Розділ 16. Творче мислення

Ворожі ворота там, де й Ролінґ.


Я не психопат, просто я дуже творчий.


У середу, тільки-но Гаррі зайшов у клас Захисту, він зрозумів — цей предмет буде не таким, як інші.

Для початку, це був найбільший клас, який Гаррі бачив у Гоґвортсі, на зразок аудиторій великих університетів — з ярусами столів розташованими так, щоб усі могли бачити гігантське підвищення з білого мармуру. Клас був високо в Гоґвортсі — на п’ятому поверсі, і Гаррі знав, що докладніших пояснень про те, де взагалі клас на зразок цього міг поміститися, йому не отримати. Ставало ясно, що Гоґвортс не мав геометрії, Евклідової чи іншої. Він мав зв’язки — не напрямки.

На відміну від університетської аудиторії, в класі стояли не ряди складних стільців, а звичайнісінькі гоґвортські дерев’яні меблі, вишикувані напівколом на кожному рівні. Хіба що, на кожному столі лежав білий, плаский, прямокутний таємничий об’єкт.

У центрі гігантської платформи, на невеликому підвищенні з темнішого мармуру, самотньо стояв учительський стіл. За яким, розвалившись на стільці, зі слиною на кутиках губ, та із закинутою назад головою, перебував Квірел.

І що ж це мені нагадує?..

Гаррі прийшов на урок так рано, що крім нього ще не було жодного учня. (Мова має величезні недоліки щодо описових можливостей подорожей у часі, зокрема, в ній бракує слів, що спромоглися б передати наскільки вони зручні.) Цієї миті Квірел не виглядав…​ функціонуючим…​ Та й в Гаррі, так чи інакше, не було бажання до нього підходити.

Він вибрав стіл, видерся до нього, сів та витягнув підручник з Захисту. Гаррі вже прочитав десь сім восьмих книжки — насправді, він планував дочитати до початку цього уроку, проте він вже двічі користувався часоворотом сьогодні й досі відставав від плану.

Невдовзі в класі почали з’являтися люди, і він наповнився звуками. Гаррі їх ігнорував.

 — Поттере? А ти що тут робиш?

Цьому голосу було тут не місце. Гаррі підвів погляд.

 — Драко? А ти що тут ох нічого собі, у тебе є власні посіпаки!

Видавалося, в одного з хлопчаків, що стояли позаду Драко, було на диво багато м’язів, як на одинадцятирічного. А другий завис у підозріло збалансованій стійці.

Біловолосий хлопець самовдоволено посміхнувся й вказав позаду себе.

 — Поттере, познайомся, це містер Креб, — він перевів руку з М’язів на Баланс, — і містер Ґойл. Вінсенте, Ґреґорі, це — Гаррі Поттер.

Містер Ґойл нахилив голову та обдарував Гаррі поглядом, що, мабуть, мав щось означати, але натомість виглядало, наче він просто мружиться.

 — Радий познайомитися, — сказав містер Креб голосом, що звучав так, наче він навмисно намагався зробити його настільки низьким, наскільки був здатен.

На мить обличчя Драко набуло виразу занепокоєння, яке швидко змінила його зверхня посмішка.

 — У тебе є посіпаки! — вигукнув Гаррі. — А де мені отримати посіпак?

Самовдоволена посмішка Драко поширшала.

 — Боюся, Поттере, спочатку потрібно, щоб тебе розподілили до Слизерину…​

 —  Що? Це нечесно!

 — …​і щоб між вашими сім’ями була домовленість ще з часів до твого народження.

Гаррі подивився на містера Креба та містера Ґойла. Вони обоє дуже старалися виглядати загрозливо — нахилися вперед, розправили плечі, та, сильно витягнувши голову, витріщалися на нього.

 — Ем…​ Стривай-но — про все це домовилися багато років тому?

 — Саме так, Поттере. Боюся, тобі просто не пощастило.

Містер Ґойл дістав зубочистку та почав колупатися нею в зубах, досі загрозливо нависаючи.

 — І Луціус наполіг, щоб ти ріс не знаючи своїх охоронців, і зустрів їх лише в перший день школи.

Це стерло усмішку з лиця Драко.

 — Так, Поттере, ми всі знаємо, що ти кмітливий, тепер вже вся школа знає, можеш перестати вихвалятися…​

 — То їм все їхнє життя казали, що вони будуть твоїми посіпаками, і вони провели роки уявляючи, якими мають бути посіпаки…​

Драко здригнувся.

 — …​до того ж, вони знайомі один з одним, і вони практикувалися…​

 — Босс сказав тобі стулити пельку, — прогарчав містер Креб. Містер Ґойл затиснув зубочистку між зубами, та, стиснувши руку в кулак, використав іншу, щоб захрустіти кісточками.

 — Я ж казав вам не робити цього перед Гаррі Поттером!

Обоє раптом почали виглядати покірно, а містер Ґойл швидко сховав зубочистку в кишеню мантії.

Але варто було Драко обернутися від них до Гаррі, вони знову почали загрозливо нависати.

 — Вибач, — процідив Драко, — за зневагу, яку ці недоумки завдали тобі.

Гаррі дуже уважно подивився на містера Креба з містером Ґойлом.

 — Думаю, ти занадто жорсткий до них, Драко. Я думаю, що вони повели себе саме так, як я би хотів, щоб себе вели мої посіпаки. Маю на увазі, якби я мав посіпак.

Драко роззявив рота.

 — Гей, Ґреґорі, тобі не здається, що він ото пробує переманити нас від босса?

 — Я впевнений, що містер Поттер не настільки дурний.

 — О, я навіть не мрію про таке, — солодко протягнув Гаррі. — Просто майте це на увазі, якщо вам раптом здасться, що ваш роботодавець не дуже вас цінує. До того ж, ніколи не зашкодить мати запасні пропозиції, поки обговорюєш умови праці, хіба ні?

 — Що він робить в Рейвенклові?

 — Уявлення не маю, містере Креб.

 — Ви, обоє — заткніться, — процідив Драко крізь стиснуті зуби. — Це наказ, — з видимим зусиллям, він спромігся знову зосередити увагу на Гаррі. — Хай там як, що ти робиш на слизеринському уроці захисту?

Гаррі нахмурився.

 — Стривай-но, — його рука полізла до капшучка. — Розклад занять, — він подивився на пергамент. — Захист, 14:30, а зараз…​ — Гаррі подивився на свій механічний годинник, згідно з яким було 11:23. — 14:23, хіба що я втратив лік часу.

Навіть якщо так, Гаррі знав як добратися до будь-якого уроку, на якому він мав би бути. Як же він обожнював свій часоворот! Колись, коли він достатньо підросте, вони одружаться.

 — Та ні, наче правильно, — розгублено відповів Драко. Його погляд обвів решту аудиторії, що наповнювалася оздобленими зеленим мантіями, і…​

 — Ґрифіндурці! — вилаявся Драко. — А що вони тут роблять?

 — Гм, — сказав Гаррі. — Професор Квірел згадував, не пам’ятаю дослівно, але щось про відхід від деяких гоґвортських навчальних практик. Можливо, він просто об’єднав уроки всіх гуртожитків.

 — Гм. З рейвенкловців ти перший.

 — Угу, прийшов трохи заздалегідь.

 — Що ж ти тоді робиш на останньому ряді?

Гаррі закліпав.

 — Не знаю, мені видалося, що це гарне місце?

Драко видав насмішкуватий звук.

 — Ще далі від вчителя неможливо сісти навіть якщо постаратися, — біловолосий хлопець нахилився трохи ближче. — Хай там як, ти справді сказав Дерикові та його команді все те, про що зараз подейкують?

 — Хто такий Дерик?

 — Той, у кого ти поцілив пирогом?

 — Двома, взагалі-то. І що ж я такого йому нібито сказав?

 — Що він не робить нічого хитрого та амбіційного, і що він безчестить ім’я Салазара Слизерина, — Драко дуже уважно дивився на Гаррі.

 — Ну…​ Майже так. Думаю, це звучало ближче до: „Це частина якогось надзвичайно хитрого задуму, що надасть вам майбутні переваги, чи це настільки ж безглузде безчещення імені Салазара Слизерина, наскільки й здається‟, чи щось на кшталт, дослівно не пригадаю.

 — Знаєш, ти всіх баламутиш, — сказав біловолосий хлопець.

 — Чому? — щиро розгубився Гаррі.

 — Ворінґтон якось сказав, що коли хтось проводить стільки часу під Сортувальним Капелюхом, то це знак могутнього темного чаклуна. Всі це обговорювали, гадаючи, чи не варто підлеститися до тебе, просто на всяк випадок. Після чого ти береш і стаєш на захист купки гафелпафців, заради Мерліна. А тоді ти кажеш Дерику, що він безчестить ім’я Салазара Слизерина! І що в такому випадку всі повинні думати?

 — Що Сортувальний Капелюх вирішив був розподілити мене в „Слизерин! Жартую-жартую! Рейвенклов!‟, і що я поводив себе відповідно.

Містер Креб і містер Ґойл обоє захихотіли, після чого містер Ґойл швидко стулив рота рукою.

 — Нам краще зайняти свої місця, — сказав Драко. Він завагався, трішки вирівнявся, після чого продовжив більш формальним тоном. — Але я справді хочу продовжити нашу останню розмову, і я приймаю твої умови.

Гаррі кивнув.

 — Надіюся, ти пробачиш мені, якщо я відкладу це до суботи, після обіду? Я зараз беру участь у невеличкому змаганні.

 — Змаганні?

 — Чи зможу я прочитати всі свої підручники так само швидко, як і Герміона Ґрейнджер.

 — Ґрейнджер, — звузивши очі повторив Драко. — Бруднокровка, яка думає, що вона Мерлін? Якщо ти хочеш покепкувати з неї, то весь Слизерин бажає тобі великого успіху, Поттере, і я не турбуватиму тебе до суботи.

Драко легенько вклонився та пішов, посіпаки попленталися позаду.

Мм, маневрувати між цими двома буде дуже весело, я вже можу собі це уявити.

Клас стрімко наповнювався всіма чотирьма кольорами облямівки: зеленим, червоним, жовтим та синім. Видавалося, що Драко та двоє його друзяк якраз намагалися вибороти три місця поруч у найпершому ряді — що, звісно, вже були зайняті. Містер Креб і містер Ґойл загрозливо нависали, але це, наче, не мало особливого ефекту.

Гаррі нахилився над підручником із захисту та продовжив читати.


О 14:35, коли більшість місць було зайнято, і видавалося, що ніхто більше не прийде, професор Квірел раптово сіпнувся в кріслі та сів рівно. Його лице з’явилося на всіх пласких білих прямокутних об’єктах, що лежали на учнівських столах.

Гаррі здивувався, як через раптову появу обличчя професора Квірела, так і через схожість до маґлівського телебачення. У цьому було щось одночасно ностальгічне й сумне, це було так схоже на частинку дому, та насправді ним не було…​

 — Доброго дня, мої юні учні, — голос професора Квірела, видавалося, звучав прямо з настільного екрану та говорив безпосередньо до Гаррі. — Вітаю на вашому першому занятті з бойової магії, як сказали б засновники Гоґвортсу, чи, як то в двадцятому сторіччі прийнято називати, захисту від темних мистецтв.

У залі почалося відчайдушне риття в речах, коли учні, застані зненацька, потягнулися за своїми пергаментами та зошитами.

 — Не треба, — сказав професор Квірел. — Не переймайтеся записуванням того, як цей предмет колись називався. Жодне подібно безґлузде питання не зарахується на користь ваших оцінок під час будь-якого з моїх уроків. Це обіцянка.

У відповідь на це, багато учнів, шоковані, випрямилися на своїх місцях.

Попри ледве помітну усмішку, Професор Квірел не виглядав веселим, а радше роздратованим.

 — Тим з вас, хто змарнував час на читання ваших безґлуздих підручників із захисту для першого класу…​

Хтось гучно затамував подих. Гаррі стало цікаво, чи це не Герміона.

 — …​могло здатися, що хоча цей предмет і називається захистом від темних мистецтв, насправді він про захист від Кошмарних Метеликів, що спричиняють доволі неприємні сни, чи від Кислотних Слимаків, що можуть розчинити наскрізь п’ятисантиметрову дерев’яну балку, якщо дати їм добу.

Професор Квірел піднявся, відштовхнувши стілець від столу. Екран на столі Гаррі слідував за кожним його рухом. Професор Квірел покрокував у напрямку першого ряду, та прогримів:

 — Угорська рогохвістка вища за дюжину чоловіків! Вона видихає полум’я так швидко та точно, що може розплавити снича в польоті! Одне смертельне закляття — та їй кінець!

Деякі учні заахали.

 — Гірський троль небезпечніший за угорську рогохвістку! Він достатньо сильний, щоб прокусити сталь! Його шкура достатньо стійка, щоб витримати оглушальні закляття та різальні чари! У нього настільки чутливий нюх, що ще здалека він може розпізнати, чи є здобич частиною зграї, чи вона сама й вразлива! І найстрашніше за все — троль унікальний серед магічних створінь тим, що він безперервно підтримує трансфігурацію в себе. Він постійно перебуває в процесі перетворення в самого себе. Якщо вам якимось чином вдасться відірвати йому руку, за лічені секунди в нього виросте ще одна! Вогонь та кислота утворюють рубцеву тканину, що ненадовго може збити його регенеративні здібності з пантелику, на годину або дві! Тролі достатньо розумні, щоб використовувати палиці як зброю! Гірський троль — третє найефективніше знаряддя смерті в природі! Одне смертельне закляття — та йому кінець!

Учні виглядали доволі шокованими.

Професор Квірел дещо похмуро усміхався.

 — Жалюгідний підручник із захисту для третьокласників запропонує вам піддати троля дії сонячного проміння, що заморозить його на місці. Це, мої юні учні, приклад безґлуздих знань, що ви їх ніколи не знайдете на моїх уроках. Ви не натрапляєте на гірських тролів посеред білого дня! Ідея, що ви повинні використати сонячне світло, щоб зупинити їх — результат спроби недоумкуватих авторів підручника похизуватися знанням дрібниць ціною практичності. Лише те, що існує безґлуздо дивний спосіб впоратися з гірськими тролями, не означає, що ви повинні його використовувати! Смертельне закляття неможливо заблокувати чи зупинити, і воно спрацьовує кожнісінького разу на всьому, в чого є мозок. Якщо ви, будучи дорослими чарівниками, виявите, що неспроможні використовувати смертельне закляття, тоді ви можете просто роз’явитися! Так само, як у випадку зустрічі з другим найдосконалішим знаряддям вбивства — дементором. Ви просто роз’являєтеся від нього геть!

 — Хіба що, звісно, — професор Квірел знизив тембр голосу, і зробив його твердішим, — ви перебуваєте під впливом проти-являльних чарів. Ні, існує лише один монстр, що може становити для вас загрозу, коли ви виростете. Єдиний нейнебезпечніший монстр у цілому світі, настільки небезпечний, що нічого не може навіть порівнятися з ним — темний чаклун. Це єдине, що буде здатне загрожувати вам.

Губи професора Квірела перетворилися в тонку лінію.

 — Я неохоче розповім вам достатньо дрібниць, щоб ви могли набрати прохідний бал з тих частин іспиту наприкінці першого класу, що вимагаються міністерством. Оскільки ваша оцінка за ці частини жодним чином не вплине на ваше майбутнє життя, кожен, хто хоче набрати більше за прохідний бал, може марнувати свій час на самостійне вивчення нашого жалюгідного виправдання підручнику. Назва цього предмету не „Захист від дрібних шкідників‟. Ви тут для того, щоб навчитись захищатися від темних мистецтв, тобто, прояснімо це чітко, навчитись захищатися від темних чаклунів. Людей з паличками, що хочуть зашкодити вам, і в яких це, швидше за все, вийде, хіба що ви зашкодите їм першими! Нема захисту без нападу! Нема захисту без бою! Гладкими, заможними, захищеними аврорами політиками, що затверджували вашу навчальну програму, ця реальність визнана надто жорстокою для одинадцятирічних. До дідька цих дурнів! Ви тут заради предмету, що викладався в Гоґвортсі протягом восьми сотень років! Розпочнімо ваш перший рік бойової магії!

Гаррі заплескав. Він нічого не міг із собою вдіяти, це було надто надихаюче.

Після того як Гаррі почав плескати, його подекуди підтримали ґрифіндорці, і більше слизеринці. Проте більшість учнів, видавалося, були надто враженими, щоб відреагувати.

Професор Квірел різко підняв руку, і аплодисменти миттю вщухли.

 — Дуже дякую, тепер щодо більш практичних речей. Я об’єднав усі уроки для перших класів в один, це дозволить мені запропонувати вам вдвічі більше навчального часу, ніж здвоєні уроки…​

Почулися сповнені жаху зойкання.

 — …​а збільшене навантаження я компенсую відсутністю домашніх завдань.

Сповнені жаху зойкання різко обірвалися.

 — Так, ви правильно почули. Я вчитиму вас бою, а не писати сорокасантиметрові твори про бої до понеділка.

Гаррі страшенно захотілося сидіти поруч з Герміоною, щоб бачити її обличчя в цю мить. Хоча, з іншого боку, він був впевненим, що уявляє його доволі точно.

Також Гаррі закохався. Це буде тристороннє весілля: він, часоворот і професор Квірел.

 — Для тих з вас, кому це буде до вподоби, я організував деякі факультативні заняття, які, на мою думку, видадуться вам цікавими та разом з тим корисними. Вам хочеться показати світу ваші власні здібності, замість того, щоб спостерігати як чотирнадцять інших людей бавляться в квідич? Більше семи людей можуть об’єднуватися у війська.

Здуріти можна.

 — Ці, а також інші позашкільні активності принесуть вам бали Квірела. Що це таке, запитаєте ви? Система очок кубка гуртожитків мені не дуже підходить, бо вона робить очки гуртожитків надто рідкісними. Я ж хочу частіше давати своїм учням знати, як в них йдуть справи. І зрідка я даватиму вам письмовий тест, що оцінюватиме вас одразу під час відповідей, і якщо ви неправильно відповісте на кілька пов’язаних питань, то тест покаже вам імена тих, хто дав правильні відповіді, і ці учні матимуть змогу заробити бали Квірела допомігши вам.

…​ого. Чому інші професори не використовують подібної системи?

 — І що ж дають бали Квірела? Для початку, десять балів дорівнюватимуть одному очку гуртожитку. Але вони здобудуть вам й інші переваги. Хочете скласти іспит в незвичний час? Чи може є конкретна лекція, яку вам дуже хочеться пропустити? Ви побачите, що я можу бути дуже поблажливим до учнів, що накопичили достатньо балів Квірела. Бали Квірела визначатимуть керівництво військ. І на Різдво — прямісінько перед різдвяними канікулами — я здійсню чиєсь бажання. Будь-яка примха пов’язана зі школою, що в межах моєї влади, мого впливу, і, насамперед, моєї винахідливості. Так, я зі Слизерину, і я пропоную вам розробку майстерного плану, якщо це потрібно для здійснення вашого бажання. Цю винагороду отримає той, хто набере найбільше балів Квірела серед усіх семи класів.

Це буде Гаррі.

 — Тепер залиште ваші книжки та інші непотрібні речі на столах, вони будуть у безпеці, екрани постережуть їх для вас, і спускайтеся на платформу. Час зіграти в гру „Хто найнебезпечніший учень у класі‟.


Гаррі вигнув праву руку, що тримала паличку, і сказав:

 — Ма-ха-су!

З блакитної сфери в повітрі, яку професор Квірел призначив Гаррі за мішень, прозвучав ще один пронизливий „дзінь‟. Цей звук означав ідеальне попадання, яке Гаррі отримав дев’ять з останніх десяти разів.

Професор Квірел десь роздобув закляття, яке було дуже легко вимовляти, до того ж вимагало безґлуздо простого руху палички, і до того ж було в змозі попадати в будь-що, на що ти зараз дивишся. Професор Квірел зневажливо заявив, що справжня бойова магія значно складніша за це. Що для справжнього бою це закляття є цілковито непридатним. Що це — ледве впорядкований сплеск магії, і що його єдиною справжньою складовою є прицілювання, і коли воно влучить, то щонайбільше викличе біль як від сильного удару по носі. А єдиною метою цього тесту було дізнатися хто швидко вчиться, оскільки професор Квірел впевнений, що ніхто раніше не зустрічав цього закляття чи чогось подібного.

Гаррі було начхати на все це.

 — Ма-ха-су!

Червоний спалах енергії вистрелив з його палички та влучив у ціль, і синя сфера видала ще один „дзінь‟, який означав, що закляття справді спрацювало для нього.

Вперше відколи він потрапив у Гоґвортс, він почував себе справжнім чаклуном. Йому хотілося щоб ціль ухилялася, як ті маленькі сфери, що їх Бен Кенобі використовував для тренувань Люка. Але професор Квірел чомусь виставив учнів та їхні цілі в чіткому порядку, який гарантував, що ніхто з них не влучить в іншого.

Тому Гаррі опустив паличку, повернувся вправо, після чого різко підняв паличку, та, вигнувши руку, крикнув:

 — Ма-ха-су!

Прозвучав трохи нижчий звук „дзинь‟. Це означало, що він майже влучив.

Гаррі поклав паличку до кишені, повернувся назад ліворуч, після чого знову витягнув її та вистрелив ще одним червоним спалахом енергії.

Високе „дзінь‟, що прозвучало у відповідь, він з легкістю визнав одним з найприємніших звуків, що він коли-небудь чув за все життя. Гаррі хотілося тріумфально закричати на всі легені: Я МОЖУ ТВОРИТИ МАГІЮ! БІЙТЕСЯ МЕНЕ, ЗАКОНИ ФІЗИКИ, Я ЗБИРАЮСЯ ПОРУШИТИ ВАС!

 — Ма-ха-су! — голос Гаррі хоча й був гучним, проте ледве помітним серед рівномірного гаміру подібних викриків по всій платформі.

 — Досить, — сказав підсилений голос професора Квірела. (Він не звучав голосно. Він був нормальної гучності, і линув з позаду лівого плеча, не зважаючи на те, де ви стояли відносно професора Квірела.)

 — Бачу, що станом на зараз всім вдалося влучити хоча б раз.

Сфери-цілі почервоніли та почали підніматися до стелі.

Професор Квірел стояв на підвищенні в центрі платформи, трішки спершись рукою на вчительський стіл.

 — Я казав вам, що ми зіграємо в гру „Хто найнебезпечніший учень в класі‟. В цьому класі є дехто, хто опанував шумерське закляття простого удару швидше за інших…​

О бла бла бла.

 — …​і допоміг сімом іншим учням. За що вона отримує перші сім балів Квірела серед першокласників. Вийдіть уперед, міс Ґрейнджер. Час перейти до наступного етапу гри.

Герміона Ґрейнджер впевнено покрокувала вперед, на її обличчі змішалися тріумф та тривога. Рейвенкловці дивилися з гордістю, слизеринці косо, а Гаррі з відвертим роздратуванням. Він добре впорався цього разу. Він, імовірно, навіть був у тій половині класу, де кращі, тепер, коли всі мали справу з однаково незнайомим закляттям, а Гаррі прочитав усю Магічну Теорію Адальберта Вафлінґа. І все одно — Герміона й досі робила все ще краще.

Десь на закутках його свідомості був страх, що Герміона просто розумніша за нього.

Але покищо Гаррі планував покласти свої надії на відомі факти, що (а) Герміона прочитала значно більше, ніж просто стандартні підручники, і (б) Адальберт Вафлінґ був невмотивованим тлумком, що написав Магічну Теорію для того, щоб підлизатися до шкільної ради, яка не сильно дбала про одинадцятирічних.

Герміона дійшла до центрального підвищення та піднялася.

 — Герміона Ґрейнджер опанувала абсолютно незнайоме закляття за дві хвилини, майже на цілу хвилину раніше від наступного учня, — професор Квірел повільно повертався на місці, уважно всіх розглядаючи. — Чи може розум міс Ґрейнджер зробити її найбільш небезпечним учнем в класі? Ну? Як думаєте?

Ніхто, здавалося, нічого не думав цієї миті. Навіть Гаррі був не певен, що сказати.

 — Що ж, перевірмо? — професор Квірел повернувся назад до Герміони та вказав рукою на решту класу. — Виберіть будь-якого учня, що вам заманеться, та застосуйте до нього закляття простого удару.

Герміона примерзла до місця де стояла.

 — Ну ж бо, — м’яко сказав професор Квірел. — Ви більше ніж п’ятдесят разів ідеально застосували це закляття. Воно не завдає незворотної шкоди, і результат навіть не такий вже й болючий. Десь як від сильного удару, і це всього лише на кілька секунд, — голос професора Квірела став твердішим. — Це прямий наказ від вашого професора, міс Ґрейнджер. Виберіть ціль, і застосуйте закляття простого удару.

Лице Герміони зображало суцільний жах, а її паличка тремтіла в неї в руках. Від співчуття пальці Гаррі сильно стискали його паличку. Незважаючи на те, що він бачив, чого професор Квірел намагається досягти. Незважаючи на те, що він розумів, який урок професор Квірел хоче їм дати.

 — Якщо ви не піднімете вашу паличку та не вистрелите, міс Ґрейнджер, ви втратите бал Квірела.

Гаррі не зводив очей з Герміони, сподіваючись, що вона подивиться в його напрямку. Він м’яко стукав себе рукою по грудях. Вибери мене, я не боюся…​

Паличка Герміони смикнулася в неї в руці, після чого її обличчя розслабилося, і вона опустила паличку.

 — Ні, — сказала Герміона Ґрейнджер.

Її голос був спокійним, і хоча це прозвучало не голосно, серед тиші всі це почули.

 — Тоді я вимушений відрахувати у вас один бал. Це тест, і ви його провалили.

Гаррі бачив: це її зачепило. Але вона втримала плечі рівно.

Голос професора Квірела звучав доброзичливо, і, складалося враження, заполонив цілу кімнату.

 — Самих знань не завжди достатньо, міс Ґрейнджер. Якщо ви не можете заподіяти чи прийняти насильство рівня дитячого ляпасу, то ви не можете захистити себе, і не складете захист. Будь ласка, поверніться до своїх однокласників.

Герміона покрокувала в сторону скупчення рейвенкловців. Її обличчя виглядало спокійним, і Гаррі, з якоїсь дивної причини, захотілося заплескати. Хоча професор Квірел і був правим.

 — Отож, очевидно, що Герміона Ґрейнджер не найнебезпечніший учень в класі. Як гадаєте, хто тут справді може бути найнебезпечнішим? Окрім мене, звісно.

Навіть не задумуючись, Гаррі повернувся й подивився на контингент слизеринців.

 — Драко, зі шляхетного та найдавнішого роду Мелфоїв, — сказав професор Квірел. — Видається, багато ваших однокласників дивляться у ваш бік. Підійдіть, будь ласка.

Драко так і зробив. Коли він ішов, то випромінював певну гордість. Він піднявся на підвищення та з усмішкою подивився на професора Квірела.

 — Містере Мелфой, вогонь.

Гаррі спробував би зупинити це, якби був час, але за один плавний рух Драко розвернувся до контингенту рейвенкловців та, піднявши паличку, випалив „Махасу!‟, наче це було одним складом, і Герміона зойкнула, і все скінчилося.

 — Чудово виконано, — сказав професор Квірел. — Два бали Квірела вам. Але скажіть, чому ви вибрали міс Ґрейнджер?

На мить запала тиша.

Врешті, Драко вимовив:

 — Бо вона виділялася найбільше.

Губи професора Квірела перетворилися на тонку усмішку.

 — І це справжня причина, чому Драко Мелфой небезпечний. Якби він вибрав був когось іншого, та дитина значно ймовірніше образилася б, що її вибрали серед решти, і містер Мелфой більш імовірно нажив би ворога. І хоча містер Мелфой міг дати інше обґрунтування вибору міс Ґрейнджер, це не послужило б жодній його меті, окрім як налаштувати проти себе декого з вас, в той час як інші вболівають за нього без огляду на те, скаже він щось, чи ні. Що свідчить про те, що містер Мелфой небезпечний тому, що він знає на кого нападати, а на кого ні, як дістати союзників, та не нажити ворогів. Ще два бали Квірела вам, містере Мелфой. І, оскільки ви продемонстрували зразкову чесноту Слизерину, то, думаю, гуртожиток Салазара також заробив одне очко. Ви можете повернутися до друзів.

Драко легко вклонився та пішов назад до слизеринців. Дехто з облямованих зеленим мантій почав плескати, та професор Квірел зробив різкий жест рукою й знову запанувала тиша.

 — Може здатися, що наша гра завершена, — сказав професор Квірел. — Та попри те, в цьому залі існує один єдиний учень, який ще небезпечніший за спадкоємця Мелфоїв.

А тепер, з якоїсь причини, здавалося, що до жаху багато людей дивилися на…​

 — Гаррі Поттер. Підійдіть.

Це не передвіщало нічого доброго.

Гаррі неохоче покрокував у напрямку місця на підвищенні, де стояв професор Квірел, що досі легенько спирався на стіл.

Доки він крокував до підвищення хвилювання від того, що він раптом опинився в центрі уваги, видавалося, загострювало Гарріну кмітливість. Його розум перебирав можливості того, чим професор Квірел планує довести небезпечність Гаррі. Попросить його застосувати закляття? Перемогти Темного Лорда?

Продемонструє його начебто невразливість до смертельного закляття? Професор Квірел явно надто розумний для цього.

Гаррі зупинився поряд з підвищенням, а професор Квірел не попросив його підійти ближче.

 — Іронія в тому, — сказав професор Квірел, — що ви всі подивилися на правильну людину з абсолютно неправильних причин. Ви думаєте, — губи професора Квірела викривилися, — що Гаррі Поттер переміг Темного Лорда, і тому має бути вкрай небезпечним. Ба. Йому був один рік. Хай який вибрик долі вбив Темного Лорда, він мало стосувався бійцівських здібностей містера Поттера. Але коли до мене дійшли чутки про одного рейвенкловця, який вистояв проти п’ятьох старших слизеринців, я опитав кількох свідків, і дійшов висновку, що Гаррі Поттер буде моїм найнебезпечнішим учнем.

Порція адреналіну влилася в систему Гаррі, змусивши його стати рівніше. Він не знав, до якого висновку дійшов професор Квірел, але це точно не могло бути чимось хорошим.

 — Ее, професоре Квірел…​ — почав говорити Гаррі.

Видавалося, професору Квірелу подобалося те, що відбувається.

 — Ви гадаєте, що відповідь, до якої я дішов — неправильна. Чи не так, містере Поттер? Ви навчитеся очікувати від мене більшого, — професор Квірел припинив спиратися на стіл та вирівнявся. — Містере Поттер, всі речі мають свої звичні застосування. Назвіть десять нетипових застосувань об’єктів у цьому класі для бою.

На мить, сильний, раптовий шок від того, що його правильно зрозуміли, відняв у Гаррі мову.

Після чого ідеї почали з’являтися одна за одною.

 — Тут є столи, що достатньо важкі, щоб бути смертельними, якщо скинути їх з великої висоти. Стільці з металевими ніжками, що можуть проткнути когось, якщо прикласти достатньо зусиль. Повітря в цьому класі буде смертельним своєю відсутністю, враховуючи, що люди помирають у вакуумі, також воно може слугувати для розповсюдження отруйного газу.

Гаррі був змушений ненадовго зупинитися, щоб набрати повітря, і в цю паузу професор Квірел додав:

 — Це три. Вам треба десять. Решта класу думає, що ви вже використали весь вміст класу.

 — Ха! Підлогу можна забрати, щоб створити яму з шипами, щоб у неї впали, стелю можна обвалити на когось, стіни можна використати як матеріал для трансфігурації на безліч смертельних речей — ножів, наприклад.

 — Це шість. Але тепер ви вже перебрали все до останньої крихти?

 — Я ще навіть не починав! Подивіться на всіх цих людей! Ґрифіндор, що атакуватиме ворога, це звичне застосування, звісно…​

 — Цього я не зарахую.

 — …​але в їхній крові можна когось втопити. Рейвенкловці відомі своїми мізками, але їхні внутрішні органи можна продати на чорному ринку за достатню кількість грошей, щоб найняти вбивцю. Слизеринці корисні не лише як вбивці, ними можна розчавити ворога, якщо кинути їх з потрібною швидкістю. А гафелпафці, в додачу до своєї працьовитості, містять кістки, які можна вийняти, нагострити й проткнути когось.

Станом на цей момент, вже всі в класі дивилися на Гаррі з деяким жахом. Навіть слизеринці виглядали шокованими.

 — Це десять, хоча я й розщедрився, врахувавши варіант про рейвенкловців. Тепер додаткові нагороди: один бал Квірела за кожне використання об’єкта у цій кімнаті, якого ви ще не називали, — професор Квірел нагородив Гаррі компанійською посмішкою. — Решта класу думає, що ви в халепі, оскільки ви перелічили все, крім мішеней, і ви гадки не маєте, що з ними можна вдіяти.

 — Ба! Я назвав усіх людей, але не мою мантію, якою можна скористатися, щоб задушити ворога, обмотавши її кругом голови достатню кількість разів; чи мантію Герміони Ґрейнджер, яку можна пошматувати на стрічки, з яких зв’язати мотузку, щоб когось повісити; чи мантію Драко Мелфоя, яку можна підпалити та почати пожежу…​

 — Три бали, більше жодного одягу.

 — Мою паличку можна заштовхнути комусь в мозок через очне яблуко, — хтось видав нажаханий, придушений звук.

 — Чотири бали, більше жодних паличок.

 — Мій наручний годинник може когось удушити, якщо заштовхати його глибоко в горлянку…​

 — П’ять балів, і годі.

 — Хе, — сказав Гаррі. — Десять балів Квірела за одне очко гуртожитку, правильно? Потрібно було дозволити мені продовжувати аж доки я не виграв би кубка гуртожитків. Я ще навіть не дійшов до незвичних способів вжити все, що я маю в кишенях, — чи про сам капшучок, і він не міг говорити про часоворот чи плащ-невидимку, але мало бути щось, що він міг би сказати про ці червоні сфери…​

 — Годі, містере Поттер. Що ж, думаєте, тепер усі ви розумієте, що робить містера Поттера найнебезпечнішим учнем у класі?

Почулося ствердне шепотіння.

 — Скажіть це голосно та чітко, будь ласка. Террі Бут, що робить вашого сусіда по кімнаті небезпечним?

 — Ее…​ мм…​ він винахідливий?

 — Маячня! — прогримів професор Квірел, а його кулак різко гупнув по столу з підсиленим звуком, від якого всі аж підстрибнули. — Усі ідеї містера Поттера більш ніж безтолкові!

Гаррі здригнувся від несподіванки.

 — Забрати підлогу, щоб зробити яму з шипами? Повна нісенітниця! В бою у вас немає стільки часу на підготовку, і навіть якби був, для нього є сотні кращих застосувань! Трансфігурувати стіни? Містер Поттер ще не володіє трансфігурацією! У містера Поттера була лише одна ідея, яку він міг би негайно втілити у життя, хоч зараз, без кропіткої підготовки, співпраці ворога, чи без магії, якої він не знає — ідея заштовхнути комусь в мозок паличку через очне яблуко. І та, скоріше за все, зламалась би швидше ніж змогла вбити ворога. Якщо підсумувати, містере Поттер, — усі ваші пропозиції були однаковісінько безтолковими.

 — Що? — обурився Гаррі. — Ви попросили нетипових ідей, а не практичних! Я старався мислити нешаблонно! А як ви застосували би щось в цьому класі, щоб когось убити?

На обличчі професора Квірела можна було побачити незгоду, проте біля його очей утворилися зморшки як від усмішки.

 — Містере Поттер, я ніколи не казав, що ваша ціль — убити. Існує час та місце, щоб брати ворога живим, і гоґвортський клас, зазвичай, це одне з таких місць. І відповідь на ваше запитання — вдарити їх по шиї краєм стільця.

Кілька слизеринців засміялися, та вони сміялися разом з Гаррі, а не з нього.

Решта ж виглядали наляканими.

 — Але містер Поттер продемонстрував, чому він найнебезпечніший учень в класі. Я запитав його про нетипові застосування предметів у цьому класі для бою. Містер Поттер міг запропонувати використати стіл, щоб заблокувати прокляття, чи штовхнути стілець, щоб наступаючий ворог перечепився, чи намотати тканину на руку як імпровізований щит. Замість цього, кожне використання, яке навів містер Поттер, є радше наступальним, ніж захисним, і або фатальним, або потенційно фатальним.

Що? Ні, не може бути…​ Гаррі раптом запаморочилося в голові, коли він спробував точно згадати все, що він запропонував, там точно має бути хоч один контр-приклад…​

 — І це причина, чому ідеї містера Поттера були такими дивними та безтолковими — він мусив переступити далеко за межу практичності, щоб не опуститися нижче свого стандарту — вбивства ворога. Для нього кожна ідея, що не спроможна цього досягти, не варта розгляду. Це свідчить про рису, яку ми можемо назвати готовність убити. Вона є в мене. Вона є в містера Поттера, так він зміг вистояти проти п’яти старших слизеринців. У Драко Мелфоя її немає, поки що. Містер Мелфой навряд чи повів би бодай бровою від розмови про звичайне вбивство, але навіть він був шокований — так-так, були, містере Мелфой, я спостерігав за вами — коли містер Поттер пропонував використати тіла його однокласників як сировину. У вас в мозку існують запобіжники, що змушують вас здригатися від думок на зразок цієї. Містер Поттер думає виключно про знищення ворога. Для досягнення цього він скористається всіма доступними методами, він не завагається, його запобіжники зняті. І хоча його юний геній настільки нетренований та непрактичний, що всі його ідеї — жахливий непотріб, його готовність убити робить Гаррі Поттера найнебезпечнішим учнем у класі. Один останній бал йому — ні, краще дамо очко Рейвенклову — за цю необхідну якість справжнього бойового мага.

Гаррі роззявив рота в німому шоці й відчайдушно намагався знайти щось, що він міг би на це відповісти. Це все цілковито не те, ким я є насправді!

Але він бачив, що інші учні починали вірити в це. Мозок Гаррі перебирав усі можливі заперечення, та не міг знайти нічого, що могло б вистояти проти авторитетного голосу професора Квірела. Найкраще, на що спромігся Гаррі, це „Я не психопат, просто я дуже творчий‟, що звучало вкрай зловісно. Він мусів сказати щось неочікуване, щось, що змусило б людей зупинитись та поміркувати.

 — А тепер, містере Поттер, вогонь, — сказав професор Квірел.

Звісно, нічого не відбулося.

 — Ех, що ж, — зітхнув професор Квірел. — Гадаю, всі ми десь починали. Містере Поттер, виберіть будь-якого учня для закляття простого удару. Перед тим, як я оголошу урок закінченим, ви це зробите, інакше я почну віднімати очки гуртожитку, і продовжуватиму їх віднімати, доки ви цього не зробите.

Гаррі обережно підняв паличку. Він мусив зробити хоча б це, інакше професор Квірел міг почати віднімати очки одразу ж.

Повільно, наче на вертелі, Гаррі повернувся до слизеринців.

Гаррі зустрівся поглядом з Драко.

Драко Мелфой не виглядав аніскілечки наляканим. Біловолосий хлопець не подавав жодних знаків згоди, як ті, що їх Гаррі давав Герміоні, але було важко очікувати такого від нього. Іншим слизеринцям це могло б здатися дивним.

 — Звідки сумніви? — сказав професор Квірел. — Звісно, існує лише один очевидний вибір.

 — Так, — відповів Гаррі. — Лише один очевидний вибір.

Гаррі вивернув руку з паличкою та сказав:

 — Ма-ха-су!

У класі запанувала цілковита тиша.

Гаррі поворушив лівою рукою, намагаючись позбутися різкого болю.

Тиша тривала далі.

Врешті, професор Квірел зітхнув.

 — Так, доволі винахідливо, але був урок, якого ви мали навчитися, і ви від нього ухилилися. Мінус одне очко з Рейвенклову за хизування своєю кмітливістю на шкоду меті. Урок закінчено.

І ще до того, як хтось встиг щось сказати, Гаррі проспівав:

 — Жартую-жартую! РЕЙВЕНКЛОВ!

На коротку мить знову запанувала тиша, звук того, як люди думають, після чого почалося шепотіння, що стрімко переросло в гул розмов.

Гаррі повернувся в напрямку професора Квірела, їм треба було поговорити…​

Квірел знову осів, та клигав назад до свого крісла.

Ні. Неприйнятно. Їм справді треба поговорити. Байдуже на зомбі-режим, професор Квірел мабуть прокинеться, якщо Гаррі штурхне його кілька разів. Гаррі почав рухатися вперед…​

НЕПРАВИЛЬНО

НЕ ТРЕБА

ПОГАНА ІДЕЯ

Гаррі захитався та зупинився на місці, відчуваючи запаморочення.

А тоді зграя рейвенкловців опустилася до нього й почалося обговорення.