Розділ 19. Відкладена винагорода


Кров для бога крові! Черепи для Джоан Ролінґ!


Суворий вираз застиг на обличчі Драко, а його облямована зеленим мантія чомусь виглядала більш офіційною, солідною, і взагалі кращою, ніж такі самі мантії на двох хлопцях позаду нього.

 — Розказуй, — промовив Драко.

 — Так! Розказуй!

 — Ти чув боса! Давай розказуй!

 — А ви двоє, тим часом, замовкніть.

От-от повинні були розпочатися останні два уроки п’ятниці, в просторій аудиторії, де всі чотири гуртожитки вивчали захист…​ тобто бойову магію.

Останні два уроки п’ятниці.

Гаррі сподівався, що цей урок пройде спокійно, і що геніальний професор Квірел мабуть розуміє — зараз не найкращий час, щоб виділяти Гаррі серед решти. Гаррі дещо оклигав після попередніх подій, проте…​

…​добре було б трохи заспокоїтися та відпочити, про всяк випадок.

Гаррі відкинувся на спинку стільця та урочисто поглянув на Драко та його посіпак.

 — Ви питаєте, яка наша мета? — проголосив Гаррі. — Я відповім вам одним словом — перемога. Перемога будь-якою ціною. Перемога не зважаючи на всі жахіття. Перемога, хай яким довгим та тяжким буде шлях, бо без перемоги не…​

 — Розказуй про Снейпа, — зашипів Драко. — Що ти зробив?

Гаррі відкинув вдавану маску урочистості та серйозніше поглянув на Драко.

 — Ти сам бачив, — сказав Гаррі. — Всі це бачили. Я клацнув пальцями.

 — Гаррі! Перестань дражнити мене!

Отже його підвищили до Гаррі. Цікаво. Гаррі був майже певен, що це було сказано з розрахунку на те, що він зверне увагу, і почуватиметься погано, якщо хоч якось не відповість на це…​

Гаррі помацав вухо та значуще поглянув на двох поплічників Мелфоя.

 — Вони мовчатимуть, — сказав Драко.

 — Драко, — сказав Гаррі, — я буду відвертим на сто відсотків: вчора мене не дуже вразили розумові здібності містера Ґойла.

Містер Ґойл здригнувся.

 — Мене також, — відповів Драко. — Я пояснив йому, що через це завинив тобі послугу. (Містер Ґойл знову здригнувся.) — Проте, існує велика різниця між подібною помилкою і балакучістю. Це справді те, чого їх вчили розуміти ще змалку.

 — Ну гаразд, — погодився Гаррі. Навколишні звуки злилися у нечіткий гамір у присутності Драко, проте Гаррі все одно заговорив тихіше. — Я розгадав один із секретів Северуса і вдався до невеличкого шантажу.

Обличчя Драко посуворішало.

 — Добре, а тепер розкажи мені щось, чого нема в тій великій таємниці, що ти її розказав тим ідіотам-ґрифіндорцям, тобто хотів, щоб саме ця версія ходила по школі.

Гаррі мимоволі посміхнувся. Він знав, що Драко це зауважив.

 — А що каже Северус? — спитав Гаррі.

 — Що він не уявляв наскільки чутливими є юні учні, — відповів Драко. — Навіть у Слизерині! Навіть мені!

 — А ти певен, — спитав Гаррі, — що хочеш знати те, що вихователь твого гуртожитку волів би приховати від тебе?

 — Так, — не вагаючись відповів Драко.

Цікаво.

 — Тоді тобі справді доведеться відіслати геть своїх посіпак, я не певен, що можу повірити всьому, що про них віриш ти.

Драко кивнув.

 — Згода.

Містер Креб та містер Ґойл виглядали дуже нещасними.

 — Бос…​ — сказав містер Креб.

 — Ви не дали містерові Поттеру причин довіряти вам, — відрізав Драко. — Йдіть!

Вони пішли.

 — Зокрема, — продовжив Гаррі ще тихіше, — я не певен, що вони не переказали б мої слова Луціусу.

 — Батько б так не вчинив! — жахнувся Драко. — Вони мої!

 — Вибач, Драко, — сказав Гаррі. — Але я не певен, що можу повірити всьому, у що про нього віриш ти. Уяви, що це твій власний секрет, і що це я намагаюся переконати тебе, ніби мій батько так не вчинить.

Драко повільно кивнув.

 — Ти правий. Вибач, Гаррі. Вимагати цього від тебе було помилкою.

Коли це я встиг так вирости в його очах? Хіба він не мав би зараз мене ненавидіти? Гаррі відчував, що перед ним щось, чим можна скористатися у своїх інтересах…​ От тільки якби його мозок не був таким втомленим. Зазвичай, він залюбки випробував би свої сили в підготовці складної інтриги.

 — Хай там як, — сказав Гаррі. — Обмін. Я поділюся фактом, що є невідомим сарафанному радіо, не має стати відомим сарафанному радіо, і особливо не має стати відомим твоєму батьку. А навзамін ти розкажеш мені, що ти і Слизерин думаєте про всю цю справу.

 — Згода!

Тепер треба зробити це якомога більш розпливчастим…​ Щось, що не нашкодить, навіть якщо випливе назовні…​

 — Я сказав тобі правду. Я довідався про один із секретів Северуса, і я справді його шантажував. Але до цього причетний не тільки Северус.

 — Я так і знав!, — емоційно вигукнув Драко.

У Гаррі тенькнуло в грудях. Видавалося, він сказав щось дуже важливе, але не розумів, що саме. Це поганий знак.

 — Добре, — продовжив Драко. Він широко посміхався. — Щодо реакції в Слизерині…​ Спершу всі ідіоти волали на кшталт „Ми ненавидимо Гаррі Поттера! Побиймо його!‟

Гаррі похлинувся.

 — Та що ж не так з Сортувальним Капелюхом? Це не по-слизеринськи, це по-ґрифіндорськи.

 — Не всі діти є вундеркіндами, — заперечив Драко, хоча усміхався дивною змовницькою посмішкою, наче насправді погоджувався з оцінкою Гаррі. — Знадобилося десь із п’ятнадцять секунд, щоб їм пояснили, що це не піде на користь Снейпу, тому не переймайся. Хай там як, друга хвиля ідіотів сказала, що „Видається, Гаррі Поттер, врешті-решт, просто ще один поборник справедливості.‟

 — А потім? — спитав Гаррі, посміхаючись, хоча він гадки не мав, чому ця ідея здавалась Драко дурною.

 — А потім почали говорити справді розумні люди. Вочевидь, ти знайшов важіль впливу на Снейпа. І хоча це могло бути що завгодно…​ Проте очевидною наступною думкою було те, що це якось пов’язано з його таємничим впливом на Дамблдора. Я правий?

 — Без коментарів, — сказав Гаррі. Принаймні цю частину його мозок проаналізував правильно. Слизеринці цікавилися, чому Северуса досі не звільнили. І вони дійшли висновку, що Снейп шантажує Дамблдора. Чи може це бути правдою?.. Проте дії Дамблдора не наштовхували на таку думку…​

Драко продовжував. — Далі розумні люди зазначили, що коли вже ти зміг натиснути на Снейпа достатньо сильно, щоб змусити його залишити в спокої половину Гоґвортсу, то, мабуть, ти мав достатньо впливу для того, щоб взагалі його позбутися. Натомість ти принизив його, так само, як він намагався принизити тебе — та все ж ти залишив нам нашого вихователя.

Гаррі широко всміхався.

 — А тоді по-справжньому розумні люди, — сказав Драко з серйозним виглядом, — обговорили це між собою, і дехто зауважив, що дурістю було б отак залишати біля себе ворога. Якби ти міг зламати Снейпів важіль впливу на Дамблдора, то, вочевидь, так і вчинив би. Тоді Дамблдор викинув би Снейпа з Гоґвортсу, і, можливо, навіть організував би його вбивство. Він був би дуже вдячним тобі, і ти не мав би перейматись через Снейпа, що прокрадеться вночі в твою спальню з якимись цікавими зіллями.

Гаррі зберіг нейтральний вираз обличчя. Він про таке не подумав, хоча справді, справді мав би.

 — І тоді ви вирішили?..

 — Снейп заволодів якимось секретом Дамблдора, і ти дізнався, що це за секрет! — в очах Драко сяяв тріумф. — Цей секрет недостатньо вагомий, щоб повністю знищити Дамблдора, інакше Снейп давно вже б це зробив. Снейп використовує свій вплив тільки для того, щоб залишатися королем Слизерину в Гоґвортсі, та навіть це не завжди виходить. Тому цей вплив має бути обмеженим. Та все ж це має бути щось важливе! Батько роками намагався вмовити Снейпа розповісти!

 — Отже,  — сказав Гаррі, — тепер Луціус вважає, що, можливо, я можу йому розповісти. Ти вже отримав сову?..

 — Сьогодні вночі отримаю, — розсміявся Драко. — Там буде написано, — сказав він більш офіційно. — Мій любий сину! Я вже казав тобі про потенційну важливість Гаррі Поттера. Як ти вже зрозумів, його важливість тепер зросла і актуалізувалася. Якщо ти бачиш спосіб потоваришувати з ним чи впливати на нього, скористайся ним. Всі ресурси Мелфоїв у твоєму розпорядженні, якщо треба.

Хай йому грець.

– Ну, — сказав Гаррі, — я не коментуватиму істинність чи хибність твоєї заплутаної системи припущень. Скажу лише, що ми ще не настільки близькі друзі.

 — Я знаю, — відповів Драко. Тоді його обличчя стало дуже серйозним, і він стишив голос, незважаючи на звукову завісу — Гаррі, чи ти замислювався над тим, що якщо ти дізнався дещо, що Дамблдор воліє приховувати, то він може просто вбити тебе? Це на додачу перетворить Хлопчика-Що-Вижив з потенційного лідера-конкурента в мученика.

 — Без коментарів, — повторив Гаррі. Про цю останню частину він тим паче не подумав. Видавалося, це не в стилі Дамблдора, проте…

 — Гаррі, вочевидь, ти надзвичайно талановитий, проте тобі не вистачає підготовки, ти не мав наставників і час від часу ти робиш дурниці. Тобі справді потрібен радник, який знається на таких речах, бо інакше ти врешті-решт постраждаєш! — обличчя Драко було дуже суворим.

 — А. Такий радник, як Луціус? — спитав Гаррі.

 — Як я! — відповів Драко. — Я обіцяю берегти твої таємниці від батька, від будь-кого, я просто допомогатиму тобі розібратися, хай що ти там хочеш зробити!

Ого.

Гаррі побачив, як зомбі-Квірел, хитаючись, зайшов до аудиторії.

 — Урок от-от почнеться, — сказав Гаррі. — Я обміркую твої слова, мені справді не вистачає твоєї підготовки, проте я не певен, що можу так швидко тобі довіритися…​

 — Ти й не маєш бути певен, — відповів Драко, — це занадто скоро. Бачиш? Я даю тобі слушну пораду, навіть якщо вона шкодить мені. Але, мабуть, нам варто поквапитися з тим, щоб стати ближчими друзями.

 — Я не проти, — сказав Гаррі. Він вже обдумував, як саме можна використати ці відносини.

 — Ще одна невеличка порада, — хутко промовив Драко, поки Квірел плентався до свого столу, — зараз кожен слизеринець цікавиться тобою, тому якщо ти залицяєшся до нас, а я думаю це так, то вчини щось, що сигналізуватиме про дружбу зі Слизерином. Якомога швидше, наприклад сьогодні чи завтра.

 — Того, що Северус і надалі нараховуватиме Слизерину додаткові очки недостатньо? Гаррі не бачив причини, щоб не приписати собі цю заслугу.

Очі Драко блиснули усвідомленням і він швидко промовив:

 — Це не те, повір мені. Це має бути щось очевидне. Штовхни об стіну ту бруднокровку Ґрейнджер, твою суперницю, чи щось таке. Тоді всі в Слизерині зрозуміють, що це означає…​

 — Так не личить чинити рейвенкловцю, Драко! Якщо ти маєш штовхати когось об стіну, це означає, що тобі бракує мізків для перемоги правильним способом, і всі в Рейвенклові знають це.

Екран на парті Гаррі заблимав, чим викликав певну ностальгію за телевізорами та моніторами комп’ютерів.

 — Кхи-кхи, — професор Квірел з екрану звертався наче персонально до Гаррі. — Будь ласка, сядьте на свої місця.


Діти розсілися по місцях і втупилися або в екрани-ретранслятори, або безпосередньо на велику білу мармурову сцену, що на ній стояв професор Квірел. Він спирався на свій стіл, що стояв на невисокому помості з темнішого мармуру.

 — Сьогодні, — мовив професор Квірел, — я планував був навчити вас вашому першому захисному закляттю, маленькому щиту, попереднику сучасного „Протеґо‟. Але, в світлі останніх подій, я змінив план сьогоднішнього уроку.

Погляд професора Квірела шукав когось між рядів сидінь. Гаррі здригнувся на своєму місці за останньою партою. Він мав передчуття, що знає, кого зараз викличуть.

 — Драко зі Шляхетного і Найдавнішого Роду Мелфоїв, — сказав професор Квірел.

Фух.

 — Так, професоре? — відповів Драко.

Його підсилений голос наче долунав з екрану-ретранслятора на парті Гаррі, що показував також його обличчя, коли той говорив. Згодом на екран повернулося зображення професора Квірела, що продовжував:

 — Чи прагнете ви стати наступним Темним Лордом?

 — Яке дивне питання, професоре, — відповів Драко. — Я маю на увазі, який дурень зізнається в такому?

Декілька учнів засміялись, але далеко не всі.

 — Саме так, — сказав професор Квірел. — Отже немає причини питати про це решту. Та мене анітрохи не здивує, якщо хоча б один чи двоє з моїх учнів затаїли прагнення стати наступним Темним лордом. Врешті-решт, я бажав ним стати, коли був юним слизеринцем.

Цього разу сміялася значно більша кількість учнів.

 — Зрештою, це є гуртожитком амбітних людей, — з посмішкою додав професор Квірел. — Лише пізніше я усвідомив, що бойова магія подобається мені значно більше, і моїм справжнім бажанням було стати могутнім бойовим магом та колись навчати в Гоґвортсі. В будь-якому випадку, коли мені було тринадцять, я перечитав всі книжки з історичного розділу бібліотеки Гоґвортсу й ретельно вивчив життя та долю попередніх темних лордів, а потім склав список всіх тих помилок, яких я ніколи не припущуся, коли я стану темним лордом.

Гаррі не втримався і хихикнув.

 — Так, містере Поттер, дуже захопливо. Отже, містере Поттер, спробуйте здогадатись, яка помилка була першою в списку?

Чудово.

 — Е-е…​ Ніколи не використовувати заплутаний спосіб для перемоги над ворогом, коли можна просто Абракадабрнути його?

 — Правильний термін, містере Поттер, Авада Кедавра, — голос професора Квірела чомусь став більш різким, — та ні, цього не було в списку який я зробив коли мені було тринадцять. Чи не буде ваша ласка здогадатися ще раз?

 — Е-ем…​ ніколи не вихвалятись своїм злим планом панування перед іншими?

Професор Квірел засміявся.

 — О, це був пункт номер два мого списку. Містере Поттер, невже ми читали одні й ті самі книжки?

Клас наповнився трохи знервованим сміхом. Гаррі зціпив зуби та промовчав. Запереченнями він нічого не досягне.

 — Проте ні. Першим пунктом списку було: „Я ніколи не провокуватиму сильних, небезпечних противників‟. Історія світу була б зовсім іншою, якби Морнеліт Фальконсбейн чи Гітлер усвідомлювали цю просту істину. Тепер, містере Поттер, якщо, наголошую, якщо раптом ви затаїли амбіції подібні до тих, що були в мене в шкільні роки, то, сподіваюся, ви не плануєте стати дурним темним лордом.

 — Професоре Квірел, — процідив Гаррі крізь зуби, — я — рейвенкловець, і моя мета — не бути дурним. Крапка. Я знаю, що сьогодні скоїв дурницю. Та це не було проявом Темряви! Не я завдав першого удару в цій бійці!

 — Ви дурень, містере Поттер. Та у вашому віці я був таким самим. Тому я передбачив вашу відповідь і змінив план сьогоднішнього уроку. Містере Ґреґорі Ґойл, чи не буде ваша ласка вийти вперед?

Від здивування в класі запала тиша. Такого Гаррі не очікував.

Судячи з виразу обличчя, містер Ґойл цього також не очікував. Виглядаючи невпевнено та схвильовано, він вибрався на мармурову платформу та наблизився до підвищення.

Професор Квірел перестав спиратися на стіл та вирівнявся. Він раптово почав виглядати сильнішим, а його руки стиснулися в кулаки. Він став у стійку, що, безсумнівно, була з якогось бойового мистецтва.

Коли Гаррі побачив, що відбувається, і зрозумів, чому викликали містера Ґойла, у нього поширшали очі.

 — Більшість чарівників, — почав професор Квірел, — не переймаються тим, що маґли називають бойовими мистецтвами. Хіба паличка не сильніша за кулак? Таке ставлення — ідіотизм. Палички тримають в кулаках. Якщо ви хочете стати видатним бойовим магом, ви мусите навчитися бойових мистецтв до рівня, що вразив би навіть маґла. Зараз я продемонструю життєво необхідну техніку, якої я навчився в додзьо — маґлівській школі бойових мистецтв, про яку я розкажу трохи згодом. А зараз…​

Професор Квірел зробив кілька кроків уперед, досі в стійці, наступаючи на містера Ґойла.

 — Містере Ґойл, я попрошу вас атакувати мене.

 — Професоре Квірел, — сказав містер Ґойл голосом, що тепер був так само підсилений, як і голос професора Квірела, — скажіть, будь ласка, який рівень…​

 — Шостий дан. Не постраждаєте ані ви, ані я. Якщо побачите шанс — будь ласка, скористайтеся ним.

Містер Ґойл з полегшенням кивнув.

 — Зауважте, містер Ґойл побоявся атакувати когось, хто не володіє бойовими мистецтвами на достатньому рівні, з побоювань, що хтось з нас постраждає. Поведінка містера Ґойла абсолютно правильна, і за неї він отримує три бали Квірела. А тепер — бій!

Хлопець різко кинувся вперед, атакуючи руками, професор заблокував кожен удар. Відступаючи, наче в танці, Квірел вдарив ногою, яку заблокував Ґойл, та, з розвороту, широко замахнувшись, спробував збити професора з ніг власним ударом ноги. Професор Квірел перестрибнув, і все відбувалося надто швидко, щоб Гаррі міг усвідомити, що взагалі коїться, і тоді Ґойл опинився на спині, щосили штовхнувши ногами вгору, а Квірел полетів над підлогою, після чого приземлився об неї плечем та перекотився.

 — Стоп! — закричав професор Квірел з підлоги, в його голосі чулися нотки паніки. — Ви перемогли!

Містер Ґойл підвівся так стрімко, що захитався, ледь не перечепившись та впавши від скасування імпульсу його стрімголової атаки на професора Квірела. На його лиці читався цілковитий шок.

Професор Квірел вигнувся у спині та стрибнув на ноги дивним пружнім рухом без допомоги рук.

В класі запанувала тиша. Породжена загальною, цілковитою розгубленістю тиша.

 — Містере Ґойл, — сказав професор Квірел, — яку життєво необхідну техніку я щойно продемонстрував?

 — Як правильно падати, коли хтось кидає вас, — відповів містер Ґойл. — Це один з найперших уроків, що ти вивчаєш коли…​

 — І її також, — сказав професор Квірел.

Знову настала коротка тиша.

 — Життєво необхідна техніка, що я продемонстрував — як програвати. Ви можете йти, містере Ґойл, дякую.

Містер Ґойл зійшов з платформи, виглядаючи доволі збентеженим. Гаррі почувався так само.

Професор повернувся до свого столу та знову сперся на нього.

 — Інколи, ми забуваємо самісінькі основи, бо минуло надто багато часу відколи ми вивчили їх. Я усвідомив, що зробив те ж саме з навчальним планом. Не можна вчити студентів кидати, доки не навчиш їх падати. І я не можу вчити вас перемагати, доки ви не зрозумієте як програвати.

Лице професора Квірела стало жорсткішим, і Гаррі здалося, що він побачив біль, смуток в очах професора.

 — Я навчився програвати в додзьо в Азії, що, як всі маґли знають, є місцем де живуть всі хороші майстри бойових мистецтв. Це додзьо навчало стилю, що серед бойових магів мав репутацію такого, що добре поєднувався з магічними дуелями. Майстер того додзьо — старий чоловік за мірками маґлів — був найвидатнішим вчителем цього стилю з тоді живих. Звісно, він навіть гадки не мав, що магія існує. Я спробував потрапити на навчання туди, і зі всіх претендентів я став одним з небагатьох учнів того року, кого прийняли. Можливо, мала місце деяка крихта особливого впливу.

В класі подекуди засміялися. Гаррі не розділяв цього сміху. Це було зовсім не правильно.

 — Хай там як, під час одного з моїх перших поєдинків, коли мене побили в особливо принизливий спосіб, я втратив над собою контроль, та атакував мого спаринг-партнера…​

Яйкс.

 — …​на щастя кулаками, а не магією. Майстер, на диво, не вигнав мене одразу ж на місці. Він сказав мені, що в моєму темпераменті є вада. Він пояснив її мені, і я знав, що він правий. Після чого він сказав, що я навчуся програвати.

Обличчя професора Квірела не видавало емоцій.

 — Згідно його строгого наказу, всі учні додзьо вишикувалися. Один за одним, вони підходили до мене. Я мав не захищатися. Лише просити пощади. Один за одним, вони давали мені ляпаса, били мене, чи штовхали мене на землю. Дехто навіть плював на мене. Вони лаяли мене жахливими словами їхньою мовою. І кожному я повинен був казати: „Я програв!‟, та інші схожі речі, як то: „Молю вас, перестаньте!‟ і „Я визнаю, що ви кращі за мене!‟

Гаррі намагався це уявити, і йому не вдавалося. Просто немислимо, щоб щось подібне могло статися з поважним професором Квірелом.

 — Я був генієм Бойової Магії вже тоді. За допомогою самої лише безпаличкової магії я міг повбивати всіх в тому додзьо. Але я цього не зробив. Я навчився програвати. Навіть сьогодні цей спогад є одним з найнеприємніших в моєму житті. Коли я покинув додзьо вісім місяців потому — цього часу навіть близько не було достатньо, проте більшого я тоді не міг собі дозволити — Майстер сказав мені, що надіється, що я зрозумів, чому це було потрібним. Я відповів, що це було одним з найцінніших уроків коли-небудь вивчених мною, що було й залишається правдою.

Обличчя професора Квірела набуло гіркого виразу.

 — Ви, мабуть, гадаєте, де ж саме це дивовижне додзьо, і чи можете ви там повчитися. Не можете. Бо невдовзі інший спраглий до знань учень навідався до того схованого місця, до тієї далекої гори. Той-Кого-Не-Можна-Називати.

Гаррі почув, як багато хто одночасно глибоко вдихнув. Гаррі відчув нудоту в шлунку. Він знав, що зараз буде.

 — Темний Лорд прийшов до тієї школи відкрито, без маскування, палаючі червоні очі та все таке. Учні спробували перегородити йому шлях, та він просто роз’явився крізь них. Їх охопив жах, та вони були дисциплінованими, і Майстер вийшов уперед. Темний Лорд почав вимагати — не просити, а вимагати — щоб його навчили.

Обличчя професора Квірела було дуже напруженим.

 — Можливо, Майстер прочитав забагато книжок, що обманюють, кажучи, що справжній майстер бойових мистецтв може перемогти навіть демонів. Хай з якої причини, але Майстер відмовився. Темний Лорд запитав чому він не може стати учнем, і Майстер відповів, що в нього недостатньо терпіння, — саме тоді Темний Лорд вирвав йому язика.

Всі колективно скрикнули.

 — Ви можете здогадатися, що сталося потім. Учні спробували навалитися на Темного Лорда й попадали, оглушені там де стояли. І тоді…​

Професор Квірел затнувся на мить, після чого продовжив.

 — Існує непрощенне закляття, „Круціатус‟, що спричиняє нестерпний біль. Якщо Круціатус застосовувати довше, ніж кілька хвилин, це призводить до незворотної втрати розуму. Одного за одним, по черзі, Темний Лорд звів з розуму учнів Майстра за допомогою „Круціатуса‟, після чого убив їх смертельним закляттям. Увесь цей час Майстер був змушений спостерігати. Коли всі його учні загинули в цей спосіб, Майстра спіткала та ж доля. Я дізнався це від єдиного учня, що вижив, кого Темний Лорд залишив в живих, щоб він розказав цю історію, і хто був моїм другом…​

Професор Квірел відвернувся від них, а коли він повернувся назад миттю потому, то знову виглядав спокійним та зібраним.

 — Темні Чаклуни не вміють тримати себе під контролем, — тихо сказав професор Квірел. — Це майже універсальний недолік їхнього виду, і всі, хто змушені часто з ними боротися, швидко вчаться покладатися на нього. Зрозумійте, що Темний Лорд не переміг того дня. Його метою було навчитися бойових мистецтв, та він пішов без жодного уроку. Темний Лорд був дурним в своєму бажанні, щоб цю історію переказували. Вона показує не його силу, а, радше, слабкість, яку можна використати.

Погляд професора Квірела сфокусувався на одному учневі.

 — Гаррі Поттер, — сказав професор Квірел.

 — Так, — відповів Гаррі хрипким голосом.

 — Скажіть точно, що саме ви зробили неправильно сьогодні, містере Поттер?

Гаррі почувався, наче його зараз знудить.

 — Я втратив над собою контроль.

 — Це не точно, — відповів професор Квірел. — Я поясню докладніше. Існує багато тварин, що мають так звані змагання з домінування. Вони зіштовхуються рогами у спробі збити противника з ніг, а не випустити йому кишки. Вони б’ються лапами із втягнутими кігтями. Але чому із втягнутими кігтями? Звісно ж, якби вони застосували кігті, то в них був би значно більший шанс на перемогу? Але знову ж таки, їхній суперник також може застосувати кігті, і тоді замість визначення переможця та переможеного в змаганні з домінування, обоє можуть серйозно постраждати.

Видавалося, професор Квірел дивився на Гаррі прямісінько з екрана ретранслятора.

 — Насправді ви продемонстрували сьогодні, містере Поттер, що на противагу тваринам, що тримають кігті втягнутими та погоджуються з результатами, ви не знаєте як програти змагання з домінування. Коли професор Гоґвортсу кинув вам виклик, ви не відступили. Коли здавалося, що ви можете програти, ви, незважаючи на небезпеку, випустили кігті. Ви загострили конфлікт, після чого загострили його знову. Все почалося з ляпаса вам зі сторони професора Снейпа, що, очевидно, домінує над вами. Замість того, щоб програти, ви дали ляпаса у відповідь і втратили десять очок Рейвенклову. Незабаром ви вже говорили про те, щоб покинути Гоґвортс. Той факт, що ви загострили конфлікт ще далі в якомусь невідомому напрямку, і навіть в результаті перемогли, не змінює того факту, що ви, містере Поттер, — ідіот.

 — Я розумію, — сказав Гаррі. У нього пересохло в горлі. Це було точно. Страх як точно. Тепер, коли професор Квірел це сказав, Гаррі, оглядаючись в минуле, бачив, що це був надзвичайно точний опис того, що відбулося. Коли чиясь модель тебе настільки хороша, ти починаєш замислюватися, чи не праві вони щодо інших речей, як то готовності вбити.

 — Наступного разу, містере Поттер, коли ви виберете загострення конфлікту замість поразки, ви можете втратити всі ставки, що ви поставили на кін. Я не знаю, якими вони у вас були сьогодні, але можу здогадатися, що вони були значно, значно вищими за десять очок гуртожитку.

Як, наприклад, доля чаклунської Британії. Ось чим він ризикував.

 — Ви заперечите, що намагалися допомогти всьому Гоґвортсу, значно важливіша мета, що достойна великих ризиків. Це брехня. Якби ви…​

 — Я би витримав ляпас, почекав, і вибрав найвдаліший момент для своїх дій, — сказав Гаррі хрипким голосом. — Але це означало б програти. Дозволити йому домінувати наді мною. Це було тим, чого Темний Лорд не зміг зробити з Майстром в якого він хотів повчитися.

Професор Квірел кивнув.

 — Бачу, ви досконало все зрозуміли, а отже, містере Поттер, сьогодні ви навчитеся програвати.

 — Я…​

 — Я не почую ваших заперечень, містере Поттер. Очевидно, що вам це як потрібно, так і що ви достатньо сильні, щоб через це пройти. Запевняю вас, що ваш досвід не буде настільки жорстким, наскільки був мій, хоча ви, можливо, і запам’ятаєте це як найжахливіші п’ятнадцять хвилин вашого молодого життя.

Гаррі ковтнув слину.

 — Професоре Квірел, — тихо сказав він, — можна зробити це іншим разом?

 — Ні, — відповів професор Квірел. — Ви вчитеся в Гоґвортсі лише п’ять днів, і ось що вже встигло трапитися. Сьогодні п’ятниця. Наш наступний урок захисту в середу. Субота, неділя, понеділок, вівторок, середа…​ Ні, в нас нема часу зволікати.

Кілька учнів захихикали на це, але небагато.

 — Вважайте це наказом від вашого професора, містере Поттер. Я повинен повідомити вас, що в іншому випадку, я не вчитиму вас жодних атакувальних заклять, інакше я дізнаюся, що ви серйозно завдали комусь шкоди, чи навіть вбили когось. На жаль, мені сказали, що ваші пальці вже достатньо могутня зброя. Ніколи не клацайте пальцями на цьому уроці.

Більше хихикання, цього разу доволі нервового.

Гаррі відчув, що він ось-ось заплаче.

 — Професоре Квірел, якщо ви зробите щось на зразок того, про що ви розказували, це мене розізлить, а я волів би не злитися сьогодні знову…​

 — Ідея в тому, щоб не уникати злості, — сказав професор Квірел, його обличчя виглядало похмуро. — Злість природна. Ви повинні навчитися програвати навіть коли ви злі. Чи, принаймні, вдавати що ви програли, щоб мати змогу запланувати вашу помсту. Як я сьогодні зробив з містером Ґойлом. Хіба, звісно, хтось з вас вважає, що він справді кращий…​

 — Не кращий! — дещо несамовито закричав містер Ґойл зі свого місця. — Я знаю, що ви програли не насправді! Будь ласка, не плануйте жодних помст!

Гаррі почувався ніби його зараз знудить. Професор Квірел не знав про його таємничу темну сторону.

 — Професоре, нам справді потрібно поговорити про це після уроку…​

 — Поговоримо, — пообіцяв професор Квірел. — Після того, як ви навчитеся програвати, — сказав він з серйозним лицем. — Гадаю, і так зрозуміло, що я виключу все, що може поранити вас, чи бодай спричинити серйозний біль. Біль буде від того, що ви програватимете замість того, щоб давати здачі та загострювати конфлікт аж доки не переможете.

Гаррі уривчасто, панічно дихав. Він був більш наляканим ніж коли залишав клас настійок.

 — Професоре Квірел, — спромігся сказати Гаррі, — я не хочу, щоб вас за це звільнили…​

 — Не звільнять, — відповів професор Квірел, — якщо ви скажете їм опісля, що це було потрібно. Вірю, ви так і зробите, — на мить голос професора Квірела став дуже сухим. — Повірте, вони дозволяли й гірші речі в своїх коридорах. Цей випадок буде особливим лише тим, що він відбудеться в класі.

 — Професоре Квірел, — прошепотів Гаррі, хоча він думав, що його голос досі відтворюється по всьому класі, — ви справді вірите, що якщо я цього не зроблю, то можу поранити когось?

 — Так, — просто відповів професор Квірел.

 — Тоді, — Гаррі відчув нудоту, — я зроблю це.

Професор Квірел обернуся до слизеринців.

 — Отже…​ З цілковитого схвалення вашого викладача, та у спосіб, що Снейп не може бути звинувачений за ваші вчинки…​ чи бажає хтось з вас показати своє домінування над Хлопчиком-Що-Вижив? Поштовхати його, кинути на підлогу, послухати, як він просить про пощади?

П’ять рук злетіло вгору.

 — Всі, хто підняв руки — ви безпробудні ідіоти. Яку частину вдавання програшу ви не зрозуміли? Якщо Гаррі Поттер справді стане наступним темним лордом, то після закінчення школи він вистежить та уб’є вас.

П’ять рук стрімко повернулися до столів.

 — Я такого не зроблю…​ — доволі тихо сказав Гаррі. — Присягаюся ніколи не вдаватися до помсти тим, хто допоможе мені навчитися програвати. Професоре Квірел…​ Будь ласка, чи не могли б ви…​ припинити робити таке?

Професор Квірел зітхнув.

 — Мені справді шкода, містере Поттер. Я розумію, що вам це видається вкрай надокучливим, маєте ви намір стати темним лордом чи ні. Але ці діти також мали навчитися важливого життєвого уроку. Чи буде прийнятним, якщо я нагороджу вас балом Квірела як вибачення?

 — Двох вистачить, — сказав Гаррі.

З несподіванки, в класі трохи розсміялися, що розрядило частину напруги.

 — Готово, — сказав професор Квірел.

 — А коли я закінчу школу, я збираюся вистежити вас та залоскотати.

Більше сміху, хоча професор Квірел не усміхнувся.

Гаррі почувався наче він бореться з анакондою, намагаючись змусити розмову йти тим вузьким шляхом, що, врешті, переконає людей, що він не темний лорд…​ Чому професор Квірел настільки підозріло ставиться до нього?

 — Професоре, — сказав непідсилений голос Драко. — Моїм прагненням також не є стати дурним темним лордом.

В класі запала шокована тиша.

Ти не маєш цього робити! Майже випалив уголос Гаррі, але вчасно стримався. Драко може не хотіти, щоб хтось дізнався, що він робить це через дружбу з Гаррі…​ Чи з бажання видаватися дружнім…​

Називати це „бажанням видатися дружнім‟ змусило Гаррі почуватися низьким та підлим. Якщо Драко намагався вразити його — йому це цілковито вдалося.

Професор Квірел похмуро розглядав Драко.

 — Ви хвилюєтеся, що не зможете вдати поразку, містере Мелфой? Що цей недолік, що властивий містерові Поттеру, також властивий і вам? Я вірю, що ваш батько навчив вас кращого…​

 — Коли це стосується балачок — мабуть, — сказав Драко, тепер вже з екрану ретранслятора. — Але не тоді, коли мене штовхають та кидають на підлогу. Я хочу бути настільки ж сильним як ви, професоре Квірел.

Брови професора Квірела піднялися вгору й там і залишилися.

 — Боюся, містере Мелфой, — сказав він по деякому часі, — що приготування, які я здійснив для містера Поттера, що включають деяких старших слизеринців, яким вкінці скажуть, наскільки дурними вони були, не підійдуть для вас. Але ось моя компетентна думка: ви вже дуже сильні. Якщо я довідаюся, що ви не змогли себе правильно повести, як не зміг цього зробити сьогодні містер Поттер, я проведу всі необхідні приготування, та вибачуся як перед вами, так і перед тими, кому ви зашкодили. Але мені не доведеться такого робити, гадаю.

 — Я розумію, професоре, — сказав Драко.

Професор Квірел огледів клас.

 — Чи бажає хтось ще стати сильним?

Деякі учні нервово роззиралися довкола. Дехто, здалося Гаррі з заднього ряду, виглядав ніби відкривав рота, але нічого не сказав. Врешті-решт ніхто не озвався.

 — Драко Мелфой буде одним з генералів військ вашого року, варто лише йому захотіти тратити свій час на ці факультативні заняття. А тепер, містере Поттер, будь ласка, вийдіть уперед.


Так, сказав професор Квірел, це має відбутися перед всіма, перед вашими друзями, тому що саме там Снейп кинув вам виклик, і саме там ви повинні навчитися програвати.

Першокласники спостерігали, серед магічно вимушеної тиші, та з проханнями від Гаррі та професора Квірела не втручатися. Герміона відвернулася, проте вона нічого не сказала, як і не обдарувала його бодай скілечки змістовним поглядом, можливо тому, що вона була на настійках разом з ним.

Гаррі стояв на звичайній м’якій блакитній маті, яку можна було знайти в маґлівських додзьо. Професор Квірел розстелив їх на підлозі для митей, коли Гаррі штовхатимуть на підлогу.

Гаррі лякало те, що він міг наробити. Якщо професор Квірел був правим стосовно його готовності вбити…​

Паличка Гаррі лежала на столі професора Квірела не тому, що Гаррі знав якісь закляття, що могли захистити його, а тому, що інакше (думав Гаррі) він може спробувати запхати її комусь в око. Там же ж лежав і його капшучок, в якому тепер лежав його захищений, та досі потенційно ламкий часоворот.

Гаррі благав професора Квірела, щоб той трансфігурував йому боксерські рукавички та закріпив їх йому на руках. Професор Квірел мовчки обдарував його розуміючим поглядом і відмовився.

Я не чіпатиму їхніх очей, я не чіпатиму їхніх очей, я не чіпатиму їхніх очей, це буде кінцем мого життя в Гоґвортсі, мене заарештують, повторював собі Гаррі, намагаючись вбити цю думку собі в мозок, в надії, що вона досі буде там, якщо його готовність вбити візьме гору.

Професор Квірел повернувся в супроводі тринадцяти старших слизеринців різного віку. Гаррі впізнав одного з них — це в нього він поцілив пирогом. Двоє інших з тієї ж сутички теж були тут. Того, що казав зупинитися, і що їм не варто цього робити, не було.

 — Наголошую, — дуже строго сказав професор Квірел. — Поттер не повинен постраждати жодним серйозним чином. Будь-які випадковості будуть розцінені як навмисні. Вам зрозуміло?

Старші слизеринці кивнули, вишкірившись.

 — Тоді, будь ласка, покажіть Гаррі Поттеру де раки зимують.

Професор Квірел сказав це з незвичною посмішкою, яку зрозуміли лише першокласники.

З якоїсь загальної згоди, ціль пирога був спереду групи.

 — Поттере, — сказав професор Квірел, — познайомся з містером Перегрином Дериком. Він кращий за тебе, і зараз він тобі це покаже.

Дерик покрокував уперед і мозок Гаррі закричав в різнобій, він мусить не втекти, він мусить не дати здачі…​

Дерик зупинився на відстані витягнутої руки від Гаррі.

Гаррі ще не розізлився, — лише злякався. А це означало, що йому довелося дивитися на підлітка, що був на півметра вищим за нього, мав явно виражені м’язи, волосяний покрив обличчя, та оскал страшенного очікування.

 — Попроси його не робити тобі боляче, — сказав професор Квірел. — Можливо, якщо він побачить, що ти достатньо нікчемний, то вирішить, що ти нудний, і піде геть.

Старші слизеринці розсміялися.

 — Будь ласка, — сказав Гаррі тремтячим голосом, — не, роби, мені, боляче…​

 — Це звучало не дуже щиро, — сказав професор Квірел.

Посмішка Дерика поширшала. Незграбний бовдур виглядав дуже зверхньо і…​

…​Температура крові Гаррі падала…​

 — Будь ласка, не роби мені боляче, — знову спробував Гаррі.

Професор Квірел похитав головою.

 — Як, Мерлінова борода, тобі вдалося сказати це як образу, Поттере? Існує лише одна відповідь, що ти можеш очікувати від містера Дерика.

Дерик навмисно пішов уперед і наштовхнувся на Гаррі.

Гаррі, ледь не впавши, зробив кілька кроків назад, та, ще до того як зміг стриматися, з наміром вирівнявся.

 — Погано, — сказав професор Квірел, — погано, погано, погано.

 — Ти штовхнув мене, Поттере, — сказав Дерик. — Проси вибачення.

 — Пробач!

 — Ти не звучиш ніби тобі жаль, — сказав Дерик.

Очі Гаррі поширшали від обурення, йому таки вдалося сказати це благально…​

Дерик штовхнув його, сильно, і Гаррі впав на мату, на руки та коліна.

Синя тканина, видавалося, майоріла в Гаррі перед очима, зовсім поруч.

Він починав сумніватися в справжніх мотивах професора Квірела щодо цього так званого уроку.

Нога стала на сідницю Гаррі, і через мить його сильно штовхнуло в бік, перекинувши його на спину.

Дерик розсміявся.

 — А це весело.

Все, що йому потрібно було зробити, це сказати, що урок закінчено, і повідомити про все це директора. І це буде кінцем цього Професора Захисту, та його нещасливого перебування в Гоґвортсі, і…​ професорка Макґонеґел буде зла через це, але…​

(Обличчя професорки Макґонеґел промайнуло перед його очима, вона не виглядала злою, лише сумною…​)

 — Тепер скажи йому, що він кращий за тебе, Поттере, — сказав професор Квірел.

 — Ти, кращий, за, мене.

Гаррі почав підніматися, але Дерик поставив ногу йому на груди та штовхнув його назад на мату.

Світ почав ставати прозорим наче кришталь. Лінії дій та їхніх наслідків розтягнулися перед ним як на долоні. Цей дурень не очікуватиме, що він дасть здачі, швидкий удар в пах виведе його з ладу достатньо довго для…​

 — Спробуй знову, — сказав професор Квірел, і раптовим різким рухом, Гаррі перекотився, стрімко піднявся на ноги, і повернувся до його справжнього ворога, професора захисту…​

Професор Квірел сказав:

 — В тебе нема терпіння.

Гаррі завагався. Його мозок, що прекрасно володів песимізмом, намалював картину мудрого старця, з уст якого текла кров, після того, як Гаррі вирвав його язик…​

Миттю потому, Дерик знову штовхнув Гаррі на мату, після чого сів на нього, вибивши з Гаррі весь дух.

 — Перестань! — закричав Гаррі. — Будь ласка, перестань!

 — Краще, — сказав професор Квірел. — Це навіть звучало щиро.

Так і було. Це було жахливо й мерзенно: він просив справді щиро. Гаррі дуже швидко дихав, його переповнювали страх та крижана злість…​

 — Програй, — сказав професор Квірел.

 — Я, програв, — витиснув з себе Гаррі.

 — Мені подобається, — сказав Дерик сидячи на Гаррі. — Програй ще трохи.


Руки штовхнули Гаррі, відправивши його спотикаючись через коло старших слизеринців в інші руки, що штовхнули його знову. Намагання не плакати вже давно залишилися позаду, зараз Гаррі просто намагався не впасти.

 — Що ти, Поттере? — сказав Дерик.

 — Я, н-невдаха, я програв, я здаюся, ви перемогли, ви к-кращі, ніж я, будь ласка, перестаньте…​

Гаррі перечепився через ногу й зіштовхнувся з підлогою, він вже не був у змозі пом’якшити падіння руками. Думки покинули його на мить, після чого він знову спробував підвестися на ноги…​

 — Досить! — сказав голос професора Квірела, що звучав достатньо гостро щоб різати залізо. — Відійдіть від містера Поттера.

Гаррі побачив здивовані вирази на їхніх обличчях. Прохолода в його крові, що поступово напливала та згасала, усміхнулася в холодному задоволенні.

Після чого Гаррі звалився на мату.

Професор Квірел говорив. Було чутно зойки від старших слизеринців.

 — І, гадаю, спадкоємець Мелфоїв також хоче вам дещо пояснити, — закінчив професор Квірел.

Голос Драко почав говорити. Його голос звучав майже так само різко як і професора Квірела, і набув такого ж темпу як коли він імітував голос батька. Він казав про такі речі як „могли наразити на небезпеку весь Слизерин‟ і „хтозна скільки союзників в самій лише школі‟ і „повна відсутність усвідомлення, не те що хитрощів‟ і „тупі розбишаки, які ні на що окрім лакеїв не згодяться‟. Щось в задній частині мозку Гаррі, попри все що він знав, назначило Драко союзником.

У Гаррі все боліло, мабуть отримав синці. Йому було холодно, його розум надмірно виснажений. Він спробував подумати про пісню Фоукса, але без фенікса поруч, він не міг згадати мелодії, а коли спробував уявити її, то не зміг думати ні про що окрім цвірінчання пташок.

Тоді Драко перестав говорити, і професор Квірел сказав слизеринцям, що вони вільні. Гаррі розплющив очі, і з труднощами спробував сісти.

 — Почекайте, — спромігся сказати Гаррі, — є дещо, що я хочу, сказати, їм…​

 — Почекайте містера Поттера, — холодно сказав професор Квірел слизеринцям, що йшли до виходу.

Гаррі захитався піднявшись на ноги. Він дуже старанно намагався не дивитися в напрямку однокласників. Він не хотів бачити, як вони зараз на нього дивляться. Він не хотів бачити жаль в їхніх очах.

Тому, натомість, Гаррі подивився на старших слизеринців, що, видавалося, досі перебували в стані шоку. Вони витріщалися на нього, їхні обличчя повні жаху.

Його темна сторона, коли вона була за кермом, трималася за уявляння цієї миті, і продовжувала вдавати програш.

Гаррі почав:

 — Ніхто не…​

 — Зупиніться, — сказав професор Квірел. — Якщо це те, що я думаю, то, будь ласка, дочекайтеся поки вони підуть. Вони дізнаються про це згодом. В кожного свої уроки щоб їх засвоїти, містере Поттер.

 — Гаразд, — сказав Гаррі.

 — Ви. Йдіть.

Старші слизеринці втекли, і за ними зачинилися двері.

 — Ніхто не повинен мститися їм, — хрипко сказав Гаррі. — Це прохання до всіх, хто вважає себе моїм другом. Я мав засвоїти свій урок, вони допомогли мені цього досягти, вони також мали засвоїти свій, кінець. Якщо ви розказуватимете цю історію, будь ласка, не забудьте розказати і цю частину.

Гаррі обернувся і подивився на професора Квірела.

 — Ви програли, — сказав професор Квірел, його голос вперше за весь час звучав лагідно. Це здавалося дивним, коли звучало від нього, так, наче його голос взагалі не мав би бути здатен на це.

Гаррі справді програв. Були миті, коли холодна злість повністю щезала, на її місце приходив страх, і під час таких митей він благав старших слизеринців і він справді не прикидався.

 — Ви досі живі? — сказав професор Квірел з тією ж дивною лагідністю.

Гаррі спромігся кивнути.

 — Не всі програші такі, — сказав професор Квірел. — Існують компроміси й узгоджені капітуляції. Існують інші способи умиротворити негідників. Існує ціле мистецтво маніпулювання іншими за допомогою домінування над вами. Але спершу — програші мають бути обдуманими. Ви запам’ятаєте як ви програли?

 — Так.

 — Чи зможете ви програвати?

 — Я…​ думаю так…​

 — Я теж так думаю, — професор Квірел вклонився так низько, що його волосся майже торкнулося підлоги. — Мої вітання, Гаррі Поттер, ви перемогли.

Не було одного джерела, нікого, хто почав би першим, овації почалися одночасно, наче вкрай потужний удар грому.

На обличчі Гаррі застиг шок, він не зміг його стримати. Він ризикнув глянути на своїх однокласників, і побачив на їхніх обличчях не жаль, а захоплення. Овації лунали від Рейвенклову, і Ґрифіндору, і Гафелпафу, і навіть Слизерину, мабуть тому, що Драко Мелфой також аплодував. Деякі учні підвелися зі стільців, а половина Ґрифіндору залізла на столи.

Гаррі стояв, хитаючись, і дозволяючи їхній повазі омивати його, почуваючись сильнішим, і, мабуть, навіть трохи зціленим.

Професор Квірел чекав поки овації вщухнуть. Це зайняло трохи часу.

 — Здивовані, містере Поттер? — запитав професор Квірел, його голос звучав по доброму з насмішкою. — Щойно ви дізналися, що справжній світ не завжди діє так, як ваші кошмари. Так, якби ви були бідолашним, нікому невідомим хлопчиком, якого кривдять, то після всього вони мабуть поважали б вас менше, жаліли вас навіть коли втішали б вас зі своїх гордих гнізд. Це є людською натурою, на жаль. Але вас вони вже знають як сильну особу. І вони бачили, як ви кинули виклик страху, і продовжили це робити, хоча ви й могли піти в будь-яку мить. Невже ви почали зневажати мене, коли я сказав, що навмисно терпів як на мене плювали?

Гаррі відчув пекуче відчуття в горлі й відчайдушно опанував себе. Він не довіряв цій дивовижній повазі настільки, щоб знову розплакатися перед нею.

 — Ваше надзвичайне досягнення на моєму уроці заслуговує надзвичайної винагороди, містере Поттер. Будь ласка, прийміть її разом з моїми компліментами від імені мого гуртожитку, і запам’ятайте від нині й надалі — не всі слизеринці однакові. Є слизеринці, але є й слизеринці, — професор Квірел широко усміхався коли сказав це. — П’ятдесят одне очко Рейвенклову.

На мить запала шокована тиша, після чого рейвенкловці вибухнули криками, свистом, і радісними підбадьорюваннями.

(І в ту ж мить Гаррі відчув, що щось неправильно з цим усім, професорка Макґонеґел була права, повинні бути наслідки, повинна була бути ціна, яку треба заплатити, не можна просто повернути все, як було, ось так…​)

Але Гаррі побачив радісні обличчя рейвенкловців, і зрозумів, що він просто не зможе сказати „ні‟.

Його мозок зробив пропозицію. Це була хороша пропозиція. Гаррі не міг навіть повірити, що його мозок досі може тримати його стоячи, не те що генерувати хороші пропозиції.

 — Професоре Квірел, — сказав Гаррі якомога чіткіше, враховуючи пекуче горло. — Ви є всім, чим слизеринець має бути, і, гадаю, ви є тим, що Салазар Слизерин мав на умі, коли допомагав засновувати Гоґвортс. Дякую вам і вашому гуртожитку, — Драко ледь помітно кивав, і повільно повертав палець, продовжуй, — я вважаю, це заслуговує на три ура для Слизерину. Ану, хто зі мною? — Гаррі зробив паузу. — Ура! — лише кілька людей спромоглися приєднатися до першої спроби. — Ура! — цього разу більшість Рейвенклову. — Ура! — це вже був майже весь Рейвенклов, окремі Гафелпафці, і приблизно чверть Ґрифіндору.

Драко швидко й ненадовго показав великий палець вгору.

В більшості слизеринців на обличчі застиг неймовірний шок. Кілька задумливо витріщалися на професора Квірела. Блейз Забіні дивився на Гаррі з оцінюючим, заінтригованим виразом обличчя.

Професор Квірел вклонився.

 — Дякую, Гаррі Поттер, — сказав він досі широко усміхаючись. Він повернуся до класу. — Тепер, вірте чи ні, в нас ще залишилося півгодини уроку, і цього достатньо, щоб познайомити вас із закляттям простого щита. Містер Поттер, звісно, покине нас, і отримає свій чесно заслужений відпочинок.

 — Я можу…​

 — Ідіот, — м’яко сказав професор Квірел. Клас вже сміявся. — Ваші однокласники можуть навчити вас після уроку, або я можу особисто зайнятися з вами репетиторством, якщо це того потребуватиме. Але зараз ви підете в треті двері ліворуч позаду помосту, там ви знайдете ліжко, набір вкрай смачних закусок, і деяку дуже легку для читання літературу з Гоґвортської бібліотеки. Вам не можна брати зі собою ще щось, особливо ваші підручники. Тепер йдіть.

Гаррі пішов.