Розділ 58. СТЕ, Обмежене мислення, ч.8

Примітка автора: уривок фільму «Армія Темряви», що Гаррі бачив у трейлері, можна побачити на YouTube за ключем KrSHPsiU6cg.

Ключова цитата (вимовляє сучасна людина, що переміщується в часі у середньовіччя, розмахує рушницею):

«Ви, придуркуваті голови! Слухайте сюди! Бачите це? Це…​ моя чарівна паличка


В абсолютній темряві стояв хлопець. Він притиснув чарівну паличку до металевої стіни Азкабану та випробовував магію, що в неї лише три людини могли повірити, і лише він один нею володів.

Звісно, могутній чарівник міг би прорубати стіну протягом секунди — одним жестом та словом.

Пересічному дорослому довелося б попрацювати кілька хвилин, і після він відчував би втому.

Та щоб досягти того ж результату, доки ти першокласник Гоґвортсу, треба діяти ефективно.

На щастя — ну, не на щастя, удача не мала до цього жодного стосунку, — через свідоме рішення Гаррі щодня приділяв вправам з трансфігурації додаткову годину, він навіть у цьому єдиному предметі був попереду Герміони. Він вправлявся у частковій трансфігурації так довго, що почав подумки сприймати справжній устрій Всесвіту як щось буденне, йому треба було лише трохи більше зусиль на те, щоб тримати в розумі його безчасову квантову природу, навіть зосередившись водночас на чіткому ментальному розділенні між концепцією форми та концепцією матеріалу.

А недоліком того, що це мистецтво стало для нього рутиною…​

…​була здатність Гаррі розмірковувати про інше, доки застосовував його.

Якимось чином йому це не спадало було на думку, він не бачив очевидного, аж доки не зʼявилася перспектива справді дійсно зробити це лише за кілька хвилин.

Те, що Гаррі збирався зробити…​

…​було небезпечним.

Справді небезпечним.

Небезпечним рівня хтось-справді-чесно-може-загинути.

Зустрітися віч на віч із дюжиною дементорів без патронуса було страшно, але лише страшно. Гаррі міг би викликати чари патронуса, і зробив би це, щойно йому б здалося, що він втрачає таку можливість, чи коли він відчув би, що не може більше чинити опір. І навіть якби це не спрацювало…​ навіть тоді, хіба що дементорам було наказано Цілувати всіх, кого вони знайдуть, невдача не була б фатальною.

Тут усе було інакше.

Трансфігурований маґлівський пристрій міг вибухнути та вбити їх.

Інтерфейс між технологією та магією міг вийти з ладу різноманітними способами та вбити їх.

Аврорам могло пощастити, і вони могли влучити.

Це було просто, ну…​

Всерйоз небезпечно.

Гаррі помітив, що намагається вмовити себе повірити в те, що це безпечно.

І справді, усе могло вийти, проте…​

Навіть якщо забути про те, що раціоналістам не можна вмовляти себе, Гаррі знав, що аж ніяк не впорається вмовити себе, що ймовірність померти від цієї спроби менша за 20%.

Програй, сказав гафелпафець.

Програй, сказав голос професора Квірела в його розумі.

Програй, вимовили ментальні моделі Герміони, професорки Макґонеґел, професора Флитвіка, Невіла Лонґботома і, ну, фактично всіх, кого Гаррі знав, крім Фреда та Джорджа — вони б миттю погодилися на цей план.

Треба просто піти знайти Дамблдора й у всьому зізнатися. Це треба зробити, справді треба, тепер лише цей вчинок був розумним.

І якби в цій місії брав участь лише Гаррі, якби від цього залежало лише його життя, він так би й вчинив. Безсумнівно.

Найбільше заважав зосередитися на поточній частковій трансфігурації, і навіть загрожував відкрити його дементорам…​

…​досі непритомний, досі у подобі змі́я, професор Квірел.

Якщо професор Квірел потрапить в Азкабан за свою участь у втечі, то він помре. Він напевно не протягне й тижня. Він був настільки чутливим.

Ось так все просто.

Якщо Гаррі програє…​

То втратить професора Квірела.

І нехай він напевно лихий, тихо запитала його гафелпафська частина. Усе одно?

Це рішення Гаррі приймав аж ніяк не свідомо. Він просто не міг цього зробити. Програвати можна було очки гуртожитків, але не людей.

Якщо ти вважаєш, що твоє життя достатньо цінне, щоб не ризикувати ним на вісімдесят відсотків, щоб захистити всіх вʼязнів Азкабану, прокоментувала його слизеринська частина, то ти ніяк не можеш виправдати, що ризикуєш життям на двадцять відсотків заради порятунку життя Белатриси та професора Квірела. Тут явно якісь проблеми з математикою, ти явно призначаєш неузгоджену вартість результатам.

Логічна його частина зазначила, що слизеринець щойно довів, що має рацію.

Гаррі тримав у розумі форму, продовжував накладати закляття. Він завжди міг скасувати місію, навіть якщо завершить трансфігурацію, і він не хотів марнувати вже витрачених зусиль.

А тоді Гаррі спало на думку ще дещо, і раптом йому стало дуже важко не перервати закляття, і дуже важко не втратити стійкість перед дементорами.

А що як летиключ перенесе нас не туди, куди стверджував професор Квірел?

У ретроспективі це було очевидно.

Навіть якщо запланована втеча пройде абсолютно успішно, навіть якщо маґлівський пристрій працюватиме і не вибухне, і не виникне непередбачуваних ефектів від його взаємодії з магічним предметом, навіть якщо аврори не влучать, навіть якщо Гаррі відлетить достатньо далеко від Азкабану, щоб скористатися летиключем…​

…​після переміщення їх може чекати не психічний цілитель.

Гаррі вірив був у це, коли ще довіряв професорові Квірелу, і він забув перерозглянути цей погляд після того, як виявилося, що довіряти професорові Квірелу не можна.

У тебе не вийде, сказав гафелпафець. Мова йде вже просто про якусь дурість.

У кімнаті ніби похолоднішало, проте Гаррі не зупиняв трансфігурацію, незважаючи на те, що його спротив дементорам похитнувся.

Я не можу втратити професора Квірела.

Він намагався вбити поліцейського офіцера, сказав гафелпафець. Ти вже втратив його — у ту мить. Белатриса напевно саме така, як і вважають усі. Просто забери назад свій Плащ, знайди Дамблдора та скажи йому, що тебе обдурили.

Ні, відчайдушно подумав Гаррі, спочатку я маю поговорити з професором Квірелом, можливо є пояснення, ну хтозна, може він стояв надто далеко від мого патронуса, і на нього подіяли дементори…​ я не розумію, це було безґлуздо за всіма моїми гіпотезами, чому він зробив це…​ я не можу просто…​

Гаррі обірвав цей ланцюжок своїх думок, доки не втратив свою стійкість перед страхом, — він не міг думати про те, щоб згодувати професора Квірела дементорам, і бути рішуче налаштованим проти смерті водночас — це було неможливо з позицій раціональності.

Твоє мислення штучно зіпсоване, спокійно зазначила його логічна частина, знайди спосіб полагодити його.

Гаразд, генеруймо варіанти, подумав Гаррі. Не вибираємо, не оцінюємо, точно не вирішуємо нічого…​ просто розмірковуємо, що ще я можу зробити, крім оригінального плану.

І Гаррі продовжив прорізати отвір у стіні. Він застосовував часткову трансфігурацію на тонкій циліндричній оболонці металу: два метри в діаметрі, пів міліметра завтовшки, довжиною від себе й до кінця стіни. Він перетворював пів міліметра товщини металу на моторну оливу. Моторна олива була рідиною, і не можна було трансфігурувати на рідину, бо вона випаровується, проте він, Белатриса та змій були під дією бульбашкоголових чарів. І Гаррі застосує «Фініте» на оливі одразу після — розвіє свою трансфігурацію…​

…​щойно відділений та змащений шмат металу зісковзне зі стіни на підлогу камери — він нахилив циліндр так, щоб гравітація втягла його, коли трансфігурацію буде завершено.

Якщо Гаррі з Белатрисою не вилетять на його мітлі крізь створений отвір у стіні…​

Мозок Гаррі запропонував спробувати трансфігурувати поверхню, що прикриє діру в стіні, залишити місце для Белатриси й професора Квірела, де можна сховатися під Плащем, а сам Гаррі здасться. Коли професор Квірел прокинеться, вони з Белатрисою спробують самостійно вигадати, як втекти з Азкабану.

Це, по-перше, була тупа ідея, а по-друге, на підлозі камери буде валятися величезний шматок металу — це їх видасть.

А тоді мозок Гаррі побачив очевидне.

Нехай Белатриса й професор Квірел використають твій план втечі. А сам залишайся і здавайся.

Під загрозою було життя саме Белатриси й професора Квірела.

Вони вигравали, а не програвали від цього ризикованого плану.

І не було жодної причини, взагалі жодного розумного аргументу, щоб Гаррі пішов би з ними.

Спокій сповнив Гаррі, коли він подумав про це, холод та темрява, що хвилями накочувалися на межі його розуму відступили. Так, це було воно — нешаблонне мислення, прихований третій варіант. Хибність дилеми була очевидна в ретроспективі. Якщо Гаррі здавався, він не мав також здавати Белатрису й професора Квірела. Якщо Белатриса й професор Квірел виберуть небезпечний шлях, Гаррі не мав іти з ними.

Гаррі навіть не треба буде принижуватися й зізнаватися в тому, що його обдурили, якщо він накаже Белатрисі стерти йому памʼять. Всі — включно з Гаррі — просто вирішать, що його викрали. Треба визнати, що не існувало правдоподібної причини, чому б Темний Лорд міг наказати Белатрисі зробити це. Але Гаррі міг просто посміхнутися й сказати Белатрисі, що їй не можна знати, ось і все…​


Її команда аврорів вже спустилася на три чверті Азкабану, як і інші дві команди в інших двох спіралях. Амелія вже напружилася, готова до бою, хоча вона гадала, що злочинці ховаються на другому знизу рівні. Почасти їй хотілося, щоб Дамблдор перевірив був цей поверх старанніше, а почасти вона раділа, що він цього не зробив.

А потім пролунав далекий звук, ніби тихе «дзінь» надійшло з великої відстані. Ніби десь, скажімо, на другому поверсі, виник дуже гучний звук.

Амелія не встигла стриматися й несвідомо поглянула на Дамблдора.

Старий чарівник знизав плечима, злегка їй усміхнувся і сказав:

 — Ну якщо ти просиш, Амеліє.

І знову пішов.


 — Фініте Інкантатем, — промовив Гаррі до оливи, що вкривала величезний шмат металу на підлозі.

Він ледве міг себе чути через дзвін у вухах — так гучно гепнувся суцільний метал, що вислизнув зі стіни, об підлогу. (Заднім числом Гаррі подумав, що варто було застосувати чари тиші, хоча це аж ніяк не зупинило б розповсюдження звуку металевою підлогою.)

 — Фініте Інкантатем, — знову промовив Гаррі, цього разу до оливи, що вкривала двометровий отвір у стіні, і розповсюдив ефект на всю його довжину.

Гаррі скасовував власну магію, і тому закляття майже не вимагало зусиль. Гаррі вже був дещо стомленим, проте більше йому не треба буде чаклувати. Насправді, навіть це не було обовʼязковим, просто Гаррі не хотів залишати трансфігуровану рідину без нагляду, а також не хотів піддавати загрозі таємницю часткової трансфігурації.

Ця двометрова діра, що вела до волі, була дуже…​ спокусливою.

Світло, що лилося ззовні…​ не те, щоб прямо сонце сяяло на обличчя, проте воно було яскравішим за все, що було всередині Азкабану.

Гаррі хотілося просто втекти, застрибнути на мітлу з Белатрисою та змієм. Цілком можливо, що вони успішно втечуть. І тоді, якщо Гаррі піде з ними, то він з професором Квірелом зможе повернутися в часі й здаватися цілковито невинними, усе може повернутися до норми.

Якщо ж Гаррі залишиться й здасться…​ то навіть якщо всі вирішать, що Гаррі був заручником, припустять, що Гаррі збрехав патронусові професорки Макґонеґел під дулом палички…​ навіть якщо для Гаррі не буде жодних наслідків, ну…​

Навряд чи професор захисту продовжить викладання у Гоґвортсі.

Професор Квірел дійде до приреченого кінця своєї карʼєри — у лютому місяці цього шкільного року.

І так, професорка Макґонеґел вбʼє за це Гаррі, і так, це відбуватиметься повільно й буде боляче.

Але залишитися тут було розсудливим, безпечним, розумним рішенням, і Гаррі відчував більше спокою, ніж жалю.

Гаррі обернувся до Белатриси, розкрив рота, щоб надати їй останній наказ…​

І пролунало шипіння, слабке шипіння, шипіння, що було повільним та спантеличеним, і шипінням цим було сказано:

 — Шщо це був…​ за шшум?


Коридором хутко крокував старий чарівник. Він підійшов до металевих дверей та розчинив їх, хоча знав з памʼяті, що камери всередині були порожні.

Тоді чарівник вимовив сім могутніх заклинань виявлення, а тоді пішов далі. Загалом треба буде докласти невеликих зусиль, адже лишилося перевірити не так багато камер.


 — Вчителю, — прошипів Гаррі. Вир різноманітних емоцій водночас здійнявся в ньому. Він знав, хоч і не міг бачити, що зелений змій на плечах Белатриси повільно здійняв голову та роззирався довкола. — Зз тобою вссе…​ гаразд, вчителю?

 — Вчитель? — пролунав слабкий, спантеличений шепіт. — Де я?

 — У тюрмі, — прошипів Гаррі, — у тюрмі зз життєжерами, ми мали врятувати жінку, ти і я. Ти сспробував умертвити ззахиссника, я ззаблокував твоє ссмертельне прокляття, між нами виник реззонансс…​ ти ззнепритомнів, я мав перемогти ззахиссника ссам…​ мої чари охоронця були сскассовані, життєжери ззмогли ссказзати ззахиссникам, шщо жінка втекла. Тут є хтоссь, хто може відчувати мої чари охоронця, напевно директор шшколи…​ тому я мав сскассувати чари охоронця і ззнайти інший сспоссіб ссховати тебе й жінку від життєжерів безз чарів охоронця, навчитисся захишщати ссебе без чарів охоронця, відлякав життєжерів без чарів охоронця, потім роззробив новий план втечі для тебе й жінки і, нарешшті, проріззав діру в товсстій металевій сстіні тюрми, хоча я лишше першшоклассник. Немає чассу поясснювати, ти маєшш іти негайно. Якшщо ми ніколи більшше не ззусстрінемосся, вчителю, ззнайте, шщо я був радий нашшому ззнайомсству, хоча ти напевно лихий. Добре, шщо є можливість ссказзати принаймні це: прошщавайте.

І Гаррі дав Белатрисі мітлу й сказав просто:

 — Сідай.

Він вирішив був зберегти памʼять. По-перше, ці спогади були важливими. По-друге, вони з професором Квірелом почали планувати це все тиждень тому, а Гаррі не збирався стирати цілий тиждень свого життя чи пояснювати Белатрисі, що саме треба забуттятнути. Гаррі напевно впорається з сироваткою правди, а якщо Дамблдор наполягатиме, щоб Гаррі опустив свої щити блокології для глибшої перевірки…​ ну, Гаррі весь час діяв доволі героїчно.

 — Сстій! — сказав змій. Тепер його голос набув сили. — Сстій, сстій, сстій! Шщо це зза «прошщавай»?

 — План втечі риззикований, — сказав Гаррі. — Моєму життю нічого не ззагрожує — лишше твоєму та її. Тому я лишшаюся, зздаюсся…​

 — Ні! — наполегливо прошипів змій. — Ніяк ні! Забороняю!

Белатриса сіла на мітлу. Гаррі відчував (хоча й не бачив), що її голова обернулася, щоб подивитися на нього, і не промовила ані слова. Очікувала, напевно, просто очікувала на його накази.

 — Більшше не довіряю тобі, — прямо сказав Гаррі. — Не піссля того, як ти намагавсся умертвити ззахисника.

І змій зашипів:

 — Я не ззбиравсся умертвляти ззахиссника! Ти шщо, дурень, хлопче? Умертвляти його не було ссенссу, лихий я чи ні!

Земля припинила обертатися, заклякла на орбіті навколо Сонця.

Шипіння змі́я переповнювала така лють, якої Гаррі ніколи не чув від людської подоби професора Квірела.

 — Умертвити його? Якби я хотів умертвити його, він був би мертвий протягом ссекунди, йолопе, він далеко не мого рівня! Я хотів підкорити, домінувати, ззмуссити його сскинути шщити навколо роззуму. Треба було прочитати його, шщоб ззнати, хто чекав на його ззвіт, діззнатисся подробиці для ззакляття памʼяті…​

 — Ти викорисстав ссмертельне прокляття!

 — Я ззнав, шщо він ухилиться!

 — Невже його життя таке неважливе? А якби він не ухиливсся?

 — Я б відшштовхнув його ззі шшляху ззакляття влассною магією, дурний хлопче!

І знову обертання планети завмерло. Про це Гаррі не подумав був.

 — Беззталанний телепень-стратег, — прошипів змій так злобно, що його шипіння-речення ніби перекривалися й наповзали на хвіст одне одному, — роззумник-імбецил, хитрий ідіот, нетренований сслиззеринець-дурень, твоя незаслужена недовіра ззруйнувала…​

 — Не часс ззаразз ссперечатися, — спокійно сказав Гаррі. Приплив полегшення зупинило посилене напруження. — Адже я не можу належно роззгніватисся на тебе, бо інакше відкриюсся життєжерам. Муссимо посспішшати, хтоссь міг почути шшум…​

 — Роззповідай план втечі, — владно наказав змій. — Хутко!

Гаррі пояснив. Парселмові бракувало слів для маґлівської технології, проте Гаррі описав, що пристрій робив, і професор Квірел ніби зрозумів.

Пролунали короткі шипіння — зміїний еквівалент здивованого реготу, а тоді посипалися накази:

 — Сскажи жінці відвернутисся, ззасстоссуй ззакляття тишші, посстав чари охоронця зза дверима. Я перетворюсся, ззроблю кілька швидких поліпшшень твого винаходу, дам жінці ззілля для крайніх випадків, шщоб вона ззмогла сстворити для насс шщит, перетворюсся наззад перед тим, як ти скасуєш чари. Тоді план сстане беззпечнішшим.

 — І я маю вірити, — прошипів Гаррі, — шщо цілитель для жінки ссправді чекає на насс?

 — Ззасстоссуй голову, хлопче! Припусстімо, шщо я лихий. Я, очевидно, не планував припинити викорисстання тебе тут. Ця міссія виникла черезз сприятливу можливіссть, вона була вигадана піссля того, як я побачив твої чари охоронця, усся подія мала бути непомітною, невідомим мало залишшитисся вссе піссля того, як ми покинули міссце їди. Очевидно, шщо ти побачишш людину, шщо гратиме роль цілителя, коли ми прибудемо! Потім повернемосся до міссця їди, продовжимо зза оригінальним планом!

Гаррі витріщився на невидимого змі́я.

З одного боку, через всі ці слова Гаррі почувався дурнем.

З іншого боку, не те, щоб вони заспокоювали.

 — Отже, — прошипів Гаррі, — шщо саме в тебе зза плани шщодо мене?

 — Ти каззав, шщо немає часу, — відповіло зміїне шипіння, — але зза планом ти, очевидно, правитимешш країною, навіть твій юний шшляхетний друг це вже ззроззумів. Сспитай його по поверненні, якшщо бажаєшш. Більшше ззаразз не каззатиму — часс тікати, а не патякати.


Старий чарівник підійшов до чергових металевих дверей, що за ними чулося нескінченне безбарвне бурмотіння: «Я не хотів. Я не хотів. Я не хотів…​» Червоно-золотий фенікс на його плечі вже кричав із закликом, а старий чарівник вже здригався від цього крику, коли…​

Інший скрик заполонив коридор. Він скидався на крик фенікса, проте не був справжнім закликом фенікса.

Чарівник озирнувся — не встигнув він поглянути на яскраве срібне створіння, як цей витвір закляття здійнявся з його іншого плеча, відштовхнувшись своїми ефемерними кігтями.

Несправжній фенікс полетів коридором униз.

Старий чарівник помчав слідом, затупотівши, мов жвавий юнак шістдесяти років.

Справжній фенікс скрикнув, скрикнув удруге й втретє, не відлітаючи від металевих дверей. А тоді, коли стало зрозуміло, що його господар не повернеться на його заклики, неохоче полетів до нього.


Цього разу професор Квірел повернувся до своєї справжньої подоби — багатозільна настоянка діяла лише годину — і хоча професор захисту був блідим та спирався на металеві ґрати найближчої камери, його магія була достатньо сильна, щоб схопити паличку без жодного слова ще до того, як Белатриса встигла скинути Плащ і слухняно покласти його в простягнуту руку Гаррі. Лиховісне передчуття, хоча ще не досягло минулого рівня, знову набирало силу, разом з тим, як до професора захисту поверталася магія і межі його могутнього магічного поля стикалися з легенькою дитячою аурою Гаррі.

Гаррі вголос описав маґлівський пристрій та назвав його уважному чарівникові, а тоді після «Фініте» замість плоду своєї важкої праці знову отримав льодовий куб. Професор Квірел не міг застосовувати жодних заклять на чомусь, що Гаррі трансфігурував був, адже це була б взаємодія, хай яка віддалена, між їхніми магіями. Проте…​

За три секунди професор Квірел вже тримав у руках власну трансфігуровану версію маґлівського пристрою. Єдиний вигук та помах палички, і рештки клею зникли з магічного предмета. Ще три закляття, і магічна частина нерозривно зʼєдналася з технічною. Далі на маґлівському пристрої було застосовано чари незламності та бездоганної роботи.

(Гаррі почувався значно ліпше через те, що робить це під наглядом дорослого.)

Белатрисі кинули зілля, і професор Квірел водночас з Гаррі наказали «Пий», ніби сказали це одним голосом. Виснажена жінка вже піднесла його до губ, не очікуючи на команду. Бо будь-кому було очевидно, що цей змій-анімаг був могутнім і довіреним слугою Темного Лорда.

Гаррі натягнув каптур Плаща невидимості на голову.

Швидка й страшна магія вистрелила з палички професора захисту та спотворила отвір у стіні, і водночас пошрамувала величезний шматок металу, що лежав посеред кімнати. Гаррі попросив був про це, сказавши, що використаний ним метод міг ідентифікувати його.

 — Ліва рукавичка, — сказав Гаррі капшучку, дістав її та одягнув.

Жест від професора захисту, і на плечах Белатриси зʼявилася упряж, ще один — і інший, менший виріб з тканини зʼявився на її руці та щось на кшталт наручників на запʼястках. А жінка ще не встигла й допити зілля.

Лице Белатриси набуло дивного, хворобливого кольору, її запалі очі ніби пояскравішали, і тепер видавалися значно небезпечнішими…​

…​невеличкі хмарки пари виходили з її вух…​

(Гаррі вирішив про це не думати.)

…​і Белатриса Блек зареготала раптовим божевільним сміхом, що надто гучно звучав посеред маленьких тюремних камер Азкабану.

(Зовсім скоро, як пояснив був професор захисту, Белатриса знепритомніє й не прийде до тями довгий час — це ціна за зілля, яке вона прийняла. Проте лише на кілька хвилин вона відновить, напевно, двадцяту частину її минулої могутності.)

Професор захисту кинув паличку Белатрисі й миттю перетворився на зеленого змі́я.

А миттю потому страх дементорів повернувся в кімнату.

Белатриса лише трохи здригнулася, впіймала паличку, і жестом без жодного слова змусила змі́я злетіти й закріпитися в упряжі на її спині.

Гаррі сказав мітлі «Гоп!»

Белатриса прикріпила паличку до кобури на руці.

Гаррі застрибнув на двомісну мітлу попереду — він буде нею керувати.

Белатриса сіла позаду, взяла схожі на наручники вироби та прикувала свої руки до рукояток мітли. Гаррі тим часом сховав свою паличку у капшучку.

І вони втрьох метнулися крізь отвір у стіні…​

…​і були просто неба, прямо над ямою дементорів, посеред величезної трикутної призми під назвою Азкабан. Денне проміння лилося на них з ясно видного синього неба.

Гаррі нахилив мітлу та почав прискорюватися вгору й до центру трикутного простору. У лівиці, що була в рукавиці, щоб уникнути прямого контакту між його шкірою та чимось трансфігурованим професором Квірелом, він тримав перемикач, що контролював маґлівський пристрій.

Далеко над ними залунали крики.

Ви, придуркуваті голови!

Аврори на швидких спортивних мітлах спускалися з неба — вони пірнали прямо на них, спалахнули ледь видні іскри світла — перші закляття аврорів уже наближалися.

Слухайте сюди!

 — Протеґо Максимус! — крикнула Белатриса могутнім, надломленим голосом, а тоді заґелґотала, коли навколо них зʼявилося мерехтливе блакитне поле.

Бачите це?

З ями руйнації в центрі Азкабану здійнялося в повітря понад сотню дементорів. Для когось це скидалося на величезну кількість трупів, на летючий цвинтар. А для іншого — на конгломерат відсутностей, що утворювали один величезний розлам у світі своїм рухом вгору.

Це…​

Голос древнього й могутнього чарівника прогарчав страшенне закляття, і неймовірний спалах біло-золотого вогню вистрілив крізь отвір у стіні Азкабану. Мить вогонь був безформним, а тоді з нього почали формуватися крила.

Моя…​

Аврори активували антиантигравітаційний прокльон, що був частиною захисних заклять Азкабану, тим самим знешкодили всі чари польоту, що не були нещодавно оновлені зміненим паролем.

Тяга мітли Гаррі вимкнулася.

Гравітація, з іншого боку, залишилася ввімкненою.

Рух їхньої мітли вгору сповільнився, почав втрачати швидкість, перетворюватися на падіння.

Чарівна…​

Але закляття, що зберігали напрямок мітли, дозволяли нею керувати, чари, що не давали вершникам падати з мітли, дещо захищали їх від прискорення — ці чари досі працювали.

МІТЛА!

Гаррі натиснув на кнопку запалювання на моделі «Берсеркер ПФРС» Н-класу від «Дженерал Текнікс»: твердопаливну ракету з рушієм на перхлораті амонію, що була зʼєднана з двомісною мітлою «Німбус X200».

І був шум.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0