Розділ 121. Варте захисту: Северус Снейп

Кабінет директорки пронизувала серйозність. Мінерва повернулась з лікарні Святого Мунґа, де залишила Драко з Нарцисою/Ненсі. Там мали оглянути леді Мелфой та визначити, яку шкоду заподіяв її здоров’ю десяток років життя маґлом. Гаррі знов прийшов до кабінету директорки, а тоді…​ просто не знав, за що взятися насамперед. Було стільки всього, стільки справ, що, видавалося, навіть директорка Макґонеґел не знала, з чого почати, а Гаррі й поготів. Наразі Мінерва знов і знов щось писала на пергаменті, а тоді стирала все помахом руки. Гаррі тим часом заплющив очі, щоб зосередитися. Чи була якась наступна першочергова справа?

У великі дубові двері, що раніше були Дамблдорові, постукали, і від одного слова директорки ті розчахнулися.

Чоловік, що увійшов до кабінету директорки, здавався виснаженим, він вже не їздив на візку, але досі кульгав. Він був одягнений в просту, але чисту й охайну чорну мантію. Через ліве плече висів наплічник з грубої сірої шкіри із срібним різьбленням, в якому були вставлені чотири зелені камінці, схожі на перлини. Наплічник виглядав був ретельно зачарованим, в такий могли влізти всі речі з маґлівського будинку.

Гаррі вистачило одного погляду на нього, щоб зрозуміти.

Директорка Макґонеґел завмерла за своїм столом.

Северус Снейп схилив голову до неї.

 — Що це означає? — спитала директорка таким голосом, ніби їй вхопило серце, та вона все одразу зрозуміла, як і Гаррі.

 — Я йду з посади майстра зіллєваріння Гоґвортсу, — просто повідомив він. — І я не залишусь, щоб отримати зарплатню за останній місяць. Якщо є учні, яким я особливо нашкодив, — можете використати для їхніх потреб.

Він знає. Це спало на думку Гаррі. Він не міг висловити, що саме майстер зіллєваріння тепер знає, але ясно було — Северус це знає.

 — Северусе…​ — почала директорка Макґонеґел глухим голосом. — Професоре Северус Снейп, можливо, ви не усвідомлюєте, як важко знайти майстра зіллєваріння, що здатен безпечно навчати учнів маґлівського роду, чи достатньо хитрого професора, щоб тримати в Слизерині подобу порядку…​

Чоловік знов похилив голову:

 — Я гадав, що немає потреби вам це казати, директорко, проте з усією наполегливістю раджу призначити новим вихователем Слизерину людину, що якнайменше мене нагадує.

 — Северусе, ти робив лише те, що казав Албус! Ти міг би лишитись і поводитись інакше!

 — Пані директорко, — мовив Гаррі. Його голос теж здавався понурим, що його здивувало, бо він не знав Северуса Снейпа так вже добре. — Я вважаю, ви маєте його відпустити, якщо він хоче піти.

Дамблдор використовував його. Можливо не так, як думав професор Квірел, можливо через пророцтво, а не для саботажу Слизерину, але Дамблдор точно його використовував. Були речі, які вже давно можна було сказати Северусові, щоб той відчув себе вільним. Зрозуміло, чому Дамблдор не ризикував це зробити, тим не менш Северусом користувались зовсім не по-доброму. Навіть його засліплення й смуток були використані так, що він не міг зрозуміти наслідків своїх дій як майстра зіллєваріння…​

 — Добре, що я вас тут зустрів, містере Поттер. — сказав Северус. — У нас є незавершена справа.

Гаррі не знав, що відповісти, і просто кивнув.

Здавалося, Северусу важко говорити. Він просто стояв з сірим наплічником на плечі перед ними обома. Нарешті, він знайшов слова:

 — Твоя матір. Лілі. Вона була…​

 — Я знаю, — слова Гаррі пройшли товщу його горла. — Ви не мусите це казати.

 — Лілі була прекрасна, видатна чаклунка, містере Поттер. Я не можу дозволити, щоб ви думали інакше через те, що я вам казав був.

 — Северусе? — сказала Макґонеґел, вона видавалася такою шокованою, ніби власні чоботи її щойно вкусили.

Колишній майстер зіллєваріння не відводив очей від Гаррі:

 — Між мною та Лілі було більше одної перешкоди, насамперед мої необачні спроби підлеститися до чистокровних учнів мого гуртожитку. Якщо мої слова справили враження, ніби єдина помилка на неясному тлі скінчила все, якщо я вдавав, ніби в неї не було жодної іншої причини, крім її неглибокості, щоб не кохати мене, сподіваюся, ваші книжки також навчили вас, що такі речі кажуть ду́рні.

 — Навчили, — сказав Гаррі. Він дивився на добротний сірий наплічник на лівому плечі Снейпа, не в змозі зустрітись з майстром зіллєваріння поглядом. — Навчили.

 — Втім, — вів далі колишній майстер зіллєваріння, — Боюся, що не можу додати нічого про вашого батька, крім того, що вже сказав.

 — Северусе!

Колишній майстер зіллєваріння дивився лише на Гаррі.

 — Чорна мітка на моїй руці не мертва, і пророцтво не було виконане так, як ти розповів перед натовпом. Як ти знищив усе, крім залишку Темного Лорда?

Гаррі завагався.

 — Я забуттятнув більшість його спогадів і…​ запечатав його, як кажуть чаклуни. Навіть якщо печать буде зламано, він не повернеться собою.

Северус коротко нахмурився й знизав плечима:

 — Гадаю, це прийнятно.

 — Професоре Снейп, — сказав Гаррі, бо і це тепер було його відповідальністю, — Орден Фенікса має віддати вам належне за вашу службу. У мене є всі можливості, щоб розплатитися і фінансово, і магією. Ну, раптом ви бажаєте почати нове життя заможним, чи з ліпшим волоссям абощо.

 — Дивно таке казати такому, як я, — протяжно сказав колишній майстер зіллєваріння. — Я вирушив до Темного Лорда з метою продати йому пророцтво в обмін на любов Лілі, хай які темні засоби будуть використані задля цієї мети. Не можна це так легко пробачати. А потім, роками пізніше, коли я став майстром зіллєваріння…​ ти сам бачив…​ Ти справді вважаєш, що служба Ордену Фенікса спокутує всі мої гріхи?

 — Люди завжди недосконалі, — сказав Гаррі, хоч слова застрягали в горлі. — Вони завжди роблять помилки. Ви принаймні намагалися свої компенсувати.

 — Можливо, — мовив колишній майстер зіллєваріння. — Моєю останньою повинністю було провалити охорону Каменя, бути переможеним. І я зробив це, і вижив, чого ніколи не очікував, — Северус притулився до дверей, через які увійшов, знімаючи навантаження з лівої ноги. — Я навіть не думав просити твого пробачення, але якщо ти пропонуєш його так вільно, я прийму його з вдячністю. Відсьогодні я хочу обирати менше поганих шляхів. Гадаю, це найкраще зробити, почавши спочатку.

Сльози заблищали на носі й щоках Мінерви Макґонеґел, її голос не мав надії:

 — Впевнена, ти міг би почати наново в Гоґвортсі.

Северус похитав головою:

 — Забагато учнів пам’ятатимуть мене як злого майстра зіллєваріння. Ні, Мінерво. Я піду в нове місце, зміню ім’я та знайду нове кохання.

 — Северусе Снейп, — сказав Гаррі, бо це була його відповідальність спитати: — Чи всі ваші побажання виконано?

 — Вбивцю Лілі подолали, — сказав чоловік. — Я задоволений.

Директорка опустила голову.

 — Будьте здорові, Северусе! — прошепотіла вона.

 — В мене остання порада, — мовив Гаррі, — якщо бажаєте.

 — І яка ж? — спитав Северус Снейп.

 — Копирсання в минулому може довести до депресії. Я даю вам повний дозвіл більше ніколи не думати про минуле, ніколи. Ви не маєте вважати, що це ваш обов’язок перед Лілі — відчувати за неї провину, або щось подібне. Просто зосередьтеся на майбутньому, на своїх нових знайомцях.

 — Я врахую вашу мудрість, — нейтрально сказав Северус.

 — І спробуйте використовувати інший шампунь.

Суха усмішка розтягнулася на обличчі Северуса, і Гаррі подумав, що це він вперше побачив його щиро усміхненим:

 — Щоб ти здох, Поттере.

Гаррі засміявся.

Северус засміявся.

Мінерва схлипувала.

Без зайвих слів вільний чоловік взяв щіпку порошку флу, кинув її в камін і увійшов у зелене полумʼя, прошепотівши щось, чого ніхто не вловив, і це було останнє, що колись чули про Северуса Снейпа.