Розділ 27. Емпатія

Дж. К. Ролінґ на 87% впевнена, що ви розпадетеся на полумʼя.

Роджер Бе́кон жив у тринадцятому сторіччі, він вважається одним із засновників наукового методу. Дати науковцеві щоденник його дослідів — це ніби дати письменникові ручку, але не Шекспіра, а когось, хто допоміг винайти писемність.


Нечасто випадає нагода побачити, як Гаррі Поттер благає.

 — Бу-у-у-удь ла-а-а-аска-а-а, — скиглив він.

Фред і Джордж знову усміхнено похитали головами.

Обличчя Гаррі Поттера переповнювали стаждання:

 — Але ж я розповів, як мені вдалася витівка з котом Кевіна Ентвістла і як я щезнув Герміонин напій, а про Сортувальний Капелюх, нагадайка чи професора Снейпа я не можу розказати…​

Фред і Джордж, знизавши плечима, повернулися до виходу:

 — Якщо колись розгадаєш, обовʼязково дай нам знати.

 — Ви злі! Обидва ви злі!

Близнюки Візлі щільно зачинили за собою порожній клас і старанно протягом деякого часу посміхалися — раптом Гаррі Поттер міг бачити крізь двері. Однак щойно вони звернули за ріг, як ураз спохмурніли.

 — Не думаю, що здогади Гаррі…​

 — …​наштовхнули на якісь ідеї? — одночасно запитали Фред і Джордж, і їхні плечі поникли.

Флум відмовився був їм допомогти — це останнє, що вони памʼятали про цю справу, хоч і не могли пригадати, з чим саме до нього зверталися…​

Та вони, мабуть, шукали далі й знайшли когось, хто допоміг їм зробити щось незаконне, інакше вони б не погодилися на стирання памʼяті.

Як їм взагалі вдалося впоратися з усім цим лише за сорок ґалеонів?

Спершу вони хвилювалися, що сфабрикували занадто надійні докази й Гаррі таки доведеться одружитися з Джіні…​ однак виявилося, що про це також подбали. Записи Чарверсуду було ще раз змінено й повернуто до первинного стану, зі сховища в «Ґрінґотсі», що охоронявся драконом, зник липовий контракт про заручини — і таке інше. Це доволі лякало. Більшість людей тепер вважала, що з якогось дива «Щоденний віщун» просто вигадав усю цю історію, а наступного дня ще й «Базікало» запопадливо підкинув хмизу, розмістивши на першій сторінці заголовок «ГАРРІ ПОТТЕР ТАЄМНО ЗАРУЧЕНИЙ З ЛУНОЮ ЛАВҐУД».

Фред і Джордж відчайдушно сподівалися: хай кого вони найняли, ця особа все розкаже їм після того, як сплине термін позовної давности. Та наразі це було жахливо. Організувати найвеличнішу витівку у своїй історії — можливо, що найвеличнішу в історії витівок загалом — і не памʼятати як. Божевілля якесь, їм же вдалося вигадати спосіб першого разу, чому ж вони не могли додуматися до нього тепер, знаючи все, що відбулося?

Вони втішалися тільки тим, що принаймні Гаррі не знав про їхнє незнання.

Навіть мама попри очевидний звʼязок із Візлі нічого в них про це не розпитувала. Неважливо, яких заходів тут було вжито, жоден учень і близько на них не спромігся б…​ Крім, можливо, одного, що, згідно з деякими чутками, цілком був на таке здатним, варто йому лише клацнути пальцями. Гаррі допитали були під сироваткою правди — як він їм розповів — і в присутності Дамблдора, що загрозливо зиркав на аврорів. Ті поставили саме стільки питань, щоб дізнатися, що він не робив цього самостійно і не причетний ні до чийого зникнення, відтак ушилися з Гоґвортсу.

Фред і Джордж навіть не знали, чи ображатися їм, що аврори допитували Гаррі Поттера через їхню витівку, однак вираз обличчя Гаррі, якого гризли, ймовірно, ті ж думки, був того вартий.

Не дивно, що Ріта Скітер і редактор «Щоденного віщуна» зникли й, мабуть, вже були в іншій країні. Близнюкам хотілося б мати можливість поділитися з родиною. Тато привітав би їх, гадали вони, тільки спершу мама б завершила їх убивати, а Джіні — палити рештки.

Але все гаразд, колись вони зможуть розповісти татові, а тим часом…​

Тим часом Дамблдор чхнув саме тоді, коли оминав їх у коридорі, і з його кишені випадково випав невеличкий пакунок із двома неймовірно якісними однаковими моноклями для зламування захисних чарів. Близнюки Візлі випробували знахідку в «забороненому» коридорі на четвертому поверсі, швидко гайнувши до магічного дзеркала й назад. Чітко всі сигнальні сітки вони не роздивилися, але з моноклями побачили куди більше, ніж першого разу.

Звісно, вони будуть дуже обережними, щоб їх ніколи не впіймали з цими моноклями, інакше опиняться в кабінеті директора й вислуховуватимуть сувору лекцію і, можливо, погрози виключення.

Як добре, що не всі відсортовані до Ґрифіндору виростають професоркою Макґонеґел.


Гаррі сидів за столом у нічим не прикметній білій кімнаті без вікон навпроти невиразного чоловіка в повністю чорній офіційній мантії.

Кімнату було захищено від стеження: чарівник виконав рівно двадцять сім заклять, перш ніж вимовити бодай «добрий день, містере Поттер». Видавалося на диво доречним, що цей чоловік у чорному намірявся прочитати Гарріні думки.

 — Підготуйтеся, — звелів він безбарвним голосом.

Згідно з Гарріним посібником із блокології, виманологи здобували доступ до людського мозку лише через певні поверхні. Якщо не вдавалося їх захистити, то виманологи проходили крізь них і досягали будь-яких частин розуму, що їх вони самі могли осягнути.

А їх зазвичай було небагато. Скидалося на те, що люди дуже мало розуміли свій розум — тільки на найбільш поверховому рівні. Гаррі замислився був, чи глибокі знання когнітивістики допоможуть йому стати неймовірно могутнім виманологом, проте численні спроби зрештою переконали його знизити очікування щодо таких ідей. Тим паче, що жоден когнітивіст не розумів людей достатньо, щоб самому створити одну.

Опанування протилежного — блокології — вимагало спершу уявити себе кимось іншим, удати це якомога ретельніше, цілковито занурившись в альтернативну особистість. Робити це доведеться не завжди, а лише на початках, щоб знайти свої поверхні. І якщо приділити достатньо уваги, то під час вторгнення виманолога вдавалося відчути його намагання увійти в розум. Основне завдання — подбати про те, щоб виманолог завжди доторкався вигаданої особистости, а не справжньої.

Досягнувши в цьому успіху, можна вдавати когось дуже простого — наприклад, камінь — і призвичаїтися втримувати маску на місці всіх своїх поверхонь. Це був звичайний барʼєр блокології. Навчитися прикидатися каменем було складно, однак пізніше ставало легше. До того ж відкриті поверхні розуму були набагато мілкіші за внутрішній вміст, тому з практикою підтримування барʼєра перетворювалося на фонову звичку.

Досконалі ж блокологи були здатні суттєво випереджати будь-які спроби промацати їхні мізки й блискавично реагувати на запити виманологів, тож ті, пройшовши крізь поверхні, бачили невіддільний від удаваної особистости розум.

У такий спосіб можна було ввести в оману навіть найкращих виманологів. Якщо досконалий блоколог робив вигляд, що опускає свої барʼєри, то не існувало жодного методу дізнатися, чи правда це. Що ще гірше — ви не могли знати напевне, чи перед вами досконалий блоколог. Вони зустрічалися нечасто, проте сам факт їхнього існування означав, що повністю довіряти виманології не варто.

Ось таке сумне підтвердження того, наскільки мало людські істоти розуміли одна одну, наскільки поверхово будь-який чарівник міг зануритися в глибини мозку: можна обдурити найкращих телепатів, видавши себе за когось іншого.

А втім, саме прикидаючись людським істотам вдається одна одну зрозуміти. Ніхто не прогнозує поведінки людей, моделюючи кожен окремий із сотень трильйонів синапсів їхнього мозку. Попросіть найкращих соціальних маніпуляторів на світі збудувати штучний інтелект із нуля, і ті лише здивовано на вас поглянуть. Щоб передбачити дії когось іншого, потрібно звеліти своєму мозкові діяти так само, потрібно стати на чиєсь місце. Щоб уявити ймовірні вчинки розлюченої людини, ви активуєте механізм люті власного мозку — і результат цього процесу буде вашим прогнозом. Яким саме є цей нейронний механізм люті всередині? Хтозна. Найкращі соціальні маніпулятори на світі, як і найкращі виманологи, можуть і гадки не мати, що таке нейрони.

Все, що виманолог міг зрозуміти, блоколог міг вдати. В обох випадках спрацьовував один і той самий маневр, забезпечений, імовірно, однаковим нейронним механізмом — єдиним набором контрольних схем, який переналаштовував власний мозок, щоб вдати модель чийогось іншого.

Отже, у змаганні між телепатичним наступом і телепатичним захистом впевнену перемогу здобував захист. Інакше весь чаклунський світ — навіть, можливо, уся Земля — був би зовсім іншим місцем…​

Гаррі глибоко вдихнув і зосередився. На його обличчі вигравала легка усмішка.

Ну нарешті. Хоч у чомусь відділ загадкових сил не обділив Гаррі.

Пропрацювавши майже місяць, Гаррі — радше з примхи, а не обґрунтованого передчуття — вирішив був зануритися в холодну злість і спробувати ще раз виконати вправи з блокології. На той момент він уже майже облишив усі надії, та цей підхід однаково видавався вартим зусиль…​

Гаррі впорався з усіма найскладнішими вправами з посібника протягом двох годин і наступного дня сповістив професора Квірела, що він готовий.

Виявилося, що його темній стороні напрочуд добре вдавалося прикидатися іншими людьми.

Гаррі згадав, як вперше занурився у свою темну сторону, використавши цей спогад як спусковий гачок…​

Северус зробив павзу. Видавалося, він був доволі задоволеним собою. «І це буде…​ пʼять очок? Ні, хай навіть десять очок із Рейвенклову за нахабство».

Гарріна усмішка похолоднішала, він оглянув чоловіка в чорній мантії, який вважав, що збирається прочитати його розум. І перетворився на когось зовсім іншого, когось, хто здавався доречним у цій ситуації.

…​Він сидів за столом у нічим не прикметній білій кімнаті навпроти невиразного чоловіка в повністю чорній офіційній мантії.

Кімбол Кінісан оглянув загорнутого в чорну мантію чоловіка, який вважав, що збирається прочитати розум лінзмена другого ступеня з Галактичного патруля.

Сказати, що Кімбол Кінісан був впевненим у результаті, було б применшенням. Його тренував наставник Аризії, наймогутніший розум цього й будь-якого іншого всесвіту, а простий чарівник навпроти побачить тільки те, що сірий лінзмен зволить йому показати…​

Розум хлопчика, що його він зараз удавав, невинного дитяти на імʼя Гаррі Поттер.

 — Я готовий, — знервовано промовив Кімбол Кінісан, точнісінько так, як це зробив би одинадцятирічний хлопчик.

 — Леґіліменс.

Павза.

Загорнутий у чорну мантію чарівник моргнув, ніби побачив щось настільки приголомшливе, що навіть його очі розширилися.

 — Хлопчик-Що-Вижив має загадкову темну сторону? — запитав він уже не таким безбарвним голосом.

Гарріні щоки повільно почервоніли.

 — Ну, — обличчя чоловіка знову стало цілковито незворушним. — Перепрошую. Містере Поттер, знати свої переваги — це добре, однак це не те саме, що шалено їх переоцінювати. Можливо, вам справді до снаги опанувати блокологію в одинадцять років, і це вражає. Я гадав був, що містер Дамблдор знову вдає божевільного. Ваш талант до дисоціації настільки сильний, що я здивувався, не знайшовши жодної іншої ознаки жорстокого поводження. Із часом ви зможете стати досконалим блокологом, проте є суттєва різниця між цим і очікуванням, що ви встановите успішний барʼєр з першого ж разу. Це просто сміховинно. Чи відчули ви щось, коли я читав ваші думки?

Гаррі похитав головою, тепер уже сильно почервонівши.

 — Тоді наступного разу приділіть більше уваги. Мета — не створити ідеальне зображення на першому ж занятті. Мета — вивчити свої поверхні. Підготуйтеся.

Гаррі спробував знову прикинутися Кімболом Кінісаном, спробував приділити більше уваги, проте думки його спуталися, а в памʼяті зненацька почали зринати речі, про які краще б не згадувати.

Ох, оце він зганьбиться.

Гаррі стиснув зуби. Принаймні інструктора забуттятнуть після заняття.

 — Леґіліменс.

Павза…​


…​Він сидів за столом у нічим не прикметній білій кімнаті без вікон навпроти невиразного чоловіка в повністю чорній офіційній мантії.

Це була їхня четверта зустріч, вечір неділі. Заплативши вдосталь грошей, ви могли організувати заняття коли заманеться й не зважати на концепцію вихідних.

 — Добрий день, містере Поттер, — привітався телепат безбарвним голосом, виконавши повний набір захисних заклять.

 — Добрий день, містере Бестер, — втомлено відповів Гаррі. — Чому б нам відразу не покінчити з початковим шоком?

 — Вам вдалося мене здивувати? — запитав чоловік із легким зацікавленням. — Ну гаразд, — він спрямував паличку на Гаррі, втупившись йому в очі. — Леґіліменс.

За якусь мить загорнутий у чорну мантію чарівник відскочив, ніби його вразило електричним струмом.

 — Темний Лорд живий? — вичавив він. Його погляд ошаленів: — Дамблдор стає невидимим і пробирається до дівчачих спалень?

Гаррі зітхнув і поглянув на годинник. Минуло приблизно три секунди…​

 — Отже, — чоловікові не зовсім вдалося відновити свою беземоційність. — Ви щиро вірите, що відкриєте таємні закони магії та станете всемогутнім.

 — Саме так, — спокійно підтвердив Гаррі, не відриваючи погляду від годинника. — Я настільки самовпевнений.

 — Цікаво. Здається, Сортувальний Капелюх вважає, що ви станете наступним темним лордом.

 — А ви знаєте, як тяжко я працюю, щоб не стати ним, і бачили, що ми вже мали довгу дискусію про те, чи бажаєте ви навчати мене блокології, і зрештою вирішили робити це, тож чи не могли б ми вже покінчити з усім цим?

 — Гаразд, — промовив чоловік рівно шість секунд потому, саме так, як і минулого разу. — Підготуйтеся, — він спинився на хвильку й замріяно сказав, — хоч я хотів би запамʼятати цей фокус із золотом і сріблом.

Гаррі зауважив, що його добряче тривожить, наскільки відтворюваний плин думок демонстрували люди, якщо повернути їх до тих самих умов і впливати на них тими ж самими стимулами. Це розвіювало ілюзії, що їх вправний редукціоніст і не мав би мати.


Гаррі був у поганому гуморі, коли наступного ранку в понеділок прогупав із класу гербалогії. Поруч із ним ішла сповнена обурення Герміона.

Інші діти залишилися всередині: дещо повільно збирали речі й захоплено торохкотіли про перемогу Рейвенклову в цьогорічному другому матчі з квідичу.

Виявилося, що вчора після обіду одна дівчина протягом тридцяти хвилин сновигала на мітлі й упіймала якогось величезного комара. Це не єдине, що сталося під час матчу, проте інші факти були несуттєві.

Гаррі пропустив був цю захопливу спортивну подію, тому що мав заняття з блокології, а ще власне життя. Потім він уникав будь-яких розмов у вежі Рейвенклову (ну хіба закляття «Квієтус» і магічні валізи не чудові), а снідати пересів за ґрифіндорський стіл.

Однак уникнути гербалогії Гаррі не міг, а рейвенкловці розмовляли про це перед, після й під час уроку, аж доки він не відірвав був погляду від дитинчати фуркота, якому саме змінював підгузок, і гучно не оголосив, що дехто тут намагається дізнатися щось про рослини, а сничі на деревах не ростуть, тож чи не могли б усі, будь ласочка, заткнутися про квідич. Усі присутні ошелешено на нього витріщилися, крім Герміони, що мала такий вигляд, ніби хотіла зааплодувати, і професорки Спраут, що нагородила його очком для Рейвенклову.

Очком для Рейвенклову.

Одним очком.

Сім ідіотів на своїх ідіотських мітлах грали у свою ідіотську гру й заробили сто девʼяносто очок для Рейвенклову.

Виявилося, що квідичні очки додавалися безпосередньо до загальних очок гуртожитків. Інакше кажучи, упійманий золотий комар дорівнював 150 очкам гуртожитків.

Гаррі навіть уявити не міг, що́ йому доведеться зробити, щоб здобути сто пʼятдесят очок гуртожитку. Крім як, ну знаєте, врятувати сто пʼятдесят гафелпафців, чи вигадати пʼятнадцять ідей, не гірших за захисні оболонки для машини часу, чи винайти тисячу пʼятсот творчих способів убивства, чи бути Герміоною Ґрейнджер цілий рік.

 — Треба їх повбивати, — запропонував Гаррі Герміоні, що йшла поруч, оточена такою ж ображеною атмосферою.

 — Кого? Квідичну команду?

 — Я мав на увазі всіх, хто будь-як і будь-де на Землі причетний до квідичу, проте так, почати можна з рейвенкловської команди.

Герміона несхвально підібгала губи:

 — Гаррі, ти ж знаєш, що вбивати людей погано?

 — Так.

 — Добре, просто уточнюю. Можемо почати з ловчині. Я прочитала кілька детективів Агати Крісті — є ідеї, як заманити її на потяг?

 — Двоє учнів планують убивство, — пролунав сухий голос. — Який жах.

З-за найближчого рогу широкими кроками вийшов чоловік у злегка забрудненій мантії та з масним волоссям, що неохайно спадало на плечі. Він ніби випромінював смертельну небезпеку, наганяючи на думки про неправильно змішані зілля, випадкові падіння й людей, що помирали в ліжках із, як постановили б аврори, природних причин.

Гаррі бездумно затулив собою Герміону. Він почув, як та в нього за спиною набрала повітря, а за мить промайнула повз і стала перед ним.

 — Тікай, Гаррі! — вигукнула вона. — Хлопці не мають бути в небезпеці.

Северус Снейп безрадісно посміхнувся:

 — Дотепно. Я потребую хвилинки твого часу, Поттере, якщо ти можеш відірватися від загравання з міс Ґрейнджер.

Герміона раптом розхвилювалася. Вона обернулася до Гаррі й розкрила рота, затнувшись у розпачі.

 — О, та не хвилюйтеся, міс Ґрейнджер, — шовковисто протягнув Северус. — Обіцяю повернути вашого кавалера неушкодженим, — його посмішка здиміла. — Тепер ми з Поттером підемо й порозмовляємо особисто, наодинці. Сподіваюся, ви розумієте, що вас не запрошено, та про всяк випадок: вважайте це наказом професора Гоґвортсу. Певен, що така гарна маленька дівчинка, як ви, не порушить його.

Северус розвернувся й рушив назад за ріг:

 — Поттере, ти йдеш?

 — Ем, — Гаррі звернувся до Герміони. — А можна я просто піду, а ти вигадаєш, що я мав сказати, щоб ти не хвилювалася й не ображалася?

 — Ні, — Герміонин голос тремтів.

З-за рогу почулося, як засміявся Северус.

Гаррі схилив голову.

 — Вибач, — тихо промовив він. — Правда.

І пішов за майстром-зіллєваром.


 — Отже, — почав Гаррі. Лунали тільки кроки двох пар ніг, довших і коротших, що ступали випадковим камʼяним коридором. Майстер-зіллєвар пересувався швидко, проте не настільки, щоб Гаррі відставав, і, наскільки той міг застосувати концепцію напрямків до Гоґвортсу, рухалися вони подалі від велелюдних місць. — До чого це все?

 — Гадаю, ви не в змозі пояснити, чому ви вдвох планували вбивство Чо Чанґ? — сухо поцікавився Северус.

 — Гадаю, — сухо відрізав Гаррі, — це ви як офіційний представник шкільної системи Гоґвортсу не в змозі пояснити, чому впіймати золотого комара вважається академічним досягненням, вартим ста пʼятдесяти очок гуртожитку?

 — Ти ба, — на обличчі Северуса промайнула усмішка, — а я вважав вас проникливішим. Ви справді нездатні зрозуміти своїх однокласників, Поттере, чи вони вам настільки не до вподоби, що й не намагалися? Якби квідичний рахунок не додавався до кубку гуртожитків, то система очок взагалі нікого не цікавила б. Це перетворилося б на просто дивакувате змагання між учнями на кшталт вас і міс Ґрейнджер.

На диво вдала відповідь, що вразила Гаррі й змусила його мозок повністю прокинутися.

Озираючись назад, не було нічого дивного в тому, що Северус розумів своїх учнів, по-справжньому добре їх розумів. Зрештою, він читав їхні думки.

І…​

Посібник стверджував, що успішні виманологи зустрічаються вкрай рідко, рідше за досконалих блокологів, адже мало кому вистачало ментальної дисципліни.

«Ментальної дисципліни?».

Гаррі зібрав був низку історій про чоловіка, що постійно лютував на заняттях і зривався на маленьких дітях. Однак цей самий чоловік, почувши від Гаррі, що Темний Лорд досі живий, зреагував миттєво й бездоганно — як хтось, хто анічогісінько не підозрював. Цей чоловік пересувався Гоґвортсом із виглядом убивці, випромінюючи небезпеку…​ чого жоден справжній вбивця не робитиме. Справжні вбивці мають скидатися на безпомічних службовців, аж доки когось не вбʼють. Він був вихователем гордовитого й шляхетного гуртожитку Слизерин і носив заплямовану зіллями й інгредієнтами мантію, яку можна було б за дві хвилини почистити закляттям.

Гаррі помітив, що він спантеличений. І його оцінка небезпечности вихователя Слизерину злетіла до небес.

З огляду на все Дамблдор вважав, що Северус належить йому, і ніщо цьому не суперечило. Для учнів майстер-зіллєвар залишався «страхітливим, проте не знущався з них», як і було обіцяно. Тому спершу Гаррі припустив, що це стосується внутрішніх справ братерства. Якщо Северус планував був зашкодити йому, то, звісно, не звернувся б до Гаррі перед Герміоною, очевидицею, коли міг просто зачекати, доки той опиниться на самоті.

Гаррі тихо закусив губу.

 — Я колись знав хлопця, що щиро обожнював квідич, — промовив Северус Снейп. — Він був повним дурбецалом. Як ми й очікували б — ви і я.

 — До чого це все? — повільно повторив Гаррі.

 — Терпіння, Поттере.

Северус повернув голову й ковзнув своєю скрадливою ходою крізь просвіт у коридорній стіні до меншого й вужчого проходу, що вів кудись геть. Гаррі рушив за ним, гадаючи, чи не розумнішим було б просто втекти.

Повернувши ще раз, вони зупинилися біля глухого кута — просто порожньої стіни. Якби Гоґвортс було збудовано, а не створено — чи викликано, чи народжено абощо, — то архітекторові довелося б вислухати від Гаррі кілька теплих слів про марнування ресурсів на коридори, що нікуди не ведуть.

 — Квієтус, — сказав Северус, а також ще декілька речей.

Гаррі сперся на стіну, склав руки на грудях і спостерігав за його обличчям.

 — Дивитеся мені в очі, Поттере? Ваші заняття з блокології навряд чи просунулися досить далеко, щоб ви могли заблокувати виманологію. Проте, можливо, якраз достатньо, щоб помітити спробу. Оскільки я не знаю напевно, то не ризикуватиму, — чоловік ледь посміхнувся. — Гадаю, те ж саме можна сказати й про Дамблдора. Ось чому тепер ми трохи порозмовляємо.

Гарріні очі мимоволі розширилися.

 — Почнімо з того, — Северусові очі блистіли, — що я хотів би взяти з вас слово нікому не розповідати про цю бесіду. Для решти школи ми обговорювали ваше домашнє завдання із зіллєваріння. Повірять вони в це чи ні — неважливо. Для Дамблдора й Макґонеґел — я зловживаю довірою Драко Мелфоя і повідомляти більше жоден із нас не вважає правильним.

Гаррін мозок спробував обчислити всі можливі наслідки й підтексти цього, та йому забракло оперативки.

 — Ну? — запитав майстер-зіллєвар.

 — Гаразд, — повільно погодився Гаррі. Складно уявити, як розмова, про яку не можна нікому розповідати, може сковувати більше, ніж її відсутність, адже в такому разі переповісти зміст однаково не вдасться. — Обіцяю.

 — Якось у кабінеті директора ви заявили, — Северус пильно його розглядав, — що не терпітимете знущань чи кривд. Тож тепер мені цікаво, Поттере, наскільки ви схожі на свого батька?

 — Якщо йдеться не про Майкла Веррес-Еванса, то відповідь така: я дуже мало знаю про Джеймса Поттера.

Северус кивнув, ніби сам собі:

 — Є один слизеринець-пʼятикласник. Хлопець на імʼя Лесат Лестранж. Його цькують ґрифіндорці. А мої засоби впливу на такі ситуації…​ обмежені. Ви в змозі йому допомогти, мабуть. Якщо забажаєте. Я не прошу про послугу й нічого не буду вам винен. Це просто нагода, і ви можете чинити з нею як заманеться.

Гаррі витріщився на Северуса, поринувши в роздуми.

 — Думаєте, чи не пастка це? — Северус ледь помітно всміхнувся. — Не пастка. Це випробування. Вважайте це цікавістю з мого боку. Проте проблеми Лесата справжні, як і мої власні складнощі з втручанням.

У цьому полягала проблема, коли інші люди знали тебе як славного хлопця. Навіть знаючи, що вони знають, ігнорувати приманку не вдавалося.

А якщо його батько теж захищав учнів від хуліганів…​ неважливо, чи знав Гаррі, чому Северус йому розповів. На душі йому потепліло тільки від цієї думки, він пишався й просто піти геть уже не міг.

 — Гаразд. Розкажіть мені про Лесата. Чому його ображають?

 — Гадаєте, — усмішка зникла з лиця Северуса, — є причини, Поттере?

 — Може, і ні, — тихо зауважив Гаррі. — Але мені спало на думку, що він міг зіштовхнути зі сходів якусь незначну бруднокровку.

 — Лесат Лестранж, — холодно виголосив Северус, — син Белатриси Блек, найбільш фанатичної та лихої слуги Темного Лорда, визнаний позашлюбний син Рабастана Лестранжа. Невдовзі після смерти Темного Лорда Белатрису, Рабастана та його брата Родольфуса впіймали за катуванням Аліси й Френка Лонґботомів. Усі троє довічно в Азкабані. Лонґботоми збожеволіли від тривалого впливу «Круціатусу» й донині перебувають у відділі для невиліковних лікарні Святого Мунґо. Чи вагома це причина для знущань, Поттере?

 — Зовсім ні, — все ще тихо відповів Гаррі. — А сам Лесат не зробив нічого поганого, наскільки вам відомо?

Легка усмішка повернулася на Северусове обличчя:

 — Лесат не святіший за інших. Але він не штовхав бруднокровок зі сходів, принаймні я про це ніколи не чув.

 — І не бачили в його розумі, — уточнив Гаррі.

Від Северуса повіяло холодом:

 — Я не порушував його ментального особистого простору, Поттере. Натомість я не стримувався стосовно ґрифіндорців. Він просто зручна ціль для їхніх невеличких розваг.

Холодна хвиля гніву прокотилася Гарріною спиною, і йому довелося нагадати собі, що Северус може й не бути надійним джерелом інформації.

 — І ви вважаєте, що втручання Гаррі Поттера, Хлопчика-Що-Вижив, може виявитися ефективним.

 — Саме так, — підтвердив Северус Снейп і розповів, де й коли ґрифіндорці планували свою наступну невеличку забавку.


Через центр Гоґвортсу на третьому поверсі проходить головний коридор з півдня на північ, і близько середини цього коридору є відгалуження в короткий коридор, що за кільканадцять кроків повертає під прямим кутом, нагадуючи за формою літеру «Г», а ще за кільканадцять кроків завершується широким яскравим вікном, з якого можна бачити, як мрячить над східними землями Гоґвортсу. Усім, хто стоїть коло вікна, нічого не чути з головного коридору, і ніхто з головного коридору не чує, що коїться біля вікна. Якщо вам здається це дивним, то ви замало часу провели в Гоґвортсі.

Четверо хлопців у мантіях з червоним оздобленням сміються, а хлопець в мантії із зеленим оздобленням кричить і несамовито чіпляється руками за край відчиненого вікна, доки четверо хлопців ніби намагаються виштовхнути його. Це, звісно, лише жарт, і, крім того, падіння з такої висоти не вбʼє чарівника. Просто невинна розвага. Якщо вам це здається дивним…​

 — Що ви робите? — пролунав голос шостого хлопця.

Четверо в мантіях з червоним розвернулися навколо від здивування, а хлопець у мантії з зеленим несамовито відштовхнувся якнайдалі від вікна й впав на підлогу. Його обличчя було в сльозах.

 — О, — сказав найгарніший з хлопців із полегшенням, — це ти. Гей, Лессі, знаєш, хто це?

Але він не отримав жодної відповіді від хлопця на підлозі, що намагався припинити схлипувати, і хлопець в мантії з червоним оздобленням заніс ногу для удару…​

 — Припини! — кричить шостий хлопець.

Хлопець у мантії з червоним похитнувся, скасувавши удар.

 — Ем, — сказав він, — а ти знаєш, хто це?

Шостий хлопець дивно дихав.

 — Лесат Лестранж, — каже він, часто й важко дихаючи, — і він нічого не зробив моїм батькам — йому було пʼять років.


Невіл Лонґботом витріщався на чотирьох величезних пʼятикласників-хуліганів, що стояли прямо перед ним, і робив усе можливе, щоб не затремтіти.

Йому слід було просто відмовити Гаррі Поттерові.

 — Чому ти захищаєш його? — запитав той, що гарний. Він здавався здивованим, у його голосі зʼявилися перші нотки агресії. — Він слизеринець. І Лестранж.

 — Він хлопець, що втратив батьків, — сказав Невіл Лонґботом. — І я знаю, як це.

Він не знав, звідки прийшли слова. Вони звучали надто круто — як щось, що сказав би Гаррі Поттер.

Втім, він і далі тремтів.

 — Та хто ти взагалі такий? — сказав гарний хлопець, уже розлюченим тоном.

Я Невіл, спадкоємець шляхетного й найдавнішого роду Лонґботомів…​

Невіл не міг цього сказати.

 — Гадаю, він зрадник, — сказав хтось із решти ґрифіндорців, і Невілові раптом стало зле.

Він так і знав, так і знав. Гаррі Поттер зрештою помилявся. Хулігани не зупиняться лише через те, що Невіл Лонґботом скаже їм зупинитися.

Той, що гарний, підійшов на крок, решта троє рушили за ним.

 — То он воно як для вас, — сказав Невіл, і сам здивувався, наскільки рівним голосом. — Вам начхати, це Лесат Лестранж чи Невіл Лонґботом.

Лесат Лестранж скрикнув зі свого місця на підлозі.

 — Зло — це зло, — гаркнув той, що розмовляв раніше. — І якщо ти в друзях зі злом — ти теж зло.

Вони вчотирьох наблизилися ще на крок.

Лесат хитаючись підвівся на ноги. Його обличчя було блідим, він зробив декілька кроків уперед і сперся на стіну, але нічого не сказав. Його очі не відривалися від рогу коридору — виходу.

 — Друзі, — сказав Невіл. Тепер його голос став дещо вищим. — Так, у мене є друзі. Один з них — Хлопчик-Що-Вижив.

Пара ґрифіндорців здавалися збентеженими. Гарний навіть не змигнув.

 — Гаррі Поттера тут немає, — загрозливо сказав він, — а якби був, йому б не сподобалося, що Лонґботом захищає Лестранжа.

І ґрифіндорці підійшли ще на крок, а за їхніми спинами Лесат крався вздовж стіни, чекав на свій шанс.

Невіл ковтнув слину, підняв правицю й приклав великий палець до вказівного.

Він заплющив очі, бо Гаррі Поттер змусив його пообіцяти не підглядати.

Якщо це не спрацює, він більше ніколи нікому не повірить.

Його голос на диво не тремтів, враховуючи обставини.

 — Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. За борг, що ти винен мені, і владою твого справжнього імені я викликаю тебе, я відкриваю тобі шлях, я кличу тебе, щоб ти зʼявився переді мною.

Невіл клацнув пальцями.

А тоді розплющив очі.

Лесат Лестранж витріщався на нього.

Четверо ґрифіндорців витріщалися на нього.

Той, що гарний, почав гигикати, чим вивів з оціпеніння решту.

 — Гаррі Поттер що, мав вийти з-за рогу, чи що? — сказав він. — Ах, видається, когось підставили.

Той, що гарний, зробив загрозливий крок до Невіла.

Інші три подріботіли за ним.

 — Кгем, — сказав Гаррі Поттер з-за їхньої спини. Він спирався на стіну біля вікна, у глухому куті коридору, куди ніхто ну ніяк не міг потрапити так, щоб ніхто не помітив.

Якщо дивитися, як кричать люди, завжди було так приємно, то Невіл майже міг зрозуміти, чому люди ставали хуліганами.

Гаррі Поттер покрокував уперед і зупинився між Лесатом Лестранжем та іншими. Він оглянув крижаним поглядом хлопців у оздоблених червоним мантіях, а потім зупинив очі на гарному — ватажкові.

 — Містере Карле Слоупер, — сказав Гаррі Поттер, — мені здається, що я цілковито розумію ситуацію. Якщо Лесат Лестранж колись і скоїв бодай якесь зло, а не просто народився не в тих батьків, то цей факт не є відомим вам. Якщо ж я помиляюся, містере Слоупер, то пропоную вам проінформувати мене про це негайно.

Невіл побачив страх та благоговіння на обличчях інших хлопців. Він і сам їх відчував. Гаррі стверджував, що це все буде просто фокус, але як таке було можливе?

 — Але ж він Лестранж, — сказав ватажок.

 — Він хлопець, що втратив батьків, — сказав Гаррі Поттер, його голос став навіть холоднішим.

Цього разу всі три інші ґрифіндорці здригнулися.

 — Отже, — сказав Гаррі Поттер. — Ви бачили, що Невіл не хоче, щоб ви мучили невинного хлопця від імені Лонґботомів. Це не вплинуло на вас. Якщо я скажу вам, що Хлопець-Що-Вижив також вважає, що ви чините неправильно, що те, що ви сьогодні робили, було жахливою помилкою, чи змінить це щось?

Ватажок підійшов на крок до Гаррі.

Решта не пішла за ним.

 — Карле, — сказав один з них, ковтнувши слину, — може, нам варто піти.

 — Подейкують, що ти станеш наступним темним лордом, — сказав ватажок, втупившись у Гаррі.

Гаррі Поттер посміхнувся.

 — Також подейкують, що я таємно заручений з Джіневрою Візлі та існує пророцтво, що ми завоюємо Францію, — посмішка зникла. — Оскільки ви рішуче налаштовані на силове розвʼязання проблеми, містере Карле Слоупер, дозвольте прояснити. Облиште Лесата в спокої. Я знатиму, якщо ви цього не зробите.

 — Отже, Лессі нажалівся тобі, — холодно сказав ватажок.

 — Звісно, — сухо сказав Гаррі Поттер, — а також розповів мені, що ти робив сьогодні після занять чарами, в усамітненому місці, де ніхто тебе не міг бачити, разом з однією гафелпафкою, що носить білу стрічку у волоссі…​

Ватажок роззявив рота від подиву.

 — Ііііі, — запищав один з ґрифіндорців, після чого розвернувся на місці й вибіг з поля зору. Звук його бігу швидко віддалявся й зник.

І ось їх залишилося шестеро.

 — А, — сказав Гаррі Поттер, — нас покинув трохи розумний парубок. Іншим з вас варто було б повчитися в Бертрама Кірка, доки у вас не зʼявилися, скажімо, проблеми.

 — Ти погрожуєш донести на нас? — запитав гарний ґрифіндорець, він намагався бути злим, але голос тремтів. — Із донощиками трапляються погані речі.

Інші два ґрифіндорці почали повільно відступати.

Гаррі Поттер почав сміятися.

 — Ну, невже ти щойно це сказав. Ти справді намагаєшся мене залякати? Мене? Тепер скажи чесно, невже ти гадаєш, що ти страшніший за Перегрина Дерика, Северуса Снейпа чи, до слова, Відомо-Кого?

Тут навіть ватажок здригнувся.

Гаррі Поттер підняв руку, пальці готові, і всі три ґрифіндорці відстрибнули, один з них скрикнув «Ні!..»

 — Бачите, — сказав Гаррі Поттер, — зараз я клацну пальцями, і ви станете частиною однієї з дивовижно веселих історій, що її розповідатимуть з нервовим сміхом сьогодні за вечерею. Але річ у тім, що люди, яким я довіряю, весь час кажуть мені не робити такого. Професорка Макґонеґел казала мені, що я всюди шукаю легкий шлях, а професор Квірел каже, що мені треба навчитися програвати. Тож памʼятаєте цю історію, коли я дозволив слизеринцям мене бити? Можемо це повторити. Можете деякий час мене цькувати, я можу це дозволити. Тільки от памʼятаєте ту частину, коли я сказав багатьом, багатьом своїм друзям зі школи нічого з цього приводу не робити? Цього разу ми пропустимо цю частину. Уперед. Цькуйте мене.

Гаррі Поттер зробив крок уперед, його руки були широко розведені, ніби запрошення.

Три ґрифіндорці зламалися й побігли, а Невілові довелося швидко відступити вбік, щоб його не збили з ніг.

Запала тиша, доки звуки кроків згасали, а потім ще трохи тиші.

І ось їх залишилося троє.

Гаррі Поттер глибоко вдихнув, потім видихнув.

 — Фух, — сказав він. — Як ти там, Невіле?

Голос Невіла нагадував високий писк.

 — Усе гаразд. Це було справді круто.

На обличчі Гаррі Поттера заграла усмішка.

 — Ти теж був доволі крутим, знаєш.

Невіл знав, що Гаррі Поттер каже це лише для того, щоб підбадьорити його, та все одно відчув тепло всередині.

Гаррі обернувся до Лесата Лестранжа…​

 — У тебе все гаразд, Лестранже? — запитав Невіл перед тим, як Гаррі встиг розкрити рота.

Він не очікував, що колись у житті вимовить таку фразу.

Лесат Лестранж повільно повернувся й втупився у Невіла, у нього було напружене лице, він більше не плакав, сліди сліз відблискували.

 — Гадаєш, ти знаєш, як це? — запитав Лесат, його голос був високим та зривався на крик. — Гадаєш, ти знаєш? Мої батьки в Азкабані, я намагаюся не думати про це, але вони завжди нагадують мені, вони вважають, що це чудово, що моя мати там у холоді та темряві з дементорами, що висмоктують з неї життя. Я хотів би бути, як Гаррі Поттер, — принаймні його батьки не страждають, а мої батьки завжди страждають — щосекунди кожного дня. Я хотів би бути, як ти, — принаймні ти можеш іноді бачити своїх батьків, принаймні ти знаєш, що вони любили тебе. Якщо мати колись мене й любила, то дементори вже зʼїли й цю думку…​

Очі Невіла були широко розкриті від здивування. Такого він не очікував.

Лесат обернувся до Гаррі Поттера, чиї очі були сповнені жаху.

Лесат кинувся на підлогу перед Гаррі Поттером, доторкнувся лобом землі та прошепотів:

 — Допоможіть мені, лорде.

Запанувала жахлива тиша. Невіл не міг вигадати жодного слова, яке можна було б вимовити, і судячи з неприхованого шоку на лиці Гаррі, він також не міг нічого вигадати.

 — Кажуть, що ви можете все. Благаю, благаю, мій лорде, витягніть моїх батьків з Азкабану, і я назавжди стану вам вірним слугою, моє життя буде вашим, як і моя смерть, тільки благаю…​

 — Лесате, — сказав Гаррі надламаним голосом, — Лесате, я не можу, насправді я не можу такого зробити, це все лише дурні фокуси.

 — Неправда, — у відчаї вигукнув Лесат. — Я сам бачив, історії правдиві, ви можете!

Гаррі ковтнув слину.

 — Лесате, я все це влаштував разом з Невілом, ми все спланували заздалегідь — спитай його!

Так і було, хоча Гаррі не пояснив, як він зробить хоч щось із цього…​

Коли Лесат поглянув на них з підлоги, його обличчя було жахливим, він швидше верещав, а не говорив, у Невіла аж вуха заболіли.

 — Бруднокровчий син! Ти міг би її витягти, але не станеш! Я опустився на коліна й благав тебе, а ти все одно не допоможеш! Я дарма й сподівався — ти Хлопчик-Що-Вижив, ти гадаєш, що там їй і місце!

 — Я не можу! — рівень відчаю в голосі Гаррі майже не поступався Лесатові. — Питання не в тому, чого я хочу. Я не маю влади!

Лесат підвівся на ноги, плюнув на підлогу перед Гаррі, обернувся й пішов геть. Коли він завернув за ріг, його кроки пришвидшилися, і коли вони майже затихли, Невілові здалося, що він почув схлипування.

І ось їх залишилося двоє.

Невіл подивився на Гаррі.

Гаррі подивився на Невіла.

 — Овва, — тихо сказав Невіл. — Видається, він був не дуже вдячним, що ми його врятували.

 — Він гадав, що я можу допомогти йому, — хрипко сказав Гаррі. — Вперше за роки він мав надію.

Невіл ковтнув і вимовив це:

 — Вибач.

 — Шо? — цілковито спантеличено запитав Гаррі.

 — Я не був вдячним, коли ти допоміг мені…​

 — Все, що ти тоді сказав мені, до останнього слова, було цілковито правильно, — відповів Хлопчик-Що-Вижив.

 — Ні, — сказав Невіл, — не було.

Вони одночасно й ненадовго сумно й поблажливо всміхнулися один одному.

 — Я знаю, що все було не по-справжньому, — сказав Невіл. — Я знаю, що я б нічого такого не зробив, якби тебе тут не було, проте дякую, що дозволив мені прикидатися.

 — Та годі вже, — сказав Гаррі.

Гаррі відвернувся від Невіла й почав дивитися з вікна на гнітючі хмари.

Невілові на думку спало дещо цілковито сміховинне.

 — Ти ж не почуваєшся винним через те, що не можеш витягти батьків Лесата з Азкабану?

 — Ні, — сказав Гаррі.

Минуло кілька секунд.

 — Так, — сказав Гаррі.

 — Ти дурний.

 — Я усвідомлюю це.

 — Ти маєш робити буквально будь-що, про що тебе хто завгодно попросить?

Хлопчик-Що-Вижив знову поглянув на Невіла.

 — Робити? Ні. Почуватися винним, що не роблю? Так.

Невілові було складно дібрати слова.

 — Коли помер Темний Лорд, Белатриса Блек стала буквально найбільшим втіленням зла в усьому світі, і це перед тим, як вона потрапила в Азкабан. Вона катувала моїх тата й маму, доки вони не збожеволіли, бо хотіла дізнатися, що сталося з Темним Лордом…​

 — Я знаю, — тихо сказав Гаррі. — Я розумію, проте…​

 — Ні! Не розумієш! У неї була причина, щоб зробити це, і обидвоє моїх батьків були аврорами! Це навіть поряд не стояло з найгіршими з речей, що вона робила! — голос Невіла тремтів.

 — І все одно, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, його очі дивилися далеко-далеко на щось, чого Невіл не міг уявити. — Можливо, існує неймовірно розумне рішення, що зробить можливим врятувати всіх, і дозволить всім жити після цього щасливо, якби я був достатньо розумним, то вже би його вигадав…​

 — У тебе проблеми, — сказав Невіл. — Ти гадаєш, що маєш бути тим, ким тебе вважає Лесат Лестранж.

 — Так, — сказав Хлопчик-Що-Вижив, — це доволі точно описує ситуацію. Щоразу, як хтось вигукує молитву, на яку я не можу відповісти, я почуваюся винним, що я не Бог.

Невіл не зовсім це зрозумів, проте…​

 — Звучить недобре.

Гаррі зітхнув.

 — Я розумію, що маю проблему, і я знаю, що треба зробити, щоб вирішити її, гаразд? Я працюю над цим.


Гаррі дивився, як Невіл пішов.

Звісно, Гаррі не сказав, яке ж рішення.

Рішення, очевидно, — якомога швидше стати Богом.

Кроки Невіла віддалялися, і невдовзі їх було не чути.

І ось він залишився один.

 — Кгем, — пролунав голос Северуса Снейпа прямо за ним.

Гаррі тонко скрикнув і одразу зненавидів себе.

Він повільно обернувся.

Високий чоловік із масним волоссям у заплямованій мантії спирався на стіну саме так, як нещодавно це робив Гаррі.

 — Чудовий плащ-невидимка, Поттере, — протягнув майстер-зіллєвар. — Багато що стало зрозумілим.

От лайно.

 — І, можливо, я надто довго був поряд з Дамблдором, — сказав Северус, — проте не можу не поцікавитися, чи це не той самий Плащ невидимості.

Гаррі миттєво перетворився на когось, хто ніколи не чув про Плащ невидимості і хто був саме настільки розумним, наскільки розумним його вважав Северус на думку Гаррі.

 — О, можливо, — сказав він. — Я впевнений, ви усвідомлюєте наслідки, якщо це він?

 — Ви й гадки не маєте, про що я, чи не так, Поттере? — поблажливо сказав Северус. — Доволі незграбна спроба щось вивідати.

(Професор Квірел зазначив був упродовж їхнього обіду, що Гаррі справді потрібно краще приховувати стан свідомості, ніж просто зберігати нейтральний вираз обличчя, коли хтось обговорює небезпечну тему, і пояснив про обман першого рівня, другого рівня тощо. Отже, якщо Северус дійсно вважав Гаррі гравцем першого рівня, що робило самого Северуса гравцем другого рівня, то хід Гаррі третього рівня був успішним; або Северус був гравцем четвертого рівня і хотів, щоб Гаррі вважав, що обман був успішним. Гаррі з усмішкою запитав професора Квірела, на якому рівні грає він, а той, теж з усмішкою, відповів: «на один рівень вище за вас».)

 — Отже, ви спостерігали весь цей час, — сказав Гаррі. — Здається, це називається розілюзнення.

Снейп ледь усміхнувся.

 — З мого боку було б дурістю бодай трохи ризикувати, що з вами щось станеться.

 — А також ви хотіли побачити результати перевірки на власні очі, — сказав Гаррі. — Отже, чи схожий я на свого батька?

Обличчя чоловіка набуло дивного сумного виразу, що зовсім йому не пасував.

 — Я б швидше сказав, Гаррі Поттере, що ви більше схожі…​

Северус затнувся.

Він витріщився на Гаррі.

 — Лестранж назвав вас бруднокровчим сином, — повільно сказав Северус. — Видається, це вас не дуже схвилювало.

Гаррі насупив брови.

 — Не за цих обставин, ні.

 — Ви щойно йому допомогли, — очі Северуса незмигно дивилися на Гаррі. — А він кинув це вам у лице. Звісно, таке просто так не пробачають?

 — Він щойно пройшов через болісну ситуацію, — сказав Гаррі. — І те, що його врятували першачки, навряд чи допомогло його гордості.

 — Гадаю, його було доволі легко пробачити, — дивним голосом сказав Северус, — бо Лестранж для вас нічого не значить. Просто якийсь дивний слизеринець. Можливо, якби це був друг, ви б відчували значно більший гнів від таких слів.

 — Якби він був другом, то це б лише було ще однією причиною його пробачити.

Запала довга мовчанка. Гаррі відчував, хоч і не міг сказати як, що повітря наповнювала страшенна напруга, ніби вода все здіймалася, здіймалася й здіймалася.

Потім Северус усміхнувся, раптом він знову здавався розслабленим, і вся напруга зникла.

 — Ви дуже легко пробачаєте, — сказав Северус, досі всміхаючись. — Гадаю, цьому вас навчив ваш названий батько, Майкл Веррес-Еванс.

 — Швидше татова колекція наукової фантастики та фентезі. Насправді, ця колекція — ніби мій пʼятий батько. Я прожив життя всіх персонажів з усіх своїх книжок, і вся їхня велична мудрість ширяє у мене в голові. Гадаю, десь там був хтось схожий на Лесата, хоча не можу сказати, хто саме. Нескладно було поставити себе на його місце. І це мої книжки навчили мене, що треба робити в таких ситуаціях. Хороші хлопці пробачають.

Северус трохи посміявся.

 — Боюся, я не дуже знаюся на тому, що роблять хороші люди.

Гаррі подивився на нього. Взагалі-то, це було доволі сумно.

 — Я можу позичити вам декілька творів з хорошими людьми, якщо бажаєте.

 — Я бажаю попросити вашої поради про дещо, — недбало сказав Северус. — Я знаю іншого слизеринця-пʼятикласника, його теж цькували ґрифіндорці. Він залицявся до вродливої дівчини маґлівського роду, що саме проходила повз, коли з нього знущалися, і вона спробувала його врятувати. І він назвав її бруднокровкою, і це був кінець їхніх стосунків. Він вибачався, багато разів, проте вона ніколи не пробачила йому. Чи є у вас якісь здогади: що він міг би сказати чи зробити, щоб здобути пробачення, яке ви дали Лестранжу?

 — Ем…​ — сказав Гаррі, — якщо мати лише цю інформацію, то я не впевнений, що він був головною причиною. Я б сказав йому не зустрічатися з кимось настільки нездатним пробачати. Припустімо, вони б одружилися, уявляєте, яке б життя чекало на нього вдома?

Ненадовго запала тиша.

 — О, але вона вміла пробачати, — здивовано сказав Северус. — Ба більше, після того, вона взяла й стала дівчиною того самого хулігана. Скажіть, чому вона пробачила хуліганові, але не цькованому?

Гаррі знизав плечима.

 — Ну, якщо спробувати вгадати навмання, то через те, що хуліган робив дуже боляче комусь іншому, а цькований хлопець зробив трохи боляче їй, і вона відчувала, що це якось значно складніше пробачити. Чи, якщо відверто, чи був хуліган гарним? Або ще й багатим?

І знову пауза.

 — Так і так, — сказав Северус.

 — Ну ось і відповідь, — сказав Гаррі. — Я, звісно, ще не в підлітковому віці, проте книжки дали мені зрозуміти, що існує певний тип дівчат, що будуть обурені через єдине слово, якщо хлопець простий чи бідний, і втім якимось чином завжди знайдуть у собі сили пробачити багатому чи гарному хлопцеві всі його витівки. Іншими словами, вона була неглибока. Скажіть цьому хлопцеві, що вона його не варта, йому треба про неї забути й жити далі, і шукати наступного разу дівчину з багатим внутрішнім світом, а не просто гарненьку.

Северус тихо витріщався на Гаррі, його очі блищали. Усмішка зникла, і хоча обличчя Северуса смикалося, так і не повернулася.

Гаррі почав трохи нервувати.

 — Ем, у мене, звісно, немає жодного власного досвіду в цьому, але гадаю, що це сказав би мудрий радник з моїх книжок.

Ще тиша, ще блиск в очах.

Напевно, зараз саме час змінити тему.

 — Отже, — сказав Гаррі, — чи пройшов я вашу перевірку, хай у чому вона полягала?

 — Гадаю, — сказав Северус, — між нами більше не буде розмов, Поттере, і з вашого боку було б надзвичайно мудро ніколи не згадувати цю.

Гаррі кліпнув очима.

 — Чи не могли б ви сказати, що я зробив неправильно?

 — Ви образили мене. І я більше не маю віри у вашу хитрість.

Гаррі витріщився на Северуса, захоплений зненацька.

 — Але ви дали мені пораду з добрими намірами, — продовжив Северус Снейп, — і я у відповідь дам вам щиру пораду, — його голос був бездоганно рівним. Ніби струна, що натягнута бездоганно горизонтально, незважаючи на колосальну вагу, що висить посередині, на мільйони тон напруги на обох кінцях. — Ви ледь не померли сьогодні, Поттере. У майбутньому, ніколи не діліться своєю мудрістю з кимось, якщо ви не знаєте абсолютно точно, про що саме кожен з вас розмовляє.

Нарешті розум Гаррі зʼєднав факти.

 — Ви були тим…​

Гаррі закрив рота, коли фраза ледь не помер дійшла до нього — на дві секунди запізно.

 — Так, — сказав Северус, — був.

І жахлива напруга знову заполонила кімнату, ніби вони опинилися під водою на дні океану.

Гаррі не міг дихати.

Програй. Зараз.

 — Я не знав, — зашепотів Гаррі. — Виба…​

 — Ні, — сказав Северус. Лише єдине слово.

Гаррі стояв у тиші, його розум несамовито шукав варіантів. Северус стояв між ним і вікном, що було вкрай невдало, адже падіння з такої висоти не вбʼє чарівника.

 — Ваші книжки зрадили вас, Поттере, — сказав Северус, тим самим голосом під тиском у мільйони тонн. — Вони не сказали вам того єдиного, що вам треба знати. З історій не можна навчитися того, як це — втратити когось, кого любиш. Таке ніяк не зрозуміти, крім як самому таке відчути.

 — Мій батько, — прошепотів Гаррі. Це був найліпший з його здогадів — єдиний, що може його врятувати. — Мій батько намагався захистити вас від хуліганів.

Примарна посмішка розтягнула обличчя Северуса, і він почав рухатися до Гаррі.

І пройшов повз.

 — Прощавайте, Поттере, — сказав Северус, не озираючись і не зупиняючись. — Віднині нам немає що сказати один одному.

А біля рогу чоловік зупинився, і не обертаючись, заговорив востаннє.

 — Ваш батько був тим самим хуліганом, — сказав Северус Снейп, — і аж до сьогодні я не міг збагнути, що в ньому знайшла ваша мати.

Він пішов.

Гаррі обернувся й підійшов до вікна. Його руки тремтіли, він поклав їх на підвіконня.

Ніколи не давай нікому мудрих порад, хіба що ти знаєш абсолютно точно, про що ви обидвоє розмовляєте. Зрозумів.

Гаррі деякий час роздивлявся хмари й мжичку. Вікно виходило на східні землі, був полудень, отже якщо сонце й виднілося з-за хмар, Гаррі все одно не міг його бачити.

Руки припинили тремтіти, проте Гаррі стисло груди, ніби їх обхопили металеві смуги.

Отже, його батько цькував людей.

А його мати була неглибокою.

Можливо, вони подорослішали пізніше. Добрі люди, наприклад професорка Макґонеґел, вважали їх чудовими людьми, і, можливо, не лише через те, що вони були героїчними мучениками.

Звісно, це погано втішало, коли вам було одинадцять, ви тільки збиралися стати підлітком і цікавилися, яким підлітком ви можете стати.

Як жахливо.

Як сумно.

Яке в Гаррі жалюгідне життя.

Дізнатися, що його біологічні батьки не були бездоганним, ну як же, йому треба довго-довго бути пригніченим і глибоко нещасним через це.

Напевно, варто пожалітися Лесатові Лестранжу.

Гаррі читав був про дементорів. Холод та темрява супроводжували їх, і страх, вони висмоктували всі ваші щасливі думки, і через їхню відсутність на поверхню спливали найжахливіші спогади.

Він міг уявити себе на місці Лесата: знати, що твої батьки в Азкабані довічно, у місці, з якого ніхто ніколи не втікав.

А Лесат уявляв себе на місці своєї матері — у холоді, темряві, посеред страху, наодинці з найгіршими своїми спогадами, навіть уві сні, щосекунди кожного дня.

На мить Гаррі уявив, що це його власні мама й тато в Азкабані, це їхнє життя висмоктують дементори, вбирають їхні щасливі спогади та їхню любов до нього. Лише на мить — перед тим, як його уява спалила запобіжник та розпочала аварійне вимкнення, та сказала йому більше ніколи цього не уявляти.

Чи було правильним робити таке з будь-ким, навіть з другою найзлобнішою людиною світу?

Ні, сказала мудрість книжок Гаррі, якщо існує якийсь інший спосіб, який завгодно інший спосіб, то ні.

І хіба що чаклунська судова система була не менш бездоганною за їхні тюрми — а це звучало вкрай малоймовірно, враховуючи обставини, — десь у Азкабані була зовсім невинна людина, напевно, навіть не одна.

Гаррі до горла підступив клубок, у його очах збиралася волога, йому хотілося телепортувати всіх вʼязнів Азкабану до безпеки та викликати вогонь з небес, щоб знищити це жахливе місце дощенту. Але він не міг, бо він не був Богом.

І Гаррі згадав, як професор Квірел сказав під сяйвом зірок: Іноді, коли цей зіпсутий світ здається мені особливо мерзенним, я запитую себе: може, десь удалині існує якесь місце суто для мене…​ Однак зірки дуже, дуже далеко…​ Цікаво, які сни я б побачив, заснувши так надовго…​

Саме зараз цей зіпсований світ здавався винятково мерзенним.

І Гаррі не міг зрозуміти слів професора Квірела, їх могли б вимовити прибульці, чи штучний інтелект — щось, що створено настільки інакше, що мозок Гаррі не міг працювати у відповідному режимі.

Не можна було покидати рідну планету, доки на ній існувало таке місце, як Азкабан.

Ти мав залишитися й боротися.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0