Розділ 117. Варте захисту: Мінерва Макґонеґел

Прийшов ранок наступного дня, і всі учні мовчки зібралися за чотирма столами Гоґвортсу, і Гаррі Джеймс Поттер-Еванс-Веррес разом з усіма. Минулої ночі він втратив свідомість від виснаження й прокинувся у медпункті лише вранці, ще не до кінця свідомий, з філософським каменем у лівій шкарпетці.

Високий стіл виглядав так, наче ним пройшов мор.

Трон Дамблдора було прибрано, по ньому залишене порожнє місце в голові Високого столу.

Северус Снейп сидів у летючому кріслі — магічному еквіваленті інвалідного візка.

Професорки Спраут ніде не було. Як Гаррі пояснили вчора, суд виманологів має оглянути її, щоб перевірити, чи не залишились на ній якісь остаткові впливи, та позиву скоріш за все не буде. Гаррі наголосив був професорці Макґонеґел та аврорам, з усією наполегливістю, на яку був здатен, що професорка Спраут скоріш за все — просто жертва. Хлопчик-Що-Вижив оголосив був, що не бачив жодних свідчень зумисної провини Спраут у свідомості Волдеморта.

Професора Флитвіка не було, імовірно, він залишався біля ліжка Герміони.

Професорки Сіністри не було, і Гаррі не знав, чому, і де вона.

Отетерілість огортала свідомість Гаррі наче рятувальною ковдрою — вона захищала, хоч і не надто втішала. В його голові сцени з чорними мантіями, що падали вниз, зі сплесками крові — спливали на секунду, і їх відтискало подалі. Він опрацює це потім, не зараз. Краще пізніше, бо майбутньому Гаррі буде легше з цим впоратися.

Десь всередині Гаррі сидів страх того, що боляче не буде, раптом не доведеться заплатити відповідну ціну. Але й цей страх можна було відкласти на майбутнє.

Сніданку на столах не з’явилося. Учні, що сиділи поряд з Гаррі, чекали у переляканій тиші. Совам заборонили залітати до й вилітати з Гоґвортсу від минулої ночі.

І ось ще раз прочинилися двері до Великої Зали, і вперед вийшла заступниця директора Мінерва Макґонеґел. Вона була в офіційній чорній сукні і з непокритою головою — без її звичного відьомського капелюшка. Її попелясте волосся було забране у косицю так, ніби капелюх все ж таки очікувався; але поки що Гаррі вперше бачив її оголену голову.

Мінерва Макґонеґел підійшла до кафедри й встала перед Високим столом.

Всі погляди були звернені на неї.

 — Боюся, в мене для вас багато новин, — сказала Мінерва. Крізь щільну завісу її шотландського акценту просвічувався сум. — І більшість з них — жахливі. По-перше. Причина, з якої до вас звертаюся саме я, полягає в тому, що директор Гоґвортсу, Албус, — вона затнулася, — Персиваль Вульфрик Браян Дамблдор, пішов від нас. Відомо-Хто ув’язнив його поза Часом, і ми не знаємо, чи можливо колись повернути його до нас. Ми, ми втратили, можливо, найвеличнішого з усіх директорів, що коли-небудь були у Гоґвортсі.

Нажаханий шурхіт прокотився вздовж столів: ані відчутних зойків, ані схлипів — лише цей звук чисельних судомних вдихів; більшість — з Ґрифіндору, деякі з Гафелпафу та Рейвенклову. Погана звістка вже була відома, але тепер вона була оголошена офіційно.

 — По-друге. Відомо-Хто короткочасно повернувся, але тепер він знову мертвий. Все, що залишилось від нього — це руки, затиснені довкола шиї міс Ґрейнджер. Від нього більше немає загрози, принаймні, нам так здається. — Мінерва Макґонеґел втягнула повітря. — По-третє. Професор Квірел загинув із паличкою в руках, в бою з Відомо-Ким. Його було знайдено неподалік від місця, де знову загинув Відомо-Хто; він став був жертвою смертельного прокляття Відомо-Кого, — і знову затамовані подихи — і знову аудиторія отримала підтвердження жахливих чуток.

Мінерва ковтнула ротом повітря.

 — Минулої ночі ми також втратили того, хто, можливо, був найкращим професором із захисту за всю історію Гоґвортсу. Лише його викладацькі досягнення…​ Наш професор із захисту мав багато імен, але по-справжньому його звали Девід Монро. Позаяк він був останнім представником шляхетного й найдавнішого роду Монро, його поховання — себто, його друге і справжнє поховання — відбудеться перед найдавнішою залою Чарверсуду за два дні. Також буде проведено пильнування по професору із захисту, нашому професору Квірелу — тут, в цьому замку. Цей чоловік загинув, як вчитель Гоґвортсу — з честю, як найдостойніших із наших вчителів.

Гаррі слухав мовчки, ковтаючи сльози, що йому підступали. Це було вкрай очікувано, а ще й неправда до того; але однаково від цих слів було боляче. Ентоні Ґольдштейн поклав Гаррі руку на плече, і Гаррі не скинув її.

 — По-четверте. Одна вкрай неочікувана і щаслива новина. Герміона Ґрейнджер — жива і здорова, тілом і душею. Міс Ґрейнджер наразі під медичним наглядом в лікарня Святого Мунґа на випадок, якщо проявляться якісь несподівані побічні ефекти від всього, що вона пережила; втім, видається, що вона на диво здорова, враховуючи її попередній стан.

Якби ця новина з’явилася в іншому контексті, чи була б більш несподіваною, Рейвенклов і Ґрифіндор напевно вибухнули б оплесками. А так Гаррі побачив декілька усмішок, та й вони швидко згасли. Можливо, трохи раніше вони й ради були зрадіти, але тепер — тепер панувала тиша. Гаррі розумів. Він теж не плескав в долоні — не зараз.

 — Нарешті, — голос Мінерви Макґонеґел урвався, і вона заговорила на тон гучніше. — Боюся, в мене є найстрашніша новина для деяких із наших учнів. Видається, Відомо-Хто викликав до себе тих, хто були колись його прихильниками; багато хто з них послухався його, чи то через гіпертрофовану вірність, чи то через страх за свої родини у випадку відмови. Імовірно, для завершення ритуалу воскресіння Відомо-Кого була потрібна жертва; чи, можливо, Відомо-Хто звинувачував колишніх соратників у своїх поразці. Так чи інакше, було знайдено тридцять сім тіл, більше, ніж ми думали в нього залишилось прибічників поза Азкабаном. Мені сумно це казати…​ — Мінерва Макґонеґел знову затнулася. — Я мушу повідомити, що серед загиблих є батьки багатьох наших учнів…​

ні ні ні ні ні ні НІ НІ НІ НІ

Наче притягнутий жахливим магнітом, погляд Гарі впав на обличчя Драко Мелфоя — на картину абсолютного жаху, що застигла на ньому — і захисна оболонка навколо Гарріних думок луснула.

Як він міг не подумати про це, як він міг не усвідомлювати…​

Десь на фоні хтось вже плакав, але загалом в залі було дуже тихо.

 — Шейла, Флора і Гестія Керроу. Втратили обох батьків минулої ночі. Серед тих, хто втратив батька — Роберт Джаґсон, Етан Джаґсон, Сара Джаґсон, Майкл Макнейр, Райлі та Ренді Руквуди, Лілі Лу, Саша Спроч. Деніел Ґібсон, Джейсон Ґрос. Елсі Амброуз…​

А може Луціус зрозумів, може йому стало розуму залишитись осторонь, можливо він зрозумів, що саме Волдеморт атакував Драко…​

 — …​Теодор Нот. Вінсент Креб. Ґреґорі Ґойл. Драко Мелфой. Це весь список.

Один з учнів за ґрифіндорським столом видав єдине ура, а його сусідка одразу ж дала йому такого стусана, від якого маґл би втратив пару зубів.

 — Знімаю тридцять балів з Ґрифіндору, покарання на перший місяць наступного року, — голос професорки Макґонеґел був твердим, ним можна було розбивати каміння.

 — Брехня! — верескнув високий слизеринець, зірвався на рівні. — Брехня! Брехня! Темний Лорд повернеться, він, він навчить вас всіх, що значить…​

 — Містере Джаґсон, — втрутився Северус Снейп. Його голос теж тремтів. Це було так не схоже на викладача з настійок; він говорив тихо, але слизеринець одразу замовк. — Роберте. Темний Лорд вбив твого батька.

Роберт Джаґсон заволав від люті, розвернуся і хотів вибігти з кімнати, а Драко Мелфой зігнувся, просів, як будинок, що от-от впаде, і почав видавати якісь звуки, що їх ніхто не чув через загальний галас, що здійнявся як раз в цей момент.

Гаррі почав підводитись з лави, але зупинився.

Що ти скажеш Драко тобі нема що сказати Драко ти не можеш піти зараз туди і вдавати з себе його друга.

ти хочеш все виправити ти хочеш все виправити тільки ти не можеш це неможливо неможливо виправити те що ти з ним зробив і те що ти зробив з Вінсентом і Ґреґорі і Теодором

Світ завертівся навколо Гаррі, він ледь бачив, як Падма Патіл встала і рушила до слизеринського столу і Драко, чи Шеймуса, що пішов до Теодора.

І, позаяк Гаррі прочитав всю татову колекцію наукової фантастики і фентезі, позаяк він прочитав був із сотню таких сцен з іншими протагоністами, в голові його постав образ Дикозора Муді, пошрамованого Аластора. І образ Дикозора Муді заговорив до нього тим самим голосом, що він ним звертався до Албуса Дамблдора в показаному Гаррі спогаді. Він казав, що смертежери ж наставили на Гаррі свої палички, що вони добровільно були обрали Мітку, вже були винні в таких безмежних гріхах, що Гаррі собі й уявити не міг, що вони втратили право на деонтологічний захист хорошої людини і самі зробили з себе мішень на той випадок, якщо з’явиться достойна причина пожертвувати їхнім життям. Казав, що це було необхідно, щоб врятувати батьків Гаррі, які нічим не завинили, від тортур та Азкабану, що це було необхідно, щоб врятувати світ від Волдеморта. Казав, що навіть звичайні аврори і судді часто змушені робити речі етично значно сумнівніші за вбивство кривавих поплічників Волдеморта, що тримають тебе на мушці своїх паличок — коли приймають певні рішення у своїй роботі; сумнівні, але так само необхідні для суспільства. Казав, що, якщо неправильно чинити так, як зробив був Гаррі, тоді суспільство людських істот взагалі не може існувати. Зрештою, казав, що ніхто при своєму розумі не звинувачував би Гаррі за те, що він зробив, Невіл не звинувачував би його, професорка Макґонеґел не звинувачувала б його, Дамблдор не звинувачував би його, і навіть Герміона скаже, що він все зробив правильно, щойно все дізнається.

І все сказане було правдою.

Так само як і те, що якась частина свідомості Гаррі дійшла висновку, що знищення політичних еліт, пов’язаних з ідеями чистоти крові, значно полегшить подальшу перебудову чаклунської Британії. Це було не найважливіше з його міркувань, і все ж таки він встиг прорахувати це за якусь мить, що в нього була; обміркував довгострокові наслідки, чи не будуть вони катастрофічними, і вирішив, що все в принципі буде гаразд. І в рамках цієї перевірки він випустив з голови, що у смертжерів є діти, що вчаться в Гоґвортсі, і що один зі смертежерів виконує також роль батька Драко. Це нічого б не змінило. Це б геть нічого не змінило. Але саме такі розрахунки виконав мозок Гаррі, за ці секунди що в нього були.

Принаймні, якщо нащадки смертежерів будуть у якійсь фінансовій скруті, він може легко допомогти. Трансфігурація золота, використання Каменя, щоб зробити трансфігурацію сталою…​ звісно, якщо створення завеликої кількості золота стане на заваді загальному економічному розвитку чаклунської Британії, або викличе непорозуміння з ґоблінами, що не знаються на ринковому монетаризмі…​ І навіть так Гаррі може продавати деякі корисні послуги…​.

З думок Гаррі було зірвано ще один шар захисної тканини.

 — Видається імовірним, — Мінерва заговорила, тихо, але її голос прорізався крізь всі інші звуки, — що деякі з наших учнів минулої ночі втратили своїх офіційних опікунів. Якщо хтось із вас залишиться під опікунством Гоґвортсу, я хочу щоб ви знали — я з усією відповідальністю ставлюся до цих обов’язків. Ви отримаєте усі можливі привілеї. Ваш родинний рахунок буде під чесним і ефективним керуванням. Я ставитимусь до кожного з вас так, як ставилася би до власних дітей — і захищатиму вас так само, як захищала б власних дітей, не більше, ні менше. Я сподіваюсь, це зрозуміло всім у Гоґвортсі.

Учні швидко закивали головами.

 — Добре, — сказала Мінерва. Її голос знову стих. — Тоді лишилося зробити ще одну річ.

З виглядом сумним і урочистим, з бічного входу виступила професорка Сіністра. Вона була вдягнена в білу мантію, замість звичайної коричневої, а замість традиційного відьомського капелюха в неї на голові був якийсь квадратний, здебільшого вицвілий до сірого кольору.

В руках професорка Сіністра тримала Сортувальний капелюх.

Так, ніби виконуючи церемонію, незмінну протягом сторіч, Аврора Сіністра схилила голову перед Мінервою Макґонеґел і двома руками простягнула їй Сортувальний капелюх.

Мінерва Макґонеґел взяла Сортувальний капелюх з рук Сінстри й одягла собі на голову.

Запала тиша.

"ДИРЕКТОРКА!"

 — Позаяк Албус Дамблдор не загинув, — сказала Мінерва так тихо, що учням довелося напружити слух, щоб почути, — позаяк ми лише втратили його, я приймаю позицію виконуючої обов’язки директора тільки…​ лише до повернення Дамблдора.

Пронизливий крик розірвав Велику Залу — з’явився Фоукс, проплив над усіма чотирма столами, заламав повільний віраж. Він пройшов над кожним зі столів, мугикуючи собі під дзьоб по-пташиному таку собі пісню абсолютної вірності, що витримає будь-який людський вогонь. „Чекай, — ніби проступало в цій пісні? — чекай його повернення, і не зраджуй собі‟.

Фоукс зробив три кола над Мінервою Макґонеґел, торкаючись її кінчиками крил, а вона почала плакати; тоді птах вилетів з вікна нагорі, і зникнув.