Розділ 114. Замовкни й зроби неможливе, ч.1

Круглий місяць у чистому небі, зірки та сяйво Чумацького шляху в усій своїй величності серед оточуючої темряви, усе це освітлювало цвинтар, щоб з неймовірної відстані стати свідками.

У мить, коли Гаррі зрозумів, що не існує жодного способу врятувати всіх, голоси в його голові віддалилися, злившись в єдиний імпульс, що заполонив усю його свідомість.

Пʼятдесят секунд.

Сорок секунд.

Очі Гаррі повільно рухалися, поки його погляд не досяг першого смертежера, найближчого до нього.

Тридцять секунд?

Двадцять секунд?

 — Часс майже вичерпано…​ — просичав Волдеморт.

 — Я знаю ссекрети, шщо їх ви бажаєте знати, — зашипів Гаррі. Він не дивився на Темного Лорда. — Але найбільшш цінним знанням для васс, вважаю, будуть мої ідеї шщодо того, як можна знишщити ссвіт. Однак, повідомлення вам цих ідей може призвессти до знишщення ссвіту. Не знаю пророцтва, але якшщо ісснує таке пророцтво, яке робить це більшш імовірним, що якісь мої дії можуть призвессти до такого ефекту. Або ж повідомлення вам цього може попередити знишщення ссвіту, бо ви здаєтесся вмотивованим уникнути його. Не маю дозволу робити таке рішшення ссамосстійно. Потребую розбудити та проконссультуватисся з дівчиною-подругою. Обітниця вимагає цього.

Запала довга тиша. Темний Лорд, літаючи над та позаду дуги смертежерів з піднятими паличками, почав сміятися так, як Салазар Слизерин вважав, мають сміятися змії: холодна потіха у формі сичання.

 — А чи знаєшш ти нассправді, у який сспоссіб можна знишщити ссвіт?

 — Не можу ссвідомо сспробувати уявити такий метод. Ви можете мати можливіссть за допомогою ссвоїх сслуг вкрассти мої думки. Обітниця забороняє. Але підозрюю, шщо можу вигадати такий сспоссіб, якшщо дівчина-подруга сскаже сспробувати.

Погляд Гаррі повільно дрейфував до чергового смертежера і далі до ще одного.

Знову зміїний сміх:

 — Кмітливо. Отримай комплімент від мене за продумування такої тактики. Але ні.

 — Знаю, шщо це дратує, але за умови, шщо ссвіт та вашша вічніссть на кону, чи не сспробували б ви…​

 — Більшший ризик для ссвіту у тому, шщоб вноссити такі сскладношщі, відтягуючи твій кінець. Я вивчу маґлівсську науку ссамотужки, подумаю про вссе, шщо ти міг би вигадати ссамосстійно. А тепер розказуй такі ссекрети, шщо ти можешш мені розказати, інакшше вссе закінчиться зараз.

Погляд Гаррі повільно просувався цвинтарем, старанно рухаючись дугами, ігноруючи Темного Лорда, що для його периферійного зору виглядав летючою чорною плямою. Його рот говорив далі, та Гаррі приділяв діалогу лише половину уваги:

 — Вигадав ідею, про яку ви можливо не подумали, учителю. Вашша сспроба вбити мене може провалитисся у певний сспоссіб попри уссі запобіжні заходи та призвессти до знишщення ссвіту пізнішше. Не здається дуже ймовірним, але, враховуючи пророцтво, цілком можливо.

Волдеморт завмер в повітрі.

 — Як ссаме?

 — Я не зобовʼязаний вам казати.

Холодний гнів просочувався крізь зміїну відповідь:

 — Я добре розумію твій розпач та сспроби бути кмітливим, але це починає дратувати. Я не відсступлюсся від намірів вбити тебе, бо це вссе шще було би більшшим ризиком. Не повідомившши мені ссвої думки ти ризикуєшш знишщити ссвіт. Говори!

 — Ні. Обітниця не примушшує мене до будь-якої дії.

Темний Лорд витріщився на Гаррі Поттера, що на мить глянув у розлючене обличчя перед тим, як його очі повернулися до наступного смертежера. Дехто з них трішки ворушився, але всі стояли рівно з піднятими паличками, не промовляючи ані слова. Срібні маски черепів не давали прочитати їхні вирази.

Потім Темний Лорд знову зайшовся сміхом:

 — Думаєшш, шщо ти зможешш пережити ссвою ссмерть? Ні, дитя, мої горокраксси не повʼязані й з тобою теж. Я відчув би, якби це було так. Чи ісснує шще якассь відома тобі можливіссть того, шщо ти можешш вижити попри мої заходи з гарантування твоєї ссмерті?

Гаррі не дозволив собі відволіктися. Провал ще одного аргументу не мав значення, він просто вів до наступної дії в послідовності…​ але наступна дія була потрібна…​

 — Говори ссекрети зараз же, — прошипів темний лорд, — бо я…​

 — Життєжери завжди васс пересслідуватимуть, завжди будуть васс ненавидіти, будуть вишшукувати васс, хай куди ви підете, якшщо вссе, шщо я зараз зробив, було вдалим, то я повернув їх проти васс! Ссекрет чарів охоронця шще довго не сстане вам відомий, можливо ніколи. Найкращий захист проти життєжерів помре разом зі мною!

 — Це починає викликати жаль…​ — голос Темного Лорда затих. — А. Я зрозумів. Життєжери відповідають очікуванням. Ти кажешш мені, шщо мене пересслідуватимуть, я очікую, шщо мене пересслідуватимуть, мене пересслідують. Це не пошширено, але не нечувано. Цінний ссекрет, так. Бачу багато сспоссобів викорисстання, — жорстока посмішка. — Я дозволяю тобі обрати одну людину для порятунку.

 — Обираю ссебе.

 — Ссказав би тобі вмерти з гіднісстю, але ссам знаю, шщо це не має ссенссу. Ти марно витратив мій шщедрий дарунок лишше роздратувавшши мене, і я його відкликаю. Якіссь шще ссекрети?

 — Так. По-ссправжньому цікаві теж. До деяких з них ви навряд чи зможете дійти ссамотужки шще дуже довго, якшщо взагалі зможете. Якшщо я сскажу вам, шщо вже повідомив уссе, шщо призводить до ризику знишщення ссвіту, ви відмовитессь від планів катувати когоссь з моїх друзів або ссімʼї? Усся ця промова почаласся лишше через те, шщо ви зовссім не залишшили мені жодного сспоссобу врятувати вссіх.

Темний Лорд завмер у повітрі на якусь мить.

Погляд Гаррі просувався далі через цвинтар, поки його рука міцно стискала паличку.

У мить, коли Гаррі зрозумів був, що не існує жодного способу врятувати всіх…​

Він не міг промовляти жодних заклинань англійською. Але трансфігурація була безмовна.

Не було жодного матеріалу, що торкався би кінця його палички, окрім повітря, що не може бути трансфігуроване. Але Волдеморт не знав про часткову трансфігурацію, яку Гаррі міг використати, щоб трансфігурувати дрібку матеріалу самої палички.

 — Ти тягнешш часс, — мовив Темний Лорд. — Шщоб відклассти мить ссмерті? Чи з іншшої причини?

Гаррі нічого не відповів. Його робота пригальмувалася, поки його мозок шукав спосіб продовжити розмову, що спрацював би проти волі Темного Лорда…​

 — Говори й сскажи мені ссвою мету, бо це закінчиться негайно, і твої друзі сстраждатимуть до кінця ссвоїх життів!

 — Опуссти маґлівсську зброю та не вказуй паличкою в моєму напрямку, — прошипів Гаррі, вкладаючи якнайбільше небезпеки в зміїний голос. — Не давай жодних команд ссвоїм сслугам. Я маю ссили та можливоссті, шщо тобі невідомі. Я можу викорисстати таку ссилу, шщоб викликати миттєвий вибух, не промовляючи заклять. Убʼю твоє нове тіло, вссіх твоїх сслуг, закину Камінь хтозна куди.

На його поточному рівні умінь, Гаррі міг трансфігурувати один кубічний міліметр матерії настільки швидко, наскільки швидко він міг прикласти свою волю та магію.

Один кубічний міліметр антиматерії.

Нічого такого, що могло би знищити світ.

Волдеморт був наче висічений з каменю:

 — Ти якимоссь чином блефуєшш.

 — Не блефую. Розмовляю по-зміїному, кажу тобі, я можу це зробити майже миттєво, думаю, шшвидшше ніж будь-яке закляття може бути сспрямоване у мене. Ти шще знаєшш дуже мало про науку. Ссила, якою я управляю, потужнішша за процесси, шщо живлять ссамі зірки.

 — Обітниця зупинить тебе, — просичав Волдеморт. Ти не можешш ризикувати ссвітом. Ніяких ризиків, жодних кмітливих ідей.

 — Не ризикую ссвітом. Я оцінив розміри вибуху — зовссім не такий великий.

 — Ти ж НЕ знаєшш, дурню! Не можешш бути ВПЕВНЕНИМ! — шипіння Волдеморта ставало дедалі вищим.

 — Я обґрунтовано впевнений. Обітниця не зупинить мене.

У виразі Волдеморта наростала лють, і, все ж, його шипіння несло дрібку страху:

 — Я принессу невимовний біль уссім, про кого ти піклуєшшсся…​

 — Замовкни. Тепер я відкидаю уссі ці погрози, як теорія ігор сстверджує, я маю робити. Єдина причина, чому ти погрожуєшш, це те, шщо ти очікуєшш моєї відповіді, — це, поміж іншим, Гаррі по-ссправжньому зрозумів лише в останню мить. — Запропонуй мені шщоссь, шщо мене цікавить, учителю. За твоє тіло, за твою можливіссть і далі володіти Каменем, за життя твоїх сслуг.

Губи Гаррі рухалися автоматично. Його ж увага була прикута до іншого.

Місячне сяйво на якусь мить вихоплює з темряви тонкий поблиск срібла, частинку лінії…​

З маленької точки на кінці Гарріної палички, кубічного міліметру, що служить якорем, простяглася тонка лінія трансфігурованої нитки павучого шовку. Вона миттєво би перервалася, якби до неї приклали навантаження. Її неможливо було помітити, навіть якби хтось устиг угледіти її блиск. Менше десятої частини міліметра у перерізі, крихітна, представлена витягнутою ниткою павутини, вона була чимось, що Гаррі міг трансфігурувати швидко, десять сантиметрів довжини до кубічного міліметру загального обʼєму, а Гаррі міг трансфігурувати кубічний міліметр за частку секунди. Він трансфігурував усе далі, витягуючи нитку у повітрі так швидко, як тільки міг без ризику для перетворення.

Лінія павучого шовку завернулася петлею довкола каптура смертежера на рівні шиї та йшла далі.

Обличчя Волдеморта тепер не виражало жодних емоцій:

 — Ти не можеш залишшити це міссце живим. Розумні добрі люди погодилисся би з цим — і я це кажу зміїною мовою. Але з уссіма твоїми друзями будуть поводитисся добре та захишщати під моїм правлінням, якшщо ти погодишшсся померти зараз, як хорошша людина зробила би.

Останнього смертежера обхопила петля. Візерунок павутиння було завершено. Воно лягло петлями навколо ший усіх смертежерів. Кінці кожної петлі було прикріплено до центрального кола, а центральне коло у свою чергу мало три нитки, що тяглися через його центр. Увесь візерунок торкався якірної лінії, що витяглася з палички Гаррі.

За наступні декілька секунд ці ледь видимі у відбитому місячному світлі лінії почорніли.

Наповнювач вужчий, сильніший та гостріший за стальний дріт — плетені карбонові нанотрубки, кожна з яких була єдиною молекулою.

Гаррі зашипів:

 — Також я хочу, шщоб ти пообіцяв, шщо будешш поводитисся добре з уссіма націями під ссвоїм правлінням. Меншшого я не прийму.

Волдеморт досі зависав у повітрі. Зміїне обличчя запалало люттю.

Останні дві лінії витяглися з темного павутиння, чорні нитки вже у формі нанотрубок. Вони потяглися у повітрі до самого Темного Лорда, до рукава якраз над лівою рукою Волдеморта, що тримала пістолет, та до рукава над правою рукою, що стискала паличку. Павутинки розмістилися спершу високо, щоб мати час повільно опуститися у повітрі. Лінії закрутилися у петлі, звʼязалися одна з одною ковзаючим вузлом. Вони почали затягуватися, стаючи ближче до рукава, поки Гаррі трансфігурував їх коротшими.

Гаррі у фоні відчув лоскіт сили Волдеморта, що почала торкатися його власної. Водночас очі Темного Лорда розширилися, рот відкрився.

І Гаррі трансфігурував чорні нитки, що тяглися через центр чорного візерунку до чверті їхнього попереднього розміру, скорочуючи коло, сильно смикаючи усе, що було прикріплене, затягуючи петлі.

(падають чорні мантії)

Гаррі не дивився у той бік, він не бачив падаючих масок, крові. Десь у фоні він відчув вибухи магії: такі ж, як він відчув, коли Герміона загинула, але він проігнорував їх. Очі Гаррі бачили лише, як руки темного лорда з паличкою та пістолетом падають вниз. І тоді Гаррі здійняв паличку догори, націлюючись…​

Гаррі закричав:

 — Закляртос!

Червона блискавка приголомшливого закляття вилетіла вбік Волдеморта, стрімко рухаючись цвинтарем — швидше ніж око може бачити.

Майже без затримки Темний Лорд попри поранення смикнувся у повітрі вниз та вправо.

І червона блискавка від секретного хисткого приголомшувача професора Флитвіка повернулася в повітрі й врізалася у Волдеморта.

Пекучий біль пронизав шрам Гаррі, примусивши того заплакати, і червона імла залила його зір, попри все, Гаррі упустив паличку через біль та втому.

Щойно Гаррі відпустив паличку, біль почав ущухати…​