Розділ 119. Варте захисту: Албус Дамблдор

Гаррі стояв перед гаргуйлями, що стерегли кабінет директора…​ тобто директорки. Його викликала була професорка Сіністра й сказала, що виникла критична ситуація. Але брама не відчинялася.

Дослідження показали були, що Камінь здатен перетворювати трансфігурацію на сталий стан кожні три хвилини й пʼятдесят чотири секунди, незалежно від розміру трансфігурованого обʼєкта. Лише раз Гаррі, коли тримав філософський камінь проти світла свого найпотужнішого ліхтарика в темній комірчині, він помітив крихітні точки всередині шматка багряного скла. Та Гаррі не зміг їх побачити вдруге, тож не знав, чи не примарилося йому. Гаррі не зміг виявити в Камені жодних інших сил, а також Камінь не відповідав на ментальні команди.

Гаррі дав собі час до завтрашнього півдня на те, щоб вигадати, як використовувати Камінь таким чином, щоб його не викрав хтось інший, і він старався не думати про те, що й далі відбувається, що завжди відбувається тим часом.

За десять хвилин підійшла Мінерва Макґонеґел, вона швидко крокувала. В руках вона несла величезний стос паперів, на голові в неї досі був Сортувальний Капелюх.

Гаргуйлі, після короткого звуку шліфування каменю, низько їй вклонилися.

 — Новий пароль — „швидкоплинність‟, — сказала Мінерва гаргуйлям, і вони відступили. — Перепрошую, містере Поттер, мене затримали…​

 — Розумію.

Мінерва стала на спіральні сходи й почала підійматися в гору, а не просто чекала, доки сходи її піднімуть. Гаррі йшов слідом.

 — У нас зустріч з Амелією Боунз — директоркою Відділу Дотримання Магічних Законів, з Аластаром Муді, з яким ти вже знайомий, та з Бартеміусом Кравчем — директором департаменту міжнародної магічної співпраці, — проінформувала його Мінерва, доки підіймалася. — Вони такі ж спадкоємці Дамблдора, як і ми з вами.

 — Як…​ як справи в Герміони? — в Гаррі не було можливості спитати про це раніше.

 — Філіус каже, що вона доволі шокована, що, гадаю, очікувано. Вона питала, де ти був, їй сказали, що на грі з квідичу, вона спитала, де ти був насправді й відмовилася будь-кому розповідати про те, що сталося, доки їй не дозволять з тобою порозмовляти. Її направили до лікарні святого Мунґа, де, — тепер голос директорки набув легкого збентеження, — стандартні діагностичні чари виявили, що міс Ґрейнджер — здоровий єдиноріг у чудовому фізичному стані крім того, що її гриву треба розчесати. Чари, що виявляють активну магію, щоразу показували, що вона в процесі трансформації в іншу форму. Один невимовник, доки Філіус його не…​ ем…​ прибрав…​ застосував деякі закляття, яких він не мав знати, і проголосив, що з душею Герміони все добре, тільки вона десь в кілометрі від її тіла. Наразі старші цілителі здалися. Зараз вона сама в камері з пацюками й мухами…​

 — Вона де?

 — Перепрошую, містере Поттер, це жаргон трансфігурації. Міс Ґрейнджер в ізольованій кімнаті, в якій стоїть клітка з ручними пацюками й коробка з мухами, у яких протягом дня зʼявиться потомство. Логічний висновок: хай яке диво призвело до її воскресіння, в результаті залишилося випромінювання, що псує результати всіх чарів цілителів. Але якщо з новим поколінням пацюків та мух все буде гаразд, міс Ґрейнджер буде визнана безпечною, і зможе повернутися в Гоґвортс завтра вранці.

Гаррі досі не знав…​ гадки не мав, як Герміона відреагує на те, що її воскресили, особливо саме за таких обставин. Він був майже певен, що вона не почне кричати, ніби він вчинив неправильно. Це було просто хибне стереотипне сприйняття Герміони. Коли Гаррі вигадував цю історію прикриття, він був безперечно виснажений, не мав можливості все спокійно обміркувати, і Герміона, напевно, зрозуміє це. Але він не міг уявити, що вона з цього приводу думатиме…​

 — Цікаво, як почувається міс Ґрейнджер з приводу того, що вона теж перемогла Відомо-Кого, — у задумі промовила Мінерва, збираючись рухомими сходами достатньо швидко, щоб Гаррі було важко дихати, витримуючи цей темп. — І тепер всі вірять в різноманітні нісенітниці про неї.

 — Ви про те, що вона завжди вважала себе звичайною ученицею-генієм, а тепер купа людей вважають її Дівчинкою-Що-Ожила та хочуть потиснути їй руку? — спитав Гаррі. Хоча вона навіть не памʼятає, щоб вона щось для цього зробила. Хоча це була робота іншого й пожертви інших людей, а вдячні їй. Хоча вона не відчуває, що зробила щось гідне такого ставлення інших, і не певна, чи зможе відповідати уявленню інших про себе. — Це ж треба, навіть не уявляю, як це, бути в такій ситуації.

Можливо, не треба було так з нею вчиняти. Але людям треба було дати щось, у що вони могли повірити, інакше хто його знає, що б вони вигадали. Почуватися винним у цьому — нерозумно. Гадаю.

Вони піднялися до верху сходів, зайшли в кабінет з десятками дивних обʼєктів, що стояли перед величезним столом з вражаючим троном за ним.

Мінерва злегка торкнулася одного з цих обʼєктів — із золотими хитунами, ненадовго заплющила очі. Тоді вона зняла Сортувальний Капелюх та повісила його на гачок вішалки для капелюхів поряд з трьома лівими капцями. Вона трансфігурувала вражаючий трон на просте мʼяке крісло, а величезний стіл на простий круглий, навколо якого здійнялися ще чотири крісла.

Гаррі спостерігав за цим з дивним пекучим відчуттям у горлі. Він розумів, хоча жоден з них нічого не казав, що мала бути якась церемонія зміни стільців, зміни стола. Якась серйозна церемонія для випадку, коли директорка вперше заходить у свій кабінет. Та невідомо чому часу на це не було, і Мінерва Макґонеґел відкинула це заради швидкості.

Помах палички Мінерви запалив вогнище в каміні, не встигла вона й сісти на стілець, що раніше належав був Дамблдорові.

Гаррі тихо сів в одне з крісел за столом ліворуч від Мінерви.

Майже одразу вогонь флу запалахкотів смарагдовим полумʼям, і звідти вихором вирвався Аластор Муді з піднятою паличкою, він миттю оглянув усю кімнату, направив паличку прямо на Гаррі й сказав:

 — Авада Кедавра.

Це сталося так швидко, так зненацька, що Гаррі навіть на половину не здійняв паличку, коли Аластор Муді договорив.

 — Просто перевіряю, — сказав Аластор директорці, що вже направила власну паличку на Аластора, вона розкрила рота, ніби хотіла щось сказати, та не знаходила слів. — Волді б спробував ухилитися, якби вчора заволодів тілом хлопця.

Гаррі вирішив був у ту мить спробувати безмовно викликати срібне сяйво патронуса, та паличка не була на лінії перехоплення — навіть близько.

Ну, якщо я здавався собі невразливим раніше, то з цим усе. Який цінний життєвий урок, містере Муді.

Тоді вогонь флу знову спалахнув зеленим та виплюнув найстарішу, найсуворішу, найжорсткішу відьму з усіх, що бачив Гаррі — ніби вʼялена яловичина набула людської форми. Стара відьма не тримала палички в руці, та вона випромінювала таку владу, що була сильнішою та суворішою за Дамблдорову.

 — Це директорка Амелія Боунз, містере Поттер, — представила директорка Макґонеґел, що вже оговталася. — Ми досі чекаємо на директора Кравча…​

 — Труп молодшого Барті Кравча розпізнали серед мертвих смертежерів, — без жодного вступу сказала стара відьма, доки підходила до крісел. — Це для нас було несподіванкою, боюся, Бартеміус у розпачі з обох причин. Його з нами сьогодні не буде.

Гаррі стримав здригання.

Амелія Боунз сіла в крісло праворуч від Муді.

 — Директорко Макґонеґел, — сказала старша відьма без сумнівів та пауз, — Дамблдор тимчасово залишив мені Незламну лінію Мерліна, та вона не відповідає мені. Чарверсуд потребує надійного Головного мага негайно. Справи в Британії за крок від хаосу. Я маю зараз же знати, що зробив Дамблдор!

 — Дідько, — промурмотів Муді. Його дике око безперестанно крутилося. — Це недобре, зовсім недобре.

 — Так, ну, — доволі стривожено почала Мінерва Макґонеґел. — Я не можу сказати напевно. Албус…​ ну, він безсумнівно здогадувався, що може не пережити цієї війни. Та я не думаю, що він очікував, що міс Ґрейнджер повернеться з мертвих та вбʼє Волдеморта за кілька годин. Гадаю, Албус цього зовсім не очікував. Я не знаю, що тепер буде з його спадщиною…​

Амелія Боунз напівпідвелася з крісла:

 — Ви хочете сказати, що ця дівчина Ґрейнджер могла успадкувати Незламну лінію Мерліна? Це катастрофа! Їй дванадцять, вона не перевірена…​ звісно Албус не міг бути настільки безвідповідальним, щоб залишити Лінію будь-кому, хто переможе Волдеморта, не знаючи, кому саме він її лишає.

 — Ну, якщо відверто, — сказала Мінерва. Її пальці вирівняли папери, які вона з собою взяла, і тепер вона поклала руки на стіл. — Албус гадав був, що він знає, хто переможе Волдеморта. Про це було пророцтво, перевірене пророцтво, що тепер, видається, порушене чи…​ я не знаю, мадам Боунз! У мене є лист для містере Поттера, який я маю йому віддати в разі смерті Албуса чи іншої причини його втрати, і ще один лист, який, за словами Албуса, містер Поттер зможе розгорнути лише після того, як він переможе Волдеморта. Я не знаю, що тепер станеться з цим листом. Можливо, міс Ґрейнджер зможе розгорнути його, а може його ніколи не буде прочитано…​

 — Стривайте, — сказав Дикозор Муді. Він дістав зі своєї мантії довгу паличку з сірими ґулями, яку Гаррі одразу впізнав. Це була Дамблдорова паличка — не схожа ані формою, ані стилем на будь-яку іншу паличку в Гоґвортсі. Муді поклав паличку на стіл. — Тут поки зупинімося. Албус залишив і мені кілька власних інструкцій. Візьми цю паличку, хлопче.

Гаррі завагався, він міркував.

Албус Дамблдор пожертвував собою заради мене. Він довіряв Муді. Напевно, це не пастка.

Гаррі потягнувся за паличкою.

Та підстрибнула й пролетіла над столом до його руки. Щойно пальці Гаррі торкнулися її, він ніби почув пісню — пеан славі й битві відлунювали в його розумі. Хвиля білого вогню здійнялася з ручки до дерева, що далі, то сильніша, і зрештою вибухнула чималим вихором іскор. Від дерева пашіло відчуттям сили й стриманої небезпеки, ніби це був вовк на привʼязі.

Також Гаррі відчував у ній чималий скептицизм, ніби паличка мала свідомість й диву давалася, як це вона могла опинитися в руках першокласника Гоґвортсу.

 — Ага, — відповів на спантеличені погляди Дикозор Муді. — Тож це не міс Ґрейнджер перемогла Волді. Я й на мить не повірив у ту історію.

 — Що, — без емоцій кинула Амелія Боунз.

Дикозор Муді з повагою їй кивнув:

 — Албус сказав, що ця паличка перейде до того, хто переміг її попереднього власника. Він забрав її в старого Ґрінді, так. Тоді Волді вчора переміг Албуса. Є потреба пояснювати далі, Амеліє?

Амелія Боунз втупилася в Гаррі, роззявивши рота.

 — Все могло бути й не так, — сказав Гаррі. Він здолав напад страшенної провини. — Тобто Волдеморт використав мене як заручника, бо я…​ я був ідіотом, і Дамблдор пожертвував собою, щоб врятувати мене, можливо, паличка вважає, що таким чином я переміг Дамблдора. Ем, втім, я переміг Волдеморта. Позбувся його. Але, гадаю, буде ліпше, якщо ніхто не знатиме, що я там був.

Біп. Цок. Жух. Дзінь. Пух.

 — Це мало бути зовсім непросто, — сказав Дикозор. Чоловік у шрамах низько схилив голову у жесті глибинної поваги. — Не картай себе за те, що втратив Албуса, Девіда та Фламеля, синку, хай яким ідіотом ти був. Зрештою, ти переміг. Всі ми разом цього так і не змогли зробити. Просто перевіряю, синку: ви з Девідом також знищили горокракс Волді? І ти певен, що він був справжній?

Гаррі завагався, він почав оцінювати ймовірні наслідки довіри, ймовірні катастрофи через мовчання, а тоді похитав головою у відповідь. Він усе одно планував був повідомити принаймні Макґонеґел про те, що тепер перебувало в стінах її школи.

 — У Волдеморта було…​ насправді доволі багато горокраксів. Тож натомість я забуттятнув майже всі його спогади, а тоді трансфігурував його на це, — Гаррі підвів руку й без зайвих слів вказав на смарагд на персні.

Хлюп. Білім. Хлюп. Хлюп.

 — Ха, — вимовив Муді, спершись на спинку крісла. — Ми з Мінервою накладемо певні обереги й чари на цей твій перстень, синку, якщо ти не проти. Просто на випадок, якщо ти забудеш якось підтримати трансфігурацію. І ніколи більше не полюй на чорних чаклунів — просто живи тихим мирним життям, — пошрамований чоловік дістав хустинку й витер краплі поту з чола. — Але молодець, хлопче, ви обидва з Девідом молодці, хай земля йому буде пухом. Я так розумію, це була його ідея? Молодці, ще раз кажу.

 — І справді, — сказала Амелія Боунз, що вже відновила рівновагу. — Ми всі в неймовірному боргу перед вами обома й шалено вам вдячні. Та мушу наголосити, що в нас є невідкладні справи щодо Незламної лінії Мерліна.

 — Гадаю, — повільно почала Мінерва Макґонеґел, — найліпше передати листи Албуса містерові Поттеру просто зараз.

Нагорі її стосу паперів тепер лежав конверт з пергаменту та запечатаний сірою стрічкою скручений сувій.

Спочатку директорка дала Гаррі конверт, і Гаррі його відкрив.


Якщо ти читаєш це, Гаррі Поттере, то я пав від руки Волдеморта, і тепер ти очолюєш наш похід.

Хоч це й може здивувати тебе, саме такого кінця для себе я й бажав. Бо коли я пишу ці рядки, досі існує можливість, що я сам здолаю Волдеморта. А тоді, з часом, я сам перетворюся на темряву, яку ти муситимеш перемогти, щоб отримати повноту своєї сили. Бо було сказано колись, що тобі, можливо, доведеться підняти руку на свого наставника, на того, хто тебе створив, на того, кого ти любив. Сказано було, що ти можеш призвести до моєї поразки. Якщо ти читаєш це, такому майбутньому не судилося стати дійсністю, і я щиро радію цьому.

Але навіть зважаючи на це, Гаррі, я б не бажав тобі такого — бою з Волдемортом сам-на-сам. Я пишу це, заприсягнувши оберігати тебе, доки зможу, хай чого це мені коштуватиме. Та якщо мені це не вдалося, знай, що я егоїстично з цього радію.

Тепер, коли мене не стало, ніхто не здатен протистояти Волдемортові на рівних, крім тебе. Страхітлива й довга тінь паде на Британію, чимало людей страждатимуть та помруть. Тінь не зникне, доки ти не знищиш її джерело, не зітреш серце цієї темряви. Яким чином ти це зробиш, я не знаю. Як Волдеморт не відає твоєї сили, так і я не відаю її. Ти маєш сам знайти всередині себе цю силу, маєш навчитися нею володіти, маєш стати останнім суддею Волдемортові, і благаю тебе, не припустися помилки — не виказуй йому милосердя.

Мою паличку, яку я лишаю для тебе на збереження Муді, не можна використовувати проти Волдеморта. Бо коли господаря цієї палички долають, вона переходить до переможця. Коли переможеш його, тоді паличка справді підкориться твоїй руці. Та якщо ти спробуєш направити її проти Волдеморта перед тим, вона без сумніву зрадить тебе. Не дозволяй Волдемортові заволодіти цією паличкою за жодних обставин. Я б радив взагалі нею не користуватися, та цей пристрій має величезну силу, можливо, за якоїсь крайньої потреби вона стане тобі в пригоді. Та якщо ти наважишся скористатися нею, пильнуй, бо вона старатиметься тебе обманути.

За моєї відсутності Чарверсуд безсумнівно перейде до рук Мелфою. Незламну лінію Мерліна я передаю тобі, а Амелія буде твоїм регентом, доки ти не станеш повнолітнім чи набудеш сили. Та вона не зможе довго протистояти Мелфоєві, коли мене не буде, а Волдеморт знову почне йому давати поради. Гадаю, невдовзі паде й Міністерство, і Гоґвортс лишиться останньою фортецею. Ключі Гоґвортсу я лишаю Мінерві, але ти принц замку, і вона допоможе тобі чим зможе.

Аластор тепер очолює Орден Феніксу. Дослухайся до його слів — і до порад, і до особистих думок. Ледь не найбільше у своєму житті я жалкую, що не почав дослухатися до Аластора скоріше.

Я не маю сумнівів, що зрештою ти переможеш Волдеморта.

Бо це буде лише початком твоєї долі. У цьому я теж певен.

Коли ти переможеш Волдеморта, коли врятуєш цю країну, ось тоді, сподіваюся, ти розпочнеш втілювати справжній сенс свого життя.

Тож поспішай.

Щиро твій після смерті (чи що там зі мною сталося),

Дамблдор.

P.S. Паролі: „ціна фенікса‟, „доля фенікса‟ та „яйце фенікса‟, треба промовляти в моєму офісі. Мінерва може пересунути ці кімнати туди, де тобі буде зручніше.


Гаррі згорнув пергамент та поклав його назад до конверта. Задумливо насупившись, він прийняв з рук директорки сувій з сірою стрічкою. Коли Гаррі торкнувся стрічки довгою сірою паличкою, та одразу відпала, Гаррі розгорнув сувій та прочитав його.


Любий Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес:

Якщо ти це читаєш, ти переміг Волдеморта.

Вітаю тебе з цим.

Сподіваюся, в тебе був час відсвяткувати перед тим, як ти розгорнув цей сувій, бо новини в ньому не радісні.

Під час Першої Чаклунської Війни був час, коли я зрозумів, що Волдеморт перемагає, що невдовзі він прибере до рук усе.

У цьому тяжкому становищі я пішов до відділу таємниць та задіяв пароль, що його ніколи не вимовляли впродовж існування Незламної лінії Мерліна. Вдався до заборонених, та не абсолютно заборонених заходів.

Я прослухав всі й кожне записане пророцтво.

Так я довідався, що в мене є проблеми куди серйозніші за Волдеморта.

Від певних провидців та віщунів чувся дедалі міцніший хор передбачень, що цьому світові судилася руйнація.

І ти, Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Верерс — один з тих, кому пророковано знищити цей світ.

Я мав би запобігти твоїй лінії можливості, не дати тобі навіть народитися, як я вчинив з усіма іншими можливостями, про які я дізнався в той день страшного одкровення.

Та в твоєму випадку, Гаррі, і лише в твоєму випадку, у твоєму пророкованому апокаліпсисі були лазівки, хоч і дуже вузенькі лазівки.

Завжди „він скінчить світ‟, а не „він скінчить життя‟.

Хоч і було сказано, що ти розірвеш на шматки навіть світила в небесах, ніде не сказано, що ти розірвеш на шматки людей.

Тож, коли стало очевидно, що цьому світові не вцілити, я поставив буквально все на тебе, Гаррі Джеймсе Поттер-Еванс-Веррес. Не було жодного пророцтва про те, як світ може бути врятований, тож я знайшов пророцтва про таку руйнацію, що в ній я вбачав лазівки. І я виконав дивні й складні умови, щоб ці пророцтва здійснилися. Я зробив так, щоб Волдеморт дізнався про одне з цих пророцтв, хоча (як я й боявся), це призвело до смерті твоїх батьків та зробило тебе тим, хто ти є. Я написав дивний натяк у підручнику із зіль твоєї матері, хоча гадки не мав, навіщо. Як виявилося, це підказало Лілі, як допомогти сестрі, і таким чином ти отримав щиру любов Петунії Еванс. Я невидимим прокрався до твоєї спальні в Оксфорді й влаштував, щоб ти отримував зілля, яке дають учням з часоворотом, і цикл твого сну подовжився на дві години. Коли тобі було шість років, я розбив камінь на твоєму підвіконні — досі зеленого поняття не маю, навіщо.

Усе це заради відчайдушної надії, що ти можеш провести нас крізь цю бурю, якимось чином скінчити цей світ, і втім вивести з нього людей живими.

Тепер, коли ти склав свій перший іспит — переміг Волдеморта — я передаю тобі все, усі засоби, які тільки можу. Незламну лінію Мерліна, керівництво Орденом Фенікса, усі свої статки й скарби, одну зі смертельних реліквій — бузинову паличку, вірність тих моїх друзів, що можуть дослу́хатися до моїх порад. Я залишив Гоґвортс під керівництвом Мінерви, бо, гадаю, в тебе не буде на це часу, та якщо ти забажаєш, вона тобі його віддасть.

Лише одне я тобі не надам — це пророцтва. Щойно я зникну, їх буде знищено, і жодне нове пророцтво не буде записано, бо було сказано, що ти не маєш їх знати. Якщо тебе це дратує, повір мені: навіть твоєї кмітливості не стане, щоб збагнути, якого роздратування ти уникнув. Я помру чи якимось іншим чином стану для тебе недоступний (пророцтва, звісно, висловлюються нечітко), так і не дізнавшись, що насправді криється в майбутньому, чи навіть чому я маю вчиняти так, як вчиняю. Всі ці пророцтва — зашифроване божевілля, і тобі пощастило, що ти їх позбувся.

На шаховій дошці є лише один король.

Лише одна безцінна фігура.

І ця фігура — не світ, а люди світу — чарівники й маґли, ґобліни й ельфи-домовики, і всі інші.

Доки живе якась частка нашого роду, ця фігура ще грає, хоч зіркам у небесах і не жити.

Якщо цю фігуру втрачено, гра спиняється.

Знай цінність усіх інших фігур і грай так, щоб виграти.

Албус


Гаррі довго тримав сувій пергаменту, витріщившись у ніщо.

Отже.

Подеколи фраза „це все пояснює‟ насправді не здавалася доречною, і все ж таки, це все пояснювало.

Гаррі неуважно скрутив сувій у кулаці та витріщався в ніщо далі.

 — Що там написано? — спитала Амелія Боунз.

 — Це лист-зізнання, — відповів Гаррі. — Виявляється, це Дамблдор убив мій хатній камінь.

 — Зараз не час для жартів! — гримнула старша відьма. — Тобі справді належить Незламна лінія Мерліна?

 — Так, — неуважно відповів Гаррі, він розмірковував про інше, і за будь-якою обʼєктивною оцінкою це інше було значно важливішим.

Стара відьма сиділа в кріслі майже нерухомо. Вона повернула голову й зустрілася поглядом з Мінервою Макґонеґел.

Тим часом мозок Гаррі, що зважував забагато різних можливостей в надто багатьох періодах часу, включно з буквально мільярдами років та процедурами розбору зірок, оголосив когнітивний дефолт та почав спочатку. Гаразд, що я маю зробити спершу, щоб врятувати світ…​ ні, поставмо задачу навіть локальніше: що я маю зробити сьогодні…​ ну, крім того, що треба розібратися, що робити, і краще не відкладати на потім огляд того, що Дамблдор залишив мені в кімнаті „яйце фенікса‟.

Гаррі відвів очі від скрученого пергаменту та поглянув на професорку…​ на директорку Макґонеґел, на Дикозора Муді та на жорстку з виду стару відьму, ніби бачив їх вперше. Хоча, він і справді бачив Амелію Боунз майже вперше.

Амелія Боунз, голова Відділу Дотримання Магічних Законів, що її Албус Дамблдор вважав був гідною очолити Чарверсуд, принаймні тимчасово. Її допомога може виявитися неоціненною, можливо, потрібною для…​ для того, що чекало Гаррі попереду. Дамблдор вибрав її, а він читав пророцтва, яких не бачив Гаррі.

Амелія Боунз, що гадала була, що її призначили регентом Незламної лінії Мерліна та зробили наступним Головним магом, а натомість виявила, що це все дісталося, як видається, одинадцятирічному хлопчикові.

А зараз ти, пролунав у його голові голос гафелпафця, зараз ти будеш ввічливим. Ти не будеш, як зазвичай, клятим ідіотом. Бо доля світу може залежати від цього. Може й не залежати. Ми цього навіть не знаємо.

 — Мені неймовірно шкода щодо всього цього, — сказав Гаррі Поттер та замовчав, щоб побачити, яку реакцію викличе це ввічливе твердження, якщо якусь викличе.

 — Мінерва ніби вважає, — сказала стара відьма, — що ти не образишся на щирі слова.

Гаррі кивнув. Його внутрішній рейвенкловець хотів наголосити на тому, що це не стосується ситуації, коли тебе явно поливають брудом і водночас голосять, ніби ти не сприймаєш критику, та гафелпафець заветував. Хай що вона хоче сказати, Гаррі це вислухає.

 — Не хочеться казати погане про померлих, — сказала стара відьма. — Але з незапамʼятних часів Незламна лінія Мерліна передавалася тому, хто цілковито довів своїми діями, що він не лише хороша людина, а ще й достатньо мудрий, щоб визначити наступника, який і сам буде і хорошим, і мудрим. Варто одного разу помилитися впродовж цього ланцюжка й лінія зламається, і ніколи вже не відновиться! Це було просто божевіллям з боку Дамблдора — передати тобі Незламну лінію, коли ти ще такий юний, навіть за умови, що ти переміг Відомо-Кого. Це стане плямою на памʼяті про Дамблдора, ось як це сприйматимуть, — стара відьма завагалася, вона не відводила очей від Гаррі. — Гадаю, буде на краще, якщо ніхто поза цією кімнатою про це не знатиме.

 — Ем, — почав Гаррі. — Ви…​ невисокої думки про Дамблдора, як я розумію?

 — Я гадала…​ — сказала стара відьма. — Ну. Албус Дамблдор — ліпший за мене чарівник, ліпша людина, ніж я, за багатьма критеріями — непросто буде їх усі перелічити. Та в нього були й вади.

 — Бо, ем. Я хочу сказати. Дамблдор знав усе, що ви щойно сказали. І про те, що я юний, і про те, як працює Незламна лінія. Ви поводитися так, ніби вважаєте, що Дамблдорові це все було невідомо чи він просто це проігнорував, коли приймав рішення. Це правда, інколи дурні люди, наприклад я, приймають божевільні рішення. Але не Дамблдор. Він не був божевільним, — Гаррі ковтнув, раптом до його очей підступили сльози. — Гадаю…​ Я починаю розуміти…​ що Дамблдор у всій цій історії був єдиною нормальною людиною, від самого початку. Єдиним, хто робив правильні вчинки через те, що бодай нагадувало правильні причини…​

Мадам Боунз тихо лаялася, сипала сухі прокляття, що змушували Мінерву Макґонеґел здригатися.

 — Мені шкода, — безпорадно сказав Гаррі.

Дикозор шкірився, його пошрамоване обличчя викривилося в усмішку:

 — Завжди знав, що Албус щось замислив, чого він не розповідає решті. Хлопче, ти навіть не уявляєш, як мені важко не скористатися своїм оком і не розглянути той сувій уважно.

Гаррі швидко запхав сувій до свого мокового капшучка.

 — Аласторе, — стара відьма почала підвищувати голос. — Ти ж розумна людина, невже ти гадаєш, що цей хлопець здатен замінити Дамбдора! Ну не сьогодні ж!

 — Дамблдор, — сказав Гаррі, дивно було вимовляти це імʼя, — зробив одне хибне припущення, коли приймав рішення. Він гадав, що ми битимемося пліч-о-пліч проти Волдеморта роками. Він не знав, що я позбудуся Волдеморта одразу. З мого боку було правильно це зробити — це врятувало чимало життів порівняно з довгою битвою. Проте Дамблдор вважав, що у вас будуть роки, щоб дізнатися мене, почати мені довіряти…​ натомість все скінчилося протягом одного вечора, — Гаррі набрав повітря. — Чи не могли б ви просто вдати, ніби ми боролися з Волдемортом роками, і я здобув вашу довіру й усе таке? Щоб мене не карали за те, що я переміг швидше, ніж очікував Дамблдор?

 — Ти досі першокласник Гоґвортсу! — вигукнула стара відьма. — Ти не можеш замінити Дамблдора, хай які в нього були наміри!

 — Точно, уся ця справа „зовні одинадцятирічний хлопчик‟, — Гаррі підвів руку й потер ніс під окулярами. Гадаю, я можу просто використати Камінь та стати девʼяносторічним…​

 — Я не дурепа, — сказала стара відьма. — Я знаю, що ти не звичайна дитина. Я бачила, як ти розмовляв із Луціусом Мелфоєм, спостерігала, як ти відлякав дементора, і була присутня, коли Фоукс задовольнив твоє прохання. Будь-хто мудрий, хто бачив тебе у Чарверсуді — тобто я сама й щонайбільше двоє інших — здогадалися, що ти отримав якусь частину пошматованої душі Відомо-Кого в ніч його не зовсім смерті, але підкорив її та використовуєш її знання на благо.

У кімнаті на кілька секунд запала тиша.

 — Ну звісно ж, — сказала Мінерва Макґонеґел. Вона зітхнула, трохи осіла на кріслі. — І Албус, очевидно, знав про це від початку, але дбайливо вирішив не попереджати мене жодним чином.

 — Точно, — сказав Муді. — Я це знав. Ага. Цілком очевидно. Навіть не сумнівався.

 — Цей здогад достатньо близький до правди. Тож, ем. У чому, власне, проблема?

 — Проблема, — цілковито рівним голосом відповіла Амелія Боунз, — полягає в тому, що ти кипучий, нестабільний сплав першокласника Гоґвортсу та Відомо-Кого, — вона зробила паузу, ніби чекала на щось.

 — Я з цим ладнаю дедалі краще, — сказав Гаррі, бо, видавалося, вона очікувала на його відповідь. — І, насправді, доволі швидко розвиваюся. Що важливіше, це не щось, про що не знав Дамблдор.

Стара відьма провадила далі:

 — Хай те, що ти віддав все своє багатство та ще й заліз у борг Луціусові Мелфою, щоб вберегти найкращу подругу від Азкабану, і демонструє твої високі моральні якості, але також демонструє, що ти не здатен приборкати Чарверсуд. Тепер я розумію, що тобі це було потрібно, що ти мав це зробили, щоб не втратити ґлузд та стримати свою внутрішню темряву. Але це також те, що не може робити спадкоємець Мерліна. Сентиментальний лідер може бути значно гіршим, ніж егоїстичний. Ми й з Албусом — господарем та слугою фенікса — ледве вижили, і навіть він протистояв тобі того дня, — Амелія вказала на Дикозора Муді: — Аластор має твердий характер. Він хитрий. І навіть він не має хисту для участі в уряді. Ти, Гаррі Поттере, ще не маєш ані твердості, ані здатності жертвувати, щоб бодай Орденом Фенікса керувати. І, враховуючи, хто ти є, тобі не варто старатися стати такою людиною. Не зараз, не у твоєму віці. Обʼєднуй та загоюй свою розбиту душу, дай цьому час. Якщо Албус вважав це хорошою ідеєю, він просто писав красиву казку, ігноруючи реалії дійсності. Гадаю, в нього й справді були такі проблеми.

Брови Гаррі трохи здійнялися, доки він це слухав:

 — Ем…​ що саме, гадаєте, тут відбувається? — Гаррі постукав по скроні.

 — Я так розумію всередині тебе є душа гідного, чесного хлопця, що збирає всю силу волі, щоб здолати частку духу Волдеморта, яка старається його поглинути, і весь час волає, що він сентиментальний та слабкий…​ ти щойно хихотнув?

 — Перепрошую. Але, ну серйозно, усе не так погано. Це більш схоже на купу поганих звичок, що їх мені треба кинути.

 — Кгем, — перервала директорка Макґонеґел. — Містере Поттер, гадаю, на початку року, все було так погано.

 — Погані звички утворювали ланцюги, викликали одна одну. Так, це більш неприємно, — Гаррі зітхнув. — А ви, мадам Боунз…​ е. Перепрошую, якщо я помиляюся. Але, гадаю, ви дещо розчаровані, що Незламна ліній перейшла до одинадцятирічного?

 — Не так, як ти гадаєш, — спокійно заперечила стара відьма. — Хоча, твої підозри природні. Я не отримаю радості з посади Головного мага, навіть після жахіть Дотримання Магічних Законів. Албус переконав мене взятися за це, і, маю зазначити, йому довелося застосувати всю свою переконливість, але по правді я не марнувала його час, коли зрозуміла, що буду переконана. Я знала, що ненавидітиму цю роботу і знала, що я за неї все одно візьмуся. Мінерва каже, що в тебе є здоровий ґлузд, особливо, коли інші тобі про нього нагадують. Ти справді можеш уявити, як ти стоїш на високому помості Чарверсуду? Ти певен, що це не якийсь залишок Відомо-Кого, що гадає, ніби ця посада пасує йому, чи, навіть, бажає її понад усе?

Гаррі зняв окуляри та помасажував чоло. Його шрам досі трохи болів від того, як Гаррі його роздер був учора до крові для створення драматичного ефекту.

 — Так, я маю здоровий ґлузд, і так, робота Головного мага видається мені величезною купою обтяжливих справ, і ця посада насправді анікрапельки мені не пасує. Проблема в тому, гм, я не певен, що Незламна лінія Мерліна надає лише посаду Головного мага. Є ще, гадаю, ем…​ інші дивні речі, що надаються разом з нею. І Дамблдор хотів, щоб я відповідав за…​ інші речі. І ці інші речі…​ можливо, цілком неймовірно важливі.

 — Дідько, — сказав Муді. Тоді Аластор Муді повторив: — Дідько. Юначе, ти нам про це взагалі мав казати?

 — Я не знаю. Якщо інструкція користувача й існує, я її ще не бачив.

 — Дідько.

 — А якщо й ці інші справи потребуватимуть твердості та пожертв? — так само спокійно спитала Амелія. — Якщо там тебе очікують такі ж виклики, як і перед Чарверсудом? Я стара, Гаррі Поттере, і в мене є досвід з таємницями. Ти ж бачиш, як я збагнула твою природу фактично з першого погляду.

 — Амеліє, — втрутився Дикозор Муді. — Що сталося б, якби тобі довелося битися вчора з Відомо-Ким?

Стара відьма знизала плечима:

 — Гадаю, я б померла.

 — Ти б програла, — сказав Аластор Муді. — А Хлопчик-Що-Вижив не просто розправився з Волді, він так усе підлаштував, що його близька подруга Герміона Ґрейнджер повернулася з мертвих тоді, коли Волді воскресив себе. Раніше вогні пекла охолонуть, ніж я повірю, що це була випадковість, і не думаю, що це була ідея Девіда. Амелі, по правді, ніхто з нас не знає, які в хранителя спадку Мерліна обовʼязки. Та ми з тобою не з того тіста, щоб поратися з таким безґлуздям.

Амелія Боунз спохмурніла:

 — Аласторе, ти ж знаєш, я мала справу з химерними речами. І непогано, як на мене, впоралася.

 — Ага. Ти мала справу з безґлуздям, щоб потім повернутися до справжнього життя. Ти не така божевільна, щоб збудувати з тих химерних речей фортецю та жити в ній, — Муді зітхнув. — Амелі, десь у підсвідомості ти вже чудово розумієш, чому Албус залишив хтозна-яку-роботу бідолашному хлопцю.

Стара відьма стиснула кулаки під столом:

 — Ти хоч розумієш, якою це стане катастрофою для Британії? Обзивай мене нормальною, та я не прийму цього! Я надто довго працювала заради цього дня, щоб дозволити всьому розвалитися зараз, особливо зараз!

 — Перепрошую, — перервала директорка Макґонеґел своїм точним шотландським акцентом. — А чи є якась причина, чому містер Поттер не може просто наказати Незламній лінії сприймати мадам Боунз як регента посади Головного мага, але лише для цієї посади, і ні для чого повʼязаного з відділом таємниць, доки він не стане повнолітнім? Якщо Албус міг сказати Лінії призначити регента лише до часу падіння Волдеморта, то вона, очевидно, здатна сприймати складні накази.

Усі присутні повільно сприйняли цей неочікуваний удар молотом здорового ґлузду.

Гаррі розкрив рота, щоб погодитися призначити Амелію Боунз своїм регентом щодо всього, що стосувалося Чарверсуду, але знову завагався.

 — Ем, — сказав Гаррі. — Ем. Мадам Боунз, я б дуже хотів, щоб ви взяли на себе керування Чарверсудом замість мене.

 — Тут у нас порозуміння, — сказала стара відьма. — То зробімо це?

 — Проте…​

Інші роздратовано трохи відсахнулися.

 — В чому проблема, містере Поттер? — спитала директорка таким голосом, що було очевидно, вона сподівається, що нічого серйозного.

 — Ем. Гадаю, я дуже скоро можу зробити кілька речей, що можуть видаватися…​ політично неоднозначними, і в обмін на передачу політичної влади, яку надає Незламна лінія, до мадам Боунз, я хотів би, щоб вона…​ ем, підтримала мене у дечому.

Амелія Боунз знову довго перезиралася з Мінервою Макґонеґел. Тоді вона поглянула на Гаррі Поттера.

 — Мене обурює твоя пропозиція! — сказала Амелія Боунз. — А твоя нерішучість видає, що ти слабкий та не звикнув до торгів, і, напевно, поступишся, якщо я тиснутиму.

Гаррі заплющив очі.

Трошечки додав темряви й розплющив їх.

 — Гаразд, — сказав він, — я перефразую. Я не планую втручатися у вашу роботу щодня чи навіть щомісяця, та я не можу просто звалити на вас всю відповідальність, яку довірив мені Дамблдор. Я не планую надсилати вам зненацька сов з чудернацькими листами, спочатку можна все обговорити, але колись, можливо, мені доведеться дати вам наказ. Якщо ви відмовитеся виконати наказ, можливо, я буду вимушений повернути собі функції Незламної лінії щодо Чарверсуду та керувати всім напряму. Вас таке влаштовує?

 — А якщо ні? — спитала стара відьма.

Трохи, трошечки додати темряви…​

 — У мене немає готової альтернативи. Я міг би почати з того, щоб спитати Авґусту Лонґботом, кого вона може порекомендувати для цієї роботи, і почати їх розглядати. Але, можливо, важливо дотримуватися плану Дамблдора якомога точніше, бо я не знаю точно, чому він вчиняв саме так, а він гадав, що Амелія Боунз деякий час має бути Головним магом. Я не закликатиму вас в імʼя Мерліна…​ хоча ні, забудьте, я закликаю вас іменем Мерліна, це може бути, а може й не бути неймовірно важливо.

Стара відьма деякий час міркувала, вона кидала очима то на одного, то на іншого з присутніх за столом.

 — Мені це не подобається, — сказала вона зрештою. — Але Чарверсуд треба швидко впорядкувати. Поки така угода зійде.

Стара відьма повільно дістала з мантії короткий камʼяний жезл — жезл з темного каменю.

Вона поклала жезл на стіл перед Гаррі.

 — Візьми своє, — сказала вона. — І, будь ласка, поверни назад.

Гаррі витягнув руку й взяв жезл.

У мить, коли пальці Гаррі торкнулися темного каменю…​

..нічого не сталося.

Ну, можливо Мерлін не захоплювався драматичністю. Це пояснювало також, чому його головний спадок мав форму невеличкого непримітного темного жезла. Якщо такої форми достатньо для виконання функцій, то такою вона й буде.

Гаррі підняв Лінію та похмуро звернувся до неї:

 — Я хочу призначити Амелію Боунз моїм регентом у функціях, що стосуються Чарверсуду, — тоді йому спало на думку, що треба зазначити кінцевий термін регентства, і він додав: — Доки я не скажу, що забираю ці функції назад.

Тоді Гаррі почав очікувально дивитися. Він очікував від Лінії більшого, але це був лише ключ від приміщень у відділі таємниць, де зберігалися цікаві речі, а також від запечатаних Мерліном місць, де його наступники складали речі, що їх не варто було знищувати, проте не можна було й надавати широкому загалу. Крім цього Лінія функціоналу не мала.

Також Лінія не дозволяла обійти інтердикт Мерліна. Ні, навіть якщо доля галактики від цього залежить. Навіть якщо користувач видається розумним, дав був Незламну обітницю й щиро вірить, що без цього світ от-от буде знищено.

Мерлін піклувався був про далеке майбутнє, про те, щоб світ існував еони, а не якісь століття. Не було причин, чому б світу не існувати вічно, якщо прибрати справді небезпечні сили й не дозволити їм повернутися. Навпаки, єдиної лазівки в запобіжниках було достатньо, щоб зробити знищення світу справою часу. Колись Лінія Мерліна потрапить не до того, до кого треба. Можливо, Незламна лінія здатна відкинути явно негідних, та колись вона потрапить до рук людини з надто непомітними вадами. Це неминуче, коли йдеться про людських істот, і Гаррі треба буде не забувати про це, коли він запечатуватиме щось там, куди в прийдешніх власників Лінії буде доступ — катастрофа від неминучого використання на лихо колись у майбутньому має бути меншою за його користь протягом найближчих кількох тисячоліть.

Гаррі сумно й тихо зітхнув, майже нечутно. Мерліне, ти ідіот…​

Ця думка не зняла жодних запобіжних заходів — не призвела до жодного ефекту.

Нічого негайного у відділі таємниць зараз не було, тож Гаррі обережно повернув Ліню на стіл.

 — Дякую, — сказала стара відьма. Вона підняла жезл з темного каменю. — Ти знаєш, як вона допомагає вгамовувати Чарверсуд чи…​ та забудь, я просто стукатиму нею по подіуму. Це видається очевидним. Звісно, для решти країни я — Головний маг, так вважатимуть усі, крім нас чотирьох.

Гаррі завагався. А тоді він уявив, які сови він почне отримувати, якщо хтось знатиме, що він може керувати Головним магом, і як це вплине на перемовини Амелії.

 — Гаразд.

Амелія сховала жезл назад до мантії:

 — Не скажу, що з тобою приємно працювати, Хлопчику-Що-Вижив, та могло бути значно гірше. Дякую й за це.

Гаррі вже почав хвилюватися за розподіл влади в кімнаті через те, як поводилася мадам Боунз. Усі вони, цілком логічно, дійшли висновку, що спосіб перемогти Волдеморта переважно вигадав Девід Монро, а з цього випливало, що вони й далі недооцінювали Гаррі. Можливо, доведеться чекати на якусь кризу, щоб Гаррі хоча б раз успішно її владнав замість своїх звичайних фіаско, і лише після цього Амелія Боунз почне поважати його авторитет. Чи насправді бодай зважатиме на нього…​

 — Тож, — сказав Гаррі. — Чи розкажете ви мені щось химерне, щось, що ви б розповіли Дамблдорові, якби він досі був з нами?

Амелія замислилася.

 — Ну, якщо ти питаєш…​ І справді є три речі. По-перше, в нас немає жодної версії, який ритуал було використано, щоб принести в жертву смертежерів та воскресити Відомо-Кого. Жодна відома легенда навіть не натякає на такий ритуал, а також не було залишено жодних слідів магії ритуалу. Наскільки можуть виявити аврори, усі голови впали з ший через природні причини. Крім Волдена Макнейра — його вбили магічним вогнем після того, як той вистрілив смертельним прокляттям. І справді таємничий ритуал, — вона дуже виразно дивилася на Гаррі Поттера.

Гаррі обміркував це, він старанно добирав слова. Волдеморт казав був, що активував обереги, тож Гаррі був певен, що його не бачив ніхто з аврорів з часоворотами, і все ж…​

 — Гадаю, вам не варто досліджувати цю справу надто ретельно, мадам Боунз.

Стара відьма злегка всміхнулася.

 — Не можна викликати підозр, ніби ми не надто старанно розслідуємо смерті стількох шляхтичів, Гаррі Поттере. Коли я почула переказ вашої історії про останній бій Девіда, я зробила все, щоб відправити надійних в плані якості роботи слідчих. Аврор Нобс та аврор Колон — це люди, яких дуже поважають за межами мого відділу. Не могла відірватися, коли читала їхній звіт, — Амелія зробила паузу. — Можливо, Авґустус Руквуд залишив привид…​

 — Проведіть екзорцизм, доки з ним ніхто не розмовляв, — Гаррі відчув, як в нього раптом закалатало серце.

 — Так, сер, — сухо сказала стара відьма. — Я трохи зіпсую привʼязку душі, і ніхто не здивується, коли вона не матеріалізується. Друга справа: серед речей Темного Лорда знайшли досі живу людську руку…​

 — Белатриса, — сказав Гаррі. Його розум стрибнув у минуле, повʼязав події, що були дещо розмиті через ще не загоєну травму. — Гадаю, це рука Белатриси Блек.

Амелія Боунз дещо скривилася.

 — Зрозуміло. Як я казала, досі живу людську руку знайшли посеред речей Темного Лорда, та, як виявилося, її було легко спопелити.

 — Який йолоп…​ — Гаррі урвав себе. — Ні, не йолоп. Бо невідкладно знищувати темні обʼєкти — політика відділу. Через попередній досвід з перснями, що їх ліпше було б одразу кинути у вулкан. Правильно?

Муді з Амелією синхронно кивнули.

 — Хороший здогад, синку, — сказав Муді.

Видавалося літературно неминучим, що давній дурний вчинок Гаррі повернеться й мучитиме його в якийсь страхітливий спосіб пізніше, та не було жодних причин не спробувати запобігти такому сценарію.

 — Гадаю, ви про це вже подумали, — сказав Гаррі, — та очевидний наступний крок: розмістити еквівалент міжнародного оголошення про розшук худорлявої відьми без лівої руки. О, і додайте від мене винагороду в двадцять пʼять тисяч ґалеонів…​ директорко, це не суттєво, повірте мені, будь ласка…​ до вже запропонованої винагороди.

 — Добре сказано, — стара відьма трохи нахилилася вперед. — Третя й остання справа…​ це єдиний справді загадковий елемент учорашніх подій, і мені цікаво, що ти про це скажеш, Гаррі Поттере. Серед виявлених трупів була голова й тіло Сіріуса Блека.

 — Що? — крикнув Муді, напівпідстрибнувши в кріслі. — Я гадав, він у Азкабані!

 — Він там і є, — сказала мадам Боунз. — Ми це одразу перевірили. Вартові Азкабану відзвітували, що Сіріус Блек досі в камері. Голову й тіло Блека доставили до моргу святого Мунґа, і причина смерті нічим не відрізняється від решти смертежерів, тобто голова раптом відпала. Також мені повідомили, що з самого ранку Сіріус Блек сидить в кутку камери та розхитується вперед-назад, тримаючи голову руками. Жодних інших дублікатів смертежерів не знайшли. Поки що.

Запала мовчанка, сповнена лише цокання й галасу штуковин, доки люди обмірковували цю новину.

 — Ем…​ — сказала Мінерва. — Це неможливо навіть за мірками можливостей Відомо-Кого. Правда?

 — У твоєму віці я б теж так подумала, люба, — сказала Амелія. — Це шосте найдивніше явище, свідком якого я була.

 — Бачиш, синку? — сказав Муді. — Ось через це ніхто, навіть я, не здатен бути достатньо параноїдальним, — пошрамований чоловік задумливо нахилив голову, його яскраве синє око ані на мить не спиняло обертання. — Брат-близнюк, що його приховували від решти світу? Велпарґа Блек народила близнюків, не готова була вбити одного з них і знала, що Полакс вимагатиме цього…​ та ні, не вірю.

 — Якісь ідеї, містере Поттер? — спитала Амелія Боунз. — Чи цьому аспекту моєму відділку теж не варто приділяти надто багато уваги?

Гаррі заплющив очі й почав міркувати.

Сіріус Блек вистежив Пітера Петіґру замість того, щоб втекти з країни, як вимагав здоровий ґлузд.

Блека знайшли посеред вулиці серед трупів, він реготав.

Від Петіґру не лишилося нічого, крім одного пальця.

Петіґру був шпигуном для Світлої сторони, не подвійним агентом, а кимось, хто міг непомітно пробиратися й отримувати інформацію.

Одна з теорій змов стверджувала, що Петіґру був анімагом, бо в нього чудово виходило вивідувати таємниці навіть доки він був учнем Гоґвортсу.

Дементори висмоктували всю магію в межах досяжності.

Професор Квірел казав щось про певний тип магії, що перебудовує плоть, як маґл-коваль змінює форму металу молотом та щипцями…​

Гаррі знову розплющив очі.

 — Пітер Петіґру таємно був метаморфмагом?

Лице Амелії Боунз змінилося. Вона видала звук на кшталт каркання й впала назад у крісло.

 — Насправді так…​ — повільно сказала Мінерва. — А що?

 — Сіріус Блек конфунднув Пітера Петіґру, — терпляче пояснював голос Гаррі, — щоб той прийняв форму Блека та вдавав його. Коли дія конфундуса скінчилася, Пітер уже був в Азкабані й не міг змінитися назад. Аврори звикли до того, що люди в Азкабані скажуть що завгодно, аби їх випустили, тож не слухали, як Пітер Петіґру кричав про це знов і знов, доки в нього не зникнув голос.

Тоді вже навіть на обличчі Дикозора Муді видно було жах.

 — Заднім числом, — провадив далі голос Гаррі, видавалося, цілковито на автопілоті, — вам варто було б щось запідозрити, коли вам вдалося запроторити єдиного смертежера до Азкабану без суду.

 — Ми гадали, що Мелфой думав про інше, — прошепотіла стара відьма. — Що він хотів просто врятувати себе. Крім того, тоді нам вдалося відправити в Азкабан і інших смертежерів, наприклад, Белатрису…​

Гаррі кивнув, відчуття було, ніби шиєю та головою керує лялькар:

 — Найфанатичніша й навірніша слуга, природне ядро опозиції для будь-кого, хто не погоджувався з панівною роллю Луціуса серед смертежерів. А ви гадали, що Луціус думав про інше.

 — Дістаньте його звідки, — сказала Мінерва Макґонеґел, а тоді вона перейшла на крик: — Дістаньте його звідти!

Амелія Боунз вистрибула з крісла й вихором кинулася до флу…​

 — Стійте.

Усі шоковано поглянули на Гаррі, та ніхто не був так здивований, як Мінерва Макґонеґел.

Видавалося, щось інше заволоділо голосом Гаррі:

 — Є чотири речі, які нам досі треба обговорити. Невинна людина була в Азкабані десять років, вісім місяців та чотирнадцять днів. Він може побути там ще кілька хвилин. Ось наскільки невідкладні ці чотири речі.

 — Ти…​ — прошепотіла Амелія Боунз. — Тобі не варто старатися бути такою людиною, ще й у твоєму віці…​

 — По-перше. Гадаю, мені треба переглянути всі записи поліції про кожного іншого смертежера, що потрапив до Азкабану, доки Луціус думав про інше. Можете для мене їх підготувати до вечора?

 — Протягом години, — сказала Амелія Боунз. Вона аж посіріла.

Гаррі кивнув.

 — По-друге. З Азкабаном покінчено. Треба почати підготовку до того, щоб перевести вʼязнів до Нурменґарда чи інших безпечних вʼязниць без дементорів та надати їм лікування від наслідків тривалої дементації.

 — Я, — почала Амелія. Стара відьма ніби зігнулася, зменшилася. — Я…​ не думаю, що навіть після цього…​ скандалу залишки Чарверсуду підкоряться…​ і дементорів треба годувати, не те щоб ми їх добре годували, та їм треба давати хоч якихось жертв, інакше вони ширятимуть світом, харчуватимуться невинними…​

 — Неважливо, що думає Чарверсуд, — сказав Гаррі. — Бо…​ — він затнувся, — бо…​

Гаррі глибоко вдихнув, заспокоївся. Йому здалося, що він почав бачити форму найближчого майбутнього, бачити, як воно вʼється перед ним золотим шляхом під промінням сонця. Невже це теж записано в книзі Часу, яку мені не можна бачити?

 — Бо якщо я не помиляюся щодо того, що буде далі, то зовсім невдовзі Герміона Ґрейнджер, Дівчинка-Що-Ожила, піде в Азкабан та знищить там усіх дементорів.

 — Неможливо! — кинув Дикозор Муді.

 — Мерліне, — прошепотіла Амелія Боунз. — Ох, святий Мерліне. То от що сталося з дементором, якого Дамблдор „загубив‟. Ось чому вони тебе бояться…​ а тепер і вона? — її голос тремтів. — Що це все, що це все таке?

Якщо Герміона вірить, що смерть можна перемогти…​

Вірила вона в це раніше чи ні, тепер вона має в це вірити.

 — Я буду вдячний за авторизований летиключ до Азкабану…​ — голос Гаррі знову надломився. Його щоками текли сльози.

Вона не може померти. В мене є її горокракс.

Але Герміоні не варто про це знати. Ще тиждень вона не має про це знати.

Якщо вона буде готова ризикнути власним життям, щоб покінчити з цим…​

 — Хоча, гадаю, вона може знайти й власний шлях туди…​

 — Гаррі? — кликнула його директорка Макґонеґел.

Тепер Гаррі плакав, він нестабільно сильно дихав. Та він не міг припинити говорити. Десь там Пітер Петіґру чекав, доки Гаррі плаче.

Десь там всі чекали, доки він плаче.

 — По-третє. Десь у межах оберегів Гоґвортсу. У чудово захищеному місці. Але в такому місці, щоб в крайніх випадках можна буде переміститися летиключем поряд — за межами оберегів. Там буде л-л-лікарня підвищеної безпеки. З вкрай могутніми охоронцями, що дадуть Незламні обітниці, мені, мені начхати, скільки золота треба буде для оплати обітниць, це справді тепер не має жодного значення. І, і Аластор Муді розробить архітектуру безпеки, він зануриться у свою параною якомога глибше, його не обмежуватиме ані бюджет, ані нормальність, ані здоровий ґлузд, тільки от відкрити лікарню треба скоро.

Гаррі не мав права припинити говорити, щоб поплакати.

 — Гаррі, — сказала директорка, — вони обидва вважають, що ти збожеволів, вони недостатньо добре тебе знають, щоб мати інші версії. Тобі треба сповільнитися та все пояснити.

Натомість Гаррі занурив руку до капшучка, написав у повітрі слово й дістав — пальцям довелося напружитися — пʼятикілогромовий шматок золота, більший за його кулак, один з результатів його ранкових дослідів. Золото важко гупнуло об стіл.

Муді схилився над ним та торкнувся його паличкою, тоді з його горла вирвався незрозумілий звук.

 — Це твій початковий бюджет, Аласторе, якщо тобі потрібні гроші одразу. Ніколас Фламель не створював філософський камінь, він його викрав, Дамблдор не знав цієї історії, але знав Монро. Якщо знати, як він працює, Камінь може надати одне повноцінне зцілення — відновити бездоганне здоровʼя та молодість — кожні двісті тридцять чотири секунди. Триста шістдесят людей на день. Сто тридцять чотири тисячі тисячі зцілень на рік. Цього має вистачити, щоб спинити, для всіх чаклунів повсюди, і для всіх ґоблінів та ельфів-домовиків та всіх інших, смерть. Від віку чи від будь-чого іншого, — Гаррі знов і знов витирав сльози. — Фламель мав на своїх руках більше крові, ніж сотня Волдемортів — усіх тих людей, кого він міг врятувати, але не зробив цього. Весь цей час, Муді, філософський камінь міг вилікувати всі твої шрами й повернути тобі ногу, варто було тільки Фламелю цього забажати. Дамблдор не знав. Я певен, що він не знав, — Гаррі злегка всміхнувся. — Не уявляю вас відьмою-підлітком, мадам Боунз, та закладаюся, це б вам личило. І це дасть вам більше енергії, щоб не давати Чарверсуду заважати мені, бо якщо вони почнуть уявляти, що Камінь — це щось, з чим можна гратися якимось чином — оподатковувати, регулювати — мені байдуже, Гоґвортс відділиться від Британії та стане окремою країною. Директорко, Гоґвортс більше не залежить від Міністерства щодо золота, та і їжі теж. Ви можете реформувати освітню програму на власний розсуд. Гадаю, ми невдовзі додамо кілька складних предметів, особливо в маґлознавстві.

 — Повільніше! — сказала Мінерва Макґонеґел.

 — По-четверте…​ — сказав Гаррі, а тоді замовкнув.

По-четверте. Почати підготовку до поступового зняття Статуту про секретність та надати широкий доступ до магічного зцілення в маґлівському світі. Тим, хто опирається такому напрямку будь-яким чином, буде відмовлено в доступі до Каменя…​

Губи Гаррі не могли поворушитися. Не „не збиралися‟, а „не могли‟.

Якщо шість мільярдів маґлів творчо розмірковуватимуть про можливі використання магії…​

Трансфігурація антиматерії — лише одна ідея. І навіть не найдеструктивніша. Були також чорні діри та негативно заряджені стрейнджлети. Може чорні діри й неможливо трансфігурувати, бо вони не існували згідно з визначенням магії — в певному радіусі, можна було просто трансфігурувати купу ядерної зброї, чуму, що могла відтворитися ще перед припиненням дії трансфігурації, і Гаррі ще навіть пʼять хвилин не обмірковував цю задачу, а він уже вигадав достатньо всього. Хтось подумає про це, хтось розкаже, хтось спробує. Імовірність настільки близька до певності, що різницею можна знехтувати.

Що станеться, якщо трансфігурувати кубічний міліметр верхніх кварків — лише верхніх кварків без нижніх кварків, що були б з ними повʼязані? Гаррі навіть не знав, і верхні кварки безперечно були матерією, вони існували. Можливо, достатньо одного-єдиного учня маґлівського роду, що знав назву шістьох кварків та вирішить спробувати. Саме це може бути зворотним відліком до провіщеного кінця світу.

Гаррі спробував би відкараскатися від цієї думки, раціоналізувати її неважливість.

Він не міг цього зробити.

Це було тим-що-не-робить-Гаррі-Поттер.

Як вода тече вниз, Гаррі Поттер не ризикуватиме, коли йдеться про знищення світу.

 — По-четверте? — не витримала Амелія Боунз. Вона виглядала так, ніби її кілька разів ударили по обличчю планетою. — Що по-четверте то?

 — Забудьте, — сказав Гаррі. Його голос не надломився. Він не згорнувся калачиком і не почав схлипувати. Ще були життя, які він може врятувати, і це було важливіше. — Забудьте. Головний маг Боунз, я надав вам регентство над Чарверсудом. Будь ласка, з цієї посади оголосіть міжнародно, що невдовзі цілюща сила Каменя стане доступна усім, а тим часом треба підтримувати життя пацієнтів будь-якої ціною, хай яка магія для цього потрібна. Це оголошення — ваш перший пріоритет. Коли з цим буде завершено, можете врятувати Пітера Петіґру та наказати вашому колишньому відділу почати підготовку до закриття Азкабану. Тоді, будь ласка, доручіть комусь підготувати повний список увʼязнених смертежерів, а також записи усього, що вони казали під час судів, а також чи видавався під час цих судів Луціус на диво незацікавленим у їхньому захисті. Дякую. Це все.

Амелія Боунз розвернулася без жодного слова й кинулася до флу, ніби горіло її власне життя.

 — І хтось, — сказав Гаррі, його голос знову зірвався тепер, коли все потрібне зроблено, і можна було плакати, не марнуючи цінний час, хоч переважну більшість життів, як виявилося, наразі не врятувати, — хтось має, хтось має розповісти Ремусові Люпину.