Розділ 13: Неправильні питання

Елен сіла Дж. К. Ролінґ оментіелво.


ПРИМІТКА: не панікуйте. Я урочисто присягаю, що існує логічне, провіщене, сумісне з каноном пояснення всьому, що коїться в цьому розділі. Це загадка, і ви повинні спробувати її розгадати, якщо ж ні — просто прочитайте наступний розділ.


 — Це одна з найпростіших загадок, що я коли-небудь чула.


Щойно Гаррі відкрив очі в рейвенкловській спальні для хлопчиків-першачків, зранку свого першого повноцінного дня у Гоґвортсі, він знав, що щось не так.

Було тихо.

Надто тихо.

А, точно…​ На узголівʼя його ліжка було накладено чари Квіетус, що ними можна було керувати за допомогою невеличкого повзунка, який був єдиною причиною, чому заснути в Рейвенклові було взагалі можливо.

Гаррі сів й огледівся, очікуючи побачити, як решта готується до занять…​

Спальня, порожня.

Ліжка, зімʼяті й не заслані.

Сонце, що світить з доволі високого кута.

Його квіетор виставлено на максимум.

І його механічний годинник досі йде, проте будильник вимкнено.

Видається, йому дозволили проспати до 9:52. Незважаючи на те, що він був доклав усіх зусиль, щоб синхронізувати свій 26-годинний цикл сну зі своїм прибуттям до Гоґвортсу, минулої ночі він не лягав спати аж до приблизно першої. Він планував прокинутися о сьомій разом з іншими учнями. Він міг пережити невеличкий недосип першого дня, якщо отримає якісь магічні ліки до завтра. Але тепер він пропустив сніданок. І своє найперше заняття у Гоґвортсі, з гербалогії, що почалося вже годину й двадцять дві хвилини тому.

Гнів повільно, повільно прокидався всередині. Ой, який чудовий маленький жарт. Вимкнемо його будильник. Підкрутимо квіетор. І хай містер велике цабе Гаррі Поттер пропустить своє перше заняття та буде звинувачений у тому, що він сонько.

Коли Гаррі дізнається, хто це зробив…​

Ні, це могло бути зроблено лише сумісними зусиллями решти дванадцяти хлопців зі спальні Рейвенклову. Всі вони мали бачити його спляче тіло. Всі вони дозволили були йому проспати сніданок.

Гнів випарувався, на його місце прийшла розгубленість й глибока образа. Він їм сподобався. Він так гадав був. Вчора вночі він гадав, що сподобався їм. Чому…​

Коли Гаррі виліз з ліжка, то побачив на узголівʼї аркуш паперу повернутий до кімнати.

На ньому було написано:

Мої товариші рейвенкловці,

У мене був екстра довгий день. Будь ласка, дайте мені виспатися й не хвилюйтеся щодо мого сніданку. Я не забув про своє перше заняття.

Ваш,

Гаррі Поттер.

І ось Гаррі стояв, закляклий, крижана вода струменіла в його жилах.

Напис було зроблено його власним почерком, його власним механічним олівцем.

І він не памʼятав, як писав його.

І…​ Гаррі покосився на аркуш. І якщо це не його уява, слова “Я не забув” було написано в іншому стилі, ніби він намагався сказати собі щось?..

Невже він знав, що його забуттятнуть? Він що, не спав допізна, скоїв якийсь злочин чи щось під прикриттям, а потім…​ але ж він не знав закляття “Забуттятус”…​ невже хтось інший…​ що…​

Дещо спало Гаррі на думку. Якщо він дійсно знав, що його забуттятнуть…​

Досі в піжамі, Гаррі оббіг ліжко до валізи, натиснув великим пальцем на замок, витяг свій капшучок, занурив в нього руку й сказав “Повідомлення собі”.

Інший аркуш паперу зʼявився в його руці.

Гаррі дістав його й витріщився на нього. Це повідомлення теж було написано його власним почерком.

У записці було написано:

Любий я,

Будь ласка, зіграй у цю гру. Ти можеш зіграти в цю гру лише раз у житті. Це неповторна можливість.

Код розпізнавання 927, я картопля.

Щиро твій,

Ти.

Гаррі повільно кивнув. “Код розпізнавання 927, я картопля” — справді було повідомленням, яке він вигадав завчасно — декілька років тому, коли дивився телевізор, — і яке було відоме лише йому. Якби було потрібно визначити, чи його копія — це дійсно він, чи щось таке. Про всяк випадок. Будь готовий.

Гаррі не міг довіряти повідомленню, можливо тут було задіяно інші закляття. Проте це виключало будь-які прості жарти. Він безперечно написав був це й безперечно не памʼятав, як писав це.

Доки Гаррі витріщався на аркуш, він помітив, що з іншого боку теж було чорнило.

Він перевернув аркуш.

І прочитав на зворотній стороні:

ІНСТРУКЦІЇ ГРИ:

тобі невідомі правила гри

тобі невідомі ставки гри

тобі невідомі цілі гри

тобі невідомо, хто контролює гру

тобі невідомо, як завершити гру

Ти починаєш зі 100 балами.

Уперед.

Гаррі втупився в “інструкції”. Ця сторона була написана не від руки; почерк був ідеально звичайним, відповідно штучним. Скидалося на те, що це було написано самописним пером, на кшталт того, яке він купив для писання під диктовку.

Він поняття зеленого не мав, що коїлося.

Ну…​ першим кроком було вдягнутися й поїсти. Можливо в іншому порядку. Його шлунок був доволі порожнім.

Він пропустив сніданок, звісно, проте зрештою він був готовий і до цього, адже заздалегідь подумав про це. Гаррі опустив руку в капшучок і сказав “Батончики”, очікуючи отримати коробку злакових батончиків, що він купив перед відʼїздом до Гоґвортсу.

Те, що він отримав, не було на дотик схоже на коробку злакових батончиків.

Коли Гаррі витяг руку й подивився, що в ній, то побачив два малесеньких солодких батончики — навіть близько недостатньо для трапези — з прикріпленою запискою, написаною тим самим почерком, що й інструкції гри.

У записці було написано:

НЕВДАЛА СПРОБА: -1 БАЛ

ЗАРАЗ БАЛІВ: 99

ФІЗИЧНИЙ СТАН: ДОСІ ГОЛОДНИЙ

МЕНТАЛЬНИЙ СТАН: СПАНТЕЛИЧЕНИЙ

 — Гхяааа, — вимовив рот Гаррі без жодної свідомої команди чи рішення з його боку.

Він простояв на місці приблизно хвилину.

Хвилиною потому ситуація досі ані краплі не прояснішала, і він досі й гадки не мав, що коїться, його мозок ще навіть не почав чіплятися за бодай якусь гіпотезу, ніби на його ментальних руках були величезні ґумові кулі-рукавиці, що нічого не дозволяли підняти.

Його шлунок, що мав власні пріоритети, запропонував одну можливу спробу досліду.

 — Е…​ — сказав Гаррі порожній кімнаті. — Гадаю, я не можу витратити бал та отримати свою коробку злакових батончиків назад?

Відповіддю йому була лише тиша.

Гаррі засунув руку до капшучка й сказав “Коробка злакових батончиків”.

У його руці зʼявилася правильної на дотик форми коробка…​ але вона була надто легкою, і відкритою, і порожньою, і до неї було прикріплено записку:

ВИТРАЧЕНО БАЛІВ: 1

ЗАРАЗ БАЛІВ: 98

ТИ ЗДОБУВ: КОРОБКУ ЗЛАКОВИХ БАТОНЧИКІВ

 — Я б хотів витратити ще один бал і отримати власне злакові батончики назад, — сказав Гаррі.

Знову тиша.

Гаррі засунув руку до капшучка й сказав “злакові батончики”.

Нічого не зʼявилося.

Гаррі розпачливо знизав плечима й пішов до тумбочки біля ліжка, що її йому виділила школа, щоб взяти свою сьогоднішню чаклунську мантію.

На дні тумбочки, під його мантією, лежали злакові батончики з запискою:

ВИТРАЧЕНО БАЛІВ: 1

ЗАРАЗ БАЛІВ: 97

ТИ ЗДОБУВ: 6 ЗЛАКОВИХ БАТОНЧИКІВ

ТИ ДОСІ ОДЯГНУТИЙ У: ПІЖАМУ

НЕ ЇЖ ДОКИ ТИ В ПІЖАМІ

ОТРИМАЄШ ПІЖАМНИЙ ШТРАФ

А тепер я знаю, що хай хто контролює цю гру — він божевільний.

 — Моя відповідь, що гру контролює Дамблдор, — сказав Гаррі вголос. Може цього разу він встановить новий рекорд за швидкість мізкування.

Тиша.

Але Гаррі вже зрозумів шаблон: записка буде в наступному місці, де він шукатиме. Отже він зазирнув під ліжко.

ХА! ХА ХА ХА ХА ХА!

ХА ХА ХА ХА ХА ХА!

ХА! ХА! ХА! ХА! ХА! ХА!

ДАМБЛДОР НЕ КЕРУЄ ГРОЮ

ПОГАНА ВІДПОВІДЬ

ДУЖЕ ПОГАНА ВІДПОВІДЬ

-20 БАЛІВ

І ТИ ДОСІ В ПІЖАМІ

ЦЕ ТВІЙ ЧЕТВЕРТИЙ ХІД

І ТИ ДОСІ В ПІЖАМІ

ПІЖАМНИЙ ШТРАФ: -2 БАЛИ

ЗАРАЗ БАЛІВ: 75

Ну й нехай. Гаразд. Переконали — це складна загадка. Був лише перший день навчання, і якщо виключити Дамблдора, то він просто не знав більше жодного імені достатньо божевільної людини.

Його тіло рухалося більш-менш на автопілоті: Гаррі підібрав комплект з мантії й трусів, витягнув підвальний рівень своєї валізи (він був доволі соромʼязливий — хтось же міг зайти до спальні), одягнувся, а потім піднявся сходами щоб скласти піжаму.

Гаррі зупинився перед тим, як витягнути шухляду тумбочки, де він зберігав піжаму. Якщо він зрозумів схему правильно…​

 — Як заробити більше балів? — запитав Гаррі вголос.

Потім витягнув шухляду.

МОЖЛИВОСТІ ТВОРИТИ ДОБРО Є ПОВСЮДИ

ПРОТЕ ПІТЬМА Є ТАМ, ДЕ МАЄ БУТИ СВІТЛО

ВАРТІСТЬ ПИТАННЯ: 1 БАЛ

ЗАРАЗ БАЛІВ: 74

ГАРНІ ТРУСИ

ЇХ ВИБИРАЛА ТВОЯ МАМА?

Гаррі розчавив записку в руці, його обличчя налилося багрянцем. Йому згадалася лайка Драко. Син бруднокровки…​

Але він вже знав, що не варто казати цього вголос. Він би напевно отримав штраф за лайку.

Гаррі оперезався моковим капшучком та паличкою. Він зняв обгортку одного зі злакових батончиків та кинув його до смітника в кімнаті, де вона приземлилася на ледь надкушеній шоколадній жабці, пожмаканому конверті й зеленому та червоному обгортковому папері. Решту злакових батончиків він поклав до мокового капшучка.

Він огледівся в останній, безнадійній та зрештою марній спробі знайти якісь підказки.

А потім Гаррі вийшов зі спальні, їдячи на ходу, на пошуки підземель Слизерину. Принаймні, йому здалося, що рядок записки був саме про це.

Намагатися орієнтуватися в залах Гоґвортсу було…​ напевно не настільки погано, як блукати всередині картини Ешера — таке казали задля красного слівця, а не для опису реальності.

Трохи потому Гаррі вже вважав, що, насправді, картини Ешера мали переваги й недоліки порівняно з Гоґвортсом. Недоліки: Немає сталого гравітаційного напрямку. Переваги: Принаймні сходи не рухалися ДОКИ ТИ ДОСІ НА НИХ.

Вчора, щоб дістатися спальні, Гаррі піднявся на чотири сходових марші. Після сповзання не менш як дванадцятьма сходовими маршами та без бодай якихось ознак підземель, Гаррі зробив висновок, що (1) картина Ешера була б легкою прогулянкою в порівнянні, (2) він якимось чином опинився вище в замку, ніж коли починав, і (3) він настільки ґрунтовно загубився, що не здивувався би, навіть якби побачив з наступного вікна два місяці в небі.

Запасним планом А було зупинитися й запитати в когось дорогу, проте, видавалося, що була гостра нестача людей на прогулянці, ніби всі без винятку бездарі ходили на заняття, як і мали, абощо.

Запасний план Б…​

 — Я загубився, — сказав Гаррі вголос. — Чи може, ем, дух замку Гоґвортс допомогти мені абощо?

 — Не думаю, що в цього замку є дух, — зазначила мудра стара пані з однієї з картин на стінах. — Життя, мабуть так, проте не дух.

Ненадовго запала тиша.

 — А ви…​ — почав Гаррі, а потім стулив пельку. Якщо подумати, то ні, він НЕ ЗБИРАВСЯ питати картину, чи та було цілковито притомна в тому сенсі, що усвідомлює власну свідомість.

 — Я Гаррі Поттер, — сказав його рот, більш-менш на автопілоті. Також більш-менш автоматично Гаррі простягнув руку до картини.

Жінка з картини подивилася згори на руку Гаррі й здійняла брови.

Гаррі повільно опустив руку до свого боку.

 — Перепрошую, — сказав Гаррі, — я тут ніби як новенький.

 — Це я помітила, юний рейвене. Куди ти намагаєшся дістатися?

Гаррі завагався.

 — Я й сам не певен, — сказав він.

 — Тоді, можливо, ти вже там.

 — Ну, куди б я не намагався дістатися, гадаю, це не тут…​ — Гаррі замовк, збагнувши, наскільки він скидається на ідіота.

 — Почнімо спочатку. Я граю в гру, тільки не знаю правил…​ — це теж звучало не дуже, чи не так.

 — Гаразд, третя спроба. Я шукаю можливостей творити добро, щоб заробити бали, і все, що в мене є, — це загадкова підказка про те, що пітьма є там, де має бути світло, отже я намагався спуститися, проте схоже натомість підіймаюся…​

Стара пані з картини дивилася на нього доволі скептично.

Гаррі зітхнув.

 — Моє життя тяжіє до чудернацтва.

 — Чи справедливо буде сказати, що ви не знаєте, куди йдете й чому ви намагаєтеся туди потрапити?

 — Абсолютно справедливо.

Стара пані кивнула.

 — Я не впевнена, що найсерйознішою з ваших проблем є те, що ви загубилися, юначе.

 — Ваша правда. Проте, на відміну від серйозніших проблем, цю я хоча б розумію, як розвʼязувати, і, оце так, я лише щойно усвідомив, що наша розмова перетворюється на метафору до людського існування.

Пані схвально зиркнула на Гаррі.

 — Ви справді хороший юний рейвен, чи не так? На мить я засумнівалася. Отож, загалом, якщо продовжувати повертати ліворуч, то обовʼязково спускатимешся.

Це звучало напрочуд знайомо, але Гаррі ніяк не міг згадати, де він чув таке раніше.

 — Гм…​ ви, схоже, дуже розумна людина. Чи картина дуже розумної людини…​ Хай там як, чи чули ви про таємничу гру, в яку можна зіграти лише раз, і тобі ніхто не розповідає правил?

 — Життя, — одразу відповіла пані. — Це одна з найпростіших загадок, що я чула.

Гаррі кліпнув очима.

 — Ні, — повільно сказав він. — Маю на увазі що я дійсно отримав справжнісіньку записку і все таке, і в ній було написано, що я маю зіграти в гру, але правил мені не скажуть, і хтось залишає мені маленькі клаптики паперу, на яких написано скільки балів я втратив за порушення правил, наприклад штраф мінус два бали за те, що я в піжамі. Чи знаєте ви когось з Гоґвортсу, хто достатньо божевільний і достатньо могутній, щоб робити щось таке? Крім Дамблдора, звісно?

Картина з пані зітхнула.

 — Я лише картина, юначе. Я памʼятаю Гоґвортс таким, яким він був — а не Гоґвортс, що є зараз. Все, що я можу сказати тобі: якби це була загадка, то відповідь була б, що гра — це життя, і хоча ми не вигадуємо всіх правил, єдиний, хто нагороджує чи штрафує балами, — це завжди ти. Якщо це не головоломка, а реальність, то я не знаю.

Гаррі низько вклонився картині.

 — Дякую, шановна пані.

Пані зробила йому реверанс.

 — Хотіла б я сказати, що берегтиму памʼять про тебе в серці, — сказала вона, — проте я напевно взагалі тебе не памʼятатиму. На все добре, Гаррі Поттер.

Він зробив уклін як відповідь, і почав спускатися найближчими сходами.

Чотири лівих повороти потому він втупився в коридор, що раптом завершувався курганом з великого зваленого каміння — ніби там стався обвал, тільки от стіни й стеля навколо були неушкодженими й зробленими зі звичайного каміння замку.

 — Гаразд, — сказав Гаррі порожньому повітрю. — Я здаюся. Прошу ще одну підказку. Як дістатися туди, куди я маю прийти?

 — Підказка! Підказка, кажете ви?

Збуджений голос долинув з картини на стіні поряд. Це був портрет чоловіка середнього віку в найяскравішій рожевій мантії з усіх, що Гаррі бачив чи навіть уявляв. На портреті він носив нахиленого старого гостроверхого капелюха з рибою (не малюнком риби — рибою).

 — Так! — сказав Гаррі. — Підказка! Підказка, кажу я! Тільки не просто будь-яка підказка, мені потрібна певна підказка, щодо гри, в яку я граю…​

 — Так, так! Підказка для гри! Ви Гаррі Поттер, чи не так? Я Корнеліон Флаберволт! Мені сказала Ерін Дружина Короля, а їй сказав лорд Візлніс, а йому сказав, я вже забув. Але це повідомлення було для мене, щоб я передав його вам! Для мене! Всім було начхати на мене вже, не знаю як довго, можливо завжди, я застряг у цьому клятому нікудишньому старому коридорі — підказка! У мене є ваша підказка! Вона коштуватиме вам трьох балів! Ви її бажаєте?

 — Так! Я бажаю її! — Гаррі розумів, що напевно йому варто було притлумити свій сарказм, проте нічого не міг із собою вдіяти.

 — Пітьму можна знайти між зеленими учбовими кімнатами й кабінетом трансфігурації Макґонеґел! Це підказка! І поспішай, бо ти повільніший за мішок равликів! Мінус десять балів за повільність! Тепер у тебе 61 бал! Це була решта повідомлення!

 — Дякую, — сказав Гаррі. Він і справді програвав у цій грі. — Гм…​ Гадаю, ви не знаєте, яке походження цього повідомлення, чи не так?

 — Його промовив безпристрасний голос, що наче дзвін прозвучав з прогалини в повітрі, прогалини, за якою виднілася вогняна безодня! Ось що вони мені сказали!

Гаррі вже не знав, після всього, йому варто було бути скептичним щодо цього чи просто прийняти все на віру.

 — А як мені знайти межу між зеленими учбовими кімнатами й кабінетом трансфігурації?

 — Просто розвернися й піди ліворуч, праворуч, вниз, вниз, праворуч, ліворуч, праворуч, вгору й знову ліворуч, і прийдеш до зелених учбових кімнат, а якщо зайдеш й пройдеш наскрізь до протилежного боку, то опинишся у великому звивистому коридорі, що веде до перехрестя, і якщо там повернути праворуч, то буде довгий прямий коридор, що веде до кабінету трансфігурації!  — портрет чоловіка середнього віку зробив паузу. — Принаймні так було, коли я відвідував Гоґвортс. Сьогодні ж понеділок непарного року, так?

 — Олівець і механічний папір, — сказав Гаррі капшучку. — Ем, скасуй це, папір і механічний олівець, — він подивився вгору. — Можете повторити ще раз?

Після того, як він заблукав ще двічі, Гаррі відчув, що починає розуміти базове правило навігації в лабіринті, що невпинно змінюється й називається Гоґвортс. А саме: спитай картину куди йти. Якщо це відображало якийсь надзвичайно глибокий життєвий урок, то Гаррі не міг зрозуміти, який.

Зелені учбові кімнати були на диво приємним місцем. Сонячне проміння лилося з вікон із зеленого скла, які зображали драконів у спокійних, пасторальних сценах. В кімнатах були стільці, що виглядали надзвичайно зручними, і столи, що здавалися дуже відповідними для навчання в компанії з одного-трьох друзів.

Гаррі не міг просто пройти до дверей з іншого боку. Там були вбудовані в стіну книжкові шафи, і він мав підійти й прочитати хоч якісь назви, щоб не втратити право носити імʼя Веррес. Але він зробив це швидко, памʼятаючи про скаргу, що він повільно просувається, а потім вже пішов до дверей.

Він йшов “великим звивистим коридором”, коли раптом почув, як молодий хлопчачий голос закричав.

В такі моменти Гаррі мав виправдання шаленому спринту що є духу, без роздумів про економію сил, чи про розминку, чи про речі, на які він може наштовхнутися. Раптовий шалений політ, що закінчився майже настільки ж раптово, у мить, коли він ледве не збив групу з шести першачків гафелпафців…​

…​що тиснулися до купи, і виглядали зляканими та відчайдушно бажаючими зробити щось, та не знали що саме. Це, скоріш за все, мало відношення до групи з п’яти старшокурсників слизеринців, які, з вигляду, оточували іншого малого хлопця.

Гаррі раптово трохи розізлився.

 — Перепрошую! — крикнув Гаррі так гучно як міг.

Можливо, це було не обов’язково, присутні вже на нього дивилися. Але це точно допомогло зупинити всіх, що б вони не робили в цей момент.

Гаррі пройшов повз скупчення гафелпафців у напрямку слизеринців.

Вони дивилися на нього зверху вниз, з виразами, що коливалися від гніву до потіхи до насолоди.

Частина мозку Гаррі в паніці кричала, що це були значно старші та значно більші хлопці, які з легкістю могли зробити з нього відбивну.

Інша частина сухо зазначила, що будь-хто, кого б застукали за перетворенням Хлопчика-Що-Вижив на відбивну, нарвався б на цілісінький світ неприємностей, і особливо, якщо це гурт старших слизеринців, і семеро гафелпафців це бачили, і що шанс отримати серйозні пошкодження в присутності свідків практично дорівнював нулю. Єдина справжня зброя проти нього, якою володіли старші хлопці — його власний страх, якщо він дозволить йому оволодіти ним.

Тоді Гаррі побачив, що хлопець, якого вони були оточили, — це Невіл Лонґботом.

Ну звісно.

Тоді це остаточно. Гаррі раніше вирішив скромно попросити в Невіла вибачення, що означало, що Невіл — його, як вони посміли?

Гаррі потягнувся, та, вхопивши Невіла за зап’ястя, висмикнув його з посеред слизеринців. Хлопець ледь не впав, шокований, коли Гаррі витягнув його, і водночас протиснувся в ту ж прогалину.

Після чого Гаррі опинився в центрі слизеринців, де до того стояв Невіл, дивлячись вгору на значно старших, більших і сильніших хлопців.

 — Привіт, — сказав Гаррі. — Я Хлопчик-Що-Вижив.

На мить запала незручна тиша. Видавалося, що ніхто не знав, куди ця розмова мала йти далі.

Гаррі опустив погляд та побачив якісь книжки та папери розкидані по підлозі. О, стара гра в якій ти дозволяєш хлопцю спробувати підняти його книжки, після чого вибиваєш їх в нього з рук знову. Гаррі не міг пригадати, щоб він сам хоч колись був ціллю такої гри, але в нього була чудова уява, і його уява робила його розлюченим. Що ж, тільки-но ширша ситуація буде розв’язана, Невіл без проблем зможе повернутися та підняти свої речі. За умови, що слизеринці залишатимуться настільки зосередженими на ньому, що й не подумають вчинити щось з книжками.

На жаль, його бігаючі очі були помічені.

 — Ууууу, — сказав найбільший з хлопців. — Ти хоцес книзецки…​

 — Заткни пельку, — холодно відрізав Гаррі. Не дай їм відновити баланс. Не роби того, чого вони очікують. Не попадись у модель поведінки, яка спровокує їх на знущання з тебе.

 — Це що, частина якогось надзвичайно хитрого плану, що надасть вам майбутні переваги, чи це настільки ж безглузде збезчещення імені Салазара Слизерина наскільки…​

Найбільший хлопець сильно штовхнув Гаррі, від чого той вилетів з кругу слизеринців, та, безпорадно махаючи руками, гепнувся об тверду поверхню Гоґвортської кам’яної підлоги.

Слизеринці розсміялися.

Гаррі підвівся в, як йому здавалося, надзвичайно сповільненому русі. Він ще не знав як користуватися паличкою, але не було причини чому б це мало його зупиняти, враховуючи обставини.

 — Я хочу заплатити скільки б це не коштувало балів, щоб позбутися цієї людини. — сказав Гаррі, вказуючи пальцем на найбільшого слизеринця.

 — Абракадабра, — сказав Гаррі, піднявши вгору іншу руку, після чого клацнув пальцями.

На слові Абракадабра двоє з гафелпафців закричали, включаючи Невіла, троє інших слизеринців відчайдушно відстрибнули подалі від траєкторії Гарріного пальця, а найбільший слизеринець похитнувся назад із шокованим виразом обличчя, раптовий червоний сплеск красувався в нього на обличчі, шиї, грудях.

Такого Гаррі зовсім не очікував.

Повільно, найбільший слизеринець потягнувся до голови, і зняв пательню з вишневим пирогом, що тільки-но був розлетівся по ньому. Найбільший слизеринець трохи потримав пательню в руках, витріщаючись на неї, після чого впустив її на підлогу.

Скоріше за все, це був не найкращий час для одного з гафелпафців, щоб почати сміятися, але це було саме те, що один з гафелпафців зробив.

Тоді Гаррі запримітив записку на дні пательні.

 — Постривай-но, — сказав Гаррі, та кинувся вперед щоб підняти записку. — Ця записка мені, гадаю…​

 — Ти…​ — прогарчав найбільший слизеринець. — Ти. Зараз. Візьмеш. І…​

 — Поглянь на це! — крикнув Гаррі, вимахуючи запискою перед старшим слизеринцем. — Тобто, ти тільки поглянь на це! Де ж це бачено, щоб за доставку та обробку одного паршивого пирога дерли тридцять балів? Тридцять балів! Я отримую збиток від цієї угоди навіть після порятунку невинного хлопчика з біди! І збір за зберігання? Плата за доставку? Витрати на оренду возу? Звідки взагалі можуть взятися витрати на оренду возу для пирога?

В повітрі повисла ще одна з цих незручних пауз. Гаррі думав смертоносні думки про якого б то не було гафелпафця, що ніяк не міг припинити хихикати, через того ідіота його поранять.

Гаррі зробив крок назад та глянув на слизеринців найбільш убивчим поглядом на який був здатен.

 — А тепер йдіть звідси, або я продовжу робити ваше існування чимраз химернішим, аж доки ви не заберетеся. Дозвольте попередити…​ Пхання носа в моє життя може зробити ваше життя…​ Сповненим незручностей. Дійшло?

За один жахливий рух, найбільший слизеринець вихопив свою паличку та навів її на Гаррі, і в цю ж мить отримав ще одного пирога з іншої сторони голови, цього разу з яскравої чорниці.

Записка на цьому пирозі була доволі велика та ясно читалася.

 — Можливо ти захочеш прочитати записку на тому пирозі, гадаю, цього разу вона для тебе.

Слизеринець повільно потягнувся, взяв пательню з пирога, та перевернув її, з мокрих залишків на підлогу посипалося ще чорниці, після чого прочитав записку, що казала:

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

НІЯКА МАГІЯ НЕ МОЖЕ БУТИ ВИКОРИСТАНА НА УЧАСНИКОВІ

ПОКИ ГРА ТРИВАЄ

ПОДАЛЬШЕ ВТРУЧАННЯ В ГРУ

БУДЕ ДОВЕДЕНО ДО ВІДОМА ОРГАНІЗАТОРІВ ГРИ

Вираз цілковитої розгубленості на обличчі слизеринця був твором мистецтва. Гаррі подумав, що йому починає подобатися цей Контролер Гри.

 — Послухай, — сказав Гаррі. — може будемо закруглятися? Бо речі починають виходити з під контролю. Як щодо наступного — ти повернешся до Слизерину, я до Рейвенклову, і ми трохи охолонемо, гаразд?

 — У мене з’явилася краща ідея, — прошипів найбільший слизеринець. — Як щодо наступного — ти випадково зламаєш собі всі пальці?

 — Як ти, Мерлінова борода, взагалі думав інсценувати правдоподібний нещасний випадок, після погрози в присутності дюжини свідків? Ти ідіот…​

Найбільший слизеринець повільно, неквапливо сягнув у напрямку Гарріних рук, від чого той примерз до місця. Та частина його мозку, що помічала хлопчин вік і силу врешті спромоглася бути почутою, верещачи: ЩО Я В БІСА РОБЛЮ?

 — Постривай! — сказав один з інших слизеринців, раптово панічним голосом. — Зупинися! Направду, тобі краще цього не робити!

Найбільший слизеринець проігнорував його, рішуче взявши правицю Гаррі у свою ліву руку, і взявши Гаррін вказівний палець у свою праву.

Гаррі дивився слизеринцеві прямо в очі. Частина його кричала: цього не мало було статися, цьому не дозволено було статися, дорослі ніколи не допустять, щоб таке насправді сталося…​

Повільно, слизеринець почав відгинати його вказівний палець назад.

Насправді, він не зламав мого пальця, і це нижче моєї гідності, бодай здригнутися до того, як він і справді це зробить. До того часу, це всього лиш інша спроба викликати страх.

 — Зупинися! — сказав слизеринець який протестував раніше. — Зупинися, це дуже погана ідея!

 — Змушена погодитися. — сказав холодний голос. Голос старшої жінки.

Найбільший слизеринець відпустив руку Гаррі та відстрибнув назад наче ошпарений.

 — Професорко Спраут! — закричав один з гафелпафців, його голос звучав найщасливішим зі всіх, які Гаррі доводилося коли-небудь у житті чути.

Коли Гаррі повернувся, в його полі зору з’явилася невисока повненька жіночка, з неохайним кучерявим сивим волоссям та в одязі, вкритому брудом. Вона навела звинувачуючий палець на слизеринців.

 — Поясніть свої дії. Що ви тут робите з моїми гафелпафцями та…​ — вона подивилася на нього. — З моїм чудовим учнем, Гаррі Поттером.

Ее, ммм. Так, точно, це я ЇЇ урок пропустив сьогодні зранку.

 — Він погрожував убити нас! — випалив один з інших слизеринців, той самий, що закликав зупинитися.

 — Що? — відсторонено сказав Гаррі. — Я такого не казав! Якби я збирався вбити вас, то не робив би публічних заяв перед цим!

Третій слизеринець безпорадно засміявся й майже одразу ж різко перестав, коли інші хлопці нагородили його погрозливими поглядами.

Професорка Спраут скептично скривилася.

 — І що ж це за смертельна погроза, цікаво?

 — Смертельне закляття! Він вдав, що використовує смертельне закляття на нас!

Професорка Спраут повернулася та подивилася на Гаррі.

 — Так, доволі страшна погроза від одинадцятирічного хлопчика. При тому, це все одно така річ, яку вам ніколи не варто вдавати, навіть у мріях, Гаррі Поттер.

 — Я навіть не знаю слів смертельного закляття. — одразу ж відповів Гаррі. — І впродовж всього часу я навіть не витягав своєї палички.

Тепер професорка Спраут нагородила скептичним виразом Гаррі.

 — Гадаю, тоді цей хлопець сам кинув в себе два пироги.

 — Він не користувався паличкою! — випалив один з молодих гафелпафців. — Хоча я також не знаю як він це зробив, він просто клацнув пальцями після чого з’явився пиріг!

 — Невже, — сказала професорка Спраут після паузи. Вона витягнула власну паличку. — Я не вимагатиму цього, оскільки виглядає, що ви тут жертва, але чи ви не проти, якщо я перевірю вашу паличку, щоб переконатися в цьому?

Гаррі витягнув свою паличку.

 — Що саме я маю…​

 — Пріор Інкантато, — сказала Спраут, після чого насупилася. — Це дивно, видається, вашу паличку ще ніколи не використовували.

Гаррі знизав плечима.

 — Бо так і є, насправді, я отримав паличку та підручники лише кілька днів тому.

Спраут кивнула.

 — Тоді у нас явний випадок випадкових чарів від хлопчика, що відчув загрозу. А в правилах чітко сказано, що ви не можете нести за це відповідальність. А щодо вас…​

Вона повернулася до слизеринців. Її погляд демонстративно опустився на Невілові книжки, що були розкидані по підлозі.

Запала довга тиша, під час якої вона дивилася на п’ятьох слизеринців.

 — Три очки зі Слизерину, з кожного, — врешті вимовила вона. — І шість з нього, — вказуючи на вкритого пирогом хлопця. — І щоб ви ще хоч раз знову полізли до моїх гафелпафців, чи до мого учня Гаррі Поттера. Тепер йдіть.

Їй не довелося повторюватися; слизеринці розвернулися та швидко пішли.

Невіл почав збирати книжки. Видавалося, що він плаче, але зовсім трішки. Можливо це було через відкладений шок, чи може через те, що інші хлопці допомагали йому.

 — Я дуже вам вдячна, Гаррі Поттер. Сім очок Рейвенклову, по одному за кожного гафелпафця, якого ви допомогли захистити. Більше мені нічого додати.

Гаррі закліпав. Він очікував чогось на зразок лекції про необхідність не лізти на рожен, а також суворого прочухана за пропущений найперший урок.

Можливо йому варто було піти в Гафелпаф. Спраут кльова.

 — Брудозникс, — промовила Спраут до пирогового безладу на підлозі, після чого той швидко зник.

Професорка залишила їх, пішовши коридором в напрямку зеленої навчальної кімнати.

 — Як ти це зробив? — прошипів один з гафелпафців одразу ж як вона пішла.

Гаррі самовдоволено посміхнувся.

 — Я можу змусити статися все, що я забажаю, варто мені лише клацнути пальцями.

Очі хлопця розширилися.

 — Справді?

 — Ні, але коли розказуватимеш всім про цю пригоду, переконайся, що розкажеш Герміоні Ґрейнджер, першколасниці з Рейвенклову. Вона знає цікаву історію, яка тобі може дуже сподобатися.

Він й гадки не мав, що відбувається. Але він не збирався упускати можливість підлити олії до вогню своєї слави.

 — А що все це було, про смертельне закляття?

Хлопець дивно на нього подивився.

 — Ти справді не знаєш?

 — Якби знав, то не запитував би.

 — Слова смертельного закляття, — хлопець ковтнув, знизив голос до шепоту, та відвів руки в сторони від боків, всім виглядом показуючи, що він не тримає палички. — Авада Кедавра.

Ну звісно ж вони саме такі.

Гаррі додав це до його все більшого й більшого списку речей, які він ніколи не розкаже татові, професору Майклу Веррес-Евансу. Ніби розказати, що він єдина людина, яка пережила жахливе смертельне закляття недостатньо — треба ще визнати, що смертельне закляття це “Абракадабра”.

 — Зрозуміло, — сказав Гаррі після паузи. — Тоді, це було востаннє коли я таке казав перед тим як клацнути пальцями.

Хоча це й приносило ефект, що може бути тактично корисним.

 — Чому ти взагалі…​

 — Мене виховали маґли, маґли вважають то веселим жартом. Справді, це саме те, що сталося. Вибач, але ти не міг би нагадати мені як тебе звати?

 — Я Ерні Макмілан, — гафелпафець протягнув руку, яку Гаррі потиснув. — Для мене честь познайомитися з тобою.

Гаррі трохи вклонився.

 — Радий познайомитися з тобою, от цього про честь не треба.

Тоді інші хлопці оточили його, після чого почався раптовий наплив представлень.

Коли вони закінчили, Гаррі ковтнув. Це буде важко.

 — Ем…​ Якщо ви вибачите мене…​ Я маю дещо сказати Невілу…​

Всі погляди зупинилися на Невілові, що зробив крок назад, на його лиці були нотки тривоги.

 — Гадаю, — тихо сказав Невіл. — ти плануєш сказати, що я повинен був бути сміливішим…​

 — Ні, ні, нічого такого! — швидко перебив Гаррі. — Нічого пов’язаного з цим. Просто, мм, дещо, що мені сказав Сортувальний Капелюх…​

Раптом, інші хлопці стали дуже зацікавлені, окрім Невіла, який тепер виглядав ще більш стривоженим.

Здавалося, ніби щось блокувало горло Гаррі. Він знав, що йому просто треба випалити це, але він наче проковтнув величезну цеглину, що тепер застрягла в горлі.

Гаррі був змушений наче взяти під ручний контроль свої губи та вимовити кожен склад окремо, але він зміг це зробити.

 — Ви, бач, — він глибоко вдихнув. — За все, що я зробив, мм, вчора. Ти…​ не повинен ставитися до цього поблажливо, чи щось таке. Я зрозумію, якщо ти просто ненавидиш мене. Я не пробую вдати, що я класний, вибачившись, і тобі не обов’язково приймати ці вибачення. Те, що я зробив — неправильно.

Запала коротка тиша.

Невіл міцніше притиснув книжки до грудей.

 — Чому ти це зробив? — тихим, тремтячим голосом, запитав він, кліпаючи, наче стримуючи сльози. — Чому всі так поводяться зі мною, навіть Хлопчик-Що-Вижив?

Раптово, Гаррі відчув себе жалюгіднішим ніж коли-небудь у житті.

 — Вибач, — цього разу хрипло повторив Гаррі. — Просто…​ ти виглядав наляканим, над твоєю головою наче висів знак — “жертва”, і я хотів показати тобі, що не завжди все так погано, що інколи монстри дають тобі шоколад…​ Я гадав, що якщо покажу це тобі, то, можливо, ти зрозумієш, що нема чого так сильно боятися…​

 — Але ж є, — прошепотів Невіл, — Ти бачив сьогодні, є!

 — Вони не зробили б нічого справді поганого в присутності свідків. Їхня основна зброя це страх. Саме тому вони вибрали тебе ціллю, бо вони побачили, що ти наляканий. Я хотів зробити тебе менш наляканим…​ Показати, що страх чогось є гіршим за саме щось…​ Чи, принаймні, це те, що я собі казав. Але Сортувальний Капелюх сказав мені, що я обманюю себе, і, що справжня причина чому я це зробив, бо це весело. Саме тому я вибачаюся…​

 — Ти зробив мені боляче, тільки що. Коли вхопив мене та витягнув від них, — Невіл витягнув руку та вказав на місце, де Гаррі вхопив його. — В мене може бути синець пізніше через те, як сильно ти потягнув. Насправді, ти зробив мені більш боляче ніж все, що зробили слизеринці, що просто наштовхнулися на мене.

 — Невіле! — прошипів Ерні. — Він намагався врятувати тебе!

 — Вибач, — прошепотів Гаррі. — Коли я це побачив я просто…​ дуже розізлився…​

Невіл продовжував неухильно на нього дивитися.

 — То ти зі всієї сили висмикнув мене, і став на моє місце весь такий: “Привіт, я Хлопчик-Що-Вижив”.

Гаррі кивнув.

 — Думаю, колись ти станеш дуже класним. Але зараз — це не так.

Гаррі ковтнув раптовий вузол у горлі та пішов. Він йшов далі по коридору, аж до роздоріжжя, де повернув ліворуч й продовжив йти, не звертаючи ні на що уваги.

Що саме він мав робити в таких ситуаціях? Ніколи не злитися? Він був не впевнений, що досягнув би чогось якби не злість, і хто зна, що сталося б з Невілом та його книжками. До того ж, Гаррі прочитав достатньо фентезі щоб знати, до чого це все йде. Він намагатиметься придушити гнів, у нього не виходитиме й гнів знову та знову буде брати гору. А в кінці цієї довгої дороги самопізнання він дізнається, що гнів — це частина його самого, і лише прийнявши його він зможе навчитися ефективно його контролювати. Зоряні Війни були єдиним всесвітом, в якому відповідь справді була в тому, щоб повністю відгородити себе від негативних емоцій, щось у Йоді завжди змушувало Гаррі ненавидіти маленького зеленого недоумка.

Тож, очевидним планом, що заощадить йому купу часу, було пропустити подорож дорогою самопізнання та одразу перейти до частини, в якій він розуміє, що лише прийнявши свій гнів як частину себе, він може навчитися ефективно ним керувати.

Проблема полягала в тому, що він не почувався неконтрольовано, коли злився. Холодна лють якраз давала йому почуття того, що все під контролем. І лише коли він оглядався назад, то бачив, що події загалом виглядали…​ Наче вони вибухнули з під контролю, якимось чином.

Йому було цікаво, наскільки Контролер Гри зважав на події такого плану, і чи він здобув чи втратив бали за це. Самому Гаррі здавалося, що він втратив доволі багато балів. Проте він був певен, що стара пані з картини сказала б йому, що його власна думка це все, що має значення.

Ще Гаррі гадав, чи часом не Контролер Гри послав професорку Спраут. Це було логічно: записка погрожувала повідомити Організаторів Гри, і ось з’являється професорка Спраут. Можливо, професорка Спраут і була Контролером Гри — вихователька гуртожитку Гафелпаф була б останньою в списку людей, яких в цьому можна запідозрити. Що змусило Гаррі поставити її наверх цього списку. Він читав один чи два детективних романи.

 — То як в мене справи в грі? — вголос сказав Гаррі.

Листок паперу пролетів над його головою, так, наче хтось кинув його ззаду. Гаррі повернувся, проте там нікого не було, після чого повернувся назад. Записка впала на підлогу.

Записка казала:

БАЛИ ЗА СТИЛЬ: 10

БАЛИ ЗА ХОРОШІ ДУМКИ: -3 000 000

БОНУС ЗА ОЧКИ РЕЙВЕНКЛОВУ: 70

ЗАРАЗ БАЛІВ: -2 999 871

ХОДІВ ЗАЛИШИЛОСЯ: 2

 — Мінус три мільйони балів? — обурено сказав Гаррі порожньому коридору. — Це вже занадто! Я хочу подати апеляцію Організаторам Гри! І як я маю відробити три мільйони балів за наступні два ходи?

Інша записка пролетіла в нього над головою.

АПЕЛЯЦІЯ: ВІДМОВА

НЕПРАВИЛЬНІ ПИТАННЯ: -1 000 000 000 000 БАЛІВ

ЗАРАЗ БАЛІВ: -1 000 002 999 871

ХОДІВ ЗАЛИШИЛОСЯ: 1

Гаррі здався. З одним ходом, що залишився, все, що він міг зробити, це спробувати свою найкращу здогадку, навіть якщо вона була не дуже.

 — Моя відповідь, що гра уособлює життя.

Фінальний листок паперу пролетів над його головою, на ньому було написано:

НЕВДАЛА СПРОБА

НЕВДАЛА НЕВДАЛА НЕВДАЛА

АЙЙЙЙЙЯААААААААААААА

ЗАРАЗ БАЛІВ: МІНУС НЕСКІНЧЕННІСТЬ

ТИ ПРОГРАВ ГРУ

ФІНАЛЬНА ВКАЗІВКА:

Йди до кабінету професорки Макґонеґел

Останній рядок був написаний його власним почерком.

Гаррі трохи подивився на останній рядок, після чого знизав плечима. Гаразд. Отже кабінет професорки Макґонеґел. Якщо це вона Контролер Гри…​

Справді, чесно, Гаррі не мав найменшого поняття, що він почуватиме, якщо професорка Макґонеґел це Контролер Гри. Його розум просто ставав невинно чистим. Це було, буквально, неможливо уявити.

Кількома портретами пізніше — це була недовга подорож, кабінет професорки Макґонеґел був недалеко від її класу Трансфігурації, принаймні, по понеділках непарних років — Гаррі стояв зовні дверей її кабінету.

Він постукав.

 — Заходьте, — сказав приглушений голос професорки Макґонеґел.

Він зайшов.