Пхʼнґлуї мґлвʼнафх Дж. К. Ролінґ вґахʼнаґл фхтаґн

 — Цікаво, що не так із цим.

 — Ліза Турпін!

Шепіт-шепіт-шепіт гаррі поттер шепіт-шепіт слизерин шепіт-шепіт ні серйозно що це в біса шепіт-шепіт

 — РЕЙВЕНКЛОВ!

Гаррі приєднався до оплесків, якими вітали дівчинку, що соромʼязливо йшла до рейвенкловського стола; її мантія тепер мала темно-синю облямівку. Видавалося, що Ліза Турпін розривалася між пориванням сісти якомога далі від Гаррі Поттера й жагою вибороти місце поруч і почати витягати з нього відповіді.

Побувати в центрі надзвичайної та цікавої події, а потім приєднатися до гуртожитку Рейвенклов — однаково, що вмочити когось у соус барбекю й жбурнути до ями зі зголоднілими кошенятами.

 — Я пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про це, — уже внадцяте пробубонів Гаррі.

 — Авжеж, звісно.

 — Ні, я справді пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про це.

 — Гаразд, я пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про майже все з цієї розмови, а решта — особисте, як це було й у вас, тож дайте спокій.

 — Хочете знати, що сталося? Гаразд! От частина того, що сталося! Я сказав Капелюхові, що професорка Макґонеґел погрожувала спалити його, а той попрохав передати їй, що він назвав її нахабною юначкою й велів не пхатися в його справи!

 — Якщо ви не збираєтеся мені вірити, то навіщо взагалі запитуєте?

 — Ні, я теж не знаю, як я здолав Темного Лорда! Зʼясуєте — неодмінно розкажіть!

 — Тиша! — гримнула професорка Макґонеґел з помосту біля вчительського стола. — Ніяких розмов до завершення церемонії сортування!

Гучність ненадовго знизилася, доки всі чекали, чи збирається вона вдатися до якихось конкретних і вартих уваги погроз, відтак перешіптування відновилися.

Срібнобородий старець із радісною усмішкою підвівся зі свого величезного золотого стільця.

Миттєва тиша. Хтось несамовито штурхнув Гаррі, коли той спробував відновити шушукання, і він на півслові обірвав себе.

Радісний стариган знову сів.

«Примітка: не займати Дамблдора».

Гаррі досі намагався обробити всі події Випадку із Сортувальним Капелюхом, не остання з яких відбулася відразу після того, як він здійняв Капелюха з голови. Тієї миті почувся тихесенький шепіт, що доринав ніби нізвідки й був схожим і на звичайну мову, і на шипіння водночас: «С-салют від с-слизеринця с-слизеринцеві: якш-ш-що ш-шукатимеш моїх с-секретів, поговори з моєю змією».

Гаррі підозрював, що це аж ніяк не мало бути частиною офіційного процесу сортування. І що тут не минулося без додаткового закляття від Салазара Слизерина, що його він наклав на Капелюх під час створення. І що сам Капелюх не знав про це. І що воно запускалося, коли Капелюх вимовляв: «СЛИЗЕРИН», плюс-мінус якісь додаткові умови. І що жоден рейвенкловець справді-справді не мав цього почути. І що знайти б якийсь надійний спосіб змусити Драко заприсягнутися тримати все в таємниці та як слід його розпитати, то було б якраз до речі почастуватися пирсконадом.

«Їй-бо, вирішуєш не йти шляхом темного лорда, як всесвіт починає насміхатися з тебе, щойно ти знімаєш Капелюха з голови. Деякі дні просто не створені для боротьби з долею. Мабуть, зачекаю до завтра, щоб узятися нищити в собі темного лорда».

 — ҐРИФІНДОР!

Рон Візлі зірвав багато оплесків, і не лише від ґрифіндорців. Схоже, родина Візлі була тут доволі популярною. За мить Гаррі всміхнувся й приєднався до овацій.

З другого боку, можливо, саме сьогодні йому випала унікальна нагода звернути зі стежки до Темної Сторони. До дідька долю й до дідька всесвіт. Він ще покаже Капелюхові.

 — Блез Забіні!

Павза.

 — СЛИЗЕРИН! — вигукнув Капелюх.

Гаррі аплодував і Забіні, ігноруючи дивні погляди, що їх кидали на нього всі, включно із Забіні. Жодного імені після цього не пролунало, і Гаррі збагнув, що Блез Забіні завершував список першокласників. Чудово, він плескав тільки Забіні…​ Ну й нехай.

Дамблдор підвівся й рушив до підвищення. Схоже, вони зараз вислухають промову…​

І тут Гаррі сяйнула ідея геніального досліду.

Герміона обмовилася була, що Дамблдор — наймогутніший із живих чарівників, чи не так?

Гаррі потягнувся до свого капшучка й пробубонів:

 — Пирсконад.

Щоб напій подіяв, Дамблдор мусив би вставити у свою промову щось украй сміховинне, щоб навіть попри цілковиту ментальну готовність Гаррі однаково похлинувся. Наприклад, що всім учням Гоґвортсу заборонено носити одяг упродовж року чи що всіх треба перетворити на котів.

Проте якщо хтось у світі й здатен протистояти владі пирсконаду, то це Дамблдор. Отже, якщо це спрацює, то пирсконад буквально непереможний.

Гаррі потягнув за кільце бляшанки під столом, адже волів виконати все непомітно. Рідина тихо зашипіла. Декілька пар очей зиркнуло в його напрямку, та невдовзі відвели погляд, коли…​

 — Вітаю вас! Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! — мовив Дамблдор до учнів, широко розкриваючи обійми, ніби ніщо не могло втішити його більше, ніж бачити їх усіх тут.

Гаррі набрав повен рот пирсконаду й знову опустив бляшанку. Він робитиме маленькі ковтки й намагатиметься не похлинутися, хай там що верзтиме Дамблдор.

 — Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: щастя-щастя, бах-бах, твань-твань-твань! Дякую!

Усі схвально зааплодували, і Дамблдор вернувся на своє місце.

Гаррі заклякло сидів, а напій струменів із кутків його рота. Принаймні він впорався похлинутися тихо. Йому справді, справді, справді не варто було цього робити. Дивовижно, наскільки очевиднішим це стало за секунду після того, як уже виявилося запізно.

Озираючись назад, Гаррі, напевно, мав збагнути, що він робить щось не те, ще на думці про перетворення всіх на котів…​ Чи ще раніше — пригадавши свою ментальну примітку не займати Дамблдора…​ Чи нещодавнє рішення більше зважати на почуття інших…​ Чи якби він мав бодай дещицю здорового ґлузду…​

Це безнадійно. Він геть зіпсутий. Слава темному лордові Гаррі. Боротися з долею неможливо.

Хтось питав, чи все в нього гаразд. (Інші почали накладати собі їжі, що магічно — ото новина — зʼявилася на столі.)

 — Усе гаразд, — запевнив Гаррі. — Перепрошую. Ем. А це була…​ нормальна промова для директора? Ви всі…​ не видавалися…​ дуже здивованими…​

 — Та Дамблдор божевільний, звісно, — відповів старший на вигляд рейвенкловець, що сидів біля нього і якось відрекомендувався був, проте Гаррі навіть не намагався запамʼятати як. — Ото сміхота, надзвичайно могутній чарівник, проте геть клепки розгубив, — він спинився на хвильку. — Трохи згодом я також хотів би дізнатися, чому з твоїх губ потекла, а потім зникла зелена рідина. Та боюся, що ти обіцяв Сортувальному Капелюхові й про це не розповідати.

Величезним зусиллям волі Гаррі не поглянув на бляшанку в руці, що видало б його.

Зрештою, пирсконад не взяв і не матеріалізував був заголовок «Базікала» про нього й Драко. Той пояснив усе так, ніби воно сталося…​ природно? Ніби пирсконад змінив історію, щоб усе збігалося?

Гаррі ментально уявив, як він бʼється головою об стіл. «Бум-бум-бум», — видавала подумки його голова.

Інша учениця стишила голос до шепоту:

 — Я чула, що Дамблдор насправді геній, який таємно керує купою усього й використовує своє божевілля як прикриття, щоб ніхто його не запідозрив.

 — І я таке чув, — прошепотів хтось третій, і за столом покрадьки закивали.

Це не могло не привернути Гарріної уваги.

 — Зрозуміло, — прошепотів він, і ще стишив голос. — Отже, всі знають, що Дамблдор таємно всім керує.

Більшість учнів кивнула. Один чи двоє раптом замислилися, включно зі старшокласником, що сидів біля Гаррі.

«Це точно рейвенкловський стіл?». Гаррі спромігся не бовкнути цього вголос.

 — Геніально! — зашепотів він. — Якщо всі знають, то ніхто не запідозрить, що це таємниця!

 — Саме так, — погодився його сусід, а потім насупився. — Зажди, щось тут не те…​

«Примітка: верхній квартиль гоґвортських учнів, також відомий як гуртожиток Рейвенклов, не є найвидатнішою програмою світу для обдарованих дітей».

Принаймні він відкрив сьогодні важливий факт — пирсконад усемогутній. А це означало…​

Гаррі кліпнув від подиву, коли його розум нарешті збагнув очевидний наслідок.

…​Це означало, щойно він опанує закляття, яке тимчасово змінює його власне почуття гумору, то зможе змусити трапитися що завгодно: зробити так, щоб саме це було єдиним з його погляду досить кумедним, щоб похлинутися, і випити бляшанку пирсконаду.

«Що ж, шлях до божественности виявився коротким. Навіть я очікував, що це потребуватиме більше часу, ніж перший день школи».

Якщо подумати, то він заодно цілковито зіпсував Гоґвортс протягом не більш як десяти хвилин після сортування. Гаррі навіть дещо шкодував про це; лише Мерлінові відомо, що божевільний директор збирався витворити з його наступними сімома роками шкільного життя. Проте він також не міг стримати раптової гордости.

Завтра. Щонайпізніше завтра він зверне зі шляху, що веде до темного лорда Гаррі. Перспектива, що видавалася дедалі страшнішою щохвилини. А втім, чомусь водночас дедалі привабливішою. Частина його розуму вже уявляла уніформу для посіпак.

 — Їж, — прогарчав поруч старший рейвенкловець, штурхнувши Гаррі під ребра. — Не думай. Їж.

Гаррі автоматично почав набирати собі на тарелю все, що потрапило під руку. Сині сосиски з маленькими блискітками? Ото новина.

 — Про що ти задумався, про Сортувальний…​ — почала було Падма Патіл, одна з нова́чок Рейвенклову.

 — Не надокучати за їжею! — хором відізвалося принаймні три людини.

 — Це правило гуртожитку! — додав хтось інший. — Інакше ми всі померли б із голоду.

Гаррі з подивом зрозумів, що він дуже-дуже сподівався, що його кмітлива нова ідея насправді не подіє. І що пирсконад працював якось інакше й насправді не мав всемогутньої сили змінювати реальність. Не те щоб йому не кортіло стати всемогутнім. Просто він не міг стерпіти життя у всесвіті, ось так-от влаштованому. Було щось негідне в захопленні влади за допомогою хитромудрого використання газованого напою.

Однак він збирався перевірити це експериментально.

 — А знаєш, — тихо й лагідно звернувся до нього старший учень, — ми маємо метод змушувати таких людей, як ти, їсти. Хочеш дізнатися який?

Гаррі здався й заходився їсти синю сосиску. Виявилося доволі смачно, особливо блискітки.

Вечеря завершилася навдивовижу швидко. Гаррі намагався скуштувати бодай трохи кожної дивної нової страви, що її бачив. Його допитливість не могла змиритися з незнанням того, як щось смакувало. Дяка богам, це не ресторан, де треба замовити щось одне й ніколи не довідатися, яка на смак інша їжа в меню. Гаррі ненавидів таке, це було ніби катівнею для будь-кого з іскрою цікавости: «Виберіть лише одну з таємниць у списку, ха-ха-ха!».

Потім настав час десерту: Гаррі геть забув залишити для нього місце й здався після невеличкого шматочка мелясового пирога. Звісно, всі ці наїдки подадуть ще бодай раз протягом навчального року.

То що ж було в його переліку справ, крім звичайних шкільних обовʼязків?

«Завдання 1. Дослідити чари зміни розуму, щоб можна було перевірити, чи справді ти відшукав шлях до всемогутности за допомогою пирсконаду. А взагалі, усі чари, повʼязані з мозком, що на них вдасться натрапити. Розум — це основа могутности людей; будь-яка магія, що впливає на нього, — найважливіший вид магії з можливих».

«Завдання 2. Насправді саме це має бути Завданням 1, а попереднє — Завданням 2. Переглянути книжкові шафи бібліотек Гоґвортсу й Рейвенклову, ознайомитися з їхньою системою та обовʼязково прочитати принаймні назви всіх книжок. За другим заходом: прочитати зміст кожної книжки. Треба скооперуватися з Герміоною, яка має набагато ліпшу, ніж у тебе, памʼять. Дізнатися, чи існує в Гоґвортсі бібліотечний книгообмін і чи хтось із нас двох, особливо Герміона, може відвідувати й ті бібліотеки. Якщо інші гуртожитки мають приватні бібліотеки, вигадати, як здобути до них законний доступ чи непомітно прокрастися».

«Варіант 3-А. Взяти з Герміони слово тримати все в секреті й спробувати дослідити “від слизеринця слизеринцеві: якщо шукатимеш моїх секретів, поговори з моєю змією”. Проблема: це звучить украй конфіденційно й може знадобитися доволі багато часу, щоб натрапити на книжку з якоюсь підказкою».

"Завдання 0. Розвідати, які існують закляття для пошуку-здобуття інформації, якщо взагалі такі є. Бібліотечна магія загалом є не настільки надзвичайно важливою, як магія розуму, але має значно вищий пріоритет`".

«Варіант 3-Б. Пошукати закляття, що може магічно звʼязати Драко обіцянкою зберігати таємницю (сироватка правди?), а потім спитати його про послання Слизерина…​».

Власне…​ Гаррі мав погане передчуття щодо варіанту 3-Б.

Якщо вже замислитися, то й варіант 3-А більше не здавався йому таким чудовим.

Гаррі яскраво пригадав, мабуть, найгіршу мить свого життя — ті довгі моторошні секунди під Капелюхом, від яких кров холола в жилах, коли він думав, що вже зазнав поразки. Він тоді хотів був повернутися в часі бодай на кілька хвилин і змінити щось, будь-що, доки ще не запізно…​

А потім виявилося, що, зрештою, було ще не запізно.

Бажання виконано.

Історію змінити неможливо. Проте її можна відразу творити правильно. Вчинити якось інакше першого разу.

Весь цей задум із пошуком секретів Слизерина…​ занадто скидався на щось таке, про що він згадає роки потому й скаже: «Он коли все полетіло шкереберть». І несамовито прагнутиме мати змогу повернутися в часі й зробити інший вибір…​

Бажання виконано. Що тепер?

Гаррі поволі всміхнувся.

Це було доволі контрінтуїтивною думкою…​ Проте…​

Проте він міг — не існувало правила, що забороняло б таке, — він міг просто вдати, що ніколи не чув того тихого шепоту. Дозволити всесвітові рухатися далі так, ніби цієї важливої події ніколи не відбулося. Двадцять років потому саме цього він відчайдушно бажатиме: щоб так трапилося було двадцять років тому, а за двадцять років до двадцяти років потому було прямо зараз. Змінити давнє минуле просто — треба лише вчасно подумати про це.

Чи…​ Це було навіть більш контрінтуїтивно…​ Замість Драко чи Герміони Гаррі міг сповістити, скажімо, професорку Макґонеґел. Вона зможе знайти декількох хороших людей і зняти це додаткове закляття з Капелюха.

Ну звісно! Ця ідея видавалася напрочуд вдалою тепер, коли він уже подумав про неї.

Так очевидно в ретроспективі, а все ж якось Варіант 3-В і Варіант 3-Г просто не спали йому на гадку.

Він нагородив себе одним балом у своїй програмі ні-темному-лордові-Гаррі.

Капелюх зіграв був із ним жахливо жорстокий жарт, проте не можна було заперечувати його наслідки згідно з консеквенціалізмом. І, безсумнівно, Гаррі тепер краще розумів, як це все сприймається з погляду жертви.

«Завдання 4. Попросити вибачення в Невіла Лонґботома».

Гаразд, поки що йому все йшло до рук, тепер лиш би втримати це. «Щомиті, хоч куди кинь оком, я світлішаю й світлішаю…​».

Люди навколо переважно також припинили їсти, а тарелі з десертами почали зникати, як і використаний посуд. Коли столи спорожніли, Дамблдор знову підвівся зі свого стільця. Гаррі нічого не міг із собою вдіяти: йому захотілося випити ще пирсконаду.

«Ти ж ЗНУЩАЄШСЯ», — подумав Гаррі тій своїй частині.

Проте дослід не береться до уваги, якщо його не відтворено, чи не так? А шкоди вже заподіяно, чи не так? Хіба він не хоче дізнатися, що відбудеться цього разу? Хіба йому не цікаво? А що як результат виявиться іншим?

«Агов, готовий закластися: ти та сама частина мого мозку, що придумала витівку з Невілом Лонґботомом».

Е-е…​ Можливо?

«І хіба не надміру очевидно, що якщо я піддамся, то пошкодую про це наступної ж миті, як стане запізно?».

Ем…​

«Еге ж. Отже, НІТ».

 — Кгем…​ — почав Дамблдор із помосту, погладжуючи свою довгу сиву бороду. — Ще кілька слів, якщо ви вже наїлися й напилися. Перед початком навчального року я маю кілька зауваг.

 — Першокласникам слід памʼятати, що всім учням заборонено ходити до лісу. Саме тому він називається Забороненим. Якби він був дозволеним, то іменувався б як Дозволений ліс.

Прямолінійно. «Примітка: Заборонений ліс заборонений».

 — Містер Філч, наш сторож, просив нагадати, що в шкільних коридорах на перервах не можна вдаватися до магії. На жаль, усі ми знаємо: те, що має бути, і те, що є, — це дві різні речі. Дякую, що памʼятаєте про це.

Е-е…​

 — Гравців у квідич набиратимуть протягом другого тижня навчання. Усіх охочих виступати за команди своїх гуртожитків прошу звертатися до мадам Гуч. Усіх охочих переглянути засади квідичу — до Гаррі Поттера.

Гаррі вдавився власною слиною та заходився кашляти саме тоді, коли всі очі повернулися до нього. Якого біса? Він жодного разу не зустрічався був поглядом із Дамблдором…​ Принаймні йому так здавалося. І вже, безперечно, не думав тієї миті про квідич! Він не розмовляв ні з ким про це, крім Рона Візлі, і дуже сумнівався, що той розпатякав комусь іще…​ Чи таки побіг скаржитися вчителям? Що за…​

 — Крім того, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсі праворуч заборонено всім, хто не хоче померти в нестерпних муках. Його ретельно охороняє низка небезпечних і потенційно летальних пасток, що з ними не до снаги впоратися нікому, а тим паче першокласникам.

Гаррі вже було начхати.

 — І, нарешті, висловлюю найщирішу подяку Квірінові Квірелу, що героїчно погодився обійняти посаду професора захисту від темних мистецтв у Гоґвортсі, — Дамблдор окинув залу прискіпливим поглядом. — Сподіваюся, що всі учні висловлять професорові Квірелу найбільшу пошану й терпимість, як і належить за його видатну працю на благо вас і цієї школи, і ніхто не стане надокучати нам будь-якими дрібʼязковими скаргами щодо нього, хіба що ви бажаєте виконувати його роботу.

А це що було?

 — Тепер я передаю слово новому членові нашого викладацького колективу — професорові Квірелу, який бажає сказати декілька слів.

Молодий, худий, нервовий чоловік, що його Гаррі вперше зустрів був у «Дірявому казані», повільно рушив до помосту, налякано озираючись довкола в усіх напрямках. Гаррі на мить побачив його потилицю: скидалося на те, що попри молоду зовнішність професор Квірел уже почав лисіти.

 — Цікаво, що не так із цим, — прошепотів старший рейвенкловець, що сидів поруч із Гаррі. Схожими приглушеними коментарями обмінювалися всюди вздовж стола.

Професор Квірел дійшов до помосту й закляк там, кліпаючи очима:

 — А…​ А…​

Потім сміливість ніби цілковито покинула його, і він стояв там у тиші, подеколи сіпаючись.

 — Ох, чудово, — прошепотів старшокласник, — схоже, в нас буде ще один довгий рік уроків захисту…​

 — Салют, мої юні учні, — мовив професор Квірел сухим, упевненим тоном. — Усі ми знаємо, що над Гоґвортсом тяжіє певний неталан, коли доходить до вибору вчителів на цю посаду; без сумніву, багато кого цікавить, яка лиха доля спіткає цьогоріч мене. Запевняю вас: аж ніяк не моя некомпетентність, — він слабо всміхнувся. — Вірте чи ні, я давно бажав спробувати стати одного дня професором захисту від темних мистецтв тут, у Гоґвортській школі чарів і чаклунства. Першим цього предмета навчав сам Салазар Слизерин. Ще в чотирнадцятому сторіччі серед найвидатніших бойових магів будь-яких поглядів панувала традиція: пробувати свої сили у викладанні тут. Серед колишніх професорів захисту був не лише легендарний мандрівний герой Гарольд Ші, але й, цитата, невмируща, кінець цитати, Баба Яга. Бачу, дехто з вас досі здригається від звучання її імені, хоча вона мертва вже шість сотень років. Цікаві були часи для відвідування Гоґвортсу, як гадаєте?

Гаррі важко ковтнув, намагаючись стримати раптову хвилю емоцій, що переповнили його, коли професор Квірел почав говорити. Його чіткий тон дуже нагадував лектора з Оксфорду, і Гаррі пройняло усвідомлення, що він не побачить ані дому, ані мами, ані тата аж до Різдва.

 — Ви звикли, що викладачами захисту ставали некомпетентні, шахраї чи невдахи. Для будь-кого, хто хоч трохи знає історію, ця посада має геть іншу репутацію. Не всі, хто тут навчав, були найкращими, проте всі найкращі навчали в Гоґвортсі. У такому найяснішому товаристві й після такого довгого очікування цього дня мені було б соромно націлитися на рівень, нижчий від досконалости. Маю намір, щоб кожен із вас назавжди запамʼятав цей рік як найкращий курс захисту, що його ви коли-небудь мали. Те, що ви вивчите цьогоріч, завжди слугуватиме непохитним підґрунтям у мистецтві захисту, хай які вчителі будуть після чи були перед.

Вираз обличчя професора Квірела посерйознішав.

 — У нас величезні прогалини в базових знаннях, що їх треба латати, а часу обмаль. Тож я замислив відійти від навчальних звичаїв Гоґвортсу в багатьох аспектах, а також запровадити деякі факультативні позашкільні активності, — він спинився на хвильку. — Якщо цього недостатньо, мабуть, я знайду способи мотивувати вас. Ви мої довгоочікувані учні й ви працюватимете на моїх довгоочікуваних уроках захисту з усієї снаги. Я додав би ще якусь жахливу погрозу, мовляв, інакше ви страшенно пожалкуєте, але це надто скидається на кліше, як гадаєте? Вважаю це не гідним моєї винахідливости. Дякую.

Потім бадьорість і впевненість випарувалися з професора Квірела. Він широко роззявив рота, наче раптово виявив себе перед неочікуваною авдиторією, крутнувся конвульсивним ривком, поплентався назад до свого місця й зігнувся над ним, ніби збирався на нього впасти й вибухнути.

 — Він здається трохи дивним, — прошепотів Гаррі.

 — Тю…​ — кинув його старший сусід. — Се ще тільки цвіт.

 — А тепер, — знову взяв слово Дамблдор, — перед тим як лягати спати, заспіваймо нашу шкільну пісню! Кожен вибирає свою улюблену мелодію й улюблені слова. Ну, починаймо!