16 квітня 1992.

12:07.

Обід.

Гаррі причалапав до майже безлюдного ґрифіндорського столу, одним поглядом визначив, що сьогодні на обід брин та таріль кульок рупу. Фоновий гомін розмови, як чув Гаррі, був повʼязаний з квідичем; для вух таке середовище було трохи гіршим за звук пиляння іржавими пилами, та ліпшим, ніж звуки маячні про Герміону, що досі лунали за рейвенкловським столом. Ґрифіндор, принаймні, початково менше симпатизував Драко Мелфою та мав більше політичної схильності хотіти, щоб усі просто забули про певні неприємні факти; і хай це була неправильна причина для мовчання, але це хоча б було мовчання. Дін, Шеймус та Лаванда поїхали на канікули, але залишилися…​

 — Що там за гармидер за Високим столом? — спитав Гаррі в групового розуму близнюків Візлі та почав накладати їжу собі на тарілку. — Видається, все саме скінчилося, коли я зайшов.

 — Наша люба, та дещо незграбна професорка Трелоні…​

 — Видається, взяла й вилила на себе цілу супницю…​

 — Про містера Геґріда ми й не згадуватимемо.

Гаррі швидким поглядом пересвідчився, що за Високим столом професорка віщування несамовито махала паличкою, а напіввелетень стукав по своєму одягу. Решта викладацького складу на це не зважали — навіть професорка Макґонеґел. Професор Флитвік, як завжди, стояв на стільці, директора знову не було (на вихідних він переважно був відсутнім), професорки Спраут, Сіністра та Вектор їли звично разом, а…​

 — Знаєте, — сказав Гаррі, закинувши голову назад, втупившись у ілюзію ясного блакитного неба на стелі, — подеколи мені й досі від цього моторошно.

 — Від чого? — спитав Фред чи Джордж.

Могутній таємничий професор захисту «відпочивав» чи хай-там-що-в-дідька-з-ним-було-не-так, його руки шарили столом, непевно хапали курячу ногу, що ніби тікала від нього в тарілку.

 — Е, пусте, — сказав Гаррі. — Просто ще не звикнув до Гоґвортсу.

Далі Гаррі їв переважно мовчки, доки різноманітні Візлі обговорювали якусь химерну психотропну речовину під назвою «Гармати з Чадлі».

 — Які глибокі незбагненні думки рояться у твоїй голові? — спитала юна відьма з короткою стрижкою, що сиділа поряд. — Мені просто цікаво. До речі, мене звати Бріен.

Вона дивилася на нього одним з тих поглядів, які він твердо вирішив просто ігнорувати, доки не подорослішає.

 — Ну, — сказав Гаррі, — знаєш про такі зовсім прості програми штучного інтелекту на кшталт ELIZA, що використовують слова звичайної мови, щоб генерувати речення, хоча вони й гадки не мають, що ці слова означають?

 — Ну звісно, — відповіла відьма. — У мене з десяток таких у валізі.

 — Так ось, я вже майже не сумніваюся, що в мене приблизно такий рівень розуміння дівчат.

Раптом в залі запала тиша.

Лише за кілька секунд Гаррі збагнув, що ні, уся Велика зала витріщалася не на нього, тоді Гаррі крутнув головою, щоб і самому подивитися, що спричинило мовчанку.

У Велику залу щойно, похитуючись, зайшов містер Філч — символічний наглядач за порядком Гоґвортсу. Він разом зі своєю хижою кицькою Місис Норіс становив низькорівневу перешкоду, яку Гаррі часто легко обходив за допомогою смертельної реліквії епічного рівня. (Якось Гаррі запропонував був близнюками Візлі утнути якусь витівку на цій безсумнівно гідній цілі, та тоді Фред чи Джордж тихо зазначив, що ніхто ніколи не бачив, щоб містер Філч користувався паличкою, що було доволі дивно, враховуючи, скільки заклять були б корисними при його посаді, і це призводило до думок, а чому Дамблдор призначив його на цю посаду, а тоді Гаррі замовкнув.)

Зараз брунатний одяг містера Філча був просякнутий потом, розхристаний, було видно, як здіймалися його плечі від дихання, а його завжди присутньої поряд кицьки бракувало.

 — Троль…​ — насилу зводячи дух вимовив містер Філч. — У підземеллях…​

За Високим столом Мінерва Макґонеґел так рвучко підвелася, що аж стілець за нею впав.

 — Арґусе! — скрикнула вона. — Що з тобою сталося?

Арґус Філч непевно зробив крок від величезних дверей, верхню частину його тіла вкривали дрібні червоні плями, ніби хтось забризкав його обличчя підливою з біфштексу.

 — Троль…​ сірий…​ вдвічі вищий за мене…​ він…​ він…​ — Арґус Філч закрив обличчя руками. — Він зʼїв Місис Норіс — зʼїв її усю в один ковток…​

Інше «я» Мінерви відчуло різке занепокоєння — хоч вона ніколи й не полюбляла іншу кицьку, та все ж таки обидві вони були котячі.

У Великій залі здійнявся галас. Северус підвівся з-за Високого стола, якимось чином йому вдалося, наскільки вона побачила, не привернути до себе уваги, і вийшов крізь величезні двері без жодного слова.

«Ну звісно, — подумала Мінерва, — коридор на четвертому поверсі. Можливо, троль лише для відвертання уваги…​»

Вона подумки доручила всі такі справи Северусові, витягла паличку, високо її підняла й випустила пʼять різких спалахів пурпурового полумʼя.

Окрім спорадичних схлипувань Арґуса все стихло.

 — Видається, в Гоґвортсі випустили небезпечне створіння, — сказала вона викладацькому складу. — Я попрошу вас допомогти з пошуками в коридорах, — вона повернулася до приголомшених учнів та підвищила голос. — Старости, негайно відведіть своїх учнів до спалень!

Персі підстрибнув з-за ґрифіндорського стола.

 — За мною! — високим голосом вигукнув він. — Першокласники, тримайтеся купи! Та ні, не ви…​

Тоді решта старост підвелися і почали щось вигукувати, коли відновився шум голосів.

А тоді поверх цього шуму вона почула ясний холодний голос.

 — Заступнице директора.

Вона обернулася.

Професор захисту спокійнісінько витирав руки серветкою, він уже стояв поряд з Високим столом.

 — З усією повагою, — сказала ця невідома особистість, — ви не експерт у тактиці бою, мадам. За цих умов розумніше буде…​

 — Перепрошую, професоре, — сказала професорка Макґонеґел та почала рух до основного входу. Філіус з Поморою вже підвелися, щоб піти за нею, а Рубеус Геґрід здійнявся над ними усіма, коли напіввелетень підвівся. Забагато вже разів вона була в подібних ситуаціях. — Сумний досвід навчив мене, що в таких випадках не найкраща думка дослухатися до будь-яких порад від поточного професора захисту. Насправді я вважаю, що нам удвох варто шукати троля разом, щоб на вас не пало жодних підозр, хай якими будуть подальші події.

Без жодних вагань професор захисту плавним рухом застрибнув на ґрифіндорський стіл та сплеснув руками, що прозвучало так, ніби підлога луснула.

 — Мішель Морґан з Грифіндору, заступниця генерала війська Пініні, — спокійно сказав професор захисту в спричиненій ним тиші. — Будь ласка, дайте пораду виховательці свого гуртожитку.

Мішель Морґан забралася на лаву перед тим, як заговорити. Крихітна відьма розмовляла значно впевненіше, ніж на початку року, наскільки памʼятала Мінерва.

 — Учнів, що розпорошені коридором, буде неможливо захищати. Всім учням варто лишитися у Великій залі та утворити скупчення в центрі…​ не за столами, бо троль просто перестрибне їх…​ периметр мають боронити семикласники. Лише з військ, незважаючи на те, які вони чудові дуелянти, щоб вони не влучали одне в одного, — Мішель завагалася. — Перепрошую, містере Геґрід, та…​ для вас це буде небезпечно, тож вам варто лишитися з учнями. Професорка Трелоні також не може протистояти тролеві самостійно, — тут у голосі Мішель було значно менше співчуття, — та якщо вона буде з професором Квірелом, то вдвох вони будуть додатковою довіреною та ефективною бойовою одиницею. Це весь мій аналіз, професоре.

 — Адекватно, враховуючи, що у вас не було часу на підготовку, — сказав професор Квірел. — Двадцять балів Квірела. Та ви не врахували навіть простіший аргумент: «вдома» ще не означає «в безпеці», і троль достатньо сильний, щоб зірвати двері-портрет із завіс…​

 — Годі, — кинула Мінерва. — Дякую, міс Морґан.

Мінерва оглянула учнів, що уважно спостерігали за нею.

 — Учні, робіть, як вона сказала, — тоді Мінерва знову звернулася до Високого столу: — професорко Трелоні, ви підете з професором захисту…​

 — Ах, — непевно сказала Сивіла. Під чисельними шарами косметики та мішаниною шалей проступала блідість. — Боюся…​ щось мені зле…​ насправді, я майже непритомнію…​

 — Тобі не доведеться битися з тролем, — різко сказала Мінерва, як і завжди, з цією жінкою їй швидко уривався терпець. — Просто будь з професором захисту та не спускай з нього очей навіть на мить, пізніше ти маєш бути в змозі дати свідчення, що була з ним весь час.

Вона повернулася до Рубеуса:

 — Рубеусе, залишаю тебе тут за головного. Бережи їх.

Величезний чоловік випростався від цих слів, похмурість покинула його, натомість він гордо кивнув.

Тоді Мінерва поглянула на учнів та гучно сказала:

 — І так має бути зрозуміло, що коли хтось покине Велику залу з будь-якої причини, його виключать. Я не прийму жодних виправдань. Це зрозуміло?

Близнюки Візлі, яким вона дивилася просто в очі, з повагою кивнули.

Вона розвернулася й без жодного зайвого слова покрокувала до дверей, решта професорів йшли слідом.

На далекій стіні кімнати непримітно висів годинник, що показував 12:14.

…​а він так і не збагнув.

Цок.

Коли Гаррі примружено витріщався на двері, крізь які вийшли професори, і розмірковував, що насправді відбувалося і що це означало, коли учні збилися в більш оборонну масу, коли змахи паличок левітували столи з дороги, Гаррі досі не збагнув.

Цок.

 — Хіба не варто було всім професорам утворити пари? — спитав старший ґрифіндорець, імені якого Гаррі не знав. — Тобто…​ пошуки б сповільнилися, та так було б безпечніше, гадаю.

Цок.

Хтось інший відповів підвищеним голосом, та Гаррі мало з цього збагнув. Основна думка полягала в тому, що хоч гірські тролі й були вкрай непіддатними магії, неймовірно сильними і могли регенерувати, вони все одно були шумними, тож легко було почути їхнє наближення, і професорам Гоґвортсу нескладно було загорнути троля в незламне щось там Вадима.

Цок.

А Гаррі досі не збагнув.

Цок.

Гамір натовпу притих — люди перемовлялися одне з одним тихими голосами й роззиралися довкола, прислухалися в спробі почути злий рев чи як ламаються двері.

Цок.

Деякі учні пошепки робили припущення, чого взагалі міг намагатися досягти професор захисту, привівши до школи троля, і чи він злився на професорку Макґонеґел через те, що вона зрозуміла, що це була його спроба відвернути увагу, і від чого він намагався відвернути увагу.

Цок.

І Гаррі досі не спало це на думку, навіть коли всі учні збилися докупи з десь сотні тіл, навколо яких вартували горді суворі семикласники, що направили палички назовні, і хтось запропонував перерахувати всіх, а хтось інший саркастично відповів, що пропозиція мала б сенс якогось іншого дня, та зараз майже всі були на весняних канікулах, і ніхто не знав, скільки учнів мало бути в кімнаті, не кажучи вже про те, хто саме був відсутній.

Цок.

Лише тоді Гаррі подумав, а де Герміона.

Цок.

Гаррі поглянув на угрупування рейвенкловців, і не побачив там Герміони, та всі так тісно стояли, що складно було побачити менших учнів у натовпі серед доросліших чарівників.

Цок.

Тоді Гаррі поглянув на гафелпафців — перевірити, чи зможе він швидко знайти Невіла, і хоча Невіл стояв за значно вищим учнем, Гаррін алгоритм обробки зображень майже миттєво його виявив. Наскільки бачив Гаррі, Герміони не було й серед гафелпафців…​ І вже точно її б не було серед слизеринців…​ Цок.

Гаррі проштовхувався крізь щільний натовп, обходив учнів то збоку, то навколо, а одного разу навіть прошмигнув між ногами учня, доки не опинився поряд з рейвенкловцями і міг впевнено сказати, що ні, Герміони там не було.

Цок.

 — Герміоно Ґрейнджер! — голосно сказав Гаррі. — Ти тут є?

Відповіді не було.

Цок.

Десь із закутків його розуму здійнявся жах, а решта його я старалися визначити, наскільки сильно зараз панікувати. Гаррі доволі нечітко вже памʼятав перше заняття із захисту, та пригадував щось про те, що тролі здатні вистежувати самотню й незахищену здобич.

Цок.

Інший потік його думок несамовито шукав серед його нерозвинених можливостей, а що саме він може вдіяти? Ще не третя по обіді, тож він не здатен досягти теперішнього за допомогою часовороту. Навіть якщо йому вдасться вислизнути з кімнати — мав існувати спосіб непомітно одягти Плащ, чимось можна було відволікти увагу — він й гадки не мав, де була Герміона, а Гоґвортс був величезним.

Цок.

Інша частина його розуму моделювала можливі розвитки подій. Судячи з того, що сказав був інший учень, тролі не були тихими хижаками, вони були шумними…​

Герміона й гадки не має, що це троль, тож вона піде на шум, щоб дізнатися, що відбувається. Вона ж героїня, хіба ні?

…​але в Герміони тепер є плащ-неведимка й мітла в капшучку. Гаррі наполягав був, щоб це було зроблено і для неї, і для Невіла, і професорка Макґонеґел сказала йому, що їм надали ці предмети. Цього має бути достатньо, щоб Герміона втекла, навіть враховуючи її невмілість на мітлі. Їй треба було лише вибратися на дах, був ясний день, а сонячне проміння якось погано впливало на тролів. Навіть Гаррі це памʼятав, отже Герміона памʼятатиме про це точно. І звісно ж, хоч Герміона й хоче всім показати себе, вона не така дурепа, щоб атакувати гірського троля.

Цок.

Вона ж не стане.

Цок.

Вона зовсім не така.

Цок.

А тоді Гаррі спало на думку, що нещодавно хтось підставив був Герміону Ґрейнджер за допомогою чарів памʼяті. Зробив це посеред Гоґвортсу, не здійнявши жодної тривоги. А також влаштував усе так, щоб Драко помирав достатньо повільно, щоб не зреагували жодні захисні чари, принаймні за шість годин до того, як буде знайдено тіло, щоб ніхто не міг використати часоворот. І хай хто був достатньо розумним, щоб дати пройти тролю крізь древні захисні чари Гоґвортсу так, щоб директор не прийшов подивитися на дивне створіння, міг бути достатньо розумним, щоб також здійснити очевидний хід: проклясти магічні пристрої Герміони…​

Цок.

Перспектива тієї частини Гаррі, що повільно здіймала паніку, зсунулася, куб Некера повернувся. Про що в біса думав Гаррі — дозволяти Герміоні й Невілові лишатися в Гоґвортсі лише через те, що їм надали кілька дурних іграшок, це не зупинить нікого, якщо вони намагатимуться вбити їх.

Цок.

Інша частина його розуму почала чинити опір: ця можливість не була певною. Вона була складною, і ймовірність цілком могла бути нижчою за 50%. Легко уявити, як він перед усіма панікує, а потім Герміона просто повертається з вбиральні до Великої зали. Або просто троль взагалі не підійде до неї…​ як в історії про хлопчика, що кричав «вовк», ніхто не повірить йому наступного разу, якщо вона й справді втрапить у біду. Це змарнує частину довіри, яка може йому пізніше стати в нагоді для чогось іншого…​

Цок.

Гаррі розпізнав схему страх-осоромитися, через що більшість людей нічого не робили за умов непевності, і жорстоко розчавив цей хід думок. Навіть тоді було дивовижно, скільки волі довелося зібрати в кулак, щоб крикнути перед усіма, — якщо він просто не помітив Герміону в натовпі, вийде дуже ніяково…​

Цок.

Гаррі глибоко вдихнув і на повні легені заволав:

 — Герміоно Ґрейнджер! Ти тут є?

Учні обернулися до нього. Тоді дехто почав роззиратися довкола. Шум у кімнаті притихнув, адже частина розмов спинилася.

 — Чи бачив хтось Герміону Ґрейнджер після…​ приблизно пів на десяту? Чи має хтось бодай якесь уявлення, де вона може бути?

Теревені на фоні майже спинилися.

Ніхто не здійняв руку, ніхто нічого йому не сказав, зокрема він не почув «не хвилюйся, Гаррі, я ж тут».

 — О, Мерліне, — сказав хтось поряд, і тоді балачки почали відновлятися, тепер вже з новою ноткою збудження.

Гаррі втупився в свої руки, ігнорував голосні розмови навколо, і намагався думати, думати, ДУМАТИ…​

Цок.

Цок.

Цок.

Сьюзен Боунз з рудим хлопцем, що мав паличку, яка ніби пережила не одну війну, водночас проштовхувалися крізь юрбу до Гаррі.

 — Треба якось повідомити професорів…​

 — Треба знайти її…​

 — Знайти її? — накинулася Сьюзен на хлопця. — Як же це зробити, капітане Візлі?

 — Ми підемо шукати її! — огризнувся Рон Візлі.

 — Шизонувся? Професори вже обшукують коридори, з чого ти взяв, що в тебе більше шансів натрапити на генерала Ґрейнджер? Тільки от нас троль зʼїсть! А потім нас виключать!

Дивно, як подеколи достатньо лише почути погані ідеї, щоб на контрасті правильна ідея стала очевидною.

 — Гаразд, усі! Слухайте!

Люди озирнулися.

 — ТИХО! УСІ! ЗАЦІПТЕСЯ!

Після цього горлянка Гаррі боліла, проте він нарешті привернув увагу всіх.

 — У мене є мітла, — сказав Гаррі якомога гучніше, хоч у нього досі боліло горло. Він памʼятав був Азкабан і мітлу, що могла переносити лише двох, тому попросив був тримісну мітлу. — Це мітла для трьох. Мені треба, щоб зі мною пішов один семикласник з військ. Ми полетимо коридорами якомога швидше в пошуках Герміони Ґрейнджер, підберемо її та негайно повернемося. Хто зі мною?

От тоді у Великій залі запала цілковита тиша.

Учні скоса поглядали одне на одного. Наймолодші з очікуванням дивилися на старших, ті дивилися на учнів, що охороняли периметр, а ті переважно втупилися прямо перед собою, куди й палички направили, на випадок, якщо троль саме зараз прорветься крізь стіну.

Не було жодного поруху.

Не прозвучало жодного слова.

Гаррі Поттер заговорив знову.

 — Ми не будемо битися з тролем. Якщо ми його побачимо, ми просто відлетімо геть, і він аж ніяк не зможе впіймати нас на мітлі. Я візьму на себе відповідальність за улагодження всього з адміністрацією. Будь ласка.

Люди й далі дивилися на інших людей.

Гаррі витріщався на мовчазну юрбу, на десяток семикласників, що суворо дивилися назовні, і відчував, як його охоплював холод. У розумі він почув відлуння презирливого сміху професора Квірела, той збиткувався з самої думки, що звичайні ду́рні зроблять бодай щось корисне з власної волі, якщо не приставити їм до скроні палички.

Цок.

Стандартним методом боротьби з ефектом свідка було зосередитися на окремій особистості.

 — Гаразд, — сказав Гаррі, стараючись зобразити командний голос Хлопчика-Що-Вижив, що не мав жодних сумнівів в покорі. — Міс Морґан, ходімо зі мною зараз. Ми не можемо гаяти часу.

Відьма, яку він назвав, відвела погляд від стіни, від якої не відводила була очей, вона явно була приголомшена, та потім взяла себе в руки.

 — Заступниця директора наказала всім нам залишатися тут, містере Поттер.

Гаррі не без зусиль розчепив зуби.

 — Професор Квірел не казав такого, і ви теж. Професорка Макґонеґел не тактик, вона не подумала була перевірити, чи не бракує учнів, і вона вважала чудовою думкою відправити учнів гуляти коридорами. Та професорка Макґонеґел розуміє свої помилки, якщо вказати їй на них, ви ж бачили, як вона вислухала вас та професора Квірела, і я певен, що вона точно не проігнорувала б той факт, що Герміона Ґрейнджер там, зовні, сама…​

Цок.

 — Гадаю, професорка сказала б, що не хоче, щоб додаткові студенти вешталися коридорами. Професорка сказала, що коли хтось вийде з будь-якого причини, його виключать. Можливо, тобі нема чого хвилюватися, бо ти Хлопчик-Що-Вижив, та решта з нас не має таких привілеїв!

Цок.

У його розумі луною звучав сміх професора Квірела. Очікувати, що звичайна людина діятиме без повної стратегічної ясності, без чіткої особистої відповідальності, коли був хороший привід нічого не робити…​

 — На кону життя учениці, — рівним голосом сказав Гаррі. — Можливо, вона просто зараз бʼється з тролем. Просто з цікавості, це бодай щось для тебе означає?

Цок.

Лице міс Морґан скривилося.

 — Ти…​ ти ж Хлопчик-Що-Вижив! Просто піди сам і клацни пальцями, якщо хочеш їй допомогти!

Цок.

Гаррі майже не усвідомлював, що каже:

 — Це все лише хитрощі й блефи, у справжньому житті в мене немає жодної сили, маленька дівчинка потребує твоєї допомоги. Ти ґрифіндорка чи ні?

 — Чому ти все це кажеш мені? — крикнула міс Морґан. — Не я тут головна! А містер Геґрід!

Незручна тиша наповнила всю залу.

Гаррі крутнувся на місці й звернувся до напіввелетня, що височів над натовпом, і всі голови водночас озирнулися на нього.

 — Містере Геґрід, — досі командним тоном сказав Гаррі. — Треба, щоб ви авторизували експедицію, і треба, щоб ви зробили це негайно.

Видавалося, Рубеус Геґрід не міг ні на що наважитися, хоча важко було судити через те, що його величезну голову вкривала нестрижена борода та пасма. Лишень очі були живими посеред всього цього волосся.

 — Ем…​ — сказав напіввелетень. — Я си гадаю, мені сказано було берегти вас…​

 — Чудово, а можна ми також збережемо Герміону Ґрейнджер? Ну знаєте, ученицю, яку помилково звинуватили у вбивстві, якого вона не скоїла, яка потребує чиєїсь допомоги?

Напіввелетень вражено дивився на Гаррі.

Гаррі витріщився на величезну людину, відчайдушно бажав, щоб той зрозумів натяк, сподівався, що слова не видали змісту більше нікому, — не міг же той бути просто горою мʼязів, звісно Джеймс та Лілі дружили з цим чоловіком не лише з жалю…​

 — Помилково? — вигукнув невідомий голос із загального напрямку слизеринців. — Ха, ти досі розповідаєш ці казочки? Та вона заслуговує, щоб її зʼїли.

Почувся сміх, а також обурені скрики.

Лице напіввелетня сповнилося рішучості.

 — Ти лишай си тута, хлопче, — проревів містер Геґрід тоном, що певно мав бути лагідним. — Я піду шукати сам. По правді тролі трохи непрості — треба хапати їх за кісточку й точно хитати, бо інакше розірвут тебе навпіл…​

 — Ви можете літати на мітлі, містере Геґрід?

 — Е…​ — спохмурнів Рубеус Геґрід. — Ні.

 — Тоді ви не можете шукати достатньо швидко. Шестикласники! Закликаю всіх шестикласників! Чи є тут шестикласники, що не є нікчемними боягузами?

Тиша.

 — Пʼятикласники? Містере Геґрід, скажіть їм, що їм дозволено піти зі мною та берегти мене! Прокляття, я ж стараюся поводитися розсудливо!

Напіввелетень скрутив руки, на його лиці читалася агонія.

 — Е…​ Я…​

Тут всередині Гаррі щось зламалося, і він рушив просто до дверей з Великої зали, відштовхуючи будь-кого зі свого шляху, ніби вони були тупими статуями. (Він не побіг, бо біг закликає інших тебе спинити.) Подумки він рухався крізь порожню кімнату, заповнену механічними ляльками, що їхні губи рухалися, створюючи беззмістовний шум, що його відволікав…​

Величезна фігура перегородила йому дорогу.

Гаррі підвів погляд.

 — Я не можу тобі це дозволит, Гаррі Поттере, тіки не тобі з усіх. Шось дивне коїться в замку, можливо, хтось замислив щось проти міс Ґрейнджер…​ але може й проти тебе, — голос Рубеуса Геґріда сповнював жаль, та в ньому не було сумнівів, його гігантські руки були опущені, мов автонавантажувачі. — Не можна тебе випускати, Гаррі Поттере.

 — Закляктус!

Червона блискавка вгатила в голову Геґріда, від чого величезний чоловік розгубився. Його голова крутнулася швидше, ніж мало б будь-що таких розмірів, і він загорлав на юну Сьюзен Боунз:

 — Шо це ти таке робиш!

 — Вибачте! — крикнула вона. — Інсендіум! Ґліссео!

Руки величезного чоловіка тепер били по полумʼю на його бороді, тож він не впорався втримати рівновагу й гепнувся на підлогу, та це вже не мало значення, бо Гаррі вже пройшов повз.

Невіл Лонґботом став перед ним. Видавалося, він був у розпачі, та непохитний. Гафелпафець рівно тримав паличку в руці.

Гаррі цілковито рефлекторно дістав чарівну паличку, він витріщався на свого лейтенанта, ніби весь світ збожеволів.

 — Гаррі! — випалив Невіл. — Гаррі, містер Геґрід має рацію, тобі не можна, це може бути пастка, їхньою ціллю можеш бути ти…​

Всі мʼязи Невіла заклякли, і він звалився на підлогу, ніби тверда дошка.

Блідий Рон Візлі вийшов з-за спини Невіла, тримаючи паличку.

 — Іди, — сказав він.

 — Роне, шаленцю, що ти коїш…​ — почувся далекий голос, який Гаррі ледве розпізнав як голос хлопця міс Клірвотер, та Гаррі вже мчав до дверей, не озираючись, навіть коли голоси Рона й Сьюзен підвищилися для вимовляння заклять. Пролунав далекий обурений рик і чиїсь крики.

Коли Гаррі вийшов, він занурив руку в капшучок і сказав «мітла», а за ним знову зачинилися двері.

Гаррі біг далі вестибюлем, доки довга тримісна мітла разом зі стременами вилазила з капшучка. Він повторював подумки кілька лайливих слів та думку «ось що відбувається, коли намагаєшся бути розсудливим» тією частиною розуму, що не була завантажена розробкою схеми пошуку, що покриє можливі місця перебування Герміони. Бібліотека на четвертому поверсі була фактично з іншого боку замку…​ Гаррі майже дійшов до великих мармурових сходів, коли мітла потрапила йому в руки, «Гоп!» і він у повітрі, прискорюється до третього поверху…​

 — Кха! — крикнув Гаррі.

Він ледве впорався крутнути мітлу в повітрі, щоб не простромити одну з людських фігур, що причаїлися нагорі сходів. Страшна мить пішла на спроби не впасти з мітли, виконати виверти, що дозволили залишитися в сідлі, хоча він був вкрай близько до землі, майже не мав місця для маневру, а тоді…​

 — Фреде? Джордже?

 — Ми не знаємо, як її знайти! — випалив один з близнюків Візлі, він вивертав руки від страждань. — Ми вишмигнули, бо гадали, що можемо знайти міс Ґрейнджер — має існувати швидкий спосіб знайти будь-кого в Гоґвортсі, ми обидва в цьому певні…​ Та не можемо зрозуміти, що це за спосіб!

Гаррі витріщився на них, він висів догори дриґом там, де несамовитий маневр завершився, і суто рефлекторно сказав:

 — Ну, чому ви так упевнені, що здатні знайти її?

 — Ми не знаємо! — крикнув один з близнюків Візлі.

 — Ви раніше успішно знаходили людей в Гоґвортсі?

 — Так! Ми…​ — і раптом близнюк Візлі, котрий говорив, спинився, і обидві руді голови витріщилися вдалечінь з порожнім виразом обличчя.

Щось з оглушливим тріском розлетілося — двоє величезних дверей розчахнув хтось дуже-дуже сильний.

Гаррі крутнувся в повітрі, щоб дати доступ до місць зі стременами близнюкам Візлі. Він нічого не сказав — не було жодних причин видавати, де вони, якщо не було в цьому потреби. Видавалося, час плинув вкрай повільно, доки брати видиралися на місця, серце в Гаррі калатало, незважаючи на те, що згідно його розрахунків містер Геґрід не мав вчасно добігти навіть до першої сходинки. Тоді вони втрьох сильно прискорилися геть до найближчого коридору, камінь підлоги під ними злився в пляму, а стіни навколо ніби свистіли (хоча це був просто вітер у вухах), коли вони пролітали повз. Гаррі ледве вчасно згадав, що він керує тримісною мітлою, і пригальмував перед черговим поворотом.

Тепер в мітли не було жодного вільного місця, та якщо вони й справді знайдуть Герміону, то…​ Гаррі може просто одягти Плащ невидимості, це приховає його від троля, і для Герміони зʼявиться місце…​

Гаррі різко нагнувся, коли раптом над його головою виникла арка.

 — Ми знайшли Джесі! — бовкнув Візлі за його спиною. — Знаю, що знайшли! Тоді ми мали йому сказати, що Філч на нього полює!

 — Як? — спитав Гаррі, хоча переважно його мозок працював над тим, щоб не померти в жахливій авіакатастрофі. Він мав би летіти повільніше задля безпеки, та в ньому зростав неспокій, безпідставний жах. Він не міг сповільнитися, щось страшенне станеться, якщо він пригальмує…​

 — Ми…​ — сказав дальній близнюк Візлі. — Ми не памʼятаємо!

Вони здолали черговий різкий поворот, за оцінкою Гаррі, приблизно на 0.3% швидкості світла, а тоді полетіли звивистим коридором, яким Гаррі завжди йшов від Великої зали до бібліотеки, тільки от це не був найкоротший шлях для мітли, треба було вибрати натомість довший прямий західний коридор…​

Вільна від керування частина його мозку сприйняла дійсність.

 — Хтось втручався у ваш розум! — вигукнув Гаррі, не спиняючи вишивання кривим коридором — такого швидкого, що подеколи ближчого до хвоста Візлі злегка вдаряло об стіну, бо довжина мітли не відповідала навичкам Гаррі в польотах.

 — Що? — крикнув Фред чи Джордж.

 — Хай хто дістав Герміону, попрацював і з вашим розумом!

Можливо, забуттятус, а може неправильно створена хибна памʼять, та наразі Гаррі не міг думати…​

Мітла завернула й полетіла вертикально вгору поряд зі спіральними сходами. Вони втрьох притислися до мітли, щоб пролізти в отвір у стелі до четвертого поверху, а тоді вони опинилися перед бібліотекою, мітла спинилася зі скреготом, хоча її гальмування жодним чином не було повʼязане з тертям. Гаррі кинув близнюкам погляд «чекайте», а сам зліз з мітли й розчахнув двері до бібліотеки, і засунув у дверний отвір голову, відновлюючи дихання.

Герміони Ґрейнджер там не було.

Мадам Пінс, що їла сендвіч за столом, підвела на диво непривітний погляд.

 — Бібліотеку зачинено!

 — Ви бачили Герміону Ґрейнджер? — спитав Гаррі.

 — Я сказала, що бібліотеку зачинено, хлопче! Обід!

 — Це надзвичайно важливо. Чи не бачили ви Герміону Ґрейнджер? Можливо, ви щось знаєте про те, де вона може бути?

 — Ні, іди собі!

 — Чи є у вас швидкий спосіб звʼязку з професоркою Макґонеґел на випадок надзвичайної ситуації?

 — Га? — спитала здивована бібліотекарка. Вона підвелася з-за стола. — Що…​

 — Так чи ні. Будь ласка, відповідайте негайно.

 — А…​ Є флу…​

 — Вона не в кабінеті. Чи є у вас інший метод звʼязатися з нею. Так чи ні.

 — Юначе, я наполягаю, щоб ви…​

Мозок Гаррі позначив ситуацію як «я знову розмовляю з ботами», і він крутнувся на підборах та помчав назад до мітли.

 — Стій! — крикнула мадам Пінс.

Вона надто пізно вибігла з дверей — Гаррі й близнюки вже злетіли й були поза полем зору бібліотекарки. Тиск у розумі Гаррі все зростав, ніби матеріальна рука стисла його груди, він мав знайти Герміону, і гадки не мав, де вона може бути, хіба що у спальнях для відьом у рейвенкловські башті, та туди він не міг зайти. Пошук по всьому Гоґвортсу скидався на математичну неможливість, певно, не існувало жодного безперервного шляху до польоту, що проходив кожною кімнатою принаймні раз…​ чому він не подумав вимагати для Герміони, Невіла й себе ті чудові маленькі дзеркальця, які аврори використовували для комунікації…​

Тоді усвідомлення того, що він тупий, вдарило Гаррі, мов кулак у живіт. Не потрібні йому дзеркала, щоб надіслати повідомлення, аж з січня. Гаррі спинив мітлу посеред коридору в повітрі, паличка вже стрибнула в руку, він сповнив розум жагою захистити Герміону Ґрейнджер, і ніби срібне сонце вогню потекло його рукою, коли він вигукнув:

 — ЕКСПЕКТО ПАТРОНУМ!

А тоді сліпучий білий гуманоїд виникнув, ніби наднова зірка. Почулися шоковані зойки близнюків Візлі.

 — Скажи Герміоні Ґрейнджер, що в підземеллях Гоґвортсу є троль, можливо полює на неї, їй треба виходити на сонце негайно!

Срібна фігура розвернулася, ніби пішла кудись, і зникла.

 — Мерлінові труселя, — видихнув Фред чи Джордж.

Срібний контур знову виникнув у світі і сказав дивною зовнішньою версією Гарріного ж голосу:

 — Герміона Ґрейнджер каже, — голос яскравої фігури став високим: — Аааааааааа!

Час ніби розбився на друзки, усе рухалося дуже повільно й дуже швидко водночас. Відчайдушне бажання прискорити мітлу, летіти якнайшвидше, тільки от Гаррі не знав, куди…​

 — Якщо ти знаєш, де вона, — крикнув Гаррі сяйливій фігурі гуманоїда, втупившись у неї, ніби це було сонце, — то відведи мене до неї!

Срібне сяйво рушило, і Гаррі прискорився за ним, близнюки Візлі за його спиною верещали, коли він кинувся повітрям, мов куля, швидше за думку, він не фокусувався на стінах, що блимали навколо, не думав про швидкість, просто слідував за срібним світлом крізь коридори, сходи, бомбардував двері, що їх Фред чи Джордж розчиняли несамовитими вигуками заклять, і все одно все було надто повільно, десь углибині Гаррі відчував, ніби занурюється в патоку, а вікна й портрети проминали повз.

Мітла проскреготіла в останньому повороті й доволі сильно гепнула одного з близнюків Візлі об стіну — втім, не так сильно, як бладжер, і вони вилетіли за сліпучим патронусом зі стелі й опинилися просто неба, далі здіймалися повз один поверх за іншим, і оком не встигли б змигнути.

Його патронус спинився (тоді Гаррі сильно загальмував), коли вони досягли широко відкритого простору підлоги, що виходив за стелю й перетворювався на зовнішню терасу, вкриту мармуровою плиткою, відкриту повітрю й небу…​