Розділ 22. Науковий метод

Щось, десь, колись пішло не так…​

ПЕТУНІЯ ЕВАНС одружилася з Майклом Верресом, професором біохімії в Оксфорді.

ГАРРІ ДЖЕЙМС ПОТТЕР-ЕВАНС-ВЕРРЕС виріс у домі, битком набитому книжками. Одного разу він вкусив вчителя математики, який не знав, що таке логарифм. Він читав „Гедель, Ешер, Бах‟, і „Судження в умовах невизначеності: евристика і упередження‟, і перший том „Фейнманівських лекцій з фізики‟. Незважаючи на побоювання всіх, хто його знає, він не хоче ставати наступним Темним Лордом. Для цього він занадто добре вихований. Він хоче відкрити закони магії і стати богом.

ГЕРМІОНА ҐРЕЙНДЖЕР випереджає його по всіх предметах крім польотів на метлі.

ДРАКО МЕЛФОЙ — саме такий, яким і має бути одинадцятирічний хлопчик, якщо його турботливий батько — Дарт Вейдер.

ПРОФЕСОР КВІРЕЛ нарешті здійснив мрію усього свого життя і викладає захист від темних мистецтв, чи, як сам він називає свій предмет, бойову магію. Його учні палають з цікавості, в яку халепу втрапить професор із захисту від темних мистецтв цього разу.

ДАМБЛДОР чи то несповна розуму, чи то веде значно складнішу гру, яка, крім всього іншого, вимагає спалення курки.

ЗАСТУПНИЦІ ДИРЕКТОРА МІНЕРВІ МАКҐОНЕҐЕЛ потрібно десь заховатися і добряче прокричатися.

У гостросюжетній стрічці:

ГАРРІ ПОТТЕР І МЕТОДИ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

Ви навіть не уявляєте, до чого це все дійде.


Примітки:

Погляди персонажів цієї історії не обов’язково є поглядами автора. Те як мислить теплий!Гаррі, часто задумано як непоганий взірець, особливо, якщо він розмірковує над тим, як саме використати наукові дослідження для підтримки якогось окремого принципу. Проте не все, що Гаррі робить чи думає — гарна ідея. Інакше б не вийшло історії. Щодо менш теплих персонажів, то вони також подеколи пропонують читачеві цінні уроки, проте ці уроки можуть мати неоднозначне тлумачення і цим небезпечні.

Якщо ви ще не відвідували HPMOR КРАПКА COM, не забудьте якось це зробити; інакше повз вас пройде весь фан арт, інструкція, як навчитись усього, що знає Гаррі, і ще багато чого.

Якщо ви не просто насолоджуєтесь цим фанфіком, а ще чомусь завдяки йому навчаєтесь, то, будь ласка, розгляньте можливість опублікування його у своєму блозі чи у твітері тощо. Цей твір лише тоді корисний, коли його читають люди.

А тепер, до наступної за розкладом порції…​


Ключ стратегії не в тому, щоб обрати якийсь шлях до Дж.К.Роулінґ, а в тому, щоб усі шляхи вели до Дж.К.Ролінґ.


Маленька класна кімната, поза вежею Рейвенклова, але зовсім поруч; одне з багатьох незайнятих приміщень у Гоґвортсі. Сірий камінь підлоги, червона цегла стін, потьмяніла деревина стелі. Чотири сяючі скляні кулі, по одній на кожну з чотирьох стін. Овальний стіл, який скидається на плиту з чорного мармуру, встановлену, замість колон, на товсті чорні мармурові ніжки. Втім він виявився дуже легким (і за вагою, і за масою), тож у разі потреби його було нескладно підіймати та пересувати. Два зручних крісла, що, як спочатку здавалося, були прикріплені до підлоги в доволі незручних місцях, але які, як вони двоє згодом з’ясували, прожогом біжуть до вас, якщо зробити такий рух, ніби збираєтесь сісти.

А ще кімнатою літала певна кількість кажанів.

Саме тут, як зазначать колись історики майбутнього — якщо весь цей проект взагалі дійде до пуття — було розпочате наукове дослідження магії, двома юними першокласниками з Гоґвортсу.

Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес, теоретик.

І Герміона Джін Ґрейнджер, експериментатор і об’єкт дослідження.

Наразі в Гаррі навчання пішло краще, принаймні, в тих випадках, коли предмет був йому цікавий. Він читав додаткові книжки, і книжки, розраховані не на одинадцятирічну аудиторію. Він старанно вправлявся у трансфігурації протягом однієї з щоденних додаткових годин, а другу годину приділяв елементарній блокології. Він серйозно ставився до тих предметів, які вважав вартими уваги: він не лише виконував домашні завдання, а й використовував власний вільний час, щоб дізнатися більше, ніж вимагалося; він читав книжки з-поза списку літератури; він прагнув опанувати предмет, а не просто завчити напам’ять відповіді на питання з контрольної, прагнув бути найкращим. Поза Рейвенкловом таких прагнень не помічалося. А тепер навіть серед рейвенкловців його єдиними конкурентами лишилися Падма Патіл (чиї батьки походили з неангломовної культури, і відтак прищепили їй етику праці), Ентоні Ґольдштейн (з певної крихітної етнічної групи, яка дала світові 25 відсотків Нобелівських лауреатів), і, звісно, високо над головами усіх інших, наче титан, що височить над пігмеями — Герміона Ґрейнджер.

Для проведення даного експерименту необхідно було, щоб об’єкт дослідження вивчив шістнадцять нових заклять, самостійно, без допомоги чи поправок. Що означало — об’єктом дослідження мала бути Герміона. Крапка.

Тут необхідно зауважити, що кажани, які літали по кімнаті, не світилися.

Гаррі важко було прийняти наслідки цього факту.

 — Уґелі-вуґелі! — знову оголосила Герміона.

І знову, на верхівці Герміоніної палички, раптом, без переходу, з’явився кажан. Одної секунди — саме повітря. Наступної — кажан. Його крила ніби вже рухались в ту мить, коли він з’являвся.

І він досі не світився.

 — Можна мені вже зупинитись? — спитала Герміона.

 — А ти впевнена, що не зможеш все ж таки засвітити їх, якщо ще трохи попрактикуєшся? — прохрипів Гаррі, у порушення протоколу експерименту, який був заздалегідь записав; і він скоїв цей гріх, тому що йому не подобалися результати, які він отримував, а це вже —  смертний гріх, за це можна потрапити до наукового пекла, але наразі це, здається, все одно не мало значення.

 — Що ти змінив цього разу? — спитала Герміона. Її голос звучав трохи втомлено.

 — Довжину звуків "у" "е" та "і" . Має бути відповідно 3 до 2 до 2, а не 3 до 1 до 1.

--Уґелі-вуґелі, — сказала Герміона.

Кажан матеріалізувався з лише одним крилом і жалюгідно спікірував додолу, де продовжив шльопати колами по сірому каменю підлоги.

 — Так яке все ж таки співвідношення? — спитала Герміона.

 — 3 до 2 до 1.

Уґелі-вуґелі!

Цього разу кажан взагалі не мав крил і плюхнувся на підлогу, наче мертва миша.

 — 3 до 1 до 2.

І — узріть! — кажан таки матеріалізувався, і стрімко злетів вгору, до самої стелі, здоровий і сяючий яскраво-зеленим світлом.

Герміона задоволенно кивнула: "Так, і що далі?"

Далі була довга пауза.

 — Серйозно? "Уґелі-вуґелі" справді треба вимовляти з довжиною звуків "у", "е", та "і" у співвідношені 3 до 1 до 2, інакше кажан не буде світится? Чому? Чому? Заради всього святого, чому?

 — А чому ні?

 — ААААААААААА!

Геп. Геп. Геп.

Гаррі був якийсь час розмірковував про природу магії, а тоді розробив серію експериментів, заснованих на припущенні, що майже все, що чаклуни знали про магію, було неправильно.

Ну не може ж так бути, щоб справді треба було казати "Вінґардіум Левіоза" в один єдиний спосіб, щоб левітувати предмет, бо ж, на бога, "Вінґардіум Левіоза"? І це всесвіт перевірятиме, чи ви правильно сказали "Вінґардіум Левіоза", і якщо ні - то відмовиться підіймати вгору перо?

Ні-ні. Вочевидь ні, якщо серйозно про це замислитись. Хтось, цілком можливо, що й дитина дитсадкового віку, але певно що якийсь англомовний користувач магії, який гадав, що „Вінґардіум Левіоза‟ — це звучить так крилато і летюче, використав ці слова при першому накладанні закляття. А тоді сказав всім іншим, буцімто це обов’язково.

Проте (розсудив був Гаррі) це не має бути так, це не закладено у всесвіті, це закладено в тобі.

Була така стара історія, що ходила поміж науковців, повчальна казка, історія Блондло та N-променів.

Невдовзі після відкриття рентгенівського випромінювання провідний французький фізик на ім’я Проспер Рене Блондло, який вперше був виміряв швидкість радіохвиль і показав, що вони поширюються зі швидкістю світла, оголосив про відкриття нового дивовижного феномена, N-променів, які нібито викликали легке пояскравішання екрану. Треба було сильно придивлятися, аби його помітити, але воно було. N-промені мали усілякі цікаві властивості. Вони заломлювалися в алюмінії, і за допомогою алюмінієвої призми можна було сфокусувати їх на нитці, обробленій сульфідом кадмію, і вона після цього починала злегка світитися у пітьмі…​

Невдовзі вже десятки інших науковців підтвердили результати Блондо, особливо у Франції.

Проте були ще інші науковці, в Англії та Німеччині, які сказали, що вони не зовсім впевнені, чи бачать вони те слабке світіння.

Блондо сказав, що вони, мабуть, неправильно налаштовують своє обладнання.

І ось одного дня Блондо проводив демонстрацію N-променів. Світло вимкнули, асистент реєстрував посвітління та потемніння, тоді як сам Блондо виконував необхідні маніпуляції.

Це була цілком звичайна демонстрація, що призвела до очікуваних результатів.

Навіть незважаючи на те, що американський науковець на ім’я Роберт Вуд тихцем поцупив алюмінієву призму з осердя механізму Блондо.

І це було кінцем N-променів.

Реальність, як сказав був Філіп К. Дік, це те, що не зникає, коли зникає в це віра.

Ретроспективно гріх Блондо був очевидний. Не слід було казати асистентові, що він робить. Навпаки, Блондо мав упевнитися, що асистент не знає, що тестується і коли воно тестується, і лише після цього просити його описати яскравість екрану. Все могло бути так просто.

Тепер це називається „сліпий експеримент‟ — щось, що сучасні науковці приймають як даність. Якщо ви провадите психологічний дослід, щоб дізнатися, чи не гніваються люди більше, якщо бити їх червоними палицями, аніж — якщо зеленими, то ви не оцінюєте їхню „розгніваність‟ самостійно. Натомість ви робите світлини піддослідних після того, як їх вдарили палицею, відсилаєте ці фотографії до оцінювальної групи, яка оцінить, наскільки розгніваною виглядає кожна людина за шкалою від 1 до 10 — зрозуміло, не знаючи, палицею якого кольору її було вдарено. Більш того, взагалі немає особливої причини розповідати оцінникам, про що йдеться в експерименті. І певно що ви не казатимете об’єктам експерименту, мовляв, вам здається, що від удару червоної палиці вони мають бути зліші. Ви просто запропонуєте їм двадцять фунтів, щоб заманити до лабораторії, вперіщите кожного палицею випадково обраного кольору і зробите фото. До речі, побиття палицею і фотографування буде виконувати асистент, якому взагалі не розповідали були про гіпотезу, щоб він не мав очікувального вигляду, не вгатив комусь сильніше ніж треба і не підгадував найкращий момент для фотографії.

Блондо втратив свою репутацію через помилку, яка б призвела до незадовільної оцінки і глузливого осміяння з боку молодшого викладача на курсі планування експериментів для першокурсників…​ у 1991.

Але це було трапилося трошки раніше — у 1904 році, тож минуло десь декілька місяців, перш ніж Роберт Вуд сформулював очевидну альтернативну гіпотезу, розібрався з тим, як її випробовувати, і залучив до цього багатьох інших науковців.

Більш ніж два сторіччя після появи науки. Так пізно у розвитку науки, а це досі не було очевидним.

Що робить цілком імовірним, що у крихітному чаклунському світі, де про науку, видається, взагалі мало що знають, ніхто так ніколи й не зробив був першої, найпростішої і найлогічнішої перевірки, до якої б вдався будь-який сучасний дослідник.

Книжки були сповнені заплутаних інструкцій, які слід було виконати до останньої літери, щоб успішно накласти закляття. Тож, зробив припущення Гаррі, процес виконання цих інструкцій і постійне звіряння з ними, мабуть, таки мають сенс. Це змушує зосередитися на заклятті. Бо, якщо б тобі просто сказали змахнути паличкою і загадати бажання, це б було менш ефективно. А коли вже ти повірив, що закляття має працювати певним чином, коли ти вже його завчив саме так, як завчив, нелегко переконати себе, що воно може працювати і інакше…​

…​звісно, це якщо ти вчинив просто, але неправильно, себто спробував власноруч протестувати альтернативні форми закляття.

А що як ти не знаєш, як виглядало оригінальне закляття?

А що як дати Герміоні список заклять, яких вона ще не знає, з книжки дурних заклять-жартів з бібліотеки Гоґвортсу, і деякі з цих заклять будуть описані згідно оригіналу, а деякі інші будуть містити один змінений жест, одне змінене слово? А що як не змінювати інструкцій, але сказати їй, нібито закляття створення червоного черв’яка має створити блакитного черв’яка?

Ну, в такому випадку, як ото виявилося…​

  1. Гаррі було складно повірити в отримані результати…​

…​якщо сказати Герміоні, що треба вимовити "Уґелі-вуґелі" з довжиною складів у співвідношенні 3 до 1 до 1 (замість правильного співвідношення 3:1:2), ти таки отримаєш кажана, але він більше не світитиметься.

Не те щоб віра була нерелевантна. Не те щоб важили тільки слова і рухи палички.

Якщо дати Герміоні абсолютно неправильну інформацію про мету закляття, воно не спрацює.

Якщо взагалі не сказати їй, що має робити закляття, воно не спрацює.

Якщо вона матиме лише загальну картину того, що має робити закляття, чи частково помилкові дані, тоді закляття спрацює так, як описано в книжці, а не так, як вона очікує.

Наразі Гаррі буквально бився головою об стіну. Не сильно. Він не хотів пошкодити свої дорогоцінні мізки. Але якщо він не дасть витік своїй фрустрації, він може спонтанно зайнятися вогнем.

Геп. Геп. Геп.

Видавалося, всесвіт таки дійсно хоче, щоб ти сказав саме „Вінґардіум Левіоза‟, і саме в той спосіб, який треба, і йому начхати на твою думку з приводу правильної вимови, так само як йому начхати на твою думку стосовно гравітації.

НУ ЧОМУУУУУУУУУУУУУУУУ?

А найгірше в усьому цьому — самовдоволений, глузливий вираз обличчя Герміони.

Герміона не збиралася була просто сидіти і слухняно виконувати вказівки Гаррі без жодних пояснень.

Тож Гаррі був пояснив їй, що вони тестуватимуть.

Гаррі був пояснив, нащо вони це тестуватимуть.

Гаррі був пояснив, чому цілком імовірно, що жоден чаклун до них цього не спробував.

Гаррі був пояснив, що доволі впевнений щодо імовірних результатів тесту.

Бо, сказав був Гаррі, просто неможливо щоб всесвіт жадав почути від тебе саме „Вінґардіум Левіоза‟.

Герміона була зауважила, що її книжки стверджують інше. Герміона була спитала Гаррі, чи дійсно, у свої одинадцять років і ледве чи з місяцем Гоґвортської освіти за плечима, він вважає себе розумнішим за всіх інших чаклунів світу, які з ним не згодні.

Гаррі сказав був (пряма цитата):

„Ну звісно‟.

Тепер Гаррі сидів, втупившись у червону цеглу перед ним, і обмірковував, наскільки сильно йому доведеться гепнутися об неї довбешкою, щоб отримати струс мозку, який завадить формуванню довгострокової пам’яті, через що він забуде цей інцидент. Герміона не сміялася, але він відчував, як її готовність засміятися струменіла позаду нього і тиснула йому в спину, ніби погляд серійного маніяка-вбивці, тільки ще жахливіше.

 — Кажи вже, — дозволив Гаррі.

 — Я не збиралася, — пролунав лагідний голосок Герміони Ґрейнджер. — це було б нечемно.

 — Давай вже, покінчимо з цим, — наполягав Гаррі.

 — Ну добре! Тож ти прочитав мені цю довжелезну лекцію про те, як це важко — займатися наукою, і як нам, може, тридцять п’ять років знадобиться на розв’язання однієї задачі, а потім всерйоз очікував, що ми зробимо найбільше відкриття за всю історію магії вже в першу годину сумісної праці. Ти не просто сподівався цього, ти цього очікував. Ти дурень.

 — Дякую. А тепер…​

 — Я прочитала всі книжки, що ти мені дав, і досі не знаю, яким словом це назвати. Надмірна самовпевненість? Омана планування? Супер-пупер ілюзорна зверхність? Доведеться назвати на твою честь. Омана Гаррі.

 — Ну годі!

 — Втім це миленько. Така хлопчача поведінка.

Помри.

 — О, Гаррі, який ти романтичний.

Геп. Геп. Геп.

 — То що тепер? — спитала Герміона.

Гаррі сперся головою об стіну. Його лоб почав боліти там, де він ним стукався.

 — Нічого. Я маю повернутися на початок і розробити інші експерименти.

Протягом останнього місяця Гаррі зазделегідь був розпланував хід усіх експериментів, яких їм мало б вистачити до грудня.

Це була б чудова серія експериментів, якби тільки найперший тест не спростував базове припущення.

Гаррі повірити не міг, що він був настільки тупим.

 — Ні, не так, — сказав Гаррі. — Мені треба розробити один новий дослід. Я дам тобі знати, коли все буде готово, ми його проведемо, а тоді я розроблю наступний. Як це звучить?

 — Це звучить так, ніби хтось змарнував силу-силенну зусиль.

Геп. Оєю. Вийшло трохи сильніше, ніж він розраховував.

 — Отож, — продовжила Герміона. Вона відкинулася назад у кріслі, а на її обличчі знов заграла самовдоволена посмішка. — Чого ми дізналися сьогодні?

 — Я дізнався, — вимовив Гаррі крізь стиснуті зуби, — що, коли йдеться про найбазовіше дослідження дійсно заплутаної проблеми, в якій ти анічогісінько не розумієш, мої книжки з наукової методології — це купа лайна…​

 — Стежте за мовою, містере Поттер! Дехто з нас — невинні юні дівчатка!

 — Добре. Але якби мої книжки не були купою лайок, і лайка — це такий пес, нічого такого, вони дали б мені таку важливу пораду: коли перед тобою заплутана проблема, і ти на самому початку, і в тебе на руках є теорія, що її можна спростувати, то йди і протестуй її. Знайди якийсь простий, легкий спосіб, в який можеш провести базову перевірку, і зроби це одразу. Не переймайся підготовкою серії детальних експериментів, які зроблять твою заявку на грант більш вагомою в очах наукового фонду. Просто якомога швидше перевір, чи раптом твої ідеї не хибні, перш ніж почати вкладати в них багато зусиль. Як тобі така мораль сьогоднішньої казки?

--Гммм…​ нічого так, — сказала Герміона. — Проте я сподівалася чогось на кшталт: „Книжки Герміони чогось та варті. Вони були написані велемудрими чаклунами, які знають про магію значно більше, ніж я. Я маю зважати на те, що пишеться в Герміоніних книжках‟. Можна ми додамо це до моралі?

Гарріни щелепи були зціплені занадто щільно, щоб пропустити якісь слова, тож він просто кивнув.

--Чудово! — сказала Герміона. — Мені сподобався цей експеримент. Ми багато чого з нього дізналися, і на це пішла лише десь година мого часу.

 — ААААААААААААААААААААААААААААА!


У підземеллях Слизерину.

Незайняту класну кімнату освітлювало моторошне зелене світло. Цього разу воно виходило з тимчасово заклятої кришталевої кулі і було значно яскравішим, та все одно — моторошним і зеленим. Вкриті порохом столи відкидали химерні тіні.

Дві постаті хлопчачого зросту, у плащах з каптурами (але без масок), мовчки зайшли та сіли за столом один навпроти одного.

Це була друга зустріч Баєсового Таємного Товариства.

Драко Мелфой не знав, чи варто йому очікувати початку зустрічі з нетерпінням.

Гаррі Поттер, судячи з виразу його обличчя, не мав жодних сумнівів щодо належного настрою.

Гаррі Поттер мав такий вигляд, наче був готовий когось вбити.

 — Герміона Ґрейнджер, — промовив Гаррі Поттер, тільки-но Драко відкрив рота. — Не питай.

Може, він ходив на ще одне побачення? подумав Драко, але це видавалося повним безглуздям.

 — Гаррі, — сказав Драко, — мені шкода, але я все одно маю спитати, ти справді замовив для цієї бруднокровки дорогезний моковий капшучок на день народження?

 — Так, замовив. І ти безсумнівно вже зрозумів, чому.

Драко застромив руки під каптур і розпачливо вчепився собі у волосся. Він не розумів чому, але тепер не міг в цьому зізнатися. До того ж слизеринці знали що він упадає за Гаррі Поттером, він відкрито це продемонстрував на уроці захисту.

 — Гаррі, — сказав Драко, — люди знають, що я дружу з тобою; вони, звісно, нічого не знають про Таємне Товариство, та вони знають, що ми друзі, і я виглядаю погано, коли ти починаєш таке виробляти.

Обличчя Гаррі Поттера посуворішало.

 — Кожного в Слизерині, хто не здатний зрозуміти концепцію чемного ставлення до людей, які тобі насправді не подобаються, слід подрібнити та згодувати ручним зміям.

 — Багато хто в Слизерині не розуміє,-- сказав Драко, вкрай серйозно. — Більшість людей  — дурні, та в їх очах теж треба добре виглядати.

Гаррі Поттер мусив зрозуміти це, якщо він хотів бодай чогось досягти в житті.

 — А що тобі до того, що подумають інші? Невже ти дійсно збираєшся все життя роз’яснювати свої дії найтупішім недоумкам Слизерину, невже дозволиш їм судити тебе? Вибач, Драко, але я не зводитиму свої хитрі задуми до такого рівня, щоб вони були зрозумілі найтупішим слизеринцям, і це лишень щоб вони на тебе погано не подумали. Навіть твоя дружба того не варта. Це б позбавило життя будь-якого задоволення. Тільки не кажи мені, що тобі ніколи не спадало на думку, що дехто в Слизерині надто дурний, щоб дихати, і що нащадкові Мелфоїв не гідно догоджати таким.

Щиро кажучи, не спадало. Ніколи. Догоджати ідіотам — це як дихати: робиш це не замислюючись.

 — Гаррі, — нарешті промовив Драко, — просто робити, що заманеться, не піклуючись про те, як це виглядає — це не розумна поведінка. Сам Темний Лорд піклувався про те, як він виглядає! Його боялися, і ненавиділи, і він точно знав, який саме страх, та яку саме ненависть він хотів викликати. Всі мають піклуватися про думку інших людей.

Постать у каптурі стенула плечима.

 — Мабуть. Нагадай мені якось розповісти тобі про експеримент Аша, тобі це може бути цікаво. Наразі я лише зазначу, що небезпечно хвилюватися через думку інших людей інстинктивно, а не через холоднокровний розрахунок. Пам’ятаєш, старші слизеринці впродовж п’ятнадцяти хвилин били і збиткувалися з мене, а після цього я встав і люб’язно пробачив їм. Так, як і мав зробити добрий і чеснотливий Хлопчик-Що-Вижив. Проте мій холоднокровний розрахунок, Драко, каже, що мені ні до чого найтупіші недоумки Слизерину, оскільки в мене нема ручної змії. Відповідно, в мене нема причини опікуватися їхньою думкою про те, як саме я проваджу дуель з Герміоною Ґрейнджер.

Драко не стиснув кулаки з досади.

 — Вона лише бруднокровка, — не підвищуючи голос сказав Драко. — Якщо вона тобі не подобається, зіштовхни її зі сходів.

 — Рейвенкловці знатимуть…​

 — То нехай Пенсі Паркінсон зіштовхне її зі сходів! Нею навіть маніпулювати не знадобиться: покажи їй серпик, і вона бігом побіжить!

 — Я знатиму! Герміона перемогла мене у читальному змаганні, в неї кращі оцінки, я маю подолати її за допомогою розуму, а інакше це не рахується!

 — Вона лише бруднокровка! Чому ти її аж так поважаєш?

 — Вона — вагома сила в Рейвенклові! А чому тобі не начхати, що думає якийсь недоумкуватий слабак зі Слизерину?

 — Це називається політика! І якщо ти не вмієш грати в політичні ігри, у тебе не буде влади!

 — Ходити по місяцю — це влада! Бути великим чаклуном — це влада! Є такі види влади, які не вимагають, щоб я поклав решту свого життя на підлабузництво до кретинів!

Вони обидва зупинилися, і, майже синхронно, почали глибоко дихати, щоб заспокоїтись.

 — Вибач, — сказав Гаррі Поттер за декілька секунд, обтираючи спітніле чоло. — Вибач, Драко. В тебе багато політичної влади, і з твого боку цілком розумно намагатися її зберегти. Тобі слід прораховувати реакцію гуртожитку Слизерин. Це важлива гра, і я не повинен був зневажливо про неї відгукуватися. Але ти не можеш просити мене опустити планку стосовно моєї гри в Рейвенклові, аби ти не виглядав погано через зв’язки зі мною. Скажи слизеринцям, що наступаєш собі на горло, щоб вдавати, ніби ти — мій друг.

Саме це Драко і сказав слизеринцям, і він досі не був упевнений, що це неправда.

 — Хай там як, — сказав Драко. — Стосовно твого іміджу. Боюся, маю для тебе погані новини. Ріта Скітер чула дещо про тебе, і вона зацікавилася твоєю особою.

Гаррі Поттер підняв брови:

 — Хто?

 — Вона — репортер зі Щоденного пророку, — пояснив Драко. Він намагався не виказати свого хвилювання. Щоденний пророк був одним з основних інструментів його батька; він користувався ним, як вправний чаклун — своєю паличкою. — Це та газета, до якої люди справді дослухаються. Ріта Скітер пише про знаменитостей, і, за її власним виразом, кінчиком свого пера cпускає зайві гази їхніх роздутих репутацій. Якщо вона не назбирає ніяких пліток про тебе, то просто вигадає їх сама.

 — Ага, зрозуміло, — простягнув Гаррі Поттер. Його обличчя під каптуром, освітлене зеленим, набуло задумливого виразу.

Драко вагався, перш ніж сказати те, що збирався сказати далі. Станом на цей час хтось вже обов’язково доповів був батькові, що він упадає за Гаррі Поттером, і батько мав помітити, що Драко був нічого не писав про це додому; і тоді батько мав зрозуміти, що Драко не сподівався направду залишити цей факт у таємниці, що лишало по собі лише одий чіткий сигнал — сигнал, що Драко наразі вправляється у ведінні власної гри, проте залишається на батьковому боці, оскільки, якби Драко поміняв прапор, він надсилав би хибні доповіді.

Виходячи з цього, батько імовірно передбачив те, що скаже зараз Драко.

Вести гру з батьком по-справжньому було якось тривожно. Навіть на одному боці з ним. Драко відчував п’янкий, запаморочливий приплив адреналіну, проте Драко також знав, що наприкінці виявиться, що батько зіграв був краще. Будь-який інший фінал годі було й уявити.

 — Гаррі, — нарешті сказав Драко. — Це не пропозиція. Це не порада. Це просто факт. Мій батько міг би майже напевно придушити цю статтю. Але в цього буде ціна.

Про те, що батько очікував був, що саме це він і скаже Гаррі Поттеру, Драко не сказав вголос. Гаррі Поттер сам здогадається. Або не здогадається.

Але натомість Гаррі Поттер тріпнув головою, і з-під його каптура блиснула посмішка:

 — Я не маю наміру придушувати ані Ріту Скітер, ані її статтю.

Драко навіть не спробував приховати невіру в голосі.

 — Ти ж не хочеш сказати, що тобі байдуже на те, що про тебе пишуть у газетах!

 — Мені більш байдуже, ніж тобі може здаватися, — сказав Гаррі Поттер. — Проте в мене є власні методи боротьби з такими, як Скітер. Мені не потрібна допомога Луціуса.

Схвильованність підступила Драко до лиця перш, ніж він встиг цьому завадити. Хай що зробить далі Гаррі Поттер, це буде щось, чого батько не очікує. Драко дуже непокоїло, до чого це може призвести.

Драко також усвідомив, що його волосся спітніло під каптуром. Сам він ніколи не носив такого раніше, і йому не спало на думку, що плащі Смертежерів були, мабуть, обладнані охолоджувальними закляттями.

Гаррі Поттер знову змахнув піт з чола, скривився, витяг паличку, спрямував її вгору, глибоко вдихнув і сказав: „Фріґідейро!

За мить Драко відчув прохолодний протяг.

 — Фріґідейро! Фріґідейро! Фріґідейро! Фріґідейро! Фріґідейро!

Тоді Гаррі Поттер опустив свою паличку і сховав її назад у мантію. Видавалося, рука йому трошки тремтіла.

У кімнаті стало відчутно прохолодніше. Драко і сам міг би це зробити, та все одно — дуже непогано.

 — Отже, — почав Драко. — Наука. Ти збираєшся розповісти мені про кров.

 — Ми збираємося дізнатися про кров, — виправив його Гаррі Поттер. — За допомогою експериментів.

 — Нехай так, — сказав Драко. — Яких експериментів?

Гаррі Поттер зло всміхнувся під каптуром:

 — Це ти мені скажи.


Драко був чув про так званий метод Сократа, що полягав у тому, щоб навчати за допомогою питань (названо на честь стародавнього філософа, який був занадто метикуватий, щоб бути справжнім маґлом, і, відповідно, був чистокровним чаклуном під прикриттям). Один з його репетиторів часто послуговувався цим методом. Це дратувало, проте давало результати.

А ще був метод Поттера, цілком божевільний.

Заради правди, Драко мусив визнати, що Гаррі Поттер спочатку випробував був на ньому метод Сократа, але це не спрацювало.

Гаррі Поттер спитав тоді Драко, яким чином той міг би спростувати гіпотезу чистоти крові, згідно якої чаклуни не могли робити класні речі, які робили були вісім сторіч тому, через те, що увесь цей час схрещувалися з чаклунами маґлівського роду та сквибами.

Драко відповів, що не розуміє, як Гаррі Поттер може сидіти, дивитися йому в очі і на повному серйозі стверджувати, ніби це не пастка.

Гаррі Поттер відповів, все ще цілком серйозно, що, якби це була пастка, то вона була б така жалюгідна в своїй очевидності, що він заслуговував би на подрібнення з подальшим згодуванням ручним зміям; втім це була не пастка, це просто у науковців таке правило роботи — вони мають намагатися спростувати власні теорії. Тоді, якщо ти доклав усіх зусиль, але зазнав поразки — ти переміг.

Драко спробував пояснити приголомшливий ідіотизм цієї процедури, запропонувавши, що, в такому разі, ключ до перемоги у дуелі — це заклясти власну ногу Авада Кедаврою і не влучити.

Гаррі Поттер кивнув.

Драко потрусив головою.

Гаррі Поттер тоді розповів Драко, що, мовляв, науковці спостерігають, як ідеї б’ються між собою, і дивляться, яка переможе; втім, неможливо битися, не маючи противника — тож Драко мусив видобути гіпотезі чистоти крові опонентів для битви, щоб вона могла в цій битві перемогти. Це Драко зрозумів трохи ліпше, хоча Гаррі Поттер і сказав це якось образливо. Так, у світі, де відбір за чистотою крові — єдина можлива парадигма, небо синє; а якщо інша теорія правильна, то небо мало б бути зелене; і ніби ніхто ще на небо не дивився; а тоді всі виходять назовні, і дивляться, і ось перемогли поборники чистої крові; і коли це трапиться шість разів поспіль, люди помітять тенденцію.

Тоді Гаррі Поттер почав стверджувати, що всі опоненти, яких вигадав Драко, — заслабкі, і теорія чистоти крові не отримає очок за перемогу над ними, бо битва була недостатньо вражаюча. Драко це також зрозумів. Чаклуни стали слабкіші, тому що домові ельфи крадуть їхню магію — йому й самому цей аргумент не дуже сподобався.

(Хоча Гаррі Поттер сказав таки, що цю теорію принаймні можна перевірити. Вони могли б спробувати подивитися, чи стали домові ельфи сильніші за вищезгаданий період, і навіть зробити графік росту сили ельфів-домовиків, та іншій графік зі зменшенням сили чаклунів, і якщо обидва графіки будуть збігатися, то це вказуватиме на ельфів-домовиків. Все це він сказав таким серйозним тоном, що Драко встиг відчути короткочасний потяг поставити Добі декілька незручних питань під келих сироватки правди, аж доки мара спала.)

І, нарешті сказав Гаррі Поттер, Драко не може отримати перемогу обманом, оскільки науковці не дурні, і будь-яке шахрайство буде очевидним, тож це має бути справжній бій, між двома різними теоріями, обидві з яких можуть виявитися правдивими; тест має бути такий, щоб лише правдива теорія його пройшла; за якимось таким показником, що буде різний, залежно від того, яка саме гіпотеза відповідає дійсності. І мають бути досвідчені науковці, які спостерігатимуть, щоб упевнитись, що саме такий бій і мав місце, з таким-то і таким-то результатом. Гаррі Поттер заявив, що сам, мовляв, просто хоче знати як насправді працює кров, і для цього він має побачити справжню перемогу теорії чистоти крові, і Драко не надурить його підставними теоріями.

І, хоча Драко і побачив у цьому рацію, він все одно не спромігся був вигадати жодної, за Гаррі Поттером, „правдоподібної альтернативи‟ тій ідеї, що чаклуни стають менш могутніми через те, що змішують свою кров із брудом. Це був занадто беззаперечний факт.

Саме тоді Гаррі Поттер сказав, дещо зневірено, що не припускає і думки, що Драко настільки погано уявляє собі інші точки зору; звісно ж були такі смертежери, які вдавали з себе противників чистоти крові, і вони мали були сформувати значно раціональніші аргументи проти своїх товаришів, ніж ті, що запропонував був Драко. Якби Драко вдавав із себе члена фракції Дамблдора, і при цьому видав щось на кшталт теорії ельфів-домовиків, його б розкрили в одну секунду.

Драко змушений був погодитися.

Звідси й постав метод Поттера.

 — Благаю, докторе Мелфой, — заскімлив Гаррі Поттер, — чому ви не приймаєте мою статтю?

Гаррі Поттер мусив був три рази повторити „просто вдай, що вдаєш із себе науковця‟, перш ніж Драко зрозумів.

І в цей момент Драко усвідомив, що з головою в Гаррі Поттера щось було фундаментально не так, і хай хто спробує влізти йому в мозок за допомогою виманології — назад цей нещасний не вийде.

Потому Гаррі Поттер значною мірою вдався до деталей, а саме: Драко мав уявити, ніби він — смертежер на посаді редактора наукового часопису, такий доктор Мелфой, який хоче відмовитись публікувати статтю свого ворога, доктора Поттера, „Стосовно спадковості магічних здібностей‟; ніби, якщо Драко не діятиме як справжній науковець, його викриють як смертежера і стратять; ніби за діями доктора Мелфоя стежать його власні суперники, тож він має вдавати, ніби відхиляє статтю доктора Поттера з нейтральних наукових причин, бо інакше втратить свою посаду редактора часопису.

Те, що Сортувальний Капелюх не белькотить зараз схиблену нісенітницю в лікарні Святого Мунґо — незбагненне диво.

Це було найскладніше, що Драко хоч колись були просили вдати, тож він просто мусив прийняти цей виклик.

Наразі вони, як висловився Гаррі Поттер, звикали до своїх ролей.

 — На жаль, докторе Поттер, стаття написала чорнилом неправильного кольору, — сказав Драко. — Наступний!

Обличчя доктора Поттера неперевершено перекривилося у розпачі, і Драко, попри себе, відчув спалах радості доктора Мелфоя, хоча смертежер лише вдавав із себе доктора Мелфоя.

Це було весело. Він міг продовжувати цілий день.

Доктор Поттер підвівся зі стільця, насилу випростався і поплентався геть, тоді перетворився на Гаррі Поттера, який продемонстрував Драко великого пальця, тоді знову перетворився на доктора Поттера, який вже підходив, напружено посміхаючись.

Доктор Поттер сів і подав доктору Мелфою пергамент, на якому було написано:

Стосовно спадковості магічних здібностей

Доктор Г. Дж. Поттер-Еванс-Веррес, інститут достатньо просунутої науки

Мої спостереження:

Чаклуни сьогодення не можуть робити такі вражаючі речі

як ті, що їх виробляли чаклуни 800 років тому.

Мої висновки:

Чаклунський рід деградує через змішування

своєї крові з кров’ю чаклунів маґлівського роду і сквибів.

 — Докторе Мелфой, — промовив доктор Поттер, з надією в очах, — я волів би спитати, чи не розгляне „Часопис невідтворних результатів‟ можливість публікації моєї статті, що називається „Стосовно спадковості магічних здібностей‟.

Драко з усмішкою роздивлявся пергамент, доки розглядав потенціальні відмови. Якби він був вчителем, то відхилив би есе як занадто коротке, тож…​

 — Вона занадто довга, докторе Поттер, — сказав доктор Мелфой.

На мить в очах Поттера застигла щира невіра.

 — А…​ — сказав доктор Поттер. — А якщо я не буду розділяти спостереження і висновки на два окремі абзаци, а натомість просто вставлю відповідно…​

 — Тоді вона буде закоротка. Наступний!

Доктор Поттер поплентався геть.

 — Ну гаразд, — сказав Гаррі Поттер. — в тебе вже занадто добре виходить. Ще два тренувальних заходи, а тоді третій раз по-справжньому, без перерви між ними. Я просто зайду, і цього разу ти відхилиш статтю на основі її змісту. Пам’ятай, наукові суперники пильнують!

Наступна стаття доктора Поттера була ідеальна, справжнє диво в своїй галузі, проте була відкинута, оскільки часопис доктора Мелфоя наразі мав напруженні стосунки з літерою „Е‟. Поттер запропонував переписати статтю без слів, що містять "Е", проте доктор Мелфой пояснив, що йдеться радше про проблему всіх голосних.

Наступна за нею стаття була відкинута, через те, що був вівторок.

Хоча насправді — субота.

Доктор Поттер намагався це зауважити, проте йому була чітко сказано „Наступний!‟

(Драко починав розуміти, чому Снейп використав свій важіль впливу на Дамблдора, лишень аби отримати посаду, яка дозволяла йому шпиняти учнів.)

А тоді…​

Доктор Поттер наближався зі зверхньою посмішкою на обличчі.

 — Це моя найновіша стаття, „Стосовно спадковості магічних здібностей‟, — впевнено оголосив доктор Поттер, і змахнув пергаментом. — Я вирішив дозволити вашому часопису її опублікувати, і підготував її у точній відповідності з вашими вимогами, щоб ви мали змогу надрукувати її якнайшвидше.

Смертежер заприсягнувся вистежити і вбити доктора Поттера після того, як завершить своє завдання. Доктор Мелфой втримав ввічливу посмішку, бо його суперники не дрімали, і сказав…​

(Пауза затягнулася, доктор Поттер дивився на нього з нетерпінням.)

 — Дайте мені подивитися, будь ласка.

Доктор Мелфой взяв пергамент і найуважнішим чином його продивився.

Смертежер почав нервувати через те, що він не справжній науковець, а Драко намагався пригадати, як розмовляє Гаррі Поттер.

 — Ви, е, маєте розглянути можливі пояснення ваших, е, спостережень, окрім цього…​

 — Справді? — перервав його доктор Поттер. — Які, наприклад? Ельфи-домовики крадуть нашу магію? Мої дані залишають лише один можливий висновок, докторе Мелфой. Не існує інших імовірних гіпотез.

Драко гаряче намагався уявити, що він сказав би, якби вдавав з себе члена фракції Дамблдора, як саме вони пояснювали деградацію чаклунства — йому було ніколи не спадало на думку про це спитати…​

 — Якщо ви не можете запропонувати іншого пояснення для моїх даних, вам доведеться надрукувати мою статтю, докторе Мелфой.

Глумлива посмішка доктора Поттера довершила справу.

 — Хіба? — огризнувся доктор Мелфой. — А як ви знаєте, що сама магія не слабне?

Час зупинився.

Драко і Гаррі Поттер обмінялися поглядами приголомшеного жаху.

Тоді Гаррі Поттер виплюнув щось, що в маґлів, мабуть, вважалося вкрай непристойною лайкою.

 — Я про це не подумав! — сказав Гаррі Поттер. — А мав би. Магія зникає. Чорт, чорт, чорт!

Бентега в голосі Гаррі Поттера була заразлива. Не думаючи, Драко потягнувся до мантії і вчепився у свою чарівну паличку. Він гадав був, що шляхетний рід Мелфоїв знаходиться в безпеці; якщо твої предки родичалися лише з тими, хто міг прослідити свій родовід на чотири покоління назад, ти мав би бути в безпеці, йому ніколи не спадало на думку, що нічого не можна зробити, щоб відвернути кінець магії.

 — Гаррі, що нам тепер робити? — в голосі Драко з’явилися тонкі панічні нотки. — Що нам робити?

 — Дай подумати!

Наступної миті Гаррі вже схопив з найближчого стола те саме перо і сувій пергаменту, які грали роль його уявної статті, і почав щось на ньому шкрябати.

 — Ми з цим розберемося, — сказав Гаррі напруженим голосом. — Якщо магія полишає світ, тоді ми з’ясуємо, як швидко це проходить, і скільки часу в нас ще є, аби щось вдіяти, а тоді ми з’ясуємо, чому магія згасає, і тоді ми якось дамо цьому раду. Драко, чаклунські сили зменшувались рівномірно й поступово, чи були якісь раптові падіння?

 — Я…​ Я не знаю…​

 — Ти розповідав мені, що ніхто не міг зрівнятися з чотирма засновниками Гоґвортсу. Тож процес тривав щонайменше вісім століть, так? Ти раптом не чув, може, п’ять століть тому раптом виникли якісь проблеми?

Драко з усіх сил напружував мозок.

 — Завжди кажуть, що не було нікого краще за Мерліна, а після нього — нікого краще засновників Гоґвортсу.

 — Добре, — сказав Гаррі. Він все ще черкав щось. — Бо саме три сторіччя назад маґли почали не вірити у магію, що, я гадав, може бути якось із цим пов’язано. А приблизно півтора сторіччя тому маґли почали використовувати такі технології, які припиняють працювати у присутності магії. Я подумав, може, це працює і у зворотному напрямку.

Драко зірвався зі стільця, ледве в змозі говорити від охопившого його гніву. — Це маґли…​

 — Трясця! — заревів Гаррі. — Ти хіба себе не чув? Процес тривав щонайменше вісім сторіч, а маґли тоді ще нічого цікавого не робили! Ми маємо винайти справжню правду! Маґли могли якось посприяти цьому, але якщо не посприяли, а ти скинеш на них усю провину, і через це ми не зрозуміємо, що насправді коїться, то одного дня ти прокинешся вранці і побачиш, що твоя паличка — лише шматок деревини!

Драко перехопило подих у горлі. Його батько часто казав „і палички зламаються у нас в руках‟ у своїх промовах, але Драко ніколи раніше не думав, що саме означав цей вираз, бо з ним цього не могло трапитись. А тепер це все здавалося таким реальним. Лише шматок деревини. Драко раптом ясно уявив собі, як це, коли дістаєш паличку, щоб накласти закляття, і бачиш, що нічого не відбувається…​

Це може статися з будь-ким.

Не буде більше чаклунів, не буде більше магії, ніколи. Лише купка маґлів зі своїми байками про те, що вміли їхні пращури. Деякі з маґлів матимуть прізвище „Мелфой‟, і це все, що залишиться від благородної фамілії.

Вперше в житті Драко зрозумів, навіщо існували смертежери.

Він завжди був приймав їх за даність, нібито смертежер — це те, чим стаєш, коли дорослішаєш. Тепер Драко розумів, він знав чому батько і батькові друзі заприсяглися були віддати свої життя, аби лише відвернути жах, що наближується. Є речі, яким не можна сумирно дозволити статися. Але що як це станеться все одно, що як всі жертви, всі друзі що їх було втрачено через Дамблдора, родичі, яких було втрачено — що як це все було намарно…​_

 — Не може бути, щоб магія згасала, — сказав Драко. Його голос перервався. — Це було б несправедливо.

Гаррі припинив строчити й підвів погляд. На його обличчі застиг гнівний вираз.

 — Твій батько ніколи тобі не казав, що життя несправедливе?

Батько казав, щоразу, коли Драко використовував слово „справедливість‟.

 — Але ж, але ж…​ Це занадто жахливо, щоб у це повірити…​

 — Драко, дозволь мені розповісти тобі про те, що я називаю молитвою Альфреда Тарського. Слова змінюються щоразу, як ти її використовуєш. У цьому випадку вона звучить так: Якщо магія покидає світ, я хочу вірити, що магія покидає світ. Якщо магія не покидає світ, я хочу не вірити, що магія покидає світ. Не дай мені, боже, прив’язатися до своїх поглядів, які, можливо, доведеться переглянути. Якщо ми живемо у світі, де магія згасає, саме в це ми і маємо вірити, ми маємо знати, що на нас чекає, щоб бути в змозі зупинити це, чи, в найгіршому випадку, бути готовими зробити все, що в наших силах, доки є ще час. Своєю невірою в загрозу, не відвернеш її. Тож єдине питання, на яке ми мусимо знайти відповідь — чи дійсно магія згасає; і, якщо в цьому і полягає реальність нашого життя, в це ми і маємо повірити. Молитва Гендліна: Що є правда — то вже правда. Визнавши її, я не зроблю її більш гіркою. Зрозумів, Драко? Я хочу, щоб пізніше ти завчив це напам’ять. Повторюй про себе, коли тобі хочеться повірити у щось, що не є правдою. Я навіть хочу, щоб ти сказав це просто зараз. Що є правда — то вже правда. Визнавши її, я не зроблю її більш гіркою. Кажи.

 — Що є правда — то вже правда, — повторив Драко тремтячим голосом. — Визнавши її, я не зроблю її більш гіркою.

 — Якщо магія згасає, я хочу вірити, що магія згасає. Якщо магія не згасає, я хочу не вірити у те, що магія згасає. Кажи.

Драко повторив слова, у шлунку йому клубочилися змії.

 — Добре, — сказав Гаррі. — пам’ятай, можливо, це не відбувається, і тоді тобі не доведеться у це вірити. Спочатку ми маємо просто дізнатися, що саме діється, в якому світі ми живемо.

Гаррі повернувся до роботи, ще построчив, тоді розвернув пергамент до Драко, щоб той бачив. Драко схилився над столом, і Гаррі підніс зелене світло ближче.

Спостереження:

Чаклунська громада не така могутня, як була, коли було засновано Гоґвортс.

Гіпотези:

1. Сама магія згасає.

2. Чаклуни схрещуються з маґлами та сквибами.

3. Втрачається знання про те, як використовувати могутні закляття.

4. Чаклуни в дитинстві їдять шкідливу їжу, чи ще щось попри кров робить їх слабшими.

5. Маґлівська технологія перешкоджає магії (Вже 800 років тому?)

6. В сильніших чаклунів менше дітей. (Драко = єдина дитина? Перевірити, чи 3 могутні чаклуни, Квірел / Дамблдор / Темний Лорд, мали дітей.)

Експерименти:

 — Добре, — сказав Гаррі. Його дихання дещо вирівнялось. — Тож перед нами заплутана проблема, і ми гадки не маємо, що коїться. Розумно було б розробити декілька найпростіших тестів, які ми можемо одразу перевірити. Нам потрібні швидкі тести, які дозволять нам провести розрізнення між гіпотезами. Спостереження, які будуть відрізнятися хоча б для одної з гіпотез відносно інших.

Драко шоковано втупився у список. Він раптово усвідомив, що знав страшенно багато чистокровних, що з них кожен був єдиною дитиною в родині. Він сам, Вінсент, Грегорі, та майже всі. Двоє наймогутніших чаклунів, про яких всі говорять, Дамблдор і Темний Лорд, обидва не мали дітей, як Гаррі і підозрював…​

 — Буде дуже важко розрізнити 2 і 6, — сказав Гаррі. — в обох випадках йдеться про кров, проте треба спробувати відстежити занепад чаклунства і подивитися, наскільки він корелює з кількістю дітей у різних чаклунів, і виміряти здібності чаклунів маґлівського роду відносно чистокровних…​ --Пальці Гаррі відстукували нервовий ритм по стільниці. — Краще звалимо до купи 6 разом із 2 і поки що назвемо це гіпотезою крові. 4 — доволі малоймовірне припущення, оскільки тоді всі б помітили раптовий спад, коли чаклуни перейшли на нову їжу — важко уявити, що могло поступово змінюватись упродовж 800 років. 5 — малоймовірне з тієї самої причини: ніякого стрімкого падіння, та й маґли нічого такого ще не робили 800 років тому. 4 схоже на 2, а 5 нагадує 1. Відповідно, здебільшого ми маємо зосередитись на диференціації 1, 2 і 3. — Гаррі розвернув пергамент назад до себе, обвів ці три цифри колом, тоді повернув назад. — Магія згасає, кров слабшає, знання губиться. Який тест дасть різні результати залежно від того, що з цього правда? Який факт вказуватиме на те, що якесь із цих припущень — хибне?

 — Я не знаю! — випалив Драко. — Чому ти мене питаєш? Ти ж вчений!

 — Драко, — промовив Гаррі, і в його голосі забринів відчай і нотка благання, — я лише знаю те, що знають маґлівські вчені! Ти виріс у чаклунському світі, я — ні! Ти знаєш більше магії, ніж я, і ти знаєш більше про магію, ніж я, і ти перший подумав був про таку можливість взагалі, тож починай розмірковувати як науковець і розв’яжи цю проблему!

Драко ковтнув слину і втупився в папірець.

Магія згасає…​ чаклуни схрещуються з маґлами…​ знання губиться…​

 — На що схожий світ, в якому згасає магія? — спитав Гаррі Поттер. — Ти знаєш більше про магію, ти маєш мати про це якісь ідеї, не я! Уяви собі, що розповідаєш казку про це. Що діється в казці?

Драко уявив.

 — Закляття, які раніше працювали, припиняють працювати.

Чаклуни прокидаються, а їхні палички — лише шматки деревини…​

 — На що схожий світ, якщо чаклунська кров слабшає?

 — Люди не здатні робити те, що робили їхні предки.

 — На що схожий світ, якщо втрачається знання?

 — Люди не знають, як, власне, накладати закляття…​ — сказав Драко. Він зупинився, здивований власною думкою. — Це ж і є тест, чи не так?

Гаррі рішуче кивнув:

 — Перший.

Він записав його на пергамент у розділі „Експерименти:

А. Чи існують закляття, які ми знаємо, але не здатні накласти (1 чи 2), або ж втрачені закляття, більше нікому не відомі (3)?

 — Це допомагає розрізнити 1 та 2 з одного боку і 3 з іншого, — сказав Гаррі. — Тепер треба знайти якийсь спосіб розрізнити 1 та 2 між собою. Магія згасає чи кров слабшає, як визначити різницю?

 — Які закляття раніше вивчали першокласники в Гоґвортсі? — спитав Драко. — Якщо раніше вони вчилися використовувати більш могутні закляття, тоді кров була сильніша…​

Гаррі захитав головою.

 — Чи сама магія була сильніша. Ми маємо знайти спосіб визначити різницю, — Гаррі підвівся з крісла, і почав нервово крокувати кімнатою. — Ні, стривай, це все ще може спрацювати. Припустімо, що різні закляття використовують різну кількість магічної енергії. Тоді, якщо сира магія слабшає, спочатку відімруть могутні закляття, а ті, що їх вивчають у першому класі, не зміняться…​ — Гаррі пришвидшив ходу. — Не надто вдалий тест, це радше про втрату могутньої магії, аніж про занепад чаклування взагалі, бо чиясь кров може бути заслабкою для могутнього чаклування, але достатньо сильною для легких заклять…​ Драко, а ти не знаєш, в межах однієї епохи, наприклад, лише в цьому столітті — чи були могутні чаклуни більш могутніми, коли були дітьми? Наприклад, якби Темний Лорд використав охолоджувальне закляття, коли йому було одинадцять — він би заморозив цілу кімнату?

Драко набурмосився, намагаючись пригадати.

--Я не пам’ятаю нічого такого про Темного Лорда, але Дамблдор, здається, зробив щось неперевершене на екзамені з трансфігурації у п’ятому класі…​ Я гадаю, інші могутні чаклуни теж добре вчилися в Гоґвортсі…​

Гаррі насупився, не припиняючи шаленого бігу:

 — Можливо, вони просто багато займалися. Слабке свідчення на користь 1 проти 2…​ А ну, постривай-но, — Гаррі закляк на місці. — В мене є ще тест на розрізнення 1 та 2, але тут треба дещо пояснити спочатку. Тест базується на тому, що науковці знають про кров та спадковість, але зрештою треба буде лише поставити просте питання. І тоді, якщо ми скомбінуємо твій тест і мій тест, і вони дадуть однаковий результат, тоді ми з великою імовірністю матимемо відповідь. Гаррі ледь чи не побіг до столу, схопив пергамент і написав:

Б. Чи стародавні першокласники використовували закляття такого ж типу, з такою ж силою, як зараз? (Слабке свідчення на користь 1 проти 2, проте кров також могла б втрачати здатність до чаклунства, що вимагає багато сили.)

В. Додатковий тест, який розрізнює 1 і 2, з використанням наукового знання про кров, поясню пізніше.

 — Добренько, — сказав Гаррі. — Ми можемо принаймні спробувати визначити різницю між 1, 2 і 3, тож займімося цим одразу. Ми можемо скласти більше експериментів після того, як проведемо ті, що в нас вже є. Може видатися трошки дивним, якщо Драко Мелфой і Гаррі Поттер будуть ходити разом і про щось розпитувати, тож пропоную таке. Ти обійдеш Гоґвортс, відшукаєш старі портрети і спитаєш в них про те, які закляття вони вивчали в першому класі. Це лише портрети, тож вони не побачать нічого дивного в тому, що Драко Мелфой про таке питає. Я розпитаю новіші портрети та живих людей про закляття, які ми знаємо, але не можемо накладати. Ніхто не помітить нічого підозрілого в тому, що Гаррі Поттер ставить химерні питання. До того ж, мені доведеться провести складне дослідження щодо загублених заклять, тому я б хотів, щоб ти займався збором даних для мого наукового питання. Це дуже просте питання і, розпитуючи портрети, ти зможеш знайти відповідь. Можливо, варто тобі буде його записати, готовий?

Драко знову сів, намацав у торбі з книгами пергамент і перо. Тоді виклав це приладдя на стіл, і звів на Гаррі сповнений рішучості погляд:

 — Давай.

 — Знайди портрети, які знали були якесь подружжя сквибів — не кривись, Драко, йдеться про важливу інформацію. Просто спитай більш нові портрети ґрифіндорців, чи якось так. Знайди портрети, які були достатньо близько знайомі із подружжям сквибів, щоб знати імена їхніх дітей. Запиши ім’я кожної дитини, і запиши, чи дитина була чаклуном, сквибом, чи маґлом. Якщо вони не пам’ятають, чи дитина була сквибом чи маґлом, пиши просто "нечаклун". Занотуй цю інформацію для кожної дитини цього подружжя, нікого не виключай. Якщо портрет знає лише імена дітей-чаклунів, а не всіх дітей, не записуй про таке подружжя нічого. Вкрай важливо, щоб ти приніс мені лише інформацію від того, хто знає всіх дітей сквибського подружжя, достатньо добре, щоб знати їхні імена. Загалом спробуй набрати щонайменше сорок імен, якщо вдасться, а якщо буде час — то що більше, то краще. Все зрозуміло?

 — Повтори ще раз, — попросив Драко, коли закінчив писати, і Гаррі повторив.

 — Так, зрозуміло. — сказав Драко. — Але нащо…​

 — Йдеться про одну з таємниць крові, яку науковці вже розкрили. Я поясню, коли повернешся з результатами. Розділімось і зустрінемося тут за годину, себто, о 18:22. Ти готовий?

Драко рішуче кивнув. Це відбувалося дуже швидко, та його були давно навчили діяти швидко.

 — Тоді вперед! — сказав Гаррі Поттер.

Тут Гаррі Поттер зірвав із себе плащ із каптуром, запхав його собі до капшучка, який почав його жувати, а тоді, не чекаючи навіть, доки капшучок закінчить, розвернувся на місці і швидко покрокував до виходу. Через поспіх, він зіткнувся зі столом і ледь не перекинувся.

Коли Драко впорався зняти плащ і покласти його у торбу з книжками, Гаррі Поттера вже не було.

Драко ледь чи не вибіг за двері.