І летіли вони у мареві зеленого вогню, їх жбурляло у мережі Флу, а серце Мінерви тим часом калатало від жаху, якого вона не відчувала вже десять років і три місяці. Міжпросторові коридори зайшлися кашлем і виплюнули їх всіх у приймальню «Ґрінґотсу» — там був найбезпечніший вихід з мережі Флу впродовж усієї алеї Діаґон; такий канал туди було надзвичайно важко перехопити; до того ж, мережа Флу — найшвидший спосіб вибратися з Гоґвортсу, якщо робиш це без фенікса. Гоблін-клерк повернувся до них, широко розплющив очі, і почав робити дещо шанобливий уклін…​

Мужність, місце, мудрість!

І ось вже обидва вони — на алеї просто за «У Мері», і палички в них уже напоготові, і вони роззираються довкола, стоячи спина до спини, і Северусу до вуст вже підступають слова антирозілюзнення.

На дорозі нікого не було.

Коли вона знову повернулася обличчям до Северуса, він уже ляскав себе по голові паличкою, зі звуком, ніби розбили яєчну шкарлупу, а його губи декламували слова закляття невидимості; він злився з оточенням, перетворився на легке затьмарення загального фону; а тоді затьмарення ворухнулося, підлаштувалося під кольори на тлі себе, а тоді він зник.

Вона опустила паличку й вийшла вперед, готуючись до власного розілюзнення, коли…​

Позаду неї пролунав знайомий звук вогняного спалаху.

Вона стрімко розвернулася і побачила там Албуса; його правиця з затисненою в ній довгою паличкою вже була піднята. Його очі за серпастими окулярами дивилися похмуро і рішуче, а Фоукс в нього на плечі розгорнув крила кольору полум’я, готовий до польоту і битви.

 — Албусе! — вигукнула вона. — А я гадала…​

Вона щойно бачила, як він рушив до Азкабану, вона гадала, що навіть фенікс не повернеться звідти настільки легко.

Тоді вона збагнула.

 — Вона втекла, — сказав Албус. — Твій патронус дістався до нього?

Її серце закалатало сильніше, а жах у венах ніби загустів.

 — Він сказав, що він там, у туалеті…​

 — Сподіватимемося, що він сказав правду, — відповів Албус і злегка стукнув її паличкою по голові. Мінерва відчула, ніби їй на голову потекла цівка води, і вже за мить усі четверо (бо невидимим став навіть Фоукс, хоча подеколи можна було помітити щось на кшталт вогняної блискотки в повітрі) поквапились до входу в ресторан. Вони постояли перед дверима, доки Албус щось шепотів, і за мить один із клієнтів, що його було видно за вікном, розгублено встав і відчинив двері, ніби виглядаючи зовні якогось товариша; і ось вже троє з них пройшли всередину і швидко рушили повз відвідувачів (Мінерва знала, що Северус уважно роздивлявся їх обличчя, а Албус помітив би будь-кого під дією розілюзнення) до вказівника, яким була позначена вбиральня…​

Старі дерев’яні двері з позначкою «wс» розчахнулися з гуркотом, і в них вихром увірвалися чотири невидимих рятівники.

У невеличкій та чистій дерев’яній кімнатці було порожньо. На рукомийнику блищали свіжі краплі води, та жодних слідів Гаррі не було, лише якийсь папірець лежав на закритій накривці унітазу.

Їй забило подих.

Папірець піднявся у повітря за наказом Албуса, а за мить вже був перенаправлений до неї.

М.: Що капелюх попросив мене тобі переказати?

Г.

 — Йой, — здивовано зойкнула Мінерва. Їй знадобилася секунда, щоб второпати питання. Направду, таке не забувається, але вона наразі мислила в дещо іншому режимі…​ — Що я нахабна юначка й не маю пхатися в його справи.

 — Ась? — спитало повітря голосом Албуса, так, ніби навіть його можна шокувати.

А тоді у повітрі поруч із унітазом вигулькнула голова Гаррі Поттера. Обличчя в нього було холодне і напружене, це був той надто-дорослий-Гаррі, якого вона була іноді бачила, його очі стріляли поглядом навсібіч.

 — Що коїться…​ — почав хлопчик.

Албус, тепер знову видимий, так само як і вона, і Фоукс, миттю рвонувся вперед, випростав лівицю й висмикнув волосину з Гарріної голови (хлопчик видав заскочений зойк), Мінерва перехопила волосину, і ось уже Албус загарбав майже-невидимого хлопчика у свої обійми, і спалахнуло червоно-золоте полум’я.

Гаррі Поттер у безпеці.

Мінерва зробила кілька кроків уперед, обіперлася об стіну, де щойно стояли Албус і Гаррі, спробувала повернути собі самовладання.

Вона…​ Підзабула деякі навички протягом тих десяти років, що Орден Фенікса було розпущено.

Поруч із нею Северус поступово набув видимість. Його права рука вже витягала з мантії флакончик, а ліва вимогливо простягнулася до неї. Вона віддала Северусові волосину Гаррі, і за секунду та впала у флакон з напівфабрикатом багатозільної настоянки. Зілля одразу почало шипіти і пускати бульбашки — воно набувало сили, і невдовзі Северус зможе зіграти свою роль наживки.

 — Це було неочікувано, — повільно зауважив професор із зіллєваріння. — Чому наш директор не забрав містера Поттера раніше, хотів би я знати, якщо вже він пішов так далеко, що перекрутив час? Нібито нічого йому не перешкоджало…​ Тож твій патронус мав би вже застати містера Поттера у повній безпеці…​

Вона не подумала про це, бо їй заскочило думку щось жахливе. Не таке жахливе, як втеча Белатриси Блек з Азкабану, але майже…​

 — У Гаррі є плащ-невидимка? — запиталася вона.

Майстер зіль і настійок нічого не відповів; він стрімко зменшувався.

Тік-так, крап-хлюп, дзень-день-лень…​

Ці звуки досі дратували її, хоча з часом вона навчилася їх ігнорувати; коли стане директоркою, вона затишить весь цей гармидер. Який з директорів Гоґвортсу, думала вона, перший був такий ласкавий і нетактовний, що створив пристрій для створення шуму і передав його своїм послідовникам у спадок?

Вона сиділа в кабінеті директора, за столом, що нашвидкуруч собі трансфігурувала, і працювала над одним із сотні важливих документів, завдяки яким складна машина, що нею був Гоґвортс, досі була на ходу; вона могла дуже глибоко занурюватися у паперову роботу — це допомагало їй відволікатися від усього іншого. Албус якось дещо незадоволено зауважив, що справи в Гоґвортсі йдуть ще краще за наявності зовнішньої кризи, про яку вона уникає думати…​

…​десять років тому, саме тоді Албус востаннє сказав так.

Мелодійний звук повідомив про наближення відвідувача.

Мінерва продовжувала читати якийсь пергамент.

Двері розчахнулися, поступившись Северусу Снейпові, що він зробив три кроки всередину і одразу запитав:

 — Є якісь вісті від Дикозора?

Албус уже підводився з крісла, а вона ховала свої пергаменти і розвіяла стіл.

 — Патронус Муді доповідає тому мені, що в Азкабані, — сказав Албус. — Його Око нічого не бачило; а якщо Око Венса чогось не бачить, тоді цього чогось не існує. Що в тебе?

 — Ніхто не намагався силоміць отримати мою кров, — відповів Северус. Він скорчив смішну гримасу. — Крім професора захисту.

 — Що? — відгукнулася Мінерва.

 — Він одразу побачив, що я самозванець — я не встиг ще й рота розтулити, і цілком логічно одразу атакував, вимагаючи від мене місцезнаходження містера Поттера, — ще одна посмішка-гримаса. — Чомусь, коли я закричав, що я Северус Снейп, це його не заспокоїло, така ось дивина. Я впевнений, ця людина охоче вбила би мене за один серпик, ще й віддала би п’ять кнатів решти. Довелося паралізувати нашого любого професора Квірела, що було нелегко, і на прокляття він зреагував не дуже так. «Гарі Поттер», звісно що переляканий, повідомив власника, і професора захисту доставили до лікарні Святого Мунґо…​

 — До лікарні?

 — …​де сказали, що він, мабуть, впродовж тижнів виснажував себе на роботі, перш ніж звалився від перевтомлення, такий вже він був знесилений. Ваш дорогоцінний професор захисту в порядку, Мінерво, паралізуюче закляття пішло йому на користь, змусивши взяти декілька вихідних. Потім я відмовився від пропозиції перенести мене в Гоґвортс через флу, а натомість пішов вештатися алеєю Діаґон; втім, видається, сьогодні крові містера Поттера ніхто не зажадав.

 — Я певен, наш професор захисту в надійних руках, — сказав Албус. — Мінерво, нашої уваги потребують більш важливі речі.

Їй довелося зробити над собою зусилля, щоб відволіктися від думок про долю професора захисту. Вона знову сіла у крісло, з якого була підхопилася; Северус за допомогою одного жесту розжився посадковим місцем, і всі троє згуртувалися поближче, щоб розпочати нараду.

З цими двома вона почувалася як самозванець під дією багатозільної настоянки. Війна та інтриги не були її рідною стихією. Їй нелегко було лишатися на один крок попереду близнюків Візлі, та й це іноді не вдавалося. Зрештою, вона зараз сиділа тут лише тому, що чула була пророцтво…​

 — Ми маємо справу, — почав директор, — із доволі зловісною загадкою. Я знаю лише двох чаклунів, що могли б організувати цю втечу.

Мінерва різко втягнула повітря.

 — Тож існує імовірність, що це не Відомо-Хто?

 — На жаль, так, — відповів Директор.

Вона скосила очі і побачила, що Северус так само спантеличений, як і вона. На жаль є шанс, що Темний Лорд не повстав знову? Та вона б радо віддала все що мала, щоб він не повстав!

 — Тож, — важко продовжив Албус. — наш перший підозрюваний — Волдеморт, що постав і намагається воскресити себе. Я читав багато таких книжок, що я б волів навіть не бачити, досліджуючи можливі засоби його повернення, і знайшов лише три. Його найширша дорога назад до життя — це філософський камінь, що, як запевняє мене Фламель, навіть сам Волдеморт не здатний створити сам. Поставши за його допомогою, він стане ще могутнішим, і ще жахливішим. Я б не подумав, що Волдеморт здатний подолати спокусу, яку становить камінь, тим паче що така очевидна пастка — це виклик для його інтелекту. Його друга можливість майже так само надійна: плоть його слуги, охоче віддана; кров його ворога, забрана силою; та кістка його предка, без відома передана нащадкові. Волдеморт — перфекціоніст…​ - тут Албус зиркнув на Северуса, і той схвально кивнув, — тож він зажадає наймогутнішої комбінації, себто плоті Белатриси Блек, крові Гаррі Поттера і кістки свого батька. І, нарешті, третій і останній шлях Волдеморта до життя — це спокусити якусь жертву і протягом довгого часу пити з неї життя; в такому разі Волдеморт буде слабший за своє попереднє втілення. Його причини поцупити Белатрису зрозумілі. І, якщо він тримає її в резерві, щоб використати, якщо не здобуде камінь, — це б пояснило, чому досі не відбулося жодної спроби викрасти Гаррі Поттера.

Мінерва знову кинула швидкий погляд на Северуса — він уважно слухав, не виказуючи жодного здивування.

 — А ось що не зрозуміло, — продовжив директор, — це як Волдемортові вдалося здійснити цю втечу. На місці Белатриси було залишено мертву ляльку, отже планувалося, що її втеча залишиться непоміченою; і, хоча ця частина плану провалилася, дементори все одно не змогли її знайти після першого сигналу тривоги. Азкабан лишався непроникним впродовж сторіч, і я не можу собі уявити, яким чином Волдеморт міг досягти цього.

 — Це може нічого не означати, — сказав Северус без жодного виразу. — Щоб Темний Лорд був здатен робити те, що ми не можемо собі уявити, йому треба лише мати ліпшу уяву.

Албус похмуро кивнув.

 — На превеликий жаль, зараз є ще один чаклун, що сміється в лице неможливому. Чаклун, який не так давно винайшов нові могутні чари, що здатні осліпити дементорів і не дати їм помітити втечу Белатриси Блек. І проти нього є також інші свідчення.

Серце Мінерви стукало якось нерівно, вона ще не знала як, чи чому, але з невимовним жахом вже починала здогадуватися хто…​

 — Хто б це міг бути? — дещо спантеличено спитав Северус.

Албус відкинувся назад у кріслі і вимовив ці фатальні слова, яких вона і боялася:

 — Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес.

 — Поттер? — перепитав майстер зіль і настоянок, з таким приголомшенням, що вона ніколи не чула в його зазвичай шовковому голосі. — Директоре, це у вас такі жарти? Він лише першокласник! Істерика й декілька дитячих витівок із плащем-невидимкою не роблять його…​

 — Це не жарт, — втрутилася Мінерва, і її голос був лише трохи гучніший за шепіт. — Гаррі вже робить оригінальні відкриття у сфері Трансфігурації, Северусе. Щоправда, я не знала, що він до того ж і чари досліджує.

 — Гаррі — не звичайний першокласник, — урочисто промовив Директор. — Темний Лорд позначив його як рівного собі, і він володіє силою, якої Темний Лорд не відає.

Северус подивився на неї, і треба було дуже добре його знати, щоб зрозуміти, скільки благання в цьому погляді.

 — Я що, мушу сприймати це серйозно?

Мінерва просто кивнула.

 — А хтось іще знає про це…​ нове й могутнє закляття? — спитав Северус.

Директор подивився на неї, ніби перепрошував за щось…​

Якимось чином вона здогадалась; здогадалась ще до того, як він сказав, і їй закортіло заверещати на весь Гоґвортс.

…​та він просто сказав:

 — Квірін Квірел.

 — З якого дива, — сказала вона, і її голос ладен був розтопити половину пристроїв у кабінеті, — містер Поттер взагалі СКАЗАВ нашому професору захисту про своє блискуче нове закляття для втечі з в’язниць…​

Директор втомлено провів зморшкуватою рукою по зморшкуватому лобі.

 — Квірін просто опинився поруч, Мінерво. Навіть я тоді не вбачав у цьому жодної шкоди, — тут директор трошки завагався. — А ще Гаррі сказав, що його чари небезпечно пояснювати комусь із нас; а коли я ще раз його спитав в той день, він наполягав, що не пояснював їх і Квірінові й не опускав бар’єрів блокології у присутності професора захисту…​

 — Містер Поттер — блоколог? Ти дав йому плащ-невидимку, і в нього імунітет до сироватки правди, і він товаришує з близнюками Візлі? Албусе, ти хоч уявляєш собі, що через тебе стане з цією школою? — вона ледь чи не зривалася на вереск. — На час їхнього випуску від Гоґвортсу залишиться лише курява над вирвою в землі!

Албус відкинувся на спинку свого величезного м’якого крісла і всміхнувся.

 — Ти ще забула про часоворот.

І тут вона заверещала, але тихесенько.

Северус ліниво протягнув:

 — Може, мені вже тоді навчити його варити багатозільну настоянку, га, директоре? Для повноти, раптом ви ще не повністю задоволені масштабами свого хатнього чудовиська.

 — Ліпше, мабуть, наступного року, — відповів Албус. — Мої дорогі друзі, питання полягає в тому, чи це Гаррі Поттер викрав Белатрису Блек з Азкабану, бо це щось більше за звичайний підлітковий бунт, навіть за моїми толерантними стандартами.

 — Перепрошую, директоре, — перервав його Северус, посміхнувшись так сухо, як він ніколи не посміхався до Албуса, — проте я б волів зазначити для протоколу, що відповідь на це питання негативна. Це зробив Темний Лорд, дешево і сердито.

 — Тоді чому, — заперечив Албус, і в голосі його не було більше ноток сміху, — чому коли я хотів знайти Гаррі одразу по його прибутті до алеї Діаґон, виявилося, що це призведе до парадоксу?

Мінерва ще глибше занурилась у своє крісло, сперлася ліктем на твердий підлокітник, поклала голову на руку і в розпачі заплющила очі.

У певних колах гуляла приказка, що з тридцяти аврорів лише один у змозі розслідувати злочини, в яких задіяні часовороти, і та їхня половина, що досі не з’їхала з ґлузду, скоро з’їде.

 — Тож ви підозрюєте, — тим часом правив своє голос Северуса, — що Поттер вирушив з алеї Діаґон до Азкабану, тоді повернувся в часі до алеї Діаґон, щоб ви його підібрали…​

 — Саме так, — почула вона голос Албуса. — Хоча також можливо, що Волдеморт чи його посіпаки споглядали за Гаррі, щоб упевнитися, що він прибув до алеї Діаґон, перш ніж почати напад на Азкабан. Можливо, що в них був хтось із часоворотом, щоб відправити назад повідомлення про успіх, яке б запустило операцію викрадення. Насправді, саме мої підозри щодо цих можливостей змусили мене відправити тебе і Мінерву на окреме завдання, перш ніж сам я вирушив до Азкабану. Я тоді гадав, що спроба втечі скінчиться поразкою, та якщо забрати Гаррі Поттера означало б також побачити факт їхньої остаточної поразки, то я сам не міг би піти до Азкабану після цієї взаємодії з ним — інакше б майбутнє Азкабана зустрілося б з його минулим, а це неможливо. Відтак, коли я в Азкабані не отримав звіт ані від тебе з Мінервою, ані від Флитвіка, що я його просив спробувати звʼязатися з тобою, я зрозумів, що ваша взаємодія з Гаррі Поттером була взаємодією з майбутнім Азкабану, що означає, що хтось надсилав був повідомлення у часі…​

Тоді Албус замовк.

 — Але ж, директоре, — сказав Северус, — ви повернулися з майбутнього Азкабану і взаємодіяли з нами…​

Майстер настоянок дав реченню повиснути у повітрі.

 — Але ж Северусе, якби я отримав був звіти від тебе та Мінерви про те, що Гаррі Поттер у безпеці, я б, по-перше, не повертався би назад у часі…​

 — Директоре, я гадаю, ми мусимо намалювати схему.

 — Я погоджуюся, Северусе.

Вони зашурхотіли пергаментом по столу, зашкрябали перами і продовжили сперечатися.

Мінерва сиділа в своєму кріслі, з головою на руці, із заплющеними очима.

Якось Мінерва чула історію про одного злочинця з часоворотом, що його надав йому відділ таємниць, винятково сильно помилившись щодо його благонадійності; і був собі один аврор, якому було доручено вистежити цього невідомого порушника, і авророві теж дали часоворот; в кінці історії обидва вони опинилися в лікарні Святого Мунґо, у палаті для остаточно схиблених.

Мінерва просто сиділа із заплющеними очима, намагалася не прислухатися, не думати про це і залишитися при здоровому ґлузді.

Якийсь час потому суперечка нібито почала вичерпуватися, і вона сказала вголос:

 — Часоворот містера Поттера обмежений проміжком часу з дев’ятої вечора до півночі. Албусе, захисну оболонку було порушено?

 — Навіть мої начутливіші чари не показали жодних спроб втручання, — відповів Албус. — Проте захисні оболонки — річ нова; та обійти застережні заходи невимовників і не лишити по цьому сліду…​ Це може виявитись не неможливим.

Вона розплющила очі і побачила Северуса і директора, що напружено вдивлялися в аркуш пергаменту, вкритий заплутаними крокозябрами. Безперечно, щоб їх зрозуміти, їй довелося б з’їхати з ґлузду.

 — Ви дійшли якихось конкретних висновків? — звернулась до них Мінерва. — І благаю, не кажіть мені, як саме ви їх дійшли.

Северус і директор перезирнулися, а тоді повернулися до неї.

 — Ми дістали висновку, — урочисто сказав директор, — що Гаррі або замішаний в цьому, або ні; що Волдеморт або мав доступ до часовороту, або не мав; що, незалежно від подій в Азкабані, ніхто не відвідував цвинтар у Малому Генґелтоні, адже Муді вже контролював його в моєму минулому.

 — Якщо стисло, дорога Мінерво, — уточнив Северус, — ми нічого не знаємо; хоча й цілком імовірно, що в усьому цьому був якимось чином задіяний інший часоворот. Власне, я підозрюю, що Поттера підкупили, ошукали чи залякали, щоб він передавав повідомлення в часі, можливо навіть стосовно цієї втечі з тюрми. Я не робитиму очевидного припущення щодо особистості, яка стоїть за лаштунками цієї п’єси. Втім, я пропоную, щоб сьогодні о дев’ятій вечора ми перевірили, чи зможе Поттер переміститися на повні шість годин назад у часі — так ми дізнаємося, чи користувався він своїм часоворотом.

 — Це видається розумним в будь-якому разі, — сказав Дамблдор. — Простеж за цим, Мінерво, і попроси Гаррі потім зайти в мій кабінет, як буде в нього хвилинка.

 — Але ви все ще підозрюєте Гаррі в тому, що він брав безпосередню участь у втечі? — спитала Мінерва.

 — Можливо, але малоймовірно, — відповів Северус

 — Так, — водночас відповів Албус.

Мінерва щипнула себе за носа, зробила глибокий вдих та видих.

 — Албусе, Северусе, який у містера Поттера міг би бути мотив зробити щось подібне!

 — Жодного не можу вигадати, — сказав Албус, — але факт залишається фактом, що саме здібності та прийоми, притаманні Гаррі, і лише вони, наскільки мені відомо, могли…​

 — Чекайте, — сказав Северус. Його обличчя втратило будь-який вираз. — Мені тут дещо спало на думку, я маю перевірити…​

Майстер зіллеваріння зачерпнув порошку флу, прокрокував до каміна…​ Албус поквапливо змахнув паличкою, щоб розпалити там вогонь, — і ось уже в спалаху зеленого полум’я, зі словами «Кабінет вихователя гуртожитку Слизерин» Северус зник.

Вони з Албусом подивилися одне на одного та знизали плечима; тоді Албус повернувся до розглядання пергаменту.

Лише за декілька хвилин Северус знову вийшов з каміна, струшуючи з себе сліди попелу.

 — Тож, — сказав майстер настоянок. Знов ця відсутність виразу. — Боюся, що містер Поттер таки має мотив.

 — Говори! — сказав Албус.

 — У загальній кімнаті Слизерину я знайшов Лесата Лестранжа, він був зайнятий уроками, — почав Северус, — Він не намагався уникнути мого погляду. І видається, містерові Лестранжу не подобається, що його батьки перебувають в Азкабані, в холоді і темряві, а дементори жеруть їхнє життя, змушують їх страждати кожну секунду кожного дня. Ось він і сказав це все містерові Поттеру, і благав його врятувати їх. Бо, бачте, містер Лестранж чув був, що Хлопчик-Що-Вижив може зробити що завгодно.

Вона і Албус перезирнулися.

 — Северусе, — сказала Мінерва, — я впевнена, що навіть Гаррі…​ занадто розсудливий для такого…​

Її голос ставав все тихіше, аж доки не запала тиша.

 — Містер Поттер вважає себе Богом, — безвиразно відповів на це Северус, — а Лесат Лестранж впав перед ним на коліна у молитовному благанні.

Мінерва витріщилась на Северуса — їй стало моторошно. Вона вивчала була релігію маґлів — релігія була однією з найпоширеніших причин, чому батьки учнів маґлівського роду потребували забуттятуса, — і вона знала достатньо, щоб зрозуміти, що саме щойно сказав був Северус.

 — Хай там як, — продовжив майстер зіллєваріння, — я зазирнув у думки містера Лестранжа, щоб побачити, чи відомо йому щось про втечу матері. Він ще нічого не чув. Та щойно він дізнається, він дійде висновку, що відповідальна за це людина — це Гаррі Поттер.

 — Зрозуміло…​ — повільно протягнув Албус. — Дякую, Северусе. Це гарна новина.

 — Гарна новина? — не втрималася Мінерва.

Албус глянув на неї, тепер і його обличчя припинило виражати бодай щось; і вона з жахом згадала, що в Албусів…​

 — Це найкраща з можливих причин рятувати Белатрису з Азкабану, — тихо пояснив Албус. — І якщо це не Гаррі, то не забуваймо — тоді це точно Волдеморт, який робить свої перші кроки. Та не поспішаймо з висновками, позаяк є ще стільки всього, що нам невідомо, але стане відомо невдовзі.

Албус знову підвівся з-за стола, пройшов до каміна, що досі палахкотів вогнем, кинув туди ще трохи зеленого порошку і встромив голову поміж язиків полум’я.

 — Відділ дотримання магічних законів, — замовив він. — Кабінет директора.

За мить почувся голос мадам Боунз, чіткий і різкий.

 — Що таке, Албусе? Ми тут трохи зайняті.

 — Амеліє, — сказав Албус, — я прошу тебе поділитися з нами інформацією щодо будь-яких ваших відкриттів стосовно цієї справи.

Запала тиша.

 — О, — голос мадам Боунз із палаючого вогню відгонив кригою, — а ти відповіси послугою на послугу, га, Албусе?

 — Можливо, — спокійно відповів старий чарівник.

 — Якщо через твої замовчування загине хоч один аврор, старий лисе, я вважатиму, що повна відповідальність за цю смерть лежить на тобі.

 — Я розумію, Амеліє, — сказав Албус, — та я не маю бажання розпалювати непотрібні побоювання, чи викликати зайву недовіру…​

 — Белатриса Блек втекла з Азкабану! Яка тривога, і яка недовіра, враховуючи це, здадуться мені необґрунтованими, як ти гадаєш?

 — Можливо, мені доведеться нагадати тобі ці твої слова, — звернувся старий чарівник до зеленого полум’я. — Бо, якщо я дізнаюся, що мої страхи мають підґрунтя, я скажу тобі. А тепер, Амеліє, благаю, якщо ви дізналися хоч щось з цього приводу, прошу, розкажи мені.

Знову запала мовчанка, і після паузи голос мадам Боунз промовив:

 — У мене є інформація, яку я дізналася з майбутнього, за чотири години відтепер. Таке тебе цікавить?

Албус помовчав…​

(зважуючи, як зрозуміла Мінерва, імовірність того, що йому потрібно буде повернутися назад у часі більше, ніж на дві години від поточної позиції; позаяк неможливо відправити інформацію на часову відстань, що перевищує шість годин, за жодної комбінації часоворотів)

…​і зрештою відповів:

 — Так, цікавить.

 — Нам пощастило, — сказав голос мадам Боунз. — одна з тих аврорів, що переслідували втікачів, — маґлівського роду; і вона нам сказала, що це закляття летючого вогню, чи що це було, можливо, і не закляття взагалі, а маґлівський артефакт.

Це було як удар в живіт, і Мінерву почало направду нудити. Будь-хто, хто бачив Легіон Хаосу у бою, одразу впізна́є, чий це почерк…​

Голос мадам Боунз правив далі:

 — Ми ви́кликали Артура Візлі з відділу нелегального використання маґлівських речей — він знає про маґлівські артефакти більше, ніж будь-який інший чаклун у світі, — і дали йому опис всієї сцени зі слів аврорів, і він здогадався. Це був маґлівський артефакт під назвою реактивний бух. Вони його так називають, бо без надзвичайно швидкої реакції все вибухає. Лише шість років тому одна така штука вибухнула, вбила сотні маґлів і ледь не підпалила Місяць. Візлі каже, що їхній механізм базується на особливій науці, що називається «протилежна дія». Тож наш план — це розробити таке закляття, щоб ця наука навколо Азкабану не діяла.

 — Дякую, Амеліє, — серйозно сказав Албус. — Це все?

 — Я подивлюся, чи є в нас щось із найближчих шести годин у майбутньому, — відповів голос мадам Боунз. — Я наказала, щоб мені цього поки що не повідомляли, тож я попрошу їх одразу сказати тобі. А ти нічого не хочеш мені розповісти, Албусе? На що з двох можливостей це більш схоже?

 — Поки що ні, Амеліє, — сказав Албус. — але скоро в мене, можливо, буде для тебе звістка.

Він розігнув спину, і камін запалав звичайним жовтим вогнем. На обличчі старого чарівника була видна кожна хвилина з усіх прожитих ним років, кожна природна секунда з моменту його народження, і кожна секунда, додана часоворотом, а також декілька декад, доданих постійним стресом.

 — Северусе? — спитав старий чарівник. — Що це було насправді?

 — Ракета, — відповів напівкровний майстер зіллєваріння, який виріс був у маґлівському містечку Прядильний Кінець, — це одна з найбільш вражаючих маґлівських технологій.

 — Наскільки імовірно, що Гаррі обізнаний в цьому мистецтві? — спитала Мінерва.

Северус протягнув:

 — Ой, та такі хлопчики, як містер Поттер, знають про ракети все; це я тобі точно кажу, дорога Мінерво. Не забувайте, в маґлівському світі все робиться інакше. — Северус насупився. — Втім, ракети також небезпечні, а ще дорогі…​

 — Гаррі вкрав і сховав невідому суму грошей зі свого сховища в «Ґрінґотс», — сказав директор. Під їхніми поглядами, він змушений був додати: — Я цього не планував, але я зробив помилку, відправивши професора захисту наглянути за тим, як Гаррі забиратиме звідти п’ять ґалеонів на різдвяні подарунки…​ — директор знизав плечима. — Так, так, згоден, чисте божевілля, в ретроспективі. Продовжимо.

Мінерва тихесенько гупнула декілька разів лобом об тверду поверхню бильця.

 — І все ж таки, директоре, — заперечив Северус, — те, що смертежери не користувалися маґлівськими артефактами в першу війну, не означає що він про них нічого не знає. Ракети падали на Британію як зброя, з маґлівського боку війни Ґріндельвальда. Якщо він провів ці роки в маґлівському притулку, як ви нам казали, директоре…​ тоді він теж чув про ракети. А якщо він дослухався до відомостей про містера Поттера та його навчальні битви з використанням маґлівських артефактів, він би перейняв сильні сторони свого ворога, і спробував би ще їх посилити. Саме так він і мислить; він намагається опанувати будь-яку силу, що зустрінеться йому на шляху.

Старий чарівник стояв абсолютно непорушно, як мольфар у тиху погоду; навіть волосся його бороди ніби змерзлося, перетворилося на дріт; Мінерві спало на думку, і нічого страшнішого вона ніколи не думала, що Албус Дамблдор заклякнув на місці від жаху.

 — Северусе, — почав Албус Дамблдор, його голос ледь чи не зривався, — ти хоч розумієш, що ти кажеш? Якщо Гаррі Поттер і Волдеморт вестимуть війну за допомогою маґлівської зброї, від світу нічого не залишиться, лише вогонь!

 — Що? — здивувалася Мінерва. Вона, звісно, чула про пістолети, але на думку досвідченої відьми, вони не були аж такі небезпечні.

Северус відповів, так, ніби її тут взагалі не було.

 — Тоді, директоре, можливо, він саме про це й попереджає Гаррі Поттера: каже, що будь-яка атака за допомогою маґлівської зброї потягне за собою масований контрудар. Накажіть містерові Поттеру припинити будь-яке використання маґлівських технологій в його битвах; це означатиме, що послання отримано…​ а він не отримає більше підказок. — Северус спохмурнів. — Втім, якщо подумати про це, містер Мелфой — і звісно міс Ґрейнджер — гм, здається, загальна заборона на технології видається розумнішою…​

Старий чарівник схопив себе за голову і пробелькотів:

 — Я починаю сподіватися на те, що за цією втечею стоїть Гаррі…​ О, борони нас Мерлін, що я зробив, що я накоїв, що стане з цього світу?

Северус знизав плечами:

 — З того що я чув, директоре, маґлівська зброя лише трохи гірша за найбільш таємничі аспекти чаклунства…​

 — Гірша? — булькнула Мінерва, а тоді з очевидним зусиллям закрила рота.

 — Гірша за будь-яку небезпеку, що чигає на нас у ці роки затухання й забуття, — сказав Албус. — Не гірша за те, що стерло Атлантиду зі скрижалів часу.

Мінерва вирячилася на нього. Вона відчувала, як уздовж спини тече цівка холодного поту.

Северус правив своє, звертаючись до Албуса:

 — Всі смертежери, за винятком Белатриси, зрадили б його, ніхто б його не підтримав, всі центри сили світу об’єдналися б у боротьбі проти нього — якби він необачно використав якусь справді небезпечну силу. Хіба ця ситуація сильно відрізняється?

До обличчя старого чарівника повернувся якийсь рум’янець.

 — Може й ні…​

 — Хай там як, — сказав Северус, посміхнувшись трошки зверхньо, — а маґлівську зброю так легко не дістати, ані за тисячу ґалеонів, ані за тисячу тисяч.

А хіба ж Гаррі не отримує всі свої пристрої для битв шляхом простої трансфігурації? подумала Мінерва, але перш ніж вона відкрила рота, щоб спитати…​

Камін спалахнув зеленим, і в ньому з’явилося обличчя Пія Тікнесі, помічника мадам Боунз.

 — Головний магу Чарверсуду? — звернувся він до Дамблдора. — Я маю для вас інформацію з…​ — він блимнув очима на Мінерву з Северусом, — шести хвилин тому.

 — Ви хочете сказати з шести годин потому, — виправив його Албус. — Ці двоє теж мусять це почути. Звітуйте.

 — Ми знаємо, як це було зроблено, — сказав Тікнесі, — у камері Белатриси Блек в одному з кутків було знайдено схований флакон від зілля; аналіз залишку рідини показав, що там було зілля анімагів.

Запала довга тиша.

 — Зрозуміло…​ — важко промовив Албус.

 — Перепрошую? — сказала Мінерва. Їй було незрозуміло.

Голова Тікнесі розвернулася до неї:

 — Анімаги, мадам Макґонеґел, у їхній тваринній подобі не так сильно цікавлять дементорів. Усіх в’язнів перед доправкою в Азкабан перевіряють; якщо хтось виявляє здібності анімага, його іншу подобу знищують. Втім, ми не розглядали варіант, що хтось під захистом чар патронуса прийматиме зілля, медитуватиме, і так зможе стати анімагом після того, як потрапив в Азкабан…​

 — Я завжди гадав, — сказав Северус. На його вуста повернулася звична глумлива посмішка, — що медитація анімага потребує значного часу.

 — Ну, містере Снейп, — прогарчав Тікнесі, — згідно архівів, Белатриса Блек була анімагом до того, як була засуджена на ув’язнення в Азкабані, і її подоба була знищена; тож можливо друга медитація в неї вийшла коротшою!

 — Я б ніколи не подумав, що якийсь в’язень Азкабану спроможний на таке…​ — сказав Албус, — та Белатриса Блек до свого ув’язнення була наймогутнішою чарівницею, і якщо хтось на це і здатен, то це вона. Чи можна убезпечити Азкабан від такого у подальшому?

 — Так, — відповіла впевнена голова Пія Тікнесі. — Згідно нашого експерта, майже неможливо собі уявити, що потрібну медитацію можна провести менш ніж за три години, незалежно від досвіду. Відтепер тривалість усіх відвідувань не перевищуватиме двох годин, а дементори повідомлятимуть нам, якщо якісь чари патронуса будуть підтримуватись в зоні в’язнів довше цього терміну.

Видавалося, Албуса це засмутило, але він погодився:

 — Зрозуміло. Звісно, подальших спроб такого характеру не передбачається, але це не привід послаблювати пильність. І коли Амелія про це дізнається, скажіть також, що в мене є для неї інформація.

Голова Пія Тікнесі зникла без подальших коментарів.

 — Не передбачається подальших спроб? — запиталася Мінерва.

 — Ну звісно ж, дорогенька Мінерво, — Северус ще не до кінця позбавився гидотної посмішки, — бо, якби Темний Лорд планував подальше звільнення з Азкабану якихось іще своїх посіпак, він би не залишив по собі флакон зілля, щоб ми дізналися, як він все робить, — Северус насупив брови. — Визнаю…​ я і зараз не дуже розумію, навіщо йому лишати там флакон.

 — Це якесь повідомлення…​ — повільно вимовив Албус. — І я не розумію, що воно повідомляє, геть не розумію…​

Він стукотів кінчиками пальців об стіл.

Дві чи три довгі хвилини старий чарівник дивився просто перед собою і хнюпився; Северус теж зберігав мовчання.

Тоді Албус розгублено потрусив головою і спитав:

 — Северусе, а ти щось збагнув?

 — Ні, — відповів майстер зіллєваріння, сардонично посміхнувшись, — та може воно і на краще; хай там що ми мали б зрозуміти, це ще одна частина його плану, і вона провалилася.

 — Тепер ти впевнений, що це справді Відомо…​ що це Волдеморт? — спитала Мінерва. — А не може бути такого, щоб якийсь інший смертежер замислив увесь цей хитрий план?

 — І про ракети теж інший смертежер знав? — сухо уточнив Северус. — Я не вірю, що інші смертежери захоплюються маґлологією. Це точно він.

 — О так, це він, — сказав Албус. — Азкабан багато віків був неприступний, і все це — щоб впасти завдяки банальному зіллю анімага. Це надто хитро, надто неможливо, а такі «надто» завжди були надійним підписом Волдеморта, ще з тих часів, коли він звався Томом Редлом. Будь-хто, хто хоче підробити такий підпис, мусить бути рівним Волдемортові у хитрості. І більш ніхто у світі не зможе випадково переоцінити мої розумові здібності і залишити мені послання, якого я не здатен осягнути.

 — Хіба що він оцінив ці твої здатності дуже точно, — сказав Северус позбавленим інтонації голосом, — і в такому разі саме на такі твої думки він і розраховував.

Албус зітхнув.

 — Теж правда. Але навіть якщо він бездоганно провів мене, ми можемо принаймні бути впевнені, що це не Гаррі Поттер.

Вона мала б відчути полегшення. Натомість Мінерва відчула, як всім її єством, венами і легенями, по спині і по кістках, розливається смертний холод.

Вона пам’ятала такі розмови.

Вона пам’ятала такі розмови десятирічної давнини, розмови тих часів, коли в Британії лилися ріки крові, коли чаклуни і відьми, яких вона колись була навчала, гинули сотнями; вона пам’ятала палаючі будинки, дитячий плач і спалахи зеленого світла…​

 — Що ви скажете мадам Боунз? — прошепотіла вона.

Албус підвівся з-за стола, пройшов до середини кімнати, по дорозі доторкаючись своїх чудернацьких механізмів, що видавали світло чи звук; тоді однією рукою він поправив окуляри, іншою поправив свою срібну бороду на мантії; нарешті древній маг розвернувся до своїх глядачів.

 — Я скажу їй все, що я знаю про темне мистецтво горокраксів, яке позбавляє душу смерті, — сказав Албус Дамблдор; його м’який голос огорнув всю кімнату. — Я скажу їй, що можна зробити з плоттю слуги.

 — Я скажу їй, що я знову скликаю Орден Фенікса.

 — Я скажу їй, що Волдеморт повернувся.

 — Я скажу їй, що Друга Чаклунська Війна почалася.

Декілька годин потому…​

Старовинний годинник на стіні заступниці директора мав табло із золотими стрілками і срібними цифрами; він працював абсолютно безшумно, позаяк на ньому було накладено чари тиші.

Золота годинна стрілка наближалася до срібної дев’ятки, золота хвилинна стрілка робила те саме — дві взаємопов’язані компоненти часу зближувались, щоб скоро опинитися в одному і тому самому місці, але ніколи не зітнутися.

Була 20:43 — наближався той час, коли часоворот Гаррі відкриється, і його буде перевірено найнадійнішою з перевірок, яку не обійти жодним закляттям, хіба що це закляття здатне обійти закони самого часу. Жодне тіло чи душа, жодне знання чи речовина не може розтягнутися на сім додаткових годин протягом дня. Вона складе повідомлення для професора Флитвіка на місці, скаже Гаррі передати це повідомлення на шість годин у минуле професорові Флитвіку о 15:00, і спитає в професора Флитвіка, чи отримав він тоді це повідомлення.

І професор Флитвік скаже їй, що він отримав був повідомлення о третій сьогодні.

І вона скаже Северусові і Албусові, що вони мають трохи більше вірити в Гаррі.

Професорка Макґонеґел викликала патронуса й наказала сяючому коту піти до містера Поттера й сказати йому: «Містере Поттер, прошу зайти до мого кабінету, щойно ви отримаєте це, не заходячи нікуди по дорозі».