Гаррі ще тільки почав підіймати пістолет, а вже знав, що коїть помилку, та його передній мозок розумів це та намагався спинити руку, та чомусь ця огидна певність недостатньо швидко ширилася, щоб спинити палець від натискання на гачок…​

Луна від пострілів стихла на цвинтарі.

Менш ніж за секунду до того, як Гаррі натиснув на гачок, Волдеморт смикнув паличку вниз та між ними виникла широка стіна із землі цвинтаря, що перехопила всі три кулі.

Ще за мить в шрамі Гаррі спалахнув біль, поряд зі шкірою він щось відчув, а тоді капшучок, одяг, зброя — усе, крім палички зникло. Він лишився голий, але з паличкою в правиці та з окулярами, які він зачаклував, щоб ті не спадали з носа. Сталевий перстень з лівого мізинця з такою силою зірвало з нього, що той подряпав шкіру, з ним Гаррі втратив і трансфігурований самоцвіт.

 — Це, — пролунав з-за земляної стіни голос Волдеморта, — було цілковито передбачувано. Ти справді гадаєш, що я б уголос кричав, щоб ти це почув, якби моєму безсмертю щось загрожувало? Справді, дурне дитя? Опусти паличку й не підіймай її в жодному разі, або помреш на місці.

Гаррі ковтнув слину й опустив паличку.

 — Ви були б мною розчаровані, — незвично високим голосом сказав Гаррі, — я маю на увазі, якби я впустив таку можливість.

Не було часу на роздуми, тож рот Гаррі працював на автопілоті, намагався заспокоїти лихого володаря світу, що міг мати батьківські відчуття до нього, і кого йому щойно не вдалося вбити.

Волдеморт обійшов земляну стіну, він знову жахливо посміхався, в нього було забагато зубів.

 — Я обіцяв не підіймати на тебе ані руки, ані палички, дитино, якщо ти не підіймеш ані руки, ані палички проти мене.

 — Я використав кулі, — усе цим високим голосом. — Це не кулак і не закляття.

 — Моє прокляття не погоджується. Ось якої частини головоломки тобі бракувало. Ти справді вважав, що я залишу мир між нами на щасливий випадок? Перед тим, як створити тебе, я наклав прокляття на себе й на всіх Томів Редлів, що виникнуть від мене. Прокляття, що змушувало всіх нас не загрожувати безсмертю один одного, доки інший не зробить такої спроби. Типово для такого неймовірного фіаско, прокляття стримувало мене, та жодним чином не впливало на дитину, що настільки загубила власне я, — низький, смертоносний смішок. — Але ти сспробував забрати моє життя шщойно, дурне дитя. Тепер ефект прокляття знято, і я можу вбити тебе коли забажаю.

 — Розумію, — сказав Гаррі.

І він справді розумів. Ось чому Волдеморт розповідав йому про свою систему горокраксів — щоб підготувати мить, коли Гаррі свідомо спробує знищити його безсмертя. Розум Гаррі копирсався в різноманітних варіантах, та нічого корисного не міг знайти. Капшучок, одяг, як бачив Гаррі у місячному світлі, тепер лежали в іншій купі біля вівтаря, недосяжні.

 — А тепер ви мене вбʼєте? — Гаррі досі мав паличку, напевно через те, що Темний Лорд не міг використовувати на ній закляття, як і на окулярах, через резонанс.

Застосувати якесь закляття першому? Та ні, Волдеморт просто смикне паличку вниз та створить інший щит, а тоді пристрелить мене…​ що ще в мене є? ЩО ЩЕ?

 — Досі дурень. Якби між нами більше не було справ, я би вже тебе вбив, — земляна стіна розсипалася від чергового жесту паличкою, і Волдеморт плавно повернувся до купи предметів біля вівтаря. Темний Лорд простягнув руку й щоденник Роджера Бекона підлетів до нього. — Це й ссправді горокраксс дівчини, моя поліпшшена верссія, — у його руці зʼявився пергамент. — Це ритуал восскрессіння, якшщо доведеться це робити знову. Інсструкції ссправжні, жодних пассток. Памʼятай, шщо дух дівчини не може шширяти вільно, мов привид, бо восскрессальний камінь — це мій горокраксс, а не її. Не загуби її горокраксс, інакше її дух в ньому й буде замкнено, — Волдеморт нахилився, підняв капшучок Гаррі й згодував йому щоденник та пергамент. — Памʼятай про це на випадок, якшщо з моїми подальшшими планами шщось піде не так.

 — Я не розумію, що коїться, — сказав Гаррі. Йому більше нічого не лишалося. — Будь ласка, поясніть мені.

Тепер Темний Лорд суворо розглядав Гаррі.

 — Коли померла дівчина, я був разом з провидицею шшколи, почув пророцтво про те, шщо ти станешш ссилою величезної руйнації. Ти сстанешш такою загрозою, шщо годі й уявити, сстрашшнішшою за апокаліпссисс. Оссь чому я вдавсся до таких заходів, шщоб сскассувати насслідки того, шщо я вбив дівчину, і шщоб вона лишшаласся живою.

 — Ви, ви певні?.. — що?

 — Не ризикну розповіссти тобі докладно. Пророцтво, яке я почув був про ссебе, призвело до того, шщо я його здійсснив. Я шще не забув тієї катастрофи, — Волдеморт відійшов далі від Гаррі, червоні очі-щілини ані на мить не полишали Хлопчика-Що-Вижив, пістолет без жодного тремтіння був направленим на нього. — Уссе це, уссе, шщо я зробив, направлено на те, шщоб сспинити цю долю за кожної можливої нагоди. Якшщо якассь доля не дозволить мені зробити те, шщо треба зробити далі, ідіотська дитино пророкованої руйнації, ти муссиш убити ссебе, шщоб врятувати дівчину. Інакшше вссе, шщо за твоїми ж ссловами ти цінуєшш, помре від твоєї ж руки.

 — Я, — голос Гаррі піднявся ще на октаву, — я, — ще октава, — я чесно-чесно не зроблю такого, серйозно!

 — Тихо, дурню. Мовчи, доки я не дозволю тобі розмовляти. Тримай паличку направленою вниз та не підіймай її, хіба шщо я накажу. Інакшше ти помреш на міссці, і памʼятай, шщо я ссказав це парселмовою.

Волдеморт знову занурився у вівтар.

Деякий час мозок Гаррі не міг обробити, що він бачить, а тоді він зрозумів, що Волдеморт тримає людську руку, відірвану коло плеча. Ця рука видавалася надто худою.

Темний Лорд натиснув паличкою на плоть коло ліктя відірваної руки, пальці смикнулися, смикнулися, ніби були живими. У тьмяному місячному світлі Гаррі побачив, що на руці зʼявилася темніша мітка, прямо над ліктем.

За кілька секунд на цвинтарі зʼявилася перша людина в каптурі — зʼявилася з ляскотом явлення. За мить пролунав другий ляскіт, а потім ще.

Люди в каптурах були в масках-черепах, місячне сяйво не торкалося їхніх мантій.

 — Володарю! — скрикнула одна з чорних мантій, та, що прибула третьою. Голос з-за срібної маски-черепа мав дуже специфічний тембр. — Володарю…​ Як же довго…​ Ми вже втратили останню надію…​

 — Тихо! — закричав високий голос Темного Лорда Волдеморта. Останні сліди професора Квірела покинули надто високу людину. — Націльте палички на Хлопчика-Що-Вижив та стежте за ним! Не відволікайтеся ні на що! Оглушуйте його, якщо він ворухнеться, якщо почне розмовляти!

Ще ляскоти. Між могилами, за деревом, в усіх темних місцях, зʼявлялися чорні мантії, усі в каптурах і з масками. Дехто вигукував слова радості, більшість з цих слів видавалися вкрай вимушеними. Інші підходили, щоб привітати свого володаря. Волдеморт давав усім однакові накази, хіба що хтось мав насилати на Гаррі Поттера «Круціатус», якщо він ворухнеться, інші мали стримати Хлопчика-Що-Вижив, якщо він ворухнеться, інші мали насилати прокльони й прокляття, інші мали скасовувати його магію.

Гаррі налічив тридцять сім ляскотів до того, як чорні мантії та маски-черепи не припинили прибувати.

Тепер усі вони тримали палички націленими на Гаррі, утворивши перед ним напівколо, щоб їхні лінії вогню не перетиналися.

Гаррі тримав паличку направленою донизу, як йому й сказали, бо якщо він спробує її підвести, то помре. Він мовчав, бо йому сказали, що якщо він спробує заговорити, то помре. Він намагався не тремтіти від низької температури ночі, хоч він і був голим, і ставало холодніше.

Знаєш, сказав останній голос всередині Гаррі, голос надії, Гадаю, справи кепські навіть за моїми стандартами.