Темний Лорд сміявся.

Посеред порожнього повітря лунав дикий сміх професора захисту — високим і жахливим був його сміх. Тепер це був сміх Волдеморта, сміх Темного Лорда без жодних спроб його сховати чи стримати.

Думки Гаррі були в хаосі. Він ніяк не міг відвести очі від місця, де щойно був Албус Дамблдор. У Гаррі наростав надто великий жах, щоб мати змогу розуміти й міркувати. Розум намагався повернутися в часі й скасувати дійсність, та такої магії не існувало, тож дійсність лишалася незмінною.

Він програв, він втратив був Дамблдора, не було жодних шансів щось виправити, отже він програв був війну.

Темний Лорд і далі реготав.

 — Ах, ах-ха, ах-хах-хах-ха! Професоре Дамблдор, ах, професоре Дамблдор, який доречний фінал нашої гри! — знову вибух дикого сміху. — Неправильна пожертва навіть наприкінці, бо фігура, задля порятунку якої ти віддав усе, вже моя! Неправильна пастка від самого початку, бо я міг покинути це тіло в будь-яку мить! Ах, хахахахаха, аха! Ти так і не навчився бути хитрим, бідолашний старий дурню.

 — Ви…​ — пролунало з горла Гаррі. — Ви…​

 — Ахахахаха! О так, дитятко, ти з самого початку цієї пригоди був моїм заручником, лише для цього ти був тут. Ха, хахахаха! Ти на десятиліття замолодий, щоб грати проти справжнього Тома Редла, дитя, — Темний Лорд відкинув каптур Плаща, його голову знову стало видно, а тоді почав знімати Плащ. — А тепер, хлопче, ти допоміг мені, о так, тож часс восскрессити твою дівчину-подругу. Шщоб не порушшити сслово, — посмішка Темного Лорда була холодною, справді холодною. — Гадаю, ти маєш сумніви? Знай, я можу вбити тебе хоч зараз, бо вже немає директора Гоґвортсу, тож нікого про це не буде повідомлено, — у його руці знову зʼявився пістолет. — А тепер ходімо, дурне дитя.

І вони пішли.

Вони повернулися крізь двері до кімнати зіль, Темний Лорд помахом палички загасив пурпуровий вогонь, що повернувся на місце. Вони пройшли кімнатою, де був ховчик, кімнатою зі зруйнованими шаховими статуями, крізь згорілі двері до кімнати з ключами. Темний Лорд піднісся крізь люк, і Гаррі ледве видряпався слідом за ним спіральними листяними сходами, вусики пастки диявола смикнулися, але лише відсахнулися, ніби від страху. Хлопчик-Що-Вижив докладав неймовірних зусиль, щоб не розплакатися, темна сторона нічим не могла зарадити — напевно, Волдеморт ніколи не відчував провини.

Вони пройшли повз величезного триголового інферія, Темний Лорд прошепотів слово, і той впав на люк, знову ставши просто трупом.

Вони пройшли повз Северуса Снейпа, той лише сказав, що охороняє двері і вони мають піти, або він почне знімати очки гуртожитків.

Темний Лорд, навіть не сповільнившись, вимовив «хякуджюу монтаук» з різким ударом паличкою. Северус впав і знову розтягнувся на підлозі без ознак життя.

 — Що…​ — сказав Гаррі, що йшов слідом. — Що ви…​

 — Просто даю належне моєму вірному слузі. Це його не вбʼє, як я тобі й обіцяв, — Темний Лорд знову розсміявся.

 — Заручники…​ — нагадав Гаррі, йому доводилося докладати зусиль, щоб голос не зривався. — Учні, ви сказали, що зупините те, що їх убʼє…​

 — Так. Припини хвилюватисся. Зроблю це по дорозі звідсси.

 — Звідси?

 — Ми йдемо звідси, дитя, — посмішка не зникала з лиця Темного Лорда.

Погане передчуття здійнялося серед моря інших поганих відчуттів.

Тепер Темний Лорд дивився на те, що він називав Картою Гоґвортсу. Написані від руки лінії ніби рухалися, коли вони йшли. Частина розуму Гаррі обмірковувала, що робити, якщо вони натраплять на загін аврорів (Темний Лорд зможе їх миттєво вбити чи забуттятнути), і втратив навіть цю надію.

Вони спустилися головними сходами на другий поверх, не стрівши нікого.

Темний Лорд завернув у якийсь прохід, якого Гаррі не знав, і спустився ще на марш сходів. Вони спускалися поверх за поверхом, вікна скінчилися, почалися смолоскипи — тепер вони були в слизеринських підземеллях.

Попереду них зʼявилася людина в мантії.

Темний Лорд до неї наблизився.

Гаррі йшов слідом.

Шести- чи семикласниця зі Слизерину чекала коло секції стіни, на якій була вирізьблена сцена: Салазар Слизерин здійняв паличку проти велетня, вкритого бурульками. Відьма жодним чином не прокоментувала, що професор Квірел спокійно ходить, що Гаррі з ним, що в руці професора захисту пістолет. Наскільки міг судити Гаррі, вона взагалі могла нічого не бачити.

Темний Лорд дістав з мантії та кинув їй кнат.

 — Клавдіє Аліціє Табор, наказую тобі. Візьми цей кнат та поклади в центр кільця закляття, яке я показував тобі під квідичними трибунами. Тоді забуттятни себе на останні шість годин.

 — Так, володарю, — сказала відьма, вклонилася та пішла.

 — Я гадав…​ — сказав Гаррі. — Я гадав, вам потрібен Камінь, щоб…​

Темний Лорд і далі посміхався, посмішка ані на мить не полишала його обличчя:

 — Цю частину я не казав парселмовою, дитя. Парселмовою я сказав лише, що запустив закляття, що вбʼє учнів, і я спиню його, якщо отримаю Камінь. Решту я казав людською мовою. Я б спинив пожертву «Кривавий форт», навіть якби не отримав Камінь, хіба що мене б викрили й завадили мені. Учні Гоґвортсу — цінний ресурс, і я вже витратив чимало часу на їхнє тренування.

Тоді Темний Лорд прошипів стіні:

 — Відкрийсся.

Гаррі побачив невеличку змію в лівому верхньому куті різьбленої картини, і стіна повільно розчахнулася назад, відкривши за собою величезну трубу. По її боках ріс мох, звідти дмухнуло запахом накопиченого пороху, трубу вкривало багатошарове павутиння.

 — Павуки…​ — промурмотів Темний Лорд. Він зітхнув, і ненадовго знову почав скидатися на професора Квірела.

Темний Лорд зайшов у трубу, павутиння перед ним згорало. Гаррі не бачив інших опцій, крім як слідувати за ним.

Труба розгалужувалася у формі літери «У», а потім знову. Темний Лорд повернув ліворуч, потім праворуч.

Труба завершилася суцільною металевою стіною.

 — Відкрийсся, — прошипів Темний Лорд, і в металі зʼявилася тріщина, він ніби склався сам у себе.

Поза ним був довгий камʼяний коридор, що йшов у обидва боки.

 — Ми деякий час будемо йти, — сказав Темний Лорд. — Чи є в тебе ще питання, маленьке дитя?

 — Я…​ не можу вигадати…​ зараз…​

Черговий вибух холодного сміху був йому відповіддю. Вони зайшли до тунелю й повернули праворуч.

Гаррі не знав, ані тоді, ані потім, як довго вони йшли. Світло від вогню, яким займалося павутиння, було надто тьмяним, щоб він міг побачити час на механічному годиннику, і Гаррі не спало на думку подивитися перед тим, як вони зайшли до тунелю. Видавалося, вони йшли кілометри й кілометри під землею.

Розум Гаррі намагався оговтатися востаннє. Дуже ймовірно, що востаннє, якщо він не помилявся щодо того, що Темний Лорд його невдовзі вбʼє…​ хоча Темний Лорд казав, що воскресить Герміону, а це тоді видавалося безґлуздим…​ чи Темний Лорд просто виконував обіцянку, бо інакше він не міг би дати її парселмовою…​ чому він просто не пристрелив Гаррі одразу…​

Серйозно, гукнула якась остання робоча частина його мозку решті його частин, зараз чудовий час, щоб вигадати щось, щось, про що Темний Лорд ще не подумав, щось, що ми можемо зробити без капшучка, без палички та без часовороту, щось, що професор Квірел не може уявити, щоб ми зробили…​ думай, думай, будь ласочка, вигадай щось? Не вимикайся зараз, навіть якщо тобі страшно, навіть якщо ми насправді ніколи раніше не були в ситуації, коли ми помремо протягом години, ЗАРАЗ НЕ ЧАС ВИМИКАТИСЯ…​

Гаррі нічого не спало на думку.

Припустимо, сказала ця остання частина, припустимо, що ми виходимо з того, що переможемо, чи принаймні виберемося з цього живі. Якщо хтось СКАЗАВ БИ ТОБІ ЯК ФАКТ, що ти виживеш, чи навіть переможеш, якимось чином зробиш так, що все буде гаразд, як би ти подумав, це сталося…​

Неприйнятна процедура, прошепотів рейвенкловець, всесвіт так не влаштовано, ми просто помремо.

Хтось зрозуміє, що нас немає, подумав гафелпафець, і зʼявиться Дикозор Муді зʼявиться із загоном аврорів та врятує нас. Гадаю, прийшов час визнати, що ми не більш компетентні за звичайний уряд.

Порятунок має бути повʼязаний з чимось, що ми зробимо, сказав цей останній голос. Інакше немає сенсу про цей порятунок розмірковувати.

І друга проблема, сказав ґрифіндорець. Гаррі Поттера не «немає», він на квідичному матчі, де всі можуть його бачити. Професор Квірел продумав і це, почасти він надіслав хибного листа мені для цього. Проблема третя. Навряд чи Дикозор Муді разом із загоном аврорів здатні перемогти Темного Лорда, і вже точно не перед тим, як він нас убʼє. Не певен, чи все ВДМЗ разом здатне перемогти Темного Лорда, якщо він битиметься на повну тепер, коли Дамблдора немає. Проблема четверта. Квідичний матч проходив спокійно, напевно це єдина причина, чому професор Квірел вирішив вдатися до таких складнощів, як взяти мене з собою.

Інший варіант, подав голос слизеринець, можливо, професор Квірел викличе когось, хто накладе на нас чари хибної памʼяті. Виманологія, імперіус, конфундус, хтозна що ще, ми не бездоганний блоколог. І тоді в Темного Лорда буде розумний…​ ну, ніби розумний посіпака, якого він може використовувати. Можливо, саме через це професор Квірел спокійно розповідав нам свої таємниці — він знав, що ця памʼять зникне. А також це може бути причиною вийти за межі дії оберегів Гоґвортсу — щоб Темний Лорд міг викликати Белатрису, вона явилася й зробила це все…​

Увесь цей хід думок неправомірний, я відмовляюся брати в ньому участь, сказав рейвенкловець.

Які чудові останні слова, зауважив той останній голос. А тепер замовкни та розмірковуй.

Під ногами досі був тунель з грубого каміння. Інколи Гаррі ступав у вологе, чи ледь не падав на кривих поверхнях. Нейрони його мозку й далі спрацьовували, уявні голоси розмовляли один з одним, кричали один на одного, хоча слухач був німим від жаху й сорому.

Ґрифіндорець із гафелпафцем сперечалися щодо самогубства методом спроби відібрати в Темного Лорда зброю, чи просто проковтнути самоцвіт на сталевому персні Гаррі. Було незрозуміло, на ліпше чи на гірше для світу буде, якщо в Темного Лорда буде раб-Гаррі. Якщо Темний Лорд переможе в будь-якому разі, можливо, буде ліпше, якщо він переможе швидше.

А останній голос все не замовкав. Незважаючи на всю глибину його поразки, цей голос і далі розмовляв:

Що ще Темний Лорд казав лише людською мовою, а не парселмовою? Чи памʼятаємо ми? Чи було щось таке, будь-що?

Це все сталося надто давно, надто давно, хоч і сталося того ж дня. Темний Лорд щойно сказав парселмовою, що час воскрешати Герміону, а тоді сказав купу всього людською мовою, Гаррі ледве памʼятав, що саме, хоч це відбулося буквально щойно. А раніше…​ раніше було кільце приховування, тоді професор Квірел прошипів, що барʼєр вибухне, якщо його торкнутися. І професор Квірел сказав людською, щоб Гаррі не знімав Плаща й не перетинав кільце, сказав людською мовою, що резонанс нанесе шкоду професорові Квірелу, але Гаррі вже буде мертвий. Людською мовою сказав: якщо Гаррі торкнеться магії професора Квірела, він не памʼятатиме, як спинити резонанс, і це вбʼє їх обох.

Припустимо, резонанс убʼє не нас обох, сказав останній голос. Під час Геловіну в Ґодриковій Долині тіло Темного Лорда згоріло, а в нас лише виник шрам на чолі. Припустимо, що резонанс більш смертоносний для Темного Лорда, ніж для нас. А раптом весь цей час ми могли вбити Темного Лорда, просто кинувшись уперед та торкнувшись рукою будь-якої частини його шкіри? Тоді наш шрам знову закривавить, але це все. Відчуття «стій, не треба» просто успадковано від Темного Лорда, як його найгірший спогад про помилку в Ґодриковій Долині, можливо, це насправді не стосується Хлопчика-Що-Вижив.

Крихітна надія підвела голову.

Підвела й зникла.

Темний Лорд може просто відкинути паличку, протяжно зауважив рейвенкловець. Професор Квірел може перекинутися на подобу анімага. Навіть якщо він помре, він оволодіє кимось іншим та повернеться, і тоді катуватиме наших батьків, щоб покарати нас.

Можливо, ми встигнемо до батьків вчасно, сказав останній голос. Можливо, у нас вийде їх сховати. Можливо, вийде забрати філософський камінь в Темного Лорда, якщо ми вбʼємо його поточне тіло, і тоді Камінь стане ядром для контрвійська.

Темний Лорд ішов далі камʼяним коридором. З його руки не зникав пістолет. Між ним і Гаррі було принаймні чотири метри.

Якщо ми кинемося вперед, він відчує через резонанс, що ми наближаємося, сказав гафелпафець. Він спробує швидко відлетіти вперед, він це може, в нього є чари мітли, що дозволяють йому літати. Він полетить уперед, розвернеться й вистрілить з пістолета. Він знає про резонанс, він уже про це подумав. Це не якась можливість, якої Темний Лорд не розгляне. Він буде готовий до цього й чекатиме.

Розвинемо цю думку, сказав останній голос. Припустимо, що ми спокійно можемо використовувати магію на професорі Квірелі, але він на нас — не може.

З чого б це воно було так? різко спитав рейвенкловець. Насправді в нас навіть є свідчення, що це хибна гіпотеза. В Азкабані, коли Авада Кедавра професора Квірела зіткнулася з нашими чарами патронуса, відчуття було таке, ніби голова от-от розколеться…​

Припустимо, що це все була його магія, що вийшла з-під контролю. Припустимо, що якби ми наслали, скажімо, Лумінос на нього, нічого поганого б не сталося.

Але чому? спитав рейвенкловець. Чому таке припускати?

Бо, подумав Гаррі, це пояснило б, чому професор Квірел не попередив мене, що не можна насилати на нього будь-яку магію в Азкабані. Бо професор Квірел ніколи не казав парселмовою, наскільки я памʼятаю, що я завдам собі шкоди, якщо використаю на ньому магію. Він міг би зробити таке застереження, але не зробив, хоча застерігав прямим текстом багато від чого. Відсутність свідчень — слабке свідчення відсутності.

Запала мовчанка, доки всі частини Гаррі обмірковували це.

Але в нас немає палички, сказав рейвенкловець.

Можливо, ми її отримаємо назад, подумав останній голос.

Але навіть тоді, подумав Гаррі, і сіра безнадія повернулася, резонанс — це щось, про що Темний Лорд знає. Він вже обміркував усе, що ми можемо зробити з цього приводу, і вже підготував відповідь. Ось в чому була моя помилка від початку. Я не поважав інтелект Темного Лорда, не вірив, що він знає все, що знаю я, і може передбачити все, що можу вигадати я, і вже підготувався до цього.

Тоді, сказав останній голос, за умови, що ми переможемо, ми маємо нанести удар чимось, про що він не знає.

Дементори, запропонував ґрифіндорець.

Темний Лорд знає, що ми здатні знищувати, змусити відступити й можливо контролювати дементорів, сказав Рейвенкловець. Він не знає, як, але він знає, що ми це можемо, та й де в біса дістати дементора?

Можливо, наважився гафелпафець, уся система горокраксів Темного Лорда вимкнеться через резонанс, якщо схопити й тримати його, пожертвувавши своїм життям, щоб знищити його назавжди.

Нісенітниця, сказав рейвенкловець. Та, гадаю, не завадить помріяти про щось приємне перед смертю, хай який це ідіотизм.

Якщо Лорд Волдеморт достатньо сильно боїться смерті, наполягав гафелпафець, якщо він дуже хотів не мати потреби більше думати про смерть, то система горокраксів може мати такі вади. Волдемортові так і не спало на думку перевірити свої горокракси на комусь іншому, це може свідчити про те, що він не може тверезо розмірковувати щодо цього…​

Тож його страх смерті — це його фатальна слабкість? спитав рейвенкловець. Ну ні. Гадаю, хтось з понад сотнею горокраксів має достатньо захисних механізмів щодо цього.

І мозок Гаррі працював далі.

Справжня асиметричність в їхньому магічному резонансі…​ видавалася малоймовірною, не було жодної причини, чому б цей магічний ефект так працював. Але магічна реакція могла бити сильніше по сильнішому чарівнику, потужніша магія могла резонувати небезпечніше. Це могло пояснити спостереження в Ґодриковій Долині (Волдеморт вибухає, дитя виживає), а також пояснити спостереження в Азкабані (Волдеморт знепритомнів на тривалий час через магічну реакцію, першокласника Хлопчика-Що-Вижив ударило легше через його слабкішу магію). Чи, можливо, лише магія того, хто накладав закляття, резонувала. Це також пояснило б обидва спостереження. Це навіть могло б пояснити, чому професор Квірел аж ніяк не квапився попередити Гаррі, щоб той не насилав на професора закляття. Хоча була й інша очевидна причина, чому професор Квірел уникав згадок про резонанс. Бо це був яскравий натяк щодо таємниці Ґодрикової Долини, якби Гаррі колись побачив цей звʼязок.

Його частина, що була приголомшена горем та провиною, скористалася можливістю зазначити, як легковажно було з його боку після того, як події в Гоґвортсі стали серйозними, не переглянути прийняте першого ж четверга рішення не розповідати Дамблдорові про лиховісне передчуття, яке не полишало Гаррі в присутності професора Квірела. Він справді, справді-СПРАВДІ мав би переглянути це рішення, на якому наполягала була професорка Макґонеґел. Так, тоді Гаррі не був певен, кому довіряти, тривалий час йому видавалося можливим, що лихий — Дамблдор, а професор Квірел — герой опозиції, але…​

Дамблдор би зрозумів.

Дамблдор би зрозумів миттєво.

Старий мудрий чарівник зі справжнім феніксом на плечі зрозумів би, а Гаррі йому не довіряв, Гаррі не розповів йому усіх важливих фактів, лише через те, що не зібрався ще раз обміркувати вже прийняте четвертого дня школи рішення. Цей факт просто був позначений міткою «не розповідати Дамблдорові», і навіть після Азкабану, навіть коли померла Герміона, після всього, Гаррі забув просунути це питання й ще раз свідомо зважити всі за та проти.

Чергова хвиля смутку й сорому нахлинула на Гаррі, і деякий час він ішов, а останній голос мовчав. Решта голосів з радістю заповнювали тишу.

Після принаймні кількох кілометрів, незліченних чорних дум, камʼяний тунель скінчився.

Темний Лорд піднявся камʼяними сходами, Гаррі пішов слідом.

Вони опинилися в темному, сирому будинку. Брудні старі камʼяні двері розчахнулися без доторку.

Перед ними були мармурові плити, що трохи вивищувалися над землею, під ними — імена й дати. Надгробки були розкидані по території, зовсім не нагадували охайні ряди, решта цвинтаря теж була хаотичною.

Місяць у небі був на три чверті повний, і вже був яскравим, хоча день ще не повністю згаснув.

Гаррі спинився, побачивши цвинтар. В його мозку дзвеніла тривога: «треба бути будь-де, тільки не тут», та він не бачив жодної можливості цього досягти. Тож тривога й далі дзвеніла, без жодної реакції. За спиною Гаррі камʼяні двері мавзолею зачинилися.

Темний Лорд пройшов до центру розкиданого цвинтаря. Він спинився й зробив паличкою над головою невеличке коло.

З гуркотом з землі піднявся вівтар. Принаймні два метри завширшки чорного каменю з вирізьбленими сірими знаками. Навколо вівтаря з тріскотом виникли шість обелісків з темного мармуру, на рівних відстанях. Вони темно виблискували під сутінковим небом.

Тривога в мозку Гаррі забила гучніше.

 — Це, — сказав Темний Лорд з модуляціями професора Квірела, — робоче місце, що я створив для себе. Зручно розташоване як для Гоґвортсу, так і для Гоґсміда, — Темний Лорд вказав рукою на вівтар: — Тут оживе міс Ґрейнджер, а також я відновлю своє справжнє тіло. Спочатку я відтворю себе, звісно. Магія для восскрессіння дівчини буде легшшою у ссправжньому тілі, — дивний зміїний сміх лунав з цими словами. — Не хвилюйсся, хоча для відродження дівчини й потрібні мисстецтва, шщо їх іншші називають темними, дівчина не буде ані пошшкоджена, ані сспотворена. Має бути ссобою, і зовні, і розумом, ані я, ані мої не нашшкодять їй у майбутньому.

У роті Гаррі пересохло, язик ледве функціонував:

 — Будь ласка, професоре, чи не могли б ви назвати парселмовою справжню причину, чому ви воскрешаєте міс Ґрейнджер?

 — Шщоб відновити те, як твоя подруга сстримувала тебе й радила тобі. Шщоб вона була часстиною ссвіту, шщо дорога тобі. Це, хлопче, й ссправді переважно є причиною, чому я так вчиняю, — і знову зміїний сміх, сардонічне знання якоїсь безмежної іронії.

Іскорка надії зажевріла в Гаррі, а також значно більше відчуття спантеличення, страх того, що бездоганний блоколог насправді може брехати парселмовою. Гаррі не розумів, чому Темний Лорд це робить, якщо невдовзі він просто вбʼє чи поневолить Хлопчика-Що-Вижив…​

Можливо, він просто ніколи взагалі не розумів професора Квірела, можливо, якимось чином Гарріна модель Тома Редла просто аж така хибна…​ а може на Хлопчика-Що-Вижив просто чекає забуттятус усього цього дня, а тоді його десь залишать разом з Герміоною Ґрейнджер, а лорд Волдеморт піде собі завойовувати світ?..

Надія запалала в серці Гаррі, та це була спантеличена надія, що не мала анікрихти сенсу. Це не вʼязалося з тим, як Темний Лорд збиткувався був з Дамблдора й реготав з його поразки. В Гаррі не було послідовної гіпотези мотивів професора Квірела, що враховувала б і цей факт.

Я не знаю, що станеться далі.

Темний Лорд підійшов до вівтаря. Опустився на коліна й ніби занурив руку всередину самого вівтаря, дістав звідти пляшечку з рідиною, що в сутінках видавалася чорною.

Коли Темний Лорд знову заговорив, його голос був рубаним та точним:

 — Кров, кров, кров так мудро прихована.

І обеліски навколо вівтаря почали промовляти, ніби з нерухомих каменів скандував хор, мова видавалася старшою за латину.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Декламація обелісків лунала після кінця кожного рядка, ніби вони вимовляли слова несинхронно. Кров полилася з пляшечки й зависла над вівтарем, повільно поширювалася в повітрі, набувала форми.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Висока фігура лежала на вівтарі, у тьмяному сутінковому світлі вона видавалася надто блідою.

Професор захисту дістав з мантії невеличкий безформний шматок червоного скла.

Він поклав Камінь на високе бліде тіло.

Камінь лишався там деякий час, принаймні більше хвилини. Безформний шматок скла не засяяв, не заблимав, жодним чином не виявляв силу.

А тоді Камінь ворухнувся — лише трохи, злегка обернувся на тілі.

Професор захисту поклав Камінь назад до мантії та почав тикати високе тіло, що лежало на вівтарі. Він торкався очей пальцями, тикав у груди паличкою.

Він відкинув голову та зареготав.

 — Неймовірно, — сказав Темний Лорд голосом професора захисту, якого знав був Гаррі. — Постійна, воно зафіксувало форму! Проста конструкція з магії стала справжньою матерією від доторку Каменя! А я не відчув нічого! Нічого! Я боявся був, що мене обманули, що я отримав підробний Камінь, та матерія справжня згідно всіх моїх перевірок! Визнаю, це надприродно навіть за моїми мірками.

Тоді професор захисту обійшов вівтар. Пʼять разів обійшов його, наспівуючи щось надто тихо, щоб Гаррі міг розчути слова.

Темний Лорд поклав свою паличку до руки тіла, що лежало на вівтарі.

Він поклав обидві руки на чоло фігури.

 — Фал. Тор. Пан, — промовив Темний Лорд.

Без жодного попередження спалахнула блискавка, освітивши весь цвинтар. Гаррі відсахнувся на крок, він обхопив руками чоло. Відчуття було, ніби в його шрам влучила куля, чи вкусила оса.

Професор захисту впав.

А надто високий чоловік сів на вівтарі.

Він плавним рухом звівся на ноги і постав у весь свій зріст, принаймні на голову вищий за звичайну людину. Кінцівки його були худими й блідими, мʼязів було мало, та чомусь від них виникало враження страшенної сили.

Гаррі непевно відступив ще на крок, руки не відпускали шрам. Хоч вони й були далеко один від одного, у повітрі Гаррі відчував страхітливе лиховісне передчуття, ніби раніше воно завжди було не сфокусованим, а тепер сконцентрувалося у фізичний біль у шрамі Гаррі.

Чи мав Волдеморт бути таким? Ніс був…​ був таким, ніби щось пішло не так під час воскресіння…​

Надто високий чоловік відкинув голову та зареготав, підвів руки з паличкою, щоб оглянути їх. Він широко розкрив ліву долоню, складалося враження, що це половина блідого павука з чотирма надто довгими ногами, пальці потирали паличку, яку він тримав в іншій руці. Листя здійнялося на цвинтарі, наблизилося в танку навколо надто високої фігури, наблизилося з усіх боків та одягнуло його, перетворилося на сорочку з високим коміром та вільну мантію. А лорд Волдеморт не припиняв сміятися. Гаррі памʼятав, як саме цей безжальний сміх видавало його власне горло, коли його полонило жахіття дементора. Саме такий тон і тембр.

Червоні очі сяяли в останніх променях сутінків, зіниці були вузькими, мов у кота.

Покинуте Волдемортом тіло підвелося із землі, хоча й тремтіло. Гаррі ледве міг розчути голос, коли Квірін Квірел видихнув:

 — Вільний…​ ох, вільний…​

 — Закляктус, — пролунав холодний високий голос Волдеморта, і Квіріна Квірела відкинуло назад на землю.

Тоді Волдеморт помахом руки підняв Квіріна Квірела з землі й відкинув від вівтаря.

Волдеморт відійшов від вівтаря, а тоді розвернувся й поглянув на Гаррі. Біль у шрамі Гаррі від цього спалахнув з новою силою.

 — Налякався, дитя? — прошипів Волдеморт, ніби навіть у людській мові Темного Лорда було щось від парселмови. — Добре. Поклади дівчину на вівтар та скасуй свою трансфігурацію. Часс її восскрешшати.

Невже це справді станеться? Ми справді це робимо?

Гаррі ковтнув слину, опанував страх за допомогою неможливої надії, що здійнялася посеред спантеличення, і підійшов до вівтаря. Тоді Гаррі зняв лівий черевик та ліву шкарпетку, зняв перстень з великого пальця — це була Герміона Ґрейнджер, він трансфігурував її на форму, що не відрізнялася від персня, який Гаррі дали як летиключ на крайній випадок. Гаррі трохи шкодував, що в нього тепер не було справжнього летиключа, та лише крапельку шкодував. Смертежери внутрішнього кола завжди зводили обереги проти летиключів, якщо Северус не помилявся. За спиною Гаррі Волдеморт знову засміявся — зі здивуванням та схваленням.

 — Мені потрібна паличка, щоб виконати «Фініте», — сказав Гаррі вголос.

 — Не потрібна, — пролунав високий та жорстокий голос. — Ти навчився підтримувати трансфігурацію самим доторком, без допомоги палички. Так само ти можеш скасувати власну трансфігурацію безпаличково, наказавши магії, що підтримує трансфігурацію, повернутися. Зроби це зараз.

Гаррі ковтнув слину й торкнувся персня. Йому довелося спробувати тричі, очистити розум, доки не вийшло виштовхати магію з персня так само, як він уже вмів змушувати крихітний потік магії наповнювати перстень.

Скасування закляття відбувалося значно повільніше, ніж якби було використано «Фініте Інкантатем», майже скидалося на прискорену перемотку назад запису трансфігурації. Перстень викривився, розтікся, розширився. Кольори змінювалися, змінювалися текстури.

Дві третини мертвої дівчини розкинулися на вівтарі. Вона лежала на боці, одна рука звисала за край вівтаря — у таку позу її поклало скасування трансфігурації. З обгризаних обрубків ніг кров уже не текла. Дівчина мала обличчя Герміони Ґрейнджер, хоча перекручене й бліде. Саме так Гаррі й запамʼятав був її в задній кімнаті шкільної лікарні, це зображення викарбувалося в його розумі, доки він тридцять довгих хвилин її трансфігурував, а потім це зображення він відтворював був навіть довші чотири години, доки трансфігурував ляльку на її місці. Мертва дівчина була голою, бо одяг не був її частиною, відповідно, не був трансфігурований.

Це видовище викликало спогади: години в кімнаті лікарні, жахіття, що сталися потім, і про це все Гаррі старався зараз не думати.

 — Відійди, — пролунав високий голос Волдеморта. — Тепер час попрацювати мені.

Гаррі ковтнув слину й відійшов від вівтаря до входу в довгий коридор, де він раніше й стояв.

 — Температура її тіла має бути пʼять градусів за Цельсієм, я охолодив її, щоб не було пошкодження мозку…​ — його голос весь час зривався.

Він справді це зробить? Справді? Тут мав бути якийсь підступ, тільки от Гаррі не розумів, який. Волдеморт сказав був, що ані він, ані його посіпаки не нашкодять Герміоні, і що тіло й розум будуть її власними…​ чому?

Волдеморт знову підійшов до вівтаря, помахом руки розвернув тіло, щоб воно лежало вздовж вівтаря. Монотонним високим голосом Волдеморт промовив:

 — Плоть, плоть, плоть так мудро прихована.

Обеліски знову почали свій наспів.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Апокатастетгі, апокатастетгі, апокатастетгі то сома моу емоі.

Нова плоть потекла з обрубків стегон дівчини, просувалася вперед мов болото й твердішала.

Обеліски змовкли. Ціле голе тіло лежало на вівтарі.

Це не було схоже на Герміону. Герміона Ґрейнджер стояла й розмовляла б, вона мала бути у шкільній формі Гоґвортсу.

Волдеморт здійняв руку й роздратовано зашипів. Він різко змахнув рукою, і мантія Квіріна Квірела, що й далі спав, розідралася навпіл, пурпурово-зелена краватка розірвалася на клапті, а піджак підлетів до Волдеморта. Частина Гаррі здригнулася, ніби він бачив, як Темний Лорд Волдеморт напав на професора Квірела.

Волдеморт занурив руку в піджак, той смикнувся, ніби в ньому щось зламалося. Тоді Волдеморт почав витрушувати піджак, і весь його вміст посипався на землю. З нього випав капшучок Гаррі та його часоворот, мітла, пістолет Волдеморта, Плащ, чимало амулетів та перснів, а також дивніші пристрої, що їх Гаррі не впізнавав.

І нарешті шматок червоного скла. Його Волдеморт поклав на тіло Герміони Ґрейнджер, та залишив там на деякий час.

Минали хвилини. Темний Лорд надягнув амулет з купи поряд з вівтарем. Також Волдеморт дістав з купи чотири короткі деревʼяні жезли з ремінцями, прикріпив їх під мантією, видавалося, вони йшли від ліктів до плечей та вздовж стегон. Темний Лорд здійнявся в повітря, полетів ліворуч, праворуч, вниз та вгору. Спочатку він трохи хитався, та потім його політ став стабільним.

Шматок червоного скла злегка повернувся.

Темний Лорд Волдеморт підлетів до землі й почав тикати тіло Герміони Ґрейнджер паличкою.

 — Є одна перепона, — прошипів Волдеморт.

Гаррі настільки очікував зради чи невдачі, що підтвердження цього факту лише злегка засмутило його, а не викликало розпач.

 — Яка перепона?

 — Тіло дівчини відновлене. З матерією вссе гаразд. Та в ній немає ані магії, ані життя…​ це тіло мертвого маґла.

Волдеморт відвернувся від вівтаря й почав ходити туди-сюди.

 — Повний ритуал розвʼязав би цю проблему, — вів далі Волдеморт. — Та на це потрібен час…​ час і кров ворога Ґрейнджер. Сумніваюся, що Драко Мелфой підійде, а власну кров я не можу віддати проти власної волі…​ нерозумно, — тепер Волдеморт тихіше шипів слова. — Нерозумно, я мав би це передбачити й підготуватися. Її мозок можна розбудити ударом струму, принаймні це з маґлівської медицини мені відомо…​ та чи повернеться тоді до неї магія? Я не знаю, і підозрюю, що як вона прокинеться маґлом, то лишиться маґлом назавжди. Але я не можу вигадати нічого ліпшого…​ — Темний Лорд здійняв паличку…​

 — Заждіть! — випалив Гаррі, до нього знову повернулася надія. Їй потрібна лише іскра життя й магії, просто іскра, щоб вона повернулася до норми.

Волдеморт обернувся й поглянув на нього. На обличчі, що скидалося на зміїне, було видно легке здивування.

 — Гадаю, я знаю дешщо, шщо може сспрацювати, — прошипів Гаррі. — Потрібна паличка. Не маю намірів викорисстовувати її проти васс.

Гаррі нічого не казав про те, чи очікує він, що ці наміри зміняться. Просто випалив ідею якомога швидше, щоб жоден намір не встиг сформуватися.

 — Це, — прошипів Волдеморт, — я хотів би побачити.

Темний Лорд дістав з купи біля вівтаря загорнуту паличку Гаррі. Він кинув її, тоді вона попливла повітрям і впала коло ніг Гаррі. Після цього Темний Лорд відлетів назад, купа предметів плавно перемістилася слідом.

Гаррі розгорнув паличку й пішов уперед.

Ми повернули паличку, це перший крок, пролунав останній голос — голос надії.

Жодна з частин Гаррі гадки не мала, яким може бути другий крок, та перший крок було здійснено.

І ось Гаррі стояв поряд з відновленим тілом Герміони Ґрейнджер, що досі була голою та мертвою, лежала на осяяному присмерком камʼяному вівтарі.

 — Лорде Волдеморт, — сказав Гаррі, — благаю вас, будь ласка, дайте їй одяг. Це мені може допомогти.

 — Згода, — прошипів Волдеморт.

У шрамі Гаррі спалахнув біль, коли тіло дівчини піднялося над вівтарем, і знову спалахнув, коли сухе листя затанцювало навколо неї та перетворилося на форму Гоґвортсу, хоча та була оздоблена червоним замість синього. Руки Герміони склалися на грудях, ноги випрямилися, і вона опустилася назад на вівтар.

Гаррі поглянув на неї.

Сфокусувався на ній, тепер вона знову видавалася людиною.

Вона ніби просто спить, а не померла. Треба було свідомо роздивлятися, чи дихає вона, побачити, що ні, і лише тоді можна було зробити правильний висновок. Зі швидкого погляду…​ Герміона могла бути й живою, прямо зараз.

Герміона Ґрейнджер була б не в захваті від ситуації загалом, у цьому не було жодних сумнівів. Та це не означало, що вона ліпше б залишилася мертвою, ніж ожила за умови, що це ні на що не вплине. Хоча може й вплинути.

Бо ти хочеш жити, я ставлю на те, що ти хотіла б жити…​

Гаррі простягнув лівицю, що тремтіла, і торкнувся чола Герміони. Воно тепер було теплим, а не прохолодним — не пʼять градусів за Цельсієм. Чи то Волдеморт підняв температуру її тіла до нормальної, чи то магія ритуалу зробила це автоматично. А це означало, що мозок Герміони зараз був теплим та без кисню, якщо про це подумати.

Тоді Гаррі наважився, бо в ньому здійнялося відчуття невідкладності.

Гаррі став у позицію, направив паличку на мертве тіло Герміони Ґрейнджер. Єдине, що було не так з тілом Герміони, — воно було мертвим. Усе інше з тілом було гаразд, треба було змінити лише цей факт.

Тобі тут не місце, смерть.

 — Експекто, — закричав Гаррі, він відчував, як магія та життя перейшли до чарів патронуса, що живився і тим, і тим, — ПАТРОНУМ!

Дівчина у формі Гоґвортсу яскраво засяяла срібним вогнем, коли всередині неї народився патронус.

Гаррі похитнувся, відчувши зменшення, втрату. Інтуїція чи памʼять Тома Редла підказували Гаррі, що життєва сила й магія, що щойно перетекли до Герміони вже ніколи не повернуться до нього. Це не було все його життя чи вся магія, зовсім ні, не було навіть часу, щоб стільки витратити, та витрачене ним сьогодні було втрачене назавжди.

І Герміона Ґрейнджер почала дихати, ніби вона просто спала: ритмічно набирала й випускала повітря. Сутінкове небо потемнішало сильніше, Гаррі вже не бачив, чи повернувся до неї колір, та мав би, безперечно мав би. Видавалося, вона мирно спить, і не через те, що смерть схожа на сон, а через те, що вона спала й усе було гаразд, і нічого в неї не боліло, доки вона спала.

Якась частина Гаррі, що якимось дивом стрималася й промовчала раніше, тепер тихо зазначила, що вони досі на цвинтарі, нещодавно переможний лорд Волдеморт досі мав повний контроль над ситуацією, а його припущення, що Герміона хотіла б жити, було лише припущенням.

Гаррі й далі усміхався, він повільно опустив паличку. Уявні святкові феєрверки в його голові були доволі стриманими, Гаррі не кричав та не бігав маленькими колами, як професор Флитвік, та…​

Це…​

ЦЕ, промовив Гаррі подумки, ЦЕ я називаю крок два.

 — Цікаво, — пролунав холодний високий голос. — Твій патронус потребує не лише твоєї магії, а й твоєї життєвої сили…​ Про це я вже здогадався був, надто вже він сильний, щоб першокласник був здатен живити його самою магією. Та все ж таки має тут бути щось іще, бо не кожне закляття, що використовує життєву силу, спрацювало б…​ твоя щаслива думка була про повернення її до життя? Це все, що було потрібно? — лорд Волдеморт знову грався паличкою, у його червоних очах-щілинах була чорна цікавість. — Підозрюю, я почуватимуся дуже дурним, коли нарешті зрозумію це закляття, колись протягом моєї вічності. Тепер відійди від дівчини. Я планую шще дешщо зробити, надати їй найвишщі шшансси на довге життя.

Гаррі неохоче відійшов назад, напруження поверталося до нього. Він ледь не перечепився через якийсь неочікуваний надгробок, а Темний Лорд ішов уперед.

Підійшовши до вівтаря, Темний Лорд поклав палець на чоло Герміони Ґрейнджер.

Тоді Темний Лорд стукнув пальцем по чолу Герміони Ґрейнджер та сказав таким тихим голосом, що Гаррі ледве почув:

 — Реквіскус.

Волдеморт махнув рукою в бік обеліска, той почав крутитися, обернувся так, щоб лягти на землю й показувати назовні.

 — І справді захопливо, — прошипів Волдеморт. — Вона жива, магічна, і не стала черговим Томом Редлом, як я боявся, ти зробиш.

Напруга всередині Гаррі зростала. Він поклав паличку за пасок штанів і не хотів нагадувати Волдемортові, що досі має паличку.

 — Що ви тепер з нею робите?

Ще один обеліск повернувся й ліг на землю.

 — Ісснує сстарий, загублений ритуал пожертви магічної ісстоти, передача магічної природи ссубʼєкту. Ссерйозні обмеження. Передача тимчасова — лишше на кілька годин. Ссубʼєкт інколи помирає, коли ефект закінчується. Та Камінь зробить її ссталою.

Чотири обеліски лежали на землі на рівних відстанях. Інші два відлетіли подалі.

Волдеморт потягнувся до рота, спинився, знову роздратовано зашипів. Він вказав на рот Квіріна Квірела, що досі спав, і з його рота вилетіли два зуби, майже невидимі вночі. Один з них доповнив купу предметів, інший підлетів до вівтаря.

За мить Гаррі зойкнув та відсахнувся.

Величезний та неправильної форми, грудкувата шкіра, ноги завтовшки як стовбури дерев, невеличка голова, що скидалася на кокос на валуні.

Гірський троль стояв у колі обелісків нерухомо, немовби він спав стоячи.

 — Шщо ви робите?

Рот Волдеморта розтягнула широка посмішка — це було жахливе видовище, ніби в нього було забагато зубів.

 — Принессу в жертву ссвою запассну зброю, і дівчина отримає ссилу регенерації троля. Їй сстане не сстрашна хвороба транссфігурації, раптом її не вилікував попередній ритуал. І жоден ніж її не вбʼє, як і різальне прокляття, вона ніколи не хворітиме.

 — Чому…​ чому ви це робите? — голос Гаррі тремтів.

 — Не маю ані крихти бажання, шщоб дівчина знову померла піссля того, як я доклав сстільки зуссиль, шщоб восскрессити її.

Гаррі ковтнув слину.

 — Я дуже спантеличений, — промовив він.

Волдеморт що, практикувався бути добрим? Видавалося, ця гіпотеза не була достатнім поясненням.

 — Відійди подалі, — холодно сказав Волдеморт. — Цей ритуал темніший за попередній.

Темний Лорд почав новий монотонний наспів, мʼякіші склади заповнили повітря, мов живі істоти. А Гаррі, відчувши, як наростає неприємне відчуття, відійшов назад.

А тоді Гаррі скрикнув, бо біль знову спалахнув у його шрамі. Гірський троль почав кришитися, став попелом, що висів у повітрі, тоді порохом, а потім і порох ніби здуло, хоч нікуди його не здувало. Він зникнув.

Герміона Ґрейнджер мирно спала, хай яке закляття Волдеморт наклав на неї для цього, його було достатньо.

 — Ем, — тихенько почав Гаррі. — Спрацювало?

 — Діфіндо.

Гаррі почав бігти уперед із приглушеним криком, а тоді спинився: водночас він збагнув усю дурість свого руху, а також рана від різальних чарів загоїлася майже так швидко, як була зроблена. За секунди лишилася лише пляма крові на плоті навколо.

Камінь знову поклали на Герміону, а по певному часі він обернувся. Волдеморт знову розсміявся, провівши над нею рукою:

 — Чудесно.

Ще один крихітний зуб злетів до кола обелісків. За мить на місці троля стояв єдиноріг. Його очі були тьмяними, голова опущена.

 — Що? — спитав Гаррі. — Чому єдиноріг?

 — Ссила крові єдинорога зберігати життя — чудова комбінація з цілюшщою ссилою троля. Тепер дівчина може боятисся лишше зложару та ссмертельного прокляття, — напад зміїного сміху. — Крім того, мав запассного єдинорога, вирішшив, чому б ним не сскорисстатисся.

 — Кров єдинорогів має побічні ефекти…​

 — Лишше якшщо ссилу крові єдинорога вкрав іншший. Це закляття зробить так, шщоб кров єдинорога була вссередині дівчини, ніби вона такою й народиласся.

Невблаганний наспів знову полився повітрям.

Гаррі дивився і нічогісінько не розумів.

Грець із розумінням, що я спостерігаю?

Я спостерігаю, що Темний Лорд Волдеморт вдається до крайніх заходів, щоб воскресити Герміону Ґрейнджер та зберегти їй життя. Ніби він знає, що його власне життя якимось чином залежить від того, чи житиме Герміона Ґрейнджер.

Спантеличені частини Гаррі роззиралися довкола в пошуках процедури, яку треба виконати. «Зроби передбачення на основі найкращої поточної гіпотези» — перше, що спало йому на думку, та це ні до чого не призводило. Сюжет розвивався не так, як мав би після того, як лиходій переміг.

І знову спалах болю в шрамі, ніби Гаррі вдарили в чоло. Єдиноріг заколихався та дезінтегрував так само, як троль.

Темний Лорд знову поклав Камінь на Герміону, а тоді поклав на нього її руки.

Волдеморт спостерігав за Каменем деякий час, потім озирнувся, доки Камінь ще лежав на ній, і гучно замугикав.

 — О, так, — прошипів Волдеморт. — Це буде вкрай доречно. Чи маєш ти при собі щоденника, що я його тобі дав? Щоденник відомого науковця?

Гаррі заклякнув на мить, згадуючи, про що йдеться. Це було в жовтні, в «Кімнаті Мері», у закладі «У Мері», цінний подарунок від друга. Ця думка мала б ви́кликати хвилю неймовірного суму, бо втрачений професор Квірел ніколи навіть не був справжнім. Та цієї емоції вже й так було через край, тож його мозок просто не зважав.

 — Так, — сказав Гаррі вголос. — Гадаю, у моєму капшучку. Можна перевірити?

Гаррі знав, що той у капшучку. Він поклав у капшучок усе, що тільки могло йому теоретично стати в пригоді, що він мав або купив. Усе, що могло бути сюжетним предметом.

З купи речей коло вівтаря виринув моковий капшучок Гаррі та приземлився біля ніг Гаррі.

 — Щоденник Роджера Бекона, — сказав Гаррі та простягнув руку, щоденник зʼявився.

Професор Квірел казав був, що щоденнику не нашкодить навіть вогонь, тож Гаррі кинув його до вівтаря Волдеморта. Гаррі не здригнувся — його уваги потребували важливіші речі, ніж обережне ставлення до книжок, навіть до цієї книжки.

Волдеморт підняв щоденник, оглянув його, видавалося, був доволі зосередженим.

Гаррі якомога тихіше й непомітніше повісив капшучок на свій пасок поряд з паличкою — там, де його буде не видно.

Крок третій, капшучок.

 — Так, — прошипів Волдеморт, гортаючи сторінки щоденника, — це підійде.

Камінь злегка повернувся, і Темний Лорд поклав його до мантії.

 — Яким був ваш мотив дарувати мені щоденник? — спитав Гаррі, коли припасував капшучок та склав свої порожні руки так, щоб Волдеморт знову міг їх бачити. — Я старався перекласти трохи початку, та справи просувалися повільно…​

Насправді, справи просувалися жахливо повільно, і Гаррі знайшов інші справи.

 — Шщоденник був ссаме тим, чим видававсся — подарунок з метою переманити тебе на ссвій бік.

Волдеморт виконував у повітрі складні жести паличкою, навіть не дивлячись, що він робить. Він тримав щоденник в іншій руці. На мить Гаррі здалося, що він бачить доріжку з темряви в повітрі, та місячне сяйво було надто слабким, щоб бути певним.

 — А тепер, мій любий хлопче, — високий голос Волдеморта сповнювала нещадна веселість, він спокійно й швидко торкнувся чола Герміони Ґрейнджер, — я перетворю цей щоденник на значно цінніший подарунок — знак того, як багато мудрості я в тебе почерпнув. Бо я хочу, щоб ти завжди мав поради й стримування Герміони Ґрейнджер, доки живуть зірки. Авадакедавра.

Зелена блискавка смертельного прокляття спалахнула швидше, ніж Гаррі навіть теоретично міг би створити патронуса, швидше, ніж він міг би поворухнутися, усе було скінчено ще до того, як Гаррі скрикнув та потягнувся за паличкою.

Непритомне тіло Квіріна Квірела навіть не смикнулося, коли померло. Зелене світло влучило в нього без жодних інших ознак.

Темрява засяяла в повітрі — доріжки антисвітла, як та, що Волдеморт нещодавно створив. Щоденник Роджера Бекона потемнішав, ніби ним ширилася хвороба. Повітря навколо Герміони Ґрейнджер затремтіло.

Нестерпний біль спалахнув у шрамі Гаррі, ніби йому випалювали клеймо, Гаррі бездумно відстрибнув убік — рефлекси Тома Редла взяли гору.

Та Волдеморт теж кричав — волав, впустив щоденник на землю, тримався за голову й кричав.

Шанс…​

Це сказав останній голос надії, а Гаррі несамовито старався міркувати, зрозуміти. Не було сенсу намагатися вбити Волдеморта зараз, це лише роздратує його. Зброя не могла його вбити, доки лишався бодай один з сотні його горокраксів…​

І все ж таки видавалося, що тимчасово позбавити Волдеморта тіла могло бути того вартим. Просто взяти Камінь, Герміону та тікати.

У правиці Гаррі вже тримав паличку. Лівицю він незручно занурив у капшучок за спиною та швидко написав вісім літер.

 — Ні! — заволав Волдеморт. Він відкинув руки від голови й витріщався на тіло Герміони, ніби збентежений. — Ні, ні!

Предмет потрапив у руку Гаррі з капшучка, і Гаррі почав йти вперед якомога тихіше, зменшуючи відстань між ними до мінімально можливої, згідно його невеличкого досвіду.

 — Мій великий витвір…​ — скрикнув Волдеморт. У нього був високий сповнений паніки голос. — Два різні духи не можуть існувати в одному світі…​ він зникнув, його пошкоджено! Горокракс, я маю негайно створити горокракс…​

Погляд Волдеморта опустився на Герміону Ґрейнджер, що досі спала, він підвів паличку в повітря й почав виконувати ті ж жести, що й раніше.

Гаррі здійняв свій пістолет і тричі натиснув на гачок.