Розділ 21. Раціоналізація

РОЛІНҐ Є ТОЙ, ХТО ВИКОНУЄ РОБОТУ РОЛІНҐ.


Герміона Ґрейнджер хвилювалася, що стає поганою.

Для неї різниця між хорошим та поганим зазвичай була доволі чіткою, вона ніколи не розуміла, чому в інших виникає з цим стільки труднощів. У Гоґвортсі „хорошими‟ були професор Флитвік, професорка Макґонеґел, професорка Спраут. „Поганими‟ були професор Снейп, професор Квірел, Драко Мелфой. А Гаррі Поттер…​ був одним з тих нетипових випадків, коли ти не можеш визначити з першого погляду. Вона й досі намагалася з’ясувати, до якої групи він належав.

Але коли настала її черга…​

Герміона аж занадто насолоджувалася розтрощуванням Гаррі Поттера.

Вона була кращою за нього в усіх предметах, що вони вивчали. (За винятком польотів на мітлах, але це було щось на кшталт фізкультури, не рахується.) Вона заробляла справжні очки гуртожитка майже щодня їхнього першого тижня, не за дивні героїчні речі, а за розумні речі, такі як швидке вивчення заклять і допомога іншим учням. Вона знала, що ці очки гуртожитку кращі, а найбільш чудовим було те, що Гаррі Поттер теж це знав. Вона могла бачити це в його очах щоразу, як отримувала чергове справжнє очко гуртожитка.

Якщо ти хороший, то не маєш так сильно насолоджуватися перемогою.

Це почалося ще тоді, коли вони їхали потягом, але знадобився деякий час, щоб поглинути весь цей вихор емоцій. Тільки ввечері того дня Герміона почала розуміти, наскільки в пух і прах вона дозволила себе розбити.

До зустрічі з Гаррі Поттером не було нікого, кого б вона хотіла розтрощити. Якщо хтось в класі справлявся гірше за неї, вона вважала своїм обов’язком допомогти, а не утерти носа. Саме це й означало бути хорошим.

А тепер…​

…​тепер вона перемагала, Гаррі Поттера сіпало щоразу, як вона отримувала чергове очко гуртожитку, і це було так приємно. Батьки попереджували були її щодо наркотиків, але вона підозрювала, що це було приємнішим за наркотики.

Їй завжди подобались усмішки, якими обдаровували її вчителі, коли вона робила щось правильно. Їй завжди подобалось бачити довгий рядок плюсиків біля відповідей на своїй бездоганно виконаній роботі. Але тепер, коли вона добре справлялася на занятті, вона, бувало, просто озиралася навкруги і краєм ока бачила, як Гаррі Поттер скрипить зубами, і від цього їй хотілося співати так радісно, наче вона була в діснеєвському мультфільмі.

Це погано, чи не так?

Герміона хвилювалася, що стає поганою.

А потім вона зрозуміла дещо, що змусило всі її побоювання зникнути.

У них з Гаррі зав’язуються романтичні стосунки! Звісно! Всі знають, що це означає, коли хлопець і дівчина починають постійно змагатися. Вони одне до одного залицяються! У цьому не було нічого поганого.

Не могла ж вона просто так насолоджуватися оббиванням всього схоластичного пір’я з найвідомішого учня школи — того, хто був у книгах і розмовляв по-книжному; хлопця, що якимось чином здолав Темного Лорда і навіть роздавив професора Снейпа, наче маленького жалюгідного жучка; хлопця, що, як сказав би професор Квірел, домінував над усіма іншими першокласниками з Рейвенклову, крім Герміони Ґрейнджер, яка повністю розчавлювала Хлопчика-Що-Вижив на всіх заняттях, крім польотів на мітлах.

Бо це було б погано.

Ні. Це були романтичні стосунки. Це було воно. Саме тому вони змагалися.

Герміона дуже раділа, що вона з’ясувала це вчасно, адже сьогодні був день, коли Гаррі програє їхнє змагання з читання книжок, про яке знала вся школа, і від абсолютної радості, що її переповнювала, хотілося пуститися в танець.

Була чотирнадцята година сорок п’ять хвилин суботи, а Гаррі Поттеру залишалося прочитати ще половину „Історії магії‟ Батільди Беґшот. Герміона витріщалася на свій кишеньковий годинник, що він надзвичайно повільно цокав у напрямку чотирнадцятої сорок сім.

Вся рейвенкловська вітальня спостерігала за ними.

Там були не самі тільки першокласники, новини розтеклися немов розлите молоко і не менш ніж половина рейвенкловців набилася у кімнату, втиснувшись на дивани, притулившись до книжкових шаф і сівши на бильця крісел. Також тут були всі шість старост, включно зі старостою школи. Довелося застосувати чари свіжого повітря, щоб всім було достатньо кисню. Гомін від розмов потрохи стих до рівня шепотіння, яке тепер також затихло — запала цілковита тиша.

Друга година сорок шість хвилин.

Напруга була нестерпною. Був би це хтось інший, будь-хто інший, його поразку вже визнали б неминучою.

Але це був Гаррі Поттер і не можна було відкидати можливість того, що протягом кількох наступних секунд він здійме руку і клацне пальцями.

Раптовий жах оволодів Герміоною, коли вона усвідомила, що Гаррі Поттер може бути здатний зробити саме це. Це було б так схоже на нього: прочитати другу половину книги заздалегідь…​

Герміонине бачення почало розпливатися. Вона спробувала змусити себе дихати, але виявила, що не може.

Залишалося десять секунд, а він все ще не здійняв руку.

П’ять секунд.

Чотирнадцята година сорок сім хвилин.

Гаррі Поттер дбайливо поклав закладку в свою книжку, закрив її і відклав убік.

 — Я хотів би зауважити для нащадків, — сказав Хлопчик-Що-Вижив спокійним голосом, — що мені залишилось прочитати лише половину книги, і я зіткнувся з кількома неочікуваними обставинами…​

 — Ти програв! — верескнула Герміона. — Справді! Ти програв у нашому змаганні!

Присутні перестали затамовувати подих і хором видихнули.

Гаррі Поттер кинув на неї спопеляючий погляд, але вона вже пливла в ореолі чистого незаплямованого щастя, і ніщо не могло її зачепити.

 — Чи ти розумієш, яким був цей тиждень для мене? — спитав Гаррі Поттер. — Будь-яка нижча істота була б надто завантажена навіть для того, щоб прочитати вісім книжок доктора Зойса!

 — Ти встановив часові рамки.

Гаррін погляд став навіть більш спопеляючим.

 — Не було жодного логічного способу передбачити, що мені доведеться рятувати всю школу від професора Снейпа, чи стерпіти побої на уроці захисту, а якщо я розповім тобі, куди подівся весь час між сімнадцятою годиною і вечерею в четвер, ти подумаєш, що я збожеволів…​

 — Ах, видається, дехто став жертвою омани планування.

На обличчі Гаррі Поттера відобразився неприхований подив.

 — О, до речі, я дочитала першу порцію книжок, які ти мені позичив, — сказала Герміона з найневиннішим обличчям, на яке тільки була спроможна. Серед них також була пара складних книг. Вона поцікавилася, скільки часу знадобилося йому, щоб їх прочитати.

 — Одного дня, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, — коли далекі нащадки Homo sapiens озиратимуться назад на історію галактики, запитуючи себе, чому ж все пішло не так, вони дійдуть висновку, що первинною помилкою було те, що хтось навчив Герміону Ґрейнджер читати.

 — Але ти все одно програв, — Герміона задумливо сперла підборіддя на руку. — Питання в тому, що саме ти програв, га?

 — Що?

 — Ти програв парі, — пояснила Герміона, — тож ти повинен за це заплатити.

 — Я не пам’ятаю, щоб на таке погоджувався!

 — Справді? — Герміона зробила замислене обличчя. А потім, наче це щойно спало їй на думку, — Проголосуймо. Усі в Рейвенклові, хто вважає, що Гаррі Поттер повинен розплатитися, підніміть руку!

 — Що? — скрикнув Гаррі знов.

Він обернувся і побачив, що його оточував ліс піднятих рук.

І якщо б Гаррі подивився уважніше, то помітив би, що переважною більшістю глядачів були дівчата, і що практично кожна присутня особа жіночої статі підняла руку.

 — Зупиніться! — заволав Гаррі Поттер. — Ви ж не знаєте, чого вона попросить! Невже ви не усвідомлюєте, що саме вона робить? Ви візьмете на себе попереднє зобов’язання, а тоді тиск послідовності вчинків змусить вас погодитися з усім, що вона скаже!

 — Не хвилюйся, — сказала староста Пенелопа Клірвотер. — Якщо вона попросить чогось надмірного, ми можемо просто передумати. Всі згодні?

Усі дівчата, яким Пенелопа Клірвотер розказала про Герміонин план, енергійно закивали головами.


Безмовна постать тихо сковзнула холодними коридорами гоґвортських підземель. О вісімнадцятій годині він мав бути присутній у певній кімнаті, щоб зустрітися там з певною людиною, і, якщо це можливо, краще з’явитися раніше, виказати повагу.

Але коли він повернув ручку і відкрив двері в цю темну, тиху, закинуту класну кімнату, то побачив силует, що вже стояв між рядами старих, вкритих пилом столів. Силует мав маленьку паличку, що випромінювала тускле зелене світло, якого не вистачало навіть на освітлення того, хто її тримав, не кажучи вже про кімнату навколо.

Світло з коридору зникло щойно зачинилися двері, і очі Драко почали процес пристосування до тьмяного світіння.

Силует повільно повернувся до нього, показавши затінене обличчя, лише частково освітлене моторошним зеленим світлом.

Драко вже подобалася ця зустріч. Залишити холодне зелене світло, зробити їх обох вищими, вдягти на них маски й каптури, перенести з класної кімнати на кладовище — і все буде точно так, як розпочиналася половина тих історій про смертежерів, що розповідали друзі його батька.

 — Я хочу, щоб ти знав, Драко Мелфой, — промовив силует цілковито спокійним тоном, — я не звинувачую тебе у моїй нещодавній поразці.

Драко відкрив рота у бездумному протесті, не існувало жодної причини, чому його взагалі можна було б у цьому звинуватити…​

 — Це сталося, насамперед, через мою власну дурість, — продовжувала затінена постать. — Було чимало речей, які я міг зробити на кожному етапі тієї події. Ти не просив мене робити саме це. Ти тільки попросив про допомогу. А я був тим, хто нерозумно обрав саме цей спосіб. Але факт лишається фактом: я програв змагання з різницею у половину книжки. Дії твого ручного ідіота, послуга, про яку ти попросив, і, звісно, моя власна дурість в процесі, коштували мені часу. Більше часу, ніж ти гадаєш. Часу, який, зрештою, виявився критичним. Факт лишається фактом, Драко Мелфой, що якби ти не попросив тієї послуги, я б переміг. Натомість того…​ щоб…​ програти.

Драко вже чув про програш Гаррі і про плату, яку Ґрейнджер за це від нього вимагала. Новини поширилися швидше, ніж якби їх надсилали совами.

 — Я зрозумів, — відповів Драко. — Мені шкода.

Він не міг сказати нічого іншого, якщо хотів, щоб Гаррі Поттер став його другом.

 — Я не потребую розуміння чи співчуття, — сказав темний силует, досі цілковито спокійний. — Але щойно я витратив дві години у присутності Герміони Ґрейнджер, вдягнений у одяг, який вона обирала, відвідуючи такі чудові місця Гоґвортсу, як крихітний булькаючий водоспад з чогось, що було схоже на шмарклі. І все це у супроводі кількох інших дівчат, які наполегливо посипали наш шлях трансфігурованими пелюстками троянд. Я був на побаченні, нащадку Мелфоїв. На своєму першому побаченні. І, коли я потребуватиму, ти відплатиш мені за цю послугу належним чином.

Драко урочисто кивнув. Він прийняв мудре рішення вивчити кожну доступну деталь Гарріного побачення завчасно, щоб покінчити з істеричним реготінням ще до того, як прибуде на зустріч, і не вчинити faux pas невпинно хихикаючи аж доки не втратить свідомість.

 — Як гадаєш, може з цією Ґрейнджер має трапитися щось погане?..

 — Передай слизеринцям, що ця Ґрейнджер моя, і будь-хто, хто втручатиметься в мої справи, знайде свої рештки розкиданими по території такій великій, що вона охопить дванадцять різних мовних просторів. І, враховуючи те, що я не ґрифіндорець і використовую хитрість замість негайної лобової атаки, їм не варто панікувати, якщо я посміхатимусь до неї.

 — Чи якщо ви підете на друге побачення? — спитав Драко, дозволивши своєму голосу передати крихітну нотку скептицизму.

 — Другого побачення не буде, — відповів освітлений зеленим силует. Голос був таким грізним, не просто як у смертежера, а як в Амікуса Керроу того разу, коли батько зупинив його, зауваживши, що той не Темний Лорд.

Звісно, це досі був високий хлопчачий голос, і у поєднанні з цими словами, ну, не те щоб дуже вражав. Якщо Гаррі Поттер дійсно колись стане наступним темним лордом, Драко скористується ситом спогадів, і зберігатиме копію цього спогаду в якомусь безпечному місці. Тоді Гаррі Поттер ніколи не наважиться зрадити його.

 — Але перейдімо до тем більш приємних, — сказала затінена зеленим постать. — Поговорімо про знання і про могутність, Драко Мелфой. Поговорімо про науку.

 — Так, поговорімо.

Драко було цікаво, яка частина його обличчя залишалася в тіні, а яку було видно у цьому моторошному зеленому світлі.

І хоча Драко зберігав серйозне обличчя, серце його посміхалося.

Він нарешті веде справжню дорослу бесіду.

 — Я пропоную тобі силу, — сказала затінена постать, — і я розповім тобі про цю силу і її ціну. Сила полягає у здобутті влади над реальністю завдяки розумінню її сутності. Тим, що розумієш, можна керувати, і цього достатньо, щоб крокувати поверхнею Місяця. Ціна такої могутності — навчитися ставити природі питання, і, що набагато складніше, приймати її відповіді. Ти проводитимеш досліди, ставитимеш експерименти і дивитимешся, що станеться. І ти повинен приймати висновки, що випливають з цих результатів, навіть якщо вони доводять, що ти помиляєшся. Ти матимеш навчитися програвати, не мені — природі. Коли ти розумієш, що сперечаєшся з реальністю, то маєш дати реальності перемогти. Це буде болісно для тебе, Драко Малфой, і я невпевнений, чи ти достатньо сильний в цьому розумінні. Тепер, коли ти знаєш ціну, чи ти і досі бажаєш опанувати людську силу?

Драко глибоко вдихнув. Він думав був про це, і йому складно було уявити, що він дасть якусь інакшу відповідь. Його було проінструктовано скористатися будь-якою можливістю заведення дружби з Гаррі Поттером. Це було лише навчання, він не обіцяв чогось робити. І він зможе припинити їхні уроки будь-якої миті…​

Ситуація очевидно мала чимало прикмет пастки, але, чесно кажучи, Драко не розумів, що може піти не так.

На додаток, Драко, взагалі-то, хотів керувати світом.

 — Так, — сказав Драко.

 — Чудово. У мене був доволі заклопотаний тиждень, і мені знадобиться деякий час, щоб скласти для тебе навчальний план…​

 — Я також маю чимало справ, які потрібно завершити, щоб закріпити свій вплив у Слизерині, не кажучи вже про домашні завдання. Можливо, нам варто почати з жовтня?

 — Звучить розумно, але я збирався сказати, що для того, щоб скласти твій навчальний план, я маю знати, чого тебе навчатиму. Мені на думку спали три речі. Перша — вивчати з тобою людський розум і мозок. Друга — вивчати матеріальний всесвіт, науку того, як досягти Місяця. Це включає величезний обсяг роботи з числами, але для певного типу розуму ці числа можуть бути прекраснішими за будь-що інше, чого може навчити наука. Чи тобі подобаються числа, Драко?

Драко похитав головою.

 — Тоді з цим розібралися. Зрештою, ти вивчатимеш математику, але не одразу, гадаю. Третій варіант — вивчати генетику, еволюцію і наслідування, те, що ти назвав би кров’ю…​

 — Ось це, — відповів Драко.

Постать кивнула.

 — Саме так я і думав. Але, гадаю, це буде найболісніший шлях для тебе, Драко. Що як твоя сім’я і друзі вважають одне, а експериментальне дослідження покаже інше?

 — Тоді я знайду спосіб зробити так, щоб експериментальне досліждення давало правильні відповіді!

На деякий час запала тиша, адже затінена постать стояла роззявивши рота.

 — Ее, — сказала затінена постать. — Це так не працює. Саме про це я намагаюся тебе попередити, Драко. Ти не можеш змусити відповіді бути такими, як тобі хочеться.

 — Ти завжди можеш отримати потрібну відповідь, — заперечив Драко. Це фактично було перше, чого його навчили репетитори. — Варто лише знайти правильні аргументи.

 — Ні, — голос затіненої постаті підвищувався від розчарування, — ні, ні, ні! Тоді ти отримаєш неправильну відповідь і ніколи не потрапиш на Місяць! Природа — не людина, ти не можеш обманом змусити її вірити у щось інше: якщо ти скажеш Місяцю, що він зроблений з сиру, то сперечайся хоч тиждень, Місяць від цього не зміниться! Ти говориш про раціоналізацію, це як взяти аркуш паперу і одразу записати внизу „отже, Місяць зроблено з сиру‟, а потім, над цим записом, наводити всілякі розумні доводи. Але Місяць або зроблений з сиру, або ні. Щойно ти написав нижній рядок, він вже був або істинний, або хибний. Чи закінчується весь цей аркуш паперу правильним висновком, чи неправильним, вирішено вже тієї миті, коли ти записуєш нижній рядок. Якщо ти намагаєшся вибрати між двома коштовними валізами, і тобі подобається та, що блищить, не має значення, які розумні аргументи ти знайдеш, щоб купити її, справжнім правилом, яке ти використав, щоб вибрати, на користь якої валізи ти наводитимеш доводи, було „обери блискучу‟, і те, яку валізу ти отримаєш, залежить від того, наскільки ефективним є це правило для обирання хороших валіз. Раціональність не можна використовувати для того, щоб виступати за певну сторону, її єдине можливе використання — для того, щоб вирішити, за яку сторону виступати. Переконувати когось у тому, що поборники чистої крові мають рацію — це не наука, це політика! Сила науки походить від з’ясування того, якою природа є насправді, суперечками це не зміниш! Наука може пояснити нам, як насправді працює кров, як насправді чарівники наслідують свої здібності від своїх батьків, і чи чарівники маґлівського роду справді слабші чи сильніші…​

 — Сильніші! — Драко насупився від спантеличення. Він намагався встежити за всім цим, і бачив, що в принципі, це мало сенс, але він ніколи раніше не чув нічого подібного. І тоді Гаррі Поттер сказав те, що не могло залишитися поза увагою Драко. — Ти думаєш, бруднокровці сильніші?

 — Я нічого не думаю. Я нічого не знаю. Я ні у що не вірю. Мій нижній рядок ще не написано. Я придумаю, як випробувати магічну силу чарівників маґлівського роду і магічну силу чистокровних чарівників. Якщо мої досліди покажуть, що чарівники маґлівського роду слабші, я повірю, що вони слабші. Якщо мої досліди покажуть, що чарівники маґлівського роду сильніші, я повірю, що вони сильніші. За допомогою цих та інших знань я отримаю певну владу…​

 — І ти очікуєш, що я повірю, хай що ти скажеш? — гаряче запитав Драко.

 — Я очікую, що ти особисто виконаєш ці досліди, — спокійно відповіла затінена постать. — Чи боїшся ти того, що ти дізнаєшся?

Якийсь час Драко, примруживши очі, дивився на затінену постать.

 — Гарна пастка, Гаррі, — сказав він. — Треба запам’ятати її на майбутнє.

Затінена постать захитала головою.

 — Це не пастка, Драко. Пам’ятай — я не знаю, що ми з’ясуємо. Проте ти не можеш зрозуміти всесвіт сперечаючись з ним чи вимагаючи від нього прийти іншим разом і дати інакшу відповідь. Коли ти вдягаєш мантію науковця, то маєш забути про політику, суперечки, фракції і сторони, вгамувати відчайдушні спроби розуму вчепитися за звичне і жадати лише одного — почути відповідь природи.

Затінена постать зробила паузу.

 — Більшість людей не здатні на це. Ось чому це складно. Ти впевнений, що не хочеш просто вивчати мозок?

 — І якщо я скажу тобі, що краще вивчатиму мозок, — сказав Драко твердим голосом, — ти розказуватимеш всім, що я злякався того, що можу дізнатися.

 — Ні. Я нічого такого не робитиму.

 — Проте ти можеш виконати ці досліди самостійно, і якщо ти отримаєш неправильну відповідь, мене не буде поруч, щоб зупинити тебе до того, як ти покажеш її комусь іншому, — голос Драко не втрачав твердості.

 — Спочатку я спитаю в тебе, Драко, — спокійно відповіла затінена постать.

Драко трохи помовчав. Цього він не очікував. Він гадав, що бачить пастку, але…​

 — Справді?

 — Звісно. Звідки мені знати, кого шантажувати і чого вимагати? Драко, я повторюю, це не пастка для тебе. Принаймні, не особисто для тебе. Якби твої політичні погляди були іншими, я б питав, а що як дослід покаже, що чистокровні чарівники сильніші.

 — Невже.

 — Так! Це ціна, яку будь-хто має заплатити, щоб стати науковцем.

Драко виставив вперед руку. Він мав подумати.

Затінена, підсвічена зеленим постать чекала.

Втім, на роздуми не пішло багато часу. Якщо відкинути всі бентежні частини…​ то Гаррі Поттер планує гратися з чимось, що може викликати велетенський політичний вибух, і було б божевіллям просто піти геть і дозволити йому робити це самостійно.

 — Ми вивчатимемо кров, — сказав Драко.

 — Чудово, — відповіла постать і посміхнулася. — Вітаю тебе з тим, що жадаєш ставити запитання.

 — Дякую, — Драко не дуже добре вдалося приховати іронію в голосі.

 — Агов, гадаєш, досягти Місяця було легко? Радій, що ти маєш лише час від часу змінювати свою думку, а не приносити людські жертви!

 — Приносити людські жертви були б значно простіше!

 — Слушно, — кивнула постать після недовгої тиші.

 — Слухай, Гаррі, — сказав Драко без особливих сподівань, — я гадав, ми збиралися взяти те, що відомо маґлам, об’єднати з тим, що відомо чарівникам, і стати господарями обох світів. Чи не простіше просто вивчити те, що маґли вже з’ясували, як Місяць і таке інше, і використати цю силу…​

 — Ні, — постать різко хитнула головою, від чого її обличчям затанцювали зелені тіні. — Якщо ти не здатен навчитися мистецтву прийняття реальності, тоді я не маю права розповідати тобі, що було здобуто завдяки цьому прийняттю. Це наче могутній чаклун каже тобі про ті брами, що їх не відчиняють, і ті печаті, що їх не зривають, доки ти не доведеш, що твоїх інтелекту і дисциплінованості достатньо, переживши менші небезпеки, — голос був зловісним.

Спиною Драко пробігли мурахи, і він мимоволі здригнувся. Він знав, що це було помітно навіть у такому тьмяному світлі.

 — Добре. Я розумію.

Батько чимало разів казав йому про це. Коли могутніший за тебе чарівник стверджує, що ти не готовий знати, то, якщо хочеш вижити, не варто допитуватися далі.

Постать схилила голову.

 — Авжеж. Але ти маєш зрозуміти ще дещо. Перші науковці, маґли, не мали ваших звичаїв. На початку вони навіть не розглядали поняття небезпечного знання і вважали, що про всі відомі речі слід говорити вільно. Коли їхні досліди виявилися небезпечними, вони розповіли своїм політикам речі, що мали залишатися таємницею, — не дивись так, Драко, це не була проста дурість. Вони були достатньо розумними, щоб, насамперед, розкрити це явище. Проте вони були маґлами, і це вперше, коли вони винайшли щось дійсно небезпечне, і вони не розпочинали зі звичаями секретності. До того ж, йшла війна, і науковці однієї сторони турбувалися, що як вони не заговорять, то науковці ворожої країни розкажуть своїм політикам раніше…​ — голос зробився набагато тихішим. — Вони не знищили світ. Але були близькі до цього. І ми не повторимо цю помилку.

 — Звісно, — впевнено сказав Драко. — Ми не повторимо. Ми чаклуни, і вивчення науки не робить нас маґлами.

 — Саме так. Ми заснуємо свою власну науку, магічну науку, і вона від початку матиме розумніші звичаї, — голос ставав впевненішим. — Знання, що ними я ділитимусь з тобою, будуть викладатися разом з дисциплінами про прийняття істини, а глибина знань залежатиме від твого прогресу у цих дисциплінах. І ти не ділитимешся цим знанням ні з ким, хто не опанує згадані дисципліни. Чи це прийнятно для тебе?

 — Так, — відповів Драко. А що ще йому залишалося, сказати ні?

 — Добре. А те, що ти з’ясуєш самостійно, ти триматимеш у таємниці доки не вирішиш, що інші науковці готові про це дізнатися. Те, чим ми ділитимемось між собою, залишатиметься між нами доки ми не погодимось, що ці знання безпечні для світу. І хоч які в нас політичні погляди й належність, ми всі каратимемо будь-кого з нас, хто видасть небезпечні таємниці магії чи небезпечну зброю, незалежно від того, яка йде війна. Від сьогодні й надалі, це стане звичаєм і законом науки серед чарівників. Чи ми погоджуємося у цьому?

 — Так, — відповів Драко. Це й справді починало здаватися дуже привабливим. Смертежери намагалися здобути владу за допомогою залякування, і досі не перемогли. Можливо, саме час спробувати використовувати натомість таємниці?

 — І наша група залишатиметься прихованою якнайдовше, і всі її учасники мають погодитися з нашими правилами.

 — Звісно. Безперечно.

Запала дуже коротка пауза.

 — Нам знадобляться кращі мантії, — сказала затінена постать, — з каптурами і таке інше…​

 — Я саме думав про це, — сказав Драко. — Проте, нам не потрібні цілковито нові мантії, лише плащі з каптурами, щоб вдягати зверху. В мене є подруга в Слизерині, вона зніме з тебе мірки…​

 — Тільки не кажи їй, для чого це…​

 — Я не дурний!

 — І поки що без масок, бо наразі це лише я і ти.

 — Добре! Але пізніше нам варто розробити якусь спеціальну мітку, яку носитимуть всі, хто нам служить. Наукову мітку, щось на кшталт змії, що поїдає Місяць, на їхніх правицях…​

 — Це називається „науковий ступінь‟, і чи не надто це спростить ідентифікацію наших людей?

 — Га?

 — Я маю на увазі, що як хтось скаже щось на кшталт „так, а тепер всі підкотіть праві рукави своїх мантій‟ і наш хлопець такий „йой, вибачайте, виходить, я шпигун‟…​

 — Забудь про що я казав, — Драко всього раптом наче облило потом. Йому терміново потрібно було чимось відволікти Гаррі. — А як ми себе називатимемо? Наукожери?

 — Ні, — повільно сказала затінена постать. — Це звучить неправильно…​

Драко протер лоба рукавом, прибираючи краплинки вологи. Про що Темний Лорд взагалі думав? Батько казав, що Темний Лорд був розумним!

 — Придумав! — раптом вигукнула затінена постать. — Поки що ти не зрозумієш, але повір мені, це підходить.

Наразі Драко був готовий погодитися навіть на „мелфоєчавкунів‟, тільки б змінити тему.

 — Що там?

Освітлений зеленим силует Гаррі Поттера, що стояв посеред вкритих порохом столів у закинутій класній кімнаті в підземеллях Гоґвортсу, драматично розкинув руки.

 — Цей день ознаменує народження…​ Баєсового Таємного Товариства.


Безмовна постать втомлено пленталася коридорами Гоґвортсу в напрямку Рейвенклову.

Одразу після зустрічі з Драко Гаррі пішов на вечерю, де зробив кілька швидких ковтків їжі і попрямував до спальні.

Не було навіть сьомої години вечора, але Гаррі вже давно мав бути в ліжку. Минулої ночі він зрозумів, що у суботу зможе використати часоворот тільки коли змагання з читання буде вже завершено. Але він все ще міг використати часоворот у ніч п’ятниці, і таким чином здобути час. Тож Гаррі не дозволяв собі спати до дев’ятої години вечора п’ятниці. Тоді, коли захисна оболонка відкрилася, використав доступні чотири години, щоб повернутися назад до п’ятої години вечора, і забувся сном. В суботу він прокинувся приблизно о другій годині ночі, як і планував, і наступні дванадцять годин провів за читанням…​ але цього все одно було замало. Тепер протягом кількох днів Гаррі доведеться лягати спати незвично рано, щоб відновити свій режим сну.

Портрет на дверях поставив Гаррі якесь дурне запитання, що призначалося для одинадцятирічних. Він відповів, навіть не усвідомивши значення слів, хитаючись, піднявся сходами до своєї спальні, перевдягнувся у піжаму і повалився на ліжко.

І помітив, що його подушка була якоюсь горбистою.

Гаррі застогнав, неохоче піднявся, вигнувся у ліжку і зазирнув під подушку.

Там були записка, два золоті ґалеони і книга, що називалася „Блокологія: приховане мистецтво‟.

Гаррі підібрав записку і прочитав:

Треба ж, а ти й справді вмієш швидко вскочити у халепу. Навіть твій батько не зрівнявся б з тобою.

Ти заробив собі могутнього ворога. Снейп контролює, до кого мають прихильність, кого поважають і кого бояться всі слизеринці. Тепер ти не можеш довіряти нікому з цього гуртожитку, чи то вони дружні до тебе, чи то погрозливі.

Відтепер тобі варто уникати погляду Снейпа. Він виманолог, і якщо ви зустрінетеся очима, зможе прочитати твої думки. Я прикладаю книгу, яка може допомогти тобі навчитися захищати себе, але без репетитора це можна вивчити лише певною мірою. З іншого боку, ти можеш сподіватися, що зможеш хоча б виявляти проникнення.

Щоб в тебе було більше часу на вивчення блокології, я прикладаю два ґалеони, які ти маєш витратити на розв’язник і збірку готових домашніх завдань з курсу історії магії для першокласників (професор Бінс дає одні й ті самі завдання щороку відколи помер). Твої новоз’явлені друзі близнюки Візлі напевно зможуть продати тобі копію. Саме собою зрозуміло, що тебе не мають з цим упіймати.

Про професора Квірела я знаю небагато. Він слизеринець і професор із захисту, і це вже два пункти проти нього. Ретельно розмірковуй над будь-якою порадою, що він тобі дає, і не розповідай йому жодних таємниць.

Дамблдор лише прикидається не сповна розуму. Він неймовірно розумний, і якщо ти й надалі заходитимеш у шафи і зникатимеш, то він безсумнівно здогадається, що ти володієш плащем-невидимкою, якщо ще не здогадався. Намагайся, коли можливо, уникати його, ховай Плащ Невидимості у якомусь безпечному місці (НЕ у своєму капшучку) щоразу, як ти не можеш уникнути його, і будь особливо обережним у його присутності.

Будь ласка, Гаррі Поттер, у майбутньому дій обережніше.

- Санта Клаус

Гаррі витріщився на записку.

Це й справді здавалося дуже корисною порадою. Звісно, Гаррі не шахраюватиме на уроках з історії, навіть якщо вчителем буде дохла мавпа. Але виманологія Северуса…​ Хай хто надіслав цю записку, він володіє чималою кількістю важливої і таємної інформації, якою охоче ділиться з Гаррі. І хоча записка попереджала його щодо Дамблдора, який нібито намагатиметься вкрасти Плащ, наразі Гаррі не міг бути певним, чи було це поганим знаком, чи просто зрозумілою помилкою.

Видавалося, у Гоґвортсі відбувалося щось доволі інтригуюче. Можливо, якби Гаррі порівняв версії Дамблдора і автора записки, він зміг би відтворити комбіноване уявлення, яке було б точним? Якщо обидві версії узгоджуються в чомусь, тоді…​

…​а, грець із ним…​

Гаррі запхав все до капшучка, увімкнув квіетор, з головою заліз під ковдру і вмер.


Недільного ранку Гаррі похапки їв млинці у Великій Залі, раз у раз нервово зиркаючи на годинник.

Була восьма година дві хвилини, і рівно через дві години і одну хвилину буде один тиждень відколи він побачив сім’ю Візлі і пройшов на платформу дев’ять і три чверті.

І він раптом подумав…​ Гаррі не знав, чи правильно таким чином думати про всесвіт, він вже нічого не знав, але видавалося імовірним…​

Що…​

Цього тижня сталося недостатньо цікавого.

Доївши сніданок Гаррі планував одразу піти до своєї кімнати і просидіти на нижньому рівні своєї валізи, не розмовляючи ні з ким, аж до десятої години трьох хвилин.

Але невдовзі помітив близнюків Візлі, що прямували до нього. Один з них ховав щось за спиною.

Йому варто закричати і побігти геть.

Йому варто закричати і побігти геть.

Чим би це не було…​ скоріше за все це…​

…​кульмінаційна розв’язка…​

Йому справді варто просто закричати і побігти геть.

Підкорившись почуттю того, що всесвіт у будь-якому разі його дістане, Гаррі продовжував нарізати млинець ножем і виделкою. Він не міг зібратися з силами. Це було сумною правдою. Тепер Гаррі розумів, що відчували люди, які втомилися бігти, втомилися намагатися втекти від долі. І вони просто падали на землю, дозволивши страхітливим ікластим демонам із найтемнішої безодні схопити себе щупальцями і поволокти до невимовного приречення.

Близнюки Візлі наближалися.

І наближалися.

Гаррі з’їв іще шматочок млинця.

Близнюки Візлі життєрадісно всміхалися.

 — Привіт, Фреде, — глухо сказав Гаррі. Один з близнюків кивнув. — Привіт, Джордже, — другий близнюк також кивнув.

 — У тебе стомлений голос, — сказав Джордж.

 — Треба тебе підбадьорити, — сказав Фред.

 — Дивись, що в нас для тебе є!

Із-за спини Фреда Джордж дістав…​

Торт із дванадцятьма палаючими свічками.

Деякий час увесь стіл Рейвенклову мовчки дивився на них.

 — Щось тут не так, — сказав хтось. — Гаррі Поттер народився тридцять першого лип…​

 — ВІН НАБЛИЖАЄТЬСЯ, — сказав гучний лункий голос, який прорізав розмову, наче крижаний меч. — ТОЙ, ХТО РОЗІРВЕ НА ШМАТКИ НАВІТЬ…​

Дамблдор вистрибнув зі свого трону і побіг вчительським столом. Він схопив жінку, що вимовляла ці жахливі слова, зі спалахом з’явився Фоукс, і всі троє зникли у тріскотінні вогню.

Нависла шокована тиша…​

…​а тоді всі поглянули в бік Гаррі Поттера.

 — Я цього не робив, — стомлено сказав Гаррі.

 — Це було пророцтво! — прошипів хтось за столом. — І я готовий закластися, що воно про тебе!

Гаррі позіхнув.

Він підвівся з місця, і заговорив дуже голосно, щоб бути гучнішим за перемовляння, що вже починалися.

 — Воно не про мене! Це очевидно! Я сюди не наближаюся, я вже тут!

Гаррі знову сів.

Люди, що дивилися на нього, знову відвернулися.

 — Тоді про кого воно? — спитав хтось інший за столом.

Охоплений тупим, важким відчуттям, Гаррі зрозумів, кого поки що не було в Гоґвортсі.

Можете називати це притягнутим за вуха припущенням, але Гаррі відчував, що повсталий з мертвих Темний Лорд об’явиться найближчими днями.

Навколо нього тривала бесіда.

 — До того ж, розірве на частини навіть що?

 — Здається, я чув, як Трелоні почала казати щось на „С‟ саме перед тим, як директор схопив її.

 — Як…​ серця? Сонце?

 — Якщо хтось збирається розірвати на шматки Сонце, то в нас дійсно проблеми!

Це здавалося Гаррі малоймовірним, хіба що в світі містилися страшні створіння, які чули про ідеї Девіда Крісвелла щодо перебудови зірок.

 — То, — сказав Гаррі стомленим голосом, — таке трапляється під час сніданку щонеділі, чи не так?

 — Ні, — відповів учень, який мабуть, був на сьомому році навчання, зловісно насупивши брови. — Не трапляється.

Гаррі знизав плечима.

 — Та нехай. Хтось хоче іменинного торта?

 — Але твій день народження не сьогодні! — сказав той самий учень, що заперечував минулого разу.

Це, звісно, було сигналом для Фреда і Джорджа щоб почати реготати.

Навіть Гаррі вдалося стомлено посміхнутися.

 — У мене був справді довгий тиждень, — сказав Гаррі, отримавши перший шматок торту.


І Гаррі сидів у підвальному рівні своєї валізи, щільно закритої і замкненої на замок, щоб ніхто не міг дістатися всередину. Він з головою заліз під ковдру і чекав, коли закінчиться цей тиждень.

Десята година одна хвилина.

Десята година дві хвилини.

Десята година три хвилини, але про всяк випадок…​

Десята година чотири хвилини. Перший тиждень було завершено.

Гаррі з полегшенням видихнув і боязко стягнув ковдру з голови.

За кілька секунд він вибрався на повітря, що наповнювало його яскраву, залиту сонцем спальню.

Незабаром він вийшов у вітальню Рейвенклову. Кілька людей подивилися на нього, але ніхто нічого не сказав, і ніхто не намагався з ним заговорити.

Гаррі знайшов гарний широкий письмовий стіл, витягнув зручний стілець і сів. Дістав із капшучка аркуш паперу і олівець.

Мама і тато недвозначно натякнули Гаррі, що хоч вони і розуміють його ентузіазм щодо того, щоб залишити дім і поїхати від батьків, він мав писати їм щотижня в обов’язковому порядку, бо вони мають знати, що він живий, неушкоджений і неув’язнений.

Гаррі подивився на порожній аркуш паперу. Отож…​

Після того, як він залишив батьків на залізничній станції, він…​

…​познайомився з хлопчиком, якого виховав Дарт Вейдер, подружився з трьома найвідомішими розбишаками Гоґвортсу, зустрів Герміону, потім стався випадок з Сортувальним Капелюхом…​ У понеділок йому дали машину часу як засіб від розладу сну, потім він отримав легендарний плащ-невидимку від невідомого добродія, врятував сім гафелпафців, натиснувши на п’ятьох страшних старших хлопців, один з яких погрожував зламати йому палець, зрозумів, що має таємничу темну сторону, навчився виконувати закляття Фріґідейро на уроці замовлянь, і розпочав своє суперництво з Герміоною…​ У вівторок він познайомився з астрономією, що її викладала хороша професорка Аврора Сіністра, і історією магії, що її викладав привид, проти якого варто було б застосувати якийсь екзорцизм і замінити його на магнітофон…​ У середу його оголосили найнебезпечнішим учнем у класі…​ Четвер…​ Про четвер краще навіть не думати…​ П’ятниця запам’яталася випадком у кабінеті зіль і настійок, після якої він шантажував директора. А ще виявилося, що професор із захисту був найчудовішою людською істотою, яка досі ступає по землі…​ У суботу він програв у спорі і пішов на своє перше побачення, а також почав вести Драко до спокути…​ і тоді, цього ранку, непочуте пророцтво професорки Трелоні вказувало чи не вказувало на те, що безсмертний Темний Лорд збирався атакувати Гоґвортс.

Гаррі подумки організував увесь матеріал і почав писати.

Любі мама і тато,

У Гоґвортсі дуже весело. Я дізнався, як порушити Другий закон термодинаміки на уроці замовлянь, і я зустрів дівчинку на ім’я Герміона Ґрейнджер, яка читає швидше за мене.

На цьому я зупинюся.

Ваш люблячий син,

Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес.