Розділ 21. Раціоналізація

РОЛІНҐ Є ТОЙ, ХТО ВИКОНУЄ РОБОТУ РОЛІНҐ.


Герміона Ґрейнджер хвилювалася, що стає поганою.

Зазвичай вона чітко проводила межу між хорошим і поганим і не розуміла, чому іншим це так складно. У Гоґвортсі хорошими були професор Флитвік, професорка Макґонеґел, професорка Спраут. Поганими — професор Снейп, професор Квірел, Драко Мелфой. А Гаррі Поттер…​ був одним із тих нетипових випадків, що так відразу й не скажеш. Вона досі намагалася з’ясувати, до кого він належав.

Що ж стосується її…​ Герміоні аж занадто подобалося трощити Гаррі Поттера.

Вона випереджала його на всіх заняттях. (За винятком польотів на мітлах, але це щось на кшталт фізкультури, не рахується.) Протягом першого тижня в Гоґвортсі її нагороджували справжніми очками гуртожитку майже щодня, і не за якісь чудернацькі геройства, а за швидке опанування заклять, наприклад, чи допомогу іншим учням — за розумні речі. Вона знала, що ці очки кращі, а особливо її тішило те, що Гаррі Поттер теж це знав — це проблискувало в його очах щоразу, коли вона здобувала чергове справжнє очко гуртожитку.

А хорошим не годиться так сильно насолоджуватися перемогою.

Це почалося ще в потягу, але знадобився деякий час, щоб поглинути весь цей вихор емоцій. Тільки ввечері того дня Герміона почала розуміти, як жалюгідно вона дозволила по собі потоптатися.

До зустрічі з Гаррі Поттером не існувало людини, що її б вона хотіла розтрощити. Якщо хтось у класі справлявся гірше за неї, вона вважала своїм обов’язком допомогти, а не втерти носа. Саме це й означало бути хорошою.

А тепер…​

А тепер вона перемагала, і Гаррі Поттера сіпало щоразу, коли вона здобувала чергове очко гуртожитку, і це було так приємно. Батьки попереджали були її триматися подалі від наркотиків, але вона підозрювала, що це куди веселіше.

Їй завжди подобались усмішки, якими її обдаровували вчителі за правильні вчинки. Подобалося милуватися довгим рядком плюсиків навпроти відповідей на своїй бездоганно виконаній контрольній. Але тепер, коли вона блискуче справлялася на занятті й несамохіть озиралася навкруги, то краєм ока помічала, як Гаррі Поттер скрегоче зубами. Від цього їй хотілося співати так радісно, наче в діснеївському мультфільмі.

А це погано, чи не так?

Герміона хвилювалася, що стає поганою. Та згодом вона збагнула дещо, що розвіяло всі її тривоги.

У них із Гаррі завʼязується роман! Звісно! Всі знають, що це означає, коли хлопець і дівчина починають постійно змагатися. Вони одне до одного залицяються! У цьому не було нічого поганого.

Не могла ж вона просто так із насолодою оббивати все схоластичне пір’я з найвідомішого учня школи — того, хто був у книжках, ще й розмовляв, наче зійшов зі сторінок якоїсь із них; хлопця, що якось здолав Темного Лорда й навіть місця мокрого не залишив від професора Снейпа, наче той був надокучливим жалюгідним жучком; хлопця, що, як сказав би професор Квірел, домінував над усіма іншими першокласниками з Рейвенклову, крім Герміони Ґрейнджер, що ґрандіозно громила Хлопчика-Що-Вижив на всіх заняттях, крім польотів на мітлах.

Бо це було б погано.

Ні. Це роман. Саме він. Саме тому вони змагаються.

Герміона невимовно раділа, що вчасно це з’ясувала, адже сьогодні настав той день, коли Гаррі програє їхнє змагання з читання книжок, про яке знала вся школа. Радість била в ній через край, аж у танок хотілося пуститися.

Субота, 14:25. Гаррі Поттерові залишалося прочитати ще половину «Історії магії» Батільди Беґшот. Герміона витріщалася на свій кишеньковий годинник, що надзвичайно повільно цокав у напрямку 14:47.

Вся рейвенкловська вітальня спостерігала за ними, і не тільки першокласники. Новини розтеклися, немов розлите молоко, і не менш ніж половина рейвенкловців набилася до кімнати, втиснувшись на дивани, притулившись до книжкових шаф і повсідавшись на бильця крісел. Тут були всі шість старост, включно зі старостою школи. Довелося застосувати чари свіжого повітря, щоб усім вистачило кисню. Гомоніння поволі перетворилося на шепотіння, а згодом ущухло й воно. Запанувала цілковита тиша.

14:46.

Напруга була нестерпною. Якби йшлося про когось іншого, будь-кого, його поразку вже визнали б неминучою. Але перед ними сидів Гаррі Поттер, і не можна було відкидати можливости того, що протягом кількох наступних секунд він здійме руку й клацне пальцями.

Зненацька Герміоною оволодів жах від усвідомлення, що саме так Гаррі Поттер міг учинити. Це було б геть у його стилі: прочитати другу половину книжки заздалегідь…​ Перед очима їй усе попливло. Вона спробувала змусити себе ковтнути повітря, але безуспішно.

Залишалося десять секунд, а він все ще не здійняв руки́.

П’ять секунд.

14:47.

Гаррі Поттер дбайливо поклав закладку, згорнув книжку й відклав її.

 — Я хотів би зауважити для нащадків, — спокійно виголосив Хлопчик-Що-Вижив, — що мені залишилася лише половина книжки, а ще я зіткнувся з кількома неочікуваними обставинами…​

 — Ти програв! — верескнула Герміона. — Програв! Ти програв у нашому змаганні!

Усі присутні заразом згадали, як дихати.

Гаррі Поттер окинув її нищівним поглядом, але вона вже пливла в ореолі чистого, незаплямованого щастя, і ніщо не могло її зачепити.

 — Ти хоч розумієш, що за тиждень я мав? — спитав він. — Будь-яка нижча істота була б надто завантаженою навіть для того, щоб прочитати вісім книжок доктора Сьюза!

 — Часові рамки встановлював ти.

Гаррін погляд став навіть більш нищівним:

 — Не було жодного логічного способу передбачити, що мені доведеться рятувати всю школу від професора Снейпа чи терпіти штурхани на уроці захисту, а якщо я розповім, куди подівся весь мій час між 17:00 і вечерею в четвер, ти подумаєш, що я збожеволів…​

 — Оу-у-у, здається, хтось тут став жертвою омани планування.

На обличчі Гаррі Поттера відобразився неприхований подив.

 — О, до речі, я дочитала першу порцію твоїх книжок, — Герміона прибрала найневиннішого вигляду, на який тільки спромоглася.

Серед них трапилося кілька складних. Цікаво, за скільки часу він їх прочитав.

 — Одного дня, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, — далекі нащадки Homo sapiens озирнуться назад, запитуючи себе, чому ж усе полетіло шкереберть, і дійдуть висновку, що фатальним для історії галактики став день, коли хтось навчив Герміону Ґрейнджер читати.

 — А втім, ти програв, — Герміона задумливо підперла підборіддя рукою. — Цікаво, що саме ти програв, га?

 — Що?

 — Ти програв закла́д, — пояснила Герміона, — і повинен тепер заплатити.

 — Щось не пригадую, щоб я на таке погоджувався!

 — Справді? — Герміона зробила замислене обличчя. А потім, наче це щойно спало їй на думку: — Проголосуймо. Усі в Рейвенклові, хто вважає, що Гаррі Поттер повинен розплатитися, підніміть руку!

 — Що? — знову скрикнув Гаррі, обернувся й побачив навколо себе ліс здійнятих рук.

Та якби він придивився уважніше, то помітив би, що переважну більшість глядачів становили дівчата й що практично кожна присутня представниця жіноцтва підвела руку.

 — Зупиніться! — заволав Гаррі Поттер. — Ви ж не знаєте, що вона попросить! Невже ви не усвідомлюєте, що саме вона робить? Ви візьмете на себе попереднє зобов’язання, а тоді тиск послідовности вчинків змусить вас погодитися з усім, що вона скаже!

 — Не хвилюйся, — промовила староста Пенелопа Клірвотер. — Якщо вона попросить чогось надмірного, ми просто передумаємо. Усі згодні?

Усі дівчата, яким Пенелопа Клірвотер розказала про Герміонин план, енергійно закивали головами.


Безмовна постать тихо ковзала холодними коридорами гоґвортських підземель. О 18:00 він мав зустрітися в певній кімнаті з певною людиною, і за можливости краще з’явитися раніше, щоб виказати повагу.

Однак, повернувши ручку й прочинивши двері до цього темного й тихого закинутого класу, він побачив силует, що вже стояв між рядами старих запилюжених столів. Паличка в його руках випромінювала тьмяне зелене світіння, якого ледве вистачало, щоб роздивитися сам силует, не кажучи вже про кімнату навколо.

Двері зачинилися, приховавши за собою світло з коридору. Дракові очі почали звикати до напівтемряви, а силует повільно повернувся до нього — обличчя залишилося в тіні, моторошні зеленуваті відблиски лиш злегка торкалися його.

Драко вже подобалася ця зустріч. От якби залишити холодне зелене світло, зробити їх обох вищими, вдягти на них маски й каптури, перенести з класу на кладовище — і стане зовсім як у тих оповідках про смертежерів, що їх він чув від батькових друзів. Половина з них починалася точнісінько так.

 — Я хочу, щоб ти знав, Драко Мелфою, — промовив силует цілковито спокійно, — я не звинувачую тебе в моїй нещодавній поразці.

Драко тільки рота роззявив: а він яким боком тут взагалі міг бути винним?

 — Це сталося насамперед через мою власну дурість, — провадила далі затінена постать. — Існувало чимало речей, що їх я міг зробити на кожному етапі тієї події. Ти не просив мене саме цього. Ти всього-на-всього попросив моєї допомоги. А я був тим, хто нерозумно вибрав саме цей спосіб. Але факт лишається фактом: я програв змагання з різницею в половину книжки. Дії твого ручного бовдура, послуга, про яку ти попросив, і, звісно, моя власна дурість коштували мені часу. Більше часу, ніж ти гадаєш. Часу, який, зрештою, виявився критичним. Факт лишається фактом, Драко Мелфою: якби ти не попросив тієї послуги, я б переміг. А не…​ натомість…​ програв.

Драко вже чув про Гарріну поразку й про плату, яку з нього стягла Ґрейнджер. Новини поширилися швидко. Навіть сови не змогли б рознести їх швидше.

 — Я зрозумів. Мені шкода.

Якщо він хотів подружитися з Гаррі Поттером, іншої відповіді пролунати не могло.

 — Я не потребую розуміння чи співчуття, — темний силует досі звучав цілковито спокійно. — Але щойно я пробув дві години в присутності Герміони Ґрейнджер, вдягнений у одяг, який мені дали, відвідуючи чудові гоґвортські місцини на кшталт крихітного водоспаду, у якому булькало щось схоже на шмарклі. І все це в супроводі кількох інших дівчат, які наполегливо посипали наш шлях трансфігурованими пелюстками троянд. Я був на побаченні, нащадку Мелфоїв. На своєму першому побаченні. І ти як слід відплатиш за цю послугу — варто мені лиш зажадати.

Драко врочисто кивнув. Він ухвалив мудре рішення вивчити кожну доступну деталь Гарріного побачення завчасно й істерично нареготатися ще до того, як прибуде на зустріч, щоб не вчинити faux pas, втративши свідомість через невпинне хихотіння.

 — Як гадаєш, може, з цією Ґрейнджер має трапитися щось погане?..

 — Передай слизеринцям, що ця Ґрейнджер моя. Будь-хто, хто втручатиметься в мої справи, знайде свої рештки розкиданими по території такій великій, що вона охоплює дванадцять різних мовних просторів. А з огляду на те, що я не ґрифіндорець і використовую хитрість замість негайної лобової атаки, нехай не панікують, якщо я їй усміхатимуся.

 — Чи якщо ви підете на друге побачення? — Драко дозволив крихітній нотці скептицизму закрастися у свій голос.

 — Другого побачення не буде, — грізно заявив освітлений зеленим силует: не просто як смертежер, а як Амікус Керроу того разу, коли батько зупинив його, зауваживши, що той не Темний Лорд.

Звісно, це все ще був високий хлопчачий голос, який ще не почав ламатися, а в поєднанні з цими словами…​ якось не вражав. Якщо Гаррі Поттер таки стане одного дня наступним темним лордом, Драко слід буде заховати сито спогадів із копією цієї миті в якомусь безпечному місці. Гаррі Поттер ніколи не наважиться його зрадити.

 — Але перейдімо до приємніших тем. Поговорімо про знання й про могутність, Драко Мелфою. Поговорімо про науку.

 — Так, поговорімо.

Драко стало цікаво, яка частина його обличчя залишалася в тіні, а яку було видно в цьому моторошному зеленому світлі. І хоча він зберігав серйозне обличчя, серце його співало. Справжня доросла бесіда — ну нарешті.

 — Я пропоную тобі силу, — сказала затінена постать, — і я розповім тобі про цю силу та її ціну. Сила полягає в здобутті влади над реальністю шляхом розуміння її сутности. Розуміння дає контроль, і цього достатньо, щоб крокувати поверхнею Місяця. Ціна такої могутности — вміння ставити природі питання та, що куди складніше, приймати її відповіді. Ти ставитимеш досліди, експерименти й дивитимешся, що відбудеться. І ти муситимеш коритися висновкам, що випливатимуть із цих результатів, навіть якщо вони доводитимуть, що ти помиляєшся. Ти муситимеш навчитися програвати — не мені, природі. Зрозумівши, що ти сперечаєшся з реальністю, тобі слід буде дати реальності перемогти. Це буде болісно для тебе, Драко Мелфою, і я не певен, чи досить ти сильний для цього. Знаючи ціну, чи бажаєш ти все ще опанувати силу людей?

Драко глибоко вдихнув. Він думав був про це, але не міг уявити якоїсь інакшої відповіді. Йому дали інструкції: скористатися будь-якою можливістю завести дружбу з Гаррі Поттером. Це лише навчання, він не обіцяв чогось робити. І він зможе припинити їхні заняття будь-якої миті…​

Ситуація, очевидно, багато в чому скидалася на пастку, однак Драко, чесно кажучи, не розумів, що може піти не так. До того ж він, взагалі-то, хотів керувати світом.

 — Так, — запевнив Драко.

 — Чудово. Це був доволі клопіткий тиждень, і я потребуватиму деякого часу, щоб скласти для тебе навчальний план…​

 — Я також маю чимало справ, які потрібно завершити, щоб закріпити свій вплив у Слизерині, не згадуючи вже про домашні завдання. Можливо, варто почати з жовтня?

 — Звучить розумно, але це не те, що я збирався сказати. Щоб скласти твій навчальний план, я маю знати, чого тебе навчатиму. Мені на думку спали три речі. Перша: людський розум і мозок. Друга: матеріальний всесвіт, наука того, як досягти Місяця. Це охоплює величезний обсяг роботи з числами, але для певного типу розуму ці числа можуть бути прекраснішими за будь-що інше, чого здатна навчити наука. Тобі подобаються числа, Драко?

Той похитав головою.

 — Тоді з цим розібралися. Зрештою, ти вивчатимеш математику, але не відразу, гадаю. Третій варіант: вивчати генетику, еволюцію та спадковість, те, що ти назвав би кров’ю…​

 — Ось це, — відповів Драко.

 — Так я і думав, — постать кивнула. — Але, гадаю, цей шлях виявиться для тебе найбільш болісним. Що як твоя сім’я і друзі — поборники чистоти крови — говоритимуть одне, а експерименти — інше?

 — Тоді я знайду спосіб зробити так, щоб експерименти давали правильні відповіді!

На деякий час запала тиша. Затінена постать стояла, роззявивши рота.

 — Е-е, — протягнула вона. — Це так не працює. Саме про це я намагаюся тебе попередити, Драко. Ти не можеш змусити відповіді бути такими, якими тобі хочеться.

 — Завжди можна здобути потрібну відповідь, — заперечив Драко. Це було фактично першим, чого він навчився від репетиторів. — Варто лише дібрати правильні аргументи.

 — Ні, — голос затіненої постаті повищав від розчарування, — ні, ні, ні! Тоді ти здобудеш неправильну відповідь і ніколи не досягнеш Місяця! Природа не людина, не можна обманом змусити її вірити в щось інше. Спробуй переконати Місяць, що його зроблено із сиру, однак сперечайся хоч тиждень — він від цього не зміниться! Ти говориш про раціоналізацію. Це наче взяти аркуш паперу й відразу записати внизу: «Отже, Місяць зроблено із сиру», а потім наводити над цим твердженням усілякі розумні доводи. Але Місяць або зроблено із сиру, або ні. Щойно ти написав нижній рядок, він уже був або істинним, або хибним. Закінчується весь цей аркуш паперу правильним висновком чи неправильним — вирішено вже тієї миті, коли ти записуєш нижній рядок. Якщо ти вагаєшся між двома коштовними валізами і тобі подобається блискуча, не має значення, які резонні підстави ти назвеш для її купівлі. Справжнім правилом, яким ти керувався, визначаючи, на користь якої валізи наводити доводи, було: «Вибери блискучу». І саме таку валізу ти отримаєш, незалежно від того, наскільки ефективним є це правило для вибирання якісних валіз. Раціональність не можна використовувати для того, щоб виступати за певну сторону, її єдине можливе використання — вирішити, за яку сторону виступати. Переконувати когось у тому, що поборники чистоти крови мають рацію, — це не наука, це політика! Сила науки полягає в з’ясуванні істинної сутности природи, суперечками цього не зміниш! Наука може пояснити нам, як насправді працює кров, як насправді чарівники успадковують свої здібності від батьків і які насправді чарівники маґлівського роду — слабші чи сильніші…​

 — Сильніші! — Драко спантеличено насупився. Він намагався встежити за всім цим і, в принципі, погоджувався, що це мало сенс, хоч і ніколи раніше не чув нічого подібного. А тоді Гаррі Поттер зронив слова, на які він аж ніяк не міг змовчати. — Ти думаєш, що бруднокровці сильніші?

 — Я нічого не думаю. Я нічого не знаю. Я ні в що не вірю. Мій нижній рядок ще не написано. Я придумаю, як випробувати магічну силу чарівників маґлівського роду й магічну силу чистокровних. Якщо мої досліди покажуть, що чарівники маґлівського роду слабші, я повірю, що вони слабші. Якщо мої досліди покажуть, що чарівники маґлівського роду сильніші, я повірю, що вони сильніші. За допомогою цих та інших знань я здобуду певну владу…​

 — І ти очікуєш, що я повірю, хай що ти скажеш? — у запалі перебив Драко.

 — Я очікую, що ти особисто виконаєш ці досліди, — спокійно відповіла затінена постать. — Чи ти боїшся того, що ти дізнаєшся?

Якийсь час Драко, примруживши очі, дивився на затінену постать.

 — Гарна пастка, Гаррі, — озвався він. — Треба запам’ятати її на майбутнє.

 — Це не пастка, Драко, — постать похитала головою. — Пам’ятай: я не знаю, що ми з’ясуємо. Проте ти не можеш зрозуміти всесвіт, сперечаючись із ним чи вимагаючи від нього прийти іншим разом з іншою відповіддю. Одягнувши мантію науковця, ти мусиш забути про політику, суперечки, фракції та сторони, вгамувати відчайдушні спроби розуму вчепитися за звичне й жадати лише одного: почути відповідь природи, — виникла невеличка павза. — Більшість людей не здатна на це. Ось чому це складно. Певен, що не хочеш просто вивчати мозок?

 — І якщо я скажу, що радше вивчатиму мозок, — промовив Драко твердо, — ти патякатимеш усім, буцімто я злякався того, що можу дізнатися.

 — Ні. Я нічого такого не робитиму.

 — Проте ти можеш виконати ці досліди самостійно. І якщо ти здобудеш неправильну відповідь, мене не буде поруч, щоб зупинити тебе, перш ніж ти покажеш її комусь іншому, — голос Драко не втрачав твердости.

 — Спершу я спитаю в тебе, Драко, — тихо запевнила затінена постать.

Драко трохи помовчав. Цього він не очікував. Він гадав, що бачить пастку, але…​

 — Справді?

 — Звісно. Звідки мені знати, кого шантажувати й чого вимагати? Повторюю: це не пастка для тебе. Принаймні не особисто для тебе. Якби твої політичні погляди були іншими, я б питав: а що як дослід покаже, що чистокровні чарівники сильніші?

 — Невже.

 — Так! Це ціна, яку будь-хто має заплатити, щоб стати науковцем.

Драко підняв руку. Він мав подумати. Затінена зеленувата постать чекала.

Втім, на роздуми не пішло багато часу. Якщо відкинути всі бентежні частини…​ то Гаррі Поттер планує гратися з чимось, що може призвести до велетенського політичного вибуху. Просто піти геть і дозволити йому робити це самостійно було б божевіллям.

 — Ми вивчатимемо кров, — ухвалив Драко.

 — Чудово, — постать посміхнулася. — Вітаю з тим, що ти жадаєш ставити запитання.

 — Дякую, — Драко не надто вдалося приховати іронію.

 — Гей, гадаєш, досягти Місяця було легко? Радій, що треба лише час від часу змінювати свою думку, а не приносити людські жертви!

 — Приносити людські жертви були б куди простіше!

 — Слушно, — кивнула постать після недовгої тиші.

 — Слухай, Гаррі, — звернувся Драко, не плекаючи особливих сподівань, — я гадав, ми візьмемо те, що відомо маґлам, об’єднаємо з тим, що відомо чарівникам, і станемо володарями обох світів. Чи не простіше просто вивчити те, що маґли вже з’ясували — про Місяць і таке інше, — і використати цю силу…​

 — Ні, — постать різко хитнула головою, від чого її обличчям затанцювали зелені тіні. — Якщо ти не здатен навчитися мистецтва прийняття реальности, тоді я не маю права розкривати тобі, що було здобуто завдяки цьому прийняттю. Це наче могутній чарівник розповідає тобі про брами, що їх не відчиняють, і печаті, що їх не зривають, перш ніж впоравшись із меншими небезпеками ти не доведеш, що твоїх інтелекту й дисциплінованости достатньо, — це звучало зловісно.

Дракова спина вкрилася сиро́тами. Він мимоволі здригнувся, знаючи, що це було помітно навіть у такому тьмяному світлі.

 — Добре. Розумію.

Батько чимало разів попереджав його про це. Коли могутніший за тебе чарівник стверджує, що ти не готовий знати, то не варто випитуватися далі, якщо хочеш вижити.

 — Авжеж, — постать схилила голову. — Але ти маєш зрозуміти ще дещо. Перші науковці, маґли, не мали ваших звичаїв. На початку вони навіть не розглядали поняття небезпечного знання й вважали, що про всі відомі речі слід говорити вільно. Коли їхні досліди виявилися небезпечними, вони розбовкали своїм політикам речі, що мали залишатися в таємниці, — не дивися так, Драко, це не було простою дурістю. Їм вистачило розуму, щоб насамперед розкрити це явище. Проте вони були маґлами, і це вперше, коли їхній винахід був чимось справді небезпечним, і вони не розпочинали зі звичаями таємничости. До того ж тривала війна. Науковці однієї сторони непокоїлися, що як вони не заговорять, то науковці ворожої країни повідомлять своїм політикам раніше…​ — голос зробився набагато тихішим. — Вони не знищили світ. Але були близькі до цього. І ми не повторимо цієї помилки.

 — Звісно, — сказав Драко впевненим тоном. — Ми не повторимо. Ми чарівники, і вивчення науки не робить нас маґлами.

 — Саме так. Ми заснуємо свою власну науку, магічну, і вона від початку матиме розумніші звичаї, — голос затіненої постаті міцнішав. — Знання, що ними я ділитимуся з тобою, викладатимуться разом із дисциплінами про прийняття істини, а глибина знань залежатиме від твого прогресу в цих дисциплінах. І ти не ділитимешся цим знанням ні з ким, хто не опанує згаданих дисциплін. Чи прийнятно це для тебе?

 — Так, — відповів Драко.

А що він ще міг сказати. «Ні»?

 — Добре. А те, що з’ясуєш самостійно, ти триматимеш у таємниці, доки не вирішиш, що інші науковці готові про це дізнатися. Те, чим ми ділитимемося між собою, залишатиметься між нами, доки ми не погодимося, що ці знання безпечні для світу. І хоч які в нас політичні погляди й належність, ми всі каратимемо будь-кого з нас, хто розкриє небезпечні таємниці магії чи небезпечну зброю, незалежно від того, яка триває війна. Віднині й надалі це стане звичаєм і законом науки серед чарівників. Чи погоджуємося ми в цьому?

 — Так, — відповів Драко.

Це й справді починало здаватися дуже привабливим. Смертежери намагалися здобути владу залякуванням і досі не перемогли. Можливо, настав час вдатися натомість до таємниць?

 — І наша група залишатиметься прихованою якнайдовше, а всі її учасники мають погодитися з нашими правилами.

 — Звісно. Безперечно.

Виникла дуже коротка мовчанка.

 — Нам знадобляться кращі мантії, — зауважила затінена постать, — з каптурами й таке інше…​

 — Я саме думав про це, — підхопив Драко. — Проте нам не потрібні цілковито нові мантії, лише плащі з каптурами, щоб вдягати зверху. Я маю подругу в Слизерині, вона зніме з тебе мірки…​

 — Тільки не кажи їй, для чого це…​

 — Я ж не дурень!

 — І поки що без масок, бо наразі це лише ти і я.

 — Гаразд! Але пізніше нам варто розробити якусь спеціальну мітку, яку носитимуть всі, хто нам служить. Наукову мітку, щось на кшталт змії, що поїдає Місяць, на їхніх правицях…​

 — Це називається науковий ступінь, та й чи не надто це спростить ідентифікацію наших людей?

 — Га?

 — Маю на увазі, що як хтось скаже щось на кшталт: «Так, а тепер всі підкотіть праві рукави мантій», і наш хлопець такий: «Йой, вибачайте, виходить, я шпигун»…​

 — Забудь про це, — Драко всього раптом наче облило потом. Потрібно відволікти чимось Гаррі, негайно. — А як ми себе називатимемо? Наукожери?

 — Ні, — повільно мовила затінена постать. — Це звучить неправильно…​

Драко протер лоба рукавом, прибираючи краплинки вологи. Про що Темний Лорд взагалі думав? Батько стверджував, що Темний Лорд був розумним!

 — Придумав! — раптом вигукнула затінена постать. — Поки що ти не зрозумієш, але повір мені, це саме те.

Наразі Драко був готовий погодитися навіть на мелфоєчавкунів, аби змінити тему.

 — Що там?

Освітлений зеленим силует Гаррі Поттера, що стояв посеред запилюжених столів у закинутому класі в підземеллях Гоґвортсу, драматично розкинув руки:

 — Цей день ознаменує народження…​ Баєсівської таємної спілки.


Безмовна постать втомлено пленталася коридорами Гоґвортсу в напрямку Рейвенклову.

Одразу після зустрічі з Драко Гаррі пішов на вечерю, нашвидкуруч там чогось глитнув і попрямував до спальні.

Попри ранню годину — ще навіть сьома вечора не настала — Гаррі вже давно мав бути в ліжку. Минулої ночі він зрозумів, що в суботу зможе вдатися до часоворота, тільки коли змагання з читання вже завершиться. Але застосувати його в ніч п’ятниці й здобути в такий спосіб час він усе ще міг. Тож Гаррі змусив себе протриматися на ногах до 21:00 п’ятниці, а коли захисна оболонка відкрилася, використав доступні чотири години, повернувся назад до 17:00 і забувся сном. У суботу він прокинувся приблизно о другій годині ночі, як і планував, і наступні дванадцять годин провів за читанням…​ але цього однаково не вистачило. Тепер протягом кількох днів йому доведеться лягати спати незвично рано, щоб відновити свій режим сну.

Портрет на дверях поставив Гаррі якесь дурне запитання, що призначалося для одинадцятирічних. Він відповів, навіть не усвідомивши значення слів, хитаючись, піднявся сходами до своєї спальні, перевдягнувся в піжаму й повалився на ліжко.

І помітив, що подушка якась горбиста.

Гаррі застогнав, неохоче піднявся, вигнувся в ліжку й зазирнув під подушку, де знайшов записку, два золоті ґалеони й книгу, що називалася «Блокологія: приховане мистецтво». Він підібрав цидулку й прочитав:

Ти ба, а ти й справді вмієш швидко втрапляти в халепи. Навіть твій батько не зрівнявся б із тобою.

Ти нажив собі могутнього ворога. Снейп контролює, до кого прихильні, кого поважають і кого бояться всі слизеринці. Тепер ти не можеш довіряти нікому з цього гуртожитку, чи то вони дружні до тебе, чи то погрозливі.

Віднині тобі варто уникати Снейпового погляду. Він виманолог і здатен прочитати твої думки, якщо ви зустрінетеся очима. Я додаю книгу, що може навчити тебе захищатися — наскільки це можливо без приватних занять. З другого боку, завжди є надія, що тобі вдасться хоча б помітити вторгнення.

Щоб ти мав більше часу на вивчення блокології, додаю два ґалеони — стільки коштує розвʼязник і збірка готових домашніх завдань із курсу історії магії для першокласників (професор Бінс дає одні й ті самі завдання щороку з дня своєї смерти). Твої новоспечені друзі — близнюки Візлі — зможуть продати тобі копію. Не варто й згадувати, що тебе не повинні з цим упіймати.

Про професора Квірела я знаю небагато. Він слизеринець і професор із захисту, а це вже два пункти проти нього. Ретельно розмірковуй над будь-якою його порадою тобі й не розповідай йому жодної таємниці.

Дамблдор лише прикидається несповна розуму. Він неймовірно розумний, і якщо ти й надалі заходитимеш у шафи й зникатимеш, то він, безсумнівно, здогадається, що ти володієш плащем-невидимкою, якщо ще не здогадався. Намагайся за можливости уникати його, ховай Плащ невидимости в якомусь безпечному місці (НЕ у своєму капшучку) щоразу, коли не можеш уникнути його, і будь особливо обережним у його присутності.

Будь ласка, Гаррі Поттере, у майбутньому дій обережніше.

Санта Клаус

Гаррі витріщився на записку.

Це й справді здавалося дуже корисною порадою. Звісно, він не шахраюватиме на заняттях з історії, навіть якщо їх викладатиме дохла мавпа. Але виманологія Северуса…​ Хай хто надіслав цю записку, ця особа володіє чималою кількістю важливої й таємної інформації, якою охоче ділиться з Гаррі. І хоча записка попереджала, що Дамблдор нібито намагатиметься вкрасти Плащ, наразі Гаррі не міг бути певним, чи було це поганим знаком, чи просто зрозумілою помилкою.

Видавалося, у Гоґвортсі плелися якісь інтриги. Можливо, якби Гаррі порівняв версії Дамблдора й автора записки, йому вдалося б відтворити цілісну й точну картину? Якщо обидві версії узгоджуються в чомусь, тоді…​

Та грець із ним.

Гаррі запхав усе до капшучка, увімкнув квієтор, з головою заліз під ковдру й забувся мертвим сном.


Недільного ранку Гаррі похапки наминав млинці у Великій залі, раз у раз нервово зиркаючи на годинник. Той показував 8:02, і рівно за дві години й одну хвилину виповниться тиждень, відколи він побачив сімʼю Візлі й пройшов на платформу девʼять і три чверті.

І раптом йому сяйнуло…​ Гаррі не знав, чи правильно так думати про всесвіт, він уже нічого не знав, але видавалося імовірним…​ що…​

«Цього тижня сталося недостатньо цікавого».

Гаррі планував піти до своєї кімнати відразу після сніданку, заховатися на підвальному рівні своєї валізи й не розмовляти ні з ким аж до 10:03. Однак помітив, як до нього прямують близнюки Візлі. Один із них ховав щось за спиною.

Йому варто закричати й втекти.

Йому варто закричати й втекти.

Хай що це було…​ найімовірніше, це…​

Епічний фінал…​

Йому справді варто просто закричати й втекти.

Підкорившись почуттю того, що всесвіт у будь-якому разі його дістане, Гаррі вернувся до свого млинця. Сумна правда, але зараз йому на силу нізащо не здобутися. Гаррі зрозумів, що відчували люди, які втомлювалися бігти, кидали намагання уникнути долі й просто падали на землю, віддаючись на поталу страхітливим ікластим демонам, породженим найтемнішою безоднею, щоб ті вхопили їх своїми мацаками й поволокли до невимовного жеребу.

Близнюки Візлі наближалися.

І наближалися.

Гаррі зʼїв ще один шматочок млинця.

Близнюки Візлі життєрадісно шкірилися.

 — Привіт, Фреде, — глухо сказав Гаррі. Один із близнюків кивнув. — Привіт, Джордже, — другий близнюк також кивнув.

 — У тебе стомлений голос, — зауважив Джордж.

 — Треба тебе підбадьорити, — підхопив Фред.

 — Дивися, що ми для тебе маємо!

Із-за спини Фреда Джордж дістав…​ торт із дванадцятьма запаленими свічками.

Деякий час увесь рейвенкловський стіл мовчки витріщався на них.

 — Щось тут не так, — озвався хтось. — Гаррі Поттер народився тридцять першого лип…​

 — ВІН НАБЛИЖАЄТЬСЯ, — прогримів лункий голос, наче крижаним мечем розітнувши розмову. — ТОЙ, ХТО РОЗІРВЕ НА ШМАТКИ НАВІТЬ…​

Дамблдор вистрибнув зі свого трону й побіг прямісінько по вчительському столу. Він ухопив жінку, що проголошувала ці жахливі слова, зі спалахом зʼявився Фоукс — і всі троє зникли в тріскотінні вогню.

Нависла шокована тиша…​ Відтак усі погляди звернулися на Гаррі Поттера.

 — Я тут ні до чого, — стомлено виправдався він.

 — Це було пророцтво! — прошипів хтось за столом. — Готовий закластися, що воно про тебе!

Гаррі позіхнув. Він підвівся з місця й заговорив дуже голосно, голосніше за гомін, що вже здіймався:

 — Воно не про мене! Це очевидно! Я сюди не наближаюся, я вже тут!

Гаррі знову сів, а люди, що дивилися на нього, знову відвернулися.

 — Тоді про кого воно? — поцікавився хтось інший за столом.

Охоплений гнітючим, важким передчуттям Гаррі збагнув, кого поки що не було в Гоґвортсі. Вважайте це лише безпідставним здогадом, але він відчував, що повсталий із мертвих Темний Лорд подасть про себе якусь звісточку найближчим часом.

Навколо не вгавала бесіда.

 — До того ж розірве на частини навіть…​ що?

 — Здається, я чув, як Трелоні почала казати щось на «С» саме перед тим, як директор схопив її.

 — Як…​ серця? Сонце?

 — Якщо хтось збирається розірвати на шматки Сонце, то ми й справді в халепі!

Це здавалося Гаррі малоймовірним, хіба що в світі містилися страшні створіння, які чули про ідеї Девіда Крісвелла щодо перебудови зірок.

 — То, — запитав Гаррі стомлено, — таке трапляється під час сніданку щонеділі, чи не так?

 — Ні, — відповів учень, який, мабуть, був на сьомому році навчання, зловісно насупивши брови. — Не трапляється.

 — І нехай, — Гаррі стенув плечима. — Хтось хоче іменинного торта?

 — Але твій день народження не сьогодні! — вигукнув той самий учень, що заперечував минулого разу.

Фред і Джордж, звісно, сприйняли це за сигнал, щоб почати реготати. Навіть Гаррі вичавив із себе усмішку.

 — Я мав справді довгий тиждень, — промовив він, отримавши перший шматок торта.


Гаррі сидів на підвальному рівні своєї валізи, щільно зачиненої та замкненої на замок, щоб ніхто не пробрався всередину. Він із головою заліз під ковдру й чекав на кінець цього тижня.

10:01.

10:02.

10:03, але про всяк випадок…​

10:04. Перший тиждень завершився.

Гаррі з полегшенням видихнув і боязко стягнув ковдру з голови. За кілька секунд він вибрався в яскраву, залиту сонцем спальню, після чого вийшов у вітальню Рейвенклову. Кілька людей зиркнуло на нього, але ніхто нічого не сказав, ніхто не намагався з ним заговорити.

Гаррі знайшов гарний широкий письмовий стіл, витягнув зручний стілець і сів. Дістав із капшучка аркуш паперу й олівець.

Мама й тато недвозначно натякнули, що хоч вони й розуміють Гарріне прагнення покинути дім і поїхати від батьків, він мав писати їм щотижня, без жодного винятку, бо вони мають знати, що він живий, неушкоджений і неувʼязнений.

Гаррі подивився на порожній аркуш паперу. «Отож…​».

Покинувши батьків на залізничній станції, він…​

Познайомився з хлопчиком, якого виховав Дарт Вейдер, подружився з трьома найвідомішими бешкетниками Гоґвортсу, зустрів Герміону, потім стався Випадок із Сортувальним Капелюхом…​ У понеділок йому дали машину часу як засіб від розладу сну, потім він отримав легендарний плащ-невидимку від невідомого добродія, врятував сімох гафелпафців, натиснувши на пʼятьох страшних старших хлопців, один із яких погрожував зламати йому палець, зрозумів, що має загадкову темну сторону, навчився виконувати закляття «Фріґідейро» на уроці замовлянь і розпочав своє суперництво з Герміоною…​ У вівторок була астрономія, що її викладала хороша професорка Аврора Сіністра, і історія магії, що її викладав привид — не завадило б застосувати проти нього якийсь екзорцизм і поставити натомість магнітофон…​ У середу його оголосили найнебезпечнішим учнем у класі…​ Четвер…​ Про четвер краще навіть не згадувати…​ Пʼятниця запамʼяталася Випадком у кабінеті зіль і настоянок, після чого він шантажував директора, після чого професор із захисту організував його побиття в класі, після чого виявилося, що професор із захисту є найчудовішою людською істотою, чия нога досі ступає по землі…​ У суботу він програв закла́д і пішов на своє перше побачення, а також почав наставляти Драко на шлях спокути…​ А цього ранку непочуте пророцтво професорки Трелоні вказувало чи не вказувало на те, що безсмертний Темний Лорд збирається атакувати Гоґвортс.

Гаррі навів лад у своїй голові й почав писати.

Любі мамо й тату!

У Гоґвортсі дуже весело. Я навчився порушувати другий закон термодинаміки на уроці чарів і зустрів дівчинку на імʼя Герміона Ґрейнджер, яка читає швидше за мене.

На цьому я зупинюся.

Ваш люблячий син

Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0