Розділ 30. Робота в групах, ч.1

Дж. К. Ролінґ, якщо якийсь чоловік тебе непокоїтиме, можеш подумати про блакить, дорахувати до двох та шукати червоний черевичок.


Настала неділя, третє листопада, і невдовзі три могутніх сили свого шкільного року — Гаррі Поттер, Драко Мелфой та Герміона Ґрейнджер — зійдуться в битві за абсолютне домінування.

(Гаррі трохи дратувало, що сам вступ у змагання понизив Хлопчика-Що-Вижив з абсолютного домінування до одного з трьох рівних суперників, але він збирався швидко повернути все на свої місця.)

Полем битви була ділянка незабороненого лісу. Доволі густого, адже професор Квірел вважав, що бачити всі ворожі сили було надто нудно навіть для першої битви.

Усі учні, що не були у військах першого року, розташувалися табором поруч і дивилися на екрани, які встановив був професор Квірел. За винятком трьох ґрифіндорців-четвертокласників, яких через хворобу не випускала зі шкільної лікарні мадам Помфрі. Крім них усі були присутні.

Учні були одягнені не у звичайні шкільні мантії, а в маґлівські камуфльовані уніформи, що їх професор Квірел придбав був десь у достатній кількості та різноманітті, щоб кожен міг знайти собі зручну. Не те щоб учні хвилювалися щодо плям чи подряпин — для цього існували чари. Але як професор Квірел пояснив був здивованим учням чаклунського роду, гарний гідний одяг не був ефективним для переховування в лісі чи ухиляння від заклять серед дерев.

Кожна уніформа була оздоблена на рівні грудей латкою з іменем та знаком війська учня. Невеличкою латкою. Якщо ви бажали, щоб ваші солдати носили, скажімо, кольорові стрічки, щоб вони могли розпізнати один одного з великої відстані, і ризикувати тим, що ворогові в руки потраплять ці стрічки, то ніхто вам цього не забороняв.

Гаррі був намагався отримати назву „Армія Драконів‟.

Драко зчинив істерику та сказав, що це всіх геть заплутає.

Професор Квірел тоді постановив, що Драко має перевагу щодо цієї назви, якщо він її забажає.

Тому тепер Гаррі боровся проти Армії Драконів.

Це напевно недобрий знак.

Як символ, замість надто очевидної голови дракона, що видихає полумʼя, Драко вирішив був облишити просто вогонь. Елегантно, зрозуміло, смертельно: Ось що залишається, коли ми йдемо. Дуже мелфойно.

Гаррі спочатку розглядав варіанти на кшталт „501-ший тимчасовий батальйон‟ та „Рокові посіпаки Гаррі‟, а потім вирішив, що його військо прославиться простим та гідним іменням „Легіон Хаосу‟.

Їхнім символом була рука з пальцями, що готові клацнути.

Загальновизнано, що це був поганий знак.

Гаррі щиро намагався переконати Герміону, що хлопці під її командуванням напевно почувалися незручно через те, що вона дівчина з репутацією добрюні, і що їй варто вибрати якусь страшну назву. Це покаже їм, яка вона сильна, і змусить їх пишатися тим, що вони частина її війська. Щось на кшталт „Криваві Командос‟.

Герміона назвала своє військо „Полк «Сонечко»‟.

Їхнім символом було усміхнене обличчя.

А за десять хвилин розпочнеться війна.

Гаррі стояв посеред яскравої галявини, що була призначеною їм за початкову позицію, — відкритий простір зі старими гнилими пнями. Навіщо розчищали цей простір було невідомо, землю вкривало пригнане вітром листя та сухі сірі рештки трави, що не витримала іспит сонячної спеки. Сонце сяяло з неба.

Навколо нього розташувалися двадцять три солдати, що їх професор Квірел призначив йому. Записалися майже всі ґрифіндорці, більше половини слизеринців, менш ніж половина гафелпафців і лише горстка рейвенкловців. У війську Гаррі дванадцять ґрифіндорців, шість слизеринців, чотири гафелпафці та один рейвенкловець крім нього…​ хоча з уніформ цього зовсім не було видно. Нічого червоного, зеленого, жовтого чи синього. Лише візерунки маґлівського камуфляжу й латка на грудях з рукою, що готова клацнути пальцями.

Гаррі огледів своїх двадцяти трьох солдатів, що всі носили однакові уніформи без жодних позначок, крім цієї латки.

І ось Гаррі всміхається, адже розуміє до чого ця частина генерального плану професора Квірела. І Гаррі скористається цим як зможе заради власних цілей.

Був такий легендарний епізод соціальної психології — дослід Музафера Шерифа у парку Робберс Кейв. Його влаштували через спантеличення від Другої Світової Війни з наміром дослідити причини конфліктів між групами та можливі методи їх уникнути. Науковці влаштували літній табір для двадцяти двох хлопців з двадцяти двох різних шкіл, вибираючи лише учнів з родин середнього класу. Перша фаза досліду планувалася для зʼясування, що потрібно для того, щоб розпочався конфлікт між групами. Двадцяти двох хлопців розділили на дві групи по одинадцять…​

…​і цього було цілком достатньо.

Ворожнеча розпочалася щойно дві групи зʼясували існування одна одної в парку, образливі слова залунали першої ж зустрічі. Вони назвали себе „орли‟ та „гримучники‟ (їм не було потреби в назвах, доки вони гадали, що єдині в парку) і розвивали дедалі сильніші групові стереотипи: гримучники вважали себе крутими хлопцями й сильно лаялися, а орли вирішили вважати себе правильними й культурними.

Інша частина експерименту досліджувала розвʼязання міжгрупових конфліктів. Сумісне розглядання феєрверків узагалі не подіяло. Хлопці з різних груп лише кричали один на одного та трималися на відстані. А спрацювало попередження, що в парку можуть бути вандали, а також те, що їм довелося працювати разом, щоб відновити систему водопостачання. Спільне завдання, спільний ворог.

Гаррі був майже впевнений, що професор Квірел чудово розумів цей принцип, і тому вирішив створити три війська в кожному році.

Три війська.

Не чотири.

І безперечно не розподілені за належністю до гуртожитка…​ крім того, що жодного слизеринця не призначили до війська Драко, за винятком містера Креба та містера Ґойла.

Ось такі речі й заспокоювали Гаррі щодо професора Квірела: незважаючи на його показну темну ауру та вдаваний нейтралітет у конфлікті між добром і злом, він таємно підтримував добро. Хоча Гаррі ніколи не наважиться сказати це вголос.

І Гаррі вирішив скористатися планом професора Квірела на повну та змусити групу вважати себе такою, як він хоче.

Гримучники, щойно вони зустріли орлів, почали вважати себе крутими, і поводилися відповідно.

Орли почали вважати себе хорошими й правильними.

І ось на яскравій лісовій галявині серед старих гнилих пнів, під сонячним сяйвом були безладно розкидані генерал Поттер і його двадцять три солдати. Вони анітрохи не нагадували стрій: дехто стояв, дехто сидів, а хтось стояв на одній нозі, аби бути іншим.

Зрештою, це був Легіон Хаосу.

І якщо не було причини, щоб стояти охайними невеличкими шеренгами, презирливо сказав був Гаррі, то охайних невеличких шеренг і не буде.

Гаррі розділив військо на шість загонів по чотири солдати в кожному. Кожним загоном керував радник. Усім бійцям було суворо наказано не підкорятися будь-яким наказам, якщо це здається гарною думкою, включно з цим…​ Хіба що Гаррі чи радник загону почне наказ з „Мерлін каже‟, тоді наказу треба підкоритися.

Основною тактикою Легіону Хаосу було розділитися й набігати з кількох напрямків, випадково змінюючи вектори, і стріляти дозволеним закляттям сну якомога частіше — одразу як достатньо магічної сили. А якщо є можливість відволікти чи спантеличити ворога, не нехтувати нею.

Швидкі. Винахідливі. Непередбачувані. Негомогенні. Не просто підкоряйтеся наказам, думайте, чи прямо зараз має сенс те, що ви робите.

Гаррі не був таким впевненим у тому, що це оптимальна військова стратегія, як вдавав…​ проте йому дали унікальну можливість змінити те, ким себе вважають деякі учні, і він збирався скористатися нею саме так.

Пʼять хвилин до війни згідно з годинником Гаррі.

Генерал Поттер підійшов (не маршируючи) до місця, де напружено чекали його повітряні сили, стиснувши мітли в руках.

 — Усім доповісти про готовність, — сказав Гаррі Поттер. Вони репетирували були це протягом свого єдиного тренування в суботу.

 — Червоний лідер готовий, — сказав Шеймус Фініґан. Він гадки не мав, що це означало.

 — Червоний пʼятий готовий, — сказав Дін Томас. Він усе життя чекав на те, щоб це сказати.

 — Зелений лідер готовий, — твердо сказав Теодор Нот.

 — Зелений сорок один готовий, — сказала Трейсі Девіс.

 — Мені треба, щоб ви опинилися в повітрі тієї ж миті, як почуєте сигнал, — сказав генерал Поттер. — Не вступати в бій, повторюю, не вступати в бій. — (Звісно не можна було направляти закляття сну в бік мітел; треба було використовувати закляття, що тимчасово підсвічувало червоним те, у що влучило. Якщо хтось влучав у мітлу чи наїзника, то вони вибували з війни.) — Червоний лідере і червоний пʼять, мерщій летіть до війська Мелфоя, залишайтеся щонайвище, але так, щоб ви могли їх бачити, і повертайтеся, щойно пересвідчитеся, які в них плани. Зелений лідере, роби те ж саме для війська Ґрейнджер. Зелений сорок один, ширяй над нами та чатуй на мітли чи солдатів. Тобі й лише тобі дозволено відкривати вогонь. І памʼятайте, я не сказав „Мерлін каже‟ жодного разу, але нам справді потрібна ця інформація. Слава Хаосу!

 — Слава Хаосу! — відгукнулися четверо з різним ступенем захоплення.

Гаррі очікував, що Герміона розпочне негайний напад на Драко, і тоді він розташує свої сили так, щоб почати підтримувати її, але лише після того, як вона зазнає серйозних втрат і нанесе якусь шкоду. Він спробує вдати, ніби це героїчний порятунок, якщо таке взагалі буде можливо. Зрештою, не треба, щоб Сонечко вважало Хаос своїм ворогом.

Але якщо вона зробить щось інше…​ ну, саме тому Легіон Хаосу чекає на звіт зеленого лідера.

Драко діятиме у власних інтересах. Він, зрозуміло, підготує своє військо для захисту від Герміони. Може, він зрозуміє, що Гаррі збрехав про те, що зачекає, доки їхня битва завершиться. А може й ні. Гаррі все одно відправив дві мітли до Армії Драконів на випадок, якщо вони робитимуть щось, а також просто на випадок, якщо Драко, чи містер Ґойл, чи містер Креб достатньо вправні, щоб підстрелити мітлу в повітрі.

Але непередбачуваною була генерал Ґрейнджер, і Гаррі зробить свій хід лише коли знатиме, який хід зробить вона.


У серці лісу, де візерунки тіней танцювали на землі у відповідь на хитання густих крон нагорі, там, де дерев було трохи менше, стояв генерал Мелфой та оглядав своє військо зі спокоєм та задоволенням. Шість підрозділів з трьома солдатами в кожному, повітряний підрозділ з чотирьох (туди було призначено Ґреґорі), а також підрозділ командування: він сам та Вінсент. Драко муштрував своє військо лише недовго в суботу, але він був упевнений, що йому вдалося пояснити основи: залишайся зі своїми соратниками, прикривай їхню спину, і довір їм прикривати свою. Переміщуйтеся ніби єдиний організм. Підкоряйтеся наказам та не виказуйте страху. Цільтеся, стріляйте, пересувайтеся, знову цільтеся, знову стріляйте.

Шість підрозділів сформували захисний периметр навколо Драко, старанно вдивляючись назовні в ліс. Вони стояли спина до спини, палички стиснуті в низькій позиції, доки їм немає потреби атакувати.

Вони вже були на диво схожі на підрозділи аврорів, чиє тренування якось бачив Драко під час батьківських перевірок.

Хаос і Сонечко навіть не збагнуть, що їх перемогло.

 — Увага, — сказав генерал Мелфой.

Шість підрозділів розгорнулися та розвернулися до Драко. Наїзники тримали мітли в руках, вони теж поглянули на Драко.

Він вирішив зачекати з обовʼязковими віддаванням честі до першої перемоги — тоді ґрифіндорцям і гафелпафцям легше буде віддавати честь Мелфою.

Але його солдати вже стояли достатньо струнко, особливо ґрифіндорці, і Драко вже сумнівався, чи потрібна була ця затримка. Ґреґорі тихо прислухався був до розмов і відзвітував, що Драко вважають прийнятним командиром через той випадок, коли він сам запропонував пройти разом з Гаррі Поттером тренування з програвання на занятті із захисту. Принаймні так вважали ті, хто потрапив до його війська. „Не всі слизеринці однакові; є слизеринці, але є й слизеринці‟, цитували ґрифіндорці з війська Драко своїм однокласникам.

Драко був відверто приголомшений тим, як неймовірно нескладно все вийшло. Спершу Драко протестував був, що йому не призначили слизеринців, але професор Квірел сказав йому, що якщо він бажав стати першим Мелфоєм, що отримає повний контроль над політикою країни, то йому потрібно навчитися керувати й іншими трьома чвертями населення. Ось такі речі й заспокоювали Драко щодо професора Квірела: той явно значно більше підтримував хороших хлопців, ніж показував.

Сама битва буде непростою, особливо якщо Ґрейнджер спочатку атакує Драконів. Драко ніяк не міг вирішити, чи не кинути всі сили проти Ґрейнджер негайно в попереджальному ударі, але хвилювався, чи (1) Гаррі раптом не обманює його цілковито щодо ймовірних дій Ґрейнджер, а також (2) Гаррі не обманює його щодо того, що зачекає, доки не завершиться атака Ґрейнджер, і лише потім приєднається до битви.

З іншого боку Армія Драконів мала таємну зброю, насправді три, чого може виявитися достатньо, навіть якщо обидва війська атакують їх разом…​

Вже майже настав час битви, відповідно, настав час для промови перед битвою, що її Драко склав та запамʼятав.

 — Битва ось-ось розпочнеться, — сказав Драко. Його голос був спокійним та точним. — Памʼятайте все, що вам показали я, містер Креб та містер Ґойл. Будь-яке військо перемагає через свою дисциплінованість та смертоносність. Генерал Поттер і Легіон Хаосу не матимуть дисципліни. Ґрейнджер та Полк „Сонечко‟ не матиме смертоносності. Ми дисципліновані, ми смертоносні, ми Дракони. Битва ось-ось розпочнеться, і ми її виграємо.


(Промова експромтом генерала Поттера перед Легіоном Хаосу прямо перед їхньою першою битвою, 14:56 третього листопада 1991)

Солдати, я не брехатиму вам, сьогодні наші справи кепські. Армія Драконів ще не програла жодної битви. А Герміона Ґрейнджер…​ має бездоганну памʼять. Далебі, більшість з вас напевно помре. А ті, хто виживуть, заздритимуть померлим. Але ми маємо перемогти. Ми маємо перемогти, щоб колись наші діти могли знову насолоджуватися смаком шоколаду. На кону все. Буквально все. Якщо ми програємо, увесь всесвіт просто згасне, мов жарівка. І тепер я розумію, що більшість з вас не знає, що таке жарівка. Ну, повірте, це погано. Але якщо ми мусимо полягти, то ми поляжемо в битві, як герої, щоб коли темрява зімкнеться, ми могли подумки сказати принаймні, ми повеселилися. Чи боїтеся ви смерті? Я знаю, що я боюся. Я відчуваю дрижаки від страху, ніби хтось завантажує мені під футболку морозиво. Але я знаю…​ що історія спостерігає за нами. Якщо переможемо, то зможемо написати власну історію. Історію, в якій Гоґвортс заснували ренегати ельфи-домовики. Ми зможемо змусити всіх вивчати саме цю історію, навіть якщо це неправда, і якщо вони не дадуть правильну відповідь на наших екзаменах…​ то не складуть їх. Чи не варто за таке померти? Ні, не відповідайте. Деякі речі краще залишити невідомими. Ніхто з нас не знає, чому ми тут. Ніхто з нас не знає, чому ми боремося. Ми прокинулися в цих уніформах у цьому таємничому лісі, знаючи лише, що немає жодного шансу знову отримати свої імена й спогади, крім як через перемогу. Учні в інших військах…​ вони такі самі як ми. Вони не хочуть помирати. Вони борються, щоб захистити один одного — єдиних друзів, що в них залишилися. Вони борються, бо знають, що в них є родини, що сумують за ними, навіть якщо вони наразі цього не памʼятають. Можливо вони навіть борються заради порятунку світу. Але в нас причина для боротьби краща за їхню. Ми боремося, адже нам це подобається. Ми боремося, щоб вразити надприродні страховища поза часом і простором. Ми боремося, адже ми Хаос. Невдовзі розпочнеться фінальна битва, то дозвольте мені сказати вам зараз, бо не виключено, що в мене потім не буде такої можливості, що для мене честь бути вашим командиром, хай як недовго. Дякую вам, дякую вам усім. І памʼятайте, наша мета — не просто перебити ворогів. Наша мета — змусити їх боятися.


Гудіння величезного ґонґу розкотилося над лісом.

І Полк „Сонечко‟ розпочав свій марш.


Напруга зростала й зростала, доки Гаррі й ще девʼятнадцять солдатів чекали разом на звіт повітряних воїнів. Це не має забрати багато часу — мітли були швидкими, а відстані в лісі невеликими…​

Наближалися дві мітли, швидко, з напрямку табору Драко, і всі солдати затамували подих. Наїзники не виконували маневрів, що були сьогоднішнім кодом для дружніх мітел.

 — Розсіятися та вогонь! — прогримів генерал Поттер.

І не забарився втілити свої слова. Він щодуху помчав до прикриття лісу, і щойно опинився серед дерев крутнувся на місці, здійняв паличку, спробував знайти мітлу в небі…​

 — Чисто! — вигукнув хтось. — Вони повертаються!

Гаррі подумки знизав плечима. Неможливо було завадити Драко отримати цю інформацію, та й дізнався він лише, що військо Гаррі нікуди не рухалося.

Тоді хаоси́ти повільно вийшли з лісу…​

 — Наближається мітла з напрямку Ґрейнджер! — заволав хтось інший. — Гадаю, це зелений лідер, бо він пірнув та зробив оберт!

Невдовзі Теодор Нот різко спустився з неба й вийшов зі штопору над солдатами.

 — Ґрейнджер розділила свої сили навпіл! — заволав Нот, зависнувши на мітлі. Його уніформа просякла потом, і останні сили пішли на цей крик. — Вона атакує обидва війська! По дві мітли кружляють над кожним підрозділом, вони переслідували мене півшляху сюди!

Розділила своє військо, якого біса…​

Коли велика сила концентрує вогонь на меншій силі, то менша сила вичерпується швидко, і не встигає завдати шкоди у відповідь. Якщо двадцять солдатів стикаються з десятком солдатів, то двадцять заклять сну буде направлено на десяток солдатів, і лише десять заклять сну полетить в інший бік, отже хіба що кожне з цих перших заклять влучить у ціль, менша сила втратить більше людей, ніж знешкодить. Існував відповідний військовий термін „знищені нароздріб‟ для випадків, коли ви так розділяли свої сили. Про що Герміона взагалі думала…​

І тоді Гаррі збагнув.

Вона грала чесно.

Ох, яким же довгим буде цей рік захисту.

 — Гаразд, — гучно сказав Гаррі, щоб усе військо почуло. — Дочекаймося звіту червоного крила, і накриємо хмарою трохи Сонечка.


Драко вислухав звіти льотчиків з непорушним лицем, приховавши весь подив усередині. Про що Ґрейнджер взагалі думала?

І тоді Драко збагнув.

Це блеф.

Одна з двох сил Сонечка змінить напрямок, і вони разом атакують…​ кого?


Невіл Лонґботом маршував лісом до сил Сонечка, що наближалися, і подеколи оглядав небо на присутність мітел. Поряд з ним крокували товариші його загону: Мелвін Кут, Лаванда Браун з Ґрифіндору і Аллен Флінт зі Слизерину. Аллен Флінт був радником їхнього загону, хоча Гаррі казав був Невілові, що посада його, якщо він забажає.

Гаррі казав був Невілові чимало речей особисто, починаючи зі „Знаєш, Невіле, якщо ти хочеш стати саме таким приголомшливим, як уявний Невіл, що живе у тебе в голові, але не може нічого зробити через твій страх, то тобі справді варто записатися до військ професора Квірела‟.

Тепер Невіл був упевнений, що Хлопчик-Що-Вижив міг читати думки. Він більше ніяк не міг дізнатися. Невіл ніколи нікому про це не розповідав, і не виказував цього. І жодна інша людина не була такою, принаймні Невіл такого не помічав.

І запевнення Гаррі справдилися: це зовсім відрізнялося від спарингів у кабінеті захисту. Невіл сподівався був, що спаринги виправлять у ньому все, що з ним не так, але, ну, не вийшло. Хоч він і міг застосувати декілька заклять на інших учнях у класі в присутності професора Квірела, що слідкував, щоб усе було гаразд, хоч він і міг ухилятися та стріляти у відповідь, коли це було дозволено, коли всі очікували цього, і нагородили б його презирливими поглядами, якби він цього не зробив, усе це не допомагало навчитися стояти за себе.

Але бути частиною війська…​

Щось дивне відбувалося всередині Невіла, доки він маршував лісом поряд з товаришами, в уніформі з символом пальців, готових клацнути.

Йому можна було й просто йти, якби він захотів, але йому було до вподоби маршувати.

Поряд з ним Мелвіну, Лаванді та Аллену, видається, теж було до вподоби маршувати.

І Невіл тихо почав співати Пісню Хаосу.

Мелодію будь-який маґл впізнав би як імперський марш Джона Вільямса, також відомий як „Тема Дарта Вейдера‟. А слова, що їх додав Гаррі, було легко запамʼятати:

До ля ля
До ля ля до ля ля
До ля ля
До ля ля до ля ля
ДО ля ДО
До до ля-ля-ля до до
До ля-ля-ля до до
До ля ля, до ля ля.

На другому рядку інші приєдналися, і невдовзі цей наспів почувся з інших частин лісу поряд.

І Невіл маршував поряд зі своїми соратниками з Легіону Хаосу,
дивні відчуття вирували в його серці,
уява ставала дійсністю,
доки з його губ злітала страхітлива пісня долі.


Гаррі не міг відвести погляду від розкиданих по лісу тіл. Його аж трохи нудило, він мав нагадати собі, що вони лише сплять. Серед полеглих були дівчата, і чомусь від цього було значно гірше. За жодних обставин не можна про це згадувати в присутності Герміони, інакше аврори знайдуть його рештки в малесенькому чайничку.

Половина війська Сонечко не змогла дати гідний бій усьому Хаосу. Девʼятеро наземних солдатів вибігли були в їхньому напрямку з беззмістовними криками. Їхні обличчя та груди були захищені колами простих щитів. Але не можна тримати щит та стріляти одночасно, і солдати Гаррі просто цілилися в ноги. Усі, крім однієї сонечка, полягли, щойно крики „Сомніум!‟ заполонили простір. Остання солдат скасувала свої щити, і їй навіть вдалося забрати одного з солдатів Гаррі перед тим, як на неї налетіла хвиля заклять (множинні влучення „Прокльону сну‟ були безпечними). З двома сонячними мітлами впоратися було значно складніше, заради цього довелося втратити аж трьох хаоситів, доки масивний вогонь з землі не залишив червоне сяяння на мітлах.

Герміони не було серед полеглих. Відповідно, її переміг Драко, через що Гаррі відчував злість на якомусь незбагненному рівні. Він не знав, почуття було викликано бажанням захистити Герміону, чи відчуттям зради через те, що це був не він, або можливо, і тим, і тим.

 — Гаразд, — сказав Гаррі, підвищивши голос. — Важливо не забувати, що це був не справжній бій. Це генерал Ґрейнджер зробила помилку у своїй першій битві. Сьогодні справжній бій в нас буде з Армією Драконів, і він буде анітрохи не схожим на те, що щойно відбулося. Буде значно веселіше. Рушаймо.


Мітла впала з неба й наближалася страшенно швидко, потім розвернулася на кінчику та загальмувала так сильно, що майже можна було почути крик обуреного повітря, і застигла прямо поряд з Драко.

Це було не небезпечне позерство. Ґреґорі Ґойл просто був таким вправним і не марнував часу.

 — Поттер наближається, — сказав Ґреґорі без жодного натяку на свою звичайну підробну манірну вимову, — у них досі всі чотири мітли, мені їх зняти?

 — Ні, — різко сказав Драко. — Боротьба над їхнім військом дає їм надто велику перевагу, вони стрілятимуть у тебе з землі, і навіть ти не зможеш ухилитися від такої кількості заклять. Зачекай, доки розпочнеться бій.

Драко втратив чотирьох драконів за дванадцятьох сонечок. Виявляється, генерал Ґрейнджер дійсно була такою неймовірно дурною, хоча її не було серед нападників, тому в Драко не було можливості поглузувати з неї та запитати, про що, заради Мерліна, вона думала.

Справжня битва, як вони всі й гадали, буде з Гаррі Поттером.

 — Готуйся! — заревів Драко своїм солдатам. — Не відходьте від напарників, дійте як єдине ціле, стріляйте, щойно ворог наблизиться достатньо.

Дисципліна проти Хаосу.

Зрозуміло, що переможе.


Кількість адреналіну збільшувалася й збільшувалася в крові Невіла, доки йому не стало важко дихати.

 — Наближаємося, — сказав генерал Поттер ледь чутним для дальніх солдат голосом. — Час розосереджуватися.

Товариші Невіла віддалилися від нього. Вони підтримуватимуть один одного, проте якщо ходити поряд, то ворогові набагато легше влучити: навіть якщо він хотів поцілити в твого товариша й промахнувся, закляття можеш отримати ти. Набагато складніше у когось влучити, якщо війська розпорошені й рухаються якомога швидше.

Найперше, що зробив був генерал Поттер на їхньому тренуванні — це сказав їм спробувати стріляти один в одного, коли обидва біжать один до одного, коли вони щоразу старанно прицілюються, і коли один рухається, а інший стоїть на місці. Зворотні чари для прокльону сну були простими, хоча їх не можна було використовувати під час справжніх битв. Генерал Поттер охайно записав був усе, що сталося, щось обміркував та обчислив, і оголосив, що розумніше не сповільнюватися й ретельно прицілюватися, а рухатися швидко, щоб у них не влучали.

Невіла досі трохи непокоїло, що він вже не маршує в ногу з товаришами, але моторошні бойові крики, які вони були вивчили, вже гриміли в його голові, а це дуже допомагало.

Цього разу, тихо присягнув собі Невіл, його голос жодним чином зовсім не перейде на писк.

 — Підняти щити, — сказав генерал Поттер, — потужність на передні відбивачі.

 — Контеґо, — пронеслося військом, і перед головами та грудями зʼявилися кола екранів.

Невіл відчув різкий присмак у роті. Генерал Поттер не наказав би створювати щити, якби вони не були майже в полі досяжності. Невіл міг бачити силуети драконів в уніформі, що рухалися серед густої стіни дерев, і дракони от-от побачать їх…​

Атакуй!‟ — почувся звіддалі крик Драко Мелфоя, і Генерал Поттер заревів: „Уперед…​

Адреналіну в крові Невіла дали волю, і ноги понесли його, ніколи в житті він ще не бігав з такою швидкістю. Він летів прямо на ворога, і йому не треба було озиратися, щоб знати, що товариші роблять так само.

 — Кров для бога крові! — кричав Невіл. — Черепи для трону черепів! Ійа! Шуб-Ніґґурат! Ворожі ворота збоку!

Закляття сну марно вдарилося об його щит. Якщо й були інші спроби, то вони не влучили.

Невіл встиг побачити переляк на лиці Вейна Гопкінса, той стояв поряд з двома ґрифіндорцями, що їх Невіл не впізнав, а тоді…​

…​Невіл скасував простий щит і вистрілив у Вейна…​

…​промахнувся…​

…​його швидкісні ноги пронесли його прямо крізь вороже угрупування до інших трьох драконів, їхні палички націлилися на нього, їхні роти розкрилися…​

…​Невіл бездумно пірнув на землю лісу саме в ту мить, коли пролунали три голоси „Сомніум!

Було боляче: тверде каміння й тверді гілки впивалися в Невіла, доки той котився. Було не так погано, як падати з мітли, але удар об землю все одно був сильний, і тоді Невіл з раптовою проникливістю вирішив не рухатися й заплющив очі.

 — Припиніть! — почувся голос. — Не стріляйте в нас, ми дракони!

Невіл з насолодою зрозумів, що йому вдалося стати між двома групам драконів саме коли одна з груп вистрелила в нього. Гаррі розповідав був про це, як про тактику змусити ворога боятися стріляти, але, видається, це спрацювало навіть краще.

Крім того, дракони ще й вважали, що влучили в нього, адже вони бачили, що Невіл впав саме тоді, коли вони вистрелили.

Невіл подумки долічив до двадцяти і ледь-ледь розплющив очі.

Три дракони були зовсім поряд, вони вертіли головами, а навкруги крики „Сомніум!‟ та „Черепи для трону черепів!‟ заполонили повітря. Усі три наразі мали прості щити.

Паличка Невіла досі була в його руці, і нескладно було направити її на черевик одного з хлопців та прошепотіти „Сомніум‟.

Невіл швидко заплющив очі та розслабив руку, коли почув, що той хлопець впав на землю.

 — Звідки воно взялося? — закричав Джастін Фінч-Флечлі, і Невіл почув шарудіння листям — два дракони оберталися в спробі знайти ворога.

 — Змінити формацію! — почувся рев Мелфоя. — Усі до мене, не дозвольте їм вас розосередити!

Невіл навіть почув, що два дракони взяли й перестрибнули через його розпластане тіло, виконуючи наказ.

Невіл розплющив очі, не без болю підвівся на ноги, націлив паличку й вимовив нові чари, що їм навчив був усіх генерал Поттер. Вони ще не вміли використовувати справжніх ілюзійних заклять, щоб заплутувати ворогів, але навіть у своєму віці вони могли…​

 — Черевомовліо, — прошепотів Невіл, направивши паличку вбік від Джастіна та іншого хлопця, і заволав, — Заради Ктулху і слави!

Джастін з другим хлопцем різко зупинилися й повернули свої щити в тому напрямку, куди Невіл посунув свій бойовий крик, а тоді декілька криків „Сомніум‟ наповнили повітря, і другий хлопець впав ще до того, як Невіл прицілився.

 — Останній мій! — заволав Невіл, і почав бігти прямо на Джастіна, що погано до нього ставився, доки старші гафелпафці не виправили його. Навколо Невіла були його товариші, а це означало…​

 — Спеціальна атака, стрибок Хаосу! — завив Невіл не зупиняючи бігу.

Він відчув, як його тіло легшає, потім полегшало ще вдвічі: його товариші направили на нього палички й тихо застосували чари „Політ‟. Тоді Невіл підвів лівицю й клацнув пальцями, а тоді чимдуж відштовхнувся ногами й злетів у повітря. Щире потрясіння застигло на обличчі Джастіна, доки Невіл перелетів над щитом хлопця, направив паличку вниз на нього й крикнув „Сомніум!

Бо йому захотілося, ось чому.

Невіл направив ноги не зовсім правильно, і тому трохи проорав землю, коли приземлявся, але двом з трьох легіонерів Хаосу вдалося втримати палички направленими на нього весь час, тому він не сильно забився.

І Невіл підвівся на ноги. Він знав, що варто рухатися, повсюди хтось кричав „Сомніум!‟…​

 — Я Невіл, останній нащадок Лонґботомів! — закричав Невіл небесам, він тримав паличку вертикально, ніби викликав на бій саме синє палаюче небо. Він знав, що віднині все буде інакше. — Невіл Хаосу! Підходьте, якщо не бо…​

(Пізніше, коли Невіл прокинувся, йому сказали, що Драконова Армія використала його крик як підказку для контратаки.)


Дівчина поряд з Гаррі важко опустилася на землю. Вона прийняла на себе постріл, що призначався йому, і здалеку чувся зловтішний сміх містера Ґойла, чия мітла промайнула над ними, роздираючи повітря так, що воно мало б розпадатися на шматки за його спиною.

 — Лумінос! — крикнув один з хлопців поряд з Гаррі, той, що не зміг достатньо швидко відновити магічну силу, щоб зробити це раніше, і містер Ґойл ухилився, навіть не сповільнившись.

Наразі з Хаосу залишилося лише шість солдатів, а з Драконової Армії — двоє. Єдиною проблемою було те, що один з них був непереможним, а інший використав усі сили трьох солдатів лише для того, щоб замкнутися у своєму щиті.

Через містера Ґойла вони втратили більше солдатів, ніж через решту драконів разом узятих. Він ухилявся й крутився в повітрі так швидко, що ніхто не міг у нього влучити, а він міг стріляти в людей, доки робив це.

Гаррі вигадав безліч різноманітних способів зупинити містера Ґойла, проте жоден з них не був безпечним, навіть використати чари польоту, щоб сповільнити його (це був безперервний промінь, яким прицілюватися було значно легше) було небезпечно, адже він може впасти з мітли; кидатися чимось, щоб перешкодити йому було небезпечно, і було дедалі важче не забувати про це, коли температура крові Гаррі зменшувалася.

Це гра. Ти не намагаєшся його вбити. Не жертвуй усіма своїми майбутніми планами заради гри…​

Гаррі бачив схему, він бачив, як містер Ґойл крутиться, він міг бачити, як їм усім треба було вистрелити, щоб створити візерунок пострілів, від яких містер Ґойл не зможе ухилитися, але він не міг пояснити своїм солдатам достатньо швидко, що треба робити, як скоординувати свої постріли достатньо добре, і тепер у них ще й не вистачало людей, щоб це зробити…​

Я відмовляюся програвати — не так, не ціле військо одному солдатові!

Мітла містера Ґойла змінила напрямок швидше, ніж мало б бути можливим для будь-чого, і почала повертати до Гаррі та решти його сил, Гаррі відчував, що хлопець поряд з ним напружився, готовий кинути себе на захист свого генерала.

ДО ДІДЬКА.

Гаррі підвів паличку, зосередившись на містері Ґойлі. Він чітко уявив потрібний візерунок, Гаррі розтулив губи й закричав…​

 — Лумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінослумінос…​


Коли Гаррі знову розплющив очі, то виявив, що він зручно лежить, його руки складені на грудях й тримали паличку, ніби він полеглий герой.

Гаррі повільно підвівся. У нього боліла магія — дивне відчуття, не повністю неприємне, дуже схоже на відчуття летаргії та кріпатури після фізичних вправ.

„Генерал прокинувся!‟ — почув він крик. Гаррі кліпнув очима та сфокусувався в цьому напрямку.

Четверо з його солдатів тримали палички направленими на мерехтливу призматичну півкулю, і Гаррі збагнув, що битву ще не завершено. Правильно…​ у нього не влучили прокльоном сну, він лише вичерпав свої сили, тому коли він прокинувся, він досі бере участь у грі.

Гаррі був майже впевнений, що хтось обовʼязково прочитає йому лекцію про те, що не можна вичерпувати свою магію аж до непритомності заради дитячої гри. Але він не завдав шкоди містерові Ґойлу, коли втратив самовладання, а саме це було важливо.

Тоді розум Гаррі збагнув інший наслідок своїх дій, і Гаррі поглянув на сталевий перстень на мізинці лівиці, та ледь не вилаявся вголос, коли побачив, що крихітний діамант відсутній, а на землі поряд з місцем його падіння лежить зефір.

Він підтримував був цю трансфігурацію сімнадцять діб, а тепер йому доведеться починати спочатку.

Але все могло бути гірше. Він міг зробити це чотирнадцятьма днями пізніше, після того, як професорка Макґонеґел схвалила б трансфігурацію каменя його батька. Це дуже корисний урок, що його він засвоїв за невелику ціну.

Примітка собі: завжди знімати перстень із пальця перед тим, як повністю вичерпувати магію.

Гаррі відштовхнувся від землі, що одразу призвело до болю в усьому тілі. Використання магії не навантажувало мʼязи, а от ухиляння серед дерев — ще б пак.

Він дошкандибав до мінливої півкулі, що містила Драко Мелфоя. Той вертикально тримав паличку, щоб підтримувати щит, і холодно всміхався.

 — Де пʼятий солдат? — запитав Гаррі.

 — Ем…​ — сказав хлопець, котрого наразі Гаррі не міг пригадати. — Я вистрелив прокльоном сну в щит, і він зрикошетив та влучив у Лаванду. Тобто кут був неправильним, але так сталося…​

Драко самовдоволено посміхався за щитом.

 — Дай-но здогадаюся, — сказав Гаррі, подивившись Драко прямо в очі, — оті охайненькі маленькі трійки солдатів — це формації, які використовують професійні чаклунські військові? Що складаються з тренованих солдатів, які легко можуть влучати в рухливі цілі, якщо їм самим не треба рухатися, і які вміють комбінувати свої захисні вміння, доки вони поряд? На відміну від твоїх солдатів?

Посмішка зникла з лиця Драко, яке тепер було суворим та похмурим.

 — Знаєш, — безтурботно сказав Гаррі, знаючи, що ніхто, крім Драко, не зрозуміє справжнього змісту його слів, — це чудово демонструє, що варто завжди ставити під сумнів моделі поведінки, які ти наслідуєш, і цікавитися, чому зроблено саме так, і чи має це сенс у тому контексті, в якому ти збираєшся це повторювати. Завжди застосовуй цю пораду в справжньому житті, до речі. І дякую за повільні, скупчені цілі.

Бо Драко вже слухав був про це лекцію, і, підозрював Гаррі, відкинув її через підозру, що Гаррі намагався ще більше послабити вірність Драко традиціям чистої крові. Що, звісно, Гаррі й робив. Але цей приклад був бездоганним приводом стверджувати наступної суботи, що піддавати сумніву думку авторитету — лише корисний для справжнього життя прийом. Про проведені ним досліди — спочатку з окремими людьми, а потім з групами — для перевірки власних припущень про важливість швидкості, що виявилися правильним, Гаррі також згадає, щоб втовкмачити Драко в голову, що завжди треба шукати можливості застосувати методи до щоденного життя.

 — Ти ще не виграв, генерале Поттер! — огризнувся Драко. — Мабуть у нас вийде час, і професор Квірел оголосить нічию.

Слушне й тривожне зауваження. Війна закінчувалася лише коли професор Квірел, на свій розсуд, вирішував, що одне з військ перемогло за стандартами справжнього життя. Не було жодних формальних умов перемоги, професор Квірел пояснив був, що інакше Гаррі вигадає, як зловживати правилами гри. Гаррі не міг не визнати, що це мало сенс.

І Гаррі не міг жалітися на професора Квірела за те, що той не оголошував завершення бою, адже не було виключено, що останньому солдатові Драконової Армії вдасться перемогти усіх пʼятьох уцілілих з Легіону Хаосу.

 — Гаразд, — сказав Гаррі. — Чи знає хтось щось про закляття щита генерала Мелфоя?

Виявилося, що щит Драко був різновидом стандартного „Протеґо‟, що мав декілька недоліків, найважливішим з яких було те, що щит не міг рухатися разом з чаклуном.

Плюсом — чи, з поточної точки зору Гаррі, мінусом, — було те, що цю версію легше вивчити, легше створити й легше підтримувати довгий час.

Їм доведеться закидати щит шквалом нападальних заклять, щоб знищити його.

А Драко, видається, міг якоюсь мірою контролювати кут віддзеркалення, під яким відбивалися закляття.

Гаррі спало на думку, що за допомогою „Вінґардіум Левіоза‟ можна закидати щит згори важким камінням, доки Драко не зможе більше підтримувати щит проти тиску…​ але тоді каміння впаде й завалить Драко, а вбивати ворожого генерала насправжки не входило в його сьогоднішні плани.

 — Отже, — сказав Гаррі. — Чи існують спеціалізовані закляття для пробивання щитів?

Існували.

Гаррі запитав, чи знав їх хтось з його солдатів.

Ніхто не знав.

Драко знову глузливо посміхався за своїм щитом.

Гаррі запитав, чи існували якісь нападальні закляття, що не відбиваються.

Видавалося, що блискавки зазвичай поглиналися щитами, а не відбивалися від них.

…​Ніхто не знав жодного закляття, що викликало бодай щось схоже на блискавку.

Драко захихикав.

Гаррі зітхнув.

Він дуже урочисто поклав паличку на землю.

І тоді Гаррі проголосив, дещо втомлено, що він просто візьме й прибере щит самостійно, за допомогою методу, який залишиться таємницею. А всі решта мають стріляти в Драко, щойно щит зникне.

Легіонери Хаосу здавалися стривоженими.

Драко був спокійним, тобто добре себе контролював.

З капшучка Гаррі зʼявився тонкий складений коцик.

Гаррі сів поряд з мерехтливим щитом, накрив себе коциком, щоб ніхто не міг бачити, що він робить, — крім Драко, звісно.

Гаррі дістав з капшучка автомобільний акумулятор та сполучні дроти.

…​він же не міг покинути маґлівський світ і розпочати нову еру магічних досліджень, не прихопивши з собою щось для генерації електроенергії.

Невдовзі легіонери Хаосу почули клацання пальців, після чого з-під коцику чулося потріскування. Щит почав сяяти яскравіше.

 — Не відволікайтеся, будь ласка, не відводьте очей від генерала Мелфоя, — сказав Гаррі.

Драко вже не міг приховати напруження, а також люті, роздратування та почуття безвиході.

Гаррі йому всміхнувся й лише губами сказав: „Розповім потім.

А тоді спіраль зеленої енергії вистрелила з лісу та вдарила в щит, що видав пронизливий вереск, ніби шматки гострого скла терли один об одного, і Драко похитнувся.

Гаррі охопила паніка, він зняв дроти з акумулятора, згодував їх капшучку, потім згодував сам акумулятор, скинув коцик, схопив паличку та підвівся.

Всі його солдати досі несамовито роззиралися навкруги.

 — Контеґо, — сказав Гаррі, і його солдати зробили так само, але Гаррі навіть не знав, у якому напрямку варто поставити щит. — Чи бачив хтось, звідки воно взялося? — хитання головами. — Генерале Мелфой, чи не проти ви сказати мені, чи ви знешкодили генерала Ґрейнджер?

 — Ще й як, — уїдливо сказав Драко, — проти.

Хай йому чорт.

Гаррі почав обмірковувати ситуацію. Драко за щитом, він втомився, Гаррі теж втомився, Герміона хтозна-де в лісі, залишився Гаррі й чотири хаосити…​

 — Знаєш, генерале Ґрейнджер, — гучно сказав Гаррі, — тобі справді варто було зачекати з атакою, доки я б завершив бій з генералом Мелфоєм. Тоді ти цілком імовірно перемогла б усіх вцілілих.

Звідкілясь почувся високий дівчачий сміх.

Гаррі застигнув на місці.

Це була не Герміона.

А тоді почувся страхітливий, моторошний, бадьорий спів, що ставав дедалі гучнішим, і лунав з усіх боків навколо.

Не треба лякатися, не треба сумувати,
Тих в кому зла немає, не будемо чіпати…​

 — Ґрейнджер шахрує! — вибухнув Драко за щитом. — Вона розбудила своїх солдатів! Чому професор Квірел…​

 — Дозволь здогадатися, — сказав Гаррі. Йому вже стало зле. Він справді ненавидів програвати. — Це була справді легка битва, так? Вони падали мов мухи?

 — Так, — сказав Драко. — Ми перемогли їх усіх з першого пострілу…​

Жахливе усвідомлення перейшло від Драко до легіонерів Хаосу.

 — Ні, — сказав Гаррі, — не перемогли.

Камуфльовані форми почали зʼявлятися з лісу.

 — Союзники? — запитав Гаррі.

 — Союзники, — відповів Драко.

 — Добре, — пролунав голос генерала Ґрейнджер, і спіраль зеленої енергії спалахнула з лісу та розбила щит Драко на друзки.


Генерал Ґрейнджер оглядала поле битви з безсумнівним задоволенням. У неї залишилося лише девʼятеро солдатів Сонечка, але цього мало вистачити, щоб впоратися з останнім вцілілим ворожих сил, особливо враховуючи, що Парваті, Ентоні й Ерні вже тримали палички направленими на генерала Поттера, якого вона наказала взяти живим (ну, притомним).

Вона знала, це було погано, але їй справді-справді-справді хотілося позловтішатися.

 — Це якийсь фокус, так? — запитав Гаррі напруженим голосом. — Це має бути якийсь фокус. Ти не можеш перетворитися на бездоганного генерала. Не на додачу до всього іншого. У тобі недостатньо слизеринського! Ти не пишеш моторошних віршів! Ніхто не може бути настільки успішним у всьому!

Генерал Ґрейнджер поглянула на своїх солдатів Сонечка, а потім знову на Гаррі. Напевно всі дивилися з екранів зовні.

І генерал Ґрейнджер сказала:

 — Я можу досягти будь-чого, якщо вчитимусь достатньо старанно.

 — Ой, це таке лай…​

 — Сомніум.

Гаррі важко впав на землю, не завершивши речення.

 — СОНЕЧКО ПЕРЕМОГЛО, — прорік надзвичайно гучний голос професора Квірела, що ніби звучав повсюди й ніде.

 — Доброта й чемність взяли гору! — закричала генерал Ґрейнджер.

 — Ура! — вигукнули солдати Сонечка. Навіть хлопці-ґрифіндорці сказали це, і сказали це з гордістю.

 — І яка мораль сьогоднішньої битви? — запитала генерал Ґрейнджер.

 — Ми можемо досягти будь-чого, якщо вчитимемося достатньо старанно.

І вцілілі Полку „Сонечко‟ пішли маршем до поля переможців, наспівуючи пісню:

Не треба лякатися, не треба сумувати,
Тих в кому зла немає, не будемо чіпати,
Щоправда, додому підете рядами,
Де нові друзі, наглядатимуть за вами,
І що вас послали, не забудьте сказати,
Герміони Ґрейнджер, Полку „Сонечко‟ солдати!