Круглий місяць у чистому небі, зірки та Чумацький шлях в усій своїй величності серед темряви освітлювали цвинтар та з неймовірної відстані були свідками.

У мить, коли Гаррі зрозумів, що не існує жодного способу врятувати всіх, голоси в його голові віддалилися, злившись в єдиний імпульс, що заполонив усю його свідомість.

Пʼятдесят секунд.

Сорок секунд.

Очі Гаррі повільно рухалися, поки його погляд не досяг першого смертежера, найближчого до нього.

Тридцять секунд?

Двадцять секунд?

 — Час-с майже вичерпано…​ — просичав Волдеморт.

 — Я знаю с-секрети, ш-що їх ви бажаєте знати, — зашипів Гаррі. Він не дивився на Темного Лорда. — Але найбільш-ш цінним знанням для вас-с, вважаю, будуть мої ідеї ш-щодо того, як можна зниш-щити с-світ. Однак, повідомлення вам цих ідей може призвес-сти до зниш-щення с-світу. Не знаю пророцтва, та якш-що воно іс-снує, це робить більш-ш імовірним, ш-що якісь мої дії можуть призвес-сти до такого результату. Або ж повідомлення вам цього може попередити зниш-щення с-світу, бо ви здаєтес-ся вмотивованим уникнути цього. Не маю дозволу виріш-шувати с-самос-стійно. Потребую розбудити та проконс-сультуватис-ся з дівчиною-подругою. Обітниця вимагає цього.

Запала довга тиша. Темний Лорд, літаючи над та позаду дуги смертежерів з піднятими паличками, почав сміятися так, як Салазар Слизерин вважав, мають сміятися змії: холодна потіха у формі сичання.

 — А чи знаєш-ш ти нас-справді, у який с-спос-сіб можна зниш-щити с-світ?

 — Не можу с-свідомо с-спробувати уявити такий метод. Ви можете мати можливіс-сть за допомогою с-своїх с-слуг вкрас-сти мої думки. Обітниця забороняє. Але підозрюю, ш-що можу вигадати такий с-спос-сіб, якш-що дівчина-подруга с-скаже с-спробувати.

Погляд Гаррі повільно дрейфував до чергового смертежера і далі до ще одного.

Знову зміїний сміх:

 — Кмітливо. Отримай комплімент від мене за продумування такої тактики. Але ні.

 — Знаю, ш-що це дратує, але за умови, ш-що с-світ та ваш-ша вічніс-сть на кону, чи не с-спробували б ви…​

 — Більш-ший ризик для с-світу у тому, ш-щоб внос-сити такі с-складнош-щі, відтягуючи твій кінець. Я вивчу маґлівс-ську науку с-самотужки, подумаю про вс-се, ш-що ти міг би вигадати с-самос-стійно. А тепер розказуй такі с-секрети, ш-що ти можеш-ш мені розказати, інакш-ше вс-се закінчиться зараз.

Погляд Гаррі повільно просувався цвинтарем, старанно рухаючись дугами, ігноруючи Темного Лорда, що для його периферійного зору виглядав летючою чорною плямою. Його рот говорив далі, та Гаррі приділяв діалогу лише половину уваги:

 — Вигадав ідею, про яку ви можливо не подумали, учителю. Ваш-ша с-спроба вбити мене може провалитис-ся у певний с-спос-сіб попри ус-сі запобіжні заходи та призвес-сти до зниш-щення с-світу пізніш-ше. Не здається дуже ймовірним, але, враховуючи пророцтво, цілком можливо.

Волдеморт завмер в повітрі.

 — Як с-саме?

 — Я не зобовʼязаний вам казати.

Холодний гнів просочувався крізь зміїну відповідь:

 — Я добре розумію твій розпач та с-спроби бути кмітливим, але це починає дратувати. Я не відс-ступлюс-ся від намірів вбити тебе, бо це вс-се ш-ще було би більш-шим ризиком. Не повідомивш-ши мені с-свої думки, ти ризикуєш-ш зниш-щити с-світ. Говори!

 — Ні. Обітниця не примуш-шує мене до будь-якої дії.

Темний Лорд витріщився на Гаррі Поттера, що на мить глянув у розлючене обличчя перед тим, як його очі повернулися до наступного смертежера. Дехто з них трішки ворушився, але всі стояли рівно з піднятими паличками, не промовляючи ані слова. Срібні маски черепів не давали прочитати їхні вирази.

Потім Темний Лорд знову зайшовся сміхом:

 — Думаєш-ш, ш-що ти зможеш-ш пережити с-свою с-смерть? Ні, дитя, мої горокракс-си не повʼязані й з тобою теж. Я відчув би, якби це було так. Чи іс-снує ш-ще якас-сь відома тобі можливіс-сть того, ш-що ти можеш-ш вижити попри мої заходи з гарантування твоєї с-смерти?

Гаррі не дозволив собі відвернути увагу. Провал ще одного аргументу не мав значення, він просто вів до наступної дії в послідовності…​ але наступна дія була потрібна…​

 — Говори с-секрети зараз же, — прошипів Темний Лорд, — бо я…​

 — Життєжери завжди вас-с перес-слідуватимуть, завжди будуть вас-с ненавидіти, будуть виш-шукувати вас-с, хай куди ви підете, якш-що вс-се, ш-що я зараз зробив, було вдалим, то я повернув їх проти вас-с! С-секрет чарів охоронця ш-ще довго не с-стане вам відомий, можливо ніколи. Найкраш-щий захист проти життєжерів помре разом зі мною!

 — Це починає викликати жаль…​ — голос Темного Лорда затих. — А. Я зрозумів. Життєжери відповідають очікуванням. Ти кажеш-ш мені, ш-що мене перес-слідуватимуть, я очікую, ш-що мене перес-слідуватимуть, мене перес-слідують. Це не пош-ширено, але не нечувано. Цінний с-секрет, так. Бачу багато с-спос-собів викорис-стання, — жорстока посмішка. — Я дозволяю тобі обрати одну людину для порятунку.

 — Обираю с-себе.

 — С-сказав би тобі вмерти з гідніс-стю, але с-сам знаю, ш-що це не має с-сенс-су. Ти марно витратив мій ш-щедрий дарунок лиш-ше роздратувавш-ши мене, і я його відкликаю. Якіс-сь ш-ще с-секрети?

 — Так. По-с-справжньому цікаві теж. До деяких з них ви навряд чи зможете дійти с-самотужки ш-ще дуже довго, якш-що взагалі зможете. Якш-що я с-скажу вам, ш-що вже повідомив ус-се, ш-що призводить до ризику зниш-щення с-світу, ви відмовитес-сь від планів катувати когос-сь із моїх друзів чи с-сімʼї? Ус-ся ця промова почалас-ся лиш-ше через те, ш-що ви зовс-сім не залиш-шили мені жодного с-споссобу врятувати вс-сіх.

Темний Лорд завмер у повітрі на якусь мить.

Погляд Гаррі просувався далі через цвинтар, поки його рука міцно стискала паличку.

У мить, коли Гаррі зрозумів був, що не існує жодного способу врятувати всіх…​

Він не міг промовляти жодних заклинань англійською. Але трансфігурація була безмовна.

Не було жодного матеріалу, що торкався би кінця його палички, окрім повітря, що не може бути трансфігуроване. Але Волдеморт не знав про часткову трансфігурацію, яку Гаррі міг використати, щоб трансфігурувати дрібку матеріалу самої палички.

 — Ти тягнеш-ш час-с, — мовив Темний Лорд, — ш-щоб відклас-сти мить с-смерти? Чи з інш-шої причини?

Гаррі нічого не відповів. Його робота пригальмувалася, поки його мозок шукав спосіб продовжити розмову, що спрацював би проти волі Темного Лорда…​

 — Говори й с-скажи мені с-свою мету, бо це закінчиться негайно, і твої друзі с-страждатимуть до кінця с-своїх життів!

 — Опус-сти маґлівс-ську зброю та не вказуй паличкою в моєму напрямку, — прошипів Гаррі, вкладаючи якнайбільше небезпеки в зміїний голос. — Не давай жодних команд с-своїм с-слугам. Я маю с-сили та можливос-сті, ш-що тобі невідомі. Я можу викорис-стати таку с-силу, ш-щоб викликати миттєвий вибух, не промовляючи заклять. Убʼю твоє нове тіло, вс-сіх твоїх с-слуг, закину Камінь хтозна-куди.

На його поточному рівні умінь, Гаррі міг трансфігурувати один кубічний міліметр матерії настільки швидко, наскільки швидко він міг прикласти свою волю та магію.

Один кубічний міліметр антиматерії.

Нічого такого, що могло би знищити світ.

Волдеморт був наче висічений з каменю:

 — Ти якимос-сь чином блефуєш-ш.

 — Не блефую. Розмовляю по-зміїному, кажу тобі, я можу це зробити майже миттєво, думаю, ш-швидш-ше ніж будь-яке закляття може бути с-спрямоване у мене. Ти ш-ще знаєш-ш дуже мало про науку. С-сила, якою я с-скорис-стаюс-ся, потужніш-ша за процес-си, ш-що живлять с-самі зірки.

 — Обітниця зупинить тебе, — просичав Волдеморт. Ти не можеш-ш ризикувати с-світом. Ніяких ризиків, жодних кмітливих ідей.

 — Не ризикую с-світом. Я оцінив розміри вибуху — зовс-сім не такий великий.

 — Ти ж НЕ знаєш-ш, дурню! Не можеш-ш бути ВПЕВНЕНИМ! — шипіння Волдеморта ставало дедалі вищим.

 — Я обґрунтовано впевнений. Обітниця не зупинить мене.

У виразі Волдеморта наростала лють, і все ж його шипіння несло дрібку страху:

 — Я принес-су невимовний біль ус-сім, про кого ти піклуєс-с-ся…​

 — Замовкни. Тепер я відкидаю ус-сі ці погрози, як і вимагає від мене теорія ігор. Ти погрожуєш-ш лише через те, ш-що очікуєш-ш від мене певної реакції, — це, поміж іншим, Гаррі по-справжньому зрозумів лише в останню мить. — Запропонуй мені ш-щос-сь, ш-що мене цікавить, учителю. За твоє тіло, за твою можливіс-сть і далі володіти Каменем, за життя твоїх с-слуг.

Губи Гаррі рухалися автоматично. Його ж увага була прикута до іншого.

Місячне сяйво на якусь мить вихоплює з темряви тонкий проблиск срібла, частинку лінії…​

З маленької точки на кінці Гарріної палички, кубічного міліметра, що служить якорем, простяглася тонка лінія трансфігурованої нитки павучого шовку. Вона миттєво би перервалася, якби до неї приклали навантаження. Її неможливо було помітити, навіть якби хтось устиг угледіти її блиск. Менше десятої частини міліметра у перерізі, крихітна, представлена витягнутою ниткою павутини, вона була чимось, що Гаррі міг трансфігурувати швидко, десять сантиметрів довжини до кубічного міліметра загального обʼєму, а Гаррі міг трансфігурувати кубічний міліметр за частку секунди. Він трансфігурував усе далі, витягуючи нитку у повітрі так швидко, як тільки міг без ризику для перетворення.

Лінія павучого шовку завернулася петлею довкола каптура смертежера на рівні шиї та йшла далі.

Обличчя Волдеморта тепер не виражало жодних емоцій:

 — Ти не можеш-ш залиш-шити це міс-сце живим. Розумні добрі люди погодилис-ся б з цим — і я це кажу зміїною мовою. Але з ус-сіма твоїми друзями будуть поводитис-ся добре та захиш-щати під моїм правлінням, якш-що ти погодис-с-ся померти зараз, як хорош-ша людина зробила б.

Останнього смертежера обхопила петля. Візерунок павутиння було завершено. Воно лягло петлями навколо ший усіх смертежерів. Кінці кожної петлі було прикріплено до центрального кола, а центральне коло своєю чергою мало три нитки, що тяглися через його центр. Увесь візерунок торкався якірної лінії, що витяглася з палички Гаррі.

За наступні декілька секунд ці ледь видимі у відбитому місячному світлі лінії почорніли.

Волокна тонкіші, міцніші та гостріші за сталевий дріт — плетені вуглецеві нанотрубки, кожна з яких була однією молекулою.

Гаррі зашипів:

 — Також я хочу, ш-щоб ти пообіцяв, ш-що будеш-ш поводитис-ся добре з ус-сіма націями під с-своїм правлінням. Менш-шого я не прийму.

Волдеморт досі зависав у повітрі. Зміїне обличчя запалало люттю.

Останні дві лінії витяглися з темного павутиння, чорні нитки вже у формі нанотрубок. Вони потяглися у повітрі до самого Темного Лорда, до рукава якраз над лівою рукою Волдеморта, що тримала пістолет, та до рукава над правою рукою, що стискала паличку. Павутинки розмістилися спершу високо, щоб мати час повільно опуститися у повітрі. Лінії закрутилися у петлі, вʼязали рухомі вузли. Вони почали затягуватися, стаючи ближче до рукава, поки Гаррі трансфігурував їх коротшими…​

Гаррі у фоні відчув лоскіт сили Волдеморта, що почала торкатися його власної. Водночас очі Темного Лорда розширилися, рот відкрився.

І Гаррі трансфігурував чорні нитки, що тяглися через центр чорного візерунку до чверті їхнього попереднього розміру, скорочуючи коло, сильно смикаючи усе, що було прикріплене, затягуючи петлі.

(падають чорні мантії)

Гаррі не дивився у той бік, він не бачив, як падали маски, не бачив крови. Десь у фоні він відчув вибухи магії: такі ж, як він відчув, коли Герміона загинула, але він проігнорував їх. Очі Гаррі бачили лише, як руки темного лорда з паличкою та пістолетом падають вниз. І тоді Гаррі здійняв паличку догори, націлюючись…​

Гаррі закричав:

 — Закляртос!

Червона блискавка приголомшливого закляття вилетіла вбік Волдеморта, стрімко рухаючись цвинтарем, — швидше ніж око може бачити.

Майже без затримки Темний Лорд попри поранення смикнувся у повітрі вниз та вправо.

І червона блискавка від секретного хисткого приголомшувача професора Флитвіка повернулася в повітрі й врізалася у Волдеморта.

Пекучий біль пронизав шрам Гаррі, примусивши того заплакати, і червона імла залила його зір, попри все, Гаррі упустив паличку через біль та втому.

Щойно Гаррі відпустив паличку, біль почав ущухати…​