Неділя, 19 квітня, 18:34.

Дафна Ґрінґрас тихо прямувала до кімнати Ґрінґрасів під підземеллями Слизерину — привілей найдавнішого роду. Вона йшла з Гоґвортського експреса залишити валізу перед тим, як приєднатися до решти учнів за вечерею. Тепер уся приватна зона була її, відколи Мелфой залишив школу. Позаду вона весь час робила жест «іди за мною» великій всіяній смарагдами валізі, що, видається, не наважувалася слідувати за нею. Можливо, чари на цьому давньому громіздкому родинному пристрої час оновити. А може її валіза не хотіла йти за нею в Гоґвортс, що вже не був безпечним.

Її матір та батько довго розмовляли були одне з одним про Герміону. А Дафна ховалася за дверима, щоб підслухати, намагаючись не плакати й не видавати ані звуку.

Матір казала, що хай як це сумно, та якщо лише один учень помирав би щороку, Гоґвортс все одно був би безпечнішим за Бобатон, не кажучи вже про Дурмстренґ. Були різноманітні способи, якими юна відьма може померти, — не лише бути вбитою. А майстер трансфігурації Бобатону просто не дотягував до рівня Макґонеґел, сказала була матір.

Батько помірковано зазначив був, як важливо, щоб спадкоємиця Ґрінґрасів залишилися в Гоґвортсі, куди решта шляхетних родин відправляли вчитися своїх дітей (саме через це виникла давня традиція шляхетних родин синхронізувати народження спадкоємців — щоб вони вступили до Гоґвортсу в одному році, якщо це було можливо). І батько сказав був, що спадкоємиця найдавнішого роду не завжди може триматися подалі від проблем.

Вона б не засмутилася, якби не підслухала саме цієї частини.

Дафна із зусиллям ковтнула слину, коли повертала дверну ручку й відчинила двері.

 — Міс Ґрінґрас…​ — прошепотіло щось у срібній мантії, воно скидалося на тінь.

Дафна закричала, захряснула двері, витягла паличку й розвернулася тікати.

 — Чекай! — пролунав крик, тепер більш високий та гучний.

Дафна заклякла. Це просто не міг бути той, хто їй причувся.

Дафна повільно обернулася й знову відчинила двері.

 — Ти! — здивовано вигукнула Дафна, коли побачила обличчя під каптуром. — Я гадала, що ти…​

 — Тепер я повернувся, — сказала людина у срібній мантії впевненим голосом, — коли все змін…​

 — Що ти робиш у моїй спальні? — заверещала Дафна.

 — Я чув, що ти здатна створити туман патронуса. Можна мені це побачити?

Дафна втупилася в нього. Її кров почала закипати.

 — Навіщо? — спитала вона, не опускаючи палички. — Щоб ти міг убити всіх слизеринців, що здатні на неслизеринські закляття? Ми всі знаємо, хто влаштував смерть Герміони!

Хлопець підвищив голос.

 — Я засвідчив під дією сироватки правди, що хотів допомогти міс Ґрейнджер! Я справді хотів допомогти їй, коли схопив її руку на даху, коли допоміг їй підвестися з підлоги…​

Паличка Дафни не ворухнулася.

 — Ніби твій батько не міг втрутитися в записи аврорів, якби захотів! Я не вчора народилася, містере Мелфой!

Повільно, ніби він не хотів її сполохнути, хлопець у срібній мантії витягнув паличку. Рука Дафни стисла паличку, та коли вона впізнала позицію пальців й позу хлопця, вона аж втягнула повітря від шоку…​

 — Експекто Патронум!

Срібне світло полилося з кінця палички хлопця та почало густішати, утворило яскраву змію, що ніби скрутилася посеред повітря в невидимому лігві.

Дафна просто витріщалася.

 — Я справді хотів допомогти Герміоні Ґрейнджер, — рівним голосом сказав Драко Мелфой. — Бо я знаю коріння хвороби гуртожитку Слизерин, причину, чому так багато з нас вже не здатні на чари патронуса, — це ненависть. Ненависть до маґлородців, та й взагалі-то до будь-кого. Тепер вважається, що Слизерин ні на що більше й не здатен — ані на хитрість, ані на амбіцію, ані на поважну шляхетність. Я навіть знаю, бо це очевидно з першого погляду, що Герміона Ґрейнджер не була слабкою в магії.

В голові Дафни не лишилося жодної думки. Вона знервовано розглядала все довкола — перевіряла, чи не тече з-під дверей кров, як минулого разу, коли «щось зламалося».

 — Також я зрозумів, — тихо сказав Драко Мелфой, а срібна змія й далі світилася унікальним світлом, випромінювала тепло, — що насправді Герміона Ґрейнджер ніколи й не намагалася мене вбити. Можливо, вона була під дією чар хибної памʼяті, можливо, хтось використав виманологію, та тепер, коли її вбили, стає очевидним, що саме міс Ґрейнджер була жертвою й у першому випадку, коли хтось намагався звинуватити її у вбивстві мене…​

 — Т-ти хоч розумієш, що кажеш? — голос Дафни надломився. Якщо Луціус Мелфой почує, що його спадкоємець таке каже…​ та він здере з Драко шкіру й зробить з нього штани!

Драко Мелфой усміхнувся, його срібно-металева мантія виблискувала в промінні його матеріального патронуса. Його усмішка була й пихата, і небезпечна, ніби перетворення на шкіряні штани було найменшою з його проблем.

 — Так, — сказав Драко, — але тепер це не має значення. Рід Мелфоїв повертає родові Поттерів гроші й скасовує борг.

Дафна підійшла до свого ліжка й впала в нього. Вона сподівалася, що зможе прокинутися, якщо буде в ліжку.

 — Я хотів би, щоб ти приєдналася до змови, — сказав хлопець у блискучій мантії. — Усі зі Слизерину, хто може викликати патронуса, і всі, хто може навчитися. Так ми зможемо довіряти одне одному, коли срібні слизеринці зустрічатимуться.

Драко Мелфой драматично відкинув каптур.

 — Та це не спрацює без тебе, — сказав він, — Дафно Ґрінґрас. Без тебе й твоєї родини. Твоя матір обговорить це з батьком, але я хотів би, щоб Ґрінґраси почули пропозицію від тебе, — Драко знизив голос і рішуче додав: — Нам багато що треба обговорити перед вечерею.

Гаррі Поттер, видається, призвичаївся був до невидимості. Вони лише на мить побачили руку, що передала їм список. Це був дивний матеріал, не пергамент. Гаррі пояснював був, що враховуючи все, що трапилося, він не вважав розумним давати комусь можливість себе знайти, крім особливих випадків, тож він збирався віднині спілкуватися з людьми як невидимий безтілесний голос чи як яскраве срібне світло, що ховалося за рогом, і ніхто не бачив його джерела. Це світло завжди могло знайти його друзів, хай як вони ховалися. Якщо чесно, нічого моторошнішого Фред та Джордж за все своє життя не чули, а в їхньому житті був випадок, коли вони наповнили взуття кожного слизеринця-другокласника трансфігурованими живими багатоніжками. Фред та Джордж вважали, що це жодним чином не може піти на користь будь-кого, та вони не знали, що сказати. Неможливо було заперечувати, після того, як вони бачили це на власні очі, що в Гоґвортсі…​

…​було небезпечно…​

 — Не знаю, до кого ви звернулися по чари хибної памʼяті для Ріти Скітер, — пролунав невідомо звідки голос Гаррі Поттера. — Хай хто це був…​ навряд чи він зможе виконати це замовлення напряму, але він може знати когось, хто вміє діставати речі з маґлівського світу. І…​ я знаю, що це коштуватиме більше, та якомога менше людей має знати, що до цього причетний Гаррі Поттер.

Знову на мить зʼявилася рука хлопця, і сумка з дзенькотом вдарилася об підлогу.

 — Деякі з цих речей дорогі навіть у маґлівському світі, і, можливо, вашому виконавцю доведеться покидати Британію. Але сотні ґалеонів, сподіваюся, вистачить, щоб усе це оплатити. Я б сказав, звідки взялися гроші, але не хочу псувати завтрашній сюрприз.

 — Що це все таке? — спитав Фред чи Джордж, проглядаючи список. — Наш батько — експерт з маґлів…​

 — …​і ми все одно й половини з цього не знаємо…​

 — …​та що там вже, ми нічого з цього не впізнаємо…​

 — …​що ж ти плануєш з цим робити?

 — Усе стало серйозно, — тихо сказав голос Гаррі. — Я не знаю, що доведеться робити. Мені, можливо, знадобиться сила маґлів, а не лише чарівників, доки справу не буде зроблено. І, можливо, мені вона знадобиться одразу й не буде часу на підготовку. Я не планую використовувати нічого з цього. Я просто хочу, щоб воно було поряд на випадок…​ непередбачених обставин. — Гаррі затнувся. — Очевидно, я винен вам більше, ніж будь-коли зможу відплатити, а ви не дозволите мені віддати вам хоч щось з того, на що ви заслуговуєте. Я навіть не знаю, як подякувати вам належним чином, можу лише сподіватися, що колись ви подорослішаєте й станете більш розсудливими щодо цього і, будь ласочка, візьмете десять відсотків комісії…​

 — Ой, та замовкни, — сказав Джордж чи Фред.

 — Та заради всього святого, ви ж атакували троля заради мене, а Фред навіть зламав був ребра!

Вони лише похитали головами. Гаррі лишився, коли йому сказали тікати, зробив крок уперед, щоб відволікти троля й той не зʼїв Джорджа. Вони знали, що Гаррі просто був такою людиною — він вважав, що це не скасовувало його уявного боргу близнюкам Візлі, що його власний вчинок не був відповідним. Але Візлі знали, а Гаррі не зрозуміє, доки не подорослішає, — це означало, що ніхто з них не був нікому нічого винен, і не зможе бути винним. Це був дивний егоїзм, думали вони, що Гаррі розумів доброту в собі, але йому ніколи й на думку не спадало просити грошей в когось, кому він допоміг більше, ніж вони йому, чи називати це боргом — і водночас бути нездатним збагнути, що інші можуть так само діяти щодо нього.

 — Нагадайте мені купити вам маґлівську книжку «Атлант розправив плечі», — сказав голос без видимого джерела. — Я починаю розуміти, кому саме піде на користь таке читання.

Понеділок, 19:00 20 квітня.

Це сталося без жодного втручання чи знаку з Високого столу, коли учні покінчили з пригніченою вечерею. Сталося без дозволу чи перепрошення професорів чи директора.

Невдовзі після того, як зʼявилися десертні страви, один учень підвівся з-за слизеринського столу й спокійно пішов. Пішов не до Високого столу, а до протилежного боку чотирьох столів Гоґвортсу. Залунав легкий шепіт, коли дехто побачив білявого хлопця з короткою стрижкою. Драко Мелфой стояв собі, тихо оглядаючи весь Гоґвортс. Драко Мелфой майже нічого не казав після несподіваного повернення до школи. Слизеринець не удостоїв ані підтвердженням, ані запереченням твердження, що він повернувся через те, що після смерті Герміони Ґрейнджер від руки його родини йому більше не було чого боятися.

Тоді Драко Мелфой взяв ложку в одну руку й склянку з водою в іншу, і почав вистукувати — утворився чистий звук.

Дзінь.

Дзінь.

Дзінь.

Спочатку це спричинило лише підвищення гучності галасу. За Високим столом різноманітні професори здивовано дивилися на директора в його великому кріслі, та директор не подавав жодних знаків, тож викладацький склад нічого не робив.

Драко Мелфой і далі стукотів ложкою по склянці, доки кімната в очікуванні не затихла.

Тоді інший учень підвівся з-за рейвенкловського столу й пішов туди, де стояв Драко Мелфой, і обернувся до Гоґвортсу, коли став поряд. Почулися зойки. Ці двоє мали б бути найзапеклішими ворогами…​

 — Я і мій батько, лорд шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв, — чітко сказав Драко Мелфой, — усвідомили, що в Гоґвортсі діють лихі сили. Ці лихі сили бажали Герміоні Ґрейнджер шкоди. Можливо, Герміону Ґрейнджер примусили проти її волі підняти руку на наш рід. А можливо на нас обох наклали чари памʼяті. Тепер ми заявляємо, що хай хто наважився використати спадкоємця Мелфоїв таким чином, став ворогом роду Мелфоїв, і на нього чекає наша помста. Ми вчинили шляхетно і повернули всі забрані в роду Поттерів гроші, і скасували весь борг.

Тоді заговорив Гаррі Поттер.

 — Рід Поттерів визнає, що це була щира помилка, і не тримає на рід Мелфоїв зла. Ми віримо й публічно заявляємо, що рід Мелфоїв не винен у смерті Герміони Ґрейнджер. Хай хто наніс шкоду Герміоні Ґрейнджер, став ворогом роду Поттерів, і на нього чекає наша помста. Від нас обох.

Гаррі Поттер рушив назад до рейвенкловського столу, вибухнули теревені щирого, цілковитого, ніби щойно розлетілася на друзки дійсність, здивування…​

Драко Мелфой знову почав стукати ложкою по склянці з водою, що звучало як чиста нота.

Дзінь.

Дзінь.

Дзінь.

І підвелися інші учні, з інших столів, і всі вони підійшли до Драко Мелфоя, стали поряд з ним, за ним, перед ним.

У Великій Залі запанувала мертва тиша. Відчуття, ніби світ змінював напрямок, сили трансформувалися, було таким сильним, що видавалося його можна торкнутися.

 — Мій батько, Овен Ґрінґрас, за згоди й повної підтримки моєї матері, леді шляхетного й найдревнішого роду Ґрінґрасів, — вимовила Дафна Ґрінґрас.

 — І мій прабатько, Чарлз з роду Нотів, — сказав колишній лейтенант Нот, у минулому Теодор з Хаосу, що тепер стояв за спиною Драко Мелфоя.

 — І моя двоюрідна бабуся, Амелія з роду Боунзів, також директорка відділу дотримання магічних законів, — сказала Сьюзен Боунз, що стояла поряд з Дафною Ґрінґрас, разом з якою вона брала участь у битвах.

 — І моя бабуся, Авґуста зі шляхетного й найдавнішого роду Лонґботомів, — сказав Невіл Лонґботом, який повернувся цієї ночі.

 — І мій батько, Луціус, лорд Мелфой зі шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв!

 — Разом з Аланою Гове складаємо більшість Ради опікунів Гоґвортсу! — ясним голосом сказала Дафна Ґрінґрас. — Заради безпеки всіх учнів, включно з їхніми власними дітьми, прийняли такі освітні постанови для Гоґвортської школи чарів і чаклунства.

 — Перше! — сказала Дафна. Вона старалася вгамувати тремтіння перед лицем чотирьох гуртожитків попереду пʼятірки. Уроки промов від її батьків допомагали, але їх явно було замало. Вона швидко кинула оком на руку, де бляклим червоним були написані підказки. — Учням заборонено ходити самим, навіть у туалети! Всі пересуватимуться групами принаймні по троє, і в кожній групі має бути шестикласник чи семикласник!

 — Друге! — почула вона з-за спини майже твердий голос Сьюзен Боунз. — Заради убезпечення учнів, девʼятьох аврорів відправили до Гоґвортсу, щоб утворити додатковий захисний загін! — Сьюзен дістала з мантії невеличку скляну річ — один з комунікаторів, які використовували у ВДМЗ, кожному з них такий дали. Сьюзен піднесла його до губ і сказала, тепер гучніше: — Авроре Бродскі, це Сьюзен Боунз. Заходьте!

Двері до Зали розчахнулися, і всередину увійшли маршем девʼять аврорів у міцних шкіряних обладунках, які вони використовували на службі. Більше зойків.

 — Третє! — сказав Драко Мелфой командним голосом. Видається, він запамʼятав текст, бо, наскільки бачила Дафна, на його руках нічого не було написано. — Перед лицем спільного ворога, який не цурається вбивати учнів з будь-якого гуртожитку, всі чотири гуртожитки Гоґвортсу мають діяти разом, ніби один! Щоб підкреслити це, система очок гуртожитків тимчасово зупинена! Усі професори заохочуватимуть єдність між гуртожитками, згідно з освітньою постановою Ради опікунів Гоґвортсу.

 — Четверте! — декламував Невіл Лонґботом. — Усі учні, що не брали участі у факультативних заняттях професора захисту, отримають спеціальне тренування із самозахисту від інструкторів-аврорів!

 — Пʼяте! — загрозливо загорланив Теодор Нот. — Будь-які бійки в коридорах чи будь-де поза межами занять із захисту будуть суворо покарані! Або бийтеся разом, або не бийтеся зовсім!

 — Шосте! — сказала Дафна Ґрінґрас і глибоко вдихнула. Коли вона дізналася була, що планувалося, вона зробила власний невеличкий запит до матері за допомогою флу. Навіть якщо Луціус Мелфой робив щось спільно з Амелією Боунз — думка, яку її мозок досі не міг сприйняти, — голос Ґрінґрасів досі був вирішальним, бо Джаґсон і його фракція відмовилися підтримати Мелфоя. Не згадуючи вже, що Боунз не довіряла Мелфою, а Мелфой не довіряв Боунз. Тож матір вимагала була, і її вимоги задовольнили: — Позаяк на учнях застосовували чари памʼяті, не здійнявши тривоги, у цьому міг брати участь хтось з викладацького складу Гоґвортсу. Отже! Додатковий захисний загін звітує напряму моєму батькові, лордові Ґрінґрас! — вона знала, ця частина була символічною, не було жодної причини комусь просто не звʼязатися з аврорами напряму, та колись це могло перетворитися на щось більше — ось чому вона попросила матір вимагати цього: — І якщо хтось хоче повідомити щось додатковим захисникам, він чи вона можуть розповісти про це аврорам чи мені…​ — Дафна рукою означила учнів навколо себе: — Належним чином призначеному президентові спеціального додаткового комітету захисту!

Дафна зробила драматичну паузу. Цю частину вони разом репетирували.

 — Ми не знаємо, хто наш ворог, — сказав Невіл, і його голос жодним чином не нагадував писк.

 — Ми не знаємо, чого хоче наш ворог, — сказав Теодор, що досі мав загрозливий вигляд.

 — Та ми знаємо, на кого ворог нападає, — сказала Сьюзен, не менш люто, ніж коли вона перемогла трьох семикласників.

 — Ворог атакує учнів Гоґвортсу, — сказав Драко Мелфой, ясним та командним голосом, ніби все це було для нього буденним.

 — І Гоґвортс, — сказала Дафна з Ґрінґрасів, вона відчувала, що її кров кипить, як ніколи в житті, — дасть бій.