Розділ 12. Контроль поривів

Пхʼнґлуї мґлвʼнафх Дж. К. Ролінґ вґахʼнаґл фхтаґн


 — Цікаво, що не так з цим.


 — Лайза Терпін!

Шепіт шепіт шепіт гаррі поттер шепіт шепіт слизерин шепіт шепіт ні серйозно що це в біса шепіт шепіт

 — РЕЙВЕНКЛОВ!

Гаррі приєднався до оплесків, якими вітали дівчинку, що соромʼязливо йшла до рейвенкловського стола, її мантія тепер мала темно-синє оздоблення. Видавалося, що Лайза Терпін розривалася між поривом сісти якомога далі від Гаррі Поттера, і поривом вибороти місце поряд з ним та почати витягати з нього відповіді.

Бути центральною фігурою надзвичайної й цікавої події, а потім бути відсортованим до гуртожитку Рейвенклов, було дуже подібним до бути вмоченим в соус барбекю та кинутим до ями зі зголоднілими кошенятами.

 — Я пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про це, — прошепотів Гаррі надцятий раз.

 — Так, справді.

 — Ні, я справді пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про це.

 — Гаразд, я пообіцяв Сортувальному Капелюхові не розповідати про майже все з цієї розмови, а решта особиста так само, як було і в тебе, отже припини питати.

 — Хочеш знати, що сталося? Гаразд! От частина того, що сталося! Я сказав Капелюхові, що професорка Макґонеґел погрожувала спалити його, а той сказав мені передати їй, що вона нахабний підліток і хай вона не пхається в його справи!

 — Якщо ти не збираєшся вірити тому, що я кажу, то навіщо ти взагалі питав?

 — Ні, я теж не знаю, як я здолав Темного Лорда! Обовʼязково розкажи мені, коли дізнаєшся!

 — Тиша! — крикнула професорка Макґонеґел з подіуму головного столу. — Жодних розмов, доки церемонію Сортування не завершено!

Гучність ненадовго знизилася, доки всі чекали, чи збирається вона робити якісь конкретні й вірогідні погрози, а потім перешіптування знову повернулися.

Потім срібнобородий древній підвівся зі свого величезного золотого стільця, весело усміхаючись.

Миттєва тиша. Хтось несамовито штовхнув Гаррі, коли той спробував продовжити шептати, і Гаррі на півслові обірвав себе.

Веселий стариган знову сів.

Примітка собі: Не займати Дамблдора.

Гаррі досі намагався обробити все, що було сталося протягом „випадку з Сортувальним Капелюхом‟. Вагомою частиною якої було те, що сталося одразу після того, як Гаррі підняв Капелюха з голови; у ту мить він почув тихесенький шепіт, що прозвучав ніби нізвідки, і був схожим і на звичайну мову, і на шипіння одночасно. Шепіт промовив: „Ссалют від слизеринця сслизеринцю: якщо шшукатимеш моїх ссекретів, поговори зз моєю ззмією‟.

Гаррі підозрював, що це не повинно було бути частиною офіційного процесу Сортування. І що це було якесь додаткове закляття від Салазара Слизерина, що він наклав на Капелюх під час створення. І що сам Капелюх не знав про це. І що воно запускалося, коли Капелюх казав „СЛИЗЕРИН‟, плюс-мінус якісь додаткові умови. І що жоден рейвенкловець справді, справді не повинен був цього чути. І що якби він міг знайти якийсь надійний метод взяти з Драко обітницю нерозголошення, щоб розпитати про це, то була б чудова нагода випити пирсконаду.

Господи, ти вирішуєш не йти стежкою темного лорда, і всесвіт починає гратися з тобою, тільки-но ти знімаєш Капелюха з голови. У деякі дні боротьба з долею не ладиться. Може, вже завтра розпочну нищити в собі темного лорда.

 — ҐРИФІНДОР!

Рон Візлі отримав багато оплесків, і не лише від ґрифіндорців. Виявляється, родина Візлі була тут доволі популярною. За мить Гаррі всміхнувся й почав аплодувати разом з іншими.

З іншого боку, можливо, саме сьогодні в нього був унікальний шанс звернути зі шляху до Темної Сторони.

До дідька долю й до дідька всесвіт. Він ще покаже Капелюхові.

 — Блез Забіні!

Пауза.

 — СЛИЗЕРИН! — вигукнув капелюх.

Гаррі аплодував і Забіні, ігноруючи дивні погляди, що їх він отримував від усіх, включно з Забіні.

Жодного імʼя після цього не називали, і Гаррі збагнув, що Блез Забіні був останнім з першачків на подіумі. Чудово, отже він аплодував тільки Забіні…​ Ну й добре.

Дамблдор підвівся й почав рухатися в напрямку подіуму. Видається, їм зараз видадуть промову…​

І тут Гаррі пройняло натхнення щодо геніального досліду.

Герміона була казала, що Дамблдор — наймогутніший з живих чарівників, чи не так?

Гаррі потягнувся до свого капшучка й прошепотів: „Пирсконад‟.

Щоб пирсконад спрацював, необхідно, щоб він змусив Дамблдора сказати у своїй промові щось настільки сміховинне, що Гаррі, незважаючи на свою цілковиту ментальну готовність, все одно похлинеться. Наприклад, що всім учням Гоґвортсу заборонено носити одяг впродовж року, чи всіх треба перетворити на котів.

Проте якщо хтось у світі й здатен протистояти владі пирсконаду, то це Дамблдор. Отже, якщо це спрацює, то пирсконад буквально непереможний.

Гаррі потягнув за кільце бляшанки під столом, адже бажав зробити це непомітно. Напій тихо зашипів. Декілька пар очей поглянули в його напрямку, проте невдовзі повернулися назад, коли…​

 — Вітаю вас! Вітаю вас із початком нового навчального року в Гоґвортсі! — сказав Дамблдор, обіймаючи всіх учнів широко відкритими руками, ніби ніщо не могло розрадити його більше, ніж бачити їх усіх тут.

Гаррі набрав повний рот пирсконаду й знову опустив бляшанку. Він ковтатиме напій потрохи, і намагатиметься не похлинутися хай там що скаже Дамблдор…​

 — Перед бенкетом я хотів би сказати ще кілька слів. Ось вони: Щастя щастя бах бах твань твань твань! Дякую!

Усі схвально аплодували, і Дамблдор знову сів.

Гаррі заклякло сидів, а напій струменів з кутків його рота. Він, принаймні, впорався похлинутися тихо.

Йому справді справді справді не варто було цього робити. Дивовижно, наскільки більш очевидним це було через секунду після того, як стало запізно.

У ретроспективі, йому напевно варто було збагнути, що він робить щось не те, ще коли він думав, що всіх перетворять на котів…​ чи ще раніше, мав згадати свою ментальну примітку не займати Дамблдора…​ чи про своє нещодавнє рішення більше думати про почуття інших…​ чи якби в нього була бодай дещиця здорового ґлузду…​

Це було безнадійно. Він наскрізь зіпсутий. Слава Темному Лордові Гаррі. Боротися з долею неможливо.

Хтось питав Гаррі, чи в нього все гаразд. (Інші почали накладати собі їжі, що магічно — ото новина — зʼявилася на столі.)

 — У мене все гаразд, — сказав Гаррі. — Перепрошую. Ем. А це була…​ нормальна промова для директора? Ви всі…​ не видавалися…​ дуже здивованими…​

 — Та Дамблдор божевільний, звісно, — сказав старший на вигляд рейвенкловець, що сидів поряд з ним і якось представився, проте Гаррі навіть не намагався запамʼятати як. — Дуже весело, надзвичайно могутній чаклун, проте цілковито схибнутий, — він зробив паузу. — Трохи пізніше я також хочу дізнатися, чому з твоїх губ зʼявилася зелена рідина, а потім зникла, хоча гадаю ти обіцяв Сортувальному Капелюхові й про це не розповідати.

Величезним зусиллям волі Гаррі не поглянув на бляшанку пирсконаду в руці, що видало б його.

Зрештою, пирсконад не взяв і був матеріалізував заголовок Базікала про нього й Драко. Драко пояснив все так, ніби воно сталося…​ природно? Ніби пирсконад змінив історію, щоб все збігалося?

Гаррі ментально уявив, як він бʼється головою об стіл. Бум, бум, бум видавала його голова подумки.

Інша учениця стишила голос до шепоту:

 — Я чула, що Дамблдор насправді геній, що таємно керує купою усього, і використовує своє божевілля як прикриття, щоб ніхто його не запідозрив.

 — І я таке чув, — прошепотів третій учень, і за столом скрадливо закивали.

Це не могло не привернути уваги Гаррі.

 — Зрозуміло, — прошепотів Гаррі, і ще стишив голос. — Отже всі знають, що Дамблдор таємно всім керує.

Більшість учнів кивнули. Один чи два раптом замислилися, включно зі старшим учнем, що сидів поряд з Гаррі.

Це точно рейвенкловський стіл? — Гаррі впорався не запитати вголос.

 — Геніально! — зашепотів Гаррі. — Якщо всі знають, то ніхто не запідозрить, що це таємниця!

 — Саме так, — прошепотів учень, а потім насупився. — Зажди, щось тут не так…​

Примітка собі: 75й перцентиль гоґвортських учнів, також відомий як гуртожиток Рейвенклов, — це не найвидатніша програма світу для обдарованих дітей.

Проте принаймні він відкрив сьогодні важливий факт: пирсконад — всемогутній. А це означало…​

Гаррі кліпнув від подиву, коли його розум нарешті збагнув очевидний наслідок.

…​це означало, що тільки-но він оволодіє закляттям, що тимчасово змінює його власне почуття гумору, як він зможе змусити статися що завгодно, якщо зробить так, що саме це буде єдиним, що він вважатиме достатньо кумедним, щоб похлинутися, а потім випʼє бляшанку пирсконаду.

Що ж, шлях до божественності виявився коротким. Навіть я очікував, що це займе більше, ніж перший день школи.

Якщо подумати, то він заодно цілковито зіпсував Гоґвортс протягом не більш ніж десяти хвилин після Сортування.

Гаррі навіть дещо шкодував про це — лише Мерлінові відомо, що божевільний директор збирався робити з його наступними сімома роками шкільного життя — проте він також не міг стримати раптову гордість.

Завтра. Щонайпізніше завтра він зверне зі шляху, що веде до Темного Лорда Гаррі. Перспектива, що видавалася дедалі страшнішою щохвилини.

А втім також і, якимось чином, все більш привабливою. Частина його розуму вже уявляла уніформу його посіпак.

 — Їж, — прогарчав його старший сусід, і штовхнув Гаррі під ребра. — Не думай. Їж.

Гаррі автоматично почав набирати собі на тарелю все, що було перед ним. Сині сосиски з невеличкими мерехтливими шматочками? Байдуже.

 — Про що ти думав, про Сортувальний…​ — почала казати Падма Патіл, одна з нових учениць Рейвенклову.

 — Не надокучай протягом їди! — хором відізвалися принаймні три людини.

 — Це правило гуртожитку! — додав хтось інший. — Інакше ми всі померли б з голоду.

Гаррі з подивом зрозумів, що він дуже, дуже сподівався, що його кмітлива нова ідея насправді не спрацює. І що пирсконад працював якимось іншим чином і насправді не мав всемогутньої сили змінювати реальність. Не те, щоб він не хотів стати всемогутнім. Просто він не міг стерпіти життя у всесвіті, що був так влаштований. Було щось недостойне у приході до влади за допомогою хитрого використання газованого напою.

Проте він збирався перевірити це експериментально.

 — А знаєш, — тихо й лагідно сказав йому старший сусід, — у нас є метод змушувати таких людей, як ти, їсти. Бажаєш дізнатися, який?

Гаррі здався й почав їсти синю сосиску. Вона була доволі смачною, особливо мерехтливі частини.

Вечеря завершилася навдивовижу швидко. Гаррі спробував скуштувати бодай трохи кожної дивної нової страви, яку бачив. Його цікавість не могла змиритися з незнанням того, як щось смакувало. Дякувати богам, це був не ресторан, де треба замовити щось одне й ніколи не дізнатися, як смакує решта меню. Гаррі ненавидів це, це була ніби катівня для будь-кого з іскрою цікавості: Виберіть лише одну з таємниць у списку, ха ха ха!

Потім настав час десерту, що для нього Гаррі геть забув залишити місце. Він здався після невеличкого шматочку мелясового пирога. Звісно, всі ці страви подадуть ще бодай раз протягом шкільного року.

То що було в його списку справ, крім звичайних шкільних обовʼязків?

Завдання 1. Дослідити чари зміни розуму, щоб можна було перевірити, чи дійсно ти знайшов шлях до всемогуття за допомогою пирсконаду. Взагалі-то, просто дослідити кожну магію, що повʼязана з розумом, яку вийде знайти. Розум — це основа могутності людей, будь-яка магія, що впливає на нього — найважливіший вид магії з можливих.

Завдання 2. Насправді це має бути Завданням 1, а попереднє Завданням 2. Переглянути книжкові шафи бібліотек Гоґвортсу й Рейвенклову, ознайомитися з їхньою системою та обовʼязково прочитати принаймні назви всіх книжок. У другий прохід: прочитати зміст кожної книжки. Треба скооперуватися з Герміоною, яка має набагато ліпшу за тебе памʼять. Розвідати, чи існує в Гоґвортсі бібліотечний книгообмін і дізнатися, чи хтось з нас двох, особливо Герміона, може відвідувати й ті бібліотеки. Якщо інші гуртожитки мають приватні бібліотеки, вигадати, як отримати доступ до них законно чи непомітно прокрастися.

Варіант 3а: Взяти з Герміони обітницю нерозголошення й спробувати дослідити „Від слизеринця слизеринцю: якщо шукатимеш моїх секретів, поговори з моєю змією‟. Проблема: це звучить вкрай конфіденційним, і може знадобитися доволі багато часу, щоб натрапити на книжку з якоюсь підказкою.

Завдання 0: Довідатись, якого плану закляття для пошуку-й-отримання-інформації існують, якщо взагалі такі є. Магія бібліотек не настільки надзвичайно важлива, як магія розуму, але вона має значно вищий пріоритет.

Варіант 3б: Пошукати закляття, що може магічно звʼязати Драко обіцянкою зберегти таємницю (сироватка правди?), а потім спитати його про повідомлення Слизерина…​

Взагалі-то…​ у Гаррі було погане передчуття щодо варіанту 3б.

Тепер, коли Гаррі замислився над цим, варіант 3а вже також не здавався йому таким чудовим.

Гаррі яскраво згадав можливо найгіршу мить свого життя — ті довгі жахливі секунди під Капелюхом, від яких кров холола в жилах, коли він гадав, що вже зазнав поразки. Він тоді хотів повернутися в часі бодай на кілька хвилин і змінити щось, будь-що, доки ще не запізно…​

А потім виявилося, що зрештою було ще не запізно.

Бажання виконано.

Історію змінити неможливо. Проте можна було одразу створювати правильну історію. Зробити щось інакше першого разу.

Весь цей задум шукати секретів Слизерина…​ дуже скидався на щось таке, про що він згадає роки потому й скаже: „Он коли все пішло шкереберть‟.

І він відчайдушно бажатиме мати можливість повернутися в часі й зробити інший вибір…​

Бажання виконано. Що тепер?

Гаррі повільно всміхнувся.

Це була доволі контрінтуїтивна думка…​ проте…​

Проте він міг, не існувало правила, яке забороняло б йому, він міг просто зробити вигляд, що ніколи не чув того тихого шепоту. Дозволити всесвітові рухатися далі так, ніби цієї важливої події ніколи не сталося. Двадцять років потому саме цього він відчайдушно бажатиме: щоб так було трапилося двадцять років тому, а за двадцять років до двадцяти років потому було прямо зараз. Змінити давнє минуле просто — треба лише вчасно подумати про це.

Чи…​ це було навіть більш контрінтуїтивним…​ він міг повідомити, е, скажімо, професорку Макґонеґел, замість Драко чи Герміони. І вона зможе зібрати декількох хороших людей, і зняти це додаткове закляття з Капелюха.

Так, точно! Це видавалося навдивовижу гарною ідеєю тепер, коли Гаррі вже подумав про це.

Так очевидно в ретроспективі, а все ж якимось чином Варіант 3в і Варіант 3г просто не спали йому на думку.

Гаррі нагородив себе +1 балом у своїй програмі ні-Темному-Лордові-Гаррі.

Капелюх був зіграв з ним жахливо жорстокий жарт, проте не можна було заперечувати його наслідки згідно консеквенціалізму. І, безсумнівно, він тепер краще розумів, як це все сприймається з точки зору жертви.

Завдання 4: Вибачитися перед Невілом Лонґботомом.

Гаразд, він явно був в ударі, тепер треба просто не збавляти темп. Кожної миті, з кожного боку, я стаю Світлішим і Світлішим…​

Люди навколо Гаррі переважно також припинили їсти, і страви, що мали бути десертом, почали зникати, як і використані тарелі.

Коли тарелів не залишилося, Дамблдор знову підвівся зі свого стільця.

Гаррі нічого не міг із собою вдіяти: йому захотілося випити ще пирсконаду.

Ти ж ЗНУЩАЄШСЯ, подумав Гаррі тій своїй частині.

Проте дослід не зараховується, якщо його не відтворено, чи не так? А шкоди вже заподіяно, чи не так? Хіба він не хоче дізнатися, що станеться цього разу? Хіба йому не цікаво? Раптом він отримає інший результат?

Агов, готовий закластися, що ти та сама частина мого мозку, що придумала витівку з Невілом Лонґботомом.

Е…​ можливо?

І хіба не надміру очевидно, що якщо я це зроблю, то пошкодую про це миттю пізніше, ніж буде запізно?

Ем…​

Еге ж. Отже, НІ.

 — Е-е…​ — почав Дамблдор з подіуму, гладячи свою довгу сиву бороду. — Ще кілька слів, якщо ви вже наїлися й напилися. Перед початком навчального року я маю кілька зауваг.

 — Першокласникам слід памʼятати, що всім учням заборонено ходити до лісу. Саме тому він називається Заборонений ліс. Якби він був дозволеним, то називався би Дозволений ліс.

Прямолінійно. Примітка собі: Заборонений ліс заборонений.

 — Містер Філч, наш сторож, просив нагадати, що в шкільних коридорах на перервах не можна вдаватися до магії. На жаль, усі ми знаємо, що те, що має бути, і те, що є, це дві різні речі. Дякую, що памʼятаєте про це.

Е…​

 — Гравців у квідич набиратимуть протягом другого тижня навчання. Всіх охочих виступати за команди своїх гуртожитків прошу звертатися до мадам Гуч. Всіх охочих переглянути саму гру квідич прошу звертатися до Гаррі Поттера.

Гаррі вдихнув власну слину й зайшовся кашлем саме тоді, коли всі погляди зійшлися на ньому. Якого біса? Він не зустрічався був поглядами з Дамблдором жодної миті…​ принаймні йому так здавалося. І вже без сумнівів тоді він не думав про квідич! Він не розмовляв ні з ким про це крім Рона Візлі й дуже сумнівався, що Рон розповів комусь ще…​ чи Рон побіг жалітися професорові? Яким дивом…​

 — Крім того, хочу попередити, що цього року доступ до коридору на четвертому поверсі праворуч заборонено всім, хто не хоче померти в нестерпних муках. Його ретельно охороняє низка небезпечних і потенційно летальних пасток, і у вас жодного шансу пройти їх усі, особливо якщо ви лише в першому класі.

Гаррі вже було начхати.

 — І, нарешті, висловлюю найщирішу подяку Квіріну Квірелові, що героїчно погодився взяти на себе посаду професора захисту від темних мистецтв у Гоґвортсі, — Дамблдор вишукувально обвів поглядом учнів. — Сподіваюся, що всі учні висловлять професорові Квірелу найбільшу пошану й терпимість, як і належить за його видатну працю на благо вас і цієї школи, і ви не надокучатимете нам будь-якими дрібʼязковими скаргами щодо нього, хіба що ви бажаєте виконувати його роботу.

А це що було?

 — Тепер я передаю слово новому члену нашого викладацького складу, професорові Квірелу, який бажає сказати декілька слів.

Молодий, худий, нервовий чоловік, що його Гаррі вперше був зустрів у Дірявому Казані повільно рушив до подіуму, налякано озираючись довкола в усіх напрямках. Гаррі на мить побачив його потилицю, і скидалося, що професор Квірел вже почав лисіти, незважаючи на зовнішню юність.

 — Цікаво, що не так із цим, — прошепотів старший на вигляд учень, що сидів поряд з Гаррі. Схожими приглушеними коментарями обмінювалися всюди вздовж стола.

Професор Квірел дійшов до подіуму й закляк там, кліпаючи очима.

 — А…​ — сказав він, — А…​

Потім сміливість ніби цілковито залишила його, і він стояв там у тиші, подеколи сіпаючись.

 — Ну от, чудово, — прошепотів його сусід, — схоже в нас буде черговий довгий рік занять захистом…​

 — Салют, мої юні учні, — сказав професор Квірел сухим упевненим тоном. — Всі ми знаємо, що Гоґвортс переживає череду невдач щодо вибору вчителів на цю посаду, і, без сумніву, багато кому цікаво, яка фатальна доля спіткає цього року мене. Запевняю вас, що ця доля — не моя некомпетентність, — він слабо всміхнувся. — Вірте чи ні, я давно бажав колись спробувати стати професором захисту від темних мистецтв тут, у Гоґвортській школі чарів і чаклунства. Першим цей предмет викладав сам Салазар Слизерин. Ще в чотирнадцятому сторіччі серед найвидатніших бойових магів будь-яких поглядів було традицією спробувати викладати тут. Серед минулих професорів захисту були не лише легендарний мандрівний герой Гарольд Ши, але й, цитата, невмируща, кінець цитати, Баба Яга, так, бачу, дехто з вас досі здригається від звучання її імені, хоча вона мертва вже шість сотень років. Це мав бути цікавий час, щоб учитися в Гоґвортсі, як гадаєте?

Гаррі важко ковтнув, намагаючись стримати раптову хвилю емоцій, що переповнили його, коли професор Квірел почав говорити. Його чіткий тон дуже нагадував йому лектора з Оксфорду, і до Гаррі починало доходити, що він не побачить ані дому, ані мами, ані тата аж до Різдва.

 — Ви звикли, що посаду викладача захисту займають некомпетентні, шахраї чи невдахи. Для будь-кого, хто хоч трохи знає історію, ця посада має геть іншу репутацію. Не всі, хто тут навчав, були найкращими, проте всі найкращі навчали у Гоґвортсі. У такому найяснішому товаристві і після такого довгого очікування цього дня мені було б соромно націлитися на рівень нижчий за досконалість. Мій намір: щоб кожен з вас назавжди запамʼятав цей рік як найкращий курс захисту, який у вас коли-небудь був. Те, що ви вивчите цього року, завжди слугуватиме непохитним підґрунтям у мистецтві захисту, хай які вчителі будуть після чи були перед.

Вираз обличчя професора Квірела став серйозним.

 — У нас величезні прогалини в базових знаннях, які треба виправляти, і не так багато часу для цього. Відповідно я планую відійти від навчальних звичаїв Гоґвортсу в багатьох аспектах, а також ввести деякі факультативні післяшкільні активності, — він зробив паузу. — Якщо цього недостатньо, мабуть я знайду способи мотивувати вас. Ви мої довгоочікувані учні, і ви працюватимете на моїх довгоочікуваних заняттях захисту на всю снагу. Я б додав якусь жахливу погрозу на кшталт „Інакше ви страшно страждатимете‟, але це надто скидається на кліше, як гадаєте? Я вважаю це не гідним моєї винахідливості. Дякую.

Потім бадьорість і впевненість ніби випарувалися з професора Квірела. Його рот широко розкрився, ніби він раптом опинився перед неочікуваною аудиторією, він обернувся конвульсивним ривком і поплентався назад до свого місця, зігнувся над ним, ніби збирався на нього впасти й вибухнути.

 — Він здається трохи дивним, — прошепотів Гаррі.

 — Тю…​ — сказав його старший сусід. — Се ще тільки цвіт.

Дамблдор знову взяв слово.

 — А тепер, — сказав Дамблдор, — перед тим як лягати спати, заспіваймо нашу шкільну пісню! Кожен вибирає свою улюблену мелодію й улюблені слова. Ну, починаймо!