Кохай, як Ролінґ твоя.

Сьогоднішня історична цікавинка: стародавні євреї вважали межею дня захід, а не схід сонця, тому казали «вечір і ранок» замість «ранок і вечір». (І, як зазначило чимало рецензентів, сучасна юдейська галаха стверджує те саме.)

 — Впевнений, що час я десь знайду.

 — Фріґідейро!

Гаррі вмочив палець у воду в склянці, що стояла на його парті. Та мала стати прохолодною, але як була тепленькою, так і залишилася. Знову.

Гаррі почувався дуже, дуже ошуканим.

По всіх закутках дому Верресів можна було знайти сотні фантастичних романів. Гаррі прочитав був їх чимало, і скидалося на те, що він мав загадкову темну сторону. Тож, коли склянка води відмовилася співпрацювати перші кілька разів, Гаррі подивився навсібіч, упевнюючись, що ніхто в класі чарів за ним не спостерігає, глибоко вдихнув, зосередився й розізлив себе. Він подумав про слизеринців, що знущалися з Невіла, і про гру, в якій хтось вибиває з рук усі твої книжки щоразу, як ти намагаєшся підібрати їх. Згадав слова Драко Мелфоя про десятирічну дівчинку Лавґудів і як насправді працює Чарверсуд…​

І лють просочилася в його кров. Рукою, що тремтіла від ненависти, він підняв свою паличку й холодним голосом промовив:

 — Фріґідейро!

Нічогісінько не відбулося.

Гаррі обшахрували. Йому хотілося написати комусь із вимогою відшкодувати кошти за його темну сторону, що достоту мусила мати нездоланну магічну силу, проте виявилася несправною.

 — Фріґідейро! — знову вигукнула Герміона із сусідньої парти.

Її вода стала суцільною кригою, а облямівка склянки взялася білою памороззю. Видавалося, вона цілковито зосередилася на своїй роботі й зовсім не усвідомлювала, що інші учні витріщаються на неї сповненими ненависти очима. Це могло свідчити про щось одне: (а) її небезпечну неуважність; (б) досконало відточену гру, що сягала рівня витончених мистецтв.

 — О, дуже добре, міс Ґрейнджер! — пискнув Філіус Флитвік, їхній професор чарів і вихователь Рейвенклову, крихітний чоловічок, чия зовнішність нічим не виказувала чемпіона-дуелянта в минулому. — Бездоганно! Дивовижно!

У найгіршому разі Гаррі мав надію виявитися другим після Герміони. Звісно, краще б це вона конкурувала з ним, та можна змиритися й зі зворотною ситуацією. Однак станом на понеділок він плентався у хвості класу, по-дружньому змагаючись за звання найгіршого учня з усіма іншими вихованими маґлами дітьми, окрім Герміони. Та сама-самісінька розмістилася на вершині, зовсім без суперників, бідолашка.

Професор Флитвік стояв над партою однієї з дівчат маґлівського роду й спокійно коригував спосіб, у який та тримала паличку.

Гаррі поглянув на Герміону й тяжко ковтнув. За таких обставин її роль була очевидною…​

 — Герміоно? — запитав він невпевнено. — Ти маєш якісь думки, що саме я роблю не так?

Герміонині очі запалали жахливим вогнем корисности, від якого щось у Гарріній підсвідомості заволало від розпачливого приниження.

Пʼять хвилин потому його вода стала помітно холоднішою за кімнатну температуру. Герміона кілька разів вербально погладила Гаррі по голівці, порадила наступного разу вимовляти замовляння чіткіше й пішла допомагати комусь іншому.

Професор Флитвік нарахував Герміоні очко за допомогу Гаррі. Той міцно зціпив зуби, аж щелепа заболіла, а це аж ніяк не поліпшувало його вимови.

«Мені начхати, що це нечесне змагання. Я точно знаю, що робитиму з двома додатковими годинами щодня: сидітиму у своїй валізі й навчатимуся, доки не наздожену Герміону Ґрейнджер».

 — Трансфігурація — одна з найскладніших і найнебезпечніших магічних дисциплін, що їх вивчають у Гоґвортсі, — промовила професорка Макґонеґел. На обличчі суворої старої відьми не було й сліду легковажности. — Той, хто бешкетуватиме в моєму класі, негайно з нього вийде й більше ніколи не повернеться. Я вас попередила.

Її паличка опустилася й торкнулася стола, що плавно перетворився на свиню. Кілька учнів маґлівського роду зойкнуло. Свиня розгублено роззирнулася довкола, чмихнула, а тоді знову зробилася столом.

Професорка трансфігурації огледіла класну кімнату, зрештою зупинивши погляд на одному учневі:

 — Містере Поттер, ви отримали свої навчальні матеріали лише кілька днів тому. Чи ви вже почали читати підручник трансфігурації?

 — Ні, вибачте, професорко, — відповів Гаррі.

 — Вибачення зайві. Якби завчасне читання було обовʼязковим, вас би про це попередили, — вона постукала пальцями по столу, що стояв перед нею. — Містере Поттер, не бажаєте зробити припущення: це стіл, що його я трансфігурувала на свиню, чи це від самого початку була свиня, а я ненадовго зняла трансфігурацію? Якби ви прочитали перший розділ підручника, то знали б.

 — Я б припустив, — Гаррі злегка насупив брови, — що легше почати зі свині, адже якщо починати зі стола, то свиня може не знати, як стояти.

 — Я вам не докоряю, містере Поттер, — професорка Макґонеґел похитала головою, — проте правильна відповідь: у трансфігурації ви не бажаєте робити припущень. Помилкові відповіді буде оцінено надзвичайно суворо, а запитання, залишені без відповіді, — з великою поблажливістю. Ви мусите навчитися розуміти, чого саме ви не знаєте. Якщо я поставлю будь-яке запитання — неважливо, наскільки тривіальне чи просте, — і ви відповісте: «Я не певен», я не звинувачуватиму вас, а будь-хто, хто розсміється, втратить очки. Чи можете ви сказати, чому це правило існує, містере Поттер?

«Бо одна-єдина помилка в трансфігурації може виявитися неймовірно небезпечною».

 — Ні.

 — Правильно. Трансфігурація небезпечніша за явлення, яке викладають лише з шостого класу. На жаль, для максимізації своїх здібностей у дорослому віці її потрібно вивчати й тренувати змалечку. Отже, це небезпечний предмет, і вам варто стерегтися будь-яких помилок. Ніхто з моїх учнів ще ніколи не зазнавав непоправної шкоди, і я надзвичайно засмучуся, якщо ви станете першим класом, що зіпсує мій рекорд.

Кілька школярів знервовано ковтнуло.

Професорка Макґонеґел підвелася й підійшла до стіни за своїм столом, на якій висіла полірована класна дошка.

 — Існує чимало причин, з яких трансфігурація є небезпечною, але одна з них важливіша за інші, — вона створила коротке перо з товстим кінцем і вивела ним червоні літери, а потім підкреслила їх синім, використавши той самий маркер.

 — Трансфігурація непостійна! — виголосила професорка Макґонеґел. — Трансфігурація непостійна! Трансфігурація непостійна! Містере Поттер, припустімо, хтось трансфігурував шматок деревини на чашку з водою, а ви її випили. Як гадаєте, що з вами трапиться, коли ефект трансфігурації вичерпається?

Нависла тиша.

 — Пробачте, містере Поттер, не слід було запитувати про це вас. Я забула, що вас обдаровано напрочуд песимістичною уявою…​

 — Нічого страшного, — відповів Гаррі, тяжко ковтнувши. — Отже, перша відповідь: я не знаю, — професорка схвально кивнула, — проте я можу уявити, що…​ дерево опиниться в моєму шлунку й у моїй кровоносній системі, а якщо хоч частину тієї води поглинуть тканини мого тіла — цікаво, це буде дерев’яна пульпа, суцільне дерево чи…​

Гарріне розуміння магії підвело його. Передусім він не міг збагнути, як дерево зіставляється з водою, а тому йому не вдавалося змалювати розвиток подій після того, як молекули води перемішаються внаслідок звичайного теплового руху, чари вичерпаються й відбудеться зворотне перетворення.

 — Як правильно зауважив містер Поттер, — Макґонеґел напружилася, — він стане вкрай хворим і потребуватиме нагального флуювання до лікарні Святого Мунґо, щоб мати бодай шанс вижити. Будь ласка, розгорніть свої підручники на п’ятій сторінці.

Навіть без звуку ставало зрозуміло, що зображена на рухомій світлині жінка зі страшенно знебарвленою шкірою кричала.

 — Злочинця, що трансфігурував був золото на вино й почастував ним цю жінку — як плату за борг, з його слів, — було засуджено до десяти років Азкабану. Будь ласка, перегорніть на шосту сторінку. Це дементор. Дементори — це вартові Азкабану. Вони висмоктують із людей магію, життя й будь-які щасливі думки, що намагаються виникнути в їхніх головах. Світлина на сьомій сторінці — цей самий злочинець десять років потому, коли настав час його звільнення. Як бачите, він мертвий…​ Так, містере Поттер?

 — Професорко, якщо трапиться найгірше в ситуації, як-от ця, чи існує спосіб підтримувати трансфігурацію?

 — Ні, — відрізала вона. — Забезпечення трансфігурації потребує постійних витрат вашої магії, обсяг яких залежить від розміру цільового об’єкта. І доведеться відновлювати контакт з об’єктом щокілька годин, що за таких умов неможливо. Такі катастрофи невиправні.

Професорка Макґонеґел нахилилася вперед із надзвичайно суворим обличчям:

 — Ви ніколи й у жодному разі не трансфігуруватимете нічого на рідину чи газ. Ані на воду, ані на повітря. Нічого подібного до води, нічого подібного до повітря. Навіть якщо це не питна рідина, вона випаровується, її невеличкі частинки потрапляють у повітря. Ви не трансфігуруватимете на те, що має згоріти. Це створить дим, що його хтось може вдихнути! Ви ніколи не трансфігуруватимете на те, що гіпотетично може потрапити всередину чийогось тіла в будь-який спосіб. Жодної їжі. Нічого схожого на їжу. Навіть заради невеличкої смішної витівки, коли ви збираєтеся розповісти про свій пиріг із грязюки раніше, ніж хтось його з’їсть. Ви ніколи цього не робитимете. На уроці, всередині цієї кімнати, поза нею чи де завгодно. Чи це цілковито зрозуміло кожному учневі?

 — Так, — озвалися Гаррі, Герміона й ще кілька голосів. Інші мов оніміли.

 — Чи це цілковито зрозуміло кожному учневі?

 — Так, — промовили, пробубоніли й прошепотіли вони.

 — Якщо ви порушите будь-яке з цих правил, то надалі не вивчатимете трансфігурації в Гоґвортсі. Повторюйте разом зі мною: я ніколи не трансфігуруватиму нічого на рідину чи газ.

 — Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на рідину чи газ, — відгукнувся безладний хор учнів.

 — Ще раз! Гучніше! Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на рідину чи газ.

 — Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на рідину чи газ.

 — Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на те, що схоже на їжу чи будь-що інше, що потрапляє всередину людського тіла.

 — Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на те, що має згоріти, бо це може створити дим.

 — Ви ніколи не трансфігуруватимете нічого на те, що схоже на гроші, зокрема маґлівські, — застерегла професорка Макґонеґел. — Ґобліни вміють дізнаватися, хто це зробив. Згідно з чинним законом, нація ґоблінів перебуває в стані постійної війни з усіма магічними фальшивомонетниками. Вони не надсилатимуть аврорів. Вони надішлють армію.

 — Я ніколи не трансфігуруватиму нічого на те, що схоже на гроші, — повторили учні.

 — І понад усе: ви ніколи не трансфігуруватимете нічого живого, особливо самих себе. Це зробить вас дуже хворими й, можливо, мертвими, залежно від того, як саме ви себе трансфігуруєте та як довго підтримуватимете зміну, — професорка Макґонеґел зупинилася. — Містер Поттер щойно підняв руку догори, адже він бачив перетворення анімага, зокрема перетворення людини на кицьку й назад. Але перетворення анімага не є вільною трансфігурацією.

Вона дістала з кишені невеличкий шматок деревини, торкнулася його паличкою, перетворивши на скляну кулю, і сказала:

 — Кристферріум!

Скляна куля стала сталевою. Ще одне торкання паличкою — і знову обернулася на шмат деревини.

 — «Кристферріум» перетворює суцільно скляний обʼєкт на суцільно сталевий подібної форми. Воно не в змозі зробити зворотне перетворення, як і не в змозі перетворити стіл на свиню. Найзагальніша форма трансфігурації — вільна, яку ви й вивчатимете, — здатна перетворити будь-який об’єкт на будь-що інше, принаймні коли йдеться про матеріальну форму. Саме тому вільна трансфігурація має виконуватися безмовно. Використання чарів потребувало б різних слів для кожної окремої трансфігурації між об’єктом і ціллю.

Професорка Макґонеґел виразно оглянула клас:

 — Деякі вчителі починають із трансфігураційних чарів, а вже потім переходять до вільної трансфігурації. Так, це було б значно простіше на поча́тках, проте це може сформувати у вас неправильні навички й послабити ваші здібності пізніше. На моїх заняттях ви відразу вивчатимете вільну трансфігурацію, що потребуватиме безмовного накладання заклять. Для цього вам доведеться тримати в голові форму початкового об’єкта, форму цільового об’єкта й процес трансформації.

 — І відповідаючи на запитання містера Поттера, — провадила далі професорка Макґонеґел. — Саме вільну трансфігурацію ви не маєте застосовувати до жодної живої істоти. Існують чари й зілля для безпечного оборотного й обмеженого перетворення живих істот. Наприклад, анімаг, що не має кінцівки, не матиме її й після перетворення. Вільна трансфігурація не є безпечною. Ви змінитеся, доки будете в трансфігурованому стані: дихання, наприклад, спричинює постійну втрату матерії в довкілля. Коли трансфігурація вичерпається, а тіло спробує повернутися до своєї початкової форми, воно буде не цілком спроможним це зробити. Притиснете до себе паличку й уявите своє волосся золотим — згодом воно вилізе. Візуалізуєте себе кимось із чистішою шкірою — забезпечите собі тривале перебування в лікарні Святого Мунґо. А якщо трансфігуруєте себе на тілесну форму дорослого — помрете, коли дія трансфігурації минеться.

Це пояснювало, чому він бачив товстих хлопців і менш ніж бездоганно привабливих дівчат. Чи старих людей, коли вже на те пішло. Такого б не було, якби існувала можливість просто трансфігурувати себе щоранку…​ Гаррі підняв руку й спробував очима подати професорці Макґонеґел сигнал.

 — Так, містере Поттер?

 — Чи можливо трансфігурувати живий об’єкт на статичну ціль, як-от монету, — ні, вибачте, мені дуже шкода. Скажімо, на сталеву кулю?

Професорка Макґонеґел похитала головою:

 — Містере Поттер, навіть неживі об’єкти з плином часу зазнаю́ть невеличких внутрішніх змін. Набувши первинної форми, ваше тіло візуально начебто залишиться таким самим, і протягом першої хвилини ви не зауважите жодних негараздів. Але вже за годину ви захворієте, а за день — помрете.

 — Кгем, вибачте, то якби я прочитав був перший розділ, я міг би здогадатися, що стіл від початку був столом, а не свинею, — промовив Гаррі. — Але тільки попередньо припустивши, що ви не хочете вбивати свиню, що видається доволі ймовірним, проте…​

 — Маю передчуття, що оцінювання ваших контрольних робіт стане нескінченним джерелом втіхи для мене, містере Поттер. Але якщо ви маєте інші запитання, чи не погодитеся притримати їх до кінця заняття?

 — Більше питань немає, професорко.

 — Тепер повторюйте за мною, — звеліла професорка Макґонеґел. — Я ніколи не намагатимуся трансфігурувати нічого живого, особливо самого себе, хіба що мене конкретно проінструктують зробити це, використовуючи спеціалізовані чари чи зілля.

 — Якщо я сумніваюся в безпечності трансфігурації, я не виконуватиму її, доки не спитаю або професорку Макґонеґел, або професора Флитвіка, або професора Снейпа, або директора: вони єдині визнані фахівці з трансфігурації в Гоґвортсі. Консультуватися з іншими учнями неприйнятно, навіть якщо вони стверджують, що памʼятають, як ставили те саме запитання.

 — Навіть якщо чинний професор захисту запевняє, що трансфігурація безпечна, і навіть якщо я бачив, як професор захисту виконував її й нічого поганого не сталося, сам я не намагатимуся її виконати.

 — Я маю повне право відмовитися виконувати будь-яку трансфігурацію, через яку я почуваюся хоч трохи знервовано. З огляду на те, що навіть директор Гоґвортсу не може наказати мені протилежного, я, безумовно, не прийму такого наказу від професора захисту, навіть якщо той погрожуватиме втратою гуртожитком сотні очок і виключенням.

 — Якщо я порушу якесь із цих правил, то надалі не вивчатиму трансфігурації упродовж усього періоду свого перебування в Гоґвортсі.

 — Ми повторюватимемо ці правила на початку кожного заняття протягом першого місяця, — сказала професорка Макґонеґел. — А тепер почнімо. Початкові обʼєкти — сірники, цільові — голки…​ Будь ласка, відкладіть свої палички, дякую. Під словом «почнімо» я мала на увазі, що ви почнете робити нотатки.

За пів години до завершення професорка Макґонеґел роздала сірники. Наприкінці уроку Герміона мала сріблястий сірник, а решта класу (маґлівського роду чи ні) — те саме, з чого й починала. Професорка Макґонеґел нагородила її ще одним очком для Рейвенклову.

Коли трансфігурація завершилася, Герміона підійшла до Гарріної парти, доки той складав свої книжки до капшучка. Її обличчя виражало суцільну безневинність:

 — Знаєш, сьогодні я заробила два очки для Рейвенклову.

 — Саме так, — коротко відповів Гаррі.

 — Проте це не те саме, що твої сім очок. Гадаю, я просто не така розумна, як ти.

Гаррі згодував своє домашнє завдання капшучкові й повернувся до Герміони, зіщуливши очі. Він зовсім забув про це.

 — Однак навчання в нас щодня, — вона грайливо на нього дивилася. — Цікаво, скільки тобі знадобиться часу, щоб знайти ще якихось гафелпафців у біді? Сьогодні понеділок, тож маєш час аж до четверга.

Вони незмигно дивились одне одному в очі. Гаррі заговорив першим:

 — Ти ж розумієш, що це означає війну.

 — Щось не пригадую, щоб між нами був мир.

Всі інші учні зачаровано спостерігали за ними. Всі інші учні, а також, на жаль, професорка Макґонеґел.

 — О, містере Поттер, — проспівала вона з іншого боку класу. — Маю для вас гарні новини. Мадам Помфрі схвалила вашу пропозицію щодо захисту її спімстерівських дверцят від пошкоджень, робо́ти мають завершитися наприкінці цього тижня. Гадаю, це заслуговує…​ хай буде десяти очок для Рейвенклову.

Герміона шоковано й зраджено роззявила рота. Гаррі майнула думка, що він не надто зараз від неї відрізняється.

 — Професорко…​ — прошипів Гаррі.

 — Ви, безсумнівно, заслужили цю нагороду, містере Поттер, я не роздаю очок гуртожиткам навмання. Можливо, для вас це не мало великого значення — просто побачили щось крихке й запропонували спосіб виправити це. Але спімстерівські дверцята коштовні, і директор не дуже зрадів, коли одні з них розбилися востаннє.

Професорка Макґонеґел напустила на себе задуму:

 — Оце так, цікаво, чи комусь іще вдавалося здобути сімнадцять очок першого ж свого дня в школі. Треба перевірити, але підозрюю, що це новий рекорд. Може, варто зробити оголошення під час вечері?

 — ПРОФЕСОРКО! — скрикнув Гаррі. — Це наша війна! Не втручайтеся!

 — Тепер ви маєте час аж до наступного четверга, містере Поттер. Хіба що, звісно, ви раніше не затієте якихось пустощів і не втратите очок гуртожитку. Наприклад, нешанобливо звертатиметеся до когось із професорів, — вона притиснула палець до щоки, наче щось обмірковувала. — Гадаю, вже до кінця пʼятниці ви доберетеся до відʼємних чисел.

Гаррі стулив рота, клацнувши щелепою. Він дивився на Макґонеґел своїм найбільш убивчим поглядом, однак скидалося на те, що її це лише розважало.

 — Так, безумовно, оголошення під час вечері, — далі роздумувала вона. — Але це не має образити слизеринців, тож зробимо його коротким: просто кількість очок і факт рекорду…​ А якщо хтось прийде до вас по допомогу з домашнім завданням і розчарується, дізнавшись, що ви ще навіть не почали читати своїх підручників, завжди можете скерувати їх до міс Ґрейнджер.

 — Професорко! — вигукнула Герміона надто високим голосом.

 — Оце так, — професорка Макґонеґел не звернула на неї уваги, — цікаво, скільки часу знадобиться міс Ґрейнджер, щоб здійснити щось варте оголошення під час вечері? Нетерпляче чекаю на це, хай чим воно виявиться.

Гаррі й Герміона не змовляючись розвернулися й покрокували геть із класу. За ними слідувала вервечка загіпнозованих рейвенкловців.

 — Ем, — мовив Гаррі. — Після вечері досі в силі?

 — Звісно, — відповіла Герміона. — Я б не хотіла, щоб ти ще більше відстав у навчанні.

 — О, красно дякую. Дозволь зауважити: ти вже зараз така видатна, що я не можу не замислюватися над тим, якою ти станеш, коли здобудеш початкову підготовку з раціональности.

 — Це справді так корисно? Не схоже, щоб вона допомагала тобі з чарами чи трансфігурацією.

Повисла легка павза.

 — Я отримав свої підручники тільки чотири дні тому. Ось чому мені довелося заробляти ці сімнадцять очок без палички.

 — Чотири дні тому? Можливо, ти не можеш прочитати вісім книжок за чотири дні, та міг би впоратися бодай з однією. Скільки часу тобі знадобиться, щоб закінчити, з поточною швидкістю? Ти знаєш усю цю математику, тож скажи: скільки буде вісім на чотири, поділене на нуль?

 — Ти не мала занять, що їх потрібно відвідувати, як оце мені зараз. Але вихідні вільні, отже…​ границя восьми на чотири, поділити на іпсилон, коли іпсилон прямує до нуля праворуч…​ У неділю о 10:47.

 — Взагалі-то, я встигла за три дні.

 — Тоді в суботу о 14:47. Впевнений, що час я десь знайду.

І був вечір, і був ранок — день перший.