Розділ 38. Смертний гріх

Сонце яскраве, повітря чисте, учні радісні, як і їхні батьки, брукована платформа девʼять і сімдесят пʼять сотих чиста, зимове сонце висить низько в небі, за чверть десята ранку пʼятого січня 1992 року. Деякі молодші учні були в шарфах та рукавичках, проте більшість була лише в мантіях. Зрештою, вони чарівники.

Коли Гаррі вийшов з посадкової платформи, він зняв шарф та пальто, відкрив відділення своєї валізи, та запхав туди зимові речі.

Деякий час він просто стояв і мерз у січневому повітрі — просто щоб знати, як воно.

Тоді він дістав мантію чарівника й натягнув її.

І нарешті Гаррі дістав свою паличку. Він не міг не думати про батьків, яких він щойно поцілував на прощання, про світ, чиї проблеми він залишав позаду…​

З дивним відчуттям провини за неминуче, Гаррі сказав „Термос‟.

Тепло наповнило його тіло.

І Хлопчик-Що-Вижив повернувся.

Гаррі позіхнув та потягнувся, наприкінці канікул його стан найвлучніше описувало слово „апатія‟. Зранку йому не хотілося читати підручники чи навіть серйозної наукової фантастики. Йому хотілося чогось цілковито розважального, щоб відволіктися…​

Ну, таке нескладно знайти, якщо готовий розпрощатися з чотирма кнатами.

Крім того, якщо „Щоденний віщун‟ був корумпованим, а „Базікало‟ був єдиною конкуруючою газетою, то там навіть могли бути справжні новини, що їх придушили в іншій газеті.

Гаррі поплентався до тієї ж стійки з новинами, що й минулого разу. Йому було цікаво, чи вдасться „Базікалу‟ перевершити попередній заголовок.

Торговець почав усміхатися, коли побачив наближення Гаррі, а потім раптом його лице змінилося, коли він помітив шрам.

 — Гаррі Поттер? — задихаючись запитав продавець.

 — Ні, містере Дуріан, — сказав Гаррі, ненадовго поглянувши на нагрудний знак чоловіка, — лише неймовірна імітація…​

Гаррі затнувся, щойно побачив побачив верхню частину складеного „Базікала‟.

ПРОВИДИЦЯ НАБРАЛАСЯ ТА ВИДАЄ ТАЄМНИЦІ:

ТЕМНИЙ ЛОРД ПОВЕРНЕТЬСЯ,

Мить Гаррі намагався не виказувати емоцій на обличчі, доки не усвідомив, що якщо не буде шокованим, то це насправді теж може його видати…​

 — Перепрошую, — сказав Гаррі.

Його голос був трохи занепокоєним, і він навіть не знав, чи видає це щось. Не знав, якою була б реакція, якби він нічого не знав. Він надто багато часу був зі слизеринцями, він уже забував, як зберігати таємниці від звичайних людей. Чотири кнати стукнули по прилавку.

 — Один примірник „Базікала‟, будь ласка.

 — О, не варто, містере Поттер! — квапливо сказав торговець, махаючи руками. — Це — не зважайте, просто…​

Газета пролетіла повітрям та вдарила пальці Гаррі, і він розгорнув її.

ПРОВИДИЦЯ НАБРАЛАСЯ ТА ВИДАЄ ТАЄМНИЦІ:

ТЕМНИЙ ЛОРД ПОВЕРНЕТЬСЯ,

ОДРУЖЕНИЙ ДРАКО МЕЛФОЙ

 — Це безкоштовно, — сказав торговець, — для вас, тобто…​

 — Ні, — сказав Гаррі, — я все одно збирався її купити.

Торговець забрав монети, а Гаррі читав далі.

 — Господи, — сказав Гаррі за півхвилини, — даєш провидиці шість ковтків віскі, і вона вибовкує найрізноманітніші таємниці. Я маю на увазі, хто б міг подумати, що Сіріус Блек та Пітер Петіґру — це насправді одна людина?

 — Не я, — відповів торговець.

 — Вони навіть надрукували світлину, де вони вдвох разом, щоб ми знали, хто насправді таємно одна людина.

 — Ага, — сказав торговець. — Маскування вражає, правда?

 — А ще мені таємно шістдесят пʼять років.

 — Я не дав би вам і половини цього, — привітно сказав торговець.

 — А ще я заручений з Герміоною Ґрейнджер, і Белатрисою Блек, і Луною Лавґуд, і ну звісно, з Драко Мелфоєм теж…​

 — Оце так весіллячко буде, — сказав торговець.

Гаррі підвів погляд з газети й сказав приємним голосом:

 — Знаєте, коли я вперше почув, що Луна Лавґуд божевільна, то засумнівався: це справді так, чи вона просто вигадує це все й хихикає весь час. Потім, коли я прочитав другий заголовок „Базікала‟, то вирішив що вона просто не може бути божевільною — вигадувати таке не може бути легко, неможливо зробити це випадково. А тепер знаєте, що я думаю? Я вважаю, що вона все ж таки несповна розуму. Коли нормальна людина намагається щось вигадати, то такого не виходить. Щось справді неправильне має відбуватися в тебе в голові, щоб отаке виходило, коли ти починаєш вигадувати!

Торговець витріщився на Гаррі.

 — Ну серйозно, — сказав Гаррі. — Хто читає цю маячню?

 — Ти, — сказав продавець.

Гаррі відійшов, щоб почитати газету.

Він не сів за той самий столик поряд, де вони з Драко сіли першого разу, коли готувалися сісти на потяг. Йому не хотілося спокушати долю — раптом все повториться.

Проблема була навіть не в тому, що згідно з „Базікалом‟ його перший тиждень у Гоґвортсі тривав пʼятдесят чотири роки. А в тому, що на неавторитетну думку Гаррі, його життя не потребувало жодних нових рівнів складнощів.

Тому Гаррі знайшов невеличкий залізний стілець деінде — далеко від основного натовпу й частих приглушених лясків явлення батьків з дітьми, і він сів почитати „Базікало‟, щоб побачити, чи є там якісь придушені новини.

Крім очевидного божевілля (хай допоможе їм небо, якщо щось з цього було правдою), газета містила чимало фальшивих романтичних чуток, але нічого, що було б справді важливим, якби було правдою.

Гаррі саме читав про запропонований міністерством закон про шлюби: заборонити всі шлюби, коли…​

 — Гаррі Поттер, — пролунав шовковий голос, що наповнив кров Гаррі адреналіном.

Гаррі підвів погляд.

 — Луціус Мелфой, — втомлено сказав Гаррі. Наступного разу він вчинить розумно: зачекає зовні у маґлівській частині вокзалу Кінґс Крос до десятої пʼятдесят пʼять.

Луціус ввічливо нахилив голову, його довге біле волосся накрило його плечі. Чоловік досі був з тим же лакованим чорним ціпком з держаком у формі срібної змії. Щось у його хватці без слів казало це смертельна зброя, а не я слабкий та спираюся на це. Його обличчя було нейтральним.

Два чоловіки розташовувалися обабіч від нього, їхні очі постійно роззиралися, вони низько тримали палички. Вони рухалися мов єдиний організм з чотирма ногами й чотирма руками — старші Креб та Ґойл, і Гаррі навіть гадав, що може вгадати, хто є хто, але це насправді не мало значення. Вони були лише додатками до Луціуса — не більше, ніж два найправіші пальці його лівої ноги.

 — Перепрошую, що турбую вас, містере Поттер, — промовив мʼякий, шовковий голос. — Проте ви не відповіли на жодну з моїх сов. І це, подумав я, може бути моєю єдиною можливістю зустрітися з вами.

 — Я не отримував від вас жодної сови, — спокійно сказав Гаррі. — Я так розумію їх перехоплював Дамблдор. Але я б не відповів на них, навіть якби отримав, хіба що через Драко. Для мене спілкуватися з вами напряму без відома Драко означає порушення нашої дружби.

Будь ласка, іди геть, будь ласка, іди геть.

Сірі очі зблиснули.

 — То он в яку гру ви граєте…​ — сказав старший Мелфой. — Гаразд, я трохи пограю з вами. Навіщо ви змусили свого чудового друга, мого сина, публічно заявити про союз з цією дівчиною?

 — О, — легковажно сказав Гаррі, — це ж очевидно, хіба ні? Драко співпрацюватиме з Ґрейнджер та зрозуміє, що чаклуни маґлівського роду, зрештою, теж люди. Ва. Ха. Ха.

Тонка усмішка ледве виднілася на губах Луціуса.

 — Так, це скидається на один з планів Дамблдора. Але ним не є.

 — Дійсно. — сказав Гаррі, — Це частина моєї гри з Драко, а не результат дій Дамблдора, і більшого я не скажу.

 — Відкиньмо ці ігри, — сказав старший Мелфой, його сірі очі раптом посуворішали. — Якщо мої підозри правильні, то ви все одно жодним чином не грали б на руку Дамблдорові, містере Поттер.

Ненадовго запанувала тиша.

 — То ви знаєте, — холодно сказав Гаррі. — Скажіть, коли саме ви зрозуміли?

 — Коли прочитав вашу відповідь на невеличку промову професора Квірела, — сказав біловолосий чоловік та зло хихикнув. — Спочатку я був спантеличений, бо мені здавалося, що це було не у ваших власних інтересах. Лише декілька днів потому я збагнув, у чиїх інтересах була ваша відповідь, і нарешті все стало зрозуміло. А також очевидно, що ви слабкий, принаймні частково.

 — Дуже кмітливо, — так само холодно сказав Гаррі. — Але, можливо, ви помиляєтеся щодо моїх інтересів.

 — Можливо, так, — у шовковому голосі почулися сталеві нотки. — Дійсно, саме цього я й боюся. Ви граєте в дивні ігри з моїм сином, і що у вас за мета я навіть не здогадуюся. Це недружньо, і ви не можете очікувати, що я не буду непокоїтися!

Тепер Луціус спирався на свій ціпок обома побілілими руками, а його охоронці раптом напружилися.

Якийсь внутрішній голос Гаррі стверджував, що показувати зараз страх буде вкрай поганою ідеєю. Не можна дозволяти Луціусові побачити, що його можна залякати. Та й все одно вони були на людній залізничній станції…​

 — Мені здається дивним, — сказав Гаррі, намагаючись зробити й свій голос сталевим, — що ви вважаєте, ніби мені може бути корисною якась шкода для Драко. Але це неважливо, Луціусе. Він мій друг, а я друзів не зраджую.

 — Що? — прошепотів Луціус. Його обличчя переповнював подив.

А тоді…​

 — Гості, — сказав один з посіпак, і Гаррі здалося, що це був старший Креб, судячи з голосу.

Луціус випростався й обернувся, та видав несхвальне шипіння.

Наближався Невіл. Він здавався переляканим, проте рішучим, а слідом йшла висока жінка, що не була анітрохи наляканою.

 — Мадам Лонґботом, — льодяним тоном сказав Луціус.

 — Містере Мелфой, — таким самим тоном відповіла жінка. — Чи не набридаєте ви нашому Гаррі Поттерові?

Луціус на диво гірко реготнув.

 — О, дуже сумніваюся. Прийшли захистити його від мене, чи не так? — біловолосий чоловік обернувся до Невіла. — А це, певно, вірний лейтенант містера Поттера, останній нащадок Лонґботомів, Невіл, як він себе називає, з Хаосу. Який же наш світ дивний. Інколи мені здається, що навіть божевільний.

Гаррі гадки не мав, що на це відповісти, а Невіл здавався спантеличеним та наляканим.

 — Сумніваюся, що це світ божевільний, — сказала мадам Лонґботом. Її голос став насмішкуватим. — Видається, ви в поганому настрої, містере Мелфой. Промова нашого любого професора Квірела позбавила вас декількох союзників?

 — Це був доволі розумний наклеп на мої здібності, — холодно сказав Луціус, — хоча він міг подіяти лише на тих дурнів, що вірять у те, що я справді був смертежером.

 — Що? — бовкнув Невіл.

 — Я був під дією „Імперіуса‟, юначе, — стомлено сказав Луціус. — Темному Лордові навряд чи вдалося б бодай почати вербувати чистокровні родини без підтримки дому Мелфоїв. Я відхилив його пропозицію, тому він просто змусив мене. Його власні смертежери дізналися про це лише опісля, тому я й ношу цю хибну мітку. Хоча через те, що я не давав справжньої згоди, вона насправді не зобовʼязує мене. Деякі смертежери досі вірять, що я їхній лідер, і заради миру нашої країни я дозволяю їм вірити в це, щоб контролювати їх. Але я не був таким дурним, щоб підтримувати цього нещасливого пройдисвіта з власної волі…​

 — Не зважайте, — сказала мадам Лонґботом Гаррі та Невілові. — Він змушений до кінця життя прикидатися через страх перед вашими свідченнями під сироваткою правди, — її голос сповнювала зловтіха.

Луціус повернувся до неї спиною та знову звернувся до Гаррі:

 — Чи попросите ви цю стару каргу піти, містере Поттер?

 — Гадаю, ні, — сухо сказав Гаррі. — Я бажаю вести справи з частиною дому Мелфоїв мого віку.

Надовго запанувала тиша. Сірі очі роздивлялися його.

 — Ну звісно…​ — повільно сказав Луціус. — Тепер я почуваюся дурнем. Увесь цей час ви лише вдавали, що гадки не маєте, про що йдеться.

Гаррі зустрів його погляд, проте нічого не сказав.

Луціус підняв свій ціпок на кілька сантиметрів та сильно вдарив ним об землю.

Світ зникнув у сірій імлі, усі звуки вщухли, у всесвіті не залишилося нічого крім Гаррі, Луціуса Мелфоя та ціпка з держаком у формі зміїної голови.

 — Мій син — це моє серце, — сказав старший Мелфой, — останнє в цьому світі, що має для мене сенс. І ось моє дружнє застереження: якщо він зазнає шкоди, то я присвячу решту життя помсті. Але доки він не зазнає шкоди, я бажаю вам успіхів у всіх ваших починаннях. І оскільки ви не просили від мене більшого, то і я не проситиму вас ні про що.

Тоді сіра імла зникла, і зʼявилася розлючена мадам Лонґботом, що їй не давав пройти старший Креб. Тепер вона тримала свою паличку в руці.

 — Як ви смієте! — прошипіла вона.

Темна мантія та волосся Луціуса закрутилися, коли він повернувся до старшого Ґойла.

 — Ми повертаємося до маєтку Мефоїв.

Пролунало три звуки явлення, і вони зникли.

Далі запанувала тиша.

 — О небеса, — сказала мадам Лонґботом. — Що це все було?

Гаррі безпорадно знизав плечима. А тоді подивився на Невіла.

На лобі Невіла видно було крапельки поту.

 — Дуже дякую, Невіле, — сказав Гаррі. — Я дуже ціную твою допомогу, Невіле. А тепер, Невіле, гадаю, тобі варто сісти.

 — Так, генерале, — сказав Невіл, і замість того, щоб підійти до одного зі стільців поряд з Гаррі, він осів на бруківку.

 — Ви призвели до багатьох змін у моєму онуці, — сказала мадам Лонґботом. — Деякі з них я схвалюю, проте не всі.

 — Надішліть мені список, які з них які, — сказав Гаррі. — Я подивлюся, що можна зробити.

Невіл застогнав, але промовчав.

Мадам Лонґботом трохи посміялася.

 — Я так і зроблю, юначе, дякую, — вона стишила голос. — Містере Поттер…​ Промова професора Квірела — це те, чого наша нація давно потребувала. Не можу сказати того ж про ваш коментар до неї.

 — Я врахую вашу думку, — мʼяко сказав Гаррі.

 — Я щиро на це сподіваюся, — сказала мадам Лонґботом та обернулася до свого онука. — Чи тобі досі треба, щоб я…​

 — Можеш іти, бабусю, — сказав Невіл. — Цього разу зі мною все буде гаразд.

 — Ось це я схвалюю, — сказала вона та з ляскотом зникла ніби мильна бульбашка.

Двоє хлопців трохи посиділи в тиші.

Невіл заговорив перший, його голос був втомлений.

 — Ти збираєшся виправити всі зміни, які вона схвалює, так?

 — Не всі з них, — невинно сказав Гаррі. — Я лише хочу переконатися, що не псую тебе.


Драко здавався вкрай стурбованим. Він весь час озирався, незважаючи на те, що за його наполегливим проханням вони спустилися у валізу Гаррі та використали справжні чари тиші „Квіетус‟, а не просто барʼєр, що розмиває звуки.

 — Що ти сказав батькові? — випалив Драко, щойно почали діяти „Квіетус‟, і звуки платформи девʼять і три чверті зникли.

 — Я…​ слухай, можеш розповісти мені, що він сказав тобі перед тим, як привів тебе? — запитав Гаррі.

 — Що я маю негайно його повідомити, якщо мені здасться, що ти мені погрожуєш. Що я маю негайно його повідомити, якщо я зроблю щось, що може загрожувати тобі! Батько вважає тебе небезпечним, Гаррі. Хай що ти сказав йому сьогодні, це налякало його! Лякати мого батька — погана ідея!

От прокляття…​

 — Про що ви розмовляли? — вимагав відповіді Драко.

Гаррі стомлено відкинувся на спинку складного стільця, що був на дні підвального рівня його валізи.

 — Знаєш, Драко, фундаментальним питанням раціональності є „Що ти знаєш, і як ти гадаєш, звідки ти це знаєш?‟. Але існує також смертельний гріх раціональності — тип мислення прямо протилежний їй. Як мислили древньогрецькі філософи. Вони й гадки не мали, що коїться, тому вони просто ходили й казали „Усе — вода‟ чи „Усе — вогонь‟ і ніколи не питали себе „Заждіть-но, навіть якщо все справді вода, звідки я можу про це знати?‟ Їх не цікавило, які є докази, що свідчать на корись цієї можливості й проти усіх інших можливостей, що їх можна уявити, чи свідчення, яких би не існувало, якби їхня теорія була хибною…​

 — Гаррі, — Драко ледве стримував емоції, — про що ти розмовляв з батьком?

 — Насправді, я не знаю, — сказав Гаррі, — тому дуже важливо, щоб я не почав просто вигадувати відповідь…​

Гаррі ще не чув настільки сповненого жаху, високого тону зойку від Драко.