Розділ 23. Віра у віру

Усі хочуть камінь, щоб обмотати струну навколо Дж. К. Ролінґ.


 — А ще Дженет була сквибом, — сказав портрет низенької молодої жінки з облямованим золотом капелюхом.

Драко записав це. Вийшло лише двадцять вісім, але був вже час повертатися до Гаррі.

Йому довелося просити інші портрети допомогти з перекладом: англійська дуже змінилася, проте закляття першого року, які описували найстаріші з портретів, були страшенно схожі на ті, що вони зараз вивчали. Драко впізнав десь половину з них, а інша половина не здавалася анітрохи могутнішою.

Хворобливе передчуття зростало з кожною відповіддю, коли він вже не зміг більше цього витримати, то, натомість, пішов ставити іншим портретам дивне питання Гаррі Поттера про подружжя сквибів. Перші пʼять портретів не знали жодного такого, і лише коли він нарешті попросив ті портрети спитати своїх знайомих, і щоб ті розпитали їхніх знайомих, йому таким чином вдалося знайти людей, що й справді були готові визнати, що дружать зі сквибами.

(Першачок слизеринець пояснив, що він працює над важливим проектом разом з рейвенкловцем, і рейвенкловець сказав йому, що їм потрібна ця інформація, і втік не пояснивши навіщо. Через це він отримав чимало співчутливих поглядів.)

Драко ледь плентався коридорами Гоґвортсу. Він мав би бігти, проте не міг зібратися з силами. Він усе думав, що не хоче про це нічого знати, що не хоче мати з цим нічого спільного, що він не хоче бути відповідальним за це, що хай краще це робитиме Гаррі Поттер, і, якщо магія згасає, хай Гаррі Поттер все владнає…​

Проте Драко знав, що це неправильно.

Прохолодні Слизерину підземелля, сірі стіни камʼяні — зазвичай Дарко полюбляв цю атмосферу, проте зараз вона надто нагадувала про згасання.

Він тримає дверну ручку, а Гаррі Поттер вже чатує на нього всередині у своєму плащі з каптуром.

 — Стародавні закляття першого класу, — сказав Гаррі Поттер. — Що ти зʼясував?

 — Вони не сильніші за ті, що ми використовуємо зараз.

Гаррі Поттер з силою вдарив по столу.

 — Трясця. Зрозуміло. Мій власний експеримент завершився невдачею, Драко. Існує щось під назвою „інтердикт Мерліна‟…​

Драко вдарив себе по лобі, зрозумівши.

 — …​що не дозволяє нікому навчитися могутніх заклять з книжок. Навіть якщо знайти та прочитати нотатки могутнього чаклуна, вони здаватимуться нісенітницею. Лише живий розум може навчити інший таких заклять. Проте, якщо їх не можна отримати зі старих книжок, то ніхто б не марнував часу на передачу їх наступним поколінням, якби вони припинили працювати. Чи отримав ти дані про пари сквибів?

Драко почав передавати пергамент…​

Але Гаррі Поттер підняв руку.

 — Закон науки, Драко. Спершу я розповідаю тобі теорію та прогноз. Потім ти показуєш мені дані. Таким чином ти знатимеш, що я не вигадую теорію, щоб та відповідала цим даним; ти знатимеш, що теорія справді передбачила дані наперед. Я все одно маю тобі це розʼяснити, то ліпше розʼясню тобі перед тим, як ти покажеш мені дані. Це правило. Тож надягай плащ, і присядьмо.

Гаррі Поттер сів за стіл, на поверхні якого були розкладені клаптики паперу. Драко дістав плащ з сумки для книжок, надягнув його і сів навпроти Гаррі, здивовано розглядаючи клаптики паперу. Вони були розкладені в два рядки, у кожному приблизно по двадцять клаптиків.

 — Таємницею крові, — серйозно сказав Гаррі Поттер, — є дещо, що називається дезоксирибонуклеїнова кислота. Цю назву не вимовляють, коли поряд є не вчений. Дезоксирибонуклеїнова кислота — це рецепт, що каже твоєму тілу як рости: дві ноги, дві руки, низький чи високий, брунатні в тебе очі чи зелені. Це — матеріальна річ, її можна побачити, якщо в тебе є мікроскоп, це як телескоп, тільки щоб розглядати дуже маленькі речі замість дуже далеких. І в цьому рецепті є по дві копії всього, завжди, на випадок, якщо одна з копій зіпсується. Уяви собі два довгі рядки аркушів. В будь-якому місці рядка є два аркуші, і коли ти заводиш дітей, твоє тіло випадково вибирає для кожного з місць у рядку один аркуш, тіло матері зробить те саме, і дитина отримає два аркуші для кожного місця в рядку. Дві копії всього: один від матері, один від батька, коли ти заводиш дітей, вони отримують один випадковий аркуш для кожного місця від тебе.

Доки Гаррі говорив, його пальці бігали парами клаптиків паперу, і показували на один з пари, коли він казав „від матері‟, потім на інший, коли він казав „від батька‟. Коли він згадував випадковий вибір клаптику паперу, то він діставав з мантії кнат і підкидав. Гаррі дивився на монету й вказував на верхній клаптик паперу. Усе без затримок у промові.

 — Далі, коли йдеться про щось на кшталт низький ти чи високий, то є багацько місць у рецепті, що роблять невеличкий внесок. Отже, якщо високий тато одружиться з низькою мамою, то дитина отримає якісь аркуші з написом „високий‟ і якісь з написом „короткий‟, і, зазвичай, дитина вийде середнього зросту. Але не завжди. Випадково, дитина може отримати багато аркушів з написом „високий‟ та мало з написом „низький‟ та вирости доволі високою. Дивовижа випадковість може призвести до того, що в батька з пʼятьма аркушами з написом „високий‟ та матері з пʼятьма написами „високий‟ дитина отримає всі десять аркушів з написом „високий‟ та виросте вищою за них обидвох. Розумієш? Кров — це не бездоганна рідина, вона не змішується бездоганно. Дезоксирибонуклеїнова кислота складається з багатьох маленьких шматочків, як склянка камінчиків, а не склянка води. Ось чому дитина не завжди є серединою між батьками.

Драко слухав, роззявивши рота. Як, заради Мерліна, маґли це все зʼясували? Вони могли бачити рецепт?

 — Далі, — сказав Гаррі Поттер, — припустімо, що, як і зі зростом, існує купа невеличких місць у рецепті, де аркуш паперу має напис „магія‟ або „не магія‟. Якщо у тебе достатньо аркушів з написом „магія‟, то ти чарівник, якщо їх багато, то могутній чарівник, якщо надто мало, то маґл, а якщо щось посередині, то сквиб. Відповідно, коли одружуються два сквиби, переважно їхні діти будуть сквибами, але подеколи — коли дитині пощастить і вона отримає більшість татових магічних аркушів і більшість маминих магічних аркушів — цього буде достатньо, щоб стати чарівником. Але напевно не дуже могутнім. Якщо спочатку було багато могутніх чарівників і вони одружувалися один на одному, то вони б зберегли могутність. Проте якщо вони почали одружуватися з чарівниками маґлівського роду, що є ледь магічними, чи сквибами…​ розумієш? Кров не змішується бездоганно, це радше склянка камінчиків, ніж склянка води, адже ось так працює кров. Подеколи ще траплятимуться могутні чарівники, коли їм пощастить і вони отримають багато магічних папірців. Проте вони не будуть такими могутніми, як наймогутніші чарівники давнини.

Драко повільно кивнув. Він ніколи не чув такого пояснення раніше. Була якась дивовижна краса в тому, яким воно було точним.

 — Але, — сказав Гаррі. — Це лише одна з гіпотез. Припустімо, що натомість існує єдине місце в рецепті, що робить тебе чарівником. Лише одне місце, де аркуш може мати напис „магія‟ чи „не магія‟. І існують дві копії усього — завжди. Отже існує лише три можливості: або обидві копії мають напис „магія‟; або одна копія має напис „магія‟, а інша „не магія‟; або обидві копії мають напис „не магія‟. Чарівники, сквиби та маґли. Дві копії й ти можеш виконувати закляття, лише одна копія, і ти можеш використовувати зілля та магічні прилади, жодної копії означає, що тобі складно навіть дивитися на магію. Чарівники магічного роду насправді народжуються не в маґлів, а у двох сквибів — у батьків з однією магічною копією в кожного, проте які виросли в маґлівському світі. Тепер уяви, що відьма одружується зі сквибом. Кожна дитина обовʼязково отримає один папірець з написом „магія‟ — неважливо, котрий з аркушів буде випадково вибрано — на обох написано „магія‟. Проте як і з підкинутою монетою, половина дітей отримає від тата папірець з написом „не магія‟, а половина — з написом „магія‟. Коли відьма одружується зі сквибом, результатом буде не багато слабких дітей-чаклунів. Половина дітей буде чаклунами й відьмами, приблизно тієї ж могутності, що і їхня мати, а половина дітей буде сквибами. Бо якщо існує лише одне місце в рецепті, що робить тебе чаклуном, то магія не схожа на склянку камінчиків, що можуть змішуватися. Тоді це єдиний магічний камінчик — філософський камінь.

Гаррі розклав три пари папірців у два ряди. На одній парі він написав „магія‟ та „магія‟. На іншій парі написав „магія‟ лише на одному аркуші. А третю пару залишив порожньою.

 — У такому випадку, — сказав Гаррі, — або в тебе два камені, або ні. Або ти чаклун, або ні. Могутніми чаклунами стають, якщо вчаться старанніше й більше практикуються. Тоді якщо чаклуни з покоління в покоління стають слабшими, і не через те, що закляття втрачаються, а через те, що вони більше не можуть їх застосовувати…​ Можливо вони їдять неправильну їжу чи щось таке. Проте якщо стан поступово погіршується впродовж восьми сторіч, то це може означати, що сама магія згасає у нашому світі.

Гаррі розклав інші дві пари папірців у два ряди й дістав перо. Невдовзі в кожній парі був один порожній папірець та один з написом „магія‟.

 — І ось ми підходимо до мого передбачення, — сказав Гаррі. — Що трапляється, коли одружуються два сквиби. Монетка підкидається двічі. Може вийти аверс та аверс, аверс та реверс, реверс та аверс або реверс та реверс. Отже, чверть часу ти отримуєш два реверси, чверть часу — два аверси, і половину часу — один реверс і один аверс. Те ж саме відбувається, якщо одружуються два сквиби. Чверть їхніх дітей отримає магія та магія, і будуть чаклунами. Чверть отримає не-магія та не-магія, і буде маґлами. А половина буде сквибами. Це дуже стара і дуже класична схема. Її відкрив Грегор Мендель, якого не забули, і це був перший натяк щодо того, як насправді працює рецепт. Будь-хто, хто знає бодай щось про науку крові розпізнає цю схему миттєво. Результат буде неточним — якщо ти сорок разів підкинеш монетку по два рази, то так само не завжди отримаєш саме десять пар двох аверсів. Але якщо це сім чи тринадцять чарівників з сорока дітей, то це буде переконливим свідченням. Ось дослід, який я попросив був тебе провести. А тепер подивімося на твої дані.

Драко не встиг навіть подумати, як Гаррі Поттер вже взяв пергамент з його руки.

У Драко пересохло в горлі.

Двадцять вісім дітей.

Він не був впевненим щодо точного числа, проте не мав сумнівів, що приблизно чверть з них були чарівниками.

 — Шість чарівників з двадцяти восьми дітей, — сказав за мить Гаррі Поттер. — Ну, що маємо, те маємо. І також першачки навчалися заклять не могутніших за наші вісім сторіч тому. Твій дослід і мій дослід вказують на одне й те саме.

У кабінеті запала довга тиша.

 — Що тепер? — прошепотів Драко.

Ніколи в житті він не був таким нажаханим.

 — Це ще не остаточно, — сказав Гаррі Поттер. — Мій дослід не вдався, памʼятаєш? Мені потрібно, щоб ти розробив інший тест, Драко.

 — Я, я…​ — сказав Драко. Він не міг опанувати свій голос. — Я не можу, Гаррі, це для мене занадто.

Гаррі дивився на нього палаючими очима

 — Так, можеш, адже маєш. Я про це вже думав, коли зʼясував про інтердикт Мерліна. Драко, чи є можливість споглядати силу магії безпосередньо? У якийсь спосіб, що не має нічого спільного з кровʼю чарівників та закляттями?

Драко анічогісінько не спадало на думку.

 — Будь-що, що впливає на магію, впливає й на чарівників, — сказав Гаррі. — Проте ми не можемо відрізнити, причина в чарівниках чи в магії. На що впливає магія, і воно не є чарівниками?

 — Магічні створіння, звісно, — сказав Драко майже автоматично.

Гаррі Поттер повільно всміхнувся.

 — Драко, це геніально.

Це одне з тих тупих питань, що його можуть поставити лише ті, кого виховали маґли.

Тоді хворобливе передчуття Драко посилилося ще більше, коли він усвідомив наслідки, якщо магічні створіння справді слабшають. Вони впевнено знатимуть, що магія зникає, і якась частина Драко вже була цілковито переконана, що саме це вони й зʼясують. Він не хотів цього чути, він не хотів знати…​

Гаррі Поттер вже був напівшляху до дверей.

 — Ну ж бо, Драко! Тут неподалік є портрети, ми просто попросимо їх знайти когось старого й про все одразу дізнаємося! Ми в плащах, отже якщо нас хтось побачить, ми просто втечемо! Ходімо!


Відповідь не забарилася.

Це був широкий портрет, але трьом людям на ній все одно було мало місця. Там був чоловік середнього віку з дванадцятого сторіччя, що був загорнутий у купу чорної тканини; він розмовляв із сумною на вигляд молодою жінкою з чотирнадцятого сторіччя з настовбиченим волоссям, ніби зарядженим статичною електрикою; а вона розмовляла з поважним, премудрим старцем з сімнадцятого сторіччя із золотою краваткою-метеликом; а вже його вони могли зрозуміти.

Вони питали про дементорів.

Вони питали про феніксів.

Вони питали про драконів, тролів та ельфів-домовиків.

Гаррі насупився та зазначив, що істоти, що потребували найбільше магії, могли просто повністю вимерти, і запитав, які наймогутніші магічні істоти були відомі.

У списку не було нічого нового, крім одного виду темних істот під назвою здирачі розуму, які, як зазначив перекладач, були цілковито винищені Гарольдом Ші, і вони все одно й близько не стояли поряд з дементорами.

Видається, магічні істоти сьогодення були не менш могутніми, ніж істоти давнини.

Нервовий спазм почав відпускати Драко — тепер він був просто спантеличеним.

 — Гаррі, — сказав Драко, перервавши старця, доки той перекладав список усіх одинадцяти сил власника очей, — що це означає?

Гаррі підняв палець, і старець завершив список.

Тоді Гаррі подякував усім портретам за допомогу. Драко, більш-менш автоматично, теж подякував, тільки ґречніше, і вони повернулися до кабінету.

Тоді Гаррі дістав пергамент з гіпотезами, і почав шкрябати.

Спостереження:

Чаклунська громада не така могутня, як була, коли було засновано Гоґвортс.

Гіпотеза:

1. Сама магія згасає.

2. Чаклуни схрещуються з маґлами та сквибами.

3. Втрачається знання про те, як використовувати могутні закляття.

4. Чаклуни в дитинстві їдять шкідливу їжу, чи ще щось попри кров робить їх слабшими.

5. Маґлівська технологія перешкоджає магії (Вже 800 років тому?)

6. В сильніших чаклунів менше дітей. (Драко = єдина дитина? Перевірити, чи 3 могутні чаклуни, Квірел/ Дамблдор/ Темний Лорд, мали дітей.)

Експерименти:

А. Чи існують закляття, які ми знаємо, але не здатні накласти (1 чи 2), або ж втрачені закляття, більше нікому не відомі (3)? Результат: неостаточний через інтердикт Мерліна. Закляття, що їх неможливо накласти, невідомі, проте причина цього може бути проста: їх не передали.

Б. Чи стародавні першокласники використовували закляття такого ж типу, з такою ж силою, як зараз? (Слабке свідчення на користь 1 проти 2, проте кров також могла б втрачати здатність до чаклунства, що вимагає багато сили.) Результат: Рівень сили заклять першачків того часу не відрізняється від сучасного.

В. Додатковий тест, який розрізнює 1 і 2, з використанням наукового знання про кров, поясню пізніше. Результат: Існує лише одне місце в рецепті, що робить з тебе чаклуна: або ти маєш два папірці з написом „магія‟, або ні.

Г. Чи втрачають магічні істоти свою силу? Розрізняє 1 і (2 чи 3). Результат: Сучасні магічні істоти, видається, не слабші, ніж істоти минулого.

 — „А‟ провалився, — сказав Гаррі Поттер, — „Б‟ є слабким свідченням на користь 1 відносно 2. „В‟ спростовує 2. „Г‟ спростовує 1. 4 малоймовірне, і „Б‟ також свідчить проти 4. 5 малоймовірне, і „Г‟ свідчить проти нього. 6 спростоване разом з 2. Що залишає нам 3. Через інтердикт Мерліна чи ні, але я справді не знайшов жодного закляття, яке неможливо застосувати. Відповідно, якщо підсумувати, видається, що знання втрачаються.

І пастка спрацювала.

Щойно паніка вщухла, щойно Драко зрозумів, що магія не згасала, йому було достатньо пʼяти секунд, щоб усвідомити.

Драко відсахнувся від стола й підвівся так рвучко, що його стілець зі скреготом проїхався підлогою та впав.

 — Отже це все був просто дурний жарт.

Гаррі Поттер хвильку витріщався на нього, він досі сидів. Коли він заговорив, його голос виявився тихим.

 — Це був чесний дослід, Драко. Якби результати був іншим, я його прийняв би. Я з таким не хитруватиму. За жодних обставин. Я не дивився на твої дані перед тим, як зробити передбачення. Я одразу сказав тобі, коли інтердикт Мерліна зробив неможливим перший дослід…​

 — Ах, — сказав Драко, його злість вже відчувалася в голосі, — то ти не знав, яким буде результат у цього всього?

 — Я не знав нічого, чого не знав би ти, — досі тихо сказав Гаррі. — Визнаю, я підозрював. Герміона Ґрейнджер надто могутня, вона мала б бути ледь магічною, але не була. Яким чином учень маґлівського роду може бути найкращим магом Гоґвортсу? І вона також отримує найліпші оцінки за реферати. Це занадто, щоб бути збігом: одна дівчина найсильніша магічно та академічно. Має бути єдина причина. Існування Герміони Ґрейнджер підказало мені, що існує лише одна річ, що робить тебе чаклуном, щось, що в тебе або є, або немає, а різниця в могутності залежить від знань та практики. І не було окремих класів для чистокровних учнів та учнів маґлівського роду, нічого такого. Надто багато в цьому світі не виглядало б так, як виглядало би, якби ти був правий, Драко. Проте, Драко, я не бачив нічого, чого ти не міг бачити. Я не проводив жодних дослідів, про які я тобі не сказав. Я не шахраював, Драко. Я хотів, щоб ми дізналися відповідь разом. І я ніколи не думав, що магія може згасати в цьому світі, доки ти про це не сказав. Мене це теж злякало.

 — Байдуже, — сказав Драко. Він докладав усіх зусиль, щоб говорити спокійним голосом і не почати просто кричати на Гаррі. — Ти стверджуєш, що не збираєшся бігти та втаємничувати когось у це все.

 — Лише порадившись з тобою спочатку, — сказав Гаррі. Він благально розвів руками. — Драко, я намагаюся бути якомога тактовнішим, проте виявилося, що світ просто інший.

 — Гаразд. Між нами все скінчено. Я збираюся піти собі й забути все, що тут сталося.

Драко крутнувся на місці. Він відчував клубок у горлі, біль зради, і саме тоді він зрозумів, що йому справді подобався був Гаррі Поттер, та ця думка не сповільнила його ані на мить, коли він покрокував до дверей.

А тоді він почув голос Гаррі Поттера, тепер гучніший, та схвильований.

 — Драко…​ Ти не можеш забути. Хіба ти не розумієш? Це була твоя пожертва.

Драко заклякнув посеред кроку й обернувся.

 — Що ти верзеш?

Проте його спиною вже пройшовся пекучий холод.

Він зрозумів навіть перед тим, як Гаррі Поттер сказав це.

 — Щоб стати науковцем, ти поставив під сумнів свої погляди, і не просто дрібні погляди, а ту віру, що має для тебе найбільше значення. Ти провів досліди, зібрав дані, і висновок довів, що твоя віра була хибною. Ти бачив результати та зрозумів, що вони означають, — голос Гаррі Поттера почав тремтіти. — Памʼятай, Драко, ти не можеш таким чином принести в жертву істинний погляд, адже досліди підтвердять його, а не спростують. Твоя пожертва, щоб стати науковцем — це твоя хибна віра, що кров чарівників змішується та стає слабшою.

 — Це неправда! Я не пожертвував цю віру. Я досі вірю в це! — голос Драко ставав гучнішим, а холод сильнішим.

Гаррі Поттер похитав головою. Він почав розмовляти пошепки.

 — Драко…​ Мені шкода, Драко, проте ти не віриш у це, вже ні, — голос Гаррі трохи набрав сили. — Я доведу тобі. Уяви, що хтось тобі каже, що в них вдома живе дракон. Ти кажеш, що хочеш на нього подивитися. Тоді вони кажуть, що це невидимий дракон. Ти кажеш, гаразд, ти хочеш послухати, як той рухається. Тоді вони кажуть, що це нечутний дракон. Ти кажеш, що кинеш борошно в повітря й побачиш силует дракона. Вони кажуть, що дракон пропускає крізь себе борошно. Їх видає те, що вони заздалегідь знають, який саме результат дослідів їм треба пояснити. Вони знають, що все буде саме так, як було б, якби дракона не існувало, тому вони заздалегідь готують виправдання. Отже, може вони й кажуть, що там є дракон. Можливо, вони навіть вірять, що вони вірять, що там є дракон, це називається віра-у-віру. Проте насправді вони в це не вірять. Ти можеш помилятися щодо того, у що ти віриш — більшість людей не усвідомлюють, що є різниця між тим, щоб вірити у щось та гадати, що було б добре в це вірити.

Гаррі Поттер підвівся з-за стола й зробив декілька кроків до Драко.

 — І, Драко, ти більше не віриш у чистоту крові, я продемонструю це тобі. Якщо чистота крові — правда, тоді Герміона Ґрейнджер — нісенітниця, як ти пояснив би її? Можливо, вона сирота-чаклунка, що її виховали маґли, як і мене? Я можу піти до Ґрейнджер та попросити показати мені світлини її батьків, щоб подивитися, чи схожа вона на них. Як гадаєш, вони будуть різними? Чи варто нам провести цей дослід?

 — Вони б підкинули її родичам, — голос Драко тремтів. — Вони б все одно були схожими.

 — Бачиш. Ти вже знаєш, для якого результату досліду тобі потрібне виправдання. Якби ти досі вірив у чистоту крові, ти б сказав, звісно, перевірмо, закладаюся, що вона не схожа на батьків — вона надто могутня, щоб бути справді маґлівського роду…​

 — Вони б підкинули її родичам!

 — Вчені можуть точно визначити, чи хтось є батьком дитини. Ґрейнджер напевно погодиться на цей тест, якщо я їй достатньо заплачу. Вона б не побоялася результатів. Як ти гадаєш, який ми отримаємо результат? Скажи мені провести цей дослід, і ми його проведемо. Проте ти вже знаєш, що ми дізнаємося. Ти завжди знатимеш. Ти ніколи не зможеш забути. Ти можеш хотіти вірити в чистоту крові, проте ти завжди очікуватимеш, що станеться саме те, що сталося б, якби лише одна річ робила тебе чаклуном. Це була твоя пожертва, щоб стати науковцем.

Драко нерівно дихав.

 — Ти хоч розумієш, що ти накоїв? — Драко кинувся вперед та схопив Гаррі за комір мантії. Його голос перейшов на крик, що звучав нестерпно гучно в закритій кімнаті та посеред тиші. — Ти хоч розумієш, що ти накоїв?

Голос Гаррі був нестійкий.

 — У тебе була віра. Ця віра була хибна. Я допоміг тобі це побачити. Що є правда — то вже правда. Визнавши її, я не зроблю її більш гіркою…​

Пальці правиці Драко стиснулися в кулак, і його рука опустилася й без перешкод вдарила Гаррі Поттера по щелепі настільки сильно, що той впав спочатку на стіл, а потім на підлогу.

 — Ідіот! — закричав Драко. — Ідіот! Ідіот!

 — Драко, — прошепотів Гаррі з підлоги. — Драко, вибач, я думав, що до цього не дійде ще багато місяців; я не очікував, що ти прокинешся як науковець так швидко, я гадав, що в мене буде більше часу на твою підготовку, щоб навчити тебе технікам, що дозволяють зменшити біль від визнання власної неправоти…​

 — А як щодо батька? — запитав Драко. Його голос тремтів від люті. — Його ти збирався готувати, чи тобі просто було начхати, що станеться потім?

 — Ти не можеш розповідати йому! — сказав Гаррі, його голос збентежено підвищився. — Він не науковець! Ти обіцяв, Драко!

На мить думка, що батько не знатиме, була полегшенням.

А потім почала здійматися справжня лють.

 — Отже ти планував, що я брехатиму йому, і казатиму, що я досі вірю, — затинаючись сказав Драко. — Я завжди матиму брехати йому, і коли я виросту, то вже не зможу стати смертежером, і навіть не зможу йому пояснити, чому.

 — Якщо твій батько справді любить тебе, — прошепотів з підлоги Гаррі, — то він все одно любитиме тебе, навіть якщо ти не станеш смертежером, а, видається, що твій батько справді любить тебе, Драко…​

 — Твій прийомний батько — науковець, — сказав Драко. Його слова різали, ніби ножі. — Якби ти не збирався стати науковцем, він би все одно тебе любив. Проте ти був би трохи менш близьким для нього.

Гаррі здригнувся. Хлопець відкрив рота, ніби збирався сказати „Вибач‟, а потім закрив його, видається, роздумавши, що було або дуже розумно з його боку, або дуже вдало, адже інакше Драко міг би спробувати його вбити.

 — Ти мав мене попередити, — ледь не крикнув Драко. — Ти мав попередити мене!

 — Я…​ Я попередив…​ Першого разу, коли я розповідав тобі про могутність, я сказав, що є ціна. Я казав, що ти маєш визнати, що помиляєшся. Я сказав, що це буде найскладніший для тебе шлях. Що це жертва, яку треба принести, щоб стати науковцем. Я казав, що якщо дослід каже одне, а твоя родина й друзі кажуть інше…​

 — І ти називаєш це попередженням? — тепер Драко кричав. — Ти називаєш це попередженням? Коли йдеться про ритуал з остаточною пожертвою?

 — Я…​ Я…​ — хлопець на підлозі ковтнув слину. — Гадаю, я не зовсім чітко це пояснив. Проте те, що може знищити правда, має бути знищено.

Просто вдарити його було недостатньо.

 — Ти помиляєшся щодо дечого, — загрозливо сказав Драко. — Ґрейнджер не найсильніший учень у Гоґвортсі. Вона лише отримає найліпші оцінки в класі. Невдовзі ти дізнаєшся, у чому різниця.

На обличчі Гаррі зʼявився шок, він спробував швидко перекотитися на ноги…​

Але вже було запізно.

 — Експеліармус!

Паличка Гаррі перелетіла на інший бік кімнати.

 — Ґом джаббар!

Чорний мов смола промінь влучив у лівицю Гаррі.

 — Це катувальне закляття, — сказав Драко. — Для отримання інформації від людей. Я просто залишу його на тобі й замкну двері за собою, коли піду. Можливо, я зроблю так, щоб замикальне закляття розвіялося за декілька годин. А може воно не розвіється, доки ти тут не помреш. Розважайся.

Драко плавно відступав назад, не зводячи з Гаррі палички. Драко опустив руку й підібрав свою сумку для книжок, його паличка не похитнулася.

На обличчі Гаррі вже було видно біль, доки той говорив.

 — Малфої над законом неповнолітньої магії, чи не так? Це не через те, що твоя кров сильніша. Це через те, що ти вже практикувався. Спочатку ти був таким саме слабким, як і всі ми. Чи хибне моє передбачення?

Рука Драко побіліла на паличці, проте була непохитною.

 — Просто для інформації, — сказав Гаррі крізь стиснуті зуби, — якби ти мені сказав, що я помиляюся, я би вислухав. Я нізащо не катуватиму тебе, коли ти мені доведеш, що я помиляюся. А таке станеться. Колись. Ти вже прокинувся як науковець, і навіть якщо ти ніколи не навчишся використовувати свою силу, ти завжди, — Гаррі хапнув повітря, — шукатимеш…​ як…​ перевірити…​ свої…​ погляди…​

Тепер Драко відступав менш плавно, трохи швидше, і йому було складно направляти паличку на Гаррі, коли він дійшов до дверей і вийшов з кімнати.

Тоді Драко знову зачинив кімнату.

Він наклав наймогутніші з відомих йому замикальних чарів.

Драко дочекався першого крику Гаррі, а тоді наклав „Квіетус‟.

І пішов звідти.


 — Аааааааа! Фініте Інкантатем! Ааааааа!

Лівицю Гаррі поклали в казанок олії, що кипить, та залишили там. Він вклав усе в той „Фініте Інкантатем‟, але це все одно не допомогло.

Проти деяких прокльонів потрібні специфічні контрзакляття. А може Драко просто був настільки сильнішим.

 — Ааааааааа!

Рука Гаррі вже починала справді боліти, і це заважало йому мислити творчо.

Ще декілька скриків, і Гаррі зрозумів, що він має робити.

Його капшучок, на жаль, був не з того боку від його тіла, і йому довелося звиватися, щоб дотягнутися до нього. Особливо незручним було те, що інша його рука рефлекторно смикалася в спробах скинути джерело болю. Коли йому нарешті вдалося отримати капшучок, його інша рука знову відкинула паличку.

 — Апте…​ ааа…​ чка! Аптечка!

Зелене світло було надто тьмяним, щоб побачити щось на підлозі.

Гаррі не міг стояти. Він не міг повзти. Він перекотився підлогою до місця, де, як він гадав, була його паличка, проте її там не було, і йому вдалося однією рукою підвестися достатньо, щоб побачити, де вона, він перекотився туди й отримав паличку, перекотився назад до відкритої аптечки. Також було чимало криків та блювотиння.

Гаррі лише з восьмої спроби впорався з закляттям „Люмос‟.

І тоді, ну, пакет не було розраховано на те, щоб відкривати його однією рукою, бо всі чарівники ідіоти, ось чому. Гаррі мусив допомогати собі зубами, отже минуло чимало часу, доки в Гаррі нарешті вийшло огорнути лівицю в німілотканину.

Коли нарешті всі почуття в руці зникли, Гаррі дозволив своєму розумові відключитися: нерухомо лежав на підлозі, і трохи поплакав.

Ну, тихо запитав розум Гаррі в себе, коли достатньо очуняв щоб формувати слова. Чи було воно того варте?

Гаррі повільно потягнувся справною рукою до стола.

І підтягнувся на ноги.

Глибоко вдихнув.

Видихнув.

Усміхнувся.

Усмішка була так собі, але це все ж таки була усмішка.

Дякую, професоре Квірел, я б не зміг програти, якби не ви.

Драко ще не прийшов до спокути, зовсім ні. На відміну від того, що може зараз вважати Драко, той досі був дитиною смертежера до нутра кісток. Досі хлопцем, що виріс з вірою, що „ґвалтування‟ — це щось кльове, що роблять старші діти. Але це було геть непогано для початку.

Гаррі не міг стверджувати, що він це все спланував. Все вигадувалося по ходу. За планом цього не мало статися приблизно до грудня, вже після того, як Гаррі навчив би Драко прийомів, що дозволяють не заперечувати наявні докази.

Але він побачив у погляді Драко страх, зрозумів, що Драко вже сприймає альтернативні гіпотези всерйоз і вхопився за цю можливість. Один випадок справжньої цікавості наближав до спокути через раціональність так само, як випадок справжнього кохання у фільмах.

Якщо подумати, Гаррі оцінив був, що йому потрібні години на те, щоб зробити найважливіше відкриття в історії магії, та місяці на те, щоб пробити нерозвинені ментальні барʼєри одинадцятирічного хлопця. Це може означати, що в Гаррі є якийсь серйозний когнітивний дефект щодо оцінок часу на завдання.

Чи потрапить Гаррі до наукового пекла за те, що він зробив? Гаррі не був упевненим. Він примудрився зосередити увагу Драко на можливості, що магія згасає, і забезпечив, щоб Драко виконав ту частину досліду, що спочатку ніби на це вказувала. Він спершу пояснив про генетику, і лише потім підштовхнув Драко до думки про магічних істот (хоча сам Гаррі згадав про древні артефакти на кшталт Сортувального Капелюха, що їх ніхто тепер не міг відтворити, проте вони досі працювали). З іншого боку, Гаррі насправді не перебільшував жодних доказів, не спотворював значення результатів. Коли інтердикт Мерліна зробив неможливим дослід, він одразу прямо про це сказав Драко.

Але була ще частина після цього…​

Проте насправді він не те, щоб збрехав Драко. Драко повірив у це, і тому воно стане правдою.

Завершення, треба визнати, було не надто веселе.

Гаррі повернувся й поплентався до дверей.

Прийшов час перевірити замикальне закляття Драко.

Першим кроком було просто спробувати повернути дверну ручку. Драко міг блефувати.

Драко не блефував.

 — Фініте Інкантатем. — голос Гаррі був доволі сиплим, і він відчув, що закляття не подіяло.

Тоді Гаррі спробував знову, і цього разу йому здалося, що все вийшло. Але чергова спроба показала, що ні. Жодних несподіванок.

Час для таємної зброї. Гаррі глибоко вдихнув. Це закляття було наймогутнішим з усіх, що він наразі вивчив.

 — Алогомора!

Гаррі трохи похитнувся після того, як вимовив це.

А двері в кабінет все одно не відчинялися.

Це шокувало Гаррі. Він звісно не планував навіть наближатися до забороненого коридору Дамблдора. Проте закляття, що відчиняло магічні замки здавалося корисним у будь-якому разі, і Гаррі вивчив його. Заборонений коридор Дамблдора що, мав на меті заманювати дурнів? Людей достатньо дурних, щоб не помітити, що безпека там була гірша за ту, що може організувати Драко Мелфой?

Страх почав прокрадатися назад у Гаррі. Плакат в аптечці стверджував, що німілотканину можна безпечно використовувати протягом не більш ніж тридцяти хвилин. Після цього вона відпаде автоматично, і її не можна буде використовувати протягом наступних двадцяти чотирьох годин. Зараз було за девʼять хвилин сьома. Він надягнув німілотканину пʼять хвилин тому.

Тож Гаррі відступив на крок та оглянув двері. Це була суцільна панель з темного дубу, яка переривалася лише мідяною ручкою.

Гаррі не знав жодних вибухових, різальних чи нищівних заклять, а трансфігурація на вибухівку порушила б правило про те, що не можна трансфігурувати на те, що горітиме. Кислота була рідиною, відповідно випаровувалася…​

Але ж це не було перешкодою для того, хто мислив творчо.

Гаррі доторкнувся паличкою до однієї з мідяних завіс й зосередився на такій формі бавовни, як абстракції, що не була повʼязана з матеріалом бавовни, а також на матеріалі як такому, окремо від структури, що робила з нього мідну завісу, і зʼєднав дві концепції разом, щоб навʼязати форму на речовину. Година практики з трансфігурації щодня протягом місяця далася взнаки, і Гаррі тепер міг трансфігурувати обʼєкт обʼємом пʼять кубічних сантиметрів менш ніж за хвилину.

За дві хвилини завіси анікрапельки не змінилися.

Хай хто розробив замикальне закляття Драко, він подумав і про це. Або двері були частиною замку Гоґвортс, і, відповідно, незмінними.

Погляд на стіни виявив, що вони з суцільного каменю. Як і підлога. Як і стеля. Неможливо було окремо трансфігурувати частину одного цілого; Гаррі довелося б трансфігурувати всю стіну, а на це знадобляться години, а то й дні безперервних зусиль, якщо він взагалі на це здатен, і якщо стіна не є частиною решти цілого замку…​

Часоворот Гаррі не відкриється до девʼятої вечора. Після цього він зможе повернутися до шостої вечора — перед тим, як двері було зачинено.

Як довго триватиме катувальне закляття?

Гаррі ковтнув слину. Сльози знову підступали йому до очей.

Його неповторно творчий розум щойно запропонував геніальну ідею: Гаррі міг відрубати собі руку пилою з набору інструментів, що зберігався в його капшучку. Це, звісно, буде боляче, але набагато менш болісно, ніж больове закляття Драко, адже нервів уже не буде; і в нього були джґут у наборі цілителя.

І це, вочевидь, була відразливо дурна ідея, що про неї Гаррі шкодуватиме решту життя.

Але Гаррі не знав, чи витримає він дві години тортур.

Він хотів вийти з кабінету, він хотів вийти з кабінету зараз, він не хотів чекати тут і кричати дві години, доки він не зможе скористатися часоворотом, йому треба вибратися й знайти когось, хто зможе зняти катувальне закляття з його руки…​

Думай! закричав Гаррі на свій мозок. Думай! Думай!


Слизеринські спальні були переважно порожні. Люди вечеряли. Чомусь Драко не відчував голоду.

Драко зачинив двері до своєї особистої кімнати й замкнув її, зачарував, щоб була замкнена, квіетнув її, сів на ліжко й почав плакати.

Це було нечесно.

Це було нечесно.

Драко вперше справді програв. Батько попереджав його, що програвати по-справжньому вперше буде вкрай неприємно, але він втратив так багато, це нечесно, нечесно, що він програв усе першого ж разу, коли програв.

Десь у підземеллях хлопець, що насправді подобався Драко, кричав від болю. Драко ніколи раніше не завдавав болю тим, хто йому подобався. Карати людей, що заслуговували на це, мало бути весело, проте йому було просто погано. Про це батько його не попереджав, і Драко було цікаво, чи то це тяжкий урок, що його кожен має навчитися, коли підросте, чи то Драко просто був слабким.

Драко хотілося, щоб це Пенсі кричала. Тоді він почувався би краще.

А найгірше було те, що він знав: шкодити Гаррі Поттерові могло бути помилкою.

Хто тепер залишився у Драко? Дамблдор? Після того, що він скоїв? Драко б швидше згорів живцем.

Драко доведеться повернутися до Гаррі Поттера, адже йому більше немає куди йти. І якщо Гаррі Поттер скаже, що той йому не потрібен, то Драко буде нічим, просто жалюгідним хлопчиськом, що ніколи не зможе стати смертежером, ніколи не приєднається до фракції Дамблдора, ніколи не вивчить науку.

Пастка була бездоганно розставлена, бездоганно виконана. Батько попереджав Драко, знову і знову, що пожертву в темних ритуалах ніколи не можна було повернути. Але батько не знав, що ці кляті маґли винайшли ритуали, що не потребували паличок, ритуали, які ти можеш виконати під чужим впливом, навіть не знаючи про це. І це лише одна з жахливих таємниць, що їх знали науковці, і приніс із собою Гаррі Поттер.

Тоді Драко почав плакати сильніше.

Він не хотів цього, він не хотів цього, але вороття не було. Він уже був науковцем.

Драко знав, що йому треба повернутися, звільнити Гаррі Поттера та вибачитися. Це було б розумно.

Натомість Драко залишився в ліжку й схлипував.

Він вже завдав болю Гаррі Поттерові. Це може бути єдиний раз, коли в Драко буде нагода, і він зберігатиме ці спогади до кінця життя.

Хай він кричить.


Гаррі кинув рештки пили на підлогу. Мідні завіси виявилися непрохідними — на них не було ані подряпини, і Гаррі почав підозрювати, що навіть якби він у відчаї трансфігурував кислоту чи вибухівку, вони нічого б не зробили дверям. Але були й гарні новини: ця спроба знищила пилу.

Годинник показував дві хвилини по сьомій, тобто залишилося менш ніж пʼятнадцять хвилин, і Гаррі намагався пригадати, чи є в нього в капшучку якісь інші гострі речі, що потребували знищення, і тоді в ньому знову почали здійматися сльози. Якби ж тільки часоворот відкрився, він зміг би повернутися та запобігти…​

І тоді Гаррі зрозумів, який він дурний.

Його не вперше зачинили в кімнаті.

Професорка МакҐонеґел уже розповіла йому, як це робиться правильно.

…​вона також сказала йому не використовувати часоворот для таких випадків.

Чи зрозуміє професорка МакҐонеґел, що цей випадок справді давав дозвіл на особливий виняток? Чи просто відбере часоворот?

Гаррі зібрав усі свої речі, всі докази у капшучок. Позбувся блювотиння з підлоги за допомогою „Брудозникс‟, хоча з потом, що ним просякнула його мантія, це не допомогло. Він облишив перекинуті столи перекинутими — це було недостатньо важливо, щоб робити це однією рукою.

Коли все було зроблено, Гаррі поглянув на свій годинник. Чотири хвилини по сьомій.

Тоді Гаррі почав чекати. Минали секунди, що здавалися роками.

О сім хвилин по сьомій двері відчинилися.

Обличчя професора Флитвіка з пухнастою бородою виглядало дуже занепокоєним.

 — З тобою все гаразд, Гаррі? — запитав писклявий голос вихователя гуртожитку Рейвенклов. — Я отримав записку, де було написано, що ти тут зачинений…​