Вдруге за день Гаррі на очі навернулися сльози. Не зважаючи на здивовані погляди з боку інших рейвенкловців у вітальні, він простягнув руку до сріблястої істоти, що її послав був Драко, та пригорнув її до себе, немов живу тваринку; наосліп він почвалав в напрямку спальні, а там поткнувся до своєї валізи — срібна змія спокійно чекала у нього на руках.

П’ята зустріч: неділя, 19 квітня, 10:12.

Зустріч між Луціусом Мелфоєм і Гаррі Поттером, що заборгував йому такі собі 58203 ґалеони, скликана на вимогу першого, відбувалася в центральному банку «Ґрінґотс», відповідно до британського законодавства.

Ініціатива зустріла певний опір з боку головного мага Дамблдора, що він зробив спробу завадити Гаррі Поттеру покинути безпечний простір Гоґвортсу (на цей зворот Гаррі підняв пальці і показав лапки́ в повітрі). Щодо самого Хлопчика-Що-Вижив — він нібито спокійно щось обміркував, а тоді дав свою згоду на зустріч. Його зовнішня готовність підкоритися своєму ворогові справляла химерне враження.

Директор Гоґворсту, що представляв інтереси Гаррі Поттера як його офіційний опікун в очах чаклунської Британії, своїм рішенням скасував згоду свого вихованця.

Комітет боргів Чарверсуду відкинув рішення директора Гоґвортсу.

Головний маг заперечив вердикт комітету боргів.

Чарверсуд скасував рішення головного мага.

Тож Хлопчик-Що-Вижив, у супроводі важкої охорони в особі Дикозора та трійки аврорів, вирушив до центрального банку «Ґрінґотс». Яскраво-блакитне око Дикозора навіжено крутилося, ніби він хотів усім можливим нападникам показати, що він Насторожі, Постійно Пильний і з радістю спопелить нирки будь-кому, хто бодай чхне в напрямку Хлопчика-Що-Вижив.

Гаррі Поттер більш уважно, ніж зазвичай, роздивлявся навколо, коли вони крокували крізь широко розчахнуті парадні ворота «Ґрінґотсу», попід офіційним гаслом банку «Fortius Quo Fidelius». В попередні свої три візити до «Ґрінґотсу» він просто роздивлявся мармурові колони, золоті канделябри, розглядав архітектурний стиль, не зовсім схожий на людську архітектуру чаклунської Британії. Відтоді він вже пройшов пригоду в Азкабані, і багато чого ще трапилося. У своє четверте відвідування Гаррі розмірковував про повстання ґоблінів, про почуття образи, що його відчувають ґобліни через те, що їм не дозволено мати палички, і через деякі ще факти, що їх чомусь не згадали в підручнику історії для першого класу — сам Гаррі здогадався про дещо за непрямими ознаками, і професор Флитвік не без суму підтвердив його здогади. Лорд Волдеморт убивав ґоблінів так само, як і чаклунів, — дуже тупо з його боку, якщо Гаррі не впустив чогось важливого, — та якої ґобліни думки про Хлопчика-Що-Вижив, Гаррі й гадки не мав. Ґобліни мали репутацію тих, хто платять за те, що мають, і беруть те, що вважають своїм; а також тих, хто дещо упереджено трактують ці поняття.

Сьогодні вартові в обладунках, вишикувані ланцюгом навколо банку, дивилися на Хлопчика-Що-Вижив із непроникним виразом облич, а на Дикозора й аврорів — із спалахами гіркого презирства. За банківськими лядами у холі ґобліни-касири так само презирливо дивилися на чаклунів, що вони їм видавали їхні статки; один касир гострозубо посміхнувся-вишкірився на якусь відьму, що справляла враження сердитої, а може — розпачливої чи ладної на все.

Якщо я правильно розумію людську природу…​ і якщо моя правда, і всі гуманоїдні магічні види — це генетично люди із домішкою спадкованого магічного ефекту…​ тоді навряд чи ви полюбите мене за красиві очі, ввічливість і обіцянку підтримки. Але чи не підтримаєте ви Хлопчика-Що-Вижив у його спробі повалити Міністерство, якщо я пообіцяю потім скасувати закон про палички…​ а радше, тихо роздам вам палички, підручники з магії в обмін на вашу підтримку…​ Чи не в цьому причина, чому виробництво паличок замкнене на небагатьох спеціалістів на кшталт Олівандера? Хоча якщо ви такі гуманоїди, себто такі ж люди, тоді ваша нація, либонь, має власні внутрішні жахіття, власні Азкабани, бо це також елемент людської природи; в такому разі раніше чи пізніше мені доведеться повалити або реформувати і ваш уряд. Гм.

Їм на зустріч вийшов підстаркуватий ґоблін, і Гаррі схилив голову в обережному ввічливому жесті — підстаркуватий ґоблін відповів коротким півкивком. Цього разу не було безумної поїздки рейками; натомість підстаркуватий ґоблін провів їх коротким коридором до маленького холу, де стояло три лави, розраховані на ґоблінів, і один фотель, розміром як для чаклуна. В кімнаті ніхто не сидів.

 — Не підписуй нічого, що б тобі не підсунув Луціус Мелфой, — сказав Дикозор. — Нічого, ти мене чуєш, хлопче? Якщо Мелфой дасть тобі збірку чарівних пригод Хлопчика-Що-Вижив і попросить надписати на ньому автограф — скажи, що пальця вивихнув. Каламаря до рук не бери, доки перебуваєш у межах «Ґрінґотсу». Якщо хтось передасть тобі перо, зламай перо, а потім власні пальці. Чи треба пояснювати далі, синку?

 — Не варто, — сказав Гаррі. — У нас у маґлівській Британії теж є юристи, і вони б вирішили, що ваші юристи такі собі гарнюсінькі лапунчики.

Невдовзі Гаррі Поттер передав паличку ґобліну в обладунках варти «Ґрінґотсу», почекав, доки той дуже винахідливо й різноманітно його обшукував, і передав капшучок на збереження Дикозорові.

А тоді Гаррі пройшов ще одні двері та короткий водоспад — злодієпад, що випарувався з його шкіри, щойно він вийшов з-під водної завіси.

По інший бік дверей була більша кімната, оформлена дорогими панелями, з величезним золотим столом по центру; по один бік столу стояло два шкіряних крісла, по інший — маленький дерев’яний стільчик, лава боржника. Два ґобліни в повному обладунку, з вибагливими прикрасами у вухах та в окулярах, спостерігали за кімнатою. Жодна сторона не матиме при собі ані паличок, ані інших магічних предметів, а ґоблінська варта атакує миттєво, якщо хтось наважиться на безпаличкову магію під час миролюбної зустрічі за посередництва банку «Ґрінґотс». Вибагливі вушні прикраси не дозволять варті підслухати розмову, хіба що хтось звернеться до них безпосередньо, а окуляри приховають від них деталі зовнішності чарівників. Коротше, це було щось на кшталт справжньої системи безпеки, принаймні, якщо ти — блоколог.

Гаррі всівся на незручний дерев’яний стілець. Тонкий натяк, подумав він саркастичним тоном, і почав чекати на своїх кредиторів.

Вже дуже скоро — скоріше, ніж за законами можна було змусити боржника чекати, до кімнати зайшов Луціус Мелфой. Він сів на шкіряне крісло — одним елегантним рухом, що видавав постійну практику. Він був без свого змієголового ціпка, зі звичною білою шевелюрою, що струменіла йому на плечі, з непроникним обличчям.

За ним тихо увійшов молодий хлопець з білявим волоссям, у чорній мантії, більш елегантній, ніж будь-яка гоґвортська уніформа. Він пройшов за батьком, старанно контролюючи вираз обличчя. Хлопець теж був кредитором Гаррі — той був винен йому близько сорока ґалеонів, — і теж належав до роду Мелфоїв, тож формально підпадав під дозвіл Чарверсуду щодо зустрічі.

Драко. Гаррі не сказав цього вголос і не дозволив своїй реакції відобразитися на обличчі. Він не знав, що сказати. Навіть «вибач» не прозвучало би доречно. Гаррі й патронусові Драко не наважився нічого такого сказати, під час коротких перемовин щодо цієї зустрічі; і не тільки тому, що Луціус міг слухати. Гаррі достатньо було й того, що тепер він знав — щаслива думка Драко й досі щаслива, і він досі хоче, щоб Гаррі це знав.

Луціус Мелфой заговорив перший, рівним голосом, з рішучим обличчям.

 — Я не розумію, що відбувається в Гоґвортсі, Гаррі Поттере. Не воліли б ви мені щось пояснити?

 — Я не знаю, — сказав Гаррі. — якби я розумів щось у цих подіях, я б не дозволив їм відбутися, лорде Мелфой.

 — Тоді дайте мені відповідь на наступне питання. Хто ви?

Гаррі рівно вдивився в обличчя свого кредитора.

 — Я не Відомо-Хто як вам здавалося було, — сказав Гаррі. Він не геть дурний, допетрав таки, ким уявляв його собі Луціус Мелфой під час його промови у Чарверсуді. — Очевидно, що я не звичайний хлопчик. Також очевидно, що моя незвичайність якось пов’язана з цією епопеєю Хлопчика-Що-Вижив. Та я не більше за вас знаю, у чому саме справа. Я спитав у Сортувального Капелюха — він також не в курсі.

Луціус Мелфой відсторонено кивнув.

 — Я не міг придумати жодної причини, нащо б тобі було платити сотню тисяч ґалеонів за життя бруднокровки. Жодної причини, крім однієї — і це пояснило б і її силу, і жагу крові; аж тоді вона загинула від руки троля, а ти вижив. Також і мій син багато що розповів мені про тебе, Гаррі Поттере, багато такого, що не має анікрихти сенсу, я чув белькотіння божевільних у лікарні Святого Мунґо, і воно мало більше сенсу, ніж ті події, що, як мій син засвідчив мені під дією сироватки правди, ти спричинив. Так ось, щодо тієї частини цього безумства, що ти організував власноруч, я вимагаю пояснень, і негайно.

Гаррі подивився на Драко — Драко дивився на нього, обличчя його кривилося під маскою незворушності.

 — Я теж, — додав Драко Мелфой високим, тремтливим голосом, — хочу, знати, чому, Поттере.

Гаррі заплющив очі й почав говорити, не дивлячись.

 — Хлопець, що його виховали маґли, який вважає себе дуже розумним. Ти побачив мене, Драко, і подумав, що було б дуже корисно, якби з усіх твоїх однокласників саме Хлопчик-Що-Вижив побачив, який світ насправді; якби ми стали друзями. А я те ж саме подумав про тебе. Тільки в мене були інші переконання. Я не кажу, що існує декілька істин, я хочу сказати, що є різні переконання, але лише одна дійсність, лише один всесвіт, що може підтвердити або спростувати ті переконання…​

 — Ти збрехав мені.

Гаррі розплющив очі й подивився на Драко.

 — Радше, — заперечив Гаррі, трохи хвилюючись, — те, що я сказав, було правдою з певної точки зору.

 — З певної точки зору? — Драко Мелфой був обурений, як будь-який Люк Скайвокер, і зовсім не налаштований приймати відмовки від свого Кенобі. — Є таке слово, що позначає те, що є правдою з певної точки зору, і слово це — брехня!

 — Чи фокус, — рівно відказав Гаррі. — Твердження, які є формально істинними, але змушують слухача прийти до подальших хибних висновків. Я гадаю, варто розрізняти такі речі. Те, що я тобі сказав, було самозбутнім пророцтвом: ти повірив, що не можеш обманути себе, тож і не намагався. Навички, що ти їх надбав, цілком справжні, і тобі б дуже зашкодило, якби ти почав внутрішньо їм опиратися. Люди не можуть змусити себе повірити, що блакитний — це зелений, самим зусиллям волі, але вони думають що можуть, що майже так само погано.

 — Ти використав мене, — сказав Драко Мелфой.

 — Лише щоб зробити тебе сильнішим. Саме так використовують одне одного друзі.

 — Навіть я знаю, що не в цьому полягає дружба!

Знову вступив Луціус Мелфой:

 — Для чого? З якою метою? — голос Мелфою-старшому й собі урвався. — Нащо?

Гаррі секунду дивився на нього, а тоді повернувся знову до Драко.

 — Твій батько, імовірно, не повірить, — сказав Гаррі, — але ти, Драко, мусиш розуміти, що все, що сталося, сумісне з цією гіпотезою. І що жодна більш цинічна гіпотеза не пояснить, чому я не тиснув сильніше, коли гадав, що маю важіль впливу, чи чому я забагато вчив тебе. Я гадав, що нащадок роду Мелфоїв, що його бачили, коли він рятував маґлородку від падіння з даху, стане годящим компромісним кандидатом на посаду лідера чаклунської Британії після реформації.

 — Себто, ти хочеш, щоб я повірив, — сказав Луціус Мелфой тонким голосом, — що ти з ґлузду з’їхав. Гаразд, облишмо це. Скажи мені, хто нацькував того троля на Гоґвортс.

 — Я не знаю, — сказав Гаррі.

 — Скажи мені, кого ти підозрюєш, Гаррі Поттер.

 — Маю чотири підозрюваних. Один із них — професор Снейп…​

 — Снейп? — вигукнув Драко.

 — Другий, зрозуміло, професор захисту, позаяк він — професор захисту. — Гаррі радо б виключив його зі списку, щоб не привертати до професора Квірела уваги Мелфоїв, якщо він нічого не зробив, проте Драко, либонь, помітив би цей маневр. — Щодо третього ви мені не повірите. Четвертий — це загальна категорія, себто, всі решта.

А п’ятий — лорд Волдеморт, і, гадаю, не варто про нього вам казати.

Луціус Мелфой вишкірився.

 — Гадаєш, я не помічу приманку в тебе на гачку? Розкажи мені про свого третього підозрюваного, Поттере, що ти його хочеш мені підсунути як справжню відповідь.

Гаррі спокійно подивився на лорда Мелфоя.

 — Читав я одну книжку, що не мав би читати, і там було написане таке: комунікація — це те, що відбувається між рівними. Службовці брешуть своїм босам, а ті, в свою чергу, очікують на брехню у відповідь. Я не заграю, я лише хочу передати абсолютну неможливість, за поточних умов, щоб я сказав вам про третього підозрюваного, а ви повірили мені, що це не якась там приманка.

Тоді вступив Драко.

 — Це ж батько, чи не так?

Гаррі спантеличено подивився на Драко.

Драко продовжив рівним голосом.

 — Ти підозрюєш, що троля в Гоґвортс відправив батько, щоб він убив Ґрейнджер, чи не так? Ось як ти думаєш!

Гаррі відкрив рота, щоб сказати «взагалі-то, ні», але вперше в житті встиг подумати й стулити пельку.

 — Ось воно що, — повільно протягнув Гаррі. — Ось що відбувається. Луціус Мелфой публічно оголошує, що Герміона не уникне покарання за те, що вона скоїла, і дивіться — її вбиває троль, — Гаррі посміхнувся, показавши зуби. — А якщо я заперечуватиму це, тоді Драко, бо він не блоколог, зможе дати свідчення під дією сироватки правди, мовляв, Хлопчик-Що-Вижив не підозрює Луціуса Мелфоя в тому, що той надіслав був троля до Гоґвортсу з метою вбити Герміону Ґрейнджер, підданку шляхетного роду Поттерів, що її кров нещодавно було викуплено за сотню тисяч ґалеонів бла-бла-бла, — Гаррі злегка відкинувся назад, хоча відсутність у його стільчика спинки заважала зробити це як слід. — Але тепер, коли ви про це кажете, мені здається, що ідея дуже слушна. Зрозуміло, що ви вбили Герміону Ґрейнджер, саме так, як і погрожували перед очима усього Чарверсуду.

 — Я не вбивав, — сказав Луціус Мелфой, знову рівний і безвиразний.

Гаррі знову оголив зуби у тій своїй не-посмішці.

 — Ну, в такому разі, має бути хтось інший, хто вбив Герміону і порушив охоронні закляття Гоґвортсу, і це та сама людина, що раніше намагалася хибно звинуватити Герміону у вбивстві Драко Мелфоя. Себто, або ви вбили Герміону Ґрейнджер після того, як отримали викуп за її життя, або ви звинуватили безневинне дівча у замаху на життя вашого сина й забрали весь мій родинний статок на хибних підставах. Одне з двох припущень мусить бути справедливе.

 — Можливо, ви вбили її в сподіванні повернути свої гроші, — Луціус Мелфой нахилився вперед і важко подивився на Гаррі.

 — Тоді я б взагалі не віддавав за неї грошей. Як ви чудово розумієте. Не зневажайте мій інтелектуальний потенціал, лорде Мелфой…​ ні, чекайте, перепрошую, ви просто мали це сказати на випадок, якщо Драко доведеться про це свідчити, забудьте.

Луціус Мелфой відкинувся назад у кріслі і змірив Гаррі важким поглядом.

 — Я намагався тобі розповісти, батьку, — тихо звернувся до нього Драко, — але ніхто не може належно уявити собі Гаррі Поттера, доки не зустріне його…​

Гаррі постукав себе пальцем по щоці.

 — Тож до людей почали доходити очевидні речі? Насправді, я здивований. Я такого не очікував, — Гаррі вже ввійшов у ритм цинізму по-Квірелівськи й тепер міг генерувати його самостійно. — Я вважав абсолютно неможливим, щоб якась газета була спроможна передати таку концепцію, що, мовляв: «або А, або Б, але котрий з цих двох варіантів — ми не знаємо». Натомість я очікував, що журналісти публікуватимуть лише сюжети з атомарними припущеннями, наприклад, «А — це правда», "Б — це неправда", чи то «А — правда, а Б — неправда». Жодних сподівань на більш складні логічні зв’язки на кшталт «якщо А — правда, то і Б — правда, втім, ми не знаємо, чи А — правда». І всі ваші прибічники мають блискавично переключатися між «ви жодним чином не доведете, що лорд Мелфой вбив Ґрейнджер, це міг бути хтось інший» та «ви жодним чином не доведете, що хтось інший міг підставити Ґрейнджер», доки не будуть упевнені, що мусять намагатися робити це одночасно…​ до речі, ви ж власник «Щоденного віщуна»?

 — «Щоденний віщун», — тонким голосом заперечив Луціус Мелфой, — що його власником я у жодному разі не є, занадто авторитетний часопис, щоб публікувати таку очевидну нісенітницю. На жаль, не всі впливові чарівники мають достатньо здорового ґлузду.

 — А. Ось воно як, — тут Гаррі кивнув.

Луціус звернувся до Драко. — Решта з того, що він казав, — було там щось важливе?

 — Ні, батьку, не було.

 — Дякую, синку, — Луціус повернув свій погляд до Гаррі. Коли він заговорив, його голос був дещо ближчим до своєї звичної інтонації, холодної та впевненої. — Можливо, мене можна буде переконати піти вам назустріч, якщо ви визнаєте перед Чарверсудом те, що, вочевидь, прекрасно знаєте, — що я не несу відповідальності за цей вчинок. В такому разі я міг би значно зменшити ваш борг родові Мелфоїв, чи навіть переглянути його умови, додавши опцію відстроченої виплати.

Гаррі дивився на Луціуса Мелфоя рівно й впевнено.

 — Луціусе Мелфой. Наразі ви чудово усвідомлюєте, що, по факту, Герміону Ґрейнджер підставили, використавши вашого сина як наживку, що його було щонайменше піддано чарам хибної пам’яті, і що рід Поттерів до цих подій не мав до вас жодних претензій. Я маю зустрічну пропозицію. Ви повертаєте гроші моєї родини, я оголошую перед Чарверсудом, що рід Поттерів не має претензій до роду Мелфоїв, і ми виступаємо об’єднаним фронтом проти того, хто все це замислив. Вирішуємо покинути приписані нам ролі й вступити в союз один з одним, замість суперництва. Це може стати саме тим кроком, на який не очікує ворог.

В кімнаті запала коротка мовчанка — лише два вартових ґобліни й далі сопіли, як і раніше.

 — Ти точно божевільний, — холодно відказав Луціус Мелфой.

 — Це називається справедливість, лорде Мелфой. Ви не можете очікувати на моє співробітництво, утримуючи багатство роду Поттерів на, як вам відомо, хибних підставах. Я розумію, як це все виглядало було, але тепер ви поінформованіші.

 — Тобі нема чого мені запропонувати на сто тисяч ґалеонів.

 — Хіба? — відсторонено відгукнувся Гаррі. — Та невже. Я гадаю, цілком імовірно, вам значно важливіший довготривалий добробут роду Мелфоїв, аніж будь-яка ідеологія, що нею пробавлявся переможений темний лорд останнього покоління. Наступне покоління окреслює власні фронти й формує нові альянси. Ваш син може бути або виключений з цих процесів, або потрапити одразу на верхівку. Невже це не варте для вас більшого, ніж сорок тисяч ґалеонів, на які ви особливо не сподівалися і які вам не надто й потрібні? — Гаррі видав скупу посмішку. — Сорок тисяч ґалеонів. Два мільйони маґлівських фунтів стерлінгів. Ваш син знає дещо про розмір маґлівської економіки, що має вас здивувати. Маґли б сміялися, якби дізналися про країну, що її доля визначається якимись двома мільйонами фунтів стерлінгів. Вони б вирішили, що це навіть мило. І я з ними згоден, лорде Мелфой. Справа не в тому, що я в розпачі. Справа в тому, що ви маєте справедливий шанс повестися справедливо.

 — Он як? — відгукнувся лорд Мелфой. — А якщо я відмовлюсь від вашого справедливого шансу, що тоді?

Гаррі знизав плечима.

 — Залежно від того, який коаліційний уряд можна сформувати без участі Мелфоїв. Якщо уряд можна реформувати мирним шляхом, а інші дії призведуть до громадського неспокою, я просто заплачу вам гроші з кишенькової готівки. А може доведеться повторно судити смертежерів за їхні минулі злочини та стратити їх в ім’я справедливості — в результаті належного юридичного процесу, звісно.

 — Ти справді божевільний, — тихо сказав Луціус Мелфой. — Ти не маєш ані влади, ані багатства, і кажеш мені таке.

 — Так, нерозумно вважати, що я можу вас налякати. Зрештою, ви ж не дементор.

І Гаррі посміхався собі. Гаррі перевірив був, і підтвердив, що безоар справді здатний зцілити від будь-якого отруєння, якщо запхати його жертві в рота достатньо швидко. Можливо, це не усуне негативні ефекти радіації трансфігурованого полонію, а може і їх усуне. Тож Гаррі ще подивився температури замерзання різноманітних кислот і з’ясував, що сірчана кислота замерзає за десяти градусів за Цельсієм. Відповідно, Гаррі міг купити літр цієї кислоти в маґлів, заморозити, трансфігурувати у крихітний шматочок льоду, який легко потрапить комусь до рота й перетравиться. Жоден безоар не допоможе від цього, коли ефект трансфігурації закінчиться. Гаррі не збирався оголошувати це вголос, звичайно, але тепер, коли йому вже не вдалося попередити будь-які жертви під час свого походу, він не мав подальшого бажання обмежувати себе законом, чи навіть кодексом Бетмена.

Останній шанс вижити, Луціусе. З точки зору етики, ти запродав своє життя, коли скоїв перший смертежерський злочин. Ти все одно людина, і твоє життя досі має невід’ємну цінність, але ти позбавлений деонтологічного захисту невинності. Будь-яка хороша людина має право тебе вбити, якщо гадає, що це зрештою врятує інші життя згодом; і саме так я й гадатиму, якщо ти почнеш плутатися під ногами. Хай хто відправив троля по Ґрейнджер, імовірно, напав і на тебе, поцілив якимось закляттям, що перетворює колишніх смертежерів на купу лайна. Яка прикрість.

 — Батьку, — тихо сказав Драко. — Я вважаю, тобі варто розглянути цю пропозицію, батьку.

Луціус Мелфой подивився на свого сина.

 — Ти жартуєш.

 — Це правда. Не думаю, що Поттер сам написав ті свої книжки, ніхто б не міг стільки написати. І до того ж дещо в них я міг перевірити. І навіть якщо половина з цього правда — він має рацію, і сто тисяч ґалеонів небагато важитимуть. Якщо ми віддамо їх — він знову буде другом роду Мелфоїв — таким, як він бачить друзів, принаймні. Та якщо ні, він стане ворогом, навіть якщо це не в його інтересах, — він завжди намагатиметься тобі напаскудити. Гаррі Поттер так мислить. Для нього справа не в грошах, а в тому, що він вважає честю.

Гаррі Поттер схилив голову, посмішка не полишала його лиця.

 — Втім, варто нам дещо прояснити, — сказав Драко, дивлячись просто на нього. Очі його палали. — Ти скривдив мене. Тож ти мій боржник.

 — Прийнято, — тихо сказав Гаррі. — За умови укладення основної угоди, зрозуміло.

Луціус Мелфой відкрив рота, щоб сказати хтозна-що, а потім знову його закрив.

 — Псих, — повторився поважний пан.

Потім почалася довга суперечка між батьком і сином, в яку Гаррі впорався не влізати.

Коли здалося, що навіть Драко не зможе переконати свого батька, Гаррі знову заговорив, і розповів, які кроки він планує, якщо роди Поттерів і Мелфоїв домовляться про співробітицтво.

Після цього було ще одне коло суперечки між Луціусом і Драко, а Гаррі знову мовчав.

Нарешті Луціус Мелфой подивився на Гаррі.

 — І ти віриш, — уточнив Луціус Мелфой, — що здатен переконати Лонґботом і Боунз підтримати тебе, навіть якщо Дамблдор виступить проти.

Гаррі кивнув.

 — Звісно, вони не будуть в захваті від вашої участі. Але я їм скажу, що це був мій оригінальний план із самого початку, це має допомогти.

 — Гадаю, — сказав Луціус Мелфой після паузи, — я міг би запропонувати контракт, що звільнив би тебе від більшої частини боргу, якщо я чомусь піддамся на це божевілля. Звісно, що потрібно більше гарантій…​

Гаррі швидко витяг з мантії сувій пергаменту й розгорнув його на золотому столі.

 — Я не посоромився й зробив це сам, — сказав Гаррі.

Він провів був якийсь час за сумлінною працею з бібліотечними книжками з юриспруденції. На щастя, як виявив Гаррі, закони чаклунської Британії були чарівно прості відносно маґлівських стандартів. Щоб написати, що оригінальний кровний борг і оплата скасовуються, що статки Поттерів та всі інші предмети, що зберігалися в їхньому сховищі, будуть повернуті, решта боргу анулюється, а Мелфоїв ні в чому не звинувачують, треба було лише кілька додаткових рядків відносно того, щоб це все сказати.

 — Я мав пообіцяти своїм опікунам не підписувати нічого, що ви мені дасте. Відповідно, я сам склав цей документ і підписав його заздалегідь.

Драко не стримався й пирхнув.

Луціус прочитав контракт, безрадісно посміхнувся:

 — Як все…​ до чарівного просто.

 — Я також обіцяв не торкатися каламаря в межах «Ґрінґотсу», — сказав Гаррі. Він знову поліз собі у мантію і дістав звідти маґлівську ручку та стос нормального паперу. — Таке формулювання прийнятне?

Гаррі швидко нашкрябав пункт угоди, згідно якої рід Поттерів не звинувачує рід Мелфоїв у вбивстві Герміони Ґрейнджер і не вірить, що вони якось пов’язані з цією подією; тоді передав аркуш на огляд лорду Мелфою.

Лорд Мелфой продивився папір, закотив очі під лоба й сказав:

 — Гадаю, цього достатньо. Хоча для кращого відтінку змісту ліпше використати «звільняє від будь-якої відповідальності» замість «знімає провину»…​

 — Гарна спроба, але ні. Я точно знаю, який термін має тут стояти, лорде Мелфой. — Гаррі взяв пергамент і почав охайніше переписувати своє оригінальне формулювання.

Коли Гаррі закінчив, лорд Мелфой потягнувся через стіл, узяв ручку, подивився на неї задумливо:

 — Імовірно, один із твоїх маґлівських артефактів? Що воно робить, синку?

 — Пише без чорнильниці, — відповів Драко.

 — Це я бачу. Гадаю, когось би зацікавив такий багатель. — Луціус розправив контракт на столі, знайшов місце для підпису, задумливо постукав ручкою по цій точці.

Гаррі відірвався від цього видовища, змусив себе дивитися в обличчя Луціуса Мелфоя, змусив м’язи розслабитися.

 — Наш добрий друг, Северус Снейп, — сказав Луціус Мелфой, постукуючи ручкою по папірцю, що все чекав його підпису. — Професор захисту, що називає себе Квірелом. Я знову питаю тебе, хто твій третій підозрюваний, Гаррі Поттере?

 — Я рекомендую вам спочатку підписати, лорде Мелфой, якщо вже ви так і так вирішили це зробити. Ви отримаєте більше користі від цієї інформації, якщо не будете думати, що це я намагаюся переконати вас у цьому.

Ще одна безрадісна посмішка.

 — Я ризикну. Говори, якщо хочеш, щоб це пішло далі.

Гаррі повагався і промовив рівно:

 — Мій третій підозрюваний — Албус Дамблдор.

Ручка на пергаменті завмерла.

 — Дивне звинувачення, — протягнув Луціус. — Репутація Дамблдора сильно постраждала, коли за його директорства загинув учень. Гадаєш, я повірю будь-яким звинуваченням на його адресу, лише тому, що він — мій ворог?

 — Він — один підозрюваний з багатьох, лорде Мелфой, і не обов’язково найбільш підходящий. Але причина, з якої мені вдалося вбити дорослого троля, полягає в тому, що Дамблдор дав був мені відповідну зброю ще на початку шкільного року. Це не сильне свідчення, але це дуже підозріло. Якщо ви вважаєте, що вбивати учнів — не його стиль, ну, так, мені це теж спадало на думку.

 — Це не його стиль? — вигукнув Драко Мелфой.

Луціус Мелфой дуже обережно похитав головою.

 — Не зовсім, сину. Дамблдор спричиняє лише певне зло, — лорд Мелфой відкинувся в кріслі, а тоді завмер. — Розкажи мені про цю зброю.

 — Я ще не певний, що варто вдаватися в подробиці у вашій присутності, лорде Мелфой. — Гаррі вдихнув. — Дозвольте мені сформулювати все дуже чітко. Я не намагаюся переконати вас, що за цим стоїть Дамблдор, лише вказую, що існує така ймовірність…​

Тоді заговорив Драко Мелфой:

 — Артефакт, що тобі дав Дамблдор, — це було щось, щоб вбивати тролів? Себто, лише тролів? Можеш нам це сказати?

Луціус повернувся до сина, подивився на нього з подивом.

 — Ні, — повільно запровадив Гаррі. — Не те щоб це був спеціалізований антитрольский меч абощо.

Драко дивився на нього дуже уважно.

 — Цей артефакт спрацював би проти найманого вбивці?

Ні, якщо б він був обачний.

 — Ні.

 — У разі бійки в школі?

Розширити каменюку в чиємусь горлі — це ж смертельно.

 — Ні. Я не думаю, що ця штука була призначена для використання проти людей.

Драко кивнув.

 — Тож, лише магічні створіння. Це б допомогло проти розлюченого гіпогрифа, чи чогось на цей кшталт?

 — А приголомшливий прокльон діє на гіпогрифів? — уточнив Гаррі.

 — Я не знаю, — сказав Драко.

 — Так, — сказав Луціус Мелфой.

Порівняно із «Вінґардіум Левіоза» та «Фініте Інкантатем»…​

 — Тоді приголомшливий прокльон — значно ліпше рішення для гіпогрифа, — після таких питань починало видаватися, що трансфігурований камінь — оптимальна зброя лише проти магічного створіння з плоті й крові, що має шкіру з високим опором до заклять. — Але…​ Ну, можливо, це взагалі не мало використовуватися як зброя, я зробив з цим дещо дивне, можливо це була просто божевільна примха…​

 — Ні, — повільно сказав Луціус Мелфой. — Не примха. Не збіг. Тільки Не з Дамблдором.

 — Тоді це він, — сказав Драко. Драко повільно примружив очі й різко кивнув. — Це був він з самого початку. Судовий виманолог повідомив, що хтось використав на Ґрейнджер виманологію. Дамблдор визнав, що це був він. Закладаюся, захисні чари Гоґвортсу працювали, коли Ґрейнджер прокляла мене, а Дамблдор просто проігнорував їх.

 — Але…​ — сказав Гаррі. Він поглянув на Луціуса і не зміг вирішити, чи справді в його інтересах ставити цю ідею під питання. — Який в нього мотив? Ми що, просто скажемо, що він лихий та й по всьому?

Драко Мелфой вистрибнув з крісла й почав крокувати кімнатою туди-сюди, чорна мантія розвивалася за юним хлопцем, а ґобліни-охоронці з деяким подивом витріщалися на нього крізь зачакловані окуляри. — Щоб розібратися в хитромудрому плані, треба подивитися, що сталося, і хто отримав від цього переваги. Тільки от Дамблдор не планував, що ти спробуєш врятувати її в суді, він спробував тебе спинити. Що сталося б, якби Ґрейнджер потрапила в Азкабан? Рід Мелфоїв і рід Поттерів зненавиділи б один одного навіки. З усіх підозрюваних цього бажає лише Дамблдор. Тож це має сенс. Усе збігається. Насправді вбивцею є…​ Албус Дамблдор!

 — Ем…​ — сказав Гаррі. — Але навіщо давати мені протитрольну зброю? Я сказав, що це підозріло, я не казав, що бачу в цьому бодай крихту логіки.

Драко задумливо кивнув.

 — Можливо, Дамблдор вважав, що ти зупиниш троля перед тим, як троль вбʼє Ґрейнджер, і тоді він зможе звинуватити батька в тому, що той надіслав троля. Багато хто дуже б розізлився, якби вважав, що батько бодай спробував зробити щось таке в Гоґвортсі. Як тато й казав, репутація Дамблдора сильно постраждала, коли в школі справді помер учень, бо Гоґвортс відомий саме своєю безпекою. Тож напевно це не мало статися.

Гаррі згадався жах в очах Дамблдора, коли той побачив тіло Герміони Ґрейнджер.

Чи дістався б я туди вчасно, якби ніхто не вкрав у близнюків Візлі їхню карту? Чи могло це бути планом? А тоді, хоч Дамблдор про це й не знав, хтось вкрав цю карту, і я запізнився…​ але ні, це не клеїться, я дізнався запізно, як Дамблдор міг здогадатися, що я використаю мітлу…​ хоча, Дамблдор знав, що в мене є мітла…​

Такий план аж ніяк не міг спрацювати.

І не спрацював.

Але хтось з невеличким старечим маразмом може очікувати, що план спрацює, а фенікс може не розуміти різниці.

 — Чи, — вів далі Драко Мелфой, досі енергійно крокуючи, — можливо, Дамблдор мав зачаклованого троля й збирався влаштувати, щоб ти переміг його іншим разом для якогось іншого плану, але потім натомість використав троля для Ґрейнджер. Не уявляю, щоб Дамблдор розпланував це все першого ж тижня наших занять…​

 — Я можу таке уявити, — низьким тоном сказав Луціус Мелфой. — Я був свідком такого від Дамблдора.

Драко рішуче кивнув.

 — Тоді я й не мав померти в першому плані. Дамблдор знав, що професор Квірел перевіряє мене, чи Дамблдор запланував, щоб хтось інший знайшов мене вчасно, — я не міг би свідчити проти Ґрейнджер, якби помер, і він би втратив репутацію через смерть учня. Але те, що я піду з Гоґвортсу й не зможу очолювати Слизерин, було в його інтересах. А тоді наступного разу Гаррі мав би спинити троля перед тим, як той вбив Ґрейнджер, і всі мали б звинувачувати тебе, батьку, тільки цього разу не все пішло за планом Дамблдора.

Луціус відвів свої сірі очі від сина, якого він споглядав з явним подивом.

 — Якщо це правда…​ та сумніваюся, можливо Гаррі Поттер лише грає небажання вірити в це.

 — Можливо, — сказав Драко. — Але я майже певен, що ні.

 — Тоді, якщо це правда…​ — Луціус затнувся. В його очах повільно займалася лють.

 — Що саме ми робитимемо? — спитав Гаррі.

 — Це теж для мене очевидно, — сказав Драко. Він крутнувся до них, підвів палець високо в повітря. — Ми знайдемо докази, щоб Дамблдора визнали винним у його злочині, і віддамо його правосуддю!

Гаррі Поттер і Луціус Мелфой перезирнулися.

Ніхто з них не знав, що сказати.

 — Синку, — по деякому часі сказав Луціус Мелфой, — ти справді сьогодні справив на мене враження.

 — Дякую, батьку!

 — Втім, це не пʼєса, ми не аврори, і ми не віримо в суди.

Вогник дещо полишив очі Драко.

 — Ох.

 — Ем, у мене є сентиментальна прихильність до судів, — вставив Гаррі. Не вірю, що беру участь у цій розмові. Треба піти додому, взяти аркуш паперу й олівець, і спробувати зрозуміти, чи хід думок Драко справді має якийсь сенс. — І до доказів.

Луціус Мелфой поглянув на Гаррі Поттера, його очі кипіли щирою сірою люттю.

 — Якщо ти обманув мене, — зі злістю сказав Луціус Мелфой, — якщо все це брехня, я не пробачу. Та якщо це не обман…​ Дай мені якісь свідчення, щоб засудити Дамблдора за це вбивство перед Чарверсудом, чи достатньо свідчень, щоб прибрати його, і тоді не буде нічого, що не зробив би для тебе рід Мелфоїв. Нічого.

Гаррі глибоко вдихнув. Треба було з усім цим розібратися, оцінити імовірності, але в нього не було часу.

 — Якщо це справді Дамблдор, то варто прибрати його з дошки, і лишиться величезна порожнеча в структурі влади Британії.

 — Так і є, — сказав Луціус Мелфой з нещадною посмішкою. — Ти бажаєш заповнити її сам, Гаррі Поттере?

 — Частині вашої опозиції це не сподобається. Вони можуть почати боротьбу.

 — Вони програють, — сказав Луціус Мелфой, тепер його лице було мов із заліза.

 — Тоді ось чого я хочу від роду Мелфоїв, лорде Мерфой, якщо Дамблдора через мене приберуть. Коли опозиція буде найпереляканішою — саме тоді їм запропонують останню спробу угоди для уникнення громадянської війни. Комусь із ваших союзників це не сподобається, але буде багато нейтрально налаштованих, що лише зрадіють від можливої стабільності. Ви запропонуєте, що замість того, щоб ви захопили всю владу, Драко Мелфой правитиме замість вас, коли стане повнолітнім.

 — Що? — вигукнув Драко.

 — Драко засвідчив під дією сироватки правди, що старався допомогти Герміоні Ґрейнджер. Закладаюся, чимало людей з опозиції погодилося б дати йому шанс замість того, щоб битися. Не знаю, як саме ви дасте гарантії — незламні обітниці, угоди «Ґрінґотс» абощо, — але має бути якийсь забезпечений гарантіями пакт про те, що влада перейде до Драко, щойно він завершить Гоґвортс. Я віддам усю можливу підтримку від Хлопчика-Що-Вижив для цієї угоди. Спробую переконати Лонґботом, Боунз тощо. Наш перший план у цьому допоможе, якщо ви будете обережними й ставитиметеся шляхетно до Лонґботом та Боунз цього разу.

 — Батьку, присягаюся, я не…​

Обличчя Луціуса скривилося в посмішку.

 — Знаю, синку. Що ж, — біловолосий чоловік втупився понад золотий стіл у Гаррі Поттера. — Такі умови для мене прийнятні. Але поруш будь-яку частину нашої угоди — першої чи другої — і на тебе очікують наслідки, Гаррі Поттере. Розумні слова тоді нічим не зарадять.

І Луціус Мелфой підписав пергамент.

Дикозор Муді витріщався був на бронзові двері до кімнати перемовин «Ґрінґотсу» ніби годинами, ну, наскільки міг витріщатися чоловік, що бачить водночас у всіх напрямках.

Проблема з тим, щоб підозрювати когось на кшталт Луціуса Мелфоя, думав Муді, полягала в тому, що можна цілісінький день вигадувати, що той міг замислити, і все одно не встигнути перелічити все.

Двері прочинилися, і звідти вийшов стомлений Гаррі Поттер, невеличкі краплини поту досі виднілися на його чолі.

 — Ти щось підписав? — одразу забажав знати Дикозор.

Гаррі Поттер безмовно на нього подивився, дістав з мантії згорнутий пергамент та сказав:

 — Ґобліни вже виконують це. Вони зробили три копії перед тим, як я пішов.

 — ЗАРАДИ МЕРЛІНА, СИНКУ…​ — Муді затнувся, коли його око побачило другу половину угоди, яку Гаррі Поттер повільно, ніби неохоче, почав розгортати догори. Одного погляду вистачило, щоб побачити охайно написані абзаци та елегантний підпис Луціуса Мелфоя під підписом Гаррі Поттера. І тоді Муді вибухнув гнівом, коли верхня половина документа також почала виднітися: — Ти знімаєш провину за будь-яку участь у смерті Герміони Ґрейнджер? Ти хоч уявляєш, що ти накоїв, маленький йолопе? Імʼям Мерліна, навіщо ти зробив щось таке ЩО…​