Розділ 47. Теорія особистості

Під час виконання будь-якого хитрого плану приходить час, коли жертва починає підозрювати: озирається й бачить ланцюжки подій, що всі вказують на один висновок. І тоді, як пояснював був батько, перспектива втрати може бути такою нестерпною, а визнати, що тебе обдурили, може бути так принизливо, що жертва все одно відмовлятиметься вірити в цей план. Так гра може продовжуватися ще довго.

Батько попереджав Драко, щоб він не потрапляв у таку пастку знову.

Втім, спершу він дозволив містерові Ейвері доїсти все печиво, що він відібрав був у Драко, доки той дивився й плакав. Цілу банку печива, яку тато дав йому кількома годинами раніше. І Драко втратив кожнісіньке з них, до останнього.

Тому, коли Ґреґорі розповів йому про Поцілунок, у Драко всередині з’явилося знайоме неприємне відчуття.

Інколи ти озирався й бачив…​

(У темній кімнаті — її вже не можна було назвати „закинутою‟, бо її, протягом кількох місяців, щотижня відвідували — сидів укутаний у плащ з каптуром хлопець. На столі поряд з ним стояла незапалена кришталева куля. Він міркував у тиші, міркував у темряві, чекав, доки двері не розчахнуться й не впустять світло.)

Гаррі відштовхнув був Ґрейнджер та сказав: „Я ж казав тобі! Жодних поцілунків!‟

Гаррі, напевно, скаже щось на кшталт: „Минулого разу вона просто зробила це, щоб подражнити мене — як коли змусила піти на те побачення‟

Але достеменно відомо, що Ґрейнджер була готова знову піддатися впливу дементора, щоб допомогти Гаррі; що вона зі сльозами поцілувала Гаррі, коли той занурився в глибини дементації; і що її поцілунок повернув його.

Це не скидалося на суперництво, навіть на дружнє суперництво.

Це скидалося на дружбу — таку, що її зрідка можна побачити навіть у пʼєсах.

То навіщо ж Гаррі змусив свою подругу видиратися на крижані стіни Гоґвортсу?

Бо Гаррі Поттер таке робить зі своїми друзями?

Батько казав був Драко, що один з методів збагнути дивний план — поглянути, до чого цей план призвів, припустити, що цей результат був навмисним, і поставити питання: хто від цього вигравав.

У наслідок того, що Драко та Ґрейнджер разом боролися проти Поттера…​ Драко почав ставитися до Ґрейнджер значно більш дружньо.

Хто вигравав від того, що нащадок Мелфоїв стане другом бруднокровної чаклунки?

Хто вигравав від цього, і був загальновідомий саме такими планами?

Хто вигравав від цього, і міг керувати Гаррі Поттером?

Дамблдор.

І якщо це справді так, то Драко доведеться розповісти батькові все, хай що станеться після цього. Драко не міг навіть уявити, що станеться коли батько дізнається. Це був жах поза межами уявного. Тому він відчайдушно хотів вчепитися за рештки надії, що все не так, як здається…​

…​і це Драко також памʼятав з того уроку містера Ейвері.

Драко ще не був готовий до протистояння з Гаррі. Він досі намагався вигадати дослід: щось, що Гаррі не зміг би одразу помітити та сфабрикувати результат. Але тоді прийшов Вінсент з повідомленням, що Гаррі цього тижня хотів зустрітися раніше: в пʼятницю замість суботи.

І ось Драко в темній кімнаті, незасвічена кришталева куля чекає на столі.

Хвилини минали.

Наблизилися кроки.

Двері тихенько скрипнули й розчахнулися, за ними стояв Гаррі Поттер, теж у плащі з каптуром. Гаррі зайшов у темну кімнату, і міцні двері зачинилися за ним з легким клацанням.

Драко торкнувся кришталевої кулі, і кімнату осяяло яскраве зелене світло. Зелене світло відкидало на підлогу тіні столів, визирало на Драко з-за викривлених спинок стільців. Фотони відбивалися від дерева таким чином, що кут падіння дорівнював куту відбивання.

Принаймні з того, що він вивчив, це навряд чи було брехнею.

Гаррі здригнувся, коли засяяло світло, і навіть заклякнув на мить, але потім продовжив наближатися.

 — Привіт, Драко, — тихо сказав Гаррі, відкинувши каптур, коли підійшов до стола Драко. — Дякую, що прийшов, я знаю, що це незвичний час…​

 — Прошу, — безбарвно сказав Драко.

Гаррі витягнув один зі стільців і поставив його з іншого боку від стола Драко, ніжки стільця злегка скрипіли по підлозі. Він розвернув стілець неправильним боком і осідлав його, сперши руки на спинку. Обличчя хлопця було задумливим, похмурим, серйозним, і здавалося дуже дорослим, навіть для Гаррі Поттера.

 — Я хочу поставити важливе питання, — сказав Гаррі, — проте спершу я хотів би, щоб ми дещо зробили.

Драко промовчав, він відчував втому. Частково він просто хотів, щоб усе це вже скінчилося.

 — Скажи мені, Драко. Чому маґли ніколи не залишають по собі привидів, коли помирають?

 — Очевидно, бо в маґлів немає душі, — сказав Драко.

Він сказав це ще до того, як усвідомив, що це певно не узгоджується з поглядами Гаррі, але йому вже було байдуже. Крім того, це було очевидно.

На обличчі Гаррі не промайнуло й тіні подиву.

 — Перед тим, як я поставлю важливе питання, я хотів би дізнатися, чи можеш ти опанувати чари патронуса.

На мить явна абсурдність приголомшила Драко. Старий добрий Гаррі Поттер, що його неможливо передбачити чи зрозуміти. Інколи Драко сумнівався, чи не навмисно Гаррі використовував це як тактику.

А тоді Драко зрозумів і зі злістю відсахнувся від стола.

 — Як слуги Дамблдора, — кинув він.

 — Як Салазар Слизерин, — спокійно сказав Гаррі.

Драко ледь не перечепився через власні ноги по дорозі до дверей.

Драко повільно обернувся до Гаррі.

 — Не знаю, звідки те це взяв, але це не може бути правдою, усі знають, що чари патронуса — це ґрифіндорське закляття…​

 — Салазар Слизерин міг створювати матеріальний патронус, — сказав Гаррі й дістав з мантії зелену книжку. Назва була написана білим, тому її було майже неможливо прочитати в зеленому освітленні, але здавалося, що книжка була старою. — Я дізнався про це, коли досліджував чари патронуса. Я знайшов посилання на джерело та виписав цю книжку з бібліотеки на випадок, якщо раптом ти мені не повіриш. Автор цієї книжки навіть не вважав незвичним, що Салазар вмів створювати патронус. Переконання, що слизеринці не здатні на це, мало поширитися нещодавно. Інша історична цікавинка — хоча в мене не має з собою книжки на підтвердження — Ґодрик Ґрифіндор так ніколи й не зміг цього навчитися.

Шість разів поспіль Драко намагався був вивести Гаррі на чисту воду, коли той стверджував щось навіть більш неймовірне, і лише після того зрозумів, що Гаррі просто не брехав про те, що написано в книжках. І все одно Гаррі розгорнув книжку на місці з закладкою й поклав книжку на стіл. Драко схилився над нею й почав читати з місця, на яке Гаррі вказував пальцем.

Тоді вогні Рейвенклов пали на пітьму, що огортала ліве крило війська лорда Фола, й знищили її, і побачили вони, що лорд Ґрифіндор істину мовив. Неприродним був страх, що вони його відчули були, а надходив від трьох тузнів дементорів, яким пообіцяли душі переможених. Одразу леді Гафелпаф та лорд Слизерин сотворили свої патронуси: чималого злого борсука та яскравого срібного змія, і захисники підвели голови, бо тінь зійшла з їхніх сердець. І леді Рейвенклов засміялася, зазначивши, що лорд Фол страшенний дурень, бо тепер їхнє власне військо зазнає впливу страху, а не захисники Гоґвортсу. Втім, лорд Слизерин сказав: „Не дурень він, це знаю я.‟. І лорд Ґрифіндор поруч вивчав поле бою з похмурим лицем…​

Драко підвів погляд.

 — І що? — запитав він.

Гаррі згорнув книжку та поклав до капшучка.

 — І Хаос, і Сонечко мають солдатів, що можуть створити матеріальні чари патронуса. Матеріальні патронуси можна використовувати, щоб передавати повідомлення. Якщо ти не зможеш вивчити це закляття, це буде серйозною перешкодою для Армії Драконів…​

Драко наразі було на це начхати, і він сказав про це Гаррі. Його голос був, напевно, дещо різкішим, ніж було варто.

Гаррі й бровою не повів.

 — Тоді я скористаюся послугою, яку ти мені винен за той раз, коли я упередив заворушення під час нашого першого заняття з польотів на мітлах. Я спробую навчити тебе чарів патронуса, і в розплату за цю послугу, я хочу, щоб ти доклав усіх зусиль, щоб опанувати це закляття. Честь роду Мелфоїв для мене достатній доказ, що ти зробиш це.

Драко знову відчув певну втому. Якби Гаррі попросив про це в будь-який інший час, то це було б справедливою ціною за борг, якщо це й справді не ґрифіндорське закляття. Проте…​

 — Навіщо? — запитав Драко.

 — Щоб дізнатися, чи можеш ти те, що міг Салазар Слизерин, — спокійно відповів Гаррі. — Це дослід, і я не скажу тобі, що він означає, доки ми не завершимо його. Добре?

…​Напевно справді варто знешкодити цю послугу чимось невинним, особливо якщо вже час розривати стосунки з Гаррі Поттером.

 — Гаразд.

Гаррі дістав паличку з мантії та доторкнувся нею до кулі.

 — Не найкращий колір, щоб вивчати чари патронуса, — сказав він. — Тобто, зелений саме такої барви, як смертельне закляття. Але срібний — це також колір Слизерину, чи не так? Дулак.

Світло згасло, і Гаррі прошепотів перші дві фрази заклинання постійного світла, знову накладаючи цю його частину, хоча жоден з них не міг виконати все закляття цілком. Тоді Гаррі знову торкнувся кулі, і кімнату наповнило срібне проміння — яскраве, проте мʼяке й лагідне. Колір повернувся до столів та стільців, а також до дещо спітнілого обличчя Гаррі, що визирало з-під його розкуйовдженого чорного волосся.

Аж так довго Драко не усвідомлював, що це означало.

 — Ти бачив смертельне закляття, відколи ми востаннє бачилися? Коли…​ як…​

 — Створи патронус, — сказав Гаррі як ніколи серйозно, — і я розповім тобі.

Драко закрив обличчя руками й більше не бачив срібного світла.

 — Знаєш, мені не варто забувати, що ти надто дивний для якихось нормальних планів!

У створеній власноруч темряві Драко почув смішок Гаррі.


Гаррі уважно спостерігав за початковими жестами Драко — частиною закляття, що її важко вивчити. Останній змах та вимова не мали бути точними. Кожна з трьох останніх спроб була бездоганною, наскільки Гаррі міг бачити. У Гаррі також виникло дивне бажання змінити дещо, про що містер Люпин нічого не казав, наприклад, кут ліктя чи напрямок ступні. Напевно він це просто вигадав, проте Гаррі вирішив про всяк випадок дати й ці поради.

 — Гаразд, — тихо сказав Гаррі. У нього трохи защемило в грудях, тому важко було розмовляти. — Дементора в нас тут немає, але це не проблема. Нам він ні до чого. Драко, коли я розмовляв з твоїм батьком на залізничній станції, він сказав, що єдина найцінніша річ у світі для нього — ти, і що він відкине всі інші плани заради помсти, якщо ти зазнаєш шкоди.

 — Він…​ що? — голос Драко тремтів, обличчя набуло дивного виразу. — Навіщо ти мені це розказав?

 — А чом би й ні? — обличчя Гаррі було незворушним, хоча не важко було здогадатися, про що думав Драко: ніби Гаррі планував віддалити Драко від його батька, і тоді він не мав казати нічого, що зблизить їх. — Лише одна людина завжди була найважливішою для тебе, і я точно знаю, яка тепла й щаслива думка дозволить тобі створити патронуса. Ти розповів мені про це на залізничній станції ще до першого дня в школі. Якось ти впав з мітли й зламав ребра. Такого болю ти ще не відчував ніколи в житті, і ти гадав, що помреш. Вдай, ніби цей страх надходить від дементора, що стоїть перед тобою в подраному чорному плащі, він скидається на мерця, що деякий час пробув у воді. А тоді використай чари патронуса, і коли змахуватимеш паличкою, щоб відігнати дементора, думай про те, як твій батько тримав тебе за руку, щоб ти не боявся. А тоді подумай про те, як сильно він тебе любить, і як сильно любиш його ти, і вклади це все у свій голос, коли вимовлятимеш „Експекто Патронум‟. Заради честі роду Мелфоїв, а не лише через обіцяну мені послугу. Доведи мені, що не збрехав того дня на залізничній станції, коли розповів, що Луціус чудовий батько. Покажи мені, що можеш те, що міг Салазар Слизерин.

І Гаррі відступив на крок, за спину Драко, щоб бути поза полем зору Драко, щоб той бачив лише припорошений вчительський стіл та дошку, що були у дальньому кінці кімнати.

Драко озирнувся до нього з тим самим дивним виразом обличчя, а потім поглянув уперед. Гаррі почув вдих та видих. Паличка повернулася один, два, три й чотири рази. Пальці Драко сковзнули вздовж палички на правильні відстані…​

Драко опустив паличку.

 — Це надто…​ — сказав він. — Я не можу правильно це подумати, доки ти дивишся…​

Гаррі розвернувся й почав йти до дверей.

 — Я повернуся за хвилину. Просто не відпускай цей щасливий спогад, і патронус не зникне.


Драко почув, як за спиною знову відчинилися двері.

Далі пролунали кроки Гаррі, коли той заходив у кімнату, але Драко не озирнувся.

Гаррі теж нічого не казав. Запала довга мовчанка.

Нарешті…​

 — Що це означає? — запитав Драко. Його голос був дещо нерівним.

 — Це означає, що ти любиш батька, — почув він відповідь Гаррі.

Драко саме про це й думав, і старався не заплакати в Гаррі на очах. Це було надто правильно, просто надто правильно…​

Перед Драко на підлозі лежала змія, яку Драко не міг не впізнати: синій крайт — змія, яку колись приніс до їхнього маєтку лорд Абраксас Мелфой після відвідування якоїсь далекої країни. Батько відтоді тримав її в серпентарії. Особливість синього крайта була в тому, що його укус не був болючим. Батько казав, що Драко ніколи не дозволено гладити цю змію, хай хто за ним наглядатиме. Отрута вбивала нервову систему так швидко, що не було навіть часу відчути біль, доки вона розповсюджувалася. Від неї можна було померти навіть після чар зцілення. Ця змія їла інших змій. Більш слизеринську істоту годі й уявити.

Ось чому держак батькового ціпка викували у формі синього крайта.

Яскрава змія висунула язика, що також був срібним. Видавалося, вона якимось чином посміхалася, і значно приємніше, ніж на те була б здатна будь-яка рептилія.

І тоді Драко зрозумів…​

 — Але, — сказав він, не відводячи очей від гарної блискучої змії, — ти не можеш створити патронус.

Тепер, коли Драко сам застосував ці чари, він зрозумів, чому це було важливо. Ти міг бути злим, як Дамблдор, і все одно здатним створити патронус, доки в тобі залишилося щось світле. Але якщо в Гаррі Поттера не було жодної думки, що так сяяла…​

 — Чари Патронуса складніші, ніж тобі здається, Драко, — серйозно сказав Гаррі. — Не всі, хто не може застосувати ці чари, погані люди, чи навіть нещасливі. Але хай там як, я можу створити патронус. Я зробив це з другої спроби після того, як зрозумів, що я робив не так під час першої моєї зустрічі з дементором. Але, ну, моє життя подеколи буває чудернацьким, і мій патронус виявився дивним, тому я наразі тримаю це в таємниці…​

 — І я маю просто повірити в це?

 — Можеш спитати в професора Квірела, якщо не віриш мені. Спитай, чи здатен Гаррі Поттер створити матеріальний патронус, і скажи, що я сказав тобі спитати. Він знатиме, що питання від мене, адже більше ніхто не знає.

О, і тепер Драко має довіряти професорові Квірелу? Втім, знаючи Гаррі, це може бути правдою. А професор Квірел не брехатиме просто так.

Блискуча змія крутила головою туди-сюди, ніби шукала здобич, якої не існувало, а потім скрутилася в коло, ніби спочивати.

 — Цікаво, — лагідно сказав Гаррі, — коли це сталося — у якому році, у якому поколінні слизеринці припинили намагатися вивчити чари патронуса. Коли люди почали вважати, коли самі слизеринці почали вважати, що бути хитрими та амбітними — те саме, що бути холодними та нещасливими. І якби Салазар знав, що його учні більше навіть не завдаватимуть собі клопоту прийти, щоб вивчити чари патронуса, чи не пожалкував би він, що народився? Цікаво, як саме усе зіпсувалося? Коли зіпсувався гуртожиток Слизерину?

Яскраве створіння щезло — гнів Драко зростав, і вже неможливо було підтримувати чари. Драко крутнувся до Гаррі, йому довелося докласти зусиль, щоб не підводити паличку.

 — Та що ти знаєш про гуртожиток Слизерину чи про Салазара Слизерина? Тебе не відсортували до мого гуртожитку, яке ти маєш право…​

І тоді Драко нарешті збагнув.

 — Тебе відсортували до Слизерину! Так, а потім ти, ти якимось чином…​ клацнув пальцями…​

Драко якось запитав був батька, чи не розумніше було б потрапити до іншого гуртожитку, щоб решта більше довіряла йому. Тоді батько всміхнувся й сказав, що він теж про таке думав у віці Драко, проте не існувало способу обдурити Сортувальний Капелюх…​

…​доки не зʼявився Гаррі Поттер.

Як він навіть на мить міг припустити, що Гаррі був рейвенкловцем?

 — Цікава гіпотеза, — безбарвно сказав Гаррі. — Знаєш, ти вже другий з Гоґвортсу, хто вигадав схожу теорію. Принаймні ти другий, хто сказав про це мені…​

 — Снейп, — упевнено сказав Драко. Вихователь його гуртожитку не був дурнем.

 — Звісно ж, професор Квірел. Хоча, якщо подумати, Северус питав мене, як я впорався не потрапити до його гуртожитку, і чи було в мене щось, чого хотів Сортувальний Капелюх. Гадаю, можна сказати, що ти третій. О, хоча теорія професора Квірела дещо відрізнялася від твоєї. Присягаєшся нікому її не повторювати?

Драко кивнув, навіть не обміркувавши це. А що він мав зробити, сказати ні?

 — Професор Квірел гадав, що Дамблдорові не сподобався вибір Капелюха щодо Хлопчика-Що-Вижив.

І щойно Гаррі сказав це, Драко знав, він знав, що це правда, це було просто очевидно. Та кого Дамблдор взагалі намагався обдурити?

…​ну, крім кожнісінької людини в Гоґвортсі, крім Снейпа та Квірела. Та Гаррі сам міг бути обдуреним…​

Драко дошкандибав до свого стола, ніби в тумані, і так різко сів, що було навіть трохи боляче. Щось подібне траплялося з Гаррі приблизно щомісяця, і ще жодного разу в січні, отже був саме час.

Його товариш-слизеринець, що може вважати себе рейвенкловцем, а може й не вважати, сів назад на свій стілець, цього разу боком, і уважно дивився на Драко.

Драко не знав, що йому тепер слід робити: чи має він спробувати переконати заблудлого слизеринця, що ні, він не був насправді рейвенкловцем…​ Спробувати дізнатися, чи Гаррі у змові з Дамблдором, хоча це тепер здавалося менш імовірним…​ але чому тоді Гаррі підлаштував усе це з Ґрейнджер…​

І справді не варто забувати, що Гаррі надто дивний для якихось нормальних планів.

 — Гаррі. Ти навмисно протистояв мені та генералові Сонечка, щоб ми разом працювали проти тебе?

Гаррі кивнув без вагань, ніби це було найнормальнішою дією у світі, і тут не було чого соромитися.

 — Уся історія з рукавичками та змушуванням нас видиратися на стіни Гоґвортсу — єдиною метою було зробити нас з Ґрейнджер більш дружніми один до одного. Та й навіть раніше. Ти планував це дуже довго. З самого початку.

Знову кивок.

 — НАВІІІІІЩО?

Гаррі ненадовго здійняв брови — єдина видима реакція на такий гучний вереск, що в Драко боліли власні вуха. НАВІЩО, НАВІЩО, НАВІЩО Гаррі Поттер таке ЗРОБИВ…​

Тоді Гаррі сказав:

 — Щоб слизеринці знову змогли застосовувати чари патронуса.

 — Це…​ БЕЗҐЛУЗДО! — Драко розумів, що не може тримати свій голос рівним, проте не міг зупинитися. — Як це стосується Ґрейнджер?

 — Шаблони, — сказав Гаррі. Тепер його лице було дуже серйозним, і дуже суворим. — На кшталт шаблону, коли чверть дітей пар сквибів — чарівники. Простий, безпомилковий шаблон, що його ти впізнаєш миттєво, якщо знаєш, що шукати. Хоча, якщо не знати, то навіть не помітиш, що це про щось свідчить. Отрута гуртожитку Слизерин — це щось, що вже відоме у світі маґлів. Це попереднє передбачення, Драко, я міг би написати це ще до першого дня школи, лише на базі нашої розмови на станції Кінґс-Крос. Дозволь описати деяких справді жалюгідних людей, що тиняються на політичних зборах твого батька — чистокровні родини, що їх ніколи не запросять на обід до маєтку Мелфоїв. Памʼятай, що я ніколи їх не зустрічав — я лише передбачаю це, бо впізнав шаблон того, що відбувається з гуртожитком Слизерин…​

І Гаррі Поттер почав описувати Паркінсонів, Монтеґю та Боулів зі спокійною, абсолютною точністю. Драко не наважився би таке навіть подумати на випадок, якщо поряд виманолог. Це було за межами образи, вони б убили Гаррі, якби колись почули…​

 — Якщо підсумувати, — завершив Гаррі, — у них самих немає сили. Вони самі не мають багатства. Якби в них не було ненависті до чаклунів маґлівського роду, якби всі маґлородці зникли, як вони ніби бажають, то вони б прокинулися якось зранку й зрозуміли, що в них немає нічого. Але доки вони можуть сказати, що чистокровні чаклуни вищі, вони можуть почуватися вищими, вони можуть вважати себе частиною вищого класу. Навіть якщо у твого батька ніколи й думка не промайне запросити їх на обід, навіть якщо в їхніх сховищах немає й ґалеона, навіть якщо вони склали СОВи гірше за найгіршого учня маґлівського роду в Гоґвортсі. Навіть якщо вони більше не можуть створити патронус. Для них усе — провина маґлородців, у них є хтось крім них самих, кого можна винуватити у власних невдачах, і це робить їх ще слабшими. Ось яким стає гуртожиток Слизерин — жалюгідним, і коріння проблеми — ненависть до маґлородців.

 — Сам Салазар Слизерин казав, що бруднокровок не можна допускати до Гоґвортсу! Що вони послабляють нашу кров…​  — голос Драко зірвався на крик.

 — Салазар помилявся, і це простий факт! Ти знаєш це, Драко! І ця ненависть отруює твій гуртожиток, ти не зміг би створити патронус з такою думкою!

 — Тоді чому Салазар Слизерин був здатен на чари патронуса?

Гаррі витер піт з чола.

 — Бо багато що змінилося відтоді! Послухай, Драко, три сотні років тому були великі вчені, що не поступалися величчю Салазарові у своїй царині, які сказали б тобі, що інші маґли гірші через колір їхньої шкіри…​

 — Колір шкіри? — вигукнув Драко.

 — Так, знаю, колір шкіри, а не щось важливе на кшталт чистоти крові, ну хіба не сміховинно? Але потім щось у світі змінилося, і тепер не знайдеш жодного великого вченого, що вважає, ніби колір шкіри має значення — лише невдахи на кшталт тих, що я описав. Салазар Слизерин помилявся, коли всі інші помилялися так само, адже він виріс з цим переконанням, а не через те, що він вкрай хотів когось ненавидіти. Було декілька людей, що не помилялися, але це вони були винятково хорошими. Але ті, хто просто прийняв те, що інші вважали правильним, не були винятково злими. Сумна правда в тому, що більшість людей навіть не помічають моральної проблеми, доки хтось інший не вкаже на неї. А коли людина вже така стара, як Салазар, коли він зустрів Ґодрика, то вона втрачає здатність змінювати думку. Лише тоді Гоґвортс було побудовано, і листи про вступ стали відсилати маґлородцям, як наполягав Ґодрик, і дедалі більше людей почало помічати, що маґлородці зовсім не відрізняються. Тепер це велика політична суперечка, а не щось, у що люди просто так вірять. А правильна відповідь — чаклуни маґлівського роду не слабші за чистокровних. Тому тепер люди, що на боці того, у що колись вірив Салазар, або виросли в дуже закритому чистокровному середовищі як ти, або такі жалюгідні, що їм вкрай потрібен хтось, хто дозволить їм відчути вищість — люди, що люблять ненавидіти.

 — Це не…​ це не схоже на правду…​ — вимовив язик Драко. Його вуха послухали, і поцікавилися, чи не міг би він сказати щось ліпше.

 — Хіба ні? Драко, ти знаєш, що з Герміоною Ґрейнджер усе гаразд. Тобі було важко кинути її з даху, як я чув. Хоча ти знав, що вона прийняла зілля пірʼячкового падіння, хоча ти знав, що вона в безпеці. Що ж за людина хоче вбити її, як гадаєш? Хоча вона…​ вона просто дівчинка, що одразу допомогла б з домашнім завданням, якщо її попросити, — Гаррі затнувся, — що за людина хоче, щоб вона померла?

Батько…​

Драко ніби розділився надвоє, ніби в нього були проблеми з бінакулярним зором: Ґрейнджер — бруднокровка й має померти, а також дівчина, що тримається за його руку на даху, ніби подвійний зір, подвійний зір…​

 — А будь-хто, хто не хоче, щоб Герміона Ґрейнджер померла, тримається подалі від тих людей, що хочуть цього! Ось що тепер люди думають про Слизерин: не хитре планування, не спроби досягти величі, а просто ненависть до маґлородців! Я заплатив Мораґ серпик, щоб вона спитала Падму, чому та не пішла до Слизерину — ми обидва знаємо, що в неї була така можливість. І Мораґ сказала мені, що Падма просто поглянула на неї та відповіла, що вона не Пенсі Паркінсон. Розумієш? Найкращі учні з чеснотами більш ніж одного гуртожитку, учні з вибором надягають Сортувальний капелюх з думкою „куди завгодно, аби не в Слизерин‟, і хтось на кшталт Падми потрапляє до Рейвенклову. І…​ гадаю, Сортувальний Капелюх старається підтримувати баланс, тому заповнює лави Слизерину будь-ким, кого не верне від усієї ненависті. Тому замість Падми Патіл Слизерин отримує Пенсі Паркінсон. Вона не дуже хитра та амбітна, проте вона з тих, хто не проти того, на що перетворюється Слизерин. І що більше Падм ідуть до Рейвенклову, а Паркінсонів — до Слизерину, то більше прискорюється процес. Це нищить Слизерин, Драко!

У цьому відчувалася жахлива правда: місце Падми було в Слизерині…​ натомість Слизерин отримав Пенсі…​ Батько обʼєднувався з меншими родинами на кшталт Паркінсонів, бо вони були зручним джерелом підтримки, але батько не усвідомлював наслідків того, що їхнє імʼя звучало разом з імʼям Слизерина…​

 — Я не можу…​ — сказав Драко, але він навіть не розумів, чого він не може…​ — Чого ти хочеш від мене?

 — Я не впевнений, як зцілити гуртожиток Слизерина, — повільно сказав Гаррі. — Проте я знаю, що це щось, що нам з тобою зрештою треба зробити. Наука потребувала сторіч, щоб засяяти в маґлівському світі. Це сталося повільно, але що сильнішою вона ставала, то далі ховалася така ненависть, — тепер голос Гаррі був тихим. — Я не знаю, чому чи як це працює, але так сталося історично. Ніби щось у науці світить на кшталт патронусу, та жене геть всіляку темряву та божевілля. Не одразу, але це ніби йде слідом за наукою. Просвітництво — ось як це назвали у світі маґлів. Гадаю, це якось повʼязано з пошуками правди, з логічним мисленням, усвідомленням того, що немає жодної причини ненавидіти когось через те, що в них інший колір шкіри, як і немає причини ненавидіти Герміону Ґрейнджер…​ а може тут щось таке, що навіть я не розумію. Але Просвітництво — це щось, до чого ми тепер належимо — ми обидва. Виправити гуртожиток Слизерин — це лише одна з речей, які ми маємо зробити.

 — Дозволь мені подумати, — чи то сказав, чи то крякнув Драко, — будь ласка.

І він опустив голову на руки та почав думати.


Драко міркував деякий час, долоні закривали решту світу від його очей. Не було чути жодного звуку, крім дихання Гаррі. Уся переконлива розумність аргументів Гаррі, усі незаперечні зерна правди в тому, що він казав. А з іншого боку очевидна, цілковито й повністю очевидна гіпотеза про те, що відбувалося насправді…​

За деякий час Драко нарешті підвів голову.

 — Схоже на правду, — тихо сказав Драко.

На обличчі Гаррі зʼявилася величезна усмішка.

 — Отже, — продовжив Драко, — тепер ти приведеш мене до Дамблдора, щоб все було офіційно?

Він, як міг, намагався сказати це ніби мимохідь.

 — О, точно, — сказав Гаррі. — Насправді саме про це я й збирався з тобою поговорити…​

Кров Драко захолола в жилах, замерзла й розбилася на друзки…​

 — Професор Квірел сказав мені дещо, через що я почав думати, і, ну, хай як ти відповіси на це питання, я все одно дурень, що не спитав тебе значно раніше. Усі в Ґрифіндорі вважають Дамблдора святим, у Гафелпафі — божевільним, у Рейвенклові всі пишаються собою, що збагнули, що він лише вдає божевілля, але я ніколи не питав нікого зі Слизерину. Я мав би знати достатньо, щоб не коїти таких помилок. Але якщо навіть ти вважаєш, що з Дамблдором можна змовитися, щоб полагодити гуртожиток Слизерину, то, гадаю, я не проґавив нічого важливого.

…​

…​

…​

 — Знаєш, — сказав Драко на диво спокійним голосом, зважаючи на все, — щоразу, коли я підозрюю, що ти робиш таке просто щоб роздратувати мене, я кажу собі, що це має бути збіг, ніхто не може робити таке навмисно, навіть якби він намагався, доки кров не витече з його власних вух. Це єдина причина, чому я тебе зараз не задушу.

 — Га?

А потім задушить себе, адже Гаррі справді виріс з маґлами, а потім Дамблдор вправно перекинув його зі Слизерину до Рейвенклову, тому цілком можливо, що Гаррі нічого не знав, а Драко ніколи не спало на думку розповісти йому.

Або Гаррі здогадався, що Драко не приєднається до Дамблдора так одразу, і це лише наступний крок Дамблдорового плану…​

Але якщо Гаррі справді не знав про Дамблдора, то попередити його було найбільш пріоритетним.

 — Гаразд, — сказав Драко після того, як трохи впорядкував свої думки. — Не знаю з чого почати, тому просто почну з чогось, — Драко глибоко вдихнув. Це надовго. — Дамблдор вбив свою молодшу сестру, і це зійшло йому з рук, бо його брат Еберфорс відмовився свідчити проти нього…​


Гаррі слухав з дедалі більшим занепокоєнням та бентегою. Гаррі гадав був, що підготувався сприймати версію поборників чистої крові скептично. Проблема була в тому, що навіть з неймовірним скепсисом, все одно це звучало не дуже.

Батька Дамблдора засудили за використання непрощенних заклять на дітях, і він помер в Азкабані. Це не було гріхом Дамблдора, але буде записано у загальнодоступних джерелах. Гаррі зможе це перевірити й побачить, чи не вигадали це все на рівному місці поборники чистої крові.

Мати Дамблдора померла за таємничих обставин невдовзі після того, як його молодша сестра була вбита згідно з версією аврорів. З цією сестрою гадано зробили щось жорстоке маґли, і вона більше ніколи після того не могла розмовляти. Що, як зазначив Драко, на диво скидалося на наслідки невдалого забуттятуса.

Після перших декількох переривань Драко ніби збагнув загальний принцип, і тепер спочатку розповідав про спостереження, і лише потім надавав висновки.

 — …​отже ти не маєш просто вірити мені на слово, — сказав Драко, — ти ж сам бачиш, чи не так? Будь-хто зі Слизерину бачить це. Дамблдор не поспішав з дуеллю з Ґріндельвальдом, і дочекався саме того моменту, коли це було найкраще для нього: коли Ґріндельвальд уже зруйнував більшу частину Європи та заслужив репутацію найжахливішого темного чарівника в історії, коли Ґріндельвальд втратив золото й пожертви крові, які він отримував від своїх пішаків-маґлів і почав занепадати. Якби Дамблдор справді був таким доброчесним, як вдає, то він би поборов Ґріндельвальда задовго до того. Дамблдор напевно хотів, щоб Європа була зруйнована, це було частиною їхнього сумісного плану, він напав на Ґріндельвальда лише коли його маріонетка зазнала невдачі. І ця велика показна дуель була несправжньою, просто не може бути, щоб два чарівники мали настільки рівні сили, що вони боролися двадцять годин, доки один з них не впав від втоми. Дамблдор просто хотів зробити дуель більш видовищною, — тут голос Драко став обуреним. — І за це Дамблдора зробили головним магом Чарверсуду! Незламну лінію Мерліна зіпсували після пʼятисот років! А потім він ще й став Верховним речником, і він уже мав Гоґвортс, який може використовувати як неприступну фортецю: директор, і головний маг і Верховний речник. Жодна нормальна людина не намагатиметься робити все це одночасно, як можна не розуміти, що Дамблдор намагається захопити світ?

 — Паузу, — сказав Гаррі й заплющив очі, щоб подумати.

Це було не гірше, ніж те, що можна було почути про Захід у сталінській Росії, і ніщо з того не було правдою. Хоча в поборників чистої крові не вийшло б просто цілковито все це вигадати…​ чи вийшло? „Щоденний віщун‟ продемонстрував схильність до вигадування…​ Та з іншого боку, коли вони перегнули палицю з заручинами Візлі, то вони все ж таки спростували статтю та були присоромлені…​

Гаррі розплющив очі й побачив, що Драко спостерігає за ним рівним, вичікувальним поглядом.

 — Отже, коли ти спитав, чи вже час обʼєднатися з Дамблдором, це був просто дослід.

Драко кивнув.

 — І перед тим, коли ти сказав, що це схоже на правду…​

 — Це схоже на правду. Проте я не знаю, чи можу тобі довіряти. Ти збираєшся скаржитися, що я перевіряв тебе, містере Поттер? Збираєшся сказати, що я обдурив тебе? Що я водив тебе за ніс?

Гаррі знав, що варто схвально всміхнутися у відповідь на гарну гру, але він просто не міг — надто сильним було розчарування.

 — Маєш рацію, усе чесно, я не можу жалітися, — сказав Гаррі натомість. — То як щодо Того-Кого-Не-Можна-Називати? Не такий поганий, яким його малюють?

Драко від цього скривився.

 — Отже ти гадаєш, що це все просто щоб обілити сторону батька й очорнити сторону Дамблдора, а сам я в це вірю, бо батько сказав мені.

 — Це можливість, яку я розглядаю, — спокійно сказав Гаррі.

Голос Драко став тихим та напруженим.

 — Вони знали. Мій батько знав, його друзі знали. Вони знали, що Темний Лорд злий. Але він був єдиним шансом протистояти Дамблдорові! Єдиним відомим чарівником, що був достатньо могутнім, щоб боротися з ним! Деякі зі смертежерів теж були справді злими, як Белатриса Блек — батько не з таких, але батько та його друзі мусили зробити це, Гаррі, вони мусили, Дамблдор захоплював усе, Темний Лорд був їхньою останньою надією!

Драко втупився у Гаррі. Гаррі зустрів його погляд і намагався міркувати. Ніхто не вважав себе злодієм своєї власної історії — можливо крім Лорда Волдеморта, можливо крім Белатриси, але Драко точно ні. Те, що смертежери були поганими не було питанням. Питанням було, чи лише вони були поганими. В історії був один злодій чи два…​

 — Ти не переконаний, — сказав Драко. Видавалося, він схвильований та трохи злий. Що не дивувало Гаррі. Він майже не сумнівався, що сам Драко у все це вірить.

 — Чи маю я бути переконаним? — запитав Гаррі. Він не відвів погляду. — Лише через те, що ти в це віриш? Чи достатньо сильний ти тепер раціоналіст, що твоя віра має бути для мене сильним свідченням, бо дуже малоймовірно, що те, у що ти віриш, хибне? Коли я зустрів тебе, ти не був таким сильним. Чи обміркував ти наново все, що сказав мені, після того, як прокинувся, як вчений, чи це лише те, з вірою у що ти виріс? Чи можеш ти поглянути мені в очі й присягнутися честю роду Мелфоїв, що якщо в тому, що ти сказав, десь захована бодай одна неправда, бодай одна річ, яку вигадали лише для того, щоб Дамблдор здавався гіршим, ти би це помітив?

Драко почав розкривати рота, але Гаррі сказав:

 — Ні. Не плямуй честь роду Мелфоїв. Ти ще недостатньо сильний, і мав би знати про це. Послухай, Драко, я почав помічати деякі тривожні речі й сам. Але немає нічого безсумнівного, нічого точного, це завжди якісь висновки, гіпотези чи ненадійні свідки…​ І в твоїй історії теж немає нічого точного. У Дамблдора могли бути якісь поважні причини не боротися з Ґріндельвальдом роками раніше — хоча це мають бути дуже поважні виправдання, особливо враховуючи, що коїлося на маґлівській стороні…​ але все ж таки. Чи є якийсь явно злий вчинок Дамблдора, що він його скоїв точно, щоб я не мав сумнівів?

Драко важко дихав.

 — Гаразд, — голос Драко тремтів, — я скажу тобі, що зробив Дамблдор.

Драко дістав паличку з манії й сказав „Квіетус‟, потім знову „Квіетус‟, але він неправильно вимовив і вдруге, тому нарешті Гаррі дістав власну паличку й сам виконав закляття.

 — Ось, — сипло сказав Драко, — якось жила, жила дівчина, і звали її Нарциса, і була вона найвродливішою, найрозумнішою, найхитрішою з усіх, кого будь-коли сортували до Слизерину, і мій батько закохався в неї, і вони одружилися, і вона не була смертежером, вона не була бійцем, усе, що вона зробила, — це кохала батька…​ — Драко затнувся, бо плакав.

Гаррі защемило серце. Драко ніколи не розмовляв про свою матір, жодного разу. Гаррі мав помітити раніше.

 — Вона…​ опинилася на шляху в прокляття?

Драко крикнув слова:

 — Дамблдор спалив її живцем у її власній спальні!


У сповненій срібного світла кімнаті один хлопець витріщався на іншого, що схлипував та несамовито витирав очі рукавами мантії.

Гаррі важко було не втрачати спокій, утриматися від суджень, все було надто емоційно, щось всередині хотіло або розплакатися від співчуття до Драко, або знати, що це неправда…​

Дамблдор спалив її живцем у її власній спальні!

Це…​

…​не в стилі Дамблдора…​

…​але цій думці можна довіряти лише обмежену кількість разів, доки не почнеш сумніватися у достовірності самої концепції „стилю‟.

 — Це, напевно, було страшенно боляче, — промовив Драко тремтячим голосом, — Батько взагалі ніколи про це не говорить, поряд з ним про це ніколи не згадують, та містер Макнейр мені казав, що сліди вогню були по всій спальні — матір, певно, пручалася, доки Дамблдор спалював її живцем. Ось що за борг винен Дамблдор роду Мелфоїв, і його життя стане нам за оплату!

 — Драко, — почав Гаррі, дозволивши своєму голосу схрипнути, бо не може він говорити про таке спокійно, — пробач мені, пробач за це моє питання, але я маю знати, звідки ти знаєш, що це був Дамбл…​

 — Дамблдор сказав, що він був зробив це, він сказав батькові, що це було попередження! А батько не міг давати свідчення під дією сироватки правди, бо ж він блоколог, і він навіть не зміг притягти Дамблдора до суду, адже навіть його власні союзники вже не вірили йому після того, як Дамблдор публічно був все заперечив. Проте ми знаємо, смертежери знають, що батькові не було жодного сенсу брехати про таке, адже батько б хотів, щоб ми помстилися саме винуватцю, ну як ти не розумієш, Гаррі? — голос Драко набув знавіснілої інтонації.

Хіба що, звісно, Луціус сам це зробив, але знайшов доречнішим звинуватити Дамблдора.

А втім…​ це вже не в стилі Луціуса. Крім того, якщо він дійсно вбив був Нарцису, було б розумніше повісити це на більш вразливу жертву, замість розпорошувати політичний капітал і втрачати кредит довіри, намагаючись дістатися Дамблдора…​

За якийсь час Драко припинив плакати і подивився на Гаррі.

 — Ну то що? — запитав він, випльовуючи слово за словом. — Це достатньо злий вчинок для тебе, містере Поттер?

Гаррі опустив очі вниз, туди, де на спинці крісла лежали його руки. Він не міг більше дивитися Драко в очі, бо в них зачаївся занадто сильний біль.

 — Я не очікував почути щось подібне, — м’яко зауважив він. — Я не знаю, що мені й думати.

 — Ти не знаєш? — голос Драко піднявся до вереску, він різко підвівся з-за столу…​

 — Я згадав, як Темний Лорд вбивав моїх батьків, — сказав Гаррі. — Коли я вперше став навпроти дементора, саме це я згадав — найжахливіший свій спогад. І дарма, що минуло багато років. Я чув, як вони помирали. Моя матір благала Темного Лорда зглянутися на мене: „не Гаррі, прошу, тільки не Гаррі, убий замість нього мене!‟ Ось що вона сказала. А Темний Лорд збиткувався з неї, і сміявся. А потім я пригадую спалах зеленого світла…​

Гаррі підвів очі на Драко.

 — Тож можемо посперечатися, — сказав Гаррі, — ми могли б далі продовжити цю стару битву. Ти б мені сказав, що моя мама мала померти, адже вона була дружиною Джеймса, що вбив смертежера. Але, мовляв, твоя мати не мала померти, позаяк вона-то ні в чому не винна. А я б тобі відповів, що це твоя мати мала померти, що у Дамблдора мала бути якась поважна причина, через яку спалення її живцем у її власній спальні було доречним; тоді як смерть моєї мами — це неприйнятно. Та знаєш, Драко, в обидвох випадках, хіба не очевидно, що і ти, і я просто упереджені? Позаяк правило, яке забороняє вбивати невинних людей, оте-от правило не можна увімкнути для моєї матері і вимкнути для твоєї, і навпаки не можна також. Якщо ти мені скажеш, що Лілі була ворогом смертежерів, а ворогів вбивати правильно, тоді теж саме правило стосується і Нарциси, позаяк вона була його ворогом, — голос Гаррі захрип. — Отже, якщо ми двоє на чомусь погодимося, то на тому, що жодна з цих смертей не була правильною, і що нічия матір не має більше загинути.


Лють кипіла в грудях Драко. Він ледь стримувався, щоб не кинутися геть з кімнати. Єдине, що його зупиняло — це усвідомлення критичності моменту. А ще — маленька часточка дружби, крихітний проблиск співчуття, бо він забув, він забув, що і матір Гаррі, і його батько загинули від руки Темного Лорда.

Тиша затяглася.

 — Ти можеш розмовляти зі мною. Драко, поговори зі мною, я не розсерджусь — ти напевно думаєш, ну я не знаю, що агонія Нарциси була значно боліснішою, ніж миттєва смерть Лілі? Що я не маю права навіть порівнювати?

 — Гадаю, я теж був дурнем. За весь цей час, за весь цей час я жодного разу не згадав, що ти маєш ненавидіти смертежерів за те, що вони вбили твоїх батьків, так само, як я ненавиджу Дамблдора.

А Гаррі ніколи був нічого не казав, ніколи не реагував, коли Драко згадував смертежерів, приховував свої почуття — Драко був дурнем.

 — Ні, — сказав Гаррі. — Це…​ це не зовсім так, Драко, я, я навіть не знаю, як тобі пояснити, хіба що скажу, що така думка, вона, — Гаррі перехопило подих, — її ніколи не використаєш, щоб створити патронус…​

У Драко, попри все, защемило серце.

 — Ти що, вдаєш, ніби просто забудеш про власних батьків? Ти хочеш сказати, що мені варто просто взяти й забути про мою матір?

 — Тож ти і я змушені бути ворогами, так? — тепер вже Гаррі заговорив, як знавіснілий. — Що такого ми коли-небудь зробили один одному, що зараз мусимо стати ворогами? Я не згодний вступати в цю пастку! Справедливість не може бути в тому, щоб ми обидва мали нападати один на одного, це безґлуздо!

Гаррі зупинився, глибоко вдихнув, на секунду запустив пальці у винятково розкуйовджене волосся. Драко помітив, що долоні Гаррі вкрилися потом зі змоклого волосся.

 — Драко, послухай, не можна очікувати, що ми одразу в усьому будемо однієї думки, ти і я. Тож я не прошу тебе сказати, що Темний Лорд був неправий, коли вбивав мою матір. Скажи лише, що це сумно. Не обговорюватимемо, чи це було потрібно чи виправдано. Я лише попрошу тебе сказати, що тобі сумно, що це сталося, що життя моєї мами було так само цінне, поки що — скажи лише це. А я скажу, що мені дуже сумно, що Нарциса загинула, бо її життя теж було чогось варте. Ми не можемо сподіватися, що одразу будемо однієї думки про все, але якщо ми почнемо з того, що скажемо, що кожне життя — це дорогоцінність, що дуже сумно, коли будь-хто помирає, тоді, я певен, ми колись знайдемо спільне підґрунтя. Ось що я хочу від тебе почути. Не хто був правий. Не хто був неправий. Лише що було дуже сумно, коли померла твоя мама, і також сумно, коли померла моя, і було б сумно, якби померла Герміона Ґрейнджер, бо кожне життя безцінне. Можемо ми зійтись на цьому і відкласти поки що решту, чи достатньо, якщо ми зійдемося на цьому? Можемо ми це, Драко? Це ніби…​ схоже на думку, за допомогою якої хтось міг би створити патронус.

В очах Гаррі стояли сльози.

А Драко знову починав сердитися.

 — Дамблдор вбив маму, недостатньо просто сказати, що це сумно! Я не знаю, що ти вважаєш треба робити, але Мелфої мусять помститися!

Не відплатити за смерть члена родини — це за гранню слабкості, за гранню безчестя, це позбавляє сенсу саме твоє існування.

 — Я не сперечаюся з цим, — тихо відказав Гаррі. — Та можеш сказати, що смерть Лілі Поттер — це сумно? Хоча б це?

 — Це…​ — Драко знову не міг підібрати слів. — Я знаю, я знаю, що ти відчуваєш, та хіба ти не розумієш, Гаррі, що для мене навіть просто сказати, що смерть Лілі Поттер — це сумно, вже означає піти проти смертежерів!

 — Драко, ти мусиш вміти сказати, що смертежери в чомусь помилялись! Ти мусиш, бо інакше не зможеш розвиватися як науковець. У тебе на шляху буде шлагбаум, якийсь авторитет, якому ти не здатен суперечити. Не кожна зміна — це поліпшення, але кожне поліпшення — це зміна; ти не можеш зробити нічого краще, якщо не готовий робити щось інакше, ти мусиш дозволити собі досягнути більшого, ніж інші люди! Навіть більшого, ніж твій батько, Драко, навіть більшого, ніж він. Ти мусиш бути в змозі подивитися на щось, що зробив твій батько, і сказати, що це було неправильно, бо він не ідеальний, а якщо ти не можеш це сказати, тоді ти не можеш досягнути більшого.

Батько попереджав був його щовечора перед сном протягом місяця перед його відʼїздом до Гоґвортсу, що там будуть люди з цією метою.

 — Ти хочеш відірвати мене від батька.

 — Відірвати частину тебе. Хочу, щоб ти зміг виправити те, що твій батько зробив неправильно. Щоб ти був у змозі досягнути більшого. Та я не хочу…​ зламати твій патронус! — голос Гаррі став лагіднішим. — Я б нізащо не хотів затьмарити щось настільки яскраве. Хто знає, можливо і він знадобиться, щоб допомогти гуртожитку Слизерин…​

Це переконувало Драко, ось в чому полягала небезпека, не зважаючи на все, це зачіпало щось в ньому. Треба бути дуже обережним при спілкуванні з Гаррі, позаяк його аргументи звучать надто переконливо, навіть коли він помиляється.

 — Чого ти не визнаєш, так це того, що Дамблдор сказав був тобі, що ти можеш помститися за смерть твоїх батьків, забравши в лорда Мелфоя його сина…​

 — Ні. Ні. Це просто неправда, — Гаррі глибоко вдихнув. — Я не знав ані хто такий Дамблдор, ані хто такий Темний Лорд, ані хто такі смертежери, ані як померли мої батьки, і дізнався лише за три дні до початку учбового року. Того дня, коли ми з тобою вперше зустрілися в крамниці одягу, ось тоді я дізнався. А Дамблдору навіть не до вподоби маґлівська наука, чи принаймні він так каже, я мав нагоду якось випробувати його. Помститися смертежерам через тебе мені ніколи не спадало на думку, жодного разу аж дотепер. Я не знав, хто такі Мелфої, коли зустрів тебе в крамниці одягу, і ти мені сподобався.

Запала довга тиша.

 — Якби ж то я міг тобі довіряти, — сказав Драко. Його голос тремтів. — Якби ж я міг просто знати, що ти кажеш правду, все було б настільки простішим…​

А тоді на Драко зійшло осяяння.

Був спосіб дізнатися, чи Гаррі Поттер справді вірить у те, що каже, про те, що хоче допомогти гуртожитку Слизерин, та про те, що йому сумно через мамину смерть.

Це незаконно, а позаяк йому доведеться обійтись без допомоги батька, то ще й небезпечно, і він навіть не може довірити Гаррі Поттерові допомогу, проте…​

 — Ну добре, — сказав Драко. — Я пропоную визначальний експеримент.

 — Який?

 — Я хочу дати тобі краплю сироватки правди, — сказав Драко. — Лише одну краплю, щоб ти не міг брехати, але не був змушений відповідати. Я не знаю, де я її візьму, але я упевнюсь, що вона безпечна…​

 — Гм, — кахикнув Гаррі. На його обличчі застиг безпомічний вираз. — Драко, тойво…​

 — Не кажи цього, — сказав Драко. Його голос був твердим і спокійним. — Якщо відмовишся, це теж буде швидким результатом мого експерименту.

 — Драко, я — блоколог…​

 — ОЙ, ЦЕ ТАКЕ ЛАЙНО…​

 — Мене тренував містер Бестер. Професор Квірел організував заняття. Послухай, Драко, я прийму одну краплю сироватки правди, якщо ти зможеш її дістати, я просто попереджаю тебе, що я блоколог. Не найкращий, але містер Бестер стверджує, що я можу ставити суцільний блок та ймовірно здатен протистояти сироватці правди.

 — Ти — першокласник! Це маячня якась!

 — Є в тебе виманолог, якому ти довіряєш? Я залюбки продемонструю…​ Послухай, Драко, мені шкода, але хіба той факт, що я тобі сказав нічого не вартий? Я міг би просто дозволити тобі провести експеримент, і все.

 — ЧОМУ? Ну чому ти завжди такий, Гаррі? Чому тобі обов’язково треба все зіпсувати, навіть коли це НЕМОЖЛИВО? І припини посміхатися, це не смішно!

 — Вибач, мені дуже шкода, я знаю, що це не смішно, я…​

Пройшов деякий час, перш ніж Драко зміг опанувати себе.

Та Гаррі мав рацію. Гаррі міг просто дозволити Драко дати йому сироватку правди. Якщо він і справді блоколог…​ Драко не знав, якого виманолога він міг би попросити зробити перевірку, але принаймні він міг спитати професора Квірела, чи все це правда…​ Чи міг Драко довіряти професорові Квірелу? Може професор Квірел скаже будь-що, про що Гаррі його попросить.

А тоді Драко згадав іншу річ, про яку Гаррі сказав був запитати професора Квірела, і на думку йому спав інший тест.

 — Ти знаєш, — сказав Драко. — Ти знаєш, чого це мені коштуватиме, якщо я погоджусь з тим, що отрута, яка знищує гуртожиток Слизерин — це ненависть до чаклунів маґлівського роду, і скажу, що смерть Лілі Поттер — це сумно. У цьому і полягає частина твого плану, не кажи мені, що це не так.

Гаррі нічого не сказав, що було з його боку дуже розумно.

 — Я хочу про щось попросити тебе в обмін на це, — сказав Драко. — А перед тим я б хотів провести ще один дослід…​


Драко розчахнув двері, на які йому вказали були портрети, і цього разу це були правильні двері. Перед ними відкрилася невеличка порожня камʼяна площадка, окреслена нічним небом. Не такий дах, з якого він був скинув Гаррі, а малесенький охайний дворик, тільки високо над землею. З огорожею, з вишуканим різьбленням на плитах камʼяної підлоги…​ Стільки художнього таланту було вкладено у створення Гоґвортсу — це досі вселяло в Драко благоговіння. Напевно, був якийсь спосіб зробити це все разом, адже ніхто не міг би так детально проробити всю цю громаду послідовно, дрібниця за дрібницею. Замок змінювався, і кожний новий елемент був таким. Це настільки перевершує будь-яку магію цих згасаючих днів, що ніхто б і не повірив в таке, якби сам Гоґвортс не був доказом.

Зимове нічне небо було безхмарним і простиглим. Тепер, в останні дні січня, темнішало задовго до настання учнівської комендантської години.

У прозорому повітрі яскраво світилися зірки.

Гаррі казав був, що перебування під зірками йому допоможе.

Драко торкнувся своїх грудей паличкою, звично ковзнув пальцями і сказав „Термос.‟ Тепло розлилося його тілом, починаючи з серця; вітер все ще дув йому в обличчя, але йому більше не було холодно.

 — Термос, — почув він голос Гаррі позаду себе.

Разом вони підійшли до поручнів, щоб подивитися на терени Гоґвортсу далеко внизу. Драко спробував прикинути, чи вони були на одній з тих веж, що їх видно ззовні, і зрозумів, що зараз в нього не зовсім виходить уявити собі Гоґвортс ззовні. А щодо території внизу, то вона виглядала так само: розмитим силуетом бовванів Заборонений ліс, від Гоґвортського озера відблискувало місячне світло.

 — Знаєш, — почувся тихий голос Гаррі десь збоку від нього, де той так само спирався руками о поручень, — одного маґли дійсно не розуміють — що варто було б на ніч вимикати все це їхнє світло. Ніколи не вимикають, ані на годину раз на місяць, ані на пʼятнадцять хвилиночок раз на рік. Фотони розсіюються в атмосфері і засвічують все, крім найяскравіших зірок, і нічне небо вже зовсім не так виглядає, хіба якщо відʼїхати подалі від всіх міст. Одного разу подивившись на небо над Гоґвортсом, вже важко уявити собі життя в маґлівському місті, де не видно зірок. Точно не захочеш провести все своє життя в маґлівських містах, якщо бачив хоча б раз нічне небо над Гоґвортсом.

Драко глянув на Гаррі і побачив, що той задрав голову догори і роздивляється Чумацький Шлях, величезною аркою навислий над темрявою.

 — Звісно, — продовжив Гаррі так само тихо, — взагалі з Землі нормально зірок не видно, позаяк повітря завжди заважає. Якщо хочеш побачити, як зірки горять по-справжньому, яскраво і невблаганно, які вони насправді — треба дивитися звідкись деінде. У тебе бувало так, Драко, коли тобі хотілося підхопитися в нічне небо і піти шукати чогось цікавого довкола інших, далеких сонць? Якби могутність магії не знала обмежень, якби ти міг зробити будь-що — чи це було б серед речей, що ти б їх зробив?

Запанувала тиша, а тоді Драко усвідомив, що від нього очікують відповіді.

 — Я ніколи раніше не думав про таке, — сказав Драко. Несвідомо він теж стишив голос. — Ти дійсно гадаєш, що хтось колись таке зможе?

 — Я не думаю, що це буде просто, — сказав Гаррі. — Та я знаю, що не збираюся все своє життя провести на Землі.

Це було б сміховинно, якби Драко не знав, що були вже маґли, що спромоглися полетіти з Землі, і навіть без використання магії.

 — Щоб пройти твою перевірку, — сказав Гаррі, — я скажу, що для мене означає ця думка, уся цілком, а не скорочена версія, яку я намагався тобі розʼяснити раніше. Але ти будеш у змозі зрозуміти, що це та сама думка, просто більш загальна. Отже моя версія думки, Драко, полягає в тому, що ми дістанемося зірок, і можливо знайдемо там інших людей. Якщо так, то вони певно не будуть на нас схожі. Це можуть бути речі, що ростуть як кристали, чи великі пульсуючі краплі…​ чи вони можуть бути створені з магії, я про це подумав лише зараз. Отже, враховуючи які вони дивні, як впізнати особистість? Не за формою, не за тим, скільки в них рук чи ніг. Не за тим, з якої речовини вони складаються: плоть це, кристали, чи щось, чого я й уявити не можу. Можна розпізнати, що вони люди, за їхнім розумом. Та навіть їхній розум не працюватиме, як наш. Але будь-що, що живе, думає, усвідомлює себе й не хоче померти — це сумно, Драко, сумно, якщо цій людині доводиться помирати, адже вона цього не хоче. Порівняно з тими, хто може жити поряд з іншими зірками, кожна людська істота, що колись жила, ми всі ніби браття та сестри, нас ледве можна розрізнити. Інопланетяни, що зустрінуть нас не бачитимуть британців чи французів — вони не зможуть їх розрізнити, вони бачитимуть просто людських істот. Людей, що можуть любити, ненавидіти, сміятися й плакати. І для них, для тих, хто там, ми всі через це будемо ніби горошини в одному стручку. Втім, вони будуть іншими. Справді іншими. Але це не зупинить нас, і не зупинить їх, якщо ми разом захочемо бути друзями.

Гаррі здійняв паличку, а Драко відвернувся, як і обіцяв. Він дивився на камʼяну підлогу й камʼяну стіну, в якій були двері. Драко обіцяв був не дивитися й нікому не казати про те, що сказав Гаррі, як і про все інше, що сталося цієї ночі, хоча він не знав, чому це має бути аж такою таємницею.

 — У мене є мрія, — почув Драко голос Гаррі, — що колись розумних істот оцінюватимуть за їхнім розумом, а не за їхнім кольором, формою чи речовиною, з якої вони зроблені, чи за тим, ким були їхні батьки. Бо якщо ми колись зможемо подружитися з кришталевими штуками, то як безґлуздо, якщо ми не зможемо подружитися з маґлородцями, що тієї ж форми, як ми, думають, як ми, і схожі з нами, як горошини в стручку? Кришталеві штуки навіть не зможуть нас розрізнити. Невже можливо уявити, щоб ненависть, що отруює гуртожиток Слизерин, варто було взяти з собою до зірок? Кожне життя безцінне, усе, що думає, усвідомлює себе й не хоче померти. Життя Лілі Поттер було безцінним і життя Нарциси Мелфой було безцінним, хоча для них вже запізно, і це сумно, що вони померли. Але є інші життя, що досі живуть, і за які варто боротися. Твоє життя, моє життя, життя Герміони Ґрейнджер, усі життя на Землі, і всі життя поза нею, які треба обороняти й захищати, ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

І було світло.

Усе стало срібним у цьому світлі: камʼяна підлога, камʼяна стіна, двері, огорожа, відбиття світла було таким сліпучим, що ледве можна було це все розгледіти, видавалося, що навіть повітря сяяло, а світло ставало яскравішим, яскравішим і ще яскравішим…​

Коли світло згасло, це було шоком. Драко автоматично дістав носовичок з мантії, і лише тоді зрозумів, що плаче.

 — Ось твій результат досліду, — тихо сказав Гаррі. — Я справді вірю в цю думку.

Драко повільно обернувся до Гаррі, що вже опустив паличку.

 — Це ж якийсь фокус, правда? — запитав Драко. Він просто не міг витримати більше потрясінь. — Твій патронус…​ Не може справді бути таким яскравим…​

І втім це було світло патронуса, коли вже знаєш, на що дивитися, то його ні з чим не сплутаєш.

 — Це була істинна форма чарів патронуса. Вона дозволяє необмежено вкладати свою силу в патронус. І доки ти не спитав, я не в Дамблдора цього навчився. Він не знає таємниці, і не зміг би створити такий патронус, якби знав. Я розвʼязав загадку сам. І я знав, щойно зрозумів, що про це закляття не можна говорити. Заради тебе я пройшов твою перевірку. Але ти не маєш про це нікому казати, Драко.

Драко вже ні в чому не був упевнений, він не знав, де була справжня сила, чи правда. Подвійний зір, подвійний зір. Драко хотів назвати ідеали Гаррі слабкістю, гафелпафською дурницею, тим типом брехні, яку правителі згодовують населенню для заспокоєння, і що Гаррі був достатньо дурним, щоб самому в неї повірити, дурня, що її сприйняли серйозно й підвели до божевільних висот, спроеційована на самі зірки…​

Щось гарне й приховане, таємниче та яскраве…​

 — Чи зможу, — прошепотів Драко, — я колись створити такий патронус?

 — Якщо завжди шукатимеш правди, і якщо не відкидатимеш теплі думки, коли натраплятимеш на них, то я впевнений, що зможеш. Гадаю, людина може досягти будь-чого, якщо старатиметься достатньо довго. Навіть зірок.

Драко знову протер очі носовичком.

 — Нам треба повертатися всередину, — нерівно сказав він, — хтось міг побачити все це світло…​

Гаррі кивнув та пішов до дверей. Драко востаннє поглянув на нічне небо перед тим, як піти слідом.

Ким був Хлопчик-Що-Вижив, що він вже був блокологом, міг створювати істинну форму чар патронуса й робити інші дивні речі? Яким був патронус Гаррі, що його не можна бачити?

Драко не ставив цих питань, бо Гаррі міг і відповісти, а Драко не готовий був до подальших потрясінь сьогодні. Зовсім. Ще одне потрясіння і його голова просто впаде з плеч і поскаче, поскаче коридорами Гоґвортсу.


Вони пірнули в невеличку нішу замість того, щоб долати весь шлях до звичної кімнати, на прохання Драко. Він був надто знервованим, щоб відкладати далі.

Драко звів барʼєр тиші, і з безмовним питанням подивився на Гаррі.

 — Я обміркував це, — сказав Гаррі. — Я зроблю це, але є пʼять умов…​

 — Пʼять?

 — Так, пʼять. Послухай, Драко, така обітниця просто проситься десь піти страшенно не так, ти сам знаєш, що якби це була пʼєса, то вона обернулася б чимось жахливим…​

 — Ну, тут не пʼєса! Дамблдор вбив матір. Він злий. Це одна з тих речей, про які ти кажеш, які не мають бути складними.

 — Драко, — обережно сказав Гаррі, — я знаю лише те, що ти кажеш, що Луціус каже, що Дамблдор каже, що він вбив Нарцису. Щоб цілковито в це вірити, я маю довіряти тобі, і Луціусові і Дамблдорові. Отже, як я й казав, є умови. Перша — ти в будь-який час можеш звільнити мене від обітниці, якщо тобі більше вона не здаватиметься слушною. Звісно, це має бути свідоме й навмисне рішення з твого боку, а не щось на кшталт невдало кинутих слів.

 — Гаразд, — сказав Драко. Це звучало безпечно.

 — Друга умова: я даю обітницю вважати ворогом будь-кого, хто вбив Нарцису, що я визначу якомога краще в міру моїх здібностей раціоналіста. Будь то Дамблдор чи хтось інший. І я обіцяю, що використовуватиму свої здібності раціоналіста на повну, щоб моє судження було чесним. Згода?

 — Мені це не до вподоби, — сказав Драко. І це було так, уся суть була в тому, щоб змусити Гаррі ніколи не бути на боці Дамблдора. Втім, якщо Гаррі був чесним, то він доволі скоро визначить Дамблдора як винного. А якщо той був нечесним, то він вже порушив своє слово. — Проте я погоджуюся.

 — Третя умова: Нарцису мали спалити живцем. Якщо ця частина історії — перебільшення, щоб все звучало ще гірше, то я сам вирішую, тримати цю обітницю чи ні. Хороші люди інколи мають вбивати. Але вони не мають катувати людей до смерті. Саме через те, що Нарцису спалили живцем я знаю, що хай хто це зробив — злий.

Драко стримався — ледве.

 — Четверта умова: якщо руки самої Нарциси не чисті, і, скажімо, вона довела до божевілля чиюсь дитину „Круціатусом‟, і та людина спалила Нарцису з помсти, то все знову може бути скасовано. Бо спалити її було все одно неправильним, вони мали просто вбити її без болю, але це не таке саме зло, як в разі, якщо вона просто любила Луціуса й ніколи не робила нічого поганого, як ти сказав. Пʼята умова: якщо того, хто вбив Нарцису, якимось чином обдурили, щоб він це зробив, то моїм ворогом буде та людина, що обдурила.

 — Це все справді звучить, ніби ти плануєш якимось чином викрутитися…​

 — Драко, я не записуватиму у вороги хорошу людину ані для тебе, ані для будь-кого. Я маю справді вірити, що вона справді на боці зла. Але я обміркував це, і мені здається, що якщо Нарциса сама не винна у злі, просто закохалася в Луціуса й вирішила бути його дружиною, тоді хай хто спалив її живцем у власній спальні навряд чи хороший хлопець. І я візьму обітницю вважати ворогом будь-кого, хто спричинив це, будь то Дамблдор чи хтось інший, хіба що ти з власної волі звільниш мене від обітниці. Сподіваюся, через це все не піде шкереберть, як сталося б у пʼєсі.

 — Я не задоволений, — сказав Драко. — Але гаразд. Ти обіцяєш вважати вбивцю моєї матері своїм ворогом, а я…​

Гаррі терпляче чекав, доки Драко намагався відновити голос.

 — Я допоможу тобі виправити проблему Слизерину з ненавистю до маґлородців, — пошепки завершив Драко. — І скажу, що те, що Лілі Поттер померла — сумно.

 — Хай буде так, — сказав Гаррі.

І це було зроблено.

Розлам, Драко знав, щойно трохи поширшав. Ні, не трохи — сильно. Він відчував, ніби його відносить в океан, він загублюється, і його відносить усе далі й далі від берега, далі й далі від дому…​

 — Перепрошую, — сказав Драко.

Він відвернувся від Гаррі та спробував заспокоїтися. Він мав провести цей дослід і не хотів зазнати невдачі через те, що нервує чи соромиться.

Драко здійняв паличку в початкову позицію для чарів патронуса.

Він згадав, як падав з мітли, біль, страх, уявив, що страх надходить від високої фігури в плащі, що скидалася на мерця, що його залишили у воді.

А тоді Драко заплющив очі, щоб ліпше згадати, як батько тримав його маленькі, холодні руки у власних теплих та сильних.

Не бійся, сину, я тут…​

Він різко змахнув паличкою, щоб відігнати страх, і здивувався його силі. А тоді згадав, що батько не загубився, що він ніколи його не загубить, що він завжди буде поряд, і буде сильним, хай що трапиться з Драко, та закричав: „Експекто Патронум‟!

Драко розплющив очі.

І сяюча змія поглянула на нього, анітрохи не менш яскрава, ніж раніше.

Він почув, як Гаррі видихнув, ніби від полегшення, за його спиною.

Драко поглянув на біле світло. Видавалося, що все ж таки він не повністю загублений.

 — Це нагадало мені, — сказав Гаррі по деякому часі. — Можна ми перевіримо мою гіпотезу щодо того, як за допомогою патронусів відправляти повідомлення?

 — А це мене здивує? Бо мені достатньо сюрпризів на сьогодні.


Гаррі стверджував, що ідея зовсім не дивна, і він не міг уявити, що тут може здивувати Драко, через що він чомусь нервував лише більше. Але Драко розумів, як важливо мати змогу надсилати повідомлення в надзвичайних ситуаціях.

Хитрість — чи принаймні в цьому була гіпотеза Гаррі, — була в тому, щоб хотіти розповсюдити гарні новини, хотіти, щоб одержувач дізнався правду про ту щасливу думку, яку ти використав для створення патронуса. Тільки замість того, щоб розповісти одержувачу словами, сам патронус був повідомленням. Самим бажанням продемонструвати це, патронус піде до них.

 — Перекажи Гаррі, — сказав Драко світлій змії, хоча Гаррі стояв лише в декількох кроках від нього з іншого боку кімнати, — ем…​ бійся зеленої мавпи.

Це був знак в одній з пʼєс, яку Драко колись бачив.

І, як і раніше на станції Кінґс-Крос, Драко хотів, щоб Гаррі дізнався, що батько завжди про нього піклувався. Тільки цього разу замість того, щоб сказати йому про це словами, він хотів сказати це найщасливішою думкою.

Яскрава змія поплазувала на інший бік кімнати. Видавалося, вона повзе більше повітрям, ніж каменем. Вона дісталася Гаррі після нетривалої подорожі…​

…​і сказала Гаррі дивним голосом, який напевно чули інші люди, коли Драко розмовляв:

 — Бійся зеленої мавпи.

 — Хссссс сссс сшсшсссс, — сказав Гаррі.

Змія поплазувала підлогою назад до Драко.

 — Гаррі каже, що повідомлення отримано й підтверджено, — сказав сяючий синій крайт голосом Драко.

 — Гм. А розмовляти з патронусами трохи дивно.

…​

…​

…​

…​

 — Чого ти так на мене дивишся? — запитав спадкоємець Слизерина.


Наслідки:

Гаррі витріщався на Драко.

 — Ти маєш на увазі лише магічних змій, так?

 — Н-ні, — відповів Драко. Він був доволі блідим, і досі трохи заїкався, але принаймні безґлуздий шум, що він його видавав раніше, вже припинився. — Ти парселмовець, ти можеш розмовляти парселмовою, це мова усіх змій звідусіля. Ти можеш розуміти будь-яку змію, коли вона розмовляє, а вони розуміють тебе, коли ти розмовляєш з ними…​ Гаррі ти ну ніяк не можеш вірити, що тебе розподілили до Рейвенклову! Ти спадкоємець Слизерина!

…​

…​

…​

…​

…​

 — ЗМІЇ РОЗУМНІ?