Розділ 67. Пошук себе, ч.2

На високих рівнях Гоґвортсу, де кімнати й коридори змінювалися щоденно, де сама територія була непевною, а не лише її мапа, де стабільність замку розчинялася у суміш мрій та хаосу за незмінного архітектурного стилю й зовнішньої матеріальності — на високих рівнях Гоґвортсу невдовзі розпочнеться битва.

Присутність великої кількості учнів на деякий час стабілізує коридори через постійне спостереження. Кімнати й коридори Гоґвортсу інколи переміщувалися, навіть коли люди дивилися прямо на них, проте вони не змінювалися. Навіть після восьми сторіч Гоґвортс досі дещо соромився змінюватися на людях.

Та незважаючи на тимчасову незмінність (як казав був професор із захисту) вищі рівні Гоґвортсу все одно відповідали військовому реалізму: треба було щоразу вивчати територію наново, перевіряти кожну шафу щодо таємних коридорів ще раз.

Була неділя, перше березня, і професор Квірел достатньо одужав, щоб знову проводити свої битви, і вони надолужували згаяне.

Генерал Драконів, Драко Мелфой, дивився на два компаси, які він тримав окремо в кожній руці. Один компас був забарвлений у колір Сонця, а інший переливався всіма кольорами веселки, щоб позначити Хаос. Як знав Драко, в інших двох генералів були власні компаси. Тільки в одній з рук Герміони Ґрейнджер і Гаррі Поттера буде багряно-червоний компас, що мерехтітиме мов вогонь і завжди вказуватиме на найбільше активне угрупування Армії Драконів.

Без цих компасів вони могли б днями шукати й ніколи не знайти один одного — це була небезпека битв у верхніх рівнях Гоґвортсу.

Драко мав погане передчуття щодо того, що станеться, коли Армія Драконів знайде Легіон Хаосу. Гаррі Поттер змінився був, відколи Белатриса Блек втекла. Нащадок Слизерина тепер справді скидався на лорда (і як професор Квірел міг знати, що так станеться?). Драко було б значно спокійніше, якби Герміона Ґрейнджер та її двадцять три солдати билися з ними пліч-о-пліч, та ні ж, генерал Сонечка була пихата до дурості й відмовлялася від допомоги проти генерала Поттера. Вона хотіла здолати Поттера самостійно, як вона йому казала.

Шляхетний і найдавніший рід Мелфоїв втримував свій вплив у Британії впродовж століть завдяки розумінню, що не завжди можна бути наймогутнішим. Інколи інший лорд був просто сильнішим, і треба було змиритися з тим, щоб бути лише його правицею. Можна було накопичити чимало багатства й могутності, якщо впродовж десятків поколінь бути другим у країні. Та щоразу треба бути вкрай обережним, щоб твій рід не затягло вниз, коли черговий твій Лорд впаде. Це була традиція Мелфоїв, яку вдосконалили століття досвіду…​

Тож батько ґрунтовно пояснював Драко, що як він натрапить на когось очевидно сильнішого за себе, Драко в жодному разі не має почати заперечувати це, ображатися на це й лютитися, бо цим може підірвати свою майбутню можливу посаду. Натомість Драко мав докласти всіх зусиль, щоб в розташуванні сил чергового покоління він посів місце не нижче другого.

Ґрейнджер, видається, про це батьки ніколи не розповідали, і вона досі заперечувала очевидний факт, що Гаррі Поттер став сильнішим за неї.

Тож Драко таємно зустрівся був з капітаном Ґольдштейном, капітаном Боунз та капітаном Макміланом, і вони погодилися були зробити все можливе, щоб дракони й Сонечко не зустрілися один з одним, доки вони не зустрінуться з більшою загрозою — Хаосом.

Це не порушувало їхньою угоди проти зрадників, адже щире бажання допомогти своєму війську не було зрадою.

Високий дзвін пролунав у коридорі — сигнал початку битви. За мить Драко прокричав „Уперед!‟ і дракони почали бігти. Це втомить його солдатів, це дасться взнаки, навіть після того, як вони зупиняться й заспокоять дихання, проте вони мусять розташуватися так, щоб Хаос був прямо між ними та Полком „Сонечко‟.


Гаррі з Невілом неквапом йшли коридорами. Гаррі не відривав очей від жовто-золотого компаса, що вказував на Полк Сонечко, а Невіл роздивлявся навкруги — раптом вони натраплять на когось іншого.

Якщо уважно слухати, можна було почути, що їхні кроки були дещо важкими.

 — Отже, — за деякий час сказав лейтенант Хаосу. — Через це ми практикувалися з усією цією додатковою вагою?

Гаррі кивнув, не відводячи погляду від компасу, що вказував на Сонечко. Якщо напрямок почне швидко змінюватися, це означатиме, що вони близько.

 — Я не хотів цього казати при інших, та кілька тижнів — недостатньо, щоб натренувати мʼязи, — сказав Невіл. — Але баланс інший, і мені здається, що вона важить навіть більше, і хіба це не зараховується, як трансфігурація маґлівського артефакту?

 — Ні. Я заздалегідь перевірив. Її можна побачити на статуях Гоґвортсу, отже деякі чарівники колись носили її, навіть якщо просто через таку моду в середньовіччі.

А оскільки ніхто ніколи не використовуватиме цього, хіба що вони битимуться з першокласниками, що використовують такі слабкі закляття, як прокльони сну, Гаррі не видавав жодних корисних ідей.

Вони підійшли до неприємного перехрестя у формі „У‟. Жоден з коридорів не йшов в потрібному напрямку — туди, куди прийде Сонечко, що слідувало за Легіоном Хаосу, що слідував за Драконовою Армією. Тож Гаррі вибрав ніби ліпший з двох варіантів, а Невіл пішов за ним.

 — Краще нам швидко накласти чари тиші на цю штуку, коли ми будемо близько, — сказав Невіл. — Вона дещо шумна, можуть здогадатися.

Гаррі кивнув, а потім сказав „Слушна думка‟ — раптом Невіл не дивився на нього.

Вони повільно йшли камʼяним коридором на верхніх рівнях Гоґвортсу. З простих і вітражних вікон лилося світло. Подеколи вони проходили статуї відьом і драконів, а зрідка навіть чаклунів-лицарів у кольчугах.


Солдати Сонечка швидко йшли довгим широким коридором, вони тримали палички напоготові. Вони не могли використовувати призматичний щит, доки рухалися, проте Парваті Патіл і Дженні Растед наразі підтримували „Контеґос‟ навколо офіцерської групи — вони будуть першою ціллю будь-якої засідки.

Їхньою тактикою в цій битві, як вона з офіцерами вирішили були, буде змішатися з супротивником якомога швидше — вони тренувалися між собою, як підтримувати один одного, не влучати один в одного, і як розташовуватися так, щоб ворожі солдати вагалися перед пострілом. Вони тренувалися лише чотири години, та вона гадала, що її військо все одно матиме перевагу в такому ближньому бою, ніж ті, хто взагалі не мав такого тренування. Така тактика була більш властива Хаосу, проте вони її ще не використовували.

Їй здавалося це хорошою стратегією. І все ж таки, хай як вона старалася втовкмачити своїм солдатам, ті все одно перешіптувалися страшними чутками про те, чого навчаються Гаррі з Невілом. Зрештою, вона пішла обговорити це з капітаном Ґольдштейном, що добре знався на таких речах, як мораль війська, і Ентоні запропонував…​

 — Дивно, — раптом сказав капітан Макмілан. Він похмуро дивився на вогняний та мерехтливий компаси. (Ерні, як сказав би Гаррі, мав гарну просторову уяву, тож йому доручили нести обидва компаси й старатися зрозуміти, що роблять вороги.) — Мені здається…​ Дракони припинили швидкий рух…​ Гадаю, вони з іншого від нас боку Хаосу…​ і, видається, Хаос наближається до них, щоб атакувати, замість того, щоб намагатися вивернутися?

Герміона спохмурніла, доки старалася зрозуміти, і вона побачила такі ж похмурі погляди в Ентоні й Рона. Якщо Хаос і Дракони атакують один одного одразу, і витратять усі сили на боротьбу один з одним, це фактично віддавало перемогу Сонечку…​

 — Поттер гадає, що ми союзники, тому атакує Мелфоя зараз, доки Дракони не обʼєдналися з нами, — сказав Блез Забіні, що зараз був серед звичайних солдатів. — Або Поттер просто вважає, що він може здолати обидва війська послідовно, якщо атакує їх окремо, — слизеринець поблажливо зітхнув. — Ви тепер повернете мені звання офіцера? Без мене ви зовсім безнадійні.

Вони всі проігнорували шум, що надходив з рота Забіні.

 — Ми досі рухаємося в правильному напрямку? — запитав Ентоні.

 — Ага, — відповів Ерні.

 — Ми вже наближаємося? — запитав Рон.

 — Ще ні…​

Саме тоді величезні двері з чорного дерева наприкінці коридору розчахнулися й хряснули об стіну. За ними були дві фігури, що майже повністю були загорнуті в сірі плащі. Сіра тканина приховувала їхні обличчя під сірими каптурами, одна з фігур вже підняла паличку й вказала прямо на неї.

А тоді гра різко змінилася, бо голос Гаррі, хоч високий і напружений через потрібні зусилля, та викрикнув:

 — Закляктус!

Блискавка дуельного рівня полетіла до неї. Герміона була настільки приголомшена, що навіть не почала рухатися, доки не було запізно, а червона лінія світла прорізала їхній щит „Контеґо‟ попереду й вона ледве ухилилася. Вона відчула свербіж у руці там, де червоне світло пролетіло зовсім поряд, і краєм ока побачила, що Сьюзен збило з ніг і та впала на Рона…​

 — Сомніум! — загорлав Ентоні.

А за мить ще десятки голосів закричали „Сомніум!

Герміона хутко підвелася на ноги і побачила, що дві фігури в сірих плащах навіть не поворухнулися.

Вона не могла бачити прокльони сну — закляття були надто слабкі…​

Проте вони всі аж ніяк не могли не влучити.

 — Закляктус! — заверещав Невіл Лонґботом, і друга червона блискавка вистрелила в її напрямку.

Вона без жодної грації повалилася на підлогу, коли несамовито намагалася ухилитися, а коли поспіхом підвелася, задихаючись, побачила, що цього разу закляття влучило в Рона, що намагався підвестися з землі.

 — Привіт, Сонечку, — пролунав з-під каптура голос Гаррі.

 — Ми сірі лицарі Хаосу, — почувся голос Невіла.

 — У цій битві вашими опонентами будемо ми, — продовжив Гаррі, — доки інше військо Хаосу трощить Драконів.

 — І, до речі, — сказав Невіл, — ми невразливі.


Два хлопці у сірих плащах та мантіях, з сірою тканиною над обличчями, стояли навпроти всього війська Сонечка і, видавалося, на них жодним чином не вплинув десяток прокльонів сну.

Дафна почула поряд тихе зітхання, і коли вона озирнулася на звук, то побачила, що губи Анни розтулилися, очі гафелпафки були величезні, і вона витріщалася на…​

Нелегко було б описати безладну мішанину думок, що виникли в розумі Дафни, коли вона побачила, що Анна витріщалася на Невіла, а не на Гаррі, через що якась її частина помітила, що Невіл і справді став нещодавно доволі цікавим серед хлопців, прямо зараз останній нащадок Лонґботомів видавався просто класним, і щось у неї всередині прокинулося, і її власні губи розтулилися, і все, чого її навчила її леді матір про вдавану соромʼязливість, лестощі, шампунь із запахом так сильно вибухнуло в її розумі, що її волосся мало б піднятися біля вух. Вона спостерігала за Герміоною з Гаррі й знала, якої саме романтики вона хотіла…​

Також її леді матір нещодавно розповіла їй про декілька заклять, що їх соромно не знати, якщо ти є частиною шляхетного й найдавнішого роду Ґрінґрас.

 — Тонаре! — крикнула Дафна, направивши паличку ліворуч від себе.

 — Ревам Келваріа! — продовжила вона закляття, тепер з паличкою над головою.

 — Луціс Ґладіус! — вереснула вона, нарешті взявши паличку в обидві руки.

Через неймовірне магічне навантаження їй ледь не довелося стати на коліна, проте вона витримала, і коли яскрава форма остаточно утворилася й стабілізувалася, закляття почало потребувати менше магії.

Втім, в неї все одно було відчуття, що ліпше б цей бій був коротким.

Усі на неї витріщалися — це, звісно, і так було зрозуміло — тож їй варто було б стрибнути прямо до Невіла, а її волосся мало б розвиватися, та все, на що вона була здатна — це спокійно підійти та вказати своїм найдавнішим лезом на Невіла Лонґботома. Те, що всі розійшлися, щоб пропустити її, також було зрозуміло.

 — Імʼя моє Дафна зі шляхетного й найдавнішого роду Ґрінґрас! — крикнула вона. — Ґрінґрас Сонечка! — дуельні формулювання вилетіли їй з голови. Хоч вона й дивилася достатньо пʼєс, щоб знати виклики на смерть та виклики в сплату кровного боргу, та вона ніяк не могла згадати, що пасувало до поточної ситуації, тож вона просто направила сліпуче лезо на обʼєкт свого захоплення й вигукнула, — Подивімося, на що ти здатен, Неві!

І знову почувся крик Гаррі „Закляктус!‟ Пізніше, коли вона пригадувала це, їй не вірилося, що це вдалося, та вона змахнула своїм лезом зі світла, ніби воно було битою відбивача, і вдарила блискавку закляття, і воно полетіло назад у напрямку Гаррі, якому ледве вдалося ухилитися.

 — Тонаре! —  крикнув Невіл зі шляхетного й найдавнішого роду Лонґботом. — Ревам Келваріа! Луціс Ґладіус!


Кілька секунд всі тільки й робили, що витріщалися на Невіла й Дафну, які почали гамселити один одного. Вони обидва рухалися повільно, і Герміона вирішила, що закляття вимагає багато сил. У порівнянні це було не надто ефектно, якщо ви були маґлівського роду й бачили певні фільми.

Та їм безсумнівно треба було надати бонусів за те, що вони взагалі використовували світлові мечі.

 — Маю прояснити, — сказав Гаррі. — Я знаю, що професор із захисту спостерігає, та я все одно маю спитати, чи знає хтось, чи розріже лезо когось навпіл, якщо той не блокує…​

 — Ні, — неуважно сказала Герміона. Це було в одній з книжок з історії, хоча вона й гадки не мала, що мечі для магічних дуелей мали такий вигляд. — Якщо лезо доторкнеться, воно лише паралізує.

 — Ти знаєш це закляття?

 — О, ні, це чари найдавнішого леза, легально його можуть використовувати лише шляхетні й найдавніші роди…​

Герміона затнулася й поглянула на Гаррі, чи, радше, на сірий каптур Гаррі.

 — Ну, — пролунав голос Гаррі, — гадаю, тоді я можу знешкодити решту Полку Сонечко самостійно.

Вона не бачила його обличчя, та, судячи з голосу, він усміхався.

 — Ти ухилився, коли Дафна відбила твоє закляття. Отже, хай що ти зробив, ти не невразливий. „Закляктус‟ може тебе дістати.

 — Цікава гіпотеза, — сказав Гаррі з-за каптура. — Чи є у твоєму війську хтось, хто може її перевірити?

 — Я читала один раз про приголомшливий прокльон. Кілька місяців тому. Цікаво, чи зможу я правильно пригадати інструкції?

Вона направила паличку на Гаррі.

Запала недовга мовчанка, в якій було добре чути гучне дихання хлопця й дівчини, що молотили один одного світловими мечами.

 — Звісно, — сказав Гаррі, направивши паличку на неї, — я можу просто використовувати Сомніум. На це треба значно менше зусиль.

Нові щити Контеґо виникли навпроти неї завдяки Дженні й Парваті, не встигнув Гаррі й завершити речення.

Кінчик палички Герміони почав трохи рухатися в повітрі — ромб у колі, ромб у колі, вона відтворила жест саме так, як памʼятала його в книзі. Це буде непроста для неї справа, проте вона мала застосувати закляття правильно з першого разу, вона не могла марнувати сили на невдалі спроби.

 — Знаєш, — сказала Герміона Ґрейнджер, — я розумію, що це насправді не твоя провина, та я вже починаю втомлюватися від того, як люди розмовляють про Хлопчика-Що-Вижив, ніби ти…​ ніби ти якийсь бог чи щось таке.

 — У мене та ж проблема, — сказав Гаррі Поттер. — Сумно, що люди продовжують недооцінювати мене.

Її паличка повторювала ромб у колі знову й знову. Вона розуміла, що Гаррі відновлює сили, і вона практикувалася скільки могла перед своєю атакою.

 — Мені починає здаватися, що тебе час спустити з неба на землю, генерале Хаос.

 — Можливо, ти маєш рацію, — спокійно сказав Гаррі. Він почав пересувати ногами, вона впізнала танець дуелі. — На жаль, тепер ніщо не може мене перемогти, крім іншого Гаррі Поттера.

 — Дозвольте прояснити, містере Поттер. Я спущу тебе з неба на землю.

 — Ти і яке ще військо?

 — Ти вважаєш себе дуже класним, так? — запитала Герміона.

 — Ну, так. Так, вважаю. Хтось може назвати це пихою, проте я що, маю бути останньою людиною в Гоґвортсі, що помітить, який я неймовірний?

Герміона підвела лівицю в повітря й стисла кулак.

Це було сигналом. Вісім призначених заздалегідь солдатів її війська направили на неї палички й тихо застосовували „Вінґардіум Левіоза‟.

Це вони також практикували, коли Герміоні набридло переконувати своїх солдатів і, за пропозицією Ентоні, вона спробувала стати генералом Сонечка, що, видавалося, може перемогти невразливих ворогів.

 — Ти вдаєш з себе супермена, — сказала Герміона. Вона підвела кулак вище, і вісім солдатів здійняли її в повітря. — Ну, ось супер Герміона!

Вона вказала рукою вперед, і швидко полетіла в напрямку Гаррі. Вона жалкувала лише, що не може бачити його лиця. Її паличка намалювала в повітрі ромб у колі, і Герміона використала всю магію, що могла. Відчуття було, ніби вона торкнулася дроту зі струмом, коли надто могутнє закляття полилося нею після того, як вона викрикнула „Закляктус!

З її палички виникла бездоганна червона блискавка.

Гаррі ухилився.

А тоді, адже вони не практикували були цього у вузьких коридорах, вона вдарилася об стіну.


 — Сомніум! — верещав Драко, і лише за кілька секунд набрав сили, щоб повторити, — СОМНІУМ, ЩОБ ТОБІ ПОВИЛАЗИЛО!

Він знав, що вже не один раз влучив у Теодора — хлопець навіть не намагався ухилятися, та нащадок Нотів лише посміхнувся зі злобою, що була гідна його батька, та направив свою паличку…​

Драко вдалося відстрибнути вбік саме коли Теодор вимовив „Сомніум!‟, та Драко вибивався з сил, він не міг витримати це довго — Теодор навіть не ухилявся, а Драко мав весь час рухатися, це було божевілля.

Він вже мав достатньо сили, щоб знову вистрілити, проте…​

Дурість — це робити те ж саме й очікувати на інший результат, казав був Гаррі, а це було якоюсь ідеєю Гаррі, проте це вже не могли бути маґлівські артефакти, але Драко не міг вигадати, що це могло бути. Він мав би вигадувати гіпотези та методи їх перевірити, проте він був надто зосереджений на несамовитому ухилянні, а Теодор реготав та вистрелив у нього черговим прокльоном сну. Цього разу Драко відчув заніміння у лівому боці після спроби вивернутися. У нього ледь-ледь не влучили, і нарешті Драко більше не міг цього стерпіти, він не марнував часу на вигадування теорії для перевірки, чи на роздуми чому, він просто…​

 — Лумінос! — крикнув Драко, і Теодор засвітився червоним світлом, — Дулак! — і світло знову зникло (отже на Теодора впливала магія), — Експеліармус! — і чарівна паличка Теодора вилетіла з його рук (як тепер усвідомив Драко, це в будь-якому разі було корисним заклинанням), проте Теодор побіг до Драко, з розпростертими руками, щоб схопити Драко, а той закричав, — Фліпендо! — і ноги хлопця раптом задерлися догори…​

…​і коли спина Теодора вдарилися об підлогу, звук падіння був на диво гучним та металевим.

У Драко пливло перед очима через швидке послідовне застосування чотирьох заклять, та Теодор вже підводився, тож не було часу оформлювати думки в слова, Драко впорався вимовити лише „Сомніум!‟, та цього разу він цілився в обличчя Теотода, а не в груди.

Теодор ухилився (він ухилився!), і хлопець закричав:

 — Код сім на Мелфоя!

 — Прізматіс! — почув Драко крик Падми, і раптом перед Драко замерехтіла стіна-веселка за мить до того, як чотири хаосити вигукнули „Сомніум!

Запанувала тиша, доки всі дивилися на величезну призматичну сферу, що захищала рештки Армії Драконів.

Через пʼяте закляття Драко довелося опуститися на коліна й руки, та він підвів погляд та впорався сказати, якомога чіткіше:

 — Якщо прокльон сну…​ не працює…​ цільтеся в обличчя…​ Гадаю, лейтенанти носять металеві сорочки.

 — Ви вже втратили забагато солдатів, — гучно сказав Фініґан по той бік барʼєра, — ми все одно вас переможемо, — а тоді ґрифіндорець злобно засміявся.

В нього злий сміх виходив майже так само добре, як у Гаррі Поттера, і інші легіонери хаосу невдовзі приєдналися до цього сміху.

Драко краєм ока бачив, що Ґреґорі та Вінсент лежать непритомні. Падма досі підтримувала призматичну сферу — Драко ще не бачив, щоб вона створювала таку велику. Але й вона важко дихала, піт було ясно видно — вона бігла, щоб стати в правильному місці. Рейвенкловка була сильною відьмою, проте не атлетичною.

Він дуже сподівався, що генерал Ґрейнджер швидко сюди прийде й вдарить Хаос з тилу. Генерала Поттера й Невіла з Хаосу не було, і Драко здогадувався, де вони. Проте два солдати не могли затримати Полк Сонечко надовго самостійно, правда ж?


Герміона знала, що нечесно так думати — Дафна зробила все, що могла, проте їй все одно хотілося, щоб дівчина протрималася довше.

В польоті вона почула, як за спиною Невіл сказав „Лаґан!‟, далі почула, як призматична стіна розкололася і відчайдушний вереск „Сомніум!‟ від Анни, за кілька секунд Невіл спокійно сказав „Сомніум‟, і об підлогу гупнуло тіло чергового її солдата.

І сила, що тримала її в повітрі зменшилася ще більше, Герміона й раніше відчувала, що чари польоту ледве тримають її, та тепер вже їх було просто недостатньо.

Політ зупинився й вона почала повільно падати. Їй варто було б просто наказати солдатам кинути її, та вона було надто зла, спантеличена й недостатньо швидко думала. Вона досі намагалася зібрати сили на останній приголомшливий прокльон, отже вона не могла навіть ухилитися, коли Гаррі направив на неї паличку й сказав „Сомніум‟. Це було останнє слово, що Герміона Ґрейнджер почула в цій битві.