Якщо вам ще 5 годин тому треба було піти спати, а ви досі читаєте це, може варто б було поспати? Цей фанфік буде тут і завтра…​ якщо, знаєте, з ним не станеться чогось поганого й наступного ранку за цією веб-адресою не буде лише 404-та і не залишиться нічого, окрім бляклих спогадів та безмежного жалю, що ви не боролися зі сном довше й не читали далі, поки ще була така можливість…​ Та годі вам, хіба ж така халепа можлива?

Ця історія поширюється блогами, твітами, з вуст у вуста, через додавання в улюблене, на форуми та у списки; і памʼятайте, якби читачі до вас не приділили кілька секунд, щоб поширити її, ви ймовірно ніколи не натрапили б на цей текст. Якщо цього не достатньо для того, щоб змотивувати вас поширити раціональність, дозвольте мені сказати, що якщо ви не поширите цей текст, Герміона сумуватиме. Ви ж не хочете, щоб вона сумувала, правда?

Не забудьте навідати LessWrong крапка com та почитати Послідовності (Sequences, англійською мовою), у порівнянні з якими цей фанфік у суті своїй лиш тінь. Рекомендую почати з «How to Actually Change Your Mind».

А зараз (усі світи належать відповідним авторам), я представляю:

ОМАКЕ ФАЙЛИ №4

ІНШІ ФАНФІКИ

ЯКІ ВИ МОГЛИ Б ЧИТАТИ

ВОЛОДАР РАЦІОНАЛЬНОСТІ

Фродо обвів усіх поглядом, та ніхто на нього не дивився. Вся Рада сиділа з опущеними очима, ніби у глибокій задумі. Величезний острах охопив його, ніби він очікував проголошення якоїсь давно пророкованої долі, та намарно сподівався, що зрештою її ніколи не буде виголошено. Всеохопне прагнення зостатися й залишитись у спокої у Рівенделі поруч із Більбо заполонило його серце. Зрештою, не без зусиль, він заговорив і здивувався власним словам, ніби воля когось іншого використовувала його тихий голос.

 — Ми не можемо, — сказав Фродо. — Ми не повинні. Хіба ви не бачите? Це саме те, чого прагне Ворог. Усе це було передбачено.

Усі обличчя повернулися до нього: здивовані ґноми, похмурі ельфи; суворість в очах людей, і такі пронизливі погляди Ельронда й Ґандальфа, що Фродо майже не міг витримати їх. Тоді було дуже важко не схопити Перстень у руку, і ще важче не вдягти його, а дивитися на них лише як Фродо.

 — Хіба у вас це не викликає сумнівів? — сказав Фродо голосом тихим, як вітерець, і тремтливим, наче бриз. — Ви обрали, серед усього, відправити Перстень до Мордору; хіба не варто запитати себе? Як до такого дійшло? Чи можемо ми, серед усіх можливостей, обрати ту єдину, якої Ворог прагне найбільше? Може Розколини Судьби вже охороняються силами достатніми, щоби стримати Ґандальфа, Ельронда та Ґлорфіндела разом узятих. А може правитель того місця охолодив лаву там, щоб вона вловила Перстень, і він міг би його просто дістати після того, як ми його вкинемо туди…​

Тоді жахливої ясності спогад зʼявився у голові Фродо, потім спалах злого сміху, і йому спало на думку, що це було якраз те, що Ворог би зробив. Тільки ця думка прийшла йому у такому вигляді: «І це розважило б мене, якби правити волів я…​»

Рада обмінялася поглядами, в яких було повно сумнівів. Ґлоїн, Ґімлі й Боромир дивилися на ельфів ще більш скептично, ніж до цього, наче вони прокинулись зі сну від цих слів.

 — Ворог дуже мудрий, — сказав Ґандальф, — і зважує усе до найдрібнішої деталі на терезах власної злоби. Але єдине мірило, яке йому знайоме — це жага, жага до влади, і саме так він судить усі серця. Його серцю не збагнути, що хтось захоче відмовитись від нього, що маючи Перстень, хтось шукатиме способу його знищити…​

 — Він дійсно подумає про це! — закричав Фродо. Йому було важко підібрати слова, щоб передати те, що колись для його розуміння було бездоганним, а потім щезало як сніг, що тане. — Якби Ворог думав, що всі його суперники керувалися лише жагою до влади — він би помилявся, знову й знову, але Той, хто створив Перстень, це б побачив, він би знав, що у чомусь він помилився.

Фродо благально випростав руки.

Боромир ворухнувся, його голос був наповнений сумнівами:

 — Ти досить добре говориш за Ворога, — сказав Боромир, — як на одного з його недругів.

Рот Фродо відкрився й закрився у відчайдушному здивуванні. Фродо ж знав, він знав, що цей чоловік був скаженим, але він не зміг придумати, що б сказати.

Тоді заговорив Більбо, і його ослаблений голос змусив замовкнути всю кімнату, навіть Ельронда, який саме збирався заговорити:

 — Фродо має рацію, я боюся, — прошепотів старий гобіт. — Я памʼятаю, я памʼятаю, як це було. Бачити Темним Зором. Я памʼятаю. Ворог думатиме, що ми можемо не довіряти один одному, що найслабший з нас запропонує знищити Перстень, щоб він не дістався найсильнішому. Він знає, що навіть той, хто не є насправді добрим, може все одно кричати про знищення Персня, аби продемонструвати удавану доброту. І Ворог не подумає, що ця рада нездатна ухвалити таке рішення, бо, бачте, він не вірить у нашу мудрість, — придушений смішок вирвався із горла древнього гобіта. — А навіть якщо і подумає, він все одно охоронятиме Розколини Судьби. Йому це майже нічого не вартуватиме.

Зараз передчуття було навіть на лицях ельфів та Мудрого. Ельронд насупився, а на гострих бровах Ґандальфа пролягла борозна.

Фродо поглянув на кожного, він відчував, як на нього находить пустота, розпач. Коли його серце ослабло, на його зір найшла тінь, чорнота й мерехтіння. Зсередини тіні Фродо побачив Ґандальфа, та його сила відкрилася як слабкість, а його мудрість — як дурість. Бо ж Фродо знав, поки Перстень, здавалося, тягнув своєю вагою його груди, що Ґандальф знехтував історією та своїми знаннями, коли чарівник твердив, ніби Ворог не зрозуміє жодного бажання, крім влади, що Ґандальф не памʼятав, як Саурон пригнічував і розбещував народ Нуменору у дні їхньої слави. Так само, як не спадало на думку Ґандальфові, що Ворог міг навчитися розуміти добро, просто дивлячись на інших…​

Погляд Фродо повернувся до Ельронда, але там не було надії, жодної відповіді та жодного порятунку в тіньовому зорі, адже Ельронд був відпустив Ісільдура, переніс Перстень із Судної гори, де його треба було знищити, й ціною за це стала уся ця війна. Не заради Ісільдура, не заради їхньої дружби він зробив це, бо ж Перстень убив Ісільдура зрештою, та й набагато гірше могла скластися його доля. Але фатум, який випливав із вчинку Ісільдура тоді мав би здаватися Ельронду непевним, непевним та й віддаленим у часі. Та все ж ціна для самого Ельронда — вдарити руківʼям свого меча у потилицю Ісільдура — була більш певною і ближчою…​

Ніби у розпачі, Фродо повернувся й поглянув на Араґорна — на бувалого чоловіка, вдягненого у потріпаний подорожами одяг на цій раді, спадкоємця королів, який тихо говорив до гобітів. Але зір Фродо ніби роздвоювався, і у тіньовому другому зображенні Фродо бачив чоловіка, який провів забагато років своєї молодості між ельфами, який навчився вдягати скромний та заплямований одяг серед золота та коштовностей, бо знав, що не зможе зрівнятися мудрістю з їхньою мудрістю, та сподівався перевершити їх у спосіб, який вони не наслідуватимуть…​

Завдяки баченню Персня, яке було баченням творця Персня, усі благородні речі поступово згасали, перетворювалися на підступи та брехню, на світ темряви й сірості, без жодного світла. Вони не робили власні вибори свідомо — Ґандальф, Ельронд чи Араґорн. Імпульси приходили з темних прихованих частин них самих, чорних таємних глибин, які Перстень чітко висвітлював у зорі Фродо. Невже вони перехитрують Тінь, коли вони не здатні зрозуміти самих себе, не в змозі збагнути, що ними керує?

 — Фродо! — долинув різкий шепіт Більбо, і Фродо оговтався й забрав руку, яка торкалася того місця на його грудях, де лежав Перстень, відтягуючи ланцюжок навколо його шиї, наче величезний камінь.

Потягнувся, щоб схопити Перстень, у якому були усі відповіді.

 — Як ти витримував цю річ? — шепотів Фродо до Більбо, ніби вони двоє були єдиними душами у кімнаті, хоч уся рада й спостерігала за ними. — Роками? Я не можу уявити цього.

 — Я тримав його зачиненим у кімнаті, до якої тільки у Ґандальфа був ключ, — сказав його дядько, — а коли я починав мріяти про способи відкрити її, я згадував про Ґолума.

Фродо здригнувся, згадуючи ці оповідки. Жах з Імлистих гір, який думав, весь час думав у темряві, правлячи орками із тіні та заповнюючи тунелі пастками. Якби Більбо не вдягнув був Перстень той перший раз, жодного ґнома не лишилося б у живих. А зараз ельф Леґолас сказав їм, що Ґолум покинув відправляти агентів у Шир та нарешті віднайшов сміливість залишити гори й шукати Перстень самостійно. Цим був Ґолум, долею, яка чекала на самого Фродо, якщо Перстень не знищити.

От тільки у них не було способу знищити Перстень.

Тінь передбачила кожен хід, який вони могли зробити. Вона майже — Фродо досі не міг уявити, як це було зроблено, — майже направила раду на те, щоб відіслати Перстень прямо у Мордор із приставленою до нього лише невеличкою охороною, як вони б і зробили, якби Фродо та Більбо не було там.

І відмовившись від цього найшвидшого із можливих шляхів до поразки, єдиним запитанням залишалось те, скільки часу у них займе програш. Ґандальф зволікав довго, дуже-дуже довго, перш ніж відправити цю ходу в путь. Було б набагато простіше, якби Більбо вирушив на вісімдесят років раніше, якби Більбо тільки хтось сказав те, що Ґандальф вже підозрював, якби тільки серце Ґандальфа не відвернулося від перспективи ганебно помилитися…​

Рука Фродо стислася на його грудях, несвідомо його пальці почали підійматися знову до великої ваги на ланцюжку, на якому висів Перстень.

Все, що йому треба було зробити — вдягти Перстень.

Лише це, і все йому стане ясно, знову повільність і багнюка покине його думки, усі можливості та варіанти майбуття стануть прозорими для нього, він зможе бачити наскрізь усі плани Тіні та розробити непереборний контрудар.

А ще він ніколи не буде у змозі зняти Перстень, не знову, навіть зусиллями всієї волі, яка ще була в нього. Памʼять Фродо про той час поступово згасала, але він знав, що за відчуттями це було ніби померти — дати всім баштам його думок обвалитися й знову залишитися всього лише Фродо. Це відчувалося як смерть, хоч він і небагато памʼятав про Вітровий пагорб, та цього йому не забути. І якби він дійсно вдяг Перстень знову, було б краще померти із ним на пальці, закінчити життя, поки він ще був собою, бо, Фродо знав, він вдруге не витримає дії Персня, не після того, як втратить ту безмежну ясність…​

Фродо окинув оком раду, бідних розгублених мудреців без лідера, і він знав, що вони не зможуть побороти Тінь власними силами.

 — Я вдягну його один останній раз, — сказав Фродо, поламаним і неслухняним голосом, бо він знав був від самого початку, що він скаже у кінці, — один останній раз, щоби знайти відповідь для цієї ради, а потім будуть інші гобіти.

 — Ні! — закричав голос Сема, що почав вибігати зі свого сховку, поки Фродо, рухом швидким і точним, як назґул, вийняв Перстень з-під сорочки, та Більбо вже стояв там і вже протягнув свій палець крізь нього.

Це все сталось до того, як Ґандальф встиг спрямувати патерицю, до того, як Араґорн встиг вирівняти руківʼя власного меча. Ґноми кричали від подиву, ельфи були нажахані.

 — Ну звісно, — сказав голос Більбо, коли Фродо почав ридати, — зараз я бачу це, я нарешті розумію все. Слухайте. Слухайте і швидко, ось що ви маєте зробити…​

ВІДЬМА ТА ШАФА

Критичним оком Пітер оглянув табір кентаврів з їхніми стрілами, бобрів із їхніми довгими кинджалами та балакучих ведмедів, вдягнених у кольчуги. Він був головним, бо він був одним із міфічних синів Адама й оголосив себе верховним правителем Нарнії, але правда полягала у тому, що він дійсно не знав багато про те, як розташовуватись табором, про зброю та патрулювання. Кінець кінцем все, що він міг бачити, це те, що вони виглядали гордими та впевненими, і Пітерові залишалось лиш сподіватися, що вони мали рацію щодо всього цього, бо якщо ти не можеш вірити у свій власний народ, ти ні у кого не зможеш повірити.

 — Вони б налякали мене, якби мені довелося воювати проти них, — нарешті сказав Пітер. — Але я не знаю, чи достатньо цього, щоб перемогти…​ її.

 — Чи ти не думаєш, що цей таємничий лев дійсно зʼявиться та допоможе нам? — спитала Люсі. Її голос був дуже тихим, настільки, що ніхто зі створінь навколо не почув би її. — От тільки було б добре, якби він дійсно був, ніж давати людям думати, що він зробив нас головними, згоден?

Сьюзан похитала головою, розмахуючи магічними стрілами у сагайдаку за її спиною.

 — Якби дійсно був би хтось схожий на нього, — зауважила Сьюзан, — хіба б він дозволив Білій відьмі вкрити цю землю зимою на сто років?

 — У мене був найдивніший сон, — сказала Люсі ще тихішим голосом, — у якому ми не мали організовувати жодних створінь чи переконувати їх воювати разом, ми просто прийшли у це місце і лев уже був тут, усі армії були зібрані, та він просто пішов і врятував Едмунда, а потім ми їхали верхи біля нього у величезну битву, де він й убив Білу відьму.

 — Була у цьому сні якась мораль? — спитав Пітер.

 — Я не знаю, — відгукнулася Люсі, вона кліпала й видавалася трохи спантеличеною. — Уві сні все це здавалося якимось безґлуздям.

 — Гадаю, можливо, це земля Нарнії намагалася сказати тобі, — промовила Сьюзан, — а може це просто твій сон намагався сказати тобі, що якби дійсно існувала така особа, як цей лев, не було б жодної користі з нас.

MY LITTLE PONY: ДРУЖБА — ЦЕ НАУКА

 — Еплджек, яка сказала мені прямо, що я помилялася, являє собою дух…​ чесності!, — Твайлайт Спаркл підняла голову ще вище, грива обвивала її шию наче вітер на тлі темного неба. — Флатершай, яка підійшла до мантикори, щоб дізнатись про колючку у її лапі, являє собою дух експерименту! Пінкі Пай, яка зрозуміла, що жахливі обличчя були лише деревами, являє собою дух…​формулювання альтернативних гіпотез! Реріті, яка розвʼязала задачу змія, являє собою дух творчості! Рейнбоу Деш, яка розрізнила нещирість у бажаннях власного серця, являє собою дух…​ аналізу! Марі-Сюзан, яка змусила нас переконати її, що ми мали рацію, перш ніж погодилась приєднатися до нашої експедиції, являє собою дух…​ експертної оцінки! І коли всі ці елементи запалюються від іскри допитливості, яка живе у серцях кожної з нас, це утворює сьомий елемент — елемент нау…​

Вибух енергії, який зʼявився наче вітер безмісячної ночі, схопив Марі-Сюзан ще до того, як поні встигли навіть здригнутися, та її не стало ще до того, як вони мали змогу відчути шок.

З темної матерії, що стояла по центру помосту, де розбилися були елементи, із заледве впізнаваних у чорній порожнечі обрисів коня, зʼявився голос, який ніби оминав усі вуха та випалював холодним вогнем звук прямо всередині мозку кожної поні, яка почула таке:

«Невже ви очікували, що я просто стоятиму там і дам вам закінчити?»

Твайлайт Спаркл витріщилася на те місце, де щойно була Марі-Сюзан, але вже й не залишилось жодного сліду єдинорогу.

 — Вона, вона просто, вона…​ — не почула, а радше підсвідомо відчула пронизливий крик Реріті.

«Це не була дезінтеграція, — сказав голос Нічного Жахіття. — Я просто відправив її в інше місце».

Крик Реріті різко обірвався.

Твайлайт Спаркл відчувала, ніби її власний крик лише починався. Семеро. Щоби використати Елементи Дослідження, потрібно було семеро поні. Кожен знав: хай який ти чесний, допитливий, скептичний, творчий, аналітичний чи цікавий, те, що дійсно наближало тебе до Науки — це публікація твоїх результатів у престижному науковому журналі. Всі це знали. Чи міг одночасно існувати ще один елемент експертної оцінки, скільки часу їм знадобиться, щоби знайти його, та хіба буде Жахіття просто чекати, поки вони це зроблять?

 — Куди? — прокричала Рейнбоу Деш. — Куди ти її подів?

«Я подів маленьку поні у те саме місце, де я тримаю свою жалюгідну сестру — до серця її жалюгідного сонця».

 — Вона ж помре, — скрикнула Флатершай, дивлячись на Жахіття зі страхом. — Там же занадто гаряче, вона ж згорить!

«О, не хвилюйся. Сила жахіття оточує вашу маленьку подружку, тримає її у безпеці та прохолоді, підтримує її життя без їжі та води. Вона страждатиме лише від нудьги…​»

Обрис чорної порожнечі зіскочив із помосту, повільно й поважно почав ходити вздовж шістьох вільних поні.

«…​принаймні так буде доти, доки сила жахіття не розбита. Наприклад, у випадку, якщо моя сестра пустить в дію якийсь резервний план, про який ви можете знати, вона моментально випарується. Дружба — така приємна річ. Вона стає прекрасним інструментом для шантажу. Також будьте обережними з елементами дослідження. Ви ж не захочете, щоб хтось використав їх проти мене, чи не так?»

 — Ні, — прошепотіла Твайлайт Спаркл, осягаючи увесь жах ситуації.

Її шкірою пробіг холодок, коли Жахіття пройшло повз неї та його смертельні сили торкнулися її, холодно попестили.

«А зараз, прошу мене вибачити, мої маленькі поні, мені ще треба керувати довічною ніччю».

СЕЛИЩЕ, СХОВАНЕ НА ВИДНОТІ

 — Подумай про обчислювальну потужність, необхідну для того, щоб створити сотню тіньових двійників, — сказав геній Учіха безпристрасним тоном. — Це помилка раціональності, Сакуро, казати «раптова удача» й думати, що ти пояснила усе. «Раптова удача» — це лише назва, яку люди дають даним, які вони ігнорують.

 — Але це має бути раптовою удачею! — скрикнула Сакура. Не без зусилля, вона вгамувала свій голос до рівня обережної точності, якої вимагають від раціонального ніндзі, не хотілося, щоб хлопець, в якого вона була закохана, подумав, що вона тупа. — Як ти й казав, обчислювальна потужність, необхідна для використання сотні Каґе Буншінів просто абсурдна. Ми говоримо про рівень повноцінного суперінтелекту. Наруто ж далеко в кінці нашого класу, він навіть не сягає рівня джоніна, не кажучи вже про суперінтелект!

Очі Учіхи зблиснули, майже немовби він активував свій Смартінґан.

 — Наруто може створити сотню незалежних клонів. У нього має бути достатньо мозкових сил. Однак, за звичних обставин, щось певно заважає йому використовувати обчислювальну потужність ефективно…​ можливо, мозок, який воює сам з собою? У нас зараз є причина вірити, що Наруто певним чином повʼязаний із суперінтелектом, і якщо він нещодавно закінчив рівень ґеніна, йому, як і нам, пʼятнадцять років. Що сталося пʼятнадцять років тому, Сакуро?

Сакурі потрібна була мить, щоб осмислити, згадати, а тоді й зрозуміти.

Атака девʼятимозкого демона лиса.

Лише маленьке створіння кольору білої кістки із великим вухами й ще більшим хвостом та червоними очками-намистинами. Воно було не сильніше за звичайного лиса, воно не дихало вогнем та не стріляло лазером з очей, воно не мало жодної чакри чи магії, але його інтелект перевищував людський у девʼять тисяч разів.

Сотні людей було вбито, половина будівель розбито, майже все селище Бейсуґакуре було знищено.

 — Ти думаєш, що Кюбі ховається всередині Наруто? — спитала Сакура. Через мить її мозок автоматично продовжив заповнювати очевидні наслідки цієї теорії. — А конфлікт програмного забезпечення між їх існуванням — це причина, чому він поводиться як слабоумний йолоп половину часу, але може контролювати сотню Каґе Буншінів. Так. Це справді…​ має…​ сенс.

Саске коротко кивнув їй, наче хтось, хто самостійно дійшов до всього цього, без жодної підказки йому.

 — Ано…​ — сказала Сакура. Лишень роки розумових вправ дозволили їй направити свою абсолютно пронизливу паніку у прагматично корисні варіанти поведінки. — Хіба нам не треба сказати про це? Типу, у найближчі пʼять секунд?

 — Дорослі вже знають, — беземоційно відповів Саске. — Це очевидне пояснення того, як вони ставляться до Наруто. Ні, справжнє питання полягає у тому, як це узгоджується із тим, як Учіха перехитрив його…​

 — Взагалі не бачу, щоб це узгоджувалось, — почала Сакура.

 — У цьому має бути логіка! — відтінок несамовитої емоції промайнув у голосі Саске. — Я запитав цього чоловіка, чому він зробив це, і він сказав, що коли я знатиму відповідь на це питання, це пояснить усе! Ясно, що це має бути також частиною того, що треба пояснити!

Сакура тихенько зітхнула. Її власна гіпотеза полягала у тому, що Ітачі просто намагався довести свого брата до клінічної параної.

 — Гей, дітки, — промовив із радіонавушників голос їхнього сенсея із раціональності. — Є селище у Вейві, яке намагається побудувати міст, який весь час падає, і ніхто не може зрозуміти, з якої причини. Зустріньмося біля брами в полудень. Час вам отримати вашу першу місію з аналізу із рейтингом «С».

(Ця історія стала натхненням для більш розширеного фанфіку Velorien «Lighting Up the Dark».)

ЕРДЕШ У ЛАНЦЮГАХ

 — Як ти могла зробити це, Аніто? — запитав Річард дуже напруженим голосом. — Як ти могла взяти у співавтори статті Жан-Клода? Ти маєш вивчати немертвих істот, а не співпрацювати з ними у наукових статтях!

 — А як щодо тебе? — плюнула я. — Ти ж видав статтю у співавторстві з Сильвією. Тобі підходить бути плодовитим науковцем, але не мені?

 — Я ж голова її інституту, — прогарчав Річард. Я прямо відчувала хвилі науки, які він випромінював; він був розлюченим. — Я маю працювати з Сильвією, але це нічого не означає. Я думав, наше з тобою дослідження було особливим, Аніто!

 — Воно і є особливим, — сказала я, почуваючись безпорадною через неспроможність пояснити щось Річарду. Він не розумів, як трепетно бути поліматом, які нові світи відкривалися мені. — Я ні з ким не ділилася нашим дослідженням.

 — Але ж ти хотіла, — сказав Річард.

Я не відповіла нічого, але я знала, що вираз мого обличчя промовив все за мене.

 — О боже, Аніто, як ти змінилася, — видихнув Річард. Здавалося, що він навіть змарнів. — Чи розумієш ти, що монстри вже жартують про числа Блейк? Я був колись твоїм партнером у всьому, а зараз я просто ще один перевертень із числом Блейк 1.

ГРОМОВІ РОЗУМНИКИ

 — Мені це остогидло! — вигукнув Лайон-О. — Остогидло робити це щотижня! Наш вид володів технологією міжзоряних перельотів, Пантро, я знаю, які для цього потрібні енергетичні витрати! Просто неможливо, щоби ти не зміг збудувати ядерну боєголовку чи скерувати астероїд, чи будь-яким іншим чином підірвати піраміду того невмирущого телепня!

ХІ-МЕН ТА ВОЛОДАРІ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

Приголомшливі таємні знання відкрилися мені того дня, коли я здійняв догори свій чарівний фоліант та мовив: — «Силою Теореми Баєса!»

ДОЛЯ/НІЧ ЗДОРОВОГО ҐЛУЗДУ

Я є осердя моїх думок
Переконання — плоть моя, а вибір — кров
Я розглянув тисячі міркувань
Не знаючи страху втрати
Не відаючи здобутку
Я вистояв біль і оновився щораз
Чекаючи на прибуття істини.
Невизначений шлях цей.
Життя моє назавжди є
Безмежний світ інтерпретацій!

ІМʼЯ РАЦІОНАЛЬНОСТИ

Одинадцятирічний хлопець, якому судилося стати легендою — переможцем драконів, вбивцею королів — мав в голові лише одну думку. Ось він вже наблизився до Сортувального Капелюха, готовий долучитися до пізнання таїнств:

«Аби не Рейвенклов, аби не Рейвенклов, аби не Рейвенклов…​»

Однак, щойно криси древньої повстяної штукенції накрили його чоло…​

 — РЕЙВЕНКЛОВ!

Ще коли з боку стола в синьому оздобленні залунали оплески, ще коли він тільки підходив до жахливого гуртожитку, в якому він проведе найближчі сім років, Коут вже зіщулився всередині в очікуванні неминучого; і неминуче трапилось майже одразу, і саме так, як він і боявся — перш ніж він встиг вмоститися на своєму стільці.

 — Отже! — промовив старший за нього хлопчина з щасливим виразом обличчя людини, яка вигадала щось напрочуд розумне. — Коут зе рейвен невермор?

ТЕНҐЕН ТОППА ҐУРРЕН РАЦІОНАЛЬНОСТІ 40К

Я вигадав справді епічну історію для цього кросоверу. Але береги тут завузькі, щоб її вмістити.

УТИЛІТАРНІ СУТІНКИ

(Примітка: це було написано після того, як я почув, що Alicorn писав фанфік на «Сутінки», але до того, як я прочитав «Luminosity». Це очевидно, якщо ви один із нас.)

 — Едварде, — сказала Ізабелла ніжно. Вона простягнула руку та попестила його холодну блискучу щоку. — Ти не маєш захищати мене ні від чого. Я склала список всіх плюсів та мінусів, призначила кожному з них відповідну відносну вагу, й це просто очевидно, що переваг у тому, щоб стати вампіром, більше за недоліки.

 — Белло, — промовив Едвард й відчайдушно ковтнув слину. — Белло…​

 — Безсмертя. Відмінне здоровʼя. Пробудження психічних здібностей. Достатньо легко виживати на крові тварин, коли перетворення завершиться. А ще й краса, Едварде, є люди, які віддали б власне життя, щоб бути гарними, й навіть не смій називати їх поверхневими, доки не спробував бути потворним. Чи ти думаєш, що я боюся слова «вампір»? Я вже втомилася від твоїх довільних деонтологічних обмежень, Едварде. Весь людський вид мав би приєднатися до вас і радіти, до того ж люди гинуть тисячами просто поки ти вагаєшся.

Пістолет у руці його коханки холодив його чоло. Це його не вбʼє, та він буде непритомний достатньо довго…​

ЖАСМІН ТА ЛАМПА

Обличчя Аладдіна було задумливим, але рішучим, коли новоспечений волоцюга звернувся до синьої істоти космічної сили востаннє, приготувався заради свого друга залишити позаду багатство та надію, смак якої він так коротко відчував.

 — Джине, ось моє третє бажання, я хочу, щоби ти був…​

Принцеса Жасмін, яка витріщалася на цю картину із відкритим ротом, не до кінця вірячи у те, що вона бачила, заледве встигла опанувати свій параліч та вихопити лампу, доки хлопець не встиг доказати це фатальне речення.

 — Пробач мені, — промовила Жасмін, — Аладдіне, любий, ти гарненький, але ти ідіот, ти це знаєш? Хіба ти не помітив, як одного разу Джафар був поклав свої руки на цю лампу і вже мав свої три бажання? Ох, не зважай. Джине, я бажаю, щоб усі були завжди молодими й здоровими, я бажаю, щоб ніхто не помирав, якщо вони не хочуть померти, та я бажаю, щоб інтелектуальний рівень кожної людини поступово зростав, прибавляючи по 1 пункту IQ щороку, — вона кинула лампу назад Алладіну. — Завершуй те, що почав робити.

ГАМЛЕТ-РАЦІОНАЛІСТ

(створено Histocrat-ом на LiveJournal, допис 13389, HonoreDB на LessWrong)

(викладено за дозволом)

(прим. перекладачів: при перекладі використовувався переклад Юрія Андруховича)

ГАМЛЕТ
Гостю непроханий, облиш свої ти дивні жарти,
над сліпотою смутку мого і добрим серцем
Гораціо — близького мого друга.
Або ж, коли і справді ти — мій любий батько,
скажи:
Який малюнок підніс у дар я королю,
як був малим дитям — шість років од колиски?

ПРИВИД
То був єдиноріг, і весь в броні.

ГАМЛЕТ
Як так.

ПРИВИД
Послухай же.

ГАМЛЕТ
Батьку, кажи.

ПРИВИД
Близька година,
Коли я повернуся знов до сірки,
В огонь і муки, й сморід.

ГАМЛЕТ
То в муках ти?

ПРИВИД
У муках всі, хто вмер без сповіді.

ГАМЛЕТ
Як данця всякого, й мене цього навчали.
Але, на думку мо́ю, не личить забаганка така Господеві.
Карати всіх, хто вмер без догляду, без нагляду Богом обраних святих отців,
за те, як лихо світ влаштовано…​

ПРИВИД
Не влаштування світу мене вбило, і не нещасний випадок якийсь.

ГАМЛЕТ
Що то було?

ПРИВИД
Якщо ти справді син своєму батьку,
То помстися за убивство.

ГАМЛЕТ
О Боже.

ПРИВИД
Мій час спливає. Чи прагнеш ти почути як все було?

ГАМЛЕТ
Ні.

ПРИВИД
Як так?

ГАМЛЕТ
Любов до тебе й справді закликає мене помститися,
але страшніші речі я почув сьогодні.
Якщо всі вбиті опиняються у Пеклі, та й інші всі,
хто радий був сповідатись, коли б мав час,
Якщо людей, що переважно добрі, чекають моторошні муки
від Божих рук, тоді я Богові й Провидінню виклик кину.
Мій привиде, ти той, хто за завісою існує,
ти знаєш те, що смертним недоступне.
Кажи: чи існує пристрій, або навар такий,
що він природі невідомий, але не суперечить їй,
і дозволяє назавжди Смерті запобігти?

ПРИВИД
Уникнути ти хочеш Пекла?

ГАМЛЕТ
Я хочу спростувати Пекло — для всіх!
і Рай також. Бо я підозрюю, що наш шалений Бог
Рай влаштував нікчемно. На райський сад перетворю я Землю,
тоді як стану її безсмертним королем.

ПРИВИД
Думи такі мене вже не займають.
Смерть і Пекло омили мене від всіх бажань,
одне лишилося — то помста за моє убивство.

ГАМЛЕТ
Відплати кривді завданій тобі не має бути, та клянися:
як знищу я твого убивцю, надаси мені ти спосіб
подолати смерть.
Хто вбив тебе до тебе приєднається у Пеклі,
на тому все. Відтоді, Геєні не дозволю я зростати.

ПРИВИД
Згода. Як вбитий буде брат мій, що влив мені у вуха сік смертельний,
тоді тобі я увіллю у вуха дорогоцінну правду: шляхи створіння каменю.
Камінь філософський навар породжує, що здатен
людину всяку од смерті захистити. Перетворити може він метали будь-які на золото, яке
покриє витрати на те, щоб цей навар ти людству всьому міг роздати.

ГАМЛЕТ
Воістину нема такого, що було б мріям філософів чуже.
Чекай-но.
Чи маю вбити короля я, твого брата?

ПРИВИД
Так, ця тварина, кровозмісно-сласна
Своїми чаруваннями і чорним своїм талантом…​

ГАМЛЕТ
Дійсно, його таланти вражають так, що відчай
бере мене од думки про вбивство його і здобуток трону.
Це буде гарна битва, за ще кращі надбання.
Чи даси мені пораду?

Піє півень. Привид виходить.

(HonoreDB зробив з цього електронну книгу.)

(Вона називається «A Will Most Incorrect to Heaven: The Tragedy of Prince Hamlet and the Philosopher’s Stone»)

(продається за 3 долари на makefoil крапка com)

(так, це не жарт)

МОБІ ДІК ТА МЕТОДИ РАЦІОНАЛЬНОСТИ

(підказано Eneasz на LessWrong.com)

 — Мститися?, — спитав одноногий чоловʼяга. — Китові? Ні, я вирішив радше зосередитися на своїх справах.

АЛІСА В КРАЇНІ, ДЕ ВСЕ ЩЕ ХИМЕРНІШЕ, НІЖ ТУТ

(спершу написано braindoll в коментарі до цього розділу, з деякими редагуваннями)

Аліса сиділа з сестрою на березі ріки та читала книжку. Вона мала декількох старших друзів, які, коли їх чемно попросити, без проблем позичали їй книжки де не було аж так багато малюнків та розмов, як вважалося відповідним для її вікової категорії.

У спеку в неї часто туманіла голова і злипалися повіки, тож Аліса завбачливо змочила у воді хустинку та поклала її собі на шию. І все одно її думки розпорошилися (достоту як маленькі кошенята, що їхній господар на секунду відволікся від них), і вона якраз собі прикинула, що втіха від сплетіння віночка вартуватиме 4/3 зусиль, потрібних, щоб встати й нарвати стокроток, а втім однаково не покриє вартість альтернативи (читання), аж гульк — мимо, за якийсь крок від неї, проскочив рожевоокий Білий Кролик.

Диво, зрештою, невелике, та й Кроликове бубоніння собі під ніс: «О Боже! О Боже! Як я забарився!», — також не вразило її слуху, та коли Кролик раптом вихопив із камізельчаної кишеньки годинника і, глипнувши на нього, помчав щодуху далі, вона остовпіла з переляку, яскраво усвідомивши — вона ніколи була не бачила кролика, що мав би камізельчану кишеньку, чи то пак годинник, щоб з неї вихопити. «Ой, лишенько», — сказала вона сама собі (але тихенько; вона давно вже була відівчилася звертатися до себе вголос, бо через цю звичку люди сприймали її ще менш серйозно). «Якби я не визначила одразу, наскільки це цікавинніше за середньостатистичного кролика, це б означало, що щось притлумлює мою природну цікавість, і ось цей феномен був би найцікавинним». Тож жагучі питання погнали її полем навздогін за ним, і вона ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.

ЛАСКАВО ПРОСИМО У РЕАЛЬНИЙ СВІТ

(подяка dsummerstay за нагадування опублікувати це)

МОРФЕЙ: Я сам довго не міг у це повірити, доки не побачив ці поля на власні очі. Доки не побачив, як вони переробляють мертвих на рідину, щоб внутрішньовенно годувати нею живих…​

НЕО (ввічливо): Даруйте, та…​

МОРФЕЙ: Так, Нео?

НЕО: Я сидів тихо так довго, як міг, але зараз я відчуваю потребу вибалакатися. Людське тіло є найменш ефективним джерелом енергії, яке тільки можна уявити. Ефективність електростанції, що перетворює теплову енергію в електрику, падає, якщо крутити турбіни за нижчих температур. Якщо у наявності є будь-яка їжа, якою можна нагодувати людську істоту, то було б ефективніше її спалити у печі, ніж згодувати людині. І зараз ви мені кажете, що їхня їжа — це тіла мертвих, що згодовують живим? Та ви взагалі чули про закони термодинаміки?

МОРФЕЙ: А звідки ти дізнався про закони термодинаміки, Нео?

НЕО: Усі, хто відвідав бодай одне заняття з фізики у старших класах, мають знати про закони термодинаміки!

МОРФЕЙ: Де ти вчився, Нео?

(Пауза.)

НЕО: …​у Матриці.

МОРФЕЙ: Машини зіткали елегантне павутиння брехні.

(Пауза.)

НЕО (тихим голосом): Можна мені отримати підручник зі справжньої фізики?

МОРФЕЙ: Такого не існує, Нео. Цим світом математика не керує.