Розділ 37. Інтерлюдія: перетин межі

Була майже північ.

Гаррі було легко не засинати. Йому просто треба було не використовувати часоворот. У Гаррі була традиція за допомогою циклу сну не спати в ніч, коли канун Різдва перетворювався на Різдво. Хоч він ніколи не був достатньо молодим, щоб вірити у Санта Клауса, колись він був достатньо молодим, щоб сумніватися.

Було б гарно, якби існувала якась містична особистість, що заходила до твого дому вночі та дарувала подарунки…​

Спиною Гаррі пробігли мурахи.

Натяк на те, що наближалося щось жахливе.

Повзучий страх.

Відчуття невідворотного.

Гаррі різко сів у ліжку.

Він подивився у вікно.

 — Професоре Квірел? — дуже тихо скрикнув Гаррі.

Професор Квірел зробив невеличкий жест рукою, мов підіймав щось, і вікно Гаррі ніби склалося в раму. Крізь отвір у кімнату одразу задуває холодний порив зими з декількома сніжинками з неба, чорноту й зірки деінде прикривають сірі нічні хмари.

 — Не бійтеся, містере Поттер, — сказав професор Квірел нормальним голосом. — Я зачарував ваших батьків, щоб вони спали. Вони прокинуться лише коли я піду.

 — Ніхто не має знати, що я тут! — все одно тихо скрикнув Гаррі. — Навіть сови мають доставляти пошту до Гоґвортсу, а не сюди!

Гаррі з радістю погодився на це. Було б дурнувато, якби будь-який смертежер міг перемогти у війні в будь-який час, просто надіславши йому совою ручну гранату, що магічно спрацьовувала.

Професор Квірел широко посміхався. Він стояв у подвірʼї за вікном.

 — О, немає причин для хвилювання, містере Поттер. Ви справді добре захищені від пошукових чарів, і навряд чи якомусь прихильнику чистоти крові спаде на думку зазирнути до телефонної книги, — його усмішка поширшала. — І мені довелося докласти чималих зусиль, щоб здолати захисні чари, що їх встановив директор навколо вашого будинку. Хоча, звісно, будь-хто, хто знає вашу адресу, міг би просто почекати зовні й напасти на вас наступного разу, як ви вийдете.

Гаррі деякий час витріщався на професора Квірела.

 — Що ви тут робите? — нарешті запитав Гаррі.

Усмішка зникла з лиця професора Квірела.

 — Я прийшов вибачитися, містере Поттер, — тихо сказав професор із захисту. — Я не мав розмовляти з вами так різко, як…​

 — Ні, — сказав Гаррі. Він втупився у ковдру, яку він тримав над піжамою. — Просто ні.

 — Невже я вас так сильно образив? — тихо запитав професор Квірел.

 — Ні, — сказав Гаррі. — Але образите, якщо вибачитеся.

 — Розумію, — сказав професор Квірел, і за мить його голос посуворішав. — Тоді, якщо я вважатиму вас за рівного, містере Поттер, то маю сказати, що ви тяжко порушили етикет між дружніми слизеринцями. Якщо ви не ведете гру проти когось, то ви не маєте втручатися в їхні плани ось так, не спитавши їх заздалегідь. Бо ви не знаєте ані який насправді в них задум, ані які ставки вони можуть втратити. Такі дії означатимуть, що ви — їхній ворог, містере Поттер.

 — Вибачте, — сказав Гаррі, саме таким тихим тоном, що його щойно використовував професор Квірел.

 — Вибачення прийняті, — сказав професор Квірел.

 — Але, — сказав Гаррі, досі тихо, — нам з вами справді якось треба обговорити політику.

Професор Квірел зітхнув.

 — Я знаю, що вам не до вподоби зверхнє ставлення, містере Поттер…​

Це було дещо слабо сказано.

 — Але було б навіть більше зверхнім, — продовжив професор Квірел, — не сказати вам цього прямо. Вам бракує життєвого досвіду, містере Поттер.

 — І що, всі з достатнім життєвим досвідом погоджуються з вами?

 — Чого вартий життєвий досвід когось, хто грає у квідич? — запитав професор Квірел та знизав плечима. — Я гадаю, що ви зміните свою думку з часом: після того, як усі ваші ідеали розчарують вас, і ви станете циніком.

Професор із захисту сказав це так, ніби це було найзвичайнішим твердженням у світі. Він стояв на тлі чорноти, зірок та хмар у небі, одна чи дві крихітні сніжинки пролетіли повз у пронизливому зимовому повітрі.

 — До речі, — сказав Гаррі. — Щасливого Різдва.

 — Напевно, — сказав професор Квірел. — Зрештою, якщо це не вибачення, то це має бути різдвяним подарунком. Насправді найпершим у моєму житті.

Гаррі ще навіть не почав учити латину, щоб прочитати щоденник дослідів Роджера Бекона. Та й навряд чи він наважиться розкрити рота, щоб спитати.

 — Одягніть своє зимове пальто, — сказав професор Квірел, — чи прийміть зілля тепла, якщо є. Зустрінемося зовні, під зірками. Я спробую підтримувати закляття трохи довше цього разу.

Гаррі мить обмізковував слова, а потім прожогом кинувся до шафи.

Професор Квірел підтримував закляття зіркового сяйва більше за годину, хоча на обличчі професора з захисту виднілася втома, і за деякий час йому довелося сісти. Гаррі спробував щось сказати, але на нього лише шикнули.

Вони перетнули межу між кануном Різдва та Різдвом посеред позачасової порожнечі, де оберти Землі не мали сенсу, серед справжньої вічної тихої ночі.

І як і було обіцяно, батьки Гаррі спокійно спали весь цей час, доки Гаррі не повернувся до своєї кімнати, а професор із захисту не пішов.