Розділ 103. Іспит

4 липня 1992го року.

Дафна Ґрінґрас сиділа у вітальні Слизерину, пишучи листа своїй леді матері (яка була на дивовижу безкомпромісною у питаннях передачі влади попри те, що її навіть не було у Гоґвортсі, щоб керувати напряму), коли вона побачила, як Драко Мелфой пройшов крізь двері-портрет, тримаючи десь з десяток книжок, Вінсент та Ґреґорі позаду нього, кожен несе ще з десяток. Аврор, що супроводжував Мелфоя, на мить просунув усередину голову, а потім повернувся хто-знає-куди.

Драко роззирнувся, здалося, що його осяяла якась чудова думка, і він закрокував у її бік. Вінсент та Ґреґорі йшли слідом.

 — Допоможеш мені перечитати це? — злегка захекавшись вимовив Драко, коли підійшов.

 — Що, — уроків вже не мало бути, залишилися лише екзамени, та й звідколи це Мелфої просять Ґрінґрасів про допомогу з домашнім завданням?

 — Це, — дуже поважно почав Драко Мелфой, — всі книги з бібліотеки, що міс Ґрейнджер брала у період з 1-го по 16-те квітня. Я думав переглянути їх на випадок, якщо там є якісь підказки, але потім подумав, що ліпше тобі це зробити, бо ти знала міс Ґрейнджер краще.

Дафна витріщилася на книжки.

 — Генерал перечитала все це за два тижні? — щось закололо у її серці, але вона це придушила.

 — Ну, я не знаю, чи міс Ґрейнджер закінчила їх усі, — прокоментував Драко. Він застережливо підняв догори вказівного пальця. — Насправді, ми точно не знаємо, чи вона хоч одну з них читала або ж чи взагалі вона їх брала у бібліотеці. Тобто, єдине, що ми спостерігали, це те, що записи у бібліотечному журналі стверджують, що вона їх брала…​

Дафна стримала стогін. Мелфой розмовляв так уже декілька тижнів. Існують люди, яким, вочевидь, не варто бути свідками загадкових убивств, бо це дивним чином змінює їхній розум.

 — Містере Мелфой, я б не змогла перечитати все це, навіть якби я присвятила усе літо цьому і нічому іншому.

 — Тоді може хоч прогортаєш їх, будь ласка? — попросив Драко. — На випадок, якщо там є, ну, знаєш, якісь дивні слова написані її почерком, чи залишена всередині закладка, чи…​

 — Я теж бачила ці вистави, містере Мелфой, — Дафна закотила очі. — Хіба тепер це мають робити не аврори…​

 — Ми приречені! — заверещала Мілісент Булстроуд, влітаючи з нижчих рівнів до вітальні Слизерину.

Усі зупинилися, щоб подивитися на неї.

 — Це професор Квірел!

Усю увагу було прикуто до неї, бо давні суперечки от-от буде вирішено.

 — Ну, нарешті, — хтось вимовив, поки Мілісент переводила подих. — У нього залишилося, скільки, днів десять щоб стати поганцем?

 — Одинадцять днів, — уточнив семикласник, який збирав ставки на це.

 — Йому раптом стало трохи краще, і він збирає всіх першокласників, щоб скласти річний іспит із захисту! Раптово! Через пʼятдесят хвилин!

 — Річний іспит із захисту? — байдуже перепитала Пенсі. — Але професор Квірел не проводить іспитів.

 — Міністерський річний іспит із захисту! — заверещала Мілісент.

 — Але ж професор Квірел не викладав нічого з міністерської програми, — заперечила Пенсі.

Дафна вже шугонула до кімнати — вона мчала за підручником із захисту, якого вона не торкалася з вересня, подумки викрикуючи прокляття.


За партою позаду неї хтось плакав, майстерно підкреслюючи атмосферу розпачу в класі. Дафна озирнулася, очікуючи побачити когось з Гафелпафу і сподіваючись, що це не Анна, і була спочатку (але не коли розмірковувала над цим пізніше) здивована побачити рейвенкловця.

Перед ними лежали перевернуті екзаменаційні пергаменти, очікуючи дзвінка.

Пʼятдесят хвилин було зовсім недостатньо для підготовки, але це вже було щось, і Дафна наразі відчувала провину, що вона не здогадалася відправити звістку, щоб попередити гуртожитки Гафелпаф, Рейвенклов та Ґрифіндор. Вони знову почали давати очки гуртожитків три дні тому, з початком липня, але спеціальний додатковий комітет захисту досі мав пропагувати єдність гуртожитків.

Інший рейвенкловець, сидячи на чотири парти від неї зліва, теж почав плакати. Це була Катерина Тан з Армії Драконів, що, якщо вона правильно памʼятала, одного разу знешкодила трьох солдатів Сонечка, не повівши бровою.

Дафна заспокоїлася після декількох перших хвилин читання. Це був всього лиш іспит, а не вбивство абощо. І якщо майже всі першокласники повернуть майже порожні пергаменти, то не буде чого соромитися. Але Дафна добре розуміла, хоч і не зовсім співчувала, що рейвенкловці та гафелпафці могли бути геть іншої думки з цього приводу.

 — Він лихий, — вимовив інший рейвенкловець з тремтінням у голосі. — Стовідсотковий, відбірний чорний чаклун до самих кісток. Темний лорд Ґріндевальд не вчинив би цього, тільки не з дітьми. Він гірший за Відомо-Кого.

Дафна рефлекторно подивилася у бік, де сидів професор Квірел, завалившись на один бік, але очі його були насторожі. Їй здалося, що професор із захисту всміхнувся на якусь коротку мить. Ні, це напевно її уява — було неможливо, щоб професор із захисту розчув це.

Зазвучав дзвінок.

Дафна перевернула пергамент.

Шапку було проштамповано міністерською печаткою, печаткою ради опікунів Гоґвортсу, печаткою відділу магічної освіти, та рунами для визначення списування. Нижче було місце, щоб написати її імʼя, та список правил поведінки на екзамені з зображенням Ліндсі Ґаґнон, директорки відділу магічної освіти, що застережливо хитала пальцем.

Перше екзаменаційне питання було на півсторінки нижче.

А саме: „Чому дітям важливо триматися подалі від дивних істот?‟

Запала приголомшена тиша.

Один учень почав сміятися. Вона подумала, що це з ґрифіндорської частини класу. Професор Квірел ніяк не відреагував, і сміх поширився.

Ніхто не говорив уголос, але учні дивилися одне на одного, переглядаючись, коли сміх ущух, і потім, наче домовившись, подивилися на професора Квірела, що доброзичливо посміхався до них.

Дафна нахилилася над завданням із зухвалою злою посмішкою, що була би гідною Ґодрика Ґрифіндора чи Ґріндевальда, і написала: „Бо мій паралітичний проклін, найдавніше лезо та патронус не спрацюють проти усього‟.


Гаррі Поттер перегорнув останню сторінку екзаменаційного завдання із захисту.

Навіть Гаррі довелося придушити невеличке хвилювання, ледь помітні залишки дитинства, коли він прочитав перше справжнє питання („Як примусити верескливого вугра замовкнути?‟). Уроки професора Квірела включали приблизно нуль годин вивчення подібного цікавого непотребу, що в уяві якогось ідіота має складати основу уроків із захисту. Напевно Гаррі міг би скористатися часоворотом, щоб перечитати весь підручник із захисту для першокласників, щойно він дізнався про несподіваний іспит, але це б несправедливо перекосило криву оцінок для інших. Декілька секунд Гаррі витріщався на питання і потім написав „чари тиші‟ та додав схему накладання чарів на випадок, якщо міністерський оцінювач не повірить, що Гаррі знає їх.

Щойно Гаррі вирішив відповісти на всі питання правильно, іспит пролетів дуже швидко. Найбільш реалістичною відповіддю на понад половину питань був „паралітичний проклін‟, а оптимальним рішенням для багатьох інших питань було щось на кшталт „розвернутися та піти в інший бік‟ чи „викинути сир та придбати нову пару черевиків‟.

Останнім запитанням було „Що потрібно зробити, якщо ви підозрюєте, що під вашим ліжком може бути жахозмій?‟. Схваленою міністерством відповіддю, що Гаррі міг пригадати з перечитування підручнику на початку року, було „сказати батькам‟. Гаррі одразу зрозумів проблему з таким рішенням, тому він і запамʼятав це.

Після коротких роздумів, Гаррі написав:

Шановний міністерський оцінювачу, боюся, що справжня відповідь на це питання є секретом, але можу вас запевнити, що жахозмій зможе спричинити мені проблем не більше, ніж гірський троль, дементор чи Відомо-Хто. Будь ласка, повідомте ваше керівництво, що ваша стандартна відповідь є упередженою щодо маґлородців, і я очікую, що цю помилку буде виправлено без потреби мого особистого втручання.

Щиро, Хлопчик-Що-Вижив.

Гаррі підписав пергамент розмашистим розчерком, помістив його до стопки з готовими відповідями, поклав перо та сів струнко.

Роззирнувшись, Гаррі побачив, що професор Квірел дивиться десь у його напрямку, хоча голова професора із захисту й була нахилена вбік. Інші учні досі писали. Деякі тихенько плакали, але писали. Боротися до кінця теж було уроком, якого навчав професор Квірел.

Вічність по тому офіційний час іспиту нарешті закінчився. Семикласниця пройшлася від парти до парти збираючи екзаменаційні роботи замість професора Квірела.

Коли останній пергамент було зібрано, професор Квірел сів рівно.

 — Мої юні учні, — почав він мʼяко. Семикласниця направляла паличку на рот професора із захисту так, що всі чули його голос, наче він стояв поряд. — Я знаю…​ що ви натерпілися жаху…​ Цей вид страху відрізняється від зустрічі з паличкою ворога…​ його ви маєте долати по-іншому. Тому я…​ скажу вам наступне. За звичаєм Гоґвортсу…​ оцінки повідомляють протягом другого тижня липня. Але для мого випадку…​ вони, гадаю, можуть зробити виняток, — професор із захисту посміхнувся звичайною сухою посмішкою, з відтінком прихованої гримаси. — Я знаю, що ви хвилюєтеся…​ через те, що не були готові до цього екзамену…​ що мої уроки не включали цього матеріалу…​ і я зовсім забув повідомити…​ що іспит наближається…​ щоб ви знали…​ що він відбудеться у свій час. Але я щойно магічно перевірив…​ ваші відповіді до цього…​ дуже, дуже важливого заключного екзамену…​ хоча, звичайно, лише оцінка міністерства є офіційною…​ і визначив ваші річні оцінки з урахуванням результатів…​ і магічно записав їх на цих пергаментах, — професор Квірел постукав по стопці пергаментів на краю його стола, — які зараз буде роздано…​ чудове закляття…​ чи не так?

Деякі учні в рейвенкловській частині класу видавалися обуреними, але більшість відчула полегшення. Лише деякі слизеринці гигикали. Гаррі б теж посміявся, якби не біль від спостерігання, з яким зусиллям професор Квірел шепотів слова.

Семикласниця поряд з професором Квірелом направила паличку та промовила заклинання на магічний псевдо-латині. Пергаменти злетіли та задрейфували у повітрі, розділяючись і звертаючи у напрямку кожного учня.

Гаррі дочекався, поки його пергамент долетить до його парти, а потім розгорнув його.

На пергаменті було написано „Д+‟, що означало „Добре‟. Це була друга найвища оцінка, найвищою була „Відмінно‟.

У іншому світі, у далекому, зниклому світі, маленький хлопчик на імʼя Гаррі обурився би отримавши лише другу найвищу оцінку. А цей Гаррі сидів тихо і думав. Професор Квірел намагається щось цим сказати, бо ця точна оцінка ні на що інше не впливала. Чи хоче професор Квірел сказати, що Гаррі упорався досить добре, але так і не розкрив увесь свій потенціал? Чи варто читати оцінку як „добро‟ — і Гаррі насправді впорався залишитися на стороні добра з точки зору професора Квірела?

 — Усі ви…​ пройшли, — вимовив професор Квірел, коли всі учні побачили річні оцінки, коли прозвучали полегшені зітхання, і Лаванда Браун тріумфально здійняла руку з затисненим у кулаці пергаментом. — Усі учні пройшли іспит першого року з бойової магії…​ усі, крім одного…​

Декілька учнів злякано підвели погляд.

Гаррі сидів тихо. Він миттєво зрозумів, про що йдеться, і навіть, якщо це й було неправильним, він знав, що не зміг би відмовити професора Квірела сказати це.

 — Усі в цьому класі…​ отримали оцінки не нижче „Задовільно‟. Невіл Лонґботом…​ складав іспит у маєтку Лонґботомів…​ і отримав оцінку „Відмінно‟. Але інша учениця, якої зараз тут немає…​ отримала оцінку „Жахливо‟…​ за те, що завалила єдиний найважливіший іспит…​ який звалився на неї цього року. Я би дав оцінку навіть нижчу за цю…​ але це був би несмак.

У класі панувала тиша, хоча деякі учні сердито дивилися на професора.

 — Ви можете подумати, що оцінка „Жахливо‟…​ є несправедливою. Що міс Ґрейнджер отримала іспит…​ до якого її заняття…​ не могли підготувати. Що їй не повідомили…​ що іспит станеться того дня.

Професор із захисту важко вдихнув.

 — Але таким є життя, — провадив далі професор Квірел. — Єдиний важливий іспит…​ може статися будь-якої миті…​ будьте краще підготовлені…​ ніж була вона. А решта вас…​ хто має „Добре‟ та вище…​ отримали мої рекомендаційні листи…​ для певних організацій поза берегами Британії…​ де вашу підготовку може бути завершено. Вони звʼяжуться з вами…​ коли ви будете достатньо дорослі…​ якщо ви ще будете гідні…​ і якщо ви не завалите важливий іспит. І памʼятайте…​ з цього дня…​ ви маєте тренуватися…​ ви не можете покладатися…​ на майбутніх професорів із захисту. Ваш перший рік навчання бойовій магії завершено…​ можете розійтися.

Професор Квірел відкинувся назад із заплющеними очима, наче й не помічаючи жвавої балаканини довкола.

З часом більшість учнів розійшлися, і залишився лише один, тримаючись на певній відстані від професора із захисту.

Професор із захисту розплющив очі.

Гаррі підняв догори пергамента з „Д+‟, досі мовчки.

Посмішка на обличчі професора із захисту розтягнулася до самих втомлених очей.

 — Це та ж оцінка…​ що я отримав у свій перший рік.

 — Д-д-д, — Гаррі ніяк не міг вичавити з себе слово дякую, воно раптово стало кілком у його горлі. Професор із захисту нахилив голову і запитально подивився на нього так, що Гаррі різко кивнув і залишив клас.