Розділ 71. Пошук себе, ч.6

 — Ну, — прошепотіла Дафна якомога тихіше, — принаймні тепер мені більше не здається, що я єдина нормальна людина в Гоґвортсі.

 — Бо тепер в тебе є всі ми — твої друзі? — прошепотіла Лаванд Браун, що йшла навшпиньки ліворуч від неї.

 — Гадаю, вона не це мала на увазі, — пробурмотіла генерал Ґрейнджер ліворуч від Лаванди.

Вони повільно й обережно скрадалися коридорами Гоґвортсу, усі вісім нашорошили вуха, щоб почути найменші звуки біди, ніби вони були посеред битви й очікували на засідку ворожих солдатів. Тільки цього разу вони шукали хуліганів, яких треба перемогти, та жертв, яких треба врятувати. На це в них був час між сніданком та уроком гербалогії в Лаванди й Парваті.

Трохи раніше Лаванда переконувала була їх: якщо одна першокласниця змогла оглушити трьох старших цькувальників, то вісім першокласниць мають бути в змозі впоратися з двадцятьма чотирма старшими хуліганами, бо „множення‟.

Судячи з того, як генерал Ґрейнджер несамовито торохтіла й махала руками, її ці слова не надто переконували.

Падма довгий час мовчала на початку суперечки, а потім вдумливо зазначила, що навіть у Гоґвортсі побиття першокласниць, напевно, доволі погано впливало на репутацію хуліганів.

Парваті тоді виструнчилася й заявила, що з цього випливало, що лише вони здатні якось розвʼязати проблему цькування в Гоґвортсі, а через що все це ставало справді дійсно героїнічним. Крім того, їхні батьки переїхали були в Британію саме для того, щоб вони вдвох могли відвідувати єдину чаклунську школу у світі зі смертністю 0%, а який це мало сенс, якщо вони не спробують чогось цікавого?

На це генерал Ґрейнджер відповіла, що Паваті анікрапельки не розуміла, в чому сенс репутації бездоганної безпеки…​

Лаванда сказала, що якщо вони справді просто друзі, а не послідовники Герміони, як вважав професор Квірел, то вони мають з таких приводів голосувати.

Дафна очікувала, що її голос буде вирішальним, коли Герміона, Сьюзен та Анна проголосують „ні‟. Тому Дафна старанно міркувала, коли перший наплив ентузіазму зійшов. Зрештою, вона зі Слизерину, а це означало, що її обовʼязок пильнувати їхні власні інтереси, доки вони всі бігають та намагаються допомогти людям…​ Це її задача — оцінити, наскільки це насправді ризиковано, і чи варте воно того для їхніх інтересів — саме так би вчинила її матір. Завжди піклуватися про себе й своїх друзів — ось що таке бути справжнім слизеринцем.

 — Підтримую, — тремтячим голосом вимовила маленька перелякана гафелпафка Анна Ебот.

Після цього Дафна, Сьюзен та Герміона мусили йти з іншими пʼятьма — вони жодним чином не могли дозволити решті йти самим. Бо жодному ґрифіндорцеві не пробачать, якщо він нашкодить останньому нащадку родини Боунз, і жоден слизеринець не наважиться атакувати доньку шляхетного й найдавнішого роду Ґрінґрас. (Принаймні, Дафна на це сподівалася.) А генерал Ґрейнджер, що все це почала…​ її навіть не варто було питати.

І ось коридори Гоґвортсу проминали повз один за одним, дівчата тримали руки поряд з паличками, а камінь, дерево й смолоскипи вічного вогню вигулькували перед ними й зникали за їхніми спинами. Якось вони почули кроки й затамували подих, палички ледь не випали з їхніх рук, та виявилося, що це був лише якийсь старший рейвенкловець, що йшов сам, призупинився, зацікавлено на них поглянув, а тоді хмикнув, повернув погляд до книжки та пішов собі.

Героїні пройшли навшпиньках повз величні дубові панно з вирізьбленими позолоченими фресками й підійшли до глухого кута з дверима до хлопчачого туалету, розвернулися, і попленталися назад вздовж величних дубових панно з вирізьбленими позолоченими фресками, далі звернули до запорошеного коридору зі старої цегли, яку тримав потрісканий цемент, після чого вийшло, що вони зробили коло, і їм довелося розпитати портрет, тоді вони пішли вниз іншим запорошеним коридором зі старої цегли, піднялися короткими мармуровими сходами, після яких вони б опинилися на четвертому з половиною поверсі, якби вони були деінде, а не в Гоґвортсі, і знову бруківка, дахові вікна, крізь які лилося сонячне проміння, хоч вони й близько не дійшли до даху, потім вони пішли звивистим проходом, що призвів їх до іншого хлопчачого туалету — табличка з силуетом у мантії, що дзюрчав в унітаз, не залишала жодних сумнівів.

Вісім дівчат стояли навпроти зачинених дверей та витріщалися на них із певною втомою.

 — Мені нудно, — сказала Лаванда.

Падма урочисто дістала кишеньковий годинник з мантії та подивилася на нього.

 — Шістнадцять хвилин тридцять секунд, — сказала вона. — Новий рекорд тривалості утримання уваги в Ґрифіндорі.

 — Я також вважаю, що нічого не вийде, — сказала Сьюзен. — А я з Гафелпафу.

 — А знаєте, — задумливо сказала Лаванда, — цікаво, може насправді герої — це ті люди, з ким насправді трапляється щось цікаве, коли вони ось так йдуть шукати пригод.

 — Закладаюся, так і є, — сказала Трейсі. — Закладаюся, якби з нами був Гаррі Поттер, ми б зіткнулися з трьома цькувальниками та прихованою кімнатою, що напхом напхана скарбами, протягом перших пʼяти хвилин. Закладаюся, генералу Хаосу достатньо просто піти в туалет і він, ну, знаходить Таємну Кімнату Слизерина чи щось таке…​

Дафна не могла пропустити це повз вуха.

 — Ти гадаєш, що лорд Слизерин зробив вхід до Таємної кімнати в туалеті…​

 — Я маю на увазі, — перервала Сьюзен, Трейсі встигла лише розкрити рота для відповіді, — що в нас немає шансів справді знайти бодай якогось цькувальника. Тобто їм достатньо лише знайти якогось гафелпафця, а нам треба зустріти їх у правильну мить, розумієте? І це добряча проблема, бо якби ми знайшли їх, нас розчавили б мов жуків. Може просто пройдемо заборонений коридор на четвертому поверсі, як і належить?

Лаванда зневажливо фиркнула.

 — Справжньою героїнею не стати, якщо просто робити заборонені речі, які директор каже не робити!

(Дафна намагалася осягнути розумом це твердження й тихо дякувала Сортувальному Капелюхові за те, що він її навіть поряд з Ґрифіндором не відсортував.)

 — До речі…​ — повільно промовила Парваті, — ну які шанси, що Гаррі Поттер зустрів пʼятьох хуліганів першого ж ранку в школі? У нього має бути якийсь метод їх знаходити.

Так трапилося, що Дафна так стояла, що при погляді на Парваті в її полі зору була також і Герміона, тож Дафна помітила, як перемінилося обличчя рейвенкловки — і тоді вона збагнула, що генерал Сонечка теж знайшла цькувальників зовсім нещодавно…​

 — О! — вигукнула Падма, ніби щось зрозуміла. — Ну звісно! Йому сказав привид Салазара Слизерина!

 — Що? — водночас вимовила Дафна й ще кілька людей.

 — Ось чий привид мене налякав був, я майже впевнена, — пояснила Падма. — Тобто, я це зрозуміла лише потім, але…​ так. Привидові Салазара Слизерина не до вподоби, коли слизеринці цькують людей, він вважає, що це безчестить його імʼя, і привид досі має доступ до захисних чарів Гоґвортсу, тож знає все, що відбувається, я певна.

Дафна так і не закрила рота. Анна закрила чоло рукою та спиралася на камʼяні стіни, а очі Трейсі палали, мов маленькі брунатні зорі.

Привид Салазара Слизерина?

Обʼєднався був з Гаррі Поттером?

І надіслав був Герміону Ґрейнджер зупинити команду Дерика?

Вона готова була віддати сто ґалеонів, щоб побачити, як Драко Мелфой сприйме ці новини.

Хоча Падма вже все розпатякала, і, враховуючи, як швидко поширюються чутки в Гоґвортсі, Мілісент напевно вже розповіла була йому півгодини тому…​

Насправді…​ тепер, коли Дафна подумала про це…​

 — Отже, — сказала Парваті. — Нам треба спитати в Хлопчика-Що-Вижив, як знайти привида Салазара Слизерина? Ого, якщо я вже кажу таке вголос, певно, я й справді перетворююся на героїню…​

 — Так! — вигукнула Лаванда. — Нам треба спитати Хлопчика-Що-Вижив, як знайти привида Салазара Слизерина!

 — Нам треба спитати…​ Хлопчика-Що-Вижив…​ як знайти привида Салазара Слизерина, — нервово повторила Анна, ніби вичавлювала з себе кожне слово.

 — А якщо навіть це не спрацює, — крикнула Трейсі, — ми оглушимо Гаррі Поттера, звʼяжемо його й візьмемо його з собою!


Про щось це свідчило, міркувала Герміона Ґрейнджер, доки всі вісім дівчат швидким кроком поверталися лабіринтом звивистих вузеньких проходів під назвою Гоґвортс, час перед наступним заняттям вже вичерпався, а їм так і не трапився жоден цькувальник. І свідчило це про щось доволі сумне, та вона справді не знала, керує Гаррі Поттером привид Салазара Слизерина, фенікс чи щось інше. І хай що Гаррі зробив був, вона сподівалася, що це не спрацює для них. А понад усе вона сподівалася, що інші не проголосують за пропозицію Трейсі оглушити Гаррі Поттера й носити його непритомне тіло з собою для прикликання Пригод. Це звісно не могло спрацювати в справжньому житті, а якби спрацювало, то вона б усе це кинула.

Герміона почергово поглянула на кожну відьму: Трейсі теревенила з Лавандою, інші подеколи щось коментували. А тоді вона перевела погляд на дівчину, що була понурою й тихою, наразі єдину людину, чиїх поточних думок вона взагалі не була здатна передбачити.

 — Анна? — сказала вона дівчинці поряд. Герміона намагалася розмовляти якомога лагіднішим тоном. — Ти не мусиш відповідати, та якщо ти не проти розказати, чому ти проголосувала за боротьбу з цькувальниками?

Герміона гадала була, що спитала це тихо, та всі зупинилися, а Лаванда з Трейсі припинили розмову й споглядали за ними.

Щоки Анни вже почали наливатися румʼянцем, і коли Анна вже відкрила рота…​

 — Очевидно, вона сміливіша, ніж ти вважаєш, — сказала Лаванда.

Анна заклякла з розкритим ротом.

Тоді закрила його.

Було добре видно, як вона ковтнула слину, а її щоки почервоніли ще сильніше.

Анна глибоко вдихнула й тихесенько промовила:

 — Мені подобається один хлопець.

Гафелпафка аж здригнулася, коли це вимовляла, вона знервовано кинула оком на всіх, а всі дивилися на неї, і мовчанка затягувалася.

 — Ем, ну і? — зрештою сказала Сьюзен.

 — Мені подобаються пʼять хлопців, — сказала Лаванда.

 — Ми з Падмою знали, що нам обом подобатимуться одні й ті самі хлопці, — сказала Парваті, — тож ми склали список і підкинули кнат, щоб визначити, хто вибиратиме першою.

 — Я знаю, з ким мені призначено долею одружитися, — сказала Трейсі. — Мені начхати, що з цього приводу вважає світ, він — мій!

Через це решта дівчат очікувально поглянули на Герміону, чий розум повністю винесла остання репліка Трейсі, тож вона вирішила зосередитися на тому, що сказала Анна.

 — Ем, — сказала Герміона. Вона дуже старалася продовжувати розмовляти лагідно. — Анно, ти вирішила приєднатися до Спілки Сприяння Руху Англійських Героїнь-Чарівниць, аби справити враження на хлопця, ставши героїнею?

Гафелпафка знову кивнула, її щоки навіть сильніше почервоніли, доки вона втупилася у власне відображення у своїх чорних дзеркальних туфлях.

 — Насправді їй подобається Невіл Лонґботом, — сказала Дафна. Слизеринка скорботно зітхнула. — Та на жаль для неї, він одружиться з кимось іншим. Дуже трагічно.

Від цієї репліки Анна високо вереснула, але не відірвала погляду від власного взуття.

 — Заждіть, що? — запитала Лаванда. — Невіл одружиться з кимось іншим? Звідки ти знаєш? З ким?

Дафна лише понуро похитала головою.

 — Даруйте, — сказала Герміона.

Коли решта звернули на неї увагу, вона вимовила лише „Е…​‟, доки збиралася з думками.

 — Я хочу сказати, ем…​ Анно…​ старатися стати героєм, щоб сподобатися хлопцеві, — не надто феміністично.

 — Насправді правильно „фемінно‟, означає „жіночість‟, — сказала Падма.

 — Чому ти називаєш Анну не жіночою? — обурилася Сьюзен. — Немає нічого не жіночого в бажанні справити враження на хлопця.

 — Крім того, — спантеличено додала Парваті, — хіба вся суть не в тому, що ми стараємося стати героями, хоч це й не надто жіночо?

Подальшу дискусію Герміона не згадуватиме як найуспішнішу свою промову з політичної освіти. Вона намагалася пояснити, а після суперечки намагалася пояснити ще раз, та інші сім дівчат дивилися на неї дедалі скептичніше. Потім Дафна оголосила владним тоном майбутньої леді Ґрінґрас, що коли цей фемінізм означав, що дівчатам не дозволено бігати за хлопцями так, як дівчатам хочеться, то хай цей фемінізм залишається в маґлівському світі, де йому й місце. Лаванда запропонувала створити відьмізм, згідно з яким відьмам треба робити все, що вони забажають, і це здавалося їй значно веселіше за фемінізм. І нарешті Падма завершила дискусію, стомлено зазначивши, що немає сенсу про це сперечатися, бо С.С.Р.А.Г.Ч. жодним чином не повʼязаний з фемінізмом — це просто рух за те, щоб більше дівчат ставали героями.

Тоді Герміона здалася.


Коли того дня заняття чарів завершилося й рейвенкловці першого класу почали покидати кабінет, Герміона вже внутрішньо здригалася. Вони ледве встигли на урок перед дзвінком, їм довелося бігти до своїх місць, тож часу на те, щоб жахлива подія вже сталася, не було. Та це лише означало, що Герміона очікувала на цю катастрофу все заняття.

Звісно, коли професор Флитвік пропищав, що урок завершено, всі підвелися зі стільців, і Гаррі почав до неї йти. Вона запхала книжку до свого мокового капшучка та хутко пішла до дверей, розчахнула їх і попрямувала до коридорів, і, звісно, Гаррі здивовано пішов слідом, адже в них на цей час було призначено сумісне відвідування бібліотеки…​

 — Герміоно? — запитав Гаррі, зачинивши за собою двері. — Щось трапилося?

Двері за спиною Гаррі відчинилися, щойно він їх зачинив, ледве на вдаривши його, коли він відступив на крок, і з кабінету вийшла Падма Патіл із грізною рішучістю на лиці.

 — Перепрошую, містере Поттер, — високим дівчачим голосом пролунали жахливі слова і рознеслися коридором, мов похмурі дзвони долі, — можна спитати у вас про дещо?

Брови Гаррі здійнялися, і він відповів:

 — Звісно, ти можеш спитати.

 — Чи не міг би ти розказати, як звʼязатися з привидом Салазара Слизерина? Ми хочемо, щоб він повідомляв нам, де знайти цькувальників, як він повідомляє про це й тобі.

Ненадовго в коридорі запанувала тиша.

Тоді двері знову розчахнулися, і Су зацікавлено визирнула…​

 — Ну, ми зараз ідемо в бібліотеку, — звичайним тоном сказав Гаррі, на його обличчі не було анікраплі напруженості, — може приєднаєшся до нас?

І він пішов у напрямку, що вів до бібліотеки по парних днях місяця. Су рушила за ним, та Гаррі на мить озирнувся.

Лише коли Гаррі завернув за ріг, він витягнув паличку, а тоді тихо й точно вимовив „Квіетус‟. Лише після цього він подивився на Падму й сказав:

 — Цікавий здогад, міс Патіл.

Падма аж сяяла самовдоволенням.

 — Я мала б здогадатися ще раніше, — сказала вона. — Привид трохи шипів, коли розмовляв, і я одразу подумала про парселмову, ще перед тим, як він почав розповідати про Ґодрика Ґрифіндора.

Вираз обличчя Гаррі не змінився.

 — Дозвольте спитати, міс Патіл, ви з кимось поділилися цією думкою…​

 — Вона сказала про це перед усім С.С.Р.А.Г.Ч., — відповіла Герміона.

По очах Гаррі було видно, що він швидко щось обмірковує, а тоді він сказав:

 — Герміоно, а яка ймовірність того…​

 — Вона сказала це в присутності Лаванди і Трейсі.

 — Ем, — сказала Падма. — Не варто було?


 — Зачекай тут, — прогарчав містер Ґойл і завернув за ріг. Тоді почувся стукіт у двері особистої кімнати Драко Мелфоя.

Трейсі було дещо ніяково, та вона нагадала собі, що Падма вже все розпатякала, тож хтось безсумнівно розкаже Драко Мелфою, і чому б їй не бути цим кимось. Вона ж не була в якомусь боргу перед Гаррі Поттером, а слизеринці мали робити те, що допомагає їм досягти своєї амбіційної мети.

Вона почала була колекціонувати амбіційні цілі після того, як професор Квірел нагримав був на неї. Наразі вона вирішила, що хоче власну мітлу „Німбус 2000‟, стати неймовірно відомою, одружитися з Гаррі Поттером, їсти шоколадні жабки на сніданок щодня, і перемогти принаймні трьох темних лордів, просто щоб професор Квірел знав, хто тут посередність.

 — Містер Мейлфой прийме вас, — сказав низьким загрозливим тоном містер Ґойл, коли повернувся. — І краще б це не виявилося марнуванням його часу.

Хлопець трохи понависав над нею, а тоді відступив убік.

Трейсі додала до списку своїх цілей власних слуг та зайшла.

Особиста кімната Мелфоя нічим не відрізнялася від кімнати Дафни. Трейсі трохи сподівалася на алмазні канделябри чи золоті фрески на стінах — при Дафні вона б такого ніколи не сказала, та рід Мелфоїв був на сходинку вищим від Ґрінґрасів. Але це була просто невеличка спальня, як і в Дафни. Єдиною відмінністю було те, що речі Мелфоя прикрашали срібні змії замість смарагдових рослин.

Коли вона переступила поріг, Драко Мелфой — він був бездоганно одягнутим навіть у власній кімнаті — підвівся з-за стола й привітав її невеличким дружнім кивком. На його обличчі грала чарівлива усмішка, ніби вона була кимось важливим, через що Трейсі так розхвилювалася, що всі заготовлені репліки вилетіли їй з голови й вона просто випалила:

 — Я хочу дещо вам розповісти!

 — Так, Ґреґорі казав про це, — одразу зреагував Драко Мелфой. — Міс Девіс, будь ласка, сідайте.

Він вказав на свій власний стілець, а сам сів на ліжко.

Їй трохи запаморочилося в голові, коли вона обережно вмостилася на стільці Мелфоя. Її пальці бездумно смикали мантію в спробах надати їй такий саме елегантний та рівний вигляд, як у мантії Драко Мелфоя…​

 — Отже, міс Девіс, — сказав Драко Мелфой. — Про що ви хотіли мені розповісти?

Трейсі завагалася, та в Мелфоя на обличчі зʼявилося нетерпіння, і тоді вона просто видала все — все те, що Падма розказала була про привида Салазара Слизерина, про те, як той направляє Гаррі Поттера зупиняти цькувальників, і як Дафна пізніше розповіла їй про те, що Герміона Ґрейнджер також у цьому замішана…​

Драко Мелфой і бровою не повів, доки вона розповідала, — зовсім. І тоді раптом Трейсі стало зле.

 — Ти не віриш мені! — сказала вона.

Ненадовго запанувала тиша.

 — Ну, — сказав Драко Мелфой уже не з такою чарівливою усмішкою, — я вірю, що ти чесно переповіла слова Падми та Дафни, отже дякую, міс Девіс.

Хлопець підвівся з ліжка, і Трейсі, цілковито бездумно, також підвелася зі стільця.

Вже коли він провів її до дверей, і вона ледь не повернула дверну ручку, Трейсі спало на думку, що…​

 — Ти не спитав, чого я хочу за цю інформацію, — сказала вона.

Драко Мелфой якось дивно на неї поглянув — вона не знала, що це мало б означати, а він не сказав ані слова.

 — Ну, хай там як, — сказала Трейсі, раптом змінивши свій попередній план, — я не хочу нічого за цю інформацію. Просто дружньо поводжуся.

На лиці Драко промайнув подив, та він майже одразу опанував себе і його обличчя знову не видавало емоцій, коли він сказав:

 — Нелегко стати другом Мелфоя, міс Девіс.

Трейсі щиро всміхнулася.

 — Ну, я тоді просто й далі буду дружньою, — сказала вона й вийшла з кімнати.

Вона почувалася як справжня слизеринка. Можливо, вперше за своє життя. І вона щойно вирішила, що Драко Мелфой буде одним з її чоловіків.


Коли дівчина пішла, Ґреґорі зайшов, знову зачинив двері й сказав:

 — Усе гаразд, містере Мелфой?

Драко нічого не відповів своєму слузі й другу. Його очі витріщалися вдалечінь, ніби він намагався поглянути крізь стіни своєї кімнати, крізь озеро Гоґвортсу, що розкинулося навколо підземель Слизерину, крізь кору Землі, атмосферу та міжзоряний порох Чумацького Шляху, і осягнути цілковиту порожнечу й темряву, що існувала між галактиками, і якої ніколи не бачив жоден чарівник та жоден чаклун.

 — Містере Мелфой? — дещо стурбовано запитав Ґреґорі.

 — Не можу повірити, що я повірив кожному її слову, — сказав Драко.


Дафна дописала останній дюйм з трансфігурації та поглянула в інший бік вітальні Слизерину, де Мілісент Булстроуд досі виконувала домашнє завдання. Прийшов час прийняти Рішення.

Якщо С.С.Р.А.Г.Ч. буде оглушати цькувальників наліво й направо, цькувальникам це без сумніву не надто сподобається. І вони з цього приводу спробують зробити щось неприємне, це теж не підлягало сумнівам. З іншого боку, якщо хулігани вчинять щось справді страшне, Герміона може попросити Гаррі Поттера про допомогу, або вони можуть використати всі свої спільні бали Квірела й попросити професора із захисту про послугу…​ Ні, насправді Дафну хвилювало лише одне: чи не справить це все погане враження на професора Снейпа. Завжди треба піклуватися про хороші стосунки з професором Снейпом.

Та відколи вона кинула виклик Невілові на найдавнішу дуель, вона помітила, що люди почали сприймати її інакше. Навіть слизеринці, що спочатку кепкували з неї, сприймали її інакше. І раптом Дафна збагнула, що бути донькою шляхетного й найдавнішого роду Ґрінґрас викликало значно більше поваги, якщо ти крім того ще й вродлива героїня, що народилася в найдавнішому роді, а не просто красива шляхетна дівчинка. Це скидалося на різницю між виконанням ролі провідною актрисою та виконанням ролі за два ґалеони випадкової людини з огидним сміхом.

Боротьба з цькувальниками, можливо, не найкращий метод стати героїнею. Та батько якось сказав їй, що ігнорування можливостей легко стає звичкою. Якщо ти казав собі, що чекаєш на кращу можливість, то, ну, коли у тебе зʼявиться нова можливість, ти напевно скажеш собі те саме. Батько казав був, що більшість людей усе життя чекають на достатньо хорошу можливість, а потім вони помирають. Батько казав був, що хапання всіх можливостей призведе до всіляких халеп, та це не настільки погано, як бути безнадійним тюхтієм. Батько казав був, що після утворення звички користуватися можливостями можна починати ігнорувати якісь із них.

З іншого боку матір попереджала її не дослухатися всіх порад батька, і сказала, що Дафні заборонено питати про шостий рік батька в Гоґвортсі, доки їй не виповниться тридцять.

Та зрештою в батька вийшло одружитися з матірʼю, і він успішно став частиною найдавнішого роду, це був факт.

Мілісент Булстроуд завершила з домашнім завданням та почала збирати речі.

Дафна підвелася з-за стола й підійшла до неї.

Мілісент опустила ноги зі столу й підвелася, закинувши сумку на плече, а тоді здивовано подивилися на Дафну, що наближалася.

 — Привіт, Мілісент, — тихо й захоплено сказала Дафна, коли наблизилася, — уявляєш, що я сьогодні збагнула?

 — Про те, що привид Салазара Слизерина допомагає Ґрейнджер? Я вже чула…​

 — Ні, — прошепотіла Дафна, — це навіть цікавіше.

 — Справді? — запитала Мілісент не менш тихо й захоплено. — Розповідай!

Дафна змовницьки роззирнулася.

 — Ходімо до моєї кімнати, розповім.

Вони пішли до сходів униз — особисті кімнати були навіть нижче за спальні семикласників…​

Невдовзі Дафна сиділа в своєму зручному стільці, а Мілісент підстрибувала на краю її ліжка.

 — Квіетус, — сказала Дафна, коли вони вже сиділи.

Та замість того, щоб сховати паличку в мантії, Дафна природно опустила руку й залишила паличку — про всяк випадок.

 — Ну гаразд! — сказала Мілісент. — Розповідай уже!

 — Знаєш, що я збагнула? Я збагнула, що ти дізнаєшся про новини так швидко, що ти знаєш про події перед тим, як вони відбуваються.

Дафна була готова до того, що Мілісент пополотніє та знепритомніє, чого вона насправді не зробила, та дівчина явно сильно здригнулася перед тим, як починати все заперечувати.

 — Не хвилюйся, — з найсолодкішою з можливих усмішкою сказала Дафна. — Я нікому не розповім, що ти провидиця. Тобто, ми ж друзі, правда?


Ріанне Фелторн, семикласниця зі Слизерину, старанно працювала над черговим двофутовим рефератом (вона відвідувала всі заняття, крім віщування та маґлознавства, тож її випускний рік складався лише з домашніх завдань), коли її вихователь гуртожитку широким кроком підійшов до її столу й гримнув:

 — За мною, міс Фелторн!

Та пішов геть, не чекаючи навіть, доки вона складе пергамент, книжку та перо.

Коли вона наздогнала професора Снейпа, він чекав за кімнатою та споглядав за нею напівпримруженими очима якось надто зосереджено. Не встигла вона нічого спитати, як він мовчки крутнувся й пішов коридорами, тож вона поспіхом пішла за ним.

Вони спустилися маршем сходів, потім ще одним, нижче за, як їй здавалося, найнижчі рівні підземель Слизерину. Коридори набули справді старовинного вигляду — архітектура повернулася в часі на століття, стіни були з неотесаного каменю, який зʼєднував грубий на вигляд будівельний розчин. Їй спало на думку, чи бува професор Снейп не веде її до справжніх підземель, про які ходили чутки, — підземель Гоґвортсу, що були закриті для всіх, крім викладачів. І, можливо, професор Снейп там чинив жахливі речі з невинними безпомічними молодими дівчинами, та це вона певно просто розмріялася.

Вони спустилися ще одним маршем сходів та прийшли до кімнати, що її складно було назвати кімнатою — просто порожня печера з єдиними дверима. Печеру пронизували темні щілини. Її освітлював один старовинного вигляду смолоскип, що запалав, щойно вони ввійшли.

Професор Снейп дістав паличку й почав застосовувати чари за чарами, вона збилася з ліку як багато чарів він вимовив. Коли майстер зіль завершив з цим, він повернувся до неї обличчям та подивився їй прямо в очі. І сказав рівним голосом, що зовсім не нагадував його звичну протяжну вимову.

 — Ви не згадуватиме про цю справу нікому, міс Фелторн. Ані зараз, ані потім. Якщо це прийнятно, кивніть. Якщо ні, ми повертаємося.

Вона трохи налякано кивнула. Дивна надія зародилася в її серці (ну, не зовсім серці).

 — У мене є для вас дуже просте завдання, міс Фелторн, — безбарвно сказав професор Снейп, — і надзвичайно щедра оплата в пʼятдесят ґалеонів лише компенсує потребу в заклятті памʼяті після виконання.

Вона мимоволі затамувала подих. Може її родина й була багатою, та в неї були сестри, і її тримали на короткому повідці. Для неї це точно була купа грошей.

А тоді вона сприйняла слова „закляття памʼяті‟ і на мить вона розлютилася, бо який в цьому сенс, якщо вона нічого не памʼятатиме, за кого професор Снейп її має?

 — Ви безсумнівно чули, — сказав Северус Снейп, — про міс Герміону Ґрейнджер, генерала Сонечка?

 — Що? — з раптовим жахом та огидою скрикнула Ріанне Фелторн. — Вона ж у першому році! Фу!