Розділ 113. Річний іспит

Опуклий місяць здіймався все вище в безхмарному небі, зірки та річку Чумацького Шляху було видно в повноті їхньої краси посеред темряви. І все це освітлювало тридцять сім масок-черепів над чорними мантіями, і одягненого в темне лорда Волдеморта, чиї очі горіли червоним.

 — Вітаю, мої смертежери, — промовив голос лорда Волдеморта, плавний, високий та жахливий. — Ні, не дивіться на мене, ідіоти! Не відводьте очей від малого Поттера! Десять років…​ десять років минуло з нашої попередньої зустрічі. Та ви відгукнулися на мій поклик, ніби це було вчора…​ — Темний Лорд Волдеморт підійшов до однієї з фігур у мантіях та постукав пальцями по масці. — У нашвидкуруч трансфігурованій пародії на справжні обладунки смертежера, із дитячими чарами для спотворення голосу. Розʼясніть, містере Гідність.

 — Наші старі маски та мантії, — сказала мантія, по масці якої постукав Темний Лорд. Хоч голос і був спотворений, та страх у ньому було добре чути. — Ми…​ ми не билися в них , володарю, коли ви зникли…​ тож я не підтримував їхні чари…​ а тоді ви покликали мене, щоб я зʼявився тут, в масці, і я…​ я завжди вірив у вас, володарю, та я не знав, що ви повернетеся саме сьогодні…​ мені справді шкода, що я засмутив вас…​

 — Годі, — Темний Лорд підійшов до наступної фігури, що видавалося, тремтіла, хоча маска була направлена на Хлопчика-Що-Вижив, паличка трималася рівно. — Я може й легше поставився б до такої недбалості, якби ви просували мою мету іншими засобами…​ Містере Нарад. І втім я бачу…​ що? Завойовану на мою честь країну? — високий голос ще підвищився. — Ні! Я бачу, що ви граєтеся у звичайну політику в Чарверсуді! Я бачу, що ваших братів так і полишили в Азкабані! Це розчарування…​ мушу визнати, я розчарований…​Ви гадали, що зі мною покінчено, що Чорна мітка зникла, і ви покинули нашу мету. Чи це так, містере Нарад?

 — Ні, володарю! — закричав чоловік. — Ми знали, що ви повернетеся…​ але, але ми не могли боротися з Дамблдором без вас…​

 — Круціо.

Страхітливий крик вирвався з-за маски, пронизав ніч і тривав довго-довго.

 — Вставай, — сказав Темний Лорд чоловікові, що впав на землю. — Не відводь палички від Гаррі Поттера. Не бреши мені більше.

 — Так, володарю, — схлипнув чоловік, підводячись на ноги.

Волдеморт знову почав крокувати за спинами вдягнених у чорні мантії фігур:

 — Гадаю, вам усім цікаво, що тут робить Гаррі Поттер…​ Чому він став гостем нашої вечірки з приводу відродження.

 — Я знаю, володарю! — сказала одна з мантій. — Ви хочете довести свою міць, вбивши його перед нами всіма, щоб не залишити жодних сумнівів щодо того, хто з вас сильніший! Щоб показати, що ваше смертельне прокляття може вбити навіть так званого Хлопчика-Що-Вижив!

Запала мовчанка. Ніхто з фігур у плащах не наважувався заговорити.

Темний Лорд Волдеморт у своїй сорочці з високим коміром та темній мантії повільно обернувся до смертежера, що це сказав.

 — Це, — прошепотів Волдеморт голосом крижаної смерті, — трохи забагато дурості для мене, містере Верболіз. Ти ж чув теорію про те, як я помер, і хочеш спровокувати мене, щоб я повторив цю помилку? — Лорд Волдеморт здійнявся в повітря й зависнув високо над землею. — Гадаю, тобі стала більш до вподоби власна ледачість, ніж моє володарювання, містере Макнейр?

Смертежера, що зробив був пропозицію, раптом охопило синє сяйво. Він крутнувся, рубанув повітря паличкою, направив її на Темного Лорда й вигукнув: „Авада Кедавра!

Волдеморт просто відлетів вбік, ухилившись від зеленої блискавки.

 — Авада Кедавра! — крикнув смертежер. Рукою, що не тримала паличку, він робив жести, навколо нього вибудовувалися різнокольорові шари щитів, по шару на жест. — Допоможіть мені, браття! Якщо ми всі…​

Смертежер впав на землю сімома частинами у вогні. Шматки плоті припеченими краями досі світилися.

 — Усі очі й палички на Гаррі Поттері, — повторив Волдеморт тихим загрозливим голосом. — А Макнейр діяв зі щирої дурості, бо я контролюю ваші мітки, і так буде завжди. Я безсмертний.

 — Володорю, — пролунало від іншої мантії. — Дівчина на вівтарі…​ вона забезпечить нам темні розваги? Вона видається негідною такої радісної події. Я можу знайти ліпшу, володарю, якщо ви відпустите мене ненадовго…​

 — Ні, містере Дружність, — сказав Волдеморт, видавалося, пропозиція його розвеселила. — Маленька відьма на вівтарі — ніхто інша, як Герміона Ґрейнджер…​

 — Що? — вигукнув один з чоловіків, а тоді: — вибачте, володарю, вибачте, перепрошую…​

 — Круціо, — цього разу крики тривали лише кілька секунд, Волдеморт наклав закляття недбало. Потім до голосу Волдеморта повернулася веселість: — Я воскресив цю бруднокровку за допомогу найтемнішої магії заради власних цілей. Вам не можна спричиняти їй найменших проблем, нікому з вас. Для вас ліпше померти, ніж щоб я довідався, що вона постраждала через вас. Цей наказ незаперечний, хай які будуть обставини — скажімо, навіть якщо вона втече.

Холодний високий сміх, ніби це був якийсь жарт, якого ніхто більше не міг зрозуміти.

 — Володарю, — сказала одна з мантій нерішучим голосом, що був спотворений маскою-черепом. — Володарю, будь ласка…​ я б ніколи не ослухався вас, як бачите, я покірний…​ та володарю, благаю, дозвольте повернутися, щоб пізніше ліпше вам служити…​ я прибув сюди поспіхом, покинувши…​ володарю, враховуючи, що так багато з нас зникли, інші зацікавляться, помітять нашу відсутність, хто саме зникнув. Невдовзі в мене не буде вірогідного алібі.

Холодний високий сміх.

 — А, містере Білий, найнеслухняніший з моїх послідовників. Я ще не вирішив, чи переживеш ти своє покарання. Тепер моя потреба в тобі менша, ніж колись, містере Білий. За два дні смертежери вже не ховатимуться. Мої сили зросли, і сьогодні я вже позбувся Дамблдора, — серед смертежерів почулися шоковані зойки, Волдеморт на це не зважав. — Завтра я вбʼю Боунз, Кравча, Муді та Скрімджера, якщо вони не втечуть. Решта з вас піде в міністерство й Чарверсуд та накладе імперіуси згідно з моїми інструкціями. Наше очікування скінчено. До завтрашньої ночі я проголошу себе лордом правителем Британії!

Багато зі смертежерів гучно набрали повітря, та один з них сміявся.

 — Тобі це видається смішним, містере Ґрим?

 — Перепрошую, володарю, — сказав чоловік у мантії, що сміявся. Він не відводив палички від Гаррі. — Я зрадів, почувши, що ви позбулися були Дамблдора. Я втік з Британії через те, що боявся його і втратив віру у ваше повернення.

Сміх Волдеморта рознісся цвинтарем:

 — Своєю щирістю ти здобув моє прощення, містере Ґрим. Я був здивований бачити тебе тут сьогодні. Ти компетентніший, ніж я підозрював. Але перед тим, як повернутися до приємніших занять, є певна справа, яку ми мусимо владнати. Скажи, містере Ґрим, якби Хлопчик-Що-Вижив присягнувся б у чомусь, ти міг би йому повірити?

 — Володарю, я не розумію, — почав містер Ґрим. Один чи два інші смертежери повернули маски до Волдеморта, та швидко звернули погляди назад на Гаррі.

 — Відповідай, — прошипів Волдеморт, — Це не якась хитрість, містере Ґрим, і я хочу чесної відповіді, або начувайся. Ти знав батьків хлопця, так? Чи були вони простодушними? Якщо хлопець з власної волі дасть обітницю, хоч він і знатиме, що ти смертежер, чи зможеш ти повірити його словам? Відповідай! — Волдеморт перейшов на вереск.

 — Я…​ так, володарю, гадаю, що так…​

 — Добре, — холодно сказав Волдеморт. — Має бути можливість довіри, щоб принести її в жертву. Щодо того, хто засвідчить обітницю…​ хто з вас пожертвує своєю магією? Це буде доволі довга обітниця…​ значно довша, ніж зазвичай…​ на це потрібно буде чимало магії…​ — Волдеморт посміхнувся своєю страхітливою посмішкою. — Містер Білий згодиться.

 — Ні, будь ласка! Володарю, благаю! Я служив вам краще за всіх…​ як тільки міг…​

 — Круціо, — промовив Волдеморт, і спотворені маскою крики містера Білого лунали принаймні хвилину. — Будь вдячний, що лишаю тобі життя! Тепер підійдіть до хлопця, містере Ґрим, містере Білий. Ззаду, ідіоте! Не блокуй палички інших! Решта, стріляйте, якщо Гаррі Поттер спробує втекти, навіть якщо для цього доведеться влучити у ваших товаришів-смертежерів.

Містер Білий наближався повільно, видавалося, його чорна мантія тремтіла, а містер Ґрим плавно став на потрібне місце.

 — Якою буде обітниця, володарю? — почувся голос містера Ґрима.

 — А, так, — сказав Волдеморт. Темний Лорд і далі крокував за спинами півкола смертежерів. — Сьогодні — хоча навряд чи навіть ви мені повірите — сьогодні ми виконуємо роботу Мерліна, мої смертежери. Так! Перед нами неймовірна небезпека, його жахлива дурість, як пророковано, спричинить таку руйнацію, що навіть я це ледве можу уявити. Хлопчик-Що-Вижив! Хлопчик, що лякає дементорів! Стадо, що вважає себе власниками цього світу, мали б більш занепокоїтися, побачивши це. Жодної з них усіх користі!

 — Перепрошую…​ — непевно почала одна з чорних мантій. — Володарю…​ ну, якщо так…​ володарю, чому б нам просто його не вбити?

Волдеморт вибухнув дивним гірким сміхом. Він заговорив високим рубаним голосом:

 — Ось суть клятви, містере Ґрим, містере Білий, Гаррі Поттере. Слухайте уважно й усвідомте сенс обітниці, яку треба дати, бо цей сенс теж звʼязує, тож ви втрьох маєте чудово його розуміти. Ти присягнеш, Гаррі Поттере, не знищувати світ, і жодним чином не вдаватися до жодних ризиків, що можуть призвести до знищення світу. Ця обітниця не може змусити тебе на жодні дії, щоб через саму обітницю ти не вдався до якихось дурощів. Ви розумієте це, містере Ґрим, містере Білий? Йдеться про пророцтво руйнації. Пророцтво! А пророцтва мають звичку здійснюватися в химерний спосіб. Треба бути обережними, щоб сама клятва не призвела до того, про що йдеться в пророцтві. Ми не наважимося дозволити цій обітниці примусити Гаррі Поттера спокійно стояти осторонь після того, як він сам же створив якусь катастрофу лише через те, що йому доведеться вдатися до меншого ризику, якщо він спробує цю катастрофу спинити. Також обітниця не має примусити його надати перевагу ризику справді повномасштабної руйнації замість того, щоб вибрати неминучу меншу руйнацію. Хай який Гаррі Поттер ідіот, — голос Волдеморта підвищився, — хай який він нерозсудливий, незважаючи на всі його грандіозні плани та добрі наміри…​ він не має ризикувати, коли ризик може призвести до катастрофи! Він не має гратися з долею Землі! Жодних досліджень, що викличуть руйнацію! Не зривати жодних печатей, не відчиняти жодних брам! — Волдеморт знову стишив голос. — Хіба що сама ця обітниця якимось чином призведе до кінця світу, і тоді, Гаррі Поттере, можеш проігнорувати саме цю її частину. Ти не довірятимеш власній думці в цьому рішенні, а чесно й повно розкажеш усе довіреному другові, і діятимеш, лише якщо той погодиться. Ось сенс цієї обітниці. Вона змушує Гаррі Поттера лише до тих дій, до яких він сам вирішить вдатися, знаючи, що йому пророковано стати знаряддям руйнації. Бо має бути свобода вибору, щоб принести її в жертву. Усе зрозуміло, містере Білий?

 — Я…​ гадаю, так…​ ох, володарю, будь ласка, хай обітниця буде коротшою…​

 — Тихо, дурню, сьогодні ти робиш найкориснішу річ у своєму житті. Містере Ґрим?

 — Гадаю, володарю, треба послухати ще раз.

Волдеморт посміхнувся цією надто широкою посмішкою, та повторив це все знову, тільки іншими словами.

 — А тепер, — холодно сказав Волдеморт, — Гаррі Поттере, ти триматимеш паличку направленою вниз та дозволиш містерові Ґриму торкнутися її своєю паличкою. Ти повторюватимеш за мною слово в слово. Якщо Гаррі Поттер скаже бодай одне інше слово, усі решта, стріляйте.

 — Так, володарю, — відгукнувся хор з тридцяти чотирьох голосів.

Гаррі було холодно, він тремтів, і не лише через те, що він стояв голий вночі. Він не розумів, чому Волдеморт просто не вбʼє його. Видавалося, у майбутнє йшов єдиний шлях, і цей шлях вибирав Волдеморт, і Гаррі гадки не мав, що там відбудеться далі.

 — Містере Білий, — сказав Волдеморт. — Торкнись паличкою руки Гаррі Поттера й повторюй слова. Магією, що тече в мені, засвідчую цю обітницю.

Містер Білий промовив ці слова. Незважаючи на ефект спотворення маски, було чутно, що у нього серце крається.

За спиною Волдеморта обеліски знову почали щось скандувати, мовою, якої Гаррі не знав. Тричі вони повторили свої слова та замовкли.

 — Містере Ґрим, — сказав Волдеморт. — Думай про те, чому ти міг би повірити цьому хлопцеві, якби він просто присягнувся. Думай про можливість довіри й принеси її в жертву, сказавши…​

 — Довірою, що я маю до тебе, — сказав містер Ґрим, — будь повʼязаний.

Далі була черга Гаррі Поттера повторювати слова лорда Волдеморта, і Гаррі так і зробив.

 — Я присягаюся…​ — почав Гаррі. Його голос тремтів, але він повторював слова. — Що я …​ жодною своєю дією…​ не знищуватиму світ…​ не вдаватимуся до жодних ризиків…​ щодо знищення світу…​ якщо мені доведеться…​ я можу обрати шлях…​ меншої руйнації, щоб запобігти більшій руйнації…​ хіба що видаватиметься, що сама ця присяга…​ призведе до кінця світу…​ і друг…​ кому я в повноті все розповів…​ погоджується, що це так. Свободою вибору…​

Гаррі відчув, як ритуал здійснився: сяйливі мотузки огорнули його руку там, де її торкалася паличка містера Білого, огорнула його самого на якомусь неприємно абстрактному рівні. Гаррі міг відчувати, як він використовує силу свободи вибору, і що наступні слова принесуть її в жертву, що це остання можливість спинити це.

 — …​нехай стане так, — промовив холодний чіткий голос лорда Волдеморта.

 — …​нехай стане так, — повторив Гаррі, і знав, що відтак він більше не мав жодного вибору щодо цієї обітниці — згідно з нею діятиме його тіло. Він не міг порушити обіцянки, навіть пожертвувавши життям. Як вода тече вниз, калькулятор додає числа, так і Гаррі Поттер не може порушити цю присягу.

 — Чи обітниця спрацювала, містере Білий?

Видавалося, містер Білий схлипував:

 — Так, володарю…​ Я втратив так багато, будь ласка, мене достатньо покарано.

 — Повертайтеся на місця…​ — сказав Волдеморт. — Добре. Усі погляди на малого Поттера, будьте готові стріляти, щойно він спробує втекти, підніме паличку чи скаже бодай слово…​ — Темний Лорд підлетів високо в повітрі, загорнута в чорне фігура зависла над цвинтарем. Знову в його лівиці був пістолет, а в правиці — паличка. — Уже ліпше. А тепер ми вбʼємо Хлопчика-Що-Вижив.

Містер Білий похитнувся. Містер Ґрим знову реготав, як і інші.

 — Я зробив це не заради сміху, — холодно сказав Волдеморт. — Ми маємо справу з пророцтвом, ду́рні. Ми розриваємо ниточки долі одну за одною. Обережно, дуже обережно, ми не знаємо, коли на нас очікує спротив. Ось в якому порядку ми все зробимо. Спочатку оглушимо Гаррі Поттера, відірвемо його кінцівки та припечемо рани. Містер Дружність та Містер Гідність перевірять, чи немає в ньому якоїсь незвичної магії. Один з вас розстріляє хлопця з маґлівської зброї. Потім багато з вас нашлють на нього смертельне прокляття. Лише тоді містер Ґрим розчавить його череп та мозок простою матерією надгробка. Я перевірю труп, тоді спалимо труп у зложарі, тоді проведемо екзорцизм навколо — раптом він залишить привид. Сам я спостерігатиму за цим місцем шість годин, бо я не до кінця певен в оберегах проти переміщення в часі. Четверо з вас обшукають усе навколо — повідомляти про будь-що варте уваги. Навіть після цього ми маємо бути уважними щодо будь-яких ознак повернення Гаррі Поттера — можливо, Дамблдор залишив якийсь неймовірний трюк. Якщо ви можете вигадати будь-що, що я пропустив, щоб упевнитися в тому, що загроза від Гаррі Поттера буде усунута, кажіть зараз, і на вас чекає винагорода…​ кажіть зараз, заради Мерліна!

Запанувала приголомшена мовчанка, ніхто не зронив ані слова.

 — Жодної від вас користі, — з гіркою зневагою кинув Волдеморт. — А тепер я поставлю Гаррі Поттерові останнє питання, і він відповість на нього лише мені — парселмовою. Стріляйте, якщо він відповідатиме будь-чим, крім шипіння, якщо спробує сказати бодай одне людське слово.

А тоді Волдеморт засичав:

 — Ссила, якої я не відаю, було ссказано, шщо в тебе буде. Про маґлівсські мисстецтва я вже від тебе дізнався, і я вже вивчаю їх. Твою владу над життєжерами треба зрозуміти ссамосстійно, чи принаймні ти так кажешш. Якшщо є шще якассь ссила, якою ти володієшш, розкажи мені про неї зараз. Інакшше я катуватиму певних людей, шщо тобі не байдужі. Деякі життя я тобі вже пообіцяв, та іншші — ні. Твої бруднокровні сслуги твого невеличкого війсська. Твої безцінні батьки. Уссі вони сстраждатимуть, як їм здаватиметься, вічність. А тоді я їх, зламаних, надішшлю до тюрми життєжерів, шщоб вони згадували це, доки не змарніють та не помруть. За кожну невідому ссилу, про яку ти розкажешш мені, як її опанувати, чи за будь-яку іншшу таємницю, яку я бажаю знати, можешш вибрати одного з них, шщоб натомість він був захищений та шанований за мого правління. Цю обіцянку я не планую порушшувати.

Посмішка Волдеморта тепер нагадувала зміїні клики, вираз, що серед змій мав певне значення: обіцянку, що хай хто бачить ці зуби, невдовзі буде ними поглинутий.

 — Не марнуй часс на думки про втечу, якшщо тобі не начхати на них уссіх. У тебе шшіздессят ссекунд, шщоб почати розповідати мені шщоссь, шщо я хочу знати, а тоді почнеться твоя ссмерть.


Оригінальна примітка автора:

Це ваш річний іспит.

У вас 60 годин.

Ваша відповідь має принаймні дозволити Гаррі уникнути негайної смерті,

хоча він голий, має лише паличку, і проти нього 36 смертежерів

та цілковито відновлений лорд Волдеморт.

Якщо прийнятне рішення буде запропоновано до

**00:01 за тихоокеанським часом (8:01 UTC) у вівторок, третього березня,

то ця історія триватиме до 121 розділу.

Інакше на вас чекає коротший та сумніший фінал.

Не забувайте:

1. Гаррі має досягти успіху власними силами. Кавалерія не приїде. Усі, хто міг би хотіти допомогти Гаррі, вважають, що він на грі у квідич.

2. Гаррі може використовувати лише ті здібності, які він уже продемонстрував впродовж книги, що він здатен використовувати; він не може навчитися безпаличкової безмовної виманології протягом наступних 60 секунд.

3. Волдеморт лихий і його не можна переконати стати добрим; функцію корисності Темного Лорда неможливо змінити розмовами.

4. Якщо Гаррі підведе паличку чи скаже щось не парселмовою, смертежери негайно вистрілять.

5. Якщо існує простіша лінія часу, в якій Гаррі помирає…​ якщо Гаррі не може дістатися часоворота без допомоги часоворота…​ то часоворот не допоможе.

6. Брехати парселмовою неможливо.

За цих умов,

Гаррі дозволено використовувати свій повний потенціал раціоналіста, зараз або ніколи, хай яких помилок він припускався раніше.

Звіснораціональний розвʼязок‟, якщо ви правильно використовуєте словораціональний‟, — це просто надмірно пафосний метод сказатинайліпше рішеннячирішення, що мені подобається‟ чи „рішення, яке, гадаю, варто використати‟, і зазвичай ви використовуєте натомість один з цих варіантів.

(Нам потрібне слово „раціональний‟ лише коли ми обговорюємо методи мислення, без розгляду конкретних розвʼязків.)

І за принципом Вінжі, якщо ви точно знаєте, що зробить хтось розумний, то ви самі маєте бути принаймні таким саме розумним.

На питанняЯкий найкращий хід зробить оптимальний гравець?людина не може відповісти ліпше, ніж на питанняЩо, гадаєте, найкраще?

Тож на практиці, коли я кажу, що Гаррі може використовувати свій повний потенціал раціоналіста, на практиці я маю на увазі, що Гаррі може розвʼязати цю задачу так, як розвʼязали б її ВИ.

Якщо ви точно можете розказати мені, як щось зробити, Гаррі дозволено додуматися до цього.

Та розвʼязком не буде, наприклад,Гаррі має переконати Волдеморта відпустити його‟, якщо ви самі не знаєте, як.

Правила Fanfiction крапка Net не дозволяють давати більше, ніж один відгук на розділ.

Будь ласка, надсилайте ЛИШЕ ОДИН відгук на розділ 113 з пропонованим розвʼязком.

Якщо ви не стежили за обговореннями попередніх розділів, пропоную не робити цього, і спробувати знайти власну відповідь на цей іспит, не підглядаючи в інші відгуки, та дочекатися 114 розділу, щоб подивитися, чи добре у вас вийшло.

Хай щастить, чи, радше, хай у вас вийде застосувати свої здібності якнайкраще.

ДОДАНО:

Якщо вашої уваги потребують інші іспити, то, хоч ефект свідка й страшна річ, я вважаю, що навіть якщо всі, в кого є нагальні справи, не докладатимуть зусиль до розвʼязку, загальний ефект дуже мало вплине на ймовірності (бо, враховуючи величезну кількість учасників, навряд чи буде втрачено якісь пропозиції).

Тож якщо у вас немає часу, будь ласка, не витрачайте його.

Як і будь-який автор, я насолоджуюсь неперевершиним смаком страждань читачів, це ліпше за будь-який шоколад. Та я не хочу вам нашкодити.

Відповідно, якщо ви ненавидите-ненавидите-ненавидите такі штуки, не беріть участь!

Іншим це ПОДОБАЄТЬСЯ. Просто повертайтеся за кілька днів.

Це має бути зайвим попередженням.

Але нагадую, що у вас є години на роздуму.

Використай Відкладанням Пропонування Розвʼязків, Люку.

І чесно-чесно, Гаррі не може розвинути нові магічні здібності чи подолати раніше зазначені обмеження протягом наступних шістдесяти секунд.

Примітка перекладача:

Якщо ви ще не читали книжку до кінця, можете написати свою пропозицію щодо розвʼязку коментарем у нашій групі ФБ. Переклад наступного розділу буде опубліковано 14 квітня 2019 о 17:00, тож час є. Принаймні мені читати точно буде цікаво )