чекаємо, — відповіла Герміона так гучно, щоб почули всі. Розмовляти з повним ротом води було дивно, їй здавалося, що вона жахливо порушує етикет за обіднім столом і от-от обіллється. — Усіх наc, хто залишився тут, перебʼють, але це й так було неминуче, тому що Дракони й Хаос накинуться на нас разом. Ми маємо забрати із собою якомога більше ворогів.

 — У мене є план, — сказала одна з її сонечок…​ Анна, вона не відразу впізнала її голос. — Він дуже заплутаний, але я знаю, як спровокувати битву між драконами й Хаосом…​

 — І в мене! — вигукнула Фей. — У мене теж є план! Розумієте, Невіл Лонґботом таємно на нашому боці…​

 — Ти розмовляла з Невілом? — здивувався Ерні. — Щось тут не те. Це я…​

Дафна Ґрінґрас і ще кілька слизеринців, що не вирушили із Забіні, нестримно хихотіли, поки солдати намагалися перекричати одне одного: «Ні, заждіть, це я переманив Лонґботома на наш бік…​».

Герміона лише стомлено за ними споглядала.

 — Гаразд, — промовила вона, коли гамір ущух, — тепер зрозуміло? Усі ваші змови сфабрикували були легіонери Хаосу або, можливо, деякі дракони. Якби хтось справді хотів зрадити Гаррі чи Мелфоя, то розмовляв би напряму із Забіні чи мною, а не з вами. Порівняйте всі свої таємні плани — самі побачите, — нехай вона й не вміла плести інтриги так добре, як Забіні, але завжди прислуха́лася до своїх офіцерів, саме тому професор Квірел призначив був її генералкою. — Не марнуйте часу на будь-які плани, коли зʼявляться інші два війська. Просто бийтеся, гаразд? Будь ласка?

 — Але ж Невіл гафелпафець! — вигукнув досі приголомшений Ерні. — Ти хочеш сказати, що він нам збрехав?

Дафна зареготала так сильно й нестримно, що перевернулася догори дриґом у воді.

 — Я вже не знаю, хто такий Лонґботом, — похмуро заявив Рон, — але навряд чи він досі гафелпафець. Не тепер, коли над ним попрацював Гаррі Поттер.

 — До речі, — втрутилася Сьюзен, — я запитувала його про це, і Невіл відповів, що став хаотичним гафелпафцем.

 — Добре, — Герміона підвищила голос, — Забіні забрав усіх, кого ми вважаємо шпигунами, тому в нашому війську можемо більше не стежити постійно одне за одним, сподіваюся.

 — Ентоні — шпигун? — закричав Рон.

 — Парваті — шпигунка? — зойкнула Анна.

 — Ще й яка шпигунка, — озвалася Дафна. — Парваті купує свої черевики в шпигунській крамниці, малюється шпигунською помадою, а колись заведе собі чоловіка-шпигуна й матиме з ним купу маленьких шпигунят.

Загудів гонг, сповістивши, що Сонечко щойно здобуло два бали, а потрійний гонг невдовзі оголосив, що дракони втратили один бал.

Після катастрофічної першої грудневої битви, коли командирів усіх трьох військ застрелили впродовж першої хвилини, зрадникам заборонили вбивати генералів. Та якщо пощастить…​

 — О, — зауважила Герміона. — Здається, містер Креб трішки подрімає.

Два війська пливли поруч, скидаючись на два косяки риб.

Невіл Лонґботом повільно махав ногами, розраховуючи кожен рух. Пірнати, постійно пірнати, незалежно від напрямку. Ворог має бачити якомога меншу ціль, а тому варто показувати йому лише свою голову чи ноги. Отже, він мав постійно пірнати сторч головою, і ворог завжди був унизу.

Як і всі легіонери Хаосу, Невіл плив і невпинно крутив головою. Подивитися вгору, вниз, навколо — навсібіч. Виглядати не лише солдатів Сонечка, але й будь-які ознаки того, що якийсь хаоси́т витягнув паличку й збирається зрадити їх. Зазвичай зрадники чекали, щоб розпочалася метушня битви, перш ніж діяти, але цей ранній гонг змусив їх пильнувати.

Правду кажучи, Невіла це засмучувало. У листопаді він був солдатом дружного війська, усі вони співпрацювали й допомагали одне одному, а тепер тільки стежили, чи немає якихось слідів зради. Можливо, генерал Хаосу вважав, що так стало веселіше, проте не Невіл, аж ніяк.

У напрямку, раніше відомому як «вгорі», дедалі світлішало, доки вони наближалися до поверхні й до Сонечка.

 — Палички до бою, — звелів генерал Хаосу.

Його загін витягнув чарівні палички. Вони спрямували їх уперед, у бік ворога, все швидше вертячи головами навсібіч. Якщо серед них зачаїлися сонячні зрадники, то наближалася мить для їхнього удару.

Другий косяк — Армія Драконів — робив так само.

 — Зараз! — десь далеко закричав генерал Драконів.

 — Зараз! — закричав генерал Хаосу.

 — За Сонечко! — закричали всі солдати обох військ і кинулися в наступ.

 — Що́? — вихопилося в Мінерви, яка дивилася на екрани біля озера.

І не тільки в неї. Увесь Гоґвортс спостерігав за цією битвою, як і за першою.

Професор Квірел сухо сміявся:

 — Я попереджав вас, директоре. Неможливо вигадати такі правила, щоб містер Поттер ними не зловживав.

На кілька довгих безцінних секунд, доки сорок сім солдатів наближалися до її сімнадцяти, із голови Герміони вивітрилися цілковито всі думки.

Чому…​

Ураз усе стало на свої місця.

Щоразу, як у первинно призначеного Сонечку солдата влучатиме хтось, хто перед цим вигукне назву її війська, вона втрачатиме бал Квірела. Коли будь-яка сила знешкодить двох її сонечок, то обидва вороги стануть на два бали ближчими до перемоги над нею; такий самий виграш, тільки спільний. А якщо хтось підстрелить іншого солдата не в імʼя Сонечка, то гонг не загубиться серед безладдя…​

Герміона раптом невимовно зраділа, що Забіні не запропонував очевидного плану: спробувати розсварити два війська, доки ті атакуватимуть Сонечко. Та впевнености однаково поменшало, виникло відчуття, ніби шанси зникають, ніби в неї забрали надію.

Більшість її солдатів досі видавалася спантеличеною, але в декого на обличчі вже проступав жах від усвідомлення.

 — Усе гаразд, — твердо заявила Сьюзен Боунз. Усі обернулися до сонячної капітанки. — Нашого завдання — прибрати якомога більше ворогів — це не змінює. І памʼятайте: Забіні забрав усіх шпигунів! Нам не треба весь час бути насторожі, на відміну від них! — дівчина демонстративно всміхалася, що викликало усмішки в багатьох інших солдатів, навіть у Герміони. — Усе може бути, як у листопаді. Треба лише не хнюпити носа, щосили боротися й довіряти одне одному…​

Дафна її підстрелила.

 — Кров для бога крови! — верещав Невіл із Хаосу, хоча під водою це більше скидалося на «квов для бова квови!».

Капітан Візлі обернувся, спрямував паличку на Невіла й вистрелив. Але той наближався до нього зверху вниз із націленою прямо перед собою паличкою, а це означало, що він міг сховатися весь за простим щитом. Якщо хтось і влучить у Невіла зараз, то не сонячний Рон.

Капітан Візлі спохмурнів і рішуче кинувся прямо вгору до Невіла.

 — Контеґо, — прошепотів він, створивши невидимий у воді щит.

Два вороги мчали назустріч немов дві стріли, випущені з луків так, щоб розірвати одна одну навпіл. Билися вони вже чимало разів, проте ця дуель стане вирішальною.

(Далеко біля берега сотня людей затамувала подих.)

 — Веселки і єдинороги! — прогримів капітан Сонечка.

 — Чорна коза з тисячним потомством!

 — Роби домашнє завдання!

Все ближче й ближче, і жоден воїн не мав наміру звертати, адже перший, хто це зробить, підставить вразливий бік для сонного закляття. Та якщо вони обидва не втратять самовладання, то просто зіткнуться…​

Падати прямо вниз, доки ворог піднімається прямо назустріч угору, молот, що опускається на ковадло, і ніхто не хоче звернути з цього шляху…​

 — Спеціальна атака, крутіння Хаосу!

Невіл помітив, як нажахався капітан Візлі, захоплений літальними чарами. Вони випробували це перед битвою, і, як Гаррі й підозрював, під водою «Вінґардіум Левіоза» стало цілковито новою зброєю.

 — А щоб тобі, Лонґботоме! — заверещав Рон Візлі. — Ти хоч раз можеш битися без своїх тупих спеціальних атак…​

Сонячного капітана розвернуло вбік, і Невіл поцілив йому в ногу.

 — Я не бʼюся чесно, — промовив Невіл до сплячого тіла, — я бʼюся як Гаррі Поттер.

Ґрейнджер: 237, Мелфой: 217, Поттер: 220.

Кожен постріл у Герміону досі давався Гаррі з болем. Це було нестерпно — дивитися на її спокійне спляче обличчя й розкинуті руки, що безцільно погойдувалися у воді, поки сонячні промені огортали її камуфльовану форму й хмару каштанового волосся.

Та якби Гаррі спробував відкараскатися від бою з нею…​ не лише Драко здогадався б, що́ це означає, ще й Герміона образилася б.

«Вона не мертва, — подумки повторював собі Гаррі, махаючи ногами й пливучи геть, — вона просто відпочиває, ДУРНЮ».

«Впевнений? — запитав його мозок. — А що як це вже не Герміона? Може, повернімося й перевірмо?».

Гаррі швидко озирнувся.

«Бачиш, із нею все гаразд, он бульбашки з рота випливають».

«Цілком можливо, що це виривається її останній подих».

«Ой, та замовкни ти. І взагалі, чого це ти так параноїдально намагаєшся її захистити?».

«Ем, перший справжній друг за все наше життя? Гей, памʼятаєш, що сталося з нашим хатнім каменем?».

«Та ГОДІ ВЖЕ НИТИ через той нікчемний кругляк, він навіть не був живим, не кажучи вже про свідомість, це найжалюгідніша дитяча травма, відома людству…​».

Два війська швидко розділилися, ще раз ставши двома косяками риб.

Генералка Ґрейнджер втратила сімнадцять балів і забрала із собою трьох хаоси́тів та двох драконів; ще одного хаоси́та й двох драконів підстрелили зрадники. Отже, як порівняти з початковим рахунком, вона сумарно втратила сім балів, Гаррі — один, а Драко — два. Це значило, що Сонечко випереджало Драконів на двадцять балів, а Хаос — на сімнадцять. Хаос легко може виграти, якщо винищить усіх двадцятьох драконів. Невідомо ще, звісно, що утнуть сім солдатів, які залишилися в Сонечка…​

Якщо їх можна так назвати.

Два косяки нервово плавали неподалік один від одного, усі солдати чекали на команду, щоб оголосити про свою справжню належність до війська й атакувати…​

 — Усі, хто дістав особливі накази, — гучно повідомив Гаррі, — памʼятайте про номери від першого до третього. І не забувайте, що третій починається з «Мерлін каже». Не підтверджуйте.

Надійні дві третини війська не кивнули, а інші здавалися просто спантеличеними.

«Перший особливий наказ: під час цієї битви не гайте часу на кодові слова, не марнуйте сил на будь-які схеми чи змови, не схвалені окремо командиром; просто пливіть, прикривайтеся щитом і стріляйте».

І Герміона, і Драко витратили весь грудень на боротьбу зі своїми солдатами, намагаючись змусити їх облишити інтриги. Гаррі ж своїх бійців підбурював і підтримував їхні схеми впродовж останніх двох битв…​ а також попереджав, що якось настане мить, коли він попросить їх відкласти план чи два, на що вони залюбки погодилися. І тепер, під час цієї вирішальної битви, військо охоче підкориться.

Ані Герміона, ані Драко не змогли б віддати такий наказ успішно, Гаррі був певен. Це різниця між тими солдатами, що бачать у тобі союзника в побудові підступних планів, і тими, що вважають командира закоренілим занудою, який псує їм усі веселощі. Навʼязування порядку призводить до ескалації хаосу — і навпаки.

 — Он вони! — вигукнув хтось і вказав пальцем.

З озерних глибин здіймалися забуті — ті, що покинули останню битву, сім загублених сонячних солдатів, оточених яскравим ореолом боягузтва, який не зник навіть після їхнього повернення до битви.

Два косяки риб загойдалися, нервово спрямовуючи палички.

 — Не стріляти! — закричав Гаррі.

Генерал Мелфой вигукнув щось схоже.

На мить усі затамували подих.

Сім сонячних солдатів приєдналися до Армії Драконів, що привітала їх тріумфальними оплесками.

Третина Легіону Хаосу стривожено зашуміла, а з-поміж інших двох третин дехто заусміхався, хоч і не мав би.

Гаррі не всміхався.

«Ох, усе це взагалі може не спрацювати…​».

Але вигадати щось краще не міг.

 — Другий і третій особливі накази досі діють! — закричав Гаррі. — До бою!

 — За Легіон Хаосу! — заревіли двадцять легіонерів Хаосу.

 — За Армію Драконів! — заревіли двадцять драконів і сім сонечок.

І хаоси́ти пірнули прямо вниз, а всі зрадники наготувалися стріляти.

Ґрейнджер: 237, Мелфой: 228, Поттер: 226.

Драко несамовито метався, намагаючись збагнути, що́ коїться. Якось так сталося, що попри чисельну перевагу він втратив ініціативу. Його чотири більші сили полювали на чотири невеликі загони Хаосу, та оскільки завʼязати бій намагалися дракони, то саме їм доводилося ганятися за хаоси́тами туди, куди ті тікали. І якось це завершувалося тим, що Хаос концентрувався й стріляв у незахищені боки Дракових підрозділів…​

Це сталося знову!

 — Призматіс! — закричав Драко, піднявши паличку.

Барвисто засяяв щит, помітний навіть у воді. Його пласка широка стіна прикрила Драко разом із пʼятьма іншими драконами від хаоси́тів, що саме пропливали повз і почали в них стріляти. Це допомогло іншим пʼятьом драконам знову взятися за загін Хаосу, який вони переслідували…​

Була напружена мить, коли сонні закляття одне за одним розбивалися об призматичну стіну, і Драко дякував Мерлінові, що жоден із тих чотирьох хаоси́тів не знав прокльону пробивного свердла…​

Гудіння гонга сповістило про нарахування балів драконам, і хаоси́ти накивали пʼятами. Драко дещо тремкими руками скасував призматичну стіну й опустив паличку. Битва у воді виснажувала навіть більше, ніж на мітлах.

 — Не переслідувати! — звелів Драко своїм солдатам, що кинулися навздогін за Хаосом. — Сонорус! ФОРМУЙСЯ БІЛЯ МЕНЕ!

Дракони почали збігатися до нього, і хаоси́ти миттєво розвернулися й стали їх переслідувати. Драко гучно вилаявся, почувши гонг про здобуття Хаосом балів: хтось розвернув свій простий щит не туди. Його військо зблизилося достатньо, щоб захищати одне одного, і вороги віддалилися в каламуть.

Попри чисельну перевагу дракони влучили в хаоси́тів три рази, а ті у відповідь — чотири; ще він чув про страту одного драконового шпигуна. Гаррі Поттер або напрочуд швидко вигадував купу чудових ідей, або з якоїсь невідомої причини вже витратив був чимало часу на планування підводної битви. Нічого не спрацьовувало, і Драко мав придумати щось нове.

Ще й усім, здається, було складно плавати й цілитися водночас, а битва могла затягнутися настільки, що вичерпається час…​ Далекий підводний місяць світився лише наполовину, погано…​ Йому треба придумати щось нове швидко…​

 — Що́ таке? — запитала Падма Патіл, підпливши зі своєю ватагою до Драко.

Падма була його заступницею: розумна й могутня, до того ж ненавиділа Ґрейнджер і вважала Гаррі суперником — цим вона й заслужила Дракову довіру. Працюючи з Падмою, він зрозумів правдивість старої приказки, мовляв, Рейвенклов — сестра Слизерина. Драко здивувався був, почувши якось від батька, що це прийнятний гуртожиток для його майбутньої дружини, та лише зараз побачив у цьому сенс.

 — Почекаймо на всіх, — відповів Драко.

Насправді він просто хотів звести дух. Бути і генералом, і наймогутнішим чарівником виявилося виснажливо: доводилося весь час чаклувати.

Наступним прибув Забіні — він командував групою з двох сонечок і чотирьох драконів, з-поміж яких був Ґреґорі; той наглядав за Забіні. Драко не довіряв Забіні, а жоден із них не довіряв сонечкам достатньо, щоб зробити їх більшістю в будь-якому підрозділі. Вважалося, що ті вірні або безпосередньо Драко, або Ґрейнджер, обманутій обіцянкою зрадити драконів наприкінці, коли обидва війська виснажаться. З цієї ж причини більш варті Гарріної довіри хаоси́ти не чіпали сонечок — їм збрехали, що ті стрілятимуть не навсправжки, а пізніше переметнуться до Хаосу. Однак цілком можливо, що деякі сонячні солдати таки підтримували Хаос і не стріляли справжніми сонними прокльонами, саме тому Армія Драконів не вигравала так, як мала б зі своєю чисельною перевагою…​

Наблизився наступний підрозділ, там були втрати: троє солдатів цілилися паличками у двох інших, що пливли з порожніми руками.

Драко стиснув щелепи. Знову зрадники нашкодили. Треба обговорити з професором Квірелом можливість хоч якогось покарання, умови на кшталт цих були нереалістичні: у справжньому житті зрадників закатували б до смерти.

 — Генерале Мелфой! — закричав, підпливши, командир проблемного підрозділу, рейвенкловець, якого звали Террі. — Цезі підстрелив Богдана, але стверджує, що Келла сказала йому, що Богдан підстрелив Спектера…​

 — Неправда! — заперечила Келла.

 — Правда! — заверещав Цезі. — Генерале Мелфой, вона шпигунка.

 — Сомніум, — промовив Драко.

Пролунав потрійний гонг — він втратив один бал. Розслаблене тіло Келли попливло геть. Драко вже чув слово «рекурсія» і міг впізнати план Гаррі Поттера, коли той втілювався на його очах.

(На жаль, Драко не чув про автоімунні порушення, тож йому не спало на думку, що хитрий вірус міг почати атаку зі створення симптомів автоімунного захворювання, щоб тіло перестало довіряти власній імунній системі…​)

 — Загальний наказ! — Драко підвищив голос. — Ніхто не стріляє в шпигунів, крім мене, Ґреґорі, Падми й Террі. Якщо хтось помітить щось підозріле, звертайтеся до одного з нас.

А тоді…​

Удар гонгу сповістив, що Сонечко здобуло два бали.

 — Що́? — майже водночас вихопилося в Драко й Забіні.

Вони закрутили головами. Не схоже було, щоб у когось влучили, усі сонечка були на місці й під наглядом. (Крім Парваті, яку підстрелив невідомий зрадник із загону Падми. І, звісно, Падма вистрелила в Парваті ще раз на випадок, якщо та прикидалася, тому це була не вона…​)

 — Сонячний зрадник у Хаосі? — спантеличився Забіні. — Але ж усі, про кого я знав, мали вдарити, коли Хаос напав на Сонечко…​

 — Ні! — раптово усвідомила Падма. — Це Хаос стратив шпигуна!

 — Що́? — запитав Забіні. — Але чому…​

І Драко збагнув. Прокляття!

 — Бо Поттер вважає, що тепер він точно переможе Сонечко, але не нас! Він не хоче втрачати жодного балу, страчуючи зрадників! Загальний наказ! Якщо треба стратити зрадника, спершу назвіться сонечком! І не забудьте відразу перемкнутися назад…​

Ґрейнджер: 253, Мелфой: 252, Поттер: 252.

Тіло Лонґботома хаотично дрейфувало у воді з безладно розкинутими руками й ногами. Коли Драко нарешті влучив був, усі вистрелили в нього ще раз, просто для певности.

Тепер уже Гаррі Поттер ховався неподалік під призматичною сферою, дивлячись на них увесь такий набурмосений, поки вдалині повільно згасало останнє срібло серповидного місяця. Якби Лонґботомові вдалося підстрелити ще бодай одного солдата (Драко знав, що Гаррі про це думав), якби двом хаоси́там вдалося протриматися трохи довше, то вони могли б виграти…​

Коли Драко переформував свої сили й завдав нового удару, дальша битва й страта шпигунів на користь Сонечка призвели до того, що Сонечко випереджало рівно на один бал і Драконів, і Хаос. Щойно Гаррі вдався до цього методу, Драко не мав іншого вибору, окрім як повторювати за ним.

Однак тепер він утричі переважав за чисельністю: одного генерала Хаосу оточили Драко, Падма й Забіні — залишки Армії Драконів і останній сонячний зрадник.

Драко не був дурнем і звелів був Падмі знезброїти Забіні після того, як Лонґботом підстрелив Ґреґорі й пав від руки Драко. Хлопець обдарував його обуреним поглядом, заявивши, що Драко йому за це винен, і передав паличку.

Отже, Драко й Падма мали перемогти генерала Хаосу.

 — Припускаю, що здатися ти не хочеш? — поцікавився Драко, розплившись у найєхиднішій з усіх посмішок, що їх він коли-небудь звертав до Гаррі Поттера.

 — Перемога або сон! — закричав генерал Хаосу.

 — Просто щоб ти знав, — зауважив Драко, — насправді Забіні не має старшої сестри, яку треба врятувати від ґрифіндорських хуліганів. Але в нього є мати, що не схвалює учнів маґлівського роду на кшталт Ґрейнджер. Я написав їй кілька слів і запропонував Забіні кілька послуг — нічого повʼязаного з батьком, лише в межах мого впливу в школі. І, до речі, Хлопчика-Що-Вижив його мати також не схвалює. Просто на випадок, якщо ти досі вважаєш, що насправді Забіні на твоєму боці.

Гаррі ще більше набурмосився.

Драко підняв паличку й ритмічно задихав, збираючи сили для прокльону пробивного свердла. Призматична сфера Ґрейнджер тепер була майже такою ж міцною, як і в Драко, та й Гаррі не надто відставав. І де ці двоє брали час?

 — Лаґанн! — Драко вклав у це слово всі свої сили.

Спалахнула зелена спіраль, Гаррін щит розколовся, і…​

 — Сомніум! — мйже тієї ж миті вигукнула Падма.

Ґрейнджер: 253, Мелфой: 252, Поттер: 254.

Гаррі з превеликим полегшенням видихнув — і не лише тому, що більше не мав підтримувати призматичну сферу. Його рука тремтіла, коли він опустив паличку.

 — Знаєш, — промовив Гаррі, — я вже на якусь мить захвилювався.

«Другий особливий наказ: якщо вам здається, що сонячний зрадник не стріляє у вас навсправжки, прикидуйтеся подеколи підстреленими. Краще цільтеся в драконів, ніж у сонечок, але спокійно стріляйте в сонечок, якщо не можете стріляти в драконів».

«Третій особливий наказ: Мерлін каже не стріляти в Блеза Забіні й у жодну з близнючок Патіл».

Широко вишкірившись, Парваті Патіл зідрала трансфігуровану латку зі свого символу на уніформі, і та зникла у воді.

 — Ґрифіндорці за Хаос, — виголосила вона й повернула Забіні його паличку.

 — Вельми вдячний, — Гаррі плавно вклонився ґрифіндорській дівчині. — І тобі, — він уклонився Забіні. — Знаєш, коли ти прийшов до мене з цим планом, я не міг вирішити, геній ти чи божевільний, відтак подумав, що і те, і те. І, до речі, — Гаррі повернувся до тіла Драко, — Забіні має двоюрідну сестру…​

 — Сомніум, — пролунав голос Забіні.

Ґрейнджер: 255, Мелфой: 252, Поттер: 254.

Тіло Гаррі Поттера попливло геть, здивування й жах швидко зникли з його сплячого лиця.

 — А якщо подумати, — радісно сказала Парваті, — хай ґрифіндорці будуть за Сонечко.

Вона засміялася так пʼянко, як ще ніколи в житті. Нарешті вона позбулася своєї близнючки й зайняла її місце, як їй завжди й хотілося, і це було бездоганно, усе було бездоганно…​

Вона блискавично крутнула паличкою в напрямку Забіні, що саме націлився в неї.

 — Зажди! — вигукнув він. — Не стріляй, не чини опору. Це наказ.

 — Що́? — запитала Парваті.

 — Вибач, — не надто щиро відповів Забіні, — але я не можу бути повністю впевненим, що ти за Сонечко. А тому наказую, щоб ти дозволила мені вистрелити в тебе.

 — Чекай! Ми випереджаємо Хаос лише на один бал! Якщо ти вистрелиш у мене зараз…​

 — Я вистрелю в імʼя Драконів, звісно, — дещо зверхньо пояснив Забіні. — Нехай ми й змусили їх робити це обманом, та немає жодної причини, чому б і нам цим не скористатися.

Парваті витріщилася на нього, примруживши очі:

 — Генерал Мелфой сказав, що твоїй матері не подобається Герміона.

 — Мабуть, — з обличчя Забіні не сходила зверхня посмішка. — Але дехто з нас куди охочіше дратує батьків, ніж Драко Мелфой.

 — А Гаррі Поттер сказав, що в тебе є двоюрідна сестра…​

 — Ніт.

Парваті витріщилася на нього, напружено думаючи, проте вона була не надто вправною в плетінні інтриг. Як запевняв був Забіні, цей план мав на меті таємно підтримувати рахунок Хаосу й Драконів якомога рівнішим, щоб ті страчували зрадників на користь Сонечка замість того, щоб втратити бодай один бал, і це спрацювало…​ але…​ Їй здавалося, що вона щось проґавила, вона не була слизеринкою…​

 — А чому б мені не вистрелити в тебе в імʼя Драконів? — запропонувала Парваті.

 — Бо я вищий від тебе за званням.

Парваті охопило дуже погане передчуття.

Вона довго на нього дивилася.

А потім…​

 — Сомні…​ — почала було вона, відтак збагнула, що не додала «за Драконів», і квапливо обірвала себе…​

Ґрейнджер: 255, Мелфой: 254, Поттер: 254.

 — Привіт усім, — на екранах вигулькнуло вкрай задоволене обличчя Блеза Забіні, — здається, тепер усе залежить від мене.

На березі озера всі затамували подих.

Сонечко випереджало Драконів і Хаос рівно на один бал. Блез Забіні міг застрелитися в імʼя Драконів чи Хаосу або нічого не змінювати.

Залунали дзвоники, попередивши, що спливає остання хвилина битви. А слизеринець на екрані дивно й криво посміхався, недбало граючись із паличкою, чиє темне дерево ледь виднілося в темній воді.

 — А знаєте, — заговорив він тоном людини, що довго репетирувала ці слова, — насправді це лише гра. А ігри мають бути веселими. Чому б мені просто не вчинити так, як мені хочеться?