Розділ 31. Робота в групах, ч.2

Наслідки:

Гаррі крокував туди-сюди у своєму генеральському кабінеті, що виявився чудово для цього придатним. Інших застосувань цьому приміщенню придумати однаково не вдавалося.

Як?

Як?

Герміона не мала виграти цієї битви! Не з першої спроби, не з її неконфліктною вдачею. Ось так взяти й стати видатною військовою командиркою, окрім усіх її інших якостей, — це було занадто навіть для неї.

Вона вичитала була цю тактику в книжці з військової історії? Та річ була не тільки в тактиці: вона бездоганно розставила свої сили, перекривши всі шляхи відступу, її солдати краще координували свої дії, ніж хаосити й дракони.

Професор Квірел порушив був свою обіцянку не допомагати їй? Він підкинув їй щоденник генерала Тактикуса, чи що?

Гаррі щось проґавив, щось дуже важливе, він ходив подумки колами й ніяк не міг зрозуміти.

І врешті-решт зітхнув. У цьому напрямі він однаково нікуди не просунувся, а до наступної битви ще й мав попросити Герміону чи когось іншого навчити його прокльону пробивного свердла. Втішено, але з гострими попереджувальними нотками в голосі професор Квірел пояснив був Гаррі, що фраза «ніяких магічних предметів, крім отриманих від мене» охоплює і маґлівські технології — і неважливо, що ніяка це не магія. До того ж треба вигадати, як позбутися містера Ґойла наступного разу…​

Генерали здобували чимало балів Квірела за битви, і Гаррі мусив викластися на повну, якщо хотів виграти різдвяне бажання професора Квірела.


У своїй особистій кімнаті в Слизерині Драко Мелфой втупився в одну точку, ніби стіна за його столом була найзахопливішою поверхнею у всесвіті.

Як?

Як?

Озираючись назад, підступний план був доволі очевидний, але Ґрейнджер не мала бути підступною! У ній забагато гафелпафського, щоб вдатися бодай до прокльону простого удару! Невже професор Квірел радив їй усупереч своїй обіцянці чи…​

І тоді Драко нарешті зробив те, що мав зробити куди раніше.

Те, що мав зробити після своєї першої зустрічі з Ґрейнджер.

Те, що Гаррі Поттер казав був робити, для чого його тренував, а ще попереджав: йому знадобиться деякий час на усвідомлення, що ці методи корисно застосовувати і в справжньому житті; дотепер Драко цього не розумів. Кожної своєї помилки він міг би уникнути, якби просто скористався тим, чого навчився від Гаррі…​

 — Я помічаю, що спантеличений, — голосно промовив Драко.

«Сила раціоналіста полягає в здатності більше пантеличитися через оману, ніж через дійсність…​».

Драко був спантеличеним.

А значить, щось із його переконань було оманою.

Ґрейнджер не мала б бути здатною все це влаштувати.

Тож вона, імовірно, цього й не влаштовувала.

«Обіцяю не допомагати генералці Ґрейнджер у будь-який невідомий вам спосіб».

Раптом Драко збагнув. Він кинувся нажахано розгрібати безлад на своєму столі, змітаючи зі шляху папери, доки не знайшов потрібного.

Ось воно.

Прямо в переліку наданих кожному з трьох війск людей і обладнання.

Клятий професор Квірел!

Драко вже читав був цей список і однаково не побачив…​


Промені полуденного сонця лилися в кабінет Полку «Сонечко», огортаючи генералку Ґрейнджер у її стільці яскравою золотистою пеленою.

 — Як гадаєте, скільки часу потрібно Мелфою, щоб здогадатися? — поцікавилася генералка Ґрейнджер.

 — Небагато, — припустив полковник Блез Забіні. — Можливо, уже здогадався. А Поттерові?

 — Вічність. Хіба що Мелфой йому скаже чи хтось із його солдатів додумається. Гаррі Поттер просто не мислить так.

 — Справді? — здивувався капітан Ерні Макмілан, підвівши погляд від стола в кутку, де капітан Рон Візлі завдавав йому нищівної поразки в шаховій партії. (Звісно, вони занесли всі стільці назад, щойно Мелфой пішов.) — Тобто це ж очевидно, як на мене. Хто намагатиметься вигадати все самостійно?

 — Гаррі, — відповіла Герміона.

 — Мелфой, — абсолютно синхронно з нею промовив Забіні. І пояснив: — Він вважає себе значно кращим за всіх інших.

 — А Гаррі…​ просто не дивиться так на більшість інших людей.

Взагалі, це було навіть сумно. Гаррі виріс дуже, дуже самотнім. Не те щоб він вважав, що лише генії мають право на існування. Йому просто навіть не спало на думку, що хтось із Герміониного війська, крім неї самої, може вигадати щось корисне.

 — Хай там як, — сказала Герміона. — Капітани Ґольдштейн і Візлі: ви відповідаєте за стратегічні ідеї для наступної битви. Капітани Макмілан і Сьюзен — перепрошую — тобто Макмілан і Боунз: спробуйте продумати тактику, якою ми могли б скористатися, а також будь-які тренування, які, на вашу думку, варто спробувати. О, і вітаю з піснею, капітане Ґольдштейн, гадаю, вона чудово підтримала esprit de corps.

 — А ти що робитимеш? — запитала Сьюзен. — І полковник Забіні?

Герміона підвелася зі стільця й потягнулася:

 — Я спробую передбачити думки Гаррі Поттера, а полковник Забіні — можливі дії Мелфоя, і ми обоє повернемося до вас, коли щось вигадаємо. Я прогуляюся, доки міркую. Забіні, приєднаєшся?

 — Так, генералко, — сухо погодився Забіні.

Це не мало бути наказом. Герміона легенько зітхнула: до цього треба звикнути. Хоча перша ідея Забіні, безперечно, спрацювала, вона була не зовсім впевнена, що, як висловився професор Квірел, суміші позитивних і негативних стимулів, кінець цитати, вистачить, щоб цілковито схилити слизеринця на свій бік аж до грудня, коли вперше дозволять зрадників…​

Крім того, вона досі й гадки не мала, що робитиме з різдвяним бажанням професора Квірела. Можливо, як настане час, вона просто спитає Менді, чи не хоче та чогось.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0