Ворожі ворота там, де й Ролінґ.

Я не психопат, просто дуже винахідливий.

Щойно Гаррі прийшов на заняття із захисту в середу, він зрозумів: цей предмет буде не таким, як інші.

Насамперед клас виявився найбільшим із тих, що Гаррі бачив у Гоґвортсі, і подібним до авдиторій великих університетів; шереги столів ярусами оточували гігантський поміст із білого мармуру. Клас розміщувався високо в Гоґвортсі — на пʼятому поверсі. Гаррі знав, що докладніших пояснень про те, де взагалі приміщення на зразок цього могло поміститися, йому не почути. Ставало зрозуміло, що у Гоґвортсі не було геометрії, Евклідової чи іншої. У ньому існували звʼязки — не напрямки.

На відміну від університетської авдиторії тут стояли не ряди складаних стільців, а звичайнісінькі гоґвортські деревʼяні столи й крісла, що вишикувалися напівколом на кожному рівні. Хіба що кожне місце було обладнано білим пласким прямокутним загадковим обʼєктом.

Посеред гігантського помосту на невеликому підвищенні з темнішого мармуру самотньо стримів учительський стіл, за яким, розвалившись на стільці, пускаючи слину з кутиків губ і закинувши назад голову, перебував Квірел.

«І що ж це мені нагадує?..».

Гаррі прийшов зарано — крім нього, у класі не виднілося ще жодного учня. (Коли виникала потреба описати подорожі в часі, мова раптом ставала страшенно недоладною. Зокрема, у ній бракувало слів, спроможних передати, наскільки це зручно.) Наразі Квірел начебто…​ не функціонував…​ Та й Гаррі, так чи інакше, не мав бажання до нього наближатися.

Він вибрав стіл, видерся до нього, сів і витягнув підручник захисту, що його прочитав десь на сім восьмих. Взагалі, Гаррі планував завершити до цього заняття, проте вже двічі користувався часоворотом сьогодні й однаково відставав від плану.

Невдовзі клас почав наповнюватися звуками. Гаррі ігнорував їх.

 — Поттере? А ти що тут робиш?

Цьому голосові було тут не місце. Гаррі підвів погляд:

 — Драко? А ти що тут…​ нічого собі, у тебе є посіпаки!

Один із хлопчаків, що стояв позаду Драко, мав на диво багато мʼязів, як на одинадцятирічного. А другий завис у підозріло збалансованій стійці.

Білявий хлопець самовдоволено посміхнувся й вказав позаду себе.

 — Поттере, познайомся, це містер Креб, — він перевів руку з Мʼязів на Баланс, — і містер Ґойл. Вінсенте, Ґреґорі, це Гаррі Поттер.

Містер Ґойл нахилив голову й, мабуть, хотів обдарувати Гаррі значущим поглядом, та збоку скидалося, наче він просто примружився.

 — Радий познайомитися, — голос містера Креба звучав так, немов той навмисно робив його настільки низьким, наскільки міг.

На якусь мить Дракове обличчя затьмарив неспокій, що його, однак, швидко змінила зверхня посмішка.

 — У тебе є посіпаки! — вигукнув Гаррі. — А де мені таких взяти?

 — Боюся, Поттере, — Драко самовдоволено вишкірився ще ширше, — спершу потрібно потрапити до Слизерину…​

 — Що? Це нечесно!

 — …​і щоб ваші сімʼї про все домовилися ще до твого народження.

Гаррі подивився на містера Креба й містера Ґойла. Обидва щосили намагалися наганяти страху: нахилилися вперед, розправили плечі й, сильно витягнувши голови, витріщалися на нього.

 — Ем…​ Стривай-но, усе це влаштували багато років тому?

 — Саме так, Поттере. Боюся, тобі просто не пощастило.

Містер Ґойл дістав зубочистку й взявся длубати нею в зубах, досі загрозливо нависаючи.

 — І Луціус наполіг, щоб ти ріс окремо від своїх охоронців, а зустрів їх лише першого дня школи.

 — Так, Поттере, — посмішка здиміла з Дракового обличчя, — ми всі знаємо, що ти кмітливий, уже вся школа знає, годі вихвалятися…​

 — Отже, їм усе їхнє життя втовкмачували, що вони будуть твоїми посіпаками, і вони роками уявляли, якими мають бути посіпаки…​

Драко здригнувся.

 — …​До того ж вони знайомі один з одним і мали змогу попрактикуватися…​

 — Бос казав тобі заткнутися, — прогарчав містер Креб. Містер Ґойл затиснув зубочистку між зубами й, стиснувши руку в кулак, використав іншу, щоб захрустіти кісточками.

 — Я ж попереджав: не робити такого перед Гаррі Поттером!

Обидва негайно впокорилися, а містер Ґойл швидко сховав зубочистку в кишеню мантії. Та варто було Драко повернутися до Гаррі, як знову почали загрозливо нависати.

 — Вибач, — процідив Драко, — за зневагу, що її ці недоумки завдали тобі.

Гаррі кинув проникливий погляд на містерів Креба й Ґойла:

 — Думаю, ти занадто жорсткий до них, Драко. Як на мене, вони повелися саме так, як я хотів би, щоб поводилися мої посіпаки. Маю на увазі, якби я мав посіпак.

Драко роззявив рота.

 — Гей, Ґреґорі, тобі не здається, що він ото пробує переманити нас від боса?

 — Я впевнений, що містер Поттер не настільки дурний.

 — О, я навіть не мрію про таке, — солодко протягнув Гаррі. — Просто майте на увазі, якщо раптом здасться, що ваш роботодавець не дуже вас цінує. Крім того, ніколи не завадить мати запасні пропозиції, поки обговорюєш умови праці, чи не так?

 — І що він забув у Рейвенклові?

 — Уявлення не маю, містере Креб.

 — Стуліть пельки, обоє, — процідив Драко крізь зуби. — Це наказ, — він із видимим зусиллям спромігся знову зосередитися на Гаррі. — Хай там як, що ти робиш на слизеринському уроці захисту?

 — Зажди, — Гаррі нахмурився й сягнув рукою до капшучка. — Розклад занять, — він подивився на пергамент. — Захист, 14:30, а зараз…​ — механічний годинник показував 11:23, — 14:23, хіба що я втратив лік часу.

Навіть якщо так, він знав спосіб, як опинитися в будь-якому класі, де він мав би бути. Як же Гаррі обожнював свій часоворот! Одного дня він стане досить дорослим, щоб одружитися з ним.

 — Та ні, наче правильно, — розгублено відповів Драко.

Він окинув поглядом решту авдиторії, що наповнювалася мантіями із зеленими облямівками, і…​

 — Ґрифіндурці! — вилаявся Драко. — А вони чого тут?

 — Гм, — сказав Гаррі. — Професор Квірел згадував, не памʼятаю дослівно, щось там про відхід від деяких гоґвортських навчальних практик. Можливо, він просто обʼєднав уроки всіх гуртожитків.

 — А-а. З рейвенкловців ти перший.

 — Угу, прийшов трохи заздалегідь.

 — Чому ж тоді всівся на останньому ряді?

 — Не знаю, — закліпав Гаррі, — подумалося, що це вдале місце?

Драко насмішкувато пирхнув.

 — Ще далі від вчителя неможливо сісти, навіть якщо постаратися, — білявий хлопець нахилився трохи ближче. — Хай там як, ти справді наплів Дерикові та його команді все те, про що зараз подейкують?

 — Хто такий Дерик?

 — Ти в нього пирогом поцілив?

 — Двома, взагалі-то. І що ж такого я йому буцімто наплів?

 — Що він не робить нічого хитрого й амбітного, а ще безчестить імʼя Салазара Слизерина, — Драко пильно роздивлявся Гаррі.

 — Ну-у…​ Майже. Думаю, це звучало ближче до: «Це частина якогось надзвичайно хитрого задуму, що надасть вам майбутніх переваг, чи це настільки ж безґлузде збезчещення імені Салазара Слизерина, наскільки й здається». Чи щось на кшталт, дослівно не пригадую.

 — Знаєш, ти всіх баламутиш, — зауважив біловолосий хлопець.

 — Чому? — щиро розгубився Гаррі.

 — Ворінґтон якось казав, що коли хтось проводить стільки часу під Сортувальним Капелюхом, то це знак могутнього темного чарівника. Всі це обговорювали, гадаючи, чи не варто підлеститися до тебе — просто так, на всяк випадок. Аж раптом ти береш і стаєш на захист купки гафелпафців, заради Мерліна. І заявляєш Дерикові, що він безчестить імʼя Салазара Слизерина! Що всі мають думати?

 — Що Сортувальний Капелюх вирішив був розподілити мене в «Слизерин! Жартую-жартую! Рейвенклов!», а я просто поводжуся відповідно.

Містер Креб і містер Ґойл на це захихотіли, та останній швидко затулив рота рукою.

 — Нам краще зайняти свої місця, — промовив Драко. Він завагався, трішки вирівнявся й запровадив далі формальнішим тоном: — Але я справді хочу відновити нашу останню розмову й погоджуюся на твої умови.

Гаррі кивнув:

 — Сподіваюся, ти пробачиш мені, якщо я відкладу це до суботи, після обіду? Маю зараз невеличке змагання.

 — Змагання?

 — Чи здужаю прочитати всі свої підручники так само швидко, як і Герміона Ґрейнджер.

 — Ґрейнджер, — звузивши очі, повторив Драко. — Бруднокровка, що уявила себе Мерліном? Якщо хочеш покепкувати з неї, то весь Слизерин бажає тобі великого успіху, Поттере, і я не турбуватиму тебе до суботи.

Драко легенько вклонився й пішов, посіпаки попленталися слідом.

«Ох, маневрувати між цими двома буде дуже весело, це вже зараз гарантую».

Клас стрімко заполонили облямівки всіх чотирьох кольорів: зеленого, червоного, жовтого й синього. Драко й двоє його друзяк якраз намагалися вибороти три місця поруч у найпершому ряді — що, звісно, вже були зайняті. Містер Креб і містер Ґойл загрозливо нависали, але без особливих успіхів.

Гаррі нахилився над підручником захисту й поринув у читання.

О 14:35, коли більшість місць було зайнято й видавалося, що ніхто більше не прийде, професор Квірел раптово сіпнувся в кріслі й сів рівно. Його лице вигулькнуло на всіх пласких білих прямокутниках, що лежали на учнівських столах.

Гаррі здивувався як через раптову появу обличчя професора Квірела, так і через схожість із маґлівським телебаченням. У цьому було щось одночасно ностальгійне й сумне, так нагадувало про часточку дому, та насправді нею не було…​

 — Добридень, мої юні учні, — здавалося, що голос професора Квірела лунав прямо з настільного екрана й звертався безпосередньо до Гаррі. — Вітаю на вашому першому занятті з бойової магії, як сказали б засновники Гоґвортсу, або захисту від темних мистецтв, як його стали називати у двадцятому сторіччі.

Почалося відчайдушне порпання в речах, коли учні, заскочені зненацька, потягнулися за своїми пергаментами й зошитами.

 — Облиште, — сказав професор Квірел. — Не переймайтеся записуванням минулої назви цього предмета. Жодне схоже безґлузде питання не вплине на ваші оцінки на жодному з моїх занять. Це обіцянка.

У відповідь на це багато хто ошелешено випрямився.

Легка посмішка, що виникла на обличчі професора Квірела, зробила його не веселим, а радше роздратованим:

 — Тим із вас, хто змарнував час на читання недолугого підручника захисту для першого класу…​

Хтось гучно вхопив повітря. Гаррі стало цікаво, чи не Герміона це, бува.

 — …​могло здатися, що хоча цей предмет і називається захистом від темних мистецтв, насправді він про захист від кошмарних метеликів, що спричинюють доволі неприємні сни, чи від кислотних слимаків, яким знадобиться доба, щоб розчинити наскрізь пʼятисантиметрову деревʼяну балку.

Професор Квірел піднявся, відштовхнувши стілець від стола, Гаррін екран простежував кожен його рух. Він покрокував у напрямку першого ряду й прогримів:

 — Угорська рогохвістка вища за дюжину чоловіків! Вона видихає полумʼя так швидко й точно, що може розплавити снича в польоті! Одне смертельне прокляття — і їй кінець!

Хтось заохав.

 — Гірський троль небезпечніший за угорську рогохвістку! Він достатньо сильний, щоб прокусити сталь! Його шкура здатна витримати приголомшливі прокльони й різальні чари! Має такий чутливий нюх, що ще здалека розпізнає: здобич є частиною зграї, а чи самотньою та вразливою! І найстрашніше: троль унікальний серед магічних створінь тим, що безперервно підтримує самотрансфігурацію, він постійно перетворюється сам на себе. Якщо вам і вдасться якось відірвати йому руку, за лічені секунди він відростить іншу! Вогонь і кислота утворять рубцеву тканину, що ненадовго, на годину чи дві, зібʼє його регенеративні здібності з пантелику! Тролі досить розумні, щоб використовувати палиці як зброю! Гірський троль — третє найдосконаліше знаряддя вбивства в природі! Одне смертельне прокляття — і йому кінець!

Учні мали доволі приголомшений вигляд.

 — Жалюгідна подоба підручника захисту для третьокласників, — похмуро скривився професор Квірел, — запропонує вам виманити троля на сонячне проміння, яке заморозить його на місці. Це, мої юні учні, приклад безґлуздих знань, що їх ви ніколи не знайдете на моїх уроках. На гірських тролів не натрапляють посеред білого дня! Ідея вдатися до сонячного світла, щоб зупинити їх, — результат спроби недоумкуватих авторів підручника похизуватися знанням дрібниць ціною практичности. Сам лиш факт існування безґлуздо дивного способу впоратися з гірськими тролями ще не означає, що ви мусите його застосовувати! Смертельне прокляття неможливо заблокувати чи зупинити, воно спрацьовує щоразу на всьому, що має мозок. Якщо ви, коли подорослішаєте, виявите, що неспроможні вдаватися до смертельного прокляття, — просто розʼявляйтеся! Як і в разі зустрічі з другим найдосконалішим знаряддям убивства — дементором. Просто розʼявляйтеся від нього геть!

Професор Квірел знизив тембр голосу, зробив його твердішим:

 — Це, звісно, якщо ви не перебуваєте під впливом антиявляльних намовлянь. Ні, існує тільки один монстр, що його вам слід остерігатися в дорослому віці. Єдиний найнебезпечніший монстр у всенькому світі, настільки небезпечний, що нічого не в змозі навіть порівнятися з ним, — темний чарівник. Це єдине, що зможе загрожувати вам.

Його губи перетворилися на тонку лінію:

 — Я неохоче розповім удосталь дрібниць, щоб наприкінці першого класу ви набрали прохідний бал із тих частин іспиту, які вимагаються міністерством. Оскільки ця оцінка ніяк не вплине на ваше майбутнє життя, кожен, хто хоче набрати більше за прохідний бал, має право марнувати свій час на самостійне вивчення цієї жалюгідної подоби підручника. Назва мого предмета не захист від дрібних шкідників. Ви тут для того, щоб навчитися захищатися від темних мистецтв, тобто, прояснімо це чітко, — від темних чарівників. Людей із паличками, які хочуть зашкодити вам і яким це, найімовірніше, вдасться, хіба що ви зашкодите їм першими! Нема захисту без нападу! Нема захисту без бою! Гладкі, переоцінені, захищені аврорами політики, що затверджували вашу навчальну програму, вирішили, що реальність є надто жорстокою для одинадцятирічних. До дідька цих телепнів! Ви тут заради предмета, що викладався в Гоґвортсі протягом восьми століть! Нехай почнеться ваш перший рік бойової магії!

Гаррі зааплодував. Він нічого не міг із собою вдіяти, це було занадто натхненно. До його оплесків приєдналися деякі ґрифіндорці й дещо більше слизеринців, проте переважно учні, видавалося, були занадто враженими, щоб якось реагувати.

Професор Квірел різко підняв руку, аплодисменти миттю вщухли:

 — Красно дякую, тепер щодо практичніших речей. Я обʼєднав усі уроки для перших класів у один, що дасть мені змогу запропонувати вам удвічі більше навчального часу, ніж здвоєні заняття…​

Почулися сповнені жаху зойкання.

 — …​а збільшене навантаження компенсую відсутністю домашніх завдань.

Сповнені жаху зойкання різко урвалися.

 — Так, ви правильно почули. Я навчатиму вас битися, а не писати сорокасантиметрові твори про бої до понеділка.

Гаррі страшенно захотілося сидіти поруч із Герміоною, щоб бачити її обличчя цієї миті. Втім, він був певен, що уявляє його доволі точно.

А ще Гаррі закохався. Це буде трояке весілля: він, часоворот і професор Квірел.

 — Також для всіх охочих я організував деякі факультативні заняття; маю надію, вони виявляться цікавими й водночас корисними. Вам же хочеться показати світові ваші власні здібності замість того, щоб спостерігати, як чотирнадцять щасливців бавляться у квідич? Вісім і більше людей зможуть обʼєднуватися у війська.

Очманіти.

 — Ці, а також інші позашкільні активності принесуть вам бали Квірела. Що це таке, запитаєте ви? Чинна система роздавання очок мене не дуже влаштовує, адже робить нагородження надто рідкісним. Я ж хочу частіше давати своїм учням знати, які їхні справи. Подеколи ви складатимете письмові тести, що оцінюватимуть вас одразу під час відповідей; якщо ви провалите кілька повʼязаних питань, тест покаже імена тих, хто відповів правильно, і ці учні матимуть змогу заробити бали Квірела, якщо допоможуть вам.

Ого. Чому інші професори не використовують подібної системи?

 — І що ж дають бали Квірела? Для початку десять балів даватимуть одне очко гуртожитку. Але вони здобудуть вам і інші переваги. Хочете скласти іспит у незвичний час? Чи, можливо, є конкретне заняття, яке вам дуже хочеться пропустити? Ви побачите, що я можу бути дуже поступливим до учнів, які накопичили достатньо балів Квірела. Вони визначатимуть, хто очолюватиме війська. А на Різдво — прямісінько перед різдвяними канікулами — я здійсню чиєсь бажання. Будь-яка повʼязана зі школою примха, що в межах моєї влади, мого впливу, а насамперед — моєї винахідливости. Так, я зі Слизерину, і я пропоную вам розроблення майстерного плану, якщо це потрібно для справдження вашого бажання. Цю винагороду отримає той, хто набере найбільше балів Квірела серед усіх семи класів.

Це буде Гаррі.

 — Тепер залиште книжки й інший непотріб на столах — вони будуть у безпеці під наглядом екранів — і спускайтеся на поміст. Час зіграти в гру «Хто найнебезпечніший учень у класі».

Гаррі вигнув праву руку, що тримала паличку:

 — Ма-га-су!

Блакитна сфера в повітрі, що її професор Квірел призначив Гаррі за мішень, пронизливо дзенькнула. Цей звук означав ідеальне влучання, і Гаррі чув його девʼять із десяти останніх разів.

Професор Квірел десь роздобув закляття, що його виявилося дуже легко вимовляти, до того ж воно вимагало безґлуздо простого руху паличкою й до того ж було в змозі влучити в будь-що, на що ти зараз дивишся. Професор Квірел зневажливо заявив, що справжня бойова магія значно складніша. Що для справжнього бою цей проклін є цілковито непридатним. Що це ледь упорядкований сплеск магії, єдиною справжньою складовою якого є прицілювання, а в разі влучання щонайбільше спричинює біль, немов від сильного удару по носі. А єдиною метою цього випробування є дізнатися, хто швидко вчиться, оскільки професор Квірел впевнений, що ніхто раніше не стикався з цим прокльоном чи чимось подібнім.

Гаррі чхати хотів на все це:

 — Ма-га-су!

Червоний спалах енергії вирвався з його палички й влучив у ціль. Блакитна сфера видала ще один «дзінь», який свідчив, що закляття справді спрацювало для нього.

Вперше, відколи Гаррі потрапив у Гоґвортс, він почувався справжнім чарівником. Йому хотілося, щоб ціль ухилялася, як ті маленькі сфери, що ними Бен Кенобі тренував Люка. Але професор Квірел чомусь виставив учнів та їхні мішені в чіткому порядку, який гарантував, що ніхто з них не влучить в іншого.

Тому Гаррі опустив паличку, обернувся праворуч, різко підняв паличку й, вигнувши руку, крикнув:

 — Ма-га-су!

Трохи нижчий «дзінь». Майже влучив.

Гаррі поклав паличку до кишені, обернувся назад ліворуч, знову витягнув її та вистрелив ще одним червоним спалахом енергії. У відповідь пролунало високе «дзінь», що його він із легкістю визнав одним із найсолодших звуків, коли-небудь почутих за все своє життя. Йому хотілося тріумфально заволати на всю горлянку: «Я ВОЛОДІЮ МАГІЄЮ! БІЙТЕСЯ МЕНЕ, ЗАКОНИ ФІЗИКИ, Я ЗБИРАЮСЯ ПОРУШУВАТИ ВАС!».

 — Ма-га-су! — вигуки Гаррі хоч і були гучними, проте танули серед рівномірного гамору, що панував на помості.

 — Досить, — залунав підсилений голос професора Квірела. (Він не звучав голосно. Він був нормальної гучности й линув з-поза лівого плеча незалежно від позиції відносно професора Квірела.) — Бачу, що наразі всім вдалося влучити хоча б раз.

Сфери-цілі почервоніли й почали підійматися до стелі.

Професор Квірел стояв на підвищенні в центрі помосту, злегка обіпершись рукою на вчительський стіл.

 — Я обіцяв вам зіграти в гру «Хто найнебезпечніший учень у класі». Серед нас є людина, що опанувала шумерський проклін простого удару швидше за інших…​

Ох, бла-бла-бла.

 — …​і допомогла сімом іншим учням. За це вона здобуває перші сім балів Квірела з-поміж першокласників. Підійдіть сюди, міс Ґрейнджер. Час для наступного етапу гри.

Герміона Ґрейнджер впевнено покрокувала вперед, на її обличчі змішалися тріумф і тривога. Рейвенкловці дивилися з гордістю, слизеринці — косо, а Гаррі — з відвертим роздратуванням. Він добре впорався цього разу, імовірно, навіть опинився в кращій половині класу тепер, коли всі мали справу з однаково незнайомим закляттям, а Гаррі дочитав «Магічну теорію» Адальберта Вофлінґа. А втім, Герміона й досі все робила ще краще.

Десь у закапелках його свідомости гніздився страх, що Герміона просто розумніша за нього.

Але поки що Гаррі планував покласти свої надії на відомі факти, а саме: (а) Герміона прочитала значно більше, ніж просто стандартні підручники; і (б) Адальберт Вофлінґ був зачерствілим тлумком, який написав «Магічну теорію» для того, щоб підлизатися до шкільної ради, а та не сильно переймалася одинадцятирічними.

Герміона дійшла до центрального підвищення й піднялася на нього.

 — Герміона Ґрейнджер опанувала цілковито незнайоме закляття за дві хвилини, майже на цілу хвилину випередивши наступного учня, — професор Квірел повільно обертався на місці, уважно всіх роздивляючись. — Чи може розум міс Ґрейнджер зробити її найнебезпечнішою ученицею в класі? Ну? Як думаєте?

Ніхто, здавалося, нічого не думав цієї миті. Навіть Гаррі був не певен, що сказати.

 — Що ж, перевірмо? — професор Квірел розвернувся назад до Герміони й вказав рукою на решту класу. — Виберіть будь-кого на ваш розсуд і випробуйте на цій особі проклін простого удару.

Герміона наче вмерзла в підлогу.

 — Ну ж бо, — мʼяко підбадьорив професор Квірел. — Ви понад пʼятдесят разів ідеально виконали це закляття. Воно не завдає невиправної шкоди, а результат не такий уже й болісний. Десь як від сильного удару, та й то лише на кілька секунд, — його голос потвердішав. — Це прямий наказ від вашого професора, міс Ґрейнджер. Виберіть ціль і застосуйте проклін простого удару.

Лице Герміони спотворив суцільний жах, паличка тремтіла в її долоні. Від співчуття Гаррі сильно стиснув пальцями свою паличку. Попри те, що він бачив, чого професор Квірел намагається досягти. Попри те, що розумів, яку науку той хоче їм дати.

 — Якщо ви не піднімете палички й не вистрелите, міс Ґрейнджер, то втратите бал Квірела.

Гаррі не зводив очей із Герміони, сподіваючись, що та подивиться на нього. Він мʼяко постукував себе по грудях. «Вибери мене, я не боюся…​».

Її рука смикнулася, обличчя розслабилося. Вона опустила паличку.

 — Ні, — спокійно промовила Герміона Ґрейнджер.

І хоч прозвучало це слово неголосно, серед тиші всі його розчули.

 — Тоді я вимушений зняти з вас один бал. Це випробування, і ви його провалили.

Гаррі бачив: її це зачепило. Але вона втримала плечі рівно.

 — Самих знань не завжди достатньо, міс Ґрейнджер, — здавалося, що доброзичливий голос професора Квірела заполонив усю кімнату. — Якщо ви не здатні заподіяти чи прийняти насильство рівня прищемленого мізинчика, то не зможете захистити себе й не складете захисту. Будь ласка, поверніться до своїх однокласників.

Герміона попрямувала до скупчення рейвенкловців. На її обличчі панував спокій, і Гаррі з якогось дива кортіло заплескати. Хоча професор Квірел і мав рацію.

 — Отже, Герміона Ґрейнджер, очевидно, не є найнебезпечнішою ученицею в класі. Як гадаєте, хто тут справді може бути найнебезпечнішим? Окрім мене, звісно.

Навіть не задумуючись, Гаррі повернувся до контингенту слизеринців.

 — Драко зі шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв, — звернувся професор Квірел. — Видається, багато ваших однокласників дивиться у ваш бік. Підійдіть, будь ласка.

Той так і зробив. Йдучи, Драко випромінював певну гордість. Він піднявся на підвищення й з усмішкою глянув на професора Квірела.

 — Містере Мелфой, вогонь.

Гаррі спробував би зупинити це, якби був час, та одним плавним рухом Драко розвернувся до рейвенкловців, здійняв паличку й миттю випалив, наче це слово складалося лише з одного складу:

 — Магасу!

Герміона зойкнула, і все скінчилося.

 — Чудово виконано, — похвалив професор Квірел. — Два бали Квірела вам. Але поясніть, чому саме міс Ґрейнджер?

На мить запала тиша. Зрештою Драко вимовив:

 — Бо вона виділялася найбільше.

Губи професора Квірела перетворилися на тонку усмішку:

 — І це справжня причина, чому Драко Мелфой небезпечний. Націлившись на когось іншого, він ризикував наткнутися на образу з боку тієї дитини й нажити собі ворога. Містер Мелфой міг також інакше обґрунтувати свій вибір, однак не здобув би з цього жодної користи, хіба лиш відвернув від себе декого з вас, тоді як інші вже вболівають за нього — неважливо, скаже він щось чи ні. Це свідчить про справжню причину його небезпечности: він знає на кого нападати, а на кого — ні, як дістати союзників і не нажити ворогів. Ще два бали Квірела вам, містере Мелфой. І оскільки ви продемонстрували зразкову чесноту Слизерину, думаю, гуртожиток Салазара також заробив одне очко. Можете приєднатися до друзів.

Драко легенько вклонився й вернувся до слизеринців. Дехто з облямованих зеленим мантій почав плескати, та професор Квірел зробив різкий жест рукою, і знову запанувала тиша.

 — Може здатися, що гру завершено. А втім, серед нас є один-єдиний учень, який ще небезпечніший, ніж спадкоємець Мелфоїв.

Тепер уже чомусь здавалося, що до жаху багато людей дивилося на…​

 — Гаррі Поттере. Підійдіть.

Це не віщувало нічого доброго.

Він неохоче пішов туди, де на підвищенні, досі легенько спираючись на стіл, стояв професор Квірел. Дорогою Гаррі розхвилювався від того, що раптом опинився в центрі уваги, однак це лише загострило його кмітливість. Розум гарячково перебирав можливі варіанти, як професор планує довести Гарріну небезпечність. Попросить його застосувати закляття? Перемогти темного лорда? Продемонструвати свою буцімто невразливість до смертельного прокляття? Професор Квірел явно надто розумний для цього…​

Гаррі зупинився біля підвищення, а професор Квірел не наказав підійти ближче.

 — Іронія в тому, що всі подивилися на правильну людину з геть неправильних причин. Ви думаєте, — губи професора викривилися, — що Гаррі Поттер переміг Темного Лорда, а тому має бути вкрай небезпечним. Ба. Йому був один рік. Хай який вибрик долі вбив Темного Лорда, він мало стосувався бійцівських здібностей містера Поттера. Та коли моїх вух сягнули чутки про одного рейвенкловця, що вистояв проти пʼятьох старших слизеринців, я опитав кількох свідків і дійшов висновку, що Гаррі Поттер буде моїм найнебезпечнішим учнем.

Порція адреналіну влилася в Гарріну кров, змусивши його вирівнятися. Він не знав, якого висновку дійшов професор Квірел, але це навряд чи було чимось добрим.

 — Е-е, професоре Квірел…​ — почав було Гаррі.

 — Ви гадаєте, — професор Квірел здавався втішеним, — що відповідь, якої я дійшов, неправильна, чи не так? Ви навчитеся очікувати від мене більшого, — він припинив спиратися на стіл і вирівнявся. — Містере Поттер, усі речі мають звичні застосування. Назвіть десять незвичних способів, у які наявні тут обʼєкти можна використати для бою.

На мить сильний раптовий шок від того, що його правильно зрозуміли, відняв у Гаррі мову. А тоді ідеї посипалися одна за одною:

 — Тут є столи, досить важкі, щоб стати смертельними, якщо скинути їх зі значної висоти. Стільці з металевими ніжками, що ними можна проштрикнути когось, якщо докласти вдосталь зусиль. Повітря в цьому класі виявиться згубним своєю відсутністю, адже люди у вакуумі довго не живуть, ним також можна поширити отруйний газ.

Гаррі ненадовго зупинився, щоб звести дух, і саме тоді професор Квірел додав:

 — Це три. Вам треба десять. Решта класу думає, що ви вже використали весь вміст приміщення.

 — Ха! Підлогу можна розібрати й зробити яму з шипами, щоб у неї впали, стелю — обвалити на когось, стіни згодяться як матеріал для трансфігурації на безліч смертельних речей, як-от ножів.

 — Це шість. Зараз ви вже перебрали все до останньої крихти?

 — Я ще навіть не почав! Подивіться на всіх цих людей! Ґрифіндорець, що атакує ворога, — занадто тривіально, звісно…​

 — Цього я не зарахую.

 — …​Але в його крові можна когось утопити. Рейвенкловці відомі своїми мізками, проте їхні нутрощі теж чогось варті: на чорному ринку за них вдалося б виторгувати вдосталь грошей, щоб найняти головоріза. Слизеринці корисні не лише як убивці: ними можна розчавити ворога, якщо жбурнути їх із потрібною швидкістю. А гафелпафці не тільки працьовиті, вони ще й мають кістки, цілком придатні, щоб проштрикнути когось, якщо їх вийняти й нагострити.

На цих словах весь клас витріщився на Гаррі з деяким жахом. Навіть слизеринці мали шокований вигляд.

 — Це десять, хоча я й розщедрився, зарахувавши рейвенкловців. Тепер додаткові нагороди: один бал Квірела за кожне застосування ще не названого тут обʼєкта, — професор Квірел обдарував Гаррі товариською усмішкою. — Всі інші думають, що ви в халепі, оскільки перелічили все, крім мішеней, і гадки не маєте, що з ними можна вдіяти.

 — Ба! Я назвав усіх людей, але не мою мантію, що нею можна задушити ворога, як слід обмотавши її кругом голови; чи мантію Герміони Ґрейнджер, яку можна пошматувати на стрічки та звʼязати з них мотузку, щоб когось повісити; чи мантію Драко Мелфоя, яку можна використати, щоб почати пожежу…​

 — Три бали, і більше жодного одягу.

 — Мою паличку можна встромити комусь у мозок крізь очне яблуко, — хтось нажахано й здавлено пискнув.

 — Чотири бали, більше ніяких паличок.

 — Мій наручний годинник може когось придушити, якщо запхати його глибоко в горлянку…​

 — Пʼять балів, і годі.

 — Пф, — озвався Гаррі. — Десять балів Квірела за одне очко гуртожитку, так? Потрібно було не спиняти мене, аж доки я не виграв би кубка гуртожитків. Я ще навіть не добрався до своїх кишень і незвичного застосування їхнього вмісту, — чи до самого капшучка; говорити про часоворот чи плащ-невидимку не варто, але ж мусило існувати щось, що можна було б придумати для цих червоних сфер…​

 — Годі, містере Поттер. Отже, як ви всі гадаєте: тепер зрозуміло, що робить містера Поттера найнебезпечнішим учнем у класі?

Почулося ствердне шепотіння.

 — Голосно й чітко, будь ласка. Террі Буте, що робить вашого сусіда по кімнаті небезпечним?

 — Е-е…​ м-м…​ Він винахідливий?

 — Маячня! — прогримів професор Квірел, різко й занадто гучно гупнувши кулаком по столу, від чого всі аж підстрибнули. — Усі ідеї містера Поттера більш ніж непридатні!

Гаррі здригнувся від несподіванки.

 — Зробити яму з шипами? Нісенітниця! У бою ви не матимете стільки часу на підготовку, а якщо десь і знайдете, то для нього є сотні кращих застосувань! Трансфігурувати стіни? Містер Поттер ще не опанував трансфігурації! Він озвучив лиш одну ідею, що її мав би змогу негайно втілити в життя хоч зараз — без копіткої підготовки, кооперації з ворогом чи без магії, якої він не знає. Встромити комусь у мозок паличку крізь очне яблуко. Та й то вона радше зламалася б, аніж убила противника. Якщо підсумувати, містере Поттер, усі ваші пропозиції були однаковісінько жахливими.

 — Що? — обурився Гаррі. — Ви попросили незвичних ідей, а не практичних! Я старався мислити нешаблонно! А як би ви застосували предмети в класі, щоб когось убити?

Обличчя професора Квірела виражало незгоду, проте біля очей прорізалися зморшки, наче від усмішки:

 — Містере Поттер, я ніколи не стверджував, що ваша мета — убити. Існує час і місце, щоб брати ворога живим, і гоґвортський клас зазвичай вважається одним із таких місць. Відповідь на ваше запитання: вдарити цього когось по шиї краєм стільця.

Кілька слизеринців засміялося, та сміялися вони разом із Гаррі, а не з нього. Всі інші ж здавалися наляканими.

 — Але містер Поттер продемонстрував, чому він найнебезпечніший учень у класі. Я запитав про незвичні застосування предметів у цьому класі для бою. Він міг запропонувати заблокувати прокляття столом, чи штовхнути стілець під ноги ворогові, щоб той перечепився, чи намотати тканину на руку, зімпровізувавши в такий спосіб щит. Натомість кожне наведене містером Поттером використання було радше наступальним, аніж захисним, і або летальним, або потенційно летальним.

Що? Ні, не може бути…​ Гаррі раптом запаморочилося в голові, коли він спробував точно згадати всі свої пропозиції, там точно є хоч один контрприклад…​

 — І це причина, чому ідеї містера Поттера були такими дивними й непридатними: він мусив переступити далеко за межу практичности, щоб не опуститися нижче від свого стандарту — вбивства ворога. Для нього кожна ідея, неспроможна цього досягти, не варта розгляду. Це свідчить про рису, що її ми можемо назвати готовністю вбити. Вона є в мене. Вона є в містера Поттера — так він зміг вистояти проти пʼяти старших слизеринців. У Драко Мелфоя її немає, поки що. Містер Мелфой навряд чи б бодай бровою повів, обговорюючи звичайне вбивство, але навіть він був шокований — так-так, були, містере Мелфой, я спостерігав за вами, — коли містер Поттер просторікував про тіла своїх однокласників як про сировину. У вашому мозку існують запобіжники, що змушують вас сахатися від думок на зразок цієї. Містер Поттер думає виключно про знищення ворога. Для досягнення цього він скористається всіма доступними методами, не завагається, усі запобіжники знято. І хоча його юний геній настільки нетренований і непрактичний, що продукує лише жахливий непотріб, готовність убити робить Гаррі Поттера найнебезпечнішим учнем у класі. Один останній бал йому — ні, краще дамо очко Рейвенкловові — за цю необхідну якість справжнього бойового мага.

Гаррі, шокований і безмовний, роззявив рота, розпачливо намагаючись відшукати щось, що можна було б на це відповісти. «Це все геть не те, ким я є насправді!».

Але він бачив, що інші учні починали вірити в це. Його мозок перебирав усі можливі заперечення, та не знаходив нічого, що могло б вистояти проти авторитетного голосу професора Квірела. Найкраще, на що він спромігся: «Я не психопат, просто дуже винахідливий», що звучало вкрай лиховісно. Треба було сказати щось неочікуване, щось, що змусило б людей зупинитися й поміркувати.

 — А тепер, містере Поттер, вогонь, — звелів професор Квірел.

Звісно, нічого не відбулося.

 — Ех, — сказав професор Квірел. — Гадаю, усі ми десь починали. Містере Поттер, виберіть будь-якого учня для прокльону простого удару. Перш ніж я оголошу урок закінченим, ви це зробите, інакше я почну віднімати очки гуртожитку, і відніматиму їх доти, доки ви не наважитеся.

Гаррі обережно підняв паличку. Він мусив вдіяти хоч щось, хоча б це, інакше професор Квірел міг взятися відраховувати очки відразу ж.

Повільно, наче на рожні, Гаррі повернувся до слизеринців і зустрівся поглядом із Драко. Той не демонстрував ані крихти страху. Біловолосий хлопець не подавав жодних знаків згоди, як це робив Гаррі для Герміони, але було важко очікувати такого від нього. Інших слизеринців це могло насторожити.

 — Звідки сумніви? — поцікавився професор Квірел. — Звісно, є лиш один очевидний вибір.

 — Так, — погодився Гаррі. — Лиш один очевидний вибір.

Він вивернув руку з паличкою:

 — Ма-га-су!

У класі запала цілковита тиша. Гаррі поворушив лівою рукою, намагаючись позбутися різкого болю. Тиша тривала.

 — Так, — зрештою зітхнув професор Квірел, — доволі винахідливо, але була наука, що її ви мали засвоїти, а натомість ухилилися від неї. Мінус одне очко з Рейвенклову за хизування своєю кмітливістю на шкоду меті. Урок закінчено.

До того як хтось устиг щось вимовити, Гаррі проспівав:

 — Жартую-жартую! РЕЙВЕНКЛОВ!

На коротку мить знову запанувала тиша, серед якої були лише звуки роздумів, відтак почалося шепотіння, що стрімко переросло в гомін.

Гаррі повернувся в напрямку професора Квірела, їм треба було поговорити. Той поникло клигав назад до свого крісла.

Ні. Неприйнятно. Їм справді треба поговорити. Байдуже на зомбі-режим, професор Квірел, мабуть, прокинеться, якщо Гаррі штурхне його кілька разів. Він рушив уперед…​

НЕПРАВИЛЬНО

НЕ ТРЕБА

ПОГАНА ІДЕЯ

Гаррі захитався й зупинився на місці, відчуваючи запаморочення. А тоді зграя рейвенкловців оточила його, і почалося обговорення.