Розділ 34. Складнощі координації, ч.2

Мінерва й Дамблдор спільно застосували були свої таланти, щоб вичаклувати грандіозну сцену, що до неї зараз повільно плентався Квірел. Всередині вона була з міцної деревини, проте зовнішні поверхні блищали сплетінням мармуру й платини, та оздобленнями коштовного каміння кольорів усіх гуртожитків. Ані вона, ані директор не були кимось із засновників Гоґвортсу, але зачарування треба було підтримувати всього кілька годин. Мінерва зазвичай тішилася, коли виснажувала себе серйозною трансфігурацією. Вона мала б насолодитися безліччю маленьких виявів мистецтва і ілюзією пишноти, але цього разу робота супроводжувалася була лячним передчуттям, наче вона сама риє собі могилу.

Але наразі Мінерва почувалася трохи краще. Була коротка мить, коли все могло б вибухнути, але Дамблдор вже стояв і тепло аплодував, а ще ніхто не виявився достатньо дурним, щоб бунтувати перед очима директора.

І вибуховий настрій швидко змінився збірним почуттям, яке, мабуть, можна описати фразою Та годі вже!

Блез Забіні підстрелив себе в імʼя Сонечка, тому фінальний рахунок був 254:254:254.


Поза сценою троє учнів чекали на те, щоб піднятися, і зиркали один на одного із сумішшю люті і розчарування. Становище погіршувало те, що вони досі були мокрими після того, як їх вивудили з озера, і що зігріваючих чарів, вочевидь, було недостатньо для скасування ефекту морозного грудневого повітря. А може причина була лише в їхньому настрої.

 — Це все, — сказала Ґрейнджер. — З мене достатньо! Жодних зрадників!

 — Я повністю погоджуюся з вами, міс Ґрейнджер, — відгукнувся Драко льодяним тоном. — Побавилися й годі.

 — І що ви двоє збираєтеся робити щодо цього? — різко втрутився Гаррі Поттер. — Професор Квірел вже сказав, що не заборонить шпигунів!

 — Ми заборонимо їх за нього, — похмуро сказав Драко. Він навіть не розумів, який саме зміст вкладав у слова, що їх промовляв, але сам акт мовлення наче викристалізовував план…​


Сцена й справді була добре зробленою, принаймні для тимчасової споруди. Творці не потрапили в поширену пастку захоплення власною ілюзією розкоші і знали дещо про архітектуру й візуальний стиль. Драко стояв на тому місці, яке очевидно було призначене для нього — глядачі бачили його у оточенні слабкого ореолу смарагдового сяяння. Ґрейнджер стояла там, куди їй вказав Драко, і мала бути оточеною ореолом сапфірів Рейвенклову. А щодо Гаррі Поттера — на нього Драко наразі не дивився.

Професор Квірел…​ прокинувся, чи щось на кшталт. Він спирався на вільне від усілякого коштовного оздоблення платинове підвищення. Професор захисту нарочито перекладав і вирівнював у руках три конверти, які містили пергаменти, що на них три генерали написали свої бажання. Всі учні Гоґвортсу спостерігали за цим і чекали.

Нарешті професор Квірел відірвав погляд від конвертів.

 — Що ж, — сказав професор із захисту. — Це доволі незручно.

Натовпом промайнуло легке хихикання з нотками істерики.

 — Гадаю, ви всі губитеся у здогадах, як саме я вчиню? Нічого тут не зробиш. Я маю вчинити справедливо. Першочергово я хотів зробити невеличку промову, але, видається, містер Мелфой і міс Ґрейнджер мають дещо, чим хочуть із вами поділитися.

Драко моргнув, а потім він і Ґрейнджер обмінялися швидкими поглядами: ти не проти якщо я?.. — так, звісно — і Драко голосно заговорив.

 — Генерал Ґрейнджер і я обидва хотіли б сказати, — Драко використовував свій найофіційніший тон, бо знав, що його голос посилюється й передається, — що відтепер ми не будемо приймати допомогу від зрадників. І якщо у битві ми дізнаємось, що Поттер прийняв зрадників з будь-якого з наших військ, ми обʼєднаємося щоб знищити його.

І Драко кинув сповнений злоби погляд на Хлопчика-Що-Вижив. Як тобі таке, генерале Хаосу!

 — Я повністю погоджуюся із генералом Мелфоєм, — сказала Ґрейнджер поруч із ним, її високий голос звучав чисто й сильно. — Жоден з нас не використовуватиме зрадників, і якщо генерал Поттер вчинить інакше, ми зітремо його з поля бою.

Від спостерігачів лунав здивований шепіт.

 — Дуже добре, — сказав, посміхаючись, їхній професор із захисту. — Вам двом знадобилося чимало часу, але ви все ще заслуговуєте на вітання, бо додумалися до цього раніше за інших генералів.

Знадобився час, щоб це збагнути…​

 — У майбутньому, містере Мелфой, міс Ґрейнджер, перш ніж прийти до мого кабінету з будь-яким проханням, розгляньте шляхи подолання проблеми без мого втручання. Я не зніматиму бали Квірела з цієї нагоди, але наступного разу можете очікувати на втрату півсотні, — професор Квірел задоволено посміхався. — А що ви скажете з цього приводу, містере Поттер?

Гаррі кинув погляд на Ґрейнджер, потім на Драко. Його обличчя видавалося спокійним, хоча Драко був впевнений, що краще використати слово контрольованим.

Зрештою Гаррі Поттер заговорив, тримаючи свій голос рівним.

 — Легіон Хаосу й надалі із задоволенням прийматиме зрадників. Побачимося на полі бою.

Драко знав, що його обличчя виказувало подив, споглядаючі учні шоковано перешіптувалися, а коли Драко подивився на передній ряд то помітив, що навіть хаосити Гаррі були приголомшеними.

Обличчя Ґрейнджер було злим і ставало ще злішим.

 — Містере Поттер, — різко, наче прикидаючись вчителькою, сказала вона, — ви що, намагаєтеся бути нестерпним?

 — Безсумнівно ні, — спокійно відповів Гаррі Поттер. — Я не змушуватиму вас робити це щоразу. Побийте мене раз, і я залишуся побитим. Але самих погроз не завжди достатньо, генерале Сонечко. Ви не запропонували мені приєднатися до вас, а спробували навʼязати мені свою волю. І іноді, щоб навʼязати ворогові свою волю, його треба спочатку перемогти. Розумієте, я скептично ставлюся до того, що Герміона Ґрейнджер, найяскравіша академічна зіронька Гоґвортсу, і Драко, син Луціуса, нащадок шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв, зможуть працювати разом для знищення свого спільного ворога, Гаррі Поттера.

На обличчі Гаррі зʼявилася задоволена посмішка.

 — Можливо, я просто зроблю те, що Драко намагався зробити із Забіні — напишу листа Луціусу Мелфою і дізнаюся, якої він думки з цього приводу.

 — Гаррі! — скрикнула Ґрейнджер сповненим жаху голосом. Скрики лунали також і з боку глядачів.

Драко контролював вируючу у ньому злість. Казати таке публічно було дурістю з боку Гаррі. Якби він просто зробив це, могло б і спрацювати, Драко б про таке навіть не подумав, але тепер, якщо батько втрутиться, це виглядатиме так, наче він грає Гаррі на руку…​

 — Якщо ти вважаєш, що мій батько, лорд Мелфой, може бути маніпульований тобою, — холодно відповів Драко, — то на тебе чекає велике здивування, Гаррі Поттере.

Щойно останні слова покинули його рота, Драко зрозумів, що загнав власного батька у кут, здебільшого навіть не збираючись цього робити. Батькові це, найімовірніше, не сподобається, анітрохи, але тепер він не зможе цього виказати…​ Драко доведеться просити пробачення за це. Це насправді було випадковістю, але дивно навіть думати, що він взагалі таке скоїв.

 — Тоді вперед, розбийте злого генерала Хаосу, — Гаррі й досі виглядав задоволено. — Я не зможу перемогти обидва ваші війська, якщо ви й справді працюватимете разом. Але мені цікаво, чи не зможу я розділити вас до того.

 — Ти не зможеш, і ми розчавимо тебе! — сказав Драко Мелфой.

І поряд із ним Герміона Ґрейнджер рішуче кивнула.

На деякий час запала здивована тиша.

 — Що ж, — сказав професор Квірел, — я не такого очікував від цієї конкретної розмови.

Обличчя професора із захисту мало заінтригований вигляд.

 — Чесно кажучи, містере Поттер, я очікував, що ви негайно, із посмішкою на обличчі, поступитеся, а потім оголосите, що давно вже розкусили суть мого уроку, але вирішили не псувати його для інших. Дійсно, я спланував свою промову відповідно, містере Поттер.

Гаррі Поттер лише потиснув плечима.

 — Вибачте щодо цього, — тільки й сказав він.

 — О, не хвилюйтеся, — відповів професор Квірел. — Це також підійде.

І професор Квірел повернувся від трьох учнів і випрямився біля підвищення, щоб звернутися до всіх спостерігачів. Його звичний вираз відчуженої втіхи зняло як рукою, і коли він знову заговорив, його голос підсилився більше ніж зазвичай.

 — Якби не Гаррі Поттер, — голос професора Квірела був жорстким і холодним наче грудень, — Відомо-Хто б переміг.

Тиша запала миттєво. Повна тиша.

 — Не сумнівайтеся, Темний Лорд перемагав. Аврорів, що наважувалися виступити проти нього, ставало дедалі менше, на дружинників, що протистояли йому, полювали. Один Темний Лорд і пʼятдесят смертежерів перемагали проти країни з тисячами населення. Це поза межами сміховинності! Не існує оцінок достатньо низьких, щоб я міг оцінити рівень некомпетентності!

Обличчя директора Дамблдора було похмурим, а обличчя глядачів — збентеженими. Тривала цілковита тиша.

 — Чи розумієте ви зараз, як таке сталося? Ви побачили це сьогодні. Я дозволив зрадників, і не дав генералам жодних засобів їх вгамувати. Ви побачили результат. Кмітливі змови і кмітливі зради, дійшло до того, що останній солдат, що залишився на полі бою, застрелив себе! Ви жодним чином не можете сперечатися з тим, що всі три війська могли б бути розбиті будь-яким зовнішнім ворогом, який мав би єдність всередині.

Професор Квірел обперся о підвищення, його голос зловісно напружився. Він витягнув праву руку, широко розкривши долоню і розправивши пальці.

 — Розділення — це слабкість, — рука професора міцно стиснулася в кулак. — Єдність — це сила. Темний Лорд добре розумів це, хай які в нього були недоліки. І він використовував це розуміння щоб створити один простий вигад, який зробив його найжахливішим темним лордом в історії. Ваші батьки протистояли одному Темному Лордові. І пʼятдесяти абсолютно згуртованим смертежерам, які знали, що будь-яку пробоїну в їхній відданності буде покарано смертю, і будь-яку слабість чи некомпетентність буде покарано болем. Ніхто не міг уникнути хватки Темного Лорда відколи приймав його мітку. І смертежери погоджувалися прийняти цю жахливу мітку бо знали — щойно вони приймуть її, вони будуть згуртовані, а протистоятимуть розділеній території. Один Темний Лорд і пʼятдесят смертежерів могутністю однієї Чорної мітки перемогли б цілу країну.

Голос професора Квірела був похмурим і важким.

 — Ваші батьки могли боротися в подібний спосіб. Вони не стали. Чоловік на імʼя Єрмі Вібл закликав націю заснувати проект, хоча йому не вистачало бачення і він не запропонував мітку Британії. Єрмі Вібл знав, що з ним станеться. Він сподівався, що його смерть надихне інших. Тому Темний Лорд заразом забрав також його сімʼю. Їхні порожні шкіри не навіювали нічого, окрім страху, і ніхто більше не наважувався говорити. І ваші батьки зіткнулися би з наслідками свого мерзенного боягузства, якби їх не врятував однорічний хлопчик, — обличчя професора Квірела виказувало абсолютну зневагу. — Драматург назвав би це dei ex machina, бо вони не зробили нічого, щоб заслужити своє спасіння. Той-Кого-Не-Можна-Називати, міг не заслуговувати на перемогу, але не сумнівайтеся, ваші батьки заслуговували поразки.

Голос професора із захисту бринів, наче залізо.

 — І ось що я скажу: ваші батьки нічого не навчилися! Нація досі фрагментована і слабка! Як багато десятиріч розділяє Ґріндельвальда і Відомо-Кого? Гадаєте, ви не побачите наступну загрозу за своє життя? Чи повторите ви тоді дурість своїх батьків, коли сьогодні ви так чітко бачили результати перед собою? Бо я знаю, що робитимуть ваші батьки, коли настане день темряви! Я знаю, який урок вони вивчили! Вони навчилися ховатися наче боягузи і нічого не робити, чекаючи на спасіння від Гаррі Поттера!

В очах директора Дамблдора стояла задумлива зацікавленість. Учні дивилися на свого професора захисту із подивом, злістю й захватом.

Очі професора Квірела стали такими ж холодними, як його голос.

 — Запамʼятайте це, і запамʼятайте добре. Той-Кого-Не-Можна-Називати жадав керувати цією країною, вічно тримати її своєю злою хваткою. Але він, хоча б, жадав керувати країною живих, а не купкою попелу! Існували темні лорди, що були божевільними, що мріяли лише про те, щоб перетворити світ на величезне погребальне вогнище! Були війни, під час яких цілі країни виступали проти інших. Ваші батьки майже програли проти півсотні, яка збиралася взяти цю країну живцем! Як швидко вони були б розтрощені більш чисельним ніж вони ворогом, якого не хвилювало б нічого, окрім їхнього знищення? Ось що я пророкую: коли постане наступна загроза, Луціус Мелфой проголосить, що ви маєте послідувати за ним або загинути, що єдина ваша надія — довіритися його жорстокості і силі. І хоча у це віритиме навіть сам Луціус Мелфой, це буде брехнею. Адже коли Темний Лорд зник, Луціус Мелфой не обʼєднав смертежерів, їх було миттєво розбито, вони розбіглися наче побиті батогами собаки і зрадили один одного! Луціус Мелфой недостатньо сильний, щоб бути істинним лордом, ані темним, ані навпаки.

Драко Мелфой стискав кулаки так, що біліли кісточки, у його очах стояли сльози, і лють, і нестерпний сором.

 — Ні, — сказав професор Квірел, — я не думаю, що Луціус Мелфой буде тим, хто вас врятує. Якщо ви думаєте, що я говорю задля власної користі, час скоро покаже, що це не так. Я не надаю вам жодної рекомендації, мої учні. Я кажу, що якби вся країна знайшла лідера такого ж сильного, як Темний Лорд, але достойного і чистого, і прийняла його мітку, то така країна могла б розчавити будь-якого темного лорда наче комаху, і ніхто з решти нашого розділеного магічного світу не становив би для неї загрози. І якщо навіть більший ворог постане проти нас у війні на знищення, то тільки обʼєднаний магічний світ зможе вижити.

Пролунали скрики, здебільшого від учнів маґлівського роду. Учні в оздоблених зеленим мантіях виглядали трохи спантеличено. Тепер вже Гаррі Поттер стискав кулаки і тремтів, а Герміона Ґрейнджер поруч із ним була розлюченою і збентеженою.

Директор підвівся зі свого місця, його обличчя стало суворим. Він ще не сказав ані слова, але наказ був зрозумілим.

 — Я не кажу, яка загроза прийде, — продовжував професор Квірел. — Але ви не проживете все своє життя у мирі, хіба що історія світу почне являти собою путівник для його майбутнього. І якщо у майбутньому ви вчините так, як сьогодні вчинили три війська, якщо ви не зможете відкинути у бік свої дрібʼязкові суперечки і прийняти мітку одного лідера, то вам дійсно варто мріяти, щоб Темний Лорд був живим і керував вами, і проклинати день, коли народився Гаррі Поттер…​

 — Достатньо! — заволав Албус Дамблдор.

Запанувала тиша.

Професор Квірел повільно повернув голову і подивився туди, де Албус Дамблдор стояв у своїй чарівницькій люті. Їхні погляди зустрілися, і безшумний натиск придавив учнів, що слухали і боялися поворухнутися.

 — Ви також підвели цю країну, — сказав професор Квірел. — І ви обізнані про небезпеку не менше за мене.

 — Такі промови не для вух учнів, — голос Албуса Дамблдора погрозливо зростав. — І не для ротів професорів!

Професор Квірел відповів сухо.

 — Було багато промов, що вони проголошувалися для вух дорослих, коли Темний Лорд підіймався. І дорослі плескали й вітали, і йшли додому, гарно розважені. Але я підкорюся вам, директоре, і не оголошуватиму більше промов, які вам не подобаються. Мій урок простий. Я й надалі нічого не робитиму зі зрадниками, і ми побачимо, що здатні зробити щодо цього учні, коли вони не очікують порятунку від професорів.

Тоді професор Квірел повернувся назад до учнів, і його рот скривився у посмішку, що вона, видавалося, розсіяла жахливий тиск, наче бог своїм подихом розганяв хмари.

 — Але, будь ласка, будьте поблажливими до тих зрадників, що були дотепер. Вони всього лише хотіли повеселитися.

Роздався сміх, спершу знервований, але професор Квірел стояв, криво посміхаючись, і напруга частково спала, а сміх вирівнявся.


Розум Драко досі кружляв крізь тисячі запитань і заціпенілий жах, коли професор Квірел приготувався відкрити конверти, що в них трійця записала свої бажання.

Драко ніколи не замислювався про те, що подорожуючі на Місяць маґли були більшою загрозою, ніж повільний занепад чаклунства, чи що батько показав себе надто слабким для того, щоб їх зупинити.

І, що дивніше, очевидний прихований зміст: професор Квірел вірив, що Гаррі міг. Професор із захисту міг проголосити, що не дає жодних рекомендацій, але він згадував Гаррі Поттера знову і знову у своїй промові. Напевно, інші думають про те саме, що й Драко.

Це було сміховинно. Хлопчик, що вкрив набите крісло блиском і назвав це троном…​

Хлопчик, що протистояв Снейпові і переміг прошепотів зрадницький голос, цей хлопчик може вирости у лорда достатньо сильного, щоб керувати, достатньо сильного, щоб врятувати нас всіх…​

Але Гаррі був вихований маґлами! Він практично сам був бруднокровцем, він не боротиметься проти своєї прийомної сімʼї…​

Він знає їхні мистецтва, їхні таємниці і їхні методи. Він може взяти всю маґлівську науку і використати її проти них, разом із нашою чарівницькою силою.

Але що як він не погодиться? Що як він занадто слабкий?

Тоді, сказав внутрішній голос, це доведеться зробити тобі, чи не так, Драко Мелфой?

Серед натовпу поновилася тиша, коли професор Квірел відкрив перший конверт.

 — Містере Мелфой, ви бажаєте…​ щоб Слизерин виграв Кубок Гуртожитків.

Глядачі здивовано мовчали.

 — Так, професоре, — чистим голосом сказав Драко, знаючи, що звук, знову ж таки, підсилюється. — Якщо ви не можете цього зробити, тоді щось інше для Слизерину…​

 — Я не нагороджуватиму очками гуртожитку просто так, — сказав професор Квірел. Він задумливо постукав себе по щоці. — Це робить ваше бажання достатньо складним, щоб бути цікавим. Чи не погодитеся ви пояснити навіщо це, містере Мелфой?

Драко відвернувся від професора із захисту і подивився на натовп, стоячи на фоні платини і смарагдів. Не всі слизеринці вболівали за Армію Драконів, існували анти-мелфоївські фракції, які виказували своє невдоволення підтримуючи Хлопчика-Що-Вижив чи навіть Ґрейнджер. І вчинок Забіні сильно заохотив ці фракції. Треба нагадати їм, що Слизерин означає Мелфой, і Мелфой означає Слизерин…​

 — Ні, — сказав Драко. — Вони слизеринці, вони зрозуміють.

Від глядачів пролунав сміх, особливо з боку слизеринців — навіть декого з тих, хто лише мить тому назвали б себе анти-мелфоївськими.

Лестощі — чудова річ.

Драко знову повернувся до професора Квірела й здивувався зніяковілому виразу обличчя Ґрейнджер.

 — Щодо міс Ґрейнджер, — професор Квірел розірвав конверт, — ви бажаєте щоб…​ Рейвенклов отримав Кубок Гуртожитків?

Сміху було чимало — хихикнув навіть Драко. Він не знав, що Ґрейнджер також грає в цю гру.

 — Що ж, кхм, — Ґрейнджер, видавалося, затиналася пригадуючи завчену напамʼять промову, — я мала на увазі, що…​

Вона глибоко вдихнула.

 — У моєму війську були солдати з кожного гуртожитку, і я не хочу нехтувати жодним з них. Але гуртожитки також повинні мати значення. Було дуже сумно, коли учні з одного гуртожитку проклинали одне одного через те, що вони належали до різних військ. Люди повинні мати можливість покладатися на членів свого гуртожитку. Саме тому Ґодрик Ґрифіндор, і Салазар Слизерин, і Ровіна Рейвенклов, і Гельґа Гафелпаф насамперед і створили чотири гуртожитки Гоґвортсу. Я генерал Сонечка, але насамперед я Герміона Ґрейнджер з Рейвенклову, і я пишаюся тим, що є частиною гуртожитку віком у вісімсот років.

 — Гарно сказано, міс Ґрейнджер! — пролунав голос Дамблдора.

Гаррі Поттер стояв насуплений, і щось засвербіло на краю свідомості Драко.

 — Цікава позиція, міс Ґрейнджер, — сказав професор Квірел. — Але існують часи, коли слизеринцю корисно мати друзів у Рейвенклові, а ґрифіндорцю — у Гафелпафі. Звісно для вас буде найкраще, якщо ви зможете покладатися одночасно і на друзів зі свого гуртожитку, і на друзів у своєму війську?

Ґрейнджер кинула швидкий погляд у бік інших учнів і вчителів, але нічого не сказала.

Професор Квірел кивнув, наче сам собі, а потім розкрив останній конверт. Поряд із Драко Гаррі Поттер відчутно напружився, коли професор із захисту витягав пергамент.

 — І містер Поттер бажає, щоб…​

Професор Квірел зупинився, вдивляючись у пергамент.

Потім аркуш пергаменту охопило полумʼя і він швидко згорів у яскравому, сильному вогні. З пальців професора Квірела плавно посипався чорний попіл, а його обличчя анітрохи не змінилося.

 — Будь ласка, обмежте себе здійсненними бажаннями, містере Поттер, — сухо сказав професор Квірел.

Пауза розтягнулася надовго — Гаррі, що стояв поряд із Драко, видавався трохи приголомшеним.

Про що в імʼя Мерліна він попросив?

 — Я сподіваюся, ви приготували інше бажання, на випадок якщо я не зможу здійснити це?

Ще одна пауза.

Гаррі глибоко вдихнув.

 — Ні, але я вже придумав інше, — Гаррі Поттер повернувся до глядачів і його голос ставав дедалі впевненішим. — Люди бояться зрадників через пряму шкоду, якої вони завдають: солдати, що вони їх підстрелюють, секрети, що вони їх видають. Але це лише частина загрози. Те, що роблять люди через свій страх перед зрадниками також має свою ціну. Я використав цю тактику сьогодні, проти Сонечка і Дракона. Я не казав своїм зрадникам завдавати якомога більше прямої шкоди. Я наказав їм поводитися таким чином, щоб посіяти якнайбільше недовіри й плутанини, змусивши генералів вдаватися до найзатратніших заходів, щоб спробувати зупинити зрадників і уникнути повторення ситуації. Коли існує кілька зрадників, і проти них стоїть уся країна, розумно, щоб шкода, яку заподіюють кілька зрадників була меншою за ту, що походить від тих, хто намагається їх зупинити. Ліки можуть бути гіршими за хворобу…​

 — Містере Поттер, — різко втрутився професор із захисту, — історія навчає нас, що ви помиляєтеся. Покоління ваших батьків зробило замало, щоб обʼєднати себе, а не забагато! Уся ця країна майже пала, містере Поттер, але ви не могли цього бачити. Можете спитати своїх однокласників з Рейвенклову, скільки з них втратили сімʼї через Темного Лорда. Або, якщо ви мудріші за це — не питайте! Чи маєте ви якесь бажання, містере Поттер?

 — Якщо ви не проти, — мʼяко сказав Албус Дамблдор, — мені хотілося б почути, що хоче сказати Хлопчик-Що-Вижив. Він має більше досвіду у припиненні війн, ніж будь-хто з нас.

Кілька людей засміялося.

Гаррі Поттер перевів погляд на Дамблдора. Якусь мить він роздумував.

 — Я не кажу, що ви помиляєтеся, професоре Квірел. Під час останньої війни люди не діяли спільно, і ціла країна майже пала перед кількома десятками нападників, і, так, це було жалюгідно. І якщо наступного разу ми зробимо таку саму помилку, це буде навіть більш жалюгідно. Але одну й ту саму війну не ведуть двічі. Проблема в тому, що ворогові також дозволено бути розумним. Якщо ви розділені, то ви уразливі одним чином, але коли ви намагаєтеся обʼєднатися, то відкриваєтеся іншим ризикам, і постаєте перед іншими витратами, і ворог спробує цим скористатися. Ви не можете перестати думати, досягнувши лише одного рівня гри.

 — Простота має свої переваги, містере Поттер, — відповів сухий голос професора Квірела. — Сподіваюся, сьогодні ви навчились чогось про небезпеку стратегій більш складних, ніж обʼєднати своїх людей і напасти на ворога. І якщо все це якимось чином не веде до вашого бажання, я буду вкрай роздратованим.

 — Так, — сказав Гаррі Поттер, — було доволі важко вигадати бажання, яке б символізувало ціну єдності. Але проблема того, щоб діяти спільно, стосується не лише війн. Ми все своє життя вирішуємо цю проблему, щодня. Коли всі координуються, використовуючи ті самі правила, але ці правила дурні, то якщо одна людина вирішить зробити щось інакше, то вона порушує правила. Але якщо всі вирішать робити інакше, то можна. Саме така проблема виникає, коли всі мають діяти разом. Але для першої людини, що висловлюється, це наче виступати проти цілого натовпу. І якщо ви гадаєте, що єдина важлива потреба — це для людей постійно бути в єдності, то ви ніколи не зможете змінити гру, хай які дурні в ній правила. Тож, моє бажання, яке символізує, що трапляється, коли люди обʼєднуються у неправильному напрямку: я хочу, щоб у Гоґвортсі грали у квідич без снича.

 — ЩО? — заволали сотні голосів із натовпу, а у Драко відвисла щелепа.

 — Снич руйнує усю гру. Все, що роблять інші гравці, наприкінці немає жодного значення. Гра матиме незчисленно більше сенсу, якщо просто купити годинник. Це одна з тих неймовірно тупих речей, які ви не помічаєте тільки тому, що виросли із ними. Одна з тих речей, які люди роблять, бо так роблять всі інші…​

Але Гаррі Поттера більше не було чутно, адже бунт вже піднявся.


Бунт скінчився десь за пʼятнадцять секунд, коли гігантський спалах полумʼя зірвався з найвищої вежі Гоґвортсу під гуркотіння сотні громів. Драко не знав, що Дамблдор здатен на таке.

Учні акуратно і тихо розсілися на місця.

Професор Квірел невпинно сміявся.

 — Нехай буде так, містере Поттер. Вашу волю буде виконано, — професор Квірел зробив навмисну паузу. — Звісно, я обіцяв лише один хитрий план. І це все, що ви троє отримаєте.

Драко майже очікував цього, але слова все одно вразили його. Він обмінявся швидкими поглядами із Ґрейнджер, вони були очевидними союзниками, але їхні бажання були прямо протилежними…​

 — Ви маєте на увазі, — спитав Гаррі, — що ми маємо обрати спільне бажання?

 — О, це буде аж занадто, — відповів професор Квірел. — Ви троє не маєте жодного спільного ворога, чи не так?

І на одну коротку мить, таку швидку, що Драко подумав, може йому це здалося, погляд професора із захисту перемістився вбік Дамблдора.

 — Ні, — сказав професор Квірел. — Я маю на увазі, що маю виконати три бажання за допомогою одного плану.

Запала розгублена тиша.

 — Це неможливо, — рішуче сказав Гаррі поряд із Драко. — Навіть я такого не можу. Два з цих бажань взаємно несумісні. Це логічно неможливо…​ — і тоді Гаррі осікся.

 — Ви ще замолоді, щоб казати мені, чого я не можу зробити, містере Поттер, — професор Квірел коротко й сухо посміхнувся.

Тоді професор Квірел обернувся до глядачів.

 — Чесно кажучи, я не впевнений у вашій здатності вивчити сьогоднішній урок. Ідіть додому й насолоджуйтеся компанією ваших сімей, чи того, що від них залишилося, доки вони ще живі. Моя сімʼя давно загинула від руки Темного Лорда. Побачимось на заняттях.

У результатній безмовній тиші, коли професор Квірел вже відвернувся, щоб зійти зі сцени, Драко почув тихий, вже не підсилений голос професора із захисту.

 — А з вами, містере Поттер, я поговорю зараз.