— Але ж директоре, — заперечив Гаррі з розпачливою ноткою в голосі, — залишити всі мої активи в одному недиверсифікованому сховищі, повному золотих монет, — це ж божевілля, директоре! Це ніби…​ я навіть не знаю…​ ніби експериментувати з трансфігурацією, не порадившись із визнаним авторитетом! Такого просто не роблять із грішми!

Зі зморшкуватого обличчя старого чарівника під святковим капелюхом, що скидався на результат зіткнення зеленої та червоної тканинних автівок, Гаррі пронизали похмурі й сумні очі.

 — Мені прикро, Гаррі, — відповів Дамблдор, — і я прошу вибачення, та дозволити тобі самостійно контролювати власні фінанси — це надати тобі забагато незалежности в діях.

Гаррі беззвучно роззявив рота. Він буквально не мав слів.

 — Можеш зняти пʼять ґалеонів для різдвяних подарунків, а це більше, ніж слід витрачати будь-якому хлопцеві твого віку, і, гадаю, не таїть у собі загрози…​

 — Я просто не вірю, що ви це сказали! — вибухнув Гаррі. — Ви визнає́те, що маніпулюєте мною?

 — Маніпулюю? — з легкою усмішкою повторив старий чарівник. — Ні, я маніпулював би, якби не визнавав цього чи якби мав якийсь глибший мотив, прихований за очевидним. Усе доволі просто, Гаррі. Ти ще не готовий грати в цю гру, тож дати тобі тисячі ґалеонів, з якими ти можеш зіпсувати позицію фігур, було б украй нерозумно.

Напередодні Різдва алея Діаґон стала в стократ і ще удвічі строкатішою та галасливішою: усі крамниці обгорнулися блискучими чарами, що яріли й миготіли так, ніби святковий дух от-от вирветься з-під контролю й спалахне, перетворивши все довкола на щасливий кратер. На вулицях товпичилося стільки відьом і чарівників у святковому й верескливому одязі, що очі зазнавали не меншого випробування, ніж вуха; а з огляду на запаморочливе різноманіття покупців алея Діаґон приваблювала до себе людей з усіх куточків світу. Там були схожі на мумії відьми, закутані в гігантські сувої тканини, чарівники в офіційних циліндрах і халатах, оздоблені ліхтариками дітлахи, що лиш недавно навчилися ходити. Останні світилися не менш яскраво, ніж крамниці навколо, а батьки водили їх за руку цим магічним дивокраєм і дозволяли їм верещати досхочу. Настала пора радости.

І посеред усього цього сяйва й веселощів чорніла пляма найтемнішої ночі. Холодна темрява, що розчищала в натовпі кілька неоціненних кроків вільного простору.

 — Ні, — професор Квірел похмуро скривився з огиди, ніби щойно скуштував не лише жахливої на смак їжі, а ще й морально нестерпної. Таке лице зробила б звичайна людина, якби відкусила мʼясного пирога й дізналася, що той гнилий і начинений кошенятами.

 — Та годі вам, — промовив Гаррі. — У вас мусять знайтися хоч якісь ідеї.

 — Містере Поттер, — професор Квірел майже не розтуляв губ, — я погодився бути вашим дорослим опікуном під час цієї експедиції. Я не погоджувався допомагати вам порадами стосовно вибору подарунків. Я не святкую Різдва, містере Поттер.

 — А як щодо Ньютонівства? — весело запитав Гаррі. — Ісаак Ньютон таки народився двадцять пʼятого грудня, на відміну від деяких інших історичних особистостей, яких я міг би назвати.

Професора Квірела це не вразило.

 — Слухайте, — сказав Гаррі. — Вибачте, але мені потрібно зробити щось особливе для Фреда й Джорджа. А ідеї я не маю жодної.

Професор Квірел задумливо гмикнув:

 — Можете поцікавитися, хто з родичів дратує їх найбільше, і найняти вбивцю. Я знаю одного доволі компетентного урядового вигнанця, що дасть вам знижку за кількох Візлі.

 — Цього Різдва, — прорік Гаррі низьким голосом, — подаруйте своїм друзям…​ смерть.

Це вичавило з професора Квірела усмішку, що зачепила навіть його очі.

 — Принаймні ви не запропонували подарувати їм пацюка…​ — Гаррі різко стулив рота, пошкодувавши про свої слова, щойно ті злетіли з його губ.

 — Перепрошую?

 — Забудьте, — хутко змінив тему Гаррі, — довга й нудна історія.

І розповідати її чомусь не хотілося. Мабуть, тому що він боявся: професор Квірел посміявся б, навіть якби Білла Візлі не вилікували й не вернули до звичайного життя…​

Де це він пропадав, що не чув цієї історії? Гаррі здавалося, що в чаклунській Британії її знали всі.

 — Слухайте, я намагаюся зміцнити їхню вірність мені, розумієте? Зробити близнюків Візлі своїми посіпаками? Адже друг — це не той, кого використовують один раз і викидають, а той, кого використовують знову й знову, як то кажуть. Фред і Джордж — це двоє найкорисніших моїх друзів у Гоґвортсі, професоре Квірел, і я планую використовувати їх знову й знову. Отже, якщо ви допоможете мені вчинити щось слизеринське й запропонуєте щось, що здобуде їхню надзвичайну вдячність…​ — Гаррі вичікувально затих.

Варто лише зобразити речі з правильного боку.

Вони подолали вже чималу відстань, перш ніж професор Квірел знову заговорив просякнутим огидою голосом:

 — Близнюки Візлі користуються вживаними чарівними паличками, містере Поттер. Вони згадуватимуть про вашу щедрість щоразу, як чаруватимуть.

Гаррі не стримався й захоплено сплеснув долонями. Просто покласти гроші на рахунок Олівандерової крамниці й звеліти йому ніколи їх не відшкодовувати, ба ні, краще — надіслати Луціусові Мелфою, якщо близнюки Візлі не зʼявляться до початку наступного шкільного року.

 — Це геніально, професоре!

Не схоже було, щоб той оцінив комплімент.

 — Гадаю, стерпіти Різдво в такому настрої я зможу, містере Поттер, хоча й ледве, — професор Квірел легенько всміхнувся. — Звісно, це коштуватиме чотирнадцять ґалеонів, а ви маєте тільки пʼять.

 — Пʼять ґалеонів, — Гаррі обурено пирхнув. — Та за кого директор мене має, га?

 — Гадаю, йому просто не спало на думку боятися наслідків від спрямування вашої винахідливости на завдання з отримання коштів. Хоча ви мудро вирішили програти, а не вдатися до прямих погроз. Просто цікавлюся: містере Поттер, що́ б ви зробили, якби я не занудьгував і не повернувся до вас спиною, доки ви з дитячої примхи набирали ці пʼять ґалеонів кнатами?

 — Ну, найлегше було б позичити в Драко Мелфоя.

Професор Квірел пирхнув:

 — Я серйозно, містере Поттер.

«Взято до уваги».

 — Напевно, скористався б своїм статусом знаменитости. Нічого такого, що могло б нашкодити економіці, лише заради кишенькових грошей я б не робив.

Як Гаррі уточнив був, йому дозволять користуватися часоворотом на канікулах, щоб не збивати циклу сну. Однак залишалася також імовірність, що хтось наглядає за чарівниками-спекулянтами. Фокус зі сріблом і золотом потребував чимало роботи з маґлівського боку, а ще стартового капіталу, та й ґобліни могли щось запідозрити після першого циклу. А відкривати справжній банк — це така морока…​ Гаррі ніяк не вдавалося вигадати і швидкі, і певні, і безпечні методи заробітку, тому невимовно зрадів, коли професор Квірел так легко дозволив себе обдурити.

 — Сподіваюся, цих пʼяти ґалеонів вам вистачить надовго, ви ж так старанно їх набирали, — зауважив професор Квірел. — Навряд чи директор так охоче довірить мені ключ від вашого сховища вдруге, дізнавшись, що мене обхитрували.

 — Упевнений, що ви зробили все можливе, — відповів глибоко вдячний Гаррі.

 — Вам потрібна допомога з пошуком безпечного місця для зберігання всіх цих кнатів, містере Поттер?

 — Щось на кшталт. Вам відомі якісь варті уваги можливості для інвестицій, професоре Квірел?

І вони йшли вдвох далі, пробираючись крізь яскравий метушливий натовп у своїй крихітній і тихій відокремленій сфері. Ретельно придивившись, можна було побачити, як за їхніми спинами жовкло листя, вʼянули квіти й низькі зловісні нотки втручалися в радісне дзеленчання дитячих іграшок.

Гаррі помітив це, але нічого не сказав, лише подумки всміхнувся.

Кожен святкує по-різному, і Ґрінч — це така ж частина Різдва, як і Санта.