Розділ 32. Інтерлюдія: особисте керування фінансами

 — Але ж директоре, — заперечив Гаррі з розпачливою ноткою в голосі, — залишити всі мої активи в одному недиверсифікованому сховищі, повному золотих монет, — це ж божевілля, директоре! Це ніби…​ я навіть не знаю…​ ніби експериментувати з трансфігурацією, не порадившись із визнаним авторитетом! Такого просто не роблять із грішми!

Зі зморшкуватого обличчя старого чарівника під святковим капелюхом, що скидався на результат зіткнення зеленої і червоної тканинних автівок, Гаррі пронизали похмурі й сумні очі.

 — Мені прикро, Гаррі, — відповів Дамблдор, — і я прошу вибачення, та дозволити тобі самостійно контролювати власні фінанси — це надати тобі забагато незалежности в діях.

Гаррі беззвучно роззявив рота. Він буквально не мав слів.

 — Можеш зняти пʼять ґалеонів для різдвяних подарунків, а це більше, ніж слід витрачати будь-якому хлопцеві твого віку, і, гадаю, не таїть у собі загрози…​

 — Я просто не вірю, що ви це сказали! — вибухнув Гаррі. — Ви визнає́те, що маніпулюєте мною?

 — Маніпулюю? — з легкою усмішкою повторив старий чарівник. — Ні, я маніпулював би, якби не визнавав цього чи якби мав якийсь глибший мотив, прихований за очевидним. Усе доволі просто, Гаррі. Ти ще не готовий грати в цю гру, тож дати тобі тисячі ґалеонів, з якими ти можеш зіпсувати позицію фігур, було б украй нерозумно.


Напередодні Різдва алея Діаґон стала в стократ і ще удвічі строкатішою та галасливішою: усі крамниці обгорнулися блискучими чарами, що яріли й миготіли так, ніби святковий дух от-от вирветься з-під контролю й спалахне, перетворивши все довкола на щасливий кратер. На вулицях товпичилося стільки відьом і чарівників у святковому й верескливому одязі, що очі зазнавали не меншого випробування, ніж вуха; а запаморочливе різноманіття покупців свідчило про те, що алея Діаґон приваблювала до себе людей з усіх куточків світу. Там були схожі на мумії відьми, закутані в гігантські сувої тканини, чарівники в офіційних циліндрах і халатах, оздоблені ліхтариками дітлахи, що ще недавно могли лише повзати, судячи з їхнього віку. Останні світилися не менш яскраво, ніж крамниці навколо, а батьки водили їх за руку цим магічним дивокраєм і дозволяли їм верещати досхочу. Настала пора радости.

І посеред усього цього сяйва й веселощів чорніла пляма найтемнішої ночі. Холодна темрява, що розчищала в натовпі кілька безцінних кроків вільного простору.

 — Ні, — професор Квірел похмуро скривився з огиди, ніби щойно скуштував не лише жахливої на смак їжі, а ще й морально нестерпної. Таке лице зробила б звичайна людина, якби відкусила мʼясного пирога й дізналася, що той гнилий і начинений кошенятами.

 — Та годі вам, — промовив Гаррі. — У вас мусять знайтися хоч якісь ідеї.

 — Містере Поттер, — професор Квірел майже не розтуляв губ, — я погодився бути вашим дорослим опікуном під час цієї експедиції. Я не погоджувався допомагати вам порадами під час вибору подарунків. Я не святкую Різдва, містере Поттер.

 — А як щодо Ньютонівства? — весело запитав Гаррі. — Ісаак Ньютон таки народився двадцять пʼятого грудня, на відміну від деяких інших історичних особистостей, яких я міг би назвати.

Професора Квірела це не вразило.

 — Слухайте, — сказав Гаррі. — Вибачте, але мені потрібно зробити щось особливе для Фреда й Джорджа. І я не маю жодної ідеї.

Професор Квірел задумливо гмикнув:

 — Можете поцікавитися, хто з родичів дратує їх найбільше, і найняти вбивцю. Я знаю одного доволі компетентного урядового вигнанця, що дасть вам знижку за кількох Візлі.

 — Цього Різдва, — прорік Гаррі низьким голосом, — подаруйте своїм друзям…​ смерть.

Це вичавило з професора Квірела усмішку, що зачепила навіть його очі.

 — Принаймні ви не запропонували подарувати їм пацюка…​ — Гаррі різко стулив рота, пошкодувавши про свої слова, щойно вони злетіли з його губ.

 — Перепрошую?

 — Забудьте, — хутко змінив тему Гаррі, — довга й нудна історія.

І розповідати її чомусь не хотілося. Мабуть, через Гарріне побоювання, що професор Квірел посміявся б, навіть якби Білла Візлі не вилікували й не вернули до звичайного життя…​

Де це він пропадав, що не чув цієї історії? Гаррі здавалося, що в чаклунській Британії її знали всі.

 — Слухайте, я намагаюся зміцнити їхню вірність мені, розумієте? Зробити близнюків Візлі своїми посіпаками? Адже друг — це не той, кого використовують один раз і викидають, а той, кого використовують знову й знову, як то кажуть. Фред і Джордж — це двоє найкорисніших моїх друзів у Гоґвортсі, професоре Квірел, і я планую використовувати їх знову й знову. Отже, якщо ви допоможете мені вчинити щось слизеринське й запропонуєте щось, що здобуде їхню надзвичайну вдячність…​ — Гаррі вичікувально затих.

Варто лише зобразити речі з правильного боку.

Вони подолали вже чималу відстань, перш ніж професор Квірел знову заговорив просякнутим огидою голосом:

 — Близнюки Візлі користуються вживаними чарівними паличками, містере Поттер. Вони згадуватимуть про вашу щедрість щоразу, як чаруватимуть.

Гаррі не стримався й захоплено сплеснув долонями. Просто покласти гроші на рахунок Олівандерової крамниці й звеліти йому ніколи їх не відшкодовувати, ні, навіть краще — надіслати їх Луціусові Мелфою, якщо близнюки Візлі не зʼявляться до початку наступного шкільного року.

 — Це геніально, професоре!

Не схоже було, щоб той оцінив комплімент.

 — Гадаю, стерпіти Різдво в такому настрої я зможу, містере Поттер, хоча й ледве, — професор Квірел легенько всміхнувся. — Звісно, це коштуватиме чотирнадцять ґалеонів, а ви маєте тільки пʼять.

 — Пʼять ґалеонів, — Гаррі обурено пирхнув. — Та за кого директор мене має, га?

 — Гадаю, йому просто не спало на думку боятися наслідків від спрямування вашої винахідливости на завдання з отримання коштів. Хоча ви мудро вирішили програти, а не вдатися до прямих погроз. Просто цікавлюся: містере Поттер, що́ б ви зробили, якби я не занудьгував і не повернувся до вас спиною, доки ви через напад дитячої вередливости набирали ці пʼять ґалеонів кнатами?

 — Ну, найлегше було б позичити в Драко Мелфоя.

Професор Квірел пирхнув:

 — Я серйозно, містере Поттер.

«Взято до уваги».

 — Напевно, скористався б своїм статусом знаменитости. Нічого такого, що могло б нашкодити економіці, лише заради кишенькових грошей я б не робив.

Як Гаррі уточнив був, йому дозволять користуватися часоворотом на канікулах, щоб не збивати циклу сну. Однак залишалася також імовірність, що хтось наглядає за чарівниками-спекулянтами. Фокус зі сріблом і золотом потребував чимало роботи з маґлівського боку, а ще стартового капіталу, та й ґобліни могли щось запідозрити після першого циклу. А відкривати справжній банк — це така морока…​ Гаррі ніяк не вдавалося вигадати і швидкі, і певні, і безпечні методи заробітку, тому невимовно зрадів, коли професор Квірел так легко дозволив себе обдурити.

 — Сподіваюся, цих пʼяти ґалеонів вам вистачить надовго, ви ж так старанно їх набирали, — зауважив професор Квірел. — Сумніваюся, що вдруге директор так охоче довірить мені ключ від вашого сховища, дізнавшись, що мене обхитрували.

 — Упевнений, що ви зробили все можливе, — відповів глибоко вдячний Гаррі.

 — Чи потрібна вам допомога з пошуком безпечного місця для зберігання усіх цих кнатів, містере Поттер?

 — Щось на кшталт. Вам відомі якісь варті уваги можливості для інвестицій, професоре Квірел?

І вони йшли вдвох далі, пробираючись крізь яскравий метушливий натовп у своїй крихітній і тихій відокремленій сфері. Ретельно придивившись, можна було побачити, як за їхніми спинами жовкло листя, вʼянули квіти й низькі зловісні нотки втручалися в радісне дзеленчання дитячих іграшок.

Гаррі помітив це, але нічого не сказав, лише подумки всміхнувся.

Кожен святкує по-різному, і Ґрінч — це така ж частина Різдва, як і Санта.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0