Субота, перший ранок лютого, за столом Рейвенклову хлопець тримає тарілку з високою купою овочів та нервово досліджує свої страви на найдрібнішу наявність мʼяса.

Можливо, він перегинав палицю. Після того, як він оговтався був від шоку, здоровий ґлузд Гаррі прокинувся та запропонував гіпотезу, що «парселмова» — лише лінгвістичний інтерфейс для керування зміями…​

…​зрештою, змії ж не могли справді мати інтелект людського рівня, хтось би вже помітив це. З істот, що мають лінгвістичні здібності, наскільки було відомо Гаррі, найменший мозок був у африканських сірих папуг, що їх навчала Ірен Пеперберґ. І це була неструктурована протомова, у виду зі складними шлюбними іграми, вони мали потребу моделювати інших папуг. А згідно з тим, що зміг згадати Драко, розмови змій з парселмовцями скидалися на звичайні людські розмови — тобто вони мали повноцінну рекурсивну синтаксичну граматику. А щоб у гомінідів це розвилося, потрібен був час, величезні мізки й високий тиск соціального відбору. Гаррі ніколи не чув, щоб у змій взагалі було якесь суспільство. А враховуючи, що у світі існують тисячі й тисячі різних видів змій, як вони всі могли отримати однакову версію їхньої гаданої мови «парселмова»?

Звісно, це все був лише здоровий ґлузд, що в нього Гаррі вже почав втрачати віру.

Але Гаррі був упевнений, що хоч колись чув був, як змії шиплять у телевізорі — зрештою, він десь дізнався, як це звучить, і це не звучало для нього як мова, що сильно заспокоювало…​

…​спершу. Проблема була в тому, що Драко також стверджував був, що парселмовці могли давати зміям довгі складні місії. І якщо це було правдою, то парселмовці мали робити змій назавжди розумними, коли розмовляли з ними. У найгіршому випадку, це робило їх самосвідомими, як Гаррі випадково вчинив із Сортувальним Капелюхом.

А коли Гаррі запропонував був цю гіпотезу, Драко заявив, що памʼятав одну історію — Гаррі молився Ктулху, щоб бодай ця історія виявилася просто казочкою, вона й звучала схоже, але існувала історія — про те, як Салазар Слизерин відправив сміливого юного змія на завдання збирати інформацію від інших змій.

Якщо будь-яка змія, що з нею порозмовляв парсемовець, могла зробити інших змій самосвідомими, коли розмовляла з ними, тоді…​

Тоді…​

Гаррі навіть не знав, навіщо його розум видавав усі ці «тоді…​ тоді…​», хоча він чудово знав, як працює геометрична прогресія, йому просто зірвало дах від абсолютного морального жаху.

А що як хтось винайшов закляття, щоб розмовляти з коровами?

Що як існувала куркомова?

Чи взагалі…​

Гаррі заклякнув на місці від раптової думки саме коли виделка з морквинами от-от мала увійти до рота.

Це не може, це просто не може бути правдою, звісно жоден чарівник не міг бути достатньо дурним, щоб зробити ЦЕ…​

І Гаррі знав, з жахливим відчуттям, що ну звісно вони легко могли бути такими дурними. Салазар Слизерин напевно навіть на мить не замислився про моральні наслідки наділення змій інтелектом, йому навіть на думку не спадало, що маґлородці достатньо розумні, щоб заслуговувати на особисті права. Більшість людей навіть не помічають моральних проблем, доки хтось інший не вкаже на них…​

 — Гаррі? — запитав Террі, що сидів поряд. Видавалося, він боявся, що пожалкує про своє питання. — Чому ти так витріщаєшся на свою виделку?

 — Я починаю вважати, що магію варто заборонити. До речі, ти колись чув про чарівників, що можуть розмовляти з рослинами?

Террі нічого такого не чув.

Як і жоден з рейвенкловців-семикласників, яких питав Гаррі.

І тепер Гаррі повернувся до своєї тарілки, але ще не сів поряд — він втупився у тарілку овочів зі зневірою. Він відчував дедалі сильніший голод, а пізніше відвідуватиме «У Мері», де подають неймовірно смачні страви…​ Гаррі вкрай спокушала ідея просто повернутися до вчорашніх звичок у їжі та й по всьому.

Ти маєш щось їсти, сказав його внутрішній слизеринець. Хтось міг чхнути самосвідомістю на курок з не надто більшою імовірністю, ніж на рослини, то якщо все одно їсти щось з невідомим рівнем розуму, тоді чому б не зʼїсти чарівних, добре засмажених дірікольних скибок?

Я не впевнений, що це правильна утилітарна логіка…​

О, бажаєте утилітарної логіки? Отримайте одну порцію утилітарної логіки: навіть у малоймовірному випадку, що якийсь ідіот впорався наділити самосвідомістю курок, твоя наукова діяльність має шанси відкрити цей факт і дати можливість вжити якихось заходів. Якщо ти зможеш завершити свої дослідження навіть трохи швидше, не обмежуючи себе дієтою, тоді, хай як контрінтуїтивно це може бути, найкраще, що ти можеш зробити для порятунку найбільшої кількості можливо-розумного хто-зна-чого — це не гаяти час на безпідставні здогади щодо того, що може мати інтелект. Крім того, ельфи-домовики вже приготували їжу, хай що ти візьмеш собі на тарілку.

Гаррі обміркував це. Це був доволі звабливий хід думок…​

Добре!, сказав слизеринець. Втішно бачити, що ти тепер розумієш: найбільш моральний вибір — жертвувати життями розумних істот заради власного комфорту, для гамування своїх страхітливих апетитів, для збоченого задоволення від роздирання їх на шматки зубами…​

Що? обурено подумав Гаррі. Ти на чиєму боці?

Його внутрішній слизеринець ментально посміхнувся.

Ти теж колись приймеш доктрину того…​ що мʼясо виправдовує засоби.

І додав трохи ментального хихотіння.

Після того як Гаррі почав хвилюватися щодо розумності рослин всі його не рейвенкловські компоненти ніяк не могли сприйняти його моральні перестороги серйозно. Гафелпафець кричав Канібалізм! щоразу, як Гаррі намагався подумати про абсолютно будь-яку їжу, а ґрифіндорець малював в уяві, як ця їжа кричить, доки він її їсть, навіть якщо це був, скажімо, сендвіч…​

Канібалізм!

ААААЙ НЕ ЇЖ МЕНЕ…​

Ігноруй крики, все одно їж! Цього разу безпечно ігнорувати етику заради вищої мети, адже всі інші вважають, що їсти сендвічі нормально, тому твоя звичайна раціоналізація про малоймовірний великий збиток в разі, якщо тебе впіймають, недоречна…​

Гаррі ментально зітхнув та подумав: Якщо вас влаштовує, що нас можуть зʼїсти гігантські монстри, що не провели достатньо досліджень з приводу того, чи ми розумні.

Мене влаштовує, сказав слизеринець. Усіх це влаштовує? (внутрішні ментальні кивки головами.) Чудово, то тепер можемо повертатися до добре засмажених дірікольних скибок?

Ні, спочатку я маю ще деякий час приділити дослідженню того, що розумно, а що ні. А тепер замовкніть.

І Гаррі впевнено відвернувся від повної тарілки ох-яких-спокусливих овочів та попрямував до бібліотеки…​

Та просто їж учнів, сказав гафелпафець. Щодо їхньої розумності немає сумнівів.

Ти ж знаєш, що хочеш цього, сказав ґрифіндорець. Закладаюся, що наймолодші — найсмачніші.

Гаррі починав непокоїтися, чи не пошкодив був дементор якимось чином їхні уявні особистості.

 — Ну серйозно, — сказала Герміона. Голос дівчини був дещо несхвальним, вона проглядала книжкові полиці з гербалогії у бібліотеці Гоґвортсу. Гаррі залишив був їй повідомлення, у якому просив прийти до бібліотеки після сніданку, який Гаррі пропустив. Але навіть коли Гаррі розповів їй тему дня, це її анітрохи не вразило. — Знаєш, у чому твоя проблема, Гаррі? Ти не вмієш розставляти пріоритети. Тобі щось спадає на гадку, і ти вже стрімголов кудись біжиш.

 — Я чудово вмію розставляти пріоритети, — сказав Гаррі. Він вихопив з полиці «Овоч хитрий» Кейсі Макнамари й почав гортати перші сторінки в пошуку змісту. — Ось чому я хочу дізнатися, чи вміють рослини розмовляти перед тим, як зʼїм свої морквини.

 — Тобі не здається, що в нас двох є більш важливі речі, якими варто перейматися?

Ой, ти прямо як Драко, подумав Гаррі, але, звісно ж, не сказав цього вголос. Вголос він сказав:

 — Що може бути важливішим за те, що рослини можуть виявитися розумними?

Поряд з ним запала непроста тиша, доки Гаррі продивлявся зміст. Там і справді був розділ про мову рослин, через що в Гаррі перехопило подих, і його руки швидко почали гортати книжку в пошуках потрібної сторінки.

 — Інколи, — сказала Герміона Ґрейнджер, — я справді, чесно, зовсім не розумію, що коїться в цій твоїй голові.

 — Слухай, це питання множення, розумієш? У світі багато рослин. Якщо вони не розумні, то вони неважливі, проте якщо рослини — це люди, то в них більша моральна вага, ніж у всього людства разом. Так, звісно, твій мозок не усвідомлює цього інтуїтивно, проте лише через те, що він не вміє множити. Наприклад, якщо спитати три окремих групи канадських родин, скільки вони заплатять, щоб врятувати дві тисячі, двадцять тисяч і двісті тисяч птахів від смерті в нафтових калюжах, то три групи скажуть, що готові заплатити сімдесят пʼять, вісімдесят вісім та вісімдесят доларів відповідно. Іншими словами, однакові суми. Це називається «нехтування масштабом». Твій мозок уявляє одного птаха, що борсається в калюжі нафти, і це зображення викликає певну силу емоцій, що визначає твою готовність платити. Проте ніхто не може уявити навіть дві тисячі чогось, тому кількість просто пускається повз вуха. Тепер спробуй врахувати це упередження щодо сотні трильйонів розумних травинок, і ти зрозумієш, що це в тисячу разів важливіше, ніж те, яким важливим ми звикли вважати людство…​ о, дякувати Азатотові, тут сказано, що просто мандраґори вміють розмовляти й вони використовують звичайну людську мову, а не існує якесь закляття, щоб розмовляти з будь-якою рослиною…​

 — До мене вчора під час сніданку підійшов Рон, — сказала Герміона. Тепер її голос був дещо тихим, трохи сумним і, напевно, навіть трохи наляканим. — Він сказав, що для нього було страхітливим шоком побачити, як я тебе цілую. А те, що ти сказав, доки був дементований, мало б показати мені, скільки зла ти приховуєш всередині. І що коли я збираюся бути послідовницею темного чаклуна, то він не впевнений, чи хоче бути в моєму війську після цього.

Гаррі припинив гортати сторінки. Видавалося, що мозок Гаррі з усіма своїми абстрактними знаннями все одно був не здатен оцінити масштаб на бодай якомусь емоційному рівні, адже він насильно відірвав увагу від трильйонів можливо-розумних травинок, що можуть страждати й помирати цієї миті, й перевів увагу до однієї людської істоти, що, як склалося, була ближча й дорожча.

 — Рон — найбільша дупа у світі, — сказав Гаррі. — Цього не друкують в газеті, бо це не новина. Отже, після того, як ти його звільнила, скільки рук та ніг ти йому зламала?

 — Я намагалася сказати йому, що все не так, — провадила Герміона далі цим тихим голосом. — Я намагалася сказати йому, що ти не такий, і що між нами все не так, але, видається, це лише робило його навіть більш…​ більш таким, яким він був.

 — Ну, звичайно, — сказав Гаррі. Його здивувало, що він не розсердився на капітана Візлі ще більше, проте турбота про Герміону, видається, наразі затьмарила все інше. — Що більше ти виправдовуєшся перед людьми, то більше приймаєш, що вони в праві ставити твої дії під сумнів. Це показує, що ти вважаєш їх своїми суддями, і щойно ти надаєш комусь таку владу над собою, вони тиснуть більше й більше, — це був один з уроків Драко Мелфоя, що Гаррі здався справді розумним: люди, що намагалися захиститися, отримували лише прискіпливі питання й зауваження і ніколи не могли задовольнити своїх допитувачів. Але якщо одразу продемонструвати, що ти знаменитість і поза соціальними нормами, то люди навіть не намагатимуться запамʼятати більшість порушень. — Ось тому, коли Рон підійшов до мене, доки я сидів за рейвенкловським столом, і сказав, щоб я тримався від тебе подалі, я витягнув руку над підлогою та сказав: «Бачиш, як високо я тримаю руку? Щоб розмовляти зі мною потрібен інтелект принаймні такого рівня.» Тоді він звинуватив мене, ніби я, цитата, засмоктую тебе в темряву, кінець цитати, тому я склав губи й зробив сьооооорб, потім його рот ще видавав якісь звуки, але я застосував чари тиші. Навряд чи він ще спробує читати мені лекції.

 — Я розумію, чому ти так вчинив, — напружено сказала Герміона, — я теж хотіла просто прогнати його, але мені справді прикро, що ти це зробив, через це для мене це лише все ускладнює, Гаррі!

Гаррі знову підвів погляд з «Овоч хитрий» — все одно йому не читалося — і побачив, що Герміона досі читала якусь книжку й не дивилася на нього. Її руки перегортали сторінки, навіть коли він дивився.

 — Гадаю, ти вибрала неправильний підхід, щойно навіть спробувала захищатися. Я справді так вважаю. Ти та, хто ти є. Ти дружиш з тим, з ким забажаєш. Скажи будь-кому, хто сумнівається в тобі, йти до дідька.

Герміона лише похитала головою та перегорнула чергову сторінку.

 — Варіант два. Піди до Фреда з Джорджем та скажи їм порозмовляти з їхнім заблудлим братиком. Ці двоє безсумнівно хороші хлопці…​

 — Проблема не лише в Роні, — сказала Герміона ледь не пошепки. — Багато хто каже таке, Гаррі. Навіть Менді схвильовано на мене дивиться, коли їй здається, що я не бачу. Хіба це не кумедно? Я все хвилююся, що професор Квірел засмоктує тебе в темряву, а тепер люди попереджають мене так само, як я попереджаю тебе.

 — Ну, так. Це хоч трохи заспокоює тебе щодо мене й професора Квірела?

 — Одним словом: ні.

Запала достатньо довга тиша, щоб Герміона перегорнула ще одну сторінку. Лише потім вона сказала вже справді пошепки:

 — І…​ І Падма розповідає всім, що я не можу створити п-патронуса, і тому лише вдаю, що х-хороша…​

 — Сама Падма навіть не спробувала! — обурився Гаррі. — Якби ти була темною чаклункою, що лише прикидається, то ти б не пробувала у всіх на очах, вони що, гадають, що ти дурна?

Герміона трохи усміхнулася й декілька разів кліпнула очима.

 — Гей, мені треба хвилюватися щодо того, щоб справді не стати злим. У тебе найгірший сценарій — люди гадатимуть, що ти гірша, ніж є насправді. Невже це тебе вбʼє? Тобто, хіба все аж так погано?

Дівчинка кивнула, вона сильно скривилася.

 — Слухай, Герміоно…​ Якщо ти так сильно хвилюєшся про думку інших, якщо ти нещаслива щоразу, як хтось уявляє тебе не так, як ти уявляєш себе, то ти вже прирікаєш себе на нещасливе життя. Ніхто ніколи не вважає нас такими, якими ми вважаємо себе самі.

 — Я не знаю, як це тобі розтлумачити, — сумно й лагідно сказала Герміона. — Я не впевнена, що ти взагалі здатен це зрозуміти, Гаррі. Мені спадає на думку лише сказати: а як би ти почувався, якби я вважала тебе злим?

 — Ну…​ — Гаррі уявив це. — Так, це було б боляче. Дуже. Але ти хороша людина, що з розумом обмірковує такі питання. Ти заслужила цю владу наді мною, це б щось означало, якби ти вважала, що я чиню зло. Не можу назвати жодного іншого учня, чия думка для мене б значила стільки ж…​

 — Ти можеш так жити, — прошепотіла Герміона Ґрейнджер. — Я — ні.

Дівчина прочитала ще три сторінки в тиші, а Гаррі звернув погляд до своєї книжки й намагався знову сконцентруватися, коли Герміона нарешті тихесенько запитала:

 — Ти справді впевнений, що мені не можна знати, як викликати патронуса?

 — Я…​ — Гаррі довелося ковтнути клубок у горлі. Він раптом уявив, як це було б, якби він не знав, чому не може створити патронуса, не міг продемонструвати Драко, а йому просто сказали, що на це є причина, і нічого більше. — Герміоно, твій патронус випромінював би таке саме світло, але він не був би нормальним, він не буде таким, яким люди вважають має бути патронус, будь-хто, хто побачив би його, одразу зрозумів би, що коїться щось дивне. Навіть якби я тобі розкрив таємницю, ти б усе одно не змогла нікому продемонструвати свого патронуса, хіба що вони відвернуться в інший бік і бачитимуть лише світло, і…​ і найважливіша частина будь-якої таємниці — це знання, що таємниця існує, ти б змогла показати лише одному чи двом друзям, якби взяла з них обіцянку зберігати мовчання…​ — голос Гаррі безпорадно затихнув.

 — Мене влаштовує, — досі тихо сказала вона.

Дуже важко було просто не вибовкнути таємницю — прямо там, у бібліотеці.

 — Я…​ Я не…​ Мені справді не варто, це небезпечно, Герміоно, ця таємниця може наробити чимало шкоди, якщо відкриється! Хіба ти не чула, як кажуть: «Троє можуть зберегти таємницю лише якщо двоє з них мертві». Розповісти лише найближчим друзям — це те саме, що розповісти всім, бо ти довіряєш не лише їм, а й усім, кому вони довіряють. Це надто важливо, надто ризиковано, це не те рішення, яке варто приймати заради чиєїсь репутації у школі!

 — Гаразд, — сказала Герміона. Вона згорнула книжку й поклала її назад на полицю. — Я не можу зараз зосередитися, Гаррі, вибач.

 — Чи можу я зробити хоч щось інше…​

 — Поводься з усіма приязніше.

Дівчина не озирнулася, доки виходила з-за стосів, можливо, це було на краще, бо хлопець заклякнув на місці.

За деякий час він знову почав гортати сторінки.