Розділ 29. Егоцентричне упередження

На жаль, не можна просто пояснити, хто така Дж. К. Ролінґ. Ти повинен побачити її сам.

Наукові попередження: Euosha зазначає, що теорія емпатії в 27-му розділі (що для симуляції роботи мозку інших використовується власний) не є відомим науковим фактом. Наявні докази вказують у цьому напрямку, проте ми ще не проаналізували електричні кола мозку й не довели цього. Так само, безчасові формулювання квантової механіки (згадані в 28-му розділі) такі елегантні, що я буду шокованим, якщо фінальна теорія міститиме час, проте вони теж ще не підтверджені.


Останнім часом Герміону пересмикувало щоразу, як вона чула, що інші учні обговорюють її та Гаррі. Зранку, доки вона була в душовій кабінці, вона підслухала розмову Мораґ і Падми, що стала останньою краплею в доволі великій цеберці.

Вона починала підозрювати, що розпочинати суперництво з Гаррі Поттером було жахливою помилкою.

Якби вона просто трималася подалі від Гаррі Поттера, то могла б бути Герміоною Ґрейнджер, найяскравішою академічною зіркою Гоґвортсу, що заробила більше очок Рейвенклову, ніж будь-хто. Вона б не була такою ж відомою, як Хлопчик-Що-Вижив, проте вона б змогла бути відомою як вона сама.

Натомість Хлопчик-Що-Вижив мав суперницю з навчання, і так трапилося, що її звуть Герміона Ґрейнджер.

Що було гірше, вона пішла з ним на побачення.

Спершу їй здавалося було, що трохи романтики з Гаррі — гарна думка. Вона читала такі книжки, і якщо хтось в Гоґвортсі й заслуговував бути любовним захопленням героїні, то це очевидно був Гаррі. Розумний, веселий, відомий, дещо страшний…​

І тому вона змусила Гаррі піти з нею на побачення.

І тепер це вона стала його любовним захопленням.

А то й гірше, одним з пунктів його меню на вечерю.

Коли вона зранку була в душовій кабінці й вже майже увімкнула воду, то почула хихотіння зовні. І підслухала, як Мораґ казала, що навряд ця дівчина маґлівського роду докладе достатньо зусиль, щоб перемогти Джіневру Візлі, а Падма припустила, що Гаррі Поттер може вирішити, що хоче обох.

Ніби вони не розуміли, що це ДІВЧАТА мали пункти в меню на вечерю, а ХЛОПЦІ боролися за них.

Але насправді навіть не це було образливо. Образливо було, що коли вона отримала 98 на одному з тестів професорки Макґонеґел, то балачки були не про те, що Герміона Ґрейнджер отримала найвищий бал у класі, а про те, що суперниця Гаррі Поттера отримала на сім балів більше, ніж він.

Якщо ти опиняєшся надто близько до Хлопчика-Що-Вижив, то стаєш частиною його історії.

І не отримуєш власної.

І Герміоні спало було на думку, що їй варто просто піти, проте це було б надто сумно.

Але вона хотіла отримати назад те, що вона випадково віддала, ставши відомою як суперниця Гаррі. Вона хотіла знову стати окремою особистістю, а не третьою ногою Гаррі. Невже вона надто багато хоче?

З цієї ями важко було вилізти, якщо ти в неї вже впав. Хоч які високі оцінки ти отримував у класі, навіть якщо ти робив щось, що заслуговує окремого оголошення під час вечері, це лише означало, що ти знову кидаєш виклик Гаррі Поттерові.

Але вона вважала, що вигадала спосіб.

Щось таке, що ніхто не сприйме, як черговий хід проти Гаррі.

Це буде складно.

Це буде проти її природи.

Їй доведеться боротися з кимось дуже злим.

І доведеться попросити когось навіть злішого про допомогу.

Герміона підняла руку, щоб постукати в жахливі двері.

Вона завагалася.

Герміона вирішила, що поводиться по-дурному, підвела руку трохи вище.

Вона знову спробувала постукати.

Але її рука не спромоглася торкнутися дверей.

А тоді двері все одно розчахнулися.

 — Подумати тільки, — сказав павук, сидячи в павутинні. — Невже втратити один єдиний бал Квірела було так важко, міс Ґрейнджер?

Герміона так і застигла з піднятою рукою, її щоки налилися румʼянцем. Було.

 — Ну, міс Ґрейнджер, я змилуюся над вами, — сказав злий професор Квірел. — Вважайте, що вже втратили його. Ось, я позбавив вас важкого вибору. Ну хіба ви не вдячні?

 — Професоре Квірел, — спромоглася сказати Герміона, хоча її голос був трохи писклявим. — У мене ж багато балів Квірела, чи не так?

 — Без сумнівів. Проте на один менше, ніж раніше. Жахіття, правда? Лише уявіть: якщо мені не сподобається причина, через яку ви сюди прийшли, то ви можете втратити ще пʼятдесят. Можливо я їх зніматиму один…​ за одним…​ за одним…​

Щоки Герміони почервоніли навіть сильніше.

 — Ви дійсно злий, вам хтось про це казав?

 — Міс Ґрейнджер, — загрозливо сказав професор Квірел, — небезпечно робити людям такі компліменти, якщо вони цього ще насправді не заслужили. Одержувач може засоромитися від власної недостойності та захотіти зробити щось гідне вашої похвали. То про що ви хотіли зі мною поговорити, міс Ґрейнджер?


Четвер, після обіду. Герміона й Гаррі зручно влаштувалися в невеличкому закутку бібліотеки, із полем Квіетус, щоб можна було спокійно розмовляти. Гаррі лежав на животі, його лікті спиралися на підлогу, голова — на руки, він подеколи змахував ногами в повітрі. Герміона розмістилася в набитому кріслі, що було значно більшим за неї, ніби Герміона була начинням цукерки.

Гаррі запропонував був, що вони можуть першим проходом прочитати лише назви усіх книжок бібліотеки, а потім Герміона може прочитати зміст кожної книжки.

Герміоні це тоді здалося геніальною думкою. Вона ніколи раніше не робила такого з бібліотекою.

На жаль, цей план дещо не враховував.

А саме, що вони обидвоє були рейвенкловцями.

Герміона читала книжку „Чаклунські мнемоніки‟.

Гаррі читав книжку „Скептичний чарівник‟.

Кожен гадав був, що це буде одним особливим винятком — лише цього одного разу. Жоден з них ще не усвідомив, що жоден з них не здатен дочитати назви всіх книжок, хай як сильно намагатиметься.

Тишу їхнього невеличкого закутка порушили два слова.

 — О ні — раптом вигукнув Гаррі, ніби ці слова з нього вирвали.

Ненадовго запанувала тиша.

 — Не може бути, — сказав Гаррі таким саме голосом.

Потім вона почула, що Гаррі безпорадно хихоче.

Герміона підвела погляд зі своєї книжки.

 — Гаразд, що там у тебе?

 — Я щойно дізнався, чому ніколи не можна згадувати пацюка родини Візлі. Це справді жахливо, мені не варто сміятися, і я погана людина.

 — Так, — строго сказала Герміона, — погана. А тепер і мені розкажи.

 — Гаразд, спочатку декілька потрібних фактів. У цій книзі є цілий розділ про теорії змов щодо Сіріуса Блека. Ти ж памʼятаєш, хто це, так?

 — Звісно, — відповіла Герміона. Сіріус Блек був зрадником, другом Джеймса Поттера, що впустив Волдеморта в захищений дім Поттерів.

 — Виявляється, було чимало, скажімо так, незвичного, з тим, як Блек потрапив до Азкабану. Для нього не було суду, а керував арештом Блека, виявляється, саме молодший міністр Корнеліус Фадж, що став поточним міністром магії.

Це й Герміоні здавалося трохи підозрілим, про що вона й повідомила.

Гаррі лише знизав плечима, лежачи на підлозі й не відводячи очей від книжки.

 — Підозрілі речі трапляються повсякчасно. Якщо тобі подобаються теорії змов, завжди можна знайти щось.

 — Але без суду? — запитала Герміона.

 — Це сталося одразу після поразки Темного Лорда, — сказав Гаррі, тепер серйозно. — Панував надзвичайний хаос, а коли аврори знайшли Блека, він стояв посеред вулиці по кісточки в крові й реготав. Було двадцять свідків, що розповіли, як він вбив був друга мого батька Пітера Петіґру та ще дванадцять перехожих. Я не маю на увазі, що я схвалюю те, що Блек не отримав суду. Але ж ідеться про чарівників, тому це не більш підозріло ніж, ну не знаю, усе те, на що звертають увагу люди, що сперечаються, хто застрелив Джона Кеннеді. Отже, хай там як, Сіріус Блек — це Лі Гарлі Освальд чаклунського світу. Існують найрізноманітніші теорії змов щодо того, хто насправді зрадив моїх батьків замість нього, одним з улюблених кандидатів є Пітер Петіґру, і тут усе стає складно.

Герміона захоплено слухала.

 — Але як це може бути повʼязано з пацюком родини Візлі?..

 — Чекай, зараз дізнаєшся. Ось, після смерті Петіґру стало відомим, що він був шпигуном Світла — не подвійним агентом, а просто кимось, хто винюхував інформацію. У нього це добре виходило ще відколи він був юнаком, навіть у Гоґвортсі в нього була репутація, що він вміє дізнаватися про всілякі таємниці. Отже ця теорія змови полягає в тому, що Петіґру став незареєстрованим анімагом ще в Гоґвортсі, анімагом чогось маленького, що могло потайки пересуватися й підслуховувати розмови. Тут головна проблема в тому, що успішні анімаги рідкісні, і те, що хтось став ним у такому юному віці вкрай малоймовірно, отже звісно прибічники цієї теорії стверджують, що мій батько та Блек також були незареєстрованими анімагами. І згідно цієї теорії, Петіґру сам вбив дванадцять перехожих, перетворився на свою маленьку форму анімага та втік. А Майкл Шермер стверджує, що в цієї теорії є чотири додаткові серйозні проблеми. По-перше, Блек був єдиною людиною, крім моїх батьків, хто знав, як обійти захисні чари їхнього будинку, — (голос Гаррі дещо посуворішав, коли він це казав.) — По-друге, Блек імовірніший підозрюваний, ніж Петіґру: є чутка, що він навмисно намагався зробити так, щоб інший учень помер, доки він відвідував Гоґвортс, і він зі справді бридкої чистокровної родини. Белатрікс Блек насправді його двоюрідна сестра. По-третє, Блек був удвадцятеро сильніший бойовий чарівник, ніж Петіґру, хоч і не був настільки розумним. Дуель між ними скидалася б на дуель між професором Квірелом та професоркою Спраут. Петіґру напевно не встиг би навіть витягти паличку, не те що сфабрикувати всі докази, як того вимагає теорія змови. І, по-четверте, Блек стояв посеред вулиці та реготав.

 — Але пацюк…​ — сказала Герміона.

 — Так. Ну, якщо стисло, Білл Візлі вирішив, що пацюк його молодшого брата Персі й був формою анімага Петіґру…​

У Герміони відпала щелепа.

 — Так, — продовжив Гаррі, — складно уявити, що Злий Петіґру житиме сумне й таємне життя як пацюк ворожої чаклунської родини. Він радше б був із Мелфоями, чи, імовірніше, десь на Карибах після невеличкої хірургії. Хай там як, Білл вирубає свого молодшого брата Персі, оглушає та хапає пацюка, та надсилає купу совиних повідомлень про надзвичайну ситуацію…​

 — О ні — вигукнула Герміона, ніби ці слова з неї вирвали.

 — …​і якимось чином йому вдається зібрати Дамблдора, міністра магії та головного аврора…​

 — Не може бути! — сказала Герміона.

 — І звісно, коли вони дісталися до місця, то вирішили, що він збожеволів, проте вони все одно застосували Верітас Окулум на пацюку, просто щоб переконатися. І що ж вони зʼясували?

Вона б померла.

 — Це пацюк.

 — Вітаю, ти виграла тістечко! Отже, вони витягли бідолашного Білла Візлі до лікарні Святого Мунґо. Виявилося, що в нього був звичайний шизофренічний зрив — таке просто трапляється з деякими людьми, особливо з парубками у віці, який ми б назвали студентським. Хлопець був переконаний, що йому девʼяносто сім років, він помер був та повернувся в часі в молодшого себе за допомогою залізничної станції. Він чудово відреагував на антипсихотичні засоби, знову здоровий і все тепер гаразд, крім того, що теорії змов щодо Сіріуса Блека обговорюють значно менше, і про родинного пацюка Візлі ніколи не згадують.

Герміона безпорадно хихотіла. Це було справді жахливо, їй не варто було сміятися і вона була поганою людиною.

 — Чого я не розумію, — сказав Гаррі, коли їхнє хихотіння вщухло, — так це чому Блек вистежив Петіґру замість того, щоб тікати якомога швидше. Він не міг не знати, що аврори його шукають. Цікаво, чи дізналися вони його мотив перед тим, як відправити до Азкабану? Ось через це навіть люди, що без жодних сумнівів винні, все одно мають пройти через юридичну систему та отримати суд.

Герміона могла з цим лише погодитися.

Невдовзі Гаррі вже дочитав свою книжку, а Герміона здолала лише половину своєї. І хоча в неї була значно складніша книжка, ніж у Гаррі, вона все одно відчувала через це сором. А тоді їй довелося поставити „Чаклунські мнемоніки‟ назад на полицю та відтягнути себе від неї, адже вже був майже час зустрітися з найстрашнішим предметом Гоґвортсу — ПОЛЬОТИ НА МІТЛАХ.

Гаррі склав їй компанію по дорозі, хоча до його власного заняття було ще півтори години. Ніби реактивний літак проводжав сумний гвинтовий літачок до місця його поховання.

Хлопець сказав „хай щасти‟ тихо й зі співчуттям, а вона вийшла на зелені поля приречення.

Далі було чимало вереску та ледь не падінь; жахливої близькості зі смертю; землі, що була зовсім не там де треба; сонця, що сліпило очі; Мораґ, що снувала навкруги й Менді, яка гадала, що їй вдається непомітно завжди бути поряд, щоб встигнути впіймати Герміону, раптом вона впаде. Герміона знала, що інші учениці сміялися з них обох, але ніколи нічого не казала Менді, бо не хотіла справді померти.

Після десяти мільйонів років заняття закінчилося, і вона знову повернулася на землю, де їй і було місце до наступного четверга. Іноді їй снилися кошмари, ніби завжди був четвер.

Чому всі мають навчатися цьому, хоча вони матимуть змогу потрапити куди завгодно за допомогою явлення, флу чи летиключів, щойно виростуть, було для Герміони покрито таємницею. Насправді дорослим не було жодної потреби літати на мітлах, її ніби змушували грати у вибивали на фізкультурі.

Принаймні Гаррі стало порядності, щоб соромитися своїх успіхів у цій царині.


Декілька годин потому вона була в навчальній залі Гафелпафу разом з Анною, Сьюзен, Ліною та Меґан. Професор Флитвік — на диво боязкий, як на вчителя, — попросив був її, якщо, можливо, їй буде не складно, будь ласочка, приділити деякий час на допомогу цим чотирьом з їхнім домашнім завданням з чарів, хоч вони й не були рейвенкловками. Герміона так запишалася, що ледь не вибухнула.

Вона взяла аркуш пергаменту, пролила на нього трохи чорнил, розірвала його на шматочки, зіжмакала їх та кинула на стіл.

Їй було б достатньо й просто зіжмаканого паперу, але вся ця процедура посилювала враження сміття, що допомагало вивчати чари усунення.

Герміона нашорошила вуха та зір і сказала:

 — Гаразд, спробуйте.

 — Еверто.

 — Еверто.

 — Еверто.

 — Еверто.

Герміона сумнівалася, що вона помітила всі помилки.

 — Спробуйте, будь ласка, ще раз.

За годину Герміона зробила такі висновки: (1) Ліна та Меґан були, так би мовити, недбалими, але якщо попросити їх над чимось працювати, вони зроблять це; (2) Анна та Сьюзен були зосередженими та старанними до краю — їх аж треба було просити пригальмувати, розслабитися та обмірковувати дії замість того, щоб просто старатися так сильно — дивно було думати про те, що ці дві невдовзі будуть у неї — і (3) їй подобалося допомагати гафелпафцям — вся їхня навчальна зала була доволі радісним місцем.

Коли вона пішла на вечерю, виявилося, що Хлопчик-Що-Вижив чекав на неї за читанням книжки. Це їй лестило, але й трохи бентежило: здавалося, ніби Гаррі насправді не розмовляв з жодною людиною, крім неї.

 — А ти знав, що в Гафелпафі є дівчина метаморфмаг? — запитала Герміона дорогою до Великої Зали. — Вона може робити своє волосся червоним. Я не маю на увазі рудим, як у Візлі, а червоним мов знак стоп. А коли вона пролила на себе гарячий чай, то вона обернулася на чорноволосого хлопця, доки все не владнала.

 — Справді? Чудово, — розсіяно сказав Гаррі. — Ем, Герміоно, про всяк випадок, ти ж знаєш, що завтра останній день, коли можна записатися до військ професора Квірела, так?

 — Так. Війська злого професора Квірела, — у її голосі відчувалася злість, хоча Гаррі звісно гадки не мав чому.

 — Герміоно, — роздратовано сказав Гаррі, — він не злий. Він трохи темний і дуже слизеринський. Це не те ж саме, що бути злим.

Гаррі Поттер мав забагато слів для понять — у цьому була його проблема. Для нього було б набагато ліпше, якби він просто розділяв усесвіт на хороше та погане.

 — Професор Квірел викликав мене перед усім класом та сказав мені вистрелити в когось!

 — Він мав рацію, — розсудливо сказав Гаррі. — Вибач, Герміоно, але мав. Ти мала вистрелити у мене, я був не проти. Не можна навчитися бойової магії, якщо ти не можеш практикувати на справжніх супротивниках справжні закляття. Крім того тепер у тебе зі спарингами немає проблем, чи не так?

Герміоні було лише дванадцять, тому вона знала, але не могла висловити це, не могла підібрати слів, що переконали б Гаррі.

Професор Квірел вибрав дівчинку, викликав її перед усіма й наказав їй вистрелити в однокласника без будь-якої провокації.

Байдуже чи мав професор Квірел рацію, що їй треба цього навчитися.

Професорка Макґонеґел ніколи б такого не зробила.

Професор Флитвік ніколи б такого не зробив.

Напевно навіть професор Снейп ніколи б такого не зробив.

Професор Квірел був ЗЛИМ.

Але вона не могла дібрати слів і знала, що Гаррі все одно ніколи їй не повірить.

 — Герміоно, я спілкувався зі старшими учнями. Професор Квірел може бути єдиним компетентним професором із захисту за всі сім років нашого відвідування Гоґвортсу. Будь-що інше ми можемо вивчити й пізніше. Якщо ми хочемо навчитися захисту, ми маємо це зробити цього року. Учні, що запишуться на факультативні заняття вивчать купу всього, незрівнянно більше, ніж міністерство вважає за потрібне для першокласників. Ти знала що ми вивчатимемо закляття „Патронус‟? У січні?

 — ЗакляттяПатронус‟? — гучно від подиву запитала Герміона.

Згідно з її книжками, це були одні з найчудовіших чарів з відомих, зброя проти найтемніших істот, ці чари можливо накласти лише за допомогою найщиріших позитивних емоцій. Вона не очікувала, що злий професор Квірел навчатиме такому — чи організує навчання, адже Герміона не могла уявити, щоб він міг застосувати закляття сам.

 — Так, — сказав Гаррі, — Зазвичай учнів навчають цьому закляттю лише у пʼятому класі, а то й пізніше! Проте професор Квірел каже, що програму міністерства склали говорючі флобервʼяки, а здатність накладати чари „Патронус‟ більше залежить від емоцій, ніж від магічної сили. Професор Квірел вважає, що більшість учнів робить значно менше за свої можливості, і каже, що цього року він доведе це.

Як і завжди, коли Гаррі розмовляв про професора Квірела, його голос набув благоговійного трепету. А Герміона стиснула щелепи і йшла далі.

 — Взагалі-то, я вже записалася, — тихо сказала Герміона. — Зранку. Заради усього, як ти й сказав.

Як кажуть, „взявся за гуж, не кажи, що не дуж‟.

Крім того вона не збиралася програвати, а якщо вона хотіла виграти, то їй треба було навчатися.

 — То ти береш участь у військах? — раптом Гаррі був сповнений ентузіазму. — Це чудово, Герміоно! Я вже отримав список солдатів, проте я впевнений, що професор Квірел дозволить мені взяти ще одного, чи обміняти…​

 — Я не збираюся до твого війська, — різко сказала Герміона. Вона знала, що це було розумне припущення, але це все одно дратувало її.

Гаррі кліпнув очима.

 — Ну не до війська ж Драко Мелфоя. Отже ти хочеш бути в третьому війську? Хоча ми навіть досі не знаємо, хто там буде генералом? —  здивовано та трохи ображено запитав Гаррі, не можна було йому за це дорікати, хоча звісно вона дорікала, адже насправді це він був у всьому винний. — Але чому не до мого?

 — Поміркуй про це, — кинула Герміона, — і можливо збагнеш!

Вона прискорилася й залишила позаду остовпілого Гаррі.


 — Професоре Квірел, — сказав Драко якомога офіційнішим тоном, — я зобовʼязаний оскаржити призначення Герміони Ґрейнджер на посаду третього генерала.

 — О? — вимовив професор Квірел, недбало й розслаблено спершись на спинку стільця. — То оскаржуйте, містере Мелфой.

 — Ґрейнджер непридатна для цієї посади, — сказав Драко.

Професор Квірел задумливо постукав пальцем по щоці.

 — О так, так і є. Ще якісь скарги?

 — Професоре Квірел, — сказав Гаррі Поттер, що стояв поряд із Драко, — з усією повагою до багатьох видатних академічних талантів міс Ґрейнджер, а також балів Квірела, що вона їх чесно заслужила на ваших заняттях, її особистість не відповідає потребам військового командування.

Драко відчув був полегшення, коли Гаррі погодився піти з ним до кабінету професора Квірела. Не лише через те, що Гаррі був очевидним улюбленцем вчителя на заняттях професора Квірела, а також і через те, що Драко почав хвилюватися, чи бува Гаррі дійсно був другом Ґрейнджер. Уже минуло чимало часу, а він досі не зробив свій хід…​ Проте тепер усе йшло як треба.

 — Я погоджуюся з містером Поттером, — сказав Драко. — Призначення її генералом перетворює це все на фарс.

 — Різкі слова, — сказав Гаррі, — проте я не можу не погодитися з містером Мелфоєм. Якщо відверто, професоре Квірел, у Герміони Ґрейнджер приблизно такий рівень готовності вбити, як у чаші митого винограду.

 — Це, — мʼяко сказав професор Квірел, — я й сам не міг не помітити. Ви не кажете мені нічого, чого я б уже не знав.

Була черга Драко щось сказати, але розмова раптом захлинулася. Цієї відповіді не було серед розглянутих ним з Гаррі протягом мозкового штурму перед приходом сюди. Що можна було сказати після того, як учитель казав, що знає все, що вам відомо, і все одно збирається скоїти явну помилку?

Тиша затягнулася.

 — Це якийсь хитрий план? — повільно запитав Гаррі.

 — Невже все, що я роблю, має бути якимось планом? Невже я не можу просто створювати хаос заради хаосу?

Драко ледь не похлинувся.

 — Тільки не на заняттях бойової магії, — зі спокійною впевненістю сказав Гаррі. — Можливо в чомусь іншому, але не тут.

Професор Квірел повільно здійняв брови.

Геррі незмигно дивився йому в очі.

Драко затремтів.

 — Ну що ж, — сказав професор Квірел. — Видається, жоден з вас не подумав про дуже просте питання. Кого ж мені призначити замість міс Ґрейнджер?

 — Блеза Забіні, — негайно відповів Драко.

 — Ще якісь пропозиції? — запитав професор Квірел. Здавалося, що це його розважало.

Ентоні Ґолдштейн та Ерні Макмілан, спали на думку, перед тим як здоровий ґлузд втрутився та заветував бруднокровців та гафелпафців, хай як агресивно вони виступали на дуелях. Натомість Драко просто запитав:

 — А що не так із Забіні?

 — Розумію…​ — повільно сказав Гаррі.

 — А я ні. Чому не Забіні?

Професор Квірел поглянув на Драко.

 — Тому що, містере Мелфой, хоч як він старається, він ніколи не зможе бути на одному рівні з вами чи містером Поттером.

Драко похитнувся від потрясіння.

 — Ви ж не можете вважати, що Ґрейнджер колись…​

 — Він робить ставку на неї, — тихо сказав Гаррі. — Не обовʼязково вийде. Шанси навіть не гарні. Вона напевно ніколи не зможе дати нам гідний бій, а навіть якщо зможе, то їй доведеться для цього вчитися місяці. Проте вона єдина з нашого року, хто має бодай якийсь шанс дорости до того, щоб перемогти нас.

Руки Драко смикнулися, але не склалися в кулаки. Прийти як підтримка, а потім передумати було класичним прийомом, отже Гаррі Поттер дружив з Ґрейнджер, а з цього випливало…​

 — Але професоре, — продовжив Гаррі, — я хвилююся, чи не буде Герміона нещасною на посаді генерала війська. Я кажу це як її друг, професоре Квірел. Змагання може йти на користь Драко та мені, проте те, чого ви від неї просите, не піде на користь їй!

Проїхали.

 — Ваша дружба з Герміоною Ґрейнджер робить вам честь, — сухо сказав професор Квірел. — Особливо враховуючи, що ви одночасно дружите з Драко Мелфоєм. Оце так звитяга.

Раптом здалося, що Гаррі трохи нервує, що напевно означало, що він був значно більш знервованим, і Драко подумки вилаявся. Звісно Гаррі не обдурить професора Квірела.

 — І я сумніваюся, що міс Ґрейнджер оцінить ваше дружнє піклування. Вона сама мене попросила про цю посаду, містере Поттер. Я її не просив.

Гаррі трохи помовчав. Потім на мить поглянув на Драко зі змішаним вибаченням та попередженням, ніби одночасно казав: „Вибач, я зробив що міг‟ та „Краще нам на цьому зупинитися‟.

 — Щодо того, що вона буде нещасною, — продовжив професор Квірел з легкою посмішкою. — Я підозрюю, що вона набагато легше впорається з викликами своєї посади, ніж ви гадаєте, і покаже вам гарний бій значно раніше, ніж ви вважаєте.

Гаррі й Драко скрикнули від жаху.

 — Ви ж не будете їй допомагати, чи не так? — приголомшено запитав Драко.

 — Я не погоджувався боротися з вами! — сказав Гаррі.

Посмішка на обличчі професора Квірела поширшала.

 — Насправді я пропонував міс Ґрейнджер декілька порад щодо її перших боїв.

 — Професоре Квірел! — вигукнув Гаррі.

 — О, не переймайтеся. Вона відмовилася. Як я й очікував.

Драко примружив очі.

 — Заради Мерліна, містере Поттер, — сказав професор Квірел, — невже ніхто вам ніколи не казав, що витріщатися неввічливо?

 — Ви ж не збираєтеся таємно допомагати їй у якийсь інший спосіб? — запитав Гаррі.

 — Невже я на таке здатен? — запитав професор Квірел.

 — Так, — одночасно відповіли Драко та Гаррі.

 — Мене глибоко ранить відсутність вашої довіри. Ну що ж, я обіцяю не допомагати генералові Ґрейнджер будь-яким чином, про який ви не знаєте. А тепер я пропоную вам повертатися до своїх військових справ. Листопад наближається, і швидко.


Драко зрозумів наслідки цього ще перед тим, як за ними зачинилися двері до кабінету професора Квірела.

Гаррі колись зневажливо згадував „людську всячину‟.

І це тепер було єдиною надією Драко.

Хай тільки він не зрозуміє, хай тільки він не зрозуміє…​

 — Нам варто просто атакувати це дівчисько Ґрейнджер спершу, прибрати її з нашого шляху, — сказав Драко. — А коли ми її розтрощимо, зможемо спокійно змагатися — ніщо нас не відволікатиме.

 — Ну, це здається дещо нечесним щодо неї, чи не так? — лагідно запитав Гаррі.

 — А що тобі до того? Вона твій суперник, правильно? — тоді, з чітко виміряною підозрою в голосі, — Тільки не кажи мені, що вона тобі почала справді подобатися, після того, як ви були суперниками стільки часу…​

 — Хай боронять засновники. Ну що я можу тут сказати, Драко? У мене просто є природне відчуття справедливості. І в Ґрейнджер воно теж є, знаєш. У неї надзвичайно чітке уявлення про добро та зло, і вона напевно атакуватиме зло спершу. Знаєш, мати таке імʼя, як „Мелфой‟ — ніби просто благати про це.

ПРОКЛЯТТЯ!

 — Гаррі, — ображено й трохи зневажливо запитав Драко, — а хіба ти не хочеш боротися чесно зі мною?

 — Натомість того, щоб атакувати тебе вже після того, як ти втратиш частину своїх сил на перемогу над Ґрейнджер? Ну не знаю…​ Можливо після того, як мені набридне просто вигравати, я спробую цю „чесну‟ штуку.

 — Може вона атакує тебе, ти ж її суперник.

 — Але я її дружній суперник, — сказав Гаррі зі злою посмішкою. — Я купив їй гарний подарунок на день народження і таке інше. Ніхто отак просто не псує стосунки з дружнім суперником.

 — А як щодо псування шансів свого друга на чесний бій? — зло запитав Драко. — Я гадав, що ми друзі!

 — Дозволь перефразувати. Ґрейнджер не вчинить так з дружнім суперником. Але лише через те, що в неї готовність вбити чаші з митим виноградом. Ти вчинив би. Безсумнівно. І знаєш що, я теж.

ПРОКЛЯТТЯ!


Якби це була пʼєса, то грала б драматична музика.

Герой, що бездоганно зʼявився у мантії з зеленим оздобленням та ідеально вкладеним білявим волоссям, зустрівся поглядом зі злодійкою.

Злодійка, що спиралася на спинку простого деревʼяного стільця, її заячі зуби було добре видно, а неохайні каштанові локони спадали на її щоки, зустрілася поглядом з героєм.

Була середа, тридцяте жовтня, і перший бій відбудеться в неділю.

Драко стояв у кабінеті генерала Ґрейнджер — розміром з невелику класну кімнату. (Навіщо кожному генералові потрібен був такий великий офіс Драко не зовсім розумів. Йому б вистачило й просто стола зі стільцем. Насправді не до кінця зрозумілим було навіщо генералам взагалі потрібен кабінет, його солдати й так знали, де його знайти. Хіба що професор Квірел навмисно надав їм величезні кабінети для підкреслення їхнього статусу, тоді Драко цілковито підтримував цю ідею.)

Ґрейнджер сиділа на єдиному стільці в кімнаті, ніби на троні — аж на протилежному від дверей місці. Посеред кімнати між ними стояв довгий стіл, ще чотири невеличких круглих столи стояли в кутках. Але в кімнаті був лише один стілець — аж на протилежному краї. Вздовж однієї стіни були вікна, і один сонячний промінь осяював вершечок волосся Ґрейнджер, ніби блискуча корона.

Усе було б чудово, якби Драко міг повільно пройти вперед. Але йому перешкоджав стіл, і Драко довелося обійти його діагоналями, а зробити це драматично й гідно було неможливо. Чи навмисно це зроблено? Якби це був його батько, то безперечно так; але йшлося про Ґрейнджер, тому безсумнівно ні.

Йому не було де сісти, а Ґрейнджер вирішила не підводитися.

Драко ніяк не виявив своєї люті.

 — Ну, містере Драко Мелфой, — сказала Ґрейнджер, коли він підійшов, — ти просив аудієнції зі мною, і я милостиво надала її тобі. Про що ти хочеш просити?

Ходімо до маєтку Мелфоїв, ми з батьком хочемо показати тобі декілька цікавих заклять.

 — Твій суперник, Поттер, приходив до мене з пропозицією, — сказав Драко з серйозним виразом обличчя. — Він не проти програти мені, проте для нього було б надто принизливо програти тобі. Тому він хоче обʼєднати сили зі мною та знищити тебе одразу, не лише в нашій першій битві, а в усіх битвах. Якщо я не погоджуся, то Поттер хоче, щоб я зачекав чи знесилював тебе, доки він почне атаку повними силами проти тебе.

 — Зрозуміло, — здивовано сказала Ґрейнджер. — І ти пропонуєш мені допомогу проти нього?

 — Звісно, — улесливо сказав Драко. — Мені здалося нечесним те, що він пропонував.

 — Ну як це мило з твого боку, містере Мелфой. Мені так прикро за те, як я раніше з тобою розмовляла. Ми маємо бути друзями. Можна називати тебе Дракі?

Драко почув дзвоники небезпеки в голові, проте була можливість, що вона серйозно…​

 — Звісно. Якщо мені можна називати тебе Гермі.

Драко був доволі впевнений, що побачив, як вона на мить змінилася в обличчі.

 — Хай там як, — продовжив Драко, — я гадав, може нам варто провчити Поттера: обʼєднатися та знищити його.

 — Але ж це буде нечесно щодо містера Поттера, чи не так? — запитала Ґрейнджер.

 — Я вважаю, що це буде вкрай чесно. Він планував зробити це з тобою першим.

Ґрейнджер суворо на нього дивилася. Можливо, це подіяло б на якогось гафелпафця, проте він був Мелфоєм.

 — Ти вважаєш мене доволі дурною, чи не так, містере Мелфой?

Драко чарівно посміхнувся.

 — Ні, міс Ґрейнджер, але я подумав, що варто принаймні перевірити. Отже, чого ти хочеш?

 — Ти пропонуєш підкупити мене?

 — Звичайно. Я підкину тобі ґалеон, а ти атакуватимеш Поттера, а не мене, до кінця року, гаразд?

 — Ні, але ти можеш запропонувати мені десять ґалеонів за те, що я атакуватиму вас обох однаково, а не лише тебе.

 — Десять ґалеонів — це великі гроші, — обережно сказав Драко.

 — Не знала, що Мелфої зараз у злиднях, — сказала Ґрейнджер.

Драко витріщився на Ґрейнджер.

Він почав відчувати, що коїться щось дивне.

Здавалося, що саме ця відповідь не мала б надійти від саме цієї дівчини.

 — Ну, марнотратством не збагатієш, знаєш.

 — Не знаю, чи знаєш ти, що таке дантист, містере Мелфой, але мої батьки дантисти, і будь-що менше за десять ґалеонів не варте мого часу.

 — Три ґалеони, — сказав Драко більше з дослідницькими цілями.

 — Ні. Якщо ти справді хочеш рівного бою, то не думаю, що Мелфой хоче рівного бою менше за десять ґалеонів.

Драко почав відчувати, що коїться щось дуже дивне.

 — Ні, — сказав він.

 — Ні? — запитала Ґрейнджер. — Це обмежена в часі пропозиція, містере Мелфой. Ти впевнений, що готовий до ризику того, що тебе вщент нищитиме Хлопчик-Що-Вижив? Це буде доволі принизливо для роду Мелфоїв, чи не так?

Це був переконливий аргумент, і було важко відмовитися, проте ніхто не стає багатим, якщо витрачає гроші, коли серце підказує, що все підстроїли.

 — Ні, — сказав Драко.

 — До зустрічі в неділю, — сказала Ґрейнджер.

Драко розвернувся й пішов з кабінету без жодного слова.

Це було неправильно…​


 — Герміоно, — терпляче сказав Гаррі, — ми маємо змовлятися один проти одного. Ти можеш навіть зрадити мене й це нічого не означатиме поза полем бою.

Герміона похитала головою.

 — Це було б негарно, Гаррі.

Гаррі зітхнув.

 — Здається, ти зовсім не розумієш духу цієї гри.

Це було б негарно. Вона дійсно це сказала. Герміона не знала, ображатися на те, що Гаррі про неї думав, чи непокоїтися, може вона справді така стереотипна відмінниця.

Напевно варто було змінити тему.

 — Хай там як, чи є в тебе якісь особливі плани на завтра? — запитала Герміона. — Це ж…​

Раптом вона затнулася, коли зрозуміла.

 — Так, Герміоно, — дещо напружено сказав Гаррі, — який завтра день?


Інтерлюдія:

Колись у чаклунській Британії тридцять перше жовтня називали Геловін.

Тепер це був День Гаррі Поттера.

Гаррі відмовився від усіх пропозицій, навіть від запрошення міністра Фаджа, що могло бути дуже корисним для майбутніх політичних послуг, і йому справді варто було зчепити зуби та прийняти його. Але для Гаррі тридцять перше жовтня завжди буде Днем Коли Темний Лорд Убив Моїх Батьків. Десь мала б бути тиха гідна поминальна служба, але якщо така десь проходила, то його на неї не запросили.

У Гоґвортсі був вихідний для святкування. Навіть слизеринці не наважилися носити чорне поза своїми підземеллями. Були святкові заходи, особлива їжа, учителі дивилися в інший бік, коли хтось бігав коридорами. Зрештою, це була десята річниця.

Гаррі провів день у своїй валізі, щоб не псувати всім свято, харчувався батончиками замість обідів, читав сумну наукову фантастику (не фентезі), і написав значно довшого, ніж зазвичай, листа своїм батькам.