Розділ 35. Складнощі координації, ч.3

Вони прийшли до кабінету професора з захисту. Професор Квірел щільно зачинив двері, і лише потім сперся на спинку стільця й заговорив.

Голос професора з захисту був дуже спокійним, і це непокоїло Гаррі значно більше, ніж якби той кричав.

 — Я стараюся, — тихо сказав професор Квірел, — взяти до уваги вашу молодість. Що я сам у вашому віці був надзвичайним дурнем. Ви розмовляєте зі стилем дорослого та втручаєтеся в дорослі ігри, і подеколи я забуваю, що ви лише плутаєтеся під ногами. Сподіваюся, містере Поттер, що ви своїм втручанням щойно не вбили себе, не знищили свою країну та не програли наступну війну.

Гаррі довелося докласти всіх зусиль, щоб його дихання залишалося рівним.

 — Професоре Квірел, я і так сказав значно менше, ніж хотів, а просто промовчати я не міг. Ваші пропозиції надзвичайно збентежать будь-кого, хто бодай трохи знає маґлівську історію останнього сторіччя. Назва італійських фашистів — вкрай бридкі люди — походить від fasces, що означає жмут звʼязаних прутів і символізує ідею того, що єдність — це сила…​

 — Отже бридкі італійські фашисти вірили, що єдність сильніша за розбіжність, — сказав професор Квірел, у його голосі вже чулася різкість. — Напевно вони також вірили, що небо блакитне і пропагували ідею, що не варто кидати собі на голову каміння.

Зворотна дурість не є розумністю; найдурніша людина може сказати, що сонце світить, проте воно через це не згасне…​

 — Гаразд, ваша правда, це був аргумент ad hominem, ця ідея неправильна не через те, що фашисти її висловлювали. Але професоре Квірел, не можна, щоб уся країна прийняла мітку одного диктатора! Це ж точка повної вразливості! Слухайте, я сформулюю це так. Припустімо, що ворог просто накладе на того, хто керує міткою, Імперіус…​

 — Могутнього чарівника непросто підкорити Імперіусом, — сухо сказав професор Квірел. — А якщо ви неспроможні знайти гідного лідера, то ви вже приречені. Але гідні лідери існують. Питання в тому, чи підуть за ними люди.

Гаррі запустив руки у своє волосся від розпачу. Він хотів попросити перерви й змусити професора Квірела прочитати „Злет і падіння Третього Рейху‟, а потім почати цю розмову спочатку.

 — Навряд чи, якби я запропонував демократію як кращу форму правління, ніж диктатуру…​

 — Зрозуміло, — сказав професор Квірел. Він на мить заплющив очі, потім знову їх розплющив. — Містере Поттер, ідіотизм квідичу для вас очевидний, адже вас не виховували з пошаною до цієї гри. Якби ви ніколи не чули про вибори, містере Поттер, і просто побачили що відбувається насправді, то вам було б не до вподоби те, що ви побачили б. Візьмемо нашого обраного міністра магії. Хіба він наймудріший, найсильніший, найвеличніший з нашого народу? Ні; він блазень, власність Луціуса Мелфоя. Чарівники пішли на вибори між Конеліусом Фаджем та Танєю Ліч, що змагалися були в грандіозному та видовищному змаганні після того, як у „Щоденному пророку‟, що також під контролем Луціуса Мелфоя, оголосили, що лише ці два кандидати варті уваги. Припущення, що Корнеліус Фадж — найкращий лідер, якого може запропонувати наша країна, ніхто не зможе вислухати без сміху. Наскільки я чув і бачив, у маґлівському світі все те ж саме. Остання маґлівська газета, що я читав, згадувала, що попередній президент Сполучених Штатів був колишнім актором. Якби ви не виховувалися з виборами, містере Поттер, їхня дурість була б так само очевидною для вас, як і у випадку з квідичем.

У Гаррі відвисла щелепа, він намагався відшукати слова.

 — Суть виборів не в тому, щоб знайти найкращого лідера, а в тому, щоб політики достатньо боялися виборців, щоб не стати цілковитим злом, як зазвичай диктатори…​

 — Остання війна, містере Поттер, відбувалася між Темним Лордом і Дамблдором. І хоча Дамблдор був лідером з купою вад і програвав війну, припускати, ніби будь-який з обраних за той час міністрів магії міг би замінити Дамблдора — просто сміховинно! Сила тече від могутніх чарівників до їхніх послідовників, а не від виборів і дурнів, яких обирають. Це урок новітньої історії чаклунської Британії, і я сумніваюся, що наступна війна дасть якийсь інший урок. Якщо ви переживете її, містере Поттер, чого не трапиться, якщо ви не позбудетеся захопливих ілюзій дитинства!

 — Якщо ви гадаєте, що в пропонованому вами напрямку дій немає небезпек, — сказав Гаррі, і попри все його голос став різким, — то це також дитяча ілюзія.

Гаррі непохитно втупився в очі професора Квірела, той відповів незмигним поглядом.

 — Такі небезпеки, — холодно відповів професор Квірел, — мають обговорюватися в кабінетах на кшталт цього, а не в промовах. Дурнів, що вибрали Корнеліуса Фаджа не цікавлять складнощі й обережність. Покажи їм щось складніше, ніж гучні аплодисменти, і воюватимеш сам. Це, містере Поттер, і було вашою дитячою помилкою, якої Драко Мелфой не припустився б навіть у вісім років. Навіть вам мало б бути очевидним, що варто помовчати, і спочатку порадитися зі мною, а не висловлювати свої сумніви перед натовпом!

 — Я не друг Албусові Дамблдору, — сказав Гаррі, не менш холодним голосом, ніж професор Квірел. — Проте він не дитина, і йому моє занепокоєння не здалося дитячими, як і не здалося, що мені варто зачекати з тим, щоб його висловити.

 — О, то ви тепер дослухаєтеся до директора, чи не так?

Професор Квірел підвівся з-за стола.


Коли Блез завернув за ріг дорогою до кабінету, то побачив професора Квірела, що вже стояв там і спирався на стіну.

 — Блез Забіні, — сказав професор з захисту, випрямившись. Його очі скидалися на темні камені, а голос нагнав на Блеза дрижаків.

Він нічого мені не може зробити, я просто маю цього не забувати…​

 — Гадаю, — сказав професор Квірел чистим холодним голосом, — я вже здогадався, хто ваш роботодавець. Але я почую, як ви самі це скажете, а також розповісте про ціну, за яку вас купили.

Блез знав, що пітніє під мантією, і що вологу вже видно на його лобі.

 — Мені дали можливість показати, що я кращий за всіх трьох генералів, і я нею скористався. Багато хто мене тепер ненавидить, але є також чимало слизеринців, що мене через це люблять. З чого ви взяли, що я…​

 — Ви не розробили план сьогоднішньою битви, містере Забіні. Скажіть мені, хто це зробив.

Блез гучно ковтнув слину.

 — Ну…​ тобто, в такому разі…​ ви ж уже знаєте, хто це зробив, так? Єдина настільки схиблена людина — це Дамблдор. І він захистить мене, якщо ви спробуєте щось зробити.

 — Дійсно. Назвіть мені ціну, — погляд професора з захисту не помʼякшав.

 — Моя двоюрідна сестра, Кімберлі, — сказав Блез, знову ковтнувши, він намагався стримати тремтіння голосу. — Вона справді існує, і її цькують, Поттер це перевірив, він не дурень. Тільки Дамблдор сказав, що це він нацькував хуліганів саме для цього плану, і якщо я працюватиму на нього, то з нею все буде гаразд, а якщо працюватиму на Поттера, то Кімберлі очікують лише більші проблеми!

Професор Квірел довго мовчав.

 — Зрозуміло, — сказав професор Квірел, тепер значно добріше. — Містере Забіні, якщо таке трапиться знову, ви можете звертатися до мене напряму. Я маю власні способи захисту друзів. І останнє питання: навіть з усією владою, що ви прибрали до своїх рук, домогтися нічиї було складно. Чи проінструктував вас Дамблдор, хто мав виграти, якби це не вдалося?

 — Сонечко, — відповів Блез.

Професор Квірел кивнув.

 — Як я й гадав, — професор із захисту зітхнув. — У подальшій карʼєрі, містере Забіні, я раджу не намагатися втілити настільки заплутані плани. Вони мають тенденцію провалюватися.

 — Ем, насправді я про це сказав директорові, — відповів Блез, — а він сказав, що саме тому й важливо одночасно підтримувати більше ніж один план.

Професор Квірел стомлено провів рукою по чолу.

 — Дивовижно, що Темний Лорд не збожеволів від боротьби з ним. Ви можете йти на свою зустріч з директором, містере Забіні. Я не розповідатиму про це, але якщо директор якимось чином дізнається про нашу розмову, памʼятайте про мою чинну пропозицію надати вам весь можливий захист. Ви вільні.

Блезові не треба було повторювати двічі — він просто розвернувся й втік.


Професор Квірел трохи зачекав, а потім сказав:

 — Уперед, містере Поттер.

Гаррі зірвав з голови Плащ невидимості й запхав його до капшучка. Він тремтів від такої люті, що ледве міг розмовляти.

 — Він що? Він зробив що?

 — Ви мали самі все збагнути, містере Поттер, — спокійно сказав професор Квірел. — Ви маєте навчитися відволікатися від деталей, доки не побачите ліс за деревами. Будь-хто, хто почув би історії про вас, і не знав би, що ви таємничий Хлопчик-Що-Вижив, легко б збагнув, що ви володієте плащем-невидимкою. Відійдіть на крок від цих подій, забудьте про дрібниці, і що ви бачите? Було сильне суперництво між учнями, і їхнє змагання завершилося ідеальною нічиєю. Таке трапляється лише в казках, містере Поттер, а в цій школі лише одна людина думає казками. Мав місце дивний і заплутаний план, і ви мали б зрозуміти, що він нехарактерний для цього юного слизеринця. Але в цій школі є людина, що працює з такими складними планами, і його звуть не Забіні. Також я попередив вас, що існує почотирійний агент, і ви знали, що Забіні принаймні потрійний агент, і мали здогадатися, що з великою ймовірністю це він. Ні, я не оголошуватиму битву недійсною. Ви втрьох провалили іспит, програли спільному ворогові.

Гаррі вже було начхати на іспити.

 — Дамблдор шантажував Забіні погрозами його двоюрідній сестрі? Лише для того, щоб наша битва завершилася нічиєю? Навіщо?

Професор Квірел безрадісно розсміявся.

 — Можливо директор вважає, що суперництво корисне для його хатнього героя й бажав, щоб воно продовжувалося. Для загального блага, знаєте. А може він просто божевільний. Розумієте, містере Поттер, усі знають, що божевілля Дамблдора — це маска, що він нормальний, що вдає ненормального. Вони пишаються собою, що додумалися до цього геніального відкриття, і знаючи таємне пояснення, припиняють думати далі. Їм не спадає на думку, що також можливо, що це маска за маскою: він може бути божевільним, що вдає нормального, що вдає божевільного. Боюся, містере Поттер, що в мене є невідкладні справи деінде, і я маю йти. Але я щиро раджу вам не дослухатися до Албуса Дамблдора під час війни. До зустрічі, містере Поттер.

І професор із захисту дещо іронічно схилив голову, та швидко пішов у тому ж напрямку, що й Забіні, доки Гаррі стояв роззявивши рота від шоку.


Наслідки: Гаррі Поттер.

Гаррі повільно плентався до башти Рейвенклову, він не бачив ані стін, ані картин, ані інших учнів. Він підіймався сходами й спускався пандусами не сповільнюючись, не прискорюючись та не помічаючи, куди він йде.

Знадобилося більше хвилини після того, як його залишив професор Квірел, щоб Гаррі усвідомив, що єдиним джерелом інформації про причетність Дамблдора були (а) Блез Забіні, що йому довіритися знову було б неперевершеним ідіотизмом, і (б) професор Квірел, що легко міг сфабрикувати змову в стилі Дамблдора, і він також міг вважати, що невеличке суперництво серед учнів було доречним, і хто, якщо відійти на крок і забути про дрібниці, щойно запропонував перетворити цю країну на чаклунську диктатуру.

Також було можливо, що Дамблдор справді керував Забіні, і що професор Квірел щиро намагався боротися з Чорною міткою дзеркальним методом, і запобігти повторенню ситуації, яку він вважав жалюгідною. Намагався зробити все, щоб Гаррі не боровся з Темним Лордом наодинці, доки решта б перелякано заховалися й намагалися триматися подалі від боротьби в очікуванні, доки Гаррі їх врятує.

Але по правді…​

Ну…​

Гаррі взагалі-то це влаштовувало.

Він знав, що через таке герої мають відчувати образу й гіркоту.

Але до дідька. Гаррі набагато більше подобався варіант, коли всі інші тримаються подалі від небезпеки, доки Хлопчик-Що-Вижив впорається з Темним Лордом власноруч плюс-мінус невеличке число супутників. Якщо наступний конфлікт з Темним Лордом перетвориться на Другу Чаклунську Війну, що вбʼє безліч людей і зачепить всю країну, то це означатиме, що Гаррі вже програв.

А якщо після цього розпочнеться війна між чарівниками й маґлами, то начхати, хто виграє: Гаррі вже програє, допустивши це. Крім того, чому б цим двом суспільствам не інтегруватися мирно, коли таємниця неминуче розкриється? (Хоча Гаррі вже чув у розумі сухий голос професора Квірела, що питав його, чи не дурень він, і надавав усі очевидні аргументи…​) А якщо чарівники й маґли не здатні жити в мирі, то Гаррі обʼєднає сили магії та науки й вигадає, як евакуювати всіх чарівників на Марс чи кудись іще, замість того, щоб дати війні розпочатися.

Бо якщо дійде до війни на знищення…​

Цього професор Квірел не усвідомлював, він забув поставити своєму молодому генералові одне найважливіше питання.

Про справжню причину, чому Гаррі жодним чином не збирався приймати Світлу мітку, хай там як вона допоможе в його боротьбі проти Темного Лорда.

Один темний лорд і пʼятдесят послідовників з міткою були страшною небезпекою для всієї чаклунської Британії.

Якщо вся Британія прийме мітку сильного лідера, то вони стануть страшною небезпекою для всього чаклунського світу.

А якщо весь чаклунський світ прийме спільну мітку, то вони стануть небезпекою для решти людства.

Ніхто не знав, скільки у світі чаклунів. Вони з Герміоною приблизно розрахували, що десь мільйон.

Але маґлів — шість більйонів.

І якщо дійде до остаточної війни…​

Професор Квірел забув спитати Гаррі, кого він захищатиме.

Наукову цивілізацію, що тягнулася назовні, дивилася вгору, знала, що їй судилося досягти зірок.

Чи чаклунську цивілізацію, що повільно згасала зі втратою знань, досі була під владою знаті й вважала маґлів не зовсім людьми.

Це було страшенно сумно, але жодних сумнівів тут бути не могло.


Наслідки: Блез Забіні.

Блез обережно й нарочито повільно йшов коридорами, його серце калатало в грудях, хоч він і намагався заспокоїтися…​

 — Кгем, — почувся сухий шепіт із затіненої ніші, повз яку він проходив.

Блез підстрибнув, проте не закричав.

Він повільно обернувся.

У тому невеличкому затіненому кутку був чорний плащ, такий великий і мінливий, що було неможливо визначити навіть стать його власника, а над плащем був капелюх з широкими крисами, і чорний туман ніби збирався під ним, щоб приховати обличчя того, хто там був.

 — Доповідай, — прошепотів містер Капелюх і Плащ.

 — Я сказав саме те, що ви мені доручили, — повідомив Блез. Його голос був трохи спокійнішим, адже тепер він не брехав. — А професор Квірел зреагував саме так, як ви очікували.

Широкий чорний капелюх нахилився, а потів вирівнявся, ніби голова під ним кивнула.

 — Винагорода, яку я обіцяв, уже летить совою до вашої матері.

Блез вагався, але він аж палав від цікавості.

 — Дозвольте запитати, чому ви хочете розсварити професора Квірела з Дамблдором?

Директор не мав жодного стосунку до ґрифіндорських хуліганів, наскільки було відомо Блезові, і, крім допомоги Кімберлі, директор також запропонував відмінні оцінки з історії магії від професора Бінса, навіть якщо він здаватиме порожні пергаменти замість домашньої роботи, хоча йому все одно треба відвідувати заняття й вдавати, ніби він їх здає. Насправді Блез зрадив би усіх трьох генералів задарма, і начхати на двоюрідну сестру, але він не бачив причин це оголошувати.

Широкий чорний капелюх нахилився набік, ніби передавав питальний погляд.

 — Скажи мені, друже Блез, чи спадало тобі на думку, що зрадників, які так часто зраджують, зазвичай спіткає сумна доля?

 — Ні, — сказав Забіні, він дивився прямо в чорний туман під капелюхом. — Усі знають, що нічого справді поганого не трапляється з учнями Гоґвортсу.

Містер Капелюх і Плащ тихо хихикнув.

 — Дійсно, — прошепотів він. — А вбивство однієї учениці пʼятдесят років тому — лише виняток, що доводить правило, бо Салазар Слизерин надав би своєму монстру більше повноважень у давніх захисних чарах, ніж навіть директору.

Блез витріщався в чорний туман, тепер він відчував неспокій. Але лише професор Гоґвортсу може зробити з ним щось серйозне, не зчинивши тривоги. Квірел та Снейп були єдиними професорами, що можуть зробити щось таке, але Квірел би не став обдурювати самого себе, а Снейп не нашкодить нікому зі слизеринців…​ чи не так?

 — Ні, друже Блез, — прошепотів чорний туман, — я лише хотів порадити тобі ніколи не робити нічого подібного в дорослому житті. Така кількість зрад безсумнівно призведе до бодай однієї помсти.

 — Моя матір ніколи не зазнала помсти, — пихато сказав Блез. — Хоча вона одружувалася сім разів, і щоразу чоловік таємничо помирав і залишав їй купу грошей.

 — Справді? — запитав шепіт. — Яким дивом вона переконала сьомого одружитися з нею після того, як він дізнався, що сталося з шістьма попередниками?

 — Я питав про це мати, і вона сказала, що мені не можна цього знати, доки я не буду достатньо дорослим, а коли я запитав, коли я стану достатньо дорослим, то вона відповіла, що коли я стану дорослішим за неї.

І знову тихе хихотіння.

 — Ну що ж, друже Блез, мої вітання, що ти береш приклад з матері. Йди, і якщо ти про це не згадуватимеш, то ми більше не зустрінемося.

Блез неспокійно позадкував, йому чомусь не хотілося повертатися спиною.

Капелюх нахилився.

 — Ой, ну ж бо, маленький слизеринцю. Якби ти справді був рівнею Гаррі Поттерові чи Драко Мелфою, то вже зрозумів би, що мої погрози натяками потрібні лише щоб ти нічого не сказав Албусові. Якби я планував завдати тобі шкоди, то не натякав би. От якби я нічого не сказав, тоді тобі треба було б хвилюватися.

Блез випрямився, він відчував образу. Тоді кивнув містерові Капелюху й Плащу, рішуче розвернувся й пішов на зустріч з директором.

Він до останньої миті сподівався, що зʼявиться хтось ще й дасть йому можливість продати містера Капелюха й Плаща.

Але матір не зраджувала семи різних чоловіків одночасно. Якщо так на це подивитися, то він випереджає її.

І Блез Забіні йшов до кабінету директора з усмішкою, задоволений, що він пʼятирійний агент…​

На мить хлопець похитнувся, потів випрямився, струшуючи дивне відчуття дезорієнтації.

І Блез Забіні йшов до кабінету директора з усмішкою, задоволений, що він почотирійний агент.


Наслідки: Герміона Ґрейнджер.

Посланець не наближався до неї, доки вона була не сама.

Герміона саме виходила з дівочого туалету, де вона подеколи ховалася, щоб подумати, коли кіт з яскравого сяяння вистрибнув нізвідки й сказав: „Міс Ґрейнджер?‟

Вона тихенько скрикнула, а потім збагнула, що кіт розмовляв голосом професорки Макґонеґел.

Вона все одно не була налякана — лише здивована. Кіт був яскравим, блискучим і гарним, випромінював біло-срібне сяяння, ніби сонце кольору місяця, і вона просто не могла бути наляканою.

 — Що ти таке? — запитала Герміона.

 — Це повідомлення від професорки Макґонеґел, — сказав кіт, досі голосом професорки. — Підійдіть, будь ласка, до мого кабінету, і не кажіть про це нікому.

 — Зараз буду, — сказала досі здивована Герміона.

Кіт стрибнув і зник. Тільки він не зник, а ніби якимось чином перемістився кудись. Чи так стверджував її розум, хоча її очі щойно побачили, як він щезнув.

Коли Герміона підійшла до кабінету своєї улюбленої професорки, її розум переповнювали здогади. Може щось було не так з її оцінками з трансфігурації? Але тоді чому професорка Макґонеґел сказала їй нікому про це не розповідати? Напевно щось про заняття Гаррі частковою трансфігурацією…​

Обличчя професорки Макґонеґел було стривоженим, а не суворим, коли Герміона сіла навпроти її стола. Герміона старалася відірвати очі від гнізда комірок-заглиблень, що містили домашнє завдання професорки Макґонеґел. Її завжди цікавило, що саме треба робити дорослим, щоб школа працювала, і чи можна їм чимось допомогти…​

 — Міс Ґрейнджер, — сказала професорка Макґонеґел, — дозвольте почати з того, що я вже знаю, що директор попросив вас висловити саме таке бажання…​

 — Він розповів вам? — вражено випалила Герміона. Директор сказав був, що ніхто більше не має знати!

Професорка Макґонеґел зробила паузу, поглянула на Герміону, а тоді з сумом посміялася.

 — Я рада бачити, що містер Поттер не надто вас зіпсував. Міс Ґрейнджер, не варто нічого визнавати лише через те, що я стверджую, ніби знаю. Насправді директор не розповідав мені, я просто надто добре його знаю.

Тепер Герміона залилася румʼянцем.

 — Усе гаразд, міс Ґрейнджер! — квапливо сказала професорка Макґонеґел. — Ви рейвенкловка в першому класі, ніхто не вимагає від вас бути слизеринкою.

Це було справді боляче.

 — Гаразд, — дещо різко сказала Герміона, — я попрошу Гаррі Поттера дати мені декілька уроків слизеринства.

 — Я не це хотіла…​ — голос професорки Макґонеґел затихнув. — Міс Ґрейнджер, я хвилююся саме через те, що юні рейвенкловки не мають бути слизеринками! Якщо директор просить вас про щось, що вам не до вподоби, міс Ґрейнджер, цілком правильно просто йому відмовити. А якщо ви відчуваєте тиск, будь ласка, скажіть директорові, що бажаєте, щоб я була присутня, чи що хочете спочатку зі мною порадитися.

Очі Герміони розширилися від подиву.

 — Директор може робити щось неправильне?

Професорка Макґонеґел дещо посумнішала.

 — Не навмисно, міс Ґрейнджер, але гадаю…​ ну, напевно, це правда, що подеколи директорові важко пригадати, як це — бути дитиною. Навіть коли він був дитиною, я впевнена, що він був геніальним, з видатним розумом і серцем, зі сміливістю, якої вистачило б на трьох ґрифіндорців. Інколи директор надто багато просить від своїх молодих учнів, міс Ґрейнджер, чи буває недостатньо обережним, щоб не завдати їм болю. Він добра людина, але подеколи його планування перетинає межу.

 — Але ж це добре, якщо учні сильні й сміливі, — сказала Герміона.  — Саме тому ви пропонували мені Ґрифіндор, чи не так?

Професорка Макґонеґел криво посміхнулася.

 — Можливо я лише була егоїсткою — хотіла, щоб ви були в моєму гуртожитку. Чи пропонував вам Сортувальний Капелюх…​ ні, я не мала питати.

 — Він сказав мені, що я можу піти куди завгодно, крім Слизерину, — сказала Герміона. Вона ледь не спитала, чому вона не заслуговує на Слизерин, але їй вдалося себе зупинити. — Тобто я смілива, професорко!

Професорка Макґонеґел схилилася над столом. Тепер на її обличчі була неприхована стурбованість.

 — Міс Ґрейнджер, справа не в сміливості, а в тому, що личить юним дівчинам! Директор затягує вас у свої змови, Гаррі Поттер довіряє вам таємниці, а тепер ви стаєте союзницею Драко Мелфоя! А я обіцяла вашій матері, що в Гоґвортсі вам буде безпечно!

Герміона просто не знала, що на це відповісти. Але їй спало на думку, що професорка Макґонеґел напевно не попереджала б її, якби вона була хлопцем в Ґрифіндорі, а не дівчиною в Рейвенклові, а це вже було, ну…​

 — Я старатимуся поводитися добре, — сказала вона, — і не дозволю нікому переконати мене робити інакше.

Професорка Макґонеґел закрила лице руками. Коли вона забрала їх, її зморшкувате обличчя здавалося дуже старим.

 — Так, — сказала вона пошепки. — ви б добре себе показали в моєму гуртожитку. Не піддавайте себе небезпеці, міс Ґрейнджер, і будьте обережні. А якщо ви колись хвилюватиметеся про щось, чи щось вам заважатиме, будь ласка, одразу зверніться до мене. Я більше не відбиратиму ваш час.


Наслідки, Драко Мелфой:

Жодному з них насправді не хотілося робити нічого складного в ту суботу, не після нещодавно завершеної битви. Тому Драко просто сидів у закинутому кабінеті й намагався читати книжку „Thinking Physics‟. Нічого настільки цікавого він раніше не читав, принаймні ті частини, які він розумів, принаймні, коли цей клятий ідіот, що відмовлявся випускати свої книжки зі свого поля зору замовкав і дозволяв Драко зосередитися…​

 — Герміона Ґрейнджер — бруууднокрооовка, — співав Гаррі Поттер, сидячи за сусіднім столом і читаючи значно складнішу книжку.

 — Я знаю, що ти намагаєшся зробити, — спокійно сказав Драко, не відриваючи погляду від сторінок. — Це не спрацює. Ми все одно обʼєднаємося й розтрощимо тебе.

 — Меееелфой працюватиме разом з бруууднокрооовкою, що подумають усі друууузі твого батька…​

 — Вони подумають, що Мелфоями не так легко маніпулювати, як ти, видається, вважаєш, Поттере!

Професор із захисту був скаженішим за Дамблдора. Жоден майбутній рятівник світу ніколи не міг бути такою дитиною й настільки без почуття гідності в будь-якому віці.

 — Гей, Драко, а знаєш що особливо паскудно? Ти знаєш, що Герміона Ґрейнджер має дві копії магічних алелей, так само як і ти, так само, як і я, але твої однокласники-слизеринці не знають цього, і тооообі не можна про це розповідааати…​

Пальці Драко стиснули книжку так, що побіліли. Навряд чи навіть коли тебе бʼють і обпльовують потрібно стільки ж самоконтролю, і якщо він невдовзі не зможе відплатити Гаррі, то він скоїть щось жахливе…​

 — То чого ти забажав першого разу? — запитав Драко.

Гаррі нічого не відповів, тому Драко відірвав погляд від книжки й не без зловтіхи побачив сум на обличчі Гаррі.

 — Ем, — сказав Гаррі. — Багато хто питав мене про це, але навряд чи професорові Квірелу хочеться, щоб я про це розповідав.

Драко надав обличчю серйозного виразу.

 — Ти можеш розказати мені. Навряд чи це важливіше за інші таємниці, що ти мені довірив, і крім того, хіба не для цього існують друзі? — Саме так, я твій друг! Почувайся винним!

 — Та насправді нічого цікавого, — з явно вдаваною байдужістю сказав Гаррі. — Лише „Я хочу, щоб професор Квірел викладав бойову магію ще один рік‟.

Гаррі зітхнув, і повернувся до своєї книжки.

А ще за декілька секунд заговорив знову:

 — Твій батько напевно буде дуже незадоволений тобою цього Різдва, але якщо ти пообіцяєш йому, що зрадиш дівчину-бруднокровку й розтрощиш її військо, то все буде гаразд, і ти все одно отримаєш свої різдвяні подарунки.

Можливо, якщо вони з Ґрейнджер попросять професора Квірела надзвичайно ввічливо й витратять частину своїх балів Квірела, то їм дозволять зробити з генералом Хаосу щось цікавіше, ніж накласти прокльон сну.