13 червня 1992.

Ішов останній тиждень навчань у Гоґвортсі, а професор Квірел досі був живим — ледь-ледь. Професор захисту, певно, був у лікарняному ліжку сьогодні, як і майже весь минулий тиждень.

Згідно традицій Гоґвортсу, іспити проводили першого тижня червня, результати іспитів повідомляли другого тижня, а третього тижня в неділю відбувався післясвятний бенкет, а тоді Гоґвортський експрес перевозив учнів до Лондона в понеділок.

Колись давно, коли Гаррі вперше прочитав був про це, він замислився, а що ж саме учні роблять впродовж решти другого тижня червня, бо «чекати на результати іспитів» видавалося не надто цікавим. Коли він дізнався, відповідь його здивувала.

Та тепер і другий тиждень червня майже минув, була субота. Від року лишилося лише післясвятний бенкет 14го та Гоґвортський експрес 15го.

І не було жодної відповіді.

Нічого так і не зʼясувалося.

Вбивцю Герміони так і не знайшли.

Чомусь Гаррі вважав, що звісно правда стане відомою наприкінці шкільного року. Ніби це завершення детективного роману, і йому була гарантована відповідь. Звісно, все мало стати зрозумілим перед тим, як професор захисту…​ помре, не можна було допустити, щоб професор Квірел помер, не знаючи відповідь, без красивих розвʼязків усіх загадок. Не оцінки іспитів, вже точно не смерть, — лише правда могла бути завершенням історії…​

Та, хіба що ви могли повірити в чергову теорію Драко Мелфоя (ніби професорка Спраут призначала й оцінювала менше домашнього завдання приблизно в той час, коли Герміону звинуватили у замаху на вбивство, відповідно, тоді професорка Спраут приділяла час тому, щоб це все влаштувати), правда лишалася невідомою.

Натомість, ніби всесвіт мав пріоритети, що пасували смакам більшості, рік буде завершено вирішальним квідичним матчем.

У повітрі над стадіоном далекі фігурки на мітлах ширяли, робили піруети, крутилися одна навколо іншої. Червоно-пурпурний усічений тетраедр — це був квафел — ловили, передавали, блокували й подеколи кидали крізь кільця, що висіли в повітрі, і тоді стадіон здригався від криків тріумфу чи засмучення. Оздоблені синім, зеленим, жовтим та червоним мантії кричали з ентузіазмом, який так легко відчути, коли від вас особисто не потрібно жодних дій.

Це вперше Гаррі відвідав квідичний матч у Гоґвортсі. Він уже вирішив, що це було й востаннє.

 — Квафел у Девіс! — заволав підсилений голос Лі Джордона. — Отже, ще десять очок Рейвенкловову за сім…​ шість…​ пʼять…​ святе повітря, він уже це зробив! Пробив прямо в центральне кільце! Я ще не бачив такої смуги виграшів…​ вимагаю, щоб Девіс наступного року став капітаном, коли Бортан звільнить посаду…​

Раптом голос Лі перервався, і залунав посилений голос професорки Макґонеґел:

 — Це внутрішня справа рейвенкловської команди, містере Джордан. Обмежтеся матчем, будь ласка.

 — Квафел у слизеринців…​ Флінт передає мʼяч привабливій…​

 — Містере Джордан!

 — Лише прийнятній Шарон Візкаїно, чиє волосся розвивається за її спиною, ніби комета, доки вона мчить до захисту Рейвенклову…​ тепер за нею женуться два блаждери! Пасі в Шарон на хвості…​ що ти робиш, Інґелбі?.. і вона ухиляється посеред повітря, щоб уникнути…​ ЦЕ СНИЧ? УПЕРЕД, ЧАНҐ, УПЕРЕД, ГІЗ УЖЕ…​ ЩО ТИ РОБИШ?

 — Заспокойтеся, містере Джордан!

 — ЯК Я МОЖУ ЗАСПОКОЇТИСЯ? Я ЩЕ НІКОЛИ НЕ БАЧИВ, ЩОБ ХТОСЬ ТАК ЖАХЛИВО ПРОПУСТИВ СНИЧ! І снич зникнув — можливо заслужено назавжди, враховуючи, як саме його не помітили…​ Пасі рушив до воріт, Інґелбі доволі далеко від нього…​

Колись давно, в іншій ері, а може й в іншому світі, професор Квірел взяв на себе зобовʼязання, щоб кубок гуртожитків отримав Слизерин чи Рейвенклов. Чи, можливо, якимось чином, обидва ці гуртожитки. Було обіцяно здійснення трьох бажань. Наразі, видавалося, перспективи є у двох з трьох.

Судячи з поточних результатів, Гафелпаф випереджав другого претендента на кубок гуртожитків приблизно на пʼятсот очок завдяки старанності гафелпафців, а також тому, що вони трималися від неприємностей подалі. Виявилося, що професор Снейп стратегічно знімав був чимало очок з гафелпафців протягом, ем, приблизно сімох останніх років. Слизеринці — незмінні переможці протягом сімох років, досі мали перевагу через певну щедрість у отриманні очок від вихователя їхнього гуртожитку. Цього було достатньо, щоб вони йшли ніс у ніс з гуртожитком Рейвенклов — домом академічних досягнень. Ґрифіндор плентався в останньому місці, як і годилося гуртожитку неконформістів. Ґрифіндор мав ті ж риси, що й Слизерин, коли йшлося про навчання та пустощі, але не мав переваги від професора Снейпа. Навіть звитяга Фреда з Джорджем ледве дала змогу вийти ґрифіндорцям з мінуса.

Гуртожитки Рейвенклов та Слизерин мали отримати купу очок звідкілясь, якщо вони хотіли наздогнати Гафелпаф протягом двох днів.

Наскільки було відомо, професор Квірел анічогісіньки не зробив, щоб отримати очевидний результат. Усе відбувалося саме собою, адже один самотній професор Гоґвортсу викладав був учням винахідливий пошук рішень.

Останній матч року був між Рейвенкловом та Слизерином. Раніше цього року Ґрифіндор ішов попереду, проте це випередження зникло, коли їхній новий ловець, Емет Шеар, впав з можливо несправної мітли протягом другої гри. Це також призвело до деяких поспішних перепланувань решти ігор.

Ця остання гра року не завершиться, доки не буде впіймано снич.

Очки квідичу напряму додаються до очків гуртожитків.

І, уявляєте, сьогодні, видавалося, слизеринський та рейвенкловський ловці просто не…​ могли…​ впіймати…​ снич.

 — СНИЧ БУВ ФАКТИЧНО В ТЕБЕ ПЕРЕД НОСОМ, СЛІПЕ ДУРИЛО!

 — Слідкуйте за словами, містере Джордан, або я припиню вашу участь у грі! Хоча це було жахливо зіграно, визнаю.

А Гаррі мав визнати, що Лі Джордан та професорка Макґонеґел були чудовою комедійною командою, з Джорданом у ролі блазня та професоркою Макґонеґел в ролі суворої жінки. Тепер Гаррі було дещо прикро, що він пропустив решту матчів квідичу. Він раніше не знав про цю сторону професорки Макґонеґел.

Кількома рядами нижче від Гаррі була гафелпафська секція квідичних трибун. Там маячила масивна фігура Седрика Діґорі. Супергафелпафець споглядав останнє повітряне зіткнення Чо Чанґ з Теренсом Гізом гострим оком чарівника, що був не лише ловцем, а й непоганим квідичним капітаном.

 — Рейвенкловська ловчиня новенька, — сказав Седрик. — Але Гіз — семикласник. Я грав проти нього. Він кращий за це.

 — Гадаєш, це стратегія? — спитав хтось із сусідніх до Седрика гафелпафців.

 — Це мало б сенс, якби Слизерину потрібні були додаткові очки, щоб отримати кубок з квідичу, — відповів Седрик. — Але Слизерин і так вже попереду. Що вони собі думають? Вони щойно могли виграти!

Гра почалася о шостій дня. Зазвичай гра тривала б десь до сьомої, і тоді був би час іти на вечерю. Червень у Шотландії дарував чимало сонячного світла. Сонце не зайде до десятої.

Згідно з годинником Гаррі, була восьма година шість хвилин, коли слизеринці отримали чергові 10 очок, рахунок становив 170:140, і тоді Седрик Діґорі схопився на ноги й вигукнув:

 — От негідники!

 — Ага! — крикнув маленький хлопець поряд з ним, і собі підскочивши на ноги. — Та за кого вони себе мають, забивати мʼяча?

 — Та ні! — заволав Седрик Діґорі. — Вони…​ вони хочуть вкрасти в нас кубок!

 — Але ж ми й так не мали шансів на…​

 — Та не кубок з квідичу! Кубок гуртожитків!

Ця думка поширилася, навколо лунали розлючені зойки.

Це було сигналом для Гаррі.

Гаррі ввічливо попросив відьму-гафелпафку ліворуч від себе та іншого гафелпафця над собою, трохи посунутися. Тоді він витягнув з капшучка величезний сувій і розгорнув його у полотнище заввишки в два метри, і той застигнув посеред повітря. Чари наклала була шестикласниця-рейвенкловка, що була загальновідома тим, що знала про квідич ще менше за Гаррі.

Величезними блискучими пурпуровими літерами було написано:

ПРОСТО КУПІТЬ ГОДИННИКА

2:06:47

Під написом було зображення сничу, поверху якого мигтів червоний хрест.

Секунда, за секундою, за секундою лічив таймер.

Час ішов, і ледь не всі гафелпафці вирішили присісти поряд з полотнищем Гаррі.

Коли гра не завершилася о девʼятій, приєдналося чимало ґрифіндорців.

Коли сонце сіло, і Гаррі вже потрібен був «Лумос» для читання — він припинив стежити за грою вже давно, — помітна кількість рейвенкловців зрадили патріотизм на користь розуму.

І професорка Сіністра.

І професорка Вектор.

І, коли почали вигулькувати зірки, професор Флитвік.

Вирішальна фінальна квідична гра року…​ тяглася далі.

Чого Гаррі не продумав, коли вирішив був це зробити, так це того, що він стирчатиме тут — Гаррі поглянув на годинник — об одинадцятій годині чотири хвилини ночі. Гаррі перечитував підручник трансфігурації шостого класу. Точніше, він тримав розгорнуту важку книжку, світив на неї маґлівським ліхтариком і виконував одну з вправ. Минулого тижня, коли випускники-рейвенкловці обговорювали результати своїх НОЧІ, Гаррі підслухав був про заняття з трансфігурації старших класів, що потребували «вправ формування», які вимагали більше контролю та точних думок, ніж грубої сили. Тоді Гаррі одразу вирішив їх вивчити, і сильно вдарив себе по лобі за те, що раніше не прочитав усі підручники старших класів. Професорка Макґонеґел схвалила намір Гаррі опанувати вправи формування, що керують тим, як трансфігурований обʼєкт отримує кінцеву форму. Наприклад, трансфігурувати перо так, щоб спочатку ріс стрижень, а потім борідки. Гаррі виконував подібну вправу з олівцями: спочатку нарощував графіт, потім дерево навколо, і, нарешті, ґумку на верхівці. Як Гаррі й підозрював, фокусування уваги та магії на певній частині трансфігурації скидалося на ментальний самоконтроль, що був потрібен при частковій трансфігурації, яку навіть можна було використати для отримання схожого ефекту, якщо частково трансфігурувати лише зовнішні шари обʼєкта. Втім, за допомогою вправ формування досягти цього було значно легше.

Гаррі завершив поточний олівець та поглянув на гру, що була, перевірка, досі неймовірно нудною. Лі Джордан коментував із понурою огидою:

 — Ще десять очок…​ ура…​ гіп-гіп…​ і тепер хтось знову отримав квафел…​ спитайте, чи не начхати мені, хто саме.

Майже ніхто на трибунах більше на гру не зважав, бо всі ніби відкрили для себе новий та значно цікавіший спорт: дебати щодо того, як виправити правила кубка гуртожитків та/або квідич. Суперечка стала настільки палкою, що професори навколо ледве втримували всіх від прямої сутички. На жаль, у цій суперечці було значно більше за дві сторони. Якісь кляті нишпорки пропонували розумні на перший погляд альтернативи тому, щоб цілковито позбутися снича, через це голоси могли розділитися й мить для реформи могла бути втрачена.

Тепер вже Гаррі розумів, що непогано було б, якби Драко розгорнув власне полотнище зі слизеринського боку стадіону з написом «СНИЧІ ЧУДОВІ», щоб чітко означити полярність дебатів. Гаррі вже обвів очима всю слизеринську секцію трибун, але не зміг ніде помітити Драко. Северус Снейп, що також міг достатньо співчувати його меті, щоб зіграти лиху опозицію, також ніби був відсутній.

 — Містере Поттер? — пролунав поряд голос.

Поряд із сидінням Гаррі стояв низенький, але старший гафелпафець. Гаррі ще ніколи з ним не розмовляв. Тепер той простягнув чистий пергаментний конверт з восковою печаткою нагорі. Печатка також була чистою — без відтиску.

 — Що це? — спитав Гаррі.

 — Та це ж я, — сказав хлопець. — З конвертом, який ти мені дав. Я знаю, ти сказав з тобою не розмовляти, але…​

 — Тож не розмовляй зі мною, — відрубав Гаррі.

Хлопець кинув конверт Гаррі та пішов, ображений. Гаррі від цього трохи пересмикнуло, та, напевно, це було правильне рішення, враховуючи темпоральні проблеми…​

Гаррі розірвав порожню печатку й витягнув вміст конверта. Це був пергамент, а не маґлівський папір, якого очікував Гаррі, але почерк був його, хоча написано було пером, а не ручкою. Текст був таким:

Стережися сузірʼя,

і допоможи спостерігачеві зірок.

Будь непомічений союзниками життєжерів,

мудрецем та людьми з хорошими намірами.

Шість та сім у квадраті,

у забороненому та до дідька ідіотському місці.

Гаррі швидко це все запамʼятав, а тоді склав аркуш знову й поклав до мантії із гучним видихом. «Стережися сузірʼя», серйозно? Гаррі очікував, що загадка від себе собі мала б бути легшою для розвʼязання…​ хоча частини були очевидними. Ясно, що майбутній-Гаррі хвилювався, чи не перехоплять цей лист, і хоча поточний Гаррі не подумав би назвати місцевих аврорів «тими, хто співпрацює з дементорами в Азкабані», можливо, це був найкращий метод записати «аврор», щоб ніхто з можливих читачів пергаменту не зміг цього зрозуміти. Переклад з парселмови ідіоми, яку він використав був під час пригоди з Азкабаном…​ ну, це спрацювало.

У записці стверджувалося, що професорові Квірелу потрібна допомога, що хай що коїться, треба лишатися непоміченим аврорами, Дамблдором, Макґонеґел та Флитвіком. Позаяк часоворот уже було задіяно, очевидним рішенням було піти в туалет, переміститися в минуле і повернутися до гри одразу після того, як пішов з неї.

Гаррі підвівся з місця, та завагався. Його гафелпафська сторона щось розповідала про те, як можна лишати ескорти аврорів, нічого не сказати професорці Макґонеґел, і хвилювалася, чи майбутній я не був просто дурним.

Гаррі знову розгорнув пергамент та поглянув на текст ще раз.

Якщо прочитати уважніше, віршик-загадка не стверджував, що Гаррі не можна взяти з собою нікого. Драко Мелфой…​ можливо, його не було на грі, бо майбутній Гаррі, кілька годин тому, взяв Драко з собою для підтримки? Але це не клеїлося купи, не було особливої переваги для безпеки, якщо взяти з собою ще одного першокласника…​

…​Драко Мелфой звісно прийшов би, хай як він особисто ставиться до квідичу, щоб подивитися на те, як слизеринці виривають кубок гуртожитків. Невже з ним щось сталося?

Раптом Гаррі вже не відчував втоми.

Дрібка адреналіну почала здійматися в Гаррі, але ні, цього разу не буде, як було з тролем. Повідомлення сказало Гаррі, коли треба прибути. Гаррі не запізниться, не цього разу.

Гаррі поглянув на Седрика Діґорі, що вертів головою, і явно не міг вирішити, кого треба підтримувати: купку рейвенкловців, які доводили, що снич мусить лишитися через традиції і що правила — це правила, та зграйкою гафелпавців, які стверджували, що нечесно ловцю бути важливішим за інших гравців.

Седрик Діґорі був чудовим тренером дуелей для Гаррі й Невіла, і Гаррі гадав, що підтримував з ним хороші стосунки. Що важливіше, учень, що ходив буквально на всі необовʼязкові заняття, мав бути власником часовороту. Можливо, Гаррі міг спробувати залучити Седрика й повернутися в часі разом з ним? Супергафелпафець — хороша додаткова паличка в будь-якій складній ситуації…​

Пізніше, і раніше:

Тепер годинник Гаррі показував одинадцяту вечора й сорок пʼять хвилин, що означало шосту й сорок пʼять хвилин після повернення в часі на пʼять годин.

 — Вже час, — прошепотів Гаррі порожньому повітрю й рушив коридором на четвертому поверсі, після головних сходів праворуч.

«Заборонене місце» зазвичай означало б Заборонений ліс. Так, напевно, і мав би вирішити той, хто міг перехопити повідомлення. Але Заборонений ліс величезний, і в ньому є кілька відомих місць. Немає явної точки Шеллінга для зустрічей, чи якоїсь явної події, в яку треба втрутитися.

Але коли додати модифікатор «до дідька ідіотське», то лише одне заборонене місце в Гоґвортсі відповідало опису.

Тож Гаррі став на заборонений шлях, яким, за чутками, уже пройшлися всі ґрифіндорці-першокласники. Коридор на четвертому поверсі праворуч. Таємничі двері, за якими була низка кімнат, сповнених небезпечними та потенційно летальними пастками, що з ними не до снаги впоратися нікому, а тим паче першокласникам.

Сам Гаррі не знав, що за пастки на нього чекали. З чого, якщо подумати, випливало, що учні після проходу коридором на диво сумлінно не розголошували загадку іншим. Може там був знак «Не розповідайте нікому, будь ласка, щиро ваш директор Дамблдор». Гаррі знав лише, що зовнішні двері може відчинити «Алогомора», і що в останній кімнаті було магічне дзеркало, що показує якусь вкрай приємну глядачеві ситуацію, що, напевно, було головним призом.

Коридор на четвертому поверсі освітлювало тьмяне синє сяйво, що лилося ніби нізвідки, арки обвивало павутиння, ніби коридор не використовували століттями, а не лише останній рік.

Гаррі наповнив капшучок корисними маґлівськими речами, корисними чаклунськими речами — усім, що могло бути сюжетним предметом. (Гаррі попросив був професорку Макґонеґел порекомендувати когось, хто може розширити обʼєм капшучка, та вона просто зробила це сама.) Гаррі застосував чари, що їх він навчився під час битв, щоб окуляри приклеїлися до обличчя, хай як рухалася його голова. Гаррі оновив трансфігурації, які він підтримував: і крихітний самоцвіт на персні руки, і іншу, на випадок, якщо він знепритомніє. Він не те, щоб був буквально готовим до будь-чого, але він був таким готовим, яким тільки міг.

Пʼятикутні плитки підлоги під черевиками Гаррі зникали за його спиною, ніби майбутнє, що ставало минулим. Вже була майже шоста й сорок девʼять хвилин — «шість, і сім у квадраті». Очевидно, якщо ви думаєте маґлівською математикою. Інакше не так вже й очевидно.

Коли Гаррі вже збирався завернути за ріг, щось відчула його підсвідомість, і він почув тихий голос.

 — …​розумна людина…​ зачекала б…​ доки інший певний професор піде…​

Гаррі спинився, тоді якомога тихіше прокрався вперед, не завертаючи за ріг, він намагався ліпше розчути голос професора Квірела.

Почувся гучніший кашель, а тоді ледь чутний голос знову залунав з-за рогу:

 — І якщо вона тоді…​ теж піде…​ — промурмотів голос, — то може вважати…​ що ця остання гра…​ буде найліпшим відволіканням…​ що станеться цього року…​ і передбачуваним відволіканням. Тож я спостерігав…​ хто з важливих людей…​ буде відсутній на грі…​ я побачив, що немає директора…​ та наскільки свідчить моя магія…​ він може бути в іншій…​ сфері дійсності…​ також я помітив твою відсутність…​ тож вирішив піти туди…​ де ти. Ось що я тут роблю…​ а…​ що робиш тут ти?

Гаррі ледве дихав, і уважно слухав.

 — І як же ти дізнався, де я? — протягнув голос Северуса Снейпа, настільки гучніший, що Гаррі ледь не підстрибнув.

Короткий смішок-кашель.

 — Перевір паличку…​ на Слід.

Северус щось промовив псевдолатиною, а тоді:

 — Ти посмів торкнутися моєї палички? Як ти посмів?

 — Ти підозрюваний…​ як і я…​ тож твоє награне обурення марне…​ хай як воно чудово виконане…​ тепер скажи мені…​ що ти тут робиш?

 — Я маю спостерігати за цими дверима, — почувся голос професора Снейпа. — І я попрошу тебе відійти від них подалі!

 — Хто тобі дав право…​ наказувати мені…​ мій товаришу-професоре?

Запала коротка мовчанка.

 — Ну як же, директор, — солодко відповів Северус Снейп. — Він наказав мені спостерігати за цими дверима під час квідичного матчу, і, як професор, я маю підкорятися його примхам. Я про це повідомлю Раду опікунів пізніше, та наразі я роблю, що мушу. А тепер іди собі, як і бажає директор.

 — Що? І я маю повірити…​ що ти кинув своїх слизеринців…​ під час найважливішої для них…​ гри року…​ та прибіг мов собака…​ на перше ж слово Дамблдора? Це…​ маю сказати…​ цілком вірогідно. Та все одно…​ гадаю, буде мудро…​ якщо я сам поспостерігаю за тобою…​ доки ти спостерігаєш за цими чудовими дверима.

Почувся шелест одягу й легке гупання, ніби хтось різко сів на підлогу, а може й упав.

 — О, та заради Мерліна…​ — тепер Северус Снейп видавався роздратованим. — Вставай, ти!

 — Ба…​ бла…​ а…​ ба…​ бла…​ — сказав професор захисту в режимі зомбі.

 — Вставай! — сказав Северус Снейп, а тоді почувся легкий удар.

Допоможи спостерігачеві зірок…​

Гаррі вийшов з-за рогу, хоча, можливо, він зробив би це й без міжчасового повідомлення. Професор Снейп що, просто копнув професора Квірела? Це було б сміливим вчинком, навіть якби професор Квірел помер, і його вже поховали.

Двері із заокругленим верхом з темного дерева були вставлені в камʼяну арку — посеред припорошених мармурових цеглин Гоґвортсу. Там, де маґли розташували б дверну ручку, був лише металевий держак; не було видно ані замка, ані шпарини для ключів. З обох боків на стіні горіло по смолоскипу, заливаючи все поперед себе зловісним оранжевим промінням. Коло дверей стояв майстер зіллєваріння у звичній заплямованій мантії. Поряд з дверима, ліворуч від них під оранжевим смолоскипом лежало повалене на підлогу, сперте на стіну тіло професора Квірела. Його очі роздивлялися навколо, і ніби блимали — в них була то свідомість, то порожнеча.

 — Що, — почав майстер зіллєваріння, він нависав над Гаррі, — ти тут робиш, Поттере?

Судячи з виразу обличчя й тону, майстер зіллєваріння був вкрай розлючений появою Гаррі. І безперечно не був одним з учасників таємних нарад, на жодну з яких не запрошували професора захисту.

 — Я не певен, — сказав Гаррі. Він не певен був, яку роль має грати, і у відчаї вирішив бути просто чесним. — Гадаю, напевно, я мав приглядати за професором захисту.

Майстер зіллєваріння холодно на нього дивився.

 — Де твій супровід, Поттере? Учням заборонено вештатися цими коридорами самим!

Розум Гаррі цілковито спорожнів. Гра розгорталася, та ніхто не повідомив йому правил.

 — Я не певен, як на це відповісти…​

На лиці професора Снейпа майнув холодний вираз.

 — Може мені покликати аврорів, — сказав він.

 — Стійте! — випалив Гаррі.

Рука майстра зіллєваріння завмерла над мантією:

 — Чому?

 — Я…​ я просто гадаю, що не варто їх кликати, напевно…​

Паличка блискавично опинилася в руці майстра зіллєваріння:

 — Нулус конфундіо!

Чорний струмінь вилетів та вдарив Гаррі — влучив прямо в тому напрямку, куди Гаррі намагався ухилитися. Далі було вимовлено ще чотири закляття зі словами на кшталт «Багатозіліус» та «Метаморфус». На ці закляття Гаррі вже ввічливо й спокійно стояв.

Коли жодне з них нічого не виявило, очі Северуса Снейпа зблиснули темрявою, що видавалася щирою.

 — Пропоную, — мʼяко сказав майстер зіллєваріння, — розʼяснити свої дії, Поттере.

 — Я не можу себе розʼяснити, — сказав Гаррі. — У мене немає Часу, ще ні.

Гаррі дивився просто в очі майстра зіллєваріння, коли казав слова «себе» і «час», розширював власні очі в спробі передати ключову інформацію, і майстер зіллєваріння завагався.

Гаррі відчайдушно намагався зрозуміти, хто кого вдає. Позаяк професор Квірел не був посвячений у таємниці Дамблдора, Северус вдавав лихого майстра зіллєваріння Гоґвортсу, якого сюди направив директор…​ і якого міг і справді направити Дамблдор, але, можливо, і ні…​ але професор Квірел або вважав, або вдавав, що вважає, що хтось має спостерігати за професором Снейпом…​ а самого Гаррі сюди направив майбутній Гаррі, і він гадки не мав, чому…​ і чому вони всі стояли поряд із забороненими дверима директора взагалі?

А тоді…​

За спиною Гаррі…​

Почулися нові кроки — часті й від багатьох людей.

Професор Снейп штрикнув паличкою повітря, тоді з неї полилася темрява, що окутала професора захисту там, де він лежав.

 — Глушилято, — прошипів майстер зіллєваріння. — Містере Поттер, якщо ви мусите бути тут, сховайтеся! Надягніть плащ-невидимку! Я маю охороняти ці двері на випадок, якщо він прийде. Сталося…​ заворушення з метою витягти директора зі школи, він гадає…​

 — Хто…​

Северус широким кроком підійшов та стукнув паличкою по голові Гаррі. Тоді було відчуття, ніби по ньому стікає яйце, що розбили над його головою, — відчуття чарів розілюзнення. Тоді зникли руки Гаррі, а потому й решта його тіла.

Темрява навколо стіни розсіялася, мов туман, і на підлозі знову стало видно тіло професора захисту, той мовчав.

Гаррі навшпиньки відійшов, а тоді розвернувся, щоб спостерігати.

Кроки наблизилися й завернули за ріг…​

 — Що ви тут робите? — пролунало водночас кілька криків.

Три мантії із зеленим оздобленням Слизерину та одна — з жовтим Гафелпафу. На сцену вийшли Теодор Нот, Дафна Ґрінґрас, Сьюзен Боунз та Трейсі Девіс.

 — Де, — із накопиченою люттю проказав Снейп, — ваш супровід, діти? За першокласниками завжди мають наглядати шести- або семикласники! Особливо за вами!

Теодор Нот підвів руку.

 — Ми, ем…​ — сказав він. — Ми вирішили провести те, що Легіон Хаосу називає вправою з «командотворення». Розумієте, ми щойно збагнули, що жоден з нас ще не проходив заборонену кімнату директора, а часу лишилося мало…​ і Гаррі Поттер схвалив це, професоре, зокрема він сказав, що саме ви не маєте втручатися.

Северус Снейп поглянув туди, куди прокрався Гаррі Поттер. На його брові ніби збирався шторм, темна лють палахкотіла в очах.

Я…​ можливо? На часовороті Гаррі лишилася ще година, тож це було можливим.

 — Гаррі Поттер не має на це повноважень, — оманливо лагідним тоном сказав майстер зіллєваріння. — Розʼясніть свої дії, негайно.

 — Серйозно? — спитала Сьюзен Боунз. — Ні, серйозно? Ви кажете професорові Снейпу, що Гаррі Поттер схвалив місію, ось це ви називаєте блефом? — юна гафелпафка обернулася до професора Снейпа й промовила на диво твердим тоном: — Професоре, ось правда, і це невідкладно. Драко Мелфой зникнув, і ми вважаємо, що він пішов туди…​

 — Якщо містер Мелфой зникнув, — сказав професор Снейп, — чому про це не повідомили аврорів?

 — Через…​ через причини! — крикнула Дафна Ґрінґрас. — Немає часу, ви маєте нас пропустити!

Тепер голос професора Снейпа набув найвищої сардонічності:

 — Ідіоти, ви що, вбили собі в голову, що це у вас якась пригода? Ну, ви помилилися. Запевняю вас, що містер Мелфой не проходив цими дверима.

 — Ми гадаємо, що в містера Мелфоя є плащ-невидимка, — швидко сказала Сьюзен Боунз. — Чи памʼятаєте ви, щоб двері відчинялися без видимих причин?

 — Ні, — відповів майстер зіллєваріння. — А тепер ідіть звідси. Сьогодні це місце недоступне.

 — Це ж Дамблдорів заборонений коридор, — заторохтіла Трейсі. — Сам директор сказав, що сюди нікому не можна. За кого ви себе маєте, теж це забороняти?

 — Міс Девіс, — сказав майстер зіллєваріння, — вам треба припинити спілкування з ґрифіндорцями, особливо з тими, яких звуть Лаванда Браун. І якщо ви й досі тут будете за хвилину, я підготовлю папери із запитом переведення вас до їхнього гуртожитку.

 — Ви не посмієте! — заверещала Трейсі.

 — Гм, — сказала Сьюзен Боунз, її лице було напруженим від зосередженості. — Професоре Снейп, а ви інколи відчиняєте двері самі, щоб перевірити, чи є хтось всередині?

Професор Снейп заклякнув на місці. Тоді крутнувся й поклав правицю на металеву ручку…​

Гаррі спостерігав за рукою на ручці, тож не помітив, що професор Снейп робив лівицею, аж доки не почув раптовий скрик.

 — Насправді ні, — сказав професор Снейп, що тепер тримав за комір голову Драко Мелфоя, якому важко було дихати. Решту хлопця досі приховував плащ-невидимка. — Втім, непогана спроба.

 — Що? — вигукнули Трейсі й Дафна.

Сьюзен Боунз стукнула себе по лобі:

 — Не можу повірити, що купилася на це.

 — Тож, містере Мелфой, — тихішим голосом почав професор Снейп. — Ви відправили сюди друзів обманом…​ у сподіванні, що зможете пройти крізь ці двері? І навіщо ж ви це зробили?

 — Гадаю, ми маємо довіритися йому…​ — сказав Теодор Нот. — Містере Мелфой, ми мусимо довіритися йому, він — єдиний професор, що стане на нашу сторону!

 — Ні! — зарепетувала голова Драко посеред повітря, де професор Снейп досі тримав його за комір. — Не кажи нічого! Спинися!

 — Ми маємо ризикнути! — крикнув Теодор. — Професоре Снейп, містер Мелфой нарешті розібрався, що коїлося протягом року, і чому…​ Дамблдор хоче відібрати філософський камінь в Ніколаса Фламеля! Бо Дамблдор вважає, що ніхто не має бути безсмертним! Тому Дамблдор намагався переконати Фламеля, що Темний Лорд повернувся, і йому потрібен цей камінь, щоб повноцінно оживити себе, і попросив Фламеля віддати йому камінь, та Фламель відмовився й натомість поклав камінь у магічне дзеркало, що зараз там внизу, і Дамблдор просто зараз вивідує, як той камінь дістати, а тоді прийде по нього, якщо ми не пройдемо перші! Дамблдор і справді стане всемогутнім, якщо отримає філософський камінь!

 — Що? — спитала Трейсі. — Раніше ти нам інше казав!

 — Це…​ — сказала Дафна. Видавалося, вона налякана, але від свого не відступить. — Це неважливо…​ Професоре Снейп, будь ласка, повірте мені. Я продивлялася книжки, що їх Герміона виписала була з бібліотеки, і вона досліджувала філософський камінь прямо перед тим, як хтось її вбив. У її записах йдеться про те, що щось небезпечне станеться, якщо камінь лишатиметься в дзеркалі задовго. Ми маємо прибрати його із замку негайно.

Сьюзен Боунз затулила обличчя обома руками.

 — Я не з ними, я прийшла просто щоб запобігти чомусь навіть дурнішому.

Северус Снейп витріщався на Теодора Нота та інших. Тоді він озирнувся на Драко Мелфоя.

 — Містере Мелфой, — протягнув майстер зіллєваріння. — Яким чином ви викрили задум Дамблдора?

 — Я зробив ці висновки на базі свідчень! — промовила голова Драко Мелфоя.

Професор Снейп різко повернув голову до Теодора Нота:

 — Як же ви збиралися отримати камінь з магічного дзеркала, що нібито міг перешкодити самому Дамблдору? Відповідай зараз же!

 — Ми планували взяти все дзеркало цілком та надіслати його Фламелю, — сказав Теодор Нот. — Нам же не потрібен сам камінь, ми лише хочемо спинити Дамблдора, що намагається його викрасти.

Професор Снейп кивнув, ніби щось підтвердив, тоді обернувся до інших учнів.

 — Скажіть мені, чи помічали ви, щоб хтось з інших поводився незвично? Особливо якщо в них є якийсь цікавий обʼєкт, чи вони можуть насилати закляття, що їх першокласники не мали б знати? — професор Снейп тепер вказував паличкою на Сьюзен Боунз. — Бачу, міс Ґрінґрас та міс Девіс старалися стримати погляд у ваш бік, міс Боунз. Якщо існує якесь звичайне пояснення, з вашого боку було б вкрай мудро поділитися ним негайно.

Волосся Сьюзен Боунз стало багряно-червоним, хоча обличчя в неї не змінилося.

 — Гадаю, більше немає сенсу це приховувати, — сказала вона, — бо в мене все одно випуск за два дні.

 — Подвійні відьми випускаються на шість років раніше? — спитала Трейсі Девіс. — Це нечесно!

 — Боунз — подвійна відьма? — крикнув Теодор.

 — Ні, вона — Німфадора Тонкс, метаморфомаг, — сказав професор Снейп. — Видавати себе за іншого учня — серйозне порушення правил, як вам чудово відомо, міс Тонкс. Ще не запізно виключити вас із Гоґвортсу за два дні до випуску, що буде страхітливою трагедією…​ з вашої точки зору, звісно. З моєї точки зору це буде просто померти можна як весело. А тепер скажіть мені, що саме ви тут робите.

 — Це все пояснює, — сказала Дафна Ґрінґрас. — Ем, а існує справжня Сьюзен Боунз, чи її рід вимирає, і тому ти таємно…​

Дівчина, яку неможливо було відрізнити від Сьюзен Боунз з червоним волоссям, затуляла обличчя долонею.

 — Так, міс Ґрінґрас, справжня Сьюзен Боунз існує. Вона відправляє мене лише коли ви всі от-от вплутаєтеся в неймовірну халепу. Професоре Снейп, я тут через те, що через відсутність Драко Мелфоя вони всі наполягали на спробі знайти його, замість того, щоб покликати аврорів. Через причини, на пояснення яких не було часу, що, як я тепер розумію, було маячнею. Але юні учні не мають бути самі, їх мають завжди супроводжувати шести- або семикласники. І тепер ми знайшли Драко Мелфоя та можемо піти назад. Будь ласочка? Доки це все не стало ще більш сміховинним?

 — Що, заради Мерліна, тут відбувається?

 — А, — сказав професор Снейп, що й далі не відводив палички від червоноволосої не-Сьюзен Боунз, друга рука досі тримала за комірець голову Драко Мелфоя без тіла, поряд з розпластаним на підлозі професором захисту. — Професорка Спраут, як я розумію.

 — Усе не так, як здається, — видала Трейсі Девіс.

Низенька, пухкенька професорка гербалогії примчала до них. Вона вже тримала паличку в руці, хоча ні на кого її не направляла.

 — А я навіть не знаю, чим це все здається! Опустіть палички, усі ви, просто зараз! Включно з вами, професоре!

Відволікання уваги. Раптово ясно спало на думку Гаррі. Хай що він наразі спостерігає, доки стоїть невидимий подалі від усіх дій, насправді відбувалося не це, це не була справжня нить історії, це все підлаштували. Прибуття професорки Спраут порушило призупинення недовіри Гаррі. Такі речі не траплялися просто заради комедійного збігу. Хтось навмисно роздмухував весь цей хаос, але навіщо?

Гаррі дуже сподівався, що не повернувся в часі й сам не став причиною цього, бо це вкрай скидалося на те, що він може зробити.

Северус Снейп опустив паличку. Інша рука розтисла комір Драко Мелфоя.

 — Професорко Спраут, — сказав майстер зіллєваріння, — я тут за наказом директора спостерігаю за цими дверима. Решта присутніх не мають тут бути, і я прошу́ вас забрати їх звідси.

 — Так я й повірила, — кинула професорка Спраут. — Чого б це Дамблдор доручив охороняти двері до його дитячого майданчика та ще й вам? Він же явно не проти, щоб туди заходили учні, о ні, вони мають пройти й застрягнути в моїй пастці диявола! Сьюзен, дорогенька, у тебе ж є дзеркало для звʼязку, так? Поклич аврорів.

Гаррі кивнув собі. Ось для чого це. Аврори заберуть усіх присутніх через цю страшенно заплутану ситуацію, без жодних виправдань, і двері лишаться без охорони.

Але чи мав Гаррі піти до забороненого коридору сам? Чи мав спостерігати, і побачити, хто, зрештою, прийде, коли нікого тут не залишиться?

Гучний напад кахикання привернув увагу всіх до розпластаного професора захисту.

 — Снейпе…​ слухай…​ — промовив професор захисту між кашлем. — Чому…​ Спраут…​ тут…​

Майстер зіллєваріння опустив погляд.

 — Чари памʼяті…​ отже…​ професор…​ — і професор захисту знову почав кашляти.

 — Що?

І перед внутрішнім оком Гаррі з кришталевою ясністю постав ланцюжок логіки — кожен крок він уже підозрював, і страхітливе усвідомлення прийшло як повторення з більшою певністю.

Хтось застосував на Герміоні чари памʼяті, щоб та повірила, ніби вбила Драко.

Лише професор Гоґвортсу здатен на це, не здійнявши тривоги.

Тож справжній злий геній — той, хто насправді за цим усім стоїть, — мав просто за допомогою виманології чи Імперіуса отримати контроль над професором.

А останньою в списку підозрюваних буде вихователька гуртожитку Гафелпаф.

Снейп крутнув головою, а професорка Спраут підвела паличку, майстер зіллєваріння впорався безмовно здійняти напівпрозорий оберіг між ними. Але блискавка з палички професорки Спраут була темно-брунатною й викликала приплив страху в Гаррі. Брунатна блискавка знищила щит Северуса, ще не торкнувшись його, і стиснула правицю майстра зіллєваріння, хоч він і встигнув відстрибнути. Професор Снейп видав притлумлений скрик, його праву руку охопила судома, і він випустив паличку.

Чергова блискавка з палички Спраут була яскраво-червоною — кольору приголомшливого прокльону, і, видавалося, яскравішала та набирала швидкість, навіть покинувши паличку. І знову Гаррі відчув острах. Це закляття кинуло майстра зіллєваріння в двері, і він нерухомо впав на підлогу.

На цей час рудоволоса-Сьюзен-Боунз мала багатошарове синє сяйво навколо себе. Вона стріляла проклін за прокльоном у професорку Спраут. Професорка Спраут ігнорувала прокльони та обвʼязала молодших учнів лозою, коли ті намагалися втекти. Крім Драко Мелфоя — той знову зникнув під плащем-невидимкою.

Не-Сьюзен-Боунз припинила накладати прокльони. Вона вирівняла паличку, глибоко вдихнула й вигукнула замовляння, що створило золоті гусені світла, що вгризлися в щит навколо професорки Спраут. Тоді професорка гербалогії озирнулася до не-Сьюзен, її очі були порожніми. Чергова купа рослинних вусиків здійнялася в повітря з-за її спини. Ці стебла мали темніше зелене забарвлення, і ніби мали власні щити.

Гаррі Поттер промурмотів ніби в порожнє повітря:

 — Атакуй Спраут. Допоможи Боунз. Без смертей.

 — Так, мій лорде, — прошепотів Лесат Лестранж під Плащем невидимості Гаррі, і присутність слизеринця-пʼятикласника рушила в бік бою.

Гаррі поглянув на власні руки, і з неприємним здивуванням виявив, що чари розілюзнення втратили повноту. У повітрі відчувалися викривлення щоразу, як Гаррі рухався…​

Гаррі повільно відступив назад, підійшов до рогу й пірнув за прихисток стіни. Тоді він дістав дзеркальце звʼязку…​ що було порожнім та заблокованим. Звісно. Гаррі левітацією підняв дзеркальце так, щоб бачити, що відбувається за рогом, і почав спостерігати за…​ відволіканням? Що відбувається, чому?

Професорка Спраут та псевдо-Сьюзен-Боунз не спиняли дуелі — спалахи світла проти листя. А тоді сліпуче-зелений проклін вищого свердла виникнув посеред повітря та знищив половину зовнішнього шару щитів професорки Спраут. Професорка гербалогії озирнулася й вистрелила широким потоком жовтого в напрямку, з якого зʼявився проклін свердла, але закляття ніби ні у що не влучило.

Жовте полумʼя, сині фігури, темно-зелені вусики рослин та вихор пурпурових пелюсток…​

Лише коли професорка Спраут почала створювати дуги малинового кольору навсібіч, одне з малинових лез впіймало щось посеред повітря. Плащ невидимості не приховав, як малинова дуга була поглинута й зникла. Присутність Лесата під Плащем невидимості впала на підлогу.

Це дало достатньо часу не-Сьюзен-Боунз, щоб постояти спокійно, відновити дихання, та прокричати щось, що викликало чергову хвилю жаху в Гаррі. Виникла біла іскра, що пролетіла наскрізь всі щити професорки Спраут, крізь її обладунки-рослини, і та впала.

Не-Сьюзен-Боунз опустилася на коліна, вона хапала ротом повітря, її мантія була просякнута потом.

Вона роззирнулася довкола: повсюди валялися приголомшені чи звʼязані лозою тіла́.

 — Що, — вимовила не-Сьюзен. — Що. Що. Що.

Відповіді не було. Оплутані рослинністю професорки Спраут жертви не рухалися, проте, ніби, дихали.

 — Мелфою…​ — сказала Сьюзен з рудим волоссям, що досі важко дихала. — Драко Мелфой, де ти? Ти тут? Викликай уже аврорів! Клятий Мерліне…​ Гоменум Ревеліо!

І Гаррі знову став видимий, він дивився в дзеркало на Драко Мелфоя, що був напіввидимий, його плащ-невидимка мерехтів. Він стояв за спиною не-Сьюзен, і направляв паличку в прогалину в синьому мерехтінні щитів не-Сьюзен.

Розум Гаррі ніби ривками стрибав від прозріння до прозріння: надто повільно і водночас надто швидко. Гаррі навіть не встиг рота розкрити, щоб набрати повітря для крику.

стережися сузірʼя

є таке сузірʼя — «Дракон», латинською «Draco»

якщо ти здатен контролювати професора, то можеш контролювати й учня

 — На землю! — крикнув Гаррі, та було запізно — блискавка червоного світла влучила прямо в потилицю не-Сьюзен, і та впала на підлогу.

Гаррі вийшов з-за рогу й сказав:

 — Сомніум Сомніум Сомніум Сомніум Сомніум Сомніум.

Дарко Мелфой повалився на землю, його плащ-невидимка й далі мерехтів.

Гаррі приділив трохи часу на відновлення дихання. Тоді сказав:

 — Закляктус!

І пересвідчився, що так, приголомшливий проклін влучив у Драко Мелфоя.

(Можна помилитися, чи справді «Сомніум» влучив. Гаррі бачив був достатньо фільмів жахів, не згадуючи вже про ту справу з Полком «Сонечко», щоб не припускатися цієї помилки знову.)

Ще трохи помізкувавши, Гаррі наклав ще один приголомшливий проклін на повалену професорку Спраут.

Гаррі стискав у руці паличку, роздивлявся сцену, важко дихав від втоми. У нього не лишилося магії, щоб викликати патронуса й передати повідомлення Дамблдорові, а він справді-справді мав би подумати про таку можливість цього разу одразу. Гаррі потягнувся до дзеркальця на підлозі, подивитися, може його тепер розблокувало.

А тоді Гаррі завагався.

Повідомлення собі наказувало не бути поміченим аврорами, а Гаррі досі не знав, що відбувається.

Професор Квірел на підлозі знову нестерпно закашлявся, дотягнувся рукою до стіни й повільно підвівся на ноги.

 — Гаррі, — прохрипів професор Квірел. — Гаррі, ти тут?

Це вперше професор Квірел назвав його на імʼя.

 — Я тут, — сказав Гаррі. Ноги бездумно несли його вперед.

 — Будь ласка, — сказав професор Квірел. — Будь ласка, в мене лишилося…​ мало часу. Будь ласка, відведи мене…​ до дзеркала…​ допоможи…​ отримати камінь.

 — Філософський камінь? — здивувався Гаррі. Він поглянув на розкидані тіла, та вже не міг бачити Драко — закляття виявлення втратило силу. — Ви гадаєте, що містер Нот мав рацію? Сумніваюся, що Дамблдор би…​

 — Не…​ Дамблдор, — ледь вимовляв професор Квірел. — Бо…​ Спраут…​

 — Я розумію, — сказав Гаррі. Якби Дамблдор за цим усім стояв, йому не було б потреби керувати розумом професора, щоб використовувати чари памʼяті.

 — Дзеркало…​ древній релікт…​ може ховати будь-що…​ камінь може бути там…​ багато людей жадають камінь…​ хтось надіслав Спраут…​

Гаррі швидко повторив:

 — Дзеркало внизу — древній релікт, що здатен приховувати речі, це одне з можливих місць, де може бути схований філософський камінь. Якщо філософський камінь у дзеркалі, то чимало людей хотіли б його отримати. Хтось із них керує Спраут, і це пояснює його мету…​ тільки…​ це не пояснює, чому цей хтось напав на Герміону?

 — Гаррі, будь ласка, — сказав професор Квірел. Тепер його дихання ставало ще важчим, Гаррі було боляче від того, наскільки повільними стали слова. — Лише це…​ може врятувати мені життя…​ і я розумію тепер…​ що не хочу помирати…​ будь ласка, допоможи.

Це якимось чином було останньою краплею.

Чомусь це вже було занадто.

Відчуття відокремлення від ситуації, що прийшло було до Гаррі, коли прибула професорка Спраут, порушене призупинення недовіри, поверталося до Гаррі. Його внутрішній критик зважував усе, ніби це була головоломка. Час прибуття, імовірність, що так багато людей опиняться коло одних дверей, відчай професора захисту…​ вся ця ситуація видавалася нереальною. Але, можливо, в нього вийде розібратися якщо він обміркує все наперед замість того, щоб бігти на перший же поклик пригоди. Весь накопичений досвід минулого року нарешті кристалізувався у щось на кшталт загартованості боєм. Інстинкт, що народився через минулу катастрофу, підказував Гаррі, що якщо він просто стрімголов кинеться уперед, невдовзі він матиме сумну розмову, і усвідомить, що був дурним. Знову.

 — Дозвольте поміркувати, — сказав Гаррі. — Дозвольте поміркувати хвилину перед тим, як ми підемо.

Він відвернувся від професора захисту, споглядав непритомні тіла, що застигли на підлозі в різноманітних позах. Протягом цього року він отримав стільки підказок до головоломки, що, можливо, все стане на свої місця, щойно він обміркує цю останню підказку…​

 — Гаррі…​ — ледве прошепотів професор захисту. — Гаррі, я помираю…​

Одна додаткова хвилина не може ні на що вплинути в нього був ЦІЛИЙ РІК хвороби це МАЛОЙМОВІРНО щоб його життя чи смерть залежали саме від цієї хвилини хай там що сталося з Герміоною…​

 — Та знаю я! — сказав Гаррі. — Я міркуватиму швидко!

Гаррі розглядав тіла й почав міркувати. Не було часу на сумніви, на розгляд, жодних гальм та сумнівів, просто бери перші ліпші думки й слідуй за ними…​

Гаррі ледве усвідомлював, як фрагменти абстрактних думок виникали в його розумі, евристики для розвʼязання задачі, які не було часу озвучити словами. Без слів вони виникали й зникали, щоб обʼєктивно поставити задачу.

…​що саме мене спантеличує…​

…​що здається найнеймовірнішим у ситуації, з того й треба починати розгляд задачі…​

…​прості пояснення імовірніші, прибирай окремі малоймовірності, що мають бути введені…​

Професор Снейп уже був тут, коли прибув професор Квірел, тоді прибув Гаррі (за допомогою часоворота), тоді шукачі пригод прибули, і було виявлено Драко (один з шукачів пригод), тоді зʼявилася професорка Спраут.

Надто багато людей зʼявилися синхронно, а це було занадто для збігу, це було малоймовірно, щоб так багато груп людей зʼявилися в одному місці протягом пʼяти хвилин, мали існувати якісь приховані звʼязки.

Назвімо того, хто керував Спраут, злим генієм, що наказав накласти чари памʼяті Герміоні. Злий геній надіслав Спраут.

Професор Снейп казав був, що директор направив його охороняти двері після якогось заворушення. Якщо злий геній влаштував був це для відволікання, то це пояснювало й появу Северуса.

Гаррі вже не був певен, що Драко був під контролем злого генія, ця гіпотеза спала йому на думку в розпалі битви, Драко міг просто хотіти позбутися не-Сьюзан, щоб ніхто не заважав йому пройти в коридор…​

Ні, треба думати не так, розверни все, спробуй пояснити вчасну появу Драко та його компанії шукачів пригод, слідуй за гіпотезою, отже гаданий злий геній надіслав і Драко чи спричинив його прихід.

Це розʼяснювало три появи.

Гаррі прийшов через повідомлення собі, де було сказано, що робити. Це можна списати на переміщення в часі.

Лишався лише професор захисту, що сказав був, що він прийшов за Снейпом, тільки от насправді це не видавалося адекватною причиною появи професора Квірела. Спантеличення Гаррі не зменшувалося, тож, можливо, злий геній також влаштував прихід професора Квірела якимось чином і навіть організував переміщення Гаррі в часі.

Розум Гаррі спинився — він не знав, що можна далі з цього зробити.

Не було часу тупо стояти на місці.

Без затримки чи гальм розум Гаррі підійшов до задачі з іншого кута.

Професор Квірел стверджував, що керування професором Гоґвортсу було потрібно, щоб професор наслав чари памʼяті на Герміону, отже злий геній, що керує професоркою Спраут підставив, а тоді вбив Герміону, тож контролер професорки Спраут мав докладну інформацію про Гоґвортс і, можливо, особисту зацікавленість у Хлопчику-Що-Вижив та його друзях.

Нарешті розум Гаррі видав доречний спогад: як Дамблдор казав, що найширша дорога Волдеморта до життя прихована в Гоґвортсі слідуй за гіпотезою тож засіб для воскресіння — схований у дзеркалі філософський камінь чому Дамблдор поставив дзеркало в коридорі, яким можуть пройти навіть першокласники ні начхай на це питання це зараз неважливо і професор Квірел сказав був, що філософський камінь має сильні властивості для зцілення, тож це теж збігається.

Але якщо в дзеркалі було сховано філософський камінь, щоб вберегти його від Темного Лорда, це означало, що дзеркало також містило те єдине, що може врятувати життя професора захисту…​

Розум Гаррі спробував завагатися, заплющити очі, відчуття раптового побоювання, коли він збагнув, до чого все йде.

Але не було часу на вагання.

…​і це також було занадто для збігу, надто малоймовірно, якщо ваш розум не готовий був сприйняти це просто як неймовірний виверт сюжету, ніби ви в казці.

Чи міг гаданий Темний Лорд також маніпулювати професором Квірелом, щоб той дізнався про бажаний порятунок саме вчасно, щоб Гаррі з професором Квірелом дістали засіб воскресіння із дзеркала, що може навіть не бути філософським каменем, а тоді аватар Темного Лорда зʼявиться й відбере це в них, тоді це пояснило б усі синхронності та прибрало будь-які збіги.

Чи може професор Квірел від початку знав, що єдина річ, що здатна врятувати йому життя, захована в цьому дзеркалі, і саме тому він погодився викладати захист у Гоґвортсі, і тепер він нарешті намірився його отримати, але навіщо ж тоді чекати, доки йому не буде так погано, та й чому тоді Спраут зʼявилася водночас з Квірелом…​

Розум Гаррі завагався ще сильніше.

Його внутрішнє око поглянуло туди, куди він боявся дивитися.

Послання собі допомогти спостерігачеві зірок. Я б не надіслав собі такого повідомлення, якби в майбутньому вже не зрозумів, що це правильне рішення, — можливо, послання підказувало, що треба просто зробити це…​

Він звернув увагу на дрібненьке спантеличення.

Код повідомлення на пергаменті…​ один чи два рядки видавалися неправильними, не були схожі на код, який Гаррі мав би використати…​

 — Гаррі, — прошепотів голос помираючого професора Квірела з-за спини. — Гаррі, будь ласка.

 — Я майже завершив розмірковувати, — сказав Гаррі вголос, і тоді він зрозумів, що це правда.

Розверни все.

Подивися на все з точки зору Ворога, звідти, де Ворог складає свої плани, десь у невідомому тобі місці.

У Гоґвортсі тепер аврори, і твоя мішень — Гаррі Поттер, тепер завжди напоготові. Гаррі Поттер викличе аврорів за перших ознак проблем, або надішле патронуса до Албуса Дамблдора. Якщо це загадка, одне з винахідливих рішень — це…​

…​підробити нібито повідомлення з майбутнього від Гаррі Поттера самому собі, сказати Гаррі Поттерові не кликати допомогу, назвати йому час і місце, де ти хочеш, щоб він опинився. Ціль сама обійде весь свій же захист. Навіть захист скептицизму через вищий авторитет думки майбутнього себе.

Це навіть не складно. Просто насилаєш чари памʼяті на випадкового учня, щоб той памʼятав, як Гаррі Поттер передав йому конверт та сказав передати його собі пізніше.

Ти можеш накладати чари памʼяті на учня, бо ти професор Гоґвортсу.

Ти не завдаєш собі клопоту викрасти олівець та маґлівський папір з капшучка Гаррі Поттера. Натомість ти підробляєш почерк Гаррі Поттера на чаклунському пергаменті. Ти можеш підробити почерк Гаррі Поттера, бо бачив його на обовʼязкових міністерських іспитах, які ти оцінював.

Ти називаєш Драко Мелфоя «сузірʼям», бо знаєш, що Гаррі Поттер цікавиться астрономією, а ти чарівник, і ти відвідував астрономію, і запамʼятовував назви всіх сузірʼїв. Але це не природний код, яким Гаррі Поттер сам описав би Драко Мелфоя, правильний код — «учень».

Ти називаєш професора Квірела «спостерігач зірок» та кажеш Гаррі Поттеру допомогти йому.

Ти знаєш, що «життєжери» — це «дементор» парселмовою, і гадаєш, що Гаррі Поттер вважатиме, що вони заодно з аврорами.

Ти шифруєш «6» та «49» як «шість та сім у квадраті», бо читаєш маґлівські книжки з фізики, які тобі дав Гаррі Поттер.

Хто ж ти такий?

Гаррі помітив, як почастішало його дихання і підстрибнув пульс, Гаррі сповільнив дихання знову, професор Квірел спостерігав за ним.

Якщо гіпотетично професор Квірел і є той злий геній, і він підробив був повідомлення Гаррі, то це пояснювало, як всі пʼять груп зʼявилися синхронно та подальшу комедію, і тоді професорку Спраут контролюють просто щоб дати змогу професорові Квірелу звинувачувати когось іншого за чари хибної памʼяті, коли все вляжеться.

Але навіщо професорові Квірелу ризикувати хитким союзом між Гаррі й Драко усім цим підставлянням та замахом на вбивство

(яке професор Квірел «помітив» та «упередив» нібито за допомогою чарів стеження, які він наклав на Драко)

Навіщо професорові Квірелу вбивати Герміону

(якщо його перша спроба прибрати її не спрацювала)

Якщо професор Квірел і був лиходієм, він міг збрехати про все, що стосувалося горокраксів, і, можливо, це зовсім не збіг, що єдина річ, що здатна врятувати йому життя, також є можливістю відродити Темного Лорда, а що як Темний Лорд і це влаштував якимось чином

(колись Девід Монро таємниче зникнув був, і всі вирішили, що він помер від руки Темного Лорда)

Жахливий здогад прийшов до Гаррі, щось взагалі окреме від попередніх роздумів, здогад, який Гаррі не насмілювався оформити в слова. Тільки от він та професор захисту дечим були вкрай схожі, і підробити повідомлення з майбутнього — це саме такий винахідливий метод, до якого сам Гаррі міг би вдатися, щоб обійти захист своєї цілі…​

І тоді Гаррі нарешті збагнув те, що мало бути б очевидним від самого-самого початку.

Професор Квірел був розумний.

Професор Квірел був розумний саме в такий спосіб, як і Гаррі.

Професор Квірел був розумний цілковито так само, як темна сторона Гаррі.

Якщо спробувати здогадатися, коли Хлопчик-Що-Вижив отримав свою таємничу темну сторону, очевидним здогадом буде 31-е жовтня 1981.

І

І

І професор Квірел знав був пароль, що для Белатриси Блек ідентифікував його як Темного Лорда, і в його присутності на Хлопчика-Що-Вижив находило лиховісне передчуття, і його магія взаємодіяла з магією Гаррі в жахливий спосіб, і його улюбленим закляттям було «Авада Кедавра» і і і…​

Усвідомлення вибухнуло в Гаррі, ніби розлетілася величезна гребля, випустивши всю воду, залило весь його розум нездоланним потопом, а тоді змило все.

Була лише одна дійсність, що генерувала всі спостереження.

Якщо різні спостереження вказували на ніби несумісні речі, це означало, що про справедливу гіпотезу ви ще не подумали.

І у таких випадках, коли правильна гіпотеза нарешті спадала вам на думку, вона все впорядковувала, незважаючи на заперечення та жах, випаровувала кожен сумнів та кожну емоцію, що стояла в неї на шляху.

…​тож «Девід Монро» та «Лорд Волдеморт» — це просто була одна людина, що грала за обидві сторони Чаклунської війни, ось чому родину Монро вбили перед тим, як вони могли зустріти «Девіда Монро», — все саме так, як підозрював був Муді…​

Дійсність вляглася в єдиний відомий стан, єдиний сумісний стан речей, що логічно генерував множину спостережень.

Гаррі не підстрибнув, не змінив ритм дихання, старався не виказувати жодної ознаки жаху та агонії, що заполонила його розум.

За його спиною був Ворог, і спостерігав за ним.

 — Добре, — сказав Гаррі вголос, щойно наважився сподіватися, що його голос звучатиме нормально. Він і далі розглядав тіла, не дивився на професора Квірела, бо Гаррі не був певен у виразі свого обличчя. Гаррі підняв рукав, щоб витерти піт з чола, і старався зробити жест невимушеним. Гаррі не міг контролювати ані піт, ані калатання серця. — Ходімо діставати філософський камінь.

Гаррі треба було, щоб на одну єдину мить щось відволікло увагу по дорозі, і тоді він скористається часоворотом.

Відповіді не було.

Мовчанка затягувалася.

Гаррі повільно озирнувся.

Професор Квірел стояв струнко та посміхався.

У руці професора захисту був чорний металевий предмет, що вказував на паличкову руку Гаррі, цей предмет той тримав як хтось, хто чудово знає, як використовувати напівавтоматичну вогнепальну зброю.

У Гаррі пересохло в горлі, навіть губи в нього затремтіли через адреналін, та він впорався сказати:

 — Привіт, Лорде Волдеморт.

Професор Квірел схвально кивнув головою та відповів:

 — Привіт, Томе Редл.