Розділ 33. Складнощі координації, ч.1

Я просто повторюю собі, знову й знову, доки не зможу вирішити спати: усе призводить до Дж. К. Ролінґ.

Версія теорії рішень, що використовується в цьому розділі не домінує в академічних колах. Вона основана на такій собі „безчасовій теорії рішень‟, що її розвивають (серед інших) Ґері Дешер, Веі Даі, Владімір Нєсов, і, ну…​ (декілька разів кахикає) я.


Найжахливішим було те, як швидко все вийшло з під контролю.

 — Албусе, — сказала Мінерва, вона навіть не намагалася вдати спокій, коли вони вдвох зайшли до Великої Зали, — щось треба зробити.

Зазвичай атмосфера Гоґвортсу в час Йолю була чудовою та радісною. Велику Залу вже нарядили були в зелене й червоне — на честь двох учнів Слизерину та Ґрифіндору, чиє йольське весілля давно стало символом дружби, яку не могли зупинити різні гуртожитки та присяги вірності — традиція ледь не така ж давня, як сам Гоґвортс, вона навіть поширилася в маґлівських країнах.

А зараз учні вечеряли та нервово озиралися за спини, намагалися залякати поглядами один одного, а деінде були гучні суперечки. Напевно, можна було описати атмосферу словом напружена, але в голові Мінерви крутився вираз пʼятий ступінь обережності.

Візьміть школу, що розділена на чотири гуртожитки…​

Тепер в кожному році додайте три війська в стані війни.

А вболівання за Драконів, Сонечко та Хаос далеко вийшло за перший клас: вони стали військами для тих, хто не був у військах. Учні носили повʼязки на руках з символами вогню, усміхненого обличчя або здійнятої руки, і використовували прокльони один проти одного в коридорах. Усі три генерали першого класу казали були їм припинити — навіть Драко Мелфой вислухав був її та похмуро кивнув — проте їхні прихильники не слухалися.

Дамблдор розсіяно оглянув столи гуртожитків.

 — У кожному місті, — тихо процитував старий чарівник, — населення давно вже було розділено на сині й зелені фракції…​ І вони борються проти своїх опонентів, не знаючи, яку долю накликають на себе…​ І зростає серед соратників ворожнеча, що не має підстав, і ніколи вона не припиняється й не зникає, адже не дає місця ані шлюбу, ані стосункам, ані дружбі, і те ж саме коїться з тими, хто відрізняється за цими кольорами, навіть якщо вони брати чи родичі будь-якої спорідненості. Я, зі свого боку, не можу це назвати нічим іншим, крім хвороби душі…​

 — Перепрошую, — сказала Мінерва, — я не…​

 — Прокопій, — сказав Дамблдор. — У Римській імперії дуже серйозно ставилися до перегонів колісниць. Так, Мінерво, я погоджуюся, що щось треба зробити.

 — І швидко, — сказала Мінерва ще тихіше. — Албусе, гадаю, щось має бути зроблене до суботи.

У неділю більшість учнів покинуть Гоґвортс, щоб приєднатися на свята до своїх родин. А в суботу, відповідно, буде фінальна битва між трьома військами першого класу, яка визначить переможця, що він отримає тричі кляте різдвяне бажання від професора Квірела.

Дамблдор похмуро поглянув на неї.

 — Ти боїшся, що саме тоді все вибухне, і хтось постраждає.

Мінерва кивнула.

 — І всі вважатимуть винним професора Квірела.

Мінерва знову кивнула, її обличчя було напруженим. Вона вже давно глибоко розуміла, як відбувалося звільнення професорів із захисту.

 — Албусе, ми не можемо втратити професора Квірела зараз, не можемо! Якщо він дотягне до кінця січня наші пʼятикласники зможуть скласти СОВи, якщо витримає березень, то семикласники складуть НОЧІ, він виправляє роки недбалості за місяці, ціле покоління буде в змозі захистити себе, незважаючи на прокляття Темного Лорда — ти маєш зупинити битву, Албусе! Заборони війська зараз!

 — Навряд чи професор із захисту сприйме це легко, — сказав Дамблдор, глянувши до того місця головного стола, де Квірел пускав слину в свій суп. — Видається, він дуже привʼязався до своїх військ, хоча коли я погоджувався на це все, я гадав, що в кожному році їх буде чотири, — старий чарівник зітхнув. — Розумний чоловік, можливо з найкращими намірами, але можливо недостатньо розумний, боюся. І заборона військ також може спричинити вибух.

 — Проте Албусе, що ж ти робитимеш?

Старий чарівник обдарував її лагідною усмішкою.

 — Ну як же, я організую змову, звісно. Це нова мода в Гоґвортсі.

І вони підійшли надто близько до головного стола, щоб Мінерва могла сказати щось ще.


Найжахливішим було те, як швидко все вийшло з під контролю.

Перша битва грудня була…​ безладною, чи принаймні Драко так про це розповіли.

Друга битва була ненормальною.

І наступна буде ще гіршою, хіба що їм втрьох разом вдасться досягти успіху в цій останній відчайдушній спробі зупинити це.

 — Професоре Квірел, це божевілля, — сухо сказав Драко. — Це вже не Слизерин, це просто…​ — Драко не міг дібрати слів, і безпорадно змахнув руками. — Неможливо щось планувати, коли стільки всього відбувається. В останній битві один з моїх солдатів сфабрикував власне самогубство. Гафелпафці намагаються створювати змови й підступні плани, вони гадають, що в них виходить, але це не так. Тепер усе відбувається просто випадково, це не має жодного стосунку до того, хто є найрозумнішим, чи хто бореться найкраще, це…​ — він навіть не міг цього описати.

 — Я погоджуюся з містером Мелфоєм, — сказала Ґрейнджер тоном людини, що ніколи не очікувала, що вимовить ці слова. — Дозвіл на зради не працює, професоре Квірел.

Драко намагався був заборонити всім зі свого війська планувати змови, крім нього самого, але це лише спричинило перетворення всіх змов на таємні змови, ніхто не хотів лишатися осторонь, коли солдати інших військ планували й змовлялися. Після жалюгідного програшу в першій битві він скасував цей указ, проте на той час його солдати вже підготовили власні плани й розпочали їхню підготовку без жодної координації.

Після того, як Драко вислухав усі плани, чи те, що його солдати стверджували було їхніми планами, він намагався розробити загальний план для перемоги у фінальній битві. Це вимагало, щоб правильно відбулося значно більше за три речі, і Драко застосував Інсендіо на папері та Еверто, щоб навіть попіл зник, бо якби батько побачив цю схему, він би зрікся сина.

Очі професора Квірела були напівзаплющені, його підборіддя спиралося на руки, він нахилився над столом.

 — А ви, містере Поттер? — запитав професор Квірел. — Ви також погоджуєтеся?

 — Залишилося лише пристрелити Франца Фердинанда й розпочнеться Перша світова війна, — сказав Гаррі. — Усе перетворилося на цілковитий хаос. Я лише за.

 — Гаррі! — від цілковитого здивування вигукнув Драко.

Лише за секунду він збагнув, що сказав це водночас і таким самим обуреним тоном, як і Ґрейнджер.

Ґрейнджер кинула в його напрямку здивований погляд, а Драко старанно зобразив спокій. Йой.

 — Саме так! — сказав Гаррі. — Я зраджую вас! Вас обох! Знову! Ха ха!

Професор Квірел тонко посміхався, хоча так і не розплющив очі повністю.

 — І чому ж це, містере Поттер?

 — Позаяк я вважаю, що можу впоратися з хаосом краще, ніж міс Ґрейнджер чи містер Мелфой, — сказав цей зрадник. — Наша війна — це гра з нульовою сумою, і неважливо, легка чи складна вона в абсолютному розумінні, важливо лише хто грає краще, а хто гірше.

Гаррі Поттер надто швидко вчився.

Очі професора Квірела з-під повік оглянули Драко, а потім Ґрейнджер.

 — По правді, містере Мелфой, міс Ґрейнджер, я просто не зможу дивитися собі в очі, якщо зупиню цю величну катастрофу перед розвʼязкою. Один з ваших солдатів навіть став почотирійним агентом.

 — Почотирійним? — запитала Ґрейнджер. — Але ж у війні беруть участь лише три сторони!

 — Так, — сказав професор Квірел, — так здається, чи не так. Я не впевнений, чи існував колись в історії почотирійний агент, і чи існувало військо з такою високою часткою справжніх та вдаваних зрадників. Ми ступаємо на незвідану територію, міс Ґрейнджер, і тепер не можемо вертатися назад.

Драко покинув кабінет професора із захисту, сильно стиснувши зуби, а Ґрейнджер поряд здавалася навіть більш роздратованою.

 — Я не вірю, що ти це зробив, Гаррі! — сказала Ґрейнджер.

 — Вибач, — сказав Гаррі, що навіть не намагався вдати, ніби йому прикро, його губи скривилися в щасливу злу посмішку. — Памʼятай, Герміоно, це лише гра, і чому лише генералам має бути дозволено планувати й змовлятися? Крім того, що ви можете з цим зробити? Обʼєднатися проти мене?

Драко перезирнувся з Ґрейнджер, знаючи, що його обличчя таке саме напружене, як і її. Гаррі дедалі відвертіше й зловтішніше покладався на те, що Драко відмовлявся обʼєднувати сили з бруднокровкою. Драко вже нудило від того, що це використовують проти нього. Якщо так буде далі, то він справді стане союзником Ґрейнджер і зітре Гаррі Поттера на порох, і побачимо, як бруднокровчиному сину це сподобається.


Найжахливішим було те, як швидко все вийшло з під контролю.

Герміона витріщалася на пергамент, що його дав був їй Забіні, і відчувала себе цілковито й абсолютно безпорадною.

Там були імена, і лінії, що зʼєднували одні імена з іншими, і якісь з цих ліній були різних кольорів, і …​

 — Скажи мені, — попросила генерал Ґрейнджер, — чи є в моєму війську бодай один не шпигун?

Вони вдвох сиділи не в офісі, а в іншій закинутій кімнаті й були самі. Бо, як казав був полковник Забіні, тепер було майже точно відомо, що принаймні один з капітанів — зрадник. Імовірно капітан Ґольдштейн, проте Забіні не знав напевно.

Її питання викликало іронічну усмішку на лиці юного слизеринця. Блез Забіні завжди здавався трохи зневажливим щодо неї, проте здавалося, не мав сильної відрази до неї — нічого схожого на його нескінченний глум з Драко Мелфоя чи його глибокої образи на Гаррі Поттера. Спершу вона хвилювалася, чи не зрадить її Забіні, але, видавалося, хлопець відчайдушно хотів показати іншим двом генералам, що вони нічим не ліпші за нього. І Герміона вважала, що хоча Забіні напевно з радістю видав би її будь-кому іншому, він ніколи не дозволить Мелфою чи Гаррі виграти.

 — Більшість твоїх солдатів досі вірні тобі, я майже впевнений, — сказав Забіні. — Просто всі хочуть взяти участь у веселощах, — сповнений зневаги вираз обличчя слизеринця не залишав сумнівів щодо того, як він ставився до людей, що не сприймали змови серйозно. — Тому вони вважають, що можуть бути подвійними агентами й таємно працювати для нас, вдаючи, ніби зрадили нас.

 — І те ж саме стосується будь-кого з інших військ, хто каже, що хоче бути нашим шпигуном, — обережно зазначила Герміона.

Молодий слизеринець знизав плечима.

 — Гадаю, я доволі непогано попрацював над зʼясуванням, хто справді готовий здати нам Мелфоя, і я не впевнений, чи бодай хтось справді хоче продати тобі Поттера. Але Нот майже гарантовано зрадить Поттера заради Мелфоя, а я наказав Ентвіслові розпочати перемовини нібито для Мелфоя, а Ентвісл насправді звітує нам, отже це майже нічим не гірше…​

Герміона на хвильку заплющила очі.

 — Ми програємо, чи не так?

 — Слухай, — терпляче сказав Забіні. — У тебе зараз перевага в балах Квірела. Тому ми маємо просто не програти останню битву вщент і в тебе буде достатньо балів Квірела, щоб виграти різдвяне бажання.

Професор Квірел оголосив, що фінальна битва матиме формальну систему отримання балів, адже його про це попросили задля уникнення взаємних обвинувачень. Щоразу, як ви в когось влучаєте, генерал вашого війська отримує два бали Квірела. Ґонґ продзвенить над полем бою (вони ще не знали, де буде бій, але Герміона сподівалася, що знову буде ліс, де Сонечко чудово показало себе), а за тоном звуку можна буде розрізнити, яке з військ отримало бали. Якщо ж хтось вдавав, що в нього влучили, то ґонґ все одно продзвенить, а потім подвійний звук ґонґа згодом — після встановленого часу — сповістить про скасування балів. Якщо ви вигукували назву війська: кричали „За Сонечко!‟, „За Хаос!‟ чи „За Драконів!‟, то ви після цього вважалися частиною відповідного війська.

Навіть Герміона бачила ваду цього набору правил. Але професор Квірел на цьому не зупинився, й повідомив, що якщо ви спершу були призначені Сонечку, то ніхто не міг вистрелити у вас в імʼя Сонечка — тобто, міг, проте тоді Сонечко втрачало один бал Квірела, що позначалося потрійним ґонґом. Це запобігало розстрілу власних солдатів заради балів, і робило самогубство в програшній ситуації менш привабливим. Але все одно була можливість стріляти в шпигунів, якщо було потрібно.

Наразі в Герміони було двісті сорок чотири бали Квірела, у Мелфоя було двісті девʼятнадцять, а у Гаррі — двісті двадцять один. І в кожному війську було двадцять чотири солдати.

 — Отже ми битимемося обережно, — сказала Герміона, — і просто намагатимемося не програти надто сильно.

 — Ні, — сказав Забіні. Тепер лице молодого слизеринця стало серйозним. — Проблема в тому, що Мелфой та Поттер обидва знають, що єдиний їхній шанс на перемогу — це обʼєднати сили й розтрощити нас, а потім боротися між собою. Тому ось що я пропоную зробити…​

Коли Герміона вийшла з кімнати, в неї ніби все було в тумані. План Забіні не був очевидним, він був дивним, заплутаним, багатошаровим — таким, якого вона очікувала від Гаррі, а не Забіні. Маленькі дівчатка не мають бути здатні розуміти такі плани. Маленькі дівчатка не мають бути здатні розуміти такі плани. Капелюх відправив би її до Слизерину, якби побачив був, що вона здатна розуміти такі плани…​


Найчудовішим було те, як швидко йому вдалося поширити хаос, щойно він почав робити це навмисно.

Гаррі сидів у своєму офісі. Йому надали право замовляти меблі в ельфів-домовиків, тому він замовив трон і штори з чорно-малиновим візерунком. Багряно-червоне мов кров світло, змішане з тінню, лилося крізь них на підлогу.

Щось всередині Гаррі відчуло себе нарешті вдома.

Перед ним стояли чотири лейтенанти Хаосу, його найвірніші посіпаки, і один з них був зрадником.

Ось. Оце життя.

 — Ми зібралися, — сказав Гаррі.

 — Хай запанує Хаос, — хором відповіли чотири лейтенанти.

 — Моє судно на повітряній подушці наповнене вуграми, — сказав Гаррі.

 — Я не куплю цей диск, його подряпано, — хором відповіли чотири лейтенанти.

 — Жасмунові́лі худоки́.

 — Гриві́ли зехряки́ в чузі́.

На цьому формальності закінчувалися.

 — Як просувається безладдя? — запитав Гаррі сухим шепотом, мов імператор Палпатін.

 — Добре, генерале Хаосу, — сказав Невіл тоном, який він завжди використовував для військових справ — настільки глибоким голосом, що хлопець подеколи затинався й кашляв. Лейтенант-хаосит був охайно одягнений у шкільну мантію, оздоблену жовтим гуртожитку Гафелпаф, а його волосся було розчесано так, як зазвичай у чесних хлопчиків. Гаррі сподобалася була негармонійність більше, ніж будь-яка мантія, яку вони приміряли. — Наші легіонери вже розпочали пʼять нових змов зі вчорашнього вечора.

Гаррі зло посміхнувся.

 — Чи є бодай в якоїсь з них шанси на успіх?

 — Гадаю ні, — сказав Невіл Хаосу. — Ось звіт.

 — Чудово, — сказав Гаррі, моторошно зареготав, коли взяв пергамент з рук Невіла, стараючись видати звук, ніби він задихався від пороху. Тепер у них шістдесят змов.

Хай Драко спробує з цим впоратися. Хай спробує.

Щодо Блеза Забіні…​

Гаррі знову засміявся, і цього разу йому навіть не довелося докладати зусиль, щоб вийшло злобно. Йому справді треба позичити чийогось кнізла для зустрічей штабу, щоб він міг гладити кота доки вони тривають.

 — Чи можна легіону тепер припинити розробляти плани змов? — запитав Фініґан Хаосу. — Тобто, хіба в нас уже не достатньо…​

 — Ні, — сухо відповів Гаррі. — Змов ніколи не достатньо.

Професор Квірел бездоганно це сформулював. Напевно, ще ніколи ніхто не розширював межі настільки. І Гаррі не зможе дивитися собі в очі, якщо тепер поверне назад.

Почувся стукіт у двері.

 — Це має бути генерал Драконів, — сказав Гаррі, посміхаючись від злого передбачення. — Він прибув саме коли я очікував. Проведіть його всередину, а себе назовні.

І чотири лейтенанти Хаосу повагом вийшли, кидаючи сповнені погроз погляди на Драко, доки ворожий Генерал заходив у таємне лігво Гаррі.

Якщо йому не дозволятимуть цього, коли він подорослішає, то Гаррі просто назавжди залишиться одинадцятирічним.


Сонце сочилося крізь червоні штори, його криваве проміння танцювало підлогою перед кріслом Гаррі Поттера, що було наповнене подушками й було дорослого розміру. Воно все блищало золотом і сріблом, і Гаррі Поттер наполягав, щоб його називали троном.

(Драко починав бути переконаним, що він зробив був правильний вибір щодо захоплення влади перед тим, як Гаррі Поттер запанує над світом. Драко навіть уявити не міг, яким було б життя під його керівництвом.)

 — Добрий вечір, генерале Драконів, — сказав Гаррі Поттер моторошним шепотом. — Ти прибув саме коли я очікував.

Це було не дивно, враховуючи, що Драко й Гаррі домовилися про зустріч заздалегідь.

І також був не вечір, але Драко вже знав, що не варто про це нічого казати.

 — Генерале Поттер, — сказав Драко якомога гідніше, — ти знаєш, що наші два війська мають співпрацювати, щоб хоч один з нас міг виграти бажання професора Квірела, так?

 — Дійсссссно, — прошипів Гаррі, ніби хлопець гадав, що він був парселмовцем. — Ми маємо співпрацювати й знищити Сонечко, і лише потім битися один з одним. Але якщо один з нас зрадить іншого раніше, то може отримати перевагу в подальшій боротьбі. І генерал Сонечка знає це все й спробує змусити кожного з нас вважати, що інший зрадить його. А в нас з тобою, бо ми знаємо це, виникне спокуса зрадити іншого й вдати, ніби це хитрощі Ґрейнджер. А Ґрейнджер знає і це.

Драко кивнув. Це було очевидним.

 — І…​ ми обидва хочемо лише виграти, ніхто нас не покарає, якщо ми зрадимо.

 — Саме так, — сказав Гаррі Поттер, тепер серйозно. — Перед нами справжня дилема вʼязня.

Дилема вʼязня, згідно з навчаннями Гаррі Поттера, звучала так: двох вʼязнів замкнули в окремих камерах. Існували докази проти кожного вʼязня, але лише слабкі докази, достатні для увʼязнення на два роки кожному. Кожен вʼязень має можливість зрадити іншого — свідчити проти нього в суді. Тоді йому зменшать строк на один рік, але додадуть два роки іншому. Або вʼязень може співпрацювати — мовчати. Отже якщо обидва вʼязні зрадять — кожен свідчитиме проти іншого, — то вони обидва отримають три роки кожен; а якщо обидва співпрацюватимуть — мовчатимуть, — то кожен отримає два роки. Проте якщо один зрадить, а інший співпрацюватиме, то зрадник отримає лише один рік, а той, хто співпрацюватиме, — аж чотири.

І обидва вʼязні мають прийняти рішення, не знаючи, яке рішення прийме інший, і жоден з них не в змозі змінити рішення потім.

Драко зазначив був, що якби двоє вʼязнів були смертежерами впродовж Чаклунської війни, то Темний Лорд вбив би зрадників.

Гаррі кивнув та сказав, що це один з методів розвʼязання дилеми вʼязня — насправді обидва смертежери хотіли б, щоб існував Темний Лорд саме з цієї причини.

(Тоді Драко попросив Гаррі зупинитися та дозволити йому обміркувати це перед тим, як вони продовжать. Це пояснювало купу всього про те, чому батько та його друзі погодилися служити Темному Лордові, хоча він часто не надто добре до них ставився…​)

Насправді, як сказав був Гаррі, фактично це головна причина, чому люди мали уряди — тобі могло стати ліпше, якщо ти щось вкрадеш — так само, як окремому вʼязню може стати ліпше, якщо він зрадить у дилемі вʼязня. Але якщо всі поводитимуться так, то країна опиниться в хаосі, і всім стане гірше, як і коли обидва вʼязні зрадять. Отже люди дозволяють керувати собою урядам — як смертежери дозволяли керувати собою Темному Лордові.

(Драко знову попросив Гаррі зупинитися. Він завжди сприймав як очевидне, що честолюбні чарівники захоплювали владу, бо хотіли правити, а люди дозволяли керувати собою, бо були заляканими маленькими гафелпафцями. І це, якщо подумати, все одно здавалося правдою. Але точка зору Гаррі була захопливою, навіть якщо була хибною.)

Але, як сказав Гаррі після паузи, страх третьої сторони, що може покарати тебе, був не єдиною можливою причиною вибирати співпрацю в дилемі вʼязня.

Припустімо, сказав був Гаррі, що ти грав у цю гру проти магічно створеної ідентичної копії себе.

Драко сказав був, що якби було два Драко, то звісно жоден з Драко не хотів би, щоб з іншим сталося щось погане, це вже не кажучи, що жоден Мелфой не дозволив би, щоб він став відомим, як зрадник.

Гаррі знову кивнув, і сказав, що це було ще одне рішення дилеми вʼязня — люди можуть співпрацювати, бо піклуються один про одного, чи в них є гідність, чи вони хотіли зберегти репутацію. І справді, сказав Гаррі, доволі складно створити справжню дилему вʼязня — у справжньому житті людям зазвичай не було начхати на другу людину, або їх хвилювала власна гідність, репутація, покарання від Темного Лорда чи щось ще, крім строків у тюрмі. Але припустімо, що скопіювали когось цілковито егоїстичного…​

(Вони вибрали Пенсі Паркінсон як приклад)

…​отже кожна Пенсі піклуються лише про те, що станеться з нею, і не зважає на іншу Пенсі.

Якщо припустити, що Пенсі турбує лише це…​ і немає Темного Лорда…​ і Пенсі не хвилювала її репутація…​ і Пенсі або не мала почуття гідності чи не вважала себе зобовʼязаною щодо іншої вʼязня…​ тоді раціональним для Пенсі було співпрацювати чи зрадити?

Дехто, згідно з Гаррі, стверджував, що раціональним для Пенсі було зрадити свою копію, але Гаррі, і ще хтось на імʼя Дуглас Гофстедтер, вважали, що ті люди помиляються. Адже, казав Гаррі, якщо Пенсі зрадить — не випадково, а через те, що їй здавалося раціональними причинами, то й інша Пенсі міркуватиме так само. Дві ідентичні копії не дійдуть різних висновків. Отже Пенсі треба вибирати між світом, у якому обидві Пенсі співпрацюють, та світом, у якому обидві Пенсі зраджують, і їй краще, щоб обидві копії співпрацювали. І якби Гаррі вважав, що „раціональні‟ люди зраджували в дилемі вʼязня, то він би не розповсюджував таку „раціональність‟, бо країна чи товариство, що складається з таких „раціональних‟ людей зануриться в хаос. Про таку „раціональність‟ краще розповідати своїм ворогам.

І тоді це все здавалося було розумним, проте зараз Драко спало на думку, що…​

 — Ти казав, що раціональним рішенням в дилемі вʼязня є співпраця. Але звісно ти хотів би, щоб я у це вірив, чи не так? — і якщо Драко через обман вирішить співпрацювати, то Гаррі просто скаже „Ха ха, знову тебе зрадив!‟ і посміється з нього.

 — Я б не став обманювати тебе під час занять, — серйозно сказав Гаррі. — Але я маю нагадати тобі, Драко, що я не казав тобі, що ти просто завжди маєш співпрацювати. Не в справжній дилемі вʼязня, з якою ми тут маємо справу. Я сказав, що коли ти вибираєш, то не маєш вважати, що вибираєш лише що ти зробиш, чи що всі зроблять. Ти маєш вважати, що вибираєш для всіх людей, що достатньо схожі на тебе, щоб імовірно вибрати те саме, що й ти, з тих самих причин. А також вирішувати, якими будуть передбачення будь-кого, хто знає тебе достатньо добре, щоб точно передбачити, щоб тобі ніколи не довелося пожалкувати, що ти раціональний, через правильні передбачення інших людей щодо тебе — нагадай мені якось пояснити задачу Ньюкомба. Отже, Драко, ми маємо поставити таке питання: чи достатньо ми схожі, щоб імовірно прийняти однакове рішення, хай яким воно буде, і дійти до цього рішення схожим способом? Або чи знаємо ми один одного достатньо добре, щоб передбачити іншого, щоб я міг передбачити, співпрацюватимеш ти чи зрадиш, і ти міг передбачити, що я вирішив зробити те ж саме, що я передбачив, ти зробиш, через те, що я знаю, що ти можеш передбачити, що я вирішу це зробити?

…​і Драко не міг стримати думку, що якщо йому довелося докласти всіх зусиль лише для того, щоб зрозуміти половину цього, то відповідь очевидно була „Ні‟.

 — Так, — сказав Драко.

Запала тиша.

 — Зрозуміло, — розчаровано сказав Гаррі. — Ну що ж, гадаю, нам доведеться тоді вигадати інший спосіб.

Драко сумнівався, що щось вийде.

Драко й Гаррі обговорювали це з усіх боків. Вони домовилися були раніше, що будь-які дії на полі битви не вважалися порушенням обіцянки в справжньому житті, хоча Драко трохи злився щодо того, як Гаррі вчинив у кабінеті професора Квірела, і сказав про це.

Проте якщо вони не могли розраховувати на гідність та дружбу, то питання, як змусити їхні війська працювати разом над знищенням Сонечка, незважаючи на все, що Ґрейнджер може зробити, щоб їх розсварити, було відкритим. Правила професора Квірела не робили спокусливим знищення іншого війська Сонечком — бо це підвищувало планку, яку треба здолати власному війську — але спокушали кожну сторону намагатися красти знешкодження ворожих солдатів замість того, щоб працювати як єдине військо, або стріляти в солдатів другого війська під час колотнечі битви…​


Герміона поверталася до башти Рейвенклову, не усвідомлюючи, куди йде — її розум опрацьовував різноманітні варіанти військових операцій, віроломства та інших невідповідних її віку концепцій, коли вона завернула за ріг та наштовхнулася прямо на якогось дорослого.

 — Вибачте, — бездумно сказала вона на автоматі, — Яааай!

 — Не хвилюйтеся, міс Ґрейнджер, промовила радісна усмішка, що була розташована під мерехтливими очима й над срібною бородою ДИРЕКТОРА ГОҐВОРТСУ. — Я вас цілковито пробачаю.

Її погляд безпорадно застигнув на доброму обличчі наймогутнішого чарівника у світі, а також головному магові, а також Верховному речнику, що вже багато років тому збожеволів від тиску боротьби з Темним Лордом, і численні інші факти зринали в її розумі один за одним, а її горло продовжувало видавати прикре скимлення.

 — Насправді, міс Ґрейнджер, — сказав Албус Персіваль Вулфрик Браян Дамблдор, — дуже вдало, що ми наштовхнулися один на одного. Це ж треба, я саме розмірковував із цікавістю, що ви троє попросите, якщо отримаєте бажання…​


Схід сонця в суботу був яскравим та ясним, і учні перемовлялися пошепки, ніби перший, хто щось крикне, може викликати вибух.


Драко сподівався був, що вони знову битимуться на верхніх поверхах Гоґвортсу. Професор Квірел казав був, що справжні битви з більшою ймовірністю відбуваються в містах, ніж у лісах, і битва в класних кімнатах та коридорах мала симулювати це, а стрічки позначали дозволену територію. Військо Драконів чудово себе показало в тих битвах.

Натомість, як Драко й боявся, професор Квірел вигадав був щось особливе для цієї битви.

Полем битви було озеро Гоґвортсу.

І зовсім не на човнах.

Вони битимуться під водою.

Велетенського кальмара тимчасово паралізували; розташували всюди закляття, щоб ґринділи трималися подалі; професор Квірел провів був перемовини з русалками; і всім солдатам видали були зілля підводної дії, що дозволяли дихати, ясно бачити й розмовляти один з одним, а також плавати майже так само швидко, як бігати, якщо розмахувати ногами.

Гігантська срібна куля висіла в центрі поля битви, вона блищала мов невеличкий підводний місяць. Вона допомагатиме орієнтуватися під водою — спершу. Місяць повільно переходив до затемнення впродовж битви, а коли він стане повністю чорним, то битва завершиться, якщо вона не встигне завершитися раніше.

Війна у воді. Не можна тримати периметр — нападники можуть прийти з будь-якого напрямку, і навіть за допомогою зілля в темряві озера видно було недалеко.

А якщо хтось запливе надто далеко від активних дій, то він починав світитися за деякий час, і його було легко вистежити — зазвичай, якщо військо розосереджувалося й тікало замість того, щоб битися, то професор Квірел просто оголошував їх переможеними. Проте сьогодні в них була система балів. Звісно, все одно надавався деякий час перед підсвічуванням, якщо було бажання пограти у вбивцю.

Армія Драконів була розташована глибоко у воді на початку гри; вгорі й на великій відстані світив далекий підводний місяць. Мутна вода переважно освічувалася чарами „Люмос‟, хоча його солдати загасять вогні, щойно вони почнуть маневрувати. Не було сенсу дозволяти ворогам бачити вас, доки ви не побачили їх.

Драко декілька разів махнув ногами, пропливши вище, звідки він міг дивитися вниз на своїх солдатів, що зависли у воді.

Усі розмови вщухли, щойно солдати відчули холодний погляд Драко. Вони поглянули вгору з втішними виразами страху й занепокоєння.

 — Слухайте дуже уважно, — сказав генерал Мелфой. Його голос здавався трохи нижчим, і дещо схожим на бурмотіння бульбашками, свухайте дуве увавно, але чути було ясно. — У нас є єдиний шанс виграти. Ми маємо піти на Сонечко разом з Хаосом та перемогти Сонечко. Потім розберемося з Поттером та виграємо. Це має статися, зрозуміло? Хай що ще відбувається, ця частина має залишатися незмінною…​

І Драко розʼяснив план, що вони з Гаррі його вигадали були.

Солдати обмінялися враженими поглядами.

 — …​а якщо якийсь з ваших планів заважатиме цьому, — завершив Драко, — то щойно ми виберемося з води, я вас підсмажу.

Пролунав нервовий хор слухаюсів.

 — А всі з таємними наказами, виконуйте їх до останньої літери, — сказав Драко.

Приблизно половина його солдатів відкрито кивнула, і Драко записав їх до списку тих, кому треба померти, коли він прийде до влади.

Звісно, усі особисті накази були липою, якомусь дракону сказали вдати зраду й запропонувати приєднатися до зради іншому драконові, а тому другому дракону таємно довірили відзвітувати все, що скаже йому перший дракон. Драко сказав був кожному драконові, що вся війна може залежати від єдиної цієї справи, і сподівався, що вони збагнуть, що це значно важливіше, ніж будь-які розроблені ними власні плани. Якщо пощастить, то всі ідіоти будуть щасливими, та ще й вийде позбутися декількох шпигунів на додачу, якщо звіти не відповідатимуть наказам.

Справжній план, як виграти в Хаосу…​ ну, він був простішим, ніж той, що Драко спопелив, але батькові все одно не сподобався б. Хай як Драко старався, він не зміг вигадати нічого ліпше. Цей план не міг навіть теоретично спрацювати проти будь-кого, за винятком Гаррі Поттера. Насправді спершу це був план Гаррі, якщо вірити зраднику, хоча Драко здогадався був й без того. Драко та зрадник лише трохи змінили цей план…​


Гаррі глибоко вдихнув, відчуваючи, як вода без жодної шкоди дзюрчить в легенях.

Вони боролися в лісі, і в нього не було можливості це сказати.

Вони боролися в коридорах Гоґвортсу, і в нього не було можливості це сказати.

Вони боролися в повітрі — мітли роздали кожному солдатові, і все одно не було особливого сенсу це казати.

Гаррі вже гадав був, що йому ніколи не вимовити цих слів, доки він достатньо молодий, щоб вони звучали по-справжньому…​

Легіонери Хаосу здивовано дивилися на Гаррі: ноги генерала вказували на далеке світло поверхні, а голова була направлена вниз, до мутних глибин.

 — Чому ви стоїте догори ногами? — прокричав юний командир своєму війську, та почав пояснювати, як треба боротися, коли немає привілейованого напрямку гравітації.


Глухий гул ґонґу розкотився водою, і тієї ж миті Забіні, Ентоні й ще пʼять солдатів пірнули вниз, у мутні глибини озера. Парваті Патіл — єдина ґрифіндорка з цієї групи — на мить озирнулася й радісно помахала їм рукою. За мить, Скот і Мет зробили те ж саме. Решта просто занурилася й зникла.

Генерал Ґрейнджер проковтнула клубок у горлі, доки дивилися, як вони йдуть. Вона ризикувала усім заради цього, розділяла своє військо замість того, щоб спробувати просто знешкодити якомога більше ворожих солдатів.

Треба усвідомлювати, сказав був їй Забіні, що жодне військо не зрушить з місця, доки не буде плану, що дозволить очікувати на перемогу. Сонечко не може просто планувати, як їм самим виграти, треба було змусити обидва інший війська вважати, що вони виграють, доки не буде запізно.

Ерні та Рон досі здавалися шокованими. Сьюзен задумливо дивилася в напрямку зниклих солдатів. Її військо — те, що від нього залишилося, — здавалося просто спантеличеним, сонячне світло перепліталося на їхніх уніформах, адже вони всі висіли прямо під залитою сонцем поверхнею озера.

 — Що тепер? — запитав Рон.

 — Тепер ми чекаємо, — сказала Герміона достатньо гучно, щоб почули всі солдати. Здавалося дивним розмовляти з наповненим водою ротом, їй здавалося, що вона жахливим чином порушує етикет за столом, і от-от проллє на себе воду. — Усіх нас — тих, хто залишився, — перебʼють, але це все одно б сталося, бо Дракони й Хаос накинуться на нас разом. Ми маємо забрати з собою якомога більше ворогів.

 — У мене є план, — сказала одна з її сонячних солдатів…​ Анна, її голос спершу було складно впізнати. — Він дуже заплутаний, але я знаю, як змусити Драконів та Хаос почати битися один з одним…​

 — Я теж! — вигукнула Фей. — У мене теж є план! Розумієте, Невіл Лонґботом таємно на нашому боці…​

 — Ти розмовляла з Невілом? — запитав Ерні. — Це неправильно. Це я…​

Дафна Ґрінґрас та ще декілька слизеринців, що не пішли із Забіні, нестримно хихикали, коли крики на кшталт „Ні, заждіть, це я переманив Лонґботома на наш бік…​‟ вибухали то від одного солдата, то від іншого.

Герміона лише стомлено за ними споглядала.

 — Гаразд, — сказала Герміона, коли вигуки вщухли, — вже всі зрозуміли? Усі ваші змови були сфабриковані Легіоном Хаосу, або, можливо, деякі Драконами. Будь-хто, хто справді хотів би зрадити Гаррі чи Мелфоя розмовляли б напряму із Забіні чи зі мною, а не з вами. Можете порівняти усі свої таємні плани й ви самі це зрозумієте, — може вона й не була рівною Забіні щодо змов і планів, але вона завжди могла зрозуміти, що кажуть її офіцери, саме тому професор Квірел призначив був її генералом. — Отже не марнуйте час на будь-які плани, коли інші два війська будуть тут. Просто боріться, гаразд? Будь ласка?

 — Але, — сказав Ерні, він досі був враженим, — Невіл же гафелпафець! Ти хочеш сказати, що він збрехав нам?

Дафна реготала так сильно й нестримно, що її видихи перевернули її догори дриґом у воді.

 — Я вже не знаю, хто такий тепер Лонґботом, — зловісно сказав Рон, — але навряд чи він досі гафелпафець. Не після того, як над ним попрацював Гаррі Поттер.

 — До речі, — сказала Сьюзен, — я спитала його про це, і Невіл відповів мені, що він став хаотичним гафелпафцем.

 — Добре, — гучно сказала Герміона, — Забіні забрав усіх, кого ми вважаємо шпигунами, тому в нашому війську ми можемо більше не стежити один за одним весь час, сподіваюся.

 — Ентоні був шпигуном? — закричав Рон.

 — Парваті була шпигункою? — зойкнула Анна.

 — Парваті цілковито шпигунка, — сказала Дафна. — Вона скуповувалася в крамниці шпигунських черевиків і носила шпигунську помаду, а колись вона одружиться з чоловіком-шпигуном й матиме купу маленьких шпигунят.

А тоді у воді пролунав звук ґонґу, що означав, що Сонечко щойно отримало два бали.

Невдовзі потрійний ґонґ оголосив, що дракони втратили один бал.

Зрадникам заборонили вбивати генералів після катастрофічної першої битви грудня, коли всіх трьох генералів застрелили впродовж першої хвилини. Але якщо їм пощастило…​

 — Ой, — сказала Герміона. — Видається, містерові Кребу доведеться трошки подрімати.


Два війська пливли поряд, ніби два косяки риби.

Невіл Лонґботом повільно махав ногами, вимірюючи рухи. Пірнаючи, завжди пірнаючи в будь-якому напрямку, в якому треба рухатися. Показувати ворогу найменшу можливу площу — показати йому лише свою голову або ноги. Отже треба було завжди пірнати, уперед головою, тому ворог завжди був унизу.

Як і у всіх легіонерів війська хаосу, голова Невіла постійно оберталася, доки він плив. Подивитися вгору, вниз, навколо — на всі сторони. Не лише щоб помітити солдатів Сонечка, але й шукаючи будь-які ознаки того, що легіонер хаосу витягнув паличку й збирається зрадити їх. Зазвичай зрадники чекали, доки не розпочнеться метушня битви, щоб щось вчинити, але цей ранній ґонґ змусив їх пильнувати.

…​по правді, Невілові було сумно через це. У листопаді він був солдатом дружнього війська, усі вони тягнули лямку разом, допомагали один одному, а тепер вони всі безперестанно стежити один за одним в очікуванні перших ознак зради. Можливо, так було веселіше для генерала Хаосу, проте зовсім не так весело для Невіла.

У напрямку, що раніше був відомий як „вгорі‟ ставало дедалі світліше, доки вони наближалися до поверхні й до Сонечка.

 — Палички до бою, — сказав генерал Хаосу.

Загін Невіла витягнув чарівні палички й направив їх перед собою на ворога, доки їхні голови оглядалися навколо швидше. Якщо серед них були зрадники для Сонечка, то наближався час, коли вони завдадуть удар.

Другий косяк риби — Армія Драконів — робив так само.

 — Зараз! — закричав генерал Драконів десь далеко.

 — Зараз! — закричав генерал Хаосу.

 — За Сонечко! — закричали всі солдати обох військ, і пішли в наступ вниз.


 — Що? — не стримала питання Мінерва, дивлячись на екрани поряд з озером, такий вигук пролунав багато де; увесь Гоґвортс спостерігав за цією битвою, як і за першою.

Професор Квірел сухо сміявся.

 — Я попереджав вас, директоре. Неможливо вигадати такі правила, щоб містер Поттер ними не зловживав.


Довгі безцінні секунди, доки сорок сім солдатів наближалися до її сімнадцяти, у Герміони не було жодної думки.

Чому…​

Потім усе стало на свої місця.

Щоразу, як у солдата, що спершу був у Сонечку, влучає хтось, хто вигукнув назву Сонечка, вона втрачатиме бал Квірела. Коли двох солдатів Сонечка знешкодить будь-яке з двох військ, то обидва ворожі війська будуть на два бали ближче до того, щоб її перемогти, це буде такий саме виграш, тільки спільний. А якщо хтось підстрелить іншого солдата не в імʼя Сонечка, то ґонґ не загубиться серед безладдя…​

Герміону раптом охопила радість через те, що Забіні не вибрав очевидний план спробувати розсварити інші два війська, доки ті атакували Сонечко.

Але все одно пригнічувало це відчуття, ніби твої шанси зникають, ніби забирають надію.

Більшість солдатів Герміони досі були спантеличеними, але дехто вже виказував на обличчі жах розуміння.

 — Усе гаразд, — твердо сказала Сьюзен Боунз. Усі обернулися до капітана Сонечка. — Наше завдання від цього не змінюється — прибрати якомога більше ворогів. І памʼятайте, Забіні забрав усіх шпигунів! Нам не треба весь час бути насторожі, на відміну від них! — дівчина демонстративно всміхалася, що викликало усмішки в багатьох інших солдатів, навіть у Герміони. — Усе може бути як у листопаді. Треба лише не хнюпити носа й боротися з усіх сил, і довіряти один одному…​

Дафна підстрелила її.


 — Кров для бога крові! — верещав Невіл Хаосу, хоча під водою це більше скидалося на „Квов для бова квові!‟

Капітан Візлі обернувся, направив паличку на Невіла та вистрелив. Але Невіл плив униз до нього, паличка попереду, а це означало що простий щит міг захистити всю видиму площу Невіла. Якщо хтось і влучить у нього зараз, то це буде не сонячний Рон.

Лице капітана Візлі стало похмурим та рішучим, і він понісся прямо вгору до Невіла, прошепотівши губами „Контеґо‟, хоча щит не був видимим у воді.

Два ворожих воїни помчали один до одного, ніби стріли з луків, націлених так, щоб кожна стріла розірвала іншу навпіл. Вони вже мали чимало дуелей, проте цей раз буде вирішальним.

(Далеко біля берега озера, сотня людей затамувала подих.)

 — Веселки та єдинороги! — прогримів капітан Сонечка.

 — Чорна Коза з тисячним потомством!

 — Зроби домашнє завдання!

Все ближче й ближче наближалися два воїни, і жоден не хотів відхилятися: перший, хто поверне, покаже вразливий бік та отримає закляття сну, хоча якщо жоден з них не втратить самовладання, то вони просто зіткнуться один з одним…​

Падати прямо вниз, доки ворог піднімається прямо вгору, щоб зустріти тебе, молот, що опускається для зустрічі з ковадлом шляхом, з якого жоден не хоче звертати…​

 — Спеціальна атака, крутіння Хаосу!

Невіл помітив жах на обличчі капітана Візлі, коли чари польоту впіймали його. Вони перевірили були це закляття перед початком битви. Як Гаррі й підозрював, „Вінґардіум Левіоза‟ стало цілковито новою зброєю, коли всі плавали під водою.

 — А щоб тобі, Лонґботоме! — заверещав Рон Візлі, — Ти що, не можеш бодай раз битися без своїх тупих спеціальних атак…​

але тоді капітана Сонечка вже розвернуло вбік і Невіл вистрелив йому в ногу.

 — Я не бʼюся чесно, — сказав Невіл тілу, що спало, — я бʼюся як Гаррі Поттер.


Ґрейнджер: 237, Мелфой: 217, Поттер: 220

Йому досі важко давався кожен постріл у Герміону. Гаррі ледве витримував вираз спокою на її обличчі. Вона спала, її руки безцільно дрейфували, а лінії сонячного світла рухалися її камуфльованою формою та каштановим волоссям.

Але якби Гаррі спробував відкараскатися від бою з нею…​ не лише Драко знав би, що це означає, а ще й Герміона б образилася.

Воне не мертва, сказав своєму мозкові Гаррі, доки махав ногами й відпливав геть, вона просто відпочиває, ІДІОТЕ.

Ти впевнений? запитав мозок. А раптом це вже колишня Герміона? Можна ми повернемося й перевіримо?

Гаррі швидко озирнувся.

Бачиш, з нею все гаразд, з її рота випливають бульбашки.

Це може бути її останній подих.

Ой, замовкни. І взагалі, чого це ти так параноїдально намагаєшся її захистити?

Ем, перший справжній друг за все наше життя? Гей, памʼятаєш, що сталося нашим хатнім каменем?

Та ПРИПИНИ вже жалітися про той нікчемний кругляк, він навіть не був живим, не кажучи вже про свідомість, це найжалюгідніша травма дитинства всіх часів…​

Два війська швидко розділилися, знову ставши двома косяками риби.

Генерал Ґрейнджер втратила сімнадцять балів, і забрала з собою трьох хаоситів та двох драконів. А одного хаосита й двох драконів підстрелили зрадники. Отже вона сумарно втратила сім балів, Гаррі програв один, а Драко — два. Таким чином Сонечко на двадцять балів випереджає Драконів, а Хаос — на сімнадцять. Хаос легко може виграти, якщо винищить усіх двадцяти драконів. Невідомим чинником, звісно, були сім занурених солдатів Сонечка…​

…​якщо їх так можна назвати.

Два косяки нервово пливли один навпроти іншого, солдати кожного війська чекали на наказ оголосити про свою вірність та атакувати…​

 — Усі, хто отримав їх, — гучно сказав Гаррі, — памʼятайте про особливі накази від першого до третього. І не забувайте, що третій починається з „Мерлін каже‟. Не підтверджуйте.

Надійні дві третини війська не кивнули, а решта здавалася просто спантеличеними.

Перший особливий наказ: не гайте часу на кодові слова в цій битві, не марнуйте сили на будь-які схеми чи змови, що не були окремо схвалені командиром: просто пливіть, прикривайтеся щитом та стріляйте.

Герміона й Драко обидвоє боролися були зі своїми солдатами, намагалися зупинити їхні змови й власне планування впродовж усього грудня. Гаррі підбурював своїх солдатів та підтримував їхні схеми впродовж останніх двох битв…​ а також казав їм, що якось у майбутньому він попросить їх призупинити план чи два, на що вони радо погодилися. Отже тепер, у цій вирішальній битві, вони з радістю підкоряться.

Ані Герміона, ані Драко не могли б віддати такий наказ успішно, Гаррі був певен. Це різниця між солдатами, що вважають тебе союзником у своєму плануванні, і солдатами, що вважають, ніби ти псуєш їм усю радість й тільки й знаєш, як накидати правила, і не хочеш, щоб вони навіть трохи повеселилися. Навʼязування порядку призводить до ескалації хаосу, але це правило також працювало у зворотному напрямку.

 — Он вони! — вигукнув хтось та вказав пальцем.

З глибин озера здійнялися забуті — ті, хто відмовився від останньої битви, сім загублених солдатів Сонечка, вони сяяли яскравою аурою боягузів, що не зникла навіть з їхнім поверненням до битви.

Два косяки риби заколихалися, нервово спрямовуючи палички.

 — Не стріляти! — закричав Гаррі, і те саме вигукнув генерал Мелфой.

На мить усі затамували подих.

Потім сім солдатів Сонечка підплили до Армії Драконів та приєдналися до неї.

Від Армії Драконів пролунали тріумфальні оплески.

Також чулися крики тривоги від третини Легіону Хаосу.

Дехто з двох третин усміхався, хоча не мав би.

Гаррі не всміхався.

Ой, це просто не може спрацювати…​

Але Гаррі не зміг вигадати нічого краще.

 — Другий та третій особливий накази досі діють! — закричав Гаррі. — До бою!

 — За Легіон Хаосу! — заревіли двадцять легіонерів Хаосу.

 — За Армію Драконів! — заревіло двадцять воїнів Дракона й сім солдатів Сонечка.

І хаосити пірнули прямо вниз, а всі зрадники підготувалися стріляти.


Ґрейнджер: 237, Мелфой: 228, Поттер: 226

Драко шалено роззирався, він намагався збагнути, що коїться. Якимось чином, незважаючи на більші сили, він втратив ініціативу. На чотири невеличких групи хаоситів полювали чотири більші сили драконів, але через те, що сили Драко намагалися вступити у бій, то вони мали переслідувати, коли Хаос тікав, але якимось чином це призводило до концентрації сил Хаосу, що стріляли у відкриті боки драконів…​

Це сталося знову!

 — Призматіс! — закричав Драко, піднявши паличку, і щит, що його можна було бачити навіть у воді, виникнув сяючою пласкою стіною. Вона була достатньо широкою, щоб прикрити Драко й пʼять інших драконів разом з ним від хаоситів, що щойно почали стріляти в них, коли вони пропливали повз, а це дозволило іншим пʼяти драконам повернути свою увагу назад до сили хаоситів, яку вони переслідували…​

Була напружена мить, коли закляття сну одне за одним влучали в призматичну стіну Драко, і Драко подякував Мерлінові, що жоден з тих чотирьох хаоситів не знав прокльон пробивного свердла…​

Потім пролунав звук перемоги драконів, і хаосити розвернулися до них ступнями й почали відпливати. Драко, його руки тепер трохи тремтіли, скасував призматичну стіну й опустив паличку.

Битва у воді виснажувала навіть більше, ніж битва на мітлах.

 — Не переслідувати! — крикнув Драко своїм солдатам, коли ті почали слідувати за Хаосом, — Сонорус! ФОРМУЙСЯ БІЛЯ МЕНЕ!

Сили драконів почали збиратися навколо Драко, і тоді сили Хаосу миттєво розвернулися й почали переслідувати драконів. Драко вголос вилаявся, коли почув ґонґ перемоги Хаосу, хтось неправильно направив свій простий щит, а потім сили драконів зблизилися достатньо, щоб захищати один одного, і хаосити повернулися на мутну віддаль.

Якимось чином, незважаючи на їхню чисельну перевагу, дракони вигравали в хаоситів тричі, а хаосити чотири рази у відповідь, і він чув, що одного шпигуна драконів стратили. Або Гаррі Поттер вигадав був купу чудових ідей надзвичайно швидко, або з якоїсь неймовірної причини він уже витратив чимало часу на міркування над битвою під водою. Щось у них не виходило, і Драко треба було обміркувати все.

Скидалося на те, що у всіх також були проблеми з одночасним плаванням та прицілюванням, битва може продовжуватися достатньо довго, щоб вичерпався час…​ тепер світилася лише половина далекого підводного місяця, це було погано…​ йому треба було обміркувати все швидко…​

 — Що таке? — запитала Падма Патіл, що зі своєю ватагою підпливла до Драко.

Падма була його другим заступником: вона була розумною й сильною, і на додачу ненавиділа Ґрейнджер та вважала Гаррі суперником, тому вона була надійною. Через спілкування з Падмою він усвідомив, що старе прислівʼя, ніби Рейвенклов — сестра Слизерина, не помилялося. Драко здивувався був, коли його батько сказав йому, що це прийнятний гуртожиток для його майбутньої дружини, але лише зараз він побачив у цьому сенс.

 — Почекаймо, доки всі будуть тут, — сказав Драко.

Насправді йому просто треба було відновити дихання. Бути генералом і наймогутнішим чарівником мало недоліки: доводилося весь час чаклувати.

Наступним прибув Забіні, що командував силою з двох сонечок та чотирьох драконів, одним з яких був Ґреґорі, що спостерігав за Забіні. Драко не довіряв Забіні. І ані Драко, ані Забіні, не довіряли сонечкам достатньо, щоб у будь-якому підрозділі зробити їх більшістю. Вони мали бути вірними або напряму Драко, або Ґрейнджер, якщо їх обдурили обіцянкою, що наприкінці драконів зрадять, коли обидва війська будуть знекровлені, так само, як більш вірні Гаррі хаосити не стріляли в сонечок через обман, ніби вони стрілятимуть несправжніми прокльонами сну й пізніше перейдуть на бік Хаосу; але можливо, що деякі сонечка справді вірні Хаосу й не стріляли справжніми прокльонами сну, і саме тому дракони не вигравали так, як мала б дозволити їхня чисельна перевага…​

Далі наблизився підрозділ, що зазнав втрат: три солдати тримали палички направленими на двох інших, що в них були порожні руки.

Драко стиснув щелепи. Чергові негаразди від зрадників. Йому треба обговорити з професором Квірелом, що варто додати якийсь метод принаймні карати зрадників, такі умови нереалістичні, у справжньому житті ти катував зрадників до смерті.

 — Генерале Мелфой! — закричав командир проблемного підрозділу, коли підплив, це був рейвенкловець на імʼя Террі. — Цесі підстрелив Богдана, але Цесі каже, що Келла сказала йому, що Богдан підстрелив Спектера…​

 — Неправда! — сказала Келла.

 — Правда! — заверещав Цесі. — Генерале Мелфой, вона — шпигунка.

 — Сомніум, — сказав Драко.

Пролунав потрійний ґонґ втрати одного балу Драконом, і тоді розслаблене тіло Келли почало відпливати геть.

Драко вже чув слово „рекурсія‟, але він міг розпізнати план Гаррі Поттера.

(На жаль, Драко не чув про автоімунні порушення, і йому не спадало на думку, що хитрий вірус почне свою атаку зі створення симптомів автоімунного порушення, щоб тіло почало не довіряти своїй імунній системі…​)

 — Загальний наказ! — підвищеним тоном сказав Драко. — Ніхто не стріляє в шпигунів, крім мене, Ґреґорі, Падми та Террі. Якщо хтось бачить щось підозріле, то треба звертатися до одного з нас.

А тоді…​

Пролунав ґонґ, що означав отримання двох балів Сонечком.

 — Що? — приблизно одночасно запитали Драко й Забіні. Вони крутили головами. Видається, ні в кого не влучили, й усі солдати Сонечка були присутні й під наглядом. (Крім Парваті, що була підстрелена якимось досі невідомим зрадником з загону Падми. І звісно Падма вистрелила в Парваті вдруге на випадок, якщо вона прикидалася, тому це була не вона…​)

 — Сонячний зрадник в Хаосі? — спантеличено запитав Забіні. — Але ж усі, про яких я знав, мали атакувати, коли Хаос зіткнувся з Сонечком…​

 — Ні! — сказала Падма тоном раптового усвідомлення. — Це Хаос стратив шпигуна!

 — Що? — запитав Забіні. — Але чому…​

І тоді Драко збагнув. Прокляття!

 — Бо Поттер вважає, що він тепер точно перемагає Сонечко, але не нас! Тому він не хоче втрачати жодного балу під час страти зрадників! Загальний наказ! Якщо треба стратити зрадника, спочатку вигукуйте Сонечко! І не забувайте одразу переключатися назад…​


Ґрейнджер: 253, Мелфой: 252, Поттер: 252

Тіло Лонґботома хаотично дрейфувало у воді, його руки й ноги були безладно направлені в різні боки. Коли Драко нарешті влучив був, вони всі знову в нього вистрелили, просто щоб бути спокійними.

Поряд був Гаррі Поттер, тепер під захистом призматичної сфери, він дивився на них весь суворий, а десь далеко останнє срібло серпика повільно зникало. Якби ж то Лонґботому вдалося підстрелити ще бодай одного солдата (Драко знав, що Гаррі про це думав), якби двом хаоситам вдалося протриматися трохи довше, то вони могли б виграти…​

Після того, як Драко переформував свої сили й знову вдарив, подальша битва й страта шпигунів на користь Сонечка призвели до того, що Сонечко було саме на один бал попереду Драконів і Хаосу. Щойно Гаррі почав використовувати цей прийом, у Драко не було вибору, крім як робити те саме.

Але тепер в них було втричі більше людей, ніж у генерала Хаосу: рештки Армії Драконів та останній сонячний зрадник — Драко, Падма й Забіні.

І Драко не був дурнем та наказав був Падмі забрати паличку Забіні, коли Лонґботом підстрелив Ґреґорі та пав від руки Драко. Хлопець обурено на нього подивився, сказав що Драко завинив йому за це, і передав паличку.

Таким чином Драко й Падма мали перемогти генерала Хаосу.

 — Гадаю, ти не хочеш здатися? — запитав Драко, з найзлобнішою з усіх посмішок, які він будь-коли звертав до Гаррі Поттера.

 — Перемога або сон! — закричав генерал Хаосу.

 — Просто щоб ти знав, — сказав Драко, — у Забіні насправді немає старшої сестри, яку треба врятувати від ґрифіндорських хуліганів. Але в Забіні є матір, що не схвалює учнів маґлівського роду на кшталт Ґрейнджер, і я написав їй кілька рядків, і запропонував Забіні декілька послуг — нічого повʼязаного з моїм батьком, лише те, що я здатен зробити в школі. І, до речі, матір Забіні також не схвалює Хлопчика-Що-Вижив. Просто на випадок, якщо ти гадав, що Забіні й справді на твоєму боці.

Лице Гаррі стало навіть суворішим.

Драко підняв паличку й почав ритмічно дихати, накопичуючи сили для прокльону пробивного свердла. Призматична сфера Ґрейнджер тепер майже не поступалася в міцності сфері Драко, та й у Гаррі щит виходив не набагато слабшим. І де ці двоє брали час?

 — Лаґанн! — вимовив Драко, вклавши всі сили в це, і зелена спіраль спалахнула, і щит Гаррі розколовся, і майже в ту ж мить…​

 — Сомніум! — сказала Падма.


Ґрейнджер: 253, Мелфой: 252, Поттер: 254

Гаррі з превеликим полегшенням видихнув, і не лише через те, що йому більше не треба було підтримувати призматичну сферу. Його рука тремтіла, коли він опустив паличку.

 — Знаєте, — сказав Гаррі, — я на мить почав хвилюватися.

Другий особливий наказ: якщо вам здається, що сонячний зрадник насправді не стріляє у вас, подеколи вдавайте, що вас підстрелили. Краще цільтеся в драконів, ніж у сонечок, але спокійно стріляйте в сонечок, якщо не можете стріляти в драконів.

Третій особливий наказ: Мерлін каже не стріляти в Блейза Забіні й у жодну з близнюків Патіл.

Широко вишкірившись, Парваті Патіл зідрала трансфігуровану латку зі свого символу на уніформі, і та зникла у воді.

 — Ґрифіндорці за Хаос, — сказала вона й повернула Забіні його паличку.

 — Дуже дякую, — сказав Гаррі й плавно вклонився дівчині з Ґрифіндору. — І тобі дякую, — він вклонився Забіні. — Знаєте, коли ви прийшли до мене з цим планом, я не міг вирішити, ви геніальні чи божевільні, а тоді я вирішив, що і те, і те. І до речі, — сказав Гаррі, тепер повернувшись до тіла Драко, — у Забіні є двоюрідна сестра…​

 — Сомніум, — пролунав голос Забіні.


Ґрейнджер: 255, Мелфой: 252, Поттер: 254

І тіло Гаррі попливло геть, здивування та жах швидко зникли з лиця уві сні.

 — А якщо подумати, — радісно сказала Парваті, — хай ґрифіндорці будуть за Сонечко.

Вона почала сміятися, ще ніколи в житті вона не сміялася так пʼянко. Вона нарешті прибрала й замінила свою сестру-близнюка, а вона хотіла це зробити завжди, і це було бездоганно, усе було бездоганно…​

…​а тоді її паличка блискавично крутнулася в напрямку Забіні, що саме націлив паличку на неї.

 — Зажди! — сказав Забіні. — Не стріляй, не чини опору. Це наказ.

 — Що? — запитала Парваті.

 — Вибач, — не надто щиро сказав Забіні, — але я не можу бути повністю впевненим, що ти за Сонечко. Тому я наказую тобі дозволити мені вистрелити в тебе.

 — Чекай! — сказала Парваті. — Ми випереджаємо Хаос лише на один бал! Якщо ти вистрелиш у мене зараз…​

 — Я вистрелю в імʼя Драконів, звісно, — сказав Забіні, тепер трохи зверхньо. — Те, що ми змусили обманом їх робити це, не означає, що нам не варто скористатися цим прийомом.

Парваті витріщилася на нього, вона примружила очі.

 — Генерал Мелфой сказав, що твоїй матері не до вподоби Герміона.

 — Напевно, — сказав Забіні, досі з самовдоволеною посмішкою. — Але дехто з нас бажає дратувати батьків більше, ніж Драко Мелфой.

 — А Гаррі Поттер сказав, що в тебе є двоюрідна сестра…​

 — А-а, — сказав Забіні.

Парваті витріщилася на нього, вона намагалася розмірковувати, проте планування не було її сильною стороною. Забіні казав був, що його план полягає в тому, щоб таємно намагатися тримати кількість балів Хаосу й Драконів якомога близькішими, щоб вони використовували імʼя Сонечка для страти своїх зрадників замість того, щоб втратити навіть один бал, і це спрацювало…​ але…​ їй здавалося, що вона щось проґавила, вона не була слизеринкою…​

 — А чому б мені не вистрелити в тебе в імʼя Драконів? — запитала Парваті.

 — Бо я вище тебе за званням, — відповів Забіні.

У Парваті було дуже погане передчуття щодо цього.

Вона довго на нього дивилася.

А потім…​

 — Сомні…​ — почала казати вона, а потім збагнула, що не сказала „За Драконів‟, і квапливо перервала себе…​


Ґрейнджер: 255, Мелфой: 254, Поттер: 254

 — Привіт усім, — сказав Блез Забіні з екранів, здається вкрай задоволений, — гадаю тепер усе залежить від мене.

Усюди вздовж берега озера люди затамували подих.

Сонечко було попереду Драконів та Хаосу рівно на один бал.

Блез Забіні міг вистрелити у себе в імʼя Драконів чи Хаосу, або залишити все, як є.

Низка звуків дзвонів означала, що йде остання хвилина битви.

А слизеринець на екрані дивно, криво посміхався, подеколи граючись з паличкою. Темне дерево було ледь видно в темній воді.

 — А знаєте, — сказав Блез Забіні таким тоном, ніби довго репетирував ці слова, — насправді це лише гра. А ігри мають бути веселими. То як щодо того, щоб я просто зробив, що мені заманеться?