Розділ 20. Теорема Баєса

Те, що може знищити Ролінґ, має бути знищено.


Гаррі лежав на мʼякому, хоч і розкладному, ліжку в маленькій кімнаті й витріщався на сіру стелю. Він зʼїв чимало закусок професора Квірела — обсипані блискучими смужками, прикрашені дрібними перлинами цукру, майстерно складні ласощі з шоколаду й інших складників. Вони здавалися вкрай дорогими та виявилися й справді доволі смачними. Гаррі не мав жодних докорів сумління з цього приводу — це він заслужив.

Він навіть не намагався заснути. Гаррі мав підозри, що йому не сподобається те, що станеться, якщо він заплющить очі.

Він не намагався читати — не зміг би зосередитися.

Цікаво, що мозок Гаррі працював і працював, і ніколи не зупинявся хай яким стомленим він ставав. Він ставав дурнішим, проте відмовлявся вимикатися.

У Гаррі було справді щире відчуття тріумфу.

Програма ні-Темному-Лордові-Гаррі, +1 бал навіть близько не могло передати цього. Гаррі було цікаво, що сказав би Сортувальний Капелюх зараз, якби опинився в нього на голові.

Не дивно, що професор Квірел звинувачував був його в тому, що він йде стежкою Темного Лорда. Як же повільно до нього доходило, він мав побачити паралелі одразу…​

Зрозумійте, що Темний Лорд не переміг того дня. Його метою було навчитися бойових мистецтв, і втім він пішов без жодного уроку.

Гаррі прийшов був до кабінету настійок з наміром вивчати зілля й настійки. І не отримав жодного уроку.

А професор Квірел почув про це, лякаюче точно все зрозумів, втрутився й зіштовхнув Гаррі зі шляху, що призвів би до того, що він стане копією Відомо-Кого.

У двері постукали.

 — Заняття завершено, — тихо сказав професор Квірел.

Гаррі наблизився до дверей і відчув раптове занепокоєння. Після чого напруга почала спадати, коли він почув, як професор Квірел відходить від дверей.

Що це в біса таке? Це те, через що його зрештою звільнять?

Гаррі відчинив двері й побачив, що тепер професор Квірел стояв щонайменше в пʼяти метрах від нього.

Професор Квірел теж це відчуває?

Вони перетнули тепер вже порожню платформу й підійшли до стола професора Квірела, на який він сперся. Гаррі, як і раніше, зупинився поряд із підвищенням.

 — Отже, — сказав професор Квірел. Гаррі якимось чином відчував його дружність, хоча його обличчя не втрачало звичайної серйозності. — Про що ви хотіли зі мною поговорити, містере Поттер?

У мене є таємнича темна сторона. Але Гаррі не міг просто випалити це.

 — Професоре Квірел, — сказав Гаррі, — тепер я зійшов зі шляху, наприкінці якого я стану темним лордом?

Професор Квірел поглянув на Гаррі.

 — Містере Поттер, — урочисто сказав він, лише з ледь помітною посмішкою, — дам вам невеличку пораду. Є така річ, як надто бездоганний виступ. Справжні люди, що їх тільки-но били й принижували пʼятнадцять хвилин не підіймаються й не пробачають милостиво своїх ворогів. Таке роблять люди, які хочуть переконати всіх, що вони не Темні, не…​

 — Я не можу в це повірити! Не можуть всі без винятку спостереження підтверджувати вашу теорію!

 — А тут було трошки забагато обурення.

 — Що, трясця, я повинен зробити, щоб переконати вас?

 — Переконати, що ви не плекаєте планів стати Темним Лордом? — запитав професор Квірел, тепер відверто задоволений. — Гадаю, ви можете просто підняти правицю.

 — Що? — тупо запитав Гаррі. — Але я можу підняти правицю, незважаючи на те, чи…​

Він зупинився, почуваючи себе дурнем.

 — Дійсно. Ви можете легко зробити це в будь-якому разі. Ви не можете зробити нічого, що переконає мене, бо я знатиму, що саме це ви й намагаєтеся зробити. І якщо вже бути зовсім точним, хоча я, гадаю, і можу припустити існування цілковито добрих людей, хоч і не зустрічав таких, але все одно малоймовірно, щоб когось били пʼятнадцять хвилин, а він підвівся й відчув жагу щиросердно пробачити нападників. З іншого боку, більш імовірно, що дитина гадає, що такі дії відповідають ролі, яку треба зіграти, щоб переконати вчителя й однокласників, що він не наступний темний лорд. Важливе не безпосереднє враження від вчинку, містере Поттер, а те, які стани свідомості роблять той чи інший вчинок більш чи менш імовірним.

Гаррі кліпнув очима. Чарівник щойно розʼяснив йому дихотомію між евристикою репрезентативності й Баєсовим трактуванням свідчення.

 — Але знову ж таки, — сказав професор Квірел, — будь-хто може хотіти вразити своїх друзів. Це не обовʼязково щось темне. Отже, це не вважатиметься визнанням, містере Поттер, скажіть мені чесно. Про що ви думали в ту мить, коли заборонили помсту? Це був справжній порив до пробачення? Чи свідома оцінка того, як ваші однокласники відреагують на цей вчинок?

Подеколи ми самі створюємо свою піснь фенікса.

Але Гаррі не сказав цього вголос. Було очевидно, що професор Квірел не повірить йому, і, мабуть, почне поважати Гаррі трохи менше через таку незграбну спробу збрехати.

Після нетривалої тиші професор Квірел задоволено всміхнувся.

 — Вірте чи ні, містере Поттер, вам не варто хвилюватися через те, що я викрив вашу таємницю. Я не збираюся радити вам кидати мрію стати наступним Темним Лордом. Якби я міг повернути стрілки часу і якимось чином вилучити це прагнення з молодого себе, то сучасний я не отримав би від цього жодних переваг. Доки я вважав це моєю метою, це змушувало мене вчитися, вдосконалювати себе й ставати сильнішим. Ми стаємо тим, ким маємо бути, коли йдемо за своїми бажаннями, хай куди вони ведуть. Це мудрість Салазара. Попросіть мене показати вам секцію бібліотеки з книжками, що я читав у тринадцять років, і я із задоволенням проведу вас.

 — Заради всього святого, — сказав Гаррі й різко сів на тверду мармурову підлогу, а потім ліг на спину й почав роздивлятися далекі арки стелі.

Це було найближче до “падіння від розпачу”, що він міг зробити без шкоди для себе.

 — Досі забагато обурення, — зазначив професор Квірел. Гаррі не дивився на нього, проте чув стриманий сміх у його голосі.

А потім Гаррі зрозумів.

 — Гадаю, я знаю, що вас ввело в оману, — сказав він. — Власне, саме про це я й хотів поговорити з вами. Професоре Квірел, гадаю те, що ви бачите у мені, це моя таємнича темна сторона.

Запала тиша.

 — Ваша…​ Темна сторона…​

Гаррі підвівся і сів. Професор Квірел розглядав його з найдивнішим виразом обличчя з усіх, що Гаррі бачив у будь-кого, не кажучи вже про поважного професора Квірела.

 — Це відбувається, коли я злюся, — пояснив Гаррі. — Моя кров холоне, усе холоднішає, усе починає здаватися цілковито ясним…​ Тепер зрозуміло, що вона давно зі мною — у першому класі маґлівської школи хтось намагався забрати мій мʼяч на перерві. Тоді я, сховавши мʼяч за спину, вдарив його ногою у сонячне сплетіння, бо читав був, що це слабке місце. Інші діти більше не займали мене. І ще я вкусив вчительку з математики, коли та не визнала моє домінування. Але лише нещодавно я перебував під достатнім тиском, щоб помітити, що це справжня, ну знаєте, таємнича темна сторона, а не просто проблеми з керуванням гнівом, як казав шкільний психолог. І в мене немає жодних надзвичайних магічних здібностей, коли таке трапляється, — це було ледве не перше, що я перевірив.

Професор Квірел потер носа.

 — Дозвольте мені це обміркувати, — сказав він.

Гаррі чекав у тиші цілу хвилину. Він скористався цим часом, щоб підвестися. Це виявилося складніше, ніж він очікував.

 — Ну, — сказав професор Квірел за деякий час. — Гадаю, ви таки могли сказати щось, що мене переконає.

 — Я вже зрозумів, що моя темна сторона — це лише інша частина мене, і що рішення не в тому, щоб ніколи не злитися, а в тому, щоб навчитися контролювати та прийняти її. Я не якийсь тупак, і я бачив цю історію достатньо разів, щоб знати, до чого все йде. Проте це складно, і мені здається, що ви можете мені допомогти.

 — Ну…​ так…​ мушу визнати, це дуже проникливо з вашого боку, містере Поттер…​ Ця ваша сторона, як ви, видається, вже здогадалися, — це ваша готовність убити, і як ви кажете, це частина вас…​

 — І її треба тренувати, — сказав Гаррі, ставлячи крапку над і.

 — І її треба тренувати, так, — обличчя професора Квірела досі було доволі дивним. — Містере Поттер, якщо ви й справді не бажаєте бути наступним Темним Лордом, то яке прагнення Сортувальний Капелюх намагався переконати вас покинути, прагнення, через яке вас розподілили до Слизерину?

 — Мене розподілили до Рейвенклову!

 — Містере Поттер, — сказав професор Квірел, тепер з більш звичною сухою посмішкою, — я знаю, ви звикли, що навколо вас самі дурні, проте, будь ласка, не записуйте мене до їхніх лав. Імовірність того, що Сортувальний Капелюх розіграє когось уперше за вісімсот років саме на вашій голові настільки низька, що її навіть розглядати не варто. Гадаю, ледь можливо, що ви клацнули пальцями й винайшли якийсь простий і розумний спосіб перемогти антишахрайські закляття на Капелюсі, хоча сам я не можу вигадати такого методу. Але є значно ймовірніше пояснення: Дамблдор вирішив, що йому не до вподоби вибір Капелюха для Хлопчика-Що-Вижив. Це очевидно для будь-кого з найдрібнішою дещицею клепки в голові, тобто вашій таємниці в Гоґвортсі нічого не загрожує.

Гаррі розкрив рота, а потім знову його закрив, відчуваючи повну безпорадність. Професор Квірел помилявся, проте так переконливо помилявся, що Гаррі починав думати, що це просто справді був раціональний висновок на основі свідчень, що були доступні професорові Квірелу. Траплялося, ніколи не можна було передбачити коли, проте іноді траплялося, що ви отримуєте малоймовірне свідчення, і найліпший з відомих здогадів буде помилковим. Якщо ви проводите медичний тест, що помиляється лише один раз на тисячу, він все одно подеколи помилятиметься.

 — Можу я попросити вас ніколи не повторювати те, що я зараз скажу? — запитав Гаррі.

 — Безсумнівно. Вважайте, що попросили.

Гаррі теж не був дурнем.

 — Чи можу я вважати, що ви погодилися?

 — Дуже добре, містере Поттер. Ви й справді можете так вважати.

 — Професоре Квірел…​

 — Я не повторюватиму того, що ви зараз скажете, — з усмішкою сказав професор Квірел.

Вони вдвох посміялися, а потім Гаррі знов став серйозним.

 — Сортувальний Капелюх вважав, що я стану Темним Лордом, якщо не піду до Гафелпафу. Проте я не хочу ним ставати.

 — Містере Поттер…​ Не зрозумійте мене неправильно. Я обіцяю, що ваша відповідь жодним чином не вплине на ваші оцінки. Я лише хочу почути вашу власну, чесну відповідь. А чом би й ні?

Гаррі знову відчув безпорадність. Не ставай Темним Лордом було настільки очевидною теоремою в його системі моральних цінностей, що було важко навести виведення доказу.

 — Ем, люди постраждають?

 — Але ж ви безперечно хотіли, щоб люди постраждали, — сказав професор Квірел. — Ви хотіли, щоб ці хулігани сьогодні постраждали. Бути Темним Лордом означає, що зазнають шкоди ті, кому ви хочете завдати шкоди.

Гаррі борсався в пошуках слів, а потім вирішив просто зупинитися на очевидному.

 — По-перше, лише через те, що я хочу, щоб хтось постраждав, ще не означає, що це правильно…​

 — Що ж визначає правильність, якщо не те, що ви цього хочете?

 — А, преференційний утилітаризм.

 — Перепрошую?

 — Це етична теорія про те, що добром є те, що задовольняє інтереси більшості…​

 — Ні, — сказав професор Квірел. Він потер носа рукою. — Гадаю, це не зовсім те, що я хотів сказати, містере Поттер. Зрештою, усі люди роблять те, що хочуть. Іноді люди дають назви “правильно” тому, що вони хочуть робити, проте як хтось може діяти, крім як за власним бажанням?

 — Ну, очевидно, я не міг би діяти на підставах моралі, якби вони не були здатні спонукати мене. Але це не означає, що бажання зашкодити тим слизеринцям має наді мною більшу владу, ніж підстави моралі!

Професор Квірел моргнув.

 — Це вже не згадуючи, — сказав Гаррі, — що стати темним лордом також означало би, що багато невинних перехожих теж постраждали б!

 — Яке вам до них діло? Що вони зробили для вас?

Гаррі розсміявся.

 — О, це приблизно так само тонко, як “Атлант розправив плечі”.

 — Перепрошую? — знову сказав професор Квірел.

 — Це книжка, яку батьки не давали мені читати, бо гадали, що вона мене зіпсує. Отже я, звісно, все одно прочитав її, і образився, що вони гадали, що я потраплю в настільки очевидні пастки. Бла бла бла, спроба тиснути на моє відчуття вищості, решта людей лише гальмують мене, бла бла бла.

 — Отже ви кажете, що мені треба розставляти менш очевидні пастки? — сказав професор Квірел. Він задумливо постукав пальцем по щоці. — Я можу над цим попрацювати.

Вони вдвох посміялися.

 — Але не відходьмо від поточного питання. Що всі ці інші люди зробили для вас?

 — Інші люди зробили купу всього для мене! Мої батьки взяли мене після смерті моїх батьків через те, що вони хороші люди, і стати Темним Лордом означало б зрадити це.

Деякий час професор Квірел мовчав.

 — Зізнаюся, — тихо сказав професор Квірел, — що у вашому віці таке ніколи навіть не спадало б мені на думку.

 — Мені жаль.

 — Не варто жалю. Це було давно, і я розвʼязав свої проблеми з батьками на своє задоволення. Отже, ви стримуєтеся через те, що батьки не схвалили б? Чи означає це, що якби вони випадково померли, то вас ніщо б не зупиняло від того, щоб…​

 — Ні, — сказав Гаррі. — Просто ні. Це їхній порив робити добро захистив мене. Такий порив є не лише в моїх батьків. І ось цей порив я б зрадив.

 — Хай там як, містере Поттер, ви не відповіли на моє перше питання, — нарешті сказав професор Квірел. — Яке у вас прагнення?

 — О. Ем…​ — він впорядкував свої думки. — Зрозуміти все, що важливо знати про всесвіт, застосувати це знання, щоб стати всемогутнім, і використати цю силу, щоб змінити реальність, адже в мене є деякі заперечення щодо того, як усе влаштовано зараз.

Була нетривала тиша.

 — Вибачте, якщо це дурне питання, містере Поттер, але ви впевнені, що не зізналися щойно, що хочете бути Темним Лордом?

 — Це лише якщо використовувати силу на зло, — пояснив Гаррі. — А якщо використовувати силу заради добра, то стаєш Світлим Лордом.

 — Зрозуміло, — сказав професор Квірел і постукав пальцем по іншій щоці. — Гадаю, я можу працювати з цим. Але містере Поттер, хоча обсяг ваших прагнень гідний самого Салазара, як саме ви пропонуєте цього досягти? Першим кроком буде стати незрівнянним бойовим магом, чи головою невимовників чи міністром магії, чи…​

 — Першим кроком буде стати вченим.

Професор Квірел дивився на Гаррі так, ніби той щойно перетворився на кицьку.

 — Вченим, — по деякому часі сказав професор Квірел.

Гаррі кивнув.

 — Вченим? — повторив професор Квірел.

 — Так, — сказав Гаррі. — Я досягну своєї мети за допомогою сили…​ науки!

 — Вченим! — вигукнув професор Квірел. На його обличчі було щире обурення, його голос став сильнішим та жорсткішим. — Ви могли б стати найкращим з моїх учнів! Найліпшим з бойових магів, що виходили з Гоґвортсу за пʼять десятиліть! Я не уявляю, як ви марнуєте дні в білому халаті й робите безґлузді речі зі щурами!

 — Ей! — сказав Гаррі. — Наука зовсім не обмежується цим! Не те щоб є щось погане в тому, щоб експериментувати з пацюками, звісно. Але саме наука дозволяє зрозуміти й контролювати всесвіт…​

 — Дурень, — тихо й з гіркотою сказав професор Квірел. — Ви дурень, Гаррі Поттер, — він протер лице долонею й воно стало спокійнішим. — Чи, можливо, ви ще просто не знайшли своє справжнє прагнення. Можна наполегливо вам порекомендувати стати натомість Темним Лордом?.. Я зроблю все що завгодно, щоб допомогти вам, як послугу людству.

 — Вам не подобається наука, — повільно сказав Гаррі. — Чому?

 — Ці дурні маґли колись усіх нас повбивають! — гучніше сказав професор Квірел. — Вони з усім покінчать! Настане кінець усьому!

Гаррі трохи розгубився.

 — Ви про що, про ядерну зброю?

 — Так, про ядерну зброю! — тепер професор Квірел майже кричав. — Навіть Той-Кого-Не-Можна-Називати ніколи нею не користувався, мабуть через те, що він не хотів володарювати над купою попелу! Вона ніколи не мала бути створеною! І з часом ставатиме лише гірше! — професор Квірел вже стояв струнко, а не спирався на стіл. — Є брами, що їх не відчиняють, є печаті, що їх не зривають! Дурні, що не можуть встояти перед бажанням пхати носа куди не можна, помирають від менших загроз значно раніше, а всі вцілілі знають, що є таємниці, які не довіряють тим, в кого недостатньо розуму чи самоконтролю, щоб відкрити їх самостійно! Кожен могутній чарівник знає це! Навіть найжахливіші Темні Чарівники знають це! А ці ідіоти маґли не можуть цього второпати! Палкі маленькі дурники, що відкрили секрет ядерної зброї та не змогли його втримати при собі, вони розпатякали своїм дурним політикам і тепер ми маємо жити під постійним страхом знищення!

Це доволі відрізнялося від звичної Гаррі з дитинства точки зору. Йому ніколи не спадало на гадку, що ядерні фізики мали створити змову мовчання й зберігати таємницю ядерної зброї від усіх, хто не був достатньо розумним, щоб бути ядерним фізиком. Думка була принаймні захопливою. Чи були б у них таємні паролі? Чи носили б вони маски?

(Насправді, наскільки Гаррі міг припустити, існують різноманітні неймовірно руйнівні секрети, які фізики тримають при собі, і лише секрет ядерної зброї було розповсюджено. Світ, який Гаррі міг спостерігати, виглядав би однаково у будь-якому випадку.)

 — Мені треба це обміркувати, — сказав Гаррі професорові Квірелу. — Це для мене нова думка. І однією з прихованих таємниць науки, що її передає лише горстка вчителів своїм випускникам, є те, як не зливати в унітаз нові думки щойно ти чуєш такі, що тобі не до вподоби.

Професор Квірел моргнув знову.

 — А чи є такі науки, що ви їх схвалюєте? — запитав Гаррі. — Можливо, медицина?

 — Космічні подорожі. Але видається, що маґли повзуть мов черепахи саме в тому проекті, що може дозволити чаклунам втекти з цієї планети, доки маґли її не підірвали.

Гаррі кивнув.

 — Я теж дуже захоплююся космічною програмою. Принаймні це в нас спільне.

Професор Квірел поглянув на Гаррі. Щось дивне промайнуло в його очах.

 — Мені потрібне ваше слово, ваша обітниця й ваша клятва ніколи не розповідати про те, що буде далі.

 — Ви їх отримали, — миттєво відповів Гаррі.

 — Дотримуйтеся цієї присяги або вам не сподобаються наслідки, — сказав професор Квірел. — Зараз я застосую рідкісне й потужне закляття. Не на вас, а на кабінеті навколо нас. Не рухайтеся, щоб не торкатися магії, що я її підтримую. Лише дивіться. Інакше я зупиню закляття, — професор Квірел зробив паузу. — І постарайтеся не впасти.

Гаррі кивнув зі здивуванням і нетерпінням.

Професор Квірел здійняв паличку й сказав щось, що вуха й розум Гаррі взагалі не змогли сприйняти. Слова пройшли повз свідомість і зникли в забутті.

Мармур на короткому радіусі навколо ніг Гаррі залишився незмінним. Решта мармуру кімнати зникла, зникли стіни й стеля.

Гаррі стояв на невеличкому колі з білого мармуру посеред безкрайнього поля зірок, що горіли дивовижно яскраво й не мерехтіли. Не було ані Землі, ані Місяця, ані Сонця, принаймні Гаррі не міг його розпізнати. Професор Квірел стояв там, де й раніше, висів посеред океану зірок. Чумацький Шлях вже мав вигляд величезної хвилі світла, що стала яскравішою, коли зір Гаррі пристосувався до темряви.

Жодне видовище ніколи не викликало в Гаррі стільки емоцій.

 — Ми…​ у космосі?..

 — Ні, — сумно й благоговійно сказав професор Квірел. — Проте це справжнє зображення.

До очей Гаррі підступили сльози. Він хутко витер їх — він не пропустить це через дурну воду, що заважає його зору.

Зірки більше не скидалися на крихітне коштовне каміння у величезному оксамитовому куполі, як здавалося з Землі. Тут не було неба над головою, жодної сфери навколо. Лише точки ідеального світла серед ідеальної чорноти, нескінченного порожнього ніщо з незліченними крихітними отворами, через які було видно сяйво з якогось неуявного іншого світу.

У космосі зірки виглядали страшенно, страшенно, страшенно далекими.

Гаррі все витирав і витирав очі від сліз.

 — Іноді, — так тихо сказав професор Квірел, що його було ледве чутно, — коли цей зіпсований світ здається винятково мерзенним, я починаю гадати, може існує якесь інше місце, далеко-далеко, де мені слід було б бути. Я не здатен уявити, яким могло б бути це місце, і якщо я навіть уявити його не можу, то як я можу вірити, що воно існує? І втім всесвіт дуже, дуже великий, і, можливо, воно існує все одно? Але зірки дуже, дуже далекі. Щоб дістатися до них треба багато, багато часу, навіть якби я знав як це зробити. І мені цікаво, що б мені снилося, якби я спав довго-довго…​

Хоч це й здавалося блюзнірством, Гаррі прошепотів:

 — Будь ласка, дозвольте мені тут затриматися.

Професор Квірел кивнув, він стояв без жодної опори посеред зірок.

Було дуже легко забути про невеличке коло мармуру під ногами і про власне тіло, стати точкою свідомості, що чи то зависла на місці, чи то рухалася. Усі відстані були неосяжними, тому не можна було зрозуміти.

Це був час поза часом.

А потім зірки зникли й повернулася класна кімната.

 — Мені шкода, — сказав професор Квірел, — але невдовзі в нас буде компанія.

 — Усе гаразд, — прошепотів Гаррі. — Цього було достатньо.

Він ніколи не забуде цього дня, і не через неважливі речі, що трапилися були раніше. Він навчиться цього закляття, навіть якщо це буде останнім, що він вивчить.

Враз важкі дубові двері кімнати зірвало із завіс й розкидало по мармуровій підлозі з пронизливим вереском.

 — КВІРІНЕ! ЯК ТИ ПОСМІВ!

Древній та могутній чарівник, наче величезна грозова хмара, залетів до кімнати. На його обличчі палав такий гнів, що суворий вираз, що його отримав був Гаррі раніше, здавався просто нічим у порівнянні.

Розум Гаррі дещо дезорієнтувався, коли та його частина, що хотіла з криком втекти від найстрашнішої з усіх відомих йому речей, втекла, і на її місці опинилася та його частина, що могла витримати потрясіння.

Жодна з граней Гаррі не була в захваті від того, що їхнє спостереження за зірками перервали.

 — Директоре Албусе Персів…​ — почав Гаррі крижаним тоном.

БАБАХ. Кулак професора Квірела гучно опустився на стіл.

 — Містере Поттер! — гаркнув професор Квірел. — Це — директор Гоґвортсу, а ви лише учень! Звертайтеся до нього відповідно!

Гаррі поглянув на професора Квірела.

Той обдарував Гаррі строгим поглядом.

Жоден з них не всміхався.

Дамблдор широкими кроками підійшов до місця, де стояв Гаррі біля підвищення, і де був професор Квірел поряд зі столом. Дамблдор здивовано на них витріщився.

 — Вибачте, — покірно й ввічливо сказав Гаррі. — Директоре, дякую за бажання мене захистити, проте професор Квірел вчинив правильно.

Вираз обличчя Дамблдора повільно змінився з такого, що випаровує сталь, до чогось просто злого.

 — Я чув, як учні стверджували, що цей чоловік організував, щоб старші слизеринці знущалися з тебе! Що він заборонив тобі захищатися!

Гаррі кивнув.

 — Він точно знав, що зі мною не так, і показав мені, як це виправити.

 — Гаррі, що ти верзеш?

 — Я навчав його, як програвати, — сухо сказав професор Квірел. — Це важлива життєва навичка.

Було очевидно, що Дамблдор досі не розумів, проте його голос став дещо тихішим.

 — Гаррі…​ — повільно сказав він. — Якщо професор із захисту тобі чимось погрожує, щоб ти не скаржився…​

Ви безумець, невже навіть сьогодні ви справді гадаєте, що я…​

 — Директоре, — сказав Гаррі, намагаючись звучати присоромлено, — моя проблема не в тому, що я мовчу про образи з боку професорів.

Професор Квірел тихенько засміявся.

 — Не ідеально, містере Поттер, проте непогано для першого дня. Директоре, чи дослухали ви до частини про пʼятдесят одне очко як винагороду для Рейвенклову, чи вилетіли з кімнати щойно почули першу частину?

На обличчі Дамблдора промайнуло збентеження, а потім був подив.

 — Пʼятдесят одне очко для Рейвенклову?

Професор Квірел кивнув.

 — Він їх не очікував, проте це здавалося доречним. Скажіть професорці МакҐонеґел, що, з моєї точки зору, чуток про те, через що довелося пройти містерові Поттеру для повернення втрачених очок, цілком достатньо, щоб досягти потрібного їй ефекту. Ні, директоре, містер Поттер нічого мені не розповідав. Легко зрозуміти, яка частина сьогоднішніх подій є її роботою, так само, як я знаю, що кінцевий компроміс був вашою пропозицією. Хоча мені цікаво, яким дивовижним чином містер Поттер зміг взяти верх над вами зі Снейпом, а потім професорка МакҐонеґел змогла взяти верх над ним.

Гаррі якось вдалося не змінитися в лиці. Невже це було настільки очевидним для справжнього слизеринця?

Дамблдор підійшов ближче до Гаррі, уважно його оглядаючи.

 — Щось у тебе колір обличчя не дуже, Гаррі, — сказав старий чарівник. Він проникливо поглянув на обличчя Гаррі. — Чим ти сьогодні обідав?

 — Що? — запитав Гаррі. Його розум раптом завагався. Чому це Дамблдор питав про добре просмажену ягнятину й тонко порізану броколі, якщо це фактично остання з можливих причин для…​

Старий чарівник випрямився.

 — Не зважай. Гадаю, з тобою все гаразд.

Професор Квірел кахикнув, гучно й нарочито. Гаррі подивився на нього, і побачив, що професор Квірел витріщався на Дамблдора.

 — Кге-кгем! — знову кашлянув професор Квірел.

Дамблдор і професор Квірел схрестили погляди, і між ними ніби щось сталося.

 — Якщо ви не розкажете йому, — сказав професор Квірел, — то це зроблю я, навіть якщо ви мене за це звільните.

Дамблдор зітхнув і повернувся до Гаррі.

 — Перепрошую, що порушив ваш ментальний простір, містере Поттер, — офіційним тоном сказав директор. — У мене не було жодних інших намірів, крім як визначити, чи зробив був професор Квірел те саме.

Що?

Сумʼяття тривало саме стільки, скільки Гаррі було потрібно, щоб збагнути, що щойно сталося.

 — Ви…​

 — Спокійніше, містере Поттер, — сказав професор Квірел. Втім, його обличчя було жорстким, коли він подивився на Дамблдора.

 — Виманологію іноді плутають зі здоровим ґлуздом, — сказав директор. Проте вона залишає сліди, що їх може виявити інший вправний виманолог. Це все, що я шукав, містере Поттер, і я поставив вам неважливе питання, щоб ви точно не думали ні про що важливе, доки я шукав.

 — Треба було спочатку спитати!

Професор Квірел похитав головою.

 — Ні, містере Поттер, у директора було достатньо підстав для занепокоєння, і якби він попросив дозволу, то ви б думали саме про те, чого не хотіли б, щоб він побачив, — голос професора Квірела став різкішим. — Мене більше бентежить, директоре, що ви не вважали за потрібне сказати йому після того!

 — Ви щойно дуже ускладнили майбутні перевірки його ментального стану, — сказав Дамблдор й обдарував професора Квірела холодним поглядом. — Цікаво, чи зробили ви це навмисно?

Професор Квірел здавався непохитним.

 — У цій школі забагато виманологів. Я наполягаю, щоб містер Поттер отримав інструктаж з блокології. Чи дозволите ви мені бути його вчителем?

 — У жодному разі, — миттєво відповів Дамблдор.

 — Так я й думав. Тоді, оскільки ви позбавили його моїх безкоштовних послуг, то ви й оплатите містерові Поттеру заняття з акредитованим інструктором блокології.

 — Такі послуги коштують чимало, — сказав Дамблдор, зі здивуванням розглядаючи професора Квірела. — Хоча в мене є певні звʼязки…​

Професор Квірел рішуче похитав головою.

 — Ні. Містер Поттер запитає у свого менеджера в “Ґрінґотсі” й той порекомендує стороннього інструктора. З усією повагою, директоре Дамблдор, після ранкових подій я змушений виступити проти того, щоб ви чи ваші друзі мали доступ до розуму містера Поттера. Я також наполягаю, щоб інструктор дав незламну обітницю нічого не розголошувати, і щоб він погодився на забуття негайно після кожного заняття.

Дамблдор насупився.

 — Такі послуги надзвичайно дорогі, як вам чудово відомо. І я не можу не поцікавитися, чому ви вважаєте це доцільним.

 — Якщо проблема у фінансах, — втрутився Гаррі, — то в мене є деякі думки щодо отримання великих сум швидко…​

 — Дякую, Квіріне, ваша мудрість тепер очевидна, і перепрошую за те, що ставив її під сумнів. Ваша турбота про Гаррі Поттера також робить вам честь.

 — Будь ласка, — сказав професор Квірел. — Сподіваюся, ви також не будете проти, якщо я особливо зосереджу на ньому свою увагу.

Тепер обличчя професора Квірела стало вкрай серйозним, і дуже непорушним.

Дамблдор поглянув на Гаррі.

 — Я теж цього бажаю, — сказав Гаррі.

 — То он як воно буде…​ — повільно промовив старий чарівник. Щось дивне промайнуло на його обличчі. — Гаррі…​ ти маєш зрозуміти, що якщо ти обереш цього чоловіка, як твого вчителя й друга, твого першого наставника, то так чи інакше ти його втратиш. І те, як ти його втратиш, може дозволити чи назавжди заборонити тобі його повернути.

Це не спадало Гаррі на думку. Але дійсно існувало прокляття на посаді захисту…​ і воно, видається, діяло з бездоганною частотою десятиліттями…​

 — Напевно, — тихо сказав професор Квірел, — проте я буду до його послуг, доки витримаю.

Дамблдор зітхнув.

 — Гадаю, це, принаймні, ощадливо. Бо, як професор із захисту, ви вже приречені якимось невідомим чином.

Гаррі довелося докласти зусиль, щоб не відреагувати, коли усвідомив, що саме мав на увазі Дамблдор.

 — Я проінформую мадам Пінс, що містерові Поттеру дозволено брати книжки з блокології, — сказав Дамблдор.

 — Є підготовчі вправи, які ви маєте виконати самостійно, — сказав професор Квірел. — І я пропоную вам поквапитися.

Гаррі кивнув.

 — Тоді я залишу вас, — сказав Дамблдор. Він кивнув і Гаррі, і професорові Квірелу, та дещо повільно пішов.

 — Ви можете знову виконати це закляття? — запитав Гаррі, щойно Дамблдор пішов.

 — Не сьогодні, — тихо сказав професор Квірел, — і, боюся, не завтра. Щоб його розпочати треба багато сил, хоча на підтримку треба значно менше, тому я зазвичай не зупиняю його якомога довше. Цього разу це був порив. Якби я подумав і усвідомив, що нас можуть перервати…​

Зараз для Гаррі Дамблдор був найнеулюбленішою людиною у всесвіті.

Вони вдвох зітхнули.

 — Навіть якщо я побачу це лише ще одного разу, — сказав Гаррі, — я завжди буду вдячний вам.

Професор Квірел кивнув.

 — Ви чули про програму “Піонер”? — запитав Гаррі. — Це апарати, що пролітали повз різні планети й фотографували їх. Два з них перейдуть на траєкторії, що виведуть їх з сонячної системи до міжзоряного простору. Тому до них додали золоті пластинки, що зображують чоловіка, жінку, і показують, де можна знайти Сонце в нашій галактиці.

Професор Квірел хвильку помовчав, а потім усміхнувся.

 — Скажіть, містере Поттер, чи можете ви здогадатися, що спало мені на думку, коли я завершив складати список з тридцяти сімох пунктів того, що я ніколи не робитиму, коли стану темним лордом? Уявіть себе на моєму місці й спробуйте здогадатися.

Гаррі уявив, як він дивиться на список з тридцяти сімох речей, які не можна буде робити, коли він стане Темним Лордом.

 — Ви вирішили, що якщо треба дотримуватися усього списку весь час, то взагалі немає сенсу ставати Темним Лордом.

 — Саме так, — з усмішкою сказав професор Квірел. — Отже я збираюся порушити друге правило — “не вихваляйся” — і розповім вам про дещо, що я зробив. Не уявляю, як це знання може комусь зашкодити. І я майже впевнений, що ви б усе одно здогадалися про це, коли ми знатимемо один одного достатньо добре. І все одно…​ Присягніться, що ніколи не розповідатимете про те, що я зараз скажу.

 — Присягаюся! — Гаррі відчував, що буде справді цікаво.

 — У мене є підписка на маґлівське видання, що інформує мене про новини щодо космічних подорожей. Я не знав про Піонер-10 доки не повідомили про його запуск. Проте коли я дізнався, що Піонер-11 також покидає сонячну систему назавжди, — сказав професор Квірел і вишкірився найширшою усмішкою з усіх, що бачив у нього Гаррі, — я прослизнув у НАСА, так-так, і застосував чудове маленьке закляття на цій чудовій золотій пластині, через яке вона існуватиме значно довше, ніж змогла б без нього.

…​

…​

…​

 — Так, — сказав професор Квірел, що тепер ніби став на пʼятнадцять метрів вищим, — я очікував на таку реакцію.

…​

…​

…​

 — Містере Поттер?

 — …​у мене немає слів.

 — “Ви перемогли” здається доречним, — сказав професор Квірел.

 — Ви перемогли, — негайно сказав Гаррі.

 — Бачите? Можна лише уявити, у яку страшну халепу ви б втрапили, якби не змогли цього сказати.

Вони вдвох посміялися.

Гаррі спало на думку ще дещо.

 — А ви раптом не включили до пластини якусь додаткову інформацію?

 — Додаткову інформацію? — запитав професор Квірел таким тоном, ніби це була цілковито нова ідея для нього й він був заінтригований.

Що було дуже підозрілим для Гаррі, враховуючи, що йому знадобилося менше хвилини на те, щоб про це подумати.

 — Може ви додали голографічне послання, як у “Зоряних війнах”? Чи…​ гм. Портрети, видається, містять стільки ж інформації, скільки й весь людський мозок…​ ви не могли додати маси до апарату, проте можливо ви могли перетворити якусь з його частин на власний портрет? Чи ви знайшли добровольця, що помирав від смертельної хвороби, протягли його до НАСА й використали таке закляття, щоб його привид опинився на пластині.

 — Містере Поттер, — зненацька різким тоном сказав професор Квірел, — закляття, що вимагає смерті людини безсумнівно буде віднесено міністерством до темних мистецтв, незважаючи на жодні обставини. Чути такі речі від учнів неприйнятно.

Просто дивовижно, наскільки бездоганно професор Квірел підібрав слова відповіді: він ані заперечив, ані підтвердив нічого. Це було сказано саме так, як сказав би хтось, хто не хоче обговорювати такі речі й гадає, що учням треба триматися якнайдалі від таких тем. Гаррі чесно не знав, чи професор Квірел просто не хотів з ним про це розмовляти, доки Гаррі не навчиться захищати свій розум.

 — Ясно, — сказав Гаррі. — Я ні з ким більше не говоритиму про цю ідею.

 — Будь ласка, не згадуйте про всю цю справу, містере Поттер. Мені до вподоби жити без привертання загальної уваги. Ви не знайдете жодних згадок про Квіріна Квірела в газетах аж доки я не прийняв рішення, що вже час викладати захист у Гоґвортсі.

Це здавалося трохи сумним, проте Гаррі міг таке зрозуміти. А потім він усвідомив, що з цього випливає.

 — Скільки ж усього приголомшливого ви зробили, про що ніхто більше не знає…​

 — О, чимало, — сказав професор Квірел. — Але, гадаю, на сьогодні цілком досить, містере Поттер. Зізнаюся, що я дещо втомився…​

 — Я розумію. І дякую. За все.

Професор Квірел кивнув, та він сильніше спирався на стіл.

Гаррі поспіхом вийшов.