Розділ 101. Запобіжні заходи, ч.2

Гаррі стояв і важко дихав у невеличкому знищеному колі посеред лісу — він досягнув більшої руйнації, ніж першокласник мав би бути здатен створити самостійно. Різальні чари не могли повалити дерево, тож він почав частково трансфігурувати тонкі циліндричні секції стовбурів. Та це не вивільнило те, що він відчував усередині, він повалив невеличке коло дерев, але це не принесло жодного полегшення — емоції лишалися незмінними, але принаймні він про них не думав, доки нищив дерева.

Коли в Гаррі скінчилася магічна сила, він почав відламувати гілки голіруч, та переламувати їх. Руки кровили, але з цим легко впорається мадам Помфрі зранку. Лише чорна магія лишала на чарівниках шрами назавжди.

Він почув, як щось у лісі пересувається — щось на кшталт цокоту копит. Гаррі крутнувся на місці, він знову підвів паличку. Дрібка магії повернулася до нього, доки він працював руками. Тут він вперше усвідомив, що був сам у Забороненому лісі й дуже шумів.

На місячне сяйво вийшов не єдиноріг, як очікував Гаррі, а створіння з нижньою половиною тіла коня, що виблискувало біло-коричневим у промінні місяця, і голим чоловічим торсом, з довгим білим волоссям. Місячне світло показало обличчя кентавра, і Гаррі побачив, що очі в того були майже такими синіми, як у Дамблдора — десь напівдорозі до сапфірів.

В одній руці кентавр тримав довгий деревʼяний спис із завеликим металевим лезом, яке не сяяло під місяцем. Як колись читав Гаррі, яскраве лезо — ознака затупленості.

 — Отже, — сказав кентавр. У нього був низький, могутній чоловічий голос. — Ось, ти, навколо тебе руйнація. Я відчуваю смак крові єдинорога в повітрі, кров чогось невинного, вбитого заради власного порятунку.

Раптовий страх повернув Гаррі до теперішнього, він швидко сказав:

 — Усе зовсім не так, як здається.

 — Я знаю. Самі зірки проголошують твою невинність, що доволі іронічно, — кентавр підійшов на крок до Гаррі в невеличке вільне коло, він не опускав спис. — Цікаве слово, „невинність‟. Воно означає і брак знань, як невинність дитини, і відсутність провини. Лише зовсім наївні можуть не нести відповідальності за власні дії. Той, хто не знає, що робить, і, відповідно, не має лихих намірів. Ось що означає ці слово.

Від цього глибокого голосу не було луни в лісі.

Гаррі кинув оком на кінчик спису, і зрозумів, що варто було хапати часоворот, щойно він побачив кентавра. Тепер, якби Гаррі спробував занурити руку під мантію, спис вразив би його швидше, якщо кентавр був достатньо прудким.

 — Якось я читав, — сказав Гаррі, його голос трохи тремтів, бо він намагався перекласти глибокодумні слова у глибокодумні слова, — що неправильно вважати маленьких дітей невинними, бо брак знань не означає відсутність вибору. Діти коять дрібні лихі вчинки одне з одним у шкільних сутичках, бо вони не мають сили нанести велику шкоду. А деякі дорослі наносять велику шкоду. Але хіба ж дорослі, які цього не роблять, не невинніші за невинних дітей?

 — Мудрість чаклунів, — сказав кентавр.

 — Насправді, мудрість маґлів.

 — Про немагічних я знаю мало. Марс останнім часом потьмянів, але він яскравішає.

Кентавр підійшов ще на крок, тепер він був достатньо близько, щоб атакувати Гаррі.

Гаррі не наважився поглянути на небо.

 — Це означає, що Марс наближається до Землі, під час руху планет навколо Сонця. Марс завжди віддзеркалює однакову кількість сонячного проміння, просто він до нас наближається. Що ви маєте на увазі, зірки проголошують мою невинність?

 — Нічне небо розмовляє з кентаврами. Так ми знаємо те, що знаємо. Чи тепер вже чарівникам не розповідають навіть цього? — на обличчі кентавра промайнула зневага.

 — Я…​ старався щось прочитати про кентаврів, коли досліджував віщування. Більшість авторів відкидали віщування кентаврів як щось сміховинне без жодного пояснення. Чаклуни не розуміють, що таке аргументи, для них немає різниці між тим, щоб назвати ідею чи людину сміховинною, і тим, щоб навести свідчення, чому ідея хибна…​ Я гадав був, що чаклуни просто вигадали для глузування, що кентаври використовують астрологію…​

 — Чому? — повільно спитав кентавр. Він зацікавлено нахилив голову.

 — Бо рух планет передбачено на тисячі років наперед. Якби я спитав у певних маґлів, я міг би показати діаграму, який саме буде вигляд у планет з цієї точки за десять років. Чи змогли б ви на базі цього робити передбачення?

Кентавр похитав головою.

 — З діаграми? Ні. Світло планет, комети, легкі зсуви самих зірок, цього я б не побачив.

 — Орбіти комет також прораховані на тисячі років наперед, тож вони не мають надто корелювати з поточними подіями. А світлу зірок потрібні роки, щоб дістатися до Землі, і самі зірки взагалі майже не рухаються, принаймні цього неможливо побачити. Тож очевидна гіпотеза така: кентаври мають природний магічний талант до передбачення, який ви просто, ну, переносите на нічне небо.

 — Можливо, — задумливо сказав кентавр. Він опустив голову. — Інші б проштрикнули тебе за такі слова, але я завжди хотів знати те, чого не знаю. Чому нічне небо пророкує майбутнє — цього я точно не знаю. Складно засвоїти й саме вміння. Можу сказати лише, сине Лілі, що навіть якщо те, що ти кажеш, і правда, воно не видається корисним.

Гаррі трохи розслабився. До нього звернулися „сине Лілі‟, тож кентавр не вважав його просто випадковим чужинцем у лісі. Крім того, напад на учня Гоґвортсу, напевно, призведе до якоїсь страшенної відплати для не-чаклунського племʼя кентаврів у лісах, і цей кентавр мав про це знати…​

 — Маґли засвоїли, що є сила в правді, в усіх частинках правди, що взаємодіють одна з одною, і її можна віднайти лише шукаючи якомога більше правд. Щоб це зробити, не можна обстоювати хибні погляди жодним чином, навіть якщо ці погляди видаються корисними. Може здаватися, ніби неважливо, чи ваші передбачення ґрунтуються на зірках, чи це природний талант, який ви просто переносите на зірки. Але якщо ви хочете справді розуміти віщування, чи, до речі, зірки, то дійсна правда про передбачення кентаврів — це факт, що впливає на інші правди.

Кентавр повільно кивнув.

 — Тож безпаличкові стали мудрішими за чарівників. Оце так жарт! Скажи мені, сине Лілі, чи маґли у своїй мудрості кажуть, що невдовзі небеса спорожніють?

 — Спорожніють? — спитав Гаррі. — Ем…​ ні?..

 — Інші кентаври цього лісу тримаються подалі від твоєї особи, бо ми присягли не протистояти руху небес. Бо, втрутившись у твою долю, ми станемо менш невинними у тому, що насувається.

 — Я…​ не розумію.

 — Не розумієш. Ти невинний, як і кажуть зірки. А вбити щось невинне заради порятунку власного життя — страхітливий вчинок. Після такого вчинку лишається лише прокляте життя, напівжиття. Будь-якого кентавра безперечно виженуть, якщо він умертвить лоша.

Спис блискавично майнув — надто швидко для очей Гаррі, і вибив йому з руки паличку.

Черговий могутній удар прийшовся в сонячне сплетіння Гаррі, він впав на землю лісу, майже не міг дихати, хотілося блювати.

Гаррі потягнувся до часовороту під мантією, але торець спису відкинув руку з такою силою, що міг би зламати пальці. Гаррі спробував іншою рукою, але й ту відкинуло…​

 — Мені шкода, Гаррі Поттере, — сказав кентавр, а тоді здивовано підвів очі.

Спис крутнувся й здійнявся вгору, перехопивши блискавку. Потім кентавр кинув спис та відчайдушно кинувся вбік. Зелений спалах світла промайнув повз нього, а тоді одразу ще один. Тоді вже третій спалах влучив прямо в кентавра.

Кентавр пав і більше не рухався.

Гаррі довго приводив дихання в норму, деякий час підводився на ноги, підібрав паличку, і каркнув:

 — Що?

Тоді відчуття невідворотного, майже матеріальна сила в повітрі, знову наблизилася.

 — П-професоре Квірел? Що ви тут робите?

 — Ну, — помірковано сказав чоловік у чорному плащі, — вам треба було впасти в шал і влаштувати гармидер у Забороненому лісі посеред ночі, а мені треба було почекати трохи поза вашою можливістю мене відчути, і спостерігати. Не можна залишати учня самого в Забороненому лісі. Це має бути очевидно постфактум.

Гаррі витріщився на полеглого кентавра.

Тіло коня не дихало.

 — Ви…​ ви вбили його, це була Авада Кедавра…​

 — Я не завжди розумію, що решта людей думає про моральність, містере Поттер. Але навіть я знаю, що згідно загальноприйнятої моралі, вбити нелюдську істоту, що от-от вбʼє дитину-чаклуна — прийнятно. Можливо, вас не обходить частина „нелюдська‟, але він збирався убити вас. Навряд чи його можна назвати невинним…​

Професор із захисту замовкнув, поглянув на Гаррі, який підвів тремтячу руку до роту.

 — Ну, — сказав професор із захисту тоді, — ви отримали свій урок, можете про це поміркувати. Списи кентаврів здатні блокувати багато заклять, та ніхто не намагається блокувати, якщо закляття має певний зелений колір. Через це корисно знати зелені оглушальні прокльони. Ну справді, містере Поттер, ви вже мали б розуміти принцип моїх дій.

Професор із захисту підійшов ближче до тіла кентавра, і Гаррі несвідомо відступив на крок, тоді на другий, бо здійнялося жахливе відчуття СТІЙ, НЕ ТРЕБА…​

Професор із захисту став на коліна й приклав паличку до голови кентавра.

Деякий час паличка там і лишалася.

Кентавр підвівся, кліпнув очима, і знову дихав.

 — Забудь про це все, — наказав професор із захисту. — Йди геть і забудь все про цю ніч.

Кентавр пішов геть, чотири конячі ноги рухалися дивно синхронно.

 — Тепер щасливий? — доволі сардонічно спитав професор із захисту.

Голос Гаррі так і не повернувся до норми.

 — Він хотів убити мене.

 — Та заради Мерліна…​ так, він хотів вас убити. Звикайте. Лише в нудних людей немає такого досвіду.

Гаррі лише хрипко вимовив:

 — Чому…​ чому він хотів…​

 — Та з будь-яких причин. Я би збрехав, якби сказав, що ніколи не думав сам вас убити.

Гаррі втупився в дерева, за якими зникнув кентавр.

Гаррі досі здавалося, що його мозок напівполаманий, ніби двигун не спрацював, проте Гаррі не міг уявити, яким чином це могло б бути хорошим знаком.


Новини́ про те, що Драко Мелфоя ледь не зʼїло якесь жахіття, було достатньо, щоб повернути Дамблдора звідти, куди він зникав, розбудити лорда Мелфоя та вродливого чоловіка леді Ґрінґрас, прибула Амелія Боунз. Гадане жахіття викликало скептицизм навіть у Дамблдора, і виникло припущення, що було застосовано чари хибної памʼяті. Гаррі сказав (після внутрішньої суперечки про наслідки того, що люди вважатимуть, ніби лісом нишпорить демон), що насправді не памʼятає, щоб докладав таких саме зусиль, як для залякування дементора, це темне створіння просто пішло. Саме такого й можна було сподіватися, якби хтось створив хибну памʼять і не знав, як саме цього досягнув Гаррі. Згадали імена Белатриси Блек, Северуса Блека та Квіріна Квірела, як достатньо сильних чарівників, щоб пересилити всіх присутніх тоді й накласти чари хибної памʼяті, і Гаррі знав, що Луціус думав на Дамблдора. Аврори давали свідчення, обговорення йшло колами, люті звинувачувальні погляди, різкі зауваження о другій ранку. Були пропозиції, голосування та наслідки.

 — І ти вважаєш, — тихо сказав до Гаррі директор Дамблдор, коли все вляглося й вони вдвох лишилися наодинці, — що те, що ти накликав на Гоґвортс, — поліпшення?

Гаррі сидів у залі нарад, з якої інші вже пішли були. Його лікті лежали на колінах, обличчя було вперте в долоні. Професорка Макґонеґел не використовувала часоворот щодня, як вони, тож швидко пішла була до ліжка.

 — Так, — після надто довгих вагань відповів Гаррі. — З моєї точки зору, директоре, справи в Гоґвортсі, нарешті, стали нормальними. Ось як має бути, коли чотирьох дітей відправляють у Заборонений ліс вночі. Має бути величезна метушня, констеблі мають зʼявитися, а відповідальних мають вигнати.

 — І ти вважаєш, що то добре, — тихо сказав Дамблдор, — що людину, яку ти вважаєш відповідальною, як ти це кажеш, вигнали.

 — Так, я й справді так вважаю.

 — Арґус Філч служив цьому закладові десятиліттями.

 — І коли йому дали сироватку правди, — втомлено сказав Гаррі, — Арґус Філч розповів, що відправив був одинадцятирічного хлопця до Забороненого лісу в сподіванні, що з ним станеться щось жахливе, лише через те, що вважав, ніби батько хлопця відповідальний за смерть його кицьки. Три інших учні в компанії Драко жодним чином не вплинули на його рішення. Я би наполягав на строку в тюрмі, але в цій країні концепція тюрми — це Азкабан. Також зазначу, що Філч був неймовірно неприязний до дітей, і я очікую, що гедонічний індекс школи значно поліпшиться, коли він піде, хоча, гадаю, це не має для вас значення.

Очі директора за серпастими окулярами були непроникні.

 — Арґус Філч — сквиб. Робота в Гоґвортсі — це все, що він має. Тобто мав.

 — Мета цієї школи полягає не в тому, щоб працевлаштовувати співробітників. Я знаю, що ви, напевно, провели з Філчем часу більше, ніж з будь-яким окремим учнем, але це не має робити внутрішній світ Філча для вас важливішим. В учнів теж є внутрішній світ.

 — Тебе зовсім це не турбує, Гаррі? — тихо спитав Дамблдор. — Страждання, які ти спричиняєш.

 — Мене турбують невинні, — сказав Гаррі. — Наприклад, містер Геґрід, як ви помітили, я переконував усіх, що його дії не варто вважати злісними — лише ненавмисними. Мене влаштовує, щоб містер Геґрід тут працював, доки він більше нікого не поведе до Забороненого лісу.

 — Я гадав був, що тепер, коли Рубеуса виправдали, він може викладати догляд за магічними істотами, коли Сілванус полишить цю посаду. Але великою мірою цей предмет викладають в Забороненому лісі. Тож цьому теж тепер не статися через твої дії.

Гаррі повільно сказав:

 — Але ж…​ ви сказали нам, що містер Геґрід просто не сприймає магічних істот як загрозу чарівникам. Що в містера Геґріда когнітивні недолік, і він справді не міг уявити, що Драко чи Трейсі можуть постраждати, і саме через це містер Геґрід спокійно лишив їх самих у Забороненому лісі вночі. Це була неправда?

 — Ні, це правда.

 — Тоді хіба містер Геґрід не стане найгіршим з можливих викладачів догляду за магічними істотами?

Старий чарівник поглянув на Гаррі з-понад серпастих окулярів. Він сказав хрипким голосом:

 — Містер Мелфой і сам не побачив тоді нічого недоброго. Не така вже й неймовірна була хитрість Арґуса, Гаррі Поттере. А Рубеус може ще дорости до такої посади. Це було б…​ усе, чого Рубеус бажав, його найбільша мрія…​

 — Ваша помилка, — сказав Гаррі, втупившись у коліна, і почуваючись принаймні на десять відсотків від максимальної втомленості, — це когнітивне упередження, яке такі як я називають „нехтування масштабом‟. Ви уявляєте, яким щасливим буде містер Геґрід, коли почує цю новину. Розгляньте наступні десять років і тисячу учнів, що вивчають магічних істот, і десять відсотків з них, які отримають опік від попеляшки. Жоден учень не зазнає такої шкоди, що могла б зрівнятися з радістю містера Геґріда, проте постраждає сотня учнів, а щасливим буде лише один вчитель.

 — Може й так, — сказав старий чарівник. — А твоя власна помилка, Гаррі, полягає в тому, що ти не відчуваєш біль тих, кому шкодиш, щойно завершив множення.

 — Можливо, — Гаррі не відводив погляду від колін. — А може все навіть гірше. Директоре, що це означає, якщо я не подобаюся кентаврові?

Що означає, якщо представник раси магічних кентаврів, що відомі своїм знанням віщування, читає тобі лекцію про людей, що не розуміють наслідків дій, вибачається, а тоді намагається проштрикнути тебе списом?

 — Кентавр? — здивувався директор. — Коли це ти…​ а, часоворот. Це через тебе я не міг повернутися назад у час перед початком події через можливість парадоксу.

 — Справді? Напевно так, — Гаррі неуважно похитав головою. — Вибачте.

 — За лише жменькою винятків, — сказав Дамблдор, — кентаври не люблять чарівників, жодного з нас.

 — Це було щось більш особисте.

 — Що тобі сказав кентавр?

Гаррі не відповів.

 — Та, — директор завагався. — Кентаври часто помилялися, і якщо хтось у цьому світі й може заплутати самі зірки, то це ти.

Гаррі підвів погляд і побачив, що сині очі директора полагіднішали за півмісячними окулярами.

 — Не варто надто про це бентежитися, — сказав Албус Дамблдор.