Розділ 24. Макʼявельська гіпотеза інтелекту

Дж. К. Ролінґ скручується й атакує, непомічена; Орка кружляє, важко зігнувшись.


Дія 3:


Драко чекав у невеличкій ніші з вікнами, що він знайшов був поряд з Великою Залою. Його нудило.

Буде розплата, і вона буде чималою. Драко це знав був, відколи прокинувся й зрозумів, що не наважиться зайти до Великої Зали на сніданок, бо може побачити там Гаррі Поттера, і Драко гадки не мав, що буде далі.

Наблизилися кроки.

 — Ось тута, — пролунав голос Вінсента. — Слухай, в боса настрій кепський сьогодні, то краще будь обережним.

Драко збирався живцем здерти шкуру з цього недоумка й відіслати очищену тушу із запитом на більш розумного слугу, наприклад, дохлого щура.

Кроки однієї людини пішли геть, а іншої наблизилися.

Нудота Драко посилилася.

Він побачив Гаррі Поттера. Той мав дуже нейтральне обличчя, проте оздоблена синім мантія була якоюсь кривою, ніби він надягнув був її неправильно…​

 — Твоя рука, — бездумно бовкнув Драко.

Гаррі підняв лівицю, ніби йому самому було цікаво.

Кисть безвольно хиталася, ніби була мертвою.

 — Мадам Помфрі сказала, що це не назавжди, — тихо сказав Гаррі. — Вона сказала, що рука має повністю одужати перед початком завтрашніх занять.

На мить він сприйняв ці новини з полегшенням.

А потім Драко зрозумів.

 — Ти пішов до мадам Помфрі, — прошепотів Драко.

 — Звісно пішов, — сказав Гаррі Поттер, ніби стверджував очевидне. — У мене ж рука не працювала.

Драко повільно усвідомлював, наскільки повним дурнем він був — набагато гіршим, ніж старші слизеринці, що він з них кепкував був.

Він просто вважав безсумнівним, що ніхто не звертатиметься до професорів, коли Мелфой з ними щось зробить. Що ніхто не захоче привертати до себе пильну увагу Луціуса Мелфоя за жодних обставин.

Проте Гаррі Поттер не був маленьким заляканим гафелпафцем, що старався триматися подалі від гри. Він вже грав у неї й уже привернув увагу батька.

 — Що ще сказала мадам Помфрі? — запитав Драко, його душа сховалася в пʼяти.

 — Професор Флитвік сказав, що закляття, що його застосували до моєї руки, було темним прокльоном катування — вкрай серйозна справа, і що моя відмова назвати винного була абсолютно неприйнятною.

Запала довга тиша.

 — А потім? — запитав Драко з тремтінням у голосі.

Гаррі Поттер ледь усміхнувся.

 — Я глибоко вибачився, через що професор Флитвік вкрай спохмурнів, і я сказав професорові Флитвіку, що все це й справді, дуже серйозна, таємна, тонка справа, і що я вже проінформував директора про цей проект.

Драко скрикнув.

 — Ні! Флитвік не проковтне це просто так! Він запитає Дамблдора!

 — І справді, — сказав Гаррі Поттер. — Мене негайно привели до кабінету директора.

Тепер Драко тремтів. Якщо Дамблдор приведе Гаррі Поттера до чарверсуду, добровільно чи ні, і змусить Хлопчика-Що-Вижив засвідчити під сироваткою правди, що Драко катував був його…​ Надто багато хто любив Гаррі Поттера, батько міг програти це голосування…​

Батько може переконати Дамблдора не робити цього, проте не задарма. Зовсім не задарма. Тепер у гри були правила, більше не можна було погрожувати кому завгодно. Але Драко потрапив був до рук Дамблдора з власної волі. А Драко був дуже цінним заручником.

Хоча тепер Драко не міг стати смертежером, і був не настільки цінним, як гадав батько.

Ця думка ранила його серце мов різальні чари.

 — І що далі? — прошепотів Драко.

 — Дамблдор миттєво зробив висновок, що це ти. Він знав, що ми спілкувалися.

Найгірший з можливих сценаріїв. Якби Дамблдор не здогадався був, хто винен, то, можливо, не ризикнув би скористатися виманологією лише щоб зʼясувати…​ Але якщо Дамблдор знав…​

 — І? — вичавив з себе Драко.

 — Ми трохи побалакали.

 — І?

Гаррі Поттер вишкірився.

 — І я пояснив йому, що в його ж інтересах нічого не робити.

Розум Драко зіткнувся з цегляною стіною й розтікся по ній. Він просто витріщався на Гаррі Поттера й широко роззявив рота, ніби дурень.

Аж так довго Драко згадував.

Гаррі знав таємничий секрет Дамблдора, завдяки якому Снейп контролював його.

Тепер Драко ясно собі це уявляв. Дуже суворий Дамблдор, що приховує свою жагу, доки пояснює Гаррі, яка це страшенно серйозна справа.

І Гаррі, що ввічливо каже Дамблдорові тримати язика за зубами заради свого ж блага.

Тато попереджав був його про таких людей: людей, що могли зруйнувати твоє життя й все одно так подобатися, що їх складно належним чином ненавидіти.

 — Після чого, — сказав Гаррі, — директор сказав професорові Флитвіку, що це й справді таємниця та тонка історія, про яку його вже проінформували були, і що він вважав, що негайне розвʼязання цього питання не допомогло б ані мені, ані будь-кому іншому. Професор Флитвік почав казати щось про те, що хитрі плани директора вже перетнули межу, і тоді я перервав його й пояснив, що це була моя власна ідея, а не щось, до чого мене примусив директор, тоді професор Флитвік крутнувся на місці й почав читати лекцію мені, тоді директор перервав його й сказав, що я, як Хлопчик-Що-Вижив, приречений до дивних і небезпечних пригод, і буде лише безпечніше, якщо я втраплятиму в них навмисно, а не чекатиму, доки вони трапляться випадково, а тоді професор Флитвік розвів руками й почав верещати своїм високим голосом на нас обох про те, що йому начхати, яку кашу ми заварили разом, але такого більше не трапиться, доки я в гуртожитку Рейвенклов, або він мене викине з нього і я зможу піти до Ґрифіндору, де й місце всій цій дамблдорщині…​

Гаррі дуже заважав Драко ненавидіти його.

 — Хай там як, — сказав Гаррі, — я б не хотів, щоб мене викинули з Рейвенклову, отже я пообіцяв професорові Флитвіку, що нічого подібного більше не станеться, а як станеться, то я просто скажу йому, хто це зробив.

Очі Гаррі мали б бути холодними. Та не були. Його голос мав би звучати, як смертельна погроза. Та не звучав.

І Драко спало на думку питання, що мало б бути очевидним, і воно одразу звело нанівець його настрій.

 — Чому…​ ти не сказав?

Гаррі підійшов до вікна, під сонячне проміння, що проникало до ніші, і поглянув назовні, до зелених земель Гоґвортсу. Світло сяяло на ньому, його мантії, його обличчі.

 — Чому не сказав? — повторив Гаррі й затнувся. — Напевно, я просто не міг злитися на тебе. Я знав, що завдав тобі болю першим. Я навіть не можу сказати, що ми квити, адже те, що я зробив з тобою, набагато гірше за те, що ти зробив зі мною.

Драко ніби знову наштовхнувся на цегляну стіну. Якби Гаррі сказав це древньогрецькою, Драко б зрозумів не менше.

Розум Драко понишпорив у пошуках чогось відповідного, і повернувся ні з чим. Це твердження було зізнанням, що не було в інтересах Гаррі. Навіть якщо Гаррі намагався зробити Драко своїм вірним слугою, він не мав би такого казати тепер, коли мав над ним владу. Для цього Гаррі мав наголошувати на тому, яким він був добрим, а не на тому, якої шкоди він завдав Драко.

 — І все одно, — сказав Гаррі, тепер тихіше, ледь не пошепки, — будь ласка, не роби такого більше, Драко. Це було боляче, і я не впевнений, що зможу таке пробачити вдруге. Я навіть не впевнений, що зможу захотіти пробачити.

Драко просто не міг второпати.

Гаррі що, намагався дружити з ним?

Гаррі не міг бути достатньо тупим, щоб вважати, що це досі можливо після того, що він зробив був.

Можна було бути чиїмось другом і союзником, чого Драко й намагався досягти з Гаррі, або можна було знищити їхнє життя й не залишити їм жодного вибору. Робити і те, і те одночасно було не можна.

Проте Драко не міг уявити, що ще Гаррі міг намагатися зробити.

І тоді дещо дивне спало на думку Драко, щось, про що Гаррі говорив був без упину вчора.

А саме: перевір це.

Тепер ти пробудився як учений, сказав був Гаррі, і навіть якщо ти ніколи не навчишся користуватися цією силою, ти завжди…​ шукатимеш…​ методів…​ перевірити те…​ у що віриш…​ Ці зловісні слова, що їх переривав біль агонії, все лунали в розумі Драко.

Якщо Гаррі прикидався другом, що каявся через те, що завдав комусь болю…​

 — Ти планував зробити це зі мною! — сказав Драко, він навіть спромігся зробити це звинувачувальним тоном. — Ти зробив це не через злість, а через те, що хотів цього!

Дурень, скаже Гаррі Поттер, звісно я спланував це, і тепер ти мій…​

Гаррі повернувся обличчям до Драко.

 — Те, що відбулося вчора, не йшло за планом, — ніби вичавив з себе Гаррі. — За планом я мав навчити тебе, чому завжди краще знати правду, а вже потім ми мали спробувати разом відкрити правду про кров, і хай якою була б відповідь, ми б прийняли її. Вчора я…​ діяв поквапом.

 — Завжди краще знати правду, — холодно сказав Драко. — Ніби ти зробив мені послугу.

Гаррі кивнув, чим зовсім зірвав Драко дах, і сказав:

 — Що як Луціусу спаде на думку те ж, що й мені, що проблема в тому, що сильніші чарівники мають менше дітей? Він може почати платити найсильнішим чистокровним чарівникам, щоб ті мали більше дітей. Насправді, якби теорія чистоти крові була правильною, то саме це Луціус мав би робити — розбиратися з проблемою на своєму боці, де він може щось зробити негайно. І зараз, Драко, ти єдиний друг Луціуса, що спробує зупинити його від марнотратства, адже ти єдиний, хто знає справжню відповідь, і можеш передбачити справжні наслідки.

Драко спало на думку, що Гаррі Поттера були зростили в настільки дивному місці, що він тепер фактично був більше магічною істотою, ніж чарівником. Драко просто не міг вгадати, що Гаррі скаже чи зробить далі.

 — Чому? — запитав Драко. Додати болю від зради до свого голосу було зовсім нескладно. — Чому ти зробив це зі мною? Яким був твій план?

 — Ну, ти спадкоємець Луціуса, і вір чи ні, але Дамблдор гадає, що я належу йому. Отже ми могли б вирости й продовжувати їхню битву. Або ми можемо робити щось інше.

Розум Драко повільно прийняв це.

 — Ти хочеш розпочати між ними смертельну битву, а потім захопити владу, коли вони обидва будуть виснажені.

Драко відчув сильний страх у грудях. Він має спробувати зупинити це, хай чого йому це коштуватиме…​

Але Гаррі похитав головою.

 — О небо, ні!

 — Ні?..

 — Ти б на таке не погодився, і я теж. Це наш світ, ми не хочемо його ламати. Але уяви, скажімо, що Луціус вважатиме, що Таємне Товариство — це твій інструмент і ти на його боці, а Дамблдор вважатиме, що Таємне Товариство — це мій інструмент і я на його боці. Луціус вважатиме, що ти перетягнув мене й Дамблдор вірить, що Таємне Товариство моє, а Дамблдор вважатиме, що я перетягнув тебе й Луціус вірить, що Таємне Товариство твоє. Відповідно, вони обидва допомагатимуть нам, але лише так, щоб інший не помітив.

Драко не треба було прикидатися, що він онімів.

Якось тато взяв був його на пʼєсу під назвою “Трагедія Лайта” про надзвичайно розумного слизеринця на імʼя Лайто, що вирішив очистити світ від зла за допомогою древнього персня, що міг вбити будь-кого, чиє обличчя й імʼя він знав. І йому протистояв інший надзвичайно розумний слизеринець — злодій на імʼя Лолайт, що завжди носив маскування, яке приховувало його справжнє обличчя. І Драко кричав і плескав там, де треба, особливо посередині; а потім пʼєса завершилася сумно, і Драко був страшенно засмучений, а батько лагідно зазначив, що слово “Трагедія” було прямо в назві.

Потім батько запитав Драко, чи розумів той, чому вони пішли на цю пʼєсу.

Драко відповів, що для того, щоб навчити його бути хитрим, як Лайто й Лолайто, коли він виросте.

Батько сказав, що Драко не міг помилятися сильніше, і зазначив, що хоч Лолайто дуже хитро приховував обличчя, не було жодної причини назвати Лайтові своє імʼя. Батько продовжив спростовувати майже кожну частину пʼєси, а очі Драко все ширшали й ширшали. І на завершення батько сказав, що такі пʼєси завжди нереалістичні, бо якби письменник знав, що хтось дійсно такий розумний, як Лайто, дійсно робитиме, то він спробував би захопити світ сам, а не писав би про це пʼєси.

Тоді батько розповів йому про правило трьох: жоден план, що вимагав, щоб сталися більш за три різні речі, ніколи не спрацює в справжньому житті.

Батько пояснив далі, що оскільки лише дурень намагатиметься втілити найскладніший з можливих план у життя, то справжнім максимумом було дві речі.

І ось тепер Драко просто не міг знайти слів, щоб описати невимовно колосальну нереалістичність генерального плану Гаррі.

Але саме такої помилки можна було припуститися, якщо в тебе не було наставників, і ти думав, що дуже розумний, і навчався був планування з пʼєс.

 — Отже, — сказав Гаррі, — як тобі мій план?

 — Він розумний…​ — повільно сказав Драко. Кричати “геніально!” й благоговійно набирати повітря було б надто підозріло. — Гаррі, можна поставити питання?

 — Звісно.

 — Чому ти купив Ґрейнджер дорогий капшучок?

 — Щоб показати, що я не тримаю зла, — миттєво відповів Гаррі. — Хоча я також очікую, що їй буде незручно відмовлятися від моїх невеличких прохань протягом кількох місяців.

І тоді Драко зрозумів, що Гаррі дійсно намагався бути його другом.

Хід Гаррі проте Ґрейнджер був хитрим, можливо навіть геніальним. Зроби так, щоб твій ворог тебе не підозрював, і щоб він почувався в боргу перед тобою, як перед другом, щоб коли тобі треба буде правильно його розташувати, ти міг би його просто попросити. Драко не міг такого зробити — його ворог був би надто недовірливим, але Хлопчик-Що-Вижив міг. Тому першим кроком плану Гаррі було подарувати ворогові дорогий подарунок. Драко б не подумав про таке, проте це могло спрацювати…​

Якщо ти був ворогом Гаррі, то його плани спочатку складно було прорахувати, вони навіть могли бути дурними, проте його хід думок мав сенс, коли ти його розумів, то міг збагнути, що він намагається завдати тобі шкоди.

А те, як Гаррі поводився з Драко зараз не мало сенсу.

Бо якщо ти був другом Гаррі, то він намагався дружити з тобою в чужий, незбагненний спосіб, як його виховали були маґли, навіть якщо це означало знищення всього твого життя.

Тиша затягнулася.

 — Я знаю, що це було страшенне зловживання нашою дружбою, — нарешті сказав Гаррі, — Але, Драко, будь ласка, зрозумій, що загалом я просто хотів, щоб ми разом знайшли правду. Чи можеш ти таке пробачити?

Розвилка на два шляхи, але лише з одного з них можна повернутися до іншого пізніше, якщо Драко змінить думку…​

 — Гадаю, я розумію, що ти намагався зробити, — збрехав Драко. — Отже так.

Очі Гаррі засяяли.

 — Я дуже радий чути це, Драко, — мʼяко сказав він.

Двоє учнів стояли в ніші: Гаррі досі під самотнім сонячним променем, а Драко в тіні.

І тут Драко з жахом і відчаєм усвідомив, що хай якою страшною долею було бути другом Гаррі, тепер Гаррі мав так багато можливостей погрожувати Драко, що бути його ворогом було навіть гірше.

Напевно.

Мабуть.

Ну, він завжди міг стати його ворогом пізніше…​

Він приречений.

 — Отже, — сказав Драко. — Що тепер?

 — Продовжуємо навчання наступної суботи?

 — Сподіваюся, наступне заняття не буде схожим на попереднє…​

 — Не хвилюйся, не буде. Ще декілька таких субот, і ти станеш кращим за мене.

Гаррі засміявся. Драко — ні.

 — О, і доки ми тут, — сказав Гаррі з соромʼязливою усмішкою. — Я знаю, що зараз невдалий час, проте, насправді, я хотів попросити поради про дещо.

 — Гаразд, — сказав Драко, досі зосереджений на попередньому твердженні.

Погляд Гаррі став пильним.

 — Щоб купити цей капшучок я використав майже все золото, що я зміг вкрасти зі свого сховища в “Ґрінґотсі”…​

Що.

 — …​і ключ у Макґонеґел, чи, можливо, тепер у Дамблдора. А я саме збираюся розпочати план, що потребуватиме деяких коштів, то я хотів поцікавитися, чи знаєш ти якийсь метод отримати доступ до свого…​

 — Я позичу тобі гроші, — сказав рот Драко абсолютно рефлекторно.

Гаррі здавався здивованим, проте приємно здивованим.

 — Драко, ти не мусиш…​

 — Скільки?

Гаррі назвав суму, і Драко не зовсім впорався не виказати шоку на лиці. На це були потрібні майже всі кишенькові гроші, що їх батько дав був Драко на рік. У нього залишиться лише декілька ґалеонів…​

Потім Драко подумки штовхнув себе. Йому треба було просто написати батькові й пояснити, що грошей немає через те, що йому вдалося позичити їх Гаррі Поттерові, тоді батько надішле йому особливу записку з привітанням золотими чорнилами, гігантською шоколадною жабою, яку можна буде їсти два тижні, і вдесятеро більше ґалеонів на випадок, якщо Гаррі Поттерові знадобиться ще.

 — Це забагато, чи не так, — сказав Гаррі. — Вибач, не треба було просити…​

 — Перепрошую. Я — Мелфой, знаєш. Я просто здивувався, що ти хотів так багато.

 — Не хвилюйся, — весело сказав Гаррі Поттер. — Це ніяк не загрожує інтересам твоєї родини, це просто один мій злий задум.

Драко кивнув.

 — Тоді жодних проблем. Хочеш забрати гроші прямо зараз?

 — Звісно.

Коли вони покинули нішу й пішли в напрямку підземель, Драко не стримався й запитав:

 — Чи можеш ти сказати, для якого плану це потрібно?

 — Ріта Скітер.

Драко подумав на себе дуже погані слова, проте вже було надто пізно, щоб відмовитися.


Коли вони досягли підземель Драко почав збирати думки докупи.

Йому справді складно було ненавидіти Гаррі Поттера. Гаррі дійсно намагався дружити — він просто був божевільний.

Але через це Драко не відмовиться від помсти, і навіть не відкладатиме її.

 — Отже, — сказав Драко після того, як роздивився навколо, щоб перевірити, чи є хтось поряд. Їхні голоси, звісно, будуть приглушеними, проте додаткова обережність ніколи не зайва. — Я тут подумав. Коли ми приведемо новаків до Таємного Товариства, вони мають вважати, що ми рівні. Інакше достатньо лише одного з них, щоб вибовтати план батькові. Ти вже це продумав, так?

 — Звичайно.

 — Чи будемо ми рівними?

 — Боюся, що ні, — відповів Гаррі. Відчувалося, що він намагався сказати це мʼяко, як і те, що він намагався стримати чималу зневагу, і це в нього не дуже виходило. — Вибач, Драко, проте ти ще навіть не знаєш, що означає слово “Баєсове” у Баєсове Таємне Товариство. Тобі треба буде навчатися місяцями, доки ми зможемо когось ще прийняти лише для того, щоб ти міг гідно зробити вигляд, що ми рівні.

 — Бо я знаю недостатньо науки, — сказав Драко старанно нейтральним голосом.

Гаррі похитав головою.

 — Проблема не в тому, що тобі невідомі окремі наукові факти на кшталт дезоксирибонуклеїнової кислоти. Це не завадило б тобі бути рівним мені. Проблема в тому, що в тебе немає тренування з методів раціональності — глибшого таємного знання про те, як усі ці відкриття було зроблено. Я спробую навчити тебе їм, проте їх значно складніше опанувати. Подумай, що ми зробили вчора, Драко. Так, ти зробив свій внесок. Проте лише я керував процесом. Ти відповів на деякі питання. Я ставив їх усі. Ти допомагав штовхати. Напрямок тримав лише я. А без методів раціональності, Драко, неможливо направляти Таємне Товариство куди треба.

 — Ясно, — дещо розчаровано сказав Драко.

Голос Гаррі став навіть більш мʼяким.

 — Я старатимуся поважати твою компетенцію щодо людської всячини, Драко. Проте й ти маєш поважати мою компетенцію, і немає просто жодних шансів, що ти можеш бути рівним мені щодо керування Таємним Товариством. Ти був ученим лише один день, ти знаєш один секрет про дезоксирибонуклеїнову кислоту, і не навчений жодному з методів раціональності.

 — Розумію, — сказав Драко.

І він розумів.

Людська всячина, сказав Гаррі. Захопити владу в Таємному Товаристві, напевно, не буде навіть складно. А потім він вбʼє Гаррі Поттера про всяк випадок…​

На передній план вийшли спогади про те, як погано йому було вчора, коли він знав, що Гаррі десь кричить.

Драко подумав ще декілька поганих слів.

Добре. Він не вбʼє Гаррі. Гаррі виховали були маґли, не його провина, що він божевільний.

Гаррі натомість житиме далі, а Драко скаже йому, що це все для власного блага Гаррі, що насправді він має бути вдячним…​

І з раптовою насолодою Драко усвідомив, що це й справді було для блага Гаррі. Якщо Гаррі спробує виконати свій план водити Дамблдора й батька, як кота за ниткою, то він помре.

Так було ще краще.

Драко забере всі мрії Гаррі так само, як Гаррі вчинив був з ним.

Драко скаже Гаррі, що це заради його ж блага, і це буде цілковитою правдою.

Драко триматиме у своїх руках Таємне Товариство й владу науки, щоб очистити чаклунський світ, і тоді батько пишатиметься ним, ніби він став смертежером.

Злі плани Гаррі Поттера будуть зіпсовані, і сили добра візьмуть гору.

Бездоганна помста.

Хіба що…​

Просто вдай, що вдаєш із себе науковця, сказав був йому Гаррі.

Драко не мав слів, щоб описати, що саме не так з головою Гаррі…​

(адже Драко ніколи не чув про термін глибина рекурсії)

…​але міг здогадатися, які плани з цього випливали.

Можливо, Гаррі саме хотів, щоб Драко розмірковував саме так, заради якогось навіть більшого плану, і Драко потрапить прямо в пастку, якщо спробує зіпсувати цей, і Гаррі може навіть знати, що цей план нездійсненний. Єдиною метою цього плану може бути змусити Драко намагатися зіпсувати його…​

Ні. Як близько до безумства. Має бути якась межа. Плани самого Темного Лорда не були такими заплутаними. Таке неможливо в справжньому житті — лише в казочках батька на ніч, в яких дурні гаргуйлі завжди просували плани героя далі в спробах зупинити його.


А поряд з Драко йшов Гаррі з усмішкою на обличчі й розмірковував про еволюційне походження людського розуму.

Спочатку, перед тим як люди почали більш-менш розуміти, як працює еволюція, вони робили всілякі дикі припущення на кшталт людський розум еволюціонував, щоб ми могли винаходити кращі інструменти.

Це було нісенітницею, адже лише одна людина з племені мала винайти інструмент, а потім усі ним користуватимуться, і знання переходили й до інших племен, і використовувалося їхніми нащадками ще сотні років. Це було чудово для наукового прогресу, проте з точки зору еволюції це означало, що той, хто винайшов щось не отримував серйозної переваги пристосованості — не мав набагато більше дітей, ніж усі інші. Лише переваги у відносній пристосованості могли збільшити відносну поширеність гена в популяції й призвести якусь рідкісну мутацію до стану, коли та буде всеохопною — усі матимуть її. А геніальні винаходи не були достатньо поширеними, щоб забезпечити постійний тиск добору, що був потрібен для просування мутації. Якщо подивитися на людей з їхніми пістолетами, танками і ядерною зброєю, та порівняти їх з шимпанзе, то очевидним здогадом було, що інтелект зʼявився для створення технологій. Очевидний здогад, проте неправильний.

Перед тим, як люди почали більш-менш розуміти, як працює еволюція, вони вигадували божевільні ідеї на кшталт клімат змінився, племенам треба було мігрувати, і люди стали розумнішими, щоб розвʼязати всі їхні новітні проблеми.

Але ж мозок людських істот був у чотири рази більший за мозок шимпанзе. 20% людського метаболізму йшло на годування мозку. Люди були сміховинно розумнішими за всі інші види. Таке не траплялося через те, що довкілля трохи підвищувало складність своїх задач. Тоді організми б стали трохи розумнішими, щоб розвʼязати їх. А мозок гігантського невідповідного розміру свідчив про якийсь безконтрольний еволюційний процес, щось, що вимагало більшого й більшого без кінця.

І вчені сьогодення мали доволі гарний здогад, що це був за безконтрольний еволюційний процес.

Гаррі якось прочитав був відому книжку “Політика шимпанзе”. Книжка описувала, як дорослий шимпанзе Лʼют протистояв старому альфі, Їроінові, за допомогою молодої шимпанзе Ніккі. Ніккі не втручалася напряму в бої між Лʼютом та Їроіном, але заважала прибічникам Їроіна приходити йому на допомогу — відволікала їх щоразу, як було протистояння між Лʼютом і Їроіном. І з часом Лʼют переміг і став новим альфою, а Ніккі була другою за впливом…​

…​хоча зовсім невдовзі Ніккі утворила союз з переможеним Їроіном, скинула владу Лʼюта й стала новою новою альфа.

Це вражало: як мільйони років гуманоїди намагалися перехитрити один одного — еволюційні перегони озброєння без краю — призвели були до збільшення ментальних можливостей.

Бо, ну знаєте, людина б точно передбачила, що так станеться.


А поряд з Гаррі йшов Драко й приховував усмішку, доки обмірковував свою помсту.

Колись, можливо роки потому, проте колись Гаррі Поттер дізнається, що чекає на тих, хто недооцінює Мелфоїв.

Драко пробудився як учений протягом одного дня. Гаррі казав був, що цього не мало статися протягом місяців.

Але звісно ж, якщо ти був Мелфоєм, то ти будеш більш могутнім вченим, ніж будь-хто, хто не був.

Отже Драко навчиться всіх методів раціональності Гаррі Поттера, і коли прийде слушна мить…​