Розділ 27. Емпатія

Дж. К. Ролінґ на 87% впевнена, що ви розпадетеся на полумʼя.

Роджер Бекон жив у тринадцятому сторіччі, його вважають одним з перших прибічників наукового методу. Дати науковцю щоденник його дослідів — це ніби дати письменникові ручку, але не Шекспіра, а когось, хто допоміг винайти письмо.


Нечасто можна було побачити, як Гаррі Поттер благає.

 — Будь лааааскааа, — скиглив Гаррі Поттер.

Фред та Джордж знову похитали головами, усміхаючись.

Обличчя Гаррі Поттера було сповнено страждань.

 — Але я розповів вам про кота Кевіна Ентвісла та про Герміону з напоєм, що зник. І я не можу розказати вам про Сортувальний Капелюх, нагадайка чи професора Снейпа…​

Фред та Джордж знизали плечима й почали виходити.

 — Якщо колись розгадаєш, — сказали близнюки Візлі, — обовʼязково дай нам знати.

 — Ви злі! Ви обидва злі!

Фред та Джордж щільно зачинили за собою двері порожньої кімнати та старанно посміхалися деякий час — раптом Гаррі Поттер міг бачити крізь двері.

Потім вони завернули за ріг та їхні обличчя спохмурніли.

 — Не думаю, що здогади Гаррі…​

 — …​наштовхнули тебе на якісь ідеї? — одночасно запитали вони один одного, а потім їхні плечі обвисли.

Їхнім останнім спогадом про цю справу було те, як Флум відмовився допомогти, хоча вони й не памʼятали, що вони просили його зробити…​

…​але напевно вони шукали деінде й знайшли когось, хто допоміг їм зробити щось незаконне, інакше вони б не погодилися бути забуттятнутими потім.

Як вони в принципі спромоглися зробити це все лише за сорок ґалеонів?

Спочатку вони хвилювалися були, що сфабрикували настільки гарні докази, що Гаррі й справді одружиться з Джіні…​ але, видається, це теж було заплановано. Записи Чарверсуду знову змінили — повернули до оригінального стану. Липовий контракт про заручення зник зі сховища в „Ґрінґотсі‟ під охороною дракона тощо. Це було доволі страшно. Більшість людей тепер вважала, ніби „Щоденний віщун‟ просто вигадав усю історію з якихось незбагненних причин, а „Базікало‟ послужливо підлив олії наступного дня, опублікувавши на першій сторінці „ГАРРІ ПОТТЕР ТАЄМНО ЗАРУЧЕНИЙ З ЛУНОЮ ЛАВҐУД‟.

Вони відчайдушно сподівалися, що хай кого вони найняли розкаже їм після того, як закінчиться строк злочину. Але наразі це було жахливо — вони організували найвеличнішу витівку, можливо найвеличнішу за всю історію, і вони не могли згадати як. Це було божевілля, вони ж змогли вигадати спосіб першого разу, чому ж вони не могли знайти його тепер, знаючи все, що було зроблено?

Їхньою єдиною втіхою було те, що Гаррі не знав, що вони не знали.

Навіть мама не питала їх про це, незважаючи на очевидний звʼязок із Візлі. Хоч як це було зроблено, це було геть поза можливостями учнів…​ крім, можливо, одного, що, якщо вірити деяким чуткам, міг зробити що завгодно, клацнувши пальцями. Гаррі — він сам їм розповів — допитували під сироваткою правди. У присутності Дамблдора, що страшно зиркав на аврорів. Аврори запитали лише достатньо, щоб визначити, що він не зробив цього сам, і не брав участі в зникненні когось, а потім забралися з Гоґвортсу.

Фред та Джордж не могли були вирішити, чи ображатися на те, що Гаррі Поттера допитували аврори через їхню витівку, але вираз обличчя Гаррі через ті ж думки був того вартий.

Не дивно, Ріта Скітер та редактор „Щоденного віщуна‟ зникли та певно вже були в іншій країні. Близнюки б хотіли бути в змозі розказати про це родині. Тато б привітав їх, гадали вони, після того, як мама завершила б їх вбивати, а Джіні спалила рештки.

Але все було гаразд — вони зможуть колись розповісти татові, а тим часом…​

…​тим часом так сталося, що Дамблдор чхнув саме коли проходив повз них коридором, і невеличкий пакет випадково випав з його кишені, а всередині були два однакових моноклі для подолання магічного захисту неймовірної якості. Близнюки Візлі випробували нові моноклі на „забороненому‟ коридорі четвертого поверху, швидко дійшовши до магічного дзеркала й назад. Вони все одно не побачили всіх захисних сітей чітко, але моноклі показали значно більше, ніж вони бачили першого разу.

Звісно, вони будуть дуже обережними, щоб їх ніколи не впіймали з цими моноклями, інакше вони опиняться в кабінеті директора й вислуховуватимуть сувору лекцію, імовірно з погрозами виключення.

Усе одно було добре знати, що не всі, кого розподілили до Ґрифіндору, виростали професоркою Макґонеґел.


Гаррі був у невиразній білій кімнаті без вікон. Він сидів за столом навпроти чоловіка з нейтральним обличчям, що носив офіційну, чисто чорну мантію.

Кімната була екранована від слідкування — чоловік виконав рівно двадцять сім заклинань перед тим як сказати бодай „Доброго дня, містере Поттер‟.

Те, що чоловік у чорному зараз спробує прочитати думки Гаррі здавалося на диво доречним.

 — Підготуйтеся, — сказав чоловік без жодних емоцій.

Людський розум, згідно з книжкою з блокології Гаррі, був відкритий для виманологів лише через певні поверхні. Якщо не вийшло захистити поверхні, то виманолог проходив крізь них і мав доступ до будь-якої частини тебе, яку його власний розум міг збагнути…​

…​а це зазвичай було небагато. Видавалося, що людям було складно зрозуміти людський розум на будь-якому рівні, крім наймілкішого. Гаррі замислився був, чи глибокі знання когнітивної науки дозволять йому стати неймовірно могутнім виманологом, проте неодноразовий досвід нарешті переконав його не надто багато очікувати від таких ідей. Тим паче когнітивні вчені явно розуміли людей недостатньо, щоб створити людину самостійно.

Щоб навчитися протилежного — блокології — першим кроком було уявити себе іншою людиною, удати це якомога детальніше, бути цілковито поглинутим альтернативною особистістю. Це треба буде робити не завжди — лише спочатку. Так можна було вивчити, де розташовані твої поверхні. Виманолог читатиме тебе, і ти відчуєш це, якщо приділятимеш достатньо уваги, і знатимеш, що він намагається зайти. А твоє завдання — зробити все, щоб він завжди торкався твоєї вигаданої особистості, а не справжньої.

Коли ти досягав у цьому успіху, ти міг уявити себе дуже простою особистістю, наприклад каменем, і призвичаїтися залишати удавання на місці всіх своїх поверхонь. Це був звичайний барʼєр блокології. Було складно навчитися вдавати з себе камінь, проте було легко робити це потім, і видимі поверхні розуму були набагато мілкішими, ніж те, що було всередині, тому з практикою це можна було зробити звичкою й не приділяти цьому уваги.

Чи якщо ти був бездоганним блокологом, то міг мчати попереду зондів та відповідати на запити з достатньою швидкістю, щоб виманолог міг пройти крізь поверхні й побачити розум, що неможливо відрізнити від того, ким ти прикидався.

Навіть найкращих виманологів можна було обдурити таким чином. Якщо бездоганний блоколог стверджував, що опускає свої барʼєри, то не існувало методу дізнатися, чи він бреше. Гірше того, не існувало методу дізнатися, чи є хтось бездоганним блокологом. Вони були рідкісними, проте сам факт їхнього існування означав, що не можна було довіряти виманології з будь-ким.

Це було сумне свідчення про те, як мало людські істоти розуміли одна одну, як мало будь-який чарівник міг збагнути з глибин розуму іншої людини: можна було обдурити найкращих телепатів людства, вдавши з себе когось іншого.

Проте людські істоти й могли розуміти одна одну лише через вдавання. Ви не робили прогнозів про інших людей за допомогою моделювання кожного окремого з трильйонів синапсів їхнього мозку. Попросіть найкращих соціальних маніпуляторів Землі збудувати штучний інтелект з нуля, і вони лише здивовано на вас поглянуть. Ви прогнозуєте дії людей, сказавши власному мозкові діяти як їхній. Ви ставали на їхнє місце. Якщо ви хочете дізнатися, що зробить розлючена людина, то активуєте функціонал люті власного мозку, і що той функціонал видасть, те й буде вашим прогнозом. Яким був нейронний функціонал люті всередині? Хтозна. Найкращі соціальні маніпулятори Землі могли навіть не знати, що таке нейрони, як і найкращі виманологи.

Все, що виманолог міг зрозуміти, блоколог міг вдати. Це був один і той самий фокус — імовірно забезпечений однаковим нейронним функціоналом в обох випадках — єдиний набір контрольних звʼязків для реконфігурації власного мозку для вдавання моделі чийогось іншого.

Таким чином у змаганні між телепатичним наступом та телепатичним захистом очевидним переможцем був захист. Інакше весь чарівний світ, напевно й уся Земля була б зовсім іншим місцем…​

Гаррі глибоко вдихнув і зосередився. На його обличчі була легка усмішка.

Нарешті, хоч раз Гаррі не обрахували у відділку таємничих сил.

Після майже місяця роботи, і більше з примхи, ніж з якихось справжніх сподівань на успіх, Гаррі вирішив зануритися в холодну злість і тоді спробувати виконати вправи з блокології знову. Тоді він вже майже облишив всі надії на такі речі, проте все одно здавалося, що варто спробувати…​

Він здолав усі найскладніші вправи книжки протягом двох годин і наступного дня повідомив професора Квірела, що він готовий.

Як виявилося, його темна сторона була дуже, дуже здібною у вдаванні інших людей.

Гаррі згадав свій звичайний спогад для занурення в темну сторону: про те, як це сталося вперше…​

Северус зробив паузу. Він здавався доволі задоволеним собою.

 — І це буде…​ пʼять очок? Ні, хай буде навіть десять очок з Рейвенклову за нахабство.

Усмішка Гаррі стала холоднішою, і він розглянув чоловіка в чорній мантії, який вважав, що збирається прочитати розум Гаррі.

А потім Гаррі перетворився на когось зовсім іншого, когось, хто здавався доречним у цій ситуації.

…​у невиразній білій кімнаті без вікон. Він сидів за столом навпроти чоловіка з нейтральним обличчям, що носив офіційну, чисто чорну мантію.

Кімбол Кінісан оглянув чоловіка в чорній мантії, який вважав, що збирається прочитати розум лензмана другої стадії галактичного патруля.

„Кімбол Кінісан був впевненим у результаті‟ — доволі стримане висловлювання. Його тренував наставник Арізії, наймогутніший розум цього та будь-якого іншого всесвіту, а простий чарівник, що сидів навпроти нього, побачить саме те, що сірий лензман захоче, щоб той побачив…​

…​розум хлопчика, якого він зараз вдавав, невинне дитя під імʼям Гаррі Поттер.

 — Я готовий, — сказав Кімбол Кінісан знервованим тоном, що точно відповідав одинадцятирічному хлопчику.

 — Леґіліменс, — сказав чарівник у чорному.

Була пауза.

Чарівник у чорному моргнув, ніби побачив щось настільки дивовижне, що навіть його очі розширилися. Його голос не був цілковито позбавлений емоцій, коли він сказав:

 — Хлопчик-Що-Вижив має таємничу темну сторону?

Щоки Гаррі повільно почервоніли.

 — Ну, — сказав чоловік. Його обличчя повільно повернулося до стану цілковитого спокою. — Перепрошую. Містере Поттер, добре знати свої переваги, проте це не те саме, що неймовірно переоцінювати їх. Можливо, ви дійсно впораєтеся навчитися блокології в одинадцять років. Це шокує мене. Я гадав був, що містер Дамблдор знову вдає божевільного. Ваш талант до дисоціації настільки сильний, що я здивований, що не знайшов жодних інших ознак жорстокого поводження. Згодом ви можете стати бездоганним блокологом. Проте є значна різниця між цим і очікуванням, що ви зможете встановити успішний барʼєр з першої спроби. Це лише сміховинно. Чи відчули ви щось, коли я читав ваш розум?

Гаррі похитав головою, тепер вже сильно почервонівши.

 — Тоді наступного разу приділіть більше уваги. Мета не створити ідеальне зображення в перший день занять. Мета вивчити, де ваші поверхні. Підготуйтеся.

Гаррі спробував знову вдати з себе Кімбола Кінісана, спробував приділити більше уваги, проте його думки були дещо хаотичними, і він раптом почав думати про речі, про які не варто було згадувати.

О, це буде ганьба.

Гаррі стиснув зуби. Принаймні інструктора забуттятнуть після заняття.

 — Леґіліменс.

Була пауза…​


…​у невиразній білій кімнаті без вікон. Він сидів за столом навпроти чоловіка з нейтральним обличчям, що носив офіційну, чисто чорну мантію.

Це був їхній четвертий день, вечір неділі. Коли ви стільки платили, то могли отримати заняття коли заманеться, про концепцію вихідних навіть не йшлося.

 — Доброго дня, містере Поттер, — без жодних емоцій сказав телепат, коли виконав повний набір захисних заклять.

 — Доброго дня, містере Бестер, — втомлено сказав Гаррі. — Позбудьмося першого шоку одразу, гаразд?

 — Вам вдалося мене здивувати? — лише трохи зацікавлено запитав він. — Ну гаразд, — він направив паличку й витріщився в очі Гаррі.

Після паузи чарівник у чорному відскочив, ніби хтось вдарив його електричним струмом.

 — Темний Лорд досі живий? — вичавив він. Він раптом почав дико роззиратися. — Дамблдор стає невидимим та пробирається до дівчачих спалень?

Гаррі зітхнув і поглянув на годинник. За приблизно три секунди…​

 — Отже, — сказав чоловік. Він не зовсім відновив свою неемоційність. — Ви щиро вірите, що відкриєте таємні правила магії та станете всемогутнім.

 — Саме так, — спокійно сказав Гаррі, досі дивлячись на годинник. — Я настільки самовпевнений.

 — Цікаво. Здається, Сортувальний Капелюх вважає, що ви станете наступним Темним Лордом.

 — І ви знаєте, як тяжко я працюю, щоб не стати ним, і ви бачили, що ми вже мали довгу дискусію про те, чи бажаєте ви навчати мене блокології, і зрештою вирішили зробити це, тож чи можна з цим вже закінчити?

 — Гаразд, — сказав чоловік рівно шість секунд потому, саме так, як і минулого разу. — Підготуйтеся, — він зробив паузу, а потім замріяно сказав, — хоча я хотів би запамʼятати цей фокус із золотом та сріблом.

Гаррі дещо нервувало, наскільки відтворювані були людські думки, якщо повернути їх до тих самих умов та надавати ті ж самі стимули. Це розвіювало ілюзії, що їх гарний редукціоніст і не мав мати.


Гаррі був у поганому гуморі, коли важким кроком вийшов з кабінету гербалогії зранку наступного понеділка.

Герміона була сповнена обурення поряд.

Решта дітей досі були всередині — дещо повільно збирали речі, адже захоплено теревенили один з одним про виграш Рейвенклову в другому матчі цього року з квідичу.

Видавалося, що вчора після обіду дівчина ширяла на мітлі тридцять хвилин та впіймала якогось величезного комара. Були й інші факти про те, що сталося впродовж матчу, проте вони були неістотними.

Гаррі пропустив був цю хвилюючу спортивну подію через заняття з блокології, а також через те, що мав власне життя.

Потім він уникав будь-яких розмов у вежі Рейвенклову: ну хіба закляття „Квіетус‟ та чарівні валізи не були чудовими. Він снідав був за ґрифіндорським столом.

Але Гаррі не міг уникнути гербалогії, а рейвенкловці розмовляли про це перед уроком, після уроку і впродовж уроку, доки Гаррі не підвів був погляд з дитинча фурікота, чий підгузок він міняв, і голосно оголосив, що деякі з них намагалися навчитися чогось про рослини, а сничі на деревах не ростуть, відповідно чи не могли б всі будь ласочка замовкнути про квідич. Усі присутні шоковано на нього витріщилися, крім Герміони, що, видавалося, хотіла зааплодувати, та професорки Спраут, що нагородила його очком для Рейвенклову.

Очком для Рейвенклову.

Одним очком.

Сім ідіотів на своїх ідіотських мітлах грали у свою ідіотську гру та заслужили сто девʼяносто очок для Рейвенклову.

Видавалося, що рахунок квідичу додавався напряму до суми очок гуртожитків.

Іншими словами, впіймати золотого комара дорівнювало 150 очкам гуртожитків.

Гаррі навіть уявити не міг, що йому треба було зробити, щоб заробити сто пʼятдесят очок гуртожитку.

Крім як, ну знаєте, врятувати сто пʼятдесят гафелпафців, чи вигадати пʼятнадцять ідей не гірших за захисні оболонки для машини часу, чи винайти тисячу пʼятсот творчих шляхів вбити людину, чи бути Герміоною Ґрейнджер цілий рік.

 — Треба їх повбивати, — сказав Гаррі Герміоні, що йшла поряд з такою ж аурою образи.

 — Кого? Квідичну команду?

 — Я мав на увазі всіх, хто будь-яким чином повʼязаний з квідичем будь-де на Землі, проте так, почати можна з рейвенкловської команди.

Герміона несхвально підібгала губи.

 — Ти ж знаєш, що вбивати людей погано, Гаррі?

 — Так.

 — Добре, просто пересвідчилася. Хай першим буде ловець. Я читала деякі детективи Агати Крісті, чи є в тебе ідеї, як заманити її на потяг?

 — Двоє учнів замислили вбивство, — пролунав сухий голос. — Це просто шокує.

З-за найближчого рогу вийшов широкими кроками чоловік у легко забрудненій мантії, його жирне волосся неохайно падало на плечі. Він ніби випромінював смертельну небезпеку, заповнював коридор неправильно змішаними зіллями та випадковими падіннями, і людьми, що померли в ліжку через, за свідченнями аврорів, природні причини.

Гаррі бездумно став перед Герміоною.

Гаррі почув поза спиною, як Герміона набрала повітря, а за мить вона промайнула повз нього й стала перед ним.

 — Тікай, Гаррі! — сказала вона. — Хлопці не мають бути в небезпеці.

Северус Снейп невесело посміхнувся.

 — Дотепно. Я потребую хвилинки вашого часу, Поттере, якщо ви можете відірватися від фліртування з міс Ґрейнджер.

Раптом Герміона здалася дуже схвильованою. Вона обернулася до Гаррі й розкрила рота, потім затнулася від розпачу.

 — О, та не хвилюйтеся, міс Ґрейнджер, — сказав Северус шовковим голосом. — Обіцяю повернути вашого кавалера неушкодженим, — його посмішка зникла. — Тепер ми з Поттером підемо й порозмовляємо особисто, наодинці. Сподіваюся, зрозуміло, що вас не запросили, але про всяк випадок вважайте це наказом від професора Гоґвортсу. Я певен, що така гарна маленька дівчинка, як ви, не ослухається.

І Северус розвернувся й пішов назад за ріг.

 — Поттере, ідете? — почувся його голос.

 — Ем, — сказав Гаррі Герміоні. — А можна я просто піду за ним, а ти вигадаєш, що я мав сказати, щоб ти не була схвильованою чи ображеною?

 — Ні, — голос Герміони тремтів.

Сміх Северуса пролунав з-за рогу.

Гаррі схилив голову.

 — Вибач, — тихо сказав він. — Справді.

І він пішов за майстром настійок.


 — Отже, — сказав Гаррі. Не було чути жодних звуків, крім кроків двох пар ніг, довших та коротших, що ступали випадковим камʼяним коридором. Майстер настійок пересувався швидко, проте не надто швидко, щоб Гаррі не відставав, і наскільки Гаррі міг застосувати концепцію напрямків до Гоґвортсу, вони рухалися далі від людних зон. — До чого це все?

 — Гадаю, ви не в змозі пояснити, — сухо сказав Северус, — чому ви вдвох планували вбивство Чо Чанґ?

 — Гадаю, ви не в змозі пояснити, — сухо сказав Гаррі, — як офіційний представник шкільної системи Гоґвортсу, чому впіймати золотого комара вважається академічним досягненням, вартим сто пʼятдесяти очок гуртожитку?

На обличчі Северуса зʼявилася усмішка.

 — Ти ба, а я-то гадав, що ви маєте бути проникливим. Ви справді нездатні зрозуміти своїх однокласників, Поттере, чи вони вам настільки не до вподоби, що ви навіть не спробували? Якби квідичний рахунок не додавався б до кубку гуртожитків, то жодного з них не цікавила б система очок взагалі. Це б стало просто дивакуватим змаганням між учнями на кшталт вас і міс Ґрейнджер.

Це було на диво гарною відповіддю.

І через це здивування мозок Гаррі цілковито прокинувся.

Заднім числом не було нічого дивного в тому, що Северус розумів своїх учнів, насправді розумів дуже добре.

Він же читав їхні думки.

І…​

…​книжка казала, що успішні виманологи вкрай рідкісні, рідкісніші за бездоганних блокологів, адже майже ні в кого не було достатньо ментальної дисципліни.

Ментальна дисципліна?

Гаррі назбирав був розповідей про чоловіка, що постійно втрачав самовладання на заняттях та зривався на маленьких дітях.

…​проте той самий чоловік, коли Гаррі сказав був, що Темний Лорд досі живий, відповів миттєво й бездоганно — відреагував так само, як зреагував би хтось, хто анічогісінько не підозрював.

Цей чоловік переміщувався Гоґвортсом з аурою вбивці, випромінював небезпеку…​

…​чого жоден справжній вбивця не робитиме. Справжні вбивці мають скидатися на безпомічних службовців, доки вони не вбʼють тебе.

Він був вихователем гуртожитку гордого й аристократичного Слизерину, і носив мантію з плямами бруду від зіль та інгредієнтів, що їх можна було б прибрати закляттям протягом двох хвилин.

Гаррі помітив, що він спантеличений.

І його оцінка небезпеки від вихователя Слизерину зросла астрономічно.

Дамблдор ніби вважав, що Северус належить йому, і ніщо не свідчило проти цієї гіпотези. Майстер настійок був „страшним, проте не знущався з учнів‟, як обіцяли. Отже, як думав Гаррі раніше, це було внутрішньою справою братерства. Якщо Северус планував був завдати йому шкоди, то звісно він не звернувся б до Гаррі перед Герміоною, свідком, він же міг просто зачекати, доки Гаррі буде на самоті.

Гаррі тихо закусив губу.

 — Я колись знав хлопця, що щиро обожнював квідич, — сказав Северус Снейп. — Він був повним дурбецилом. Саме так, як я б і очікував — ми б очікували.

 — Що відбувається? — повільно запитав Гаррі.

 — Терпіння, Поттере.

Северус повернув голову, і крадькома пішов у своїй манері вбивці до просвіту в стіні коридору, до меншого й вужчого коридору, що вів кудись геть.

Гаррі пішов за ним, гадаючи, чи не розумнішим було б просто втекти.

Вони повернули ще раз і зупинилися біля глухого кута — просто порожньої стіни. Якби Гоґвортс був збудований, а не створений, чи викликаний, чи народжений абощо, то Гаррі мав би що сказати архітектору про марнування ресурсів на побудову коридорів, що нікуди не ведуть.

 — Квіетус, — сказав Северус, а також ще декілька речей.

Гаррі сперся на стіну, склав руки на грудях і спостерігав за обличчям Северуса.

 — Дивитеся мені в очі, Поттере? — сказав Северус Снейп. — Ваші заняття з блокології не могли просунутися достатньо, щоб ви могли заблокувати виманологію. Проте, можливо, ви просунулися достатньо, щоб помітити спробу. Оскільки я не можу знати напевно, я не ризикуватиму, — чоловік ледь посміхнувся. — Гадаю, те ж саме справедливо й для Дамблдора. Ось чому ми тепер трохи порозмовляємо.

Очі Гаррі мимоволі розширилися.

 — Почнімо з того, — сказав Северус, його очі блищали, — що я хотів би, щоб ви пообіцяли, що нікому не розповідатимете про цю бесіду. Для решти школи ми обговорювали ваше домашнє завдання з зіллєваріння. Повірять вони в це чи ні — неважливо. Для Дамблдора та Макґонеґел, я порушую довіру Драко Мелфоя, і жоден з нас не вважає правильним казати більше.

Мозок Гаррі спробував обчислити відгалуження та наслідки цього, і в нього закінчилася вільна памʼять.

 — Ну? — запитав майстер настійок.

 — Гаразд, — повільно сказав Гаррі. Складно уявити, яким чином мати розмову, про яку ти не можеш нікому розповісти, могло більш сковувати, ніж не мати її, бо в цьому випадку ти все одно не міг нікому розповісти зміст. — Я обіцяю.

Северус пильно дивився на Гаррі.

 — Якось ви сказали в кабінеті директора, що не терпітимете знущань чи кривд. І отже мені тепер цікаво, Поттере, наскільки ви схожі на свого батька?

 — Хіба що йдеться про Майкла Веррес-Еванса, відповідь: я дуже мало знаю про Джеймса Поттера.

Северус кивнув, ніби сам собі.

 — Є один слизеринець-пʼятикласник. Хлопець на імʼя Лесат Лестранж. Його цькують ґрифіндорці. Я…​ обмежений у засобах розвʼязання таких ситуацій. Ви можете допомогти йому, мабуть. Якщо забажаєте. Я не прошу вас про послугу, я не буду винен вам нічого. Це просто можливість, з приводу якої ви можете робити що забажаєте.

Гаррі витріщився на Северуса в роздумах.

 — Цікаво, чи це не пастка? — запитав Северус з ледь помітною усмішкою. — Не пастка. Це перевірка. Можете вважати це цікавістю з мого боку. Проте проблеми Лесата справжні, як і мої власні складнощі з втручанням.

У цьому полягала проблема того, що інші знали, що ти хороший хлопець. Навіть якщо ти знав, що вони знають, ти все одно не міг ігнорувати принаду.

А якщо його батько теж захищав учнів від хуліганів…​ неважливо, чи знав Гаррі, чому Северус йому розповів. Все одно через це Гаррі стало тепло на душі, він пишався, і через це просто піти геть було неможливо.

 — Гаразд. Розкажіть мені про Лесата. Чому його ображають?

Усмішка зникла з лиця Северуса.

 — Гадаєте є причини, Поттере?

 — Може й ні, — тихо відповів Гаррі. — Але мені спало на думку, що він міг зіштовхнути якусь дрібну бруднокровку зі сходів.

 — Лесат Лестранж, — сказав Северус, тепер холодним голосом, — син Белатриси Блек, найфанатичнішої та найзлішої слуги Темного Лорда. Лесат є визнаним позашлюбним сином Рабастана Лестранжа. Невдовзі після смерті Темного Лорда Белатрису, Рабастана та його брата Родольфуса впіймали під час тортур Аліси та Френка Лонґботомів. Усі троє в Азкабані довічно. Лонґботоми збожеволіли від повторювання „Круціатуса‟ й досі залишаються в лікарні Святого Мунґа, у крилі для невиліковних. Чи це достатня причина, щоб збиткуватися з нього, Поттере?

 — Зовсім ні, — досі тихо сказав Гаррі. — А сам Лесат не зробив нічого поганого, наскільки вам відомо?

Легка усмішка повернулася на обличчя Северуса.

 — Він не більш святий, ніж інші. Але він не зіштовхував бруднокровок зі сходів, чи принаймні я про це ніколи не чув.

 — І не бачили в його розумі, — сказав Гаррі.

Від Северуса повіяло холодом.

 — Я не порушував його ментального особистого простору, Поттере. Натомість я дізнався про все від ґрифіндорців. Він просто зручна ціль для їхніх невеличких розваг.

Холодна хвиля гніву пробігла по спині Гаррі, і він мав нагадати собі, що Северус може бути невірогідним джерелом інформації.

 — І ви гадаєте, — сказав Гаррі, — що втручання Гаррі Поттера, Хлопчика-Що-Вижив, може виявитися ефективним.

 — Саме так, — сказав Северус Снейп і розповів Гаррі де й коли ґрифіндорці планували свою наступну невеличку гру.


Через центр Гоґвортсу на третьому поверсі проходить головний коридор з півдня на північ, і близько середини цього коридору є відгалуження в короткий коридор, що за кільканадцять кроків повертає під прямим кутом, а ще за кільканадцять кроків завершується широким яскравим вікном, з якого можна бачити, як мрячить над східними землями Гоґвортсу. Усім, хто стоїть коло вікна нічого не чути з головного коридору, і ніхто з головного коридору не чує, що коїться біля вікна. Якщо вам здається це дивним, то ви замало часу провели в Гоґвортсі.

Четверо хлопців у мантіях з червоним оздобленням сміються, а хлопець в мантії із зеленим оздобленням кричить і несамовито чіпляється руками за край відчиненого вікна, доки четверо хлопців ніби намагаються виштовхнути його. Це, звісно, лише жарт, і, крім того, падіння з такої висоти не вбʼє чарівника. Просто невинна розвага. Якщо вам це здається дивним…​

 — Що ви робите? — пролунав голос шостого хлопця.

Четверо в мантіях з червоним розвернулися навколо від здивування, а хлопець у мантії з зеленим несамовито відштовхнувся якнайдалі від вікна й впав на підлогу. Його обличчя було в сльозах.

 — О, — сказав найгарніший з хлопців із полегшенням, — це ти. Гей, Лессі, знаєш, хто це?

Але він не отримав жодної відповіді від хлопця на підлозі, що намагався припинити схлипувати, і хлопець в мантії з червоним оздобленням заніс ногу для удару…​

 — Припини! — кричить шостий хлопець.

Хлопець у мантії з червоним похитнувся, скасувавши удар.

 — Ем, — сказав він, — а ти знаєш, хто це?

Шостий хлопець дивно дихав.

 — Лесат Лестранж, — каже він, часто й важко дихаючи, — і він нічого не зробив моїм батькам — йому було пʼять років.


Невіл Лонґботом витріщався на чотирьох величезних пʼятикласників-хуліганів, що стояли прямо перед ним, і робив усе можливе, щоб не затремтіти.

Йому слід було просто відмовити Гаррі Поттерові.

 — Чому ти захищаєш його? — запитав той, що гарний. Він здавався здивованим, у його голосі зʼявилися перші нотки агресії. — Він слизеринець. І Лестранж.

 — Він хлопець, що втратив батьків, — сказав Невіл Лонґботом. — І я знаю, як це.

Він не знав, звідки прийшли слова. Вони звучали надто круто — як щось, що сказав би Гаррі Поттер.

Втім, він і далі тремтів.

 — Та хто ти взагалі такий? — сказав гарний хлопець, уже розлюченим тоном.

Я Невіл, спадкоємець шляхетного й найдавнішого роду Лонґботомів…​

Невіл не міг цього сказати.

 — Гадаю, він зрадник, — сказав хтось з решти ґрифіндорців, і Невілові раптом стало зле.

Він так і знав, так і знав. Гаррі Поттер зрештою помилявся. Хулігани не зупиняться лише через те, що Невіл Лонґботом скаже їм зупинитися.

Той, що гарний, підійшов на крок, решта троє за ним слідували.

 — То он воно як для вас, — сказав Невіл, і сам здивувався, наскільки рівним голосом. — Вам начхати, це Лесат Лестранж чи Невіл Лонґботом.

Лесат Лестранж скрикнув зі свого місця на підлозі.

 — Зло - це зло, — гаркнув той, що розмовляв раніше. — І якщо ти дружиш зі злом, то ти теж зло.

Вони вчотирьох наблизилися ще на крок.

Лесат хитаючись підвівся на ноги. Його обличчя було блідим, він зробив декілька кроків уперед і сперся на стіну, але нічого не сказав. Його очі не відривалися від рогу коридору — виходу.

 — Друзі, — сказав Невіл. Тепер його голос став дещо вищим. — Так, у мене є друзі. Один з них — Хлопчик-Що-Вижив.

Пара ґрифіндорців здавалися збентеженими. Гарний навіть не змигнув.

 — Гаррі Поттера тут немає, — загрозливо сказав він, — а якби був, йому б не сподобалося, що Лонґботом захищає Лестранжа.

І ґрифіндорці підійшли ще на крок, а за їхніми спинами Лесат крався вздовж стіни, чекав на свій шанс.

Невіл ковтнув слину, підняв правицю й приклав великий палець до вказівного.

Він заплющив очі, бо Гаррі Поттер змусив його пообіцяти не підглядати.

Якщо це не спрацює, він більше ніколи нікому не повірить.

Його голос на диво не тремтів, враховуючи обставини.

 — Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. За борг, що ти винен мені, і владою твого справжнього імені я викликаю тебе, я відкриваю тобі шлях, я кличу тебе, щоб ти зʼявився переді мною.

Невіл клацнув пальцями.

А тоді розплющив очі.

Лесат Лестранж витріщався на нього.

Четверо ґрифіндорців витріщалися на нього.

Той, що гарний, почав гигикати, чим вивів з оціпеніння решту.

 — Гаррі Поттер що, мав вийти з-за рогу, чи що? — сказав він. — Ах, видається когось підставили.

Той, що гарний, зробив загрозливий крок до Невіла.

Інші три подріботіли за ним.

 — Кгем, — сказав Гаррі Поттер з-за їхньої спини. Він спирався на стіну біля вікна, у глухому куті коридору, куди ніхто ну ніяк не міг потрапити так, щоб ніхто не помітив.

Якщо дивитися, як кричать люди, завжди було так приємно, то Невіл майже міг зрозуміти, чому люди ставали хуліганами.

Гаррі Поттер покрокував уперед і зупинився між Лесатом Лестранжем та іншими. Він оглянув крижаним поглядом хлопців у оздоблених червоним мантіях, а потім зупинив очі на гарному — ватажкові.

 — Містере Карле Слоупер, — сказав Гаррі Поттер, — мені здається, що я цілковито розумію ситуацію. Якщо Лесат Лестранж колись і скоїв бодай якесь зло, а не просто народився не в тих батьків, то цей факт не є відомим вам. Якщо ж я помиляюся, містере Слоупер, то пропоную вам проінформувати мене про це негайно.

Невіл побачив страх та благоговіння на обличчях інших хлопців. Він і сам їх відчував. Гаррі стверджував, що це все буде просто фокус, але як таке було можливе?

 — Але ж він Лестранж, — сказав ватажок.

 — Він хлопець, що втратив батьків, — сказав Гаррі Поттер, його голос став навіть холоднішим.

Цього разу всі три інші ґрифіндорці здригнулися.

 — Отже, — сказав Гаррі Поттер. — Ви бачили, що Невіл не хоче, щоб ви мучили невинного хлопця від імені Лонґботомів. Це не вплинуло на вас. Якщо я скажу вам, що Хлопець-Що-Вижив також вважає, що ви чините неправильно, що те, що ви сьогодні робили було жахливою помилкою, чи змінить це щось?

Ватажок підійшов на крок до Гаррі.

Решта не пішла за ним.

 — Карле, — сказав один з них, ковтнувши слину, — може нам варто піти.

 — Подейкують, що ти станеш наступним темним лордом, — сказав ватажок, втупившись у Гаррі.

Гаррі Поттер посміхнувся.

 — Також подейкують, що я таємно заручений з Джіневрою Візлі, і існує пророцтво, що ми завоюємо Францію, — посмішка зникла. — Оскільки ви рішуче налаштовані на силовому розвʼязанні проблеми, містере Карле Слоупер, дозвольте прояснити. Облиште Лесата в спокої. Я знатиму, якщо ви цього не зробите.

 — Отже Лессі нажалівся тобі, — холодно сказав ватажок.

 — Звісно, — сухо сказав Гаррі Поттер, — а також розповів мені, що ти робив сьогодні після занять чарами, в усамітненому місці, де ніхто тебе не міг бачити, разом з однією гафелпафкою, що носить білу стрічку у волоссі…​

Ватажок роззявив рота від подиву.

 — Ііііі, — вимовив високим голосом один з ґрифіндорців, розвернувся на місці й вибіг з поля зору. Звук його бігу швидко віддалявся й зник.

І ось їх залишилося шестеро.

 — А, — сказав Гаррі Поттер, — нас покинув трохи розумний парубок. Іншим з вас варто було б повчитися в Бертрама Кірка, доки у вас не зʼявилися, скажімо, проблеми.

 — Ти погрожуєш донести на нас? — запитав гарний ґрифіндорець, він намагався бути злим, але голос тремтів. — Із донощиками трапляються погані речі.

Інші два ґрифіндорці почали повільно відступати.

Гаррі Поттер почав сміятися.

 — Ну, невже ти щойно це сказав. Ти справді намагаєшся мене залякати? Мене? Тепер скажи чесно, невже ти гадаєш, що ти страшніший за Перегрина Дерика, Северуса Снейпа чи, до слова, Відомо-Кого?

Тут навіть ватажок здригнувся.

Гаррі Поттер підняв руку, пальці готові, і всі три ґрифіндорці відстрибнули, один з них скрикнув „Ні!..‟

 — Бачите, — сказав Гаррі Поттер, — зараз я клацну пальцями, і ви станете частиною однієї з дивовижно веселих історій, що її розповідатимуть з нервовим сміхом сьогодні за вечерею. Але річ у тім, що люди, яким я довіряю, весь час кажуть мені не робити такого. Професорка Макґонеґел казала мені, що я всюди шукаю легкий шлях, а професор Квірел каже, що мені треба навчитися програвати. Тож памʼятаєте цю історію, коли я дозволив слизеринцям мене бити? Можемо це повторити. Можете деякий час мене цькувати, я можу це дозволити. Тільки от памʼятаєте ту частину, коли я сказав багатьом, багатьом своїм друзям зі школи нічого з цього приводу не робити? Цього разу ми пропустимо цю частину. Уперед. Цькуйте мене.

Гаррі Поттер зробив крок уперед, його руки були широко розведені, ніби запрошення.

Три ґрифіндорці зламалися й побігли, а Невілові довелося швидко відступити вбік, щоб його не збили з ніг.

Запала тиша, доки звуки кроків згасали, а потім ще трохи тиші.

І ось їх залишилося троє.

Гаррі Поттер глибоко вдихнув, потім видихнув.

 — Фух, — сказав він. — Як ти там, Невіле?

Голос Невіла нагадував високий писк.

 — Усе гаразд. Це було справді круто.

На обличчі Гаррі Поттера заграла усмішка.

 — Ти теж був доволі крутим, знаєш.

Невіл знав що Гаррі Поттер каже це лише для того, щоб підбадьорити його, та все одно відчув тепло всередині.

Гаррі обернувся до Лесата Лестранжа…​

 — У тебе все гаразд, Лестранже? — запитав Невіл перед тим, як Гаррі встиг розкрити рота.

Він не очікував, що колись у житті вимовить таку фразу.

Лесат Лестранж повільно повернувся й втупився у Невіла, у нього було напружене лице, він більше не плакав, сліди сліз відблискували.

 — Гадаєш, ти знаєш, як це? — запитав Лесат, його голос був високим та зривався на крик. — Гадаєш, ти знаєш? Мої батьки в Азкабані, я намагаюся не думати про це, але вони завжди нагадують мені, вони вважають, що це чудово, що моя мати там у холоді та темряві з дементорами, що висмоктують з неї життя. Я хотів би бути як Гаррі Поттер — принаймні його батьки не страждають, а мої батьки завжди страждають — щосекунди кожного дня. Я хотів би бути як ти — принаймні ти можеш іноді бачити своїх батьків, принаймні ти знаєш, що вони любили тебе. Якщо мати колись мене й любила, то дементори вже зʼїли й цю думку…​

Очі Невіла були широко розкриті від здивування. Такого він не очікував.

Лесат обернувся до Гаррі Поттера, чиї очі були сповнені жаху.

Лесат кинувся на підлогу перед Гаррі Поттером, доторкнувся лобом землі та прошепотів:

 — Допоможіть мені, лорде.

Запанувала жахлива тиша. Невіл не міг вигадати жодного слова, яке можна було б вимовити, і судячи з неприхованого шоку на лиці Гаррі, він також не міг нічого вигадати.

 — Кажуть, що ви можете все. Благаю, благаю, мій лорде, витягніть моїх батьків з Азкабану, і я назавжди стану вам вірним слугою, моє життя бути вашим, як і моя смерть, тільки благаю…​

 — Лесате, — сказав Гаррі надламаним голосом, — Лесате, я не можу, насправді я не можу такого зробити, це все лише дурні фокуси.

 — Неправда, — у відчаї вигукнув Лесат. — Я сам бачив, історії правдиві, ви можете!

Гаррі ковтнув слину.

 — Лесате, я все це влаштував разом з Невілом, ми все спланували заздалегідь — спитай його!

Так і було, хоча Гаррі не пояснив, як він зробить хоч щось з цього…​

Коли Лесат поглянув на них з підлоги, його обличчя було жахливим, він швидше верещав, а не говорив, у Невіла аж вуха заболіли.

 — Син бруднокровки! Ти міг би її витягти, але не станеш! Я опустився на коліна й благав тебе, а ти все одно не допоможеш! Я дарма й сподівався — ти Хлопчик-Що-Вижив, ти гадаєш, що там їй і місце!

 — Я не можу! — рівень відчаю в голосі Гаррі майже не поступався Лесатові. — Питання не в тому, чого я хочу. У мене недостатньо сили!

Лесат підвівся на ноги, плюнув на підлогу перед Гаррі, обернувся й пішов геть. Коли він завернув за ріг, його кроки пришвидшилися, і коли вони майже затихли, Невілові здалося, що він почув схлипування.

І ось їх залишилося двоє.

Невіл подивився на Гаррі.

Гаррі подивився на Невіла.

 — Овва, — тихо сказав Невіл. — Видається, він був не дуже вдячним, що ми його врятували.

 — Він гадав, що я можу допомогти йому, — хрипко сказав Гаррі. — Вперше за роки він мав надію.

Невіл ковтнув і вимовив це:

 — Вибач.

 — Шо? — цілковито спантеличено запитав Гаррі.

 — Я не був вдячним, коли ти допоміг мені…​

 — Все, що ти тоді сказав мені, до останнього слова, було цілковито правильно, — відповів Хлопчик-Що-Вижив.

 — Ні, — сказав Невіл, — не було.

Вони одночасно й ненадовго сумно й поблажливо всміхнулися один одному.

 — Я знаю, що все було не по справжньому, — сказав Невіл. — Я знаю, що я б нічого такого не зробив, якби тебе тут не було, проте дякую, що дозволив мені прикидатися.

 — Та годі вже, — сказав Гаррі.

Гаррі відвернувся від Невіла й почав дивитися з вікна на гнітючі хмари.

Невілові на думку спало дещо цілковито сміховинне.

 — Ти ж не почуваєшся винним через те, що не можеш витягти батьків Лесата з Азкабану?

 — Ні, — сказав Гаррі.

Минуло кілька секунд.

 — Так, — сказав Гаррі.

 — Ти дурний.

 — Я усвідомлюю це.

 — Ти маєш робити буквально будь-що, про що тебе хто завгодно попросить?

Хлопчик-Що-Вижив знову поглянув на Невіла.

 — Маю? Ні. Почуваюся винним, що не роблю? Так.

Невілові було складно дібрати слова.

 — Коли помер Темний Лорд, Белатрікс Блек буквально була найзлішою людиною в усьому світі і це перед тим, як вона потрапила в Азкабан. Вона катувала моїх тата й маму, доки вони не збожеволіли, бо хотіла дізнатися, що сталося з Темним Лордом…​

 — Я знаю, — тихо сказав Гаррі. — Я розумію, проте…​

 — Ні! Не розумієш! У неї була причина, щоб зробити це, і обидвоє моїх батьків були аврорами! Це навіть поряд не стояло з найгіршими з речей, що вона робила! — голос Невіла тремтів.

 — І все одно, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, його очі дивилися далеко-далеко на щось, чого Невіл не міг уявити. — Можливо існує неймовірно розумне рішення, що зробить можливим врятувати всіх, і дозволить всім жити після цього щасливо, якби ж я тільки був достатньо розумним, щоб вже його вигадати…​

 — У тебе проблеми, — сказав Невіл. — Ти гадаєш, що маєш бути тим, ким тебе вважає Лесат Лестранж.

 — Так, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, — це доволі точно описує ситуацію. Щоразу, як хтось вигукує молитву, на яку я не можу відповісти, я почуваюся винним, що я не Бог.

Невіл не зовсім це зрозумів, проте…​

 — Звучить недобре.

Гаррі зітхнув.

 — Я розумію, що маю проблеми, я знаю, що треба зробити, щоб вирішити їх, гаразд? Я працюю над цим.


Гаррі дивився, як Невіл іде.

Звісно, Гаррі не сказав, яке ж рішення.

Рішення, очевидно, — якомога швидше стати Богом.

Кроки Невіла віддалялися, і невдовзі їх було не чути.

І ось він залишився один.

 — Кгем, — пролунав голос Северуса Снейпа прямо за ним.

Гаррі тонко скрикнув і одразу зненавидів себе.

Він повільно обернувся.

Високий чоловік з жирним волоссям у заплямованій мантії спирався на стіну саме так, як нещодавно це робив Гаррі.

 — Чудовий плащ-невидимка, Поттере, — протягнув майстер настійок. — Багато що стало зрозумілим.

От лайно.

 — І можливо я надто довго був поряд з Дамблдором, — сказав Северус, — проте не можу не поцікавитися, чи це не той самий Плащ Невидимості.

Гаррі миттєво перетворився на когось, хто ніколи не чув про Плащ Невидимості і хто був саме настільки розумним, наскільки розумним його вважав Северус на думку Гаррі.

 — О, можливо, — сказав він. — Я впевнений, ви усвідомлюєте наслідки, чи не так?

 — Ви й гадки не маєте, про що я, чи не так, Поттере? — поблажливо сказав Северус. — Доволі незграбна спроба щось вивідати.

(Професор Квірел зазначив був впродовж їхнього обіду, що Гаррі справді потрібно краще приховувати стан свідомості, ніж просто зберігати нейтральний вираз обличчя, коли хтось обговорює небезпечну тему, і пояснив про обман першого рівня, другого рівня тощо. Отже якщо Северус дійсно вважав Гаррі гравцем першого рівня, що робило самого Северуса гравцем другого рівня, то хід Гаррі третього рівня був успішним; або Северус був гравцем четвертого рівня і хотів, щоб Гаррі вважав, що обман був успішним. Гаррі з усмішкою запитав професора Квірела, на якому рівні грає він, а той, теж з усмішкою, відповів: на один рівень вище за тебе.)

 — Отже ви спостерігали весь цей час, — сказав Гаррі. — Здається, це називається розілюзнення.

Снейп ледь усміхнувся.

 — З мого боку було б дурістю бодай трохи ризикувати, що з вами щось станеться.

 — А також ви хотіли побачити результати перевірки на власні очі, — сказав Гаррі. — Отже, чи схожий я на свого батька?

Обличчя чоловіка набуло дивного сумного виразу, що зовсім йому не пасував.

 — Я б сказав, Гаррі Поттер, що ви більше схожі…​

Северус затнувся.

Він витріщився на Гаррі.

 — Лестранж назвав вас сином бруднокровки, — повільно сказав Северус. — Видається, це вас не дуже схвилювало.

Гаррі насупив брови.

 — Не за цих обставин, ні.

 — Ви щойно йому допомогли, — очі Северуса незмигно дивилися на Гаррі. — А він кинув це вам у лице. Звісно, таке просто так не пробачають?

 — Він щойно пройшов через болісну ситуацію, — сказав Гаррі. — І те, що його врятували першачки, навряд чи допомогло його гордості.

 — Гадаю, його було доволі легко пробачити, — дивним голосом сказав Северус, — бо Лестранж для вас нічого не значить. Просто якийсь дивний слизеринець. Можливо, якби це був друг, ви б відчували значно більший гнів від таких слів.

 — Якби він був другом, то це б лише було ще однією причиною його пробачити.

Запала довга мовчанка. Гаррі відчував, хоч і не міг сказати як, що повітря наповнювала страшенна напруга, ніби вода все здіймалася, здіймалася й здіймалася.

Потім Северус усміхнувся, раптом він знову здавався розслабленим, і вся напруга зникла.

 — Ви дуже легко пробачаєте, — сказав Северус, досі всміхаючись. — Гадаю, цьому вас навчив ваш прийомний батько, Майкл Веррес-Еванс.

 — Швидше татова колекція наукової фантастики та фентезі. Насправді, ця колекція — ніби мій пʼятий батько. Я прожив життя всіх персонажів з усіх своїх книжок, і вся їхня велична мудрість ширяє у мене в голові. Гадаю, десь там був хтось схожий на Лесата, хоча не можу сказати хто саме. Нескладно було поставити себе на його місце. І це мої книжки навчили мене, що треба робити в таких ситуаціях. Хороші хлопці пробачають.

Северус трохи посміявся.

 — Боюся, я не дуже знаюся на тому, що роблять хороші люди.

Гаррі подивився на нього. Взагалі-то, це було доволі сумно.

 — Я можу позичити вам декілька творів з хорошими людьми, якщо бажаєте.

 — Я бажаю попросити вашої поради про дещо, — недбало сказав Северус. — Я знаю іншого слизеринця-пʼятикласника, його теж цькували ґрифіндорці. Він залицявся до вродливої дівчини маґлівського роду, що саме проходила повз, коли з нього знущалися, і вона спробувала його врятувати. І він назвав її бруднокровкою, і це був кінець їхніх стосунків. Він вибачався, багато разів, проте вона ніколи не пробачила йому. Чи є у вас якісь здогади: що він міг би сказати чи зробити, щоб здобути пробачення, яке ви дали Лестранжу?

 — Ем…​ — сказав Гаррі, — якщо мати лише цю інформацію, то я не впевнений, що він був головною причиною. Я б сказав йому не зустрічатися з кимось настільки нездатним пробачати. Припустімо, вони б одружилися, уявляєте, яке б життя чекало на нього вдома?

Ненадовго запала тиша.

 — О, але вона вміла пробачати, — здивовано сказав Северус. — Ба більше, після того, вона взяла й стала дівчиною того самого хулігана. Скажіть, чому вона пробачила хуліганові, але не цькованому?

Гаррі знизав плечима.

 — Ну, якщо спробувати вгадати навмання, то через те, що хуліган робив дуже боляче комусь іншому, а цькований хлопець зробив трохи боляче їй, і вона відчувала, що це якось значно складніше пробачити. Чи, якщо відверто, чи був хуліган гарним? Або ще й багатим?

І знову пауза.

 — Так і так, — сказав Северус.

 — Ну ось і відповідь, — сказав Гаррі. — Я, звісно, ще навіть не закінчив школи, проте книжки дали мені зрозуміти, що існує певний тип дівчат, що будуть обурені через єдине слово, якщо хлопець простий чи бідний, і втім якимось чином завжди знайдуть у собі сили пробачити багатому чи гарному хлопцеві всі його витівки. Іншими словами, вона була неглибока. Скажіть цьому хлопцеві, що вона його не варта, йому треба про неї забути й жити далі, і шукати наступного разу дівчину з багатим внутрішнім світом, а не просто гарненьку.

Северус тихо витріщався на Гаррі, його очі блищали. Усмішка зникла, і хоча обличчя Северуса смикалося, так і не повернулася.

Гаррі почав трохи нервувати.

 — Ем, у мене, звісно, немає жодного власного досвіду в цьому, але гадаю, що це сказав би мудрий радник з моїх книжок.

Ще тиша, ще блиск в очах.

Напевно зараз саме час змінити тему.

 — Отже, — сказав Гаррі, — чи пройшов я вашу перевірку, хай у чому вона полягала?

 — Гадаю, — сказав Северус, — між нами більше не буде розмов, Поттере, і з вашого боку було б надзвичайно мудро ніколи не згадувати цю.

Гаррі кліпнув очима.

 — Чи не могли б ви сказати, що я зробив неправильно?

 — Ви образили мене. І я більше не маю віри у вашу хитрість.

Гаррі витріщився на Северуса, захоплений зненацька.

 — Але ви дали мені пораду з добрими намірами, — продовжив Северус Снейп, — і я у відповідь дам вам щиру пораду, — його голос був бездоганно рівним. Ніби струна, що натягнута бездоганно горизонтально, незважаючи на колосальну вагу, що висить посередині, на мільйони тон напруги на обох кінцях. — Ви ледь не померли сьогодні, Поттере. У майбутньому, ніколи не діліться своєю мудрістю з кимось, якщо ви не знаєте абсолютно точно, про що ви саме кожен з вас розмовляєте.

Нарешті розум Гаррі зʼєднав факти.

 — Ви були тим…​

Гаррі закрив рота, коли фраза ледь не помер дійшла до нього — на дві секунди запізно.

 — Так, — сказав Северус, — був.

І жахлива напруга знову заполонила кімнату, ніби вони опинилися під водою на дні океану.

Гаррі не міг дихати.

Програй. Зараз.

 — Я не знав, — зашепотів Гаррі. — Виба…​

 — Ні, — сказав Северус. Лише єдине слово.

Гаррі стояв у тиші, його розум несамовито шукав варіантів. Северус стояв між ним і вікном, що було вкрай невдало, адже падіння з такої висоти не вбʼє чарівника.

 — Ваші книжки зрадили вас, Поттере, — сказав Северус, тим самим голосом під тиском у мільйони тонн. — Вони не сказали вам того єдиного, що вам треба знати. З історій не можна навчитися того, як це — втратити когось, кого любиш. Таке ніяк не зрозуміти, крім як самому таке відчути.

 — Мій батько, — прошепотів Гаррі. Це був найліпший з його здогадів — єдиний, що може його врятувати. — Мій батько намагався захистити вас від хуліганів.

Примарна посмішка розтягнула обличчя Северуса, і він почав рухатися до Гаррі.

І пройшов повз.

 — Прощавайте, Поттере, — сказав Северус, не озираючись і не зупиняючись. — Віднині нам немає що сказати один одному.

А біля рогу чоловік зупинився, і не обертаючись, заговорив востаннє.

 — Ваш батько був тим самим хуліганом, — сказав Северус Снейп, — а що в ньому знайшла ваша мати, я й досі не можу збагнути.

Він пішов.

Гаррі обернувся й підійшов до вікна. Його руки тремтіли, він поклав їх на підвіконня.

Ніколи не давай нікому мудрих порад, хіба що ти знаєш абсолютно точно, про що ви обидвоє розмовляєте. Зрозумів.

Гаррі деякий час роздивлявся хмари й мжичку. Вікно виходило на східні землі, був полудень, отже якщо сонце й виднілося з-за хмар, Гаррі все одно не міг його бачити.

Руки припинили тремтіти, проте Гаррі стисло груди, ніби їх обхопили металеві смуги.

Отже його батько цькував людей.

А його мати була неглибокою.

Можливо, вони подорослішали пізніше. Добрі люди, наприклад професорка Макґонеґел, вважали їх найкращими у світі, і можливо не лише через те, що вони були героїчними мучениками.

Звісно, це погано втішало, коли вам було одинадцять, і ви тільки збиралися стати підлітком, і цікавилися, яким підлітком ви можете стати.

Як жахливо.

Як сумно.

Яке в Гаррі жалюгідне життя.

Дізнатися, що його біологічні батьки не були бездоганним, ну як же, йому треба довго-довго бути пригніченим і глибоко нещасним через це.

Напевно варто пожалітися Лесатові Лестранжу.

Гаррі читав був про дементорів. Холод та темрява супроводжували їх, і страх, вони висмоктували всі ваші щасливі думки, і через їхню відсутність на поверхню спливали найжахливіші спогади.

Він міг уявити себе на місці Лесата: знати, що твої батьки в Азкабані довічно, у місці, з якого ніхто ніколи не втікав.

А Лесат уявляв себе на місці своєї матері — у холоді, темряві, посеред страху, наодинці з найгіршими своїми спогадами, навіть уві сні, щосекунди кожного дня.

На мить Гаррі уявив, що це його власні мама й тато в Азкабані, це їхнє життя висмоктують дементори, вбирають їхні щасливі спогади та їхню любов до нього. Лише на мить — перед тим, як його уява спалила запобіжник та розпочала аварійне вимкнення, та сказала йому більше ніколи цього не уявляти.

Чи було правильним робити таке з будь-ким, навіть з другою найзлобнішою людиною світу?

Ні, сказала мудрість книжок Гаррі, якщо існує якийсь інший спосіб, який завгодно інший спосіб, то ні.

І хіба що чаклунська судова система була не менш бездоганною за їхні тюрми — а це звучало вкрай малоймовірно, враховуючи обставини, — десь у Азкабані була зовсім невинна людина, напевно навіть не одна.

Гаррі до горла підступив ком, у його очах збиралася волога, йому хотілося телепортувати всіх вʼязнів Азкабану до безпеки та викликати вогонь з небес, щоб знищити це жахливе місце дощенту. Але він не міг, бо він не був Богом.

І Гаррі згадав, як професор Квірел сказав під сяйвом зірок: Іноді, коли цей зіпсований світ здається винятково мерзенним, я починаю гадати, може існує якесь інше місце, далеко-далеко, де мені слід було б бути…​ Але зірки дуже, дуже далекі…​ І мені цікаво, що б мені снилося, якби я спав довго-довго…​

Саме зараз цей зіпсований світ здавався винятково мерзенним.

І Гаррі не міг зрозуміти слів професора Квірела, їх могли б вимовити прибульці, чи штучний інтелект — щось, що створено настільки інакше, що мозок Гаррі не міг працювати у відповідному режимі.

Не можна було покидати рідну планету, доки на ній існувало таке місце, як Азкабан.

Ти мав залишитися й боротися.