Розділ 18. Ієрархії домінування

Будь-яку достатньо просунуту Дж. К. Ролінґ неможливо відрізнити від магії.


 — Звучить як щось, що я б зробив, чи не так?


Ранок пʼятниці, сніданок. Гаррі відкусив величезний шматок тоста й спробував нагадати своєму мозкові, що швидке вминання їжі аж ніяк не наблизить його до підземель. У будь-якому разі, є ще ціла година для навчання між сніданком і початком зіль і настоянок.

Але ж підземелля! У Гоґвортсі! Його уява вже замальовувала провалля, вузькі містки, канделябри зі смолоскипами й латки іскристого моху. Чи водяться там щури? А дракони?

 — Гаррі Поттере, — пролунав ледь чутний голос позаду.

Гаррі озирнувся через плече й побачив схвильованого Ерні Макмілана, одягнутого в охайну мантію з жовтою облямівкою.

 — Невіл вважає, що мені варто попередити тебе, — тихо мовив він. — Гадаю, він має рацію. Будь обережним на сьогоднішньому уроці настоянок. Старші гафелпафці розповіли, що професор Снейп може дуже паскудно ставитися до тих, хто йому не подобається, тобто до більшости людей, що не є слизеринцями. Якщо ти зухвало з ним розмовлятимеш…​ це може погано скінчитися для тебе, судячи з того, що я чув. Просто не висовуйся й доклади всіх зусиль, щоб він тебе не помітив.

Якийсь час Гаррі все це перетравлював, а потім здійняв брови. Він дуже хотів навчитися рухати лише однією бровою, як Спок, проте це йому ніяк не вдавалося.

 — Дякую. Можливо, ти врятував мене від страшної халепи.

Ерні кивнув і вернувся до гафелпафського стола, а Гаррі — до свого тоста, однак встиг відкусити лише кілька шматочків, як його знову хтось відволік:

 — Перепрошую.

Обернувшись, він побачив старшого й дещо стривоженого рейвенкловця.

Трохи пізніше Гаррі доїдав третю тарелю бекону. Він узяв собі за правило добряче снідати вранці — завжди можна було не налягати на обід, якщо не виникне потреби повертатися в часі. І ось позаду вкотре пролунало:

 — Гаррі?

 — Так, — втомлено відповів він, — я постараюся не привертати уваги професора Снейпа…​

 — О, та це безнадійно, — запевнив Фред.

 — Цілковито безнадійно, — підхопив Джордж.

 — Тому ми попросили ельфів-домовиків спекти тобі торт, — сказав Фред.

 — Ми поставимо туди стільки свічок, скільки ти втратиш очок Рейвенклову, — додав Джордж.

 — І влаштуємо на твою честь вечірку за ґрифіндорським столом під час обіду, — пообіцяв Фред.

 — Сподіваємося, це тебе підбадьорить, — завершив Джордж.

Гаррі проковтнув останній шматок бекону й обернувся:

 — Гаразд. Після професора Бінса я вже не збирався таке питати, чесно, проте якщо професор Снейп настільки жахливий, то чому його не звільнять?

 — Звільнять? — здивувався Фред.

 — Маєш на увазі, вкажуть на двері? — уточнив Джордж.

 — Так. Саме це роблять із поганими вчителями. Їх звільняють, відтак наймають натомість кращих. Я так розумію, профспілок чи контрактів із працівниками тут немає?

Фред із Джорджем спохмурніли — так могли б спохмурніти старійшини племені збирачів і мисливців, якби їм хтось намагався розтлумачити диференціальні рівняння.

 — Не знаю, — озвався Фред дещо згодом. — Я про це ніколи не думав.

 — Я теж, — підтакнув Джордж.

 — Ага, — кинув Гаррі, — частенько таке чую. До зустрічі за обідом, хлопці, і не ображайтеся, якщо на торті не буде жодної свічки.

Фред із Джорджем розсміялися, ніби почули дотепний жарт, вклонилися й пішли назад до ґрифіндорців. Гаррі ж повернувся до сніданку й ухопив кекс. Він уже наївся, проте щось йому підказувало, що цього ранку він витратить багато калорій.

Поїдаючи кекс, Гаррі згадував зустріч із найгіршим наразі вчителем — привидом, професором історії Бінсом. Якщо вірити всьому, що Герміона розповідала була про привидів, то навряд чи їх можна було вважати повністю свідомими. Привиди не могли похвалитися жодним відомим відкриттям чи витвором мистецтва, хай ким вони були за життя, ще й частенько забували, котре нині сторіччя. Герміона стверджувала, що привиди є чимось на кшталт випадкових портретів, випалених у довкіллі викидом психічної енергії під час раптової смерти чарівника.

Гаррі траплялися дурні викладачі протягом безплідних набігів на маґлівську освіту; його тато, звісно, куди ретельніше добирав репетиторів-випускників. Проте на історії він вперше побачив учителя, що буквально не мав інтелекту.

І це давалося взнаки. Гаррі здався був за пʼять хвилин і взявся читати підручник. А коли стало зрозуміло, що «професор Бінс» не заперечуватиме, ще й дістав із капшучка вушні затички.

Привиди могли обійтися без зарплатні? Вся річ у цім? Чи в Гоґвортсі навіть смерть не вважалася вагомою причиною для звільнення?

Наразі ж скидалося на те, що професор Снейп мав звичку ставитися цілковито жахливо до всіх, крім слизеринців, і нікому навіть не спало на думку розпрощатися з ним. А директор спалив був курча.

 — Перепрошую, — почувся схвильований голос позаду.

 — Присягаюся, — Гаррі не завдав собі клопоту, щоб обернутися, — це місце на вісім із половиною відсотків таке ж поганюче, як і Оксфорд у татових оповідях.


Гаррі тупотів камʼяними коридорами. Він був ображеним, роздратованим і розлюченим водночас.

 — Підземелля! — прошипів Гаррі. — Підземелля! Це не підземелля! Це підвал! Підвал!

Деякі рейвенкловки дивно на нього поглядали. Хлопці вже не зважали.

З огляду на все, поверх, що на ньому розміщувався клас настоянок, називався «підземеллям» лише тому, що був під землею та трохи прохолоднішим за решту замку.

У Гоґвортсі! У Гоґвортсі! Гаррі чекав усе своє життя, та мусив чекати ще й досі. Якщо десь на поверхні Землі й існувало місце з пристойними підземеллями, то це мав бути Гоґвортс! Невже йому доведеться будувати власний замок, щоб побачити одну невеличку безодню?

Невдовзі вони дісталися власне класу настоянок, і Гаррі значно підбадьорився. На полицях, що покривали кожен сантиметр стін між шафами, містилися величезні банки з дивними законсервованими в рідині створіннями. Він уже прочитав був достатньо, щоб розпізнати деяких із них. Наприклад, забрисканську фонтему. А півметровий павук хоч і скидався на акромантула, та все ж ним не був — замалий. Гаррі спробував уточнити в Герміони, однак та не виявляла жодного бажання дивитися в будь-якому напрямку, у якому він вказував.

Гаррі роздивлявся величезну кулю пороху з очима й ногами, аж раптом убивця ковзнув до кімнати — саме така думка сяйнула йому найперше, коли він побачив професора Северуса Снейпа. Якась невловима смертоносність була в тому, як цей чоловік рухався між шкільними партами. Мантію він мав занедбану, а волосся — масне й брудне. Щось у ньому нагадувало Луціуса, хоча схожости між ними не було жодної. Складалося враження, що Луціус убʼє з бездоганною елегантністю, а цей просто убʼє.

 — Сідайте, — звелів професор Северус Снейп. — Хутко.

Гаррі й декілька інших дітей, що стояли й розмовляли, кинулися займати місця. Він планував був сісти поруч із Герміоною, проте якось опинився за найближчим до Джастіна Фінч-Флечлі столом (це було здвоєне заняття Рейвенклову й Гафелпафу), тобто на два столи лівіше від Герміони.

Северус сів за вчительський стіл і без жодного переходу чи вступу сказав:

 — Анна Ебот.

 — Тут, — відгукнулася Анна дещо тремким голосом.

 — Сьюзен Боунз.

 — Присутня.

Ніхто не наважувався порушити цю процедуру жодним зайвим словом, доки:

 — А-а. Гаррі Поттер. Наша нова…​ знаменитість.

 — Знаменитість присутня, сер.

Половина класу здригнулася. На обличчях деяких розумніших учнів раптом проявилося бажання втекти за двері, доки кімната ще на місці. Северус очікувально посміхнувся й назвав наступне в списку імʼя.

Гаррі подумки зітхнув. Все відбулося надто швидко, щоб він устиг щось вдіяти. І нехай. Хтозна чому, але очевидно, що цей чоловік уже його не вподобав. І якщо вже задуматися, хай професор настоянок нападе ліпше на нього, ніж, скажімо, на Невіла чи Герміону. Гаррі був куди спроможнішим захистити себе. Напевно, все це на краще.

Покінчивши з повною перевіркою присутности, Северус обвів поглядом клас. Його порожні очі нагадували нічне небо без зірок.

 — Ви прийшли сюди, — він говорив так тихо, що учням за задніми столами довелося нашорошити вуха, — навчитися тонкої науки й точного мистецтва виготовлення магічного зілля. Оскільки ми тут не будемо махати, як ду́рні, паличками, чимало з вас не повірить, що це справжня магія. Я й не сподіваюся, що ви справді збагнете всю красу повільного кипіння казана, коли навколо клубочиться пара, всю невловиму силу рідини, що розтікається людськими судинами, — голос лився ніжно й зловісно, — одурманюючи розум і заворожуючи почуття…​ — це ставало дедалі моторошнішим. — Я можу навчити вас зберігати у пляшках славу, готувати популярність, навіть закорковувати смерть — якщо, звісно, ви не збіговисько телепнів, яких мені переважно доводиться вчити.

Северус якось помітив Гаррін скептицизм — принаймні раптом перевів погляд туди, де той сидів.

 — Поттере! — гаркнув професор. — Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настоянки?

 — Хіба це було в «Магічних зіллях та настоянках»? — закліпав Гаррі. — Я щойно дочитав, не пригадую там нічого з полином…​

Герміона здійняла руку. Гаррі осудливо на неї глянув, через що вона підняла руку ще вище.

 — Так-так…​ — шовковисто протягнув Северус. — Слава, як бачиш, — це ще не все.

 — Та ну? Але ж ви щойно пообіцяли, що навчите нас зберігати славу в пляшках. Скажіть, як саме це працює? Варто лише випити — і все, ти знаменитість?

Три чверті класу здригнулися. Герміона повільно опустила руку. Нічого дивного. Нехай вона й була його суперницею, та навряд чи хотіла грати на руку професорові, коли стало очевидно, що той свідомо намагається принизити Гаррі.

Гаррі з усіх сил намагався тримати себе в руках, хоч спершу й захотілося відповісти «Абракадаброю».

 — Спробуймо ще раз, — сказав Северус. — Поттере, де б ти шукав, якби я звелів тобі шукати безоар?

 — Цього теж немає в підручнику, проте в одній маґлівській книжці я читав, що безоаровий камінь — це маса скамʼянілого волосся, що його можна знайти в людському шлунку, і люди колись вірили, що він зцілює від усіх отрут…​

 — Неправильно. Безоар можна знайти в цапиному шлунку, він не складається з волосся й зцілить від більшости отрут, однак не від усіх.

 — Я не стверджував, що зцілить. Я переповідав прочитане в одній маґлівській книжці…​

 — Нікого не цікавлять твої жалюгідні маґлівські книжки. Остання спроба. Яка різниця, Поттере, між аконітом і тоєю?

Це стало останньою краплею.

 — А знаєте, — крижаним тоном мовив Гаррі, — одна з моїх цікавезних маґлівських книжок описує, як учасникам деякого дослідження вдавалося справляти враження великих розумників, ставлячи питання про випадкові факти, відомі лише їм. Як виявилося, глядачі звертали увагу лише на те, що одні люди знали відповіді, а інші — ні, але не помічали, що правильно відповідали самі лише автори цих питань. Вони не помічали несправедливости гри. Отже, професоре, чи можете ви назвати кількість електронів на зовнішній оболонці атома вуглецю?

 — Чотири, — усмішка Северуса поширшала. — Втім, це нікому не потрібний і не вартий записування факт. Тож знай, Поттере: асфодель, або жовтий нарцис, і полин утворюють одне з найсильніших снодійних зіллів, що називається смертельним ковтком. Аконіт і тоя — це дві назви однієї рослини, відомої ще під назвою борець, що ти знав би, якби прочитав «Тисячу магічних трав і грибів». Гадав, що немає потреби розгортати книжку перед тим, як прийти, га, Поттере? Решта має записати це, щоб не бути такими невігласами, як він, — Северус зробив павзу. Видавалося, він був доволі задоволеним собою. — І це буде…​ пʼять очок? Ні, хай навіть десять очок із Рейвенклову за нахабство.

Декілька учнів, серед них і Герміона, скрикнуло.

 — Професоре Северусе Снейпе, — дошкульно звернувся Гаррі. — Я не знаю, що я такого зробив, щоб заслужити на вашу ворожість. Якщо ви маєте зі мною якісь проблеми, невідомі мені, то пропоную…​

 — Замовкни, Поттере. Ще десять очок із Рейвенклову. Всі інші — розгорніть підручники на третій сторінці.

Гаррі відчув, як йому легенько защипало в горлі, очі ж лишалися сухими. Якщо плач не належав до ефективних стратегій знищення цього професора настоянок, то плакати не було сенсу. Гаррі повільно сів дуже прямо. Усю його кров ніби викачали й замінили на рідкий азот. Він знав, що намагався був стримуватися, проте вже не міг згадати чому.

 — Гаррі, — розпачливо зашепотіла Герміона через два столи, — припини, будь ласка, все гаразд, це не враховується…​

 — Ляси точимо в класі, Ґрейнджер? Три…​

 — Отже, — залунав голос, холодніший від нуля за Кельвіном. — Як тут подати формальну скаргу на професора, що зловживає своїм становищем? Треба поговорити із заступницею директора, написати листа до ради опікунів…​ Якщо ваша ласка, чи не могли б ви пояснити цю процедуру?

Весь клас цілковито завмер.

 — Місяць відпрацювань, Поттере, — Северус заусміхався ще ширше.

 — Я відмовляюся визнавати ваш авторитет як учителя й не виконуватиму ніяких ваших відпрацювань.

Люди припинили дихати. Усмішка здиміла з Северусового обличчя.

 — Тоді тебе…​ — він раптом замовк.

 — «Виключать», ви хотіли сказати? — Гаррі похмуро посміхнувся. — Однак потім засумнівалися, чи зможете втілити цю погрозу в життя, або злякалися наслідків. Я, з другого боку, ані сумніваюся в можливості, ані боюся перспективи знайти школу з адекватнішими вчителями. Можливо, найму приватних репетиторів, як я вже звик, і навчатимуся з моєю повною швидкістю. Грошей у моєму сховищі вдосталь — щось там із винагородами за перемогу над Темним Лордом. Проте в Гоґвортсі є вчителі, що мені доволі подобаються, отже, гадаю, легше буде вигадати натомість якийсь спосіб позбутися вас.

 — Позбутися мене? — тепер уже Северус скривив губи в похмурій гримасі. — Яка кумедна вигадка. І як же ти цього добʼєшся, Поттере?

 — Я так розумію, на вас уже існує чимало скарг від учнів і їхніх батьків, — здогад, але вірогідний, — а тому постає питання: чому ви досі тут. Невже тут настільки сутужно з грішми, що Гоґвортс не має змоги найняти справжнього професора настоянок? Якщо це так, я міг би підкинути копієчку. Певен, що вдасться знайти компетентнішого вчителя, якщо запропонувати вдвічі більшу за вашу зарплатню.

Два крижані стовпи випромінювали зимовий холод по всій кімнаті.

 — Ти зʼясуєш, — лагідно мовив Северус, — що раду опікунів аніскілечки не зацікавить твоя пропозиція.

 — Луціус…​ Ось чому ви досі тут. Напевно, варто з ним побалакати. Наскільки мені відомо, він жадає зустрічі зі мною. Цікаво, чи маю я щось, що він хоче?..

Герміона розпачливо хитала головою. Гаррі помітив це краєм ока, проте всю увагу зосередив на своєму противникові.

 — Ти страшенно нетямуще хлопча, — на обличчі Северуса не лишилося й сліду веселощів. — У тебе не знайдеться нічого, що Луціус цінував би вище за мою дружбу. А якщо й так, я маю інших союзників, — його голос посуворішав. — Мені дедалі важче повірити, що тебе не відсортували до Слизерину. Як тобі вдалося уникнути мого гуртожитку? А, звісно, бо Сортувальний Капелюх заявив був, що він пожартував. Уперше за всю відому історію. Про що ти насправді балакав із Сортувальним Капелюхом, Поттере? Ти мав щось, що він хотів?

Гаррі втупився в холодні Северусові зіниці, як у памʼяті виринула засторога Сортувального Капелюха: не дивитися нікому в очі, думаючи про…​ Він опустив погляд на вчительський стіл.

 — З якою дивовижною впертістю ти уникаєш мого погляду, Поттере!

Гаррі ошелешило раптове усвідомлення:

 — То це про вас попереджав Сортувальний Капелюх!

 — Що? — у голосі Северуса звучало щире здивування, хоча, звісно, Гаррі не бачив його обличчя.

Гаррі підвівся з-за стола. Звідкілясь, куди він не дивився, злісно пролунало:

 — Сядь, Поттере.

Гаррі проігнорував це й огледів кімнату.

 — Я не збираюся дозволяти одному непрофесійному вчителеві псувати моє життя в Гоґвортсі, — надзвичайно спокійно виголосив він. — Я маю намір покинути цей клас і або найняти репетитора, що навчатиме мене зіллів і настоянок, доки я тут, або, якщо виявиться, що рада й справді така твердолоба, опаную цей предмет влітку. Якщо хтось тут вирішить, що не бажає зносити приниження від цього чоловіка, мої заняття будуть відкритими для вас.

 — Сядь, Поттере!

Гаррі швидко перетнув клас і схопився за дверну ручку, однак та не піддалася. Він повільно обернувся, глянув на мить на недобру посмішку Северуса й нагадався, що треба відвернутися.

 — Відчиніть двері.

 — Ні.

 — Ви змушуєте мене почуватися в небезпеці, — цей крижаний голос зовсім не походив на Гаррін, — а це помилка.

 — І що ж ти, хлопчисько, — засміявся Северус, — збираєшся з цим робити?

Шість широких кроків від дверей — і Гаррі став поблизу заднього ряду столів. Він випростався й підняв праву руку одним жахливим рухом, наготувавшись клацати пальцями. Невіл заволав і пірнув під стіл. Інші діти інстинктивно відсахнулися чи затулилися руками.

 — Гаррі, не треба! — вереснула Герміона. — Хай що ти задумав, не роби цього!

 — Ви що всі, показилися? — гримнув Северус.

Гаррі повільно опустив руку й дещо тихіше пояснив:

 — Я не збирався шкодити йому, Герміоно. Я просто хотів підірвати двері.

Втім, йому саме пригадалася заборона трансфігурувати на речі, що мають згоріти, тож повернутися в часі й попросити Фреда з Джорджем трансфігурувати щось на точно виміряну кількість вибухівки більше не здавалося вдалою ідеєю.

 — Сіленціо, — розлягся Северусів голос.

«Що?» — спробував сказати Гаррі, але з нього не вирвалося ані звуку.

 — Це вже сміховинно. Гадаю, тобі дозволили знайти на свою голову вдосталь проблем на сьогодні, Поттере. Ти найбільш неслухняний і капосний учень за моєї памʼяті. Не пригадую, скільки зараз очок має Рейвенклов, та впевнений, що зможу забрати їх усіх. Десять очок із Рейвенклову. Десять очок із Рейвенклову. Десять очок із Рейвенклову! Пʼятдесят очок із Рейвенклову! Тепер сядь і дивися, як решта класу навчається!

Гаррі засунув руку до капшучка й спробував прикликати маркер, проте, звісно, не зміг. На мить це його зупинило, та потім він додумався вивести М-А-Р-К-Е-Р рухами пальця, і це спрацювало. Б-Л-О-К-Н-О-Т — і ось він має блокнот. Гаррі хутко підійшов до вільного стола (не того, за яким сидів раніше) і написав коротке повідомлення. Він відірвав аркуш, поклав маркер і блокнот до кишені мантії, щоб тримати їх напохваті, і підняв своє повідомлення, показуючи його не Снейпові, а решті класу.

Я ЙДУ

КОМУСЬ ЩЕ

ТРЕБА ЗВІДСИ ВИБРАТИСЯ?

 — Ти божевільний, Поттере, — зневажливо процідив Северус.

Крім цього, ніхто не вимовив і слова. Гаррі іронічно вклонився вчительському столові, пройшовся вздовж стіни, швидко відчинив шафу, заліз у неї та хряснув за собою дверцятами. Роздалося приглушене клацання пальцями, і запала тиша.

Учні здивовано й налякано перезиралися. Обличчя майстра-зіллєвара спотворила лють. Він гігантськими кроками підійшов до шафи й відчинив її.

Там нікого не було.


Годиною раніше Гаррі прислу́хався зсередини зачиненої шафи. Ззовні не долинало жодного звуку, проте ризикувати не варто було. Він прикликав пальцями П-Л-А-Щ і, ставши невидимим, обережно й повільно прочинив шафу й визирнув назовні. Видавалося, що клас стояв порожнім, а вхідні двері — незамкненими.

Уже коли Гаррі покинув небезпечну територію й опинився під покровом невидимости у звичайному коридорі, частина його гніву почала розсіюватися. Він усвідомив, що він щойно накоїв.

Що він щойно накоїв.

Гарріне невидиме обличчя застигло від всеохопного жаху. Він тепер ворогував зі вчителем на втричі вищому рівні, ніж усі його попередні сутички. Він погрожував піти з Гоґвортсу, і, можливо, йому доведеться це зробити. Він втратив усі очки Рейвенклову й використав часоворот…​

Його уява зображала, як батьки кричать на нього через виключення, як професорка Макґонеґел розчарована ним, і все це було надто боляче. Він не міг витримати цього, він не міг вигадати, як врятуватися…​

Гаррі дозволив собі припустити: якщо вже він вскочив у цю халепу через гнів, то, можливо, розгнівавшись, можна буде знайти й вихід; усе якось чіткішало, коли він злився. А думку, що спокійний він просто не переживе зустрічі з цим майбутнім, просто прогнав і взявся пригадувати пекуче приниження…​

«Так-так…​ Слава, як бачиш, — це ще не все».

«Десять очок із Рейвенклову за нахабство».

Заспокійливий холод розлився його венами, ніби хвиля відбилася й повернулася від якогось хвилерізу, і Гаррі видихнув.

Гаразд. Знову нормальний.

А взагалі, незлий він трохи його розчаровував тим, що так розклеївся й хотів лише викрутитися з халепи. Професор Северус Снейп був загальною проблемою. Звичайний Гаррі забув про це й думав лише про свою безпеку. А на решту жертв начхати? Питання не в тому, як захистити себе, а в тому, як знищити цього професора настоянок.

«І це моя темна сторона, га? Трохи упереджений термін. Моя світла сторона видається більш егоїстичною й лякливою, не кажучи вже про спантеличеність і паніку».

Тепер, коли він мислив чітко, не менш очевидними були його дальші кроки. Гаррі вже мав додаткову годину, щоб підготуватися, і міг дістати ще пʼять, якщо буде потрібно…​


Мінерва Макґонеґел чекала в кабінеті директора.

За столом на своєму мʼякому троні височів Дамблдор, одягнутий в офіційну чотиришарову лавандову мантію. З одного боку від нього на стільці сиділа Міневра, а з другого — Северус. Навпроти стояв порожній деревʼяний ослінчик. Вони чекали на Гаррі Поттера.

«Гаррі, — розпачливо думала Мінерва, — ти ж обіцяв не кусати вчителів!».

Перед її очима дуже чітко постало зле Гарріне обличчя та його сердита відповідь: «Я казав, що не кусатиму нікого, хто не кусатиметься першим!».

У двері постукали.

 — Заходьте! — відгукнувся Дамблдор.

Двері розчахнулися, і зайшов Гаррі Поттер. Мінерва ледве стримала зойк: він був спокійним, зібраним і цілковито себе контролював.

 — Доброго ран…​ — Гаррі несподівано замовк і роззявив рота.

Мінерва простежила за його поглядом і побачила, що він витріщився на Фоукса, який сидів на своїй золотій жердині. Фенікс змахнув яскравими багряно-золотими крилами — наче полумʼя замерехтіло — і схилив голову, злегка кивнувши хлопчикові.

Гаррі витріщився на директора, а той підморгнув у відповідь. Мінерві здалося, що вона чогось не знає.

Раптом його обличчя затьмарилося, а спокій похитнувся. Вона спостерегла в хлопчикових очах страх, потім злість, відтак Гаррі знову опанував себе.

Спина Міневри взялася си́ротами. Щось тут не так.

 — Будь ласка, сідай, — Дамблдор знову прибрав серйозного вигляду.

Гаррі сів.

 — Отже, Гаррі, — почав Дамблдор, — я вислухав доповідь про сьогоднішній день від професора Снейпа. Хотілося б також почути твою версію подій, якщо твоя ласка.

 — Усе доволі просто, — похмуро відповів Гаррі, окинувши Северуса несхвальним поглядом. — Він намагався збиткуватися з мене так само, як збиткувався з кожного учня цієї школи, крім слизеринців, відколи Луціус підсунув його вам. Що стосується подробиць, то я прошу про особисту розмову з вами. Зрештою, учень, що повідомляє про професора-кривдника, навряд чи може говорити відверто в присутності цього професора.

Цього разу Мінерва не стрималася й голосно охнула, а Северус просто розсміявся.

 — Містере Поттер, — директор посуворішав, — негоже намовляти таке на гоґвортських професорів. Боюся, що ви дієте на страшенно помилкових підставах. Професор Северус Снейп має мою повну довіру й служить Гоґвортсові за моїм велінням, а не Луціуса Мелфоя.

Ненадовго запала тиша. Коли хлопчик знову заговорив, у його голосі чувся лід:

 — Я щось пропустив?

 — Чимало, містере Поттер. Для початку ви маєте зрозуміти, що метою цієї зустрічі є обговорення вашої поведінки під час ранкового інциденту.

 — Цей чоловік тероризує вашу школу роками. Я розмовляв з учнями й назбирав історій, щоб точно вистачило на газетну кампанію з гуртування батьків проти нього. Дехто з молодших дітей плакав, розповідаючи. Я сам ледь не розплакався, коли слухав це все! Ви дозволили цьому кривдникові уникнути покарання? Ви вчинили так із вашими учнями? Чому?

Мінерва проковтнула клубок, що підступив їй до горла. Вона…​ думала про це, подеколи, проте якось ніколи повністю…​

 — Містере Поттер, — голос директора звучав незворушно, — ця зустріч не про професора Снейпа. Вона про вас і про вашу зневагу до шкільної дисципліни. Професор Снейп запропонував, і я погодився, що три повні місяці відпрацювань буде прийнятною…​

 — Відхилено, — крижаним тоном обірвав його Гаррі.

Мінерві відібрало мову.

 — Це не прохання, містере Поттер, — директор зосередив усю міць свого погляду на хлопцеві. — Це ваше покара…​

 — Ви поясните, чому дозволяєте цьому чоловікові кривдити дітей, що їх довірили під вашу опіку, а якщо ваші причини виявляться недостатніми, я почну газетну кампанію проти вас.

Мінерва похитнулася від сили цього удару, від такого грубого й неприхованого lese majeste. Навіть Северус видавався шокованим.

 — Це, Гаррі, було б украй нерозумно, — повільно сказав Дамблдор. — Я головна фігура, що протистоїть Луціусові в цій грі. Вчинивши так, ти сильно зміцниш його позицію, а я не думаю, що ти з ним на одній стороні.

Хлопчик довго мовчав.

 — Ця розмова стає особистою, — зрештою озвався він і змахнув рукою в напрямку Северуса, — відішліть його геть.

 — Гаррі, — Дамблдор похитав головою, — хіба я не говорив тобі, що Северус Снейп має мою повну довіру?

Хлопчик не приховував свого шоку:

 — Його поведінка робить вас вразливим! Я не єдиний, хто може почати газетну кампанію проти вас! Це божевілля! Чому ви це робите?

 — Вибач, — директор зітхнув. — Це повʼязано з речами, що їх ти наразі не готовий почути.

Гаррі витріщився на Дамблдора. Потім подивився на Северуса. І знову на Дамблдора.

 — Це божевілля, — повільно промовив він. — Ви не стримуєте його, бо гадаєте, що він є частиною закономірности. Що Гоґвортсові, щоб називатися справжньою магічною школою, потрібен злий майстер-зіллєвар, як і привид, що викладає історію.

 — Звучить як щось, що я б зробив, чи не так? — усміхнувся Дамблдор.

 — Неприйнятно, — категорично виголосив Гаррі. Його погляд став холодним і темним. — Я не терпітиму знущань чи кривд. Я розглянув багато можливих варіантів владнати цю проблему, проте вихід дуже простий. Піде або цей чоловік, або я.

Мінерва знову охнула. Щось дивне промайнуло в Северусових очах.

 — Виключення, містере Поттер, — це погроза, яку в крайньому разі застосовують проти учня, — Дамблдорів погляд теж похолоднішав. — Дітям не заведено лякати нею директора. Це найкраща магічна школа в усьому світі, і освіта тут — це нагода, що випадає не кожному. Вам здається, що Гоґвортс не проіснує без вас?

Гаррі сидів, гірко посміхаючись. Зненацька Мінерву охопив жах. Звісно, він же не стане…​

 — Ви забуваєте, що ви не єдиний, хто бачить закономірності. Ця розмова стає особистою. Відішліть його…​ — Гаррі знову махнув рукою в бік Северуса, проте завмер, не завершивши ані речення, ані жесту.

Мінерва вловила на його обличчі мить, коли він згадав. Зрештою, це ж від неї він дізнався був.

 — Містере Поттер, повторюю: я цілковито впевнений у Северусі Снейпі.

 — Ви розповіли йому, — прошепотів хлопчик. — Ви повний йолоп.

 — Розповів йому що? — Дамблдор залишив образу без уваги.

 — Що Темний Лорд досі живий.

 — Що, заради Мерліна, ти верзеш, Поттере? — здивовано й розлючено вигукнув Северус.

Гаррі похмуро скривився й мигцем зиркнув на нього:

 — О, то ми все ж таки зі Слизерину. Бо я вже почав сумніватися.

Запала тиша.

 — Гаррі, — нарешті лагідно мовив Дамблдор, — то про що ти?

 — Вибач, Албусе, — прошелестіла Мінерва.

Северус і Дамблдор обернулися до неї.

 — Професорка Макґонеґел нічого мені не говорила, — хутко й не так спокійно, як раніше, пояснив Гаррі. — Я сам здогадався. Я ж казав: ви не єдиний, хто бачить закономірності. Я здогадався, а вона приховала свою реакцію так само, як Северус, проте не зовсім ідеально: я збагнув, що це було нещиро.

 — І я сказала йому, — голос Мінерви трохи тремтів, — що ти, я і Северус — єдині, хто знає.

 — Це була поступка: я погрожував, що почну розпитувати абикого, — з Гаррі вирвався смішок. — Взагалі, треба було підійти до когось із вас наодинці й притворитися, що мені про все відомо; ану ж вдалося б щось вивідати. Це, напевно, не спрацювало б, але спробувати варто було, — він знову посміхнувся. — Погроза досі діє, і я очікую, що одного дня мене сповна проінформують.

Северус обдарував її повним зневаги поглядом, що його Мінерва зустріла з піднятим підборіддям. Вона знала, що заслужила на це.

Директор сперся на спинку свого мʼякого трону. Востаннє Мінерва бачила такий холод у Дамблдорових очах того дня, коли помер його брат.

 — І ти погрожуєш кинути нас наодинці з Волдемортом, якщо ми не виконаємо твоїх забаганок?

 — Змушений повідомити, — Гаррі різав словами, мов бритвою, — що ви не центр всесвіту. Я погрожую не чаклунській Британії. Я погрожую вам. Я не покірний маленький Фродо. Це мій похід, і якщо ви хочете долучитися, то грайте за моїми правилами.

 — Я починаю сумніватися, чи здатні ви бути героєм, містере Поттер, — Дамблдорове обличчя досі випромінювало холод.

 — Я починаю сумніватися, чи здатні ви бути моїм Ґандальфом, містере Дамблдор, — пролунала не менш крижана відповідь. — Боромир був принаймні щирою помилкою. Як цей назґул приблудився до мого Братерства?

Мінерва цілковито втратила нить дискусії. Вона глянула на Северуса: чи розуміє він, у чому тут річ. Той усміхався, відвернувшись так, щоб Гаррі не міг цього побачити.

 — Гадаю, — повільно мовив Дамблдор, — що з вашого погляду це цілком розумне питання. Отже, містере Поттер, якщо професор Снейп віднині облишить вас у спокої, то ми не повернемося більше до цієї розмови? Чи ви зʼявлятиметеся тут щотижня з новими вимогами?

 — Облишить мене в спокої? — Гаррін голос переповнювала лють. — Я не єдина жертва, і вже точно не найвразливіша! Чи ви забули, наскільки діти беззахисні? Як вони страждають? Віднині Северус ставитиметься до кожного гоґвортського учня з належною та професійною чемністю, інакше ви знайдете собі або іншого майстра-зіллєвара, або іншого героя!

Дамблдор аж зайшовся сміхом. Теплим, щирим сміхом, ніби Гаррі щойно кумедно перед ним станцював. Мінерва не наважувалася поворухнутися. Вона кинула оком на Северуса: той також сидів нерухомо.

 — Ви неправильно мене зрозуміли, директоре, — Гаррі ще більше посуворішав, — якщо вважаєте, що це був жарт. Це не прохання. Це ваше покарання.

 — Містере Поттер…​ — почала було Мінерва, тільки от розгубилася, що ще сказати. Вона просто не могла змовчати.

Гаррі жестом велів їй не втручатися й вернувся до розмови з Дамблдором.

 — І якщо ви сприйняли мої слова за зневагу, — він дещо збавив суворість у своєму тоні, — то від вас вони звучали не менш зневажливо. Так не спілкуються з тими, кого вважають справжньою людиною, а не підлеглою дитиною. І я ставитимуся до вас так само чемно, як ви до мене…​

 — Ох, направду, ще й яку правду, це моє покарання, якщо воно взагалі існує! Ну звісно! Ти шантажуєш мене, щоб врятувати своїх товаришів, а не себе! Не уявляю, чому я вважав інакше! — Дамблдор засміявся ще дужче й тричі стукнув кулаком по столу.

У Гарріних очах промайнула непевність. Він глянув у її бік і вперше звернувся до неї напряму.

 — Перепрошую, — він завагався. — Йому треба випити ліків абощо?

 — Ем…​ — Мінерва й гадки не мала, що тут відповісти.

 — Ну, — Дамблдор витер сльози з очей. — Пробач. Вибач, що перебив. Прошу, шантажуй далі.

Гаррі розкрив рота, відтак знову закрив. Тепер він здавався трохи непевним.

 — Ем…​ Ще він має припинити читати думки учнів.

 — Мінерво, — озвався Северус смертельним тоном, — ти…​

 — Мене попередив Сортувальний Капелюх, — втрутився Гаррі.

 — Що?

 — Не можу про це говорити. Хай там як, це все. Я все сказав.

Тиша.

 — Що тепер? — запитала Мінерва, коли стало зрозуміло, що ніхто більше не збирається говорити.

 — Що тепер? — повторив Дамблдор. — Тепер, звісно, герой перемагає.

 — Що? — скрикнули Северус, Мінерва й Гаррі.

 — Безперечно, він загнав нас у безвихідь, — Дамблдор щасливо усміхався. — Проте Гоґвортсові потрібен злий майстер-зіллєвар, інакше що це за магічна школа, чи не так? Як тобі таке: професор Снейп жахливо ставитиметься лише до учнів пʼятого класу й старших?

 — Що? — перепитали вони втрьох.

 — Якщо тебе непокоять саме найвразливіші жертви. Можливо, ти маєш рацію, Гаррі. Можливо, з плином десятиліть я й справді забув, як це — бути дитиною. Знайдімо компроміс. Северус і надалі нечесно роздаватиме очки слизеринцям, навʼязуватиме своєму гуртожиткові погану дисципліну й наганятиме жаху на неслизеринців-пʼятикласників і старших. Для інших він залишиться страхітливим, проте не знущатиметься з них. Він пообіцяє читати думки, лише якщо цього потребуватиме безпека учня. Гоґвортс матиме свого злого майстра-зіллєвара, а найвразливіші жертви, з твоїх слів, будуть у безпеці.

Ще ніколи в житті Мінерва Макґонеґел не була такою враженою. Вона непевно поглянула на Северуса. Його обличчя нічого не виражало, ніби він ще не вирішив, які емоції показувати.

 — Гадаю, це прийнятно, — дещо дивним голосом погодився Гаррі.

 — Ви ж несерйозно, — голос Северуса був не менш нейтральним, ніж лице.

 — Я надзвичайно це підтримую, — повільно промовила Мінерва. Вона так це підтримувала, що її серце аж калатало під мантією. — Тільки як ми пояснимо це учням? Нехай їх і не дивувало нічого, доки Северус ставився…​ жахливо до всіх, проте…​

 — Гаррі може сказати іншим, що він відкрив його страшну таємницю й вдався до невеличкого шантажу, — запропонував Дамблдор. — Зрештою, це правда. Він зʼясував, що Северус читає думки, і, безперечно, шантажував нас.

 — Це божевілля! — вибухнув Северус.

 — Ва-ха-ха! — пророкотів Дамблдор.

 — Ем…​ — невпевнено протягнув Гаррі. — А якщо хтось спитає, чому кинули пʼятий і вищі класи? Я зрозумію, якщо їм це не сподобається, і ця частина була не зовсім моєю ідеєю…​

 — Відповіси, що ідея з компромісом належала не тобі й це все, чого ти добився. І відмовляйся розповідати більше. Це також правда. Це мистецтво, ти швидко опануєш його з практикою.

Гаррі повільно кивнув:

 — А очки, що їх він зняв із Рейвенклову?

 — Їх не можна повертати.

Це була Мінерва. Гаррі поглянув на неї.

 — Мені прикро, містере Поттер, — їй справді було прикро, однак це потрібно було зробити. — Мусять існувати якісь наслідки вашого непослуху, інакше ця школа розвалиться на друзки.

 — Прийнятно, — сухо кинув Гаррі, знизавши плечима. — Проте надалі Северус не шкодитиме моїм звʼязкам у гуртожитку зняттям очок. А також не марнуватиме мого цінного часу на відпрацювання. Якщо йому здасться, що моя поведінка потребує корекції, нехай ділиться своїм занепокоєнням із професоркою Макґонеґел.

 — Гаррі, ти підкорятимешся шкільним правилам? — запитала вона. — Чи ти хочеш піднестися над законом, як Северус раніше?

Гаррі подивився на неї. Щось тепле промайнуло в його погляді — ненадовго, доки він це щось не приборкав.

 — Я й надалі буду звичайним учнем для всіх вчителів, хто не божевільний чи злий, за умови, що вони не перебуватимуть під тиском від інших із цієї групи, — Гаррі мигцем зиркнув на Северуса, потім повернувся до Дамблдора. — Дайте Мінерві спокій, і я буду звичайним школярем, доки вона тут. Ніяких особливих привілеїв чи недоторканности.

 — Чудово, — щиро виголосив Дамблдор. — Слова справжнього героя.

 — Також містер Поттер має публічно перепросити за свої сьогоднішні дії, — додала вона.

Гаррі поглянув на неї. Цього разу скептично.

 — Ваші витівки заподіяли страшенної шкоди шкільній дисципліні, містере Поттер, — пояснила Мінерва. — Її потрібно відновити.

 — Гадаю, професорко Макґонеґел, ви значно переоцінюєте важливість цієї так званої шкільної дисципліни, особливо на тлі того, що історію тут міг би викладати живий учитель, а учнів ніхто б не катував. Збереження поточної ієрархії та дотримання правил завжди здається куди розумнішим, моральнішим і важливішим, коли ти нагорі й стежиш за правилами, ніж коли ти внизу. Можу процитувати дослідження цього ефекту, якщо треба. Я міг би розповідати декілька годин, проте облишмо це.

 — Містере Поттер, — Мінерва похитала головою, — ви недооцінюєте важливість дисципліни, адже самі її не потребуєте…​

Вона затнулася. Вийшло якось не так. Северус, Дамблдор і навіть Гаррі дивно на неї дивилися.

 — Для навчання, маю на увазі. Не кожна дитина навчається за відсутности авторитету. І це інші учні постраждають, містере Поттер, якщо побачать ваш приклад і почнуть робити те саме.

 — Правда понад усе, — Гаррі скривив губи. — Правда в тому, що я не мав злитися, не мав переривати заняття, не мав робити того, що зробив, і я показав усім поганий приклад. Також правдою є те, що Северус Снейп поводився неналежно званню професора Гоґвортсу й що відтепер він більше думатиме про скривджені почуття четверокласників і молодших. Ми обидва можемо встати й сказати правду. Це мене влаштує.

 — Помрій, Поттере! — гаркнув Северус.

 — Зрештою, — Гаррі гірко посміхнувся, — якщо учні побачать, що правила для всіх…​ і для професорів теж, а не лише для бідолашних і безпорадних дітей, що їм система завдає самих лише страждань…​ позитивні ефекти для шкільної дисципліни будуть приголомшливими.

Після недовгої павзи Дамблдор пирхнув:

 — Мінерва вважає, що ти не маєш права мати стільки правоти.

Погляд Гаррі смикнувся геть від Дамблдора до підлоги:

 — Ви читаєте її думки?

 — Здоровий ґлузд часто плутають із виманологією, — відповів той. — Я обговорю це із Северусом, і в разі його відмови вибачень від тебе не вимагатимуть. А тепер я проголошую цю справу завершеною, принаймні до обіду, — він спинився на хвильку. — Втім, боюся, Гаррі, що Мінерва має до тебе ще одне питання, і не внаслідок тиску з мого боку. Мінерво, прошу…​

Вона підвелася зі стільця, ледь не впавши. У її крові вирувало забагато адреналіну, а серце билося зашвидко.

 — Фоуксе, проведи її, будь ласка, — попрохав директор.

 — Мені не…​ — почала Мінерва.

Дамблдор зиркнув на неї, і вона замовкла.

Фенікс охайним язиком полумʼя пролетів через кімнату й приземлився на її плечі́. Вона відчула, як крізь мантію тепло розлилося по всьому тілі.

 — Будь ласка, ідіть за мною, містере Поттер, — твердо звеліла Мінерва, і вони вийшли за двері.


Сходи все оберталися й оберталися, а вони мовчки спускалися. Мінерва й гадки не мала, що сказати. Вона не знала цієї людини, що стояла поруч із нею.

Раптом Фоукс почав наспівувати. Лагідно, мʼяко; такими звуками могло б розливатися вогнище, якби воно мало мелодію. Цей мотив заполонив її розум, полегшуючи, втішаючи, вгамовуючи своїми неосяжними доторками…​

 — Що це таке? — прошепотів Гаррі. Його голос тремтів, був хистким і ламким.

 — Пісня фенікса, — відповіла Мінерва майже несвідомо: усю її увагу було прикуто до цієї дивної тихої музики. — Вона теж цілюща.

Гаррі відвернувся, однак Мінерва встигла помітити якусь гіркоту на його обличчі.

Здавалося, ніби спуск тривав дуже довго, а можливо, це лише музика здавалася такою. Виходячи з отвору, що його відкрив гаргуйль, вона твердо тримала Гаррі за руку. Гаргуйль став на своє місце, а Фоукс злетів із її плеча й раптово завис перед хлопчиком. Наче загіпнозований цим полумʼям, що невпинно світилося й мерехтіло, Гаррі витріщився на фенікса.

 — Що мені робити, Фоуксе? — тихо запитав він. — Я не зміг би їх захистити, якби не розізлився.

Фоукс махав крилами, і далі тримаючись перед ним у повітрі. Не лунало ані звуку, крім тріпотіння крил. Спалахнув і згаснув вогонь — і птах зник.

Вони обоє кліпнули, ніби щойно прокинулися — чи, можливо, знову заснули. Мінерва поглянула вниз на Гаррі, що звернув до неї своє світле і юне обличчя.

 — Фенікси — це люди? — запитав він. — Тобто чи досить вони розумні, щоб вважатися людьми? Я зміг би розмовляти з Фоуксом, якби знав як?

Вона заплющила на мить обважнілі повіки. Потім ще раз.

 — Ні, — її голос дрижав. — Фенікси — це породження могутньої магії. Вона надає їхньому існуванню такої ваги, якої не має жодна проста тварина. Вони вогонь, світло, зцілення, переродження. Але, зрештою, ні.

 — Де можна й собі такого дістати?

Мінерва схилилася й обійняла його. Вона не збиралася, проте не бачила іншого виходу. Підвівшись, їй було важко розмовляти. Однак вона мала спитати:

 — Що сталося сьогодні, Гаррі?

 — Я теж не маю відповідей на жодне важливе питання. Крім того, дуже не хочу про це думати деякий час.

Мінерва знову взяла його за руку, і решту шляху вони пройшли мовчки. Недовго, адже, природно, кабінет заступниці розміщувався поблизу кабінету директора. Вона сіла за стіл, а Гаррі влаштувався навпроти.

 — Отже, — прошепотіла Мінерва. Вона віддала б майже що завгодно, щоб не робити цього. Чи щоб це зробив хтось інший. Чи щоб відкласти це на потім. — Є один пункт шкільної дисципліни, щодо якого ви не маєте привілеїв.

 — А саме? — уточнив Гаррі.

Він не знав. Ще не здогадався. Їй наче заціпило. Але з цим потрібно розібратися, а вона не ухилятиметься від своїх обовʼязків.

 — Містере Поттер, подайте мені ваш часоворот, будь ласка.

Весь спокій, подарований феніксом, миттю щез із його обличчя. Мінерва почувалася, ніби щойно штрикнула хлопчика ножем.

 — Ні! — у паніці скрикнув Гаррі. — Він мені потрібен, я не зможу відвідувати Гоґвортс, я не зможу спати!

 — Ви зможете спати. Міністерство доставило захисну оболонку для вашого часоворота. Я зачаклую її так, щоб вона відкривалася лише між девʼятою вечора й північчю.

Гарріне обличчя скривилося:

 — Проте…​ проте мені…​

 — Містере Поттер, скільки разів ви скористалися своїм часоворотом від понеділка? Скільки додаткових годин?

 — Я…​ Заждіть, треба порахувати…​ — він поглянув на свій годинник.

Мінерву охопив сум. Так вона й думала.

 — Тобто не лише дві години на день. Підозрюю, якби я розпитала ваших сусідів по кімнаті, то зʼясувала б, що ви щосили намагалися лишатися на ногах перед тим, як піти спати о належній годині, а прокидалися все раніше й раніше щоранку. Так?

Його лице надало їй усю необхідну інформацію.

 — Містере Поттер, — лагідно мовила вона, — є учні, яким не можна довіряти часоворот, адже в них розвивається залежність. Ми даємо їм зілля, що подовжує цикл сну на потрібну кількість годин, проте вони починають користуватися часоворотом частіше, ніж цього вимагає відвідування занять. І тоді ми його забираємо. Містере Поттер, ви вже звикли вдаватися до часоворота задля розвʼязання всіх проблем. Здебільшого дуже недолугого розвʼязання. З його допомогою ви забрали нагадайка. Ви зникли з шафи, і це помітили всі інші учні, коли могли натомість повернутися в часі після того, як вийдете, й попросити мене чи когось іншого відчинити двері.

Судячи з Гарріного обличчя, про таке йому не подумалося.

 — І, що важливіше, вам слід було просто просидіти заняття професора Снейпа. І спостерігати. І піти опісля. Як ви й вчинили б, якби не мали часоворота. Є учні, яким не можна довіряти часоворот, містере Поттер, і ви є одним із них. Мені шкода.

 — Але він мені потрібен! — вихопилося в Гаррі. — А що як мені доведеться втікати від ворожих слизеринців? Завдяки йому я в безпеці…​

 — Решта дітей у цьому замку ризикує так само, і я запевняю вас: вони виживають. Жоден учень не помирав тут ось уже пʼятдесят років. Містере Поттер, ви передасте мені ваш часоворот. Негайно.

Гаррі скривився від розпачу, проте витяг часоворот з-під мантії та віддав їй. Мінерва дістала зі стола захисну оболонку, надіслану до Гоґвортсу, із клацанням закріпила її навколо піщаного годинника, відтак притулила до неї паличку, щоб накласти закляття.

 — Це нечесно! — вереснув Гаррі. — Я сьогодні врятував половину Гоґвортсу від професора Снейпа, хіба правильно мене карати за це? Я бачив ваше обличчя — ви ненавиділи те, як він поводився!

Мінерва деякий час мовчала, зосередившись на чаклуванні. Коли вона завершила й підвела погляд, то знала, що її обличчя суворе. Можливо, вона чинила неправильно. З другого боку, можливо, що й правильно. Перед нею сиділа неслухняна дитина, а не наставав кінець світу.

 — Нечесно, містере Поттер? — гаркнула Мінерва. — Мені довелося надіслати до міністерства дві доповіді про публічне використання часоворота — і це протягом двох днів поспіль! Будьте безмежно вдячні, що вам дозволили зберегти його бодай із такими обмеженнями! Директор звʼязувався через флу, щоб особисто поручитися за вас, і навіть це не допомогло б, якби ви не були Хлопчиком-Що-Вижив!

Гаррі здивовано витріщився на неї. Вона знала, що він бачить люте обличчя професорки Макґонеґел.

 — Мені прикро, — прошепотів Гаррі придушеним і пригніченим голосом і з очима, повними сліз. — Мені прикро, що я…​ розчарував вас…​

 — Мені теж прикро, містере Поттер, — суворо відповіла вона, передаючи йому щойно обмежений часоворот. — Можете йти.

Гаррі розвернувся й, схлипуючи, втік із її кабінету. Вона чула його кроки коридором, а потім звуки зникли, коли двері зачинилися.

 — Мені теж прикро, Гаррі, — пролунав шепіт у тихій кімнаті. — Мені теж прикро.


Пʼятнадцять хвилин по обіді.

З Гаррі ніхто не розмовляв. Дехто з рейвенкловців зиркав на нього злісно, інші — із симпатією, а декотрі з наймолодших учнів навіть кидали на нього захоплені погляди, проте ніхто з ним не розмовляв. Навіть Герміона його уникала.

До нього наблизилися були Фред із Джорджем. Нічого не сказали. Пропозиція була очевидною, як і змога відмовитися від неї. Гаррі пообіцяв їм підійти після десерту, не раніше. Близнюки кивнули й притьмом здиміли.

Либонь, це через його цілковито нейтральне обличчя ніхто не наважувався заговорити. Либонь, усі гадали, що Гаррі стримує злість чи смуток. Вони знали (адже бачили, як Флитвік забирав його), що він був у кабінеті директора.

Гаррі старався не усміхатися, адже інакше він почав би сміятися, а якби він почав сміятися, то не зупинився б, доки приємні люди в білих халатах не вивезли б його геть.

Це вже було занадто. Це було просто занадто. Гаррі майже повністю перейшов на Темну сторону, а те, що накоїла його темна сторона, у ретроспективі здавалося божевіллям. Вона виборола неможливу перемогу, що могла бути справжньою, а могла бути лише примхою божевільного директора. Вона захистила його друзів. Гаррі просто не міг цього витримати. Йому потрібно було знову послухати пісню Фоукса. Йому потрібен був часоворот, щоб взяти тиху годину на відпочинок, однак такої можливости більше не існувало. Ця втрата відчувалася якоюсь прогалиною в його існуванні, проте Гаррі відганяв від себе такі думки, інакше він почав би сміятися.

Двадцять хвилин. Усі учні, що збиралися пообідати, уже прийшли, і ще майже ніхто не встиг піти.

Дзеленчання ложки пролунало у Великій залі.

 — Прошу хвилинку вашої уваги, — оголосив Дамблдор. — Гаррі Поттер хотів би дещо нам повідомити.

Гаррі глибоко вдихнув і підвівся. Підійшов до вчительського стола, прикувавши до себе всі погляди. Він обернувся й подивився на чотири столи. Ставало дедалі важче не всміхатися, але йому вдалося стриматися протягом своєї короткої завченої промови.

 — Правда священна, — безбарвно почав він. — Однією з найдорожчих мені речей є значок із написом «Кажи правду, навіть якщо твій голос тремтить». Отже, правда. Памʼятайте, я кажу це не тому, що мене змусили, а тому що це правда. Те, що я зробив був на занятті професора Снейпа, було дурним, безґлуздим, дитячим, а також неприпустимим порушенням шкільних правил. Я завадив заняттю й забрав у своїх однокласників час для навчання, що його вже не повернути. А все тому, що не спромігся приборкати свій норов. Сподіваюся, що жоден із вас не наслідуватиме мого прикладу. Я справді збираюся докласти зусиль, щоб ніколи більше так не чинити.

Багато дітей тепер дивилося на Гаррі з урочистими нещасними обличчями. Такі фізії були б доречнішими на церемонії прощання з полеглим звитяжцем. Серед молодших ґрифіндорців якихось інших емоцій майже й не спостерігалося.

Доки Гаррі не підняв руку. Невисоко — інакше комусь це могло здатися сигналом до дій. Він точно не скеровував її в бік Северуса, просто підніс до рівня грудей і легко клацнув пальцями. Цей жест радше побачили, ніж почули. Цілком імовірно, що за вчительським столом його взагалі ніхто не зауважив.

Ця позірна демонстрація непокори викликала несподівані усмішки молодших учнів і ґрифіндорців, змусила слизеринців зневажливо пирснути, а решту — перекинутися схвильованими поглядами.

 — Дякую, — Гаррі зберігав нейтральний вираз обличчя, — це все.

 — Дякую, містере Поттер, — сказав директор. — А тепер професор Снейп теж хоче дещо нам повідомити.

Северус плавно підвівся зі свого місця за вчительським столом:

 — До мого відома було доведено, що мої власні дії посприяли беззаперечно неприпустимому спалаху люті містера Поттера, і під час дальшої дискусії я усвідомив, що забув, наскільки легко ранити почуття юних і незрілих…​

Залою прокотився гуркіт — багато людей одночасно похлинулося й приглушено кашляло.

 — Кабінет зіллів і настоянок, — провадив Северус далі, — це небезпечне місце, і я все ще вважаю, що сувора дисципліна вкрай потрібна. Однак відтепер я братиму до уваги…​ емоційну крихкість…​ учнів четвертого класу й молодших. Я не поверну Рейвенкловові знятих очок, проте скасовую відпрацювання містера Поттера. Дякую.

З напрямку ґрифіндорського стола почувся єдиний сплеск долонь. Паличка Северуса опинилася в його руці швидше за блискавку:

 — Квієтус!

Правопорушника було знезвучено.

 — Я все ще вимагатиму дисципліни й поваги від усіх учнів, — холодно сповістив Северус. — Кожен, хто дуркуватиме в моєму класі, пожалкує про це.

Він сів.

 — І вам красно дякую! — радісно вигукнув Дамблдор. — Повертаймося до обіду!

І Гаррі, досі не виказуючи жодної емоції, пішов назад до рейвенкловського стола.

Вибухнули розмови. Чітко вдавалося розібрати лише два слова. Найпершим було: «Що…​»; з нього починалися речення на кшталт: «Що це було…​», «Що в біса…​». Другим — «Брудозникс»; учні чистили себе, скатертини й одне одного від випущених із рук і виплюнутих від подиву напоїв і їжі.

Деякі діти відверто ридали. Як і професорка Спраут.

За ґрифіндорським столом, де на Гаррі чекав торт із пʼятдесят однією незапаленою свічкою, Фред прошепотів:

 — Видається, Джорджику, це на голову вище за наш рівень.

І від того дня, хай там що Герміона намагалася довести іншим, у Гоґвортсі з вуст у вуста всі передавали оповідку, що Гаррі Поттер здатен зробити абсолютно будь-що, варто йому лише клацнути пальцями.

Ліцензія Creative Commons CC-BY-NC-SA 4.0