Розділ 57. СТЕ, Обмежене мислення, ч. 7

Гаррі сподівався був, що злився зі своєю таємничою темною стороною, і тепер матиме всі її переваги без жодних недоліків — зможе викликати кришталеву ясність та незламність за бажанням без потреби ставати холодним та злим.

Він вкотре переоцінив свої успіхи. Щось змінилося, але Гаррі досі мав таємничу темну сторону, вона досі була окремою сутністю, і його звичайне я досі було зламним. Та незважаючи на успішне зцілення темної сторони від страху смерті, Гаррі не наважувався зануритися в темну сторону посеред Азкабану, без жодного захисту від дементорів — не можна було аж так спокушати долю.

А прикро, бо трохи незламності йому б зовсім не завадило прямо зараз.

Особливо важко було через те, що він не міг спертися на стіну, не міг розплакатися, не міг навіть зітхнути. Люба Бела спостерігала за ним, а нічого з цього її Темний Лорд би не зробив.

 — Володарю…​ — напружено й тихо сказала Белатриса. — Дементори…​ вони наближаються…​ я відчуваю їх, володарю…​

 — Дякую, Бело, — пролунав сухий голос, — я вже знаю.

Гаррі не міг відчувати діри цього світу так само, як коли він був під Смертельною реліквією, проте він відчував, що потяг порожнечі посилився. Спочатку він помилково приписав це спуску сходами, але коли вони завершили спускатися, посилення не спинилося. Потім зменшилося, коли дементори пішли далі вздовж спіралі, потім знову почало збільшуватися, коли вони почали підійматися сходами…​ Тепер дементори були всередині Азкабану, і вони йшли за Гаррі. Ну звісно. Може Гаррі тепер і стійкий, але не схований.

Нова вимога, сказав Гаррі своєму мозкові. Знайди спосіб здолати дементорів без чарів патронуса. Альтернативно, знайди ще один спосіб сховати когось від дементорів, крім Плаща невидимості…​

Я звільняюся, сказав його мозок. Знайди собі інший шматок обчислювального субстрату, що розв’язуватиме твої задачі зі сміховинно великою кількістю обмежень.

Я серйозно, подумав Гаррі.

Я теж, сказав його мозок. Застосуй чари патронуса й чекай, доки тебе знайдуть аврори. Схаменися. Усе скінчено.

Здавайся…​

Потяг порожнечі посилювався щомиті, і Гаррі збагнув, що коїться. Він старанніше зосередився на зірках, спробував ігнорувати розпач…​

А знаєш, зазначила його логічна частина, якщо тобі не дозволено жодної негативної думки через те, що вона відкриє твій розум дементорам, то це теж когнітивне упередження. Як ти дізнаєшся, коли справді час здаватися?

Знизу почулося відчайдушне схлипування й крики, чулися слова „ні‟ та „геть‟. В’язні знали, в’язні відчували.

Дементори наближалися.

 — Володарю, ви…​ ви не маєте ризикувати собою заради мене…​ заберіть свій Плащ…​

 — Тихо, дурепо, — злобно прошипів голос. — Коли я вирішу тобою пожертвувати, я тобі скажу.

Вона має рацію, сказав слизеринець. Ти не маєш ризикувати собою заради неї. Не може бути, щоб її життя було таким же цінним, як твоє.

І щойно Гаррі почав розглядати можливість принести Белатрису в жертву, щоб врятувати себе…​

Тієї ж миті, частина тьмяного оранжевого світла гасових ламп ніби зникла з коридору, а пальців Гаррі торкнулася холоднеча. І тоді він зрозумів, що сама думка про те, щоб залишити Белатрису тіням смерті робить його знов вразливим. Щойно він прийме це рішення, він, мабуть, навіть не зможе більше використовувати чари патронуса, адже зрадить ту ідею, що рятувала його раніше.

Гаррі спало на думку, що він усе одно зможе взяти в Белатриси Плащ, навіть якщо більше не буде здатен на чари патронуса. А тоді йому довелося хутко спинити цей хід думок, і цілковито зосередитися на рішенні не робити цього, бо інакше він міг би просто впасти на місці. А вир порожнечі навколо нього вже став смертельно сильним. Кричали тепер над ним, крики внизу спинилися.

Це якась маячня, зазначила його логічна частина. Раціональні агенти не мають зазнавати такої цензури на процес мислення, усі теореми ґрунтуються на тому, що процес мислення не впливає на дійсність жодним чином, крім як через прийняті рішення, і відповідно можна вибрати оптимальний алгоритм та не турбуватися про те, як твої думки взаємодіють з дементорами…​

…​

Це справді дурна думка, сказав ґрифіндорець. Навіть я вважаю цю думку дурною, а я твій внутрішній ґрифіндорець. Ти ж не збираєшся насправжки просто стояти там і…​


 — Ми знайшли їх! — крикнула Ора, тріумфально підвівши чарівне дзеркало. — Дементори за внутрішніми стінами визначили місце: сьомий рівень, спіраль „В‟, ось де вони!

Аврори очікувально втупилися у неї.

 — Ні, — спокійно сказала Амелія. — Там один з них. Дементори досі не можуть знайти Белатрису Блек. Ми не кинемося туди й не дозволимо їй прослизнути в сум’ятті. Ми не розділятимемо сили, щоб не втрапити у засідку. Якщо просуватися обережно, ми не програємо. Передайте Скрімджерові та Шеклболтові, щоб продовжували спускатися рівень за рівнем, як і раніше…​

Старий чарівник вже жваво йшов уперед. Цього разу Амелія навіть не марнувала дихання на те, щоб клясти його, а їхні старанно зведені щити знову розступилися перед ним мов вода, і лише трохи сколихнулися, коли він пройшов.


Гаррі чекав на початку коридору, коло сходів, що вели нагору. Белатриса зі змією були за ним, їх приховувала опанована Гаррі Смертельна реліквія. Він знав, хоч і не міг бачити, що виснажена чаклунка сиділа на сходах, відкинувшись назад, бо Гаррі скасував чари польоту, щоб звільнити свій розум та магію.

Гаррі втупився в дальній кінець коридору — там, де сходи йшли вниз. Тепер світло потьмяніло, а температура впала не лише в його розумі, а й у дійсності. Страх гримів над ним та навколо нього, мов море під час бурі, а потяг порожнечі перетворився на страшенну тягу чорної діри, що все ближчала.

Угору сходами на іншому кінці коридору крізь вмираюче повітря рівномірно пливли порожнечі, відсутності, рани світу.

Гаррі очікував, що вони зупиняться.

Чимдуж, щонайсильніше зосередився на тому, що очікує, що вони зупиняться.

Прогнозував їхню зупинку.

Вірив, що вони зупиняться.

…​ну, принаймні, такий був задум…​

Гаррі обрубив небезпечну випадкову думку, і очікував, що дементори заклякнуть. У них не було власного інтелекту, вони були лише ранами світу, вони приймали подобу й структуру згідно очікувань інших. Люди могли вести з ними перемовини, пропонувати їм жертви в обмін на співпрацю лише через те, що вірили, що з дементорами можна домовлятися. Отже, якщо Гаррі достатньо сильно повірить, що порожнечі розвернуться та підуть геть, то вони розвернуться й підуть геть.

Але рани світу все наближалися, вир страху вже здавався суцільним, порожнеча розривала матерію й розум, речовину й дух, можна було навіть побачити, як метал тьмянів, коли діри світу проминали його.

Він почув за спиною тихий звук від Белатриси. Вона не вимовила жодного слова, бо їй було наказано мовчати.

Не думай про них як про живих істот, вважай їх психочутливими об’єктами. Я можу їх контролювати, якщо можу контролювати себе…​

Проблема була в тому, що він не міг контролювати себе так легко, не міг змусити себе вірити, ніби щось синє — зелене, силою волі. Не міг позбутися усіх думок про те, як ірраціонально змушувати себе повірити у щось. Як неможливо за допомогою будь-яких хитрощів повірити у щось, якщо ти знаєш, що намагаєшся себе обдурити. Усе тренування Гаррі проти самообману відмовлялося вимикатися, хай як це шкодило саме в цьому унікальному, особливому випадку…​

Тіні смерті перетнули вже половину коридору, і тоді Гаррі підвів руку з розчепіреними пальцями, і наказав твердим, впевненим голосом:

 — Зупиніться.

Тіні смерті зупинилися.

За спиною Белатриса придушено зойкнуло, ніби їй вибили повітря з грудей.

Гаррі зробив жест — заздалегідь умовлений сигнал, що означав „повтори все, що сказали дементори‟.

 — Вони кажуть, — голос Белатриси тремтів, — вони сказали: „Нам обіцяли Белатрису Блек. Скажи, де вона ховається, і тебе пощадять.‟

 — Белатриса? — запитав Гаррі з напускною веселістю. — Вона вже давно втекла.

За мить Гаррі зрозумів, що варто було сказати, ніби Белатриса серед аврорів на верхньому рівні — це призвело б до більшого хаосу.

Ні, неправильно вважати, ніби дементорів можна обдурити — вони лише предмети, ними керують очікування інших…​

 — Вони кажуть, — надломленим голосом доповідала Белатриса, — кажуть, що знають, що це брехня.

Порожнечі відновили рух уперед.

Її очікування мають більшу віру, ніж мої. Їх контролює вона, і сама про це не знає…​

 — Не чини опору, — сказав Гаррі, і вказав паличкою за спину.

 — Я, я кохаю вас, прощавайте, володарю…​

 — Сомніум.

Це, як не дивно, допомогло — почути саме ці жахливі слова, зрозуміти помилку Белатриси. Це нагадало Гаррі, за що він бореться.

 — Зупиніться, — повторив Гаррі.

Белатриса спала, тепер лише його воля, чи, радше, його очікування, мали керувати цими сферами анігіляції…​

Але вони все просувалися далі, і Гаррі не міг стримати хвилювання, чи не зашкодив попередній досвід його впевненості, і через це він не зможе зупинити їх. Через усвідомлення цього він починав сумніватися ще більше…​ Йому потрібен був час, щоб підготуватися, краще було б спочатку навчитися контролювати лише одного дементора в клітці…​

Між Гаррі та тінями смерті залишилася лише чверть коридору, вітри порожнечі були такими сильними, що Гаррі вже відчував, як ерозія почала діяти на нього самого.

І тоді Гаррі спало на думку, що, можливо, він просто помилявся, і в дементорів були власні бажання й можливість планувати. А може їх контролювало те, як усі гадали, вони мали діяти, а не лише той, хто був до них найближчим. А тоді…​

Гаррі виставив паличку в початкову позицію чарів патронуса та сказав:

 — Один вашого роду потрапив до Гоґвортса й не повернувся. Він більше не існує. Смерть померла.

Дементори зупинилися, дюжина ран світу нерухомо повисла в повітрі, а порожнеча кричала навколо них, ніби смертельний вітер, що дув у ніщо.

 — Розверніться та йдіть, і не кажіть про це нікому, маленькі тіні, або я знищу й вас.

Гаррі пересунув пальці до початкової позиції чарів патронуса, підготувався застосувати їх. У його розумі Земля вже світилася посеред зірок, денна сторона була яскравою та синьою у сонячному світлі, нічна сторона мигтіла світлом людських міст. Гаррі не блефував, не намагався якось схитрувати. Тіні смерті рушать уперед і будуть анігільовані, або вони підуть. Він був готовий до обох варіантів…​

І порожнечі так само плавно пішли туди, звідки прийшли. Нищівний вітер слабшав з кожним метром їхнього віддалення, коли вони спускалися сходами й зникли.

Чи в них справді був якийсь власний псевдоінтелект, чи Гаррі просто нарешті вдалося повірити, що вони підуть…​ Цього Гаррі не знав.

Але вони пішли.

Гаррі скористався нагодою: присів поряд з непритомною Белатрисою на сходах, відкинувся назад, як і вона, і навіть на мить заплющив очі. Лише на мить — він, дідько, не планував спати в Азкабані. Проте ця мить йому була потрібна. Аврори, як сподівався Гаррі, продовжать повільно спускатися сходами, тому якісь пʼять хвилин відпочинку не завадять. Гаррі старанно формулював свої думки позитивно й радісно: „ой, я тут трохи відновлю сили й мені стане краще‟ замість, скажімо, „ой, я просто впаду тут від емоційного й фізичного виснаження‟, бо дементори ще недостатньо віддалилися.

І, до речі, сказав Гаррі своєму мозку, тебе звільнено.


 — Я його знайшов! — почувся крик старого чарівника.

Кого? подумала Амелія, а тоді обернулася, щоб побачити, як Дамблдор повернувся, а в нього в руках…​

…​було те єдине, та єдина людина, яку вона ніколи б не очікувала побачити…​

…​чоловіка в пошматованій червоній мантії, він був весь подряпаний, ніби брав участь у невеличкій війні, засохла кров прикривала чимало порізів. Його очі були розплющені, і він жував плитку шоколаду, яку тримав у живій руці.

Барі Однорук був живим.

Здійнявся радісний гомін, її аврори опускали палички, дехто вже поспішав підійти.

 — Не розслаблятися! — прогриміла Амелія. — Перевірте їх обох на багатозільну настоянку, проскануйте Барі щодо дрібних анімагів та пасток…​


 — Інервація. Вінґардіум Левіоза.

Запанувала тиша. Потім Гаррі відчув, хоча не міг цього бачити, що невидима жінка підвелася на ноги й вертіла головую, щоб роззирнутися довкола.

 — Я…​ жива?..

Гаррі кортіло сказати „ні‟ — просто подивитися на її реакцію.

 — Не став дурних питань, — прошипів він натомість.

 — Що сталося? — прошепотіла Белатриса.

І Темний Лорд видав дикий, високий сміх.

 — Я відлякнув дементорів, моя люба Бело.

І знову тиша. Гаррі хотів бачити обличчя Белатриси. Невже він сказав щось не так?

За деякий час почувся тремтячий голос:

 — Чи може таке бути, володарю, що у цій новій подобі я стала вам не байдужа…​

 — Ні, — холодно сказав Гаррі, відвернувся (хоча не відводив від неї палички) і почав йти. — І доклади зусиль, щоб більше не дратувати мене, або — є з тебе користь чи ні — кину тебе тут. А тепер іди за мною, чи лишайся. У мене є робота.

Гаррі швидким кроком пішов уперед, і не слухав схлипувань, що лунали позаду. Він знав, що Белатриса йде за ним.

…​бо менше за все цій жінці було потрібно, найостанніше, що їй було потрібно перед тим, як психіатричний цілитель почне спроби повернути її справжню — це повірити в те, що Темний Лорд колись може покохати її у відповідь.


Старий чарівник задумливо гладив свою срібну бороду і споглядав за тим, як аврора Барі виносять з кімнати два сильних аврори.

 — Ти щось розумієш, Амеліє?

 — Ні, — прямо відповіла вона.

Вона підозрювала, що це якась пастка, яку вони не змогли намацати. Тому аврора Барі не буде задіяно в операції — натомість його стерегтимуть.

 — Можливо, — повільно вимовив старий чарівник, — той з них, хто здатен на чари патронуса — не просто заручник. Хтозна, може його змусили брати в цьому участь хитрощами? Хай з якої причини, вони лишили твоєму авророві життя. Не будьмо першими, хто користуватиметься смертельними закляттями, коли знайдемо їх…​

 — Ясно, — раптом зрозуміла стара відьма, — ось який у них план. Забуттятнути й залишити його живим їм нічого не коштувало, а нас змушує вагатися…​ — Амелія рішуче кивнула, та звернулася до своїх людей. — Продовжуємо без змін.

Старий чарівник зітхнув.

 — Є якісь новини від дементорів?

 — Якщо я скажу, — кинула Амелія, — ти знову втечеш?

 — Тобі це нічого не коштує, Амеліє, — тихо сказав старий чарівник, — і може врятувати когось з твоїх людей від бою.

Нічого не коштує, крім мого шансу на помсту…​

Та помста в порівнянні була дрібницею. Старий чарівник, що так її дратував, часто зрештою мав рацію — частково саме це в ньому й дратувало.

 — Дементори більше не відповідають на питання про людину, яку, як вони стверджували, бачили раніше, — сказала йому Амелія, — і вони не кажуть ані чому, ані де.

Дамблдор звернув погляд на яскравого срібного фенікса, що сидів в нього на плечі й освітлював весь коридор. Той тихо похитав головою у відповідь.

 — Я теж не можу їх виявити, — сказав Дамблдор, а потім знизав плечима. — Гадаю, мені варто просто прогулятися всією спіраллю зверху донизу й подивитися, чи не зустріну я щось, га?

Амелія б наказала йому цього не робити, якби гадала, що це змінить бодай щось.

 — Албусе, — сказала Амелія, коли старий чарівник обернувся, щоб піти, — навіть ти можеш потрапити у засідку.

 — Пусте, дорогенька, — радісно сказав чарівник, не зупиняючи свій черговий відхід. Він змахнув своєю пʼятнадцятидюймовою паличкою з невідомого темно-сірого дерева, ніби відмахнувся від її слів. — Я невразливий.

Запала тиша.

( — Він же не міг цього справді сказати…​ — прошепотіла аврор з найменшим досвідом з усіх присутніх — досі напружена молода леді на імʼя Ноела Каррі — старшому члену її трійці — авророві Брукс. — Чи сказав?)

( — Йому це зійде з рук, — прошепотіла у відповідь Ізабелла, — це ж Дамблдор — навіть Доля вже не сприймає його всерйоз.)

 — Ось чому, — стомлено пояснила Амелія, переважно для молодших аврорів, — ми ніколи не викликаємо його, хіба що немає іншого виходу.


Гаррі лежав на твердій лавці, що в цій камері була ліжком, і старався не ворушити жодним мʼязом. Лежав без жодного руху, доки чекав на повернення страху. Наближався патронус, і потужний. Белатрису приховувала Смертельна реліквія — прості чари не виявлять її, але Гаррі не знав, які інші вміння можуть застосувати аврори, щоб знайти його самого, і не наважувався видати своє незнання питанням до Белатриси. Тому Гаррі лежав на твердому ліжку у камері за зачиненими дверима і за величезними зачиненими металевими дверима позаду, у цілковитій темряві, повністю під ковдрою, і сподівався, що хай хто це був, він не зазирне, або не надто прискіпливо оглядатиме все, якщо зазирне…​

Насправді на це Гаррі не міг вплинути жодним чином, ця частина його долі цілком залежала від прихованих змінних. Переважно його розум зосередився на поточній трансфігурації, яку він виконував.

У тиші Гаррі почув, як наблизилися швидкі кроки. Вони зупинилися поза дверима, а тоді…​

…​почали віддалятися.

Невдовзі повернувся страх.

Гаррі проігнорував відчуття полегшення так само, як ігнорував страх. Він тримав у розумі форму маґлівського пристрою значно більшого за автомобільний акумулятор, і повільно застосовував цю форму до льодового кубу (це була вода з пляшки з капшучка, що її Гаррі заморозив за допомогою „Фріґідейро‟ ). Не можна було трансфігурувати на те, що має згоріти, проте оригінально матерія була водою, а бульбашкоголові чари захищали повітря, яким вони дихали, тож Гаррі сподівався, що ані йому, ані комусь іншому не стане від цього погано.

Тепер питання було лише в тому, чи вистачить йому часу до того, як аврори ґрунтовно обстежать цей блок камер, для завершення цієї трансфігурації та для часткової трансфігурації, яку він мав здійснити далі…​


Коли старий чарівник повернувся ні з чим, навіть Амелія почала трохи хвилюватися. Вона з двома іншими командами аврорів уже спустилася на третину трьох спіралей — синхронно, без жодних прогалин у їхньому захисті, щоб ніхто не зміг вислизнути, прорізавши собі прохід крізь стелю, і вони досі не бачили жодних ознак злочинців.

 — Чи не міг би ти відзвітувати? — запитала Амелія без тону наказу.

 — Спочатку просто пройшовся згори донизу, — сказав старий чарівник. Він хмурився, через що його обличчя було навіть більш зморшкуватим, ніж зазвичай. — Я оглянув камеру Белатриси, знайшов там ляльку-труп на її місці. Гадаю, ця втеча планувалася як непомітна. Щось приховано в кутку під клаптем тканини. Я це не чіпав, щоб твої аврори могли дослідити його. На зворотному шляху я відкрив кожні двері й зазирнув до кожної камери. Я не побачив нічого розілюзненого — лише вʼязнів…​

Їх перервав крик червоно-золотого фенікса, і всі аврори здригнулися через цей крик. У ньому було засудження, і невідкладна вимога, що ледь не змусила Амелію одразу бігти до коридору.

…​у доволі гіркому стані, — тихо сказав Дамблдор. На мить сині очі стали дуже холодними за серпастими окулярами. — Чи готовий хтось з вас взяти на себе відповідальність за наслідки ваших дій?

 — Я не…​ — почала Амелія.

 — Я знаю. Вибач, Амеліє, — старий чарівник зітхнув. — У декого з новіших вʼязнів лишилися крихти магії, коли я їх оглядав, у кожного відчув тільки залишки сили — у найсильнішого магії було як у першокласника. Я чув багато криків засудження від Фоукса, проте жодного виклику. Видається, вам доведеться продовжити пошуки. Вони здатні сховатися достатньо добре, щоб уникнути мого швидкого огляду.


Коли Гаррі завершив першу трансфігурацію, він присів, стягнув з себе ковдру, ненадовго використав „Люмос‟, щоб поглянути на годинник, і був приголомшений: минуло майже півтори години. Як давно хтось — він, звісно, не дивився у тому напрямку — відчинив і знову зачинив двері Гаррі гадки не мав.

 — Володарю?.. — обережно й тихо прошепотіла Белатриса.

 — Можеш говорити, — сказав Гаррі. Він наказав був їй мовчати, доки він працює.

 — Сюди заходив Дамблдор.

Пауза.

 — Цікаво, — без емоцій сказав Гаррі.

Він був радий, що не помітив був цього. Видавалося, їх ледь не спіймали.

Гаррі промовив слово до капшучка, і почав витягати магічний пристрій, що його він зʼєднає з продуктом години своєї праці. Тоді, коли він витягнув пристрій з капшучка, чергове слово, і в нього був тюбик промислового клею. Перед тим, як почати ним користуватися, Гаррі застосував бульбашкоголові чари на собі й Белатрисі, та наказав їй створити ці чари на змії, щоб випари клею у замкненій камері їм не нашкодили.

Коли клей почав застигати — поєднувати технологію з магією, Гаррі поклав пристрій на ліжко, а сам сів на підлогу. Він хотів трохи відновити сили магії та розуму перед наступною трансфігурацією.

 — Володарю…​ — непевно сказала Белатриса.

 — Так? — сухо запитав голос.

 — Що це за пристрій, який ви виготовляєте?

Гаррі швидко міркував. Видавалося, це слушна нагода перевірити свої плани — треба було лише ставити питання-натяки.

 — Подумай, моя люба Бело, — сказав Гаррі. — Як складно могутньому чарівнику прорізати стіни Азкабану?

 — Зовсім не складно, володарю?.. — по деякому часі спантеличено й повільно сказала Белатриса.

 — Саме так, — сказав сухий, високий голос господаря Бели. — Припустімо, хтось це зробить і вилетить крізь отвір на мітлі, здійметься в небо й полетить геть. Видається, врятувати вʼязня Азкабану легко, чи не так?

 — Але, володарю…​ У аврорів — у них є власні мітли, володарю, і швидкі…​

Гаррі вислухав: усе було, як він і очікував. Темний Лорд відповів — знову тоном сократичного розпитування, а Белатриса поставила чергове питання, якого Гаррі не очікував, проте питанням-відповіддю Гаррі показав, що, зрештою, це не мало значення. А у відповідь на останнє питання Белатриси Темний Лорд лише посміхнувся та сказав, що час йому повертатися до роботи.

Гаррі підвівся з підлоги камери, підійшов до дальнього краю та приклав паличку до твердої поверні стіни — стіни Азкабану, суцільного металу, що відділяв їх від прямого впливу ями дементорів.

І Гаррі почав часткову трансфігурацію.

Він сподівався, що на це закляття піде менше часу. Гаррі тренувався був годинами накладанню своєї унікальної магії. Це вже стало рутиною — лише трохи складнішою для нього, ніж звичайна трансфігурація. Форма, яку він перетворював, мала доволі невеличкий загальний обʼєм — хай вона була широкою, високою й довгою, проте вона була дуже тонкою. Гаррі вирішив, що півміліметра має вистачити, враховуючи бездоганну гладкість…​

На лаві, що була тюремним ліжком, де Гаррі поклав був трансфігурований технологічний пристрій, що був зʼєднаний з магічним предметом клеєм, що сохнув, крихітні золоті літери виблискували на маґлівському артефакті. Гаррі не те щоб планував був, щоб вони там були, проте ці слова лунали десь у його розумі, і тому, видається, стали частиною трансфігурованої форми.

Гаррі міг би сказати багато всього різного з приводу саме цього тріумфу технологічної винахідливості. Незчисленну кількість висловів Гаррі міг би сказати, і сказав би, якби Белатриса не була поряд.

Але лише один вислів Гаррі міг сказати лише зараз, і напевно ніколи в нього більше не буде шансу його вимовити. (Тобто, подумати, якщо він не міг його сказати вголос.) Сам фільм він не бачив, проте бачив трейлер, і з якоїсь причини фраза залишилася в його памʼяті.

Дрібними золотими літерами на маґлівському пристрої було написано:

Ви, придуркуваті голови! Слухайте сюди!