Розділ 30. Робота в групах, ч.1

Дж. К. Ролінґ, якщо якийсь чоловік тобі надокучатиме, можеш подумати про блакить, порахувати до двох і пошукати червоний черевичок.

Настала неділя, третє листопада, і невдовзі три могутні сили серед першокласників — Гаррі Поттер, Драко Мелфой і Герміона Ґрейнджер — зійдуться в битві за цілковите домінування.

(Гаррі трохи дратувало, що Хлопчик-Що-Вижив опустився з цілковитого домінування до одного з трьох рівних суперників, просто приєднавшись до змагання, але він збирався швидко повернути все на свої місця.)

Полем битви слугувала ділянка незабороненого лісу. Доволі густого, адже професор Квірел вважав, що бачити ворожі сили мов на долоні навіть для першої битви буде занадто нудно.

Усі учні, що не належали до військ першого року, отаборилися поруч і дивилися на встановлені професором Квірелом екрани. За винятком трьох хворих ґрифіндорців-четвертокласників, яких мадам Помфрі не випустила зі шкільної лікарні. Зʼявилися всі, крім них.

Учні вдягнулися не у звичайні шкільні мантії, а в маґлівські камуфльовані уніформи. Професор Квірел десь удосталь їх накупив був у різних розмірах, щоб кожен міг вибрати собі зручну. Не те щоб когось хвилювали плями чи подряпини — для цього існували чари. Але, як професор Квірел пояснив був здивованим дітям, що виросли серед чарівників, гарний гідний одяг не сприяє ефективному переховуванню в лісі чи маневруванню серед дерев.

До кожної уніформи на грудях кріпилася латка з іменем учня й символом його війська. Невеличка латка. Якщо було бажання, то солдати могли носити, скажімо, кольорові стрічки, щоб розпізнавати одне одного здалеку, а ще ризикувати, що ці стрічки потраплять у ворожі руки, — цього ніхто не забороняв.

Гаррі намагався був назвати своє військо Армією Драконів, та Драко здійняв бучу, заявивши, що це геть усіх заплутає. Професор Квірел визнав Дракову перевагу на цю назву, якщо він її захоче. Тому тепер Гаррі боровся проти Армії Драконів.

Це, напевно, поганий знак.

Замість надто очевидної голови дракона, що видихає полумʼя, Драко вирішив був взяти за символ просто вогонь. Елегантно, зрозуміло, смертельно. «Ось що́ залишиться після нас». Дуже по-мелфойському.

Гаррі спершу розглядав був варіанти на кшталт Пʼятсот Першого Тимчасового Батальйону й Гарріних Лиховісних Посіпак, відтак вирішив, що його військо прославиться під простим і гідним іменням — Легіон Хаосу.

Їхнім символом стала долоня зі складеними для клацання пальцями.

Усі погодилися, що це поганий знак.

Гаррі щиро намагався переконати Герміону, що хлопці під її командуванням, мабуть, почуваються незручно через її репутацію дівчинки-добрюні, тож їй краще вибрати якусь страхітливу назву. Так вона продемонструє свою силу й змусить їх пишатися належністю до її війська. Щось на кшталт Кривавих Командос.

Герміона назвала своє військо Полком «Сонечко».

Їхнім символом стало усміхнене личко.

А за десять хвилин розпочнеться війна.

Гаррі стояв посеред яскравої галявини, що призначалася їм за початкову позицію, — відкритий простір зі старими гнилими пеньками, який невідомо навіщо розчистили. Землю вкривало пригнане вітром листя й сірі рештки сухої трави, що не пережила сонячної спеки, а в небі сяяло сонце.

Його обступили двадцять три солдати, призначені професором Квірелом. Записалися майже всі ґрифіндорці, більш як половина слизеринців, менш ніж половина гафелпафців і лише жменька рейвенкловців. У Гарріному війську налічувалося дванадцять ґрифіндорців, шість слизеринців, чотири гафелпафці й один рейвенкловець, крім нього…​ хоча з уніформ цього зовсім не було видно. Нічого червоного, зеленого, жовтого чи синього. Лише маґлівський камуфляж і латка на грудях із долонею зі складеними для клацання пальцями.

Гаррі огледів своїх двадцятьох трьох солдатів, одягнених в однакові уніформи без жодної позначки, крім цієї латки. Він посміхнувся, адже збагнув цю частину геніального плану професора Квірела. І Гаррі сповна скористається цим заради власної мети.

Був такий легендарний епізод соціальної психології, як експеримент у парку Робберс-Кейв. Його поставили на тлі спантеличення після Другої світової війни, щоб дослідити причини й способи розвʼязання міжгрупових конфліктів. Науковці влаштували літній табір у національному парку Робберс-Кейв для двадцяти двох хлопців із двадцяти двох різних шкіл, вибираючи лише учнів із родин середнього класу. Перша фаза досліду мала на меті зʼясувати, що́ може спровокувати конфлікт між групами. Двадцятьох двох хлопців розділили на дві групи по одинадцять…​ і цього цілком вистачило.

Ворожнеча спалахнула, щойно групи дізналися про існування одна одної, образливі слова залунали під час першої ж зустрічі. Вони назвали себе орлами й гримачами (потреби в назвах не було, поки вони думали, що в парку немає нікого, крім них) і намагалися якомога більше відрізнятися від противників: гримачі почали вважати себе крутими хлопцями й міцно лаятися, а орли вирішили бути правильними й культурними.

Друга частина експерименту досліджувала способи розвʼязання міжгрупових конфліктів. Спільне споглядання феєрверків узагалі не подіяло. Хлопці з різних груп лише кричали на інших і трималися подалі. А спрацювало попередження про ймовірних вандалів і необхідність працювати разом над відновленням водної мережі парку. Спільне завдання, спільний ворог.

Гаррі був майже впевнений, що професор Квірел чудово розумів цей принцип, а тому вирішив створити для кожного року три війська.

Три війська.

Не чотири.

І, безперечно, розподілити їх не за належністю до гуртожитку…​ хіба що до Дракового війська не потрапив жоден слизеринець, крім містера Креба й містера Ґойла.

Ось такі риси професора Квірела й заспокоювали Гаррі: незважаючи на його показну темноту й удаваний нейтралітет у боротьбі між добром і злом, той таємно підтримував добро. Хоча Гаррі ніколи не посміє сказати це вголос.

І Гаррі вирішив сповна скористатися планом професора Квірела й зробити групу такою, якою її хоче бачити він.

Щойно гримачі зустріли орлів, то стали вважати себе крутими й поводитися відповідно. А орли почали думати про себе як про добрих і правильних.

І ось на залитій сонячним сяйвом лісовій галявині посеред старих гнилих пнів безладно розсіялися генерал Поттер і його двадцять три солдати. Вони анітрохи не нагадували стрій: хтось стояв, хтось сидів, а хтось стояв на одній нозі, аби відрізнятися.

Це ж Легіон Хаосу, зрештою.

До того ж Гаррі презирливо зазначив був, що якщо не було причини шикуватися охайними невеличкими шеренгами, то й не треба ніяких охайних невеличких шеренг.

Гаррі поділив був військо на шість загонів із чотирьох солдатів, кожний загін очолював радник. Усі бійці дістали суворий наказ: не виконувати жодного наказу, включно з цим, якщо це здасться доречним…​ хіба що Гаррі чи радник почне зі слів «Мерлін каже», тоді треба підкоритися.

Основною тактикою Легіону Хаосу було розділитися й набіга́ти з кількох напрямків, випадково змінюючи вектори й стріляючи дозволеним сонним закляттям якомога частіше, щойно відновиться магічна сила. І не нехтувати можливістю спантеличити чи відвернути увагу ворога, якщо така зʼявиться.

Швидкі. Винахідливі. Непередбачувані. Неоднорідні. Не просто коритися наказам, а думати, чи поточні дії мають сенс.

Гаррі не був певним, чи оптимальна ця військова стратегія настільки, наскільки він удавав…​ Проте йому випала унікальна нагода змінити думку деяких учнів про них самих, і він збирався скористатися нею саме так.

Пʼять хвилин до війни, згідно з Гарріним годинником.

Генерал Поттер підійшов (не маршуючи) до місця, де напружено чекали його повітряні сили, стиснувши мітли в руках.

 — Усім доповісти про готовність, — звелів він. Цю частину вони відрепетирували протягом свого єдиного суботнього тренування.

 — Червоний лідер готовий, — відповів Шеймус Фініґан, гадки не маючи, що́ це значить.

 — Червоний пʼятий готовий, — підхопив Дін Томас. Він усе життя чекав, щоб це сказати.

 — Зелений лідер готовий, — твердо заявив Теодор Нот.

 — Зелена сорок перша готова, — завершила Трейсі Девіс.

 — Щойно пролунає сигнал, я хочу побачити вас у повітрі, — промовив генерал Поттер. — Не вступати в бій, повторюю: не вступати в бій, — звісно, у мітли не дозволялося кидатися сонними закляттями, тільки такими, що тимчасово підсвічували свою ціль червоним, а влучання в мітлу чи вершника вибивало учня з війни. — Червоний лідере й червоний пʼять, мерщій летіть до війська Мелфоя, тримайтеся щонайвище, але так, щоб бачити їх, і повертайтеся відразу, як розвідаєте їхні плани. Зелений лідере, те ж саме для війська Ґрейнджер. Зелена сорок перша, витай над нами й чатуй на мітли чи солдатів. Тобі й лише тобі дозволено відкривати вогонь. І памʼятайте: я жодного разу не додав «Мерлін каже», але нам справді потрібна ця інформація. Слава Хаосу!

 — Слава Хаосу! — відгукнулася четвірка з різним ступенем захоплення.

Гаррі очікував, що Герміона негайно нападе на Драко. У цьому разі він збирався розгорнути свої сили для допомоги їй, та спершу дочекатися, щоб вона зазнала серйозних втрат і завдала якоїсь шкоди. Якщо вдасться, то це можна буде видати за героїчний порятунок. Зрештою, не варто, щоб Сонечко вважало Хаос своїм ворогом.

Але якщо вона вчинить якось інакше…​ Що ж, саме тому Легіон Хаосу чекає на звіт зеленого лідера.

Драко діятиме у власних інтересах, приготувавшись, звісно, захищатися від Герміони. Може, він зрозуміє, що Гаррі збрехав і не має наміру чекати, доки завершиться їхня битва. А може, і ні. Втім, Гаррі відправив до Армії Драконів дві мітли: на випадок, якщо ті щось робитимуть і якщо Драко, містер Ґойл чи містер Креб виявляться досить вправними, щоб підстрелити одну з них у повітрі.

Але непередбачуваною була генералка Ґрейнджер, і Гаррі зробить свій хід, лише коли знатиме її дії.


У самому серці лісу, де високо вгорі гойдалися густі крони, змушуючи візерунки тіней танцювати на землі, там, де дерева росли не так щільно, стояв генерал Мелфой, спокійно й задоволено оглядаючи своє військо. Шість підрозділів із трьома солдатами в кожному, повітряний підрозділ із чотирма (туди він призначив Ґреґорі), а також командний підрозділ: він сам і Вінсент. Своє військо Драко муштрував зовсім недовго в суботу, та був певен, що зміг пояснити основи: залишатися поруч із соратниками, прикривати їхні спини й довіряти їм свої. Рухатися як єдиний організм. Коритися наказам і не виказувати страху. Цілитися, стріляти, переміщатися, знову цілитися, знову стріляти.

Шість підрозділів сформували захисний периметр навколо Драко, старанно вдивляючись назовні в ліс. Вони стояли спина до спини з паличками, стиснутими в низькій позиції, доки не було потреби атакувати.

Вони вже були на диво схожі на підрозділи аврорів, за чиїми тренуваннями Драко якось спостерігав під час батькових інспекцій.

Хаос і Сонечко навіть не збагнуть, що́ їх знищить.

 — Увага, — виголосив генерал Мелфой.

Шість підрозділів розгорнулися й повернулися до Драко. Вершники з мітлами в руках також поглянули на нього.

Він вирішив зачекати з обовʼязковим салютуванням до першої перемоги, коли ґрифіндорці й гафелпафці охочіше віддаватимуть честь Мелфою. Але його солдати вже вишикувалися доволі струнко, особливо ґрифіндорці, і Драко засумнівався в доцільності цієї затримки. Ґреґорі тихо прислуха́вся був до розмов і звітував, що Драко вважають прийнятним командиром через той випадок на уроці захисту, коли він сам запропонував навчитися програвати разом із Гаррі Поттером. Принаймні його солдати. «Не всі слизеринці однакові. Є слизеринці, але є й слизеринці», — цитували ґрифіндорці з Дракового війська своїм однокласникам.

Драко був відверто приголомшений, як неймовірно легко все склалося. Спершу він протестував був, що йому не призначили слизеринців, але професор Квірел пояснив: якщо Драко бажає стати першим Мелфоєм, який прибере до своїх рук повний політичний контроль над усією країною, то йому варто вчитися керувати й іншими трьома чвертями населення. Ось такі риси професора Квірела й заспокоювали Драко: той явно підтримував хороших хлопців куди більше, ніж показував.

Сама битва легкою не буде, особливо якщо Ґрейнджер спершу атакує драконів. Драко ніяк не міг наважитися завдати превентивного удару, негайно кинувши всі сили проти Ґрейнджер, і хвилювався: (1) чи Гаррі не обманює його цілковито щодо ймовірних дій Ґрейнджер; (2) чи Гаррі не обманює його, обіцяючи, що зачекає на завершення атаки Ґрейнджер, перш ніж приєднається до битви.

З другого боку, Армія Драконів мала одну таємну зброю, навіть три, чого може вистачити, навіть якщо їх водночас атакують обидва війська…​

Майже пора, а отже, настав час для передвоєнної промови, що її Драко ще раніше написав і вивчив напамʼять.

 — Битва ось-ось розпочнеться, — його голос лунав спокійно й виважено. — Памʼятайте все, що показали вам я, містер Креб і містер Ґойл. Дисципліна й смертоносність — ось запорука перемоги будь-якого війська. Генерал Поттер і Легіон Хаосу недисципліновані. Ґрейнджер і Полк «Сонечко» несмертоносні. Ми дисципліновані, ми смертоносні, ми дракони. Битва ось-ось розпочнеться, і ми її виграємо.


Промова, яку генерал Поттер експромтом виголосив для Легіону Хаосу прямо перед їхньою першою битвою о 14:56 третього листопада 1991 року.

 — Солдати, я не брехатиму вам: кепські наші справи сьогодні. Армія Драконів ще не програла жодної битви. А Герміона Ґрейнджер…​ має бездоганну памʼять. Далебі, більшість із вас помре. А вцілілі заздритимуть полеглим. Але ми мусимо перемогти. Ми мусимо перемогти, щоб одного дня наші діти знову могли насолоджуватися смаком шоколаду. На кону все. Буквально все. Якщо ми програємо, увесь всесвіт просто згасне, мов та електрична лампочка. Бачу, багато хто тут не знає, що таке електрична лампочка. Ну, це погано, повірте мені на слово. Але якщо нам судилося полягти в цій битві, то ми поляжемо героями, щоб огорнуті темрявою могли подумки сказати: «Принаймні це було весело». Чи боїтеся ви смерти? Я знаю, що я боюся. Мене проймають дрижаки від страху, ніби хтось накидує мені морозива за пазуху. Але я знаю…​ що історія спостерігає за нами. Вона спостерігала, доки ми перевдягалися в уніформи, імовірно, навіть зробила фотографії. А історію, солдати мої, пишуть переможці. Якщо ми переможемо, то зможемо написати власну історію. Історію, у якій Гоґвортс заснували четверо ельфів-відступників. Ми змусимо всіх вивчати саме цю історію, навіть якщо це неправда, і якщо вони помиляться на наших іспитах…​ то не складуть їх. Чи не варто за таке померти? Ні, не відповідайте. Деяким речам краще лишатися незнаними. Ніхто з нас не знає, чому ми тут. Ніхто з нас не знає, чому ми боремося. Ми прокинулися в цих уніформах у цьому загадковому лісі, знаючи лише, що немає жодного шансу вернути свої імена й спогади, крім як перемогти. Учні в інших військах…​ вони такі самі, як ми. Вони не хочуть помирати. Вони борються, щоб захистити одне одного — єдиних друзів, що в них залишилися. Борються, бо знають, що десь є їхні родини, які сумуватимуть за ними, навіть якщо наразі вони цього не памʼятають. Можливо, вони навіть борються заради порятунку світу. Але наша причина боротися краща за їхню. Ми боремося, бо нам це подобається. Ми боремося, щоб вразити потойбічних чудовисьок поза часом і простором. Ми боремося, бо ми Хаос. Невдовзі розпочнеться фінальна битва, тож дозвольте мені сказати вам зараз, бо іншої нагоди може й не настати: бути вашим командиром було для мене честю, нехай і недовгою. Дякую вам, дякую вам усім. І памʼятайте: наша мета — не просто перебити ворогів. Наша мета — змусити їх боятися.


Величезний гонг розкотисто прогудів над лісом.

І Полк «Сонечко» замаршував.


Напруга наростала й наростала, доки Гаррі й ще девʼятнадцять солдатів чекали разом на звіт повітряних воїнів. Це не мало забрати багато часу, адже мітли швидкісні, а відстані в лісі невеликі…​

З боку Дракового табору стрімко наближалися дві мітли, і всі затамували подих. Вони не виконували маневрів, що були сьогоднішнім кодом для дружніх мітел.

 — Розсіятися й вогонь! — прогримів генерал Поттер.

І не забарився перейти до дій, щодуху помчавши під прихисток лісу. Щойно він опинився серед дерев, то крутнувся на місці й здійняв паличку, намагаючись знайти мітлу в небі…​

 — Чисто! — вигукнув хтось. — Вони вертаються назад!

Гаррі подумки знизав плечима. Неможливо було завадити Драко здобути цю інформацію, та й дізнався він лише, що його військо нікуди не рухалося.

Хаоси́ти повільно вийшли з лісу…​

 — Мітла з боку Ґрейнджер! — заволав хтось інший. — Гадаю, це зелений лідер, бо він пірнув і крутнувся!

Невдовзі Теодор Нот полетів сторчма донизу й різко зупинився, зависнувши на мітлі серед солдатів.

 — Ґрейнджер розділила свої сили навпіл! — з останніх сил закричав просякнутий потом Нот. — Вона атакує обидва війська! По дві мітли кружляють над кожним підрозділом, вони переслідували мене пів шляху сюди!

«Розділила своє військо, якого біса…​».

Коли велика сила концентрує вогонь на меншій, то остання швидко вичерпується й не встигає завдати шкоди у відповідь. Якщо двадцять солдатів зіткнуться з десятьма, то двадцять сонних заклять полетить у десяток людей, і лише десять — у другий бік. Отже (хіба що кожне закляття з цього першого залпу влучить у ціль), менша сила втратить більше бійців, ніж знешкодить. Знищені нароздріб — таким військовим терміном позначали поразку внаслідок розділення сил. Що́ Герміона собі думає…​

І Гаррі збагнув.

Вона грає чесно.

Ох, це буде довгий курс захисту.

 — Гаразд, — гучно сказав Гаррі, щоб почуло все військо. — Дочекаймося звіту червоного крила й захмармо трохи Сонечко.


Драко незворушно вислухав звіти літунів, не виказуючи свого приголомшення. Що́ Ґрейнджер собі думає?

І Драко збагнув.

Це блеф.

Одна з двох сил Сонечка змінить напрямок, і разом вони атакують…​ кого?


Невіл Лонґботом маршував лісом назустріч сонячним силам, позираючи подеколи на небо, чи немає там мітел. Поруч крокували соратники з його загону: ґрифіндорці Мелвін Кут і Лаванда Браун та слизеринець Ален Флінт. Останній був радником їхнього загону, хоча Гаррі спершу запропонував цю посаду Невілові, якщо той забажає.

Наодинці Гаррі говорив був йому чимало речей, починаючи з такого: «Знаєш, Невіле, якщо ти хочеш стати таким крутим, як уявний Невіл, що живе у твоїй голові, але не може проявити себе через твій страх, то тобі справді варто записатися до військ професора Квірела».

Тепер Невіл був переконаний, що Хлопчик-Що-Вижив уміє читати думки, інакше дізнатися він ніяк не міг. Невіл ніколи нікому про це не розповідав і не подавав ані знаку. І жодна інша людина не була такою, принаймні Невіл не помічав.

І Гарріні запевняння справдилися: це геть відрізнялося від спарингів на уроках захисту. Невіл сподівався був виправити на спарингах усе, що в ньому було не так, але, ну, не вдалося. Хоч він і міг накладати кілька заклять на інших учнів у класі, коли поруч був професор Квірел, який пильнував, щоб усе було гаразд, хоч він і міг ухилятися й стріляти у відповідь, коли це дозволялося, коли всі цього очікували, ще й обдарували б його презирливими поглядами в разі невдачі, усе це не допомагало навчитися стояти за себе.

Але бути частиною війська…​

Маршуючи лісом поруч із соратниками в уніформі із символом складених для клацання пальцями, Невіл відчував, як щось дивне вирує у нього всередині.

Якби він захотів, то міг би й просто йти, але йому подобалося маршувати. Мелвіну, Лаванді й Алену обабіч нього, видається, теж це подобалося.

І Невіл тихо затягнув Пісню Хаосу. У цій мелодії будь-який маґл розпізнав би «Імперський марш» Джона Вільямса, також відомий як «Тема Дарта Вейдера». А додані Гаррі слова легко запамʼятовувалися:

До-ля-ля
До-ля-ля до-ля-ля
До-ля-ля
До-ля-ля до-ля-ля
ДО-ля ДО-ля
До-ля до-до-до до-ля
До-ля до-до-до до-ля
До-ля-ля до-ля-ля

На другому рядку наспів підхопили інші, і невдовзі він почувся звідусіль у лісі неподалік.

І Невіл маршував зі своїми соратниками з Легіону Хаосу.

У серці вирували дивні відчуття.

Уява ставала дійсністю.

А з губ злітала страхітлива пісня долі.


Гаррі витріщався на розкидані по лісу тіла. Його аж занудило трохи, довелося нагадати собі, що вони лише сплять. Серед полеглих були дівчата, і від цього чомусь ставало куди гірше. Він у жодному разі не обмовиться про це в присутності Герміони, інакше аврори знайдуть його рештки в малесенькому чайничку.

Половина Сонечка не змогла дати гідний бій усьому Хаосу. Девʼятеро піхотинців вибігли були з беззмістовними криками, захищаючи обличчя й груди колами простих щитів. Але неможливо водночас тримати щит і стріляти, тож Гарріні солдати просто цілилися в ноги. Усі, крім однієї сонечка, полягли, щойно простір заполонили крики «Сомніум!». Остання бійчиня скасувала свої щити й навіть вибила одного противника, перш ніж її вкрило хвилею заклять (сонний проклін був цілком безпечним у разі множинних влучань). З двома сонячними літунами впоратися виявилося значно складніше, довелося втратити аж трьох хаоси́тів, доки масивний вогонь із землі не позначив їхні мітли червоним світінням.

Герміони серед полеглих не було, мабуть, вона дісталася Драко. Це змусило Гаррі злитися на якомусь цілковито незбагненному рівні, і він не знав, чим саме це було зумовлено: бажанням захистити Герміону, відчуттям ошуканства, тому що це зробив не він, чи, можливо, і тим, і тим.

 — Гаразд, — промовив Гаррі, підвищивши голос. — Не забуваймо, що це не був справжній бій, це генералка Ґрейнджер припустилася помилки у своїй першій битві. Сьогодні справжній бій на нас чекає з Армією Драконів, і він анітрохи не скидатиметься на те, що щойно відбулося. Буде значно веселіше. Рушаймо.


Із неба впала мітла. Вона наближалася страхітливо швидко, відтак розвернулася на кінчику й застигла прямо біля Драко, загальмувавши з такою силою, що було майже чути, як обурено кричить повітря.

Ні, це не було небезпечним позерством. Просто Ґреґорі Ґойл був настільки вправним і не марнував часу.

 — Поттер наближається, — доповів він без жодного натяку на свою звичну підробну манірність у голосі. — У них досі всі чотири мітли, зняти їх?

 — Ні, — різко заборонив Драко. — Сутичка над їхнім військом дає їм надто велику перевагу: вони стрілятимуть по тобі із землі, навіть ти можеш не ухилитися від стількох заклять. Зачекай, доки розпочнеться бій.

Драко втратив чотирьох драконів за дванадцятьох сонечок. Виявилося, що генералка Ґрейнджер таки була неймовірною дурепою, хоч він і не знайшов її серед нападників, а тому не зміг поглузувати з неї і запитати, що́, заради Мерліна, вона собі думала.

Справжня битва, як усі й передбачали, буде з Гаррі Поттером.

 — Готуйтеся! — заревів Драко своїм солдатам. — Залишайтеся поруч із соратниками, дійте як одне ціле, стріляйте, щойно ворог підійде достатньо близько!

Дисципліна проти Хаосу.

Це буде недовгий бій.


Адреналіну в його крові все більшало й більшало, доки Невілу не стало важко дихати.

 — Наближаємося, — попередив генерал Поттер гучно саме настільки, щоб усе військо ледве розібрало його слова. — Час розбігатися.

Невілові соратники віддалилися. Вони однаково підтримуватимуть одне одного, просто ворогові буде набагато легше, якщо всі зібʼються докупи: постріл, призначений товаришеві, може його оминути — і влучити натомість у тебе. Коли сили розпорошені й рухаються якнайшвидше, поцілити в когось куди складніше.

Тренування Хаосу генерал Поттер почав був із того, що звелів їм стріляти одне в одного: коли обидві сторони швидко бігали, коли стояли нерухомо й старанно цілилися, а також коли хтось один рухався, а другий — залишався на місці. Сонний проклін легко знімався, нехай це й було заборонено під час справжніх битв. Генерал Поттер охайно все записав, щось обміркував, підрахував і оголосив, що розумніше буде не сповільнюватися й ретельно прицілюватися, а швидко рухатися, ухиляючись від пострілів.

Невіла досі трохи непокоїло, що він більше не маршує поруч із соратниками, але завчені раніше моторошні бойові кличі вже гриміли в його голові, і це дуже допомагало.

Цього разу, тихо присягнув собі Невіл, його голос у жоднісінькому разі не перейде на писк.

 — Підняти щити, — скомандував генерал Поттер, — потужність на передні відбивачі.

 — Контеґо, — прошелестіло військо, і перед головами й грудьми зʼявилися круглі екрани.

Невіл відчув різкий присмак у роті. Генерал Поттер не наказав би створювати щити, якби вони вже майже не наблизилися. Він бачив, як камуфльовані силуети драконів рухаються в хащах, і вони от-от побачать їх…​

 — В атаку! — почувся далекий крик Драко Мелфоя.

 — Уперед! — заревів генерал Поттер.

Адреналін у Невіловій крові завирував, і ноги понесли — ще ніколи в житті він не бігав так швидко. Він летів прямо на ворога й не мав потреби озиратися, щоб знати: його соратники роблять так само.

 — Кров для бога крови! — кричав Невіл. — Черепи для черепного трону! Ійа! Шуб-Ніґґурат! Ворожі ворота збоку!

Сонне закляття розбилося об його щит. Інші постріли якщо й були, то намарні. Невіл встиг помітити перелякане обличчя Вейна Гопкінса, який стояв біля двох нерозпізнаних ґрифіндорців, а тоді…​

Він скасував простий щит і вистрелив у Вейна…​

Промахнувся…​

Нестримні ноги понесли його прямо крізь ворожі сили до інших трьох драконів, що скерували на нього палички, роззявивши роти…​

Невіл бездумно кинувся на лісову землю саме тоді, коли пролунали три голоси:

 — Сомніум!

Було боляче. Поки Невіл котився, то відчував, як у нього впиваються тверді камені й гілки. Не так погано, як падати з мітли, та удар об землю однаково виявився сильним. Зненацька йому сяйнула ідея, він принишкнув і заплющив очі.

 — Припиніть! — почувся голос. — Не стріляйте, ми дракони!

Невіл задоволено зрозумів, що зміг дістатися місця між двома групами драконів, саме коли одна з них вистрелила в нього. Гаррі розповідав був про таку тактику, що змушує ворога боятися нападати, але, видається, це спрацювало навіть краще. До того ж дракони вважали, що влучили в нього, адже бачили, як Невіл упав після їхнього пострілу.

Він подумки долічив до двадцяти й ледь-ледь розплющив очі. Зовсім поруч три дракони вертіли головами, а крики «Сомніум!» і «Черепи для черепного трону!» заполонили повітря навколо. Усі троє наразі ховалися за простими щитами.

Невіл досі стискав у руці паличку, тож виявилося нескладно вказати нею на черевик одного з них і прошепотіти:

 — Сомніум.

Він швидко заплющив очі й розслабив руку, почувши, як той хлопець впав на землю.

 — Звідки воно взялося? — закричав Джастін Фінч-Флечлі.

Зашуроділо листя: два дракони кружляли, шукаючи ворога.

 — Перебудуватися! — проревів Мелфой. — Усі до мене, не дозволяйте їм вас розділити!

Невіл почув, як два дракони перестрибнули через його розпластане тіло, виконуючи наказ. Він розплющив очі, не без болю підвівся на ноги, націлив паличку й вимовив нові чари, що їх навчив був усіх генерал Поттер. Вони ще не могли накладати справжніх ілюзійних заклять, щоб заплутувати ворогів, та навіть у їхньому віці їм було до снаги…​

 — Черевомовліо, — прошепотів Невіл. Спрямувавши паличку вбік від Джастіна й іншого дракона, він заволав: — Заради Ктулху й слави!

Джастін і другий хлопець різко зупинилися й повернули свої щити в тому напрямку, куди Невіл посунув свій бойовий клич.

 — Сомніум! — кілька криків розітнуло повітря, і другий хлопець впав ще до того, як Невіл прицілився.

 — Останній мій! — вигукнув Невіл і побіг прямо на Джастіна; той погано до нього ставився, доки старші гафелпафці його не вгамували.

Невіла оточували соратники, а це означало…​

 — Спеціальна атака, стрибок Хаосу! — залементував Невіл, не сповільнивши свого бігу.

Він відчув легкість у тілі, відтак удвічі більшу легкість: його товариші спрямували на нього палички й тихо застосували літальні чари. Невіл підвів лівицю, клацнув пальцями й, чимдуж відштовхнувшись ногами, здійнявся в повітря. Перелетівши над щитом щиро ошелешеного Джастіна, він скерував паличку вниз і вигукнув:

 — Сомніум!

Бо йому так захотілося, ось чому.

Невіл не зовсім правильно розмістив ноги й трохи проорав ґрунт під час приземлення, але двоє з трьох легіонерів Хаосу спромоглися постійно вказувати на нього паличками, тому він не сильно забився.

Невіл підвівся. Він розумів, що варто рухатися, звідусіль лунали крики «Сомніум!»…​

 — Я Невіл, останній нащадок Лонґботомів! — заволав Невіл угору, тримаючи паличку вертикально, наче викликав на бій саме яскраве блакитне небо. Він знав, що віднині все буде інакше. — Невіл із Хаосу! Підходьте, якщо насмі…​

(Прокинувшись пізніше, Невіл дізнався, що Армія Драконів сприйняла це за заклик для контратаки.)


Дівчина поруч важко опустилася на землю. Вона прийняла на себе призначений йому постріл, і Гаррі почув, як звіддалік зловтішно засміявся містер Ґойл. Він промайнув над ними на своїй мітлі, важко роздираючи повітря: воно аж мало б розпадатися на шматки за його спиною.

 — Лумінос! — крикнув один із хлопців біля Гаррі, який ще не встиг відновити достатньо магічної сили, щоб зробити це першим. Містер Ґойл навіть не сповільнився, щоб ухилитися.

Наразі в Хаосу залишилося лише шестеро солдатів, а в Армії Драконів — двоє. Та от халепа: один із них був непереможний, а другий використав усі сили трьох бійців лише для того, щоб оточити себе звідусіль щитом.

Містер Ґойл забрав більше бійців, ніж усі інші дракони разом узяті. Він ухилявся й кружляв у повітрі так швидко, що ніхто не міг у нього влучити, а йому ще й вдавалося водночас стріляти.

Гаррі вигадав безліч різноманітних способів зупинити містера Ґойла, проте жодного безпечного. Навіть сповільнити його літальними чарами (вони утворювали суцільний промінь, яким було значно легше цілитися) було небезпечно, адже так він міг впасти з мітли. Закидувати чимось траєкторію його польоту було небезпечно. І Гаррі, чия кров уже крижаніла, ставало дедалі важче про це памʼятати.

«Це гра. Ти не намагаєшся його вбити. Не жертвуй усіма своїми майбутніми планами заради гри…​».

Гаррі бачив закономірність, він бачив, як містер Ґойл ухиляється, він бачив, як усі вони мали стріляти, щоб створити сітку, у якій той не зманеврує. Та він не міг швидко пояснити потрібні дії своїм солдатам, вони не могли скоординувати свої постріли достатньо добре, а тепер їм ще й не вистачало для цього людей…​

«Я відмовляюся програвати, не так, не ціле військо одному солдатові!».

Мітла містера Ґойла блискавично змінила напрямок — ніщо не мало б рухатися з такою швидкістю — і розвернулася до Гаррі та його вцілілих сил. Він відчував, як напружився хлопець поруч, наготувавшись кинутися на захист свого генерала.

«ДО ДІДЬКА».

Гаррі підвів паличку, зосередившись на містері Ґойлі. Його розум чітко уявив закономірність, його губи розтулилися, його голос закричав:

 — Лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос-лумінос…​


Розплющивши очі, Гаррі зʼясував, що зручно лежить зі складеними на грудях руками, стискаючи паличку, немов полеглий герой. Він повільно підвівся. У нього боліла магія — дивне відчуття, не повністю неприємне, дуже схоже на пощипування й оніміння після фізичних вправ.

 — Генерал прокинувся!

Гаррі кліпнув і сфокусувався в напрямку цього крику.

Четверо солдатів спрямовували палички на мерехтливу призматичну півкулю, і Гаррі збагнув, що битва ще не завершилася. Правильно…​ У нього не влучили сонним прокльоном, просто сили вичерпалися, а тому він досі брав участь у грі, коли прокинувся.

Гаррі підозрював, що хтось обовʼязково прочитає йому лекцію, мовляв, не можна виснажувати магію аж до непритомности заради дитячих забавок. Але він не втратив голову й не нашкодив містерові Ґойлу, ось що́ мало значення.

Тоді його розум збагнув ще один наслідок своїх дій. Гаррі поглянув на сталевий перстень на лівому мізинці й ледь не вилаявся, побачивши, що крихітний діамант зник, а на землі неподалік від місця його падіння лежить зефір.

Він сімнадцять днів підтримував цю трансфігурацію, а тепер доведеться починати спочатку.

Та могло бути й гірше. Це могло трапитися на чотирнадцять днів пізніше, після дозволу професорки Макґонеґел трансфігурувати камінь його батька. Дуже корисний урок, засвоєний за невелику ціну.

«Примітка: завжди знімати перстень із пальця, перш ніж повністю вичерпати магію».

Гаррі відштовхнувся від землі, і його тіло заболіло відразу й усюди. Магія мʼязи не навантажувала, а от ухиляння серед дерев — ще й як.

Він дошкандибав до переливчастої півкулі, що містила Драко Мелфоя. Той тримав паличку вертикально, щоб підтримувати щит, і холодно всміхався.

 — Де пʼята бійчиня? — запитав Гаррі.

 — Ем…​ — протягнув хлопець, чиє імʼя Гаррі наразі не міг пригадати. — Я вистрелив сонним прокльоном у щит, а він зрикошетив у Лаванду. Тобто кут відбиття мав бути інакший, але так сталося…​

Драко самовдоволено посміхався за щитом.

 — Дай-но вгадаю, — Гаррі втупився Драко прямо в очі, — оті охайненькі маленькі трійки — це формації, які використовують професійні магічні війська? Що складаються з тренованих солдатів, які вміють легко влучати в рухомі цілі, коли самі стоять на місці, а ще комбінувати захисні сили, коли перебувають поруч? На відміну від твоїх бійців?

Посмішка здиміла з Дракового лиця, він посуворішав і насупився.

 — Знаєш, — безтурботно сказав Гаррі, розуміючи, що ніхто, крім Драко, не збагне справжнього змісту його слів, — це чудово демонструє, що варто завжди брати під сумнів наслідувані моделі поведінки й цікавитися, чому прийнято робити саме так і чи має це сенс у поточному контексті. Завжди застосовуй цю пораду в справжньому житті, до речі. І дякую за повільні й скупчені цілі.

Бо Драко вже слухав був цю лекцію і, як Гаррі й очікував, відкинув її, підозрюючи, що той намагається ще більше послабити Дракову вірність традиціям чистоти крови. Саме це Гаррі, звісно, і робив. Але тепер зʼявилася чудова нагода, щоб наступної суботи навести цей приклад як демонстрацію, що недовіра авторитетам — це просто корисне в реальному житті вміння. Поставлені досліди (спершу з окремими людьми, а потім з групами), якими він підтвердив свої припущення про важливість швидкости, Гаррі також згадає, щоб утовкмачити в Дракову голову: завжди треба шукати можливість застосовувати ці методи щодня.

 — Ви ще не виграли, генерале Поттер! — огризнувся Драко. — Можливо, у нас сплине час, і професор Квірел оголосить нічию.

Слушне й тривожне зауваження. Війна закінчувалася, лише коли професор Квірел (на свій власний розсуд) вирішував, що котресь військо перемогло згідно зі стандартами справжнього життя. Жодної формальної умови для перемоги не було, інакше, як пояснив був професор Квірел, Гаррі вигадає, як зловживати правилами. Той мусив визнати, що це мало сенс.

І не міг нарікати, що професор Квірел не оголошує завершення бою, адже існувала ймовірність, що останньому солдатові Армії Драконів вдасться перемогти всіх пʼятьох уцілілих легіонерів Хаосу.

 — Гаразд, — промовив він. — Хтось щось знає про закляття щита генерала Мелфоя?

Виявилося, що це різновид стандартного «Протеґо». Він мав кілька недоліків, зокрема — і найважливіше — не переміщувався разом із чарівником. Плюсом (а з Гаррінного погляду мінусом) було те, що цю версію легше вивчити, легше створити й легше підтримувати протягом тривалого часу. Щоб знищити цей щит, доведеться заки́дати його шквалом атакувальних заклять, а Драко, схоже, ще й міг якоюсь мірою контролювати їхній кут відбиття.

Гаррі спало на думку застосувати «Вінґардіум Левіозу» й придавити щит згори важким камінням, доки Драко не зможе більше підтримувати його проти тиску…​ Але тоді воно впаде й завалить Драко, а вбивати ворожого генерала насправжки не належало до його сьогоднішніх планів.

 — Отже. Чи існують спеціалізовані закляття для пробивання щитів? — запитав Гаррі.

Такі існували.

Гаррі поцікавився, чи знає їх хтось із його солдатів.

Ніхто не знав.

Драко знову глузливо вишкірився за своїм щитом.

Гаррі запитав, чи існують якісь атакувальні закляття, що не відбиваються.

Скидалося на те, що блискавки щити зазвичай поглинають, а не відбивають.

Ніхто не знав жодного закляття для створення бодай чогось схожого на блискавку.

Драко загиготів.

Гаррі зітхнув.

Він украй урочисто поклав паличку на землю й дещо втомлено проголосив, що просто візьме й прибере щит самостійно, використовуючи метод, який залишиться загадкою; усі інші мають стріляти в Драко, щойно щит зникне.

Легіонери Хаосу стривожилися.

Драко видавався спокійним, тобто добре себе контролював.

Гаррі дістав із капшучка тонкий складений коцик і загорнувся в нього, сівши біля мерехтливого щита, щоб ніхто не міг бачити, що́ він робить, — крім Драко, звісно. Далі з капшучка зʼявився автомобільний акумулятор і пускові кабелі — він же не міг покинути маґлівський світ і розпочати нову еру магічних досліджень, не прихопивши із собою щось для генерації електроенергії.

Невдовзі легіонери Хаосу почули клацання пальцами, після чого з-під коцика залунало потріскування. Щит засяяв яскравіше.

 — Не зважайте на мене, будь ласка, не відводьте очей від генерала Мелфоя, — звелів Гаррі.

На Драковому обличчі вже починала проступати знервованість, а ще лють, роздратування й безвихідь. Гаррі всміхнувся йому й проказав самими лише губами:

 — Потім розповім.

Зненацька спіраль зеленої енергії вилетіла з лісу й розбилася об щит, від чого той пронизливо заскреготав — наче гострі уламки скла затерлися один об одного. Драко похитнувся.

Гаррі несамовито запанікував. Він відʼєднав кабелі від акумулятора й згодував їх капшучкові, відтак згодував сам акумулятор, скинув коцик, схопив паличку й підвівся. Усі його солдати ошаліло роззиралися навкруги.

 — Контеґо, — сказав Гаррі. Солдати повторили за ним, але він навіть не знав, куди варто розвернути щит. — Хтось бачив, звідки воно взялося? — хитання головами. — Генерале Мелфой, не проти розповісти, чи це ви знешкодили генералку Ґрейнджер?

 — Ще б пак. Проти, — уїдливо відповів Драко.

Хай йому чорт.

Гаррі обмірковував ситуацію. Драко за щитом, втомлений, він теж виснажений, Герміона хтозна-де в лісі, у нього залишилося четверо хаоси́тів…​

 — Знаєте, генералко Ґрейнджер, — гучно промовив Гаррі, — вам справді варто було зачекати, щоб я добив генерала Мелфоя, і тільки тоді нападати. Так ви змогли б перемогти всіх уцілілих.

Звідкілясь долинув високий дівчачий сміх.

Гаррі застиг мов укопаний.

То була не Герміона.

А тоді почувся страхітливий, моторошний, бадьорий спів, що дедалі гучнішав і лунав звідусіль.

«Не треба лякатися, не треба сумувати,
Тих, у кому зла нема, не будемо чіпати…​»

 — Ґрейнджер шахрує! — вибухнув Драко за щитом. — Вона розбудила своїх солдатів! Чому професор Квірел…​

 — Дай вгадаю, — Гаррі стало зле. Він дуже ненавидів програвати. — Це була напрочуд легка битва, правда? Вони падали мов мухи?

 — Так, — підтвердив Драко. — Ми перемогли їх усіх із першого пострілу…​

Жахливе усвідомлення перекинулося від Драко на легіонерів Хаосу.

 — Ні, — заперечив Гаррі, — не перемогли.

Камуфльовані форми почали виринати з лісу.

 — Союзники? — запропонував Гаррі.

 — Союзники, — погодився Драко.

 — От і добре, — пролунав голос генералки Ґрейнджер, і спіраль зеленої енергії вирвалася з лісу й розбила Драковий щит на друзки.


Генералка Ґрейнджер оглядала поле битви зі щирим задоволенням. У неї залишилося лише девʼятеро сонечок, але цього мало вистачити, щоб впоратися з останнім уцілілим ворогом, особливо з огляду на те, що Парваті, Ентоні й Ерні вже вказували паличками на генерала Поттера, якого вона веліла взяти живим (ну, притомним).

Вона знала, що це погано, але їй дуже-дуже-дуже хотілося позловтішатися.

 — Це якийсь фокус, так? — напружено запитав Гаррі. — Це мусить бути якийсь фокус. Ти не можеш раптом перетворитися на бездоганну генералку. Не на додачу до всього іншого. Ти не настільки слизеринська! Ти не пишеш моторошних віршів! Ніхто не може бути настільки успішним у всьому!

Генералка Ґрейнджер поглянула на своїх сонячних солдатів, відтак знову на Гаррі. Мабуть, усі спостерігали з екранів зовні.

 — Я можу досягти чого завгодно, якщо вчитимуся достатньо старанно, — заявила вона.

 — Ой, це таке лай…​

 — Сомніум.

Гаррі не договорив, важко впавши на землю.

 — СОНЕЧКО ПЕРЕМОГЛО, — надзвичайно гучно прорік професор Квірел, чий голос лунав ніби повсюди й ніде.

 — Доброта й чемність взяли гору! — закричала генералка Ґрейнджер.

 — Ура! — вигукнули сонячні солдати. Навіть хлопці з Ґрифіндору, до того ж гордо.

 — І яка мораль сьогоднішньої битви? — запитала генералка Ґрейнджер.

 — Ми можемо досягти чого завгодно, якщо вчитимемося достатньо старанно!

І вцілілі Полку «Сонечко» замаршували до переможного поля, наспівуючи:

Не треба лякатися, не треба сумувати.
Тих, у кому зла нема, не будемо чіпати.
Додому, щоправда, підете рядами
З новими друзями, що наглядатимуть за вами.
І що вас послали, не забудьте сказати,
Герміони Ґрейнджер Полку «Сонечко» солдати!

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0