Розділ 19. Відкладена винагорода


Кров для бога крови! Черепи для Джоан Ролінґ!


Суворий вираз застиг на обличчі Драко, а його мантія із зеленою облямівкою чомусь здавалася більш офіційною, солідною і взагалі кращою, ніж такі самі на двох хлопцях позаду нього.

 — Розказуй, — звелів Драко.

 — Так! Розказуй!

 — Ти чув боса! Давай розказуй!

 — А ви двоє, навпаки, стуліть пельки.

Останні два заняття пʼятниці мали ось-ось розпочатися в просторій авдиторії, де всі чотири гуртожитки вивчали захист…​ тобто бойову магію.

Останні два заняття пʼятниці.

Гаррі сподівався, що цей урок мине спокійно, що геніальний професор Квірел, мабуть, зрозуміє: зараз не найкращий час, щоб виділяти Гаррі серед решти. Він дещо оклигав після попередніх подій, проте…​ Добре було б трохи заспокоїтися й відпочити про всяк випадок.

Гаррі відкинувся на спинку стільця й урочисто поглянув на Драко та його посіпак.

 — Ви питаєте, яка наша мета? — проголосив він. — Я відповім вам одним словом: перемога. Перемога за будь-яку ціну. Перемога попри всі жахіття. Перемога, хай яким довгим і тяжким буде шлях, бо без перемоги не…​

 — Про Снейпа, — зашипів Драко. — Що ти зробив?

Гаррі скинув удавану маску врочистости й серйозніше поглянув на Драко:

 — Ти сам бачив. Усі це бачили. Я клацнув пальцями.

 — Гаррі! Годі дражнитися!

Отже, його підвищили до «Гаррі». Цікаво. Гаррі був доволі певен: задумувалося, що він зверне на це увагу й почуватиметься погано, якщо не дасть хоч якоїсь відповіді…​

Гаррі прикрив вуха долонями й кинув значущий погляд на двох посіпак.

 — Вони мовчатимуть, — запевнив Драко.

 — Драко, — мовив Гаррі, — я буду відвертим на сто відсотків: містер Ґойл геть не вразив мене своєю кмітливістю вчора.

Містер Ґойл здригнувся.

 — Мене також, — відповів Драко. — Я пояснив йому, що через це завинив тобі послугу, — містер Ґойл знову здригнувся. — А втім, існує велика різниця між такою помилкою та балакучістю — це те, що їм утовкмачували були ще змалечку.

 — Ну гаразд, — погодився Гаррі. Звуки довкола злилися в нечіткий гамір у присутності Драко, проте він однаково стишив голос. — Я розгадав один із секретів Северуса й вдався до невеличкого шантажу.

 — Добре, — Дракове обличчя посуворішало, — а зараз дай мені щось, що ти цілковито таємно не розтриндів був тим телепням-ґрифіндорцям для того, щоб саме цей поголос ширився школою.

Гарріні губи мимохіть розтягнулися в усмішці. Він знав, що Драко це зауважив.

 — А що каже Северус? — спитав Гаррі.

 — Що він гадки не мав, наскільки чутливими є юні учні. Навіть слизеринцям! Навіть мені!

 — А ти впевнений, — поцікавився Гаррі, — що хочеш знати речі, що їх вихователь твого гуртожитку волів би приховати від тебе?

 — Так, — Драко не завагався.

«Цікаво».

 — Тоді тобі таки доведеться відіслати геть своїх посіпак: я не певен, що можу вірити їм так, як ти.

 — Згода, — кивнув Драко.

Містер Креб і містер Ґойл видавалися дуже нещасними.

 — Босе…​ — озвався містер Креб.

 — Містер Поттер не має підстав довіряти вам. Геть!

Вони пішли.

 — Зокрема, — Гаррі ще більше стишив голос, — я не певен, що вони не переказали б моїх слів Луціусові.

 — Батько б так не вчинив! — жахнувся Драко. — Вони мої!

 — Вибач, Драко, але навряд чи я можу бути впевненим у ньому так, як ти. Уяви, що це твій власний секрет, а я намагаюся переконати тебе, ніби мій батько так не вчинить.

 — Маєш рацію, — повільно кивнув Драко. — Вибач, Гаррі. Вимагати цього від тебе було помилкою.

«Коли це я встиг так вирости в його очах? Хіба він не мав би зараз мене ненавидіти?».

Гаррі відчував: перед ним щось, чим можна скористатися у своїх інтересах…​ От якби ще його мозок не був таким втомленим. Зазвичай він би залюбки випробував свої сили в плетінні складної інтриги.

 — Хай там як, — сказав Гаррі. — Обмін. Я поділюся фактом, що не є відомим сарафанному радіо, не має стати відомим сарафанному радіо, а особливо не має стати відомим твоєму батькові. Навзамін я очікую почути, що ти й Слизерин думаєте про все це.

 — Згода!

Тепер говорити якомога більшими манівцями…​ Так, щоб не нашкодити, навіть якщо випливе назовні…​

 — Я не брехав. Я довідався про один із Северусових секретів і справді його шантажував. Але до цього причетний не тільки він.

 — Я так і знав! — тріумфально вигукнув Драко.

У Гаррі тенькнуло в грудях. Вочевидь, він вибовкав щось дуже важливе, але не розумів, що саме. Поганий знак.

 — Добре, — Драко широко усміхався. — Щодо реакції в Слизерині…​ Спершу всі невігласи взялися волати щось на кшталт: «Ми ненавидимо Гаррі Поттера! Побиймо його!».

Гаррі шумно зітхнув:

 — Та що ж не так із Сортувальним Капелюхом? Це ж не слизеринські методи, це ґрифіндорські.

 — Не всім же бути вундеркіндами, — заперечив Драко, але шкірився він так по-змовницьки, наче десь у душі погоджувався з ним. — Їм миттю пояснили, що Снейпові це може тільки нашкодити, тож не переймайся. Хай там як, друга хвиля неуків припустила, мовляв, Гаррі Поттер зрештою виявився ще одним поборником справедливости.

 — А потім? — з усмішкою спитав Гаррі, гадки не маючи, чому ця ідея здавалася Драко дурною.

 — А потім слово взяли справді розумні люди. Вочевидь, ти знайшов важіль впливу на Снейпа. Ним могло виявитися що завгодно…​ Та все ж із цього випливала очевидна наступна думка: це якось повʼязано з його таємничим впливом на Дамблдора. Я маю рацію?

 — Без коментарів, — кинув Гаррі.

Принаймні цю частину його мозок проаналізував правильно. Слизеринці цікавилися, чому Северуса досі не звільнили, і дійшли висновку, що той шантажує Дамблдора. Чи може це бути правдою?.. Проте нічого в поведінці Дамблдора не свідчило про це…​

 — Відтак, — провадив далі Драко, — розумні люди зазначили, що коли ти вже зміг натиснути на Снейпа досить сильно, щоб змусити його дати спокій половині Гоґвортсу, то, мабуть, тобі вистачало впливу, щоб узагалі від нього позбутися. Натомість ти принизив його так само, як він намагався принизити тебе, та все ж залишив нам нашого вихователя.

Гаррі широко всміхався.

 — А тоді по-справжньому розумні люди, — Драко прибрав серйозного вигляду, — обговорили це між собою, і дехто зауважив, що було б дурістю отак лишати біля себе ворога. Якби ти міг зламати Снейпів важіль впливу на Дамблдора, то, вочевидь, так і вчинив би. Тоді Дамблдор викинув би Снейпа з Гоґвортсу й, можливо, навіть організував би його вбивство. Ти здобув би його надзвичайну вдячність і міг би не перейматися, що Снейп одної глупої ночі прокрадеться у твою спальню з якимись цікавенькими зіллями.

Гарріне лице нічого не виражало. Він про таке не подумав, хоча справді, справді слід було.

 — І тоді ви вирішили?..

 — Снейп заволодів якимось секретом Дамблдора, і ти дізнався, що це за секрет! — Дракові очі сяяли тріумфом. — Він недостатньо вагомий, щоб повністю знищити Дамблдора, інакше Снейп давно б уже це зробив. Снейп використовує свій вплив тільки для того, щоб залишатися королем Слизерину в Гоґвортсі, та навіть це не завжди вдається. А тому секрет має бути хоч і важливим, проте не надважливим! Батько роками намагався вмовити Снейпа розповісти!

 — Отже, тепер Луціус вважає, що, можливо, йому вдасться дізнатися від мене. Ти вже отримав сову?

 — Сьогодні вночі отримаю, — розсміявся Драко. — Там буде написано: «Мій любий сину! Я вже пояснював тобі потенційну важливість Гаррі Поттера. Як ти вже збагнув, нині його важливість стала як ніколи суттєвою й нагальною. Якщо ти угледиш спосіб потоваришувати з ним чи впливати на нього — дій. Усі ресурси Мелфоїв у твоєму розпорядженні, якщо треба».

Хай йому грець.

 — Ну, — мовив Гаррі, — я не коментуватиму істинности чи хибности твоєї заплутаної системи припущень. Скажу лише, що ми ще не настільки близькі друзі.

 — Я знаю, — Драко зробив дуже серйозне обличчя, ще й стишив голос, незважаючи на звукову завісу. — Гаррі, чи спадало тобі на думку, що якщо ти дізнався дещо, що Дамблдор воліє приховувати, то він може просто тебе вбити? Позбутися Хлопчика-Що-Вижив, ще й перетворити потенційного лідера-конкурента на мученика?

 — Без коментарів, — повторив Гаррі.

Про цю останню частину він тим паче не подумав. Видавалося, це не в Дамблдоровому стилі, проте…

 — Гаррі, безсумнівно, ти надзвичайно талановитий, однак тобі бракує підготовки. Ти не мав наставників, час від часу робиш дурниці. Тобі справді потрібен радник, який знається на таких речах, інакше ти колись постраждаєш! — Дракове обличчя стало надзвичайно суворим.

 — О, радник. Як Луціус, наприклад? — поцікавився Гаррі.

 — Як я! — вигукнув Драко. — Я обіцяю берегти твої таємниці від батька, від будь-кого, просто допомагатиму тобі розібратися, хай що ти там захочеш зробити!

Ого.

До авдиторії хистким кроком зайшов зомбі-Квірел.

 — Урок от-от почнеться, — зауважив Гаррі. — Я обміркую твої слова. Мені справді бракує твоєї підготовки, проте я не певен, що можу так швидко тобі довіритися…​

 — Ти й не маєш бути певен, це зарано. Бачиш? Я даю тобі слушну пораду, навіть якщо вона шкодить мені. Але, мабуть, нам варто поквапитися з тим, щоб здружитися ближче.

 — Я не проти, — відповів Гаррі, уже обдумуючи, як би то йому скористатися цією дружбою.

 — Ще одна невеличка порада, — хутко промовив Драко, поки Квірел плентався до свого стола. — Зараз кожен слизеринець цікавиться тобою, тому якщо ти заграєш із нами — а я гадаю, що це так, — то вчини щось, що сигналізуватиме про дружбу зі Слизерином. Якомога швидше, сьогодні чи завтра.

 — Того, що Северус і надалі нараховуватиме Слизерину додаткові очки, недостатньо? — Гаррі не бачив причини, чому б не привласнити цю заслугу.

Дракові очі блиснули усвідомленням, і він поспішив пояснити:

 — Це не те, повір. Потрібно щось очевидне. Штовхни об стіну ту бруднокровку Ґрейнджер, твою суперницю, чи щось таке. Тоді всі в Слизерині зрозуміють, що це означає…​

 — Так не личить чинити рейвенкловцеві, Драко! Штовхнути когось об стіну — це визнати, що тобі бракує мізків, щоб перемогти чесно, і всі в Рейвенклові знають це.

Екран на парті Гаррі заблимав, викликавши несподівану ностальгію за телевізорами й компʼютерними моніторами.

 — Кгем, — професор Квірел з екрана звертався наче персонально до Гаррі. — Будь ласка, сядьте на свої місця.


Діти розсілися по місцях і втупилися хто в екрани, хто безпосередньо на великий білий мармуровий поміст, на якому стояв професор Квірел. Він спирався на свій стіл, розміщений на невеликому підвищенні з темнішого мармуру.

 — Сьогодні, — почав професор Квірел, — я планував був навчити вас першого захисного закляття — маленького щита, попередника сучасного «Протеґо». Та з огляду на останні події я вирішив змінити план цього заняття.

Професор Квірел поглядом вишукував когось поміж рядів. Гаррі здригнувся на своєму місці за останньою партою. Йому здалося, що він знає, кого зараз викличуть.

 — Драко зі шляхетного й найдавнішого роду Мелфоїв, — звернувся професор Квірел.

Фух.

 — Так, професоре? — відгукнувся Драко.

Складалося враження, наче його підсилений голос долинав із екрана на парті Гаррі, що показав також його обличчя, щойно той заговорив. Згодом на екран повернувся професор Квірел:

 — Чи прагнете ви стати наступним темним лордом?

 — Дивне питання, професоре. Маю на увазі, який дурень зізнається в такому?

Декілька учнів засміялося, проте далеко не всі.

 — Саме так, — погодився професор Квірел. — Тож немає сенсу питати про це решту. Та мене анітрохи не здивує, якщо хоча б один чи двоє моїх учнів затаїли прагнення стати наступним темним лордом. Врешті-решт, я бажав ним стати, коли був юним слизеринцем.

Цього разу смішки виявилися численнішими.

 — Зрештою, це гуртожиток амбітних, — усміхаючись, додав професор Квірел. — Лише пізніше я усвідомив, що бойова магія подобається мені куди більше, а моє справжє покликання — стати могутнім бойовим магом і колись навчати в Гоґвортсі. Хай там як, коли мені було тринадцять, я ґрунтовно дослідив історичну секцію гоґвортської бібліотеки й ретельно вивчив життя та долі попередніх темних лордів, відтак склав список усіх тих помилок, що їх я ніколи не припущуся, коли я стану темним лордом.

Гаррі не втримав хихотіння.

 — Так, містере Поттер, дуже захопливо. Не спробуєте здогадатися, яка помилка була першою в списку?

«Чудово».

 — Ем-м…​ Ніколи не вдаватися до заплутаного способу для перемоги над ворогом, коли можна його просто заабракадабрити?

 — Правильний термін — «Авада Кедавра», містере Поттер, — чомусь різко виправив професор Квірел. — Але ні, цього не було в списку, який я зробив у тринадцять років. Ще думки?

 — Е-е…​ Ніколи не вихвалятися перед іншими своїм злим планом тотального панування?

 — О, — засміявся професор Квірел, — це значилося другим пунктом. Містере Поттер, невже ми читали одні й ті самі книжки?

Клас наповнився дещо знервованим сміхом. Гаррі зціпив зуби й промовчав. Запереченнями він нічого не досягне.

 — Але ні. Перший пункт проголошував: «Я ніколи не провокуватиму сильних, небезпечних противників». Історія світу склалася б геть інакше, якби Морнеліт Фальконсбейн чи Гітлер усвідомлювали цю просту істину. Тепер, містере Поттер, якщо — наголошую: якщо — раптом ви затаїли амбіції, подібні до тих, що їх я плекав у шкільні роки, то, сподіваюся, ви не плануєте стати дурним темним лордом.

 — Професоре Квірел, — процідив Гаррі крізь зуби, — я рейвенкловець, і моя мета — не бути дурним. Крапка. Я знаю, що вчинив сьогодні нерозумно. Та це не було проявом темряви! Не я завдав першого удару в цій бійці!

 — Ви бовдур, містере Поттер. Втім, у вашому віці я був таким самим. Я передбачав, що щось таке ви й відповісте, тому змінив план сьогоднішнього заняття. Містере Ґреґорі Ґойл, чи не буде ваша ласка вийти вперед?

Від здивування в класі запала тиша. Такого Гаррі не очікував. Як і містер Ґойл, судячи з виразу його обличчя. Збентежений і схвильований, він видерся на мармуровий поміст і наблизився до підвищення.

Професор Квірел перестав спиратися на стіл і вирівнявся. Він раптово почав видаватися сильнішим, а його руки стиснулися в кулаки. Вчитель став у стійку, що, безсумнівно, була з якогось бойового мистецтва.

Очі Гаррі розширилися: він збагнув, чому викликали саме Ґойла.

 — Більшість чарівників, — промовив професор Квірел, — не переймається тим, що маґли називають бойовими мистецтвами. Хіба паличка не сильніша за кулак? Абсурд. Палички тримають у кулаках. Якщо ви хочете стати видатним бойовим магом, ви мусите опанувати бойові мистецтва на рівні, що вразив би навіть маґла. Зараз я продемонструю життєво необхідне вміння, якого я навчився в доджьо — маґлівській школі бойових мистецтв, але про неї трохи згодом. А зараз…​

Все ще перебуваючи в стійці, професор Квірел зробив кілька кроків уперед, наступаючи на учня:

 — Містере Ґойл, атакуйте.

 — Професоре Квірел, — містер Ґойл звучав так само підсилено, як і професор, — дозвольте спитати, який рівень…​

 — Шостий дан. Не постраждаєте ані ви, ані я. Якщо побачите нагоду добратися до мене — будь ласка, скористайтеся нею.

Містер Ґойл полегшено кивнув.

 — Зауважте: містер Ґойл не став атакувати когось, хто не володіє бойовими мистецтвами на достатньому рівні, побоюючись, що хтось із нас постраждає. Поведінка містера Ґойла цілковито правильна, і за неї він отримує три бали Квірела. А тепер — бій!

Хлопець стрімголов накинувся на професора з кулаками, однак той легко їх відбив, відступаючи, наче в танці. Квірел атакував ногою, Ґойл її заблокував і з розвороту, широко замахнувшись, спробував збити суперника з ніг власним ударом ноги. Професор Квірел перестрибнув, і все відбувалося надто швидко, щоб Гаррі міг усвідомити, що взагалі коїться. Раптом Ґойл опинився на спині, щосили штовхнувши ногами вгору, а Квірел полетів над підлогою, приземлився об неї плечем і перекотився.

 — Стоп! — закричав професор Квірел із нотками паніки в голосі. — Ви перемогли!

Містер Ґойл занадто різко підвівся й захитався. Йому ледве вдавалося встояти на ногах, так раптово обірвавши свою стрімку атаку. На його лиці читався цілковитий шок.

Професор Квірел вигнув спину й стрибнув на ноги дивним пружним рухом без допомоги рук.

У класі стояла тиша. Породжена загальною, всеохопною розгубленістю тиша.

 — Містере Ґойл, яке життєво необхідне вміння я щойно продемонстрував?

 — Як правильно падати, коли хтось кидає вас, — припустив той. — Це найперше, що ти опановуєш, коли…​

 — І це також, — перебив професор Квірел.

Знову запала коротка тиша.

 — Життєво необхідне вміння, що його я продемонстрував, — як програвати. Ви вільні, містере Ґойл, дякую.

Доволі збентежений містер Ґойл зійшов із помосту. Гаррі міг його зрозуміти.

Професор повернувся до свого стола й знову сперся на нього:

 — Інколи ми забуваємо самісінькі основи, бо минуло надто багато часу, відколи ми вивчили їх. Я усвідомив, що припустився цієї ж помилки в навчальному плані. Учнів не навчають кидків, доки вони не навчаться падати. І я не можу вчити вас перемагати, доки ви не затямите, як програвати.

Лице професора Квірела стало жорсткішим. Гаррі здалося, що він побачив у його очах біль, смуток.

 — Я навчився програвати в доджьо в Азії, що, як всі маґли знають, є місцем, де живуть найкращі майстри бойових мистецтв. Це доджьо навчало стилю, що серед бойових магів мав репутацію добре поєднуваного з магічними дуелями. Майстер того доджьо — старий, як на маґла, чоловік — був найвидатнішим учителем цього стилю серед своїх сучасників. Звісно, він і гадки не мав, що магія існує. Я спробував потрапити на навчання туди й з-поміж усіх претендентів став одним із небагатьох прийнятих учнів того року. Можливо, не минулося без деякої крихти особливого впливу.

У класі залунали поодинокі смішки. Гаррі не поділяв цього сміху. Це було геть неправильно.

 — Хай там як, під час одного з моїх перших поєдинків, коли мене побили в особливо принизливий спосіб, я втратив над собою контроль і накинувся на свого спаринг-партнера…​

Ой-ой.

 — …​кулаками, на щастя, а не магією. Майстер, на диво, не вигнав мене тієї ж миті, а зазначив, що в моєму темпераменті є вада, і пояснив її мені. Я знав, що це правда, і він сказав, що я навчуся програвати.

На обличчі професора Квірела не було жодної емоції.

 — За його суворим наказом усі учні доджьо вишикувалися й підходили до мене один за одним. Мені було велено не захищатися, лише просити змилуватися. Один за одним вони давали мені ляпасів, били мене чи штовхали на землю. Дехто навіть плював. Вони лаяли мене жахливими словами їхньою мовою. І кожному я мусив казати: «Я програв!», «Молю вас, припиніть!», «Я визнаю, що ви кращі за мене!».

Гаррі намагався це уявити, але безуспішно. Просто немислимо, щоб щось подібне могло трапитися зі статечним професором Квірелом.

 — Я був генієм бойової магії вже тоді. Я навіть не потребував палички, щоб повбивати всіх у тому доджьо, однак не зробив цього. Я навчився програвати. Навіть сьогодні цей спогад є одним із найнеприємніших у моєму житті. Коли я покинув доджьо вісім місяців потому — термін замалий, проте на довше я затриматися не міг, — Майстер висловив надію, що я зрозумів, чому це було потрібно. Я відповів, що засвоїв дуже цінну науку, одну з найцінніших у моєму житті, і це було й залишається правдою.

Лице професора Квірела спотворила гіркота.

 — Ви, мабуть, гадаєте, де ж це дивовижне доджьо й чи можна там повчитися. Не можна. Бо невдовзі інший спраглий до знань учень навідався до того схованого місця, до тієї далекої гори. Той-Кого-Не-Можна-Називати.

Гаррі почув, як багато хто одночасно глибоко вдихнув. Живіт йому скрутило. Він знав, що буде далі.

 — Темний Лорд прийшов до тієї школи відкрито, без маскування, палаючі червоні очі й усе таке. Учні заступили йому шлях, та він просто розʼявився крізь них. Їх охопив жах, та вони були дисциплінованими, і майстер вийшов наперед. Темний Лорд почав вимагати — не просити, а вимагати, — щоб його навчали.

 — Можливо, — професор Квірел напружився, — він начитався книжок, що вводять в оману брехливими словами, мовляв, справжній майстер бойових мистецтв здатен здолати навіть демона. Хай з якої причини, але він відмовився. Темний Лорд запитав, чому йому не можна навчатися тут, на що майстер відповів, що в того недостатньо терпіння, — і тоді Темний Лорд вирвав йому язика.

Усі гуртом зойкнули.

 — Ви можете здогадатися, що сталося потім. Учні спробували навалитися на Темного Лорда й попадали, паралізовані на місці. А тоді…​

Професор Квірел на якусь мить затих.

 — Існує непрощенне прокляття, «Круціатус», що завдає нестерпного болю. Якщо застосовувати його більш ніж кілька хвилин, це призводить до незворотної втрати розуму. Одного за одним Темний Лорд «Круціатусом» довів до безумства учнів Майстра, відтак убив їх смертельним прокляттям. Увесь цей час Майстер був змушений спостерігати, а коли всі загинули, його спіткала така сама доля. Я дізнався про це від свого друга — єдиного учня, що врятувався. Темний Лорд не став його вбивати, щоб він повідав цю історію…​

Професор Квірел відвернувся від них, а повернувшись миттю потому, знову здавався спокійним і зібраним.

 — Темні чарівники не вміють тримати себе в руках, — тихо мовив він. — Це майже універсальний недолік їхнього виду, і всі, хто змушений часто з ними боротися, швидко вчаться покладатися на нього. Зрозумійте, що Темний Лорд не переміг того дня. Його метою було навчитися бойових мистецтв, та він пішов без жодного уроку. Темний Лорд був дурним у своєму бажанні, щоб цю історію переказували. Вона демонструє не його силу, а радше слабкість, якою можна скористатися.

Професор Квірел зосередив погляд на одному учневі:

 — Гаррі Поттере.

 — Так, — хрипко озвався Гаррі.

 — Скажіть точно, що саме ви зробили неправильно сьогодні, містере Поттер?

 — Я втратив над собою контроль, — Гаррі почувався, наче його зараз знудить.

 — Недостатньо точно. Поясню докладніше. Серед багатьох тварин поширені так звані ритуальні турніри: вони зіштовхуються рогами, намагаючись збити противника з ніг, а не випустити йому кишки, бʼються лапами з втягнутими кігтями. Чому з втягнутими? Адже якщо застосувати кігті, то шанси на перемогу значно зростуть? Однак у такому разі суперник також випустить кігті, і тоді замість визначити, хто тут домінує, а хто мусить підкоритися, обидва можуть серйозно постраждати.

Складалося враження, наче професор Квірел дивиться з екрана прямо на Гаррі.

 — Насправді, містере Поттер, ви продемонстрували сьогодні одне: на противагу тваринам, що тримають кігті втягнутими й погоджуються з результатами ритуальних турнірів, ви не вмієте їх програвати. Коли професор Гоґвортсу кинув вам виклик, ви не відступили. Коли здавалося, що поразка майже неминуча, ви, незважаючи на небезпеку, випустили кігті. Ви загострили конфлікт, після чого загострили його ще раз. Все почалося з ляпаса від професора Снейпа, що, очевидно, домінує над вами. Замість того, щоб програти, ви дали ляпаса у відповідь і втратили десять очок Рейвенклову. Незабаром ви вже погрожували піти з Гоґвортсу. Те, що ви загострили конфлікт ще далі в якомусь невідомому напрямі й навіть зрештою перемогли, не змінює того факту, що ви, містере Поттер, телепень.

 — Я розумію, — запевнив Гаррі.

У нього пересохло в горлі. Це було точно. Страх як точно. Тепер, коли професор Квірел це сформулював, Гаррі, озираючись назад, бачив, що це був надзвичайно точний опис тих подій. Коли хтось вибудовує про тебе настільки правдиву модель, мимохіть замислюєшся, чи не має цей хтось рації щодо інших речей, як-от готовности вбити.

 — Наступного разу, містере Поттер, вибравши загострення конфлікту замість поразки, ви можете втратити всі ставки, поставлені на кін. Я не знаю, чим саме ви ризикували сьогодні, але можу здогадатися, що чимось набагато, набагато ціннішим за десять очок гуртожитку.

Долею чаклунської Британії, наприклад. Ось чим.

 — Ви заперечите, що намагалися допомогти всьому Гоґвортсові, — значно важливіша мета, гідна великих ризиків. Це брехня. Якби ви…​

 — То я витримав би ляпас, почекав і вибрав найвдаліший момент для своїх дій, — хрипко перебив Гаррі. — Але це означало б програти. Дозволити йому домінувати наді мною. Це було тим, чого Темний Лорд не зміг дозволити майстрові, у якого хотів навчатися.

 — Бачу, — кивнув професор Квірел, — ви досконало все зрозуміли. А отже, містере Поттер, сьогодні ви навчитеся програвати.

 — Я…​

 — Я не почую заперечень. Очевидно, що вам це потрібно й ви досить сильні, щоб через це пройти. Запевняю: цей досвід не буде настільки жорстким, як мій, хоча ви, можливо, і запамʼятаєте його як найжахливіші пʼятнадцять хвилин вашого юного життя.

 — Професоре Квірел, — тихо спитав Гаррі, ковтнувши слину, — можна зробити це іншим разом?

 — Ні, — відрізав той. — Ви пробули в Гоґвортсі лише пʼять днів, і ось що вже встигло трапитися. Сьогодні пʼятниця, наступне заняття із захисту в середу. Субота, неділя, понеділок, вівторок, середа…​ Ні, зволікати не можна.

Кілька учнів захихихотіло на це, але небагато.

 — Вважайте це наказом вашого професора, містере Поттер. Варто зауважити, що в іншому разі я не навчатиму вас жодних атакувальних заклять, бо не хочу одного дня дізнатися, що ви завдали комусь серйозної шкоди чи навіть убили когось. На жаль, мені переповіли, що ваші пальці вже самі собою є досить могутньою зброєю. Не клацайте ними на цьому занятті.

Більше хихотіння, цього разу доволі нервового.

 — Професоре Квірел, — Гаррі ледь не плакав, — якщо ви зробите щось на зразок того, про що ви розказували, це мене розізлить, а я волів би не злитися сьогодні знову…​

 — Суть не в тому, щоб уникати злости, — професор Квірел нахмурив брови. — Злість природна. Вам потрібно навчитися програвати, навіть коли ви злі. Чи принаймні вдавати поразку, щоб мати змогу запланувати помсту. Як оце я сьогодні зробив із містером Ґойлом. Невже хтось тут вважає, що він справді кращий…​

 — Не кращий! — несамовито заволав містер Ґойл зі свого місця. — Я знаю, що ви програли не по-справжньому! Будь ласка, не плануйте жодної помсти!

Гаррі почувався, ніби його зараз знудить. Професор Квірел не знав про його загадкову темну сторону.

 — Професоре, нам справді треба поговорити про це після уроку…​

 — Поговоримо, — серйозно пообіцяв професор Квірел, — але спершу ви навчитеся програвати. Певна річ, я не допущу, щоб ви поранилися чи бодай зазнали якогось серйозного болю. Болітиме вам від того, що ви програватимете, а не даватимете відсічі й загострюватимете конфлікт аж до перемоги.

Гаррі уривчасто й панічно дихав, наляканий більше, ніж коли йшов із класу настоянок.

 — Професоре Квірел, — видобув він із себе, — я не хочу, щоб вас за це звільнили…​

 — Не звільнять, — запевнив той, — якщо ви поясните опісля, що це було необхідно. Певен, що ви так і вчините, — на мить його голос став дуже сухим. — Повірте, у цих коридорах очі заплющувалися й на гірші речі. Цей випадок відрізнятиметься лише тим, що він відбудеться в класі.

 — Професоре Квірел, — Гаррі шепотів, хоч і думав, що його голос досі відтворюється по всьому класі, — ви справді вірите, що якщо я не зроблю цього, то можу зашкодити комусь?

 — Так.

 — Тоді, — Гаррі занудило, — я зроблю це.

 — Отже…​ — професор Квірел обернуся до слизеринців. — Ви маєте цілковите схвалення вчителя, а Снейпа не звинуватять у ваших вчинках…​ Чи бажає тут хтось подомінувати над Хлопчиком-Що-Вижив? Поштовхати його, кинути на підлогу, послухати, як він благає змилуватися?

Пʼять рук злетіло в повітря.

 — Всі, хто підняв руки, — ви безпробудні йолопи. Яку частину вдавання поразки ви не зрозуміли? Якщо Гаррі Поттер справді стане наступним темним лордом, то після закінчення школи він вистежить вас і повбиває.

Пʼять рук хутко повернулося до столів.

 — Я такого не зроблю…​ — доволі тихо озвався Гаррі. — Присягаюся ніколи не вдаватися до помсти тим, хто допоможе мені навчитися програвати. Професоре Квірел…​ будь ласка, чи не могли б ви…​ припинити це?

 — Мені справді шкода, містере Поттер, — професор зітхнув. — Я розумію, що вам це видається вкрай надокучливим, маєте ви намір стати темним лордом чи ні. Але ці діти також мали засвоїти важливу життєву науку. Чи буде прийнятним, якщо я нагороджу вас балом Квірела як вибачення?

 — Хай буде два, — попросив Гаррі.

З несподіванки клас трохи розсміявся, що зняло частину напруги.

 — Зроблено, — оголосив професор Квірел.

 — А коли я закінчу школу, то вистежу вас і залоскочу.

Більше сміху, хоча професор Квірел не усміхався.

Гаррі почувався, наче він бореться з анакондою, намагаючись звернути розмову на той вузький шлях, що переконає людей: він не темний лорд…​ Чому професор Квірел настільки підозріло до нього ставиться?

 — Професоре, — залунав непідсилений голос Драко. — Я також не збираюся стати дурним темним лордом.

Клас приголомшено затих.

«Ти не маєш цього робити!» — ледь не закричав Гаррі, але вчасно стримався. Можливо, Драко не хоче, щоб хтось дізнався, що він каже це через дружбу з ним…​ чи з бажання видаватися дружнім…​

Остання думка змусила Гаррі почуватися низьким і підлим. Якщо Драко намагався вразити його, йому це цілковито вдалося.

Професор Квірел похмуро розглядав Драко:

 — Ви хвилюєтеся, що не зможете вдати поразку, містере Мелфой? Що цей недолік, властивий містерові Поттеру, властивий і вам? Переконаний, що ваш батько навчив вас краще.

 — Коли це стосується балачок — мабуть, — цього разу Драко говорив уже з екрана. — Але не тоді, коли мене штовхають і кидають на підлогу. Я хочу бути настільки ж сильним, як ви, професоре Квірел.

Брови професора Квірела злетіли догори, там і залишившись.

 — Боюся, містере Мелфой, — відповів він по деякому часі, — що приготування, які я здійснив для містера Поттера, не згодяться для вас: тут задіяно деяких старших слизеринців, яким наприкінці пояснять їхню дурість. Та ось моя компетентна думка: ви вже дуже сильні. Якщо я довідаюся, що ви не спромоглися правильно повестися — як-от містер Поттер сьогодні, — то вживу всіх необхідних заходів і вибачуся як перед вами, так і перед тими, кому ви зашкодили. Але гадаю, що мені не доведеться цього робити.

 — Зрозумів, професоре.

Професор Квірел огледів клас:

 — Чи бажає ще хтось стати сильним?

Кілька учнів нервово роззиралося довкола. Із заднього ряду Гаррі здалося, що дехто начебто розтуляв рота, але так нічого й не сказав. Ніхто не озвався.

 — Драко Мелфой стане одним із генералів військ вашого року, варто лише йому захотіти витрачати свій час на ці факультативні заняття. А тепер, містере Поттер, будь ласка, вийдіть уперед.


«Так, — професор Квірел був непохитним, — це має відбутися перед усіма, перед вашими друзями, адже саме так Снейп кинув вам виклик і саме так ви мусите навчитися програвати».

Першокласники спостерігали серед магічно створеної тиші, Гаррі й професор Квірел попрохали їх не втручатися. Герміона мовчки відвернулася, навіть не обдарувала його бодай якимось змістовним поглядом. Можливо, тому, що була на настоянках разом із ним.

Гаррі стояв на звичайній мʼякій блакитній маті, таку можна знайти в маґлівських доджьо. Професор Квірел розстелив її на підлозі для митей, коли Гаррі штовхатимуть.

Гаррі лякало те, що він міг накоїти. Якщо професор Квірел мав рацію стосовно його готовности вбити…​

Гарріна паличка лежала на вчительському столі не тому, що він знав якісь захисні закляття, а тому, що інакше — на його думку — він міг спробувати встромити її комусь в око. Там же розмістився і його капшучок, у якому тепер зберігався захищений, однак досі потенційно ламкий часоворот.

Гаррі благав професора Квірела трансфігурувати й закріпити йому на руках боксерські рукавички. Той мовчки окинув його розуміючим поглядом і відмовився.

«Я не чіпатиму їхніх очей, я не чіпатиму їхніх очей, я не чіпатиму їхніх очей, це стане кінцем мого життя в Гоґвортсі, мене заарештують», — повторював він подумки, намагаючись закарбувати ці слова у своєму мозку в надії, що вони все ще там будуть, якщо його готовність убити візьме гору.

Професор Квірел повернувся в супроводі тринадцяти старших слизеринців різного віку. Гаррі впізнав одного з них — це в нього він поцілив пирогом. Двоє інших учасників тієї сутички теж приєдналися. Хлопця, що кричав зупинитися й що їм не варто цього робити, не було.

 — Наголошую, — твердо промовив професор Квірел. — Поттер не повинен зазнати ніяких серйозних пошкоджень. Будь-які випадковості вважатимуться навмисними. Зрозуміло?

Старші слизеринці кивнули, вишкірившись.

 — А тепер прошу вас: збийте пиху з Гаррі Поттера, — на цім слові губи професора Квірела скривила посмішка, зрозуміла лише першокласникам.

З якоїсь загальної згоди обкиданий пирогом хлопець опинився попереду групи.

 — Поттере, — звернувся професор Квірел, — познайомся з містером Перегрином Дериком. Він кращий за тебе й зараз це продемонструє.

Дерик покрокував уперед, а Гаррін мозок різноголосо волав: не тікати, не давати відсічі…​

Дерик зупинився на відстані витягнутої руки від Гаррі.

Гаррі ще не розізлився, лише злякався. А це означало, що йому довелося дивитися на підлітка, що був на пів метра вищим за нього, мав досить виражені мʼязи й щетину на обличчі, ще й вищирився в страхітливому очікуванні.

 — Попроси не робити тобі боляче, — порадив професор Квірел. — Можливо, якщо він побачить, що ти достатньо нікчемний, то вирішить, що ти нудний, і піде собі.

Старші слизеринці розсміялися.

 — Будь ласка, — голос Гаррі тремтів. — Не. Роби. Мені. Боляче…​

 — Якось не дуже щиро, — зауважив професор Квірел.

Посмішка Дерика поширшала. Незграбний бовдур видавався дуже зверхнім і…​ Гарріна кров холонула…​

 — Будь ласка, не роби мені боляче, — він спробував ще раз.

Професор Квірел похитав головою:

 — Як, Мерлінова борода, тобі вдалося сказати це образливо, Поттере? Містер Дерик може відповісти на таке тільки одним.

Дерик поволі рушив уперед і наткнувся на Гаррі. Той, ледь не впавши, зробив кілька кроків назад, однак ще до того, як зміг стриматися, незграбно випрямився.

 — Погано, — протягнув професор Квірел, — погано, погано, погано.

 — Ти штовхнув мене, Поттере, — сказав Дерик. — Проси вибачення.

 — Пробач!

 — Не схоже, що тобі прикро, — не вгавав Дерик.

Очі Гаррі поширшали від обурення, йому таки вдалося додати благання до голосу. Дерик сильно його штовхнув, і Гаррі впав на мату, на руки й коліна. Синя тканина, видавалося, майоріла в нього перед очима, зовсім поруч. Він починав сумніватися в справжніх мотивах професора Квірела щодо цієї так званої науки.

Нога опустилася на сідницю Гаррі, і за мить його сильно штовхнуло в бік, перекинувши його на спину.

Дерик розсміявся:

 — А це весело.

Все, що йому потрібно було зробити, це вигукнути, що урок закінчено, і сповістити директора. Це покладе край цьому професорові захисту та його нещасливому перебуванню в Гоґвортсі…​ а професорка Макґонеґел лютуватиме, але…​

(Обличчя професорки Макґонеґел промайнуло перед його очима, вона не видавалася злою, лише сумною…​)

 — Скажи йому, що він кращий за тебе, Поттере, — звелів професор Квірел.

 — Ти. Кращий. За. Мене.

Гаррі почав підійматися, але Дерик поставив ногу йому на груди й штовхнув назад на мату.

Світ почав ставати прозорим, наче кришталь. Лінії дій та їхніх наслідків простягнулися перед ним як на долоні. Цей дурень не очікуватиме відсічі, швидкий удар у пах виведе його з ладу задосить для…​

 — Спробуй ще раз, — промовив професор Квірел.

Раптовим різким рухом Гаррі перекотився, стрімко звівся на ноги й розвернувся до свого справжнього ворога — професора захисту.

 — Ти не маєш терпіння, — сказав професор Квірел.

Гаррі завагався. Його навчений песимізму мозок зобразив мудрого старця з цівкою крови, що стікала з його уст після того, як Гаррі вирвав йому язика…​

Миттю потому Дерик знову штовхнув Гаррі на мату, відтак всівся зверху, вибивши з нього весь дух.

 — Перестань! — закричав Гаррі. — Будь ласка, перестань!

 — Краще, — похвалив професор Квірел. — Це навіть звучало щиро.

Так і було. Це було жахливо й мерзенно: він благав по-справжньому. Гаррі дуже швидко дихав, його переповнювали страх і крижана злість…​

 — Програй, — сказав професор Квірел.

 — Я. Програв, — витиснув із себе Гаррі.

 — Мені подобається, — Дерик не вставав із Гаррі. — Програй ще трохи.


Руки штовхнули Гаррі, і він, ледь не впавши, опинився в інших руках, що штовхнули його знову. Намагання не плакати лишилися далеко позаду, зараз Гаррі просто докладав усіх зусиль, аби не впасти.

 — Що ти таке, Поттере? — запитав Дерик.

 — Я, н-невдаха, я програв, я здаюся, ви перемогли, ви к-кращі за мене, будь ласка, припиніть…​

Гаррі перечепився об ногу й гепнувся долілиць, уже неспроможний втриматися на ногах. Думки покинули його на мить, після чого він знову спробував підвестися…​

 — Годі! — голосом професора Квірела можна було різати залізо. — Відійдіть від містера Поттера.

Гаррі побачив здивовані обличчя. Холоднеча, що хвилями накочувалася й згасала в його крові, усміхнулася в крижаному задоволенні. А тоді він звалився на мату.

Професор Квірел говорив. Чулися зойки старших слизеринців.

 — А зараз, гадаю, спадкоємець Мелфоїв також хоче дещо вам пояснити, — закінчив він.

Залунав Драковий голос. Різкістю він міг дорівнятися до голоса професора Квірела, а темпу набув такого ж, як тоді, коли Драко імітував свого батька. Він казав щось про «могли підставити весь Слизерин», «хтозна скільки союзників у самій лише школі», «повна відсутність тямущости, не те що хитрощів», «тупі харцизяки, що згодяться хіба що на лакеїв». Щось у задній частині Гарріного мозку попри всі його знання позначило Драко як союзника.

У Гаррі все боліло, мабуть, лишилися синці. Тіло тремтіло від холоду, а розум надміру виснажився. Він подумав було про пісню Фоукса, але без фенікса поруч не зміг згадати мелодії, а коли спробував уявити її, то на гадку не спало нічого, окрім пташиного цвірінькання.

Драко замовчав, і професор Квірел відпустив слизеринців. Гаррі вже розплющив очі й силкувався сісти.

 — Заждіть, — спромігся він, — я хочу дещо…​ сказати…​ їм…​

 — Почекайте містера Поттера, — холодно кинув професор Квірел слизеринцям, що рухалися до виходу.

Гаррі зіпнувся на ноги, хитаючись і старанно ховаючи очі від однокласників. Він не хотів бачити, як вони зараз на нього дивляться. Не хотів бачити їхніх жалощів. Тож натомість поглянув на старших слизеринців, що, видавалося, досі були ошелешеними. Вони очманіло на нього витріщилися. Лише очікування цієї миті давало його темній стороні змогу розігрувати поразку, коли та була за кермом.

 — Ніхто не…​ — почав Гаррі.

 — Зупиніться, — звелів професор Квірел. — Якщо це те, що я думаю, то, будь ласка, дочекайтеся, поки вони підуть. Вони дізнаються про це згодом. Кожен має засвоїти свою науку, містере Поттер.

 — Гаразд, — погодився Гаррі.

 — Ви. Ідіть.

Старшокласники втекли, двері за ними зачинилися.

 — Ніхто не повинен мститися їм, — прохрипів Гаррі. — Це прохання до всіх, хто вважає себе моїм другом. Я мав засвоїти свою науку, вони допомогли мені в цьому, вони також мали засвоїти свою, кінець. Якщо переповідатимете цю історію, будь ласка, не оминайте й цієї частини.

Він обернувся й глянув на професора Квірела.

 — Ви програли, — той вперше заговорив лагідно. У його виконанні це здавалося дивним, начебто його голос взагалі не мав би бути здатним на це.

Гаррі направду програв. Були миті, коли холодна злість повністю щезала, її заступав страх, і тоді він благав — благав по-справжньому.

 — Ви ще живі? — запитав професор Квірел з тією ж дивною лагідністю.

Гаррі спромігся кивнути.

 — Не всі поразки такі. Існують компроміси й капітуляційні домовленості. Існують інші способи примирення з негідниками. Існує ціле мистецтво маніпулювати іншими, дозволяючи їм домінувати над вами. Але спершу поразка має стати мислимою. Ви запамʼятаєте, як ви програли?

 — Так.

 — Чи зможете ви програвати?

 — Гадаю…​ так…​

 — Я теж так гадаю, — професор Квірел низько вклонився, майже торкнувшись волоссям підлоги. — Мої вітання, Гаррі Поттере. Ви перемогли.

Невідомо, як це почалося. Не було когось першого, клас просто вибухнув оваціями — наче громом ударило.

Гаррі не зміг угамувати шок, що так і застиг на його обличчі. Він наважився звести очі на своїх однокласників і побачив на їхніх лицях не жаль, а захоплення. Оплески долинали з Рейвенклову, і Ґрифіндору, і Гафелпафу, і навіть Слизерину — мабуть, тому, що Драко Мелфой також аплодував. Деякі учні підвелися зі стільців, а половина ґрифіндорців видерлася на столи.

Гаррі нетвердо стояв, дозволяючи їхній повазі омивати його, почуваючись сильнішим і, либонь, навіть трохи зціленим.

Професор Квірел дочекався, щоб оплески вщухли. На це знадобилося трохи часу.

 — Здивовані, містере Поттер? — тон професора Квірела був по-доброму насмішкуватим. — Щойно ви дізналися, що реальність не завжди збігається з вашими найстрашнішими нічними жахіттями. Так, якби ви були просто черговим зацькованим бідолахою, невідомим нікому, то після всього цього вони, мабуть, мали б менше поваги. Навіть жаліли б вас, втішаючи звисока. Така, на жаль, людська натура. Однак вас уже знають як сильну особу. І всі бачили, як ви кинули виклик страхові й не відступили, хоч і могли піти будь-якої миті. Невже ви почали зневажати мене, коли я розповів, що навмисно терпів плювання на себе?

Гаррі відчув пекуче відчуття в горлі й відчайдушно опанував себе. Він не довіряв цій дивовижній повазі настільки, щоб знову розплакатися перед нею.

 — Ваше надзвичайне досягнення на моєму занятті заслуговує надзвичайної винагороди, містере Поттер. Будь ласка, прийміть її разом із моїми компліментами від імені мого гуртожитку й запамʼятайте віднині й надалі: не всі слизеринці однакові. Є слизеринці, але є й слизеринці, — на цім слові професор Квірел широко усміхнувся. — Пʼятдесят одне очко Рейвенкловові.

На мить запала приголомшена тиша, а тоді рейвенкловці вибухнули криками, свистом і радісними підбадьорюваннями.

(І тієї ж миті Гаррі відчув, що щось неправильно з цим усім, професорка Макґонеґел мала рацію: мусять існувати наслідки, має бути ціна, яку треба заплатити, не можна просто повернути все, як було, ось так…​)

Але, побачивши радісні обличчя рейвенкловців, він зрозумів, що просто не зможе відмовитися. І мозок підкинув йому пропозицію. Добру пропозицію. Гаррі не вірилося, що його мозок все ще здатен тримати його на ногах, не те що генерувати вдалі ідеї.

 — Професоре Квірел, — промовив Гаррі так чітко, наскільки це було можливо з його пекучим горлом. — Ви є всім, чим слизеринець має бути, і, гадаю, ви є тим, що Салазар Слизерин мав на умі, коли допомагав засновувати Гоґвортс. Дякую вам і вашому гуртожиткові, — Драко ледь помітно кивав і повільно крутив пальцем, заохочуючи його говорити далі. — Вважаю, це заслуговує на трикратне ура для Слизерину. Ану, хто зі мною? — Гаррі зробив павзу. — Ура! — лише кілька людей спромоглося приєднатися до першої спроби. — Ура! — цього разу більшість Рейвенклову. — Ура! — це вже був майже весь Рейвенклов, окремі гафелпафці й приблизно чверть Ґрифіндору.

Драко швидко й ненадовго здійняв великого пальця догори.

Більшість слизеринців приголомшено заціпеніла. Дехто задумливо витріщався на професора Квірела. Блез Забіні оцінююче й заінтриговано роздивлявся Гаррі.

 — Дякую, Гаррі Поттере, — професор Квірел вклонився, все ще широко усміхаючись. Він повернувся до класу: — Тепер, вірте чи ні, ми ще маємо пів години заняття — цілком достатньо, щоб ознайомити вас із закляттям простого щита. Містер Поттер, звісно, покине нас і відпочине — він чесно на це заслужив.

 — Я можу…​

 — Телепень, — мʼяко зауважив професор Квірел. Клас уже реготав. — Ваші товариші навчать вас після уроку або ж це зроблю я особисто, якщо знадобиться. Але зараз ви пройдете крізь треті двері ліворуч позаду помосту, де знайдете ліжко, набір виняткових смаколиків і деяку дуже легку для читання літературу з гоґвортської бібліотеки. Вам заборонено брати із собою щось іще, тим паче підручники. Тепер ідіть.

Гаррі вийшов.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0