Розділ 32. Інтерлюдія: особисте керування фінансами

 — Але ж директоре, — сперечався Гаррі, і частка його розпачу просочилася в голос, — залишити всі мої активи в одному нерозподіленому сховищі повному золотих монет — це божевілля, директоре! Це ніби…​ я навіть не знаю…​ ніби проводити досліди з трансфігурації без попереднього узгодження з визнаним авторитетом! Такого просто не роблять з грошима!

Зі зморшкуватого обличчя старого чарівника — над яким був святковий капелюх, що скидався на результат автокатастрофи між автівками з зеленої та червоної тканини — Гаррі пронизали похмурі, сумні очі.

 — Мені прикро, Гаррі, — сказав Дамблдор, — і я прошу вибачення, проте дозволити тобі керувати власними фінансами означатиме дати тобі забагато незалежності у своїх діях.

Гаррі розкрив рота, але не видав ані звуку. У нього буквально не було слів.

 — Я дозволю тобі зняти пʼять ґалеонів для різдвяних подарунків, — сказав Дамблдор, — а це більше, ніж слід витрачати будь-якому хлопцеві твого віку, та не несе загрози, я вважаю…​

 — Я просто не вірю, що ви це сказали! — слова полилися з рота Гаррі. — Ви визнаєте, що маніпулюєте мною?

 — Маніпулюю? — з легкою усмішкою запитав старий чарівник. — Ні, я б маніпулював, якби не визнавав цього, або якби в мене був якийсь потаємніший мотив, що я приховував би за очевидним. Усе доволі просто, Гаррі. Ти ще не готовий грати в цю гру, і було б нерозумним надати тобі тисячі ґалеонів, що ними ти б зіпсував позицію фігур.


Різнобарвна колотнеча й галас алеї Діаґон збільшилися в стократ і ще удвічі, коли наблизилося Різдво: усі крамниці загорнулися в блискучі чари, що яріли й миготіли, ніби дух свята от-от спалахне й безконтрольно вибухне та перетворить усе довкола на радісний кратер. На вулицях був такий натовп відьом та чаклунів у святковому та гучному одязі, що очі піддавалися не меншому випробуванню, ніж вуха. Запаморочливе різноманіття покупців не залишало сумнівів: алея Діаґон була міжнародно відомим місцем. Вулицею йшли відьми, загорнуті в безмежні рулони тканини, ніби мумії; чарівники в офіційних циліндрах і халатах; дітлахи, що, судячи з віку, ще нещодавно були здатні лише повзати, були оздоблені ліхтариками, що світили не менш яскраво, ніж крамниці навколо, доки їхні батьки за руку водили їх чаклунською країною див та дозволяли їм верещати досхочу. Це був час бути щасливим.

І посеред усього цього сяйва й веселощів була пляма найчорнішої ночі. Холодна, темна атмосфера розчистила на безцінну відстань декількох кроків цей натовп.

 — Ні, — сказав професор Квірел з виразом зловісної огиди, ніби він щойно відкусив шматок їжі, що не лише жахливо смакувала, а ще й була морально нестерпною на додачу. Таке лице можна побачити у звичайної людини, що почала їсти мʼясний пиріг та зʼясувала, що він гнилий та був зроблений з кошенят.

 — Ну годі вам, — сказав Гаррі. — У вас мають бути хоч якісь ідеї.

 — Містере Поттер, — сказав професор Квірел, він майже не розтуляв губ, — я погодився бути вашим дорослим опікуном під час цієї експедиції. Я не погоджувався давати вам поради щодо вашого вибору подарунків. Я не взаємодію з Різдвом, містере Поттер.

 — А як щодо Різдва Ньютонова? — радісно запитав Гаррі. — Ісаак Ньютон справді народився двадцять пʼятого грудня, на відміну від деяких інших історичних особистостей, яких я міг би назвати.

Це не зворушило професора Квірела.

 — Слухайте, — сказав Гаррі. — Перепрошую, але я маю зробити щось особливе для Фреда та Джорджа, і я гадки не маю, які в мене варіанти.

Професор Квірел задумливо гмикнув.

 — Ви можете запитати, які з родичів їх дратують найбільше, і найняти вбивцю. Я знаю декого з одного уряду у вигнанні, доволі компетентного, і він дасть вам знижку за декількох Візлі.

 — Цього Різдва, — сказав Гаррі низьким голосом, — вразьте своїх друзів подарунком…​ смерті.

Це змусило професора Квірела всміхнутися. Навіть в очах промайнуло щось радісне.

 — Ну, — сказав Гаррі, — принаймні ви не запропонували подарувати їм пацюка…​  — Гаррі різко закрив рота, і пожалкував про свої слова, щойно їх вимовив.

 — Перепрошую?

 — Забудьте, — миттєво відповів Гаррі, — довга нудна історія.

І розповідати її чомусь не хотілося, можливо через те, що Гаррі боявся, що професор Квірел сміявся б навіть якби Біла Візлі не вилікували й не повернули до звичайного життя…​

Де це професор Квірел пропадав, що він не чув цієї історії? Гаррі здавалося, що в чаклунській Британії її знали всі.

 — Слухайте, — сказав Гаррі, — я намагаюся зміцнити їхню вірність до мене, розумієте? Зробити близнюків Візлі своїми посіпаками? Як то кажуть: друг — це не той, кого використовують один раз та викидають, друг — це хтось, кого використовують і використовують. Фред та Джордж — це два найкорисніших друзі, яких я маю в Гоґвортсі, професоре Квірел, і я планую використовувати їх знову й знову. Отже, якщо ви допоможете мені вчинити по-слизеринські, і запропонуєте щось, за що вони будуть надзвичайно вдячними…​ — голос Гаррі затих із запрошенням.

Треба лише висвітлити речі під правильним кутом.

Вони чимало пройшли, доки професор Квірел не заговорив знову, його голос сочився огидою.

 — Близнюки Візлі використовують вживані чарівні палички, містере Поттер. Вони згадуватимуть про вашу щедрість щоразу, як накладатимуть чари.

Гаррі сплеснув долонями від нестримного захвату. Просто переказати гроші на рахунок крамниці „Олівандер‟, і сказати містерові Олівандеру ніколи не відшкодовувати їх — ні, навіть краще, надіслати їх Луціусові Мелфою, якщо близнюки Візлі не зʼявляться до початку наступного року навчання.

 — Це геніально, професоре!

Професор Квірел, видавалося, комплімент не оцінив.

 — Гадаю, я можу стерпіти Різдво в такому настрої, містере Поттер, хоча лише ледве можу, — тоді він легко всміхнувся. — Звісно, це коштуватиме чотирнадцять ґалеонів, а у вас лише пʼять.

 — Пʼять ґалеонів, — сказав Гаррі й пирхнув від люті. — Та за кого директор мене приймає, га?

 — Гадаю, йому просто не спало на думку боятися наслідків того, що станеться, якщо ви зосередите свою винахідливість на завданні отримання коштів. Хоча з вашого боку було мудрим рішенням програти, а не зробити це прямою загрозою. Із щирої цікавості, містере Поттер, що ви б зробили, якби я не повернувся спиною до вас від нудьги, доки ви, через дитячий напад образливості, набирали суму в пʼять ґалеонів кнатами?

 — Ну, найлегше було б позичити гроші в Драко Мелфоя.

Професор Квірел хихикнув.

 — Я серйозно, містере Поттер.

Взято до уваги.

 — Напевно я б зробив декілька виходів як знаменитість. Я б не вдавався до жодних заходів, що загрожували б економіці, лише заради грошей для витрат.

Гаррі перевіряв був, і йому дозволять залишити часоворот на канікулах, щоб його цикл сну не почав зсуватися. Але також було можливо, що хтось стежив за чаклунами, що грають на біржі. Для фокусу зі сріблом та золотом потрібно чимало роботи з маґлівського боку, а також стартовий капітал, та й ґобліни можуть почати щось підозрювати після першого циклу. А відкривати справжній банк — це купа роботи…​ Гаррі майже вигадав методи заробітку, що були швидкими, і певними і безпечними, тому він був вкрай радий, коли професор Квірел дозволив себе так легко обдурити.

 — Сподіваюся, цих пʼяти ґалеонів вистачить на деякий час, адже ви так старанно їх набирали, — сказав професор Квірел. — Сумніваюся, що директор так радо довірить мені ключ від вашого сховища вдруге, коли вже дізнається, що мене обхитрували.

 — Я впевнений, що ви зробили, що могли, — з глибокою вдячністю сказав Гаррі.

 — Чи потрібна вам допомога з пошуком безпечного місця для зберігання усіх цих кнатів, містере Поттер?

 — Ну, більш менш, — сказав Гаррі. — Чи знаєте ви якісь варті уваги можливості для інвестицій, професоре Квіреле?

І вони вдвох ішли далі у своїй маленькій кулі тиші та ізоляції крізь яскраві метушливі юрби. А якщо дуже придивитися, то можна було побачити, що після них листя жовкло, квіти вʼянули, а дитячі іграшки, що радісно дзвеніли, починали звучати нижче й отримували зловісні нотки.

Гаррі помітив це, але нічого не сказав, лише подумки всміхнувся.

Усі святкують вихідні на свій смак, і Ґрінч — це така ж частина Різдва, як і Санта.